УКРАЇНСЬКИЙ КАТОЛИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЛЬВІВСЬКА ДУХОВНА СЕМІНАРІЯ СВЯТОГО ДУХА

ОБРАЗ СМЕРТІ В МИСТЕЦТВІ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

( X – XV СТОЛІТТЯ )
Курсова робота

Студент 4–го курсу: Юрій Кузьо

Науковий керівник: Віктор Березовий

Львів 2006
 ЗМІСТ

ВСТУП

ОСНОВНА ЧАСТИНА

РОЗДІЛ 1

Причини виникнення образу смерті в мистецтві Середньовіччя:

1.1. Історичні передумови звернення до теми смерті;

1.2. Поширення теми смерті як наслідок соціально – психологічних змін у суспільстві.

РОЗДІЛ 2

Усвідомлення смерті представниками раннього та пізнього Середньовіччя:

2.1. Смерть як посланниця неба;

2.2. Персоніфіковане уособлення людського кінця із неминучим злом.

РОЗДІЛ 3

Символічне зображення смерті та його зміст:

3.1. Збірний образ смерті;

3.2. Скелетоподібне зображення смерті;

3.3. Композиція: “Танець смерті”;

3.4. Композиція: “Тріумф смерті”.

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК (ІЛЮСТРАЦІЇ)
 ВСТУП
Смерть!
Які асоціації викликає дана тема в сучасної людини, які асоціації вона викликала у свідомості
суспільств минулих віків? Поряд із такими поняттями, як ″життя″, ″любов″, ″віра″ і ″терпіння″,
смерть не переставала бентежити людське серце у всі часи. До неї могло бути різне ставлення: від
ненависті, страху та ігнорування до захоплення, прослави та оспівування, однак, безсумнівною
залишається та обставина, що ніколи людина не була байдужою до неї. Яскравим підтвердженням
цьому служать музичні, літературні та художні твори різних епох, лейтмотивом яких часто була
або сама смерть, або близькі до неї теми.
Особливого розмаху проблема смерті набула в епоху Середньовіччя, внаслідок чого її образ
перетворився в символ надзвичайної сили. Саме протягом XІІІ – XV ст. її усвідомлення та
зображення радикально змінилося, а відтак набуло особливого негативного значення та відтінку.
За традицією, при трактуванні причини походження образу смерті в Середньовічному мистецтві,
прийнято виходити з історичних реалій даної епохи. Саме тому це поняття часто ототожнюється із
спалахами епідемії ″чорної чуми″ протягом цілого XIV та на початку XV ст., внаслідок чого
населення Європи зменшилось більш ніж на 60 %.
Проте, існує цілий ряд науковців, на думку яких причиною популярності теми смерті у
мистецтві було не так лютування епідемій, скільки розвиток новітнього на той час мислення,
виникнення лицарства, як окремого прошарку населення, що в свою чергу породило тенденції до
розкоші та жагу насолоди.
Інша проблема, яку я маю намір дослідити в курсовій роботі, є відмінне зображення, а, відтак,
різне ставлення та усвідомлення смерті суспільством X-XIII та XIV-XV-го століть.
В даній праці я маю намір обмежитись аналізом творів прикладного мистецтва Х – ХV
століть, оскільки, саме в цей історичний період тема смерті стала домінантною в будь-якому
напрямку творчої діяльності людини. На мою думку, лише у такий спосіб я зможу розкрити тему
курсової роботи.
Важливість та актуальність даної роботи полягає, з одного боку, у відкритті читачем великого
творчого та культурного надбання ″похмурого″ Середньовіччя, з іншого, у новому осмисленні
поняття смерті, яке завжди залишається актуальним допоки живе людина. Крім того, не викликає
жодного сумніву та обставина, що художні твори даної епохи є загально відомими, проте, через
недостатнє розкриття символічного значення образу смерті, ставлення багатьох людей до
мистецької та філософської спадщини ″темних віків″ є дещо обмеженим. Для вирішення цієї
 Вступ 4

проблеми я ставлю перед собою наступні завдання:

1. розглянути питання про причини поширення теми смерті у прикладному мистецтві, а також
питання правомірності історичного підходу, враховуючи точки зору на дану проблему різних
видатних істориків, культурологів та мистецтвознавців;
2. проаналізувати на основі творів мистецтва різне ставлення середньовічної людини до смерті;
3. здійснити огляд образів смерті та їх трактування.
В процесі розкриття проблематики курсової роботи необхідно згадати вже існуючі
дослідження в цьому напрямку. Питаннями, пов’язаними із етимологічним походженням
словосполучення “danse macabre”, а також змістом і символічним значенням даної композиції,
займались такі видатні науковці, як І.Йоффе, Ф.Арьєс, Й.Хейзінгі, Е.Маль, Ж.Делюмо. Над
дослідженням і розробкою інших тем, які безпосередньо стосуються символічного зображення
смерті в прикладному мистецтві Середньовіччя, працювали наступні автори: М.Ю.Реутін,
Ц.Г.Нессельштраус, В.Міріманов, Л.Сиченкова, Б.Кьоглер, Є.Харитонович, А.Гвоздєв та інші1.
З огляду на тему роботи і на спосіб, у який її було би краще розкрити, у своїй праці я буду
використовувати історичний, аналітично–синкретичний методи дослідження.

