Культура епохи

Середньовіччя, Відродження.
Культура Візантії
 СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: «темне» чи «високе»
► Хронологічні межі епохи Середньовіччя є дискусійними,
оскільки критеріями їхнього визначення можуть бути як
історико-політичні, культурно-релігійні так і соціально-
економічні трансформації (падіння Римської імперії, її розкол на
Західну та Східну; утвердження християнства як духовного
осердя європейської цивілізації, зміна світоглядних орієнтирів;
«Велике переселення народів», генезис європейських народів;
формування феодальної системи та принципу васалітету –
трансформація, переворот у світогляді, зародження
абсолютизму; великі географічні відкриття; Реформація /
Контрреформація та початок релігійних війн; падіння
Візантійської імперії та «турецька загроза»; зародження
капіталізму)
► Варто наголосити, що Середньовічні ідеї, динаміка їхнього
розвитку була неоднорідною у Європі (швидше, динамічніше у
Західній і повільніше, у форматі так званого «дзеркала» у
Східній)
 ПРОБЛЕМА ХРОНОЛОГІЇ

► Універсальними є трактування Середніх віків у межах

кін. IV-V і до кін. XV – поч. XVI ст., зокрема культурний
розвиток це V-XIII ст.
► Визначення «Середні віки» було запропоновано
мислителями епохи Просвітництва (Дідро, Монтеск’є,
Вольтер) як межовий період між добою Античності та
Новим часом назвавши їх «темними віками» (через
суттєве відставання від Візантії, Китаю та
арабомусульманських держав; проблема із
автентичністю історіографічних джерел;
рабовласницько-феодальний тип господарювання;
утвердження кріпосної системи; занепад міст і
зростання латифундій-замків; загострення протиріч у
Церкві та «Велика схизма»; поширення єресей)
ВІЗАНТІЙСЬКА КУЛЬТУРА: МІСТОК МІЖ АНТИЧНІСТЮ ТА ЗАХІВДНОЄВРОПЕЙСЬКИМ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯМ

► Варто зазначити, що самі візантійці називали себе «ромеями» (з

грец. – римлянами), а назву «Візантійська імперія» було введено
Ієронімом Вольфом аж у 1557 році вже після падіння
Константинополя від турків
► Поділ Римської імперії на Західну та Східну 395 р.
► Формування у Візантії принципу «цезаропапізму»,
«візантинізму», симфонії держави і церкви, які
контролювали/регламентували життя людини,
«самодержавство», які були інкультуровані у
східноєвропейські країни (Болгарія, Македонія, Київська Русь,
Чорногорія, Сербія, Вірменія, Грузія)
► Пік розквіту – правління Юстиніана: утвердження могутньої
держави-імперії, фемна система, видання Кодексу законів (основа
європейського права), культивування любові до знань та науки;
► Еволюція світогляду від язичницького до
християнського; формування «православного»
віровчення (т.зв. «ортодоксія»); «теоцентризм», «культ
святих», іконошанування; канони (поєднували етико-
естетичне, правове та обмеження у свободі митця), творчий акт
вважався чудесним осяянням та носив трансцедентний
характер,а відтак поєднуються витончений
спіритуалізм і розкішна видовищність (архітектура,
іконопис, фрески, мозаїки, книжна мініатюра)
► Культура Візантії – «міст» між Античністю та
Середньовіччям; поліетнічний та мультикультурний
«сплав», проте державна мова – грецька (620, Іраклій)
► У політиці теза: «Бог – за переможця» робила доступним
авантюризм, перевороти; водночас існував «базилевс», культ
імператора та його богообраність; «Глас народу – глас Божий»
формально давав право обирати імператора «За згодою і
загальною волею армії, сенату і народу»
 Візантійська імперія довший час залишалась головною культурною
«майстернею», торгівельним центром Європи
► Церква Панегія Халкеон, Салоніки; Собор св.Софії (перебудовано у мечеть Ая-Софія), «стіни Феодосія»,
імператриця Феодора із свитою (церква Сан Вітале)
► Відомі візантійські християнські богослови: Григорій
Богослов, Іоан Златоуст, Василій Блаженний – т.зв.
«отці Церкви» здійснили систематизацію
християнського богослов’я – гомілетики (теорія і
практика проповіді); інтерпретація походження Святого
Духа («філіокве»)
► Патристичний (догматичний) характер філософсько-
богословських диспутів (мета яких – боротьба із язичницько-
еліністичним свтоглядом, який формував феномен «двовір ’я»); через
філософію неоплатонізму обґрунтовувати ідею Бога
(монотеїзм, супранатуралізм, креаціонізм;
надприродність та трансцедентальність Бога)
► В літературі і мистецтві спостерігається еклектизм –
синтез язичницького та християнського; домінування
«житійного» жанру в літературі
► «юстиніанівський класицизм» - глибина християнської
духовності та світське розуміння духовних цінностей
► Розвиток торгівлі, ремесел сприяв науково-технічного
розвитку («грецьки вогонь», фортифікація)
► Між іконоборством (Лев ІІІ, 726 р.; «павлікіани») й
заперечення старих античних зображувальних форм
«образу», прояв фетишизму, відхід від
спіритуалістичних ідеалів християнства та
іконошануванням (843 р., богослов-теоретик Феодор
Студіт; вплив каролінгської, македонської династій) у
цьому контексті Іоан Дамаскін писав: «образ для
неписьменного – мов книга для письменного»
► IX-XI століття «золотий вік» візантійської держави та
культури, прояви «гуманізму»
Візантійська імперія у піковій фазі свого розвитку
 ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКЕ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

