Велике переселення народів

Велике переселення народів – це умовна назва вторгнень та переселень германських,

іранських, тюркських, слов’янських, арабських та ін. племен на територію Римської
імперії у IV – VII ст. (приблизно 400-700 роки н.е.) До сьогодні вчені сперечаються з
приводу самого поняття «Велике переселення народів». Наприклад, у французькій
історіографії, Велике переселення народів називається – «германським вторгненням», в
англійській – «період міграцій» або «період варварських навал», в німецькій – «міграція
народів».

Щодо причин Великого переселення народів, то тут ще складніше. В сучасній

пострадянській історіографії, яка до сих пір, заснована на позитивістсько-
марксистському баченні історії, головною причиною Великого переселення народів,
вбачається в соціально-економічному факторі – розпад родоплемінного ладу та
необхідність нових земель. На підтвердження економічного фактору, історики також
часто наводять кліматичний фактор – погіршення клімату на території «варварської
периферії» (Північна та Східна Європа за Рейном та Дунаєм), варварські племена були
змушені шукати нові землі.

Ще античні автори відзначають культурологічний фактор серед причин Великого

переселення народів. Тобто, постійні військові, торговельні та ін. контакти варварів з
римлянами призводять то засвоєння (хоч і поверхового) пізньоантичної культури
варварським населенням Північної та Східної Європи. Варвари переймають
пізньоантична цінності: любов до грошей, розкоші та ін. матеріальних цінностей, і
починають проникати в римське суспільство прагнучи отримувати якомога вигідніше
соціальне положення. Римляни навпаки поступово «варваризуюється» – поступово
засвоюючи варварську культуру, що особливо видно із занепаду класичної латини

На противагу у римському суспільстві відбуваються ще більші культурні зміни. З часів

встановлення імперії у 27 р до н.е. – римське суспільство все більше
космополітизується, римська культура втрачає свої високі духовні ідеали, серед
населення поширюються східні культи. Римляни втрачають свою власну ідентичність,
що призводить до поступового розчинення римлян серед інших народів, тому римляни
не були готові до виснажливої боротьби з варварськими племенами . Скоріш за все, всі
причини діяли комплексно – кліматичний, економічний та культурні фактори були
взаємопов’язаними.

У нашій статті, насамперед розглянемо місце українських земель  у подіях пов’язаних з

Великим переселенням народів. Розглянемо події II – V ст. н.е. або 300-500 роки – 1
етап Великого  переселення народів. Другий етап – 500-700 роки – слов’янське
переселення розглянемо в окремій статті.

Україна відіграла важливу роль на початковому етапі Великого переселення народів.

Саме з українських земель і почалося це епохальне історичне явище. У III ст. н.е.
германські племена готів, які проживали на Півночі Балтики та Півдні Скандинавського
півострова переселилися в Причорноморські степи. Готи розгромили місцеві сарматські
племена та грецькі поліси. Умовно, Готські племена можна поділити на дві великі групи
– вестготи (жили між Бугом та Дунаєм) та остготи (жили між Дніпром та Кубанню).

Наприкінці III ст. готський вождь Германаріх утворив Готську державу, яка 
простягалася на території від Балтійського моря на півночі до Чорного та Азовського
морів на півдні, від Тиси на заході і Дону на сході. Столицею Готського королівства було
місто Данапроштадт – «місто на Дніпрі», локалізувати яке до сих пір не вдається (вчені
пропонуєть різні версії, щодо розташування цього міста – Київ, Берислав в Херсонській
області, село Башмачка в Дніпропетровській області). Проте дуже важко назвати
«державою» це політичне утворення, воно було дуже аморфним, влада готських
королів була дуже обмеженою. Археологи з приходом готів, відмічають розквіт
черняхівської археологічної культури у III – V ст. Черняхівська культура датується –
100-500 роками, і як відмічають археологи, була синкретичному – тобто, поєднувала у
собі різні елементи – готський, слов’янський, сарматський та ін. Історики відмічають
довгу боротьбу готів з слов’янським населенням лістостепу України .

У 375 році в Причорноморські степи приходять племена гунів. Як вважається, гуни – це

прототюрське племінне об’єднання, які раніше жили в степах Монголії та Китаю
(історики ототожнюють гунів з хунну). У 70-х роках IV ст. гуни розбили сарматські
племена аланів, які проживали в Приазов’ї та перейшовши Дон розгромили готську
державу – вестготи мігрували у Фракію та почали війну з римлянами. Місцеве
словянське наслення стало залежним від гунів та разом з гунами приймало участь у їх
походах.
У 377 році держава гунів охоплювала території від Волги до Дунаю, і на початок V ст.
центром гунської держави було Північне Причорномор’я. Найбільш відомим правителем
гунів був Аттіла (готською мовою «батько»). Аттіла переніс цент держави до території
сучасної Угорщина та здійснював грабіжницькі походи на території Західної та Східної
Римської імперій. Східні римські імператори змогли відкупитися від гунів та спрямували
іх на Захід.

У 451 році відбулася грандіозна битва в історії Європи. На Каталаунських полях

(сучасна провінція Шампань) зійшлися сили римлян та гунів на сторонах яких воювали
германські та інші племена. До сих пір не відомо хто переміг у цій битві, проте Аттіла
був змушений відмовитися від походу на Рим. Хоча скоріш за все Аттіла відмовився від
походу на Рим не через поразку, а епідемію чуми, яка спалахнула в Північній Італії.
Після смерті Атілли у 453 році, імперія гунів розпалася.

Криваві війни та епідемії на території Західної та Східної Європи призвели до

скорочення населення Європи, зумовили остаточний занепад античної культури, та
відкрили шлях до слов’янської колонізації Балкан.