Історія Зубов

сце історії німецької мови в циклі лінгвістичних дисциплін.

ька мова має важливе значення в циклі лінгвістичних дисциплін. З її допомогою ми знаємо
ояви трьох форм дієслів та як вони еволюціонували у сучасну форму. Також ми можемо
ти зв’язки англійської та української з німецькою. Ці зв’язки допомагають зрозуміти мову
найти усі спільні та відмінні риси, закріпити свої знання. Прослідити за процесом утворення
их, граматичних, лексичних та морфологічних рис. Кожна риса є невід’ємною частиною
мови. Ми можемо простежити за зміною в коренях та закінченнях слів, різницю в відмінюванні
та займенників, детально розібратися в артиклях. Усе це має прямий вплив на комплексне
як німецької, так і англійської мов і дає уявлення про причинно наслідкові зв’язки рідною
ов які вивчаються.

Редагуйте в Документах
Вносьте зміни, додавайте коментарі та
надавайте доступ, щоб редагувати
файли разом з іншими в реальному часі.

НІ, ДЯКУЮ ЗАВАНТАЖИТИ ДОДАТОК

:
часні германські мови та їхнє поширення у світі.
и, що належать до цієї групи є англійська, фризька, люксембурзька, нідерландська, німецька, їдиш,
. (З мертвих мов — франкська, давньоанглійська, давньоверхньонімецька, йола, середньоанглійська,
ерхньонімецька, середньонижньонімецька, середньонідерландська.) Як ми знаємо англійська є
шою та розповсюдженою мовою світу.

ародавні германці та їхнє поширення в Європі до нашої ери та в перші століття

ирока група племен, які за мовною приналежністю зараховуються вченими до індо-

ької мовної спільноти. До початку нашої ери вони займали території між нижнім
Віслою, Дунаєм, Балтійським і Північним морями, значну частину Скандинавії, а також
Ютландію.

домості про стародавніх германців зустрічаються в працях грецьких і римських авторів.

а згадка про них було зроблено купцем Пифеем, що жив у другій половині 4 ст. до н.е.
лібій, Посідоній (2 ст. До н.е.), римський історик Тит Лівій (1 в. До н.е. – поч. 1 в. н.е.).
изводять витяги з творів Піфея, а також згадують про набіги німецьких племен на
чні держави південно-східної Європи і на південну Галлію і північну Італію в кінці 2 ст.

х століть нової ери відомості про германців стають трохи більш докладними. Грецький
трабон (помер у 20 р. до н.е.) пише про те, що германці (тоді свеви) кочують у лісах,
хатини і займаються скотарством. Грецький письменник Плутарх (46 – 127 рр. н.е.)
ерманців як диких кочівників, яким чужі всякі мирні заняття, такі, як землеробство і
во; їх єдине заняття – війни.

м джерелом відомостей про древніх германців є твори Плінія Старшого (23 – 79 рр.).
ровів багато років у римських провінціях Нижня і Верхня Німеччина, будучи на
й службі.

ш повні відомості про стародавніх германців дає Корнелій Тацит (бл. 55 – бл. 120 рр.). У
ці “Німеччина” він розповідає про спосіб життя, побут, звичаї і віруваннях германців, в
і “Анналах” він викладає подробиці римсько-німецьких військових зіткнень.

часна німецька мова та область її поширення.

а мова знаходиться у постійному стані зміни, з одного боку спостерігається
я до спрощення мови, уніфікації, а з іншого до її ускладнення, інтелектуалізації.
ься значення слів, слова вимирають, нові приходять. Склад основних граматичних
нюється поступово за довгий проміжок часу.
еченнях, де сьогодні використовувався Konjunktiv в непрямій мови у підрядному
все більше нарівні з традиційним правилом використовується часова одночасність у
му та підрядному реченнях, тоді як у підрядному реченні Konjunktiv минулого стоїть
ю Präsens (Konjunktiv ІІ поряд з Konjunktiv І), (bsp: Er sagt(e), er komme morgen – Er
:
ю Präsens (Konjunktiv ІІ поряд з Konjunktiv І), (bsp: Er sagt(e), er komme morgen – Er
r käme morgen). У ході систематизації та уніфікації мови це загальне використання
iv ІІпоступово переноситься на усі особи та відмінки, в яких ще є формальні
сті між Indikativ та Konjunktiv.
ад у прямій мові часто зустрічаються конструкціх з допоміжним дієсловом „werden“,
nditionalis. (Er sagte, dass er käme – Er sagte, dass er kommen würde). Змінюються не
орми Konjunktiv, але і використання. Уреченнях з непрямою мовою ця форма
ься на Indikativ (Er sagt, er würde morgen kommen – Er sagt, er kommt morgen).
гається тенденція скорочення німецького речення. Якщо раніше у худ. літературі
було 21–24 слів, то у сучасному реченні науково-популярного видання ця цифра
–16 слів. Отже, якщо говорити про зміни сучасної німецької мови, то слід означити
нденції як стандартизація, спрощення, індивідуалізація, диференціалізація,
уалізація та інтернаціоналізація будови німецької мови.
Формування перших варварських королівств (Остготське, Бургундське,
ське, імперія Карла Великого).
нське королівство, Королівство вандалів і аланів. У 429 вандали і алани,
ні вестготами, покинули Іберію і перебралися в Північну Африку. До 435 вандали
ли своє панування над значною частиною римської Північної Африки. У 435 з
ми було укладено мир, вандали і алани отримали статус федератів. У 439 вандали
и договір і захопили Карфаген, а в 455 розграбували Рим. Королівство вандалів було
Візантією в 534.
ство бургундів. У 413 бургунди були визнані імператором Гонорієм федератами і
и місце для поселення на лівому березі Рейна. В 435 гуни спустошили їх державу,
ький король був убитий, а залишок народу в 443 був переселений імператором в
на береги Рони. Найбільшого розвитку держава досягла до 485. У 534 Бургундське
тво було завойовано франками і стало однією з частин Франкської держави.
ство остготів. У 488 імператор Флафій Зенон уклав з остготським королем угоду,
яким Теодоріх у разі перемоги над Одоакром ставав правителем Італії як
ник імператора. В 493 цілі угоди були досягнуті. У 555 при імператорі Юстиніані
ьке королівство остготів була завойовано Візантією.
Карла Великого. Час найбільшої могутності Франкської держави припадає на
я Карла Великого 742-814. Внаслідок кількох воєн він значно розширив кордони
кої держави, підпорядкувавши своїй владі різні племена і народності.
ейшов у наступ на Арабську Іспанію, франки методично просувалися на південь від
У 801 в арабів була відібрана Барселона на території Північно-Східної Іспанії
а Іспанська марка (прикордонна територія).Внаслідок тривалих воєн з 772 по 804
ойована і приєднана до Франкської держави Саксонія. Завдяки війнамкордони
кої держави розширилися. За площею держава франків наближалася до старої
Римської імперії.
вньогерманські племена та їхні мови.
ькість германських племен була значною, вони в античні часи складали декілька
:
 ькість германських племен була значною, вони в античні часи складали декілька
их угруповань. Найдокладніша їх класифікація наведена Плінієм, який виокремив

ди). Мешкали на сході Європи.

Проживали на берегах Північного моря.

о іскевони). Жили на Рейні.

. Проживали на півдні теперішньої західної Німеччини.

Мешкали на території теперішньої Румунії.

андинавії.

ерманські племена.

