ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ БРИТАНСЬКОЇ МОНАРХІЇ

ПЛАН:

1. Поняття про монархію

2. Британська монархія
3. Війна червоної та білої троянд
4. Правління Тюдорів
5. Правління Стюартів
6. Ганноверська Династія
7. Віндзорська Династія
8. Правління Єлізавети II
9. Британський парламент
10.Становлення Британського парламенту
11.Розвиток парламенту
12.Розвиток системи парламентських виборів
13.Сучасний Британський парламент
14.Палата лордів
15.Законодавча діяльність палати лордів
16.Контроль палати лордів над урядом
 3

РОЗДІЛ 1
ПОЧАТОК ТА РОЗВИТОК БРИТАНСЬКОЇ МОНАРХІЇ

1.1Поняття про монархію

У VIII-XV століттях пануючою формою державного устрою в Європі стає

монархія. У більшості країн вона прийшла на зміну феодальної
роздробленості. Процес зміцнення держави означав для короля боротьбу з
сепаратизмом крупних феодалів, створення бюрократичного апарату, податкової
системи і постійної армії. Все це було б неможливо здійснити без надійної
підтримки основних станів. Станово-представницькі установи виникли в
результаті співпраці королівської влади, рицарства і городян - станова монархія.
Слово «монархія» походить від грецьких mono (один) і arch (влада) і означає
єдиновладдя. Термін «монархія» увів Арістотель.
Історично склалося так, що люди жили окремими групами і потрібно було,
щоб хтось ці групи очолював. Так напочатку був вождь, який очолював племя,
потім -союз племен. З часом його повноваження зростали, вождь почав державні
утворення, з яких поступово складалося уявлення про країну і народ. Отже,
склалося поняттямонарх, а пізніше й монархія.
Монархія – одна із найдавніших форм державного правління.Монархії
поділяються на: Абсолютні,Конституційні,Давньосхідні,Феодальні та
Теократичні.
Абсолютна монархія – це форма правління, при якій безумовна влада
зосереджується в руках однієї людини і не обмежується жодними державними
структурами.
Конституційна монархія–це форма монархічного правління ,вважається
прогресивною, оскільки влада правителя обмежується міністрами або
парламентом. Основні види конституційної монархії – дуалістична і
парламентська.
 4

Давньосхідна монархія– це перша форма монархії, яка з'явилася в

нашомусвіті і мала своєрідні риси. Правителем в таких державних утвореннях
призначався лідер громади, який керував релігійними і господарськими
справами. 
Феодальна монархія-види монархії, як форми правління з часом
трансформувалися. Після давньосхідної монархії першість у політичному житті
зайняла феодальна форма правління.
Теократична монархія-вид монархії, в якій абсолютним володарем є
представник религії. 

1.2Початок Британської монархії

Англія –країна давніх громадянських свобод, найстарішого парламенту і ще

більш поважної за віком монархії.
До VIII століття з роздроблених питомих володінь на Британських островах
склалася єдина держава з відносно централізованим управлінням на чолі з
королем. З тих пір ритуал коронації зберігся до сьогоднішнього дня.
З кінця XIII століття веде свій початок парламент як установа, покликане
виступати від імені королівських підданих, виражати їх сподівання, не
обов'язково збігаються з думкою корони. Протягом століть політична обстановка
в країні характеризується відносинами складаються між королем і парламентом.
Протягом трьох-чотирьох століть – до буржуазної революції середини XVII
століття – Парламент то був знаряддям проти всевладдя монарха, то
використовувався останнім у боротьбі проти прагнули затвердити своє панування
феодалів.
Для Англії характерний різкий антагонізм між королівською владою та
великими феодалами. Останні через честолюбних задумів не раз доходили до
насильницького усунення неугодних монархів, саджаючи на трон своїх
 5

ставлеників. Однак і монархи намагалися спиратися на Парламент у боротьбі

проти властолюбної знаті.
 6

РОЗДІЛ 2
ЗМІНА ДИНАСТІЙ БРИТАНСЬКОЇ КОРОНИ ТА КОНФЛІКТИ
МІЖ НИМИ

2.1 Війна Червоної та Білої троянди

Червоної і Білої троянди війна – 1455-85, міжусобна війна в Англії, за

престол між двома гілками династії Плантагенетів – Ланкастерами (в гербі
червона троянда) і Йорками (в гербі біла троянда). Загибель у війні головних
представників обох династій та вчинках значної частини знаті полегшила
встановлення абсолютизму Тюдорів.
Причинами війни послужили важке економічне становище Англії, поразка
Англії Столітньої війні,позбавило феодалів можливості грабувати землі Франції.
Ланкастери спиралися головним чином баронів відсталого півночі, Уельсу й
Ірландії, Йорки – на феодалів економічно більш розвиненого південного сходу
Англії. Середнє дворянство, купці і заможні городяни, зацікавлені у вільний
розвиток торгівлі, і ремесел, ліквідації феодальної анархії та встановленні твердої
влади, підтримували Йорков .
При слабоумном королі Генрихе VI Ланкастере країною правила кілька
великих феодалів, що було порушено невдоволення у решті шарах населення.
Користуючись цим невдоволенням, Річард, герцог Йоркський, зібрав навколо себе
своїх васалів і пішов із лицарями у Лондон. Убитву біля Сент-Олбансе 22 травня
1455 він розбив прибічників Червоної троянди.Захопив в полон короля, після чого
змусив верхню палату визнати себе протектором держави й спадкоємцем
престолу. Річард з'явився вщент і загинув у бої. Вороги відрубали йому голову і
виставили в стіні Йорка у паперовій короні. Син його Едуард з допомогою графа
Уорика розбив прибічників Ланкастерской династії . Переможець став королем
Едуардом IV. Прагнення Едуарда IV підсилити свою владу і обмежити свободи
феодальної знаті призвело до повстання старих прибічників на чолі з
 7

Уориком. Едуард IV переміг у війні,вбивши Уорика.Після перемоги, щоб

зміцнити своєю владою, Едуард IV почав жорстокі розправи і з представниками
Ланкастерской династії, і з бунтівними Йорками та його прибічниками. Після
смерті Едуарда IV 9 квітня 1483 престол перейшов його синові Едуарду V, але
владу захопив молодший брат Едуарда IV, майбутній король Річард III. Спроби
Річарда III зміцнити свою владу викликали повстання феодальних магнатів.
Обидві династії, Ланкастерів і Йорков , об'єдналися навколо Генріха Тюдора ,
далекого родича Ланкастерів. Від його об'єднаного війська Річард III зазнав
поразки бої при Босворте 22 серпня 1485. Королем став Генріх VII, засновник
династії Тюдорів. Одружившись з дочкою Едуарда IV ,Єлизаветою.

2.2 Правління Тюдорів

Правління Тюдорів (1485-1603) - період абсолютної влади монархів.

