Американська геополітика

1. Доктрина Монро та її вплив на зовнішню політику США.

Станом на 1823 рік відбулися значні зміни політичної ситуації у Західній
півкулі. Значна кількість країн Латинської Америки здобувала незалежність від
Іспанії.
Як наслідок, у США з'явилися певні побоювання щодо можливості
європейської інтервенції для повернення повсталих колоній у склад Іспанської
імперії .
2 грудня 1823 року став одним із визначальних днів в історії американської
зовнішньої політики.
В цей день п'ятий президент США Джеймс Монро виголосив сьоме звернення
до Конгресу, у якому знайшли своє місце концепції, котрі стали відомими як
"Доктрина Монро". Доктрина стала ідеологічною основою для нового
політичного порядку для решти територій Америки та змінила роль Європи у
Західній півкулі.
Доктрина декларувала існування двох сфер, котрі різко відрізнялися між
собою типами політичних систем. У ній було проголошено принцип
невтручання в справи одне одного.
Відповідно до принципів свободи та незалежності американські країни "не
могли розглядатися як суб'єкти для колонізації будь-якою європейською
державою".
При цьому США зобов'язувалися дистанціюватися від Європи, а саме не
втручатися там у її політичні справи. Наприклад, на той момент існувала
проблема допомоги грекам у боротьбі за незалежність від турків.
Уся Доктрина зводилася до трьох принципів: 
- поділ на сфери впливу Америки та Європи, 
- неколонізація (non-colonisation),
- неінтервенція (non-intervention).
Проте на практиці вплив «доктрини» міг лише відповідати силі американської
армії, яка б мала бути її гарантом. До Першої світової війни у США не було
значної сухопутної армії, а флот (основний тогочасний показник сили сильної
держави) розбудовувався лише на межі XIX та XX століть.
Відповідно, США не могли б реально захищати "свою півкулю" від
європейських посягань. Тому застосування Доктрини зводилося лише до
захисту власних інтересів у найближчих країнах Латинської Америки.
Зокрема, у майбутньому,  вона схожим чином трактувалася американським
президентом Вудро Вільсоном: "Доктрина є виключно національною
політикою Сполучених Штатів і має стосунок до національної безпеки та
життєвих інтересів".
Генрі Кісінджер у своїй праці "Дипломатія" надає Доктрині Монро дуже
важливого значення. Він вважає, що проголошені принципи були не просто
словами, а рішучим попередженням та виявом готовності протидіяти
європейській експансії в Західну півкулю.
Американці вважали себе найбільш принциповою нацією, а тому питання про
невтручання в європейські справи було кардинальним. Історик Маргарет
МакМілан взагалі характеризує прийняття Доктрини як виклик європейським
країнам, що перегукується з поглядами Генрі Кісінджера.
Крім того, Доктрина стала одним із фундаментів у розвитку американського
націоналізму (саме це слово використовують автори). Адже знання про неї
запевняло американців у тому, що вони можуть почуватися у безпеці у
Західній півкулі, яка належить їм, і все завдяки президенту Монро.
У 1823 році 5-й президент США Джеймс Монро сформулював доктрину, згідно
з якою весь Новий Світ є зоною життєво важливих інтересів США. Ця
доктрина увійшла в історію як «доктрина Монро» і використовувалася для
обгрунтування багатьох політичних і військових акцій США в XIX-XX ст.
З плином часу «доктрина Монро» неодноразово еволюціонувала і
трансформувалася. За «доктриною Монро» пішли «доктрина Тайлера»,
«доктрина Полиця». Надалі «доктрина Монро» була скорегована за
допомогою «доповнення Блена», «доповнення Олні», «доповнення Ложда» та
інших доктрин, названих так по іменах держсекретарів США другої половини
XIX століття.
«Доктрина Монро» стала основою експансії США в Західній півкулі, її
використовували і розвивали президенти США Теодор Рузвельт, Вільям
Говард Тафт і Вудро Вільсон. Зрештою, у 1919 році «доктрина Монро» була
закріплена у Версальському мирному договорі.
 

2. Атлантизм як напрям американської геополітики. Неоатлантизм.

