Культура середньовіччя в Європі.

Середньовіччя — період європейської історії від V століття (падіння

Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження
та Реформації, кінець XV століття — початок XVI століття.
Виділяють основні періоди:
 Раннє середньовіччя (кінець V ст. — середина XI ст.);
Дороманське мистецтво
 Класичне середньовіччя:
Романське та готицьке мистецтво
 Високе середньовіччя (XI—XIV ст.);
 Пізнє середньовіччя (XIV—XVI ст.).
Для середньовічної культури притаманні дві ключові відмітні ознаки:
корпоративність і панівна роль релігії та церкви.
Середньовічне суспільство складалося з великої кількості соціальних
станів. Людина за народженням належала до одного з них і насправді не
мала можливості змінити власне соціальне становище. Існувала сувора
станова ієрархія: два вищі стани (духівництво, феодали —
землевласники), далі купецтво, ремісники, селяни (останні у Франції
об'єднувались у «третій стан»).
«одні моляться, інші воюють, треті працюють…»
Адальберон Ланський
Приблизно третина всіх орних земель Європи належала церкві, всі
держави виплачували «десятину» (десяту частину податків, що
збираються) на її користь.
Особливе призначення в поширенні впливу церкви мали монастирі.
Вони стають і великими землевласниками, і центрами багатогалузевих
господарств, і укріпленими фортецями, і вогнищами культурного життя.
Священники виявляються найосвіченішими людьми.
Наука підпорядковувалася церкві, і могла розвиватись тільки в межах
схоластичного методу.
Схоластика — панівний у середньовічній Європі філософський і
педагогічний метод, сконцентрований навколо університетів, що був
синтезом християнського (католицького) богослов'я та логіки
Арістотеля.
Це вчення базувалося на двох основних правилах:
 Не відступати від законів Святого Письма.
 У своїх судженнях бути винятково точними.
Рання схоластика (VII–XII ст.) склалася в умовах становлення
феодального ладу в Європі та папської влади Риму, та повністю
перебувала під впливом августинівського платонізму. Ансельм
Кентерберійський
Зріла схоластика (XII–XIII ст.) розвивалася в середньовічних
університетах, її центром визнається Паризький університет, де
культивувався платонізм, що поступово витіснявся арістотелізмом. Тома
Аквінський
Пізня схоластика (XIII–XIV ст.) розвивалася під впливом загострення
ідейних суперечностей епохи розвиненого феодалізму. Йоан Дунс Скот
З XIII ст. спостерігається поглиблений інтерес до дослідження природи
та її явищ. Одним із перших на необхідності дослідного вивчення
природи наполягав професор Оксфордського університету
францисканський монах Роджер Бекон.
Суттєво розширилися географічні уявлення європейців. Ще в XIII ст.
брати Вівальді з Генуї спробували обігнути західне узбережжя Африки.
А венеціанець Марко Поло, як відомо, здійснив багаторічну подорож до
Центральної Азії та Китаю. У XIV—XV ст. з'являються описи різних
земель, зроблені мандрівниками. Суттєво вдосконалили карти, створили
географічні атласи. Це стало основою для майбутніх Великих
географічних відкриттів.
Першими навчальними закладами середньовіччя були монастирські,
парафіяльні та кафедральні школи. Однак, такі школи зазвичай мали
лише одного вчителя, який проходив з учнями весь курс освіти. У
школах учні вивчали «сім вільних мистецтв». Це була система
предметів, яка складалася з двох рівнів.
 Тривіум, що передбачав освоєння граматики, риторики та діалектики.
 Квадріум, що передбачав вивчення арифметики, геометрії, астрономії
та музики.
На базі світських шкіл виникають університети. Перші університети
з'явилися у XII ст. в Болоньї (Італія) та Парижі (Франція). Згодом
виникли також в інших країнах: Оксфордський, Кембриджський — в
Англії, Саламанський — в Іспанії, Празький — в Чехії, Краківський —
у Польщі тощо. Вже наприкінці XV ст. у Європі було 79 університетів.
