Ш.

Бодлер
(1821-1867) –
пізній романтик і
зачинатель
модернізму
 Шарль Бодлер … Його називали «королем поетів, справжнім Богом»,
«апостолом сучасності» й аморальною людиною, богохульником. Про його
твори сперечалися і сперечаються донині літературознавці, поети, пересічні
читачі. Усесвітнє визнання прийшло до поета лише через сто років після того, як
його не стало.
Шарль Бодлер – поет, політичний діяч, журналіст, мистецтвознавець,
неперевершений перекладач новел Едгара Аллана По. Бунтівний за характером,
він почав творити на нових творчих та естетичних засадах, увів у літературу
поняття модерну, який вважають предтечею символізму
 Шарль Бодлер народився в Парижі 9 квітня 1821 року. Його батько,
Франсуа Бодлер, походив з селян, який в епоху Наполеона став
сенатором. У рік народження сина йому виповнилося 62 роки, а
дружині було всього 27 років. Франсуа Бодлер був художником, і він з
раннього дитинства прищеплював сину любов до мистецтва, водив
його по музеях і галереях, знайомив зі своїми друзями-художниками.
Батько помер, коли Шарлю ледве
виповнилося сім років, але встиг
прищепити синові бездоганні
манери, порядність, шанобливе
ставлення до героїчних часів
Франції та інтерес до живопису,
який стане справжньою
пристрастю Бодлера
Через рік матір Шарля вийшла
заміж за генерала Оліка, який
знав лише казарменні методи
виховання; стосунки з
вітчимом у хлопця не
склалися. Заміжжя матері
справило важкий вплив на
характер Шарля, який в
підлітковому віці, навсупереч
вітчиму і матері, часто робив
вчинки, які шокували
суспільство.
Друге заміжжя матері Бодлер
сприйняв як зраду, не міг
пробачити їй до кінця життя
Певне, батько був єдиним, хто
щиро любив хлопчика. Після
його смерті Шарль був
приречений на нерозуміння і
самотність навіть у колі
близьких людей.
Родинна драма болісно
вплинула на душу хлопчика:
смерть улюбленого батька,
новий шлюб матері, її
покірність вітчиму, який
завзято намагався "привести
до норми" надто різкий,
своєрідний характер Шарля,—
усе це зробило його
вигнанцем у сім'ї і багато в
чому визначило формування
безрадісного і навіть
трагічного світосприйняття
 У віці 11 років Шарль разом з
родиною переїхав до Ліона, де
навчався у Королівському
коледжі. Живучи у пансіоні,
хлопчик страждав від ревнощів
до матері й образи. «Зовсім ще
дитиною, - писав Бодлер
згодом, - я мав в своєму серці
два суперечливих почуття: жах
життя і захоплення життям»
Після повернення сім'ї в Париж
у 1836 році Бодлер продовжив
освіту в Ліцеї Людовіка
Великого; він знову жив у
пансіоні, суворий режим якого
вітчим вважав необхідним для
виховання непокірного
пасинка. 1837 року Бодлер
написав свій перший вірш
«Несумісність». Навчання
цікавило його все менше,
богемне життя вабило
сильніше. Здобувши
бакалавра, відмовляється
продовжувати освіту,
заявивши, що хоче стати
письменником. Це був
справжній акт протесту та
звільнення
1839—1841 — слухав лекції
з права в Сорбонні.
Зблизився з паризькою
богемою. У 1841 році
батьки відправили його на
два роки мандрувати
Індією, щоб врятувати його
від цього середовища.
Плавання тривало всього
два місяці, оскільки
корабель потрапив у шторм,
допливши до о. Маврикій.
 Повернувшись до Парижа у 1842 році,
Бодлер починає самостійне життя на спадок, що залишився по смерті
батька по досягненню його повноліття. Він поринає у художній і
літературний світ столиці. Бодлер дебютує у колективній збірці «Вірші». З
1843 року він став працювати в літературних журналах, передусім як автор
оглядів і рецензій про культурне життя Парижа. Згодом виходять збірки
його критичних статей «Салон 1845 року» й «Салон 1846 року»
(відгуки про виставки художників-експресіоністів)
Бодлер познайомився з ведучими письменниками і поетами Франції: Оноре де
Бальзаком, Жераром де Нервалем, Теофілем Готьє, Сент-Бевом, Віктором
Гюго і П'єром Дюпоном. Богемний спосіб життя і пристрасть до колекціювання
живопису втягнули його у величезні витрати.