► Формування народів та початок процесу

націогенезу («Велике переселення народів», а відтак
«Велике розселення слов’ян»)
► Розвиток феодалізму (васалітетна система: «васал мого
васала не мій васал», суспільство поділилось на феодалів-
землевласників (сеньйорів) та феодально-залежних селян (сервів);
поєднано політичну владу із землеволодінням)
► Формування протонаціональних держав (Франція,
Англія, Німеччина)
► У полоні «папоцезаризму» (легітимація політичної влади папою
римським через системи конкордатів, перший – Карл Великий і папа
Лев ІІІ у 800 р.)
► Розвиток статусу «sui iuris», самоуправління (магдебурське право),
що мало обмежити свавілля феодалів
► «маніхество» (в контексті не важливості поширення освіченості серед мас ),
неоплатонізм, аскетизм як основні інструменти поширення та
утвердження Католицької Церкви у Європі
► Домінування аскетизму (Тертуліан, ототожнював мистецтво із
язичництвом; Климент Александрійський, Оріген – заперечували художню
діяльність поза християнськими ідеями; водночас Оріген здійснив перше
порівняння тексту Старого Заповіту з гебрейської на латину )
► утвердження першої Біблії перекладеної латиною («Вульґата») у
латинській месі
► Теоретики західноєвропейського середньовічного богослов’я – між
патристикою, схоластикою, неоплатонізмом, арістотелізмом:
Августин Аврелій («Сповідь», пов’язав детермінованість
становлення особистості із Божественною Благодаттю, патристика;
«Про град Божий» де різко критикує «каїнівський» дух Римської
імперії, неоплатонізм)
 АРХІТЕКТУРА: між романським стилем та готикою
► Романський замок – помешкання і оборонна споруда
феодала-латифундиста (сеньйора)
► Вормський собор (Німеччина) з масивним кам'яним склепінням, підпертим такими ж
стінами. Невеликі, схожі на бійниці, вікна, пробиті в товстих стінах, горизонтальний поділ стін
напівциркулярними арками лише підкреслюють грандіозність і сувору монументальність споруди.
Собор паризької Богоматері (Нотр-Дам де парі)
 Культура Русі-України (доба Київської Русі та
Галицько-Волинської держави/королівства)

