ЗНО_Анастасія_Пироженко

Нестор Літописець «Повість минулих літ»

Літературний рід: епос

Жанр: літопис (хронологічний виклад важливих подій із історії Київської Русі)
Автор: Нестор Літописець (чернець Києво-Печерського монастиря, бл. 1055-1113 рр.)
Основні мотиви: захоплення героїчним минулим Київської Русі; заклики до єдності
Руської землі, любов до неї, занепокоєння через князівські усобиці та напади кочових
народів
Стиль (напрям): монументалізм
Проблематика: єдність земель; правитель і народ
Час подій: княжа доба
Друга назва: «Початковий літопис»

Особливості твору:
 «Повість минулих літ» – це перший літописний твір про історію й витоки
Київської держави, що зберігся. Літописець розповідає напівлегендарну версію
заснування Києва, про початки Київської держави, її перших князів тощо
 Літопис побудований на особистих спостереженнях автора й розповідях, які він
почув
 Містить не тільки розповідь про історичні події, але й оповідання, перекази,
байки, використовує художні засоби, має художню цінність

Важливо:
- Оригінальна давня українська література
- Княжа доба
- Літопис
- Монументалізм
- Епос
- Щире захоплення героїчним минулим; глибокий сум із приводу княжих усобиць
- Проблеми: єдність земель; правитель та народ
- Друга назва: «Початковий літопис»

ZNO_Academy +38 063 354 17 88 (telegram/viber) 1

 ЗНО_Анастасія_Пироженко
«Слово про похід Ігорів»

Автор: невідомий український поет з тих часів, можливо лицар, що був у Ігоревій
дружині
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: героїчна поема (на думку деяких літературознавців – повість, літописна повість)
Стиль (напрям): орнаменталізм
Тема: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Іго­ря на половців 1185р.
Ідея: заклик руських князів до єднання в боротьбі проти ворогів Руської землі;
засудження князівських міжусобиць
Основна думка: тільки в єдності – сила; «золоте слово» – любов до Батьківщини,
збереження її єдності
Час подій: XII ст.

Історична основа:
Невідомий автор розповідає про реальну історичну подію: похід новгород-сіверського
князя Ігоря проти половців у 1185 р. Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю
призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених,
убивства родичів. Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на
східнослов’янські землі. Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р.
великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців.
Князь Ігор також вирішив завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2
роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.

Жанр:
У «Слово про похід Ігорів» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії (тому це є
ліро-епічний твір). Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники –
як поему.

Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний
ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей
оригінальний високохудожній твір героїчною поемою.

Ідея твору:
Заклик до єднання, любові до рідної землі.

«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але
й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити
Русь-Україну, примножувати її багатства.

ZNO_Academy +38 063 354 17 88 (telegram/viber) 2

 ЗНО_Анастасія_Пироженко
Композиція:
Простежуються, хоча не позначаються, частини: вступ, або заспів, основна частина і
закінчення, або кінцівка:
1. Вступ (пісня Бояна) – роздуми автора над манерою описування подій
2. Основна частина (кілька оповідань):
 Виступ Ігоревої дружини
 Похід
 Битви з половцями
 Сон і «золоте слово» Святослава
 «Плач Ярославни»
 Втеча Ігоря з полону
3. Закінчення (величання Ігоря, князів і дружини)

Головні герої твору:

 Князь Ігор Святославович
 Князь Всеволод Святославович – брат Ігора, князь курський та трубецький
 Князь Святослав – батько Ігоря та Всеволода
 Ярославна – дружина Ігоря
 Половці Овлур, Гзак і Кончак.
 Руська земля – є центральним образом твору

Характеристика головних героїв:

Князь Ігор Святославович – Новгород-сіверський князь Ігор із перших рядків поеми
постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого
ворога – половців.

Своїм найсвятішим обов’язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати
життя за її свободу: «Сповнившись ратного духу, він навів свої хоробрі полки на землю
Половецькую за землю Руськую».

