РУСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ПРИКОРДОННІ КОНФЛІКТИ ПЕРШОЇ

ТРЕТИНИ ХІ СТОЛІТТЯ В СВІТЛІ ПИСЕМНИХ ДЖЕРЕЛ

Історія русько-польських прикордонних конфліктів першої третини
ХІ ст. завжди ставала палким предметом для суперечок між дослідниками.
Яскраві події воєн 1017-1018 рр. та 1030-1031 рр. бентежили уяву
сучасників, а в пізньосередньовічних хроністів обростали новими
подробицями та легендами. Міфологізація походу 1018 р. Болеслава
Хороброго на Русь, зокрема епізоду з мечем «Щербець», яким князь
начебто пощербив Золоті ворота (зведені набагато пізніше), ставала
історичним обґрунтуванням претензій Польщі на українські землі навіть у
ХІХ ст. Небезпеку такого некритичного підходу до джерел видно на
прикладі міжнародної наукової конференції щодо «Червенських городів»
у 2018 р., присвяченої польськими колегами тисячоліттю перемоги
Болеслава над Бугом. Суто наукове питання про те, кому спочатку
належала територія Західного Побужжя в умовах праворадикальних
настроїв перетворюється на дилему «хто винен?» в
українсько-польському протистоянні.
Серед українських дослідників темі русько-польських конфліктів
першої третини ХІ ст. та становлення князя Ярослава Володимировича на
київському престолі чимало уваги приділили М. Грушевський, О. Головко,
Л. Войтович, І. Бриндак, П. Толочко; проблемою локалізації «Червенських
городів» та інтерпретаціями літописного тексту займалися І. Крип’якевич,
Я. Ісаєвич, О. Головко, О. Назаренко, Ю. Диба, В. Ляска тощо. Важливим
є вивчення русько-польських конфліктів першої третини ХІ ст. у
геополітичному контексті доби. Дослідженням джерел Священної
Римської імперії займалися Т. Джаксон, І. Коновалова, О. Подосінов, О.
Назаренко, М. Жарких, ісландських саг – М. Грушевський, Т. Джаксон,
Ю. Полуектов, Я. Затилюк та К. Кириченко вивчали проблему хронології,
яку використовував Ян Длугош, походженню фрагментів тексту
«Хроніки» присвятив статтю О. Астаф’єв. Значний внесок в
історіографію теми зробили польські науковці А. Юсупович, А.
Грабський, А. Надольський, М. Ґумовський. Важливу інформацію вдалося
почерпнути в монографіях істориків, присвячених Болеславу Хороброму
(С. Закревський), Безпримові (Р. Ґродецький), Мєшку ІІ Ламберту (Ґ.
Лябуда), цісарю Священної Римської імперії (німецький дослідник В.
Трілміх).
Попри такий великий науковий доробок, назріла потреба в
комплексному дослідженні джерел про русько-польські прикордонні
конфлікти першої третини ХІ ст. у їх династичному та геополітичному
вимірі. Метою нашого дослідження було висвітлення конфліктів
1017-1018 р. та 1030-1031 рр. у геополітичному контексті Європи першої
третини ХІ ст., їхня реконструкція шляхом комплексного дослідження
різних видів історичних джерел. Для досягнення мети ми окреслили
перед собою такі завдання: визначення передумов, причин, учасників,
привод, перебігу, наслідків та міждержавного контекст русько-польських
прикордонних конфліктів першої третини ХІ ст., а також реконструкції
обох походів шляхом співставлення даних історичних наративних джерел.