РОЗДІЛ 1
1
http://www.bogdienst.ru/vestnik/doc08/07.doc
(Л.Сыченкова Иконография ″пляски смерти″. Одна историчесская параллель);
 Вступ 4

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ОБРАЗУ СМЕРТІ В МИСТЕЦТВІ

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

1.1. Історичні передумови звернення до теми смерті

Мистецтво, як явище, ніколи не залишається на одному місці. Воно безперервно перебуває в

процесі трансформації, набуваючи при цьому нових сюжетів, форм та символів, відповідно до змін
навколишнього середовища та життєвих реалій. „Мистецтво становить символічну історію″ 1. Дана
теза найкраще розкриває суть художніх творів. Однак, не менш важливою залишається та
обставина, що через мистецтво ми часто можемо пізнавати історію, звичаї та ментальність різних
епох та різних народів очима їхніх представників. Саме цей аспект дає сучасній людині змогу
глибше вникнути в проблематику твору, відкрити для себе його сюжет, зміст і форму.
Тема смерті отримала своє вираження у мистецтві ще задовго до епохи Середньовіччя.
Починаючи з пізньої античності смерть зображалась у вигляді людського скелета, що служить
свідченням того, що дана тема завжди була близькою людині. X – XV століття не стали винятками
з цього правила, але навпаки продовжили та збагатили дану сюжетну лінію найперше через ряд
подій історичного характеру, які на довгі роки увійшли у свідомість людства передусім
моторошним спогадом про ″Чорну смерть″2.
Усе XІVст. характеризувалось періодичними спалахами цієї епідемії, що спричинило
зменшення населення Європи за одними джерелами до 30% 3, за іншими, кількість яких є
чисельніша, до 60 – 70%4. Відповідно, людина залишалася безпорадною перед лицем смерті,
звертаючись до Всевишнього та частково приймаючи свою можливу трагічну участь. Дані
переживання, а також споглядання масових смертей часто породжували в мистецькій уяві химерні
образи, які врешті виражались у художніх, музичних та літературних творах. З цього слідує, що
саме буденність смерті стала причиною особливого звернення художників до даної теми. Саме
такої позиції притримуються такі науковці, як Барбара Кьоглер, Віль Міріманов, Й Хейзінг та інші.
Не варто, однак, вважати, що "чорна чума" була єдиною причиною популярності теми смерті
в Середньовічному мистецтві. Велика кількість істориків – медієвістів у лютуванні епідемії
вбачають лише одну із найважливіших складових великого ланцюга нещасть, які звалились на

1
М.Н.Соколов Вечный Ренесанс. М.1999, с.107;
2
В.Ададуров Історія Франції. Львів 2002, с.156;
3
http://www.rowane.de/html/totentanz.html (Das Bild vom Tod im Totentanz
Der Tod und sein Bild im 16. Jahrhundert vom Barbara Koehler);
4
М.Ю.Реутин Словарь средневековой культуры. М. 2003, с.263;
 Вступ 4

християнський світ Європи в XIII – XVст. Поряд з "чорною чумою" тут необхідно також
згадати хвилі переслідувань та кривавих розправ над євреями: "Християни, шукаючи причини
«кари Божої», яка несподівано впала на них, звинувачували послідовників юдаїзму в чаклунстві" 5.
Крім усього вище сказаного, всупереч усім надіям тогочасного суспільства на швидкий зріст
добробуту та перенасичення ринку, після епідемії люди були змушені пережити новий жах у
вигляді голоду, а відтак знову смерті. Поряд з голодом можна назвати наступні події, які посилили
демографічну та економічну кризу: вторгнення турків та захоплення Константинополя, пережиття
Столітньої війни та інше.

1.2. Поширення теми смерті як наслідок соціально – психологічних

змін у суспільстві

Історичні події XIV-XV ст. без сумніву становлять основну причину масового символічного
зображення смерті в будь-якому виді мистецтва. Однак, залишається відкритим питання: які
причини змушували людину звернутися до цієї теми на початку та всередині визначеного періоду
епохи Середньовіччя, тобто до епідемії бубонної чуми?
Особливо цікаво на дане питання відповідає В.Ададуров. На його думку, процесу зміни у
відношенні до смерті передувало явище, яке на перший погляд зовсім не було пов’язане з ним, а
саме: становлення у XIІ – XIII ст. середнього прошарку населення Європи. Виникнення стану
лицарства характеризувалось трансформацією на той час сталих цінностей, що означало втрату з
боку духовенства монополії на вплив та встановлення пріоритетів у суспільстві. Людська увага все
частіше зверталась до земного: до матеріального збагачення, плотських втіх та насолод.
Відповідно, непевні часи даної епохи в особливий спосіб впливали на особу: "У добу раннього
Середньовіччя акт смерті суспільство сприймало з тваринною байдужістю… Натомість
наближення смертної години почало лякати людей XII – XIII століть… (люди) почали її
переживати як індивідуальну драму"1. Саме з цієї причини В.Ададуров говорить про світоглядні
зміни людини даного періоду, пов’язуючи та співставляючи їх із тенденціями, які мали місце в
тогочасному суспільстві.
Подібного погляду притримується також французький історик Ф.Арьєс, який у наступний спосіб
висловлюється з цього приводу: "Ми схильні вбачати в цих образах (смерті) знак палкої любові до
тутешнього світу, земного та хворобливого усвідомлення загибелі, на яку приречена кожна
людина"2.

5
В.Ададуров Історія Франції. Л. 2002, с.156;
1
В.Ададуров Історія Франці.ї Л. 2002, с.142;
2
Ф.Арьес Человек перед лицом смерти. М. 1992, с.138-139;
 Вступ 4