Характерні особливості:
- запровадження ХРИСТИЯНСТВА як державної
релігії;
- вплив візантизму / візантинізму;
- розвиток писемності (літописання, агіографія)
- збереження традицій давніх слов’ян, феномен
“двоєвір’я”;
- формування оригінального, самобутнього стилю в
культурі
 поширення та запровадження ХРИСТИЯНСТВА як
державної релігії в Київській Русі
Апостол Андрій Первозванний —
папа Климент І — скіфська
єпархія — готи , готська
єпархія — сказання про
Бравліна — Аскольд, руська
єпархія — Ольга —
Володимир
 Бурхливий розвиток архітектури
пов’язано із впровадженням
християнства
Десятинна церква
(реконструкція, макет)
Софійський собор (Київ) vs Спасо-Преображенський собор (Чернігів)
комплекс Києво-Печерської лаври
Спас на Берестові (Київ)
Михайлівський золотоверхий собор (Київ)
 На теренах України
► Елементи романського та готичного стилів не
набули значного поширення на теренах України
► в сакральній архітектурі України найбільше
представлено дані впливи у храмах Галича та
Чернігова (романські форми (портал із колонками, внутрішні
різьблені фризи з аканту) переважають візантійські)
► Чернігів: Успенський собор Єлецького монастиря, собор
св. Бориса і Гліба
► Галич: княжий собор Богородиці в Крилосі, церква св.
Пантелеймона
► Варто зазначити, що є елементи романського стилю у мініатюрі Трірського
Псалтиря XI ст.
Церква св.Пантелеймона (с. Шевченокве біля Галича)
Собор св. Бориса і Гліба
Церква Богородиці в Крилосі
(реконструкція XVIст.)
Вхідний портал П’ятницької церкви у
Чернігові
Готика – архітектура, що «тягнеться» до Бога
(а також «чорна смерть», чума, погроми євреїв, Авіньйон)
► Міланський кафедральний собор (церква Санта-Марія
)
Маджоре Найважливішими ознаками нового стилю були тонкі стіни, висока
стрімка аркова стеля, великі вікна, прикрашені кольоровими вітражами.
► РОЗЕТА

