НАУКА — ВЧИТЕЛЕВІ
ТЕМА РОКУ: «ДАВНЯ ТА СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ»
Греція XI—IX ст. до н. е.
3 циклу «Антична цивілізація»
Стаття третя
З
агибель м і н о й с ь к о - а х е й с ь к о ї
ц и в і л і з а ц і ї з н а м е н у в а л а со­
бою д о к о р і н н и й перелом в
історії Стародавньої Греції. Пала­
цові центри а х е й с ь к и х д и н а с т і в
згоріли в полум'ї пожарів з т и м ,
щоб ніколи більш не відродитися.
Нова цивілізація, яка з'являється
в Греції лише три з половиною чи
н а в і т ь ч о т и р и с т о л і т т я по тому,
ґрунтується на принципово нових
засадах. її осередками стають уже
не палацові к о м п л е к с и , а грома­
дянські общини, поліси, що виро­
стають з общинних поселень X I —
I X ст. до н. е.
Через брак аутентичних відо­
м о с т е й , X I — I X ст. д о н . е . ч а с т о
називають не надто вдалим термі­
ном — «темні віки». І н ш а , менш
вживана їхня назва — «передполі-
с н и й період», о с к і л ь к и , я к вва­
жається, саме тоді визрівали перед­
умови формування полісу —
основного феномену античної ци­
вілізації. Крім того, і сьогодні до­
сить уживаною залишається назва
традиційна — «гомерівський пері­
од», о с к і л ь к и при його в и в ч е н н і
спираються на такі визнані джере­
л а , як поеми Гомера «Іліада» та
«Одіссея». Разом з тим к о м п л е к с
проблем, пов'язаних з походжен­
ням цих поем, складає т а к з в а н е
«гомерівське питання», в основі
якого знаходиться суперечлива
антична традиція щодо в и з н а н н я
с а м о г о Гомера, його біографії та
творчості. Проте вперше суто нау­
ково сформулював проблему
німецький учений Ф. А. Вольф,
який у 1795 р. видав с в о ю працю
«Вступ до Гомера», де заперечував
традиційну думку про єдність го­
мерівських поем. Головними аргу­
ментами у цьому для Вольфа були:
1) порівняно пізній розвиток пи­
с е м н о с т і у г р е к і в , який він датує
лише V I I — V I ст. до н. е.; 2) античні
п о в і д о м л е н н я про перший запис
поем за ч а с і в Пейсістрата; 3) ок­
ремі в с т а в к и та неузгодженості в
поемах. На думку німецького вче­
ного, у безписемному суспільстві
неможливе створення великих
поем і, таким чином, в основі «Іліа-
ди» та «Одіссеї» з н а х о д я т ь с я ок­
ремі пісні різних рапсодів, серед
яких міг бути і Гомер. Тривалий час
© В. Ставнюк, 2007
ІСТОРІЯ В ШКОЛАХ УКРАЇНИ
вони зберігалися у пам'яті мандрі­
вних співців, аж поки за Пейсіст­
рата не були з а п и с а н і і п е в н о ю
мірою відредаговані.
Після появи праці Вольфа дос­
л і д н и к и р о з д і л и л и с я н а д в а ос­
н о в н і табори — «аналітиків», які
вважають, що в основі «Іліади» та
«Одіссеї» з н а х о д я т ь с я різні пісні,
та «унітаріїв», з а х и с н и к і в «єдино­
го» Гомера. В межах цих двох на­
прямів в и з н а ч и л а с я н и з к а т е ч і й ,
представники яких ще й сьогодні
пропонують в с е нові варіанти ба­
ч е н н я «гомерівського питання».
Н е з в а ж а ю ч и на її незавер­
шеність, наукова полеміка виявила­
ся в цілому конструктивною. Вче­
ним удалося в загальних рисах уста­
н о в и т и ч а с т а місце н а п и с а н н я
поем. Більшість з них схиляється до
думки, що «Іліада» та «Одіссея» з'яв­
ляються в середині V I I I ст. до н. е.
(можливо, «Одіссея» дещо пізніше,
лише наприкінці цього століття) в
іонійських полісах малоазійського
узбережжя Егейського моря. Саме
там, у місцях компактного прожи­
вання виселенців з Балканського
півострова, могла зберегтися
ностальгічна пам'ять про події, по­
в'язані з останніми десятиліттями
і с н у в а н н я а х е й с ь к о ї цивілізації.
