УКРАЇНСЬКИЙ КАТОЛИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЛЬВІВСЬКА ДУХОВНА СЕМІНАРІЯ СВЯТОГО ДУХА

Філософсько-богословський факультет

Кафедра богослов’я

ПРОБЛЕМАТИКА СМЕРТІ В ХРИСТИЯНСТВІ

ТА БУДДИЗМІ. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Дипломна робота

Студента 5 -го курсу: Ігоря Кубльовського

Науковий керівник: п. Андрій Васьків
кандидат історичних наук

Львів 2008
 ЗМІСТ

Вступ............................................................................................................................3

Розділ 1. Людина та сенс її життя в християнстві та буддизмі..........................5

1.1. Християнство. Цінність людської особи......................................................5

1.2.Проблема сенсу буття людини у буддиській традиції ................................7

Розділ 2. Історія розвитку вчення про смерть...................................................11

2.1. Вчення про смерть в Християнстві.............................................................11

2.2. Вчення про смерть в Буддизмі.....................................................................14

2.3. Вчення про переселення душ в буддизмі....................................................18

2.4. Аналіз вчень про потойбіччя, їх проблематика в буддизмі......................20

Розділ 3. Вчення про спасіння в науці Буддиських релігій та

сотеріологія в християнстві......................................................................22

Висновки...................................................................................................................25

Список використаної літератури.........................................................................27

 ВСТУП
Характерною особливістю багатьох релігійних вчень і досить значної частини

філософських систем є вчення про смерть. Питання позасмертного існування людини

було темою досліджень і змагань дати відповідь на нього багатьох осіб протягом усього

періоду існування людства. Часто воно ставало каменем спотикання для одних і

причиною змагання до досконалості та святості життя для інших. З впевненістю можна

ствердити, що кожна людина бодай раз у своєму житті замислювалась над питанням

про своє існування після біологічної смерті. В будь якому випадку це питання не можна

відділити від самої особи людини, бо воно безпосередньо стосується її існування.

Тема даної дипломної роботи спрямовує мене перш за все до вивчення питання

сенсу людського життя, а також проблема смерті у вченнях які своїм корінням сягають

ще релігій Індії. Оскільки сучасне неохристиянство побудоване таким чином, що має

здатність вбирати в себе багато вірувань інших релігій зокрема буддизму, необуддизму

та інших течій. Тому актуально було б дослідити такий феномен із цього аспекту. Бо

саме індуїзм став колискою вчення про життя після смерті і викликав різне тлумачення

цього вчення у інших релігійних системах. Також намагатимусь проаналізувати думку

християнського світу стосовно цього питання.

Метою цієї праці є пролити світло на правдиве розуміння смерті особи та її

винятковості в сотвореному світі, та з’ясувати значення спасіння людської душі; а

також – виявити наслідки за яким принципом це можна осягнути. Таким чином

допомогти краще зрозуміти поняття смерті котре так нас лякає своєю таємничістю. І

спробувати порівняти розуміння феномену смерті як в християнстві так і буддизмі.

Для досягнення окресленої мети використовуватимуться наступні методи:

розповідний та синтетично-аналітичний. Зокрема, переслідуючи вказану мету, а саме –

показати важливість та актуальність вчення про індивідуальність людської особи у

 Вступ 4

будь які часи, намагатимусь використати та поєднати потрібні елементи із вчень

Святих Отців та творів християнських богословів й мислителів різних періодів.

Структура праці складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку

використаної літератури.

У першому розділі «Людина та сенс її життя в християнстві та буддизмі» йтиме

мова про християнське та буддиське розуміння слова «особа» а також її

індивідуальність, та значення цієї особи в світі.

У другому розділі «Історія розвитку вчення про смерть» здійснена спроба

показати якими шляхами формувався розвиток цього вчення,як в християнстві так і в

буддизмі спробую дослідити різнобічні трактування феномену смерті а також

намагатимусь дослідити значення слова «смерть ».

У третьому розділі «Вчення про спасіння в науці буддиських релігій та

сотеріологія в християнстві.» подана спроба описати яким чином розуміння

індивідуальності відкликується до питання спасіння людини, тобто дослідити який

наголос стосовно особи робиться в буддизмі і християнстві, які в них є відмінності а

можливо і щось спільне.

Джерельною, фактологічною та методологічною базою для написання дипломної

роботи є статті та монографії дослідників даної тематики. Зокрема проблема феномену

людського буття а також розуміння смері і позагробного життя розглядається у працях:

Григорія Ніського, Немезія Немеського, Каліста Уера, Зізуляса, Василіадіса, Киприяна

Керна, А.Меня, Цігенауса, Кочетова, Дюмена.

Отож, дана праця буде обмежена переліченим вище списком тем, залишаючи

простір для більш ширших досліджень, не обмежених такими вузькими рамками і

завданнями. Питання людської особистості заторкує багато різних пов’язаних із собою

вчень і догм. Зокрема можна розглядати його у двох площинах: біологічного розвитку

індивідуальності та еклезіальній площині. Тому ця робота не претендує на джерело

 Вступ 5

вичерпної інформації на це питання, але можливо послужить поштовхом для глибшого

його дослідження.
 РОЗДІЛ 1

ЛЮДИНА ТА СЕНС ЇЇ ЖИТТЯ В ХРИСТИЯНСТВІ ТА

БУДДИЗМІ

1. 1. Християнство. Цінність людського життя

Поняття «особистісної ідентичності» людини цікавило багатьох людей. Особливо

актуальним воно стає в епоху гуманізму де людина займає перше місце. Протягом

історії були випадки, коли його хотіли відокремити від богослов’я, але попри це ніхто

не зміг розірвати зв’язку цього поняття з богослов’ям.

