Особливості УПА в Галичині:

Криївка

Підготував
Студент 3 курсу групи ІСТ-32с
Коваль Юрій
Що таке криївка?

Криївка – це бункер, підземна схованка, де можна пересидіти ворожу

облаву, сховати зброю, друкарську машинку, листівки, медикаменти,
зварити борщ, якщо звісно ти завбачливий повстанець і запасся
продуктами
У ХХ столітті криївки почали використовували на фронтах Першої світової
війни. Коли обстрілюють з кулемету – ховаєшся туди, коли пускають газ,
одягаєш маску. Та коли прилітає снаряд, то вибігай з криївки та біжи куди
очі дивляться, бо вб’є.
Німці, французи, українці, на західному, східному фронті – всюди копали
траншеї, а біля них облаштовували підземні кімнати, щоби там їсти, спати,
грітися та планувати атаку й оборону.
Призначення криївок

●
Спочатку криївки застосовувались як
схрони для амуніції та провізії , але з
часом там почали розміщувати і
підпільні друкарні . А після 1944 р.
криївки слугували повноцінними
схованками , де могли розташовувати
штаби і навіть жити впродовж довгого
періоду часу (2-5 місяців) в залежності
від розташування та розміру самої
криївки.
Причини створення “криївок” на території Галичини

Масово будувати укриття вояки повстанської армії стали напередодні

приходу радянських військ на терени Західної України. Сиґналом до
цього став наказ головної команди УПА від 27 серпня 1944 року по групі
«Захід», який передбачав перехід до підпільної війни з явно
переважаючими силами противника. При цьому передбачалося діяти
малими групами, яким було легше залишатися непоміченими. А
ідеальними базами для таких підрозділів були якраз невеликі
приховані криївки. Проекти їх часто розробляли повстанці з інженерною
освітою. Тож у побудові схованок та їх маскуванні виявляли неабияку
винахідливість, проти якої часто були безсилими найкращі специ
радянських спецслужб і практики радянського підпілля.
Принципи будівництва криївок

●
Місце для бункера обирали за трьома критеріями: непомітність, недоступність для
ворога та можливість для відступу. Спершу їх зводили в селах, коли хтось з осередку ОУН
чи їхні прибічники будували нову хату, хлів чи комору. Такий варіант був зручним, бо
підпільники могли не турбуватися про їжу. Іноді криївки виявляли в куполах церкви
●
Траплялись і цілком несподівані сховки – до прикладу в бічному отворі криниці. Упівці
спускалися по ланцюгу два метри, відчиняли дверцята і пролазили в тунель. Харчами
забезпечувала господиня садиби: ставила приготоване у відро, йшла до колодязя нібито
по воду і спускала обід до дверцят. Мережа криївок була настільки густою, що тільки в
селі Топільському Івано­Франківської області їх знайшли в 44-ох будинках зі 105-ти.
●
Кожну криївку будували ті підпільники, які мали в ній перебувати, аби ніхто чужий не
знав про її розташування. Найважче було заховати вириті кубометри землі. Їх викидали в
річку неподалік або виносили у свіжозоране поле.
Будівництво криївки

Перш за все криївки викопувались доволі таки глибокими, щоб там

можна було пересуватись. Окрім цього якщо криївка викопувалась
десь у полі ,то враховували навіть товщину і висоту зрубу аби тепло
від самої криївки не розтоплювало сніг ззовні, щоб могло стати
демаскуючим фактором. Стіни закладались цілими або колотими
брували,а для отеплення самого приміщення використовували мох.
Також він засносовувався для того аби в приміщенні не тянуло
вологою. Вентиляційні системи також були присутніми ,але
частини ,які виходили на ззовні старались завужувати для того ,щоб
НКВДисти не змогли туди кинути гранату. Окрім цього старались
робити їх якомого менш помітними ,щоб через них криївку не
викрили.
Облаштування криївок

