Тема:

Література
доби
Середньовіччя

Викладач: Богданович Світлана Сергіївна

 Середньовіччя: загальна
характеристика
Період Середніх віків займає V—XV ст., в сучасній історичній науці
його назвали епохою феодалізму, в рамках якої почав закладатися
фундамент європейської цивілізації. У цей час європейської історії
відбувалося Велике переселення народів, внаслідок чого на історичній
території Європи з´явилися нові держави та народи, зародилися сучасні
нації, їх мова та культура, особливості мислення та поведінки,
національний характер. У цей час почали складатися основні класи
капіталістичного суспільства — буржуазія та пролетаріат.
В епоху Середньовіччя починається історія народів таких європейських
держав, як Англія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Бельгія, Голландія,
країн Піренейського, Апеннінського та Балканського півостровів,
скандинавських країн — Данії, Норвегії, Швеції, а також Візантії,
наступниці Східної Римської імперії.
 Середньовіччя: загальна
характеристика
У період Середніх віків вже не рабовласник і раб, а
феодал і залежний селянин представляли основні
класи тогочасного суспільства. Для феодальної епохи
характерним є, з одного боку — жорстока експлуатація
селянства та низький, примітивний стан техніки, а з
іншого — зростання продуктивних сил, відділення
ремесла від росту міст, центрів ремесла та торгівлі.
Подальше зростання продуктивних сил призведе до
формування нових капіталістичних відносин, які
завершаться буржуазними революціями в ряді
європейських країн.
 Король
Середньовіччя: загальна
характеристика Постійне
Генеральні Чиновники
військо
штати
Державний лад в Середньовіччі:
Він формувався в 2 етапи. Спочатку співіснували німецькі і римські
Духовенство Дворянство Городяни
видозмінені громадські інститути і політичні структури у вигляді
варварських королівств. Згодом держава переплелася з феодальним Державна
суспільством і сформувало особливу систему. Сталося розшарування скарбниця
суспільства, посилився вплив земельної аристократії. В результаті
чого виникло ставлення панування і підпорядкування між Селяни Ремісники
сеньйорами і населенням. Головну роль в управлінні виконував
інститут держави: він захищав населення від зовнішніх ворогів і
феодальної вольниці. Також держава виступала і експлуататором Схема управління становою
простого народу, захищаючи інтереси панівних класів. монархією у Франції XV ст.
 Середньовіччя: загальна
характеристика
Велику роль у житті народів середньовічної Європи відігравали
церква та релігія, які жорстко контролювали діяльність людини
протягом життя, постійно впливаючи на її свідомість та
поведінку. Під церковною опікою перебували не тільки низи, а
й феодальна знать. Середньовічна церква була зіткана з
протиріч. Вона мала великий позитивний вплив на все духовне
життя суспільства, сприяла зміцненню єдності європейських
народів, залученню їх до нових морально-етичних цінностей.
Разом з тим християнська церква частково пригнічувала
народну культуру, корені якої сягали у язичницькі часи,
переслідувала іновірців та інакодумців, гальмувала розвиток
науки. Об´єднавши на основі християнських цінностей
європейські народи, церква сама ж вбила між ними клин,
розколовшись у XI ст. на західне та східне християнство.
 Середньовіччя: загальна характеристика
Роль церкви в Середньовіччі:
➢ У період Середньовіччя віра і церква повністю наповнювали життя людини, від її
народження до смерті. Релігія виконувала багато функцій по управлінню суспільством,
які згодом перейшли до держави. У той період часу вона була організована згідно
строгим канонам ієрархії. На чолі Церкви був папа Римський Архиєрей. У нього в
Середній Італії була своя держава. Єпископи і архієпископи всіх європейських країн
перебували в його підпорядкуванні. Вони були великими феодалами і розпоряджалися
цілими князівствами.
➢ Також релігія впливала на науку, освіту і культуру. Її підтримки потребували сеньйори і
королі, тим самим обсипали церкву привілеями, подарунками, прагнучи купити
розташування і сприяння. Релігійна філософія на простих людей чинила заспокійливу
дію: вона прагнула владнати суспільні конфлікти, закликала до припинення беззаконня,
роздачі милостині бідним, милосердя до пригноблених і знедолених.
➢ Церква ретельно контролювала освіту і випуск книг. Завдяки її впливу вже в IX столітті
в суспільстві склалося нове розуміння і ставлення шлюбу, сім’ї: заборонялося вступати в
шлюб з близькими родичами і численність шлюбу. Дана проблема стала основною
темою теологічних творів.
➢ Головне досягнення церкви Середньовіччя – це формування подружнього осередку і
норм життя сім’ї, які існують сьогодні. Вона змінила ставлення людини до природи,
навчивши не боятися її, а використовувати потенціал для розвитку сільського
господарства.
 Часові рамки Середньовіччя
Середньовіччям називають період в історії та культурі
Європи приблизно між V та XV століттями нашої ери.
Традиційно його поділяють на два етапи:
Раннє Середньовіччя (V - X ст.), інколи називають
«темними століттями» через брак історичних
відомостей;
Зріле Середньовіччя (X - XV ст.), останні століття якого
називають ще «пізнім», а в деяких країнах на цей
відтинок часу припадає вже доба перед-(прото)-
Ренесансу, або й самого Ренесансу.

