Семінарське заняття № 2.

«Слово о полку
Ігоревім»: історія вивчення, проблема авторства,
стильова своєрідність. «Слово о полку Ігоревім»:
історія вивчення, проблема авторства, стильова
своєрідність
1. Історія відкриття і публікації військової повісті «Слова о полку
Ігоревім».

Оригінал твору випадково відкрив граф Олексій Мусін-Пушкін, відкупивши

його в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Іоїля 1791 року. З
шести вміщених у ньому творів п'ять були вже відомі, шостий — ще не
знаний — назви не мав.

Причому купив навіть не оригінал, а копію у складі літописі, датованому XV

століттям. Про цю знахідку дізналася імператриця Катерина II, і в 1796 році з
твору зняли копію (яка отримала назву Катерининської), а в 1800 році
Слово… було опубліковано. Проте в 1812 році в Москві трапляється пожежа,
і бібліотека Мусіна-Пушкіна згорає, відповідно, гине і значна частина
першого тиражу Слова… Таким чином, до наших днів дійшла лише
Катерининська копія і кілька примірників з тиражу.

Відразу після знахідки рукопису почалися суперечки про її авторство.

Існувало дві версії: перша – Слово… це пізня підробка, оскільки оригінал так
і не був знайдений, і рукопис містив безліч незрозумілих місць. Друга –
Слово… спочатку було написано не російською мовою і перекладено.

Спори ненадовго вщухли, але відновилися в середині XIX століття, тому що

був знайдений ще один текст – Задонщина, деякі фрагменти якої чи не
дослівно повторюють ті ж фрагменти Слова…. Отже, виникла нова теорія
про авторство: припустили, що автор Слова… знав Задонщину і вирішив
написати схожий текст. Але однозначної думки з цього питання не існує до
цих пір.

2. Історична основа «Слова о полку Ігоревім».

 «Слово о полку Ігоревім» — найвидатніша світська пам’ятка Київ. Русі
12 ст., шедевр світової літератури. Створений під враженням походу
новгород-сіверського князя Ігоря Святославича та інших руських
князів проти половців 1185 р.

Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід

новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні
1185 р. Ігор Святославич, його син Володимир Путивльський,
племінник князь Святослав Ольгович Рильський разом із ковуями
виступили в похід на половців, не повідомивши про це київського
князя Святослава. Поблизу берегів Дінця вони побачили сонячне
затемнення — символ і передвіщення нещастя, але пішли далі. По
дорозі до них приєднався брат Всеволод із Курська. Перший бій із
половцями завершився перемогою військ Ігоря. Другий бій трагічною
поразкою через зраду і втечу ковуїв. Ігор потрапив у полон до
половецького хана Кончака. Своїм походом Ігор відкрив ворота
половцям на Русь, перекресливши попередню перемогу Святослава з
іншими князями. Йому вдалося втекти з полону і повернутися на рідну
землю — спочатку до Новгород-Сіверська, потім — Чернігова і Києва.

Цю історичну подію поет відтворив в епічно-ліричному плані,

піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи
князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним. До
історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на
долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника
— співця Бояна, який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна,
Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє
співати в його стилі й об'єднати давню й теперішню славу.

3. Сюжет та композиція повісті.