Ігор – безстрашний і рішучий воїн.

Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не

зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як
мужній і хоробрий воїн.

Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і

київський князь Святослав, який говорить: «Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі
сковані, а в смілості загартовані».

ZNO_Academy +38 063 354 17 88 (telegram/viber) 3

 ЗНО_Анастасія_Пироженко
Благородство штовхає Ігоря на допомогу Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в
бою взаємодопомога і взаємовиручка: «Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата
Всеволода».

Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки

долає перешкоди: «Ігор спить, Ігор не спить, Ігор мислю поля мірить од великого Дону до
малого Дінця».

Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади.

Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід
сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування
попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться
так: «Ігоря хороброго полку – не воскресити!»

Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його

легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів
можна подолати ворога.

Князь Всеволод Святославович – брат Ігоря

Всеволод основними рисами характеру нагадує свого брата князя Ігоря. Він є хоробрим,
відважним воїном.

У битві з половцями зображений як билинний богатир – «буй-тур». У вирі бою князь

забуває про почесті, багатство, золотий батьківський престол у Чернігові, про ласку та
пестощі своєї дружини, прекрасної красуні Глібівни.

Отже, Всеволод є уособленням бойової відваги й сили.

Князь Святослав – батько Ігоря та Всеволода

Він замальовується як глава всієї Руської держави, який турбується про загальноруські
інтереси. Це не тільки мудрий державний діяч і організатор ефективного захисту
Вітчизни, й талановитий воєначальник, який в 1184 році зумів об’єднати руські сили і
розгромити половецьке військо. Слава про цю перемогу вийшла далеко за межі Русі.

Автор «Слова…» всіляко ідеалізує Святослава, оточує його ореолом слави. Високо
підносячи Святослава Київського, перетворюючи його на шанованого патрона всіх
руських князів, поет змальовує його як основного виразника загальноруської єдності,
як втілення ідеї необхідності спільних дій проти половців. Ця патріотична ідея знайшла
найсильніший вияв у «золотому слові» Святослава.

ZNO_Academy +38 063 354 17 88 (telegram/viber) 4

 ЗНО_Анастасія_Пироженко
Дорікаючи Ігореві і Всеволодові за їх необдуманий вчинок, Святослав сумує з приводу їх
поразки, яка завдала багато горя усій Руській землі, скаржиться на те, що князі не хочуть
допомагати йому у великій справі захисту рідної землі.

Ярославна – дружина Ігоря, справжнє історичне ім’я – Єфросинія, дочка галицького князя
Ярослава Осмомисла.

Ярославна – юна дружина Ігоря, яка, вирядивши в небезпечний похід чоловіка, з тривогою
чекає звістки від нього. Дізнавшись про поразку Ігорового війська, Ярославна тужить за
полеглими, оплакуючи не тільки полонення Ігоря, а й загибель його воїнів. Поразка і
полон Ігоря, криваві рани на його тілі – це не лише її особисте горе, це горе всього
руського народу, яке пекучим болем відгукується в її душі.

Ярославна, сумуючи, плаче, мов чайка, вона, якби змогла, полетіла би пташкою до любого
чоловіка, щоб, знаходячись поруч з ним, полегшити його страждання. Тоді б вона,
омочивши рукав у Каялі, витерла б «кривавії рани на дужому тілі князя». У відчаї
княгиня звертається до сил природи: вітру, Дніпра-Славутича і світлого сонця. Плачучи у
Путивлі, Ярославна докоряє вітрові:
«Чому мечеш ти хановськії стріли
На своїх легесеньких крильцях
На моєї лади воїв?»
Звертаючись до великого Дніпра-Славутича, Ярославна благає його, заступника руських
воїнів, принести на хвилях князя, щоб вона не посилала своїх сліз на море. Звертаючись
до сонця, Ярославна і йому, плачучи, докоряє, що воно своїм гарячим промінням
немилосердно посилювало спрагу руських воїнів, які три дні билися у безводному степу.

