1.

Джерела з історії хрестових походів — документи й матеріали, створені сучасниками

епохи хрестових походів(1096—1270 рр.)

«Діяння франків та інших єрусалимців»

Хроніка створена невідомим італо-норманським лицарем. Судячи з його розповіді, він

воював спершу в загоні князя Боемунда Тарентського, а починаючи з літа 1098 року, після
перемоги, здобутої ними під Антіохією над армією сельджуків, бився в ополченні
графа Раймунда Тулузького і герцога Роберта Нормандського. Твір цього лицаря
(зазвичай його називають просто Анонімом) охоплює історію походу з часу виступу
загону Боемунда Тарентський (1096) і до битви з єгиптянами при Ашкелоні (12 серпня
1099 г.). Це єдина хроніка, що належить світському очевидцеві походу, написана на основі
його щоденника, ймовірно, близько 1100 р.

«Діяння франків» — одне з кращих за повнотою і достовірністю оповідних джерел історії

Першого хрестового походу. Його відмінна риса — трохи грубуватий реалізм, властивий
простому лицареві, суто військовій, малоосвіченій людині. Фіксуючи в своїх
напівграмотних щоденникових записах ті чи інші події, він прагне тверезо оцінити стан
речей, помічає важливі сторони того, що відбувається. Його розповідь пронизана
непідробним інтересом до живої дійсності. Хроніст володіє безсумнівною допитливістю,
ясністю розуму, спостережливістю людини війни — якостями, що дозволяють йому
правдиво описати цю війну — з усіма її труднощами, жахами, жертвами і хвилюваннями.
Анонім точний і ґрунтовний в описі шляху хрестоносців, географічних деталей театру
військових дій, в характеристиці буденних фактів військової історії походу,
здебільшого — дій загону Боемунда Тарентського

«Історія франків, які взяли Єрусалим» ред.

Хроніка створена провансальським священиком Раймундом Агільським. Він був

духівником ватажка південнофранцузьких хрестоносців графа Раймунда Тулузького.
Також був близький до папського легата в хрестоносному війську — єпископа Адемара
Монтейльського з Пюї. Подібно Аноніму, Раймунд Агільський знаходився у центрі
багатьох важливих подій Першого хрестового походу. Його хроніка написана головним
чином під час облоги хрестоносцями Антіохії (в 1098 г.) і частково в кінці 1099 р. Твір
рясніє описами всякого роду священних небилиць, «чудесних» подій, що нібито
відбувалися під час хрестового походу: такі описи займають майже четверту частину
праці провансальського літописця. Тому деякі дослідники вважають його не тільки
людиною глибоких релігійних переконань, а й фанатиком

«Єрусалимська історія» ред.

Твір французького клірика Фульхерія Шартрського (бл.1059 — бл.1128 рр.). На початку

походу він супроводжував загін герцога Роберта Нормандського, а потім, з 1097 р брав
участь в діях хрестоносців графа Балдуїна Булонського в Кілікії; як
його капелан Фульхерій знаходився в 1098 року в Едессі, — якраз тоді там було засновано
перша з держав хрестоносців, — і тому не був присутній при взятті Антіохії і Єрусалиму
головним військом. Коли після смерті першого государя Єрусалимського
королівства Готфріда Бульйонського в 1100 Балдуїн Едеський зайняв його трон,
Фульхерій також переселився в Єрусалим. Тут він займав високі посади при дворах двох
перших королів і фактично був офіційним історіографом Латино-Єрусалимського
королівства, в якому прожив майже тридцять років.

«Завоювання Константинополя» Робера де Кларі ред.

Мемуари ам'єнського лицаря Робера де Кларі (бл. 1170 — після 1216 рр.), написані
французькою мовою (на Пікардійському діалекті), «про тих, хто завоював
Константинополь». Також відомі під назвою «Завоювання Константинополя». Вони
складалися, мабуть, протягом багатьох років (у всякому разі, вже після повернення автора
на батьківщину, що відбулося незабаром після битви при Адріанополі у 1205 г.) і
викладали події до 1216 року — дата, на якій обриваються мемуари Робера де Кларі і
разом з тим зникають будь-які відомості про нього самого.

Твори східних авторів ред.