Дещо відмінну концепцію висунув Й.Хейзінгі, який, точно так само, як і попередні автори,
наголошує на людському страсі перед смертю. Однак, на думку дослідника, страх підкріплювався
ще й внутрішньо-психологічними конфліктами тогочасного суспільства. Людина даної епохи
перебувала під великим впливом духовенства, а відтак доктрини Церкви, яка вбачала в людському
тілі лише гріх та недовершенність. На противагу цьому нове та нестримне бажання плотської
втіхи, насолоди та матеріального збагачення, яке виникло на зміну моральним та духовним нормам
та засадам, привело до певного викривленого бачення та сприйняття такого явища, як розкіш.
Людина такого типу мислення не мала страху перед втратою майна чи певного соціального
статусу, але боялась самих цих понять:"У самому факті появи гравюрних серій "танець смерті"
Й.Хейзінгі вбачає симптом кризового світогляду середньовічної людини, страх перед життям,
страх перед красою, оскільки в її уяві з нею були пов’язані страждання"3.
Прихильником даного психологічного підходу є також Ц.Г.Нессельштраус, який схиляється
до думки, що історичні зміни та соціальні трансформації суспільства відігравали вагому, однак не
першочергову роль в процесі зображення теми смерті в мистецтві: “І все ж, при катастрофічності
бід, вони становили скоріше привід, ніж причину настільки широкого поширення теми смерті в
образотворчому мистецтві XVст. Мені здається, що рацію має сучасний французький історик Жан
Делюмо, який вважає успіх даної теми одним із проявів страху, який полонив Європу в
переломний період її історії”4.
Підсумовуючи перший розділ, необхідно сказати, що практично всі науковці вказують на
декілька причин поширення теми смерті в мистецтві Середньовіччя. Відмінність полягає лише у
розрізненні головних і другорядних причин, які безпосередньо, або в опосередкований спосіб
вплинули на популярність даної теми в художніх творах даного періоду.

РОЗДІЛ 2
3
http://www.bogdienst.ru/vestnik/doc08/07.doc
(Л.Сыченкова Иконография ″пляски смерти″. Одна историчесская параллель);
4
Ц.Г.Нессельштраус Культура Возрождения и средние века. М.1993, с.147;
 Вступ 4

УСВІДОМЛЕННЯ СМЕРТІ ПРЕДСТАВНИКАМИ РАННЬОГО ТА

ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

2.1. Смерть як посланниця неба

Про смерть у сприйнятті середньовічного суспільства ми не можемо говорити лише як про

потенційне зло. В мистецьких творах X-XIII століття зустрічаються різноманітні персоніфіковані
зображення кінця людського життя, які сприймались як небесні ангели – посланники добра.
І.Йоффе зазначає, що смерть асоціювалась з “ангелом, який забирає душу, з крилатим генієм із
погашеним факелом, з жінкою в скорботі”1. В будь-якому випадку смерть виступала ідеальною
слугою добра. Таке усвідомлення та розуміння смерті в особливий спосіб пов’язувалось з
тогочасною доктриною Церкви, за якою тілесність людини носить негативний, гріховний характер,
натомість смерть – це визволення людської душі з оков матеріального світу. Іншою причиною
позитивного ставлення людини до смерті була жорстокість самого життя особливо по відношенню
до третього і частково до другого прошарку тогочасного суспільства – селянства та зубожілої
знаті. Поєднуючи у собі ці дві обставини (церковну науку та тягар буденного життя), смерть
асоціювалась із співстраждаючим, а, навіть, і милосердним персонажем, який стоїть на службі
добра і людини.
Поряд із позитивним розумінням кінця земного життя людини, дане поняття часто також
носило характер трагедії. Смерть тісно пов’язувалась в образотворчому мистецтві з іконографією
Страшного суду та суду індивідуального. Наприклад, на одній із фресок каплиці Кампо Санто в
Пізі вверху зображено есхатологічний сюжет боротьби ангелів та бісів за душу усобшого. Внизу
знаходимо сцену із зображенням смерті у вигляді жінки з розпущеним волоссям, у довгому
вбранні, яка летить над світом, орудуючи при цьому страшною косою. 2 В цьому випадку смерть
виступає у змішаному образі: в ній присутні характерні риси ангела, але також деякі атрибути
звіра, які символізували зло. Її можливість літати та антропоморфне тіло наближує смерть до
посланця неба, однак її крила, як у летючої миші, символізують її приналежність до демонічних
сил. Таке розуміння кінця людського життя пояснюється передусім перехідним періодом у
сприйнятті середньовічною людиною явища смерті, тобто переходом від позитивного, чи

нейтрального її трактування до вкрай негативного.

Особливо цікавою обставиною є місце зображення смерті: якщо в творах мистецтва XIV –
XVст. вона (смерть) посідає трон високо над людьми (одна з інтерпретацій сюжету “Тріумфу

1
И.Йоффе Мистерия и опера. Ленинград 1937, с. 68;
2
Ф.Арьес Человек перед лицом смерти. М. 1992, с.138;
 Вступ 4

смерті”), або ж знаходиться на рівні з людиною, виражаючи при цьому глум і насмішки (“Танець
смерті”), то до цього періоду кінець людського життя переважно в образі жінки в жалобі перебуває
або в ногах особи, що вмирає, або ж нижче від неї, як, наприклад, на францисканській фресці 1320-
го року в м. Асижі. Даний нюанс не лише в особливий спосіб розкриває трактування смерті у
різних століттях, але також свідчить про певні суспільні проблеми морально–етичного характеру
даної епохи. Наприклад, смерть, як жінка в жалобі, або ж ангел, що веде душі померлих до неба
свідчать, з одного боку, про глибоку віру тогочасного суспільства в християнські догми та
доктрину Церкви, з іншого, про трактування смерті, як ангела, якому притаманно співстраждати з
людиною. На противагу описаному сюжету, возвеличення смерті та змалювання нікчемності
людського устрою та земних вартостей вказують на певні зміни духовно-ціннісного характеру, що
відбулись в свідомості носіїв культури пізнього Середньовіччя. Смерть тепер вже не є на стороні
людини, але, навпаки, вона радіє з її гріховності, зверхньо насміхається над будь-якою земною
владою і людською пристрастю. Саме така кардинальна зміна у трактуванні смерті свідчить в
першу чергу про саме суспільство, про його світоглядні зміни і врешті про його зубожіння в
духовному та моральному житті.
В картині “Страшний суд” Ван Ейка ми знаходимо смерть такою, яка, на подобі Матері
Божої, бере весь світ під свій покров. В даному випадку є недоцільно говорити про перебирання
смертю ознак та величі Діви Марії. Ми не можемо говорити про даний період в мистецтві як про
такий, який характеризувався би певними негативними психологічними станами, як, наприклад,
панічним страхом чи безперервним переживанням, які би могли стати причиною для
вищеописаного сюжету. Велике число мистецтвознавців схильні вважати, що автор, змальовуючи
смерть подібною до Богородиці в плані могутності, намагався лише підкреслити позитивний
характер переходу особи від земного життя у вічність та рівність усіх людей перед лицем смерті.
Цікавим є також зображення покійників, які іноді на надгробних плитах зображались такими,
які клячать по обидві сторони від Ісуса Христа, наприклад, в церкві Сен-Мішель в м. Діжон. В
даному зображенні відсутній будь-який натяк на смерть, але, навпаки, усопші залишилися
“живими”, відповідно, відхід людини у потойбіччя розцінювався лише як короткочасний процес,
який веде лише до “новонародження” та злуки з Богом.