Раннє Середньовіччя
(V - X ст.)
Перехідний від античності і
варварства до феодальної епохи,
якому характерний економічний
занепад.
Середньовіччя
Зріле Середньовіччя
(X-XV ст.)
Зріле розвинене Пізнє
(X-XІV ст.) (друга половина XІV – XV ст.)
Час зміцнення феодальної
Час розквіту середньовічного
монархії і послаблення впливу
феодального суспільства,
церкви, появи наукових дослідних
поширення освіти та
знань, зародження гуманізму і
культурного розвитку.
початок епохи Відродження.
 Період раннього середньовіччя
(V - X ст.):
• Внутрішня експансія - навернення до християнства
варварських народів Західної Європи (350-700 рр.).
• Відступи назад, до язичництва (дехристиянізація).
• Роль монастирів як оаз культури. Бенедикт Нурсійський
як засновник західного чернецтва (монастир в
Монтекассіно, 529 р.). Запровадження переписування
книг в монастирях (Кассіодор, після 540 р.).
Період зрілого та пізнього Середньовіччя
(X-XV ст.). Спроби подолання церковної кризи.
• Зовнішня експансія - хрестові походи (XI—XIII ст.).
• Спроби повернення до євангельської простоти (vita vere apostolica -
«справжнє апостольське життя»).
• Впровадження целібату для священиків.
• Поширення самітництва.
• Виникнення жебрущих чернецьких орденів (францисканці, домініканці
тощо).
• Створення «нового війська церкви»-лицарсько-чернецьких орденів (12):
тамплієри, госпітальєри, іоанніти тощо.
• Поширення єресей (катари, альбігойці, богомили тощо).
• Створення святої інквізиції для боротьби проти них.
 Культура середньовічної
Західної Європи
Культура Середньовіччя формується з елементів трьох
основних струменів, які сполучаються в різних пропорціях
в залежності від часу та місця:
• культурних здобутків античного світу
• християнства (що виникло, як відомо, в надрах того ж
античного світу)
• переважно усної культури варварських племен.
Таким чином, новий світ утворюється шляхом
поступового злиття римського та варварського світів,
причому «життя» кожного з цих пластів у синтезуючій
середньовічній культурі вирізняється певними
особливостями.
 Схоластика
Над культурою Західної Європи панує християнська
католицька церква. Грамотою володіють лише церковники і
монахи Наука Середніх віків – Схоластика – будується на
богословї Здебільшого займаються тлумаченням святого
писання і творів отців церкви.
Схоластика — це специфічна середньовічна християнська
філософія, що панувала в шкільному навчанні. Основне
завдання схоластики полягало в обґрунтуванні, захисті і
систематизації непорушних богословських істин. її історія
умовно розпадається на три періоди. VIII — XII ст. охоплюють
підготовку і ранній період схоластики. Для XIII — XV ст.
характерні спочатку розквіт, а потім занепад схоластичної
філософії.
 Християнство
Немає сумніву в тому, що саме християнство було
найдорогоціннішим спадком, який Середні віки отримали від
античності. Ядром середньовічної картини світу, провідною
ідеологією доби була віра. Християнська релігія визначила,
особливо на ранньому етапі, основні вектори духовного
розвитку Європи.
Християнство відіграє потужну та багатопланову роль в
історії середньовічної культури та літератури: насамперед, воно
центрує її, надає їй об’єднувального імпульсу, котрий
відчувається у будь-якому середньовічному тексті; далі,
релігійний дискурс є для мистецтва, із словесним включно,
невичерпним арсеналом тем, сюжетів, мотивів, образів,
символів, алюзій; а крім того, воно породжує свою власну,
надзвичайно багату та розгалужену систему жанрів релігійної
спрямованості.
 Християнство
Основними догматами Християнства є віра у:
▪ безсмертя душі;
▪ загробне життя;
▪ пекло і рай.
▪ Проповідується ідея дуалізму. Людина – це єдність
душі і тіла Закликають жертвувати інтересами
плоті заради душі і її загробного життя. Найвища