Відомості про хрестові походи, їх причини та наслідки, про окремі події історії держав
хрестоносців передають арабські, вірменські, візантійські, єврейські та інші письменники
мусульманського і християнського Сходу. Твори східних авторів не можуть надати
цілісного бачення подій, письменники зупиняються лише на окремих епізодах хрестових
походів і фактах суспільного життя держав хрестоносців. Історія хрестоносного руху і
новостворених держав описується ними лише у зв'язку з історією власних народів.

«Дамаська історія». Твір арабського історика Ібн ал-Каланіси (1073—1160) «Дамаська

історія» стосується подій Першого хрестового походу (охоплює період часу з 974 по
1160 р.). Війні 1097—1099 рр. тут присвячені три невеликі глави (близько восьми
сторінок). Є важливим джерелом для вивчення перших подій хрестоносного руху.
«Повний звід загальної історії». Інший великий арабський історик, учасник воєн
єгипетського султана Саладіна, Ібн ал-Асир (1160—1233), пише про хрестові походи в
своєму «Повному зводі загальної історії» — компіляції, яка висвітлює долі
мусульманських країн «від створення світу» до 1231 р.

«Сирійська хроніка». Відомий історик Сходу Абу-ль-Фарадж (або Бар Ебра) (1226—
1286) згадує події хрестових походів у розділах своєї «Сирійської хроніки» (представляє
собою історію династій, які правили в Сирії до кінця XIII в.), де описується час панування
арабів і монголів (Десята і Одинадцята династії).

«Хронографі» Матвія Едеського. З вірменських істориків докладні дані про деякі

епізоди Першого хрестового походу залишив Матвій Едеський. Роки життя історика
невідомі, але припускають, що він загинув у 1144 р. при взятті його рідного міста
сельджуцьким правителем Імад ад-Діном Зенги. Матвій Едеський — автор «Хронографі»,
головним предметом викладу в якій є історія Кілікії, Сирії, Месопотамії і Вірменії з 952 по
1136/37р. Свою працю він створював протягом 15 років, користуючись свідченнями нині
втрачених для історії вірменських документів, частково — повідомленнями очевидців, так
само як і власними спостереженнями. У цьому творі він описав і ряд подій Першого
хрестового походу; особливо важливі його свідоцтва про затвердження хрестоносців в
Едессі в 1098 р.

Праці візантійських істориків ред.

Важливими джерелами є праці візантійських істориків XII—XIII ст. Візантійська

царівна Анна Комнин (1083 — бл.1153/55) приділила досить багато місця деякими
епізодами єрусалимської експедиції кінця XI ст. у «Олексіаді» — історії царювання
Олексія I Комнина, написаної з метою прославлення його діянь. Знаменитий візантійський
історик Нікіта Хоніат (сер.XII ст. — 1213) у своїй монументальній праці «Історія з часів
царювання Іоанна Комнина» присвятив чимало сторінок подіям Четвертого Хрестового
походу. Автор у подробицях описує взяття Константинополя хрестоносцями у 1204 р.,
важке становище жителів міста і біженців.

Матеріали східних сучасників походів мають велике значення для критики апологетичних
основ католицьких хроністів і мемуаристів, — адже в латинських пам'ятках слово мають
тільки завойовники, а не ті, хто виявилися жертвами завоювання.

Висновок
Кожен з цих типів джерел має свої особливості та характеристики, які важливі для
розуміння історії хрестових походів.

1. Латинські джерела:

і в основному створювалися учасниками хрестових походів або їх

прибічниками.

 Ці джерела включають хроніки, листи, мемуари та інші твори, що

відображають думки, переживання та події хрестоносців.

 Їх перевагою є те, що вони можуть надати внутрішній погляд на думки і

мотивації учасників хрестових походів.

 Проте, латинські джерела можуть бути впливовані бажанням показати

хрестоносців у хорошому світлі або підсилити релігійні аспекти подій.

2. Візантійські джерела:

 Джерела візантійського походження надають додатковий погляд на хрестові

походи з боку імперії Візантії, яка мала складні стосунки з латинськими
хрестоносцями.

 Ці джерела включають хроніки, дипломатичні записки та інші письмові

свідчення.

 Візантійські джерела можуть бути корисними для отримання інформації про

політичні аспекти хрестових походів та взаємовідносини між хрестоносцями
та імперією Візантії.

3. Арабські джерела:

 Джерела арабського походження важливі для збагачення розуміння

хрестових походів через призму місцевого населення та мусульманських
сил, які опонували хрестоносців.

 Ці джерела можуть включати хроніки, листи, релігійні трактати та інші

письмові документи.