Якщо спробуємо дослідити вчення Платона про особу та її буття, то зустрінемо,

що у його вченні поняття особи є онтологічно не можливим. Душа, яка виступає

гарантом вічного існування людини не перебуває у постійному зв’язку з конкретною

людиною, хоча вона має здатність існувати вічно, проте може поєднуватись з іншим

конкретним тілом у такий спосіб вона встановлює іншу індивідуальність. Знову у

Арістотеля хоч душа пов’язана з конкретним тілом і таким чином встановлює

«індивідуальність», але коли порушується психосоматична єдність, тобто в момент

смерті ця «індивідуальність» руйнується1.

На окреслення поняття «особа» використовували терміни «πρόσωπον», «persona»,

але найбільш вдало зміст цього слова відтворює слово «іпостась», яке має значення

природи чи сутності. З плином часу і самі греки почали ототожнювати терміни

«іпостась» і «особа». Св. Афанасій у «листі до єпископів Єгипту й Лівії» пише:

«іпостась є усія і не має ніякого іншого значення, окрім самого буття… Адже іпостась і

усія є існуванням»2. Особа вже не є додатком до буття, а сама є іпостассю буття, особа

констатуює буття, вона дозволяє сущим бути сущими. Це і є утворюючим елементом

1
Й. Зізіулас. Буття як спілкування. Київ 2005, с. 27-28.
2
Й. Зізіулас. Буття як спілкування. Київ 2005, с. 37.
 Людина та сенс її життя в християнстві та буддизмі 7

істоти3. Існування особи як індивіда передбачає надання їй такої характеристики як

свобода, а єдиним способом здійснення онтологічної свободи – це любов. Особа бажає

не короткотривалого існування, але прагне вічного існування, як конкретна, унікальна і

неповторна істота. Унікальність для людської особи є чимось абсолютним.

«Особистісність є всеохоплюючою повнотою буття, вселенським виразом його

природи»4. Якщо раніше в описі вчення індуїстичних релігій можна було зустрітись з

твердженням, що смерть це руйнування особистості чи початок для сотворення нової

особистості, то в християнстві смерть як біологічний факт є чимось природнім, бо саме

в такий спосіб можливе продовження життя. Тут знову зустрічаємось із вченням про

людську душу про яку йшла у першому підрозділі першого розділу. Відносно вище

наведених фактів, людська душа є безсмертною, то виживання особи є необхідністю 5.

Святий Василій Великий в своєму творі «Шестиднев», а також Григорій Богослов в

першому богословському слові гостро виступають проти вчення про переселення душі.

Отці наголошують на тому, що таке вчення є нелогічним і заперечує велич і гідність

людської особи, яка сотворена Богом на Його образ і подобу 6. Іван Золотоустий також,

заперечуючи це вчення, наголошує, що така позиція реінкарнації загороджує нам

«шляхи до богопізнання»7.

Згідно вчення Отців Церкви особа – це „образ і подоба Божа”. Виходячи з цього,

Отці розглядають два способи існування іпостасі біологічний і еклезіальний. Щодо

першого способу – біологічного, то тут іпостась приходить до існування через зачаття

та народження людини. Смерть стає природнім етапом розвитку біологічної іпостасі

«передачею простору і часу для інших індивідуальних іпостасей, закарбовуванням

іпостасі як індивідуальності»8. Іпостась еклезіального існування створюється через

3
Й. Зізіулас. Буття як спілкування. Київ 2005, с. 39.
4
Й. Зізіулас. Буття як спілкування. Київ 2005, с. 48.
5
Й. Зізіулас. Буття як спілкування. Київ 2005, с. 49.
6
Н. Василиадис. Таинство смерти. Афіни 1998, с. 442-443.
7
Н. Василиадис. Таинство смерти. Афіни 1998, с. 444.
8
Й. Зізіулас. Буття як спілкування. Київ 2005, с. 52.
 Людина та сенс її життя в християнстві та буддизмі 8

народження людини у святій тайні Хрещення. Саме це і є актом який конституює

іпостась. Хрещення приводить до нового способу існування, до відродження (1 Пт. 1:3,

23), а отже приводить і до нової «іпостасі».

Найбільше вчення про особу нам подає Ісус Христос. Прагнення людини бути

особою не є містикою, але історичною реальністю.

Ісус Христос зажив звання Спасителя не тому, що Він приніс у світ чудове об’явлення,
піднесене вчення про особу, а тому, що Він реалізує в історії саму реальність особи і
робить цю реальність основою й «іпостассю» особи кожної людини9

1.2. Проблема сенсу буття людини у буддистській традиції

Морально-етичні принципи буддизму

Стрижнем віровчення буддизму є людина, якій адресовані «Чотири благородні

істини», «Восьмискладовий шлях спасіння». Чітко визначена мета людського

існування: самовдосконаленням домогтися зупинення перероджень, вирватись із

сансари і досягти нірвани. Для цього не потрібні жертвопринесення, культові

церемонії. У зосередженості на проблемах буття людини полягає релігійне новаторство

буддизму, його моральний пафос».10

«До Будди моральність визначали за належністю до касти, тобто за соціальним

станом людини. Будда оголосив усіх рівними в духовній сфері. Матеріальний аспект

людського буття як вияв сансари він ігнорував. На цій підставі заперечував право

приватної власності, національну обмеженість, проголошував загальне братерство

людей, упевненість, що людство рухатиметься до самовдосконалення незалежно від

віри в Бога.»11

Етична система буддизму містить основні норми загальнолюдської моралі.

Смиренність, лагідність, любов до всього живого, терпимість, співчуття, готовність до

взаємодопомоги та інші моральні якості вона розглядає як кроки до спасіння.