Ярославна так невимовно страждає, так пристрасно благає сили природи про допомогу,
що, здається, вони почули її і відгукнулися:
«Ігореві князю Бог путь явить
Із землі Половецької
На землю Руськую
К отчому золотому столу».
Поетичний образ Ігорової дружини Ярославни є одним з найпривабливіших жіночих
образів світової літератури, а в східнослов’янській є першим за часом створення
досконалим художнім образом жінки. Образ Ярославни приваблює людяністю,
задушевністю і разом з тим патріотизмом, вражає внутрішньою красою, красою вірності.

Важливо:
- Оригінальна давня українська література
- Княжа доба
- Ліро-епос

ZNO_Academy +38 063 354 17 88 (telegram/viber) 5

 ЗНО_Анастасія_Пироженко
- Героїчна поема
- Події 1185 р.
- Заклик руських князів до єднання для спільної боротьби проти зовнішніх ворогів
- Орнаменталізм
- Автор невідомий
- Боротьба русичів із половцями; трагічні наслідки роз’єднаності князів
- Ускладнена композиція (авторські відступи, складні епізоди)
- Образність мови
- Переклад Максима Рильського

ZNO_Academy +38 063 354 17 88 (telegram/viber) 6

 ЗНО_Анастасія_Пироженко
Нестор Літописець «Повість минулих літ»
Стислий переказ, виклад змісту

Уривок про заснування Києва

(скорочено)
Плем’я полян, найбільш розумне й тямуще серед інших племен, жило окремо –
родами, кожен на своїх землях. І були три брати: Кий, Щек, Хорив і їхня сестра Либідь.
Сидів Кий на горі, де тепер Боричів узвіз. Щек сидів на горі, яка зветься нині
Щекавицею. Хорив – на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею. І збудували
вони місто в ім’я старшого брата і назвали його Київ. Був коло міста ліс великий, і
ловився там всякий звір.

Дехто, не знаючи, каже, що Кий начебто був перевізником коло Києва, мовляв, був
якийсь перевіз з того боку Дніпра; тому й говорили: «На перевіз на Київ». Але якби Кий
був простим перевізником, то не ходив би
він до Царгорода. А Кий князював і ходив
до царя грецького, і той цар, переказують,
зустрічав його з почестями.
Коли ж Кий повертався, він прийшов
на Дунай і поставив там невелике містечко,
хотів там сісти князювати, та не дали йому
навколишні племена. Так і донині називають
придунайці те городище – Києвець. Кий же,
повернувшись у своє місто Київ, тут і помер.
І брати його, і сестра Либідь тут же померли.
Після смерті братів рід їхній став
князювати у полян, а в інших племен
(древлян, дреговичів та ін.) були свої князі

ZNO_Academy +38 063 354 17 88 (telegram/viber) 7

 ЗНО_Анастасія_Пироженко
Уривок про напад хозарів
(скорочено)
Після смерті братів Кия, Щека і Хорива полян утискали древляни та інші
довколишні племена. Прийшли на землі полян і войовничі хозари й сказали:
– Платіть нам данину.
Поляни подумали і дали від кожного дому по мечу. І віднесли хозари мечі до свого
князя і до старійшин своїх і промовили їм:
– От маємо собі нову данину.
Ті ж запитали:
– Звідки?
Вони ж відповіли:
– У лісі, на горах, над рікою Дніпром.
Знов спитали ті:
– А що дали?
Вони показали мечі. І сказали старійшини хозарські:
– Недобра дань, княже! Ми її добились своєю зброєю, яка гостра з одного боку, –
шаблями, а в них зброя гостра з двох боків – мечі. Будуть вони збирати данину і з нас, і з
інших земель.
І збулось усе: володіють руські князі хозарами і по нинішній день. Так воно здавна
ведеться: володіючи, сам стаєш потім підкореним тим, ким володів.

