2.5. Усобиці між Ярославичами.

Позиції Ізяслава в Києві були хиткі, кияни

не пробачили терору, а ще більше польської орієнтації князя. Загострилися

стосунки зі Святославом, бо ще 1068 р. той самовільно посадив у Новгороді свого

сина Гліба, а 1069 р. був кликаний киянами на престол. Святослав перетяг на

свій бік Всеволода, — переконавши його, ніби старший брат таємно змовлюється

проти них двох зі Всеславом Полоцьким. У березні 1073 р. вони вигнали Ізяслава

з Києва. Власне, ініціатива належала киянам, які скинули Ізяслава і наполегливо

просили собі Святослава. Ізяслав мав можливість забрати до Польщі сім'ю,

багатства, проте не знайшов там підтримки. 1074 р. невдача спіткала його і у німців, 1075 р. він
обіцяє папі навернути Русь у католицтво, тому в квітні

1075 р. папа видас буллу до королів, аби допомогли князеві. Та це не допомогло,

оскільки на той час Святослав вже мав угоди з польським королем Болеславом II

a mмецьким імператором Генріхом IV

В якості плати Всеволоду за підтримку Святослав виділив з Новгородської

землі Ростов і Білоозеро і передав їх молодшому братові. Так було створено

Ростово-Суздальське князівство — ядро майбутньої Російської держави.

За договором з польським королем Святослав повернув Русі Волинську

землю, віддану Ізяславом Польщі за допомогу у 1068-69 р. В обмін Святослав

надклав 1076 р. на допомогу Болеславу, що воював з Чехією, військо на чолі

з сином Олегомі племінником Володимиром Мономахом. За датськими

джереламат, Мономах після чеського походу оженився на доньці колишнього

антитійського короля Гіті, яка була вигнана з островів Вільгельмом Завойов-

тком із якою не наважувався одружитися жоден західний принц, побоюючись

гніву норманського монарха.

За повідомленням В. Татищева, навіть візантійський імператор, коли

спалахнуло повстання у Болгарії і Херсонесі, змушений був просити допомоги в

Святослава. Той послав до Криму сина Гліба і племінника Мономаха.

Святославове правління було енергійним, талановитим. Хоч печерський

армандрит Феодосій тримав бік Ізяслава, Святослав багатими дарами

пом'яктв його. Помираючи, Феодосій доручив монастир турботам Святослава.

Князь збудував ще монастир св. Сімеона у Києві. Для князя переписали Ізборники

1073 і 1076 рр. 27 грудня 1076 р. під час невдалої операції (пухлина на шиї)

Святослав помер,

1 січня 1077 р. у Києві сів Всеволод. Навесні з польським військом на Волинь

вступив Ізяслав, Всеволод поступився без бою, і 15 липня Ізяслав повернувся

до Києва. Його син Ярополк сів у Турово-Пінській землі, а небіж Володимир

Мономах — у Переяславі. Чернігів узяв собі Всеволод, а Святославичі та ряд

інших князів лишилися без волості. До того ж з Німеччини повернувся Борис

Вячеславич, сильно розлючений на стриків. На Русі назрівала нова усобиця.

Борис з невеликою німецько-польською дружиною намагався оволодіти

батьковим Смоленськом, але був відкинутий Всеволодом, після чого подався до

Тмуторокані. Туди ж незабаром утiк і Олег Святославич.

1078 р. Олег зі своїм кузеном Борисом Вячеславичем і половцями пішов

на Всеволода. 25 серпня Всеволода розбито, він тікає до Києва, а звідти ра-

зом з Ізяславом іде проти племінників і в битві на Нежатиній ниві 3 жовтня

1078 р. перемагає. Ізяслав стояв серед піших ратників і нагло був вбитий списом

у спину. Загибель Ізяслава літопис зображає просто, майже буденно. Але в описі

поховання, викладі причитань, некролозі образ Ізяслава піднято на недосяжну,

ідеальну висоту.

Коли несли його тіло, назустріч вийшов увесь Київ, від всенародного

плачу нечутно було співу попів і чорноризців. Ставлення літописця до Ізяслава

змінювалося впродовж усієї його біографії — від стриманого, часом осудливого

до повного прийняття і уславлення наприкінці. Можливо, справді оті труднощі,

які довелося перетерпіти Ізяславові, різко змінили його.

Київським князем став Всеволод, який невдовзі зосередив у своїх руках

майже всі волості. Здавалося б, що знову відроджується централізована імперія

з Єдиновладним правителем, як то було в останні десятиліття життя Ярослава

Мудрого. Та насправді, як вказує М. Грушевський, усе п'ятнадцятирічне

Князювання Всеволода пішло на те, щоб зберегти зібрані землі і відбитися від

князів, позбавлених уділів. Всеволод дав Святополку Ізяславичу Новгород,

Ярополку Ізяславичу галицько-Волинські землі, з іншими ж племінниками

постійно воював. Таких було три гнізда: чотири Святославичі (Роман, Олег,

Давид і Ярослав), два Ігоревичі і три Ростиславичі (Рюрик, Володар і Василько).

Першими почали Святославичі. 1079 р. Роман Святославич Тмутороканський

разом з половцями виступив проти Всеволода на м. Воїнь. Всеволод вийшов до

Переяслава і там уклав мир з половцями. На зворотному шляху вони вбили Романа,

а Олега видали всеволодовим родичам-союзникам візантійцям, які заслали його

на о. Родос. У Тмуторокані сів всеволодів намісник Ратибор, але 18 травня 1081 р.

туди втікають від Всеволода Давид Ігоревич та Володар Ростиславич. 1083 р. Олег

скористався з русько-візантійських суперечностей і, одружившись зі знатною

візантійкою Феофано Музалон, повернувся до Тмуторокані. Він відпустив 3

миром Давида зі Володарем. 1084 р. Давид захопив Олешки, але Всеволод дав

йому Дорогобуж на Волині. Тоді ж Володар і Василько Ростиславичі забрали від

Ярополка м. Володимир-Волинський. Але всеволодів син Володимир Мономах

повернув Волинь Ярополку. Проте 1085 р. Ярополк пішов на Київ, тоді Мономах

вигнав його до Польщі, а Волинь віддав Давиду. Проти цього виступили

Ростиславичі, на них 1086 р. ходив сам Всеволод, та не зміг остаточно розбити.

1087 р. Ярополк знов виступає проти Всеволода, але гине.98

1088 р. Всеволод, продовжуючи традиційну шлюбну політику Рюриковичів,

видав доньку Євпраксію за графа Генріха III фон Стіде, а племінницю Апраксію

Ізяславну за польського короля Мешка II. По смерті графа Євпраксія вийшла

за германського імператора Генріха IV. Проте цей шлюб був дуже нещасливий.

Врешті-решт Євпраксія втекла до Тоскани, а звідти до папи Римського. Після

довгого церковного суду Генріха було засуджено, а Євпраксія повернулася на

Русь, де прийняла постриг.