Співці-імпровізатори аеди, а ний метод та археологічні дослі­
пізніше декламатори-рапсоди (бук­
вально — «зшивачі пісень», з поко­
ління в покоління передавали пісні
та перекази про Т р о я н с ь к у війну,
про славетних героїв «бронзового
віку», який безповоротно відійшов
у минуле і на зміну якому прийшов
«вік заліза», вік суворий і цілком
прозаїчний. О д н и м із таких рап­
содів був, очевидно, і Гомер, твор­
чим генієм якого народний за своєю
глибинною суттю епос був перетво­
рений на яскраві, високохудожні,
цілісні поеми.
В и з н а н н я г о м е р і в с ь к и х поем
літературними пам'ятками не озна­
чає автоматично заперечення їхньої
ц і н н о с т і як історичного джерела.
Одначе потрібно мати на увазі, що
джерело це дуже своєрідне, адже в
ньому злиті воєдино художня фан­
тазія автора з реаліями різних істо­
ричних епох. З а в д а н н я дослідни­
ка — відокремити не тільки вимисел
від правди, а й одну епоху від іншої.
41
2007. - № 2
Віктор СТАВНЮК
Не викликає сумнівів, що час­
тина історичного матеріалу гоме­
рівських поем належить до II тис.
до н. е., тобто до часу і с н у в а н н я
м і к е н с ь к о ї цивілізації. На це вка­
зує вже сама політична географія
« І л і а д и » та « О д і с с е ї » — у б і л ь ш
пізній період такі часто згадувані в
поемах центри як Пілос, М і к е н и ,
Тірінф, К н о с с та інші вже втрати­
ли с в о є з н а ч е н н я , а то й просто
обезлюділи. В и к л ю ч н о мікенській
епосі належать і бойові колісниці,
бронзова зброя, необмежена влада
царя — реалії, які повністю щезли
після занепаду ахейської цивіліза­
ції. Автор я в н о прагне відтворити
історичну ситуацію, що склалася
напередодні Троянської війни, ви­
користовуючи при цьому всі згад­
ки про неї, які збереглися у пам'­
яті сучасників. Проте о с н о в н а маса
матеріалу належить безумовно вже
пізнішим часам: згадка про «хит­
рих гостей морів» фінікійців, ши­
рокий вжиток заліза, звичай кре­
мації померлих, с у с п і л ь н о - п о л і ­
тичне та п о в с я к д е н н е життя зага­
лом — все це реалії щонайменше
X, I X , а чи навіть і V I I I ст. до н. е.
Розібратися у цьому складному
нашаруванні різночасових свідчень
допомагають порівняльно-історич­
дження. Взяті в комплексі свідчен­
ня Гомера, паралелі з р о з в и т к о м
інших народів та археологічні дані
дозволили значно прояснити
«темні віки», наповнити їх реаль­
ним змістом. Виявилося, що в ар­
хеологічному відношенні X I — I X ст.
до н. е. можуть бути розділені на три
субперіоди: субмікенський ( 1 1 3 5 —
1025 рр. до н. е.), протогеометрич-
ний ( 1 0 2 5 — 9 0 0 рр. до н. е.) та гео­
метричний ( 9 0 0 — 7 0 0 рр. до н. е.)».
Чи не найскладнішим для ро­
зуміння ще й сьогодні залишаєть­
ся період субмікенський. Вже сам
т е р м і н в к а з у є на й о г о з в ' я з о к з
м і к е н с ь к и м и ч а с а м и , що с т а в и т ь
перед нами проблему континуїте-
ту ( п о с т у п о в о с т і , безперервності)
та дисконтинуїтету (перерви в по­
ступовості) при переході від ахей­
ської до наступної, вже суто антич­
ної, полісної цивілізації. Ця про­
блема не може вважатися виріше­
ною остаточно ще й понині. Про-
42 ІСТОРІЯ В ШКОЛАХ УКРАЇНИ
2007, ~№2
те справедливим здається суджен­
ня, згідно з яким між ахейською та
античною полісною цивілізаціями
с т а в с я розрив, пауза, що була за­
повнена певною реставрацією об­
щинно-родових в і д н о с и н : їх при­
несли з собою пришельці —
дорійські племена, до них навіть у
мікенські часи тяжіли сільські об­
щини — дамоси, тоді як осередка­
ми цивілізації були палаци. З за­
гибеллю палацових комплексів
зникає держава та державність; зни­
кають (прото)міські поселення,
перетворюючись на суто сільські чи
навіть родові, суспільство з ранньо-
стратифікованого знову стає егалі­
тарним (французькою — рівність,
егалітарне суспільство — суспіль­
с т в о , що не знає майнової та со­
ціальної д и ф е р е н ц і а ц і ї ) ; і, зреш­
тою, залишившись без будь-якого
вжитку після загибелі палаців, гине
й п и с е м н і с т ь — необхідна о з н а к а
цивілізації.