чеснота аскетизм – відмова від земних благ і
насолод. Для простих людей це означає підкорення
феодалу, відмова від боротьби.
 Релігійна література
(житія святих, містерії на біблійні сюжети, псалми)
• У релігійних творах утверджувалися культ Бога, ідея залежності людини від
божественної волі, норми релігійної моралі.
• Література релігійного спрямування через писання Отців церкви прокладає
місток від античності до середньовіччя.
Характеристика релігійної літератури
• Теоцентризм - Бог в центрі всього.
• Людина – лише маленька пісчинка в світовому процесі. Переконання в
гріховності людини і зіпсованості людської природи
• Як протест, виникають релігійні рухи проти офіційної церкви – єресі.
• Головна увага приділяється зовнішній дії Внутрішній світ людини мало цікавий.
• Розвиток латиномовної культури латина – мова церкви. Література носить
клерикальний характер.
• Відношення до жінки як до джерела гріхів Звідси і бідність жіночих образів.
 Жанри релігійної
(християнської) літератури
• Церква створює літературу, яка пропагує муки за віру.
• Екзегетика - тлумачення і коментарі до Святого письма;
• Богослужбова література;
• Література для мирян (псалтир, перекази біблійних сюжетів, часовники тощо);
• Літописи (які створювалися в монастирях як хроніка насамперед церковної історії);
• Схоластичні трактати;
• Дидактичні твори;
• Видіння - твори про людей, які побували в загробному світі.
• Життя святих (агіографія) та розповіді про їхні чудеса – головні герої відлюдники в
пустелях, які добровільно наказують себе, постять. Картини пекельних мук і райської
насолоди.
 Світська література
Світська латиномовна література Раннього
Середньовіччя розвивалася слабко і включала
до свого складу доволі несподівані для нашого
часу жанри: філософські трактати, розповіді
про чудеса, історичні хроніки. В них
фіксували факти: війна, епідемія, град,
народження спадкоємців вельможних родин,
смерть правителів тощо. Причому в хроніках
реальні події могли перепліталися з
фольклорними легендами та переказами.
 Світська література
Література Зрілого Середньовіччя відобразила
всі особливості суспільного розвитку цього
періоду. Традиційний поділ на релігійну і світську
літератури ускладнився — зі світської літератури
виділилися міська та рицарська літератури.
Світська література дедалі більше
переорієнтовувалася з латинської на нові
європейські мови (французьку, англійську,
німецьку, італійську тощо). Роль світської
літератури значно зросла, і вона посіла чільне
місце, потіснивши релігійну літературу.
 Героїчний епос
У період Зрілого Середньовіччя прокидається неабиякий інтерес до
героїчного епосу, який мав особливий вплив на розвиток літератури. У
героїчних піснях та епопеях відобразилася історія народу, боротьба за
християнську віру, міжфеодальні чвари, проповідувалася ідея національної
єдності, формувалося уявлення про ідеального героя-воїна та справедливого
правителя.
Народний героїчний епос з XI ст. почали літературно опрацьовувати і
записувати новими європейськими мовами. Таким чином, героїчний епос,
маючи народні корені, поступово стає літературним явищем.
Героїчний епос із його культом військової доблесті та васальної відданості
великою мірою вплинув на розвиток аристократичної рицарської літератури,
яка набула розквіту в XI-XIII ст. Рицарська література охоплює
найрізноманітніші жанри: феодальні та династичні хроніки, настанови з
полювання, проведення турнірів, придворного етикету, хвалебні вірші. Але
особливу художню цінність мають рицарські романи та рицарська поезія, які
вирізняються багатством художніх образів та виражальних засобів.
 Героїчний епос
Епоси – поеми про героїв-воїнів, в яких втілені народні ідеали.
Класичним Середньовічним епосом вважається героїчний епос.