9
Й. Зізіулас. Буття як спілкування. Київ 2005, с. 55.
10
Кочитов А.І. „Буддизм” Москва 1983. ст 54.
11
www.franko.lviv.ua/faculty/pravo/buddyzm_rg.doc
 Людина та сенс її життя в християнстві та буддизмі 9

Буддизм вибудував цілісну моральну систему без догматичних норм поведінки,

без канонізації зовнішніх форм (звідси — нехтування культовою діяльністю). Він

визнає історичну і просторову різноманітність моральних норм, що сприяє

співіснуванню протилежних моральних засад. Наприклад, засуджує будь-яке вбивство,

навіть комахи, і водночас дозволяє споживання м'яса. Подібно розглядає проблеми

провини і відповідальності, злочину і кари.

Але загалом буддизм послідовно розвиває гуманістичну концепцію особи,

відстоює цінність її, вимагає поваги до неї. Провідним мотивом його моральної

концепції є людинолюбство. Він обстоює принципи, дотримання яких забезпечує

духовну рівновагу людини, внутрішню її віддаленість від буденності, бо світ (сансара)

— найбільше зло. Водночас буддизм визнає необхідність жити і діяти, залежність

людини від суспільства. Але при цьому акцентує увагу людини на її внутрішньому

бутті, психологічному стані, на самозаглибленні та відповідному моралізуванні.

Поглиблюючи моральні настанови «Восьмискладового шляху спасіння», Будда

формулює «Десять великих доброчинностей»: щедрість у подаянні, терпимість,

щирість, лагідність, смирення, самообожнення, негнівливість, неза-подіяння зла живим

істотам, милосердя, непротидія силою силі. Найбільші «П'ять поганей»: убивство,

крадіжка, перелюбство, брехня, пияцтво. Зазначає буддизм і «Десять зол» — це

згадувані «П'ять поганей», а ще обжерливість; надмірна захопленість музикою,

співами, танцями і театром, бо це розбещує слух; надмірна любов до натирань, запахів,

квітів, коштовностей, бо це розбещує зір і нюх; пристрасть до м'якого ложа, бо це

розбещує відчуття; користолюбство.

Буддійську мораль Далай-лама XIV розглядає через призму недоброчинностей:

три фізичні недоброчинності — вбивство (від комахи до людини), крадіжка, розпуста;

чотири недоброчинності мови — брехня, злослів'я, лжесвідчення, пустослів'я; три

недоброчинності розуму — заздрість, зловмисність, хибні погляди.

 Людина та сенс її життя в християнстві та буддизмі 10

Буддизм не проповідує аскетизму, хоч і не заперечує його. Він наполягає на

стриманості щодо матеріальних благ, дотриманні середнього шляху, заперечує як

заглибленість у чуттєві насолоди, так і умертвіння плоті.

Своєрідною є проповідь любові та милосердя до всього живого. Буддист

споживає воду, користуючись ситечком, щоб комаха випадково не постраждала при

цьому. А йдучи дорогою, гілкою розчищає шлях перед собою, щоб не наступити на

живе. Це стосується і людей: нікому не заважати, нікого не образити, нікому не

вчинити шкоди.

Буддизм пропагує однакове ставлення до всіх, закликає до особливого співчуття

людям, чиї інтереси ущемлено, вважає зайвим захищати людину від насильства, карати

за недобрі вчинки, навіть за вбивство. Він проголошує, що, відповідаючи насильством

на зло, люди множать його. Тому до всього слід ставитися спокійно, не виявляти

пристрасті до зла, ухилятися від нього. Коли всі так робитимуть, зло зникне.

Новизна буддійського вчення не стільки у поглядах на моральну проблематику,

в утвердженні загальнолюдських цінностей (це було відомо до нього), скільки у

практичних рекомендаціях щодо їх досягнення. Ще одна особливість його моральної

концепції полягає в наданні особливого значення не зовнішнім чинникам, що

впливають на людину, а внутрішній силі особистості. Спасіння людини залежить не від

жертвопринесення, не від молитви, не від чийогось покровительства чи заступництва, а

тільки від її самовдосконалення.

Самовдосконалення у буддизмі пов'язане з уявленнями про істинне знання,

скероване не на зовнішній світ, а на самоспоглядання. Воно досягається шляхом

медитацій (внутрішньо заглиблених роздумів), практикою буддійської йоги. Завдяки

медитативному трансу людина має досягти чотирьох вищих станів: доброзичливості,

піднесеної радості, співчуття до близьких, цілковитої безпристрасності. Щоб стати

 Людина та сенс її життя в християнстві та буддизмі 11

праведною, вона повинна виробити у собі здатність постійно перебувати в одному з

цих станів. Це забезпечить їй незалежність щодо сансари.

«Допоможуть людині в цій справі вісім досконалостей (певних стадій

зосередженого міркування) та відповідні здібності:

1) відсторонення від зовнішніх подразників;

2) відключення внутрішніх подразників;

3) цілковите припинення розумово-емоційної діяльності;

4) цілковита відчуженість від буденного світу;

5) подолання відчуття простору і часу;

6) усвідомлення хибності «Я» і вихід за його межі;

7) усвідомлення незначущості всього сущого;

8) подолання антиномії (суперечності) «свідоме—несвідоме».

Завдяки цьому можна осягнути чотири вищі мудрості:

1) радість, що виникає внаслідок відмежування від зовнішнього світу і

концентрації мислення на важливій ідеї;

2) спокій, який зупиняє розумову діяльність;

3) захоплення, що виникає внаслідок відключення відчуттів;

4) транс (потьмареність свідомості), що забезпечує цілковиту ізольованість від

будь-яких подразнень, повну самозаміненість душі.

