1.

Прихід до влади Дарія 1

Бехістунські барельєфи представляють Дарія, царя царів, який переміг своїх

ворогів, за допомогою бога, що ширяє над ним. Фігури створені з великим
мистецтвом. До зображень додані клиноподібні написи. Переклад їх, зроблений
англійськими, німецькими та французькими вченими, доніс до нас відомості про
війни, в яких Дарій підкорив області, що повстали. Він дав дев'ятнадцять битв і
взяв у полон дев'ять царів – так розповідає Бехистунський напис, і зображують
його барельєфи.

Дарій визнає себе зобов'язаним прославити Ахурамазду за допомогу,

застерігає своїх наступників від гріха. Він заклинає шанувати у віках
Бехістунський пам'ятник перемоги і божественної допомоги, вважати його
розповідь правдивим. Зображення зроблено на висоті 300 футів над підошвою
скелі. У ніші Бехістунської скелі стоїть цар Дарій I, з короною на голові,
спираючись лівою рукою на лук; його постать більше за інших зростанням; поряд з
ним списоносці.

Правою ногою він наступив на людину, що лежить на спині, з благанням

простягла руки догори, – це Гаумата Лжесмердіс, як пояснює напис бехістун.
Перед Дарієм стоять дев'ятеро людей у різному одязі, зі зв'язаними руками, з
відкритою головою; всі вони пов'язані разом по шиях. Це дев'ять царів, які
обурилися проти Дарія, переможені ним і будуть покарані смертю. Над Дарієм
ширяє Ахурамазда, як на ніневійських барельєфах над царями Ассірії бог Нісрох;
подібно до Нісроху, Ахурамазда зображений у колі, до якого приєднані крила.
Вираз обличчя Ахурамазди на Бехістунському рельєфі величний; у нього довгі
волосся і борода; у руці в нього кільце, емблема влади.

Частина напису, що становить 413 рядків (4 з половиною колони), написана

перською мовою; вона представляє одне зв'язне оповідання і добре перекладена
майже вся. Два інші написи належать так званим, мідійській та вавілонській
системам клиноподібного листа. Вони мають, ймовірно, той самий зміст, тому що
клиноподібні написи і Дарія I, та інших перських царів взагалі репрезентують один
текст трьома мовами.

Бехістунський напис після придушення повстань за наказом нового царя на

Бехістунській скелі було вибито напис. Її зміст наводився трьома мовами:
аккадською, перською та еламською. Її зміст переклали іншими мовами і
відправили до сатрапії. Фрагменти тексту Бехістунської написи арамейською були
виявлені в Єгипті на острові Елефантіна. У тексті міститься розповідь про родовід
Дарія I, його прихід до влади та придушення повстань. Текст супроводжує рельєф,
де зображено Ахура-Мазда, що вручає царю владу.

Наприкінці Бехістунського напису дано імена тих, хто разом із Дарієм брав
участь у вбивстві Гаумати. «Каже Дарій цар: Ось мужі, що були зі мною, коли я
вбив мага Гаумату. . . Ці чоловіки діяли як мої прихильники: Віндафарна, Отана,
Гаубарува, Відарна, Багабухша, Ардіманіш. Говорить Дарій цар: ти, що згодом
будеш царем, оберігай добре рід цих чоловіків».

Таким чином, убивці Гаумати (принаймні більшість з них) були

представниками родової знаті. При цьому Дарій зіграв у змові аж ніяк не ту
головну та вирішальну роль, яку він приписує собі в Бехйстунському написі. Згідно
Геродоту, організатором змови був Отана, який залучив на свій бік Гобрія. Потім
до них приєдналися Інтаферн, Мегабіз та інші. У Помпея Трога провідним у змові
також виступає Отана. У Ктесія Дарій при вбивстві мага Сфендадата не відіграє
значну роль і в списку змовників його ім'я стоїть на останньому місці.