Уривок про помсту княгині Ольги деревлянам

(скорочено)
Ольга перебувала в Києві з сином своїм, маленьким Святославом, а воєводою був
Свенельд. Сказали ж деревляни(перед тим убивши чоловіка Ольги – князя Ігоря, коли він
приходив збирати в них данину): «Ось убили ми князя руського. Візьмемо жінку його
Ольгу й віддамо за князя нашого Мала. І Святослава візьмемо і зробимо йому, що
хочемо».
І послали деревляни 20 кращих мужів своїх у човнах до Ольги, і пристали вони до
берега під Боричевим узвозом. І повідомили Ольгу, що прийшли древляни, і покликала їх
Ольга до себе і сказала їм: «Добрі гості прийшли»… «Кажіть, чого прийшли сюди?»
Відповіли ж древляни: «Мужа твого ми убили, бо був твій муж, як вовк, розкрадав і
грабував, а наші князі добрі, бо вони лад навели на древлянській землі, – вийди заміж за
нашого князя Мала». Сказала їм Ольга, що їхня промова їй сподобалася і що їм зроблять
велику честь, понесуть у човнах на гору, а сама звеліла викопати велику й глибоку яму на
дворі.
На ранок, сидячи в теремі, послала Ольга по гостей. І прийшли кияни до них, і
сказали: «Кличе вас Ольга для шани великої». Вони ж відповіли: «Не поїдемо ні на конях,
ні на возах і пішки не підемо, а тільки понесіть нас у човні». І понесли їх у човні. Вони ж
сиділи, пишаючись.

ZNO_Academy +38 063 354 17 88 (telegram/viber) 8

 ЗНО_Анастасія_Пироженко
Принесли їх у двір до Ольги, і, як несли, так
і кинули їх в яму разом із човном. І, схилившись
над ямою, спитала їх Ольга: «Чи добра вам
честь?» Вони ж відповіли: «Гірше Ігоревої
смерті». І звеліла Ольга засипати їх живими, і
засипали їх.
І послала Ольга до древлян знову, і сказала
їм, щоб спочатку прислали до неї найкращих
людей, щоб із честю провели її до свого князя.
Почувши про це, древляни вибрали кращих мужів
і прислали до неї. Коли ж древляни прийшли,
Ольга звеліла приготувати їм омовіння, кажучи
так: «Помившись, прийдіть до мене». І розтопили піч, і влізли древляни, і почали митися.
Тоді зачинили за ними піч. Ольга звеліла зачинити їх, і в тому вогні згоріли всі.
І послала Ольга до древлян із словами, що вона вже йде до них. Вони ж, почувши те,
навезли медів багато і заварили їх. Ольга ж, узявши з собою малу дружину, пішла на
могилу і плакала там за мужем своїм. І спитали древляни Ольгу: «А де наша дружина, яку
ми послали до тебе?» Ольга ж відповіла: «Іде вона за мною з дружиною мужа мого». І
коли стали п’яними деревляни, звеліла отрокам своїм пити за них, а сама відійшла вбік і
звеліла дружині вбивати древлян. І посікли їх п’ять тисяч. А Ольга повернулась у Київ і
зібрала військо.
В літо 946 р. Ольга із сином своїм Святославом зібрала багато хоробрих воїнів і
пішла на деревлянську землю. І вийшли древляни супроти неї. І воїни Ольги перемогли
древлян. Древляни ж побігли і зачинилися у своїх містах.
Ольга ж ринулася із сином до міста Іскоростеня, бо жителі його убили її чоловіка, і
стала із сином своїм навколо міста. І стояла Ольга все літо і не могла взяти місто. Тоді
княгиня послала в місто людей зі словами, що вона нібито вже більше не хоче мститися
їм, а хоче тільки взяти невелику данину і, помирившись з деревлянами, піти геть.
Ольга попросила, щоб вони дали їй від двору лише по три голуби і по три горобці.
Древляни, зрадівши, зібрали з кожного двору по три голуби і по три горобці і послали до
Ольги з поклоном. Ольга ж роздала воїнам – кому голуба, кому горобців – і звеліла до
кожного голуба і горобця прив’язати сухий трут, і загорнути його в маленькі хусточки, і
ниткою приторочити до кожної птиці. І, коли стало смеркатися, наказала Ольга своїм
воїнам випустити голубів і горобців. Голуби ж і горобці полетіли у свої гнізда: голуби у
голуб’ятники, а горобці – під стріхи. І тоді спалахнуло все місто. І побігли люди з міста, і
звеліла Ольга своїм воїнам хапати їх.
Так вона взяла місто й спалила його, старійшин забрала в полон, інших людей
убила, третіх віддала в рабство, решту залишила, щоб платили данину. І наклала на них
данину тяжку: платити для Києва і для Вишгорода, бо Вишгород був Ольжиним містом.