Усе це вимагає від людини системного самоаналізу, послідовної праці над собою,

значних моральних, вольових зусиль».12

12
Релігієзнавство Кислюк А.. В.Кучер О. М.,Київ 2004р.ст. 116.
 РОЗДІЛ 2

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВЧЕННЯ ПРО СМЕРТЬ

2.1. Вчення про смерть в Християнстві

Смерть не можна розглядати відособлено від решти життєвих явищ. Про неї можна

говорити, лише інтегрувавши її у сукупність антропологічних даних: Людина створена

як образ Божий і тому вона є в особливих відносинах з Богом і в деякому сенсі

спорідненою з Ним. «Бог же створив безсмертною людину і вчинив її за образом

власної природи» (Муд. 2,23).13

Це Боговідношення врешті-решт треба розуміти особливо. Людина покликана з

нічого до існування Словом Божим, щоби вона здійснила добро у свободі, ставши

відповіддю на поклик Творця: у більш інтенсивному особово-відповідному розкритті

людина повинна увійти у дедалі глибшу спільноту з Богом. Вона відчуває в собі таємне

бажання бути досконалою та святою і беззастережною любити. Здійснити це бажання

можливо тільки в Бозі. Оскільки людина налаштована на спільноту любови з Богом,

смерть як можлива зустріч з Богом здатна стати спасенною подією. Отож людина хоче

померти, бо за відомим висловом Августина: «її бентежне серце заспокоїться тільки в

Бозі».14

Іншими словами, ця думка значить, що людина не хоче безмежно подовжувати

своє життя. Фантастичні романи про майбутнє та народні оповідання усвідомлюють,

що «зв’язана смерть» та безкінечне життя на землі призводять зрештою до

перенасичення та нудьги. При тому було б хибно вважати таке перенасичення і

бажання смерти тільки наслідком щораз сильніших тілесних хворіб або старечого

слабоумства. І в доброму зовнішньому душевному стані людина потрапляє у стан, де

вона, - подібно до великих старозавітних постатей, стає «ситою життям».15

13
А. Цігенаус есхатологія Львів 2006 с.–72.
14
Там же
15
А. Цігенаус есхатологія Львів 2006 с– 73
 13

Смерть є не тільки поверненням додому, завершенням, Богозустріччю та

спасительною подією для людини на підставі її надприродного призначення - вона

сприймається більше як нещасна подія, як щось примусове та руйнівне, бо людина не

хоче, але мусить умирати. Як пояснити те, що спасительна подія вважається нещасною,

і що людина з безсмертною душею, яка є передумовою життя, та з вищим за смерть

особливим осередком все-таки має страх перед смертю?

Щоправда, тут треба поставити глибше запитання: з якого гріха випливає смерть?

У цьому контексті насамперед думаємо про особистий, та смертний гріх. Тому сказано,

що пожадливість провадить до гріха: «гріх же, здійснений, –– породжує смерть» (Як.

1,15; пор. Рим. 1, 32 ). Цей особистий гріх призвів також до смерті прародичів і до

скорочення життя, згідно книги Буття. Страх смерті святих та праведників, тобто

людей без смертного гріха, змушує, однак, зазирнути глибше: поза особистим гріхом,

гріх Адама і закорінення у первородному грісі віддаляють всіх людей від Бога –

настільки, що смерть сприймається як лихо: «Бо тому, що через чоловіка смерть і

воскресіння мертвих». Якщо смерть є наслідком гріха, постають питання: чи прародичі

померли б і тоді, коли не згрішили, чи належить засадничо до людської природи, чи

вона стала смертною щойно через гріх?

Адам після переступу заповіді Божої стягнув на себе смерть, якою Бог пригрозив

був йому, а зі смертю – рабство і владу того, хто потому отримав панування смерті,

тобто диявола. Адам зашкодив не лише собі, але також своїм нащадкам, на яких

перейшли гріх і смерть. Тут міститься підсумок згаданих біблійних витягів: смерть –

наслідок гріха, а саме – гріха первородного, який впливає на цілу людину і приневолює

її підвладарювання смерті, тобто диявола.

Під час земного життя кожне позитивне або негативне рішення може бути

скореговане. Зі смертю можливість змінити своє визначальне спрямування

припиняється. Рішення стає остаточним. Тому неможливо, що праведник у небі ще раз

 14

відвернувся від Бога. Божа благодать утримує його при меті, яку він визначив протягом

свого життя. Щаслива спільнота з Богом була б постійно затьмарена можливістю її

втратити. Справді щасливим може бути тільки той, хто усвідомлює безкінечність свого

щастя. Ця певність має також свій зворотній бік: проклятий –– про вічне прокляття

вестимемо мову пізніше – також не зможе змінити і не змінить свого спрямування.16

Остаточність рішення заперечують прибічники переселення душ. Видається, що

можливість уникнути життєвих рішень робить реінкарнацію такою притягальною саме

на Заході. Це уявлення про переселення душ або про нововтілення можна віднайти у

давніх релігіях Індії ( буддизмі, джайнізмі, індуїзмі ), у Пітагора та Платона, у

африканських дикунів і частково уже в кам’яному віці; якщо у середньовіччі та у

новому часі його дотримувалися у езотерично – елітарних колах, то тепер у

реінкарнацію вірить 21% європейців за опитуванням інституту (Gallup) між (1978 –

1982 роками), при чому очевидно, це число останнім часом ще зросло. Якщо ж узяти

під увагу ще більше поширення віри у переселення душ у далекосхідних країнах, то

майже кожний другий, що вірує у посмертне життя, приймає також і реінкарнацію. 17

2.2. Вчення про смерть і позасмертне життя в буддизмі

В усьому розмаїтті поглядів і відповідей на вчення про безсмертя, зустрічається теорія

яку греки називають теорією «метемпсихозу». В Індії її називають – «сансара», але

частіше можна почути про неї як «переселення душ», «реінкарнація» чи

«перевтілення». Історичні джерела описують, що ця доктрина виникає в певному

обмеженому регіоні, викристалізовується в певному етнічному середовищі, в районі

між Індійським субконтинентом і Австралією. Згодом, коли в Індію прийшли племена

аріїв, близько 2000 р. до н. е., вони переймають цю теорію перевтілення душі, хоч

16
А. Цігенаус есхатологія Львів 2006 с – 80
17
А. Цігенаус есхатологія Львів 2006 с – 81
 15

насправді їх предки не були знайомі з цим вченням. Найстаріша пам’ятка релігії тих

часів Рігведа не містить в собі опису цієї теорії переселення душ. Найперше опис цієї

теорії знаходимо в Бріхадараньякі-Упанішаді, яка датується І-им тисячоліттям до н. е. 18.

