3.

Організація війська.

У VIII-VII ст. до н. е.. не існувало призову в армію, війська були тільки найманими. Царі
мали право набирати до свого війська військовополонених, здатних носити зброю. Так
робили і ассірійці і урарти. Маленькі царьки рідко вели війни на свій ризик і страх, тому ті
війська з якими вони приходили на допомогу великим государям, по суті, ставали лише
охоронцями своїх правителів. Це були не надто боєздатні загони, скоріше декоративні, ніж
для справи.
У «Іліаді» ми бачимо відмінність між військами ахейців і троянців. Так, у складі військ
троянців були Епікура, тобто найманці. Гомер називає Епікура добровільно приходять на
допомогу троянцям загони, наприклад супутників еламіти Мемнона або цариці амазонок
Петіселеі, або свиту царя мекійцев Саркедона. Причому, за його версією, Епікура очолювали
не царі, а мужі - повелителі народу.

Жили в Епірі чоловіків, і на бреге протилежного, -

Цих був при Одіссей, порадами рівний Зевесу;
А дванадцять за ним принесли кораблів червононосим.
Рать з племен Етолійський союз Фоас був при Андремонід,;
Рать з чоловіків, що мешкали в Олені, пиляння, Плевроне,
І в Калідона камністом, і в граді Халкіді приморській.
Не було більше на світі синів браноносних Інею;
Мертвий і сам вже був він, і мертвий Мелеагр светлокудрий;
І в Етолії царювати довірено було Фоасу.
[1, с. 119]

Поразительнее всього багаторазове згадка Гомера багатомовності, характерного навіть для

окремих загонів.

Так лише на битву побудувалися обидва народи з вождями,

Трої сини спрямовуються, з говіркою, з криком, як птахи:
Крик такий журавлів лунає під небом високим,
Якщо, уникнувши і зимових бур, і дощів нескінченних,
З криком стадами летять через швидкий потік Океану,
Лайкою погрожуючи і вбивством мужам малорослим, пігмеїв,
З люттю страшної на котрих із повітряних висот нападають.
[1, с. 47]

Протиставлення мовчки йдуть у бій ахейців - що, як не дивно, не заважало їм час від часу
випускати войовничі кліки - і кричить натовпу троянських Епікура дозволяє стверджувати,
що найманці являли собою строкату, різноплемінну, нашвидку зібрану натовп.

Але підходили в безмовності, боєм дихаючи, аргівяни,

Духом єдиним палаючи - стояти одному за іншого.
Немов туман над вершинами гірськими Нот розливає,
Пастирям стад небажаний, але злодієві найздібніших ночі:
Видно крізь покоління було не далі, як падає кинутий камінь,
Так з-під стоп їх прах, підіймаючись похмурий, крутився
Слідом за що йдуть; швидко вони проходили долину.
[1, с. 119]

«З чого б інакше Гомеру спало на думку, що цар мікейцев Саркедон говорить по-грецьки не
так число, як інші троянці? Отже Гомер під Епікура розумів, швидше за все, війська
найманців - одна з тих прихованих деталей, яку дуже часто залишають без уваги »[2, с. 63].

Висновок

Наскільки історичні поеми Гомера? Чи була насправді троянська війна? Чи існували Одіссей,

