1. Реконструктори.

У складі Австрійської імперії знаходилося, приблизно, 15% українських земель, а

саме, Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття у складі Австрійської імперії –
західноукраїнські землі. Території, що перебували під владою Російської імперії, прийнято
називати Наддніпрянською Україною-Росія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям,
Правобережжям і Півднем, що становило близько 85% земель, заселених українцями.

Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії

У Галичині тривав початий ще значно раніше процес полонізації, на Закарпатті –

мадяризації, на Буковині – румунізації. Йдеться, отже, про подвійний, а то й потрійний
національний та соціальний гніт.

Східна Галичина в адміністративному відношенні край поділявся на 12 округів: на

чолі Галичини стояв губернатор, який призначався Віднем.

Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими

провінціями. Перші дві парові машини в Галичині з’явилися лише в 1843 р. На
західноукраїнських землях розвивалися головним чином винокуріння, пивоваріння,
металообробна, фарфоро-фаянсова, цукрова, лісова, добувна галузі. Кріпосництво заважало
розвиткові як промисловості, так і сільського господарства, яке відігравало основну роль в
економіці Західної України.
Велике феодальне землеволодіння було домінуючим на Закарпатті та в Галичині.
Промисловість хоч і робила певні кроки вперед, проте залишалася відсталою, темпи її
розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало,
машинобудування було розвинуто недостатньо. Провідними галузями були нафтодобувна
промисловість (зосереджувалася в районі Дрогобича та Борислава і на поч. XX ст. давала 5%
світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та
харчова промисловість.

У промисловості домінував іноземний капітал: австрійський, німецький,

англійський, французький. 

Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною

Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії:
західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту для промислових
товарів і машин.

Українські землі у складі Російської імперії

Протягом 1831–1835 рр. було остаточно встановлено загальноімперський

адміністративний поділ на губернії та повіти, згідно з яким українські землі у складі
Російської імперії поділялись на 9 губерній (Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську,
Харківську, Полтавську, Катеринославську, Херсонську, Таврійську). Як наслідок в Україні
були остаточно встановлена загальноімперська система управління характерними ознаками
якої були:

 повна централізація управління (вся влада на місцях зосереджувалась в руках

губернаторів та генерал-губернаторів, як наслідок зростала роль армії та
адміністративного апарату);
 відсутність місцевого самоуправління, виборних органів влади узагалі(на найнижчому
рівні, в селах, правопорядок підтримували дворяни);
 контроль держави над культурним життям, жорстка цензура.

Існування кріпосного права в сільському господарстві (введено у 1783 р. на

Лівобережжі, у 1796р. – на Півдні) більше третини українських селян перебувало у
кріпосницькій залежності від поміщиків-землевласників. В Україні були сприятливими для
сільського господарства, але повинності для кріпаків передбачали у першу чергу відбування
панщини . Панщина могла сягати 5 – 6 днів у тиждень. Інша – частина селян (державні
селяни ) були у кращому становищі, Хоча вони сплачували державі подушний податок, їм
можна було вільно переселятись, вони мали більші земельні ділянки ніж кріпаки. Кріпосне
право негативно відбилось на розвитку сільського господарства. Тим часом кріпаки не мали
змоги ефективно обробити свої наділи. Кріпацтво гальмувало розвиток промисловості, адже
кріпаки (більше третини сільського населення) були прикріплені до землі, тому не могли
переселитись в міста та стати професійними робітниками. Розвивалась переважно харчова
промисловість, у першу чергу цукрова галузь. Підприємства розміщувались ближче до
сировини – у селах, працювали на них переважно кріпаки, у перервах між сільгоспроботами,
тому робота на фабриках часто мала сезонний характер. Важка промисловість була
представлена тільки державним артилерійським заводом в Луганську. Тому Україна
залишалась відсталим аграрним регіоном Російської імперії.

2. Історична галерея:

1). Чумак (художник К. Трутовський, 1860 р.)

Чумак-людина вільна незалежна, його

ремесло забезпечує родині достаток. В
мандрівка чумак пізнає світ. Постать чумака
випромінює почуття гідності. Суворе обличчя
сповнене турботи й печалі. Більшість чумаків
були людьми освіченими , вміли читати і
писати, прикрашали вози і розповідали казки.
Можна сказати, це не професія, а спосіб
життя.

