АРХІТЕКТУРА

КИЇВСЬКОЇ РУСІ
ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ

Архітектура посідає у художній культурі особливе місце як основа синтезу всіх інших
видів мистецтва, зокрема живопису, скульптури, декоративно-прикладної творчості.
Архітектура — передусім мистецтво створення (проектування і будівництва) будівель
споруд та їх комплексів.
Архітектура на території майбутньої Київської Русі виникає задовго до утворення самої держави
– VII сторіччі до нашої ери. Визначними архітектурними спорудами визнано будівлі у грецьких
колоніях, знайдені залишки котрих викликали захоплення археологів. Архітектуру ж самої
Київської Русі можна умовно розподілити на 2 етапи
1) ДЕРЕВ‘ЯНІ СПОРУДИ В МІСТАХ КИЇВСЬКОЇ
РУСІ
У IX столітті, в періодстановлення Київської Русі, високого розвитку досягає будівництво з
дерева. Дерево було найбільш доступним для жителів матеріалом, тому практично всі будівлі
давньоруських міст та сіл виконували з нього. Русичі зводили дерева невеликі будинки просто
люду та хороми купців і бояр, також цей матеріал використовували для будівництва церков і
оборонних укріплень. Споруди того часу вчені поділяють на житлові, культові та оборонні.
Археологічні дослідження Києва, Новгорода, Старої Ладоги, Пскова, Звенигорода,
інших давньоруських міст виявили численні залишки зрубних будівель, а також різні
конструктивні деталі — карнизи, наличники, коньки, колонки, одвірки тощо.  Окремі з
будівель — справжні шедеври народної архітектури.
Такими, очевидно, були будинки заможних верств населення, які згадані в писемних джерелах
під назвою «хороми». Останні складались із кількох зрубів, які утворювали цілісний комплекс
приміщень — «сіни», «істба», «кліть». У великих містах князівсько-боярські і купецькі «хороми»
мали два і більше поверхи. На верхніх розміщувалися «сіни», які, згідно з описом літописної
статті 983 p., становили собою галерею на стовпах, а також «тереми».

Житло бідноти — однокамерні будинки площею до 20 м2. На півдні Русі вони зводились,
переважно, за допомогою каркасно-стовпової конструкції, що обмазувалась глиною і білилась
подібно до української хати.
«хороми» житло бідноти
Збудовані з дерева міста називалися «городами», вони являли собою укріплений населений пункт, оточений
групою сіл. У «городі» було декілька районів. Наприклад, Київ, у часи правління князя Володимира поділявся на:

1.Верхнє місто, яке називали «дитинець», або «днешній град» там жили князь, бояри, купці та дружинники.
Також у «дитинцеві» жила челядь, що обслуговувала знать;

2.Гора або «окольний град», де жив робітничий клас з крамарів, ремісників та іншого простого люду. У цьому
районі також розміщувався торговий майдан, церкви, подвір’я купців;

3.Нижнє місто, так званий «подол», населяли робітничі, менш майстерні ремісники та чернь. У цій частині
міста, котру також називали «посади» або «кінці», як і в «окольному граді», люди мешкали в одноповерхових
дерев’яних зрубах площею біля 20м².
 2) ПЕРШІ КАМ‘ЯНІ БУДІВЛІ

 З’яву монументальних будівель із каміння пов’язують за посиленням зв’язків з Візантією і подальшим прийняттям християнства.
Частина істориків вважає, що зодчество з каміння почалось саме  з насадженням християнства на Русі, але історичні свідчення
доводять, що більш монументальне будівництво виникло у державі дещо раніше. Зокрема, аналіз літописних пам’яток показав:
палац княгині Ольги був частково зроблений з каменю. Також в районі київського «дитинця» вчені відкрили давню монументальну
будівлю, зведену принаймні за 50 років до появи будівлі, котру історики звикли називати першою з камінних архітектурних пам’яток
руської столиці – Десятинної церкви (989—996).

