Есе з Історії України

Міністерство освіти та науки України Львівський національний
університет імені Івана Франка
Кафедра давньої історії України та архівознавства
Походи турецьких військ на українські землі в 1670-х роках (в українській

історіографії)
Есе з навчальної дисципліни
«Історія України XVII-XVIII ст.»
Виконав
Студент IIІ курсу
групи ІСТ-32с
історичного факультету
Коваль Юрій
Львів - 2022
Починаючи дану тему хотілось би зазначити ,що турецько-татарські
походи завжди були цікавою сторінкою в історії України XVII ст. Перш за все
вона цікавила дослідників подіями Чигиринських походів 1677-1678 рр. в
результаті, яких було знищено Чигирин. Не менш важливими були і облоги
Львова чи того ж Кам’янця-Подільського, за який турки часто боролись. 1670-ті
роки є доволі насиченим періодом на кількість турецьких походів і доволі часто
приваблювали до себе багатьох дослідників, які цікавились тематикою походів
Османської імперії. Оскільки ця тема стосується українських земель, то і
українські дослідники не змогли її оминути.
Щодо української історіографії, то першим хто згадав в своїй праці

турецькі походи на українські землі був М.Маркевич. У своєму 2 та 4 томі
«Історії Малоросії», яка була випущена в 1842 році. Аналізуючи праці одразу
видно, що дослідник показує історію на основі грамот, універсалів та виписок з
джерел, які свідчили про ті події. Не дивлячись на дещо обмежену джерельну
базу автор описує події Чигиринських походів (1677-1678).
Першочергово він згадує події 1672 р., тоді як турки наступали на

Поділля і взяли Кам’янець. Він зазначає таку деталь, що турки, коли зайшли в
місто і осквернили місто зносячи всі могили1. Після Кам’янця турки-татари з
Дорошенком пішли на Львів, де, як зазначає дослідник, обступили його і 14
днів громили з артилерії, але оборона Львова на чолі з Іллею Лонцьким не
змогли втримати місто і відкупили його. Окрім цього дослідник зазначає, що
було укладено Бучацький мир в жовтні 1672 р. і умови були важкі для Польщі2.
Побіжно дослідник згадує облогу Хотина, де полякам, як відзначає дослідник,
пощастило відбити турків3.
Щодо Першого Чигиринського походу дослідник зазначає, що турецько-

татарське військо вела кровопролитну бійню. Також було згадано про похід
козаків через Дніпро в тил ворога після чого, як підкреслює дослідник, татари
почали мститись, а турки почали відступ4.
Вже Другий Чигиринський похід в праці було зазначено, що 8 липня був

розпочатий бій, де «турки рубали козаків під самі підошви»5. А тим часом
Ромодановський та Самойлович 7 днів стояли за Дніпром і очікували6, але коли
військо підійшло турки і татари на чолі з візиром Кара-Мустафи знищили
1
.Маркевич Н. А. История Малороссии. Т. II. Издание книгопродавца О. И. Хрусталева, Москва, в типографии
Августа Семена, при Императорской Медико-Хирургической Академии, 1842., 209
2
Маркевич Н. А. История Малороссии. Т. II. Издание книгопродавца О. И. Хрусталева, Москва, в типографии
Августа Семена, при Императорской Медико-Хирургической Академии, 1842., 210-211
3
4
5
Чигирин і пішли на військо гетьмана після чого відбувся тижневий бій7. Турки
відступили, але Самойлович і Ромодановський не пішли за ним. Як причину
такого ходу М.Маркевич називає те, що син Ромодановського був у полоні і це
послужило причиною такої поведінки.
Як стримувальний фактор для козаків султан наказав збудувати фортеці

поблизу Очакова аби козаки не могли пройти до Чорного моря8. І фактично на
цьому закінчуються події 1670-тих років.
Щодо 4 тому, то він несе інформацію на основі джерел. Перш за все варто
виділити лист Юрія Хмельницького до Сірка та до жителів Канева. Зокрема в
другому документі згадується події оборони Чигирина 1678 р. козацькими та
московитськими військами і було згадано, що у бою полягло багато життів9.
Окрім цього документу автор наводить ще грамоту Федора Олександровича до
прилуцького полковника, де перший вихваляє полковника за хоробрість і
відвагу при осаді Чигирина і наголошує на поразці турецьких військ 20 серпня
1678 року та їх відступ від Чигирина10.
Варто зазначити, що «Історія Малоросії» стала однієї із перших праць в