 Вони можуть надати іншу перспективу на події хрестових походів та

допомогти розуміти реакції та відношення місцевого населення до
хрестоносців.
Аналіз латинських, візантійських та арабських джерел є важливим для отримання
багатогранного розуміння хрестових походів. Кожен тип джерел має свої переваги та
обмеження. Використання різних джерел дозволяє побудувати більш повне та об'єктивне
уявлення про цей складний період історії.

2. Основною причиною хрестових походів, було загострення суспільних суперечностей в

середені самої Європи. Масі дрібного лицарства в XI ст. вже невистачало земель, оскільки
феод звичайно переходив старшому синові, і молодші брати не могли сподіватися на
батьківську спадщину. Для цієї категорії походи на Схід здавалися єдиним виходом із
скрутного становища. Великим феодалам- князям і баронам - важливо було відвернути
увагу лицарства, щоб запобігти усобицям і розколу всередині свого класу.

Релігійні. Папа Римський вважав неприйнятним той факт, що Гроб Господній, велика
християнська святинь, знаходиться в руках мусульман або невірних.

Економічні. Європа вже не могла себе прогодувати, тому було вирішено захопити багаті
мусульманські землі на Сході.

Зовнішньополітичні причини:

 Зміцнення позицій королівства та церкви: Участь у хрестових походах

дозволяла європейським монархам та церковним діячам зміцнити свої позиції в
Європі та в міжнародній політиці.

 Відволікання уваги від внутрішніх проблем: Деякі лідери використовували

хрестові походи для відволікання уваги своїх підданих від внутрішніх проблем,
конфліктів та невдоволення.

3. Пе́рший хресто́ вий похі́д (1096—1099) — військова експедиція християнської Європи,

яка ставила за мету відвоювати Святу землю, захоплену мусульманами у Леванті,
результатом якої стало звільнення Святого Міста Єрусалим у 1099 році. Похід ініціював у
листопаді 1095 папа Урбан II у відповідь на заклик візантійського імператора Олексія I
Комніна допомогти в боротьбі проти вторгнення армії Сельджуків з Анатолії. Невдовзі
після початку головною метою кампанії стало повернення під християнську владу
Святого міста Єрусалим та Святої Землі, а також визволення східних християн з-під
ісламського панування.
 1096-1099 рр. Перший Першими в похід вирушили численні бідні
городяни й селяни з Франції і Західної
хрестовин
Німеччини. Вони об'єдналися у 5 - 6 загонів, що
похід налічували 60 - 70 тис. осіб. Погано озброєні і
без запасів їжі, вони займалися дорогою
жебрацтвом і грабежем.

Бідняки дісталися Константинополя і

візантійський імператор поспішив переправити
пі загони до Малої Азії, які в основному там
загинули від турків-сельджуків.

Слідом за бідняками вирушили загони рицарів

під керівництвом багатих феодалів ч Франції.
Італії, Німеччини. Похід здійснювали в напрямі
столиці Візантії, звідки переправилися в Малу
Азію, де у вирішальній битві розбили турків-
сельджуків. у 1099 р. підійшли до Єрусалима,
обложили його і віяли штурмом, вчинили
жахливу різанину та погром.

Хрестоносці завоювали все східне узбережжя

Середземномор'я, забудували ці території
феодальними замками, заснували свої держави:

графство Елеське — у Північній Месопотамії;

Антіохське князівство — в Північній Сирії;

графство Триполітанське — на Сірійському

узбережжі;

Єрусалимське королівство — в Південній Сирії

та Палестині.

Перший хрестовий похід розпочав низку військових кампаній християнських держав

проти мусульманського завоювання, а також став першим серйозним кроком до
відновлення міжнародної торгівлі, замороженої з часу падіння Західної Римської
імперії 476 року.
Облога Антіохії

Рух армій під час першого хрестового походу

3 червня 1098 після шестимісячної облоги лицарями-хрестоносцями завойовано

місто Антіохія, що перебувало під владою турків-сельджуків. Місто було розграбоване, а
тисячі мусульман вбиті.

На початку липня 1098 року лицарі-християни завоювали Нікею та Антіохію. Через Ліван
вони просунулися далі до теперішніх Хайфи та Яффи. В Едессі брат Ґотфріда Буйонського
(близько 1060—1100) Балдуїн заснував першу державу хрестоносців.