► скульптура
Ам’єнський собор
Собор св. Віта у Празі
Костьол Успіння Богородиці
(м.Камянка-Бузька)
 Латинський кафедральний собор
(митрополича базиліка Внебовзяття Пресвятої Діви Марії,
XIV-XV ст.)
Церква св.Миколая у Вижнянах
Костел Вознесіння Господнього у Дрогобичі
 Готичне склепіння
у церкві Спаса на Берестові у Києві
 ІКОНИ
Богородиці (“Вишгородська”) — Св. Миколая (“мокрого”) - Богородиці (“Белзька”, “чорна мадонна”)
ІКОНИ
Період в історії культури Західної Європи з кін. XIII ст. до поч.
XVII ст. та його впливи-прояви в Україні (XV- п.п. XVII ст.)
► епоха Відродження бере свої витоки з Італії (Флоренція, Генуя, Падуя,
Венеція, Мілан)
► ренесансний гуманізм — ідейний зміст культури епохи Відродження,
знайшов своє втілення у наукових, літературних, художніх, філософських
творах; центральна ідея – удосконалення людини, прагнення до гармонії,
через виховання та освіту базованих на творах античності
► зростання ролі мовознавства (поява класичної філології як окремої галузі),
літературознавства, повернення ad fontes («до джерел») (Ціцерон,
Платон, Арістотель Фічіно, Петрарка, Бокаччо, Кузанський), гуманістична
історіографія та перегляд теологічної періодизації історії (Бйондо) й
водночас любов до математики та мистецтва (да Вінчі, Дюрер)
► світський характер культури
► антропоцентризм — в центр світобудови ставилася людина, а не Бог,
знання, а не віра.
► ідеал гуманістичної культури — всебічно розвинена
людська особистість, здатна насолоджуватися природою,
любов'ю, мистецтвом, досягненнями людської думки,
спілкуванням з друзями.
► індивідуалізм, «освічений митець», homo universalis, homo
faber, абсолютизація людського розуму
► звільнення від всевладдя релігії у «сфері духу»,
вільнодумство, утвердження почуття свободи, самоцінності,
природніх прав людини
► новий ідеал людини — творча особистість, здатна до
самопізнання, покликана пізнати і перетворити світ,
відкрити себе і перетворити себе. Митець – homo faber
► «ламання» соціальних та релігійних бар’єрів у творчій,
політичній реалізації особистості, процесі її соціалізації
► В Україні в цей час триває стабілізація і
пожвавлення економічного життя, зростання міст.
► Поширення гуманістичних ідей (Київськиий
ренесансний гурток, Острозька академія),
європейських художніх стилів набували на
українському культурному ґрунті нових форм.
► Представниками, репрезентантами цих ідей були
поет - Павло Русин; професор медицини й
астрономії з Дрогобича - Юрій Котермак; «ідеал»
ренесансної людини, гуманіст, філософ та богослов,
«український Демосфен та Ціцерон» - Станіслав
Оріховський-Роксолан; Герасим Смиотрицький,
Лаврентій Зизаній, Йосиф Верещинський,
Себастіан Клєнович, Лукаш з Нового Міста та ін.
гуманісти вихідці з України
Визначні представники ренесансного гуманізму та становлення
національної культури: Мелетій Смотрицький & Co
► Важливими чинниками, які впливали, взаємодетермінували
розвиток культури в Україні даної епохи були, зокрема:
Люблінська унія 1569 р., Берестейська унія 1596 р.,
релігійно-богословська полеміка, процес «закріпачення»
селян, «героїчна доба» українського козацтва та
національно-визвольна боротьба українського народу під
проводом Богдана Хмельницького (1648-1657 р.р.)
► Спостерігається виокремлення національно орієнтованої
еліти (козаки та частина князів-магнатів, православне
міщанство)
► Меценатська діяльність – князь Костянтин (Василь)
Острозький, князь Юрій Слуцький, Єлизавета (Гальшка)
Гулевичівна.
► Водночас, більшість українських магнатів, верхівка
духовенства в умовах панування Речі Посполитої
віддалялися від національної культури — мови, традицій,
православної віри і сприймали польську
► Відомий українських публіцист — Мелетій Смотрицький
характеризуючи цей період в полемічному трактаті «Тренос»
(«Плач») відобразив скорботу православної церкви за
династіями, які раніше були віддані вірі своїх предків, а
зараз її покинули;
► виникло протистояння двох християнських церков
(православної та католицької), та поява унійних
тенденцій в церковно-релігійному середовищі (варто
зазначити, що ідея унії у той час в Європі була досить модною; політичні,
економічно-торгівельні, релігійні унії)
► після пожежі у Львові в 1527 р. архітектори-італійці,
переважно уродженці Тесинського кантона Швейцарії,
Ломбардії, Феррари, Болоньї й Рима, приїзджають в Україну
«цілими гуртами» (як заробітчани), вступають у місцеві цехи і
приймають особливості місцевої культури
► Петро Італієць із Лугано, Петро з Барбони, Павло Римлянин
“золотий” львівський ренесанс
Замки, фортеці України
 Переворот у світогляді
“Вітрувіанська людина”, Небесні сфери з рукопису Коперника
Леонардо да Вінчі
 Переворот у пізнанні людини.
Андреас Везалій – творець сучасної анатомії як науки про будову людини (1543).
Виправив анатомічні похибки античності базовані на вченні Галена.
Вільям Гарвей – довів, що кров рухається двома системами – венозними та артеріальними
шляхами (1628)
 Реформація і Контрреформація
► Реформація – християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний
та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в
XVI ст., спрямований на повернення до біблійних першоджерел
Християнства у їх суті
► Мартін Лютер виступив з “95 тезами” (1517 р.):
► протест проти торгівлі індульгенціями;
► принцип «виправдання вірою» — порятунок душі досягається не виконанням
церковних обрядів, а щирою особистою вірою в Бога;
► кожен повинен сам осягати християнське вчення через Біблію, а не через папські
декрети і постанови церковних соборів
► Ідеї Реформації висловлювали: Жан Кальвін, Ульріх Цвінглі,
Томас Мюнцер.
► Контрреформація – рух спрямований на оновлення католицької церкви,
виник як реакція на поширення протестантизму
► 1540 р. — заснування ордену єзуїтів Ігнатієм Лойолою
► інквізиція — масове переслідування людей за обвинуваченням у чаклунстві
(«полювання на відьом»)
 Мартін Лютер, Жан Кальвін,
Томас Мюнцер, Ульріх Цвінглі.
► переклад Нового
Заповіту (Біблії) з
латини на
німецьку (народну)
мову здійснений
Мартіном
Лютером у 1521-
1522 роках
Пересопницьке Євангеліє (1556-1561) (Михайло Василієвич
із Сянока)
Перший переклад староукраїнською (народно-розмовною) мовою Євангелії. Надбання,
символ, найдорожча духовна святиня України.
Використовують під час інавгурації Президента України.
Меценати: волинські князі Заславські та Чарторийські
Ідея унії в українському релігійно-політичному середовищі
 Розвиток науки, техніки, суспільства
► народжується наука в сучасному розумінні; поступово
відбувається її систематизація та диференціація
► обґрунтовується необхідність вивчати природу не шляхом
схоластичних міркувань, а за допомогою досвіду (зростає
роль емпірії в науковому пізнанні, обґрунтуванні космології
та космогонії);
► переворот відбувається у наукових уявленнях про будову
Всесвіту
► Релігія і Церква поступово втрачають тотально-домінуючу
роль в суспільному та політичному житті Європи
► Зростає роль реформаційних ідей, термін «sola fide», «sola
Scriptura» витісняє «інквізицію», «спасаючу роль Церкви»,
«solo Pontifex»; в політичному сенсі замість «concordatum» (з
800 р. Карла Великого) приходить «cuius region, eius religio»
(Аугсбург, 1555 р.)
 Геліоцентрична система
вчення в астрономії і філософії, яке ставить Сонце в центр Всесвіту, а навколо нього
обертаються усі тіла. в т.ч. планети і зокрема Земля.
Микола Коперник, Джордано Бруно, Галілео Галілей, Йоганнес Кеплер,
Ісаак Ньютон
 Почалась епоха Великих географічних
відкриттів та розширення відомої
тодішнім європейцям ойкумени.
► 1492 р. — відкриття Америки Колумбом
► 1498 р. — відкриття морського шляху до Індії
Васко да Гамою
► 1519-1522 рр. — кругосвітня подорож Магеллана.
► ці відкриття познайомили Європу з новими
цивілізаціями, дали поштовх розвитку багатьох наук
і в той же час змінили всю систему світової торгівлі,
послужили передумовою виникнення колоніалізму
► Орієнтовно з 1500 р. починає формуватися принцип
«європоцентризму» (з точки зору зверхності)
Перехід від епохи феодалізму до епохи капіталізму
Одним із найвпливовіших «бізнесменів» Європи
XVI століття був Якуб Фуггер (на прізвисько «Багач»)
портрет Якуба Фуггера (1518) виконаний Альбрехтом Дюррером
 Василь-Костянтин Острозький – найбагатший із
українських магнатів у XVI ст., меценат, державно-
політичний діяч, «некоронований король Русі»
(Топ-5 у списку «найбагатших магнатів Речі Посполитої»)
 архітектура, скульптура, живопис, музика, театр,
література, книгодрукування, наука
Данте Аліґ'єрі Йоганн Гутенберг