українській історіографія, яка у світлі джерел привідкрила завісу подій
турецьких походів 1670-тих років на територію України. В порівнянні з більш
пізніми працями вона не настільки яскраво розкрила дане питання через брак
джерельну базу та її вузькість, але вона є важливим елементом у вивчені
турецьких походів.
Більш вагомий внесок в українську історіографію привнесла праця

Д.І.Яворницького «Історія запорізьких козаків», а саме другий том, де історик
згадує про вище зазначені походи. Фактично дослідник описує увесь перебіг
подій, який відбувався впродовж всіх 1670-тих років на території України.
Зокрема він доволі детально описав події весни 1672 року, коли турки
вторглись у Поділля і наголосив, що їх основною ціллю було здобуття
Кам’янця-Подільського, де переможці почали впроваджувати свою віру та
порядок. Після чого турецькі війська відійшли на Дунай, але цей похід значно
налякав Московське царство та Річ Посполиту. Зокрема дослідник згадує, що
поляки поступились всім Поділлям станом на жовтень 1672 року після чого
наступ турків припинився аж до липня 1674 року. Дослідник наголошує, що
6
7
8
9
Маркевич Н. А. История Малороссии. Т. IV. Издание книгопродавца О. И. Хрусталева, Москва, в типографии
10
Маркевич Н. А. История Малороссии. Т. IV. Издание книгопродавца О. И. Хрусталева, Москва, в типографии
турки планували дійти аж до Києва, що змусило неабияк підготуватись
московітів та козацьке військо. Що Іван Самойлович, що Олексій Михайлович
відчули потребу в Іванові Сіркові, який сповістив гетьмана про стягнення
військової сили турків під Кам’янець11. Звідти в серпні 1674 року було
захоплено Ладижин, а після турки пішли на Умань тим самим почавши наступ
на Лівобережну частину України. Дослідник відзначив, що Сірко, який тоді
перебував поблизу Умані, дізнався від інформатора, що турки йдуть на Умань,
то був змушений її покинути і податись на Січ. Тим часом турки перейшли
Дніпро, але вже 8 жовтня повернулись у Крим12.
Не менш важливою подією про яку згадав історик був наступ турецько-
татарської орди на Січ, яке відбулось на Різдво 1675 року. Не дивлячись на
ніби-то сприятливі умови для знищення Січі наступ провалився через
заклопотаність яничар, яка фактично стала їх фатальною помилкою. Завдяки
куреню козака Шевчика і кмітливості козаків яничар було знищено. Дослідник
наводить той факт, що з 15 тисяч врятуватись вдалось лише 1,5 тисячі яничар13.
Зокрема після цієї події султан не вагався посилати військо на Січ, але козаки
вирішили дати відсіч і пішли на Крим в результаті чого було звільнено 7 тисяч
невільників14. Окремо варто відзначити те, що дослідник розкрив питання битви
при Журавні і про Журавський мир, який був дуже таки невигідний полякам. В
результаті цього миру під протекторат турків відходили землі Запорізького та
Чигиринського полку. Фактично після цих подій Петро Дорошенко перейшов
на сторону московського царя15.
Після цих подій Д.Яворницький показує перебіг подій першого

Чигиринського походу ,який вже почав готуватись ще весною 1677 року.
Зокрема основною ціллю турків був Київ, але щоб в нього потрапити турки
були повинні перейти Чигирин оскільки це місто було важливим стратегічним
та військовим центром козацтва . Та ще сильною несподіванкою для козаків
стало об’явлення Юрія Хмельницького, якого козаки вважали мертвим.
Дослідник уривком з джерела показав, що Юрій Хмельницький домовлявся з
Сірком, що султан винагородить козаків, за те що ті стануть на його бік16.
Московській стороні та гетьману це явно не сподобалось і вони наказали, щоб
Сірко розірвав перемир’я з татарами17, на що той відповів незгодою оскільки
хотів вберегти Січ від турецько-татарського нападу18. Для того, щоб закріпити
угоду щодо ненападу на Січ Сірко повинен був відправити 500 козаків на
11
Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків у трьох томах. Т. ІІ. Київ : Наукова Думка, 1990.,332
12
13
Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків у трьох томах. Т. ІІ. Київ : Наукова Думка, 1990.,381-382
14
15
16
Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків у трьох томах. Т. ІІ. Київ : Наукова Думка, 1990., 410-411
17
Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків у трьох томах. Т. ІІ. Київ : Наукова Думка, 1990., 412
18
допомогу туркам, але цього зроблено не було. Дослідник наводить дату 12
серпня 1677 року як день нападу на Чигирин і сам бій, через брак джерел,
описано не було. Д.Яворницький навів дату 27 серпня як день відступу
турецько-татарських сил від Чигирина, які з поразкою повертались у Крим. Тим
часом Сірко відзвітувався Самойловичу, що татари і турки з Ібрагім-пашею
розділились за річкою Інгул і втекли до нижньої частини Дніпра19. Як результат
султан ще раз спробував схилити на свою сторону Сірка виславши посла та
запропонувавши йому суму 30 тис. червонців, яку, на думку Яворницького, він
прийняв чим підірвав свій авторитет на Січі та в очах московського царя. Але
гетьману Самойловичу і боярину Шестакову вдалось відговорити Сірка від
зносин з татарами20, але не надовго, бо Сірко відновив зв’язки з турками та
кримським ханом.
Другий Чигиринський похід 1678 року дослідник почав висвітлювати з