Вік правління династії Тюдорів часто вважають найбільш найкращим
періодом англійської історії.У період абсолютної монархії королі зневажливо
ставилися до парламенту,він скликався ними тільки для збору податків, оскільки
було потрібно його згоду, в іншому - не цікавилися його думкою.

При правлінні Тюддорів Англія  стала на шлях інтенсивного внутрішнього

розвитку, став складатися клас власників, зобов'язаних процвітанням своєї
підприємливості, а не рід. Помітно зріс політичний, військовий вага країни на
континенті.
Генріх VII зіграв значно більше значної ролі у створенні нових типів
монархії, ніж кожній із його нащадків. Він поділяв погляди зростаючого класу
торговців і землевласників і засновував королівську влада на почутті ділової
хватки, твердо вірив, що війни шкодять торгівлі та виробництву, а торгівля і
виробництво сприятливі державі.
 8

Під час громадянську війну торгівля Англії серйозно похитнулася, але

Генріху вдалося відновити його майже довоєнному обсязі, використовуючи як
шляху до Європи Нідерланди й Бельгію. Він зміг дисциплінувати армію, наново
створити флот, приборкати амбіції дворянства. Після смерті монарха в скарбниці
залишилося 2 мільйона фунтів стерлінгів або близько 15 річних дохідної частини.
Генріх VIII Тюдор (1491-1547), який вступив на трон в 1509 році, покінчив
із засиллям в країні католицької церкви, поклавши на себе обов'язки глави
Англіканської церкви.Відокремив англіканську церкву від Риму. Мріявши стати
впливової персоною у Європі молодий король мав масу амбіцій, яких судилося
збутися. Генріх VIII намагався протиставити ослаблену Англію потужним
Німеччині й Іспанії. Він витратив всі, зібрані батьком, створення та підтримка
королівського подвір'я і непотрібні війни. Золото і срібло зі щойно відкритої
Америки лише додало спека до вогню. Генріх погіршив якість срібних монет, за
століття фунт стерлінгів подешевшав всемеро.
Єлизавета I Тюдор (1533-1603), яка зайняла престол в 1558 році, прагнула
підтримувати згоду з Парламентом  без використання важелів диктаторської
влади. Єлизавета I перетворила Англію в провідна держава Європи, витримавши
довгий протиборство з Іспанією і розгромивши в 1588 році її флот у берегів
Англії.Під час правління Єлизавети I парламент зміцнів: члени Палати Громад
вирішувалися вести діалог з королевою на рівних. У ньому все голосніше звучали
голоси представників крайнього спрямування Англіканської церкви - пуритан з їх
вимогами очищення церкви від всіх атрибутівкатолицизму і повної відмови від
підпорядкування короні. Єлизавета послабила уряд, продаючи державні пости і
посади, ніж просити гроші в парламенту. І, хоча її уряд і намагалося допомогти
бідних клубах і бездомним під час, коли росли швидше, ніж заробітки, його дії
часто були нещадні.
 9

2.3 Правління Стюартів

ЯковI Стюарт (1566-1625), зайняв престол в 1603 році. ставши королем двох

держав, першим почав називати себе королем Великої Британії. Прагнув
утвердити Божественне право королів. Король достатньо лояльно ставився до
католиків й не припускав реалізації жорстких англійських законів проти
католиків, при дворі Якова I навіть сформувалась прокатолицька партія на чолі
з Говардами. Однак єзуїти й радикальні католики не були цим задоволені.  Яків I
оточив себе фаворитами-негідниками, нім був сильно незадоволений Парламент.
Змінив короля Якова I в 1625 році Карл I (1600-1649), слідуючи за тією ж
фатальною  стежкою, втягнув країну в громадянську війну. Карл IСтюарт своєї
авторитарністю, ігноруванням парламенту, релігійною нетерпимістю відновив
проти себе значну частину нації.
У травні 1625 Карл одружився з сестрою французького короля Людовика
XIII - Генріетте-Марії - католичці, убраної наказом своїх прелатів просувати в
Англії «істинну віру».
Релігійна нетерпимість Карла - ось питання його непримиренності
зпарламентом (більшість парламенту підтримувало Англіканську церква), де Карл
показав відсутність розсудливості, що пояснювалося впливом на нього Вільяма
Лода.
Вимоги петиції, поданої парламентом королю (скасування Високої комісі,
скасування позасудової розправи; невтручання короля в судову діяльність;
боротьба зі свавіллям окремих осіб правлячої верхівки; вимога про встановлення
нових податків тільки з повної згоди парламенту; обмеження сваволі королівської
юстиції - арешти повинні здійснюватися тільки за законом), були неприйнятні для
монархії, тому парламент був розігнаний, але незабаром Карл Стюард був
змушений знову зібрати його, оскільки Англія перебувала на межі поразки
врелігійній війні з Шотландією. Цей парламент отримав назву «Довгого
парламенту» (1640-1653).
 10

Проти бунтівного парламенту Карл I підняв 22 серпня 1642 повстання в

Ноттінгемі. Спочатку Карл контролював значну територію, але з літа 1644 армія
Кромвеля стала брати верх. Весни 1646 року після розгромукоролівських військ,
Карл здався на милість шотландців, а ті видали його Кромвелю.У вересні 1647
року Кромвель почав переговори з Карлом I як главою
престолу. Переговори тяглися безрезультатно. Кромвель, а також більшість
упарламенті пішли б на поступки королю, якби не тиск з боку рядових армії
Кромвеля, які взяли навесні 1648 року рішення про притягнення Карла до суду.
Страта Карла I в січні 1649 року поклала край абсолютистським порядків у
країні.
Результат Англійської буржуазної революції - різке обмеження королівської
влади; закладені основи констітуаціонной монархії. Серед прийнятих
законодавчих актів:
 Велика ремонстрация - вимоги до короля, призначати напосадові
місця, тільки тих осіб, які користувалися довірою парламенту.
 3-ох річний акт (1641), встановлював терміни повноважень
англійського парламенту і, найголовніше, те, що якщо король не скликав
парламент протягом трьох років, то тоді його скликали шерифи короля. Якщо
вибори не проводяться парламент починає функціонувати
самостійно. Парламенту також дається право самостійно збиратися для
проведення засідань.