Ахіллес, Пріам та інші герої? Про це давно сперечаються історики. Більшість схильні
вважати описані Гомером події авторизованим викладом переданих в народі усних легенд і
міфів, що відбивали реальні події та складні соціально-політичні процеси, що відбувалися 30
століть тому в північно-східному Середземномор'ї.
У поемі "Іліада" протиборствують два табори. З одного боку - це союз ахейських племен, які
почали складатися в давньогрецький народ в II тисячолітті до нашої ери. З іншого боку - це
споріднені їм дардане, троянці, лікійці та інші малоазійські племена. Всі вони - нащадки ще
більш древнього народу дорійців, що прийшли зі сходу і заселили Балканський півострів,
острова Егейського моря і узбережжя протоки Геллеспонт (Дарданелли). Ці племена
знаходилися на стадії розкладання племінного ладу і складання прогресивного для того часу
рабовласницького суспільства.
То був розквіт бронзового століття, коли залізо ще цінувалося вище дорогоцінних металів.
Проте, вже тоді люди вміли виготовляти прекрасні речі з тканин і кераміки, срібла і золота,
міді та бронзи, шкіри та дерева, виробних і дорогоцінних каменів. Про рівень
їх матеріальної культури ми можемо судити за що дійшли до нас виробам, а про багатство
духовного життя - по міфах, легендах, поем, гімнам.
У поемі "Іліада" описуються події, просходит вже наприкінці троянської війни. Але самий
кінець - тема не дійшли до нас поем. "Одіссея" ж цілком присвячена пригодам головного
героя - Одіссея, коли він повертався з війни. Але і вона не описує наступних його поневірянь
після повернення додому на Ітаку. Ті пригоди тема вже втрачених творів, автором яких, втім,
був уже не Гомер.
Головною метою нашої курсової роботи було розглянути війну і військову справу
гомерівської епохи. Що ми і спробували зробити у вищеописаних розділах. З вищеописаного
можна зробити висновок, що Гомер в «Іліаді», почерпнув свої пізнання військової справи та
троянської війни з численних джерел старовини (вази, поеми давньогрецьких авторів і так
далі). Багато в «Іліаді» не збігається з дійсністю тих часів. Як вже було писано вище, він
трохи спотворив битви на колісницях, в яких брали участь важкоозброєні вершники. Бої
велися від світанку і до заходу, але у раках у воїнів було всього лише по два метальних
списи.
Таких недоліків багато, але в основному можна багато чого почерпнути про військовому
озброєнні Стародавньої Греції та методах ведення бою.
§1. Система суспільного управління (народні збори, рада

старійшин, басилії). Гомерівське суспільство – «військова демократія»

на завершальної стадії

         У роботах радянських істориків представлена в епосі система політичних відносин

звичайно визначається терміном «військова демократія» [2;92].
         Ф. Енгельс у цьому своєрідному примітивному демократизмі визначає наступні елементи:
народні збори (агора), рада старійшин (буле), басилії [8;118-121].

         Народні збори фігурують у поемах як твердо встановлений звичаєм й освячений

релігійною традицією політичний інститут, без якого поет не уявляє собі нормальне людське
життя [2;93].

         На своїх зборах народ (а саме чоловіки – воїни у віці від 17 до 60 років) приймає рішення ,
якими в значній мірі визначається все внутрішнє життя громади. У компетенцію народних
зборів входять, наприклад, різні питання «фінансового» характеру, у тому числі розподіл
військової здобичі, розподіл земельних ділянок, устрій колективних бенкетів і т.і. Кожна із цих
операцій містить у собі виділення особливої почесної частки (землі, здобичі, вина або м’яса),
призначеної в нагороду царям й особливо героям, що відзначились. Цікаво, що самі царі
розцінюють ці дарунки саме як дарування народу за їхню військову доблесть й інші заслуги
перед громадою.

         В окремих епізодах поем народ виступає на сцені як реальна політична сила, що змушує
зважати на себе найбільш могутніх людей громади [2;94]:                   

Бурно кипело собранье. Земля под. садившимся людом

Тяжко стонала. Стоял несмолкающий шум.

                   Надрывались

                   Девять глашатаев, криком неистовым всех убеждая

                   Шум прекратить и послушать царей, Зевсом

                                                        («Илиада», II, 95-98, пер. В.В. Вересаєва)

         Однак у загальному балансі політичних сил, що діяли в середині гомерівської громади,

питома вага елементів демократії не настільки велика. Головна роль в «Іліаді» як і в «Одисеї»
аж ніяк не народна маса, а сильна героїчна особливість, що нерідко виступає у відкритий
конфлікт із громадою і підкоряючи її собі.