2) Кріпаків міняють на собак (художник І. Їжакевич, 1939 р.)

На картині два господаря сидять

на кріслах перед великим
будинком. Перед ними стоїть
лакей і тримає на повадку собак
та велика селянська родина. Весь
цей вид говорить про те, що два
господаря обговорюють обмін
бідної сім’ї на собак. Це ніби
прості буденні речі.
 3) Мені тринадцятий минало

На картині митець відтворює

епізод з дитячих років Шевченка,
коли він- син кріпака, пас чужі
вівці. У порваній сорочечці й
штанцях з домотканого полотна
сидить малий Тарас і
перемальовує азбуку. Хлопчик
уважний і зосереджений.

4) Собор Святого Юра в м. Львів (художник К. Ауер, 1937р.)

Одна з найвідоміших пам’яток

львівської архітектури, один з
найкращих взірців бароко не
тільки в Україні, а й загалом у
Європі, водночас храм, святиня
українського народу - це про
Собор Святого Юра у Львові.
Храм на цьому місці відомий ще
з часів Лева Даниловича, і є
ровесником міста, проте, споруда
собору др. пол. XVIII ст., яку
маємо змогу бачити сьогодні, за
останнє сторіччя стає справжнім
духовним осередком Львова,
крізь буремні роки війн та
режимів закарбовується у серцях,
стає символом Віри …

3. Документознавці.

Порівняння Українські землі в складі Західноукраїнські землі у складі

Російської імперії Австрійської імперії
Політичний абсолютна монархія конституційна монархія
устрій
Ставлення як до  Царський уряд розглядати  Становище українців в
нації Україну як невід'ємну частину національному питанні було
Росії, що на деякий час кращим ніж в Росії, однак на всіх
"випадково" була відірвана від територіях західні українці терпіли
неї. тяжкий гніт своїх сусідів.
 Розвиток криза у 19 ст. в Росії, пов'язана з Австрійська влада робила багато
українських невідповідністю існуючих реформ, вони як не як але
земель феодальних структур та відносин покращували становище в Україні(в
у світі. Стало гальмом Україні відбувається промисловий
подальшого економічного переворот)
розвитку українських земель.

4. Мислю творчо.

1) На які головні особливості модернізації України вказує О. Субтельний?

 Після включення українських земель до складу Росії і Австрії імперська влада намагалася
ліквідувати особливості їх політичного, економічного, а в перспективі й культурного
життя, інтегруючи їх до свого складу.
 Але об’єктивні процеси історичного розвитку діяли всупереч імперській політиці.
Територія України не поступалася площі великих європейських держав. Україна мала
працьовитий народ, родючі чорноземи, родовища корисних копалин і вигідне географічне
розміщення.
 Модернізація України проходила відповідно до загальноєвропейських процесів: в
економіці відбувався промисловий переворот і бурхливо розвивалися капіталістичні
відносини; у соціальній сфері утвердилися нові класи - буржуазія і робітники.
2) Чи погоджуєтеся ви із думкою, що перетворення традиційних агарних країн у сучасні
індустріальні є глобальної тенденцією?
Так , я погоджуюсь з цією думкою. Тому що, в сучасному світі розвиваються технології і
ресурси, тому якщо ми прагнемо розвитку, то повинні розвиватися за всіма напрямками сучасної
економіки.
Етапи формування світового господарства:
Світове господарство в своєму розвитку пройшло три етапи:
 аграрний (до середини XIX ст.),
 індустріальний (друга половина XIX – середина XX ст.),
 постіндустріальний (з кінця XX ст.).
Для аграрного етапу характерним було переважання сільського господарства. У ньому
працювало 90 % економічно населення світу.
На індустріальному етапі пріоритетними видами господарства в країнах Європи,
були промисловість та будівництво. На ці виробництва припадало близько 1/3 працюючих.
Наприкінці XX ст. світове господарство перейшло до постіндустріального етапу. Для нього
характерні стрімкий розвиток науки і техніки, і, отже, швидке зростання невиробничої сфери:
освіти, культури, науки, маркетингових, юридичних, фінансових, побутових послуг і т. ін. При
цьому провідною у господарстві стала роль висококваліфікованого керівного прошарку
суспільства.