Об’єктом дослідження обрано русько-польські прикордонні конфлікти у
їх причинно-наслідковому зв’язку та контексті міждержавної політики у
Центрально-Східній Європі першої третини ХІ ст.; предметом
дослідження визначено бойові дії першої третини ХІ ст. між Руссю і
Польщею. Хронологічні межі роботи охоплюють першу третину ХІ
століття, зокрема 1017-1018 та 1030-1031 рр., територіальні - Західне
Побужжя (територію т. зв. «Червенських городів»), а також
Берестейщину. Науковою новизною роботи є реконструкція
русько-польської війни 1017-1018 рр. та походів 1030-1031 рр. Ярослава
Мудрого «на ляхів» шляхом співставлення різних видів історичних
джерел; включення русько-польських прикордонних конфліктів першої
третини ХІ ст. у геополітичний контекст; гіпотеза про існування двох
військово-політичних блоків у Європі в першій третині ХІ ст., які
визначали геополітичний контекст більшої половини європейських
конфліктів; розгляд походів у географічному контексті. Для досягнення
мети ми використали такі письмові джерела: «Повість врем'яних літ»
Іпатського та Лаврентіївського списків, «Новгородський І літопис»,
«Густинський літопис», «Сага про Еймунда», збірник ісландських саг
«Morkinskinna» («Гнила шкіра»), «Сага про Олава Святого», «Сага про
Гаральда Сіґурдсона», «Хроніка Тітмара Мерзебурзького», хроніка Галла
Аноніма; «Гільдесгаймські аннали»; «Діяння цісаря Конрада» Віпона;
«Альтахайські аннали»; «Dagome iudex»; «Хроніка» Яна Длугоша;
«Хроніка» Галла Аноніма; «Кведлинбурзькі аннали»; «Посланіє
германському королеві Генріху ІІ» Бруно Кверфутського.
Особливістю проведеного дослідження є його насамперед
джерелознавчий характер. Ми вирішили “зліпити” картину
русько-польських конфліктів першої третини ХІ ст. такою, як вона постає
в світлі синхронних і пізньосередньовічних наративних джерел,
використовуючи критичний, синтетичний та аналітичний методи.
Очевидно, в силу розставлених акцентів не було залучено весь можливий
масив історіографії, присвячений подіям 1017-1018 та 1030-1031 рр., а
лише той, що видавався доречним у контексті тлумачення наративів.
Початок нового тисячоліття Руська земля зустріла, поглинута в
затяжні війни зі степовим сусідом, а після 1015 р. – іще й у внутрішні
чвари між синами Володимира, котрі не могли поділити між собою влади.
Серед найпомітніших учасників міжусобиці варто виділити Ярослава,
Святополка та Бориса. Пізньосередньовічний польський хроніст Ян
Длугош у своїх «Анналах» подає цікаву, нетипову версію початків і
причинків конфлікту між Володимировичами: «Володимир, князь
Руський, княжив надзвичайно успішно та щасливо і здобув для Руської
держави багато городів, городищ і сіл. Побоюючись, аби після його
смерти не розпочалася страшна усобиця за вотчину межи його синами,
поділив Руську землю так: найстаршому В’ячеславові [насправді
Вишеславові – М. Б.] віддав Новгород, Ізяславові Полоцьк, Святополкові
Турів, а Ярославові – Ростов. По наглій же смерті В’ячеслава
[Вишеслава]віддав ЯрославовіНовгород, Борисові Ростов, Глібові Муром,
Святославові Деревляни, Всеволоду Володимир, Мстиславові
Тмутаракань, для решти, трьох молодших (на ім’я Станіслав, Позвізд і
Судислав) приготував князівства Київське та Берестовське, котрі мали
перейти у спадок по його смерті. Аж один із його синів,
Ярослав…пограбував Володимира… забрав державну
скарбницю…[Володимир] вислав проти Ярослава Святополка й Бориса»
[33].