● Як виглядали криївки, облаштовані в лісі, описав командир УПА на Лемківщині Степан Стебельський (псевдо
«Хрін») у своїх спогадах «Зимою у бункрі»: «Бункер наш невеликий: довгий на 4 м, широкий на 3 м, з одного боку
високий на 2 і півметра, з другого боку на півтори, так щоб стеля, покрита грубими дошками, мала спад для води.
Стіни виложені сухими коленими бельками. Під вищою стіною повздовж стояла прича з дощок, яку ми накривали
палатками. Під голову не було нічого, хіба п’ясток. Спання тверде, як за часів князя Мономаха. Воно було таке,
щоб через сінники, подушки, солому, сіно не множилися насікомі, звані “приятелями партизана”, та щоб не було
“національного тертя”… На одному кінці причі був побудований столик на писальну машину, званий нами
“канцелярський кутик”. Над причею стояв образ Божої Матері, прибраний вишиваним рушником і квітами з
паперу, під ним Володимировий тризуб та портрет полк. Коновальця. По другому, нижчому боці, біля входу,
стояла кухня, вимурована з камінців з потока. Комин – це дві рури, які на поверхні були рівні з землею. При кінці
вони дещо вужчі, щоб на випадок наскоку ворога він не міг кидати туди гранати. На день маскувалися рури
мохом. Один метр від кухні була умивалька, в якій щоденно кожний стрілець мусів обов’язково митися зимною
водою до пояса. Кожен стрілець мав свій цвях, на якому вішав шинелю, шапку і зброю. Нижче вішака стояли два
відра на воду до пиття, одне на помиї. На долівці була підлога. Під підлогою – яма, в якій на випадок “попуску”
буде збірник на воду. З протилежного від входу боку був підземний тунель на 20 м аж до потока. В потоці він був
прикритий колодою. Там була криничка, звідки ми брали воду. В тому тунелі стояли бочілки з м’ясом».
Схема 1
Сезонність криївок: зимові та літні

● Зимові криївки знаходилися безпосередньо в селі: в стодолах, хатах, стайнях, навіть на подвір’ях. Найчастіше
в хатах під криївку використовували піч – залазили в піч, закривали дно печі й під час облав запалювали в
ній. Під піччю часто була порожнина, так звані стандари, де також влаштовували входи до криївок. Були
входи з горища і далі проходили між стінами (капітальною і штучною) до підземелля. Будували криївки під
пивницями, походющими ямами. У них входи замасковувалися бочками із солоними овочами, купами
картоплі й ін. Пивниці, як правило, в селах викопували в стодолах. Входи до криївок проходили через солому,
а сама криївка найчастіше знаходилася поза стодолою. У криївках, споруджених у селі, жити було легше –
господарі годували партизанів гарячою їжею, вночі вони виходили на свіже повітря і дізнавалися про останні
новини, легше здійснювався зв’язок із командуванням через штафети тощо. Зате по селах досить часто
проводилися облави, що збільшувало ймовірність викриття твких криївок.
● Літні криївки будувалися за межами села. Адже господарі садиби, де була криївка, наражалися на небезпеку –
вивезення всієї родини до Сибіру, а часто мучинецька смерть. Місця літніх криївок, переважно на Покутті й
Опіллі, в селах де не було лісу, вибирали поза орними землями – на пасовищах, неужитках, кущах, обривах
тощо. У гірських і підгірських теренах криївки споруджували в лісах, інших неприступних місцях. Перебували
повстанці в них до першого снігу, бо потім на снігу залишалися сліди. Після літа переходили вони в зимові
криївки.
●
Схема 2: літня криївка
Схема 3: літня криївка
Схема 4: зимова криївка
Життя в криївці