         Вражає крайня пасивність демосу в центральних, найбільш гострих і драматично

напружених епізодах поем, таких як сцена «сварки царів» в 1 пісні «Іліаді», сцена «випробування
війська» у наступній пісні тієї ж поеми, сцена народних зборів на Ітаці в 2 Пісні «Одисеї» й ін. У
розумінні самого Гомера ця пасивність юрби коріниться в самій її природі, низинній та інертній,
далекій всьому героїчному. Її доля тому – сліпа покора наказам «кращих людей», тобто царів і
героїв. Ця думка із граничною відвертістю виражена в ставленні Одиссея до «чоловіка з
народу» - Терситу, що на зборах під Троєю виступив з різкою викривальною мовою проти
басиліїв,

«Смолкни несчастный! Садись – ка и слушай, скажут другие,

Те, что получше тебя! Не воинственен ты сам, малосилен,

И не имел никогда ни в войне, ни в совете значенья…»

(«Илиада», II, 200-202, пер. В.В. Вересаєва)

Безпосередньо наступна за цим сцена «посоромлення Терсита» служить як би наочною

ілюстрацією до попередньої сцени, демонструючи повну перевагу героя – аристократа над
людиною юрби, демагогом і вискочкою, як і в розумовому, так й у фізичному відношенні [2;95].
         Тема безсилля демосу перед свавіллям сильної особистості, її неприборканою спрагою
самоствердження, своєрідним лейтмотивом проходить через весь епос [2;96].

         Мовчать і громадяни Ітаки, яких Телемах скликав на площу (уперше за 20-літню відсутність
Одисея) для того, щоб поскаржитися їм на розбій і свавілля, що коїлись в його будинку
нареченими Пенелопи. У душі народ співчуває Телемаху й жаліє його, але з якихось причин не
зважується встати на його захист. На першу вимогу одного з наречених Леокрита збори
безмовно розходяться, так нічого й не почавши [2;97].

         Сам народ нездатний управляти собою. Отже, він має потребу у вожді – ось висновок, до
якого підводить нас Гомер всією логікою свого оповідання [2;99].

         Таким вождем, що виконав «крім військових … ще й жрецькі й суддівські повноваження»

[8;121], був басилій. «Європейські вчені … перетворюють басилія в монарха в сучасному змісті
слова» [8;119]. Це неправильно. Від старовини збереглася рада родових старійшин як дорадчий
орган при басилії. Басилій і рада старійшин виносили свої рішення на обговорення й
твердження народних зборів.

         Нерідко ми бачимо, як царі вирішують важливі питання у своєму колі, навіть не спитавши у
народу про його згоду, хоча формально вважається, що вони в цих випадках діють від його
імені [2;100]. Суд ще не відділений від народу, хоча рішення суду виноситься старійшинам, а
народ тільки криками висловлює співчуття тій або іншій стороні, що сперечаються («Іліада», 18,
497-508).

Отже, формальне народовладдя при фактичному пануванні верхівки родової знаті – ось,
мабуть, найбільш точне визначення суті тієї системи політичних відносин, що зображує Гомер у
своїх поемах[2;101]. Безсилля демосу не можна вважати продуктом поетичного вимислу, тому
що тут знаходить своє природне вираження внутрішня слабість родової громади, що вже
вступила в стадію свого розкладання [2;102].

§2. Ранньогрецький поліс як початкова форма держави.

         У басилії ще не було інструмента, за допомогою якого можно було б підкорити народні
збори. Але на стику бронзового й залізного віків, в міру того як і шла на спад бурхлива низка
племінних міграцій і соціальних катастроф, у Греції почав формуватися новий тип суспільства й
держави, що пізніше ввійшов в історію людства під ім’ям міста – держави або поліса [2;17]. Уже
давно було помітно, що Гомер знає тільки одну форму людського гуртожитку, що він сам
називає «полісом». Село як таке в поемах жодного разу не згадуються. Очевидно поліс уже не
тільки широко розповсюджений у Греції й тому добре відомий Гомеру, але і є політичним
пануючим типом населення, що підкорили всі інші [2;32].

         Типовий гомерівський поліс невеликий. Компактне розташування житлових будинків

диктувалося необхідністю економії місця, у свою чергу витікаючою з того, що весь був
обнесений кільцем стін. Взагалі ж стіни в Гомера є невід’ємною приналежністю всякого
поліса [2;33].

         Намагаючись представити Трою як щось конкретне, ми бачимо перед собою невелике, але
добре укріплене місто на височині, вершину якої займає царський палас або, згідно іншого
варіанта, храми головних богів. За міською стіною в Трої живе все вільне населення громади,
весь троянський демос, що не дає права вважати «священний Іліон» просто цитаделлю або
тимчасовим притулком. У розумінні самого Гомера, так, імовірно, і його більш віддалених
попередників Троя була саме містом, тобто укріпленим поселенням цілої громади на чолі з
родовим вождем – патріархом. Чітко виступаючі в гомерівському описанні Трої риси архаїчного
городища родової громади (аж ніяк не класичного грецького поліса) дозволяють вважати її
узагальненим образом всієї групи мікенських поселень.