Еразм Ротердамський Галілео Галілей

 Архітектура
► звернення до античної спадщини;
► будівельника-ремісника змінює широко освічений
спеціаліст-архітектор;
► зростає роль «авторства» у мистецтві;
► мимовільна асиметрія ансамблів була протиставлена
чіткою, завершеною геометричною системою
(симетрією) як виразом вольового, організуючого
початку;
► активне використання наукових досягнень
► в Україні в цей час провідним типом споруд стає так
званий «козацький собор»
Палаццо Каваллі-Франкетті, Венеція
капелла Пацци (арх. Філліпо Брунеллескі),
Флоренция, XV ст. (раннє)
Санта-Марія-дель-Фйоре, (арх. Філліпо Брунеллескі)
кафедральный собор у Флоренції, найвідоміша споруда
флорентійського квадроченто (раннє).
 Кампанеле Джотто
(84-метрова дзвінниця флорентійського міського собору)
Собор Св. Петра, Рим
(арх. Донато Браманте)
Каплиця Боїмів, Львів
(арх. Андрій Бемер)
Латинський катедральний костел, Львів
Успенська церква та вежа Корнякта
(арх. Павло Римлянин та Петра Барбона )
 Образотворче мистецтво
Мікеланджело Буонарроті, Донателло, Рафаель Санті,
Леонардо да Вінчі
Альбрехт Дюрер, Пітер Пауль Рубенс,
Рембрандт ван Рейн, Тіціан
Створення Адама, Мiкеланджело (1508-1512)
Сикстинська капела
 мармурова “П'єта”, Мікеланджело
(Ватикан, Собор Святого Петра)