 Акт про створення парламентської армії -

створювалася парламентська армія, яка стала серйозним конкурентом
королівської армії.
Скасовується вища палата – Палата лордів, верховна влада остаточно
переходить до рук парламенту. Вищий орган виконавчої влади - державнарада,
він зобов'язаний звітувати про свої дії парламенту. Законодавча влада закріпилася
за Лорд-канцлером і парламентом.
 11

Парламент стає носієм верховної влади, всі постанови парламенту мають

вищу юридичну силу без згоди короля.
19 травня 1649 актом парламенту Англія оголошується республікою.
У цілому, нація не була готова до таких радикальних змін, і це грало на руку
спадкоємцю Карлу, який втік на континент. Смерть Кромвеля 3 вересня 1658
спонукала його до угоди з він прийняв командування армією полковником
Джорджем Монком.
З його подачі Карл звернувся в квітні 1660 року здекларацією до англійців,
обіцяючи всім підданим, що стояли на боці Кромвеля, амністію, якщо вони
«повернуться на шлях лояльності і слухняності».
Карл повертається, але важелі абсолютизму відновлені не будуть.
Фінансова свобода монарха обмежена парламентом. Виділеної парламентом суми
Карлу явно не вистачає і він отримує негласні субсидії від Людовіка XIV
в обмін на підтримку католицизму в Англії. Однак, більшість парламентаріїв були
єдині в ревною підтримки Англіканської церкви, що суперечило курсом короля..
Королівська влада була ще далека від того, щоб грати
роль «понадпартійною сили». Карл II протегував торі, вбачаючи в вігах
противників його брата - католика Якова - спадкоємця престолу. Після
смертіКарла II 6 лютого 1685 престол перейшов до його брата - Якову (Яків II
1633-1701).
Відрікшись від протестантства, Яків II ще завзятіше, ніж його батько,
прагнув «покатоличити» Англію, що викликало в країні невдоволення. У цих
умовах впливові діячі Англії запропонували зайняти престол Вільгельму
Оранському - чоловіку дочки Якова II, яка була протестанткою і до батька
особливої прихильності не живила. До нього були відправлені емісари від імені
найбільших земельних власників, купців і банкірів, вищого духовенства з
проханням про втручання з метою позбавлення Англії від ненависного монарха. У
1688 році Вільгельм Оранський на чолі 13-тисячної армії висадився в Англії. На
штандарті своїх військ Вільгельм написав девіз: «Я буду
 12

підтримувати протестантську релігію і свободи Англії». Повалений Яків II утік до

Франції. Його спроба за допомогою французьких військ дати Вільгельму бій в
Ірландії скінчилася крахом.

Парламент проголосував за Вільгельма як нового монарха, а його дружину

проголосив королевою. Однак, для Англії Вільгельм III назавжди залишився
королем-чужинцем.
До кінця 1689 залишилися спірні проблеми взаємовідносин між
королівською владою і парламентом були вирішені на користь останнього.
У «Білль про права» 1689 року, який став основою складаються норм законності в
державі, монарх позбавлявся прерогатив припиняти дію законів,
стягувати податки без дозволу парламенту, тримати в мирний час постійну армію.
Монарху наказувалося регулярно скликати парламент, в якому повинна була
панувати свобода слова.
У Біллі про права 1689 року в законодавчому порядку була встановлена
верховна законодавча влада парламенту, отримала законодавче закріплення
привілей свободи слова в парламенті.
«Білль про права» 1689 року, виник в результаті боротьби між вігами і торі.
За змістом цей документ був актом, який закріплював лідируюче політичне
становище буржуазії, був формою гарантованості прав англійського парламенту,
гарантією прав політичних партій. При вступі на престол, король тепер
зобов'язаний був виражати інтереси буржуазії. Цим актом, між вігами і торі було
укладено конституційну угоду, яка полягала у наступному: торі залишаються при
владі, але будуть проводити політику в інтересах вігів. Цей компроміс став
основою подальшого політичного розвитку Англії.
Відповідно до «Акту про віротерпимість» була дозволена свобода
публічного богослужіння. Судова влада домоглася незалежності від монарха з
підпорядкуванням її парламенту. Упорядкування державних фінансів сприяло
установа Англійського банку.
 13

Згідно з прийнятим в 1701 році парламентом «Акту про

улаштуванні» (закон про престолонаслідування) трон переходив лише до
прихильників Англіканської церкви, що виключало повернення на престол
Стюартів-католиків. Акт чітко розмежував повноваження монарха і уряду. Королі
позбулися практично всіх повноважень, утому числі, права видавати нормативні
акти - тепер це робили спеціальні міністри. Принцип невідвідування королем
засідань уряду склався просто в результаті багаторазового невідвідування їм
засідань.
Англійські монархи могли видавати законодавчі акти, але не користувалися
цим правом і воно поступово відійшло до парламенту.
Була проголошена свобода і самостійність судової влади: монарх
позбавлявся права призначати і звільняти з посади всіх суддів без будь-яких
очевидних причин і згоди парламенту; також монарх позбувся права змінювати
рішення судів.
До початку XVIII століття період конституційної монархії в Англії
завершується - Починається утвердження парламентської монархії.
Остання з Стюартів на троні – королева Анна (1702-1714).
Через два тижні після вступу Анни на престол, Англія оголосила війну
Франції у зв'язку з початком на континенті війною за іспанську спадщину.
Полководець Анни герцог Мальборо прославив свою королеву перемогами на
полях битв. Однак, Анна не стала на його захист, коли торі на хвилі невдоволення
в країнітривалим військовим конфліктом домоглися зміщення Мальборо з посади
командувача армією, почавши переговори про мир Утрехтський світ, приніс
Англії володіння Гібралтаром, Ньюфаундлендом і деякими іншими територіями.
Ганна завжди прагнула стояти над партіями, але в проведенні цього курсу
королева була непослідовна. Її симпатії були все ж таки на боці торийских діячів,
але визначати результат парламентських виборів королева не могла.
 14

До кінця правління Анни загострилася боротьба навколо кандидатури її

наступника. Торі були схильні підтримувати королеву в її прагненні передати
трон сина Якова II - католику Якову Едуарду Стюарту (не маючи дітей, Ганна
хотіла бачити після себе на престолі свого племінника), але з огляду на акт 1701
про престолонаслідування і панували в країні настрої, їй довелося відмовитися від
цієї думки. У результаті трон посів монарх-іноземець.

