1 Давньогрецькі міста-держави на Теренах Сучасної України

Головною причиною давньогрецької колонізації була переважно примусова

еміграція частини вільного населення з рабовласницьких полісів самої Греції.
Найбільше переселялося сюди греків з Мілета та інших малоазійських
грецьких міст. Пізніше відбувалося переселення з деяких острівних міст та з
метрополії, зокрема з Афін. Північне Причорномор'я вабило греків своїми
хлібними, рибними та іншими багатствами. В розвитку торгівлі була
зацікавлена також місцева знать, яка одержувала предмети розкоші, зброю,
вино, оливкову олію, тканини, розписну кераміку та інше.

Першими мореплавцями Чорного моря були стародавні критяни. 1975 року

біля Каліакри (Болгарія) на археологічних розкопах знайшли кам'яний якір
критського корабля, датований XVI століттям до н. е.

Найдавнішим на території України було грецьке поселення на острові

Березань, засноване в VII столітті до н. е. Найбільшими грецькими колоніями
в Причорномор'ї були Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського),
Ольвія (біля села Парутиного, на правому березі Бузького лиману),
Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії), Херсонес (на території сучасного
Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Виникнувши як
колонії грецьких міст-метрополій, античні міста невдовзі стали самостійними
рабовласницькими містами-державами. Ольвія, Тіра, Херсонес і деякі інші
впродовж свого існування були самоврядними містами — полісами. Міста,
засновані на узбережжі Керченської протоки, в V ст. до н. е. ввійшли до
складу Боспорського царства, яке утворилось 480 р. до н. е.

З початку III ст. н. е. через кризу рабовласницького ладу почався занепад

античних міст, а навала гунів (IV ст.) призвела до їхньої загибелі. Проте деякі
грецькі міста продовжили своє існування, зокрема Херсонес (Корсунь руських
літописів) остаточно був зруйнований 1399 року, а Білгород-Дністровський
ЮНЕСКО віднесло до 10 найдавніших міст світу з безперервним існуванням.
Частина населення Херсонеської округи у середньовіччі стала ядром
князівства Феодоро у південному Криму, мешкали греки і в генуезьких
колоніях на узбережжі. Князівство захопили турки-османи 1475 року, а
остаточно православне населення (переважно грецьке) примусово виселили
з Криму за наказом Катерини ІІ (1778; пізніше частково повернулося) та за
наказом Й. Сталіна у 1944 р.
НАЙВІДОМІШІ МІСТА-ДЕРЖАВИ

 Борисфеніда існувала як місто-держава у VII ст. до н. е.; була

найдавнішим грецьким поселенням Причорномор'я. Пізніше центр
колонії перемістився до Ольвії. Зараз острів (Миколаївська область).
 Херсонес (пізніше Корсунь) заснований у 422–420 рр. до н. е.
переселенцями з Гераклеї Понтійської і проіснував до XIV ст. н. е. (тобто
майже два тисячоліття). У V–I ст.ст. до н. е. це було автономне місто-
держава, у I–IV ст.ст. н. е. — аристократична республіка, залежна від
Риму, а з IV ст. — від Візантії. Посилившись, Херсонес контролював весь
західний Крим, але втратив його в боротьбі з скіфами і сарматами.
Саме через Корсунь 988 року в Київську Русь офіційно прийшло
християнство візантійського обряду. Зараз — історико-археологічний
заповідник «Херсонес Таврійський» (м. Севастополь).
 Ольвія існувала як місто-держава приблизно з 600 р. до н. е. і до IV ст.
н. е. Заснована переселенцями з грецького Мілета. Зараз с. Парутине
(Миколаївська область).
 Керкінітида заснована як місто-держава у VI ст. до н. е. і проіснувала як
грецька колонія майже до кінця IV ст. н. е. Належала деякий час скіфам
і Херсонесу. Зараз місто Євпаторія (Автономна Республіка Крим).
 Калос-Лімен (в перекладі «Гарна Гавань») — на місці сучасного селища
Чорноморське на півострові Тарханкут. Засноване іонійцями у IV ст. до
н. е. Наприкінці того ж століття увійшла до складу володінь Херсонесу.
Стала ареною протистояння між греками та скіфами й сарматами.
Остаточно мешканці покинули місто в IV столітті.
 Тіра (також Офіусса) заснована як місто-держава у VI ст. до н. е.
переселенцями з грецького Мілета. Зараз місто Білгород-
Дністровський (Одеської області).
 Феодосія заснована як місто-держава у VI ст. до н. е. греками —
вихідцями з Мілета, була центром торговельних зв'язків. У IV ст. до н. е.
 була захоплена Боспорським царством. Зараз місто Феодосія
(Автономна Республіка Крим).
 Пантікапей заснований як місто-держава у VI ст. до н. е. З 480 р. до н. е.
— столиця Боспорського царства (на берегах Керченської протоки), до
складу якого поступово увійшли навколишні грецькі колонії і деякі
варварські племена (меоти, сінди) на Кубані; низку міст було засновано
вже царями Боспору. Серед населених пунктів Боспорського царства
відомі, зокрема, Тірітака, Німфей, Кімерик, Ілурат, Кітей, Мірмекій,
Гераклій, Зенонів Херсонес, Порфмій, Тірамба, Патрей, Парфеній, на
«азійському» узбережжі протоки — Фанагорія, Гермонасса, Кепи,
Горгіппія, Бата, Ахіллій, Кімерій, Коркондама. Після тривалої боротьби з
Херсонесом, скіфами, сарматами царство було приєднане до
Понтійської держави, а потім опинилось у залежності від Риму. Зараз
на місті Пантікапею — сучасне місто Керч (Автономна Республіка
Крим).
Навколо великих полісів існували сільськогосподарські поселення та маєтки,
округа мала назву «хора». Також по узбережжю існували й дрібні поселення
— наприклад лише на ділянці між Дністром та Південним Бугом, за деякими
даними, налічувалось близько 30 поселень, зокрема Одесс, Скопели, Гавань
Істріан (на території Одеси), Гавань Іако (Асіаків), Ніконій. Між Тірою та
Дунаєм (Істром) Арріан називає такі поселення, як Неоптолемове (з маяком),
Кремніски, Антіфілове (у теперішній час, ймовірно, затоплені морем).
НАСЛІДКИ
Тисячолітня історія античної цивілізації у Північному Причорномор'ї мала
надзвичайно серйозні наслідки. По-перше, у ході колонізації на місцевий
ґрунт було перенесено демократичний полісний устрій, що сприяло
становленню державотворчої традиції на території сучасної України. По-
друге, грецькі переселенці не тільки передали місцевому населенню
прогресивні технології землеробства та ремесла, а й активно залучили його
до товарно-грошових відносин. По-третє, виникнення античних міст-держав
зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор'я. По-четверте,
різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню
досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. У своїй
сукупності всі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного
розвитку населення Криму, Подністров'я, Побужжя та Подніпров'я, а й на
тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що
надалі сприяло тісним контактам Київської Русі та спадкоємиці грецької
культури, колишньої еллінської колонії — Візантії.
Використані джерела: Ольговський С. Я. Давньогрецькі міста-колонії
Північного Причорномор'я: навчальний посібник, С. Д. Крижицький.
Колонізація давньогрецька Північного Причорномор'я.