Про це досить виразно говорять
результати археологічних розкопок
в Афінах (на території Кераміка),
на Саламіні (некрополь) та в інших
центрах г р е ц ь к о г о світу. Згідно з
ними, в субмікенський період по­
силюються тенденції, які визнача­
лися ще наприкінці м і к е н с ь к о ї
доби: зменшується населення та
скорочується кількість місць про­
ж и в а н н я ; п о с и л ю є т ь с я ізольова­
ність Греції від цивілізацій Старо­
д а в н ь о г о Сходу та однієї грецької
області від іншої; закритий в собі
грецький світ повертається до суто
сільськогосподарської форми еко­
номіки. Осередками розвитку
стають територіальні чи територі­
ально-родові общини, життя яких
вкрай примітивізується. Залишив­
шись без опіки палаців, вони відчу­
вають серйозний дефіцит металів.
Навіть вироби з бронзи в цей час
стають рідкістю. Що ж стосується
заліза, яке до X I I ст. до н. е. завози­
лося з Хетського царства і вважало­
ся дорогоцінним металом, то про­
цес його о с в о є н н я в Греції
субмікенського періоду лише роз­
п о ч и н а в с я . В р а ж а є с в о є ю при­
мітивністю, особливо після вишу­
каних мікенських форм, і кераміка
цієї доби. Подібним же чином ха­
рактеризуються і захоронення —
цілком у н і ф і к о в а н і , о д н о т и п н і в
с в о ї й б і д н о с т і , щ о с в і д ч и т ь про
відсутність помітного майнового та
суспільного розшарування серед
населення. Все це й визначає у най-
загальніших рисах картину після-
мікенського регресу, про який зви­
чайно говориться у дослідженнях.
НАУКА — ВЧИТЕЛЕВІ
ТЕМА РОКУ: «ДАВНЯ ТА СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ»
Але чи був цей регрес абсолют­
ним? Археологія не може дати ос­
таточної відповіді на це запитан­
н я . З а с л у г о в у є на у в а г у в цьому
зв'язку теза, згідно з я к о ю рестав­
рація родових відносин у Греції на
початку «темних віків» не означа­
ла м е х а н і ч н о г о й п о с л і д о в н о г о
відтворення тієї примітивної пле­
мінної організації, з розкладу якої
р о з п о ч и н а л а с я історія а х е й с ь к о ї
цивілізації ще на початку II тис. до
н. е. Шлях, який пройшли грецькі
о б щ и н и п р о т я г о м майже т и с я ч і
років, не міг не позначитися на їх
характері. Незважаючи на їхню пев­
ну «варваризацію» під впливом у
тому ч и с л і й прийшлих п л е м е н ,
вони залишалися носіями я к щ о й
не рафінованої культури палаців,
то принаймні деяких елементів ду­
х о в н о ї т а м а т е р і а л ь н о ї культури
епохи бронзи в цілому. Новий шлях
до цивілізації, яку г р е ц ь к и й с в і т
мав вибудовувати вже вдруге впро­
довж с в о є ї історії, р о з п о ч и н а в с я ,
таким ч и н о м , в іншій культурній
атмосфері, з вищого загалом ступе­
н я , ніж це було х а р а к т е р н о для
більшості народів світу. Відповід­
но й т е м п и п р о х о д ж е н н я ц ь о г о
шляху виявилися значно вищими.
Це стає помітним уже в наступні,
заключні д в а субперіоди «темних
століть» — протогеометричний та
геометричний.
Як свідчать археологічні джере­
ла, Греція впродовж X — I X ст. до н. е.
характеризується значним розвит­
ком т е х н і ч н и х н а в и ч о к т а з н а н ь .