Таким чином, за винятком Бехйстунського напису, тенденційність якого в

даному випадку очевидна, жодне джерело не вважає, що у змові проти Гаумати
Дарій зіграв вирішальну роль. Після вбивства Гаумати між змовниками почалися
суперечки про форму правління, як про це докладно розповідає Геродот.

Зрештою, мабуть, було досягнуто наступне компромісне рішення:

1) один із семи змовників стане по жеребом царем;

2) останній буде дотримуватися привілеїв родовиї знаті, які були встановлені

ще за Кіра II;

3) у свою чергу, знати буде підтримувати царя.

По Геродоту, крім Отани решта вбивців Смердіса стали претендувати на трон.

Отана ж, відмовившись від претензій на престол, випросив собі додаткових
привілеїв, які зберігалися і за часів Геродота.

Дарій став царем не по праву наслідування, а як один із представників знатних

змовників. Щоправда, він у Бехістунській та інших написах багаторазово заявляє,
що влада належала його роду. Але й у такому разі не Дарій мав стати царем, а його
батько Віштаспа чи дід Аршама.

Жоден античний автор не говорить ні слова про царське походження Дарія, а,

навпаки, всі джерела наполегливо підкреслюють, що до воцаріння він був
незначною за своїм становищем людиною. Наприклад, згідно з Геродотом (III,
139), до захоплення престолу Дарій «не мав жодної ваги». Вже та обставина, що
Дарій майже у кожному зі своїх написів змушений був знову і знову повторювати,
що він законний цар, свідчить про гостру політичну боротьбу, яка була пов'язана з
його царювання.

З метою легітимізації своєї влади Дарій одружився з дочкою Кіра Атоссе і на

решті жінок з гарему Камбіза, а пізніше і Гаумати (до цього Дарій був одружений з
дочкою Гобрія, від якої в нього було троє синів). Хитра та владолюбна Атосса
зайняла при дворі Дарія виняткове становище, ставши всемогутньою. У піднесенні
Дарія вона, мабуть, зіграла не останню роль.

У Бехістунських написах при розповіді про негативні заходи Гаумати та

власних позитивних вдається до загальних виразів, не пояснюючи конкретно,
проти кого виступав Гаумата і якою соціальною групі повернув Дарій майно,
відібране його ворогом. Замість ясної відповіді на це кардинальне питання
Бехістунський напис зображує Дарія захисником народу взагалі.

Дарій претендує на те, що він поклав край анархії політичної, соціальної та

релігійної та встановив справедливі засади державного управління. Як зазначає І.
М. Дьяконов, від реформ Гаумати постраждали представники родової знаті. Саме у
останнього Гаумата відбирав майно, хоча Бехістунський напис зображує його
ворогом не лише знаті, а народу взагалі. Перські общинники підтримували
Гаумату, оскільки його реформи були на користь більшості народу, оскільки
знищення привілеїв родової знаті вело до звільнення народних мас від цього
засилля знаті.

Дарій постає перед нами розумною і хитрою людиною, яка захопила владу
обманом.

2. Реформи Дарія 1

А) Адміністративно-територіальна реформа. У своїй державі Дарій І здійснив

ряд важливих реформ, покликаних ще більше централізувати її, зробити багатшою
й могутнішою. Закладені ним принципи ахеменідської монархії, титулатура «царя
царів» надійно прижилися в подальшій історії Ірану та стали унікальним
реформаторським кроком в історії всього Стародавнього Сходу.