Розп'яття, Мікеланджело
Стеля Сикстинської капели,
Мікеланджело
Святий Марк, Донателло Юдиф і Олоферн, Донателло
Преображення. Пинакотека. Рафаель Санті
Ватикан, 1519-1520.
фреска «Афінська школа», Рафаель Сант і
Мадонна із гвоздикою. Рафаель Санті Мадонна Конестабіле.
Національна галерея, Лондон
Рафаель Санті
Ермітаж, Санкт-Петербург
Таємна вечеря. Леонардо да Вінчі
Мона Ліза (Джоконда). Леонардо да Вінчі
Меланхолія I, Дюрер
Іван Хреститель, Тіціан
«Повернення блудного сина». Рембрант (Эрмітаж).
«Нічна варта». Рембрандт Автопортрет с Саскією на
своїх колінах. Рембрант,
Дрезден
Автопортрет с Ізабеллою Брант.
Рубенс
«Чотири філософа». Рубенс
Арлекін та Коломбіна, XVI ст.
Театр
► в XVI ст. в Італії виникає
перший професійний
європейський театр епохи
Відродження — комедія
«дель арте», комедія масок; в
Англії — театр “Глобус”
► із спектакля у спектакль
переходили маски-типи: слуги
— Брігелла, Арлекін, Коломбіна,
безглуздий і жадібний купець
Панталоне, фанфарон і боягуз
Капітан, говорун і тупиця Лікар.
Постановки нового театру, які
розгорталися на дерев'яних
сценах, на площах міст,
остаточно витіснили релігійні
містерії та фарси Середньовіччя.
Вільям Шекспір ► завершує епоху Відродження не
менш велична фігура – В. Шекспір
► його творчість, зібравши все
воєдино, надала драматургії
принципово іншого звучання. В
античних драмах події обов'язково
відбувалися в одному місці
протягом короткого проміжку часу,
а у Шекспіра події часом охоплюють
все життя героя, ми спостерігаємо
складний розвиток сюжету за різних
обставин.
► сміливо з'єднує в своїх п'єсах і
серйозне, і смішне
► історичні драми: «Річард II», «Генріх IV»
► комедії: «Багато шуму з нічого»,
«Дванадцята ніч»
► трагедії: «Гамлет», «Ромео і Джульєтта»,
«Отелло», «Макбет», «Король Лір»
 Висновки
► епоха Відродження (Ренесансу та Реформації) в історії
світової та української культури має революційну,
поворотну роль:
1. на зміну церковному світогляду, який панував неподільно, приходить
новий погляд на світ, в центрі якого стоїть людина, гуманізм;
2. в науці замість умоглядності, далеких від дійсності логічних побудов
виникає дослідне природознавство і, як результат цього, здійснюється
величезний крок уперед у пізнанні навколишнього світу і самої людини,
виникає спеціалізація у науці;
3. об'єктом вивчення стає і саме людське суспільство, починаються
пошуки шляхів його справедливого устрою;
4. утворюються сучасні національні європейські літератури і
професіональний театр;
5. унікальним є історичний феномен ренесансного мистецтва, яке дало
людству найвеличніші твори.
 БАРОКО: особливості соціокультурного простору,
характер стилю
► Хронологічні межі у Європі XVII-XVIII ст. (співпадають із українським –
др.пол.XVII-кін.XVIII ст.)
► Химерний, схильність до розкоші та надмірностей
► Перлина, мушля неправильної форми
► Риси бароко:
► контрастність; суперечливість, напруженість; афектація
► боротьба протилежностей та поєднання непоєднуваного
► жага до волі, свободи рівності, солідаризму; революційність
► динамічність образів; асиметрія у формах, але симетрія у
структурі
► пишність, парадність
► поєднання реальності та ілюзії, злиття мистецтв (міські та
палацово-паркові ансамблі, опера, культова музика, ораторія) і
водночас їх диференціація, автономність окремих жанрів
(кончерто гросо, соната, сюїта в інструментальній музиці)
ЛЮДИНА епохи БАРОКО
► Барокова людина у трактуванні
елітарної культури
західноєвропейського простору
відкидає природність, яка
ототжнюється із дикістю,
варварством, безцеремонністю,
неуцтвом
► Жінки переймаються
«білизною» кольору шкіри
► На ній неприродна, вигадлива
зачіска, корсет і штучно
розширена спідниця на каркасі
з китового вуса; вона на
каблуках
► Чоловіки – кавалер,
джентльмен («м’який, ніжний,
спокійний»). Він голить вуса і
бороду, використовує парфуми
і носить напудрені перуки. Його
гасло: «для чого сила, якщо
тепер вбивають, з допомогою
мушкета».
 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ
► Розваги, складність, пишність двірцевого
церемоніалу
► Які ж зміни відбулись у побуті елітарної частини Європи:
► паломництво (котре було в Середньовіччі та Ренесансі) було
змінене променадами (прогулянки у парках)
► будівництво палацово-паркових комплексів, а не замків-
фортець
► лицарські турніри – «каруселями» (прогулянки на
конях) та вогняні феєрверки; гра в карти
► Містерії були замінено на театри, бали маскаради
► В інтер’єрі замість ікон – портрети та пейзажі в яких переважають
уже світські мотиви
► Музика духовна була поступово витіснена у церковне середовище,
натомість у побуті домінуватиме весела, грайлива, потішна світська музика
 культури
Особливості розвитку
епохи Бароко в Україні -
поєднання художньо-естетичних
тенденцій західноєвропейського бароко
із особливостями самобутньої
народної культури (особливо виразно це
прослідковується на теренах Гетьманщини та
Слобожанщини), що мало підтверджувати і
окремішність української козацької
держави — Гетьманщини;
на західноукраїнських землях домінував
західноєвропейський стиль бароко;
КОЗАК — як універсальний приклад
“барокового” типу людини;
козаки, старшина, гетьмани —
меценати культури, освіти, науки, релігії;
залежність розвитку від політики росії та
Речі Посполитої
 Особливості становлення та розвитку Бароко в Україні
“козацьке бароко”
Вважається, що найбільша кількість храмів у
стилі бароко постала на території України за
часів козацтва, а “українське бароко”
досягло свого золотого віку завдяки Івану
Мазепі, що славився прихильністю до
української культури. Козаки активно
долучалися до храмобудівництва та сприяли
появі цивільних будівель: колегіумів,
магістратів, житлових споруд, військових
канцелярій – і все у стилі бароко.