2 ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ 1939-1941рр.

Політика Радянської влади на західноукраїнських землях у 1939-1941 роках
була визначена подіями, пов'язаними з пактом Молотова-Ріббентропа та
його таємним додатком, внаслідок якого частина території західної України
потрапила під контроль СРСР.

Основні аспекти політики включають:

Оккупація території: У вересні 1939 року радянська армія виконала свою

частину угоди з Німеччиною та окупувала західні області України, які раніше
належали до Другої Речі Посполитої.

Проведення репресій: Під час окупації влада СРСР провела численні політичні
репресії проти місцевого населення. Багато осіб були арештовані, вивезені на
Сибір, або розстріляні.

Колективізація: Схоже на той процес, який відбувався в інших частинах СРСР,

західноукраїнські землі були піддані політиці колективізації. Селяни втратили
свої приватні землі, а сільське населення було об'єднане в колгоспи.

Наполягання на ідейній конформності: Влада вживала заходів для

впровадження ідеології комунізму та подолання місцевої української
культурної спадщини.
Військова агресія: У 1941 році, після нападу на СРСР, нацистська Німеччина
окупувала західні області України, змінюючи партнерів і ставлячи під питання
приналежність цих територій.

Унаслідок проведення заздалегідь запланованої та узгодженої між

комуністичним сталінським режимом СРСР та націонал-соціалістичним
гітлерівським режимом Третього Рейху військової кампанії з тогочасної
політичної карти світу зникла ціла держава — Друга Річ Посполита, а її уряд
змушений емігрувати.

Докладніше: Уряд Польщі у вигнанні

У Румунії день утрати значної частини своєї території та населення (17 % та
18,9 % відповідно) визнано днем національної жалоби. Незабаром після
анексії маятник внутрішньої політики держави різко хитнувся вправо, в той
час як у зовнішній політиці Румунія, сподіваючись на повернення теренів,
пішла на зближення та приєднання до країн Осі.

Віктор Суворов у своїй книзі «Криголам» (рос. Ледокол), характеризуючи

бессарабсько-буковинський похід Червоної армії 1940 року, твердить, що
саме він спонукав Гітлера повернути війська Вермахту на схід: У кар'єрі
Сталіна було мало помилок. Одна з небагатьох, але найголовніша — це
захоплення Бессарабії 1940 року. Треба було або захоплювати Бессарабію і
тут же йти далі до Плоєшті, і це б означало крах Німеччини; або чекати, поки
Гітлер не висадиться в Британії, і після цього захоплювати Бессарабію і всю
Румунію, і це теж було б кінцем «тисячолітнього рейху». Сталін же зробив
один крок у напрямку до нафти, захопивши плацдарм для майбутнього
наступу, і зупинився — вичікуючи. Цим він показав свій інтерес до румунської
нафти і сполохав Гітлера, який до цього воював на заході, на півночі і півдні,
не звертаючи уваги на «нейтрального» Сталіна.