Проведення реформ Дарієм в державі мало під собою ряд підстав та причин.
Зокрема відсутність міцних зв’язків між частинами перського царства і гостра
класова боротьба, що розгорілася при Камбізі та Дарії, вимагали проведення ряду
реформ для зміцнення держави. Крім того Дарій не був впевнений у надійності
своєї влади тому змушений був вдатися до цих заходів для здійснення
централізації влади в державі.
 Почав свою реформаторську діяльність Дарій І з реорганізації та уніфікації
системи управління провінціями. Він поділив територію держави на 23—24
адміністративно-податкових округів — сатрапій, причому так, що в ряді випадків
кордони сатрапій збігалися з кордонами підвладних Ахеменідам країн. Очолювали
новоутворені округи начальники областей — сатрапи (від перського кшатрапарван
«охоронець царства» або ж за іншим перекладом «воєначальник країни»). На ці
посади призначали не місцевих володарів, як це було за Кіра II та Камбіза, та
персів. Сатрапи відали здебільшого суто цивільними справами, контролювали
місцевих чиновників, їм дозволялося чеканити срібну монету. Стосовно самої
Персії, не зовсім зрозуміло чи керувалась вона сатрапом чи находилась під
безпосереднім управлінням царської адміністрації.

На кожну область Дарій наклав певну данину, яка повинна була вноситися в
царську казну. Крім того, сатрапи були зобов’язані спостерігати за господарським
життям, за розвитком землеробства, яке користувалося такою великою пошаною у
персів. Нарешті, сатрапи мали право зміщати і призначати чиновників в своїх
областях і контролювати їхню діяльність. Таким чином, сатрапи, маючи дуже
великі повноваження, часто перетворювалися на майже незалежних царів і навіть
обзаводилися власним двором. Армія в державі підпорядковувалася безпосередньо
царю й жодною мірою не залежала від сатрапів, нею керували спеціальні
воєначальники. «Цар царів» та його чиновники (особливо таємна поліція — «вуха
й очі царя») уважно стежили за діяльністю сатрапів. Нагляд же за чиновницькою
братією здійснював тисячоначальник — довірена особа царя, начальник його
особистої гвардії.

Очевидно, безпосередньо при царському дворі знаходилися найвищі

чиновники, що відали від імені царя галузями центрального управління: казною,
судом і військовою справою. При царі знаходився і його особистий секретар, що
писав царські укази. Центральна влада в особі царя втручалася в місцеве
управління. Цар розбирав скарги своїх підданих, наприклад, жерців якого-небудь
храму, встановлював почесні привілеї, давав особисті розпорядження про
спорудження храму або міських стенів. Кожен указ, забезпечений царською
печаткою, вважався нерушимим законом. Все управління здійснювалося
чиновниками і носило бюрократичний характер. Цар спілкувався з чиновниками за
допомогою особливих послань. У палаці і у всіх установах застосовувалося
ретельне письмоводство. Всі розпорядження заносилися в особливі щоденники і
протоколи царя.

Дарій І приділяв особливу увагу кодифікації й уніфікації правових норм у

своїй державі. У сфері юриспруденції важливу роль відігравали сім поважних
перських родів, представлених у царській раді. Крім того вся судова влада була
зосереджена в руках особливих «царських суддів». Ці «царські судді»
призначалися царем довічно. Їх можна було змістити лише унаслідок скоєння
злочину або звинувачення в хабарництві. Посада «царського судді» іноді
передавалася у спадок. «Царські судді» виконували свої обов’язки не тільки у
власне Персії, але також і в країнах, завойованих персами, як це видно з Біблії та
Вавілонських документів з Ніппура. При царі діяли особливі юрисконсульти для
вирішення важких справ. Також існував цілий ряд чиновників підлеглих
безпосередньо Дарію, що утворювало розгалужену сітку адміністративно-
територіального управління державою та державними справами. Тим самим
забезпечуючи централізованість та надійність влади Дарія.

Б) Для збереження державної єдності обширної Персидської імперії, для

охорони розтягнутих кордонів і для придушення повстань необхідна була
організація війська і всієї військової справи. У мирний час постійне військо
складалося із загонів персів і мідян. На перших порах у військо входили вільні
загони із вільних землеробів та кочівників, серед яких соціальне розшарування
тільки розпочалось.