За часів Мазепи зведено велику кількість

колегіумів, магістратів, військових
канцелярій та житлових споруд у стилі
бароко. Серед них – профінансована
Мазепою Київська академія, будівля
Чернігівського колегіуму.

“Мазепинське” бароко — це суто національний

синтез західноєвропейських барокових
архітектурних ідей та архітектурних традицій
українського бароко. Серед найвідоміших
архітекторів "козацького бароко" – Іван
Зарудний, Степан Ковнір, Іван
Західноєвропейська школа бароко
Арх. Б. Растреллі вдало поєднав елементи
козацького бароко із західноєвропейським
Почаївський монастир у XVIII ст. належав греко-католикам і був
центром українського національно-культурного руху
 “козацьке” бароко в Україні
наприкін. XVII — поч. XVIII ст.
”МАЗЕПИНСЬКЕ” бароко, адже саме коштом гетьмана Івана
Мазепи було збудовано, реконструйовано більшість храмів козацької держави
“козацьке” бароко
 Національна самобутність виявилася і у особливостях
розвитку українського живопису доби бароко
найбільшого розвитку набув ІКОНОПИС та ПОРТРЕТНИЙ живопис
Бог – це любов! – ось лейтмотив української ікони. Господь недремне око. Зі збірки Ольги
Богородиця ніжності. Перша половина 18 ст. Київський Богомолець. замок Радомишль, Житомирщина.
національний художній музей. Зверніть увагу на цей Цей сюжет вперше з’являється в українському
жест, такий властивий маленьким діткам. Ісус тягне
ручку до маминого підборіддя... Це зовсім неканонічний
іконописі в бароковий період. Популярний в
жест, але як же він символічний - ось мама і дитя, вони
щасливі. католицизмі.
 Мистецтво ІКОНОПИСУ доби бароко в українській культурі стверджується
як суто національне явище, не схоже на аналогічне у інших країнах Європи
На відміну від Західної Європи, бароко у нас не протиставилось ренесансу, а витворило дискретний
перехід, де в одному малюнку могли існувати і ренесансові і барокові риси.
Жовківська (львівська) школа малярства
“жовківський” іконостас (Іван Руткович) і “богородчанський” (Скиту
Манявського) іконостас («недостойного ієромонаха Іова Кондзелевича» -
“волинського Рафаеля”)
 Ренесансна та Барокова
українська ікона
суттєво відрізнялась від
московитсько-російської
Як казав видатний український філолог
Потебня, кожний народ виробляє своє
християнство, згідно власного світогляду і
естетичних уподобань. Чим відрізняється
українське і російське православ’я? Ми
зосередимося на візуальному зображенні
віри – іконах. Щоб зрозуміти особливість
української традиційної ікони, яку
витіснила російська церква, потрібно
зануритися в історичний контекст.