Більш швидкими темпами розвива­
ються приморські області довкола
Егейського моря, на східному та за­
хідному узбережжях якого, а також
на островах, продовжують з'являти­
ся все нові й нові поселення. Саме
дві приморські області, які до того
ж ніколи повністю не покидалися
їх населенням, Аттика та Арголіда,
дають найкращі зразки кераміки —
вірного супутника будь-якого
людського суспільства. Форма про-
тогеометричної та геометричної ке­
раміки стає більш д о в е р ш е н о ю , а
о р н а м е н т — р і з н о м а н і т н и м , його
основу складають чітко виведені за
допомогою лінійки та циркуля гео­
метричні фігури — к о н ц е н т р и ч н і
кола, трикутники, ромби, квадрати,
хрести, меандр та зигзаги, які заз­
вичай наносяться чорно-бурим ла­
ком на жовтий фон глиняного по­
суду. Поступово, вже у межах геомет­
р и ч н о г о періоду, з цих е л е м е н т і в
вибудовуються фігурні композиції,
улюбленими сюжетами яких висту­
пають сцени поховань, війни, по­
л ю в а н н я , зображення к о л і с н и ц ь ,
зброї, коней, бронзових триніжків
та кораблів. Простий (інколи вва­
жається — до примітивності) та яс­
ний (чи доведений до схематизму,
до стилізації?) за т е х н і к о ю відтво­
рення, підкорений чіткому ритмові,
логічній послідовності у передачі
сюжету, орієнтований на суто реаль­
ний (жодних казкових чудовиськ!,
жодних е к з о т и ч н и х т в а р и н ! ) с в і т
людини та її оточення (замість гри­
фонів — козулі та коні, замість вось­
м и н о г і в — домашні гуси) геомет­
ричний стиль з н а м е н у в а в собою
рішучі зміни в менталітеті, пробу­
дження творчих сил грецького на­
роду, я к и й , в и в і л ь н и в ш и с ь з-під
контролю палаців, починав долати
тенденції післямікенського регресу.
О ч е в и д н о , в т і с н о м у з в ' я з к у зі
змінами в менталітеті знаходиться
і широке р о з п о в с ю д ж е н н я в X—
IX ст. до н. е. практики кремації по­
мерлих та супроводжуючі її захоро­
нення в урнах.
П о с и л ю є відчуття революцій­
ності епохи й широке використан­
ня виробів із заліза. Протягом X—
IX ст. до н. е. воно поступово замі­
нює бронзу як у повсякденному, гос­
п о д а р с ь к о м у житті, т а к і в сфері
«військового виробництва». В пер­
шу чергу це стосується знову ж таки
приегейських областей, проте по­
ступово подібна картина стає харак­
терною і для внутрішньої Греції.
О ч е в и д н о , впродовж X — I X ст.
до н. е. починає долатися економ­
ічна замкненість окремих областей
Е л л а д и . П і о н е р о м у цьому були
Афіни, геометрична кераміка яких
поширюється серед поселень
Егейського басейну. Не виключена
можливість і поновлення в цей час
контактів з країнами Східного Се­
редземномор'я, хоча процес подо­
лання ізольованості окремих
грецьких общин та цілих областей,
ще раз повторимо, тільки розпочи­
н а в с я . Загалом же г е о м е т р и ч н и й
період може характеризуватися як
рубіжний між «темними віками» та
наступною архаїчною добою. Бага­
то в чому його здобутки стали кро­
ком уперед після паузи, коли сусп­
ільство завмерло, ніби замислив­
шись над вибором подальшого
шляху. Загальнодоступність заліза
позбавила жодного е к о н о м і ч н о г о
сенсу повернення до палацової си­
стеми, що базувалася в тому числі
й на необхідності централізовано­
го розподілу д е ф і ц и т н о г о металу
( о л о в а , міді, і н ш и х к о м п о н е н т і в
бронзи) та виробів з нього. Таким
чином, нова державність не могла
 НАУКА — ВЧИТЕЛЕВІ
ТЕМА РОКУ: «ДАВНЯ ТА СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ»
розбудовуватися на територіальній
основі, з економічної функції, з
координації виробничих зусиль
зацікавлених хоча б до певної міри
у трудовій кооперації тісно зв'яза­
них між с о б о ю родових о б щ и н , з
р е г у л ю в а н н я в і д н о с и н між ними.