         З іншим й, зважаючи на все, більше прогресивним типом гомерівського поліса знайомить
нас «Одисея». В 6 пісні поеми (262 спл.) царівна Навзикайя розповідає Одиссею про місто
феаків: «Потім ми прийдемо в місто, що оточує висока стіна. Із двох сторін місто обиває
прекрасна гавань із вузьким проходом, (через який) хитні на хвилях кораблі відшукують собі
дорогу (у гавань). Адже для кожного з них поставлений на березі навіс. Там у них й агора
навколо прекрасного святилища Посейдона, влаштована з величезних уритих у землю каменів.
Там же тримають вони й снасті своїх чорних кораблів: канати й вітрила і обточують свої весла».
Агора у феаків служить не тільки місцем для народних зборів і богослужінь, але також
стадіоном й орхестрою для ігор і танців молоді, як це видно з пісні 8, 109 спл. У той же час у
феаківських піснях «Одисеї», та й взагалі в Гомера немає ніяких натяків на те, що агора
використала так само, як торгівельна площа. Ще одна характерна риса феакійськой агори
полягає в тому, що вона ніяк не пов’язана із царським палацом, палац Алкіноя розташований
десь осторонь від неї, серед будинків інших городян. Цим вона відрізняється від троянської
агори, що перебувала прямо перед дверима палацу Пріама [2;36-38].

         Гомерівська колекція полісів не дає вичерпного подання про різноманіття форм і типів
поселень, що існували в Греції протягом 6-8 ст. до н.е. і відомих нам навіть з поки що досить
убогих археологічних даних. Проте два типи поселення, що відповідають двом основним
стадіям у розвитку ранньогрецького поліса, обкреслені в епосі досить яскраво. Це «протополіс»,
або поселення первинної сімейно – родової громади (найбільш характерним його зразком
можна вважати Трою), і ранньоархаїчної поліс, що є власне кажуче вже початковою формою
міста – держави (місто феаків). Основне розходження між цими двома типами гомерівського
поліса полягає в організації їхнього архітектурного центра [2;39].

         Наявність у місті постійного, чітко оформленого центру політичного й релігійного життя, так
само як і незалежність від царського житла, - факт сам по собі досить цікавий, тому що він
свідчить про зародження нової цивільної громади з розрізнених осередників старого родового
суспільства [2;40].

         Гомерівському полісі, якщо пропустити, властива антична форма власності, тому що, як
пише К.Маркс, «ця.. форма припускає як свій базис не земельну площу як таку, а місто як уже
створене місце поселення (центр) хліборобів (земельних власників). Рілля є тут територією
міста, тоді як у першому випадку [при племінної сутності] сіло виступало як простий придаток
до землі» [15;465]. Але з іншого боку, у гомерівський період ще не повністю відбувся другий
поділ праці (ремесла від землеробства). А К.Маркс у роботі «Німецька ідеологія» указує: «Поділ
праці в тій або іншій націях приводить, насамперед до віддалення промислової й торговельної
праці від праці землеробського, тим самим, до відділення міста від села й протилежності їхніх
інтересів» [16;20]. Але в гомерівській поезії місто ще не відділене по сьогоденню від села.
Власне кажучи, як пише Андрєєв Ю.В., гомерівський поліс це – і місто й село в одній особі [2.42].
Отже, форма власності, що відповідає гомерівському полісу, перебуває, імовірно, на перехідній
стадії від племінної власності до античного.

         Відмінною рисою цієї первинної форми поліса є концентрація основної маси вільного
населення громади (демосу) на невеликій ділянці, обнесеній кріпосною стіною або укріпленому
самою природою. За межею міських стін, в «полі» туляться лише раби, залежні люди й різного
роду відщепенці, що знаходяться, по суті, поза суспільством і його законами [2;43].

