Суспільно політична та культурна ситуація у пореформеній росії

У пореформений період (з 1861 р.) внаслідок економічного розвитку, насамперед у

промисловості, остаточно склалася система російського капіталізму. На межі XIX—XX ст. Росія з
відсталої аграрної держави стала аграрно-індустріальною, за обсягом промислової продукції
ввійшла у п'ятірку наймогутніших держав (Англія, Франція, США і Німеччина) і дедалі більше
втягувалася в світову систему господарства.

На межі століть світовий капіталізм вступив у монополістичну стадію розвитку. Для Росії також
було характерним формування монополістичного капіталізму: створення промислових монополій
та фінансових союзів, зрощування промислового і фінансового капіталу. Вони диктували ціни й
обсяг продажу, регулювали рівень виробництва, їхнім інтересам підпорядковувалася внутрішня і
зовнішня політика держави.

Особливостями монополістичного розвитку у Росії були збереження поміщицького

землеволодіння, селянське малоземелля, невисокий рівень вивезення капіталу, значне
інвестування іноземним капіталом.

Соціально-політичними особливостями Росії цього часу були необмежене самодержавство,

станова нерівність, політичне безправ'я широких мас, національне гноблення. Характерним для
Росії було і те, що держава захищала інтереси і поміщиків, і великої монополістичної буржуазії. У
соціально-класовій структурі поєднувалися риси нового і старого. Розвиток капіталізму привів до
формування буржуазії та пролетаріату, проте селянство було найчисленнішим і найбезправнішим
станом. Буржуазія поступово ставала провідною силою в економіці, але у політичній системі не
відігравала значної ролі, як це було в західноєвропейських країнах.

Лев Толстой (1828-1910) - російський письменник і громадський діяч, драматург, публіцист,

педагог, філософ

Етапи творчості письменника

I етап (1852-1863). Рання творчість. Це пошуковий період, коли напрацьовуються естетичні

принципи, типологія героїв, принцип психологічного аналізу, формується творча манера
письменника.

Твори: «Дитинство», «Отроцтво», «Юність», цикл «Севастопольські оповідання» «Козаки», «Ранок

поміщика», «Люцерн».

Новизна тематики: роз’єднаність людей, трагедія російського дореформенного села, людина і

війна, моральні цінності.

Художні знахідки: «діалектика душі», психологія людини на війні, майстерність жіночого

портрета, тяжіння до епічності.

Світогляд:: захоплення ідеалом «природної людини».

1) В трилогії «Дитинство» (1852), «Отроцтво» (1854), «Юність» (1857), вибудовується перша

сходинка прийому «діалектика душі» героїв Толстого.

2) «Севастопольські оповідання» (1855-1856) – вперше зобразив війну як важку повсякденну

працю; російський солдат – скромний трудівник, навіть не підозрює, що він герой. Піднімає
проблеми війни і миру, розкриває психологію людини перед лицем смерті. З виходом
«Севастопольских рассказов» приходить слава.

3) Педагогічна діяльність Л.М. Толстого. Твори для дітей 1856.

4) Одруження (1862) із Софією Андріївною Берс.

5) «Козаки» (1863) – повість завершує перше десятиріччя творчості. Це останній крок перед
створенням великого епічного полотна про долю батьківщини.

II етап (1863-1880). Розквіт творчості

Твори: «Війна і мир», «Анна Кареніна», «Азбука», «Книга для читання».

Проблематика: особистість і народ, їхня роль в історії, шляхи розвитку пореформеної Росії, заклик
до єднання, дослідження сімейних стосунків, місце жінки у суспільств.

Художні знахідки: створення роману-епопеї, герої – люди свого часу, але не «зайві», впритул
підійшов до «потоку свідомості», використання символу.

Світогляд: передчуття духовної кризи, переоцінка ідеалів дворянської культури, сумніви в релігії.

1) «Війна і мир» (1863—1869) - роман-епопея. Близько 600 персонажів, дія – більше 15 років.
Рукопис твору складав 5000 аркушів! Чотирнадцять разів письменник переробляв початок роману,
і тільки п’ятнадцятий варіант його задовольнив.

Толстой задумав написати твір про декабриста, який повертається із сибірського заслання. З часом
замість задуманої повісті про декабриста народився чотиритомний роман про долю цілої країни,
про одну з переломних епох у житті Росії.

Головна думка роману - «думка народна».

Проблеми: а) особистість і народ (війна); б) шляхи розвитку Росії; в) заклик до єднання

(загальнолюдська цінність).

Підґрунтя «Війни і миру» - військово-історичні події 1805, 1807, 1812 рр. У творі описано три
головних військово-історичних епізоди, пов’язаних з цими датами: бій під Шенграбеном,
Аустерліцька битва, Бородінський бій. Кульмінація всього твору - Бородінський бій - визначальний
момент у житті народу й головних героїв роману.

