Середа. 13.

09 16:20

1. Бочан Юрій - Захоплення влади більшовиками.

2. Роскошна Орина - Причини, початок, основні етапи та наслідки громадянської

війни.
Ліквідація Тимчасового уряду та Установчих зборів, соціальноекономічні та
політичні дії більшовиків налаштували проти нової влади дворянство, заможні
прошарки міського населення, інтелігенцію, духовенство, значну частину кадрових
військових. Невідповідність мети перетворення суспільства з методами її досягнення
відштовхнули від Леніна і його партії значну частину російського селянства, козаків.
Опір більшовикам стрімко зростав і набирав загрозливих масштабів, тому вже в
січні 1918 р. почалося створення Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА) та
Робітничо-Селянського Червоного Флоту (РСЧФ). Формування військових підрозділів
відбувалося в умовах війни. Проти більшовиків виступили прихильники Тимчасового
уряду, монархії, переважно вихідці з привілейованих, заможних верств населення.
Однак у білогвардійських арміях воювали також селяни, робітники. Частина з них
потрапила в армію примусово, інші ж – через свої особисті переконання: віру в Бога,
прагнення володіти майном, землею, що суперечило ідеології більшовиків і їхній
політиці “воєнного комунізму”. Ситуація поступово загострювалася і переросла з
локальних сутичок і конфліктів у повномасштабну громадянську війну.
Загалом її можна поділити на декілька етапів:
1. осінь 1917 - квітень 1918 рр.
Це власне жовтневий переворот. Через місяць після Жовтневої революції нова
влада контролювала велику частину півночі і центру Росії до Середньої Волги, а також
значне число населених пунктів до Кавказу (Баку) і Середньої Азії (Ташкент). Вплив
меншовиків зберігався в Грузії, у багатьох невеликих містах країни в Радах переважали
есери.
Осередками опору були Україна, Фінляндія Кубань та Дон. На основі декларації
прав народів росії – Україна та Фінляндія заявили про незалежність (3 універсал).
На Дону Олександром Каледіним було створено Добровольчу армію. На
підтримку білому рухові розпочалася інтервенція британських, американських,
японських та французьких військ до Росії (т. зв. “перший похід Антанти”). Спочатку
британці висадились в Архангельську, потім японці у Владивостоці, де до них
додались британці та американці.
Бунт донського козацтва. Козаки відрізнялися від інших російських селян: вони
мали право отримувати ЗО десятин землі за військову службу. І вони хотіли зберегти
те, чим вже володіли. Було достатньо лише кількох невдалих заяв більшовиків, в яких
вони таврували «куркулів», щоб викликати невдоволення козаків. Противники
радянської влади зверталися до козаків в надії перетворити їх на своїх прихильників.
Генералом Алексєєвим була створена Добровольча армія під командуванням генерала
Корнилова. Після смерті Корнилова в квітні 1918 р. цей пост зайняв генерал Денікін.
Добровольча армія складалася в основному з офіцерів. Взимку 1917/18 р. її чисельність
не перевищувала 3 тис. осіб. Переслідувана більшовистськими військами Добровольча
армія зазнавала великих втрат і дивом врятувалася.1 10 квітня повсталі донські та
кубанські козаки обрали генерала Краснова отаманом Великого війська Донського.
Після переговорів з німцями, які захопили Україну, був укладений договір про
постачання зброї для першої «білої» армії.2
Наступний етап – травень-листопад 1918 р.
Десятки тисяч чеських і словацьких солдатів, стали військовополоненими
російської імперії. З них було створено чехословацьке добровольче військове
об’єднання під підпорядкуванням Франції. Для того аби евакуюватись власне у
Францію і продовжити воювати в 1 св війні вони мали добратись до Владивостока, а
звідти Тихим океаном до Європи. Згідно з договором, укладеним 26 березня 1918 р. з
радянським урядом, ці солдати повинні були просуватися «не як бойовий підрозділ, а
як група громадян, яка має в своєму розпорядженні зброю, щоб відбивати можливі
напади контрреволюціонерів». Однак під час просування почастішали її конфлікти з
місцевою владою. Оскільки бойової зброї у чехів і словаків було більше, ніж
передбачалося угодою, влада вирішили її конфіскувати. 26 травня в Челябінську
конфлікти перейшли у справжні битви і білочехи зайняли місто. Через кілька тижнів