 Композиція: простежуються, хоча не позначаються, частини: вступ,
або заспів, основна частина і закінчення, або кінцівка: вступ (пісня
Бояна) — роздуми автора над манерою описування подій; основна
частина (кілька оповідань): виступ Ігоревої дружини; похід; битви з
половцями; сон і «золоте слово» Святослава; «плач Ярославни»; втеча
Ігоря з полону; закінчення (величання Ігоря, князів і дружини) Основні
сюжетні елементи «Слово про похід Ігорів»: експозиція: підготовка
Ігоря з дружиною князів до військового походу, зловісні знаки; зав
’язка: битва з половцями кульмінація: поразка руської дружини; Ігор,
Всеволод, Володимир, Святослав потрапили в полон; розв ’язка: втеча
Ігоря з половецької неволі. Особливості композиції «Слова…»:
недотримання хронологічної послідовності в розповіді, розлогі
високохудожні описи природи, авторські публіцистичні роздуми
(автор перериває опис походу Ігоря й згадує минуле, переноситься
думкою в інші місця (Київ, Путивль) або ж розмірковує над причинами
та наслідками подій, радить, веде суперечку тощо). Змістовно-
композиційним центром твору є «золоте слово» Святослава.
4. Авторство твору, проблема визначення, сучасні точки зору.
Проблема авторства “Слова о полку Ігоревім” ще й досі залишається, на
жаль, не розв’язаною. Текст цього твору недостатній за обсягом, щоб можна
було щось остаточно стверджувати про автора. Але є дещо, що нам відомо.
Судячи із тексту, автор добре знайомий із тими місцями, про які пише. Він
оспівує Київщину, Руську землю. Імовірно, він і сам був звідти походженням,
адже крізь рядки проступає його щира любов до Київської землі. Із тексту
видно і те, що автор обізнаний у подробицях походу, знає про діяльність і
вдачу князів. За найімовірнішою версією, він був один із дружини князя
Ігоря. За іншою ж, можливо, він сам був князем, що брав участь у поході.
Висувалися гіпотези, що авторами “Слова…” є кілька осіб, але їх було
відкинуто. Спроби встановити авторство і досі проводяться науковцями. Це
завдання, цей своєрідний виклик, кинутий їм наукою, приводив і до того, що
ім’я автора намагались знайти в самому тексті – зашифрованим у окремих
рядках, реченнях тощо. Але нічого не розшифрували, можливо, поки що?
“Слово о полку Ігоревім” – незвичайний і складний текст. Автор цього тексту
невідомий науковцям, але – відомий читачам! Читаючи цей твір, кожен читач
уявляє собі середньовічного поета, який створив що надзвичайну пам’ятку.
Невідомий митець по-справжньому любить свою землю, він закоханий у
природу, в історію, зичить своєму народові добра. Автор “Слова…” не тільки
переповідає події, як літописець, він Також є носієм певних тогочасних
вірувань, особливого способу мислення. Безумовно, ця людина мала
літературний талант і гаряче серце. Він стежить за усім, що відбувається на
його землях і переймається долею Русі. Зображення особливого ставлення до
природи, притаманне тогочасним людям, надзвичайного, як на ті часи, рівня
поетичної мови, емоційність у зображенні історичних подій – усім цим ми
завдячуємо невідомому авторові. Проте, читаючи текст “Слова…”, ми
настільки добре його уявляємо, що навряд чи можна вживати

Слово “невідомий”: невідомим залишається тільки його ім’я і біографія,

вдача ж його, ставлення до описуваного повністю розкриваються через текст.

Якщо говорити про авторство, то постать талановитого митця, що створив

цей дивовижний твір, досі оповита легендами та припущеннями. Існує навіть
думка, що стовідсотково встановити автора “Слова…” неможливо, і ми так
ніколи і це дізнаємось, хто подарував нашій літературі цей поетичний текст.
З іншого боку, читач завжди захоплюватиметься тією майстерністю, із якою
створено образи пам’ятки, поетичністю мови, фольклорними та
міфологічними мотивами, що їх уведено у твір. Чи так вже важливо знати
справжнє ім’я поета? Його твір, безумовно, залишиться на чільному місці в
історії нашої літератури, викликаючи щирий читацький інтерес і захоплення.

5. Стильова своєрідність «Слова о полку Ігоревім».

«Слово...» — велична пам'ятка генію нашого народу. За своїми ідейно-
художніми особливостями — це вершинне досягнення давньоруської
літератури. Воно «золотить» собою всю епоху. Невідомий автор створив
неповторний поетичний світ, що чарує і нинішнього читача своєю
досконалістю, самобутністю, глибиною суджень. «Слово…» розповідає про
невдалий похід 1185 року новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича
проти половців, які своїми набігами завдавали Руській землі дошкульних
ударів (тема). Ідея – міститься в золотому слові київського князя Святослава,
який закликав всіх князів до єднання. Про цю подію існували літописні
оповідання. Проте автор «Слова...», на відміну від літописців, не стільки
повідомляє про окремі факти походу Ігоря, скільки розмірковує над ними,
над долею рідної землі, обіймаючи своїм духовним зором часи від «старого
Володимира до нинішнього Ігоря». Ігор, Всеволод (буй), Володимир і князь
Святослав вирушили в похід. Автор «Слова...» відбирає найяскравіші епізоди
походу князя, передусім ті, що дають змогу зробити висновок про причину
поразки руської дружини. Композиційно «Слово...» складається з оповідних
сцен про похід Ігоря та його поразку (виступ, об'єднання полків, перша
переможна і друга невдала битви, полон Ігоря та його втеча), а також із
авторських публіцистичних роздумів і поетичних картин (звернення до
«віщого» Бояна, розмірковування про поразку русичів, «золоте слово»
Святослава тощо). Обидва плани об'єднані патріотичною ідеєю — закликом
до руських князів про єднання, династичну солідарність заради єдності і
процвітання Руської землі. Центральний образ твору – Руська земля
(попередження – затемнення сонця). Образ Бояна – узагальнюючий образ
перевершення можливостей. Стиль-ритмізована проза. “Слово” є
літературною пам’яткою світового значення. Вивченню цього твору
присвячено чимало дослідницьких робіт на різних мовах світу. Більш як вісім
століть існує “Слово”, нагадуючи всім про часи, коли нашу землю топтали
ворожі орди й коли опір нерідко нагадував самогубство.
 6. Характеристика героїв «Слова о полку Ігоревім»: Ігор, Святослав,
Ярославна, князь Всеволод Святославович, Руська земля.