3. Теорія «морської могутності» А. Мехена.
Батьком-засновником американської геополітики по праву вважають
адмірала Альфреда Мехена. Він був не стільки вченим, скільки практиком
військово-морської стратегії, ефективним політичним діячем. („Вплив
морської сили на історію. 1660-1783 рр.”)
Морська сила визначається умовами:
1. Географічне положення морської країни - країна, розташування якої
не примушує ні захищати себе з боку суші, ні відшукувати розширення
території шляхом сухопутних дій, має переваги порівняно з країною з хоча б
одним сухопутним кордоном.
2. Фізична будова:
Конфігурація берегів та легкість доступу до моря. Двояко впливають на
морську силу. Багаточисельні і глибокі гавані джерело сили і багатства,
проте через доступність джерело слабкості під час війни.
Клімат теж визначає формування морської сили. Англія отримала від
природи мало (суровий клімат), тому багаточисельні потреби у поєднанні з
постійною діяльністю привели її населення далеко за межі їх країни.
Морська сила Голландії виникла від бідності її ґрунту.
До фізичної будови відноситься форма материка. Найбільш оптимальна
форма Італії, довгий півострів з центральним пасмом гір, яке ділить його на
2 вузькі смуги, вздовж яких шляхи, що з’єднують порти. Це безумовне
володіння морем і ефективне розташування морської сили.
3. Розмір території - не кількість квадратних метрів, а довжина берегової
лінії і характер гавані. Може бути джерелом сили і слабкості в залежності
від населення країни.
4. Чисельність населення - не лише буквальна чисельність, а
врахування, яка частина населення знайома з морем, або може бути
залучена до морської справи - резервна.
Успіх Англійської колонізації пояснюється 2-ма особливостями
національного характеру:
- англійський колоніст легко поселяється на новому місці, ототожнює свої
інтереси з його інтересами і не потерпає від жаги повернення на
батьківщину.
- відразу починає піклуватися про розвиток ресурсів своєї нової
батьківщини.
5. Характер уряду
Уряд може вплинути на морську силу нації двояко:
- у мирний час може: сприяти розвитку промисловості і схильностей
населення, пов’язаних з розвитком мореплавства; намагатися
розвинути їх, якщо не виникають природним шляхом.
- у часи війни уряд повинен забезпечити: утримання озброєного флоту
відповідно до розвитку торгового мореплавства та важливості
пов’язаних з ним інститутів; утримання належних морських баз в
окремих частинах світу для підтримання єдності інтересів колоній під
час війни.
За наявності всіх цих 5 умов, у силу вступає формула морської
могутності нації військовий флот + торговий флот + військово-
морські бази = морська могутність країни.
Вже з цього перерахування видно, що Мехен будує свою геополітичну
теорію виходячи виключно з "Морської Сили" та її інтересів. Для Мехена
зразком Морської Сили був стародавній Карфаген, а ближче до нас
історично Англія XVII і XIX століть.
Поняття "Морська могутність" грунтується для нього на волі "морської
торгівлі" , а військово-морський флот служить лише гарантом забезпечення
цієї торгівлі. Мехен йде і ще далі, вважаючи "Морську Силу" особливим
типом цивілізації найкращим і найбільш ефективним , а тому призначеним
до світового панування .
Майбутнє США, на думку Мехена, полягає в тому, щоб, спираючись на
інтегрований американський континент, зайняти в світі провідні позиції в
економічному, стратегічному і навіть ідеологічному відношенні, а потім
встановити повне світове панування. Це можна зробити, вважав Мехен,
усунувши небезпеку, яку представляють в першу чергу континентальні
держави Євразії - Росія і Китай, в другу - Німеччина. Боротьба з
"безперервною континентальною масою Російської імперії, що
простягнулася від Західної Малої Азії до Японського меридіана на Сході",
на думку адмірала, була головним стратегічним завданням. Вона вимагала
багато часу, сил і коштів. Вирішити її можна було, застосовуючи
систематично проти Євразії стратегію "анаконди". Цю стратегію використав
генерал Мак-Келлан під час Громадянської війни 1861-1865 рр.. між
Північчю і Півднем. Суть її - блокування ворожих територій з моря і по
берегових лініях. Такі дії (блокування) поступово призводять до
стратегічного виснаження противника.
Щоб успішно реалізувати стратегію "анаконди", як вважав Мехен, США,
Великобританії, Німеччини та Японії слід об'єднатися проти Росії і Китаю.

4. Інтегративна модель геополітики Ніколаса Спайкмена.