РОСІЙСЬКІ ІЄРАРХИ ЗАМАЛЬОВУВАЛИ ЦЕРКОВНІ

РОЗПИСИ ПО ВСІЙ ТІЙ ЧАСТИНІ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ,
ЩО ВХОДИЛИ В РОСІЙСЬКУ ІМПЕРІЮ

На жаль, пам’яток українського бароко і ренесансу

збереглось небагато: російські ієрархи, виховані в іншій
культурній традиції в 19 ст. приклали чимало зусиль,
щоб замалювати церковні розписи по всій тій частині
українських земель, що входили в Російську імперію.
Потім були війни і богоборчеська кампанія
радянської влади .
“Портрет Григорія Гамалії”
др.пол. XVII ст.
Портрет гетьмана Богдана Хмельницького
Загадковість, таємниця прижиттєвого портрета
гетьмана Івана Мезепи
Мазепа серед добрих
своїх справ
 Григорій СКОВОРОДА:
між бароко та просвітництвом
”український Діоген, Сократ”
“світ ловив мене, але не впіймав”
”любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю”
”не тіло, а душа є людиною”
“Тільки тоді людина усвідомлює цінність часу, коли він безповоротно втрачений”
 Україна дала світові Григорія Скороводу,
що увійшов до списку 100 найбільших філософів
світу, поряд з Сократом і Епікуром, Конфуцієм і
Лао-Цзи, Коперником і Джордано Бруно, Дені Дідро
та Людвігом Фейєрбахом, чия спадщина вивчається на
філософських факультетах всіх без винятку ВНЗ світу, оскільки
завдяки цим людям кожна нація знайшла епітет, який
визначив на багато століть її майбутнє – войовничість для
одних націй, покірність і шанування влади в інших народів,
скрупульозність і педантичність у третіх, волелюбність і
бунтарство у четвертих і т. д.

Філософ, вчення якого про любов, свободу і життя зберігає актуальність через
багато століть після смерті автора.Сковороду називають проповідником філософії любові і
свободи. Розроблена філософом концепція життєвої мудрості вражає навіть людей в 21
столітті
”сродна праця”, “дві природи”, “три світи”, “нерівна всім рівність”
 Сковорода є єдиним європейським філософом, який доводив
вірність власного бачення світу всім своїм життям.

Мислитель говорив, що у кожної людини в житті є своє призначення, завданням кожного з

нас є пошук єдино вірного шляху (“сродна праця”), особливої місії на землі. Сковорода
вчив, що найнеобхідніше зазвичай дається людині легко і без зайвих турбот. Якщо ж бажане не
дається – значить, і домагатися володіння ним не слід, оскільки дії людей наперекір долі тягнуть за
собою всесвітній хаос.
Момент усвідомлення людиною власного призначення Сковорода називав реалізацією Божого
задуму.
Головною метою філософії Сковорода називав пошук щастя, гармонії, життєвого балансу.
Григорій Савич є першим і єдиним у світі мандрівним філософом, який поєднував життя
із вченням, постійним удосконаленням самого себе. Усім своїм життям він довів, що
щастя людини не залежить від місця і часу, плоті або крові, не міститься в високій
посаді, владі або багатстві.
Сковорода дуже важко переніс знищення імперською владою Запорізької Січі. З м’якістю,
властивою мислителям, він відстоював ідею формування української державності.
Негативно ставився мислитель до панування великої держави над меншими. Як
справжній свободолюб, Сковорода відкидав пропозиції царського палацу про переїзд і
подальше безбідне життя.
Замість поширеного тоді зубріння філософ-богослов прагнув, щоб його учні освоїли в першу
чергу вміння мислити, аналізувати, робити власні висновки.