2.2. Персоніфіковане уособлення людського кінця із неминучим

злом
 Вступ 4

Глобальний процес зміни у розумінні та трактуванні смерті відбувався на теренах сучасної

Європи протягом XIII – XIV століть, що зумовлювалося рядом подій історичного та соціально–
політичного характеру. Тема смерті, як невід’ємна сторона людського світобачення і неминуча
ознака життя, з часом ставала все більш актуальною, а відтак починала набувати все більш
негативних та пекельних рис. Якщо на початку даної епохи це поняття ототожнювалось з ангелом
неба, то починаючи з середини „темних віків”, її, на подобі П’єра Ронсара, починають називати
„Тінню пекла”1. Поєднання бісів та смерті часто зустрічається в мистецьких творах, де вони
символізують істот надзвичайно близьких між собою по суті та за походженням. Така негативна
зміна у відношенні до кінця людського життя без сумніву була пов’язана із спалахами епідемії
бубонної чуми, голодом та війнами. Смерть ставала буденним явищем в середньовічній Європі,
несучи з собою біль, смуток, відчай, зневіру, безучасність та байдужість широких мас населення до
життя як такого. З цього приводу В.Міріманов каже наступне: ”Але з кінця Середньовіччя для
західноєвропейського християнина, мертвий – це гниючий труп, смерть – жорстока насмішка, яку
ніхто не в силах оминути, процес вмирання – це лише жах першої смерті, за якою слідує перехід до
другої – ще більш страшної, яка передбачає вічні муки”2.
Негативний характер в очах середньовічної людини смерть набула передусім через свій
небувалий розмах, однак не лише ця обставина заставляла людину здригнутися та по-новому
глянути на кінець власного життя. Суспільство даної епохи лякала також перспектива вічних мук.
Не зважаючи на ту обставину, що людина в ХІІІ -ХIV століттях все більше звертала свій взір на
матеріальні блага, збагачення, розкіш та тілесну насолоду, вона все ж таки залишалася ще під
домінуючим впливом доктрини Церкви, яка навчала, що усе матеріально–тілесне не є “чистим”.
Крім того, знання та наука зосереджувались лише в руках духовенства, натомість інші прошарки
суспільства залишались безграмотними, неосвіченими, а значить і піддатливими до керування.
Таким чином, з ціллю утримання певного установленого устрою та порядку відбувалося
залякування населення вічними карами та пекельними муками. У свідомості людини виникали
химерні і жахливі образи, пов’язані з перебування душ в потойбічному світі і, як наслідок,–
панічний страх перед смертю, а також трактування її як ангела пекла. Ставши невід’ємною
частиною жорстокості та буденності дня, образ смерті також зазнав змін в плані художнього
вираження: тепер вона асоціювалась із жорстоким, цинічно-саркастичним, приземленим

персонажем, який завжди знаходиться поблизу людини. З одного боку, смерть часто виступає у
вигляді ненажерної та лютої Ірінії – міфологічної богині помсти, з іншого – вона танцює, грає на
музичних інструментах, співає, з насмішкою обіймає, кланяється, палко цілує та підступно
1
http://tanatos.ru/?nav=content&id=224;
2
http://www.1september.ru/ru/art/2000/no27_1.htm
( В. Мириманов Смерть торжествующая Образ смерти в искусстве Средневековья);
 Вступ 4

посміхається – все свідчить про її пекельну, але тепер вже приземлену природу блазня (див. іл .
№ 5, 8, 12, 13).
Крім вище описаного розуміння смерті, її часто трактували, як твердосердого, безпощадного
та безучасного месника – посланця пекла. Для багатьох митців даної епохи саме такий статус
смерті став головним у їх творчій діяльності. Поряд із усвідомленням смерті, як слуги бісів,
паралельно існував інший підхід, який також брав свій початок в історичних подіях XIII–XІV
століть. Даний погляд характеризував смерть наступними рисами: глупотою, зачерствілістю,
повною байдужістю, брутальністю та жорстокістю. Смерть вже не глумиться з людини, їй чужі
будь-які емоції, вона сліпо здійснює переможну ходу по людських трупах (ілюстрація № 10). Таке
зображення кінця людського життя можна пов’язувати лише з масовою смертністю підчас спалахів
епідемії чуми та голоду, коли жертвами смерті ставали не лише відверті грішники або особи
похилого віку, але праведники та діти, які нічим не завинили, щоб розділити з іншими таку
страшну і трагічну участь. В творах мистецтва поряд із описом несправедливості та байдужості
смерті по відношенню до людини, змальовується також єдина річ, якою вона цікавиться – власна
велич та могутність (ілюстрація № 10, 11). Саме з цієї причини вона без винятків та свідомого
вибору забирає життя у будь-якої особи, яка трапляється їй на шляху. В деяких композиціях її
жертвами стають не злидарі, каліки та селяни, які сидять по обидві сторони її шляху і роблять усе,
щоб розпрощатися з важким тягарем земного життя, тобто померти, але люди в розквіті сил:
молоді хлопці та дівчата, вельможі, представники духовенства та лицарського стану, імператори та
Верховний Архієпископ – Папа Римський (ілюстрація № 1, 2, 10).
Глибока християнська віра та висока духовність людини найбільше впливала на суспільну
свідомість, на позитивне ставлення до смерті, а відтак і на відповідне її зображення в прикладному
мистецтві в Х – XІІІ століттях. У зміні ставлення людини до кінця власного життя (XIV – XV ст.)
можна виділити декілька основних факторів:
1. процес буденності смерті;
2. зародження та розвиток світських освітніх осередків, послаблення впливу духовенства на
свідомість людини, а відтак і зміна пріоритетів та цінностей людини;
3. духовне зубожіння суспільства ,страх перед потойбічним життям і смертю.