Десятинна церква
стіни — з каменю та плінфи, внутрішній простір перекривався зводами у формі хреста, над яким підносився небозвід, що
підтримувався підпружними арками, опертими на чотири центральні стовпи; зі сходу мала напівкруглі виступи-вівтарі. Тринефне ядро
оточене галереями, поділеними на кілька приміщень. Із західної сторони підносились дві башти, які у ансамблі з багатоглавим
завершенням надавали Десятинній церкві особливої урочистості. Сприяв цьому і рельєф, на якому спорудили храм, — Старокиївська
гора. Кам'яниця високо підносилась над дерев'яними кварталами і зрубними валами Київського дитинця, її бані добре проглядалися не
тільки з Подолу, але й Задніпров'я.
Після завершення будівництва, згідно з літописом, церква була прикрашена іконами, дорогоцінним посудом, хрестами, які Володимир
вивіз із Херсонеса і спадкував як посаг за принцесою Анною. Підлога була викладена майоліковими плитами та мозаїкою, стіни
розписані фресками і прикрашені мозаїчними панно.
Крім того, в інтер'єрі храму широко використовувались кам'яні архітектурні деталі, мармурові колони, шиферні різні плити, карнизи. В
оздобі Десятинної церкви було багато мармуру, що дало підстави сучасникам називати її «мраморяною». Згідно з літописом,
Десятинний храм будували грецькі майстри. Володимир «помысли создать церковь пресвятыя Богородица и послав приведе мастеры
отъ Грек». Ю. Асеев вважає, що вони походили з візантійської провінції. Зразком для київського храму стала фароська церква
Богородиці Великого палацу в Константинополі.
Кам’яне монументальне зодчество Київської Русі складається з 5 стильових періодів:

1.Перший період охоплює кінець X – 30-ті роки XI століття, час зародження будівництва з каменю. При побудові перших монументальних
споруд русичі рівнялися на архітектуру Візантії, керувалися порадами візантійських майстрів, котрих запрошували для будівництва.
Завдяки роботі цих майстрів у XI – на початку XI сторіччя у Києві був споруджений цілий ансамбль, до якого входили 2 великі
двоповерхові палаци та вже згадувана Десятинна церква;

2.Другий період – це 30 – 50-ті роки XI століття, на котрі приходиться стрімка розбудова міст. Архітектуру цього періоду репрезентують
будівлі так званого «міста Ярослава», до яких відноситься одна з найцінніших архітектурних пам’яток Київської Русі – Софійський собор.
У цей час давньоруські будівлі набувають більш самобутнього вигляду, гармонійних архітектурних форм;

3.Третій період охоплює другу половину XI— початок XII століття, коли в Київській Русі формуються власні архітектурні школи. За цього
періоду на теренах держави будуються собори, що відповідають тодішнім канонам церковної архітектури. До збудованих у цей час
відноситься Михайлівський собор у Києві, названий також Золотоверхим. В 30-х роках XX сторіччя цю пам’ятку було зруйновано
радянською владою. Також кам’яні церкви будують у багатьох інших давньоруських містах, часто їх споруджують при монастирях. Вплив
київського архітектурного стилю досить помітний в князівсько-монастирських храмах XII сторіччя у містах Суздаль, Новгород, Чернігів;

4.Четвертий період – 20-80-ті роки XII століття, відзначено остаточним формуванням місцевих архітектурних шкіл, відходом від
візантійських традицій будівництва і звернення до романського стилю;

5.П’ятий період, що прийшовся на кінець XII – 30-ті роки XIII століття, відрізнявся входженням до архітектури народних мотивів,
розвитком будівничої техніки, виникненням нових прийомів, що використовувалися майстрами. Будівлі відрізняються висотою
(нагадують башти) та складністю форм. Пам’ятки цього стильового періоду збереглися в сучасному українському місті Чернігові.