Надалі, спробую вияснити, що ж вчить ця теорія про «переселення душ»?

Олександр Мень у книжці «Магія, окультизм, християнство», розрізняє три форми

цього вчення: перша міститься в найстаріших текстах Упанішад, друга – вчення про

переселення душ в буддизмі, і остання – вчення про смерть в сучасній

еволюціоністичній моделі.

Історія виникнення першої теорії розповідає нам, що згідно вчення древніх

індійців у світі існує лише єдиний Бог Творець, який народжує із Себе світ і після цього

знову забирає його. Людини – як сотвореної істоти, чи будь якого іншого творіння у

світі не існує. Навіть явища які відбуваються у світі виникають через народження з

середини Божественного і в кінцевому результаті знову повертаються в лоно Єдиного

Бога.

Згідно цього розуміння важко говорити про смерть, тому що в кінцевому

результаті відбувається перевоплочення не людини, а самого Брахмана. Це єдине

божество входить в світ, а кожна людина є просто його проявом, є єдиносущною цьому

божеству. Людина, живучи земним життям, має за свою ціль віднайти в собі цю

таємницю і пам’ятати, що все ж таки коли помре вона повернеться в свій первісний

стан. Коли таке повернення відбудеться, людина побачить усю велич такого

переродження19.

В Упанішадах життя після смерті можливе завдяки тому, що Абсолют, який

знаходить своє втілення у світі, немов, бавиться в ньому, перетворюючись то в людину,

то в тварину, а навіть може в рослину. Завжди фінішем такого циклу перевтілень є

повернення до точки виходу – до єдиного божества. У свідомості людини, яка вірить в

18
А. Мень. Магия, оккультизм, христианство. Москва 1996, с.118-119.
19
А. Мень. Магия, оккультизм, христианство. Москва 1996, с. 119.
 16

це вчення, людини – як особистості не існує. Натомість існує лише єдина

надособистість, а наша особистість є маленьким спалахом божественного буття, яке

може тривати короткий час. Людина, яка в своєму першому народженні піддається

світським прив’язаностям, як наслідок знову повертається після смерті назад у світ.

Стан, який спричиняє це нове переродження називають кармою20.

Вповні це вчення системи переселення душ представлене в 12 книзі законів Ману.

Усі гріхи тут чітко структуровані і згідно цієї структури будується дальше вчення про

сансару. Відповідно душа оселялась в тіло тварини, птаха, рослини чи будь який інший

сотворений предмет, в залежності від того який гріх полонив людину в минулому
21
житті . Таке структуроване вчення про поза смертне життя в індуїзмі уникає

трудностей на питання: «А де ж була душа до народження?», « Яка її доля після

смерті?». Але все ж таки виникають інші питання: «А яке тут місце займає

усвідомлення самого себе?», « Яка роль пам’яті про те ким я був досі?».

Дуже цікавою є розповідь про сотворення людини і усього живого, описана в

книзі Брад-Араніака Упанішад (І, 4). Тут описано, що спершу існувало щось на подобі

духа – Пуруша, але йому було самотньо і він захотів чогось іншого. Тоді постало щось

на подобі чоловіка і жінки в обіймах одне одного. Згодом, вони розділились і так

повстали до існування окремо, як чоловік і жінка. Жінка хотіла утекти від свого

чоловіка і перетворилася на корову, а він в свою чергу став биком і такі перевтілення і

спричинили виникнення усіх живих сотворінь 22. Якщо спробуємо провести якісь

аналогії з описом сотворення людини в Святому Письмі, то зауважуємо суттєву

різницю, що на відміну від попереднього опису в Упанішадах, людина в Святому

Письмі є сотворена на образ і подобу свого Творця. Вона наділена дарами розуму і

свобідного вибору, цими якісними характеристиками вона відрізняється від усіх інших

20
А. Мень. Тайна жизни и смерти. Москва 2003, с. 18.
21
Иллюстрированная история религий / ред. Д. П. Шантепи де ля Соссей, т. 2. Москва 1899, с. 54-55.
22
Иллюстрированная история религий / ред. Д. П. Шантепи де ля Соссей, т. 2. Москва 1899, с. 51-52.
 17

сотворених Богом тварин чи речей і тим самим стоїть набагато вище від них. Людина

тут сотворена як індивідуальність.

Людину створив Бог не такою, як інші тварини чи дерева які не можуть діяти згідно своєї
свободи. Інакше людина не була б достойна нагороди чи похвали, якщо б не свобідно
вибирала добре, але була б сотвореною такою; я не могла б якщо б поганою була, по
справедливості бути покараною, якщо б була такою то не сама по собі, але тому що не
могла би бути іншою, аніж вона народилась23.

Коли Григорій Богослов говорить про сотворення людини то має на увазі

унікальну істоту, яка відрізняється від інших сотворінь 24. Цю думку він підтверджує

словами ради Пресвятої Тройці під час створення людини, а також вдихання в неї

божественного життя. Для св. Григорія сотворення людини останньою, набирає

позитивного значення, бо «не личило, тому хто керує з’явитися раніше підлеглих…» 25.