1
тільки завдяки тому, що в армії більшовиків збунтувалися козаки.
2
УЦР попросила допомоги у центрально-європейських держав, з якими вона вела переговори про
мир у Брест-Литовську. 1 березня німецькі війська увійшли в Київ, де була відновлена влада
Української Ради, але під опікою окупаційної армії
 3
вони взяли під контроль багато міст які мали стратегічне значення, такі, як Омськ,
Томськ, Самара, Єкатеринбург. З цього часу ця армія перерізала життєдайну артерію,
яка зв'язувала європейську частину Росії з Сибіром.4
Наступ білочехів отримав негайну підтримку есерів. Вони організували в Самарі
Комітет з депутатів розігнаних Засновницьких зборів, який закликав селян до боротьби
«проти більшовизму, за свободу». Казань, Симбірськ, Уфа прилучилися до них, однак
мобілізація, оголошена Комітетом, продовжувалася недовго: населення не бажало
служити в якій би то не було армії. Вдалося зібрати в народну армію не більше 30 тис.
осіб. Найбільш боєздатну її частину склали робітники Іжевського та Воткінського
заводів, які повстали проти більшовиків і заявили про свою солідарність із Комітетом.
На території, яка контролювалася центральною владою, вели боротьбу розрізнені
підпільні групи, в основному есерівські. Вони діяли тими ж методами, як і проти
царського режиму: їх арсенал як і раніше складався із замахів, страйків, терористичних
актів. Найбільш активні противники нової влади об'єдналися в Союз захисту
Батьківщини-матері і свободи на чолі із політичним діячем, соціал-демократом
Савинковим. Ця організація була непрямо пов'язана з Добровольчою армією. 6 липня
1918 р. групи Савинкова захопили Ярославль (250 км від Москви). Потім, погодивши
свої дії з наступом Добровольчої армії, групи Савинкова повинні були виступити на
Москву. Але операція провалилася. Групам Савинкова довелося залишити Ярославль.
Наступний етап – листопад 1918 – весна 1919 р.
В цей час лідери білого руху Денікін, Міллер, Колчак намагались захопити
Петроград та Москву. Протягом другої половини 1918 р. Добровольчій армії під
загальним управлінням Денікіна вдалося розгромити війська Північно-Кавказької
радянської республіки і зайняти всю західну частину Північного Кавказу. Незважаючи
на протидію з боку Великої Британії, війська генерала Денікіна відвоювали Сочі,
Адлер, Гагру, всю прибережну територію, захоплену навесні 1918 р. Грузією.
Наступний етап – весна 1919 – квітень 1920 р.
Червона армія розбиває армії Денікіна, Колчака, Юденича. Захоплює Харків,
Київ, Одесу, Ростов. Денікін 4 квітня 1920 року залишив посаду Головнокомандувача
збройних сил півдня росії, передав командування генералу барону П. М. Врангелю.
3
Вздовж Транссибірської магістралі.
4
(на той час 30 тис. озброєних людей були великим військовим угрупованням на радянській
території)
 Травень – листопад 1920 р.
14 травня почався успішний контрнаступ військ Західного фронту червоної армії.
У середині липня вони підійшли до кордонів Польщі, було розгромлено армію П.
Врангеля. Була спроба просунутись углиб Європи і тим самим «розворушити
західноєвропейський пролетаріат», підштовхнути його на підтримку світової
революції. Спроба ця закінчилася катастрофою. Війська Західного фронту в серпні
1920 року були вщент розбиті під Варшавою (т.з. « Чудо на Віслі ») і відкотилися назад.
Під час війни воюючі сторони поводилися з надзвичайною жорстокістю.
Жертвами “червоного” та “білого” терорів ставали як роззброєні противники, так і
мирне населення. Їхня чисельність оцінюється у 1,5 млн. осіб. Загалом же від
військових дій, голоду, епідемій і терору у роки Громадянської війни в Росії загинуло
понад 10,5 млн. людей, а ще 2 млн. емігрувало до країн Європи, США тощо. Російська
інтелігенція імперської доби в результаті війни була майже повністю знищена.
Більшовики з самого початку контролювали найбільш густонаселені регіони
країни. Леніна і його соратників підтримали не лише робітники й селяни, але і значна
частина “старих кадрів” – інженерів, лікарів, учителів і навіть офіцерів царської армії.
Однією з найбільш вагомих причин поразки білого руху була відсутність у нього
чітких програм соціальних перетворень. Їхні короткотривалі успіхи на фронтах
Громадянської війни завжди негативно впливали на становище селян (реквізиції
продовольства, фуражу, худоби, репресії). Натомість більшовики пропонували нову
програму, до певної міри прогресивнішу. Країни Антанти не надали суттєвої допомоги
білому рухові, оскільки мали багато внутрішніх проблем, а їхні армії були
деморалізовані (особливо після завершення Першої світової війни в листопаді 1918 р.).