ЛІТЕРАТУРА  І
МИСТЕЦТВО
(ДРУГА  ПОЛОВИНА 
20СТ)
Робота Палій Софії
 Література
 На розвиток повоєнної літератури великий вплив
справили війна з її трагічними наслідками для
людської цивілізації, розгром нацизму, розкол світу на
демократичну й тоталітарну системи, ядерна
небезпека, глобальні проблеми, що постали перед
людством, і насамперед - проблема місця й ролі
людини в новому постіндустріальному суспільстві.
Основними течіями в літературі другої половини XX
ст. були реалізм і модернізм. Суспільно-політичне
піднесення перших повоєнних років привело до
посилення реалістичних традицій у літературі.
Реалістична література, позначена психологізмом,
морально-етичною проблематикою, усвідомленням
антагонізмів сучасної цивілізації, посіла пріоритетне
місце після війни.
 До реалістичного зображення життя тяжіло багато
видатних письменників Франції: М. Дрюон (трилогія
“Кінець людей”, 1954 р.), Ерве Базен (“Родина Резо”, 1948-
1972 рр.), Ф. Ерріа (“Родина Буссардель”, 1957 р.). Значне
місце в післявоєнній літературі Франції посідає творчий
доробок Луї Арагона. У поетичній збірці “Знову ніж у
серце” він засудив мілітаризм. У 50-х рр. створив дві
прекрасні поеми “Очі і пам’ять” і “Незакінчений
роман” - про любов, війну і мир, про себе та свої шляхи Моріс Ерве Базен Ф. Ерріа Луї
в мистецтві, про долю свого часу. Дрюон Арагон

Всесвітньо визнаними стали англійські письменники

Грехем Грін і Чарлз Сноу, які ставили у своїх творах
актуальні соціально-політичні та морально-
психологічні проблеми. Це стосується, зокрема,
Грехем Грін Чарльз Сноу
романів: Г. Гріна “Тихий американець”, “Наша людина
Вільям Фолкнер
в Гавані”, “Комедіанти”, “Почесний консул”; Чарлза
Сноу “Чужі та брати”, “Коридори влади”, “Пора
надій”.
Важливе місце в післявоєнній літературі
реалістичного напряму посідають письменники США:
Вільям Фолкнер, Ернест Хемінгуей, Джон Стейнбек.
Ернест Хемінгуей Джон Стейнбек
 Розвиваючись, реалізм збагачувався новими відтінками і
нюансами. Так, особливим явищем в літературі став
“міфологічний реалізм”, представником якого є
латиноамериканський письменник Габріель Гарсіа Маркес, Він
міфологізовано зображує у своїх творах реальні диктаторські
режими останніх десятиріч у країнах Латинської Америки. У
романах “Сто років самотності”, “Осінь патріарха” письменник
Габріель Маркес сатирично зобразив три різні іпостасі диктатора і його влади.

Особливим напрямом у реалізмі вважається “соціалістичний реалізм”,

притаманний літературі Радянського Союзу та країн соціалістичної
співдружності. В умовах існування тоталітарного режиму виникла слухняна
щодо влади література. Літературний процес утратив багатобарвність.
Теоретики “соціалістичного реалізму” вимагали від письменників прикрашати
історію, штовхали їх на “лакування” дійсності. Прикладами такої напівправди
були твори відомих письменників “Піднята цілина” М. Шолохова, “Хліб” О.
Толстого, другий варіант “Молодої гвардії” О. Фадєєва та ін.
Михайло Шолохов Олександр Фадєєв

Поряд із слухняною літературою в Радянському Союзі існували

автори, які викривали вади тоталітаризму і знаходили свої
літературні й художні засоби боротьби проти нього. Найвідомішим
борцем із цього гурту є О. Солженіцин, який у своїх творах “Один
день Івана Денисовича”, “Архіпелаг ГУЛАГ”, “Раковий корпус”
розкрив світові страшну правду про сталінські репресії.
 Основні течії в образотворчому мистецтві другої половини 20 століття

З-поміж усієї строкатості й розмаїтості течій у

повоєнному мистецтві вирізняються дві основні:
соціальний реалізм та абстракціонізм.
Соціальний реалізм об’єднав художників, які
вбачали зміст мистецтва в його зв’язку з
дійсністю, у суспільних діях, служінні цій меті
засобами художньої творчості.
Абстракціонізм об’єднав художників, які
віддавали перевагу формам, фарбам, кольору.
Мистецтво соціального реалізму проявилось у
двох основних формах: неореалізм
(демократичні держави Заходу) і “соціалістичний
реалізм” (країни соціалістичного табору). Вони
мали загальні риси, які виражалися в соціальній
спрямованості, але їх кардинально відрізняло
ставлення до життя.
 Розквіт італійського неореалізму припав на середину 50-х рр. Р.
Гуттузо створив твори: “”, “Битва біля мосту Амміральйо”, які стали
класикою цього напрямку. Андре Фужерон зі своїм реалістичним
полотном “Слава Андре Ульє” і Борис Тислицький із серією
графічних портретів в’язнів Бухенвальда репрезентували французький
неореалізм. Всесвітньої популярності набула робота японських
майстрів Маруки Іри і Маруки Поамо “Страхіття Хіросіми”. Автори
з величезною художньою переконливістю зобразили трагічну картину
загибелі жителів міста від атомного вибуху.

Захоплення пусток батраками в Сицилії

Битва біля мосту Амміральйо Слава Андре Ульє Страхіття Хіросіми

Другий значний напрям соціального реалізму - “соціалістичний реалізм” - славив соціалістичну
ідеологію, правлячі партії та їхніх лідерів. Авторам таких творів був властивий показний ,
здебільшого фальшивий, оптимізм. Усі явища, зображені художниками, наділялися суспільним
змістом. До особливо запопадливих творців “соціалістичного реалізму” можна віднести митців Д .
Налбандяна, У. Лопухова, скульптора Ф. Кломера. Становлення “соціалістичного реалізму ”
відбувалося в гострій боротьбі з усіма іншими стилями і тенденціями в мистецтві , які
кваліфікувалися як реакційні. Характерною ознакою творів “соціалістичного реалізму ” було те , що
художники ніколи не “опускалися” до реальних проблем людини, які завжди приносилися в
жертву абстрактній людяності, автори не ставили головною метою пізнання людиною дійсності ,
шукання істини. Одначе серед представників цього напряму були й талановиті митці , твори яких
проникнуті теплотою, людяністю, любов’ю до природи. Це, зокрема, твори Т. Яблонської.
Дякую за увагу!