Людина, створена останньою, немов вінець творіння і покликана до царювання у цьому

світі, до відповідальності за нього, а також до освячення світу через себе. 26 Ці

твердження спрямовані на доказ того, що людська душа є суттєво відмінною від душі

тварини, бо є вищою по своїй суті. Св. Августин, говорячи про душу, визначає її як

субстанцію наділену розумом, а її основне завдання полягає в управлінні тілом.

Сутність людини визначається саме в її душі, а не в тілі. Немезий Емеський також

виявляє людину як вінець творіння значно вищу за ангелів, через її тілесно духовний

вимір на противагу іншим створінням. Про це він говорить у своїй праці «О природе

человека»27.

В одному із своїх діалогів Юстин розповідає про розмову з привітним і

смиренним старцем, де старець показав помилковість вчення про переселення душі.

Робить він це на основі можливості споглядання Бога. Старець говорив, що Бога можна

23
Ранні Отці Церкви / перекл. П Преображенского. Брюссель 1988, с. 313.
24
Киприан Керн. Антропология св. Григория Паламы. Москва 1996, с. 155.
25
Григорий Нисский. Об устоении человека. Санкт-Петербург 1995, с. 13.
26
Єпископ Каліст (Уер). Православний шлях. Київ 2003, с. 56.
27
Немезий Емеський. О природе человека. Москва 1998, с.
 18

пізнати лише через безпосереднє споглядання, або через посередництво інших, тих хто

осягнув такого споглядання. Натомість Юстин опирався на людський розум, який

згідно Платона, здатний осягнути споглядання Бога. Старець заперечив це тим, що

згідно Платона не кожен може осягнути споглядання Бога, а лише той хто очищений

чеснотливим життям. Крім цього, слідуючи за логікою Платона, потрібно і тваринам

приписати цю здатність, оскільки на думку філософа, душі тварин по суті не

відрізняються від людських душ. Старець доводить що людські душі, які переходять в

тіла тварин як вияв покарання за свої попередні гріхи є позбавлені усвідомлення своїх

попередніх прогрішень і свого тимчасового приниження, а тому ув’язнення їх в тіла

тварин не досягає цілі – морального покарання28.

2.3. Вчення про переселення душ в буддизмі

Про ще одну теорію перевтілення душ, можемо дізнатись з вчення буддизму. Згідно

вчення цієї релігійно-філософської системи особистості не існує. Поняття особистості

тут окреслене словом «скандха», його слід розуміти як суму деяких елементів, які

існують, а особистість тут зникає. Переселення душі в буддизмі є лише даниною

традиційному індійському вченню. Великий дослідник буддизму Отто Розенберг

стверджує, що дійсність полягає в перевоплоченні лише тих елементів дхарми, які були

колись виведені зі стану спокою після чого вони входять у світ і творять людей, світ і

душі29. Після цього ці елементи розпадаються, але залишається зло яке вчинила людина

і воно переходить як «спадок» у наступне втілення. Людини як такої вже немає, але є

зло сотворене нею.

28
Сочинения святого Іустина філософа і мученика. Ранні Отці Церкви. Москва 1892, с. 260-261.
29
?
А. Мень. Магия, оккультизм, христианство. Москва 1996, с.118-119.
 19

Для віри у буддизмі важливими складовими є мудрість і співстраждання. Браміни

стверджували, що поєднатись людській душі, яку називають (атман), з душею

Вселенної – Брахманом простій людині неможливо. Подібне єднання може здійснити

лише душа члена касти мудреців, а щоб попасти в цю касту то людина мусить пройти

тривалий ланцюг перевтілень. Таке тлумачення створювало навколо священиків-

брамінів ауру таємничості і послуху їх правилам, щоб змогти бути зарахованими до цієї

касти і одержати запевнення свого спасіння. Взагалі, відомо, що всупереч цьому

вченню брамінів Будда зараховував до своїх учнів усіх хто цього бажав не лише тих

хто був представником вищої касти. Згідно його слів, стану нірвани, може осягнути

кожен хто чітко виконує усі монаші правила. Також Будда заперечував єдність

людської душі з Брахманом, більш того він відкидав підкорення Брахману і не вірив у

вічне життя. Він вірив у карму, яка, враховуючи попередні заслуги людини, визначала

яке перевоплочення чекає на неї далі. Але заперечував існування якогось «Я», душі, яка

постійно воплочується. Якщо в брахманізмі стан нірвани або як іще називають(мокша),

досягається коли душа зливається з душею Вселенної, то Будда описує цей стан як

припинення цього коловороту переселень, тобто повне зникнення особистості людини.

2.4. Аналіз вчень про потойбіччя, їх проблематика в буддизмі

Крім цих двох моделей перевоплочення існує ще й третя модель – еволюціоністична,

яка розвинулась в ХІХ ст. Як стверджує О. Мень ця модель своїм характером нагадує

теософську модель. Вона ігнорує песимізм який присутній у вченні буддизму, навпаки

побудована на науковому оптимізмі і прогресі ХІХ ст. Ця модель виникла в

 20

теософському русі, який був спрямований на все таємниче і пов’язаний з інтересами

людини30.

Історія розвитку еволюціоністичної моделі пов’язана з поширенням вульгарного

матеріалізму в кінці минулого століття. Це привело до виникнення великого

зацікавлення в різних прошарках суспільства до різного роду таємних речей,

феноменів, спіритизму, окультизму, забобонів. Рух цей виник в Росії з ініціативи

російської письменниці Олени Петрівни Блаватської та групи її прихильників.