ння племен постійно змінювалося. У ІІ ст. до н.е. Ютландський півострів залишили

евтони і більшість амбронів. Перші сутички цих племен з римлянами відбулися у
н.е., а 102 р. до н.е. вони зайняли всю Італію, створивши безпосередню загрозу
оте були пізніше розгромлені.

веонів складалася з англів, фризів та саксів. Групу іствеонів очолював племінний

нків. З ерміонів найбільшими були племена алеманів і маркоманів (баювари,
баварці). У 213 р. почалися алеманські війни, які тривали протягом ІІІ–IV ст. з
ми перервами. На кінець IV ст. алемани володіли всім верхів’ям Рейну і Дунаю. У
встали франки, і римляни змушені були віддали їм чималу прикордонну смугу
Галії.

рманські племена.

рманські племена вирізняються своїм постійним рухом територією Європи.

ше їх плем’я – готи, просувалося в ІІ ст. н.е. з берегів Балтійського моря на південь. У
ни населяють територію від Дунаю до Дніпра. Тут відбувається їх поділ на декілька
головні з яких утворили дві великі групи – західну (візиготи, вестготи) та східну
ти, остготи). Вестготи невпинно нападали на Римську провінцію Дакію (Румунія),
к чого імператор Авреліан змушений був віддати її їм за умови, що вони стануть
ами Риму і захищатимуть його кордони. Всередині IV ст. у чорноморських степах
:
ами Риму і захищатимуть його кордони. Всередині IV ст. у чорноморських степах
й великий племінний союз, очолюваний остготським королем Ерманріком, куди
ійшли племена сарматів, скіфів, аланів та ін.

германські племена.

ічногерманські племена не залишилося точних даних, окрім згадки Тацита про

віонів. Пліній використовує збірну назву для цих племен – гілевіони. Птоломей і
гадують свеїв, гаутів, данів та інші дрібніші племена, які населяли відповідно
ну частину Скандинавії поблизу озера Меларен, місцевість поблизу озера Веттерн
ь півострова в області Схоне. Після відселення більшості германських племен,
населення тут на певний час стабілізувалася.
орія германської писемності.
ні германці з'явилися на історичній арені за багато століть до проникнення до них
сті. В різний час вони вступали в зіткнення з іншими народами. За декілька століть
й ери стародавні германці стикалися на півночі і сході Європи з фіннами, з
кими і слов'янськими племенами, на півдні - із стародавніми греками і римлянами.
кти германців з іншими народами знайшли віддзеркалення в мовах деяких з них у
німецьких запозичень. Особливо великий інтерес представляють німецькі
ння у фінській мові, що в більшості своїй відносяться до початку наший ери. Це,
ад, rengas 'кольцо' (ср. гот. hrings, двн. ring), kuningas 'король' (ср. двн. kuning), kulta

, двн. gold), rikas 'богатый' (ср. гот. reiks, двн. rich), kaunis 'красивый' (ср. гот. skauns,
i), kansa 'народ' (ср. гот. hansa 'толпа'), juko 'иго' (ср. гот. juk, двн. joh), saippja 'мыло'
sape). Потрапивши у фінську мову, ці запозичення як би окам'яніли, зберігаючи той
ній тип морфологічної структури слова, який лише дуже рідко засвідчений у формах
зустрічаються навіть в найраніших пам'ятниках давньогерманської писемності, а
найповніший вид суфіксів і закінчень, що випробували до моменту появи у германців
сті (3 - 4 вв. н. е. ) більш менш значну редукцію.
ріодизація історії німецької мови.
хньонімецька мова Althochdeutsch

оверхньонімецька мова Mittelhochdeutsch

рхньонімецька мова Frühneuhochdeutsch

імецька мова, сучасна німецька мова Neuhochdeutsch

:
 XVIII століття еталонною німецькою вимовою вважалася саксонська, що
ться сильним впливом саксонських діячів мистецтва і науки на німецьку культуру.
X столітті вимова, характерна для мови жителів північної Німеччини, істотно
свої позиції, що, з одного боку, було пов'язане з посиленням Пруссії і створенням
дою об'єднаноїНімецької імперії, з другого — стандартами північнонімецької
що вже зміцнилися в усному мовленні.

німецької мови нараховує 44 звуки, серед яких розрізняють 16 голосних, 3

приголосні і 3 африкати(звукосполучення [kv] та [ks] часто розглядають як
и, проте в МФА вони не враховуються)[11]. Крім стандартного набору звуків в
й можуть бути використані також звуки [ʌ] ( D 'u blin), [æ] ( C 'a nberra), [ə:] (New
(Hall), [ɶ:] (Chef d'ɶuvre), [w] (Waterproof), [θ] (Commonwealth),
Trujillo), [ʤ] (Gin), які використовуються переважно в словах іноземного

ності від положення язика німецькі голосні поділяються на голосні переднього (i, e,
аднього ряду (a, o, u). Вони бувають довгими і короткими, причому 8 голосних літер
голосних звуків. Тривалість голосних пов'язується з якістю складу, який вони
ть. Тож розрізняють відкриті (що закінчуються на голосний або складаються з
олосного) і закриті склади (що закінчуються на одну або кілька приголосних).
називається злита вимова в одному складі двох голосних. Залежно від участі
мецькі приголосні поділяються на глухі, дзвінкі (проривні та щілинні) і
звучні).Африкатом називають злиту вимову двох приголосних
описемний період історії німецької мови. Велике переселення народів. Міграції
германців. Франкська держава Меровінгів та її доля.
ська держава існувала більш тривалий час, ніж інші варварські королівства
тальної Європи. Процес феодалізації відбувся тут у формі синтезу пізньоримських і
ких родоплемінних відносин. Зокрема у сфері соціальних відносин у північних
, густо населенних германськими племенами. .
переселення народів - це умовна назва вторгнень та переселень германських,
х, тюркських, слов'янських, арабських та інших племен на територію Римської

переселення народів почалось поступовим пересуванням готів (що належали до

германських племен) з Балтії в Українське Причорномор'я. Готські племена осіли в
Дніпра (остготи) та між Дністром і Дунаєм (вестготи). У 375 році гуни, розбивши
ий союз готів на чолі з Германаріхом, покорили більшу частину остготів та інші

76 року, під тиском гунів, вестготи, перейшовши Дунай, оселились, з дозволу Риму,
орії римської провінції Мезії (територія між Нижнім Дунаєм і Балканами). У 377
:
орії римської провінції Мезії (територія між Нижнім Дунаєм і Балканами). У 377
аслідок постійних утисків римських чиновників, вестготи підняли повстання, до
иєднались раби і колони. У серпні 378 року повстанці розгромили римську армію під
ополем.
382 році імператору Феодосію вдалося придушити повстання і переселити готів до
ракії. За Аларіха, який стає королем вестготів, вони починають шукати нових місць
ння. Після розбійного походу Балканським півостровом і Пелопоннесом Аларіха
ють воєводою Іллірики (Magister militum per Illyricum). Близько 400-го року
пересуваються в райони річок Рейну — Майну і засновують державу на
му Рейні (столицею, за легендою, був Вормс) за правління Гундагара (Гунтер).
03 роках вестготи на чолі з Аларіхом І розпочали похід в Італію. Спочатку його
Стіліхон поблизу Полленції (402 рік) і Верони (403 рік). 406 року вандали, квади,
лани перетинають рейнський кордон, звільнений Стіліхоном від римських легіонів.
ті Стіліхона (408 рік) відбувається облога готами Риму, після сплати величезної
ції готи відступають. 409 року вандали, пройшовши через Галлію, досягають
де їх поселяють як федератів. Після марної облоги імператором Гонорієм Равенни,
24 серпня 410 року здобули і розорили Рим. У цьому ж році перед переправою до
Аларіх помирає в Козенці.