За Длугошем, під час підготовки до походу на непокірного сина
Володимир Святославович помер; Ярослав зібрав варягів і печенігів,
проте не зміг подолати супротивників і втік до Швеції; Святополк наказав
убити Бориса та Гліба [33]. Лінгвіст Олександр Астаф’єв, який вивчав
текст «Анналів», уважає, що хроніст при написанні даної частини
користувався загубленою редакцією руського літопису – отже, на думку
дослідника, ми маємо справу з первісним текстом початку ХІ ст. [1]. Так
чи инакше, доля великокняжого престолу опинилася в руках двох князів,
за якими стояли впливові іноземні правителі. І якщо для Ярослава
Володимировича звернення до скандинавських держав завершилося
укладенням династичного шлюбу з дочкою шведського короля Інгігердою
та наймом на військову службу норвезьких ватажків Еймунда й Раґнара
[6], то в князя Святополка, крім печенізьких орд, виявився доволі
небезпечний союзник – держава П’ястів. Ірина Бриндак висловлювала
думку, що Ярослав і Святополк, майже одночасно відмовляючись платити
Києву данину, могли бути пов’язані якимись таємними домовленостями
[2]. Ми поділяємо точку зору дослідниці, при тім зауважимо, що
польський володар сватався до сестри Ярослава Предслави незадовго до
смерти Володимира, але цю пропозицію новгородський князь рішуче
відхилив [22; 26] (припускають, що на той час Ярослав вів перемовини зі
Священною Римською імперією про союз проти П’ястів [7; 5]), що
означало й закінчення гіпотетичного русько-польського союзу. Цей
прецедент був сприйнятий Болеславом як персональна образа і може бути
віднесений до особистих причин польського володаря втрутитися в
руські справи. Приводом до походу Болеслава стала втеча Святополка до
Польщі після битви 1016 р. біля Любеча, де перемога дісталася Ярославу
[18, с. 156].
Гіпотетична реконструкція русько-польського конфлікту
1017-1018 рр. (див. мапи 2-3). У 1017 р. Русь і Священна Римська імперія
атакували державу П’ястів із двох боків. Ярослав здійснив похід на
Берестя, яке, видається, належало Святополковій Турівській волості.
Генріх ІІ рушив проти Болеслава, але був змушений повернутися додому
через спалах чуми та міжусобну війну, яку проти нього почав
франконський князь. У Києві сталася сильна пожежа, під час якої
погоріли церкви (спланована язичницька акція?).
У 1018 р. Генріх ІІ уклав із Болеславом Хоробрим сепаратний
Будишинський мир. Заручившись підтримкою саксонського війська,
польський князь пішов походом на Русь. Ярослав виступив проти нього з
киянами, варягами та новгородцями. Обидва війська стояли декілька днів
[33] обабіч ріки Буг, неподалік літописного Волиня, і обмінювалися
словесними образами. Наприкінці липня Болеслав несподівано перебрів
річку і завдав поразки не готовому до бою Ярославовому війську.
Ярослав «із чотирма лише товаришами» [33] втік до Києва, який
оточили війська Болеслава, Святополка, саксонці, угорці та печеніги. Не
чекаючи, поки змучені облогою кияни видадуть його, Ярослав утік до
Новгорода, звідки попросив військової допомоги в скандинавських країн.
Болеслав 14 серпня ввійшов до Києва, посадив зятя на
Великокняжому столі, відіславши послів до імператорів Священної
Римської та Візантійської імперій [22]. Тим часом Святополк приймав
визнання влади від киян. Тяжко сказати наскільки реальною була його
політична самостійність.
Невдовзі невдоволені свавіллям Болеславового війська кияни
підняли повстання, підбурене Святополком, і польський князь, забравши
скарбницю, декількох Ярославових бояр, Ярославових сестер і Червенські
городи, залишив Київ на архієпископа Десятинної церкви Анастаса
Корсунянина, відбув до своєї держави. Це сталося, за Галлом Анонімом, у
липні 1019 р. [26].
Гіпотетична реконструкція русько-польської війни 1030-1031
рр. (див. мапу 4). На початку 1030 р. при дворі Ярослава Мудрого
з’явився Безприм, один із претендентів на спадщину Болеслава
Хороброго, вигнаний із Польщі Мєшком ІІ через підозру у змові з цісарем
Священної Римської імперії Конрадом ІІ. За домовленістю з останнім
Ярослав у тому ж році пішов на Белз і приєднав його до своєї держави.
У 1031 р. Конрад ІІ рушив походом на Мєшка ІІ із західного боку, а
Ярослав, Мстислав і претендент на престол – з иншого. Руське військо
зайняло «Червенські городи», Безприм із допомогою Русі та Священної
Римської імперії захопив Ґнєзно, а Мєшко втік до Чехії.
