СЕРЕДНЬОВІЧНЕ

СУСПІЛЬСТВО
 Три стани
Середньовічне суспільство традиційно поділялось на три Ті, що воюють –
основних стани: Ті, що воюють, Ті, що моляться, Ті, що Рицарство,
працюють.
Дворянство.
Стани – великі групи людей, що об'єднані політичними
чи економічними правами та обов'язками і носять
спадковий характер.
Ті, що моляться -
Так соціальну структуру прийнято вважати класичною
для середньовічного суспільства. Проте з часом в ній
Духовенство
почали з'являтись нові великі стани, а старі дробитись на
менші групи.

Кожен стан був наділений певними обов'язками і був

залежним від всіх інших. Таким чином духовенство Ті, що працюють – Селяни,
дбало про людські душі, рицарство захищало всіх, а Ремісники, Торговці.
селянство всіх годувало.
 Ті, що Воюють
Традиційно до еліти суспільства відносили клас військових,
що займаються захистом певних територій від імені короля.

На утримання військових в часи Середньовіччя потрібно

було витрачати дуже великі кошти. Кошти оплачували
селяни та міщани у вигляді податків або відробітку на
землях лицарів.

Військові діляться на два типи: Ополчення та Рицарство.

Ополчення – непрофесійне, нерегулярне військо. В

основному селяни та міщани.
Рицарство – професійне, регулярне військо. В основному
представники дворянства

Рицарство
 Феодальна драбина
Наприкінці VII століття завершалось формування системи феодалізму. Феодалізм – соціальна система, яка
базується навколо власності на землю. Згідно принципам феодалізму власниками землі були представники
аристократії та духовенства. Духовенство та аристократія не обробляли землю, а надавали її у оренду
селянам, які потрапляли у економічну, а згодом і в політичну залежність від власників землі.

Європа в VIII – X столітті неспокійний регіон. Абсолютно безпечних місць для ведення господарства не
було. Набіги та вторгнення арабів, угорців, розбійники в лісах та на дорогах створювали перепони для
розвитку господарства, тому правителями довелось шукати вихід з даної ситуації.

Вихід було знайдено в Системі Васалітету. Дрібні землевласники (васали), які не були здатні самостійно
захистити себе від розбійників або набігів чужоземців шукали підтримки у більш могутніх землевласників
(сеньйорів) приносячи їм клятву особистої вірності.

В результаті склалась система яку ми називаємо класичною феодальною драбиною. Наймогутнішим

сеньйором в країні був – Король, йому приносили особисту клятву Герцоги, герцогам особисту клятву
приносили графи, графам – барони, і так далі.
 Феодальна структура
Король – найбільший землевласник і найсильніший сеньйор.

Герцоги, Графи, Маркізи – великі та середні власники землі,

що приносили клятву королю і підпорядковувались лише йому.

Барони – дрібні власники землі, що присягали землевласникам

вищого рівня.

Рицарі – найменші землевласники або взагалі не власники землі

на військовій службі у баронів, графів, герцогів, короля.

Феодальна драбина функціонувала за принципом «Васал мого

васала НЕ мій васал». Таким чином король не міг напряму
керувати васалами, які присягнули на вірність його васалам.
 Ті, що Моляться
До еліти суспільства також відносили і духовенство, що
сконцентрувало неймовірну владу над простими громадянами.

На утримання церков та монастирів, кожен добрий християнин

змушений був платити церковну десятину – особливий
церковний податок, що складав 10 % від всього доходу.

Духовенство ділиться на два типи: Чорне та Біле.

Чорне духовенство – монахи, що прийняли суворий целібат.

Самоізольовувались від суспільства
Біле духовенство – священники та дяки, що керували
церковними приходами. Знаходились в постійному контакті з
людьми.
Духовенство
 Духовенство
Середньовічне духовенство було надзвичайно важливою суспільною групою. Головною задачею духовенства було
піклування про спасіння християнських душ. Це заняття в було надважливим в свідомості середньовічного
населення Європи.

Хоч середньовічне суспільство і залишалось протягом історії бідним, часто голодувало та витрачало чимало зусиль
на виживання для церкви відводилось особливе місце. Будувались величезні собори та храми, церкви,
сплачувалась церковна десятина, бідні та багаті жертвували своє майно на благо церкви.

Європейське духовенство часів Середньовіччя пов'язане з католицькою ієрархією. На вершині ієрархії знаходився
Папа Римський, що передавав частину своїх повноважень кардиналам, архієпископам та єпископам на місцях.

Єпископ – духовний голова і керівник єпархії. Єпархія – церковна адміністративно-територіальна одиниця.

Більша частина відомих вчених, мислителів, митців, поетів, музикантів Середньовіччя були представниками саме
духовенства. Концентруючи в руках неймовірну політичну, економічну та духовну владу духовенство
перетворилось на найбільшого в Європі землевласника.
 Ті, що Працюють
Всі інші, хто не був задіяний в військовій справі чи духовенстві
відносились до простого народу, який мав забезпечувати еліту.

Селянство – населення задіяне в сільському господарстві.

Ремісники – населення задіяне в виробництві засобів
виробництва.
Торговці – населення задіяне процесах обміну товарів.

На простий народу було накладено велику кількість податків,

зборів, митних тарифів, службу в ополченні, тощо.

Для виживання ремісники об'єднувались в цехи. Цехи –

об'єднання ремісників за певним профілем, зі своїм статутом,
правилами та особливими умовами праці.
Селянство, Ремісництво, Купецтво