Осередками господарського життя
стають патріархальні сім'ї - о й к о -
с и , в и в і л ь н е н і з-під п о д а т к о в о г о
тиску та дріб'язкового контролю
палацової держави. Регулятором
взаємин між сім'ями стає не якась
зовнішня сила, а сама родова чи те­
риторіально-родова о б щ и н а , я к а
значно посилюється після
ліквідації держави, перебравши на
себе частково й функції останньої.
Пік ц ь о г о п о с и л е н н я з б і г а є т ь с я ,
мабуть, з процесом активної рестав­
рації родових в і д н о с и н , з ліквіда­
цією помітного майнового та соц­
і а л ь н о г о р о з ш а р у в а н н я , з торже­
ством егалітарних принципів, що,
як ми бачили, було характерно для
субмікенського періоду.
Проте подібна ситуація збері­
гатися довго не могла. Наприкінці
«темних віків» внутрішньообщин-
не життя значно ускладнюється. З
успіхами економіки виникає дифе­
ренціація м а й н о в а ; у з а г а л ь н о м у
процесі життєдіяльності общин за
н е о б х і д н о с т і з ' я в л я є т ь с я й дифе­
ренціація суспільна: з маси пере­
січних о б щ и н н и к і в поступово ви­
діляється аристократія — політич­
на (з а в т о р и т е т н и х у в и р і ш е н н і
внутрішньообщинних проблем
с т а р і й ш и н , глав н а й м о г у т н і ш и х
родів та найбільших сімей),
військова (з особливої ролі у спра­
вах війни та воєнної організації) чи
будь-яка інша (з релігійного авто­
ритету, авторитету таланту, автори­
тету б а г а т с т в а т о щ о ) . П р о ц е
свідчить в особливості поява серед
маси як і раніше бідних захоронень
поодиноких захоронень більш ба­
гатих, супроводжуваних навіть зо­
лотими виробами, які перестали
зустрічатися ще з кінця мікенської
епохи. Про це с в і д ч а т ь і розписи
на геометричній кераміці, в особ­
ливості на так званих Діпілонських
вазах з Афін, що явно орієнтують­
ся на прошарок о б щ и н н и к і в , для
якого головним у житті є війна та
підготовка до війни — на місцеву
з н а т ь . Про це, з р е ш т о ю , цілком
очевидно засвідчує й наше основ­
не джерело — гомерівські поеми.
Як уже зазначалося, «Іліада» та
«Одіссея» в о с н о в н о м у відобража­
ють реалії X — I X і навіть VIII ст. до
н. е., коли вони й були остаточно
оформлені. Таким ч и н о м , хроно­
логічно власне «гомерівський пер­
іод» збігається з геометричним суб-
періодом і є своєрідним підсумком
і с т о р и ч н и х п р о ц е с і в , щ о мали
місце впродовж усіх «темних віків».
Незважаючи на їх своєрідність (ре­
а л ь н і с т ь ніби крізь призму пере­
ломлюється у свідомості поета),
б е з у м о в н и м д о с т о ї н с т в о м поем є
те, що вони «говорять» з нами жи­
вою мовою. «Словесний портрет»,
накладений на загальну схему ар­
хеологічних реконструкцій, дозво­
лить нам чіткіше розгледіти карти­
ну епохи в цілому.
З Гомера ми дізнаємося, що ос­
н о в о ю с у с п і л ь н о г о у с т р о ю на­
прикінці «темних віків» продовжу­
вав залишатися родоплемінний
поділ. Всі області, заселені грека­
ми, були обжиті окремими родами,
с е р е д я к и х і розподілялися при­
датні для культивації землі. Кожен
рід в и в о д и в с в о є походження від
єдиного предка. Рід був і храните-
лем традиції — звичаєвого права та
релігії, за ним закріплювалося ви­
к о н а н н я п е в н и х релігійних риту­
алів, в о л о д і н н я таємними закли­
н а н н я м и , б о ж е с т в е н н и м и симво­
лами, які наділяли владою, автори­
тетом їх хранителів. О б ' є д н а н н я
б л и з ь к о с п о р і д н е н и х родів нази­
в а є т ь с я у Гомера фратріями. Ще
більшими одиницями були племе­
на — філи. Про тісні з в ' я з к и між
членами філ та фратрій, а тим паче
родів, свідчать слова пілоського
басілевса Нестора, адресовані Ага-
мемнону. «Божественний старець»,
як іменує Нестора Гомер, радить
загальноахейському вождеві виши­
кувати перед битвою ополчення по
філах і фратріях, адже «кожен буде
тоді битись за себе».
