Проблема походження слов’ян в історичній науці

В науковій літературі було створено понад десять концепцій стосовно

локалізації прабатьківщини слов’ян. Однак згадати я хочу про основні:

● Вісло-одерська концепція

У середині XX ст. польські вчені Й. Костровський, Т. Лер-Сплавінський та

інші висунули " вісло-одерську концепцію" слов'янської прабатьківщини.
Суть її пов'язана з носіями лужицької культури, яка охоплювала в останній
третині II тис. та першій третині І тис. до н. е. більшу частину Польщі,
поступово поширюючись на Східну Німеччину, Чехію, Словаччину та
Західну Україну. Інший польський учений Г. Ловм'янський доводив, що
гідроніми, на які спиралися автори "вісло-одерської концепції, мають
дослов'янське походження і належать до іншого давньоєвропейського
етносу. Він також вважав, що виділення слов'ян із балто-слов'янської
спільноти відбулося до першої половини І тис. до н. е.

На думку російського вченого О. І. Тереножкова, "гіпотеза про

середньоєвропейське походження слов'ян не обґрунтована даними
писемної історії та лінгвістики.., визначення тотожності праслов'ян з
лужицькою культурою залишається лише на рівні археологічної здогадки".

● Дунайська гіпотеза
Дунайська гіпотеза, як найдавніша, посідає серед них провідне місце.
Вперше її висунув у середині XI ст. літописець Києво-Печерської лаври
Нестор.

Свого подальшого розвитку та нового обґрунтування "дунайська гіпотеза"

набула в працях російських та інших слов'янознавців XIX ст. її
прихильники обстоювали тезу, згідно з якою праслов'янська спільнота
зародилася безпосередньо на Дунаї — в епіцентрі формування
індоєвропейських мов у бронзовому віці. Під час міграції носіїв цих мов
праслов'яни рухалися від Дунаю, а потім, в епоху "Великого переселення
народів", повернулися на "дунайську прабатьківщину", про яку зберігали
пам'ять упродовж усієї своєї історії.

При цьому слід зазначити, що сучасні прихильники "дунайської гіпотези

"нехтують як конкретними лінгвістичними дослідженнями ,які б
підтверджували наявність слов'ян у Подунав'ї на рубежі нової ери.
Навпаки, більша частина відомих фактів переконливо свідчить, що за тих
часів у цьому регіоні жили фракійці, даки, гети, карпи та інші племена.

● Вісло-Дніпровська концепція

Найбільш популярною серед лінгвістів гіпотезою про прабатьківщину

слов'ян є вісло-дніпровська. На думку таких вчених, як М. Фасмер
(Німеччина), Ф. П. Філін, С.Б.Бернштейн , В.Георгіев , Л. Нідерле , К.
Мошіньскій та ін ., прабатьківщина слов'ян розташовувалася між
середньою течією Дніпра на сході і верхів'ями Західного Бугу і Вісли на
заході, а також від верхового Дністра і Південного Бугу на півдні до
Прип'яті на півночі. Таким чином, прабатьківщина слов'ян визначається
ними як сучасна північно-західна Україна, південна Білорусія і
південно-східна Польща. Проте в дослідженнях окремих учених
зустрічаються ті чи інші варіації.

Л. Нідерле вважає, що місце слов'янської прабатьківщини може бути

визначене тільки імовірно. Він висловлює припущення про приналежність
до слов'ян таких племен, як неврит, будини, скіфи-орачі. Область
слов'янського розселення на початку I тис. н.е., на його думку, знаходилася
на півночі і північному сході від Карпат, на сході сягала Дніпра, а на заході
- верхів'їв річки Варти. При цьому він зазначає, що західні кордони
слов'янського ареалу, можливо, доведеться пересунути до річки Ельби,
якщо буде доведена слов'янська приналежність могильників - полів
поховань лужицко-силезького типу.

Використані джерела:

1. Історія західних і південних слов'ян (з давніх часів до ХХ ст.) : курс

лекцій : навч. посіб. для студ. іст. спец. вищ. навч. закл. / [В. І.
Яровий, П. М. Рудяков, В. П. Шумило та ін.] ; за ред. В. І. Ярового. –
Київ: Либідь, 2001. – 628.
2. Баран В. Д., Козак Д. Н., Терпиловський Р.В. Походження слов’ян;
АН УРСР. ін-т археології. – Київ: «Наукова думка», 1991. – 144 с.