У липні 1099 року хрестоносці підійшли до Єрусалима. З 300 тисяч лицарів до стін міста
дісталися дещо понад 20 тисяч виснажених воїнів. І все ж таки за допомогою таранів та
зброї для метання каміння їм вдалося захопити Єрусалим. Лицарі-християни з криками
«Так хоче Бог!» увірвались до міста та влаштували там криваве побоїще. Мало кому з
жителів вдалось врятуватися. Проголосивши цю бійню «очищенням» Єрусалима від
«нехристів», хрестоносці влаштували в зруйнованому місті ходу вдячності. Цього дня
були вбиті 70 тисяч людей.

У Європі ж хрестові походи сприяли згуртуванню християнських народів під знаком

хреста на чолі з Папою Римським. Ця християнська самосвідомість довгий час
забезпечувала єдність Європи. Боротьба зі спільним ворогом, в цьому випадку з
мусульманами у Святій Землі, обумовила виникнення європейської самосвідомості. Але
відчуття спільноти в європейців було пов'язано з різко негативним ставленням до
іновірців. Отже, європейська самосвідомість на той час ґрунтувалася не на об'єднавчому, а
на роз'єднувальному принципі.

Більшість хрестоносців вважали своє паломництво завершеним і поверталися додому.

Захищати Палестину залишилося лише 300 лицарів і 2000 піхотинців. Саме підтримка
лицарів з Лотарингії дозволила Годфріду прийняти світське керівництво Єрусалимом,
незважаючи на претензії Раймунда. Коли він помер роком пізніше, ті самі лотарингці
зірвали папського легата Дагоберта Пізанського та його плани перетворити Єрусалим на
теократію, а натомість зробили Балдуїна першим латинським королем Єрусалиму.
Боемунд повернувся до Європи, щоб воювати з візантійцями з Італії, але зазнав поразки в
1108 році під Діррахієм. Після смерті Раймонда його спадкоємці захопили Триполі в 1109
році за підтримки генуезців. Відносини між новоствореними державами
хрестоносців Едеського графства та Антіохійського князівства були змінними. Вони
воювали разом у програній хрестоносцями битві під Харраном в 1104 році, але антіохійці
заявили про сюзеренітет і заблокували повернення Балдуїна II Єрусалимського після його
захоплення в битві. Франки були повністю залучені в близькосхідну політику, в результаті
чого мусульмани і християни часто воювали один з одним. Територіальна експансія
Антіохії завершилася в 1119 році великою поразкою турків у битві на Полі крові.

Висновок

Перший хрестовий похід відіграв важливу роль у історії Європи та Близького Сходу. Він
сприяв заснуванню кристалізації християнських держав на Сході, що мали значний вплив
на політичну та культурну карту регіону. Крім того, цей похід відобразив важливі аспекти
релігійних, соціальних та політичних тенденцій того часу в Європі та Сході.

4. Духовно-лицарські ордени — це організації лицарів, що створювалися під час

хрестових походів. У Західній та Центральній Європі військово-чернечі
організації лицарів, що створювалися у період хрестових походів в XII–XIII ст. під
керівництвом католицької церкви головним чином для хрестових походів і війни з
невірними: проти ісламу в Святій землі, в Іспанії, або в Туреччині, або
проти язичників в Литві, в Естонії, або в Пруссії з метою
поширення католицтва (після Реформації іноді і протестантства).

Госпітальєри. Суверенний військовий орден Госпітальєрів Святого Йоанна

Єрусалимського, лицарів Родосу і Мальти. Найпоширеніші назви: Мальтійський орден,
Орден госпітальєрів, Орден йоаннітів, Орден Св. Йоанна Єрусалимського. Мальтійський
Орден (Орден Госпітальєрів) виник 1099 року із спільноти братів госпіталю Св. Йоанна в
Єрусалимі, які опікувалися паломниками, бідними і хворими..

Гасло Ордену «Tuitio fidei et obsequium pauperum», тобто «Захист віри та служіння
бідним». Засновником його вважається багатий купець-мавр, з Амальфі, який, разом з
кількома іншими, домігся у єгипетського халіфа дозволу побудувати в Єрусалимі для
паломників притулок і при ньому капелу на честь святої Марії. Для здійснення служб
сюди були надіслані бенедиктинские монахи, які отримали назву йоаннітів або
госпітальної братії святого Йоанна.