Через весь роман проходить історія чотирьох сімей: Ростових, Болконських, Курагиних, Безухових.
Ключові історичні особи роману: Кутузов і Наполеон.

Головні герої – люди свого часу, але вони не «зайві». Вони шукають і знаходять своє місце, шляхи
служіння діяльному добру (на відміну від героїв І половини ХІХ століття).

2) «Анна Кареніна» (1877). Головна думка – «думка сімейна». Основний конфлікт роману
розвивається на прикладі кількох сімейних пар: Анна − Каренін, Долі − Облонський, Кіті − Левін.
Три сюжетні лінії, які складають канву роману мають схожі та відмінні риси. Анна обирає кохання,
руйнуючи родину. Долі, дружина її брата Степана Облонського, чинить навпаки. Заради щастя і
благополуччя дітей пробачає зраду чоловіку. Костянтин Левін, одружившись з молодшою сестрою
Долі, Кіті Щербацькою, прагне духовного й чистого шлюбу. Історія одруження Костянтина і Кіті,
духовні пошуки Левіна є автобіографічними, оскільки відтворюють епізоди одруження і сімейного
життя Льва Миколайовича й Софії Андріївни.

ІІІ етап (1881-1910). Велич письменника і мислителя

Л. Толстой здійснив новий переклад і тлумачення чотирьох Євангелій і виклав свою філософію
християнства; відлучення від церкви у 1901 р. Синод офіційно відлучив від православної церкви

Твори: «Сповідь», «У чому моя віра», «Смерть Івана Ілліча», «Крейцерова соната», «Диявол»,
«Воскресіння», «Живий труп», «Хаджи Мурат», «Після балу».
Новизна тематики: статеве питання, духовне відродження, оновлення людини після гріхопадіння;
засудження суддівства, духовенства та богослужіння.

Світогляд: духовна криза і перелом; заперечення всіх форм державного, суспільного і релігійного
життя, «опрощення», «непротивлення злу насиллям», «толстовство»

1)«Крейцерова соната» (1887–1889). У повісті Толстой представив статеву любов між чоловіком і
жінкою низьким, негідним людини відчуттям.

2) У п'єсі «Живий труп» (1900) в центрі уваги автора — ненормальність законів і влади, що
примушують подружжя, що розлюбило і готове розлучитися один з одним, до продовження
сумісного життя.

3) «Сповідь» (1879–1882) - автобіографічний твір. Основний зміст твору - висловити нове

розуміння змісту і значення життя, вистраждане в багаторічних моральних, духовних, болісних і
пристрасних пошуках.

4) Воскресіння» (1889—1899) - протест проти бездуховного суспільства. Тема - доля дівчини, яку
спокусив та кинув офіцер, почуття провини перед нею стає приводом зміни життя їх обох. У основі
сюжету — етичне відродження багатого дворянина Дмитра Івановича Нехлюдова і повії Катюши
Маслової, яку Нехлюдов колись спокусив. У «Воскресінні» Толстой описує парадоксальну,
«перевернену» ситуацію: Нехлюдов, винний в етичному падінні Катюши Маслової, виявляється її
юридичним суддею. Він потрапляє в число присяжних засідателів, які вирішують питання про
винність Маслової (Маслову підозрюють в причетності до отруєння купця-відвідувача публічного
будинку).

Толстой зображає цілу галерею персонажів з різних прошарків — чиновників, кримінальних

злочинців, революціонерів. Автор роману виступає в ролі безжального судді сучасного суспільного
і державного устрою. Дмитро Нехлюдов хоче виправити помилку, яка привела Катюшу до такого
трагічного фіналу. Почуття каяття й бажання надолужити свою провину змушують його шукати
засобу допомогти Масловій. Він звертається у всілякі інстанції з метою виклопотати полегшення
вироку… Герой проходить шлях морального очищення. У фіналі роману стверджується думка
Толстого про безкровну і ненасильницьку «революцію» на шляху морального воскресіння нації, її
духовного прозріння. У Сибіру Нехлюдов відкриває Євангеліє і читає п’ять заповідей із Нагірної
проповіді Ісуса Христа, які й покликані, на думку Толстого, врятувати світ. Автор показує в романі
моральне воскресіння обох героїв — і Нехлюдова, і Маслової. Звідси і назва — “Воскресіння”.

 Філософські погляди: Учення про моральне вдосконалення людини, яке включає в себе
п'ять заповідей Ісуса Христа з Нагорної проповіді в Євангелії від Матфія: не впадай у гнів; не
піддавайся похоті, не зв'язуй себе клятвами; не противитись злому; будь хороший з праведними і
неправедними. Головним елементом програми самовдосконалення є заповідь «про
непротивлення злу насильством».