Ярослав і Мстислав захопили багато військової здобичі, насамперед
полонених, повернули додому захоплених у 1018 р. Болеславом;
полонених поляків Ярослав розселив по Росі, використовуючи їхні
ресурси при будівництві системи укріплень на межі з Диким Полем.
Висновки. Проаналізувавши дані руських, польських, німецьких та
скандинавських джерел, ми визначили передумови, причини, учасників,
привід, перебіг та наслідки русько-польських військових конфліктів
першої третини ХІ ст., з’ясували їх геополітичний контекст, здійснили
гіпотетичну реконструкцію русько-польських воєн 1017-1018 рр. та
1030-1031 рр. Зокрема, ми дійшли до таких висновків:
1. Першопричиною русько-польських прикордонних конфліктів
першої третини ХІ ст. була централізаторська політика обох держав –
перехід від старої структури VIII – X ст. – слов’янських автономних
племінних князівств, – до феодалізму.
2. Прикордонні русько-польські конфлікти були також конфліктами
й династичними, оскільки в них переплелися інтереси Пржемисловичів,
Рюриковичів, П’ястів та князівських родів Священної Римської імперії.
3. В обох випадках прикордонний конфлікт накладався на
внутрішньодержавний: у 1017-1018 рр. – міжусобицю Володимировичів,
а в 1030-1031 рр. – міжусобицю Болеславовичів.
Також у ході дослідження було запропоновано власні здогади та
гіпотези:
1. Станом на першу третину ХІ ст. в Європі існувало два
військово-політичні блоки, які визначали більшість тогочасних військових
і політичних конфліктів:
Антипольська коаліція: – цісар Священної Римської імперії, Русь,
Норвегія, Швеція, держава Пржемисловичів;
Антицісарська коаліція: – держава П’ястів, Данія, князі південних
земель Священної Римської імперії.
2. Похід 1017 р. Ярослава Мудрого на Берестя, згаданий у
Новгородському І літописі, був складовою війни цього князя зі
Святополком Окаянним та його тестем Болеславом Хоробрим – таким
чином, русько-польське протистояння датується 1017-1018 рр.
 3. Ґрунтуючись на тексті німецьких, польських та скандинавських
джерел, з’ясовано, що після битви над Бугом Ярослав утік до Києва, а не
до Новгорода.
4. Літописний похід 1030 р. Ярослава Мудрого на Белз, аналогічно,
був складовою спільної русько-німецької кампанії 1030-1031 рр. проти
Мєшка ІІ Ламберта.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Астаф’єв О. Київський текст в «Annales» Яна Длугоша

2. Бриндак І. Таємниці хрещення Руси-України // Слово № 2 (36) (2008)
3. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти
4. Годлевська В. Україна – Норвегія: в пошуках спільного минулого. – С.
4-6
5. Головко О. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях
Х – первой половины ХІІІ вв. – Киев, 1988.
6. Грушевський М. Виїмки з жерел до історії України-Руси до половини
XI віку
https://www.m-hrushevsky.name/uk/History/1895/VyjimkyZZherel/34Ejmund
ovaSaga.html
7. Грушевський М. Історія України – Руси. Том II. Розділ I. С.3-4
http://litopys.org.ua/hrushrus/iur20103.htm
8. Східні слов’яни у басейні Вепшу і Бугу/ ред. Єжи Лібер. – Ленчна,
2008
9. Диба Ю. Літописні свідчення про заснування міста Володимира
наприкінці Х століття: Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмі?
10. Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия/ под ред.
Т. Н. Джаксон, И. Г. Коноваловой и А. В. Подосинова. Том IV:
Заподноевропейские источники. Сост., пер. И коммент. А. В. Назаренко. –
Москва, 2010. – С. 96-99; 105-108
11.Затилюк Я., Кириченко К. Повідомлення Анналів Яна Длугоша…
http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/11545/Zatyliuk_Kyryc
henko_Povidomlennia_%C2%ABAnnaliv%C2%BB.pdf?sequence=1&isAllo
wed=y
12. ЗБІРНИК КОЗАЦЬКИХ ЛІТОПИСІВ: Густинський, Самійла Величка,
Грабянки. – Київ: Дніпро, 2006. – 976 с., іл. – С. – 44-47
13. Климишин І. Календар і хронологія
14. Летописный сборник, именуемый Патриаршею или Никоновскою
летописью // ПСРЛ. – Т.9. – Санкт-Петербург, 1862. – С.64
15. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп. ред О. В.