авньоверхньонімецький період. Розвиток феодалізму. Державні утворення двн.

Давньоверхньонімецькі писемні пам’ятки.
ення феодальних відносин в давньоверхньонімецькому періоді, відбулося в XI ст.
м двох наступних століть феодалізм досяг своєї зрілості. В Німеччині виділяються
з переважанням панщини і домениального типу сеньйорії (Алеманнія, Франконія,
ському області), роздаткового типу (Нижня Саксонія, Вестфалія) та змішаного
ьні райони Німеччини).
ра класу феодалів визначалась відносинами земельної власності. Найбільшим
сником був король. Великі земельні володіння мали герцоги, пфальцграфи, графи,

ХІ ст. у Німеччині запанували принципи виборчої монархії. Обрання короля

було юридичним актом. Той, хто не брав участі у виборах, вважав себе вільним від
ької влади.

атку ХІІІ ст. королівська (імператорська) влада була ще значною. Управління

сь за двірцево-вотчинною системою. Владу на місцях здійснювали графи. З часом
ивласнили собі спадкоємні права. Посилення влади герцогів, графів та єпископів
до децентралізації держави.

айдавнішим видом писемності германців було рунічне письмо. Рунічний алфавіт був
:
айдавнішим видом писемності германців було рунічне письмо. Рунічний алфавіт був
ним серед усіх германців до прийняття ними латинського або грецького алфавіту.
я щодо його походження й досі лишається дискусійним. В ісландських писемних
ах виникнення рун пов’язують з ім’ям бога Одіна. Сучасні рунологи простежують
рун з системами письма освіченого населення Європи: греками або римлянами.
ть вчених схиляється до думки про близькість рун та північноіталійського алфавіту
кого). Прихильники теорії грецької основи рунічного алфавіту вважають, що його
ло плем’я готів. Згідно з іншою версією, цю функцію приписують кімврам,
анам та герулам.

азва букв ‘руни’ утворена від основи, що мала значення ‘таємниця’ (*rūnō, пор.
rūna ‘таємниця’). Згідно з іншою гіпотезою, слово *rūnō тлумачать як ‘вирізаний

унічний алфавіт германців (‘старші руни’) нараховував 24 знаки. Завдяки першим

ітерам він отримав назву ‘футарк’ (fuþark). Знаки являють комбінацію вертикальних
их ліній (див. Рис.2). Їх використовували в магічних та культових цілях. Ініціально
різали на дереві, тому більшість з них втрачено; збереглися лише ті, що знаходилися
тливих умовах, зокрема в болотяних місцевостях. Пізніше використовували метал,
золоті вироби. У процесі християнізації (IV–ХІІ ст.) рунічне письмо витіснив
кий алфавіт (у готів – грецький). Як наслідок до ІХ ст. рунічне письмо зникає на
ії Франкської держави, а в ХІ ст. його заміщує латинський на території Британських

айпоширенішим футарк був у північній Європі.

звичай рунічні написи складаються з одного або двох слів. Написи з одного слова
ють певний термін або власне ім’я. Наприклад, на кінчику спису, знайденому в
ї (спис з Евре Стабю), написано: raunijaR ‘випробовувач’. Найвідомішою рунічною
ою є напис на втраченому золотому розі Галлехус: ek hlewagastiR holtijaR horna
я, Глевадаст із Хольта, ріг зробив’.

унічні пам’ятки континентальних германців відносять до епохи Меровінгів (VI–VIII

е в основному амулети та фібули (застібки для одежі). Більшого поширення набули
:
е в основному амулети та фібули (застібки для одежі). Більшого поширення набули
в Англії, а особливо у скандинавських народів. Відомими пам’ятками
нглійського рунічного письма є віршований напис релігійного змісту на кам’яному
біля села Рутвел на південному заході Шотландії (The Ruthwell Cross), напис на
ці з китового вуса, знайденого у Франції поблизу міста Клермон-Ферран (скринька
а – передана до Британського музею археологом Френксом) – нортумбрійський
– VIII ст. Згідно з особливостями інгвеонського діалекту, кількість рун в англосаксів
ільшена до 28. Давньоанглійська ж “Рунічна пісня” IX–X ст. налічує 33 руни. У
навських народів руни відомі починаючи з ІІІ ст. Тут вони зберігалися особливо
ерез пізню християнізацію Скандинавії, де латинський шрифт з’являється в XI ст.
рунічне письмо не зникло, а було перенесене на пергамент і використовувалося до
У Швеції збереглися особисті записи рунами, створені протягом ХVI–XVII ст.
знайдено 150 предметів з рунічними написами, датовані ІІІ–VIII ст.

трасбурзькі клятви». Постання назви deutsch.

рзькі присяги - це серія клятв, які склали дворяни та бюргери міста Страсбурга у 842
ої ери. Ці присяги були написані як латиною, так і давньоверхньонімецькою мовою,
найдавнішою формою німецької мови.
були складені місцевими лідерами, які зобов'язалися підтримувати один одного
дь-яких ворогів, які могли б загрожувати їхнім спільним інтересам. Це був важливий
формуванні почуття німецької ідентичності, оскільки він уособлював об'єднання
рманських племен і регіонів.
ься, що саме в цей період з'явилася назва "дойч". Вважається, що спочатку вона
людей, які розмовляли тією ж мовою, що й сакси, які були одним з найвідоміших
ких племен того часу.
слово "deutsch" стало асоціюватися з німецькою мовою та культурою в більш
у сенсі, і врешті-решт стало назвою країни, яку ми знаємо сьогодні як Німеччину.
ином, Страсбурзька присяга відіграла важливу роль у розвитку почуття німецької
ості, а поява назви "deutsch" була ключовою частиною цього процесу.
новні характеристики прагерманської мови: фонологічна система, морфологічна
лексичний склад. Прагерманська мова (предок усіх гілок германської групи мов) не
их писемних свідчень, тому вивчення її характеристик є досить складним процесом,
ується на порівнянні германських мов між собою та з іншими спорідненими мовами.
ічна система:
манська мова мала систему голосних [i], [e], [a], [o], [u] та сполучених з їх
цією [ai], [au].
вуки [p, b, t, d, k, g, kw] та [f, þ, h, s], які в наступних стадіях еволюції могли
и через зміни, наприклад, [f] замінювався на [b/v], а [kw] на [h].
и вокалічні або палатальні співзвучення сонорних звуків [j], [w], [r], які згодом стали
:
огічна система:
формність - система відмінювання, ступенювання і злиття, активні речення були

ння відмінюваних слів були гнучкі та можливо неоднозначними.

нокореневі і складені слова.
рманській мові були прийменники, сполучники, займенники та прислівники

ий склад:
ті лексичних одиниць використовувалися односкладові та багатоскладові слова,
присвійні прикметники, які складалися з іменників та суфіксів.
рманській мові було багато заохочень для творення нових слів шляхом складання та
ня слів.
терміни, пов'язані з матеріальною культурою та життєвим стилем (хутровість,
збирання, скотарство, ремесла), церковним життям та військовими діями.
ший (германський) пересув приголосних (закон Ґрімма – Раска). Закон Вернера.