Перейнявши з індуїстичних релігій вчення про перевтілення, вона пояснювала це як

форму спасіння світу, як розвиток кожної людини через різні тіла. Різниця від вчення

буддизму полягає в тому, що слідом за людиною в наступному перевтіленні переходять

не лише погані справи, але й добрі. Людина може вдосконалюватись при кожному

такому перевтіленні, та може очиститись і осягнути певної висоти 31. Олександр Мень

зауважує, що усі ці теорії розглядають спасіння як ціль, яку можливо осягнути лише

завдяки власним зусиллям, для християнства ж такий підхід є неприйнятним. В історії

християнства також зустрічаємо цю проблему перенаголошення людського зусилля у

ділі спасіння, бо наголошуючи на ролі власних зусиль, людина відкидала силу Божої

благодаті. Цю єресь ми називаємо пелагіянізмом. Людина є цілісною істотою, не може

бути особистості яка сьогодні живе в одному тілі, а завтра в іншому. Тіло людини є

чимось таємничим, є пов’язане з нами назавжди. Є тіло духовне – невидиме, і тіло

фізичне, тілесне – видиме, але такий поділ не перекреслює їх єдності32.

Душа людини не проста, але складається з багатьох частин, вона створена так, щоб

могла проявлятись за посередництвом тіла, бо душа ніколи не є без тіла, і тіло не

воскресає без душі. Людина не є розумна тварина, але є образом і подобою Божою 33.

Для християнства ідея перевоплочення в іншу людину, як говорить Олександр Мень,

3018
А. Мень. Магия, оккультизм, христианство. Москва 1996, с. 124.
19
А. Мень. Магия, оккультизм, христианство. Москва 1996, с. 121-122.
31
32
А. Мень. Магия, оккультизм, христианство. Москва 1996, с. 124.
33
Татіян річь противь еллиновь. Ранні Отці Церкви. Москва 1892, с. 383.
 21

полягає не в метафізичній переміні, але внутрішній переміні, яку можна здійснити за

допомогою любові і співстраждання. Така переміна потребує вийти за межі клітки

свого «я», при цьому дати свободу іншій людині, і обмежити в такий спосіб свою

власну свободу34.

34
А. Мень. Тайна жизни и смерти. Москва 2003, с. 75.
 РОЗДІЛ 3

ВЧЕННЯ ПРО СПАСІННЯ В НАУЦІ БУДДИСЬКИХ

РЕЛІГІЙ ТА СОТЕРІОЛОГІЯ В ХРИСТИЯНСТВІ

Незважаючи на відмінності, які є між християнством і вченням авторів Упанішад,

можна знайти тут і деякі точки подібності. Наприклад, що Божественна таємницю не

можна виразити людськими словами чи термінами, бо тим самим обмежемо існуючу

дійсність. Наступною точкою подібності є те, що і християнство і вчення Сходу

наголошують на духовному аспекті як вищому ступені розвитку буття. Також бачимо

подібність в категорії спасіння. В Упанішадах цей термін окреслено словом «мокша» і

він показує велику жагу в тому, щоб його осягнути. Знаємо, що християнство є також

релігією спасіння. Але саме тут є відмінності, які відрізняють спасіння християнське

від спасіння в релігіях індуїстичного походження. На Сході спасіння ототожнюється в

усвідомленні єдності людини і Божества, ця єдність не є якоюсь частковою, але є

повною. Проблема полягає в тому, що людина не знає, що вона є частиною Божества.

Натомість християнство вчить, що людина не є якоюсь частиною, але є творінням. Це

означає, що покликана до існування від небуття. Як стверджує Татіян «людина не

маючи спершу буття, народилась, і самим своїм народженням впевнилась у своєму

існуванні… ніколи її не було, а потім народилась».35 Саме тут виявляється ця якісна

різниця. Людина не є єдиносущною Богові, але є Його творінням. Олександр Мень,

характеризуючи цю якісну різницю приходить до висновку, що згідно Упанішадам,

єдиним суб’єктом світу є лише Бог. Християнство показує, що існує Бог – Творець і

його творіння людина. Людина тут виступає не як складова частина, яка позбавлена

власного існування, але як творіння з власною свобідною волею. Цей факт свідчить про

те, що людська воля протиставляється Божій волі, і спасіння людини тут не можливе
35
Татіян річь противь еллиновь. Ранні Отці Церкви. Москва 1892, с.374.
без її особистої згоди36. Якщо кінцевим завданням переселення душі є повне її

розчинення в Божественному, то в християнстві спасіння це приєднання, а краще

сопричастя до життя Божого, і аж ніяк не повне розчинення в ньому. Згідно цього

випливає різниця також щодо тлумачення самої особистості, якщо в християнстві це

окремий, повноправний індивід, то в релігії Сходу це тимчасовий прояв Божества. В

Євангелії точка зору цілком протилежна: Господь говорить, що душу кожного бачить

ангел на небі, тобто Творцю дорогоцінною є кожна сотворена людина, вона не є просто

якоюсь частинкою чогось.

Вічне життя особи як індивідуальної «іпостасі», тієї котра любить і котру люблять

становить основний зміст спасіння. Таке життя мовою Отців називається «обоження» –

теозіс «означає участь не в природі, чи сутності, Бога, а в Його особистісному

існуванні»37. Особистісне життя яке реалізовується в Бозі, здійснюється також на рівні

існування людини, а це і є метою спасіння.

Спасіння в реінкарнації є основане на власних зусиллях. Натомість в християнстві

спасіння є завдяки випереджуючій Божій ласці і нашому прийнятті її чи неприйнятті. Є

об’єктивна присутність Бога в світі і суб’єктивна відповідь людини. Цю співдію

окреслюємо терміном синергія.

Вчення індуїстичної релігії, а також вчення буддизму вчить як осягнути спасіння.