чергового листа Юрія Хмельницького до Сірка щодо звільнення полонених
козаків за умови якщо той надішле до нього 100 послів. Сірко вирішив
надіслати лист Хмельницького до Самойловича та написав окремий лист, в
якому він закликав вивести людей з Чигирина і місто спалити 21. На це
Самойлович і московський цар відреагували негативно, оскільки вони
наполягали на обороні міста. Також причиною до негативного ставлення
гетьмана до Сірка були через зносини і Кримом, але Самойлович вирішив бути
з кошовим отаманом з хороших відносинах, щоб той не перейшов на бік
турків22. І справді Сірко розірвав всі зв’язки з татарами і 12 липня він розбив
декілька турецьких кораблів.
Щодо події біля Чигирина Д.Яворницький наводить лиш результат того, що

Чигирин було програно 11 серпня 1678 року. Зокрема причиною він наводить
бездіяльність Івана Самойловича та Григорія Ромадановського зокрема
підкріпив цей аргумент уривком з літопису Самійла Величка23. Як гарант
утвердження на захоплених територіях турки вирішили закрити запорожцям
вихід до Чорного моря і побудувати фортеці на правому та лівому березі
Дніпра. Це туркам не вдалось, бо Іван Сірко з 15 тис. військом напав на
будівничих. Після чого осіню 1678 року татари вирішили укласти
трьохмісячний мир для обміну полоненими24. У 1679 році на Сірка було
здійснено замах татарського мирзи, якого вдалось уникнути Сіркові. Але в
серпні 1679 року Сірко помирає. Історик наголошує, що смерть Сірка сталась
19
20
21
Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків у трьох томах. Т. ІІ. Київ : Наукова Думка, 1990., 424
22
23
24
через хворобу25. Фактично на цій ноті закінчується опис подій турецько-
татарських походів 1670-х років на терени України.
Д.І.Яворницький доволі широко описав події турецько-татарських

походів та їх перебіг в цілому, але праця була видана ще у 1900 році і на свій
час була доволі змістовною працею про історію козацтва в цілому, але все ж
таки через брак джерел деякі моменти не були розкриті.
Також не можна оминути і М.Костомарова з його «Руїною», яка також не

оминула турецько-татарські походи 1670-тих років. Сама праця була випущена
ще у 1882 році. Варто відзначити, що Костомаров більш розкрито показує
деталі турецько-татарського наступу на Кам’янець – Подільський у 1672 році .
Як підтвердження цьому Костомаров наводить той факт, що залога Кам’янця
була не великою, оскільки поляки, як зазначає сам історик, не вважали за
потрібне укріпити місто більшою залогою і взагалі не подумали про захист цієї
фортеці. Зокрема він наводить конкретну дату облоги, а саме 7 серпня. 8 серпня
фортеця за наказом кам’янецького єпископа була повинна ніби-то здатись, щоб
жителі осадженого міста могли укріпитись, але турки не повелись на цю
хитрість. Бойові дії велись до 17 серпня після чого Кам’янець-Подільський був
взятий. Дослідник описує, що польське військо повинно було вийти зі зброєю
та своїми сім’ями26. Після цих подій 19 вересня туркам вдалось взяти Бучач та
Буджани.
Зокрема Костомаров згадує ,що 20 вересня 1675 року турки обступили

Львів. Львів’яни для того, щоб зупинити осаду надіслали гостинця паші, але він
його не прийняв і вимагав ключі від міста ,але посли не мали таких
повноважень, через що їх турки прогнали. 30 вересня почались переговори, на
яких турки всіляко старались принизити польських послів 27. Для того, щоб
викупити місто 5 жовтня міщани заплатили 5 тис. червонців та видали в полон
декількох знатних шляхтичів. Історик зазначив, що таким чином Львів оминув
окупації, але Польща втратила Поділля28.
Щодо Чигиринських походів, то М.Костомаров доволі широко описав