мма-Раска та перший пересув приголосних:

он був сформульований німецьким вченим Якобом Ґріммом у 1822 році (або
но від нього датським вченим Раском у 1792 році) та відноситься до змін, які
я в германських мовах. Він сформульований на прикладі порівняння германських
ов'янськими та індоєвропейськими мовами. Згідно з цим законом, деякі приголосні
ься в результаті перенесення з категорії твердих приголосних в м'які. Зокрема, в
ипадку змінювалися германські приголосні [p, t, k] в [f, θ, x], якщо їм передували
рманські приголосні в певних позиціях слова.
рнера:
н був сформульований німецьким вченим Вілгельмом Вернером у 1876 році. Закон
розглядав зміну приголосних, яка відбувається в германських мовах, коли
ся друга складна позиція в слові. За цим законом, м'які приголосні [f, θ, x, s, h]
ься на тверді [b, d, g, z, w] у даному випадку, якщо перед ними є голосні.

м - це явище в германських мовах, коли спочатку твердий звук [z] або його
ть заміняється на м'який звук [r]. Це означає, що звук [r] замінюється на звук [z] чи
він знаходиться у певних позиціях слова. Ротацізм є досить поширеним явищем в
ких мовах і можна знайти в багатьох діалектах.
Загальна характеристика двн. вокалізму. Переломлення. Умлаут.
онгізація й дифтогізація.
:
:
:
 Походження і склад двн. консонантизму. Чергування приголосних.
одвоєння приголосних. Фонеми h, w, r, s.
:
:
:
:
ругий (німецький) пересув приголосних.
м, або німецьким, пересувом приголосних називають звукові зміни, яких зазнали
манські приголосні в німецькій мові. Але навіть у німецькій мові другий пересув
кнувся переважно лише так званих верхньонімецьких (південнонімецьких)
лектів. Тому другий пересув називають ще верхньонімецьким. У літературну
ецьку мову, утворену на основі різних середньо- й верхньонімецьких діалектів,
йшли не всі звукові зміни, що складають другий пересув приголосних.
ипускають, що він почався приблизно у V-VI століттях н. е. у південних (баварських
леманських) діалектах задовго до появи писемності, поступово поширюючись на
ніч до кінця першого - початку другого тисячоліття н. е. (1000-1200 р.).
кий пересув містить наступні процеси:
анські глухі проривні р, t, k переходили у глухі щілинні f, s, h; на початку слова,
ля приголосного й у подвоєнні р > pf, t > z ([ts]),k>kh.
ps "глибокий" - двн. tiof, нім. tief"глибокий"
"зривати" - нім. pflücken "зривати, збирати"
i "два" - двн., нім. zwei "два"
озволяти" - нім. lassen "дозволяти"
"вулиця" - нім. Straße "вулиця"
:
 "вулиця" - нім. Straße "вулиця"
идіти" - нім. sitzen "сидіти"
я" - двн. ih, нім. ich "я"
"книга" - нім. Buch "книга"
"зерно" - двн. когп, нім. Korn "зерно"
t, k > нім. р / pf, z / s, k / ch
нкі проривні b, d, g переходили у глухі проривні, однак у літературну німецьку мову
йшов лише пересув d > t.
ggan "приносити"- двн. рrіпсап, нім. bringen гот. dags "день - двн. tac, нім. Tag "день"
ts "гість" - двн. kast, нім. Gast "гість"
d, g > нім. b, t, g.
вершити розгляд німецьких приголосних, що походять з іє. ряду р, t, k (> герм. f, Ϸ,
покажемо також розвиток f, Ϸ ,χ у німецькій мові, хоча рефлекси цих звуків
посередньо не належать до того явища, яке прийнято називати другим пересувом
иголосних.
, що походить з іє. р, залишився в німецькій мові без зміни і збігся з тим f, який
ходить з герм, р < іє. b.
ерм, р > нім. f
ерм, f > нім. f
нім. f міг розвинутися з двох іє. звуків: b і р:
герм. р < іє. b: укр. слабкий, гот. slēpan, нім. schlafen "спати"
< іє. р: укр. п 'ять, гот. fimf, нім. fünf.
(у двн. текстах позначається зазвичай сполученням th) через проміжний ступінь đ
реходить у проривний d.
ерм. р > нім. d
лад: укр. ти, гот. Ϸи, нім. du. Герм. [χ] у початковій позиції перед голосними
рігається як h: лат. captus "схоплений", гот. hafts, нім. Haft; гот. haban, a. have, нім.
en. У середині слова між голосними герм, [χ] або зникає (залишаючись тільки в
писанні), або виступає у вигляді щілинного [у]:
cere "вести" - гот. tiuhan, нім. ziehen "тягти"
ctis (род. відм.) "ніч" - гот. nahts, нім. Nacht "ніч".
чином, процеси, пов'язані з першим і другим пересувом приголосних, можна
едставити у вигляді наступної таблиці.
:
агальна характеристика морфологічної структури двн. мови.
верхньонімецька мова успадкувала свою морфологічну структуру від
альногерманської мови. У давньоверхньонімецькій мові чітко розрізняються
тупні частини мови: іменник, прикметник, займенник, дієслово, прислівник, а також
жбові слова - прийменники, частки, вигуки. Однак внаслідок постійно діючої
укції у двн. мові скоротилася кількість флексій, що розрізняли в давнину відмінкові
рми імені або особових форм дієслів. Внаслідок цього у двн. мові скоротилася
ькість відмінкових форм, особових форм дієслів, типів відмінювання іменників й ін.
рм імені й дієслова.
менник та його категорії. Типи відмін іменника.
ньонімецькій мові іменники відмінювалися за числами, родами та відмінками. Існувало п'ять
мінків: називний, родовий, давальний, знахідний і місцевий. Також у давньонімецькій мові
и два роди - чоловічий та жіночий, а рід середній не відрізнявся від чоловічого.

ий відмінок вживався для називання предмета або істоти. Родовий відмінок вказував на
ежність предмета або істоти до певної групи. Давальний відмінок вживався для вираження
еси, користування або передачі чогось. Знахідний відмінок вказував на об'єкт, на який
ямована дія. Місцевий відмінок вживався для вираження місцезнаходження.

лад, іменник "gast" (гість) відмінювався так:

:
ьонімецькій мові також було декілька класів іменників, які відмінювалися по-різному.
приклад, іменники, які закінчувалися на "-a", відносилися до одного класу і відмінювалися
кше, ніж іменники, які закінчувались на о

онімецькій мові, яка належить до германської групи мов, іменники також мали різні типи
мін. Відмінювання іменників в давньонімецькій мові було більш складним, ніж у сучасній
аїнській мові.

німецькі іменники мали п'ять відмін:

вний відмінок (Nominativ) - відповідає на питання хто? що?

ий відмінок (Genitiv) - відповідає на питання кого? чого?
ьний відмінок (Dativ) - відповідає на питання кому? чому?
дний відмінок (Akkusativ) - відповідає на питання кого? що?
вий відмінок (Lokativ) - відповідає на питання де? в якому місці?

ьонімецькій мові існували два роди іменників - чоловічий та жіночий. Різниця між ними
ягала в закінченні та зміні форм.

