ЛІТЕРАТУРА ВИСОКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Іспанський героїчний епос

Історична основа. Основою іспанського героїчного епосу стали перекази та пісні ліро-
епічного характеру, створені у військовому середовищі. Епічні твори героїчного змісту в
країні були надзвичайно поширеними протягом XI–XІV століть. Їх виконували співці-
хуглари, чия творча манера була надзвичайно близькою до французьких жонглерів. У XІV
столітті епіко-героїчну традицію продовжено в романсах – модифікованих невеличких ліро-
епічних поемах.

В іспанському героїчному епосі знайшла відображення історія країни, коли в 711 році
до Іспанії вторглися маври і володіли майже всім півостровом з VІІІ до ХV ст. Як наслідок
цих подій, почалася Реконкіста – національно-визвольний рух проти арабів (маврів). У
результаті цієї боротьби іспанці утворили державу Астурія, перетворену в Х ст. в королвство
Леон, з якого відокремилося самостійне королівство Кастилія. В ньому було скасоване
рабство, а права лицарів поширені на всіх, хто воював за свободу рідної землі проти маврів.
Таким чином, Іспанія в добу Середньовіччя перебувала під впливом
мусульманської та християнської ідеологій, потерпала від кривавих сутичок. Ці явища
знайшли своє художнє осмислення в героїчному епосі, провідними темами якого були:
 визвольна боротьба з маврами;
 феодальні міжусобиці;
 рух за свободу Кастилії, що сприймався як передумова національно-політичного
об’єднання всієї країни.
Сід. Центральною постаттю іспанського героїчного епосу є Сід, якого народ з
любов’ю називає “мій Сід”, додаючи – “у добрий час народжений”. Це особа історична.
Руй Діас де Бівар належав до кастильської знаті, був начальником військ у короля
Кастилії Санчо ІІ. За військову доблесть він отримав прізвисько Кампеадор (ратоборець,
войовник). Маври, які боялись і водночас поважали називали його Сідом, що по-
арабськи означає “пан”. Після загибелі Санчо ІІ його брат Альфонс VІ незлюбив Сіда і за
намовами придворних вигнав з країни. Спочатку Сід з дружиною побував на службі у
іспанських, потім у мавританських правителів, але, відвоювавши в маврів велику багату
область Валенсію, став самостійним, помирився з Альфонсом. Особисті риси Сіда –

1
твердий характер, розсудливість, демократизм, талант полководця і державного діяча –
сприяли його популярності серед народу. Тому пісні і розповіді про Сіда почали
складади ще за його життя. З великого епічного матеріалу про Руй Діаса збереглися
лише близькі до історичних фактів поема “Пісня про мого Сіда” і поема “Родріго”.
Сюжет твору. “Пісня про мого Сіда” складається з трьох частин.
Перша частина (“Вигнання”) загублена. Починається список з вигнання Сіда: сід
покидає свій родовий замок Бівар, рідну землю. Обливаючись слізьми Сід прощається з
сім’єю, яку залишає під захистом монастиря. Довідавшись про вигнання Сіда, до нього
сходяться люди різного роду, у супроводі 60 воїнів, що забажали розділити з ним
вигнання, покидає Кастилію. Він заглиблюється в мусульманські землі, здобуваючи все
нові й нові перемоги. Частину здобичі він добровільно відправляє Альфонсу, бажаючи
примиритись з ним для спільної боротьби.
Друга частина (“Заміжжя доньок Сіда”). Розповідає про те, як Сід діє задля
примирення з королем. Король, отримавши подарунки, готовий примиритися з тепер уже
могутнім васалом і дозволяє йому взяти сім’ю до себе. Знатні інфанти де Карріон,
спокусившись багатством Сіда, вирішують взяти за дружин його дочок. Але Сідові ці
знатні женихи не до душі. Сватом виступає сам король, і Сід не може йому відмовити. У
Валенсії святкують весілля.
Третя частина (“Безчестя в дубовому лісі Корпес”) тематично різноманітна.
Інфанти-женихи виявились нікчемними. Не витримавши глузувань васалів Сіда, вони
вирішили помститися. Зяті просять дозволу поїхати в Карріон, щоб показати своїх
дружин. Сід змушений відпустити їх. Як тільки вони виїхали за межі Валенсії, в
дубовому лісі Корпес зіскочили з коней і прив’язали молодих дружин до дерев, побили їх
майже до смерті. Сід скаржиться королю й вимагає передусім повернення своїх мечів
(що він їх подарував зятям на знак найвищої честі), потім приданого дочок, і, зрештою
він викликає їх на поєдинок. У битві в долині Карріон, у землях інфантів, Сід перемагає.
Переможець Сід знову видає дочок заміж, вже за королів Наварри та Аррагона.
Військова тематика. Якщо в “Пісні про Роланда” домінувала військова точка зору,
то в іспанському епосі картинам баталій та бойових сутичок приділено значно менше
уваги. У тексті чергуються різномасштабні та різнохарактерні просторові локації,
картини воєнних подій переплітаються з реаліями мирного життя. Продовжуючи традиції
багатьох століть, у поемі війна та сила розглядаються як природний, цілком нормальний
2
засіб вирішення зовнішніх і внутрішніх проблем. Разом із тим, поведінка Сіда щодо
покарання інфантів засвідчує спроби правового розв’язання конфліктів.
Персоносфера “Пісні про мого Сіда” охоплює не лише християнські та
мавританські війська, в ній зображено людей далеких від бойових подій: жінок, дітей,
ченців, городян, євреїв. Усі вони відтворюють картину мирного життя міст: торговельні
угоди, розлуки, подорожі, вітання та радість зустрічей, весілля, спілкування в тісному
колі для обговорення сімейних справ або для веселих розваг, відпочинок після обіду,
гарне вбрання, урочисті прийоми та релігійні церемонії.
Художня організація поеми вирізняється простотою та логічністю. Образи
переважно змальовано в реалістичному ключі. Значне ідейне навантаження у творі несе
побутописання. Автором детально відтворено облаштунки воїнів Сіда, процес
приготування вечері після виснажливого дня, розмір здобичі й склад подарунків,
надісланих королю. У творі майже відсутня гіперболізація, фантастичний елемент,
ідеалізація вчинків головного героя. На поетикальному рівні домінують такі засоби, як:
повтори (переважно лексичний та синтаксичний), епітети, евфемізми (Сіда часто
називають “той, що взяв Валенсію”, “із Бівара”, “народжений під щасливою зіркою”),
зрідка застосовано риторичні фігури.
Романси про Сіда. Сід був улюбленим героєм іспанської епічної і ліричної поезії та
фольклору. Відомі славетні народні романси про Сіда. Слово романс мало свідчити, що
пісні написані не арабською, а романською, тобто іспанською, мовою. Крім того, “Пісня
про Сіда” здобула визнання не лише сучасників, а й наступних поколінь. Свідченням
цього стала, зокрема, відома трагедія “Сід” П'єра Корнеля.