1.

Особливості становлення класового суспільства і держави арабів

2. Суспільний лад
3. Організація держави і права. Суд і процес
4. Джерела права
1.
Розвиток землеробства і твариництва в арабських племенах Аравійського
півострова веде до майнової деференціації суспільства, використання
рабської праці, вожді родів і племен (шейхи і саїди) базують свою владу не
тільки на звичаях, але і на економічній могутності. Племена Аравії були
роз’єднані і мали повну самостійність навіть у релігійних справах. Майже
кожне плем’я мало своє божество і не бажало визнавати інше. Поширені
були християнство і іудаїзм. У регіонах де було розвинуто землеробство
відбувається процес феодалізації. На цьому ґрунті виникає релігійно-
політичний рух – халіфізм (цей рух був спрямований проти племінних
культів за створення спільної релігії з одним божеством). Згодом цей рух
перейшов на новий етап розвитку виникнення нової релігії, яка стала
називатися іслам. Виникнення ісламу пов’язане з іменем Мухамеда (570-632
рр.) Мухамед проголошував необхідність нового порядку, який виключив
існуючу роздробленість між племенами. Всі араби незалежно від їхньої
належності до племен і родів повинні були скласти єдину народність. Її
керівником мав стати пророк. Єдиною умовою вступу в цю спільноту було
визнання її приписів. Мухаммад помер у 632р. Після його смерті постало
питання про наступників на посаду верховного голови мусульману.
Керівником мусульманської громади було проголошено Абу-Бекра,
найближчого соратника Мухамеда. Він прийняв титул халіфа, що значить
наступник. Відбувалися завоювання, корінні жителі завойованих земель
майже не чинили опору загарбникам і у результаті завоювань було утворено
величезну феодальну державу, яка на початку була централізована.
Подальша феодалізація призвала до розпаду держави (Арабського халіфату)
який розпочався з середини 8 століття. Намісники халіфа еміри поступово
робляться незалежними і у кінці 10 століття розпад халіфату завершуєтьс. І у
середині 11 століття халіфат був завойований турками.
2
Відповідно до Корану зазначалося, що істинну ….
1. Священні землі – місця, де жив пророк
2. Вакф – виділялися для шкіл, або для релігійних мусульманських
установ
3. Ікта – давалась халіфом за військову службу
4. Мульх – приватно-власницькі землі.
Панівну верхівку суспільства становили рабовласники і феодали: халіф з
чисельними родичами, чиновниками, місцева знать, духовенства і інші.
Пригноблені стани: раби, селяни, дрібні ремісники і бедуіни, що розорилися
Права і привілеї феодалів не були регламентовані в мусульманському праві,
тільки нащадки Мухамеда (шейхи, саїди) вирізнялися із загальної маси
мусульман і користувалися деякими привілеями. Іудеї і християни
називалися зіміями і вони виокремлювалися від законів мусульман і від
язичників. Зімії несли відповідальність за злочин відповідно до шаріату.
Зіміям заборонялося брати шлюб з мусульманами, брати в рабів мусульман.
Вони були повинні носити особливий одяг щоб відрізнятися від мусульман.
Навіть раб-мусульман стояв вище ніж християнин чи єврей. Зберігалося
рабство, яке значно затримало розвиток феодальних відносин. Раби згідно
закону не були суб’єктами права, проте за дозволом своїх панів могли
займатися ремесломм і укладати угоди.
3
Арабський халіфат поділявся на 3 періоди:
 Мекський період (622-661 рр.) – час правління Мухамеда і його
близьких
 Дамаський (661-750 рр.) – правління династії Омеадів
 Багдатський (75 1050 рр.) – династія Абсидів.
Арабський халіфат у дамастський період за формою правління була
теократичною монархією (- це форма правління в якій політична і духовна
влада зосереджувалася у церкві (релігії)).
Вища влада – духовна(імамат) і світська(емірат) знаходилися у руках халіфа.
Перші халіфи обиралися мусульманською знаттю, пізніше досить швидко
влада стала спадковою. З авторитетом халіфа в питаннях релігії змушені
були рахуватись навіть найбільш відомі незалежні еміри, оскільки він міг
накласти інтердикт, тобто заборонити богослужіння і відправлення інших
релігійних дій. В руках халіфа зосереджувалася військова, адміністративна
влада. Центральними органами правління: диван Алджунт, Алхарадж,
Албарит. Вищі посадові особи і відомство призначались халіфом і
звітувались безпосередньо перед ним.
Найближчим помічником халіфа і другою особою був візир
I. Візир з досить широкою владою міг керувати державою від імені
халіфа, лишу звітуючи перед ним
II. Візир з обмеженою владою виконував лише накази халіфа
Місцеві органи управління
Територія халіфату поділялася на провінції, які як правило створювалися у
межах підкорених держав чи регіонів. Ними керували військові намісники-
еміри. Емірів призначав халіф, але поступово їхня влада стала спадковою.
Вони відали лише збройними силами і звітувалися халіфу. Емірам
підкорявся місцевий апарат, адміністративно-фінансове управління. Еміри
мали своїх помічників (наїби).
Містами і селами керували шейхи.
Кримінальне право: Поняття злочину у мусульман було невідділиме від
гріха, тобто злочинні посягання були заборонені Кораном.
Першу групу складали "кровні злочини" тобто вбивства і поранення не
зв'язані з грабіжництвом. До Мухамеда за вбивства каралось вбивство тобто
кровна помста. Мухамед звузив рамки покарання. Кровна помста існувала
тільки за навмисне вбивство, а за ненавмисне - грошову компенсацію
родичам вбитого. За протиправні діяння відповідали особи, які досягли 15-18
років. Оп'яніння, яке було причиною втрати пам'яті, звільняло від
кримінального покарання.
Мусульманському праву відома необхідна оборона і крайня необхідність.
Потерпілий міг вбити злодія або грабіжника щоб повернути своє майно.
Друга група злочинів - худуд (віровідступництво), порушення шлюбної
вірності, п'янство, дача неправдивих показів, а також крадіжки та грабежі).
За ці злочини призначалася смертна кара, відрізання рук, ніг. За порушення
шлюбної вірності Коран виносив покарання - сто ударів батагом, а жінці
додатково - пожиттєве домашнє утримання.
Каяття звільняло від покарання по цій групі злочинів.
Третя група злочинів - посягання на державний устрій. За ці злочини
передбачалася кара в вигляді позбавлення волі, конфіскацію майна і права
носити чалму.
Судова влада зосереджувалася у руках професійних суддів(кадіїв). Вони
підпорядковувалися лише халіфату. Це була заможна людина, яка
виконувала безкоштовно. Вирок судді вважався остаточни і тільки халіф міг
його скасувати. Обов’язки кадіїв: контролював як встановлюються ….,
встановлював опіку. Кадій не був обмеженим….
Джерела права
Основним джерелом релігійної та правової догматики арабів став Коран. У
цій священній книзі, як вважалося, є все необхідне для мусульман. Коран
містить: основи віри, релігійні приписи та правила поведінки. Він
складається з 114 сур (глав), аті поділяються на вірші (аяти). Першу суру -
"Фатиха" - зобов'язаний знати (арабською мовою) кожен мусульманин.