Княгиня Ольга

Княгиня Ольга (у святому хрещенні Єлена) (бл. 890—969) правила у 945—957 походила зі знатного роду. Народилася вона поблизу
нинішнього міста Пскова. Батьки Ольги ще змалечку прищепили доньці правила чинного, порядного, розумного і виваженого життя. Їхній
приклад, сумління й неабиякі вроджені здібності формували у дівчинки серйозне й відповідальне ставлення до всього, з чим їй доводилося
стикатися, що зачіпало її інтереси чи потребувало звичайного житейського вирішення. Прадід майбутньої княгині, Гостомисл, владарював у
Великому Новгороді до того часу, аж поки, за його ж таки порадою, не було закликано сюди на князівство від варягів Рюрика з братами.
Помираючи, Рюрик залишив після себе малолітнього сина Ігоря, до якого був приставлений опікуном далекий родич Олег. Не позбавлений
здібностей організатора й воїна, попечитель зміг зібрати навколо себе чимале боєздатне військо й виступити з ним на Київ. У похід взяли й
Ігоря, спадкоємця княжого престолу. Підступно вбивши місцевих князів Аскольда й Діра, Олег захопив Київ, що дозволило йому стати
повновладним господарем величезної території варяго-руських володінь. Забезпечуючи місце майбутньому престолонаступнику, Олег
змушений був ділити час між Новгородом і Києвом.
Ігор же підростав, набираючись сил, відваги, досвіду. Улюбленим його заняттям стало полювання. Якось, вистежуючи звірину в околицях
Новгорода, юнак опинився аж поблизу Пскова. Там він запримітив потаємне місце, що могло б згодитися для полювання із засідки.
Добратися до нього ближче заважала неширока річка. І тоді Ігор на протилежному боці узрів юнака у човні. Він підкликав його й попросив
перевезти через річку. Коли ж човен пристав до берега, то Ігор побачив перед собою вродливу дівчину. То й була Ольга, яка своєю красою
збентежила серце молодого хлопця. Коли ж невдовзі потому настав час князеві одружуватися, то з усіх усюд до вельможних палат звозили
юних красунь, аби вибрати з них наречену для молодого правителя. Але жодна з них не полонила ні його душі, ні серця. З пам’яті не зникав
образ тієї незнайомки, що колись так вразила його своєю вродою й мудрістю. І відіслав Ігор свого родича Олега на далеку Псковщину, аби
той розшукав дівчину й привіз її до Києва. Опікун виконав волю свого повелителя, й молоді одружилися. Невдовзі по тому помирає Олег,
залишивши на юного князя відповідальні й численні проблеми самостійного владарювання. Початковий період правління видався для Ігоря
складним і насиченим важливими подіями. Доводилося вести нескінченні запеклі війни з сусідніми державами, захищати свою землю від
постійних ворожих зазіхань. На цей же період припадають і успішні зарубіжні походи княжої дружини. Ходив Ігор навіть на Царгород,
завойовуючи і землі, і славу.
Невдовзі в Ігоря і в княгині Ольги народжується син Святослав, у майбутньому батько князя Володимира. Роки правління Ігоря на
великокнязівському престолі відзначалися благополуччям: багатство стікалося до нього з усіх усюд — і як дарунки, і як податі. Та все-таки
смерть підстерігала князя. Скориставшись мирною перервою після тривалих військових походів, Ігор вирішив об’їхати свої володіння й
зібрати данину.
Приступивши до древлян, він згадав, що ці племена спочатку не визнавали його правління, аж поки не були підкорені знову. За це Ігор
подвоїв для них подать, чим дуже засмутив їх, прирікши на неймовірну скруту. Порадившись, древляни вирішили розправитися з
ненависним князем. Вони вичікували, поки князь відішле данину з основними силами до Києва, а сам лишиться у них з невеликим загоном
дружинників. І врешті напали на князівський обоз під Коростенем, убили охоронців і самого князя Ігоря. Ця гірка звістка, долетівши до
Києва, болем і тугою відгукнулася в серцях киян, а особливо його вірної дружини Ольги та сина Святослава.
