Трагедія «Гамлет» – «дзеркало» нашого життя. У ній - відбиток часу.

«Життя-театр» - лейтмотив (лейтмотивний образ) усієї творчості Шекспіра, у тому числі і

його трагедії «Гамлет принц Данський». Ніби й розгорнута, але прихована метафора «світ-
сцена», на основі якої і побудовано весь твір Шекспіра.

Так, в підтексті п'єси ми можемо виділити кілька художніх театрів, себто реальностей:
життєвий театр (зображена проблема правди, брехні і зради у словах і діях Клавдія,
Полонія, Гертруди, Розенкранца, Гильденстерна тощо);
«метафізичний» театр (співвідношення реального і нереального в сценах з Примарою,
батьком Гамлета);
природний театр (співвідношення здорового і хворого (глузду) в сценах з Офелією).
Ці театри служать фоном, на якому розігрується художній театр «театр-театру», а саме
взаємодія цих 3-ох театрів, а, може, й більше, в залежності від того, скільки реальностей
бачите ви, що займає центральне місце у трагедії.

Уся трагедія «Гамлет» буквально пронизана «театральною мовою», її герой постійно

вживає слова і вирази, пов'язані з театральною виставою та акторською грою. Але тільки
невелика частина цих слів має відношення до театру, як виду мистецтва, інша – видає
брехню за дійсність. До прикладу, в оригіналі Шекспір вживає слово «art» - в перекладі
мистецтво, але у сенсі «брехня», мистецтво удавання, награність, хитрість, в діалозі героїв
зіставляючи його зі словом «true» - правда. Звідси і стає помітно підтекст, власне,
авторський. А сцени, в яких беруть участь актори – професіонали, котрі приїхали в
королівство задля розваги верхівки, займають не дуже велике, але важливе місце у всій
трагедії. Також нагадуючи нам про важливість і змістовність лейтмотиву трагедії –
«життя-театр».

Держава, в якій живе, знемагаючи від бруду, зрад і усіляких вад, принц Данський, це
вигадана Данія. Писав же Шекспір про сучасну йому Англію. Все в його п'єсі - герої,
думки, проблеми, характери - належить суспільству, в якому жив Шекспір. Саме тому
автор використовує у творі вустами своїх героїв метафору «світ-в’язниця». Адже якщо у
світі є можливим нерозкритий, підступний і непоправний злочин, вбивство, якщо в ньому
гинуть справжні почуття, зокрема чесність, вірність, любов, дружба, справедливість, то
світ перевернувся. Світ уявляється Гамлету або городом, який заріс бур’яном, або
в’язницею із жорстким режимом і контролем. Саме тому Гамлет називає світ «буйним
садом», плодами якого є зло і підступність. Він заявляє своїм товаришам, що Данія —
в’язниця і весь світ — в’язниця.

Гамлет, принц датський, — прекрасний образ гуманіста, який зіткнувся з реальним світом,
де панує обман.
Підступне вбивство батька Гамлета розкриває перед сином те зло, яке панує у державі.
Помста за вбивство батька перетворюється на синівський обов’язок, кровну помсту.
Гамлет не може змиритися з існуючою несправедливістю, тому жадання помсти стає для
нього не просто особистою справою, а переростає у велике історичне завдання —
відновлення справедливості у власній країні.
Проте в цій боротьбі Гамлет докоряє собі за повільність і бездіяльність. Іноді
висловлюється думка про те, що Гамлет — не вольова людина, а мислитель і спостерігач,
який не здатний на рішучі дії. Але це не так.

В образі головного героя показана та сила почуттів, якою вирізнялися люди епохи
Відродження. Він важко переживає загибель батька і зрадницьке заміжжя матері. Ніби-то
кохає Офелію, але не знаходить поруч із нею щастя. Він відрізняється благородством, він
мислить і діє, виходячи з високих гуманістичних уявлень про людину. Саме такими
високими моральними вимогами до людини пояснюється його нестійкий стан коливання,
який є результатом зіткнення з навколишнім світом брехні, зла і зради.

Гамлет здатний на міцну і вірну дружбу. Єдиним його близьким другом є студент Гораціо.
Людей він цінує за особисті якості, а не за статус у суспільстві. Йому властиве зневажливе
ставлення до царських вельмож, проте він знаходить багато спільного з людьми мистецтва
— акторами. Його любить народ, про що, до речі, з тривогою говорить король.

Гамлет вражений не тільки злочином Клавдія, але й усіма, чужими йому самому,
життєвими принципами і моральними нормами. Гамлет усвідомлює, що не може
обмежитися однією тільки помстою, бо помста не змінить світ, не поверне цьому світові
реальні цінності і не поверне синові батька. Гамлет не заперечує помсти, але разом з тим
усвідомлює, що його мета набагато ширше — він прагне протидіяти злу в усьому світі.
Грандіозність завдання і неможливість його втілення пояснює всю складність
внутрішнього світу Гамлета. У житті «нечесної гри», в якій можливий обман і підлість, він
не може знайти собі місце, спокою своїм душі і тілу. Це гнітить його і герой усвідомлює
власне безсилля.
Таким чином, Гамлет стикається не з випадковим злом, не з одиничним ворогом, а з цілим
ворожим суспільством. Адже сюжет трагедії «Гамлет» навіяний соціальним, суспільним
устроєм Англії того часу, але значення і сенс цієї трагедії виходять за рамки певної країни
і певної історичної епохи. Зображена у трагедії картина пригноблення і тиранства,
процвітання підлості та брехливості, на жаль, є характерною для всіх часів.
Образ Гамлета - вічний образ, що вийшов за межі твору, часу та епохи, зображеної в
ньому; адже риси характеру героя, ситуації, конфлікт твору притаманні різним епохам.
Гамлет є втіленням нерішучості, сумнівів, вагань. Людиною, яка розуміє свою
відповідальність у вирішенні конфлікту добра і зла, стоїть на стороні добра, але її
внутрішні моральні закони не дозволяють перейти до рішучих дій.

Гамлет помер, але здобув моральну перемогу, бо не змирився зі злом, не відмовився від
боротьби, але не зміг виправдати "звихнутий час".
Трагедія героя полягає у тому, що, розуміючи необхідність боротьби зі злом, будучи
духовно готовим до неї, Гамлет залишився самотнім і не знав, як здійснити своє
призначення.
Тому трагедія великого драматурга не втрачає своєї актуальності і до наших днів. А образ
Гамлета є вічним образом благородного і самотнього борця зі злом.