1. Софія Київська, - сакральний символ Київської Русі.

Собор, де чітко і послідовно

реалізовано ідею неба на землі, і цю ідею втілено як в архітектурі, так і в стінописі. Софія Київська
належить до класичного типу хрестово-баневих храмів.
2. Знаходячись у соборі кожна людина стає єдиним цілим з храмом і може усамітнитися зі
своїм внутрішнім світом, проблемами, які вона прагне вирішити за допомогою Бога.
Тут відбувалися дипломатичні прийоми та інші урочистості; давньоруські князі вступали на
київський стіл. І зараз собор, вражає гостей Києва і мандрівників, іноземних туристів

3. Стінопис собору перебуває в органічній єдності з його архітектурою. Мозаїки вражають

яскравістю і багатством палітри, яка нараховує 177 кольорів і відтінків. Центральні персонажі
фігурують у виділених  за допомогою мозаїки головному куполі та вівтарі.  З кубиків
різнокольорової смальти набрано образи Христа Пантократора, Богоматері Оранти, апостолів,
святителів та інших святих, зображених на сяючому золотому тлі.
Фрески – є вишуканим за рисунком і колоритом стінописом. Незважаючи на значні пошкодження
фресок, їх палітра милує око чистотою та інтенсивністю фарб. У підкупольному просторі, нам
відкривається земна історія Христа, фрески розміщені в три регістри і читаються “як книга” –
зліва направо і зверху вниз. Перед глядачем епічно розгортається історія Спасіння;
переміщаючись по колу, він наче відвідує святі місця Палестини.

4. Шедевром мистецтва мозаїки вважається зображення Оранти — розміщеної в

центральному апсиді фігури Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 м у
вишину. Унікальність зображення полягає в тому, що воно виконане на внутрішній поверхні
куполу собору, і з різних точок Оранта виглядає зображеною у різних позах  — стоячи,
схилившись у молитві чи на колінах.
ІІ Софіївський собор – велична споруда  часів Київської Русі, пам’ятник, який нагадує нащадкам
про духовність, велич християнського духу. Відвідавши Софіївський собор, людина може
доторкнутися до історії наших предків.
Софія Київська, народною уявою відображає історичність держави. Як головний храм держави,
він відігравав роль її духовного, політичного та культурного центру. Під склепіннями Святої Софії
відбувалися урочисті „посадження” на великокняжий престол, церковні собори, посвячення у
митрополити, прийоми послів, затвердження політичних угод. До Софії кияни „од малого і до
великого” сходилися на віче. При соборі  була створена перша відома на Русі бібліотека, тут
велося літописання і перекладалися книжки „від грек на слов’янське письмо”
Історія собору знає неодноразові пограбування, пожежі, багаторічні запустіння, ремонти і
перебудови. У 1240 р., під час загарбання Києва ордами Батия, Софійський собор уцілів, однак був
пограбований і спустошений. Попри нашестя ординців, Софія  залишалася митрополичою
резиденцією, духовним центром усієї Русі. За митрополита Кирила ІІ (1242-1280) – владного
ієрарха – Св. Софію полагодили і впорядкували.