давньонімецькій мові іменники мали різні класи, що відповідали за їхнє закінчення та зміну
ми. Наприклад, іменники жіночого роду поділялися на три класи:
й клас - закінчення на -ō, -jō;
клас - закінчення на -ōn, -jōn;
клас - закінчення на -ī, -u.
рикметник. Відмінювання та ступенювання двн. прикметника. Прислівник.
німецька мова не має прямого спадкоємця в сучасних мовах, тому прикметники і прислівники
мови не використовуються у сучасній лінгвістиці. Проте, якщо мова йде про стародавню
манську мову, то можна зазначити наступне:

тник - це частина мови, яка описує ознаку предмета або істоти. В стародавній германській
і прикметники відмінювалися за числами, родами та відмінками. Наприклад, прикметник
uaz" (синій) відмінювався так:
:
ювання прикметників в стародавній германській мові відбувалося за допомогою префіксів
r-" (більш), "min-" (менш) та "uz-" (найбільш). Наприклад, "mērblauaz" (більш синій),
nblauaz" (менш синій), "uzblauaz" (найбільш синій).

ник - це частина мови, яка описує обставини дії або стану. В стародавній германській мові
слівники не відмінювалися, але ступенювалися так само, як і прикметники, за допомогою
фіксів "mēr-", "min-" та "uz-". Наприклад, "mērblauiza" (більш синьо), "minblauiza" (менш

айменник. Групи займенників.

ник - це частина мови, яка замінює іменник, щоб уникнути повторення. У давньонімецькій
і займенники розділялися на кілька груп в залежності від їх функцій та відмінювання.

займенники - це займенники, які вказують на особу, яка виконує дію. У давньонімецькій мові
и три особи: перша, друга та третя. Приклади особових займенників: "ich" (я), "du" (ти), "er"
), "si" (вона), "wir" (ми), "ir" (ви), "si" (вони).

тникові займенники - це займенники, які вказують на якісні ознаки предметів або істот. Вони
жуть бути відносними або присвійними. Приклади відносних займенників: "der" (який),
lher" (який). Приклади присвійних займенників: "min" (мій), "din" (твій), "sin" (його, її, їх).

займенники - це займенники, які вказують на місцезнаходження або розташування предметів

істот. Приклади вказівних займенників: "dër" (той), "hër" (цей), "jëner" (той).

ені займенники - це займенники, які вказують на невизначену істоту або предмет. Приклади
значених займенників: "ieman" (хтось), "nieman" (ніхто), "ëin" (один), "swëlher" (якийсь).
:
значених займенників: "ieman" (хтось), "nieman" (ніхто), "ëin" (один), "swëlher" (якийсь).

ники також відмінювалися за числами, родами та відмінками. В давньонімецькій мові існувало

ь відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний і місцевий.

ислівник.
мові розрізнялися кількісні й порядкові числівники. Числів- ники 1-3 змінювалися за
дами і відмінювались. Інші числівники не змінювалися. Числівники 11 й 12 (einlif,
elif), що є за своїм походжен- ням складними словами , у двн. мові сприймалися вже
прості слова. Числівники від 13 до 19 були складни- ми словами, другу частину яких
орював числівник zehan «десять».
ники від 4 до 12 могли відмінюватися, якщо вони стояли після іменника або якщо
ни самі мали функцію іменника. Кількісні числівники від 1 до 12 мали у двн. мові
і форми: ein (einer, einaz, einiu); zwene (чол. рід), zwei (сер. рід), zwa, zwo (жін. рід);
driu, drio (чоло- віч., сер., жін. рід); feor, for, fiar; fimf, finf; sehs, sibun, ahto; niun,
an, zehen, zen; einlif; zwelif. Числівники 13-19 мали таку форму: drizehan, forzehan,
zehan, sehszehan, sibunzehan, ahtozehan, niunzehan.
ічним чином утворювалися назви десятків - за допомогою компонента zug (> н. zig)
сяток». У словах zehan й zug звуки h чергуються за законом Вернера.
но, що вже у двн. мові числівник 30 за своєю формою від- різнявся від інших
слівників, що позначали десятки: zweinzug, fiorz- ug, finfzug, але dri33ug (порівн. н.
anzig й dreißig).
ові числівники від 3 до 19 утворювалися за допомогою суфікса -1- (dritto «третій»,
to «четвертий» і т. д.). Від інших числів- ників порядкові числівники утворювалися
допомогою суфікса - ost (zweinzugosto «двадцятий»). Винятки становили числівники
ерший» й «другий». Числівник «перший» за своїм походженням був формою
йвищого ступеня від прислівника ēr «раніше» (> двн. eristo > H. er- ste). Для
начення поняття «другий» використовувався займенник ander зі значенням «інший».
алогічне позначення цього поняття ви- користовується в укр. мові: укр. другий і рос.
угой «інший».
ількісних і порядкових числівників у двн. мові зустрічалися також в поодиноких
падках так звані розділові числівники: einluzze «по одному», zwiske «по два», driske
о три», feoriske «по чотири». Розділові числівники утворювалися за допо- могою
фікса -sk-.

Прийменник.
іх іє. мовах прийменники виникали із прислівників. Пра- вильніше було б сказати,
слова, які прийнято вважати прислівника- ми, синтаксично могли бути пов'язані як з
словом, так і з іменником. Тому те саме слово в давніх герм. мовах могло спочатку
тупати й у функції прислівника, і у функції прийменника. Прислівники, що
:
 тупати й у функції прислівника, і у функції прийменника. Прислівники, що
ребували в тісному зв'язку з дієсловом, називають також превербами, а прислівники,
перебували в тісному зв'язку з іменниками, пере- творилися, як сказано вище, у
ийменники. Преверби, у свою чергу, могли перетворюватися в префікси дієслів. У
ніх німецьких текстах зустрічаються такі речення, у яких преверб може
ктуватися і як прислівник, і як префікс дієслова, що знаходиться від нього в
стантній позиції. Напр.: sie bringent sia üf in himilo rihi «вони несуть її нагору в
рство небесне» або: «вони підносять її в царство небесне» (мова йде про душу). З
ого роду конструкцій у німецькій мові виникли так звані відокремлювані префікси.
нглійській мові такі преверби пе- ретворилися в прийменники. Таким чином, багато
ислівників, при- йменники й відокремлювані префікси в німецькій мові мають
альне походження.
енники у двн. мові могли виникнути:
ислівників (aba, aftar, ana й ін.);
учення двох прислівників (двн. biforan);
олучення прийменника з іменником;
ших форм.
верхньонімецькі прийменники могли мати наступні основні значення:
торове значення: апа «на», «при», іn «B», ubar «над», ūf
д», widar «проти»;
ве значення: unz «до», aftar «після»;
ьність: mit «3»;
алежність: bi;
ина: biforan «через».

раматичні категорії двн. дієслова. Морфологічна класифікація дієслів.

ичні категорії двн. дієслова
теперішній (Präsens) і простий минулий (Präteritum).
б (Modus) - Indikativ, Konjunktiv bzw. Optativ,

(Genus), або Genus verbi - тільки дійсний (Aktiv).