Ігор. Головний персонаж твору — Ігор. Це руський князь, який любить свою

батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. Ігор Святославич —
чесний і відкритий, гордий і відважний. Це лицар, який зневажає смерть, а
полон для нього — найбільша ганьба: «Лучче ж бо потятим бути, — говорить
він, — аніж полоненим…» Вислів цей став крилатим. Надзвичайну мужність
і рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування
лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б
вирушити в похід після страшного знаку — затемнення сонця? А Ігор
вирушає! Хоробрість Ігоря не раз відзначають також Всеволод і Святослав,
називаючи його сміливим соколом.

Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим ми

засуджуємо Ігоря за необачність, недалекоглядність і славолюбство. Він
надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Його
поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, тисячі
жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла
золотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для
нових спустошливих нападів половецьких орд.

Святослав. Відповідно до ідейного змісту твору, автор називає Святослава

великим, грізним київським князем. Як видатного полководця, його
вихваляють «німці і венеціанці, греки іморава». Святослав зображений пік-
лувальником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські між-
усобиці та напади кочівників відгукуються в серці болем. Та й хіба можна
бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»?

Святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхетна

людина. Картаючи Ігоря й Всеволода за свавілля, що призвело до нового
лиха, він звертається із закликом до інших князів помститися «за землю
Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославича». Цим він хоче об’єднати
всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могутньою і
незборимою. Автор «Слова…» оспівує мудрість і хоробрість Святослава,
адже великий князь київський не лише об’єднав руські землі, а й успішно
переміг половців.

Ярославна. Дізнавшись про поразку русичів, поранення й полон чоловіка,

Ярославна ладна на край світу полинути до милого її серцю мужа-друга, щоб
обтерти криваві рани на його дужому тілі… Зауважимо: у невтішному горі
Ярославна благає сили природи зменшити муки не лише свого мужа, вона
вболіває й за інших воїнів-русичів. Як це благородно! Отже, Ярославна не
лише вірна дружина, а й свідома громадянка своєї держави, полум’яна
патріотка, що виступає від імені «жон руських». Гуманна княгиня —
заступниця всіх воїнів Київської Русі. І саме ця людяність і сила почуттів,
краса вірності в коханні возвеличують її в наших очах

Князь Всеволод Святославич (брат Ігоря). Всеволод основними рисами

характеру нагадує свого брата князя Ігоря. Він є хоробрим, відважним
воїном. У битві з половцями зображений як билинний богатир – “буй-тур”. У
вирі бою князь забуває про почесті, багатство, золотий батьківський престол
у Чернігові, про ласку та пестощі своєї дружини, прекрасної красуні
Глібівни. Отже, Всеволод є уособленням бойової відваги й сили.

Літературний паспорт “Слово про похід Ігорів”

Автор – невідомий

1800 р. – перше видання «Слова…»

Жанр – героїна поема

Рід – ліро-епос
Літературний стиль – орнаменталізм

Тема: Зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря проти

половців у 1185 році.

Ідея: Заклик руських князів до об’єднання для обопільної боротьби проти

ворогів Русі.

Головні герої:

Ігор (князь новгород-сіверський),

Всеволод (брат Ігоря – князь курський і трубецький),

Святослав (батько Ігоря та Всеволода – князь київський),

Володимир (син Ігоря – князь путивльський),

Святослав Ольгович (племінник Ігоря — князь рильський),

Ярославна (дружина Ігоря — справжнє ім’я Єфросинія — дочка галицького

князя Ярослава Осмомисла), половці: Овлур (допоміг утекти Ігорю з полону),
Гзак та Кончак (половецькі хани).

Особливості композиції

Зображення подій походу, який відбувся у 12 ст., розгортання подій без

хронологічної послідовності; багатство символів, епітетів, порівнянь,
гіпербол; сон як композиційна особливість; ритмічність рядків твору.

Поема містить:

1. Заспів (роздуми автора над тим як краще описати події).

2. Розповідь про збір війська Ігора.

3. Перша битва з половцями – і перша перемога.

4. Друга битва завершується поразкою.

5. Тужіння за Ігоревим військом.

6. «Мутен сон» і «золоте слово» Святослава.

7. Плач Ярославни.

8. Втеча Ігоря з полону і повернення додому.

9. Кінець (возвеличення Ігоря, князів і дружини).