Суть доктрини Спайкмена - організація жорсткого контролю берегових
територій Євразії: Європи, арабських країн, Індії, Китаю, Південно-Східної
Азії і т. д. Тільки жорсткий контроль над цим поясом, на його думку, принесе
остаточну перемогу в боротьбі континентальних і морських сил.
Позначений євразійський пояс прибережних територій, або "маргінальний
півмісяць", тобто смуга, що тягнеться від західної до східної околиці
євразійського континенту, Спайкмен назвав євразійським "Рімленд"
(Rimland, від англ, rim - ободок, край). Цей пояс, що охоплює величезну
сухопутну масу, починаючи від Англії і закінчуючи Японією, Охотським
морем, що пролягає між північним континентом і двома південними і
дозволяє контролювати Великий морський шлях миру. Таким чином,
вчений-політик поділив геополітично світ на дві частини - "Хартленд" і
"Рімленд".
Спайкмен стверджував, що життя "внутрішнього півмісяця", або "берегових
зон", йшла сама по собі, а не під тиском "кочівників суші". На думку
Спайкмена, "Хартленд" - це лише потенційний простір, який отримує
культурні імпульси з "берегових зон", а не навпаки. Він не виконує ніякої
самостійної геополітичної функції і не дає історичного імпульсу. Ключем до
світового панування є "Римленд", а не "Хартленд".
Геополітичну формулу Макіндера "Той, хто контролює Східну Європу,
домінує над heartland`ом; той, хто домінує над heartland'ом, домінує над
Світовим Островом; той, хто домінує над Світовим Островом, домінує
над світом". Спікмен запропонував замінити своєю "Той, хто домінує над
rimland домінує над Євразією; той, хто домінує над Євразією тримає долю
світу у своїх руках”.
Rimland має перебувати під "інтегрованим контролем" США. Концепція
"Хартленд-Рімленд" перетворилася на посібник для політиків, згідно з яким
Сполученими Штатами щодо СРСР проводилася "політика стримування".
Новим елементом геополітичної картини світу Н. Спікмен виз-
нав "Серединний океан". Західна Європа та Східне узбережжя США
формують "атлантичне співтовариство", перетворюючи північ Атлантичного
океану у "внутрішнє море" найрозвинутішої в усіх відношеннях західної
цивілізації. Центральною потугою "нового континенту" автор називає США,
закликаючи їх покінчити з ізоляціоналізмом та відводячи Європі роль
додатка. І хоча багато передбачень і рекомендацій Н. Спікмена втілились у
життя (створення НАТО, "холодна війна", недопущення союзу СРСР-Китай,
гегемонія США у світі тощо), у поглинання Сполученими Штатами Західної
Європи важко повірити.
Розвинув Н. Спікмен і ідею А. Мехена про геополітичну могутність держави,
виділивши вже 10 критеріїв, виходячи з яких слід її оцінювати. А саме:
поверхня території, природа кордонів, чисельність населення, наявність
корисних копалин, рівень економічного і технологічного розвитку, фінансова
забезпеченість, етнічна однорідність, рівень соціальної інтеграції, політична
стабільність та національний дух. Маючи низький сумарний результат,
держава повинна шукати союзу із сильнішим суб'єктом.

5. Мондіалізм – геополітична концепція повної планетарної інтеграції.

Неомондіалізм.
МОНДІАЛІ́ ЗМ  (від франц. le monde – світ) – геополітична концепція, в
основу якої покладено ідею про необхідність просування
геополітичного розвитку до повної планетарної інтеграції: переходу
від численності держав, народів, націй та культур до уніфікованого
світу

1. Вегеш М. Геополітика в постатях і термінах : підручник для студентів і

аспірантів спеціальності «Політологія» / М. Вегеш, М. Палінчак, В. Петрінко. –
Ужгород : Видавничий дім «Гельветика», 2020. – 786 с. Доступний з:
https://www.uzhnu.edu.ua/uk/infocentre/get/31876.
2. Дністрянський М.С. Геополітика. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. 436 с.
3. Доктрина Монро | Історія, короткий зміст та значення. Доступний з:
https://delphipages.live/uk/%D1%80%D1%96%D0%B7%D0%BD
%D0%B5/monroe-doctrine.
4. Зміст геополітичної моделі Н. Спайкмена. Доступний з:
http://4ua.co.ua/political/qa3bc79b4c53a88521316c27_0.html.
5. Концепція «Rimland» Н. Спікмена та її практична реалізація США. Доступнй
з: http://studies.in.ua/ru/geopolitika-shpargalki/1609-koncepcya-rimland-n-
spkmena.html
6. Кудряченко А.І. Геополітика: Підручник / А.І.Кудряченко, Ф.М.Рудич,
В.О.Храмов. – К.: МАУП, 2004. – 296 с. Доступний з:
https://elibrary.ivinas.gov.ua/3/1/%D0%93%D0%B5%D0%BE%D0%BF%D0%BE
%D0%BBi%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0.%D0%9Fi
%D0%B4%D1%80%D1%83%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BA.pdf
7. Позиція США у південноамериканському питанні та "доктрина Монро".
Доступний з:
https://pidru4niki.com/83285/politologiya/pozitsiya_pivdennoamerikanskomu_pitann
i_doktrina_monro.