Це схоже на філософську школу де спасіння можна осягнути, як вже було написано

вище, власними зусиллями. В християнстві Христос – друга Особа Божа, явився заради

спасіння людини став чоловіком і відновив її первісний стан безгрішності, а навіть

більше зробив її причасницею життя Божого.

Ми віруємо, що по закінченні усього буде воскресіння тіл, Бог Творець буде суддею. Як
доказ цього: подібно як людина не маючи спершу буття, народилась, і самим своїм
народженням впевнилась у своєму існуванні; подібно таким же чином як і в народженні,

36
А. Мень. Магия, оккультизм, христианство. Москва 1996, с. 121.
37
Й. Зізіулас. Буття як спілкування. Київ 2005, с. 50.
 в момент коли перестає існувати і бути видимою знову буде існувати на зразок того, як
ніколи її не було, а потім народилась38.

Згідно вчення про коло сансари, найбільшим щастям для людини у такій ситуації

є припинити цей безперервний кругооберт. Спасіння для буддизму полягає в тому, щоб

перетнути спрагу життя – «трішну», в тому, щоб вийти за межі цього важкого буття. В

такому розумінні буддизм є вченням про розвоплочення. Християнство, навпаки вчить

про воплочення, що Бог приходить в цей світ, своїм приходом Він освячує небо і землю

і саму людину. Христос, який воплотившись стає людиною, має те саме тіло що й

людина, людська кров тече в жилах Боголюдини. Особистість не руйнується, тут

знищується лише зло в людині.

Висновки

38
Татіян річь противь еллиновь. Ранні Отці Церкви. Москва 1892, с.374-375.
Людська особа, якщо можна так висловитись є віссю навколо якої побудоване вчення

як про смерть, так і розуміння особи як індивіда, який, маючи точку початку, далі сягає

вічності. Намагаючись коротко вияснити ким саме є особа, слід зазначити: що особа є

цілісною, неподільною, є єдністю як зазначає апостол Павло: „духу, душі і тіла”. Ми не

можемо розглядати кожну її частину як окрему і досконалу, яка може існувати

незалежно одна від одної, потрібно завжди старатись пам’ятати про єдність її

складових. Говорячи про існування особи, людини як образу Бога Творця, слід також

пам’ятати, що правдиве існування образу можливе лише тоді, коли образ завжди

перебуватиме у стосунку любові зі своїм Першообразом. Такий спосіб існування образу

зреалізує його, як подобу, що є найвищою ціллю існування «на образ Божий». На

відміну від образу, який міститься в людській природі, покликання до подоби Божої

означає зреалізувати себе, як особистість.

Людська особистість має особливі, притаманні лише їй риси темпераменту і

характеру. Виходячи з того, що людина наділена свобідною волею і відповідальністю

за свої вчинки, можемо ствердити про існування в ній «ядра особистості», яке вона не

може передати іншим.39 Життя і його завершення не втрачають своєї ціни та гідності

навіть тоді, коли щось перешкоджає можливості вільної, безумовно відповідної

особовій істоті, співдії, і ця перешкода не власною провиною даної особи; те, що життя

і його завершення є даром Божої благодаті, перевершує здійснення повноособового

визначення. Виходячи з такої позиції християнська церква завжди відкидала

реінкарнаційну гіпотезу. У Конституції про Церкву « Lumen Gentium» II Ватиканського

Собору читаємо: „ Оскільки ми не знаємо ані дня, ані години, змушені чувати згідно з

Господнім застереженням, щоби при кінці нашого неповторного земного життя

удостоїтися увійти з Ним до весільної світлиці і бути зарахованими до благословенних,

39
А. Цігенаус есхатологія Львів 2006 с –96
і не мали б злі та ледачі раби піти до вічного вогню. 40 Відсутність цілісноїморальної

системи та дещо ”негативний” образ людини стає причиною того, що гідність людської

особи у буддизмі являється дещо нижчою, ніж у християнскій традиції. Людина не є ані

образом, ані подобою Божою. Її буття –безмежний ланцюг реінкарнацій, в ході яких

людина часто втрачає не лише „особистість”, але й людяність.

Тому слід підкреслити, що гідність людини, як вінка творіння Божого являється значно

вищою у християнській сотеріології, аніж у буддійській традиції.

40
А. Цігенаус есхатологія Львів 2006 с –82
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Основні джерела:

1. Святе Письмо Старого та Нового Завітів видавництво ооВасиліан Торонто

1990р.
2. Трипітака Санкт-Петербург 1989р.
Допоміжні джерелв:

1. Василиадис Н. Таинство смерти. Афіни 1998.

2. Григорий Ниський. Об устроении человека. Санкт-Петербург 1995.
3. Дюмулен Г. История дзэн буддизма Индия и Китай. Санкт-Петербург 1994.
4. Зізіулас Й. Буття як спілкування. Київ 2005.
5. Иллюстрированная история религий / ред. Д. П. Шантепи де ля Соссей, т. 2. Москва
1899.
6. Киприан Керн. Антропология св. Григория Паламы. Москва 1996.
7. Немезий Емеський. О природе человека. Москва 1998.
8. Мень. А. Магия, оккультизм, христианство. Москва 1996.
9. Мень А. Тайна жизни и смерти. Москва 2003.
10. Ранні Отці Церкви / перекл. П. Преображенского. Брюссель 1988.
11. Уер К. Православний шлях. Київ 2003.
12. Цігенаус А. Есхатологія. Львів 2006.
13. Кочетов А. Н. Буддизм. — М., 1983.
14. Кочетов А. Н. Ламаизм. — М., 1973.

Інтернет джерела:

http://www.franko.lviv.ua/faculty/pravo/buddyzm_rg.doc

http://www.treat.narod.ru/app.htm

http://www.kiev-orthodox.org/site/cults/619/

http://www.ru.wikipedia.org/wiki/