події боїв під Чигирином, чого не вистачало в праці Д.І.Яворницького . Щодо
осади Чигирина під час Першого Чигиринського походу 1677 року, то
дослідник згадав, що турки робили змієподібні рови та застосовували
вогнепальну зброю. Дослідник згадує, що 25 серпня турки не давали козакам
перейти Дніпро, але козаки все таки перетнули річку в ночі на човнах і зайшли
25
26
Костомаров Н. И. Руина, Мазепа, Мазепинцы. Исторические монографии и исследования. (Серия
“Актуальная история Росии”). М.: Чарли, 1995., 247-248
27
Костомаров Н. И. Руина, Мазепа, Мазепинцы. Исторические монографии и исследования. (Серия “Актуальная
история Росии”). М.: Чарли, 1995., 251-152
28
история Росии”). М.: Чарли, 1995., 253
туркам в тил. Ранок 26 серпня для турецько-татарського війська був доволі
неочікуваним, коли козаки вже фактично були на їх тилових позиціях і як
наслідок відступили до Крилова і повернулись до Чигирина через Тясмінь. Але
повернення було не довгим оскільки турки забрали артилерію і спаливши свій
табір втекли29. М.Костомаров також наголошує на дещо цікавій деталі, що
козакам вдалось знайти в окопах одного турка, але він не міг дати свідчень.
Проте було знайдено болгарина, який сповістив про швидкий відступ турків30.
Про облогу Чигирина під час Другого Чигиринського походу 1678 року
дослідник в праці наголошує на доволі таки сильній підготовці турків до цього
походу31. Дослідник згадує дату 9 липня як день початку облоги Чигирина.
Візир писав козакам листа аби ті здали місто, але його було проігноровано
після чого почалась облога. Щодо сил Чигирина, то Костомаров показує нам,
що 5520 чоловік перебувало у верхній частині міста тим часом в нижній частині
перебувало 6163 чоловік32. Військо Ромадановського та Самойловича зійшлись
з турками під Шабельниками 12 липня, де турків було відбито33. Але козацько-
російським військам вдалось протриматись до 12 серпня після чого вони були
змушені відступити, а місто Чигирин було вщент знищене. 13 серпня військо
встало в Бужині, щоб звідти переправитись на другий берег Дніпра, але турки
не давали їм цього зробити34. Бої не давали вже ніякого результату і козаки
самовільно почали перебиратись на інший берег Дніпра, що в свою чергу
послабляло військо. Козаки не давали дезертирам переходити Дніпро до того
часу поки турки не відступлять . Так сутички поблизу Чигирина
продовжувались до 19 серпня. Як зазначає дослідник, візир побачив, що
приборкати козаків йому ніяк не вдасться, а його військо страждає від хвороб і
фактично ряди дедалі меншали. В ніч з 19 на 20 серпня турки відступили від
Чигирина, а козацько-московитське військо перейшло Дніпро. М.І.Костомаров
зазначає, що для повного звинувачення Ромодановського у програші Чигирина
бракує джерел, які б допомогли більш детально розглянути проблеми цього
програшу35.
29
история Росии”). М.: Чарли, 1995., 328-329
30
история Росии”). М.: Чарли, 1995.,330
31
“Актуальная история Росии”). М.: Чарли, 1995.,333
32
“Актуальная история Росии”). М.: Чарли, 1995., 335-336
33
“Актуальная история Росии”). М.: Чарли, 1995., 337
34
“Актуальная история Росии”). М.: Чарли, 1995., 342
35
“Актуальная история Росии”). М.: Чарли, 1995.,344
Не менш важливою є праця О.М.Апанович «Запорізька січ в боротьбі
проти турецько-татарської агресії 50-70 - років XVII ст.» . Праця була випущена
у 1961 році. Дослідниця у своїй праці показує, що турецько-татарські походи
відбувались і раніше ніж події літа 1672 року. Вона акцентує увагу на тому, що
доволі часто козацтво протидіяло рейдам татарських орд і часто з ними
боролись. Як приклад, вона наводить похід Івана Сірка на фортецю в Очакові,
який відбувся 27 червня 1670 року. Ще однією метою протидії татарським
рейдам було бажання Івана Сірка очистити пониззя Дніпра від татарських
фортець, щоб таким чином відкрити собі шлях до Чорного моря. У праці
сказано, що такий похід справді планувався Сірком. Для цього він попросив
білгородського воєводу Ромадановського, щоб той відправив калмицьку
кавалерію та гармати, але сам похід не було здійснено оскільки даних про нього
немає. Але козаками на чолі Ханенка та Сірка було атаковано фортецю Іслам-
Кермень, яку в результаті було знищено36.
Також О.М.Апанович дещо вносить ясність щодо облоги і захоплення