Філософія «опрощення» пропонувала людині задовольнятися необхідним, жити лише працею,

проявляти милосердя та любов до ближнього, бути ближчими до природи, землі, селянського
побуту.

«Жити чесно» - жити не для себе одного, а для людей, їхнього блага і щастя.

 Мотиви творчості: гостра критика життя соціальної верхівки; засудження бездуховності й

фальші буржуазної цивілізації та протиставлення їй народної трудової моралі; відчуття органічного
зв’язку з народом.

 Герой творів Толстого: сповнений душевної тривоги шукач правди, який вступає у конфлікт
із усталеними нормами життя свого середовища.
 Новаторство: “діалектики душі”, зображення внутрішнього життя людини в усій його
суперечності, психологізм («психологічна рентгеноскопія»).

 Художні прийоми: передача складних душевних порухів через внутрішні діалоги; зв’язок
між душевними станами героїв і описами природи; пильна увага до точного добору слів;
філософські авторські відступи; використання виразної художньої деталі.

РОМАН-ЕПОПЕЯ

Цей твір вражає і обсягом, і кількістю персонажів (понад п’ятсот), і масштабністю зображених
подій. Тут є любов і ненависть, щастя й горе, світлі почуття й низькі інтриги, дитячі ігри й воєнні
баталії, народження й смерть, світські бали й побутові сцени. І кожну дійову особу, що бере участь
у цих подіях, автор випробовує часом, історією.

Те, що зазвичай зображується у творах різних жанрів, Толстой вмістив у одному. І тому сам
письменник говорив, що твір цей — «не роман, ще менше поема, ще менше історична хроніка».
«Війну і мир» сам він називав книгою і порівнював її з епосом Гомера. Дослідники назвали «Війну і
мир» романом-епопеєю.

Роман — це провідний жанр літератури, починаючи з XVIII століття, а XIX століття демонструє його
розквіт. Предмет романного жанру — доля окремих людей, їхнє щоденне життя, причому герой
роману висвітлюється, згідно з концепцією М.Бахтіна, «не як готовий і незмінний», а як такий,
що«утверджується, змінюється, виховується життям». Приватне життя окремої людини
досліджується в динаміці, еволюції, у складних стосунках героя з навколишнім світом.

З давньогрецьким словом епос міцно пов’язане уявлення про художнє відтворення життя в його
цілісності: в епосі розкривається епохальність життя народу, його сутність.

«Війна і мир» має ознаки роману й епосу. Доля кожного героя твору міцно пов’язана з життям
народу, з епохою.

Роман-епопея «Війна і мир» почався із задуму Толстого написати роман «Декабристи». Після
смерті Миколи І в 1855 році із Сибіру почали повертатися амністовані декабристи зі своїми
родинами.

Ці люди зберегли душевну цілісність і чистоту, що контрастували з душевним станом більшості

росіян — нервових, поквапливих, внутрішньо розірваних. Що саме допомогло зберегти тим, хто
тридцять років відбув на засланні в Сибіру (а частину цього терміну — в підземеллі, на каторжних
роботах), твердість духу та ясний розум? Відтак Толстой звернувся до аналізу грудневих подій 1825
року. Виявилося, що 1825 рік тісно пов’язаний з 1812-м, молодість декабристів, формування їхніх
світоглядних, моральних, політичних переконань збігалися з воєнною порою і славетною
перемогою росіян.

Поразка військ Наполеона, на думку Толстого, не була випадковою. Але щоб донести цю істину до
читацької свідомості, треба було почати від супротивного, тобто з доби невдач і поразок. Адже
Росія воювала з Францією і 1805 року, і 1807-го у складі союзницьких військ. Чому Наполеон,
«геній» війни, зі своєю неперевершеною армією одержуючи блискучі перемоги упродовж
тривалого часу, зазнав поразки у 1812 році? Чи то фортуна відвернулася від французького
імператора? Чи то була історична необхідність? Толстой опрацював величезну кількість наукових
праць як вчених французької історіографічної школи, так і російських істориків, але вони його не
задовольнили. Науковці давали вражаючу фактичну картину, навіть концептуально її
обґрунтовували, але жоден не пояснив, чому мільйони людей рушили з Заходу на Схід, щоб
вбивати собі подібних.
Найбільший інтерес у Толстого викликала емоційна сфера, бо вчинки людини визначає передусім
світ почуттів і бажань, а потім вже — думок. Коли почуття і бажання мільйонів абсолютно різних
людей збігаються, стається велика історична подія. «Будь-який історичний факт, — зафіксував у
щоденнику Толстой, — необхідно пояснювати людяно». З таких позицій і написано роман «Війна і
мир».