Після взяття Єрусалима Готфрідом Бульонским госпітальна братія була відділена від
церкви святої Марії. Папа Пасхалій II у 1113 році затвердив статут нової установи. Багаті
дари, як грошима, так і землею, незабаром посипалися на госпіталь иоаннитов, в різних
країнах Європи у нього виявилися поземельні володіння і ряд другорядних установ. За
своїми бойовими якостями і військової доблесті іоанітов по праву вважалися кращими
воїнами Європи. Після вигнання хрестоносців з Палестини госпітальєри переправилися на
Кіпр, де побудували флот і в 1309 році захопили о. Родос. У 1522 р після шестимісячної
облоги Родосу турками флот лицарів перебазувався на о. Мальта, де орден правил до 1798
року. У нинішній час орден займається благодійною та милосердною діяльністю.

Тамплієри. Бідні Соратники Христа і Храму Соломона (латинь: Pauperes commilitones

Christi Templique Solomonici), зазвичай відомі як Лицарі Тамплієри або Орден Храму
(французька мова: Ordre du Temple або Templiers), були одним з найвідоміших Західних
християнських військових орденів. Організація існувала протягом приблизно двох століть
в Середньовіччі. Орден був заснований після Першого Хрестового походу 1096 року, аби
гарантувати безпеку багатьох європейців, які здійснювали паломництво в Єрусалим після
його завоювання.

Приблизно в 1119 році, два ветерана Першого Хрестового походу, французький лицар
Гуго де Пейн і його родич Годфруа де Сент-Омер, запропонували створення чернечого
ордену для захисту паломників. Король Болдуін II Єрусалимський погодився на їх запит, і
дав їм місце для штабу на Храмовій горі, в захопленій Мечеті Ала Акса. У храмі Гори
була містична легенда, бо це було те саме місце, де, як вважали, були руїни знаменитого
Храму Соломона. Хрестоносці, тому іменували Мечеть Аль Акса як Храм Соломона, і
саме від цього місця розташування Орден взяв своє ім'я Бідних Лицарів Христа та Храму
Соломона, або "храмових" лицарів.

Офіційно підтверджений Римо-Католицькою Церквою в 1129 році, Орден став

привілейованим орденом по всій Європі і ріс швидко в членстві і влади.

Король Філіп IV Французький, будучи в боргах перед Орденом, почав тиснути на Папу
Римського Климента V, щоб вжити заходів і позбутися ордена. У 1307 році, король Філіп
заарештував багатьох членів Ордена у Франції, їм були представлені неправдиві
звинувачення, і багато з них згоріли на вогнищах. У 1312 році, Папа Римський Клемент V,
під триваючим тиском від Короля Філіпа, розформував Орден.

Тевтонський орден. Орден виник наприкінці ХІІ ст. в Палестині під час хрестових
походів, в 1198 р. затверджений папою Інокентієм III. Він виник спочатку як госпітальне
братство для догляду за пораненими під час облоги фортеці Аккон. Тевтонський орден
склався з двох орденів: мечоносців й Ордену лицарів чорного хреста діви Марії.
Об'єднання відбулося у 1237 році за наполяганням папи римського Григорія ІХ.

Відповідно до статуту Орден складали члени трьох категорій лицарі, які мали право
займати вищі адміністративні посади, священики та службові брати. У число лицарів
приймалися тільки особи дворянського походження. Серед священиків були як вихідці з
дворян, так і з простонароддя. Лицарі та священики давали обітницю довічного служіння
Ордену. Службові брати набиралися з недворянських станів і займали нижчі
адміністративні та господарські посади.

Після падіння Єрусалимського королівства Тевтонський орден повертається в Європу. У

1211 - 1225 роках орден діяв на території Угорщини, звідки був вигнаний. У 1226 ордену
вкрай пощастило - в тяжку годину орден отримує запрошення мазовецького князя
Конрада для християнізації і умиротворення прусів осісти в Хелмінській землі (Польща)
на 20 років. Члени ордена підтримували сувору дисципліну, особливо під час війни. Страх
покарання був основою дисципліни. Орден вів аскетичний спосіб життя, хоча в плані
харчування аскетизм був помірним - на війні необхідні сильні чоловіки.

