Professional Documents
Culture Documents
"слово про похід" "повість минулих літ"
"слово про похід" "повість минулих літ"
Особливості твору:
«Повість минулих літ» – це перший літописний твір про історію й витоки
Київської держави, що зберігся. Літописець розповідає напівлегендарну версію
заснування Києва, про початки Київської держави, її перших князів тощо
Літопис побудований на особистих спостереженнях автора й розповідях, які він
почув
Містить не тільки розповідь про історичні події, але й оповідання, перекази,
байки, використовує художні засоби, має художню цінність
Важливо:
- Оригінальна давня українська література
- Княжа доба
- Літопис
- Монументалізм
- Епос
- Щире захоплення героїчним минулим; глибокий сум із приводу княжих усобиць
- Проблеми: єдність земель; правитель та народ
- Друга назва: «Початковий літопис»
Автор: невідомий український поет з тих часів, можливо лицар, що був у Ігоревій
дружині
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: героїчна поема (на думку деяких літературознавців – повість, літописна повість)
Стиль (напрям): орнаменталізм
Тема: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р.
Ідея: заклик руських князів до єднання в боротьбі проти ворогів Руської землі;
засудження князівських міжусобиць
Основна думка: тільки в єдності – сила; «золоте слово» – любов до Батьківщини,
збереження її єдності
Час подій: XII ст.
Історична основа:
Невідомий автор розповідає про реальну історичну подію: похід новгород-сіверського
князя Ігоря проти половців у 1185 р. Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю
призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених,
убивства родичів. Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на
східнослов’янські землі. Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р.
великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців.
Князь Ігор також вирішив завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2
роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.
Жанр:
У «Слово про похід Ігорів» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії (тому це є
ліро-епічний твір). Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники –
як поему.
Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний
ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей
оригінальний високохудожній твір героїчною поемою.
Ідея твору:
Заклик до єднання, любові до рідної землі.
«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але
й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити
Русь-Україну, примножувати її багатства.
Своїм найсвятішим обов’язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати
життя за її свободу: «Сповнившись ратного духу, він навів свої хоробрі полки на землю
Половецькую за землю Руськую».
Всеволод основними рисами характеру нагадує свого брата князя Ігоря. Він є хоробрим,
відважним воїном.
Він замальовується як глава всієї Руської держави, який турбується про загальноруські
інтереси. Це не тільки мудрий державний діяч і організатор ефективного захисту
Вітчизни, й талановитий воєначальник, який в 1184 році зумів об’єднати руські сили і
розгромити половецьке військо. Слава про цю перемогу вийшла далеко за межі Русі.
Автор «Слова…» всіляко ідеалізує Святослава, оточує його ореолом слави. Високо
підносячи Святослава Київського, перетворюючи його на шанованого патрона всіх
руських князів, поет змальовує його як основного виразника загальноруської єдності,
як втілення ідеї необхідності спільних дій проти половців. Ця патріотична ідея знайшла
найсильніший вияв у «золотому слові» Святослава.
Ярославна – дружина Ігоря, справжнє історичне ім’я – Єфросинія, дочка галицького князя
Ярослава Осмомисла.
Ярославна – юна дружина Ігоря, яка, вирядивши в небезпечний похід чоловіка, з тривогою
чекає звістки від нього. Дізнавшись про поразку Ігорового війська, Ярославна тужить за
полеглими, оплакуючи не тільки полонення Ігоря, а й загибель його воїнів. Поразка і
полон Ігоря, криваві рани на його тілі – це не лише її особисте горе, це горе всього
руського народу, яке пекучим болем відгукується в її душі.
Ярославна, сумуючи, плаче, мов чайка, вона, якби змогла, полетіла би пташкою до любого
чоловіка, щоб, знаходячись поруч з ним, полегшити його страждання. Тоді б вона,
омочивши рукав у Каялі, витерла б «кривавії рани на дужому тілі князя». У відчаї
княгиня звертається до сил природи: вітру, Дніпра-Славутича і світлого сонця. Плачучи у
Путивлі, Ярославна докоряє вітрові:
«Чому мечеш ти хановськії стріли
На своїх легесеньких крильцях
На моєї лади воїв?»
Звертаючись до великого Дніпра-Славутича, Ярославна благає його, заступника руських
воїнів, принести на хвилях князя, щоб вона не посилала своїх сліз на море. Звертаючись
до сонця, Ярославна і йому, плачучи, докоряє, що воно своїм гарячим промінням
немилосердно посилювало спрагу руських воїнів, які три дні билися у безводному степу.
Ярославна так невимовно страждає, так пристрасно благає сили природи про допомогу,
що, здається, вони почули її і відгукнулися:
«Ігореві князю Бог путь явить
Із землі Половецької
На землю Руськую
К отчому золотому столу».
Поетичний образ Ігорової дружини Ярославни є одним з найпривабливіших жіночих
образів світової літератури, а в східнослов’янській є першим за часом створення
досконалим художнім образом жінки. Образ Ярославни приваблює людяністю,
задушевністю і разом з тим патріотизмом, вражає внутрішньою красою, красою вірності.
Важливо:
- Оригінальна давня українська література
- Княжа доба
- Ліро-епос
Дехто, не знаючи, каже, що Кий начебто був перевізником коло Києва, мовляв, був
якийсь перевіз з того боку Дніпра; тому й говорили: «На перевіз на Київ». Але якби Кий
був простим перевізником, то не ходив би
він до Царгорода. А Кий князював і ходив
до царя грецького, і той цар, переказують,
зустрічав його з почестями.
Коли ж Кий повертався, він прийшов
на Дунай і поставив там невелике містечко,
хотів там сісти князювати, та не дали йому
навколишні племена. Так і донині називають
придунайці те городище – Києвець. Кий же,
повернувшись у своє місто Київ, тут і помер.
І брати його, і сестра Либідь тут же померли.
Після смерті братів рід їхній став
князювати у полян, а в інших племен
(древлян, дреговичів та ін.) були свої князі
Заспів
На початку поеми сказано, що мова буде йти «по билицях нашого часу, а не за
вимислом Бояна». (Боян – невідомий дружинний співець XI ст.)
«Боян бо віщій, якщо хотів пісню творити, то розтікався мислю по древу, сірим
вовком по землі, сизим орлом під хмарами…» Згадував він у своїх піснях «давніх часів
усобиці», прославляв старого Ярослава [Мудрого], хороброго Мстислава [брата Ярослава].
Співець накладав пальці на живі струни гусел і вони «князям славу рокотали». Ця
розповідь «від [часів] старого Володимира до нинішнього Ігоря, який укріпив ум силою
своєю… навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую».
Поема розповідає про події, пов’язані з невдалим походом весною [ 1185 p.]
новгород–сіверського князя Ігоря Святославича, його брата Всеволода, сина Володимира
та племінника Святослава Ольговича проти войовничих степових кочовиків – половців.