● – Як правило, наприкінці жовтня, під час першого снігопаду, ми заходили у власноруч зроблену
криївку й залишалися "запечатані" там до весни, – розповідав у 1990­х в одному з інтерв'ю
колишній вояк УПА Михайло Зеленчук, псевдо "Деркач". – Про події у світі дізнавалися з
радіоприймача, але не знали, що робиться навколо нас, у найближчих населених пунктах. Така
тривала самоізоляція, звичайно, тиснула на психіку, адже ззовні не долинало жодного звуку. У
криївці була така ж дисципліна, як і під час рейдів, – ніхто не вилежувався, наче ведмідь у барлозі.
У суворо визначений час відбувалися заняття за програмою вишколу керівних кад­рів.
Відпочивати, слухати радіо, читати книжки дозволялося лише ввечері, у неділю та святкові дні.
Щоправда, добу під землею "зміщували" для конспірації на 12 годин: коли надворі стояла ніч, у
нас вважався день, і навпаки
● Пригадую, як ми вийшли на світ після першої зимівлі у криївці, то буквально злякалися самих
себе: обличчя і все тіло настільки змарніли, настільки втратили звичну людську зовнішність, що
спершу охопив відчай. Кожен був блідий, аж синій, тільки ясніли очі, звикаючи до денного світла. ­
Довелося два тижні обвітрюватися й засмагати на сонці, щоб люди дивилися на нас без остраху.
Життя у криївці
Життя в криївці

● "Викупатися, а то й докладніше помитися, можна було собі

дозволити лиш раз на тиждень. Тоді один мився, а всі інші лягали в
ліжка за параван. Також, коли вдень хлопці вилазили наверх
подихати свіжим повітрям, можна було залишитися всередині й
помитися, що я й робила. Білизну та одежу прала господиня, одначе
доводилося брати до уваги склад сім'ї. Якщо на хуторі жила вдова й
у хаті не було чоловіків, тоді господиня прала ввечері, підсушила
через ніч і ранком подавала до криївки, де вже воно досушувалося.
Подекуди носилося прати до інших хатів, а то й на інші села"
● Зі спогадів "Тисяча доріг" Марії Савчин, псевдо "Марічка"
Життя в криївці

● "Кілька місяців без руху, відсутність сонця, денного світла, нормальної їжі,
сперте й важке повітря від тісного підземного приміщення, що погано
вентилюється, запах ­біо­логічного розкладу людських відходів. Гарячу їжу
готували на гасниці, каша на такому "пристрої" варилася впродовж 3 годин,
чай – близько двох. 60–75 грамів сала або домашньої ковбаси, які належали
за нормою й зберігалися в закопаних у підлогу бункера алюмінієвих бідонах,
і пара сухарів у перші тижні створювали ілюзію більш­менш пристойного
харчування. Потім починалися неприємності. Шлунок відмовлявся
нормально функціонувати. Щоправда, кмітливі хлопці запасалися по селах
добрячою кількістю самогону й цілющих трав. Випивати можна було, як і все
решта, тільки за дозволом провідника або коменданта бункера".
 Викриття криївок

●
У випадку оточення криївки повстанці робили спроби прорватися. Та шансів
майже не було. Тому зазвичай закінчували життя самогубством. Рішення про
прорив або самоліквідацію приймали тільки провідники або комендант.
Боївкарі ставали обличчям до стіни й їх по черзі вбивав пострілом у потилицю
провідник. А тоді стрілявся сам. Під час облоги бункера "Косара", керівника
зв'язкового пункту крайового проводу "Галичина", 10 вересня 1947 року
підпільники відстрілювалися годину. За цей час знищили документи, годинники,
одяг і взуття. Наостанок, співаючи "Ще не вмерла Україна", застрелилися.
●
2517 бункерів виявили та зруйнували ­радянські спецслужби впродовж ­січня –
квітня 1946 року у Львівській області, йшлося у звіті МДБ УРСР про проведення
оперативно­військових операцій проти УПА.
Значення криївок та їх аналоги в світі

●
Перш за все криївки були доволі таки продуманий рішенням ведення
партизанської війни. Вони показали наскільки українці бажали власної
незалежності та їх кмітнивості у веденні війни. Тим не менш СРСР
віикористовував схеми цих криївок у веденні війни за кордоном.
В сучасному В’єтнамі туристам показують цілі системи підземних схованок з
часів антиамериканського спротиву, які «в’єтконґівці» будували за зразками
упівських криївок. Досвід спорудження українських повстанчих схронів
передали їм військові фахівці з СРСР. У часи повоєнного протистояння на
теренах Галичини та Волині радянські спецслужби ретельно вивчали методику
побудови та маскування криївок. Тому документували конструкцію кожного
виявленого «бункру», розраховуючи у майбутньому при нагоді використати.
Дякую за увагу!!!