2.4 Ганноверська Династія

Значну частину XVIII століття і більш третини XIX століття престол в

Англії займали монархи Ганноверської династії (1714-1837).
Почалася вона з Георга-Людвіга (1660-1727) - сина Софії. Згідно з актом
про престолонаслідування 1701 року протестантка Софії (внучці Якова I)
потрібно було вступити на трон після смерті Анни, але вона не дожила двох
місяців до смерті королеви (чоловік Софії, Ернст-Август, помер у 1698 році).
Таким чином, 54-річний німець Георг-Людвіг опинився на англійському троні,
ставши в 1714 році королем Георгом I.
При Ганновера Англія брала участь у шести великих війнах, головним
чином проти Франції. Втрата нею 13 колоній (а також Флориди) в Північній
Америці, котрі домоглися незалежності до 1783 року, була компенсована
розширенням англійських володінь в Індії, захопленням голландських колоній в
Південній Африці і визнанням Францією англійського суверенітету над Канадою
з Паризького миру 1763 року.
Георг I не знав англійської мови і не намагався їм опанувати. Взагалі Англія
йому була не до душі. Урядові папери він часто підписував, не знайомлячись з їх
змістом, що цілком влаштовувало його міністрів-вігів.
 15

Характерне для першої половини XVII століття засилля в парламенті, в

міністерських кабінетах вігів підходило до кінця. Через свою неоднорідності ця
партія розпадалася на ворогуючі фракції.
Протягом XVIII-XIX століть йде бурхливий розвиток промисловості,
з'являється робочий клас. З'являється нова робоча партія (лейбористська), яка
суттєво змінила склад парламенту. Старого англійського селянства вже не
існувало. Сільська громада зникла. Нужда гнала безземельних селян у міста.
Вступив на престол 44-річний ГеоргIII,якийне поступався батькові за
частиною пропалювання життя. Нація не дуже тужила, коли в 1760 році Георг II
помер.
Георг III був дуже властолюбний. Щоб забезпечити собі підтримку в
парламенті, він підкуповував «потрібних людей», з яких виникла так звана
«партія друзів короля».
Георг IV і наследовавший за ним престол третій син Георга III, Вільгельм
IV, не залишили відчутного сліду в історії країни.
Георгі-Ганновер, поглинені своїми особистими справами, не могли, та й не
намагалися грати якусь роль в історії країни.

2.5 Віндзорська Династія

В епоху королеви Вікторії (1819-1901) британська корона засяяла у всій
своїй красі, очистившись від накопичилася за попередні півтора століття бруду.
XIX століття стало істинним століттям розквіту Великобританії, яка цього
часу стала імперією, контролировавшей величезні території у світі. До 1875 року
його виробляла більше товарів, ніж будь-яка інша країна світу.
Рік 1837, коли Вікторія стала королевою, був початком розгортання в країні
масового робітничого руху - чартизму. 20-30-ті роки XIX століття були часом
небачених страждань і лих трудящих мас.
 16

Вікторія як і багато англійські монархи не грала роль «понадпартійної

сили». Правління лібералів було ненависно королеві через їх лідера Гладстона (її
виводила з себе відсутність інформації про засідання кабінету). Втішним для неї
стало повернення, у 1886 році до влади торі-консерваторів.
Прогресивні реформи, здійснені в Англії за роки правління Вікторії, по
праву увійшли в історію: виборче право отримали широкі верстви населення,
вибори здійснювалися таємним голосуванням, були створені ради графств,
заснований муніципальна рада Лондона, стало безкоштовним початкову освіту,
вийшли закони про охорону праці жінок і дітей на виробництві,
про відповідальність підприємців за каліцтва на підприємствах, про обмеження
тривалості робочого тижня. Це далеко не повний перелік реформ.
Вікторії не стало 22 січня 1901 року.
Допочатку XX століття, пройшовши через багато критичні, кризові ситуації,
інститут британської монархії знайшов обмежені актами Парламенту рамки, в
яких він діє і в даний час (парламентська монархія).
Старший син Вікторії Альберт (1841-1910) зійшов на престол як король
Едуард VII в 1901 році.
Незабаром після коронації Едуард VII приступив до здійснення давно
задуманого задуму зближення з Францією і Росією. Маючи потребу в грошах,
король наблизив до себе позичали його коштами банківських ділків, які чинили на
нього сильний тиск і виступали за жорсткий курс Англії у відносинах з
Німеччиною.
Гнучкість, пристосовуваність до змін англійської монархії наочно втілив у
своїй особі Георг V - молодший син Едуарда VII, що став в 1910 році королем.
Вступивши на трон, він помітно змінив порядки при дворі. Колишнього блиску і
розваг не стало. У коронаційної промові він здивував багатьох своєю
ортодоксальністю у підтримці протестантської церкви.
 17

Георг V послідовно керувався поданням про монархію як про

понадпартійною силі. Після відставки консервативного кабінету він звернувся до
лейбористів з пропозицією про формування уряду. Незабаром він переконався, що
лідери лейбористів відносяться до монархії не менш шанобливо, ніж керівництво
старих партій.
В умовах загострення соціальної напруженості в країні Георг V домігся
збільшення допомоги безробітним. Під час загальної страйку 1926 року переконав
уряд утриматися від крайніх заходів проти робітників.
У 1936 році престол перейшов до Георга VI (1895-1952).
6 лютого 1952 на престол вступила Єлизавета II.
 18

РОЗДІЛ 3
СУЧАСНІСТЬ БРИТАНСЬКОЇ МОНАРХІЇ

3.1 Правління Єльзавети II

Королева Єлизавета II є сороковим монархом з часів, коли Вільгельм

Завойовник отримав корону Англії. Торік вона відсвяткувала свій 90-річний
ювілей, а 2015-го увійшла в історію як монарх, який найдовше править
Британією. Сьогодні ж Єлизавета ІІ відзначає 65-ту річницю на троні.
25-річна Єлизавета II зійшла на трон 1952 року після смерті свого батька
короля Георга VI. Коронація Єлизавети II відбулася 2 червня 1953 року і була
першою коронацією, яку транслювали по телебаченню. Королева посідає перше
місце за часом перебування на престолі за всю історію Британської
монархії. Королева Єлизавета Друга є главою держави в Австралії, Новій Зеландії
та Канаді. Більшість громадян країни вважали королеву символом стабільності,
порядності і служіння країні. Королева стала одним із головних символів
національної тотожності англійців.
Якщо відкласти убік символи і зосередитися на функціонуванні державної
системи Британії, то очевидно, що архаїчна система монархії таки спрацьовує
навіть у 21-му сторіччі.
Одне з найважливіших переваг сучасної англійської монархії з точки зору
стабільності в країні - це вилучення збройних сил та інших ключових ланок
державної структури зі сфери міжпартійної, політичної боротьби. Ці ланки
підпорядковані короні, і зараз вона демонструє себе нейтральною державною
силою.
Принцип поділу влади і принцип гарантованості основних прав і свобод
англійських громадян залишаються основними принципами державного ладу
Англії.
 19

Багатовіковий досвід підтверджує, що британська монархія у

важких ситуаціях здатна самосохраняться. Відстоювання «божественних» прав і
прерогатив перед лицем феодальних владик; потім, із зростанням капіталістичних
відносин, ломка порядків, дозволила короні вдатися до абсолютистської форми
правління; протистояння між чіпляється за старі позиції монархією і
притязающим верховенство господарями промислових підприємств, банків,
торговельних фірм, призвело до обмеження можливостей інституту монархії
- такий шлях еволюції перебували на британському престолі
династій. Еволюційне перетворення Британської монархії не зменшило, а лише
додало їй популярності.
Виживання монархії у Великобританії пояснюється також національними
рисами англійського народу, його «вихованістю» у дусі компромісів, соціальної
злагоди, виробленого за останні три століття. Для маси британців це - перш за все
декоративний інститут, що дозволяє смакувати деталі побуту королівської сім'ї,
церемоніалів, що для пересічних людей, що живуть зовсім в іншій сфері,
видається чимось схожим на живу сюжет з чарівної казки. Ось чому королівський
двір ретельно піклується про підтримку в недоторканності зовнішніх атрибутів
своєї величі і винятковості.
 20

РОЗДІЛ 4

РОЗВИТОК БРИТАНСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ

4.1 Початок Британського Парламенту

Британський Парламент – один з найстаріших парламентів світу. Його часто

називають «праматір'ю" – точніше було б говорити «прабатьком" – всіх
парламентів. З другої половини XIII століття він продовжує функціонувати без
перерв протягом усієї політичної історії країни.
Завдяки Парламенту Англія представляла найбільш вільну в політичному і
правовому сенсі країну, найбільш потужну державу всього західного світу, центр
величезної колоніальної імперії.
Іноді термін «парламент» вживають для позначення обох палат Парламенту:
верхньої палати - Палати лордів і нижньої палати - Палати громад, але частіше,
коли говорять про верховної законодавчої влади, під «парламентом» мають на
увазі його основну частину - Палату громад. Палата громад- це єдиний виборний
центральний орган державної влади в країні. Члени Палати громад іменуються
«членами Парламенту».

4.2 Становлення Британського Парламента

Становлення і розвиток британського парламенту відбувалося в період з XII

по XV століття.
У другій половині XII століття в зборах брали участь вже не тільки вищі,
але й середні васали. У Великій хартії 1215 року булв спеціально обговорений
обов'язок корони скликати подібні збори в необхідних випадках.
У другій чверті XIII століття Рада магнатів (духовних і світських баронів)
стала обов'язковим супутником королівської влади. У 1236-1258 роках Рада
скликалась по два-три рази на рік для нарад з політичних питань; нерідкі були
вимоги магнатів ставити і знімати королівських посадових осіб. В умовах кризи і
 21

розпочатої громадянської війни в Англії (1236-1267) вплив Ради магнатів

посилилося.
Прагнення знаті поставити тільки під свій контроль королівську владу
викликало опозицію серед кіл лицарства і городян. Політичним та військовим
лідером опозиції виступив виходець із французької знаті граф Сімон де Монфор -
один з наближених короля Генріха III. Він став ініціатором організації більш
широкого представництва та формування нової політичної структури. У 1264 році
Симон де Монфор, підняв проти монарха повстання. Після
захоплення опозицією значній території і підтримки Лондоном, де Монфор
змусив монарха скликати національну асамблею за участю представників міських
поселень. Де Монфором у Лондоні був скликаний парламент, куди крім прелатів і
знаті були запрошеніпредставники від графств і великих міст. Це стало
народженням нової установи, де були представлені основні стани Англії.
До середини XIV століття склалося поділ парламенту на дві палати - верхню
і нижню - Палату лордів і Палати громад. Ці назви увійшли у широкий вжиток
пізніше - в XVI столітті.
Верхня палата включала представників світської і церковної аристократії,
що входили і в Великий королівський рада. Лордам розсилалися
іменнізапрошення на сесії за підписом короля. У теорії монарх міг і не
запрошувати того чи іншого магната, але в дійсності випадки, коли голови
знатних прізвищ не запрошувалися до парламенту, стали до XV століття рідкістю.
Сформована в Англії система прецендентного права давала підставу лорду, який
отримав одного разу таке запрошення, вважати себе постійним членом верхньої
палати.
Число лордів було невелике. Навіть якщо всі запрошені приїжджали на
сесію, а такого в XIV-XV століттях майже ніколи не траплялося, рідко збиралося
більше ста людей. Засідання Палати лордів зазвичай проводилося в Білому залі
Вестмінстерського палацу.
 22

Ситуація з Палатою громад була іншою. Якокрема парламентська структура

ця палата оформлялася поступово, протягом другої половини XIV століття.
Назва нижньої палати (House of Commons) походить від слова «громади»
(commons). У XIV столітті воно означало особливу соціальну групу, куди
входили лицарі і городяни. Поступово оформилося право: кожний хто належав до
цієї категорії підданих міг обирати і бути обраним в нижню палату парламенту.
До кінця століття виникла посаду спікера, який обирався депутатами зі
своїх рядів і представляв палату на переговорах з лордами і королем.
Депутати обиралися на місцях за тим же принципом, який діяв з часу
першого парламенту Монфора: по два лицаря від кожного графства і по два
представника від найбільш значущих міст.
Члени нижньої палати, на відміну від лордів, отримували грошове
забезпечення. Допочатку XV століття ці виплати стали традиційними.
Палата громад засідала в капітулі Вестмінстерського абатства. Обидві
палати об'єднувалися тільки для участі в урочистій церемонії
відкриттяпарламентської сесії. Король виголошував промову перед присутніми.
Члени нижньої палати слухали її стоячи за бар'єром.
З 1330 року парламент збирався не рідше одного разу на рік.Засідання, за
вирахуванням часу переїздів, свят і інших перерв, тривали в середньому від двох
до п'яти тижнів. Оскільки парламент відкривався на запрошення короля, то його
учасники збиралися в тому місці, де в цей час перебував королівський двір.
Мовою парламентської документації, особливо протоколів спільних
засідань палат, був французький. Деякі записи, восновному службові або які
відносяться до справ Церкви, велися на латині.
В усній парламентської промови в основному також використовувався
французький, але з 1363 року промови депутатів іноді виголошувалися і
англійською мовою.
 23

Палата громад мала сильні позиції у сфері оподаткування та митних

зборів. Таким чином, основну частину фінансових надходжень король отримував
за згодою нижньої палати, сильні позиції якої у такому важливому для короля
справі, як фінанси, дозволяли їй розширити свою участь і в інших областях
діяльності.
Значних успіхів громади добилися в сфері законодавства. До середини XV
століття в Англії існувало два типи вищих правових актів. Король видавав
укази (ордонанси). Парламентські акти, прийняті обома палатами і королем,
також мали силу закону. Вони називалися статутами.Процедура видання статуту
передбачала вироблення пропозицій нижньої палати (білль). Потім білль,
схвалений лордами, прямував на підпис королю.
У XV столітті жодного закону в королівстві вже не міг бути прийнятий без
схвалення Палати громад.
Палати прагнули впливати на призначення і
відставку вищих чиновників королівства. У XIV столітті складається практика
відсторонення посадових осіб, звинувачених в серйозних порушення
законодавства, у зловживаннях, в інших непорядних вчинках. Парламент не мав
юридичної можливості звільняти неугодних йому чиновників, але під впливом
виступів депутатів король був змушений зміщувати зі своїх постів осіб з
підірваною репутацією. У Палаті громад часто раздовалісь дуже жорстка критика
дій королів.
Судові функції Парламенту також були досить значними. Вони входили до
компетенції його Верхньої палати. До кінця XIV століття вона набула
повноважень Суду перів і Верховного суду королівства, що розглядав найбільш
тяжкі політичні й карні злочини, а також апеляції. Палата громад могла виступати
в якості заступника сторін і представляти лордів і королю свої законодавчі
пропозиції щодо поліпшення судової практики.
 24

Будучи вищою судовою інстанцією і законодавчим органом, парламент

приймав численні петиції з найрізноманітніших питань - як від приватних осіб,
так і від міст, графств, торгових і ремісничих корпорацій. Для їх розгляду
створювалися спеціальні комісії, але спочатку петиції надходили до Палати
громад. Значення парламентської роботи з петиціями надзвичайно велике:
центральна влада, таким чином, постійно отримувала інформацію про стан справ
у державі.
До кінця XIV століття членство в Палаті громад почало сприйматися не як
тягар , а як привілей. Виборці вважали,що Парламент здатний реально захищати
їх інтереси, відповідно і членство в Нижній палаті було вигідно і престижно. У
середньому, число членів нижньої палати в середині XIV століття становило
двісті чоловік, а до початку XVIII століття представників громад було вже більше
п'ятиста осіб.
Із зростанням авторитету парламенту більшість міст у XIV столітті змінили
своє ставлення до участі в парламентській діяльності. Якщо в кінці XIII століття в
Парламенті було представлено близько 60 міст, то в середині XV століття - вже
більше ста.
Члени Нижньої палати, в значній частині, володіли юридичною освітою, з
причини того, що за протекцією корони парламентаріями часто ставали
чиновники різних відомств і тому вони становили дієздатну,
майже професійну організацію.
Зі зростанням значимості Палати громад зростала й увага до неї знаті, котра
прагнула досягати своїх цілей у Парламенті .Цим пояснюється
напружена ситуація на виборах, безлади і зловживання.

4.3 Розвиток Парламенту

Парламент XVIII-XIX століть повністю сприйняв організацію історичного

англійського парламенту, але в діяльності його склалося багато
 25

новихконституційних звичаїв - особливо пов'язаних із законодавством та

взаємовідносинами з короною.
Парламент став більш численним і представницьким органом. До XVIII
століття кількісний склад нижньої палати був постійним (в 558 місць, в тому
числі, 45 від Шотландії), в XIX столітті він виріс до 658 за рахунок Ірландії. До
складу Палати лордів до середини XIX століття входило 465 світських і духовних
аристократів.
З 1858 року в Палату громад міг бути обраним будь-який виборець старше
21 років, який  відповідав виборчим обмеженням. Не могли бути обраними до
палати іноземці; судді вищих судів; духовенство, які перебувають під слідством;
чиновники графств; особи ,які отримували платню від корони і пенсії від неї.
Тільки напочатку XIX століття в Парламент отримали доступ католики. У
1858 році обраний перший єврей - барон Ротшильд.
У XVII-XVIII століттях зміст парламентських дискусій формально
оголошенню не підлягало. З 1771 року увійшло в практику друкування звітів про
засідання палат.
У XVIII столітті остаточно складається верховенство парламенту.
Повноваження Парламенту до цього часу охоплюють практично будь-які питання.
Найважливіші характеристики влади Парламенту: суверенність, необмеженість,
непідконтрольність.
Основною формою діяльності Парламенту було законодавство. З середини
XVIII століття приймалося в середньому по 250 биллей на рік. У законодавчій
процедурі перше місце належало Палаті громад. Зокрема, тільки вона могла
ініціювати фінансові біллі,пов'язані з оподаткуванням і витрачанням державних
коштів.
Але з другої половини XIX століття Уряд став надавати все більш
визначальний вплив на законодавчу процедуру. З 1881 року увійшло в побут
«правило поспішності», згідно з яким прем'єр-міністр був у праві запропонувати
 26

Палаті громад обговорити білль поза встановленої черговості в силу особливої

державної важливості.
З 1887 року депутати отримали право вимагати припинення дебатів, і така
резолюція обов'язково повинна була голосуватися. До цього хід дебатів ніяк не
регламентувався, і їх тривалість була довільною.
З 1783 року було визнано офіційно право парламентського запиту до Уряду.
Однак за членами кабінету також було визнано право, відповідати або не
відповідати на запити. З початку XVIII століття запити були формальні і
зводилися до права задавати питання незмістовні властивості, тобто, чи відомо
яка-небудь подія або явище Уряду. Тільки в 1869 році право парламентського
запиту стало важливим звичаєм.

4.4 Розвиток Системи Парламенстких Виборів

Виборами на місцях керували представники королівської адміністрації:

шерифи - у графствах і бейліфа - у містах.
Вибори проводилися перед кожною сесією, приблизно за два-три місяці до
її відкриття, і починалася з листів-наказів, які розсилалися з королівської
канцелярії. Після виборів ці документи належало повернути відомству канцлера з
вписаними в них іменами обраних депутатів.
Вибори в графствах проводилися у Зборах графств. Ці організації, мали
більш давню історію, ніж Парламент, входили в структуру
місцевогосамоврядування. Зборів сотень і графств, сходили до давніх народних
зібрань родоплемінного суспільства, регулярно скликалися ще з донорманнскіх
часів. Після завоювання вони взяли на себе адміністративні функції - судові і
фіскальні - і були поставлені під контроль центральної влади. Проте частково їх
самостійність була збережена. Середньовічна Англія, таким чином, мала міцну
систему органів місцевого управління ісамоврядування .
 27

Якщо у зборах сотень могли брати участь і особисто залежні селяни -

віллани, то в зборах графств - лише вільні. Більшість у зборах графств становили
середні шари: середні й дрібні феодали і заможне селянство.
Міста користувалися правом посилати депутатів тільки в міру пожалування
їм статусу bourg (містечка) від корони. Про те, що місто має статус
парламентської, говорив королівський припис бейліфа про вибори депутатів на
чергову сесію.
За перші століття існування Парламенту система виборів до Палати громад
була уніфікована, хоча і не налагоджена в усіх деталях. Зусилля парламентських
законодавців у цій галузі були спрямовані в основному на боротьбу зі
зловживаннями розпорядників виборів в графствах і містах, а також на те, щоб не
допустити до виборів людей занадто низького майнового і соціального стану.
Парламент конституційної монархії успадкував історичні принципи
виборчого права, що склалися ще в період станової монархії.  Правопосилати
депутатів до Палати громад належало не громадянам, а їх корпораціям -
територіальним містам, університетам. Таке архаїчне виборче право призводило
до значної нерівності.
До початку XIX століття виборче право, регулювалося законом 1414.
Правом посилати представника в Палату громад мали вільні земельні власники з
певним доходом, які проживають в графстві до моменту оприлюднення указу про
вибори. Аналогічні вимоги стосувалися і міських виборців.
На підставі архаїчного виборчого права в Палату громад обиралися 558
депутатів, у тому числі 45 - від Шотландії.З 1801 року додалося ще 100 депутатів
від Ірландії. Значну частину становили представники міст (467 депутатів), потім
від графств (186); 5 депутатів обирали університети Кембріджа і Оксфорда. Такі
великі міста, як Бірмінгем, Манчестер взагалі не посилали депутатів.
 28

Виборча реформа1832 року відмовилася від представництва корпорацій і

перейшла до територіального представництва населення; депутатські місця стали
надаватися в примірної залежності від кількості населення, приживаються в місті.
Загальна кількість місць в Палаті громад залишилося колишнім, але було
проведено перерозподіл. Вводилися нові виборчі цензи: досягнення
громадянського повноліття, сплата податку для бідних. Був приведений у
відповідність з фінансовою діяльністю вихідний майновий ценз: правом обирати
мали надалі власники землі або нерухомості в містах з доходом не менше 10
фунтів на рік. Вперше надавалося виборче право і власникам землі -
копигольдерам (орендарям), але з більш високим майновим цензом - в 50 фунтів.
В результаті реформи кількість виборців зросла в півтора рази, але все одно
значна частина підприємців, службовців, інтелігенції, а також робочого класу
були позбавлені парламентського представництва та впливу на політику.
Більш радикальної стала виборча реформа 1862 року. На її проведення
значний вплив справив чартистський рух 1830-1840 років, у програмах і хартіях
якого важливе місце займала вимога загального чоловічого виборчого права. У
ході реформи ще 38 міст були позбавлені представництва і, навпаки, збільшені
квоти для великих міст. У графствах вводилися виборчі округи, які користувалися
правом на власну квоту депутатських місць. Був знижений майновий ценз до 5
фунтів для власників чи орендарів землі, а також надано виборче право власникам
або орендарям житлових будинків, наймачам квартир певного майнового якості.
У підсумкувиборчої реформи1884 року було зроблено остаточне
просування по шляху визнання загального чоловічого виборчого
права. Правоголосувати за депутатів було надано всім власникам землі або іншої
нерухомості, і практично всім квартиронаймачів. Реформа зрівняла виборчі права
мешканців графств і міст.
Зрівняння в правах населення міст і графств
довершило удосконаленнями виборчої системи в 1885 році. Були сформовані
виборчі округи з представництвом строї пропорційної чисельності населення:
 29

типовий округ - від 15 до 65 тис. жителів - посилав двох депутатів, великий -

понад 65 ти. Одночасно частково був обмежений принцип «подвійного
голосування»: виборець, що володіє власністю в місті, не міг голосувати в
графствах. Принцип зберігся тільки для університетів.
Перемогли на виборах депутатів від округу визначалися тепер за
мажоритарною системою: мандати діставалися кандидатам, які набрали відносну
більшість голосів.
У 1872 році у зв'язку із затвердженням принципу обов'язкової початкової
освіти в країні склалася можливість для переходу до системи таємної подачі
голосів що, звичайно ж, більшою мірою відповідало ідеї вільної демократії. До
цього голосування було відкритим. З іншого боку, застосування бюлетенів і
закритість голосування одночасно відкривали дорогу великим фальсифікаціям,
які прийшли на місце відкритого тиску на виборців.
Реформиістотно підняли авторитет парламенту і підвищили його значимість
у державі. Народ в парламенті бачив владу, яка, щось може вирішити.

4.5Сучасний Британський Парламент

Тривалий еволюційний шлях обумовивхарактернудля вищого

представницького органа країнинаступність.Британський парламент -
дивовижний приклад поєднання старих і нових форм, їхніх нашарувань,
співіснування. Ця особливість знаходить висвітлення в багатьох сторонах його
організації і діяльності.
Своєрідність Британського парламенту проявляється і в тій ролі, яку в
організації його діяльності грають різного роду церемонії. Пишно й урочисто, з
дотриманням стародавніх ритуалів проходить щорічне відкриття парламентських
сесій.Спеціальнапосадова особа Палати лордів - герольдмейстер, запрошує членів
Палати громад до Палати лордів, щоб заслухати тронну промову королеви.
Посадові особи палат проводять засідання, одягнені в суддівські перуки і мантії.
 30

Обидві палати мають своїсимволи- чорний жезл і булаву. З глибокими

історичними традиціями зв'язане і саме місце, де палати проводять свої засідання
Вестмінстерський палац, зведений ще до норманського завоювання, який
протягом тривалого часу служив головною резиденцією королів.
Особливістю Британського Парламенту є те, що він
функціонує в унікальних умовах відсутності в країні писаної конституції. Деякі
правила, пов'язані з його організації та діяльності, містяться в звичайних законах
країни, яких дуже мало, інші - в неписаних нормах і конституційних угодах.
Положення Парламенту визначається двома фундаментальними принципами -
парламентського верховенства і парламентарного правління.
 31

РОЗДІЛ 5
ПАЛАТА ЛОРДІВ

5.1 Розвиток Палати Лордів

Палата лордів формується на невиборній основі. Членство у ній пов'язують

із отриманням дворянського титулу, що дає право бути членом палати лордів.
Серед членів палати - 1195 герцогів, маркізів, графів, віконта, баронів, імена яких
вписані в так звану «золоту книгу" англійського дворянства. Це пери парламенту.
Вони підрозділяються на духовних і світських, потомствених і довічних.
До духовних лордів ставляться 26 архієпископів і єпископів, право яких
бути членами палати зв'язується з перебуванням їх у відповідній посаді.
Всі інші члени палати відносяться до категорії світських. Основну групу
складають ті світські пери, право яких бути членами палати переходить у спадок.
У палаті - 789 потомствених перів і пересс.
У палаті є 359 довічних перів і пересс. Більшість з них - це політичні та
партійні діячі, або вищі військовослужбовці і чиновники, що вийшли у відставку,
або керівники великих державних чи приватних підприємств, видатні
вчені, профспілкові діячі, відомі актори. Звання пера надається за заслуги в
суспільній і політичній діяльності.
Одинадцять членів палати - лорди-юристи. Вони призначаються з числа
осіб, які займали або займають високі суддівські посади, для надання допомоги
палаті при рішенні судових справ.
У Палаті лордів, як і в Палаті громад, також існує розподіл на партійні
групи, але його вплив не настільки значно, як в Палаті громад.
Голова Палати лордів -лорд-канцлер.Його статус і роль у палаті значно
відрізняються від того становища, яке займає спікер у Палаті громад. Лорд-
канцлер - член кабінету і призначається особисто прем'єр-міністром. Він є також
 32

главою судової системи країни. У Палаті лордів він бере участь у дебатах і
голосуванні.
Лорд-голова комітетів (його заступник) головують замість лорда-канцлера,
коли палата перетворюється на засідання Комітету всієї палати. Вони
призначаються палатою щорічно на початку сесії.
Постійним посадовою особою Палати лордів є клерк, повноваження якого
аналогічні повноваженням клерка Палати громад.
Кожна партія в Палаті лордів має свого лідера. У їх обов'язки
входить планування дебатіву палаті. У Палаті лордів також є головні "батоги" і
їхніпомічники, що виконують ті ж функції, що і "батоги" у Палаті громад. Але в
Палаті лордів не існує ніяких угод між «батогами», що стосуються відсутності на
засіданнях рівного числа членів палати від правлячої та опозиційної партій.
Під час засідань члени палати (за винятком духовних лордів)
розташовуються не по старшинству титулів, як було раніше, а відповідно на лавах
уряду й опозиції.
Засідання проводяться з понеділка до четверга і наприкінці сесії - по
п'ятницях (усього - близько 160 днів у сесію). Засідання починаються з короткогї
"години питань" (ця процедура займає близько 20 хв), але питання дозволяється
задавати тільки після обговорення основного денного порядку. Більше половини
всього часу палати зайнято розглядом урядових біллів.
Палата лордів має власні постійні правила. Однак регламент у ній не
настільки строгий і твердий, як у Палаті громад. Відповідальність за підтримання
порядку в палаті лежить на всіх її членах. У Палаті лордів не існує яких-небудь
правил для згортання дебатів по законопроектах. Не мається тут також правил, що
обумовлюють перевагу урядових справ над іншими справами.
Регулярно на засіданнях палати присутня і бере участь у голосуванні
близько третини її складу. Частина членів палати взагалі ніколи не приймає участі
в її засіданнях.
 33

5.2 Законодавча діяльність Палати

 Члени Палати лордів мають право законодавчої ініціативи, і законопроекти

можуть вноситися до Палати лордів. В якості частини верховного законодавчого
органу Палата лордів розглядає і приймає з поправками або без поправок
законопроекти, прийняті Палатою громад і передані на її розгляд. Вона може
відхиляти законопроекти терміном на один рік, тобто має право відкладеного
вето.
Порядок проходження законопроекту в Палаті лордів в основному той же,
що і в Палаті громад. Поруч особливостей відрізняється розгляд у Палаті лордів
фінансових законопроектів, зокрема бюджету. Він стає предметом урядової заяви
в палаті лордів, потім відразу ж обговорюється в другому читанні. Безпосередньо
після цього відбувається голосування законопроекту про бюджет у третьому
читанні.
Разом з поправками, зробленими лордами, фінансовий законопроект
передається до Палати громад. Остання розглядає ці поправки і, в разі незгоди з
ними, разом з обгрунтуванням, що пояснює причини незгоди, і знову зробленими
поправками законопроект передається на новий розгляд Палати лордів.
Цей процес зазвичай вирішується шляхом компромісу.

5.3 Контроль Палати Лордів над урядом

Уряд не несе політичної відповідальності перед Палатою лордів, і остання

не може змусити його піти у відставку. Але вона здійснює контроль над урядом
утих же формах, як і Палата громад, але в умовах менш твердої регламентації.
Процедура Палати лордів не обмежує тривалості часу, відведеного для
питань перів міністрам.
 34

ВИСНОВКИ
Англія – країна давніх цивільних свобод, найстарішого парламенту і ще
більше шановної віком монархії. У такому суспільстві, де цінуються вікові
традиції, монархія одна із популярних державних інституцій.
 Минуло близько тисячоліття, перш ніж із роздрібнених питомих володінь
на Британських островах склалася єдина держава з відносно централізованим
управлінням на чолі з королем.З того часу ритуал коронації зберігся до сьогодні.
Отже, британська монархія живе і процвітає багато століть; це, безумовно,
найстарший інститут управління Об'єднаного Королівства. Він жив близько
чотирьохсот років раніше до виникнення парламенту і за трьох століть до перших
судів, це майже безперервний рід королів і королев .
Монархічне правління за історію його існування було перервано лише один
раз, коли у 1649 року поразка Чарльза I мечами і рушницями парламентської армії
Олівера Кромвеля призвела до того, що Британія було проголошено республікою.
У 1660 року Чарльз II, син Чарльза, був знову споруджено на престол, і Британія
як й раніше стала монархією.Виживання монархії у Великій Британії пояснюється
також національними рисами англійського народу, його "вихованістю",
компромісів, соціального згоди, виробленої протягом останніх століть.
Не можна сказати, що монархія не змінилася. Останні шістнадцять століть
спостерігалося формування монархії в кращій бік. Головними напрямками
еволюції британської монархії протягом XVIII ст., Що заклав основи британської
моделі парламентаризму, були подальше обмеження королівської влади і
затвердження нових принципів взаємовідносин виконавчої і законодавчої влади -
становлення "відповідального уряду".
Найважливішою особливістю цих змін стало те, що вони не були, як
правило, оформлені будь-якими новими конституційними актами, а склалися в
процесі політичної практики як результат суперництва двох партій за право
формувати "уряд його величності".Монарх продовжував залишатися главою
 35

держави, але поступово перетворювався фактично лише в номінального главу

виконавчої влади. 
Успадкована від епохи феодалізму і поновлена у період реставрації монархії
система представництва у парламенті дозволяла численним маленьким містечкам
незначною кількістю жителів посилати в палату громад депутатів, фактично
призначалися місцевим лендлордів. У той же час великі міста, що виросли в
період промислового перевороту, взагалі не мали свого представництва.Британці
шанують свою королеву та парламент,бо вони дійсно піклуються про людей та
свою країну.
 36

ВИКОРИСТАННІ ДЖЕРЕЛА

1. Бредфорд З. «Єлизавета II. Біографія її величності королеви.»

2. А. Громико. «Великобританія епоха реформ.»
3. М. Ковалевський, «Суспільний лад Англії в кінці середніх віків»
4. Вальдрон, Джеремі. «Закон. Рутледж.»
5. Марр, Ендрю.»Алмазна королева: Єлизавета II і її люди.»
6. С.О.Плахотнюк.»Велика Британія.»
7. Г. М. Кипаренко.» Велика Британія: географія, історія.»
8. Браун Є. Д.»Війни Троянд: Історія. Міфологія.»
9. Норвіч Д.»Історія Англії і шекспірівські королі.»
10. Устинов В.Г.»Війни Троянд. Йорки проти Ланкастерів.»