Толстой не поділяє події на більш і менш значущі залежно від того, зображують вони домашній
побут чи воєнні події.

Письменник відтворює психічний стан людини у момент, коли життя виходить із усталеного русла.
Людині в такій ситуації здається, що всьому кінець, але саме тоді й розквітає раптом в її душі
відчуття свободи, повноти буття, «справжнього» життя, на противагу звичним обставинам
існування. Цю думку висловлює, П’єр після страждань, яких він зазнав у полоні: «Ми думаємо, що
як нас викине із звичайної доріжки — все пропало, а тут тільки починається нове, хороше».

Обставини життя змінилися, зросла суспільна роль народу, людей об’єднала єдина мета:
протистояти завойовникам.

У «Війні і мирі» багато значать походження героїв, родинні традиції, честь роду. Простота Ростових
і гордість Болконських — прикметні ознаки цих старовинних родин, що виражаються і в моралі, і в
поведінці, і в побуті. Ми пам’ятаємо, як цінував Толстой родини, у яких діти виховуються щирими,
доброзичливими, людяними. Проте не завжди родинні взаємини побудовані на повазі, любові й
довірі. Такою змальовано родину Курагіних, які завдають болю й нещастя іншим героям твору.
Коли П’єр із позашлюбного сина знатного вельможі раптом стає графом Безуховим і одним з
найбільших багатіїв Росії, на нього спрямовує свавільний пресинг родина Курагіних. Та ніхто не
примушував ІІ’єра освідчуватися Елен. Він одружився з власної волі. Але вибір людини може бути
зумовленим певними обставинами, яким вона не може протистояти. Здолати всі перешкоди на
шляху до своєї мети можуть передусім сильні, вольові, жорсткі особистості, які не рахуються з
інтересами інших, нехтують моральними законами, прагнуть самоствердження за будь-яку ціну.
Світом керує сваволя. У романі діє Наполеон.

Після завершення "Війни і миру" Толстой продовжує цікавитися історією декабристського руху, а
згодом, захопившись подіями XVIII ст., розпочинає історичний роман про епоху Петра І. Але на
початку 70-х років він раптово знову повертається до сучасності. Пізніше письменник згадував:

«Это было как сейчас: после обеда я лежал на диване и курил. Или задремал, или только боролся
со сном, не знаю, но вдруг, неожиданно передо мною промелькнул обнаженная женская кисть
утонченной аристократической руки. Я невольно начал присматриваться к этому видению.
Появились плечи, шея, и, наконец, весь образ красивой женщины в бальном платье, которая как
бы взывала о помощи, глядя на меня печальными глазами. Видение исчезло, но я уже не мог
освободиться от этого впечатления, оно преследовало меня и днем, и ночью, и чтобы избавиться
от него, я должен был его воплотить [8, с. 270].

Так уперше в задумах митця з'явився образ майбутньої героїні – Анни Кареніної.

Письменник захопився думкою написати твір про сімейне життя, створити образ заміжньої жінки з
вищого світу, яка загубила себе. С. Толстая записала у своєму щоденнику: "Він казав, що його
завдання – зробити що жінку тільки жалюгідною, але не винною...[8, с. 271]" У цей період
письменник все частіше замислювався над проблемами шлюбу й сім'ї. Навколишня дійсність
давала чимало матеріалів для роздумів.

Толстой працював над новим романом більше чотирьох років – з 1873 по 1877 р. Він не
обмежився темою сім'ї, відчувши, що сімейні стосунки тісно пов'язані з історичними, соціальними,
філософськими питаннями. Тому в процесі роботи межі сімейно-побутового роману були значно
розширені, і твір перетворився на великий соціально-психологічний роман із глибоким морально-
філософським змістом, який не тільки охоплює тогочасне життя і людські стосунки, але й містить
роздуми Л. Толстого про природу суспільних відносин, духовну єдність, щастя і нещастя людей.

1.2.ПРОБЛЕМА СІМ’Ї І ШЛЮБУ: АВТОРСЬКА ДУМКА І ЇЇ ВІДБИТТЯ В ТВОРІ

Толстой вважав, що громадянський шлюб сам по собі не може вирішити проблему у відносинах
між чоловіком і жінкою. Що ж стосується суспільний прав жінок, то їх домашні права Толстой
вважав більш значними.

Церковний шлюб не врятував сім`ю Кареніна. Що стосується Вронського, то його, на думку автора,
не врятував би і громадянський шлюб. Ось в чому заключається його думка. Форми шлюбу в обох
випадках визначені і указують на відносини чоловіка і жінки до «закона» в релігійному чи
соціальному сенсі.

