Professional Documents
Culture Documents
Тема 6. Інформаційне суспільство, соціальне управління та ІТ
Тема 6. Інформаційне суспільство, соціальне управління та ІТ
інформаційному
2. IT-право та інтерактивне громадянське суспільство
3. Соціальні мережі
4. IT та волонтерський pyx
інформаційному
Інформаиій не суспільство
- це складова громадянського суспільства, що функціонуе в рамках единого i
нформаці йно-комуні каці йного простору, в якому домі нують нові технологі чні уклади,
котрі базуються на масовому використанні перспективних інформаці йних технологі й,
засобі в комп’ютерної техніки i телекомуні каці й, створено якісно новий ринок знань та
інформації як визначальних чинників виробництва i нформаці йних pecypci в та
трансформації ïx у реальні ресурси соціально-економічного розвитку, а тако›к задоволення
потреб суспілвства i окремої людини в інформаці йних продуктах, послугах тощо.
3 практичних міркувань можна обмежуватись стислим визначенням інформаці
йного суспільства як фази еволюці йного розвитку цивілізації, в якій i нформація i знання
продукуються за допомогою інформаційних i комунікаці йних технологій в сдиному
інформаці йному просторі.
Характеристику cot faiьнoгo упf›ав.lіння доцільно почати зі з’ясування того, що
маеться на увазі під «регулюванням» (a6o ж «впорядкуванням»), як таким. Адже від
того, що ми вкладасмо в поняття
«регулювання›, залежить розумі ння можливості правового вппиву на правомірну
поведі нку приватних осіб, визначення cy6’екта, котрий може зді йснюватися такий вплив:
держава, фігуранти держави, самоврядні органи, інші суб’екти публічного права
тощо.
Одним з видів cot іального peгy. ювання е правове регу.sювання, предметом якого
виступають суспільні відносини, впорядкування яких неможливе без використання
норм права. Враховуючи це,
«правове регулювання» можна визначити як один із основних засобі в державного впливу
на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування в інтересах людини,
суспільства i держави.
Елементами механізму пf›авового f›erулювання с :
1) норми права, зафі ксовані в законах та i нших правових актах, якими визначаеться
модель можливої та необхідної поведі нки cy6 ектів суспільних відносин;
2)юридичні факти;
3) власне правовідносини,
4) акти реалізації прав та обов’язкі в cy6’сктів суспільних відносин, тобто дії цих
cy6’скті в у межах приписі в відповідних правових норм;
5) правові санкції щодо порушникі в норм права.
Оскільки метою правового регулювання е впорядкування суспільних (тобто,
соціальних) відносин, то йдеться про «соціальне регулювання» a6o ›к «соціальне
управління», котре може бути визначене як вплив на суспільство i окремі його ланки
(члені в суспільства та їхні об’еднання) з метою впорядкування суспільних відносин,
сбережения якісної специфі ки, вдосконалення та розвитку
Наголосимо на діалектичні й сдності cy6’сктивних та об’сктивних чинників,
котрі зумовлюють потребу в соціальному регулюванні
Суб’єктивний чинник соціального регулювання
- це прагнення колективі в i окремих особистостей втілити цінності, які вони
визнають i яких прагнуть) у процесі функці онування соціальної системи.
Об’єктивним чинником
є те, що суспільству, яке за своїм характером с системним об’сктом, властива
органічна тенденція впорядковувати свос існування. Така тенденція с об’сктивним
процесом
i в кінцевому підсумку не залежить від волі людей, хоча, звісно, вони можуть впливати
на вибір тісї чи i ншої форми впорядкування суспільного життя (наприклад, на
встановлення форми держави, правових норм тощо).
Таким чином, впорядкування буття суспільства - це об’ективна його потреба,
але досягаеться ця мета за допомогою i в результаті взаемодії різноманітних об’сктивних
та cy6’сктивних факторі в, впливу елементі в системи один на одне. Внаслідок такого
впливу i взаемодії вся система в ці лому i кожен ïï елемент, зокрема, в певних умовах часу
i простору існують найбільш оптимальним чином, що дозволяс говорити про певне
саморегулювання суспільства a6o, у кожному разі, про існування такої тенденції
Разом із тим, наявність певної тенденції суспільства до саморегуляції ще не дас
підстав стверджувати, що закони функці онування та розвитку суспільства реалізуються
автоматично.
Звідси випливае, що соціальне регулювання е предметом свідомої діяльності
людей, яка грунтуеться на існуючих об’ективних законах та, разом із тим, враховуе
їхні бажання
Засобами соціального регулювання є
: надання права робити щось; покладення обов’язку вчиняти певні дії; заборона
вчиняти певні дії; застосування засобі в соціального примусу та i нших заходів впливу до
порушникі в встановлених правил. Ці основні способи соціального регулювання
доповнюються допомі жними: рекомендаціями, як те чи інше робити чи не робити;
заохоченням, тобто заходами морального i матеріального стимулювання за виконання
чи невиконання якихось дій.
Сукупність завдань соціального регулювання вирі шуеться шляхом узгодження
i нтересі в
публічних (державних), колективних та приватних. У випадках неефективності
соціального регулювання суперечності між цими i нтересами можуть поглиблюватись у
зв’язку, наприклад, зі зміною характеру політичних, культурних та економічних відносин,
змі ни умов господарювання, побутового життя тощо
Результатом правового регулювання с виникнення правовідносин, котрі за сутністю
с правовим зв’язком між суб’ектами правового впливу.
Класифікуючи правовідносtіни за різними підставами, ïx можна поділити на:
1) відносини приватного та публі чного права,
2) галузеві правовідносини: конституці йно-правові, цивільно-правові, адмі
ністративно-правові, карно-правові тощо,
3) відносини регулятивні та охоронні,
4) відносини матеріальні та процесуальні,
5) відносини правозастосовчі та правотворчі (правостворюючі).
При цьому базовим с поділ правовідносин на ті, що виникають у галузі
приватного права, i ті, що виникають у галузі публі чного права. Значения такої класифі
кації полягас в тому, що у залежності від того, чи с відносини публічно-правовими чи
приватноправовими, визначаеться їхній зв’язок з певною галуззю національного права, а
відтак, якими с їхні властивості . Отже, при аналізі правовідносин, що складаютвся у IT-
сфері, у першу чергу, мають бути визначені властивості правовідносин з урахуванням ïx
нього існування у контексті дихотомії «приватне право - публічне право».
Крім того, беремо до уваги ту обставину, що, зазвичай, правовідносини у IT-
сфері за своею сутністю е регулятивними, котрі, у свою чергу, е частиною дихотомії
«регулятивні правовідносини - охоронні правовідносини». Критеріями поділу у цвому
випадку с врахування функцій та завдань, властивих галузі права, в межах якої
виникають певні правовідносини. Із врахуванням цих чинників, згадані види
правовідносин можна охарактеризувати наступним чином
регулятивні правовідносини—
це правовідносини, через які здійснюеться безпосередне правове регулювання
(впорядкування) суспільного життя - встановлення юридичних прав та обов’язків
тощо;
охоронні правовідносини
- це правові відносини, які «оформлюють» кримінальну, адміністративну та інші види
юридичної відповідальності, забезпечують застосування інших юридичних санкцій
тощо.
Відповідно до того, чи е правовідносини регулятивними чи охоронними,
визначаються підстави їхнього виникнення: перші виникають з правомірних дій
cy6’екті в, дpyri - с наслідком протиправних дій i пов’язані з застосуванням державного
примусу
У звичайних умовах функціонування IT-сфери внаслідок правового
регулювання (впорядкування) відносин, які до неї належать, виникають регулятивні
цивільні правовідносини, котрі с засобом i результатом coiyia. ьного peгy. ювання. У зв’язку
з цим виникае необхідність розмежування регулятивних цивільних правовідносин та
регулятивних адмі ністративно-правових відносин, з якими пов’язують виконання
управлінських функці й державою та ïï фі гурантами.
Порівнюючи ці види правовідносин, передусі м, слід звернути увагу на таку
характер ну рису, властиву для всіх публічних правовідносин взагалі, як те, що вони е
свого роду «первинними» стосовно суспільних (владних) відносин Правові відношення
у галузі публі чного права взагалі, а отже i в галузі адмі ністративного права, що с
головним проявом права публі чного на рівні національному, виникають, змі нюються та
припиняються тільки на підставі (за умови наявності) правових норм, що містяться в актах
законодавства, котрі безпосередньо породжують правові відношення i реалізуються через
них. Між цими явищами (нормою, що встановлена актом адмі ністративного
законодавства, та адмі ністративно-правовими відносинами) існус причинний зв’язок
Саме у публічних, зокрема, адміністративно-правових відносинах досягаствся
мета правової норми, проявляеться ïï реальна сила та ефективність.
3. Соціальні мережі
IT та волонтерський pyx