Людина, яка втратила зв'язок з
цією організацією, переселенець-
метанаст, що живе на чужині, аф-
ретор (буквально: «той, хто не на­
л е ж и т ь до ф р а т р і ї » ) є і с т о т о ю
цілком безправною і беззахисною.
Він у Гомера живе без «домашньо­
го вогнища», «поза законом», «без­
домним та безрідним», його кожен
навіть убити може безкарно, тоді
як у б и в с т в о члена роду неминуче
веде за с о б о ю кровну помсту ро­
дичів. Л ю д и н а , що заплямувала
себе в б и в с т в о м , навіть ненавмис­
ним, змушена рятуватися втечею на
чужину, де вона може жити лише з
милості с в о ї х д р у з і в або ж стати
метанастом. Недаремно лякаєть­
ся Лаерт, дізнавшись про розправу
його с и н а О д і с с е я над «жениха­
ми» — лише в т р у ч а н н я б о ж е с т в а
відвертає від них помсту родичів
ІСТОРІЯ В ШКОЛАХ УКРАЇНИ 43
2007. - № 2
убитих: іншого виходу із ситуації
Гомер, навіть симпатизуючи Одіс­
сею та Лаерту, не бачить.
Зберігається в гомерівський пе­
ріод і т р а д и ц і й н а , р о д о п л е м і н н а
«тріада влади»: племінний вождь та
воєначальник (басілевс), рада ста­
рійшин (геронтів) родів і фратрій,
народні збори (агора) в с ь о г о пле­
мені. Більш докладно про них буде
с к а з а н о нижче. Тут же тільки заз­
начимо, що ця родоплемінна «тріа­
да влади», та й родові відносини в
цілому, вже виступають як пережи­
ток, як зовнішня форма, що не
відповідає своєму змісту, реально­
му стану суспільства.
С в і д ч е н н я Гомера б е з у м о в н о
підтверджують тезу про значне уск­
л а д н е н н я с у с п і л ь н о г о життя на­
прикінці «темних віків». Водночас
вони підтверджують і висновок про
перехідний характер епохи: перед
нами вже не родоплемінний лад, не
егалітарне с у с п і л ь с т в о ; але перед
нами ще й не лад державний, не сус­
п і л ь с т в о к л а с о в е . З р е ш т о ю , го­
м е р і в с ь к і поеми підтверджують і
факт переходу до активного вико­
р и с т а н н я заліза, що цілком узго­
джується й зі с в і д ч е н н я м и архео­
логічних джерел. В о н о ще не ви­
тіснило з широкого вжитку бронзу
і потрактовується в поемах значною
мірою як предмет розкоші. Я к щ о
так чи інакше залізо згадується в
«Іліаді» 23 рази, то бронза — 329
разів; відповідно в «Одіссеї» текстів
із залізом — 25, а з бронзою — 103.
Про рідкісність та ц і н н і с т ь заліза
свідчить і місце з X X I I I пісні «Іліа­
ди», де Ахілл на тризні по Патрок-
лу оголошує змагання та призи для
переможців, серед них — і залізний
круг (чи д и с к ) , награбований ним
після вбивства героя Етіона. Все це
не о б о в ' я з к о в о результат свідомої
архаїзації Гомером з о б р а ж у в а н о ї
епохи, як часто вважається. Ми ба­
чили, що впродовж принаймні X I —
IX ст. до н. е. залізо залишається ще
рідкісним металом. Проте в цілому
гомерівські поеми ясно засвідчують
факт поступового проникнення за­
ліза в п о в с я к д е н н у практику
грецького суспільства. В них згаду­
ються залізні вироби широкого
діапазону — кинджал, що входив у
комплект озброєння Ахілла, бойо­
ва булава, про яку згадує Нестор,
сокири та ніж для різання худоби.
Знає Гомер уже й сталь, яку він на­
з и в а є « ч о р н о ю » — о ч е в и д н о , це
було кричне залізо. З такої сталі була
виготовлена бляха на щиті Агамем-
нона та десять смуг на його броні.