Кам’янця-Подільського. Вона наводить слова Біскупа Лянцкоронського, який
говорив, що жінки дуже різко осуджували ідею здачі міста і ледь не
розцінювали це як чисту зраду, але місто було настільки спустошене, що сил
триматись далі в них фактично не було. Війська Дорошенка, які брали
безпосередню участь в облозі слугували турецькому війську як заслона з
сторони степу після чого ним було видано універсал, що він відокремлюється
від нього і йде на «заспокоєння України».
Але турки-татари розширили ареал своїх рейдів розташовуючи свої коші

в Немирові, Комарові та за Дністром. Фактично татари доходили до Вісли та
Карпат. Зокрема після облоги Львова татари виводили ясир кількома десятками
тисяч. Цю деталь дослідниця зазначила у щоденнику Польського посольства.
Окрім цього весною 1672 року татари користуючись відсутністю Сірка двічі
намагались взяти Запорізьку Січ, але спроби були марними.37
Також історик згадує про відбиття Хотина у 1674 році. На чолі турецьких
сил був Каплан-паша, який зі своїм військом зайняв Бар, Підгайці, Меджибіч,
Умань та Ладижин. О.М.Апанович наголошує на трагізмі Ладижина, оскільки
Дорошенко хотів переконати ладиженців здати місто, але ті не погодились і як
результат було перебито все військо та велику частину населення, а живих
забрали в ясир. Схожий сценарій відбувся і в Умані. В кінці грудня турецьке
військо відправилось захопити Запорізьку Січ, але в черговий раз отримала на
36
Апанович О. М. Запорізька Січ у Боротьбі проти турецько-татарської агресії 50-70-ті роки XVII ст. Київ:
Видавництво Академії Наук УРСР, 1961.,241-242
37
горіхи. Часткові свідчення про цей невдалий похід міститься у літописі Величка
на якого і посилається дослідниця38.
Навесні 1675 року турецько-татарські орди вторгнулись на Правобережну

Україну на чолі з Ібрагімом-пашею. Тут дослідниця відзначила обізнаність
козаків в маршрутах турецько-татарських військ, бо загін з 500 козаків на чолі з
Сірком ринулись в район р.Буг та Інгулу, яким орда весь час поверталась у
Крим. Впродовж кількох тижнів козаки розбили загін Ібрагіма-паші в
результаті якого було звільнено тисяча полонених. І як стандартний хід
протидії козаки впродовж квітня та травня тричі ходили на Перекоп і в турецькі
фортеці і повернулись на Січ аж 16 червня 1675 року39.
Щодо Чигиринських походів дослідниця не привнесла фактично нічого

нового, а продублювала ті ж твердження, які наводив ще Д.І.Яворницький, але
варто відзначити той факт, що О.М.Апанович доволі таки детально описує
спорудження турецьких фортець у пониззі Дніпра у 1679 році. Новими
фортецями стали Шехіслам-Кермень та Муберек-Кермень, які разом із
попередніми фортецями повинні були відігравати роль опорних пунктів та
військових баз для турецьких військ на території України. Зокрема було
зазначено, що як робочу силу турки застосовували молдавське населення, а
постачали продовольством з території Криму40.
Фактично дослідниця наголосила на менш відомих моментах в період

турецько-татарської агресії впродовж 1670-тих років. На відміну від своїх
попередників вона доволі повно розкрила події 1670-1672, 1675 , 1679 рр. Вона
доволі широко розкрила причину запобігання козаками татарських рейдів
підкріпивши це історичними джерелами. В порівнянні з вище згаданими
працями було більш широко розкрито питання турецького будівництва фортець
у пониззі Дніпра впродовж 1679 року.
Що ж до літератури 90-х років ,то варто відзначити монографію

В.М.Заруби «Украинское казацкое войско в борьбе с турецко-татарской
агрессией (последняя чверть XVII в.)», яка вийшла у 1993 році.
Дослідник починає свою оповідь щодо турецько-татарської агресії з подій

1672 року, коли Османська імперія блискавично захопила Поділля та осіла в
Кам’янці-Подільському. Фактично він подає інформацію результатів цих подій,
в саме поділ завойованих земель, де османам відходило Поділля, а Дорошенку
вся Брацлавщина та південна частина Київського воєводства. В результаті
38
39
Видавництво Академії Наук УРСР, 1961., 268-269
40
захоплення Поділля в жовтні 1672 року було укладено мир у Бучачі, який не
був ратифікований польським сеймом через значний тиск магнато-шляхетської
опозиції, яка втратила велику кількість свого майна і земель після османського
захоплення41.
Наступним етапом, на який наголошує історик був 1674 рік . Як відомо з