РОЗДІЛ 3

СИМВОЛІЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ СМЕРТІ ТА ЙОГО ЗМІСТ

 Вступ 4

2. 1. Збірний образ

Надзвичайно багатий спадок в плані розвитку тематики смерті залишила по собі епоха
Середньовіччя. Загалом налічується доволі велика кількість частково споріднених, або зовсім
відмінних образів смерті, які, однак, В. Міріманов зводить до наступних трьох:
1. до апокаліптичних вершників (апокаліптичного вершника), які проносяться над горами
мертвих тіл (ілюстрація № 4);
2. до зображення міфологічної богині помсти Ірінії з крилами летючої миші;
3. до демона, місце якого згодом зайняв чорт, а ще пізніше – скелет з косою, музичним
інструментом, луком і стрілами, будучи пішим або керуючи, запряженим волами, возом 1.
Необхідно зауважити, що дана типологія далеко не повна. Крім вищезгаданих образів
потрібно згадати також зображення смерті у вигляді наступних персонажей:
1. ангелу з погаслим факелом;
2. жінки в траурному одязі;
3. женця;
4. птахолова;
5. мисливця з аркебузою, чи будь-якою іншою зброєю;
6. судді;
7. візничого;
8. мумії із гробом на спині;
9. жінки, або скелету з музичним інструментом;
10. королеви з короною, яка возсідає на “престолі”- склепі. Вдолі повзають гади, жаби та
скорпіони, між якими спочивають мертві імператор і Римський Архієпископ;
Зміна у символічному зображенні кінця людського життя, навіть якщо стосується незначних
деталей, служить свідченням розвитку людської думки та уяви локально–часового характеру.
Прикладом можуть служити фрески, гравюри та надгробні плити раннього, середнього та пізнього
періодів “темних віків”. В образах різних часів та народів ми можемо зауважити деякі спільні риси,
які асоціювались з кінцем людського життя. Наприклад, жнець, птахолов та мисливець умовно
вказують, що будь-яка людина підвладна смерті, що вона (смерть) полює на нас, а ми є її
здобиччю. Або ж, якщо взяти за приклад образи судді, чи королеви, де смерть, по суті, заміняє

постать Ісуса Христа, перебирає на себе в людській уяві велич, всемогутність та привілей
суддівства, що аж ніяк не є її прерогативою у християнському віровченні.

1
http://idavirus.livejournal.com/97362.html
 Вступ 4

Інший образ смерті – Ірінія, був запозичений з античної міфології, однак, в мистецтві
нероздільно пов’язаний з доктриною Церкви, яка навчала, будь-що тілесне у своїй основі має гріх
та зло. Легендарна грецька богиня помсти, символізуючи кінець земного шляху людини,
змальовувалась в першу чергу надзвичайно лютою, жорстокою та безжальною. Даний образ
виражає бачення художником майбутньої перспективи грішників, оскільки Ірінія не просто
забирає життя, вона мститься, платить злом і ненавистю за гріхи.
Відмінне трактування кінця людського життя містять сюжети, в яких смерть зображена у
вигляді ангела з погаслим факелом, або жінки у скорботі в образі співчутливої постаті. Цікавою
особливістю композицій такого типу є те, що смерть, яка є причиною страждань та трагедій,
співпереживає з людиною, що чітко прослідковується в її поставі, виразі обличчя, рухах та вбранні.

3.2. Скелетоподібне зображення смерті

4

Формування гнітючого, бридкого та жахливого образу людської смерті в мистецтві

Середньовіччя ознаменувало не лише новий етап у відношенні до даного поняття (смерті), але і
зовсім відмінну фазу розвитку пізньосередньовічної свідомості. На думку Й.Хейзінгі, тотальна
поява скелетоподібного образу смерті пов΄язується в першу чергу з формуванням нової
маньєристичної естетики, основним принципом якої є милування огидним. 1 Саме ця форма
розуміння “краси” стала поштовхом до зображення гидких та макабричних образів смерті в
середньовічному мистецтві.
Відмінну теорію висунув І.Йоффе, який в зображенні смерті XIV – XV століття вбачає
пародійні тенденції: огидний образ скелету в мистецтві виник внаслідок заперечення всесильності
смерті. Породження великого страху перед цим явищем та буденність смерті ”приземлили” її, вона
втратила в розумінні людини свою величавість та могутність, натомість отримала власний
сатиричний образ – скелет.
Крім вищезгаданих теорій існують також інші, які, однак, не є настільки поширеними.
Прикладом може бути концепція Барбари Кьоглєр, яка каже наступне: “В християнському
віровченні відповідальність за входження смерті в історію людства лежить на гріхопадінні Адама і
Єви. Відтоді цей першогріх передався усьому людству і зробив кожну особу підвладною фізичній

смерті. Саме з цього приводу не виглядає дивним, що фізична смерть зображується як людський
скелет”2.