Мишанич. – Київ, 1989.
16. Ляска В. Розвиток поселенської структури Равського Розточчя у
ІХ–ХІІІ ст. – С. 84.
17. Ляска В. Червен та «Червенські гради»: історіографічні міфи на тлі
труднощів археології
18. Памятники литературы Древней Руси. Начало русской литературы. ХІ
– начало ХІІІ века. Вступит. Статья Д. С. Лихачева. Сост. И общая ред. Д.
С. Лихачева и Л. А. Дмитриева. – Москва, 1978. – С. 96; 136; 156-161; 164
http://litopys.org.ua/lavrlet/lavr01.htm (Лаврентіївський список)
http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat01.htm(Іпатський список)
19. Полуэктов Ю. А. Легенда о Йомсборге и йомсвикингах в
исторической науке // Сага о йомсвикингах. — М.; СПб., 2018. — С. 245.
20. Раппопорт П. А. Очерки по истории русского военного зодчества
Х-XIII вв. Москва; Ленинград, 1956.
21. Рохлин Д. Болезни древних людей
http://bwbooks.net/index.php?id1=4&category=biologiya&author=rohlin-dg&
book=1965&page=116
22. Титмаръ Мерзебургскій // Сборникъ матеріаловъ для исторической
топографіи Кіева и его окрестностей. – Киѣвъ: Типографія Е. Я.
Федорова, Крещатицкая площадь, собств. домъ, 1874. – Отделъ ІІ.
Извъстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей
http://www.vostlit.info/Texts/rus11/Thietmar2/frametext.htm
23.Толочко П. Ярослав Мудрий
24. Час заснування Софії Київської: Пристрасті довкола мілленіума. -
Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С.
Грушевського НАН України; Національний заповідник «Софія Київська»,
2010. — 128 с.
25. Юсупович А. Чи ходив Володимир Великий на/до ляхів?
(польсько-руські відносини наприкінці Х – на початку ХІ ст.)
26.Anonim t. zw. Gall. Kronika Polska / przełożył i opracował R. Grodecki. —
Kraków, 1923.http://www.vostlit.info/Texts/rus9/Gall/frametext1.htm
27. Grabski A. F., Nadolski A. Wojna z Jarosławem Mądrym w 1018 roku,
(w:) Zarys dziejόw wojskowości polskiej do roku 1864, red. J. Sikorski. –
Warszawa, 1965
28. Grodecki Roman: Bezprym. – Warszawa
29. Gumowski Marian. Pieczęcie królów polskich. – Kraków, 1919.
30. «Haralds saga Sigurðarsonar» («Сага про Гаральда Сіґурдссона»).
Переклад власний. – С. 5
31. Jackson T.N. The Cult of St Olaf and Early Novgorod // Saints and Their
Lives on the Periphery. Veneration of Saints in Scandinavia and Eastern
Europe (c. 1000—1200) / Haki Antonsson and Ildar H. Garipzanov (Cursor
mundi, vol. 9)
32. Labuda Gerard. Mieszko II król Polski (1025-1034) – Krak?w, 1992. – 186
s.
33.Roczniki czyli Hroniki sławnego królestwa Polskiego dzieło czcigodnego
Jana Długosza kanonika krakowskiego gorliwego badacza dziejów swego
narodu zestawiane z największą starannością i dbałością o prawdę historyczną.
– Warszawa, 1961.
34. Werner Trillmich: Kaiser Konrad II. und seine Zeit, hrsg. aus dem
Nachlass des Verfassers von Otto Bardong. Europa-Union-Verlag, Bonn 1991.
35. ZakrzewskiStanisław. BolesławChrobryWielki. – Lwόw. – s. 300
36. http://litopys.org.ua/novglet/novg16.htm (Новгородський І літопис)
37.http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Ann_Quedlinb/frametext2.htm
(Кведлинбурзькі аннали)