ZNO_Academy +38 063 354 17 88 (telegram/viber) 9

 ЗНО_Анастасія_Пироженко
«Слово про похід Ігорів»
Стислий переказ, виклад змісту

Заспів
На початку поеми сказано, що мова буде йти «по билицях нашого часу, а не за
вимислом Бояна». (Боян – невідомий дружинний співець XI ст.)
«Боян бо віщій, якщо хотів пісню творити, то розтікався мислю по древу, сірим
вовком по землі, сизим орлом під хмарами…» Згадував він у своїх піснях «давніх часів
усобиці», прославляв старого Ярослава [Мудрого], хороброго Мстислава [брата Ярослава].
Співець накладав пальці на живі струни гусел і вони «князям славу рокотали». Ця
розповідь «від [часів] старого Володимира до нинішнього Ігоря, який укріпив ум силою
своєю… навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую».
Поема розповідає про події, пов’язані з невдалим походом весною [ 1185 p.]
новгород–сіверського князя Ігоря Святославича, його брата Всеволода, сина Володимира
та племінника Святослава Ольговича проти войовничих степових кочовиків – половців.

Ігор рушає в похід; загрозливі віщування

Ігор підготував військо до виступу проти ворога. Його бажання – відстояти рідну
землю від набігу кочовиків, «списа переломити кінець поля Половецького», «напитися
води шоломом з Дону» (тобто перемогти), здобути особисту славу.
Князя підтримує брат Всеволод. Він промовив: «Один брат [у мене], один світ
світлий – ти, Ігорю! Обидва ми Святославичі! Сідлай, брате, свої бистрії коні, а мої вже
готові, осідлані під Курськом, попереду. А мої ті куряни – воїни вправні: під трубами
сповиті, під шоломами злеліяні, кінцем списа згодовані, путі їм відомі, яруги їм знайомі,
луки у них напружені, сайдаки отворені, шаблі вигострені; самі скачуть, як ті сірі вовки
в полі, шукаючи собі честі, а князю – слави».
Виступ у похід руських воїнів проти половців збігався із затемненням сонця. Ігор
Святославич звернувся до свого війська: «Браття і дружино! Лучче ж убитим бути,

ZNO_Academy +38 063 354 17 88 (telegram/viber) 10

 ЗНО_Анастасія_Пироженко
аніж полоненим бути. Так всядьмо, браття, на свої бистрії коні та на Дін синій
поглянем…»
Половці небитими дорогами побігли до Дону великого, бо Ігор сюди військо веде.
Злісний крик птахів, звірине виття створюють напружену атмосферу, якесь недобре
передчуття.

Перша битва з половцями

«Довго ніч меркне. Зоря – світ запалала. Мла поля покрила. Щебіт солов’їв заснув,
говір галок пробудивсь. Русичі великії поля черленими щитами перегородили, шукаючи
собі честі, а князю – слави».
Зранку у п’ятницю русичі розбили «погані полки половецькі». Дорогі оксамити,
шовкові тканини, золото, красиві дівчата – все було у ворога захоплено. «Покривалами, і
опанчами, і кожухами почали мости мостити по болотах і багнистих місцях, – і всякими
узороччями половецькими».

Друга битва з половцями; поразка Ігорового війська

«Другого дня вельми рано кривавії зорі світ провіщають; чорнії тучі з моря ідуть,
хочуть прикрити чотири сонця, а в них трепечуть блискавки синії. Бути грому великому!
Іти дощу стрілами з Дону великого! Отут списам поломитись, отут шаблями
пощербитись об шоломи половецькії, на ріці на Каялі, біля Дону великого! О Руськая
земле, уже за горою єси!» («чотири сонця» – маються на увазі чотири князі, які брали
участь у поході: Ігор, Всеволод, Святослав Ольгович, Володимир).
Ось вітри, Стрибожі внуки, віють з моря [Азовського ] стрілами на хоробрі полки
Ігореві. Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають. Стяги говорять:
половці ідуть від Дону, і від моря, і з усіх сторін руські полки обступили».
Ігорові полки щосили відбивались щитами від ворога. Проявив героїзм у запеклій
війні Всеволод. «Куди тур поскочив, своїм золотим шоломом посвічуючи, там і лежать
погані голови половецькії. Поскіпані шаблями гартованими шоломи оварськії тобою,
яр–туре Всеволоде! Він завдав ці рани, дороге браття, забудьши почесть і життя, і
города Чернігова отчий золотий стіл, і своєї милої жони, красної Глібівни, звичаї і
обичаї».
Зранку до вечора, з вечора до світа летять стріли гартовані, гримлять шаблі об
шоломи, тріщать списи… Чорна земля була засіяна мертвими та пораненими воїнами,
залита кров’ю. Під час битви кочове плем’я ковуї, яке допомагало Ігореві, не витримало
ворожого натиску і кинулося тікати. Ігор безуспішно намагався завернути їх на поле
бою.
Билися вони день, билися другий. На третій день під полудень упали стяги Ігорові
(тобто Ігор зазнав поразки). Жаль було князю і свого брата Всеволода, з яким довелось
розлучитись, бо вони потрапили в полон до різних ханів.
Навіть природа сумувала за полеглими русичами: «Никне трава жалощами, дерева
спустили свої віти»

ZNO_Academy +38 063 354 17 88 (telegram/viber) 11

 ЗНО_Анастасія_Пироженко
Тужіння за Ігоровим військом
Невеселі часи настали. Загинуло військо Ігоря. Ігорового хороброго полку – не
воскресити! Заплакали жони руські за своїми коханими, примовляючи: «Уже нам своїх
милих лад ні мислю помислити, ні думою здумати, ні очима оглядіти, а злота і срібла
того не мало загубити».
Горе розлилося по Руській землі, втратили веселість міста. Через князівські чвари
ворогам відкрита дорога до пограбування. Князі «самі на себе крамолу кували, а поганії
самі, з побідами набігаючи на Руськую землю, брали данину – по білці з [кожного] двора».
Два хоробрих Святославичі, Ігор і Всеволод, ненавмисно підтримали розбрат свого
батька Святослава з іншими князями. Вони не виступили на ворога з усіма разом, а
поодинці не так легко одержати перемогу.

Сон і золоте слово Святослава

У Києві князь Святослав (батько Ігоря та Всеволода) бачить незрозумілий, смутний
сон. Неначе вдягали його у чорне вбрання на тисовому ліжку, наливали синє вино, з горем
змішане, сипали з порожніх сайдаків половецьких великі перли на лоно… Бояри пояснили
Святославу його сон.
Це були два соколи, які злетіли від отчого престолу шукати собі слави. Але соколам
крильця підсікли половецькі шаблі погані, самих опутали і закували «у пута залізні». На
третій день Ігорової битви «два сонця затемнились, обидва багряні стовпи погасились і з
ними молоді два місяці, Олег і Святослав, тьмою огорнулись, і в морі потонули» «На річці
Каялі тьма світ покрила: по Руській землі простерлися половці, наче пар дуже гніздо»
Тоді великий Святослав сказав «золоте слово» (повчальна промова), зі сльозами
змішане: «О мої сини, Ігоре і Всеволоде! Рано ви почали Половецькую землю мечами
разити, а собі слави шукати. Ви без честі одоліли[ половців у першій сутичці], без честі,
бо кров погану ви пролили. Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в одвазі
загартовані. Що ж натворили ви моїй срібній сідині?»
Святослав навів приклад про сокола, який ніколи не залишає своє гніздо
незахищеним, коли летить бити ворога. Звертається Святослав до волинських князів
Інгвара та Всеволода Ярославичів; Романа, Святослава і Всеволода Мстиславичів із
закликом виступити разом проти ворога. «Загородіте полю ворота своїми гострими
стрілами за землю Руськую, за рани Ігореві, смілого Святославича!» Пам’ятає Святослав і
старого Володимира [Мономаха], який все своє життя мріяв про єдність Русі. Тільки
нащадки його чомусь живуть у незгоді, розбрат князів і привів військо Ігоря до поразки.

Плач Ярославни , втеча Ігоря

На Дунаї чути голос Ярославни, дружини князя Ігоря. Вона плаче – причитає не
тільки за своїм чоловіком, але і за всіма воїнами, звертаючись з проханням про допомогу
до Дніпра-Славутича, до вітру, до сонця. Рано плаче вона в Путивлі на стіні,
примовляючи:

ZNO_Academy +38 063 354 17 88 (telegram/viber) 12

 ЗНО_Анастасія_Пироженко
«О вітре, вітрило! Чому, господине, так сильно вієш ти?.. Чому, господине, мої веселощі
по ковилі розвіяв?» Просить допомоги Ярославна у Дніпра–Славутича: «Прилелій,
господине, мою ладу [чоловіка] мені, щоб я не слала йому сліз на море рано».
Ярославна плаче в Путивлі, примовляючи: «Світлеє і трисвітлеє сонце! Всім тепле
і красне єси! Чому, господине, простерло [ти] гарячі промені свої на лади воїв, в полі
безводнім спрагою їм луки звело, тугою їм сайдаки стягло?»
Ніби у відповідь на прохання Ярославни Бог вказав шлях Ігорю до втечі з полону
«із землі Половецької на землю Руськую». Половчанин Овлур допоміг йому втекти…
«Загула земля [під копитами], зашуміла трава, вежі половецькі сколихнулися. А Ігор
князь поскочив горностаєм в комишні і білим гоголем на воду. Упав на бистрого коня і
скочив з нього сірим вовком. І помчав до лугу Дінця, і полетів соколом під млою,
забиваючи гусей і лебедів на сніданок, на обід і на вечерю».

Повернення Ігоря; величання

В погоню за Ігорем кинулись половецькі хани Гзак і Кончак. Якщо Ігорю
допомагали навіть птахи під час втечі, то половцям ставало все на заваді.
Гзак запропонував Кончаку вбити Володимира, сина Ігоря, який залишився у
полоні. На це Кончак відповів незгодою: «Коли сокіл [Ігор] до гнізда летить – то ми
сокільця [Володимира] опутаємо красною дівицею». Так і зробив Кончак через деякий
час. Він оженив молодого полоненого зі своєю дочкою. Половецького хана тішило, що він
має такого цінного заручника.
Невздовзі Володимиру все-таки вдалося повернутися додому. Ігоря з великою
радістю зустріли на рідній землі. «Сонце світиться на небесах – Ігор князь в Руській
землі». Дівчата співають на Дунаї, в’ються голоси [їх] через море до Києва. Землі раді,
городи веселі. «Слава Ігорю Святославичу, буй–туру Всеволоду, Володимиру Ігоревичу!
Здоров’я князям і дружині, що борються за християн проти поганих полків».

ZNO_Academy +38 063 354 17 88 (telegram/viber) 13