За два роки він розтратив третину успадкованих грошей. У 1844 році за рішенням
сімейної ради над Бодлером встановлено опіку. Тільки мати може розпоряджатися
його спадком. Бодлеру, за рішенням суду, відводиться лише щомісячна символічна сума
на дрібні витрати.Він гостро переживав приниження. У 1845 році зробив спробу
самогубства. Наприкінці 1845 року остаточно порвав з вітчимом.
 Саме в той час Бодлер зближується з молодими поетами і художниками
романтично-бунтівного напряму .Ці юні бунтівники висміювали у своїх творах
"господарів життя"— ситих і вдоволених буржуа, дріб'язкове та меркантильне
буржуазне середовище, гостро відчували драматизм становища мистецтва й
художника у буржуазному суспільстві, співчували приниженому
й ображеному люду.
 У цьому середовищі сформувалася яскраво виражена
антибуржуазність — одна з ґрунтовних рис світогляду й творчості
Бодлера. Отож для нього було цілком природним узяти участь у
Червневій революції 1848 року, під час якої бився на барикадах
проти королівських військ. У 1851 році, в дні державного
перевороту Наполеона ІІІ (грудень 1851) взяв участь у вуличних боях
 Після 1848 року Бодлер
поринув у гостру душевну
кризу, яка затяглася майже на
десятиліття і збіглася з кризою
суспільною. У цей період поет
занотовує у щоденнику:
"У кожній людині є два
одночасні прагнення, одне
спрямоване до Бога, одне до
Сатани. Поклик Бога, або
духовність,— це прагнення
внутрішнього піднесення,
поклик Сатани, або
тваринність це насолода від
власного падіння«
 У віршах, написаних між 1852 і
1856 роками, поет доходить
висновку, що зло панує у світі і що
завдання мистецтва — перемагати
зло, яке панує у світі. І наступний
його твір — збірка "Квіти зла",
видана у 1857 році,— стає
"динамітною бомбою, яка впала
на буржуазне суспільство Другої
імперії".
 «Зло творять без докладання зусиль,
природно, закономірно; тоді як добро
завжди є плодом певного вміння», -
пише Бодлер в есе «Художник
сучасного життя». Його
естетичною програмою
стає –
«видобування краси зі зла»

Ш. Бодлер писав:
«Чи тр еба вам говорити…., що
в цю жорстоку книгу я вклав
усе своє серце, всю свою
ніжність, усю свою р елігію,
всю свою ненависть»
Квіти – прекрасне творіння
природи, символ краси й
досконалості світу, радості.

Зло – чорна сила

диявольського темного
породження, антипод добра,
страждання, біль.

«Заголовок-каламбур» - так
визначив назву збірки сам
автор. Отже, у назві збірки –
парадокс, у ній сподівання й
ідеали протиставлено відчаю й
безнадії
 Дехто з нас не сприймає життя, жорстокість. Наша душа блукає у
світі зла й пошуках ідеалу, душа бунтує і згодом гине.
Бодлер протиставляє добро і зло. Бог і Сатана – це дві безодні.
Бог – це духовність, прагнення піднестися внутрішньо.
Сатана – це тваринність і насолода від власного падіння.
Найстрашніше зло – це зло через красу, співвідношення
моральності людини і краси.
Людина зовнішньо може бути красивою, а в душі злою і навпаки.
В кожній людині одночасно живе два поривання: одне до Бога,
друге – до сатани. Сучасна людина – це людина, яка втратила
душевну рівновагу і віру в Бога, усвідомила Зло, бажає здолати
його, але не може. Незважаючи на все зло, яке оточує нас, вона не
повинна з ним миритися, повинна прагнути до прекрасного, вміти
видобувати красу зі зла. (Добро без зла не може існувати)
Проти Бодлера була порушена судова
справа у зневаженні суспільної
моралі.
За опублікування "Квітів зла" автор
був засуджений до сплати штрафу у
розмірі 300 франків.
Вирок передбачав також заборону і
вилучення зі збірки шести віршів, що
фактично означало знищення
непроданого накладу і загрожувало
поетові банкрутством.
Але Бодлер продовжував працювати.
Найважливішим художнім здобутком
останнього періоду творчості поета
стали 32 нових вірші, які увійшли до
другого видання "Квітів зла" (1861) і
"Вірші у прозі", видані посмертно.
 Останні роки життя Бодлера
перетворилися на пекло. Редактори
періодичних видань відмовляються
брати його статті та художні твори,
як "неприйнятні для друку".
У квітні 1864 року поет іде до
Бельгії, сподіваючись заробити
гроші публічними лекціями. Але
поліпшити свої справи йому не
вдається —він ще більше заплутався
у боргах. Наприкінці березня 1866
року Бодлера вразив параліч.
Останні місяці життя він провів у
клініці доктора Дюваля в Парижі, де
31 серпня 1867 року помер на руках
у матері після тривалої агонії. В
останню путь його проводжала
лише невелика група друзів (Поль
Верлен, Теодор де Банвіль тощо).
 Значення збірки «Квіти зла»
Символісти знайшли в ній свої
головні принципи,
імпресіоністи – мистецтво створення
вражень,
неоромантики – свого нового героя,
що силою уяви перетворює світ.
А головне – людина побачила тут
свій душевний стан, порухи серця, які
ще не зовсім усвідомила,
бажання, що хотіла б приховати,
проблеми, що не давали жити,
відчуття, що бентежили душу…» -
О.Ніколенко
Збірка має посвяту, вступ і складається із шести циклів, об’єднаних
за проблемно-тематичним циклом

