Самостійна робота 2

Висвітлити одну із теорій щодо походження української мови (на

вибір), обов’язково зазначивши джерело.
Із індоєвропейської прамови, яка розпалась не пізніше 2,5 – 3-х тисяч
років до н.е., з її північно-східної діалектної групи, до якої входили також
діалекти майбутніх балтійських, германських, індійських та іранських мов,
виділилась слов’янська прамова. Вона проіснувала понад 2,5 тисячі років і
почала розпадатись десь близько третього століття н.е. Цей процес
завершився в основному в шостому столітті.
Останніми роками в Україні з’являються публікації, автори яких
коренів української мови дошукують в індоєвропейській прамові.
Поновлюються в обігу дослідження учених минулого століття, за якими
українська – одна з найперших індоєвропейських мов, а наш народ – один
з найстаріших державних етносів. Поглиблюється вивчення спорідненості
української мови з санскритом – літературною мовою індійських аріїв,
котрі декілька тисяч років тому проживали в північному Причорномор’ї.
Дослідниками доведено, що найдавніший шар «Рігведи» (близько 4500
– 2500 р.р до н.е.) – книги давньоіндійських на північ від Чорного моря.
Гіпотези такого типу заохочують до пошуків історичних витоків
народу, до відновлення історичної пам’яті, стимулюють наукові
дослідження, не кажучи вже про позбавлення народу від комплексу
меншовартості і зміцнення національної гідності. Цілком природно, що
вони викликають гнів і обурення тих, хто відмовляє українській мові та її
носієві не лише в праві на власну історію, але й у праві на існування.
З огляду на це тут краще перебільшення чи навіть помилка, ніж
українофобський штамп типу «не було, нема і бути не може». Тим більше,
що, як казав один славний філософ, є речі, в які неможливо повірити, але
нема речей, яких не могло б бути.
Так, вважається, що виділення праслов’янської мови із
індоєвропейської відбулося близько середини ІІІ тис. до н. е., а розпад
праслов’янської приходиться на V-VII ст. н. е. (В. Г. Скляренко, Т. О.
Черниш). Х. Шустер-Шевц зазначає, що праслов’янська мова бере свій
початок за 1500 років до н. е. і існує до кінця І тис. н. е. Дещо звужує ці
рамки праслов’янської Й. Геррман – від 5 ст. до н. е. і до 5 ст. н. е.,
зазначаючи при цьому, що в цей час прамова мала в собі багато діалектів.
Історичні свідчення про слов’ян можуть бути віднесені до VІІІ-V ст. до н.
е. Це переконливо демонструють окремі слов’янські мовні релікти,
відображені в історичних пам’ятках давнини. Однією із проблем
лінгвістичних досліджень є пізнання загальних законів розвитку мови і
особливостей її функціонування.
Джерела:
Іванишин Василь. Мова і нація : тези про місце і роль мови в
національному відродженні України / В. Іванишин, Я. Радевич-
Винницький. – Вид. 4-те, допов. – Дрогобич: Відродження, 1994. – 217, [1]
c.
URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0000963