попередніх праць турки захопили Хотин, Бар, Підгайці, Меджибіж. Як і
О.М.Апанович , В.М.Заруба вніс ясність щодо подій в Ладижині, а саме те що
до Ладижина було відправлено полковника Вуйцу Сербина з 2 тис. козаків, щоб
той допоміг міщанам Ладижина, але сили противника справді переважували
через що місто впало. Дослідник подає інформацію облоги міста, що турки
всіляко оточили його своїми окопами , було зроблено вал для гармат, якими
було розстріляно місто та було здійснено підкопи, які в результат і пошкодили
фундамент. Місцеве населення всіляко закривала підкопи, як відзначає автор,
возами, землею та гноєм, але результату з цього не було. Зокрема було ці події
підкріплені уривками з Самовидця. У висновку місто було спалено.
Також В.М.Заруба підмітив деталь, що до кінця 1674 року Дорошенко

побачив всю руйнівну дію союзу з османами вирішив вести переговори з
Московією, але умови виставлені Дорошенком останню ніяк не задовольняли.
Дослідник відзначає, що таким чином Туреччина фактично втратила свого
васала, а разом з ним і його землі, що слугувало поштовхом до більш рішучих
подій, а саме Чигиринських походів42.
Щодо Першого Чигиринського походу , то дослідник наголосив ,що

турки покладали на нього значні надії, оскільки до жовтня 1677 року вони
планували захопити всю Україну, а чигиринський гарнізон сам здасть місто і
таким чином військо Ромодановського та Самойловича не зможуть захистити
гетьманську резиденцію43. В.М.Заруба подав інформацію про чисельність
козацьких військ напередодні першої облоги Чигирина і він наводить такі
цифри, що московитські війська налічували 5 тисяч осіб, зі сторони козаків
було 500 козаків полтавського полку, по 300 чоловік з лубецького та гадяцького
полків та інші полки. В загальній кількості сили самого Чигирина сягали 12,5
тисяч осіб бойового складу44. Окрім Чигирина був укріплений і Київ, де були
люди почали запасатись продовольством та зброєю45. В загальному сили
41
Заруба В. М. “Украинское казацкое войско в борьбе с турецко-татарской агрессией (последняя чверть XVII
в.)”, Харків: Основа, 1993.,25 с.
42
в.)”, Харків: Основа, 1993., 28-29с.
43
в.)”, Харків: Основа, 1993., 35 с.
44
45
українсько-російських військ сягали 50 тисяч чоловік . Щодо турецьких сил
дослідник наводить цифру 60-90 тисяч осіб46.
Щодо перебігу самої битви, то дослідник наводить нам дату оголошення

турками ультиматуму Чигирину 5 серпня аби ті здали місто, але не відповіді не
отримали і вже 6 серпня розпочав штурм47. В праці подано доволі широкий
опис бойових дій зокрема зайняття турками нижнього замку і штурму
верхнього міста, який відбувся 17 серпня, але як показав нам автор це все було
марно і Чигирин захопити туркам не вдалось48 після чого 25-28 серпня
відбулись бої на Бужинській переправі, де козакам вдалось розгромити ворога.
Дослідник наголошує на важливості вище згаданих боїв, оскільки вони мали чи
не найважливіше значення в обороні Чигирина 1677 року. Але оборонну силу
міста вдалось відновити не раніше 1678 року оскільки оборона значно
виснажила людські ресурси міста49.
Щодо Другого Чигиринського походу В.М.Заруба дає нам інформацію

про кількість військ в Чигирині на час 1678 року, яких налічувалось близько 30
тисяч, а на лівому березі Дніпра серед війська Самойловича та
Ромодановського налічувалось понад 100 тис. чоловік. Щодо військ турецько-
татарського війська, на чолі якого стояв Кара-Мустафи, історик подає цифру
130-140 тис. бійців50.
Перебіг битви науковець описав доволі таки широко з чітким розписом

всіх етапів захоплення турками Чигирина. Він наводить нам дату 8-9 липня. В
цей час турецьке військо вже стояло під Чигирином. 10 липня відбувся той ж
сценарій з ультиматумом, що був і під час Першого Чигиринського походу і
відповіді від міста не надійшло після чого турки почали штурм. Дослідник
описує, що турки вели настільки щільний гарматний вогонь, що козацько-
московитське військо не могло повноцінно дати відпір і здавалось, що місто
одразу ж капітулює51. Але місту вдалось протриматись аж до 11-12 серпня поки
турки не прорвались в саме місто, але козаки давали відсіч не дивлячись на те,
що місто вони вже фактично втратили52 і до 20 серпня тримали свої бойові
позиції на Дніпрі допоки турки не відступили. Зокрема також є цікавим момент,
46
в.)”, Харків: Основа, 1993., 38-39с.
47
48
в.)”, Харків: Основа, 1993.,43-44 с.
49
в.)”, Харків: Основа, 1993., 46-47 с.
50
в.)”, Харків: Основа, 1993., 56-57 с.
51
в.)”, Харків: Основа, 1993., 58-59 с.
52
в.)”, Харків: Основа, 1993., 67с.
на якому акцентує свою увагу дослідник це те, що перед відступом візир
наказав зрівняти залишки укріплень з землею і взяти обоз. Самойлович та
Ромодановський не переслідували ворога, а 27 серпня розпустили полки53.
Причиною поразки під Чигирином слугувала доволі повільна реакція
Ромодановського на Івана Самойловича, яка стала фатальною помилкою.
Фактично свій план турки виконали і повернулись в Молдавію. Похід на Київ
вони перенесли на 1679 рік, але його здійснено не було54.
Дана праця розкрила питання турецько-татарських походів більш ніж

широко. Варто відзначити увагу до деталей та застосування значної джерельної
бази. Також дослідник доволі детально описав перебіг битв.
Висновок
Отже, оцінюючи вище зазначені праці варто сказати, що тема турецьких

походів 1670-тих років в українській історіографії розкрито більш ніж добре.
Зокрема можна простежати еволюцію дослідження даних походів в результаті,
яких розкривались нові деталі. Починаючи з Маркевича видно, що дослідники
оперували джерельним матеріалом, який їм був доступний і старались винести
з нього усю можливу інформацію. На прикладі М.Костомарова і
Д.І.Яворницького ми побачили, як дослідники внесли нові деталі щодо походів
на Кам’янець-Подільський 1672 р. , на Львів 1672 р. та 1675 р. та ймовірно
найвідоміших Чигиринських походів 1677-1678 рр. Вони розкрили деталі боїв
та наступів турецько-татарського війська на українські міста і містечка та
показали всю суть стратегії турків. Не менш важливим моментом, на який
здебільшого дослідники і наголошують, то це протидія козацького війська
бусурманському війську під час вище зазначених походів.
На прикладі О.М.Апанович ми простежуємо, що козаки часто робили набіги

впродовж початку 1670-тих рр. на турецько-татарські фортеці аби таким чином
визволити невільників і забрати вкрадене татарами майно. Зокрема вона
відзначила деталь, що внаслідок походів на Львів 1672 та 1675 рр. турецько-
татарські рейди доходили аж до Карпат, що звісно ж вплинуло на кількість
вивезеного ними ясиру. Окрім цього було розкрите питання будівництва
фортець 1679 р., які повинні були слугувати так званим блокпостом для козаків.
В.М.Заруба в своїй монографії показав більш ширшу картину турецьких

походів. Він вніс корективи щодо датування деяких подій зокрема походів на
Чигирин та більш ширше відкрив завісу подій в Ладижині 1674 року, яку
частково розкрила О.М.Апанович.
53
54
в.)”, Харків: Основа, 1993., 73-74 с.
Отже як ми бачимо тема турецьких походів в українській історіографії є доволі
добре вивченою. Завдяки вище зазначеним дослідникам ми можемо побачити
доволі розкриту картину тих подій. Ймовірно майбутні дослідження дадуть нам
ще більше інформації і розкриють нам ще багато білих плям, які, на жаль, ще
залишились при дослідженні турецьких походів. Але тим не менш ця тема є і
буде привабливою для багатьох майбутніх істориків, які внесуть свій внесок та
допоможуть ще більше пізнати цю тему.
Список використаної літератури:
1. Н.Маркевич. История Малороссии. Т. II. Издание книгопродавца О.И.

Хрусталева, Москва, в типографии Августа Семена, при Императорской
Медико-Хирургической Академии, 1842.
2. Н. Маркевич. История Малороссии. Т. IV. Издание книгопродавца О.И.