1
Й.Хейзинга Осень средневековья. Москва 1988, с. 156
2
http://www.rowane.de/html/totentanz.html (Das Bild vom Tod im Totentanz
Der Tod und sein Bild im 16. Jahrhundert vom Barbara Koehler);
 Вступ 4

В більшості сюжетів на дану тематику смерть зображається у вигляді скелету. Це стосується

не лише окремих рідкісних композицій, але і „Танцю” та „Тріумфу смерті”, як основного ядра
мистецьких творів епохи Середньовіччя.
Огидний скелетоподібний образ можна трактувати як вияв людського безсилля перед смертю,
і, як прояв зневаги, яка є спробою подолання у собі страх перед неминучим кінцем життя.
Безперечні аргументи правдивості цієї теорії І.Йоффе вбачає в літературних творах даного
історичного періоду, де смерть зображається часто як недотепна, простакувата, танцююча постать
в парі з людьми будь-якого стану, віку та ремесла. Крім того, логічним та правдоподібним
виглядає вищезгадане припущення Б.Кьоглєр, яка проливає світло на народження образу скелета–
смерті не лише в Середньовічному, але взагалі у всьому християнському мистецтві.

3.3. Композиція: “Танець смерті”

Загально прийнятим є твердження, що тематика смерті, страшного суду та потойбіччя (пекла

та раю) мала місце в християнській культурі задовго до епохи Середньовіччя. В особливий спосіб
есхатологічні мотиви в мистецтві підкріплювалися загальними догмами Церкви, наприклад,
догматом про Чистилище1, надіями на швидке пришестя Царства Божого і т.д. Відповідно, весь цей
комплекс тем та уявлень увібрала в себе художня композиція “Танець смерті”.
Більшість вчених схильні вважати, що мистецьке зображення “Танцю смерті” в своїй основі
мало певні дійства фольклорно-ритуального характеру, які відбувались на похоронах, або ж в часі
поминання всіх усобших. Зазвичай вони починались швидким танком, в якому один із танцюючих
падав і зображав мерця. Інші люди продовжували танцювати навколо нього, граючи роль
оплакуючих. Завершальним етапом містерії було повернення до життя “покійника“ через
поцілунок представника протилежної статі та продовження всезагального танцю, який часто носив
характер масової істерії. До наших днів це дійство дійшло в образі “Танцю св. Вітта”(Німеччина) і
“Тарантели”(Італія).
На думку французького мистецтвознавця Е.Маля, саме театралізовані постановки такого типу
надихали художників. Вони становили поживу для уяви, інтерпретації, вказували на групування,
пози, жести та вбрання персонажей: ”Сюжети та їхнє «реалістичне трактування», все це, – на
думку Е.Маля, - іде з театру, від постановок на площі”2. У такому випадку ми можемо говорити

про схожість поминальних середньовічних звичаїв із композицією “Танець смерті”, а також про
певне суб’єктивне бачення автором тогочасних ритуалів та суспільних проблем.

1
В.Ададуров Історія Франції. Львів 2002. с.142;
2
www.bogdinst.ru/vestnic/doc08/07.doc;
 Вступ 4

Безпосередньо звертаючись до сюжету “Танець смерті” необхідно сказати, що мистецькі

твори даного типу спочатку носили морально – духовне забарвлення, а також надії тогочасної
людини, чи, радше, мрії щодо соціальної рівності суспільства. Проте, під кінець XIV ст. написання
цієї композиції все частіше спрямовувалось на осуд усього негативу, яким характеризувалося
практично усе середньовічне суспільство включаючи також і духовенство.
Зазвичай, смерть у таких композиціях виступала в образі мумії з розкритим животом та
нутрощами. Решта тіла становило напівзігнивші людські органи та частково оголений скелет. Саме
в такому вигляді мумія стає партнером людини в останньому її танці (ілюстрація № 13).
Сюжетом композиції є процесія, в якій пари: живий-мертвий слідують одна за одною. У всіх
випадках живі змальовані завмерлими, їхні фігури статичні, натомість мертві навпаки – активні,
їхні рухи часто розкривають їх настрій, наміри, бажання та характер. Живі учасники процесії часто
слідують певному ієрархічному порядку: від Римського Архієпископа та імператора до селянина
та маленької дитини (ілюстрація № 5–9, 12). В особливий спосіб автори „Танцю” свідчать про
всесильність смерті над людиною: з одного боку, вони чітко змальовують одяг смертних, вказуючи
на певний соціальний статус людини, з іншого боку, поряд з кожною особою знаходиться
мерзенний живий скелет, як свідчення безпорадності живих перед власним фізичним кінцем. Крім
того, мумії немов би висміюють усі цінності суспільства, виставляють на глум багатство
аристократії та ремісників, владу імператорів та королів, красу жіноцтва та знання мудреців.
Надзвичайної сили злість, або, в рідких випадках безсилля та байдужість, вони (скелети)
проявляють по відношенню до представників духовенства: “Цей персонаж (смерть) агресивно
накидається на Папу (Римського)... скелет-смерть з флейтою хапає Кардинала... Особливих
принижень зазнає монах та священик. Одного смерть заставляє скакати з палицею, іншого ж тягне
за волосся”3. Рідкісними є композиції, в яких ченці протиставляють смертній всемогутності власну
непохитну віру в Христа. У “Бернському танці смерті”4 Ніклауса Мануеля між іншими фігурує
сюжет: монахиня і смерть. Остання, минаючи монахиню і заодно запрошуючи її до танцю, виявляє
власне безсилля над нею. Жінка, натомість, не лише не відчуває страху, але простягає їй вервечку,
що є свідченням її непохитної віри та високої духовності.
Цікавою особливістю композиції також є та обставина, що жива особа, будучи поряд зі
смертю, не зауважує її: “живий не бачить мертвого, хоч мертвий найчастіше тримає його за руку...