С а м процес з а г а р т у в а н н я заліза
44 ІСТОРІЯ В ШКОЛАХ УКРАЇНИ
2007. -№2
описаний у IX пісні «Одіссеї», де па­
лаючий кілок, яким Одіссей ослі­
пив Поліфема, заставляє так шипі­
ти о к о циклопа, як шипить вода,
коли в неї занурює коваль розжаре­
ну сокиру, щоб зробити її
міцнішою. Не дивно отже, що залі­
зо м і ц н о в х о д и т ь у с у с п і л ь н у
свідомість, у мовні звороти, набу­
ває з н а ч е н н я символу: залізними
бувають у поемах рука, терпіння,
душа, серце, тіло; залізні двері Тар-
тара; особливо ж показовою є сим­
волічна заміна — якщо в «Іліаді»,
створеній раніше, небо ще мідне, то
в пізнішій за часом «Одіссеї» воно
вже виявляється залізним. Можна
сказати, що впродовж гомерівсько­
го періоду «мідно-бронзовий вік» у
Греції змінюється на «вік залізний».
Господарську основу суспільно­
го життя складало землеробство та
скотарство, що підтверджує загалом
висновок про повернення грецько­
г о с в і т у після краху м і н о й с ь к о -
ахейської цивілізації до сільськогос­
подарських форм економіки. Про­
те рівень розвитку сільського госпо­
дарства, який проступає в «Іліаді»
та «Одіссеї», цілком певно свідчить
про те, що гомерівське суспільство
вже досить далеко відійшло від при­
мітивних колективістських трудо­
вих п р и н ц и п і в , р о д о п л е м і н н о г о
ладу. Головною е к о н о м і ч н о ю лан­
кою в поемах є вже не рід, не родова
община, а патріархальна сім'я та її
домогосподарство — ойкос. З при­
воду земельної власності серед дос­
лідників і сьогодні немає спільної
думки. Проте вірогідно, що в пер­
ших століттях гомерівського періо­
ду земля перебувала у власності ро­
дової чи територіально-родової об­
щини. На це вказує сам термін, що
позначав земельний наділ, —
«клер», т о б т о «жереб», о с к і л ь к и
сім'я отримувала його в результаті
жеребкування під час періодично­
го перерозподілу общинної землі.
На це вказує і те, що в Греції навіть у
пізніші часи була поширеною прак­
тика заборони продавати «перший
наділ», тобто першопочатковий об­
щинний наділ, отриманий, очевид­
но, саме за жеребом. На це, зреш­
т о ю , вказує й той факт, що при­
наймні ще в IV ст. до н. е. існував
закон, згідно з яким майно помер­
лого, в разі відсутності в нього пря­
мих нащадків, залишалося в роді.
Таким чином ми можемо зробити
в и с н о в о к , що в гомерівську добу
мала і с н у в а т и я к щ о й не родова
в л а с н і с т ь на землю та інші види
майна, то принаймні її пережитки.
Заповідати майно неродичам суво­
НАУКА — ВЧИТЕЛЕВІ
ТЕМА РОКУ: «ДАВНЯ ТА СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ»
ро заборонялося. Що ж стосується
о с н о в н о г о б а г а т с т в а — землі, то
вона взагалі вважалася в л а с н і с т ю
всієї общини, хоча в межах її клери
в і л ь н о могли переходити з рук у
руки. Клери й знаходилися в основі
ойкосного господарства, господар­
ства патріархальних сімей, що зай­
малися, як уже сказано, землероб­
ством та скотарством. Власне, об'єд­
нання цих сімей і було в основі го­
мерівського полісу.
Термін «поліс», я к и й вперше
зустрічається в Гомера, продовжу­
вав бути в ужитку, змінюючи свій
внутрішній зміст, впродовж майже
всієї античної історії. З огляду на
це, а також для того, щоб відрізни­
ти його від явища більш пізнього,
гомерівський поліс у науковій літе­
ратурі називається ще «протополі-
сом». Для н а с , проте, важливо
перш за все визначитися не стільки
з термінологією, скільки з її реаль­
ним н а п о в н е н н я м , її змістом.