Університет мав юридичну, адміністративну та фінансову
самостійність, які надавалися йому спеціальними грамотами монарха.
Учні середньовічних університетів називалися студентами, а
університети поділялися на факультети. Початковим факультетом був
артистичний, який мали закінчувати всі студенти. Тут вивчали «сім
вільних мистецтв». Випускник артистичного факультету отримував
право викладати в школі або продовжувати навчання на одному з вищих
факультетів — юридичному, медичному, богословському. Термін
навчання залежав від факультету: зокрема, підготовка юриста або лікаря
тривала 5 — 6 років, а богослова — 15.
У VIII ст. у франків у зв'язку з переходом від народного пішого війська
до кінного війська васалів виникає лицарство. Піддавшись впливу
церкви та поезії, воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна,
а в епоху Хрестових походів, під впливом виниклих тоді духовно-
лицарських орденів, замкнувся у спадкову аристократію, що
усвідомлювало себе міжнародним військовим орденом.
Формуються лицарські кодекси. Згідно з цим кодексом, лицар повинен:
 діяти згідно з Євангелієм;
 бути доблесним;
 будь-якою ціною боронити свою честь;
 завжди дотримувати слова;
 зберегти вірність «дамі свого серця»;
 ставати на оборону слабших.
 Не змінювати віру;
 Стояти до останнього під час штурму замка.
Лицарський кодекс знайшов відбиття в лицарській літературі. Її
вершиною вважається світська лірична поезія трубадурів народною
мовою, що виникла на півдні Франції (Лангедок). Вони створюють
культ Прекрасної Пані, служачи якій лицар повинен слідувати правилам
«куртуазії». «Куртуазія», крім військової доблесті, вимагала уміння
поводитися в суспільстві, підтримувати розмову, співати.
По всій Європі розвивається і жанр лицарського роману. Для його
сюжету були обов'язкові взірцева «лицарська» любов, військові подвиги
в ім'я особистої слави, небезпечні пригоди. Романи широко
змальовували побут і вдачі свого часу. Водночас у них вже помітна
цікавість до окремої людської особи. Найпоширеніші сюжети — про
лицарів «Круглого столу», про легендарного короля бритів Артура, про
лицаря Ланселота, про Трістана та Ізольду.
У Західній Європі X–XIII ст. формується комунальний рух — рух
містян проти сеньйорів за самоврядування та незалежність. Спочатку
вимоги містян зводились до обмеження феодального тиску і скорочення
поборів. Потім виникли політичні завдання — набуття міського
самоврядування й прав.
У південній Франції містяни домоглись незалежності без
кровопролиття (IX–XII ст.). Міста північної Франції (Ам'єн, Лан, Бове,
Суассон й інші) та Фландрії (Гент, Брюгге, Лілль) стали самоврядними в
результаті запеклої, в основному збройної, боротьби.
Міста північної та середньої Італії (Венеція, Генуя, Сієна, Флоренція,
Лукка, Равенна, Болонья та ін.) стали комунами у IX–XII століттях; у
Німеччині в XII–XIII століттях з'явились так звані імперські міста —
вони формально підпорядковувались імператору Священної Римської
імперії, але насправді були незалежними міськими республіками
(Любек, Нюрнберг, Франкфурт-на-Майні та ін.)
Відомі науковці середньвіччя:
 П’єр Абеляр
 Ансельм Кентерберійський
 Тома Аквінський →
 Йоан Дунс Скот
 Роджер Бекон
 Йоганн Гутенберг

Легендарні лицарські мечі:

 Екскалібур
 Бальмунг
 Дюрандаль
 Тюрфінг
 Жуайоз
 Дайнслейф
 Лицарські духовні ордена:

 Орден госпітальєрів

 Орден Тамплієрів

 Орден Святого Лазаря

 Орден Сантьяго
 Тевтонський орден

 Орден Христа
 Художні фільми про середньовіччя в Європі:
 «Король Артур: Легенда меча»
 «Царство небесне»
 «Жанна д'Арк.»
 «Робін Гуд»
 «Хоробре серце.»
 «Лікар. Учень Авіцени»

Найстаріші універсітети Європи:

 Болонський університет
 Паризький університет
 Оксфордський університет
 Кембриджський університет
 Університет Саламанки
 Сієнський університет