Той, який має померти, не відчуває смерті та її домагань” 5. Саме ця обставина підкреслює людську
незрячість та незнання власної останньої хвилини (ілюстрація № 6, 9). Сюжет немов би закликає
3
http://www.1september.ru/ru/art/2000/no27_1.htm ;
(В. Мириманов Смерть торжествующая Образ смерти в искусстве Средневековья);
4
http://www.1september.ru/ru/art/2000/no27_1.htm;
5
http://www.1september.ru/ru/art/2000/no27_1.htm;
 Вступ 4

до пильності та готовності гідно зустріти смерть: не в розкошах та багатстві, але в ревній молитві
та в сильній вірі.
По особливому смерть також відноситься до представниць жіночої статі: мертвець, в повній
мірі відчуваючи владу над дівчиною, фліртує з нею. Іноді ця пара зображається у палкому
поцілунку. В будь-якому разі, в порівнянні з сюжетами про духовенство, в даному випадку смерть
не веде себе настільки злобно та жорстоко. Барбара Кьоглєр наголошує також на різкому контрасті
між жіночою красою та мерзенним скелетом: “Дівчина та її тілесність, виражаючи красу та
еротичність, знаходяться у жахливій конфронтації до гнилого тіла смерті” 6. В даному контрасті, як
вже говорилось раніше, можна побачити основну думку, яку хотів передати автор, а саме:
практично усі людські цінності та бажання носять тимчасовий характер. Усе матеріальне, чим
може пишатися людина, не варте жодної уваги, те саме стосується жіночої краси та заігруючої
поведінки.
Винятковою і водночас цікавою стороною одної з композицій „Бернського танцю смерті”
Ніклауса Мануеля є зображення людей конкретних національностей: ”...він (художник) ніби
домальовує останню із шести фігур - “євреїв”, яка розміщена на передньому плані і яку схопила
смерть”7. Крім даної особливості, на фресках також іноді зустрічаються образи людей, які по
вигляду обличчя, вбранню та зброї (ятаган на поясі) безумовно є турецької національності. По
аналогії до попередніх пар можна припустити, що певні негативні риси людського характеру та
поведінки в уявленні середньовічної людини пов’язувались з представниками саме цих
національностей, що, відповідно, і стало причиною зображення та розрізнення усіх людей не лише
за становими ознаками, але частково і за національними.
Крім вищезгаданих пар, на особливу увагу заслуговує композиція „Танцю смерті” з міста
Піцоло: дитина і смерть. Незвичність цієї пари полягає в тому, що дитину іноді тримає за руку не
смерть у загально - прийнятому вигляді скелету дорослої людини, але у вигляді дитячого (скелету).
Це наводить деяких дослідників на думку, що в мистецтві мертві становлять двійників живих і
відповідають їм в плані моралі, доброти та зла. Дане припущення виглядає цілком логічним і
проливає світло на символізм „Танцю смерті”. Відповідно до уявлень середньовічного
суспільства, скелет в парі з людиною наділявся тими ж рисами та ознаками, які були притаманні
його партнеру (ілюстрація № 5, 9, 12).

3.4. Композиція :“Тріумф смерті”

6
http://www.rowane.de/html/totentanz.html (Das Bild vom Tod im Totentanz
Der Tod und sein Bild im 16. Jahrhundert vom Barbara Koehler);
7
http://www.1september.ru/ru/art/2000/no27_1.htm
(В. Мириманов Смерть торжествующая Образ смерти в искусстве Средневековья);
 Вступ 4

На відміну від „Танцю смерті”, створення якого є заслугою німецького народу, „Тріумф
смерті” носить характер суто італійської мистецької традиції. Зміст обидвох сюжетів відрізняється
не лише відмінними композиціями, але і різним трактуванням кінця людського життя. Якщо в
першій композиції смерті притаманні такі риси, як: приземленість, ницість та юродивість, то
італійські художники в цьому персонажі вбачали велич і силу.
В середні віки композиція “Тріумф смерті” поділялася на два види, відповідно до розуміння
даного поняття людиною. В першому випадку художник прославляв велич смерті та її силу.
Наприклад, в мистецькому зображенні її атрибути тотожні з імператорськими регаліями: її царство
– кладовище, вона возсідає на престолі – гробівцю, в руках тримає скіпетр - косу та царську
державу – череп. Перед нею – результат її роботи – напівзогнилі трупи, як свідчення її безмежної
влади над людським життям (ілюстрація № 10).
Одним з найяскравіших прикладів такого типу композицій є фреска каплиці Св. Бернарда в
м.Клузоні1 (ілюстрація № 1, 2). Для вираження відрази та страху перед кінцем людського життя
престол смерті змальований у вигляді склепу і є вщент заповнений зміями, жабами та скорпіонами.
Тіла покійників, які знаходяться в ногах “королеви” зодягнені в лахміття, яке в минулому було
дорогим вбранням імператора і Римського Архієпископа. Саме ця обставина підкреслює повну
беззахисність кожної особи перед безжалісним та нещадним лицем смерті з одного боку, з іншого
ж, немов би нагадує усім про рівність усіх людей будь–якого соціального стану перед неминучим
кінцем.
Біля трону зображений натовп приречених, чий останній час вже пробив. Вони намагаються
будь-якою ціною відкупитися від смерті, за усяку ціну придобрити її або ж випросити в неї
помилування, однак все намарно. З двох сторін фрески знаходяться написи, які немов би
озвучують смерть: “Я є Смерть і мені потрібні лише ви. Я не потребую вашого багатства. Я гідна
носити корону, оскільки я є господинею кожної людини”, або: “Кожна людина помре і покине цей
світ. Той, хто зневажив Бога, помре гіркою смертю”2.
Зовсім іншою смерть виступає в композиціях, де вона зображається верхом на возі. У цьому
сюжеті кінець людського життя не стосується окремої людини, але цілого натовпу. Смерть,
тримаючи в руках атрибути власної влади та величі, керує величезною, неповороткою колісницею,
яку повільно тягнуть воли (ілюстрація № 10). З просуванням уперед колеса пекельного возу
давлять без вибору усіх живих, смерть - сліпа, вона безрозсудно керує розправою. “Королева”