де ідеалові протиставлена не сама дійсність,

а сплін – важкий хворобливий стан поета, якому
притаманні скептицизм, зневіра, туга
 Збірка стала новаторським твором у
літературі наприкінці ХІХ ст. У ній органічно
поєдналися романтичні традиції
(протиставлення двох світів: дійсного й
уявного, заперечення буденності, створення
волелюбних образів, поетика контрастів) й
ознаки модернізму (возвеличення
особистості; творення нової духовної
реальності; прагнення до світу істини, ідеї,
краси; поетика символів та алегорій; відмова
від об'єктивних спостережень). Для поета
головне — інтуїція, внутрішні відчуття, злети
й падіння фантазії, краса понад усе,
незалежно від її змісту.
 Тематика збірки:
 утвердження неморальності
Краси («Гімн Красі»);
 ностальгія, туга за «втраченим
раєм»;
 конфлікт митця і суспільства
(«Альбатрос», «Лебідь»,
«Сплін»);
 пошуки ідеалу та невідомого
(«Подорож»)
 Провідні мотиви збірки «Квіти
зла»:
 Визначення сенсу буття особистості
— пошук Істини, нескінченні
поривання, падіння і злети ;
 боротьба Добра і Зла, Бога і Диявола,
життя і смерті, тілесного і духовного;
 «захват життя» і «жах життя»;
 проголошення Краси єдиною метою
мистецтва;
 призначення поета і поезії —
видобувати Красу з усього (навіть зі
Зла) і зберігати її для вічності;
 творча незалежність митця від
натовпу;
 утвердження чарівної сили мистецтва,
інтуїтивне наближення до Істини.
З кінця XIX століття розпочинається епоха глобальних зрушень
у світовій літературі й культурі, пов’язаних передусім з
принципово новим розумінням мистецтва і його
співвідношенням з людським буттям. Мистецтво втрачає
функцію наслідування життя, звільняється від соціальної
залежності, головною його ознакою стають свобода
самовиявлення митця і активне новаторство у галузі
художньої творчості. На межі XIX-XX віків відбулася зміна
мистецьких форм. Романтизм і реалізм відійшли на другий
план, поступившися місцем новому напряму — модернізму,
який став естетичним вираженням духовного перевороту і
домінував протягом XX століття. Література ввібрала в себе
філософські та моральні проблеми епохи, збагатила художній
досвід людства новими напрямами, течіями, стилями.
Декадaнс (фр. decadence — занепад) — загальна назва явищ
європейської культури другої половини XIX — початку XX
ст., позначених настроями смутку, безнадії, неприйняття
життя.
В основі – твердження, що цивілізація вичерпала себе і
вступила в епоху спаду та згасання.
Ознаки декадансу:
 Неприйняття дійсності;
 Відмова від громадянського в мистецтві;
 Культ краси як вищої цінності;
 Містицизм, віра в надприродні сили;
 Індивідуалізм;
 Відмова від моралі буржуазного суспільства;
 Надання переваги формі над змістом або повне його
заперечення
 Уперше цей термін використав поет Т. Готьє 1869 р. у передмові
до книги Ш. Бодлера "Квіти зла". Пізніше про декаданс писав П.
Верлен у віршах 80-х років XIX ст. ("Нудьга" та ін.). На межі XIX—XX
ст. декадентське світовідчуття поширилося у багатьох країнах.

Декадентський герой — це людина, яка відчуває свою

відчуженість у світі, втрату моральних ідеалів, віри в майбутнє.
Вона не сприймає брутальної дійсності, надаючи перевагу
самозаглибленню і самоспогляданню. За визначенням критика Л.
Тайада, декаденти — це "покоління, яке співає і плаче": плаче від
"прози життя', "незатишної дійсності", а співає, щоб не втратити
“сердечного настрою", хоча "серце вже перетворилося на
кладовище нездійсненних мрій і надій". Основними
мотивами письменників-декадентів були сум, відчай, песимізм,
розчарування, скарги беззахисної душі. Підкреслена хворобливість
і згасання життя стають улюбленими темами, які перетворюються
на джерело витончених переживань.