XIV ст. було часом найбільшого процвітання ордену; завоювання були зміцнені, торгівля
й промисловість росли, міста багатіли. В 1309 році гохмейстер Зигфрід Фейхтванген
переніс свою резиденцію з Венеції у Марієнбург. Із цього часу Тевтонський орден
відмовився від свого релігійного покликання й став державною установою. В 1410 році
польсько-литовсько-російські війська в битві під Грюнвальді завдали нищівної поразки
тевтонському ордену. На початку XVI ст. Тевтонський орден припинив своє існування як
самостійна держава, протримавшись біля п'яти сторіч. Після секуляризації Тевтонський
багато лицарів, що залишилися вірними католицизму, виїхали в Німеччину, склали новий
устав ордену й осіли в м. Меріннгеймі, який і залишався їхньою головною квартирою до
остаточного знищення ордену.

Висновок

Духовно-рицарські ордени є важливим елементом середньовічної історії Європи та Сходу.

Три з найвідоміших орденів цього типу - Орден тамплієрів, Орден госпітальєрів і
Тевтонський орден - виникли з релігійних та воєнних мотивацій, і вони мали великий
вплив на розвиток культури, військової стратегії та соціально-економічних відносин у
Європі та Сході.

1. Орден тамплієрів:

 Тамплієри були одним з найбільш відомих духовно-рицарських орденів,

заснованих у XII столітті.

 Орден був розпущений у XIV столітті через обвинувачення у єресі та

нещасливому військовому втручанні.

2. Орден госпітальєрів:
  Орден госпітальєрів (також відомий як Мальтійський орден) був заснований
у XI столітті з метою надання медичної допомоги та захисту паломників в
Єрусалимі.

 Пізніше вони стали елітним військовим орденом, який брав участь у

багатьох війнах та конфліктах в Європі та на Близькому Сході.

3. Тевтонський орден:

 Тевтонський орден був заснований у 12 столітті для християнської

релігійної місії та боротьби проти язичництва в Східній Пруссі.

5. Четвертий хрестовий похід був організований не проти турків-мусульман, а проти

православної Візантійської імперії. Результатом четвертого походу (1202–1204)
були узурпація влади імператора у Константинополі та заснування Латинської імперії.

На початку XIII ст. стало зрозумілим, що вирішальне значення для долі Святої Землі
має Єгипет, султан якого постійно загрожував володінням хрестоносців. Папа Іннокентій
III почав готуватися до нового хрестового походу, однак до Єгипту хрестоносці так і не
дійшли.

Щоб потрапити в Єгипет, керівники походу звернулися до Венеції, яка мала найкращий
флот, із проханням переправити їхні війська. Дож Енріко Дандоло — голова
Венеціанської республіки — погодився перевезти хрестоносців за велику суму — 85 тис.
марок сріблом. У червні 1202 p., коли кораблі були вже готові, на острові Лідо зібралася
тільки третина хрестоносців. Керівники походу змогли зібрати лише частину необхідної
суми. Тоді Дож запропонував відкласти плату за умови, що хрестоносці допоможуть йому
знищити торгового суперника — місто Задар на східному узбережжі Адріатичного моря.
Незважаючи на заборону папи воювати проти християн, керівники походу згодилися. У
листопаді 1202 р. вони захопили і пограбували Задар. Інокентій III відлучив Венецію і
хрестоносців від церкви, але, бажаючи знищити єгиптян, пообіцяв зняти відлучення, якщо
похід відбудеться.

Проте дож Венеції намовив хрестоносців на похід проти ще одного свого суперника —
християнського Константинополя. Приводом до війни стало бажання сина
імператора Ісаака II Ангела відібрати у дядька Олексія престол, який він захопив,
осліпивши брата. Імператорський син пообіцяв за це щедру винагороду, вкрай необхідну
хрестоносцям, — 200 тис. марок сріблом.

Влітку 1203 р. хрестоносці розпочали облогу Константинополя. Невдовзі вони захопили

місто і повернули престол Ісааку II. Далі належало розрахуватися з «визволителями», але
в імператорській скарбниці не знайшлося такої кількості грошей. Коли їх почали силою
стягувати з населення, вибухнуло повстання, у результаті якого новим імператором
проголосили ворога хрестоносців Олексія Дуку. Він спробував захистити місто від
«визволителів». Хрестоносці почали новий штурм Константинополя, 13 квітня взяли місто
і по-варварськи його пограбували, вбивши тисячі мешканців.

Після перемоги хрестоносці поділили між собою землі імперії. Латиняни (так називали
хрестоносців візантійці) заснували на руїнах імперії свої володіння, що їх на Заході
називали Латинською Романією, а історики згодом назвали Латинською імперією. Про
продовження походу, ясна річ, вже не йшлося.