Торгівля (Іліада. VII. 465-475)

Правитель Лéмноса надіслав воїнам, що облягали Трою, вино, яке вони вимінювали на худобу,
шкури, мідь і залізо. Карбованої монети ще не було. Наведений нижче уривок показує, що
торгівля в епоху створення «Іліади» носила ще випадковий характер. Вартість цінних речей
вимірювалася найчастіше худобою. Вправні вироби ремісників, іноді привезені 'з країн
Стародавнього Сходу, цінувалися дуже високо. Золото, яке стало ще мірилом вартості,
цінувалося нижче худоби і заліза.

465 Сонце між тим закотилося, закінчили справу ахейці,

У станах своїх закололи биків і за вечерю сіли.

Прибуло багато судів в цей час, вином навантажених,

Посланих з Лéмноса сином Ясона Евнеем ахейцам;

Пастир народів Ясон з Гіпсіпілу його породили.

470 Двом Атрея синам, Агамéмнону і Менелáю,

Тисяча мірок вина посилалася Евнеем окремо.

Всі інші ахейці вино з кораблів отримували,

Ці міддю сплачуючи, інші - блискучим залізом,

Шкури волів приносили, корів на обмін приводили

475 Або ж полонених людей і влаштували бенкет багатющий.

Худоба як мірило вартості (Іліада. XXIII. 700-886)

Опис призів, виставлених Ахіллесом для переможців на змаганнях, влаштованих в пам'ять

Патрокла.

700 Треті призи Ахіллес після цього виніс, данайців

Їх показавши - призи за боротьбу, пов'язану з мукой.7

Перший приз - треножник великий для вогню

той треножник

Між собою ахейці в дванадцять биків оцінили.

Для переможеного чоловіка він жінку вивів, в роботах

705 Багатьох майстерну; цю в чотири бика оцінили ...

750 Призом другим був оголошений їм бик величезний і жирний;

Золота полуталант він останній призначив нагородою ...

826 Виклав після він коло з заліза, недавно відлитий ...

830 С места встав Ахіллес і слово сказав агрівянам:

«Встаньте тепер, хто і цю нагороду оскаржувати хоче.

Якби гладкі ниви його і далеко лежали, -

О п'ятій круговратних років не витратите ніяк він заліза

Цього: якщо пастух у нього або орач потребувати

Будуть в залозі - не в місто підуть, а отримають і вдома ... »

Виніс потім Ахіллес спис і в вогні не бував

885 Мідний казан, ціною в бика, розцвічений квітами

І поклав на арену ...

Ставлення знаті до купців (Одіссея. VIII. 158-164)

З пригод Одіссея на острові феаків. Відмова Одіссея взяти участь в гімнастичних змаганнях
змусив феаков запідозрити, що він не належить до числа «благородних» і подорожує по морю
заради баришу.

Прямо в обличчя насміхаючись, сказав Евріал Одіссею:

«Ні, чужинець, тебе не порівняв би я з чоловіком, що знався

160 В іграх, яких так багато всюди у людей існує!

Більше схожий ти на чоловіка, який моря об'їжджає

У многовесельной судні в розділі мореплавці-торговців,

Щоб, продавши свій товар і знову кораблі навантаживши,

Більше нажити баришу. На борця ж зовсім не схожий ти! »

Финикийские купці (Одіссея. XV. 415-416; 455-456)

З розповіді свинопаса Евмея.

415 Якось причалили до нас фінікійці, народ хитрий,

Багато красивих речей привезли в кораблі вони чорному ...

455 Цілий рік фінікійці у нас залишалися і, багато

Наторгували, в порожній свій корабель завантажили товари.8

Ремесла
В первом отрывке из XVIII песни «Илиады», где повествуется о боге кузнечного дела Гефесте,
работающем в своей мастерской, описан процесс изготовления бронзы и кузнечное ремесло. Во
фрагменте из XI песни «Илиады» мы находим перечень и описание военных доспехов (поножи, щит,
шлем, копье и др.), указание на разнообразие материалов, которыми пользовались греческие
ремесленники, что свидетельствует об особенном развитии этой отрасли ремесла. В двух следующих
отрывках (из «Одиссеи») называются ремесленные специальности, описывается труд
ремесленников, которые приходят к басилевсам для выполнения тех или иных работ, перечисляются
инструменты, которые приносят с собой мастера. В отрывке из III песни «Одиссеи» речь идет о
подготовке пира Нестором, старейшим из осаждавших Трою греческих героев, который
намеревается угостить прибывшего к нему сына Одиссея Телемаха. Из приводимых слов Нестора
видно, что работавшие в доме басилея ремесленники приходили со своими инструментами. Во
фрагменте из XVII песни «Одиссеи» пастух Евмей, приведший в дом Пенелопы переодетого Одиссея,
отвечая на упреки женихов, перечисляет профессии людей, которых охотно приглашали в дома
знати.

