Реферат

На тему:
Козацькі літописи
Козацькі літописи — це твори, у яких
подано характеристики видатних діячів,
описи важливих подій у хронологічній
послідовності, тлумачення окремих
періодів політичного життя. Вони
належать до історично-мемуарної прози
— творів, у яких оповідь ведеться у формі
записок від імені автора про реальні події
минулого, учасником або ж очевидцем
яких він був.

Мемуарним творам властива

документальність, історична
достовірність, хоча не виключається
право автора на художній домисел.
Найдокладніше козацька доба
представлена в «Літописі Самовидця»,
«Літописі Граб’янки» й «Літописі
Величка». Цікаво, що автори цих пам’яток
були козаками, усі вони випускники
Києво-Могилянської академії.

У 1920-их pp. низка авторів (Віктор

Романовський; Олександр Оглоблин і
особливо Микола Петровський)
незалежно один від одного, на підставі
аналізу автобіографічного матеріалу в
Літописі, дійшли висновку (втім, вперше
висловленого ще в 1846 р. істориком-
аматором Д.Сєрдюковим), що автором
Літопису Самовидця найправдоподібніше
був Роман Ракушка-Романовський,
генеральний підскарбій за Івана
Брюховецького, а в останні десятиліття
свого життя — священик у Стародубі. Ця
думка була прийнята більшістю істориків
(Дмитро Багалій, Михайло Грушевський,
Дмитро Дорошенко, Іван Крип'якевич та
інші й зокрема новітня історіографія), але
деякі автори називали інших кандидатів
на авторство Іван Биховець, військовий
канцелярист (Л.Окіншевич), Федір
Кандиба, полковник корсунський
(М.Андрусяк, Михайло Возняк) та ін.

Ориґінал Літопису не дійшов до нас.

Збереглося кілька колій, зроблених у XVIII
столітті або й пізніше. Найдавніші й
найповніші — це списки Г.Іскрицького
(перша половина XVIII ст.) й Якова
Козельського (друга пол. XVIII ст.), які й
покладено в основу наукових публікації
цієї пам'ятки.
«Літопис Граб’янки» розповідає про війну
1648–1654 рр. під проводом Б.
Хмельницького, проте не всі факти
оповіді історично достовірні, що
зумовлено джерелами, якими
користувався автор.

Григорій Граб’янка (рік народження

невідомий — 1738р.) упродовж життя був
і сотником, полковим осавулом, суддею,
літописцем. У «Літописі Граб’янки»
відчутний вплив українського
літературного бароко: епічність,
динамічність оповіді, напруженість дії,
використання патетичного стилю
розповіді. Це свідчить про те, що цей твір
передусім явище красного письменства.

У другій половині XVII ст. в Україні

існувала козацька держава. Її виникнення
і розвиток (аж до знищення гетьманства і
розорення Запорозької Січі російськими
імператорами) зумовили появу
унікальних творів, які відображали
характери й головні історичні події свого
часу, висловлювали інтереси
українського козацтва і старшини, мали
своє ідеологічне обличчя, розповідали
про визвольну війну українців проти
поневолювачів та знайомили читачів із
постатями найвідоміших національних
діячів. Це були козацькі літописи, які
з’явилися саме тоді, коли старшина
почала відігравати важливу роль у
соціальному, національному та
релігійному житті нашого народу, коли
творилася українська національна
держава.

Ганна Калантаєвська. Фрагмент праці:

Давня література: курс лекцій із
дисципліни «Фольклор і давня
література» (модуль «Давня література»)
– Суми: Сумський державний
університет, 2015.

Автори літописів – мужні й суворі

очевидці жорстоких подій, діти свого
часу. Їхній світогляд був сформований під
впливом політичних і збройних
конфліктів, єдиного народного прагнення
жити як вільний з вільним і рівний з
рівним із іншими народами і державами,
під впливом національного прагнення до
свободи і незалежності. Світогляд, що
ґрунтується на ідеях християнської
справедливості, правди, зневаги до
брехні і підступності, позначився і на
специфіці козацьких літописів, у яких
немає місця пишним фразам,
вихвалянню військовими подвигами чи
панегірикам видатним особам. Гостро і
відверто літописці-козаки дають оцінки
негідним вчинкам, злочинним діям своїх
сучасників, засуджуючи, як і в давні княжі
часи, людську пиху, егоїзм і свавілля.
Численні факти, викладені в літописах,
оцінені й прокоментовані з позиції
інтересів України, а не конкретного
можновладця, з точки зору патріота, який
уболіває за громадянські права і особисту
свободу людини.

Саме тому жанр літопису сприяв

найпослідовнішому і найповнішому
відображенню подій, політичних
стосунків, історичних постатей у контексті
часу. Частина з літописів – досить стислі
хронологічні описи подій визвольної
війни, а частина – це широкі полотна, в
яких виразно відбиваються індивідуальні
риси авторського стилю, погляди й
оцінки, подаються різні джерела
інформації. Маючи перед собою в
основному записки мандрівників-
іноземців, хроніки польських істориків,
українські літописці звертались до
народних переказів, творів фольклору,
що давало їм можливість повніше
відображувати події минулого,
висловлювати загальнонародну думку з
приводу подій чи діяльності багатьох
гетьманів.