Середньовічний героїчний епос - це фольклорні твори різних народів,

які були створені в добу Середньовіччя.

Героїчний епос – це сукупність творів про бойову, лицарську звитягу,

оспівана народними співцями, яка зображає події минувшини так, як їх
трактував народ у період створення цих творів.
Вони відображають в легендаризованій формі події загальнонаціонального
значення, релігійну боротьбу, битви проти чужоземних загарбників.

Франція- «Пісня про Роланда» (1100 р.)

Німеччина-«Пісня про Нібелунгів» (1220 р.)
Іспанія – «Пісня про мого Сіда» (1140 р.)
Англія – балади про Робін Гуда (ХІІ ст.)
У Київській Русі билини про Іллю Муромця, Добриню Нікітіча і Альошу
Поповича, «Слово о полку Ігоревім» (1185-1187р.)
 Риси середньовічного епосу:
• Легендарне переосмислення історії, надання реальним фактам героїчного змісту,
національного й релігійного пафосу

• Автори-невідомі учасники чи очевидці конкретних історичних подій

• Основна тема творів – боротьба проти зовнішніх ворогів.

• Ідеї: служіння батьківщині, захист віри, об’єднання країни

• Поєднання реальних історичних постатей із вигаданими персонажами

• Герої-втілення народних ідеалів

• Використання фантастики(віщі сни, гіперболізація)

• Зв’язок з фольклором

• Характерні художні засоби (опис батальних сцен, контрасти, символіка, постійні

епітети, олюднення природи, повтори)
 У ХІІ – ХV ст утворюються рицарські ордени, організовуються
хрестові походи При дворах розвивається пишна, витончена культура
Рицарів навчають віршуванню, музики. Відбуваються рицарські
турніри.
У ХІІ-ХІV ст. під впливом шкільної та університетської освіти в містах
Західної Європи розвивалась латинська література на церковні та світські
сюжети. Це були вірші з описами природи і викривальні твори, що
засуджували вади духовенства. Основними напрямками у літературі
середньовіччя була поезія вагантів, трубадурів, куртуазна поезія,
героїчний епос.
 Рицарський роман
Рицарський роман є одним з основних жанрів середньовічної
літератури, який виник у XII ст. у середовищі феодалів Франції і поширився
іншими країнами Європи. Початково цей жанр мав віршову форму, а з XIII
ст. утверджуються його прозові обробки. У ньому широко використовувався
фольклорний казковий елемент: тут фігурують чаклуни і феї, дракони і
велетні, зачаровані замки і цілющі бальзами. Проте, на відміну від
фольклору, рицарська література має авторство. На відміну від приземленої
міської літератури, спрямованої на висміювання людських недоліків,
вишукана рицарська література була далекою від реальної дійсності.
Типовим персонажем рицарських романів стає не просто сильний і
доблесний (як у героїчному епосі), а й вихований та здатний на ніжні
почуття рицар, який мандрує світом у пошуках пригод, звершує подвиги на
честь своєї Дами серця і готовий, здобувши славу, померти, повторюючи
солодке ім’я коханої. На відміну від героїчного епосу, подвиги в романах
звершувалися не заради батьківщини, короля чи віри, а задля власної слави
або слави Прекрасної Дами.
Рицарська література (ХІІ - ХІІІ ст.)
Куртуазна література (придворна) пов’язана із
поклонінням прекрасній дамі.
Рицарська лірика - про кохання до прекрасної дами.
Рицарський роман - про подвиги в ім’я прекрасної дами.
Героїзм фантастичний – боротьба з чудовиськами,
велетнями.
Прогресивне начало: утвердження сили кохання, яке
підриває церковний аскетизм.
На основі мотивів народних легенд був створений
поетичний роман «Роман про Трістана та Ізольду» де
закохані помилково випили любовний напиток, що пов’язав їх
до смерті. Для роману характерні увага до світського життя
людини, вільний стиль оповіді, жваві діалоги, психологічні
портрети персонажів.
 Рицарська поезія
Рицарська поезія — це поезія переважно любовна, її ще називають
лірикою трубадурів, оскільки з’явилася вона в тогочасному
економічному і культурному центрі Європи — в багатому Провансі
(південь Франції), де поетів називали трубадурами (слово трубадур
походить від прованського trobar — шукати, створювати, складати
вірші). У рицарській поезії оспівуються воїнська доблесть і звитяга, а
також вишукані почуття, туга за недосяжною Дамою серця.
Поширений у літературі Зрілого Середньовіччя культ Прекрасної
Дами має зв’язок із культом Богородиці: Дамі серця поклонялися, її
кохали віддалік і сприймали як довершену неземну істоту.
Поезія вагантів – мандрівних ченців, школярів, студентів -
вільнодумна, життєлюбна, іноді гостро сатирична лірика.
 Середньовічна драма
У середньовічних містах почали розвиватися драматичні жанри, які
виокремилися із церковних богослужінь і спочатку мали суто релігійний зміст
та виконувалися духівництвом під час літургій. Середньовічні п’єси не стали
продовженням втраченої античної театральної традиції. Насамперед це були
інсценізації епізодів зі Святого Письма.

