Візантійський стиль

Візантійський стиль — це розкіш і витонченість, які межують з химерністю. Історична

довідка
Візантійська імперія виникла на рубежі двох епох — загибелі пізньої античності та
народження середньовічного суспільства. До неї в різні часи входили Єгипет, Сирія,
Македонія, Мала Азія. В 330 р. через міжусобиці й смуту, що охопили могутню
Римську імперію, імператор Костянтин І переніс свою столицю в місто Візантія і
перейменував його на Константинополь. Це місто протягом 11 століть залишалося
беззмінною столицею Візантії і одним з найпрекрасніших міст світу. В VI ст. при
імператорі Юстиніані візантійська імперія була найбільшою і найсильнішою державою
Європи. Візантійський тип культури не подібний ні на західноєвропейський, ні на
східний. На візантійське мистецтво впливали не тільки традиції античної культури, а
й художня культура сусідів-слов’ян, варварських держав, Переднього Сходу.
Візантійський стиль у мистецтві поділяється на три
періоди:    ранньовізантійський    (V—VIII    ст.),
середньовізантійський    (VIII—XIII    ст.) і
пізньовізантійський (ХІП—XV ст.). Особливо він вплинув на розвиток архітектури як в
православних країнах, так і в магометанській Туреччині. Цей стиль поширився в
Італію, а пізніше через Балкани в Київську Русь, де він існував упродовж багатьох
століть.
На мистецтво Візантії істотно впливала православна церква. Тому, творчість митців
того часу носила виразно релігійний характер і залежала від установлених церквою
канонів. Образ ідеальної, прекрасної і гармонійно розвиненої людини-громадянина, в
якої краса тіла поєднується з моральною чистотою і духовним багатством, перестає
бути у центрі уваги.
Візантійський стиль став офіційним в архітектурі раннього християнства. В імперії
створювалися фортеці, палаци, житлові будівлі. Але найважливішим внеском Візантії
в історію світового зодчества є храмове будівництво, розвиток купольних храмів
— купольної базиліки, центричної церкви з куполом на восьми опорах і хрестово-
купольної системи. Візантійський храм істотно відрізняється від античного класичного
храму. Якщо під час будивнитцтва античного храму головна увага приділялася
його зовнішньому вигляду (екстер ’єру), то у християнському храмі на першому плані
була організація внутрішнього простору (інтер ’єру), хоча і зовнішній вигляд
не втрачав свого значення.
Характерними ознаками цього стилю в архітектурі є витончена декоративність,
прагнення до пишної видовищності і глибока релігійність, особлива форма куполів-
маківок, кам’яні та мозаїчні узори, багатий декор у інтер’єрі (надзвичайна виразність
ліній, золота, срібла і мармуру).
Стіни візантійських храмів покривалися фресковим живописом і облицьовувалися
різнобарвними плитами мармуру. Широко застосовувався мозаїчний живопис, який
розташовувався на вигнутих поверхнях стін, у куполах і арках.
Найбільш грандіозним і видатним надбанням ранньовізантійської архітектури є Собор
Св. Софії, також Айя-Софія, в Константинополі, побудований
грецькими архітекторами з Мілета (532—537 рр.). Він став головним храмом всієї
Візантійської імперії. Це масивна й величезна споруда висотою 55 м. Основа її
композиції — тринефна базиліка — прямокутна видовжена будівля. Високе склепіння
увінчане гігантським куполом (діаметр 31 м), який з двох боків
оточений напівкуполами