А відносини їх один до одного, відносини людини до людини і суспільні відносини до людини – це

область складних почуттів, пристрастей, надій та розчарувань, де нічого не можна продумати, а
часто нічого не можна і виправити. Ось чому: «Все счастливые семьи похожи друг на друга», но
«каждая несчастливая семья несчастлива по-своему» [9, с. 273].

Толстой не хотів бути руйнівником сімейного укладу. Він хотів знайти джерело відродження
сімейної гармонії в житті патріархального селянства.

В романі «Анна Кареніна» авторська позиція розкривається в системі образних відносин. Голос
Толстого непримітно зливається з голосами діючих персонажів, то зникаючи в самітних монологах,
то виділяючись в сентенціях та афоризмах.

Багато афоризмів в романі могли б скласти тему окремого розгорнутого філософського або
публіцистичного твору. Взагалі, як зауважив О.Ф. Коні, «почти всегда начинались с какого-нибудь
общего афоризма и, отправляясь от него, как от потока, текли спокойною рекою, постепенно
расширяясь и отражая в своих прозрачных струях и высокое небо, и глубокое дно» [9, с. 274]. Так
було і в «Анні Кареніній». Тема роману визначена з самих перших строчок.

Толстий начебто вказував на сімейну і побутову форму тієї самої таргедії, яка у «Войні і мирі» була
розгорнута в історичному плані.

1.3.АННА КАРЕНІНА - ЖІНКА ТРАГІЧНОЇ ДОЛІ

Роман «Анна Кареніна» оповідає про непросту долю жінки. Анна Кареніна – жінка з вищого світу,
яка має чоловіка та малого сина, але закохується у Вронського, зраджуючи свого чоловіка. Життя
Анни минає у внутрішніх суперечностях, вона не може кинути ні чоловіка, ні коханого, її
переживання сповнені драматизму. Анна закінчує життя самогубством.

На перший погляд, Анна Кареніна – зрадниця, вона вчиняє аморально і зраджуючи, і вчиняючи
самогубство. Чи не достатньо підстав, щоб засудити цю жінку, не розбираючись у складнощах її
життя та натури? Анна по-справжньому кохає Вронського. Це не порочне прагнення розваг та
пригод, не легковажний вчинок, а щире почуття. Анна – жінка вищого світу. Уявлення про вищий
світ того часу ми маємо здебільшого з літератури, вищий світ видається нам викривленим, з
хибного мораллю, подвійними стандартами. І ось у вищому світі зустрічаємо жінку, що здатна на
почуття глибоке та пристрасне. Але у Анни вже є чоловік. Проте шлюб і материнські почуття не
зупинили її на шляху зради, що не свідчить на її користь.

Важливим мотивом роману Толстого, який допомагає розібратися у складному образі Анни, є
мотив безсилля людини перед подіями життя, яке драматично ускладнюється та заплутується
дедалі більше. Тут одразу постає декілька важливих проблем. По-перше, проблема сильної
особистості, по-друге, проблема вибору. Побудувавши стосунки з Вронським, Анна робить
згубний, проте свідомий вибір.

Образ Анни Каретної поступово поглиблювався в процесі роботи Толстого над романом. Він
наділив її не тільки привабливою зовнішністю, але й глибоким внутрішнім світом, здатністю до
сильних почуттів, схильністю до самоаналізу. Анна Кареніна – світська заміжня жінка, мати
восьмирічного сина, завдяки своєму чоловікові посідає високе місце у суспільстві. Вона живе, як
усі з її кола, звичним світським життям. Водночас Анна - жінка незвичайна, вона відрізняється від
інших моральною чистотою, невмінням пристосовуватися до обставин, лицемірити. Вона завжди
відчувала фальшивість навколишніх відносин, і це відчуття посилилося після зустрічі з Вронським.

Кохання викликало в душі героїні приховані сили й поривання до вільного, справжнього життя.
Однак можливість щастя з коханим була лише примарою. Анна побачила, що світське суспільство
закриває очі на приховану зраду, але не може пробачити нікому щирої й відкритої любові. Спільне
життя Анни з Вронським вищий світ оцінив як виклик загальноприйнятим нормам, і вони стали
вигнанцями. Втім у них була можливість забути про негаразди в подорожах, спілкуванні один з
одним і з небагатьма друзями. Однак щось завжди заважало їм, змушувало переїжджати з місця
на місце, братися за безліч справ, аби тільки не залишатися наодинці. Толстой як реаліст і тонкий
психолог пояснює трагічну приреченість кохання Анни і Вронського не лише зовнішніми
причинами - згубним впливом суспільства, а й суто внутрішніми чинниками, які приховані в душах
героїв. Письменник уникає однозначних характеристик образів.