Ядром постійної армії була царська гвардія, в яку входили вершники-

аристократи і 10 тис. «безсмертних» піхотинців. Під час війни цар збирав
величезне ополчення зі всієї держави, причому окремі області повинні були
виставляти певне число воїнів, які в більшості випадків знаходилися під
начальством персидських командирів. Армія Дарія складалася з кінноти (в ній
служили представники знаті) та піхоти (до неї вербували простий люд). Ці роди
військ злагоджено взаємодіяли на полі бою, завдяки чому перси здебільшого
перемагали ворогів.

Реорганізація армії і всієї військової справи, почата Дарієм, сприяла

зростанню військової потужності Персидського царства. Грецький історик
Ксенофонт, декщо ідеалізуючи, описав високий ступінь військової організації
стародавньої Персії. За його словами, цар сам встановлював розміри військ в
кожній сатрапії, кількість вершників, стрільців, пращників і щитоносців, а також
чисельність гарнізонів в окремий фортецях. Ці гарнізони були досить важливими.
Так, в Сардах біля Оронта стояло 100 списоносців, персидський гарнізон в Мемфісі
був ще більший.

Суть реформ Дарія зводилася насамперед до забезпечення панування персів в

рамках створеної ними світової держави. Самі перси, кара (це слово означало
одночасно і "народ", і "воїни", що цілком адекватно відображало порівняно ранній
етап розвитку персів як етносу і ті соціополітичні функції, які випали на їх частку в
імперії), займали привілейоване становище. Саме з їх числа формувався командний
склад армії, саме вони складали ядро адміністративного апарату, наявність
розгалуженої мережі якого густо обплутала всю державу Ахеменідів.
Дотримуючись апробованого ассирийцами методу, Дарій розділив країну на
провінції-сатрапії, на чолі яких поставив відповідальних перед центром
управителів-сатрапів. Але на відміну від ассирійців Дарій пішов далі. Для
зміцнення влади центру і обмеження всевладдя сатрапів він ввів поділ військової і
цивільної влади на місцях.

• У функції сатрапів входило здійснення цивільної адміністрації,

забезпечення регулярного надходження податків і виконання повинностей. Вони ж
виконували судові функції, мали право карбувати срібну і мідну монету. Однак
сатрапи не мали військової сили, за винятком невеликої особистої охорони та
апарату примусу на місцях.

• Що ж стосується військової адміністрації, то вся імперія була поділена на

п'ять великих округів на чолі з воєначальниками, у віданні яких знаходилися
військові керівники сатрапій, незалежні від сатрапів і не підпорядковувалися їм.

Таке розмежування цивільної та військової адміністрації при взаємному

контролі відповідальних керівників різних відомств зіграло важливу роль у
зміцненні всевладдя центру. Саме центральний апарат влади зберігав за собою
основні керівні функції. З заново відбудованій столиці (Сузи) зі стратегічних
дорогах, забезпеченим поштовими станціями з кіньми, гінцями, складами
продовольства і необхідного спорядження, йшли розпорядження і вказівки.
Для спрощення канцелярско-ділового листування в багатомовної державі
Дарій перевів її всю на арамейська мова, широко поширена лексика якого вдало
відповідала перекладеної на алфавітну основу по фінікійського зразком
уніфікованої клинопису. Тільки столичне казначейство, в скарбниці якого щорічно
стікалися податі з усіх сатрапій, в суворій відповідності з їх багатством і ступенем
економічного розвитку, мало право чеканити золоту монету, Дарік , що одержала
широке поширення не тільки в перській, але і в грецькому світі. На чолі
адміністративного апарату центру стояли знатні перські вельможі, їм допомагали
численні чиновники з персів і мидийцев, причому частина цих же чиновників
посилалася в сатрапії, де вони виступали в якості помічників сатрапів, виконуючи
судові та інші функції.