Древляни мали й інший зухвалий задум. Вони хотіли взяти княгиню Ольгу за дружину своєму князю Малу, а наслідника, малолітнього
Святослава, умертвити. Вони спорядили дванадцять найдостойніших мужів, аби вони умовили Ольгу пристати на їхню пропозицію. Княгиня
Ольга, тамуючи своє горе й скорботу за чоловіком, прийняла посольство з удаваною радістю, вислуховуючи хвалебні слова про себе та
древлянського правителя, який хотів узяти її за дружину. Пообіцявши погодитися вийти заміж за Мала, Ольга запросила гостей завтра на
бенкет, влаштований на їхню честь, і відправила їх на нічліг. Лише одну умову вона їм поставила: щоб з’явилися вони до неї так, як і
прибули у Київ, — на човнах. Своїм слугам Ольга наказала викопати глибоку яму серед подвір’я заміського палацу, де наступного дня вона
мала прийняти посольство. Уранці княгиня послала своїх мужів закликати сватів на бенкет. Посадивши їх у маленькі човни по одному,
кияни понесли їх до княгині.
Ольга, спостерігаючи зі своїх покоїв, наказала поскидати древлян до глибокої ями та засипати їх землею. Зробивши це, вона послала свого
гінця до древлян з умовою: вона готова прийняти пропозицію Мала, якщо делегація буде ще численнішою та повноважнішою за попередню.
Древляни поспішили спорядити цього разу п’ятдесят знатних чоловіків. Коли вони прийшли до Ольги, то княгиня запропонувала їм з дороги
помитися.
Щойно гості зайшли до лазні, як двері її було замкнено, а довкола розкладено солому й хмиз. Лазня спалахнула, поховавши в полум’ї
древлянських старійшин з їхніми слугами. І знову Ольга посилає гінця до своїх ворогів. Вона просить приготувати мед та всяке питво й їжу
на тому місці, де було вбито Ігоря. Вона хоче, прибувши до них, спочатку відбути тризну за своїм чоловіком, а вже потім — прийняти шлюб.
Древляни на радощах усе зробили так, як того хотіла Ольга. Княгиня вирушила в похід з великим військом, мов збиралася не на весілля, а на
війну. Місцеві жителі вийшли назустріч у святковому одязі, готові слугувати майбутній повелительці.
На запитання древлян про своїх послів Ольга відповідала, що вони їдуть іншою дорогою з її посагом. Відбувши поминальний обряд за
Ігорем, княгиня повеліла насипати на його могилі величезний курган. А потім, перевдягнувшись у світле вбрання, Ольга наказала
розпочинати бенкет. Коли древляни перепилися, вона наказала своїм воїнам розправитися з ворогами. Так відомстила княгиня за смерть
свого чоловіка. Наступного року Ольга вирушила в похід уже зі своїм сином Святославом. Древляни вийшли їй назустріч великим числом,
охоплені бажанням помститися підступній княгині за тисячі загиблих своїх одноплемінників.
У жорстокій січі перемогла київська дружина, відтиснувши противника до стольного града Коростеня. Облога міста тривала близько року.
Переконавшись, що заволодіти містом так просто не вдасться, Ольга застосувала хитрість. Аби зрештою припинити безглуздий спротив,
княгиня пропонує древлянам сплатити їй мізерну подать — з кожного двору по три голуби та по три горобці. Древляни легко погодилися на
таку пропозицію, навіть посміялися з примітивного жіночого розуму. Вони зібрали живність і передали киянам.
Ольга ж роздала її своїм воїнам з наказом, щоб пізно ввечері вони до кожного голуба і кожного горобця прив’язали ганчірку, насичену
сіркою, і, підпаливши її, відпустили птахів у повітря. Воїни виконали цей наказ, і птахи з маленькими факелами з усіх кінців полетіли на
ночівлю до своїх гнізд, освітлюючи завмерле місто. Коростень запалав. Населення, рятуючись від вогню, вибігло за мури, наражаючись на
мечі князівської раті. За лічені години місто перестало існувати, а його мешканців майже всіх було винищено. Такою була помста княгині
Ольги за свого чоловіка Ігоря.
І почала вона потім княжити на своїй землі уже не як жінка, а як сильний, розумний і вольовий муж. Через кілька років по тому Ольга
вирушає до Константинополя, де приймає святе хрещення. Повернувшись до Києва з новим ім’ям (після хрещення — Єлена), княгиня
енергійно почала проганяти пітьму ідольського нечестя. Вона створює першу церкву в ім’я святителя Миколая на Аскольдовій могилі і
багатьох киян повертає до спасительної християнської віри. Саме від неї отримав перші уроки істинного благочестя і майбутній хреститель
Київської Русі її внук Володимир. Померла княгиня Ольга 11 липня 969 року у дев’яностолітньому віці. Поховали княгиню за її волею з
честю і за християнським звичаєм.