(Person) - перша, друга, третя.
(Zahl) - однина (Singular) і множина (Plural).
тив (Infinitiv).
ний дієприкметник (Partizip 1).
ний дієприкметник(Partizip II).
логічна класифікація дієслова:
і Дієслова - утворюють форми за рахунок чергування кореневого голосного;
Дієслова- утворюють основу минулого часу за допомогою дентального суфікса -t;
ито-презентні Дієслова (Präteritopräsentia) - утворюють форми теперішного часу
дібно до форм минулого часу сильних дієслів;
лярні Дієслова - tuon 'tun', gan 'gehen', stān 'stehen', wellen 'wollen', wesan 'sein'.
:
лярні Дієслова - tuon 'tun', gan 'gehen', stān 'stehen', wellen 'wollen', wesan 'sein'.
ієвідміна сильних дієслів (індикатив).
дієслова в давньоверхньонімецькій мові були відмінювані залежно від особи та
сла. Основна структура дієвідміни сильних дієслів в індикативному способі в
ньоверхньонімецькій мові виглядала наступним чином:

лад, розглянемо дієслово "sprechen" (говорити) в давньоверхньонімецькій мові:

: sprech-u
: sprech-es
: sprech-et

: sprech-ēn
: sprech-et
: sprech-ent
зазначити, що дієслова в давньоверхньонімецькій мові могли мати різні основи та
ни голосних звуків у різних формах. Деякі сильні дієслова мали відмінні закінчення
основи для різних осіб та чисел
міна сильних дієслів в давньоверхньонімецькій мові може бути складною, оскільки
на має багато винятків і особливостей.
:
творення форм способів (конʼюнктив та імператив).
утворення форм дієслова. Форми діеслова утворювалися додаванням показника словозміни до
ови або вживанням «чистої» основи (без будь-яких показників словозміни); пор., наприклад, гот.
i-s -береш і nam - - взяв, nim - бери. Завдяки фонетичному послабленню (редукції) ненаголошених
фем і внутрішньому перерозкладу внаслідок злиття основотворчих суфік- сів із закінченнями
лівні основи в германських мовах не мали чіткого оформлення.

ками словозміни дієслова були особові закінчення, аблаут кореневого голосного, подвоєння основи
дуплікація), місце наголосу.

як спосіб словозміни, насамперед для розрізнення теперішнього й минулого часу, відзначається в

манських мовах чіткою систематизацією, регулярністю вживання, широким охопленням дієслів.

часи пізнішого розвитку германські мови почали надавати перевагу іншому способу творення
улого часу і дієприкметника || - додаванню дентального суфікса до основи. До цього типу відміни
єднувалися майже всі нові дієслова, що виникали в германських мовах,- як запозичені з інших - мов,
і ті, що утворювалися від германських іменних та дієслівних основ. Подвоєння основи
дуплікація) в германських мовах виявлене значно менше, ніж у давньогрецькій чи давньоіндійській

аголосу мало вагу при утворенні форм множини претериту і дієприкметника II, бо залежно від місця
ишнього рухомого наголосу в слові (на корені чи суфіксі) відбувалося чергування глухих і дзвінких
голосних в однині та множині претериту і в дієприкметнику ІІ.
:
ня форм дієслова в давньоверхньонімецькій мові, таких як кон'юнктив і імператив, включало в себе
ористання особливих закінчень та особливостей морфології. Нижче наведено загальні правила для
орення цих форм:
он'юнктив:

резенс:

особа: -e

особа: -es

особа: -e

ножина:

особа: -ēn

особа: -et

особа: -ēn

ретеритум:

особа: -e

особа: -est

особа: -e

ножина:

особа: -ēn

особа: -et

особа: -ēn

мператив:

особа: без закінчення (збігається зі стовпчастою формою)

особа: -e

ножина:

особа: -ēn
:
особа: -et

особа: -ēn

ад, розглянемо дієслово "sprechen" (говорити) для утворення форм кон'юнктиву та імперативу:
он'юнктив:

резенс:

особа: sprech-e

особа: sprech-es

особа: sprech-e

ножина:

особа: sprech-ēn

особа: sprech-et

особа: sprech-ēn

ретеритум:

особа: sprech-e

особа: sprech-est

особа: sprech-e

ножина:

особа: sprech-ēn

особа: sprech-et

особа: sprech-ēn

мператив:

особа: sprech (без закінчення)

особа: sprech-e

ножина:
:
особа: sprech-ēn

особа: sprech-et

особа: sprech-ēn

увагу, що існували винятки та особливості утворення форм кон'юнктиву та імперативу для деяких
лів у давньоверхньонімецькій мові.

еправильні дієслова.
льні дієслова є важливою частиною давньонімецької мови і мають свої особливості у відмінюванні
творенні форм. Вони відмінюються неправильно в різних часових формах та вимагають особливого

онімецькому періоді було багато неправильних дієслів, які відображалися у різних категоріях. Деякі з
мали неправильні форми у презенсі, претериті, дійсному та сполучному способі, а також у формах
рикметників та інфінітива.

а gangan «йти» і stantan «стояти» (претерит. giang і stuont) мали короткі форми gen/gan і

ад, дієслово "sein" (бути) мало неправильні форми:

"bin" (я є), "bist" (ти є), "ist" (він/вона/воно є)

т: "war" (я був), "warst" (ти був), "was" (він/вона/воно був)

спосіб: "sei" (будь), "seist" (будь), "sei" (будь)

й спосіб: "sei" (будь), "seiest" (будь), "sei" (будь)

правильні дієслова у давньонімецькому періоді включали "haben" (мати), "gehen" (йти), "wissen"
ти), "kommen" (приходити) та багато інших.

я неправильних дієслів у давньонімецькому періоді є важливим елементом вивчення мови того часу
магає запам'ятовування їхніх особливостей та правильного використання у відповідних граматичних
текстах.

нфінітив і дієприкметники у двн. мові. Постання аналітичних форм дієслова.

в і дієприкметники є важливими граматичними категоріями в давньонімецькій мові, яка відноситься
періоду староверхньонімецької.
:
в у давньонімецькій мові виконував роль незмінюваної форми дієслова, що виражає загальне дію
стан. Він використовувався без присудка або в певних конструкціях з дієсловами-допоміжниками.
риклад, "gaman" означало "гратися" або "грати", і було еквівалентом сучасного німецького "spielen".
ож щодо суфіксів: Двн. суфікс інф. -n приєднувався до тематичного голосного дієслова класу: Geb-a-n,

метники у давньонімецькій мові виражали характеристику або стан певного об'єкта або особи. Вони
мінювалися за родами, числами і відмінками. Наприклад, "skuldago" означало "винен" або
бов'язаний", і було еквівалентом сучасного німецького "schuldig".

я аналітичних форм дієслова в давньонімецькій мові було пов'язане зі змінами в мовній системі та
ивом інших мов. Замість старого інфлективного способу утворення форм, з'явилися конструкції з
оміжними дієсловами та інфінітивами. Це дало початок розвитку аналітичних форм, що стало
актерною рисою подальших стадій німецької мови.

вивчення таких тем у давньонімецькій мові дозволяє краще зрозуміти структуру і розвиток
ецької мови в історичному контексті.

ексика та словотвір двн. періоду.

та словотвір давньонімецького періоду мають свої особливості і відображають життя та культуру

онімецькій лексиці можна знайти багато спільних слів з іншими германськими мовами, а також
оків до сучасних німецьких, англійських та нідерландських слів. Тематичні групи слів включають
ви родових слів, предмети побуту, природні явища, тварин та рослини, а також особи і їх соціальні

творі давньонімецької мови використовувалися різні процеси творення нових слів. Один з
поширеніших методів був складання слів, коли два або більше корені з'єднувалися, щоб утворити
е слово. Також використовувалися суфікси, префікси та інші аффікси для зміни значення слів або
ворення граматичних форм.