У г о м е р і в с ь к у добу, тобто на­
прикінці «темних в і к і в » , термін
«поліс» означав поселення, яке ви­
ступає в ролі господарського та уп­
равлінського центру для спорідне­
них родів, фратрій та навіть філ. У
свідомості тогочасних греків саме це
поселення не відділяється чітко від
його мешканців, а отже поліс може
бути зрозумілим і як община, що
сформовується в його межах. Свої­
ми коренями г о м е р і в с ь к и й поліс
сягає поселень мікенського та суб-
м і к е н с ь к о г о періодів, причому не
всіх поспіль, а тих, що могли нада­
ти в разі небезпеки притулок жите­
лям навколишньої сільськогоспо­
дарської території, співродичам та
співплемінникам. Сліди таких по­
селень виявлені археологічно в при-
с г е й с ь к о м у р е г і о н і : у С м і р н і на
Іонійському узбережжі Малої Азії,
де воно розташовувалося на виступі
берегової смуги, на о. Андросі (на
віддаленій від берега плоскій вер­
шині), на о. Хіосі (на схилах висо­
кого пагорба, неподалік берега
моря) тощо. Очевидно, такими по­
селеннями були й гомерівські Троя
та поліс казкового народу феаків-
мореходів на о. Схерії. В о н и вже
мають стіни для захисту всього пле­
мені, а в полісі феаків, крім т о г о ,
існують ще й гавані зі складськими
п р и м і щ е н н я м и та р о з т а ш о в а н о ю
там агорою — площею, яка викори­
стовувалася для проведення народ­
них зборів і була, мабуть, водночас
осередком торгівлі та обміну. Все це
дає підстави д е я к и м д о с л і д н и к а м
р о з г л я д а т и поліс я к п р о т о м і с т о ,
хоча в своїй масі гомерівські поліси
були н е в е л и ч к и м и , ізольованими
одне від одного поселеннями, об­
'єднаннями селян-общинників, ос­
новним заняттям яких було сільське
господарство і особливо — земле­
робство.
Землеробство користується у
Гомера о с о б л и в о ю с и м п а т і є ю .
В о н о вважається благородним за­
няттям, яким не гребують навіть ба-
сілевси. Зокрема й Одіссей похва­
л я є т ь с я у м і н н я м к о с и т и т а поле
зорати не менш, ніж своєю військо­
вою звитягою. Однією з ознак при­
мітивності циклопів для нього є те,
що в о н и не о р ю т ь плугами та не
засівають свої благодатні землі.
О с н о в н и м и зерновими культу­
рами в гомерівський період залиша­
лися ячмінь, полба та пшениця, що
здавна культивувалися у Середзем­
номор'ї. Обробка землі в цей час уже
виключно плужна. Плуг буває двох
типів — простий, зроблений з од­
ного шматка дерева, та складений—
з декількох частин, «той, що нови­
ну піднімає глибоко». Орють вола­
ми або мулами. Землю ретельно го­
тують під посіви: зрошують, проко­
пуючи спеціальні канави, збагачу­
ють о р г а н і ч н и м и добривами — в
«Одіссеї» перед воротами царсько­
го «палацу» красується приготова­
на для вивозу на поля велика купа
гною, на якій дрімає Аргус, старий
пес Одіссея. В цілому ж техніка зем­
леробства залишається досить про­
стою: урожай жнуть серпами, обмо­
лот проводять на току биками, зер­
но мелють ручними млинами, а в
бідних сім'ях розтирають у ступах.
Усі ці загалом нескладні роботи ви­
конуються силами однієї сім'ї.
Лише в багатих ойкосах використо­
в у є т ь с я праця б а т р а к і в - ф е т і в т а
рабів. Очевидно, саме таке госпо­
дарство зображене на знаменитому
щиті Ахілла, що був викуваний для
ахейського героя богом-покровите-
лем ковальського мистецтва Гсфес-
том. На ньому представлена вся кар­
тина польових робіт: землю пере­
орюють тричі за допомогою парних
плугів, а на кожному повороті плуга
орачі отримують келих вина. Далі
на тому ж щиті з о б р а ж е н о ще
більший наділ, що належить царю-
басілевсу. За ходом робіт «з великою
радістю в серці» наглядає сам воло­
дар, перед очима якого поденники
жнуть серпами дозріле збіжжя, в'я­
жуть с н о п и , х л о п ч и к и підбирають
колосся, а неподалік, у затінку дуба,
робітники з м'яса принесеного в
жертву бика готують обід.
(Далі буде)