Есе 1.

Давні слов’яни в історії Центрально-Східної Європи

Перші відомості про слов’ян зустрічаються у праці Плінія Старшого “Природна
історія”, Корнелія Тацита “Германія” та Клавдія Птолемея «Географічне
керівництво». Ці автори зазначають про географію розселення слов’ян, називаючи їх
«венедами». Також докладно про етногенез слов’ян розповідає Йордан у праці
“Гетика”. Проте найбільш грунтовно описували слов’ян візантійські автори. Зокрема,
Пріск у праці “Історія” засвідчив факт проникнення слов’ян на Балкани. Відомості про
вторгнення словян до Східно-Римської імперії, їх суспільний лад, побут та релігію
має «Історія війни з готами» Прокопія Кесарійського.
Щодо походження слов’ян, то це питання є дискусійним, адже існує багато концепцій,
які часто є протилежні одна одній. Зокрема, Нестор Літописець є засновником
Дунайської концепції, за якою прабатьківщиною слов’ян є басейн Дунаю – сучасна
Угорщина. Польські та чеські славісти запропонували Вісло-Одерську концепцію.
Радянські історики заснували Вісло-Дніпровську, в якій слов’яни зародилися в
межіріччі Дніпра та Вісли.
Основою господарської діяльності слов’ян було тваринництво та землеробство, з
переважанням останнього. Землеробство було орним, а характер землекористування -
екстенсивним. Були поширені дві системи землеробства: підсічно-вогнева, характерна
для полісся та перелогова, поширена у лісостеповій зоні. Пізніше почали
використовуватися дво- і трипілля. Слов’яни жили як окремі племена, які очолювали
обрані громадою вожді. Саме за вождями закріплювалася верховна влада - вони
розподіляли надлишок виробленої продукції, організовували оборону під час воєнних
дій, споряджали військо. Коли з’являлася потреба боронитися від сильного ворога,
слов’янські племена об’єднувалися у військові союзи. Таким чином у VII ст. постала
держава Само - приальпійські і моравські слов'яни повстали проти аварського ярма і
потреба об'єднання сил у боротьбі проти спільного ворога привела до появи першої
держави слов’ян. Держава Само не була класичною державою як такою, адже точних
кордонів у неї не було. Проте, відомо, що в неї входили території моравів, чехів,
лужичан, хорутан і панонців.
Переселення слов'ян на Балканський півострів стало одним з найважливіших
міграційних векторів епохи Великого переселення народів. Активна фаза переселення
припала на VI-VIII століття. Після перших випадкових і безсистемних наскоків на
Балкани слов’янські племена поступово починають захоплювати і утримувати певні
території. Так у 550-551 роках слов’яни вперше залишилися зимувати на захопленій
території. Згодом цілеспрямована масова міграція перетворюється на головний спосіб
колонізації слов’янами багатьох візантійських провінцій на Балканах. У другій
половині 6-го століття зростає кількість нових слов’янських переселенців, які,
перетинаючи Дунай, рухались на південь у двох напрямках: на Салоніки, та в Істрію і
Далмацію. Унаслідок цієї міграції вже в середині 7-го століття слов’яни становили
більшість населення Фракії та Іллірії. У 630-640 роках Візантія зосередила увагу на
персах і арабах, тому в імперії просто не вистачало сил, щоб зупинити вторгнення
слов’янських oрд, які наводнювали Фракію, Македонію, Далмацію та інші землі. Вже з
середини 7-го століття слов’янський етнос на Балканах перетворюється на чільний
демографічний фактор.
Для культури слов’ян характерний культ природи та предків, а також наявність
первинних релігійних уявлень - анімізм, тотемізм, фетишизм, магія тощо. Єдність
людини та природи відбивалася в сакральній архітектурі - капищах. Житла словян
обмазувалися глиною та покривалися хмизом, очеретом, соломою. Центром житла
було вогнище, що відбиває значущість культу родинного вогню. Із середини І тис. до
н.е. у житлах зводили кутові глинобитні печі. Обов'язковими в господарському
комплексі були приміщення господарського призначення, ями-погреби для зберігання
їжі. Також поширення набули ремесла – ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське,
та торгівля з містами–державами Північного Причорномор’я та арабськими країнами.

Список використаної літератури

1. Історія західних і південних слов'ян (з давніх часів до ХХ ст.) : курс лекцій :
навч. посіб. для студ. іст. спец. вищ. навч. закл. / [В. І. Яровий, П. М. Рудяков, В.
П. Шумило та ін.] ; за ред. В. І. Ярового. – Київ: Либідь, 2001. – 628, [2] с.
2. Історія Центрально-Східної Європи: посібник для студ. іст. і гум. фак-тів ун-тів /
за ред. Л. О. Зашкільняка. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – 660 с.
3. Давні слов’яни. Археологія та історія: навч. посібник / Н. Абашина, Д. Козак, Є.
Синиця, Р. Терпиловський. – К.: Стародавній світ, 2012. – 366 с.
4. Десятничук І. О. Історія південних і західних слов’ян від найдавніших часів до
кінця ХVІІІ століття: навч. посібник / І. О. Десятничук. – К.: Видавничий дім
«КОНДОР», 2018. – 156 с.
5. Вітенко М. Д. Історія Центрально-Східної Європи в давні часи і середньовіччя:
навч.-метод. посібник / М. Д. Вітенко. – Івано-Франківськ: ПНУ ім. В.
Стефаника, 2019. – 112 с.