В) Важливою ланкою продовження реформ Дарія стало введення нових

економічних і військових перетворень. Зокрема Дарій І ввів єдину для всієї імперії
грошову одиницю — золотий дарік (назва цієї монети походила або від царського
імені, або від давньоперського слова дарі — «золото») вагою 8,4 грами. Завдяки
високій пробі золота в дарику ця монета відігравала впродовж кількох століть
важливу роль у тодішній міжнародній торгівлі, хоча в Східному Середземномор’ї
більш ходовими були грецькі срібні монети. Три тисячі дариків складали вищу
вагову і монетну одиницю — персидський талант. Чеканити золотий дарик мав
право тільки перський цар, сатрапам же дозволялося чеканити срібний сикль вагою
5,6 г, номінальна вартість якого становила 5 % вартості дарика.

Дарій І, якого перси називали гендлярем, був людиною ощадливою. На

чеканку монети він виділяв лише незначну кількість коштовного металу, який
зберігався в царській скарбниці у злитках, тому грошовий обіг у Перській державі
мав скромні масштаби, що не сприяло інтенсивнішому розвиткові товарно-
грошових відносин. Організація господарсько-фінансового управління, пов’язаного
із зростанням господарського життя і розвитком торгівлі, дотепно
охарактеризована Геродотом: «Перси називають Дарія торгашем за те, що він
встановив визначені податки і прийняв інші подібні заходи».

«Цар царів» близько 518 року до н. е. запровадив стабільну систему

державних податків. Відтоді всі сатрапії були зобов’язані вносити в державну
скарбницю строго зафіксовані грошові суми та натуральні побори. Загальна річна
сума цих податків становила близько 7740 вавілонських талантів (232200 кг)
срібла, вона не змінилася впродовж усього періоду існування держави Ахеменідів.
Перси, на відміну від інших підвладних Ахеменідам народів, грошового податку не
платили, проте виконували натуральні повинності. Стару, запроваджену Кіром II,
систему «подарунків» Дарій І зберіг лише для прикордонних народів (колхів,
арабів, ефіопів тощо).

3. Система управління завойованим територіями

А)

Б) Повстання народних мас 522-521 рр. до н. е. показали неміцність Перської

держави. З огляду на їх уроки, Дарій I здійснив важливі адміністративно-фінансові
реформи, які дозволили створити стійку систему державного управління і
контролю над завойованими країнами, впорядкували збір податей і збільшили
контингенту військ. В результаті проведення цих реформ в життя була створена, по
суті, нова адміністративна система, в подальшому до кінця панування перських
царів не зазнав істотних змін.
 При Кірі і Камбізе ще не було твердої системи податей, заснованої на
врахуванні економічних можливостей країн, що входили в Перську державу.
Підвладні народи доставляли подарунки або ж платили податки.

Близько 519 р. До н.е. е. Дарій I ввів нову систему державних податків. Всі
сатрапії зобов'язані були платити строго зафіксовані для них грошові податки,
встановлені з урахуванням оброблюваної землі і ступеня її родючості.

Перси - панівний народ - не платили грошових податків, але не були звільнені

від натуральних поставок. Решта народи, в тому числі і жителі автономних
територій (наприклад, фінікійці, кілікійці і ін.), Платили в рік в цілому близько
7740 вавилонських талантів (близько 232 т) срібла. Велика частина цієї суми
сплачувалася народами найбільш економічно розвинених країн: Малої Азії,
Вавилонії, Сирії, Фінікії і Єгипту.

Хоча система подарунків збереглася, останні аж ніяк не носили добровільного

характеру. Розмір подарунків був встановлений, але на відміну від податей вони
сплачувалися натурою. Подарунки доставлялися тільки народами, що жили на
кордонах імперії (колхи, ефіопи, араби і т. Д.).

Суми податків, встановлені при Дарії I, залишалися незмінними до кінця

існування Перської держави, незважаючи на значні економічні зміни в підвладних
персам країнах. На становищі платників податків негативно позначалося і те, що
для сплати грошових податей доводилося позичати гроші у лихварів під заставу
нерухомого майна або членів сім'ї.

В)