Прославилася княгиня мудрістю, мужністю і рішучістю. Була вона страшною для ворогів і любимою людьми за милосердя і благочестя, за
праведність і доброту. Коли ж виріс і змужнів її син Святослав, вона передала йому управлінські справи, а сама, відійшовши від княжих
клопотів, зосередилася на благодійності.
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Княгиню Ольгу (902 – 11 липня 969 роки) по праву можна вважати найбільш одіозною персон дохристиянської Русі, адже в її біографії дуже
багато «білих плям». Варто згадати лише про її походження – і тут точаться суперечки посеред вчених. За однієї з версій, яка спирається на
дані «Повісті минулих літ», майбутня княгиня була привезена із Пскова. При чому, даних про її батьків чи коріння немає. Згідно іншого
джерела  — «Житіє княгині Ольги», підтверджується версія про її народження на Псковській землі. Навіть вказана назва селище – Вибути. А
те, що дані про її батьків відсутні пояснюється тим, що за походженням Ольга була простолюдинкою, тому імена батьків і невідомі. Відомо,
що в 912 році вона вийшла заміж за князя Ігоря коли їй було 10 років. Ольга була мудрою дружиною. Будучи хоробрим воїном, одного разу
Ігор вирушив збирати власноруч данину до древлян. Ті, бачачи, що князь прийшов із невеликим військом, оточили його та вбили. Розлючена
Ольга вигадала витончену помсту – у 946 році вона зажадала щоб кожна древлянська родина в якості данини віддала їй голубів. Княгиня
прив’язала до їх лапок тліючі соломинки і відпустила їх додому. Так було спалено ціле селище. Але Ольга прославилась не тільки цим. Вона
була ще й мудрою правителькою, заснувала декілька міст, покращувала благоустрій своєї землі, будувала стіни для укріплення навколо
селищ та ввела фіксовані податки. Вона була першою жінкою-княгинею в Київській Русі, яка прийняла християнство. На жаль, її син
Святослав ще не був готовий до нової віри та залишився язичником. У 969 році княгиня перебувала у Києві і тяжко хворіла. В тому ж році
вона й померла. Поховано її згідно християнського звичаю. За легендою її мощі були нетлінними. У XVI Ольгу причислили до лику святих.

СВЯТОСЛАВ

Князь Святослав Ігоревич був єдиним сином князя Ігоря і княгині Ольги. Зростав він і виховувався у традиціях, які залишили йому
його гідні попередники. Мати Святослава, мудра княгиня Ольга, посвящала його в таємниці європейської політики і дипломатії.
Тому молодий князь Святослав і отримав від своїх предків у спадщину широкий розмах, відвагу, уміння переживати знегоди і
перемагати в скрутних умовах. Але якщо одна частина його натури рвалася до далеких походів, до підкорення чужих земель, то
інша — зв’язувала його з рідною землею, з Україною-Руссю, веліла бути чуйним до потреб своєї батьківщини. Всі роки свого
княжіння він провів не в Києві в палатах, а в походах зі своїми воїнами. Ось що писав про князя Святослава літописець Нестор:
«Він ходив на ворога зі стрімкістю барса; в походах не возив із собою ні казанів, ні обозів; харчувався кониною або м’ясом диких
звірів, яке пік на вугіллі; не боявся ні холоду, ні непогоди; спав у походах без шатра під відкритим небом, підстеливши під себе
кінський пітник, а під голову — сідло; якщо ж ішов на ворога, то ніколи не нападав на нього зненацька, а завжди заздалегідь
попереджав: «Іду на ви!»

Подібним чином говорили про князя і греки, його вороги, з якими він вів наполегливу боротьбу. Боялися грізного князя і
ненавиділи його, але всі з повагою розповідали про його хоробрість і відвагу.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Святослав Ігорович (940 —972) — князь Київської Русі, політик і військовик з династії Рюриковичів. Син князя Ігоря і його дружини,
княгині Ольги. Проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів,
в’ятичів. Спричинив занепад Хазарського каганату  та Першого Болгарського царства Народився близько 940 року. Ще дитиною брав участь
у походах Ольги на древлян. Перший військовий похід княжої дружини датовано 964 роком. Його наслідком стала переорієнтація племені
в’ятичів з Хазарії на Київ. До візиту Святослава мешканці міжріччя Оки й Волги справно платили данину ласим до грошей хазарам. Князь
довів в’ятичам, що набагато корисніше дружити з Києвом, а тому будь-які контакти з хазарами варто припинити. Повернувшись до Києва, де
увесь цей період від його імені правила Княгиня Ольга, із тріумфом, лаврами переможця та багатою здобиччю, Святослав чи не одразу почав
розробляти план наступного воєнного походу. Цього разу в полі зору давньоукраїнського політика-практика опинилися Херсонес та Візантія.
У відповідь візантійський імператор Нікифор ІІ Фока змушений був відкупитися – до Києва прибув заможний херсонесець Калокір із
величезним на той час презентом, 15 центинаріями золота. Навзамін Калокір запропонував Святославу підкорити Болгарське царство, яке на
чолі з царем Сімеоном досить вдало воювало з Візантією. Поміркувавши, київський князь обрав варіант розширення кордонів держави з
метою перетворення Болгарії на союзника у неминучому зіткненні з Візантією. Навесні 970 року відбулася битва під Аркадіополем.
Візантійці вкотре програли і вкотре змушені були сплатити викуп. Але від агресивних планів не відмовилися. Вже через рік їх величезна
армія взяла в облогу болгарську столицю Преславу. У квітні 970 року візантійський імператор Іоанн Цихімський особисто виступив проти
Святослава, який знаходився у м. Доростол (Болгарія). Почалася виснажлива облога Доростолу. Тривала вона від 24 квітня по 22 червня 971
року. Обидві сторони пішли на переговори. За договором імператор Візантії зобов’язувався пропустити військо Святослава додому,
забезпечивши його харчами на дорогу. У 972 р., повертаючись додому, Святослав у районі дніпровських порогів зіткнувся з печенігами і
загинув під час битви. Святослав був мудрим, далекоглядним політиком, хоробрим воїном, благородною людиною. Він воював протягом
усього свого правління. Князь попереджав своїх ворогів про те, що буде битися з ними: «Йду на ви», тобто іду на вас війною. Святослав
намагався збільшити територію давньоруської держави, захистити її кордони, зробити безпечним волзький торговий шлях і взяти під свій
контроль увесь великий торговий шлях «із варяг у греки».

--------------------------------------------------------------------------------------------------------

Святослав — єдиний син княгині Ольги. Про його хоробрість знали всі сусідні держави, бо князь усе своє життя провів у походах, у полі, зі
своїми воїнами, які дуже любили мудрого ватажка. На ворогів нападав не раптово, а посилав спершу посла, який переказував воєнний
виклик «Іду на ви!» Таким гарним звичаєм здобув Святослав пошану навіть у недругів.
Багато воєн закінчив князь переможно, багато воєнної здобичі привіз до України. Одержував перемоги і над хозарами на Поволжі, і над
болгарами на Балканах. Літописці розповідають про славний похід князя на Царгород.
Хитрі греки хотіли підкупити Святослава дорогими дарунками, які він роздав своїм прибічникам, а собі взяв тільки меч. Коли посли
переказали про це імператорові, то він промовив: «Це хоробрий вождь, коли він усе роздав, а меч собі залишив; годі з ним воювати!»
Крилатими стали слова хороброго князя, промовлені воїнам під містом Доростелем: «Нема вже нам де подітися! Хоч неволею мусимо стати
до бою, а не посоромимо ж землі руської та поляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають. А втечемо, то буде нам сором на віки!»
Коли Святослав повертався з Болгарії до Києва, трапилося нещастя. Печеніги зрадливо напали на військо князя біля Дніпрових порогів і
вирізали всю його малу дружину. Самого Святослава печеніги вбили, а з його черепа зробив собі печенізький вождь чашу, окував її золотом і
пив з неї вино.
На тій чаші був такий напис: «Чужого шукаючи — своє втратив!» Загинув князь Святослав молодим (тридцятирічним). Помстилися вороги
йому за те, що не тільки захищав свої землі, а й ходив на чужі. Але його спадкоємець — син Володимир — продовжив справу батька й
примножив славу України.