повністю глуха до благань стомлених гіркотою та тягарем життя калік, жебраків, хворих та селян.
Живими вона залишає усіх тих, які прагнуть зустрічі з нею, проте під її “катафалк” попадає

1
http://www.cathedral.net.ua/articles_preview_1_44.htm;
2
http://www.cathedral.net.ua/articles_preview_1_44.htm;
 Вступ 4

закохана молодь, люди, сповнені сили, особи, які радіють власному щастю.
На відміну від композиції “Танець смерті”, де чітко прослідковується розуміння смерті як
особистого горя і трагедії, де кінець людського життя є як грізним, так і приземлено-глумливим, в
“Тріумфі смерті” цьому персонажу (смерті) в одних випадках притаманні такі риси, як:
справедливість та розсудливість, в інших, італійські митці вбачали невдалий трагічний жарт, який
не лише глухий до людських поневірянь та страждань, але і поширює їх між ними, забираючи з
собою лише осіб, повних здоров’я, радості та щастя.

ВИСНОВОК
 Вступ 4

На основі опрацьованого матеріалу я хочу зробити наступні підсумки:

1) Тема смерті є основною в мистецтві Середньовіччя;
2) Причинами поширення теми смерті є:
а. Лютування епідемії бубонної чуми в XIV-XV століттях;
б. Ряд подій політичного та історичного характеру, які безпосередньо супроводились
масовою смертністю населення (падіння Константинополя, Столітня війна та інше );
в. Становлення в Європі три класового суспільства, внаслідок чого відбулися зміни у
суспільній ментальності, а, відтак, і у відношенні до смерті;
г. Морально – духовне зубожіння суспільства і, як наслідок, страх перед кінцем життя,
ідея рівності усіх і кожної особи перед лицем смерті;
3) Протягом X-XІІІ ст. смерть асоціювалась насамперед із посланницею неба. Таке
трактування було продиктоване глибокою вірою людини в правди християнської віри та доктрину
Церкви;
4) До XІV ст. смерть сприймалась як розумне завершення життя – звільнення від тілесних
страждань людини та злука з Богом, як перехід від тимчасового життя до вічного;
5) XIV-XV століття характеризувалися зміною світогляду людини, занепадом суспільної
моралі. Смерть трактується, як слуга пекла, оскільки тепер вже вона відкриває перед особою не
шлях до Господа, але до вічних мук;
6) Усі вище згадані інтерпретації кінця людського життя знаходили власні вираження в
прикладному мистецтві. Таким чином, образ смерті художники часто наділяли зовсім відмінними
рисами: від справедливості і співстраждання до демонічності, зачерствілості та жорстокості;
7) Існує надзвичайно велике число персоніфікованих образів смерті, більшість з яких можна
звести до наступних трьох: до апокаліптичного вершника, до міфологічної богині помсти Ірінії і до
скелету з музичним інструментом чи зброєю;
8) Мистецькі твори, де кінець життя зображається у вигляді ангела з погаслим факелом або
жінки в траурному одязі, є рідкісними випадками, коли смерть виступає у ролі людської слуги та
посланниці неба;
9) Найпоширенішим персоніфікованим образом смерті в X-XV ст. була скелетоподібна мумія;
10) Виникнення композицій: “Танець смерті” та “Тріумф смерті” є прямим наслідком
лютування епідемії чуми та занепаду суспільної моралі;
11) Основними ідеями, які символічно втілені в сюжеті “Танець смерті” є:
а. Усі люди рівні перед лицем смерті;
б. Невід’ємною ознакою життя є смерть;
в. Загробне життя людини відповідає її поведінці на землі;
 Вступ 4

12) В композиції “Тріумф смерті” домінують наступні думки:

а. Смерть – “королева”, оскільки її влада над людським життям – безмежна;
б. Смерть є сліпою, жорстокою та несправедливою, її жертвами в першу чергу стають
особи, сповнені радості, любові та щастя;
в. Такі земні цінності, як багатство, влада, насолода і людська шана є повністю
беззмістовними та тимчасовими;
Надзвичайно великий творчий спадок залишила по собі епоха Середньовіччя. Яскравим
прикладом є твори прикладного мистецтва, лейтмотивом яких є тема кінця людського життя.
Буденність смерті в XIV-XV столітті стала основою філософського та світоглядного
переосмислення суспільством цієї теми, а також великим поштовхом для розвитку будь-якого виду
мистецтва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 Вступ 4

1. Ададуров В. Історія Франції. Львів 2002;

2. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. М. 1992;

3. Йоффе И Мистерия и опера. Ленинград 1937;

4. Нессельштраус Ц.Г. Культура Возрождения и средние века. М.1993;

5. Реутин М.Ю. Словарь средневековой культуры. М. 2003;

6. Соколов М.Н. Вечный Ренесанс. М.1999;

7. Хейзинга Й. Осень средневековья. Москва 1988;

8. http://www.bogdienst.ru/vestnik/doc08/07.doc

(Сыченкова Л. Иконография ″пляски смерти″. Одна историчесская параллель);

9. http://www.cathedral.net.ua/articles_preview_1_44.htm;

10. http://idavirus.livejournal.com/97362.html;

11. http://www.rowane.de/html/totentanz.html

(Koehler В. Das Bild vom Tod im Totentanz. Der Tod und sein Bild im 16. Jahrhundert);

12. http://tanatos.ru/?nav=content&id=224;

13. http://www.1september.ru/ru/art/2000/no27_1.htm

(Мириманов В. Смерть торжествующая Образ смерти в искусстве Средневековья).

 Вступ 4

ДОДАТОК

№1

№2
Вступ 4

№3

№4

№5
 Вступ 4

№ 6
№7

№8

№9
 Вступ 4

№ 10 № 11

№ 12 № 13