Поступово в літургійних драмах дійство набуло самостійного значення і

перемістилося із церкви на міську площу, де під час свят могло тривати кілька
днів. Такі постановки називалися містеріями і були інсценізаціями Священної
історії — від створення світу до Страшного суду. У містеріях використовували
декорації і костюми, участь у них брали звичайні міщани.

Крім містерій релігійного змісту, на середньовічних вулицях з’явилися і

драматичні твори нерелігійного характеру — фарси, тобто невеликі комічні
п’єси побутового змісту. У них ішлося про лінивих пияків, сварливих жінок,
жадібних священиків, жорстоких феодалів, недолугих слуг та ін.
 Культурі доби Середньовіччя
характерно:
• Народність мистецтва ( мистецтво звернено до всього світу, до
народу)
• Вплив релігії (середньовічне мистецтво було символічним,
релігійним, абстрактним, служило переважно для потреб церкви)
• Теоцентрична система всесвіту (у центрі-Бог)
• Уявлення про світ (земне життя-лише слабке відображення
небесного і воно має менше значення, ніж загробне)
• Протиріччя людської натури-конфлікт духовного і тілесного,
драматизм її буття.
• Ідея залежності людини від вищих сил, провидіння (людина
перестала бути центром світобудови
• Монументалізм, складність форм і стилів
• Теми творчості митців: страждання. Самопожертва, материнська
любов, прагнення до самовдосконалення, рицарська любов.
 Добі Середньовіччя характерно:
• Середньовіччя — це епоха крайнощів. Людина або грішна або свята, або
хороша, або погана.
• Середньовіччя — це країна лицарів, які мріють про прекрасних дам.
• Середньовіччя — це часи жорстокості, насильства, грубості.
• Середньовіччя — це епоха диспутів у соборах, монастирях , університетах.
• Середньовіччя — це нескінченні феодальні війни, які виснажували народи.
• Середньовіччя — це епоха Хрестових походів.
• Це епоха великої напруженості думки, епоха пошуку істини.
• Середньовіччя — це епоха розвитку архітектури, музики, театру
• Це епоха культу книги.
• Це епоха видатних жінок, які прославили середні віки.
• Середньовіччя — це розквіт інквізиції, гоніння на відьом.
• Середньовіччя — це торгівля індульгенціями.
• Середні віки «жили на купі гною». Це епоха бруду і антисанітарії.
• Середні віки — це глибока релігійність, колективізм. родинність, культ сім’ї.
• Середньовіччя — це епоха темряви і світла одночасно.
Дякую за
увагу!