«Илиада»

(XVIII, 468-482)

Так произнесши, оставил ее и к мехам приступил он.

Все на огонь обратил их и действовать дал повеленье.

Разом в отверстья горнильные двадцать мехов задыхали,

Разным из дул их дыша раздувающим пламень дыханьем,

Или порывным, служа поспешавшему, или спокойным,

Смотря на волю творца и на нужду творимого дела.

Сам он в огонь распыхавшийся медь некрушимую ввергнул,

Олово бросил, сребро, драгоценное злато; и после

Тяжкую наковальню насадил на столп, а в десницу

Молот огромнейший взял, и клещи захватил он другою.

И вначале работал он щит и огромный и крепкий,

Весь украшая изящно; кругом его вывел он обод

Белый, блестящий, тройной; и приделал ремень серебристый.

Щит из пяти составил листов и на круге обширном

Множество дивного бог по замыслам творческим сделал.

(XI, 15-45)

Громко кричал и Атрид, препоясаться в брань возбуждая

Воев аргивских, и сам покрывался блистательной медью.

Прежде всего положил на могучие ноги поножи,

Пышные, кои серебряной плотно смыкались наглезной .

После вкруг персей герой надевал знаменитые латы,

Кои когда-то Кинирас ему подарил на гостинец:

Ибо до Кипра достигла великая молвь, что ахейцы

Ратью на землю троянскую плыть кораблями решились;

В оные дни подарил он Атриду, царю угождая.

В латах сих десять полос простиралися ворони черной ,

Олова белого двадцать, двенадцать блестящего злата;

Сизые змеи по ним воздымалися кверху, до выи ,

По три с боков их, подобные радугам, кои Кронион

Зевс утверждает на облаке, в дивное знаменье смертным.

Меч он набросил на рамо : кругом по его рукояти

Гвозди сверкали златые; влагалище мечное окрест

Было серебряное и держалось ремнями златыми.

Поднял, всего покрывающий, бурный свой щит велелепный,

Весь изукрашенный: десять кругом его ободов медных,

Двадцать вдоль его было сияющих блях оловянных,

Белых; в средине ж одна воздымалася -- черная воронь;

Там Горгона свирепообразная щит повершала,

Страшно глядящая, окрест которой и Ужас и Бегство.

Сребряный был под щитом сим ремень; и по ним протяженный

Сизый дракон извивался ужасный; главы у дракона

Три, меж собою сплетясь, от одной воздымалися выи.

Шлем возложил на главу изукрашенный, четверобляшный,

С конскою гривой, и страшный поверх его гребень качался.

Крепкие два захватил копия, повершенные медью,

Острые, медь от которых далеко, до самого неба,

Ярко сияла…

«Одиссея»

(III, 425-435)

Третьим пусть будет немедленно златоискусникЛаэркос

Призван, чтоб золотом чистым рога изукрасить телице.

Прочие ж все оставайтесь при мне, повелевши рабыням

В доме устроить обед изобильный, расставить порядком

Стулья, дрова приготовить и светлой воды принести нам».

Так он сказал; все заботиться начали: с поля телицу

Скоро пригнали; пришли с корабля Телемаховы люди,

С ним переплывшие море, явился и златоискусник,

Нужный для ковки металлов принесши снаряд: наковальню,

Молот, клещи драгоценной отделки и все, чем обычно

Дело свое совершал он…

(XVII, 382-386)

… Приглашает ли кто человека чужого

В дом свой без нужды? Лишь тех приглашают, кто нужен на дело:

Или гадателей, или врачей, иль искусников зодчих,

Или певцов, утешающих душу божественным словом, --

Их приглашают с охотою все земнородные люди.