Хрусталева, Москва, в типографии Августа Семена, при Императорской
Медико-Хирургической Академии, 1842.
3. Д.І. Яворницький. Історія запорізьких козаків у трьох томах. Т.2. Київ :

Наукова Думка, 1990.
4. Н.И.Костомаров. Руина, Мазепа, Мазепинцьі. Исторические монографии и

исследования. (Серия «Актуальная история Росии»). М.: Чарли, 1995.
5. О.М.Апанович. Запорізька Січ у Боротьбі проти турецько-татарської агресії

50-70-ті роки XVII ст. Київ: Видавництво Академії Наук УРСР, 1961.
6. В.М. Заруба. Украинское казацкое войско в борьбе с турецко-татарской

агрессией (последняя чверть XVII в.). Харків: Основа, 1993.
Додатки:
Карта Кам’янець-Подільської фортеці Кипріана Томашевича 1672 року
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F
%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C-%D0%9F%D0%BE
%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_
%D1%84%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%8F
Малюнок Чигирина з Літопису Самійла Величка. Фрагмент
https://www.pslava.info/ChygyrynM_Fort_033-1,125151.html
Маршут наступу на Чигирин під час Першого і Другого Чигиринського

походу
https://www.ucrainarma.org/novi-chasi/marshruty-chyhygyrynskyx-poxodiv-1677-
1678.html

Есе з Історії України

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Есе з Історії України

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Міністерство освіти та науки України Львівський національний

університет імені Івана Франка

Кафедра давньої історії України та архівознавства

Походи турецьких військ на українські землі в 1670-х роках (в українській

Есе з навчальної дисципліни

«Історія України XVII-XVIII ст.»

Студент IIІ курсу

Щодо української історіографії, то першим хто згадав в своїй праці

Першочергово він згадує події 1672 р., тоді як турки наступали на

Щодо Першого Чигиринського походу дослідник зазначає, що турецько-

Вже Другий Чигиринський похід в праці було зазначено, що 8 липня був

Як стримувальний фактор для козаків султан наказав збудувати фортеці

Варто зазначити, що «Історія Малоросії» стала однієї із перших праць в

Більш вагомий внесок в українську історіографію привнесла праця

Після цих подій Д.Яворницький показує перебіг подій першого

Другий Чигиринський похід 1678 року дослідник почав висвітлювати з

Щодо події біля Чигирина Д.Яворницький наводить лиш результат того, що

Д.І.Яворницький доволі широко описав події турецько-татарських

Також не можна оминути і М.Костомарова з його «Руїною», яка також не

Зокрема Костомаров згадує ,що 20 вересня 1675 року турки обступили

Щодо Чигиринських походів, то М.Костомаров доволі широко описав

Також О.М.Апанович дещо вносить ясність щодо облоги і захоплення

Але турки-татари розширили ареал своїх рейдів розташовуючи свої коші

Навесні 1675 року турецько-татарські орди вторгнулись на Правобережну

Щодо Чигиринських походів дослідниця не привнесла фактично нічого

Фактично дослідниця наголосила на менш відомих моментах в період

Що ж до літератури 90-х років ,то варто відзначити монографію

Дослідник починає свою оповідь щодо турецько-татарської агресії з подій

Наступним етапом, на який наголошує історик був 1674 рік . Як відомо з

Також В.М.Заруба підмітив деталь, що до кінця 1674 року Дорошенко

Щодо Першого Чигиринського походу , то дослідник наголосив ,що

Щодо перебігу самої битви, то дослідник наводить нам дату оголошення

Щодо Другого Чигиринського походу В.М.Заруба дає нам інформацію

Перебіг битви науковець описав доволі таки широко з чітким розписом

Дана праця розкрила питання турецько-татарських походів більш ніж

Отже, оцінюючи вище зазначені праці варто сказати, що тема турецьких

На прикладі О.М.Апанович ми простежуємо, що козаки часто робили набіги

В.М.Заруба в своїй монографії показав більш ширшу картину турецьких

Список використаної літератури:

1. Н.Маркевич. История Малороссии. Т. II. Издание книгопродавца О.И.

2. Н. Маркевич. История Малороссии. Т. IV. Издание книгопродавца О.И.

3. Д.І. Яворницький. Історія запорізьких козаків у трьох томах. Т.2. Київ :

4. Н.И.Костомаров. Руина, Мазепа, Мазепинцьі. Исторические монографии и

5. О.М.Апанович. Запорізька Січ у Боротьбі проти турецько-татарської агресії

6. В.М. Заруба. Украинское казацкое войско в борьбе с турецко-татарской

Карта Кам’янець-Подільської фортеці Кипріана Томашевича 1672 року

Малюнок Чигирина з Літопису Самійла Величка. Фрагмент

Маршут наступу на Чигирин під час Першого і Другого Чигиринського

You might also like