р у давньонімецькій мові був досить продуктивним, що призвело до збагачення лексичного запасу і

мування багатьох нових слів.

взято, лексика та словотвір давньонімецького періоду відображають історичний та культурний

текст того часу і є важливою складовою частиною розуміння і дослідження розвитку німецької

лад, лексика:"wīf" – жінка

вір: "wīf" (жінка) + "man" (людина) = "wīfman" (дружина)

:
вір: "wīf" (жінка) + "man" (людина) = "wīfman" (дружина)

агальна характеристика середньоверхньонімецького періоду. Основні фонетичні

ни середньо верхньої німецької мови відбулися у вокалізмі;
ія ненаголошених голосних призвела до повної або часткової втрати флексій
нників і дієслів;
ва нових дифтонгів як наслідок дифтонгізації довгих голосних Ī ,ū, ý
нофтонгізація ie, uo,ue;
вивається фонема
ає інтервальний h;
буваються деякі асимілятивно-дисимілятивні та інші процеси що наближають свн.
ву до сучасного нвн стану.
агальна характеристика середньоверхньонімецького
ьоверхньонімецький період охоплює, як сказано в розділі 1.5 (ч. 1), часові рамки з
50 по 1350 роки. Деякі лінгвісти розрізняють усередині середньоверхньонімецького
ріоду ранньосередньоверх- ньонімецький (РгйЬтііїеІЬосІкІеиІзсЬ) - 1050—1170,
сичний свн. пе
1170—1250) і пізньоверхньонімецький (ЗраІтШеІЬосЬсІсиСБсЬ) — 1250-1350. Це
нування засноване на ч и с т о екстралінгвістичних критеріях —літературно-
оричних або соціально-історичних. На кла сичний період припадає розквіт
царської літератури й мінезангу (кі
II - початок XIII ст.).
мування й розвиток свн. мови, як буде показано далі, зро
омітний вплив два екстралінгвістичних фактори - хрестові по ходи, у результаті яких
ормувався особливий стан лицарів зі своєю культурою й літературою, і східна
онізація, що привела до розши рення території, на якій була розповсюджена
ецька мова. До цієї те риторії належали, зокрема Мекленбургське герцогство, Марк-
фство Бранденбург, польське Помор’я, Сілезія, область між нижньою течією Вісли й
маном, де жило балтійське плем’я прусів, Чехія та ін. землі. Східна колонізація
чалася ще при Карлі Великому, однак особливо інтенсивно вона здійснювалася в ХІІ-
У століттях. Територія, де жили лужицькі серби (на схід від ріки Заале), в XI- XII ст.
еляється німецькими колоністами, які заснували тут Мейсен- ську марку (м. Мейсен
ріці Ельбі). Ця область отримала назву Верх ня Саксонія (ОЬегзасЬзеп) —на відміну
споконвічних саксонських територій на північному заході Німеччини.
и Карлі Великому починається заселення германськими пле менами земель, де жили
в’янські племена хорутани; на цій терито рії Карл засновує так звану Східну марку
ітагк), що згодом отрима ла назву Озіаггїскі —н. Озіеггеіск (Австрія). З 1156 року
дна марка (Австрія) стає самостійним герцогством, а з 1804 року - імперією. У XII
XIII ст. німецькі колоністи проникають у Трансільванію (нині те риторія Румунії), де
никає так зване Семиграддя (8іеЬепЬйг§ег 8ас- кзеп). Цей німецькомовний острівець
див до складу Австрії, потім Угорщини, а після 1920 року - Румунії.
озквіт лицарської культури у свн. періоді.
:
озквіт лицарської культури у свн. періоді.
ьоверхньонімецький період в історії німецької мови збігаєть ся з бурхливим
витком феодальних відносин у Німеччині, із хрестови ми походами лицарів і
никненням лицарської культури, що перебувала під значним впливом французької
ератури й мистецтва. У силу цих зовнішньолінгвістичних обставин в XII—XIII
літтях одержує широке поширення світська література, представлена насамперед
царською поезією. Лицарська поезія розпадається, у свою чергу, на два жанри - ві-
ований лицарський роман і лицарську лірику - міннезанг (тіппе «лю бов» + зап§
півування»). До першого жанру відносится: епічна поема «Енеїда» (Епеісіе),
писана Генріхом фон Фельдеке (Неіпгіск уоп УеШ- еке), віршована повість «Бідний
нріх», написана швабським лицарем Гартманом фон Ауе (Нагітапп уоп Аііє), а також
о ж романи «Ерік» (.Егес) та «Івейн» (і \уєіп) - переклади лицарських французьких
манів і роман «Трістан» (Тгізіап), написаний Готфрідом Страсбурзьким (СоП- /гіесі
п 5 іга5$Ьиг£), роман «Парцифаль» (Рапіуаі) баварського лицаря Вольфрама фон
енбаха (1¥оІ/гат уоп ЕзскепЬаск).
ька лірика представлена творами вже згаданих поетів Генрі ха фон Фельдеке,
ртмана фон Ауе, Вольфрама фон Ешенбаха, Валь- тера фон дер Фогельвейде (\УаІІег
п сіег Уо%єі\уєісіе) та ін. (Оіеїтаг уоп АіхІ, Рпесіпск уоп Нашеп; Неіпгіск уоп
гип§еп, Кеіптаг сіег АІІе або інакше Кеіптаг уоп На§епаи).
арактер свн. літературної мови.
ого розгляду вимагає питання про форми існування серед ньоверхньонімецької мови,
то про співвідношення літературної мови й діалектів.
ки мандрівні середньовічні поети прагнули до того, щоб їхні твори, що виконувалися
игляді пісень, були зрозумілі на всій терито рії Німеччини, у лицарській літературі
остежується помітна тенден ція до згладжування діалектних розходжень, до більшої
ературної обробки мови. Тому що найбільшого розквіту лицарська поезія досягла на
дні Німеччини (так, при Віденському дворі розвивалася творчість згаданих вище
етів Вальтера фон дер Фогельвейде, Рейнмара фон Хагенау), південно-західний
іант (на основі алеманського діалекту) ставав особливо престижним, його
магалися наслідувати інші поети. Так поступово у XII—XIII ст. виникає
ддіалектний варіант німецької мови, що сприяв наступному утворенню німецької
ературної мови.
було б ще передчасно говорити про те, що у свн. період на території Німеччини
нувала єдина літературна мова. Правильні ше було б вважати, що на території
меччини в XII—XIII, а також у ХІУ-ХУ сторіччях ще панували різні обласні
риторіальні) варіанти літературної мови. Так, наприклад, Генріх фон Фельдеке,
ходець із нижньофранкських земель, писав на нижньофранкському. Крім того,
ував так званий рейнський літературний діалект, на якому були на писані такі твори
нріха фон Фельдеке, як «Пісня про Олександра», «Герцог Ернст» й ін.
міни та новації в мові за даними свн. пам’яток.
ні відомості) Слабкі дієслова остаточнно втрачають різницю між основотворчими
осними й зливаються в один клас слабких дієслів.
ший розвиток аналітичних форм.
перфекта починають утворватися від усіх дієслів, стаючи суто граматичним явищем.
:
 перфекта починають утворватися від усіх дієслів, стаючи суто граматичним явищем.
із пасивом із sein розвивається пасив із werden, що кладе початок поділу на пасив
оцесуальнийі пасив результативний.
в морфологічній системі середньоверхньонімецької мови значною мірою залежали
фонологічної системи. Вирішальне значення тут мало послаблення голосних у
наголошених кінцевих складах до голосної schwa ( [ ə ] ) . Ця зміна призвела до
динальних змін у відмінюванні іменників - прийшло до формального узгодження
ніших різних відмінкових форм. Як приклад, ось відмінювання
едньоверхньонімецького слова bote (від давньоверхньонімецького boto ):