Анна – волелюбна, духовно обдарована, розумна і сильна жінка, але в її почуттях було "дещо
жорстоке, чуже, бісівське" [1, с. 177]. Заради пристрасті вона забуває про свої материнські
обов'язки, не помічає страждань Кареніна. Живучи з Вронським, Анна не розуміє його бажання
мати спільних дітей, створити справжню сім'ю, У фіналі твору її вже важко впізнати: вона не
розчиняється всім серцем у своїх почуттях, не дарує себе коханому чоловікові, а, навпаки, вимагає
лише безперечного підкорення і служіння собі, хоча й не перестає любити Вронського.

Суперечності суспільного і внутрішнього життя призводять Анну до самогубства: "Так, дуже

непокоїть мене, і на те дано розум, щоб позбутися; виходить, треба позбутись. Чому ж не погасити
свічку, коли дивитися більше нема на що, коли гидко дивитись на все це? Але як? Навіщо цей
кондуктор пробіг по жердинці, навіщо вони кричать, ці молоді люди у тому вагоні? Навіщо вони
говорять, навіщо вони сміються? Все неправда, все брехня, все обман, все зло..." І раптом,
згадавши про розчавлену людину в день її першої зустрічі з Вронським, вона зрозуміла, що їй
треба робити... "Туди! – казала вона собі, дивлячись у тінь вагона, – туди, на саму середину, і я
покараю його і врятуюсь від усіх і від себе... І свічка, при якій вона читала сповнену тривог,
обманів, горя і зла книгу, спалахнула яскравішим, ніж будь-коли, світлом, освітила їй все те, що
раніше було в темряві, стала меркнути й назавжди погасла" [1, с. 178]. Поставивши останню крапку
в розповіді про долю героїні, Толстой не вирішив усіх пекучих питань: хто винен у її смерті, що
підштовхнуло її до самогубства, чому Анна не могла задовольнитися шлюбом з Кареніним і
новими сімейними стосунками з Вронським, чому жінка, яка понад усе цінувала кохання, загинула
врешті-решт від нього? Загибеллю Анни Кареніної письменник не завершує роман: він
усвідомлює, що трагічний кінець життя героїні – наслідок глибокого розпаду духовних цінностей,
морального руйнування цивілізації.

1.4.„РОДИННІ ГНІЗДА” В КОНТЕКСТІ РОМАНУ „АННА КАРЕНІНА”

"Анна Кареніна" розпочинається фразою, яка є своєрідним психологічним ключем до твору: «Все
счастливые семьи похожи друг на друга», но «каждая несчастливая семья несчастлива по-своему»
[8, с. 273]. У центрі уваги письменника не щасливі сімейні стосунки, якими він захоплювався під
час написання "Війни і миру", а, навпаки, – нещасливі. "Все змішалося в домі Облонських... [8, с.
274]" Отже, не в утвердженні родинного єднання між людьми полягає пафос роману, а в
дослідженні розпаду сім'ї, руйнування людських стосунків. Головна проблема твору розкривається
на прикладі кількох сімейних пар: Анна – Каренін, Доллі – Облонський, Кіті – Левін. І в усіх трьох
випадках автор не знаходить остаточної відповіді на хвилюючі питання: як живе людина у сім'ї й у
світі, чи можна обмежитися лише рамками родини, у чому секрет людського щастя?

Доллі повністю присвятила себе дітям, чоловікові, але справжнього щастя в неї немає, бо Степан
Аркадійович Облонський зраджує дружину і, головне, не бачить у цьому нічого поганого, оскільки
"легкий флірт" був давно в моді. Він по-своєму любить Доллі та дітей, але не розуміє, що справжнє
щастя не може будуватися на брехні й лицемірстві, навіть якщо це стало загальновизнаним
правилом. Доллі намагалася розірвати шлюб, але врешті-решт заради дітей вирішила зберегти
сім'ю, і взаємний обман триває. Автор підкреслює, шо не має значення, чи зраджував потім її Стіва
чи ні, головне -порушена внутрішня духовна єдність між людьми, кожний живе сам по собі і
керується не порухами власного серця й християнськими принципами, а світськими законами, які
суперечать природній моралі.

У щасливій сім'ї Левіна і Кіті, побудованій на взаємному коханні, теж немає справжнього
духовного єднання. Замкнений світ родини не може дати Левіну відчуття повноти життя і відповіді
на питання про сенс буття. На думку Толстого, проблеми сім'ї тісно пов'язані з дійсністю, яка постає
в романі заплутаною, тривожною, неспокійною і навіть небезпечною. Невипадково у творі
з'являється образ поїзда, що стає символом усієї епохи, яка невблаганно насувається на людину,
загрожуючи її існуванню. Тому сімейна трагедія Анни Кареніної є закономірним відображенням
духовних і суспільних протиріч часу.

У романі згадуються й інші сімейні історії: і матері Вронського, і княгині Бетсі, і багатьох інших
родин. І скрізь, як зазначає автор, немає "простоти й правди".

Особливість композиції роману виявляється в тому, що у центрі його – і історії, які розвиваються
паралельно: історія сімейного життя світської жінки Анни Кареніої і доля дворянина Костянтина
Левіна, який живе в селі, прагнучи удосконалити господарство й стосунки з селянами. Анна і Левін
є головними героями твору, однак їхні шляхи не перетинаються, лише наприкінці роману
відбувається зустріч між ними, яка не впливає на загальний розвиток сюжету.

У критиці неодноразово виникала думка про те, що Толстой написав не один, а два романи: про
Анну і Левіна. Проте письменник застерігав від такого поверхового трактування: "Будова
тримається не на фабулі і не на стосунках (знайомстві) героїв, а на внутрішньому зв'язку" [5, с. 15].
Дійсно, внутрішній зв'язок між Анною і Левіним, безперечно, існує. Епізоди, пов'язані з цими
образами, поєднані між собою або контрастом, або за законом відповідності й так чи інакше
доповнюють один одного. Наприклад, розповідь про кінські перегони у світському середовищі
змінює опис косовиці, в якій бере участь Левін; Анна грає в крокет, а Левін полює в російських
лісах; Анна мучиться фальшивістю стосунків з Кареніним, і Левін страждає від штучності відносин у
світському суспільстві; стіна непорозуміння заважає щастю Анни і Вронського, а Левін, навпаки,
шукає шляхів духовного єднання з Кіті тощо.

Композиційний зв'язок між епізодами, а також між образами Анни і Левіна допомагає авторові
показати неприродність, фальшивість людського існування. Левіну сподобалась Анна, хоча він чув
про неї багато поганого. Коли він побачив її, то відчув внутрішній потяг цієї жінки до правди, до
життя, не скутого соціальними забобонами. Левін прагне того самого, але якщо йому вдається
наблизитися до усвідомлення сенсу щастя й духовного буття, то бунт Анни проти суспільства
завершується трагічно для неї. Змальовуючи долі героїв, Толстой не протиставляє Левіна й Анну як
праведника і грішну жінку. Між ними либший зв'язок: Левін шукає одвічні істини, без яких він не
уявляє ні себе самого, ні свого сімейного життя, ні життя у світі – це духовна опора, що надає зміст
людському існуванню. Анна ж не знайшла того, що підтримувало б її в житті, – ні в коханні, ні в
суспільстві, її трагічна доля стала наслідком не лише особистої драми, а й моральної атмосфери
пореформеної Росії взагалі.

Символічною у творі є сцена кінських перегонів, де панує атмосфера егоїстичного змагання, де

кожний намагається вирватися вперед, відштовхнувши іншого. Такі перегони нагадують рух
суспільства, яке, забуваючи про реальну людину і одвічні цінності, неминуче прямує до
катастрофи.

Образи інших героїв теж відзначається поліфонією. Наприклад, Олексій Олександрович Каренін –
втілення петербурзької аристократії, "зла машина", як називає його Анна, однак водночас він
виявляє і людські якості, глибоко страждає, і його доля, безумовно, теж трагічна. Під час хвороби
дружини й її щирого каяття він, за словами Вронського, був "на недосяжній висоті" [1, с. 179].
Втрата Анни для нього стала початком кризи всього життя.

Драма Кареніна випливає не лише із подій сучасності, а й з минулого. Обіймаючи посаду

губернатора, він одружився з дівчиною на двадцять років молодшою за себе, створив "обстановку
щастя", яка стала доволі звичною. І раптом усвідомив, що усталений лад "нелогічно" й
несподівано зламався. Автор порівнює Кареніна з людиною, яка спокійно пройшла мостом і
раптом побачила, що "цей міст розібрали і там пучина" [1, с. 180]: пучина ця була – саме життя,
міст – те штучне життя, яким жив Олексій Олександрович. Дізнавшись про зраду Анни, він
перевіряє свої почуття церковними й суспільними нормами, піклуючись лише про те, щоб
"пристойно завершити їхні стосунки"[1, с. 181]. Каренін приховує від усіх і навіть від самого себе
глибину свого горя, поринає в державні справи, канцелярську діяльність, але ніщо не може
врятувати його від душевного неспокою. Розповідаючи про життя Кареніна, письменник
невипадково наводить докладні описи різних комісій і засідань, у яких герой бере участь. Олексію
Олександровичу здається, що його державна служба конче необхідна і має велике значення для
країни. Але згодом з'ясовується, що вся система державного управління була дуже далекою від
потреб народу і кожної окремої людини. Як наслідок, сам Каренін, "вірний службовець вітчизни",
став жертвою державної машини, яка "викинула його і почала зневажати", коли він став
непотрібним і втратив ореол колишньої значущості.

Одним із яскравих образів у романі є Олексій Вронський – "взірець золотої петербурзької молоді"
[1, с. 182]. Він щиро кохає Анну і жертвує своєю військовою кар'єрою заради любові. Всупереч
світським законам Вронський розглядає свій зв'язок з Анною як шлюб, справжній і самовідданий.
Він прагне створити сім'ю, мати дітей, однак на заваді щастю постають моральні та суспільні
причини. З одного боку, Анна мала інші уявлення нро їхні стосунки, і стіна нерозуміння між
героями дедалі міцнішала. А з іншого, військове і світське середовище вплинуло на Вронського не
менше, ніж службово-бюрократичні сфери на Кареніна. Знайшовши в собі сили зневажити
забобони свого кола, Вронський, втім, не полишає остаточно світське суспільство навіть тоді, коли
воно почало цькувати кохану жінку. І так само, як Каренін, він не зміг зрозуміти того, що діялося в
душі Анни.

Олексій Вронський – складний і неоднозначний образ. Толстой порушив усталену літературну

традицію зображення блискучого молодого дворянина, який спокушає заміжню жінку. Вронський
був гідним того високого почуття, яке подарувала йому Анна. Кохання до неї змінило й очистило
його, але і в нього, як у інших героїв, е своя внутрішня драма.

Анна не змогла бути щасливою не лише в першій сім'ї - з Каретним, але і в другій – з Вронським.
Хто ж винен у цьому? Вронський? Каренін? Суспільство? Чи, можливо, сама Анна? Толстой показує
трагедію особистості як наслідок багатьох процесів – і соціальних, і моральних. Головною
особливістю їх є порушення принципів добра, правди, людяності, забуття духовної єдності, без
чого неможливе щастя ні окремої людини, ні всього людства. Але письменник виступає у романі
не як суддя, а як гуманіст. Не засудити грішницю, а зрозуміти витоки її трагедії, як і трагедії всього
суспільства, – таке завдання ставить перед собою і читачем митець. Це підтверджує епіграф твору:
"Мне отмщеніє, і аз воздам" [1, с. 185]. Толстой наголошує, що ніхто не має права судити людину,
крім вищого суду – Бога. Про цей вищий суд письменник прагнув нагадати всьому бездуховному,
ницому суспільству, яке позбавляє людину права на свободу вибору і щастя [1, с. 186].

1.5. ПРОТИСТАВЛЕННЯ ЖИТТЯ ДВОРЯНСЬКОЇ І СЕЛЯНСЬКОЇ РОДИН

Фальшивому життю аристократів протиставлений світ народу,де ще збереглися справжні цінності.

Сім'я селянина Івана Парменова живе набагато щасливіше й змістовніше за багатіїв. Однак автор
далекий від ідеалізації селян. Його герой Левін розуміє, що духовне руйнування проникло і в
народне середовище. Він неодноразово помічає обман, хитрощі, лицемірство серед тих селян, з
ким він хотів спільно працювати, поліпшити їхнє становище в міру сил, вчитися в них. Отже, як
зазначає автор, усе суспільство пройняте внутрішньою, духовною гнилістю, в ньому порушені
важливі моральні принципи, що неминуче призводить до драматичної розв'язки.

Проте, незважаючи на гострий і напружений драматизм твору, залишається враження виходу з

темного лабіринту протиріч. Це враження пов'язане з образом Костянтина Левіна, який втілює
толстовські пошуки духовних цінностей у світі, де руйнуються моральні ідеали. Характерною
особливістю російської класичної літератури XIX ст. є віра у внутрішні можливості людини, яка
здатна знайти шляхи власного відродження у своїй душі, а це може стати запорукою відродження
всього суспільства. Образ Костянтина Левіна є підтвердженням гуманістичної позиції автора. Левін
відданий рідній землі, селянам, праці. Він гостро відчуває лицемірство, порожнє існування
світських кіл і прагне знайти шляхи гармонізації життя – і особистого, і суспільного.

Через довгі роздуми, гіркі розчарування й численні помилки Костянтин нарешті відкриває в собі
важливу істину: "Життя моє тепер, усе моє життя, незалежно від усього, що може трапитися зі
мною, кожна хвилина його – не тільки не беззмістовне, як було раніше, а має безсумнівний зміст
добра, який я владен укласти в нього [1, с. 187]". На цій високій оптимістичній ноті завершується
роман. Показавши глибоку трагедію особистості й суспільства, Толстой як гуманіст накреслив
шляхи виходу з цієї трагедії, які, на його думку, треба шукати передусім у своїй душі. Людина, за
словами письменника, не приречена тільки на страждання, у неї є інше високе покликання –
повернути в життя безсумнівний зміст добра", і тоді страждання полишать людство назавжди.