Вони штурмом оволоділи Константинополем і пограбували місто (1204 р.). На території

Візантії заснували Латинську імперію (проіснувала до 1261 р.

Після падіння Константинополя рух хрестоносців пішов на спад.

Висновок

Четвертий хрестовий похід, організований у 1202-1204 роках, мав унікальну організацію

та складну динаміку через роль Венеції та інших учасників. Венеція відіграла ключову
роль у плануванні та виконанні походу, а також в утворенні Латинської імперії на Сході.

1. Організація четвертого хрестового походу:

 Оригінальна мета походу була спрямована на визволення Єрусалиму від

мусульманської влади.

 Однак Венеція, яка була ключовим посередником у підготовці походу,

запропонувала хрестоносцям взяти Константинополь замість Єрусалиму.

 Хрестоносці погодилися, в основному через фінансові труднощі, і

спрямувалися до Константинополя.

2. Роль Венеції:
  Венеція надала хрестоносцям флот і транспортні засоби для перевезення до
Сходу, але замість грошової винагороди вимагала, щоб похід здійснювався
на Константинополь.

 Це було пов'язано зі стратегічними і комерційними інтересами Венеції в

регіоні.

3. Утворення Латинської імперії:

 Після захоплення Константинополя у 1204 році хрестоносці встановили

Латинську імперію, з призначенням власного імператора та
адміністративної системи.

 Ця імперія включала частини колишньої Візантійської імперії та протривала

до 1261 року, коли Константинополь був визволений.

Висновок: Четвертий хрестовий похід був унікальним у своїй організації та наслідках.

Роль Венеції була критичною у визначенні цілей та напрямку походу, а утворення
Латинської імперії відбулося як безпосередня наслідок цього походу, що вплинуло на
політичну карту Сходу протягом наступних століть.

6. Хрестові походи, як військові експедиції з метою визволення Святої Землі, зазнали

краху. Вони спричинили значні людські втрати як серед населення країн Сходу, так і
серед самих учасників. Під час походів було знищено багато пам'яток культури, бібліотек,
палаців. У результаті Четвертого Хрестового походу було зруйновано Константинополь
— центр східної християнської культури. Хрестові походи спричинилися до погіршення
відносин між Європою і країнами Сходу, християнським та ісламським світами.

Проте епоха хрестових походів для Європи не минула безслідно. Значно пожвавилася
торгівля на Середземному морі. Особливо помітну перевагу отримали італійські міста-
держави — Венеція, Генуя, Піза, до яких перейшла першість у торгівлі з країнами Сходу.
Візантія, як торговельний суперник італійських міст-держав, після Четвертого Хрестового
походу перестала ним бути.

Хрестові походи сприяли ознайомленню європейців з новими рільницькими рослинами і

започаткуванню їх вирощування в Європі. Саме тоді потрапили в Європу рис, гречка,
лимони, абрикоси, кавуни. Хрестоносці познайомилися з виробництвом цукру, шовкових
тканин і скляних дзеркал, запозичили зі Сходу голубину пошту і вітряки. Знайомство зі
Сходом вплинуло і на побут європейців. Рицарі засвоїли східні манери, придворну
ввічливість, почали стежити за своїм тілом та обличчям. Саме відтоді на Заході
призвичаїлися мити руки перед їжею, приймати ванни і митись у гарячих лазнях. У
рицарських замках з'явилася нова захоплююча гра—шахи.

В Західній Європі посилився потяг до вишуканих страв, солодких вин, прянощів. У моду
ввійшли гарний одяг, предмети східного побуту, ковдри, рідкісні речі, коштовна зброя.
Щоб купувати все це, потрібні були кошти, і феодали почали частіше вимагати від
залежних селян платити їм податки грішми, а не давати продуктами, як раніше. Відтак у
Європі пожвавилася торгівля, руйнувалося старе натуральне господарство.

Висновок

Хрестові походи, хоч і не завершилися здобуттям багатьох їхніх первісних цілей,

залишили великий слід у історії людства. Вони відіграли важливу роль у формуванні
політичної, культурної та релігійної карти світу, а їхні наслідки відчуваються і донині.

Хрестові походи також мали значний економічний вплив, сприяючи розвитку торгівлі та
фінансів у Європі та забезпечуючи заробітки для тих, хто брав участь у походах.