дія надала артикля (який вже існував у давньоверхньонімецькій мові) великого

чення (наприклад, des Boten , der Boten ) — без нього ідентифікація відмінка була б
можливою.
лення повних голосних до звуку schwa також призвело до змін у системі
мінювання слабких дієслів, які сьогодні утворюють минулий час за допомогою
фікса -te (наприклад , I made , we answered ). У давньоверхньонімецькій мові все ще
ували три підкласи цих дієслів із суфіксами -jan (наприклад, galaubjan ), -ôn ( salbôn )
n ( sagên ). Після ослаблення згадані дієслова були: вірити , помастити , сказати;
рі три суфікси злилися в один -ен .
адку дієслівних форм відбулася подальша диференціація часової системи в
едньоверхньонімецькій мові. Такі аналітичні часи, як перфект, плюперфект і
йбутнє (які вже існували в давньоверхньонімецькій мові), стали більш поширеними.
приклад, ми можемо прочитати в «Повісті про Нібелунгів»:
er Hiunen mâge / in dem sale was gewesen,
was nu keiner / dar inne mê genesen.
ура речень ще не була надто складною, у синтаксисі все ще домінував принцип
ринності, про що свідчить наступний фрагмент «Повісті про Нібелунгів»:
nden in den venstern / diu minneclīchen kint.
mit dem segele / daz ruorte ein hōher wint.
zen hergesellen / die sāzen ūf den Rīn.
ch der künec Gunther: / wer sol nu schifmeister sīn?
:
 інколи середньоверхньонімецькі тексти також містять розвинені структури (
уктури речень із підрядними реченнями ), які вже існували в більш ранній період.
в словниковому запасі. Запозичення з іноземних мов
ка культура Високого Середньовіччя зазнала сильного впливу французької культури,
відбилося у великій кількості запозичень з французької мови. Ці запозичення часто
рапляли до Німеччини через Фландрію. Ми маємо французькі запозичення в
едньоверхньонімецькій мові, наприклад, турнір (mhd. turnei ), палац (mhd. palas ),

запозичення за зразком цієї мови також походять із французької мови. До них

лежать, наприклад, слова hövesch ( придворний ), що утворилося від
ньофранцузького courtois , і ritter (від давньофранцузького chevalier ).
уфікси також мають французьке походження, як-от -ieren ( вивчати , марширувати ),
виникло з французького -ier , і -ei , що розвинулося з середньоверхньонімецького -īe
приклад, zouberīe – магія , erzenīe – ліки ).
ти німців зі східними слов’янськими сусідами також призвели до засвоєння окремих
в, хоча кількість цих запозичень була значно меншою, ніж у французькій.
приклад, межа (мхд. grenize , пол. granica ) і гній (мхд. jûche , пол. jucha ) походять
слов’ян .

Морфологічний лад свн. мови.

:
 ексика і словотвір у свн. періоді.
ими способами творення нових слів у давніх германських
були афіксація, словоскладення і меншою мірою зміна кореневого голосного
лаут). Одним з найважливіших була суфіксація,
во продуктивна в сфері імені. Основотворчі суфікси в давньогерманських мовах вже
ачали своє первинне значення і набували
ворчої функції, пор., наприклад, гот. hairda — череда, основа
жін. р. і hairdeis — чередник, основа на -а-, чол. р. З так званих «чистих» суфіксів
же продуктивним був германський суфікс -агі-
eis, д. ісл. -агі, -егі, д. англ. -еге, д. фриз, -er, -еге, д. сакс.
гі, д. в. нім. -агі). З його допомогою утворювалися назвипрофесій, занять, дійових
:
гі, д. в. нім. -агі). З його допомогою утворювалися назвипрофесій, занять, дійових
б, наприклад: д. англ. fiscere, д. в. нім. fiskâri — рибалка. В германські мови він був
озичений з латинської, де мав
ârius, пор. лат. monetärius, д. фриз. menotere, д. сакс, muniteri,
м. munizzâri — чеканщик монет; вживався й самостійно в германських словах: гот.
kareis, д. англ. böcere, д. в. нім. buachâri —
ик. Дуже продуктивним у всіх германських мовах був суфікс
ng, що використовувався в прізвиськах, назвах племен і народностей, мешканців
ної місцевості та ін. Часом він мав і зменшувальне значення: д. англ. lytling —
тина, д. в. нім. weidelinc —

увальне значення мали також германські суфікси: -1, наприклад: д. ісл. kistill від kista
ящик, д. англ. cyrnel від corn —зерчіо, гот. barnilo від barn — дитина, власні імена
ila — дослівно
ко, Wulfila —дослівно вовченя; -k, наприклад: д. ісл. boli—
англ. bolluca — осленя; -іпа, наприклад: гот. gaitein, д. англ.
д. в. нім. geizzin — цапеня та ін.
о вживалися суфікси в творенні прикметників, наприклад:
stainahs — кам'янистий, д. англ. stænig, д. в. нім. muotig —
dags (гнівний), д. англ. modig, д. сакс, môdag, -tsk: гот. mannisks — чоловічий, д.
л. mennisc, д. сакс. mannisk, д. в. нім. mennisc
сучасне Mensch).
е почали виникати нові суфікси шляхом переосмислення
о компонента складного слова, наприклад: -lik, д. в. нім. kind*
итячий, д. англ. cild—lic, д. ісл. barn-ligr; -haft, гот. andahafts
ливий, д. в. нім. sunthaft — гріховний та ін.
сація була найпоширенішою в дієслові. Розвиток префіксальних утворень ішов
яхом перетворень конструкції з повнозначного слова або основи і прийменника чи
ислівника на конструкцію з префіксом. Прикладом можуть бути германські префікси
ця: гот. bi- (bistandan — стояти навколо, bibindan — обв'язувати); д. англ. be-, bi-
standan — стояти біля, навколо, оточувати, besëon — оглядатися навколо), д. сакс, bi-
windan — оточувати),
м. bi-, be- (bistandan — стояти навколо); гот. in- (insaian —
середину), д. англ. in- (instæpen — ввійти, ingân — ввійти всередину), д. сакс. in-
gân — ввійти), д. в. нім. in- (ingangan — ввійти);
(ufrakjan — підняти)] д. англ. ир- вживається як прислівник;
upp- (uppsehan — дивитися вгору, ирргіппап — зійти); д. в.
(ûfgangen — зійти).
интаксис свн. періоду.
ьш істотні зміни в області свн. синтаксису можна звести до наступних.
уває помітного розвитку уживання означеного й неозначеного артикля. Вказівний
менник der втрачає свої дейктичні функції й служить для вираження означеності;
егорія неозначеності виражається за допомогою лексеми ein, що виникла із
:
 егорія неозначеності виражається за допомогою лексеми ein, що виникла із
слівника зі значенням «один».
негативне заперечення, що виражалося за допомогою частки пе і займенника niht,
ретворюється в мононегативне в результаті втрати частки пе.
ростому реченні починає розвиватися рамкова конструкція; у складному реченні
чно збільшується число сполучників і сполучних слів.
: