Семінарське заняття № 1.

Тема: Предмет і методи геополітики.

1. Поняття геополітики як науки. Основні закони класичної геополітики.

2. Предмет геополітики.
3. Джерела геополітики.
4. Місце геополітики в системі наук; зв’язок геополітики з політичною географією.
5. Функції геополітики.
6. Методи геополітичних досліджень.

1. Поняття геополітики як науки. Основні закони класичної геополітики.

Те, що сьогодні розуміють під геополітикою, існувало з давніх часів. Стародавні мислителі нерідко розмірковували
над географічним розташуванням держав, їх кліматичними умовами, структурою населення, взаємовідносинами
між державами та регіонами. Однак даний об'єкт дослідження не мав власної назви. Лише в 1916 р. шведський
учений Рудольф Челлен (1864—1922) ввів у науку поняття "геополітика", розуміючи під нею "доктрину, що
розглядає державу як географічний організм чи просторовий феномен". Фактично, геополітика Р. Челлена
розвивала давній предмет — політичну географію, не претендуючи на самодостатність. Та й сам автор не
претендував на роль першовідкривача, вважаючи своїм вчителем Фрідріха Ратцеля (1844—1904). Ще в 1897 р.
побачила світ книга Ф. Ратцеля "Політична географія", в якій держава розглядалася як живий організм, укорінений
в ґрунті. Для фахівців російського і німецького генеральних штабів Д. Мілютіна, А. Снєсарєва, X. Мольтке-старшого
і А. Шліффена геополітика була "військовою статистикою", тобто синтезом фізичної і економічної географії. Проте
політичні події, на які було таке багате XX століття, швидко зробили цю молоду галузь знань надзвичайно
популярною. Необхідно погодитись із твердженням російського дослідника І.Г. Усачова, що "геополітика виникла
як динамічна дисципліна, творці й прихильники якої досить гнучко пристосовували свої погляди до умов, що
змінювалися".

До класичних законів геополітики належать: 1) закон фундаментального дуалізму; 2) закон посилення

фактору простору в людській історії; 3) закон синтезу суші і моря.

Закон фундаментального дуалізму. Цей дуалізм полягає у протиборстві телурократії ("сухопутної могутності")
та таласократії ("морської могутності"). Держави телурократії в давнину стародавні Спарта і Рим, які були
представниками військово-авторитарної цивілізації. Відомі центри торговельної цивілізації — стародавні
Афіни і Карфаген — типові зразки таласократії.

Для телурократії характерні чітко визначені кордони, фіксований простір, способи життєдіяльності населення,
стабільність, що проявляється в осілості, консерватизмі, стійких моральних нормах і юридичних законах, яким
підпорядковується все населення. Для мешканців телурократичної держави притаманне почуття колективізму
на противагу індивідуалізму, збагаченню, духу підприємливості. Таласократія, навпаки, є більш динамічною і
прихильною до технічного прогресу. Індивідуум, який перебуває серед водної стихії, може вижити тільки в
екстремальних умовах. Жителі моря, на відміну від мешканців суші, розвиваються активніше, легко
приймають і відмовляються від певних моральних і культурних цінностей, завжди прагнуть йти вперед, не
зупиняючись перед труднощами на своєму шляху.

Отже, згідно з цим законом геополітики, упродовж усієї історії людства протистоять між собою континенті
море, континентальна і морська потуги. Це приводить до того, що дві стихії — земля і вода символізують два
способи буття людей, формують у них два типові види поведінки.
Закон посилення фактору простору в людській історії. До моменту кінцевої перемоги США в холодній війні
геополітичний дуалізм розвивався в раніше заданому напрямі — таласократія і телурократія вели жорстоку
боротьбу за простір, посилюючись у економічному та військово-політичному плані. Ця боротьба тривала з
перемінним успіхом як таласократії, так і телурократії. Починаючи з епохи великих географічних відкриттів
зростав вплив таласократії. Доказом переваги таласократії було створення великих колоніальних імперій,
передовсім англійської. В середині XX ст. головним центром таласократії стали США, ателурократію
ототожнювали з Радянським Союзом. Між двома супердержавами точилася жорстока боротьба в різних
сферах, передусім в озброєнні та космосі.

Аналізуючи дію закону посилення фактору простору в сучасних умовах, російський політолога. Дугін пропонує
чотири варіанти подальшого розвитку: 1) перемога таласократії цілком відмінює цивілізацію телурократії; 2)
перемога таласократії завершує цикл протистояння двох цивілізацій, але не розповсюджує свою модель на
весь світ; 3) поразка телурократії — явище тимчасове, бо Євразія ще повернеться до своєї континентальної
місії, але в новій формі; 4) перемога телурократії, яка переносить свою модель на всю планету (для прикладу
наводяться ідеї "світової революції" та "планетарне панування Третього рейху").

Закон синтезу суші і моря — третій класичний закон геополітики. Йдеться про одне з ключових понять
геополітики — "берегову зону”. Хоча "берегова зона" згадувалася багатьма вченими, однак дане поняття до
наукового обігу вперше ввів американський учений Ніколас Спайкмен (1893—1943). На його думку, саме
"Rimland" являє собою ключ до світового панування.

2. Предмет геополітики.
До предмету геополітики належать:

• науково-технічна революція;

• економічні процеси. Економічні чинники у XXI ст. надаватимуть ще більший вплив, і економічні конфлікти
лише закріпляться на першому місці серед міждержавних, міжнаціональних конфліктів. Для їх вирішення
частіше використовуватиметься сила — військова та військово-політична, яка в свою чергу залежить від стану
економіки. Тому сьогодні будь-який аналіз геополітичної ситуації без аналізу економічних чинників не
дозволить зробити науково обґрунтованих висновків і надати розумних рекомендацій політичним лідерам;

• електронні засоби зв'язку. Вони сформували комунікативну світову спільноту, зокрема мережа Інтернет.
Країни і народи, розмежовані раніше величезними відстанями, зараз стали завдяки електронному
спілкуванню — сусідами. Від стану електронного зв'язку багато в чому залежить існування всіх сфер
суспільства, але першорядного значення набувають військова й економічна сфери;

• важливе значення відіграють темпи розвитку науки, розроб ка нової техніки і технологій, а також суспільно-
політичних наук, що забезпечують стратегію і тактику геополітичної лінії в міжнародних відносинах;

• рівень освіти й культури населення. Від цих якостей неабиякою мірою залежать застосування на практиці
технологій непрямих дій, розвиток економічної сфери та науки, військової справи, формування безпекового
простору відповідно до національних інтересів і т.д.

• стан світових релігій, які в останні десятиліття XX ст. (особливо іслам) роблять все більший вплив на
геополітичний баланс сил;

• ефективність діяльності політичного режиму держави, рівень мислення, компетентності правлячої еліти,
пошана до президента й уряду, рівень правового нігілізму з боку населення країни, суспільства.

Результатом науково-технічного прогресу з'явилося зниження ролі окремих географічних елементів: великих
просторів, океанів, морів, гір, річок, лісів, степів. Разом з ними знизився ранг багатьох видів комунікацій:
залізниць, водних комунікацій. Зросла роль трубопроводів, автотранспорту та повітряних перевезень.
Збільшилося значення малих країн, що володіють науковим потенціалом, технологіями та фінансами.

При розв'язанні геополітичних і регіональних проблем зараз все частіше застосовується військова сила, так
звані локальні війни (Афганістан, Ірак, Югославія, Чечня, Карабах, Абхазія і т.д.). У майбутньому частота
застосування сили зростатиме через загострення головних суперечностей планети:

переділ світу — формування поствестерністської цивілізації, право за основну роль у якій виборюватимуть
Китай і Росія;

джерела сировини — зважаючи на той факт, що XXI ст. стане рубіжним у використанні невідновлювальних
ресурсів, перед планетою постає дуже відповідальне завдання щодо розроблення альтернативних джерел
енергії, або опанування ще нерозроблених, більша частина яких перебуває на території Росії. Відтак Росія стає
об'єктом зазіхань світової еліти щодо встановлення контролю над природними ресурсами. Демократизація
Росії у форматі надання незалежності суб'єктам РФ стане стратегічно помилковим політичним курсом цієї
держави і призведе до відокремлення від неї окремих суб'єктів із подальшим встановленням контролю над
ними з боку вестерністської цивілізації;

економічне протистояння — проведення активної міжнародної політики уможливлюється за наявності

ефективно діючої економіки, саме тому протистояння відбуватиметься не лише у воєнній сфері, яка є
завершальним етапом.

Звідси зростатимуть вимоги до якості збройних сил: їх навчання, оснащення, управління відповідно до
національних інтересів і дійовості алгоритму управління загрозами та небезпеками. Розширення НАТО слід
розглядати крізь призму корисності та відповідності даної організації цілям забезпечення українських
національних інтересів. Економічну співпрацю із Росією не слід ототожнювати із тотальним прийняттям її
власних оцінок щодо НАТО. Диверсифікований підхід до забезпечення національної безпеки передусім
передбачає співпрацю з іншими країнами або організаціями крізь призму національних інтересів України.
Відтак, економічна співпраця не є однозначним наслідком аналогічної співпраці у політичній сфері. І хоча така
пов'язаність існує в принципі, оскільки політика не існує поза економікою, у кожному конкретному випадку
дані зв'язки мають аналізуватися із застосуванням методу геополітичної кон'юнктури.

3. Джерела геополітики.

Геополітика, як більшість дисциплін, що з'явилися на стику століть, виникла на базі трьох наукових підходів:
• цивілізаційного;
• військово-стратегічного;
• теорій географічного детермінізму.
Основоположником цивілізаційного підходу до історичного процесу вважається російський учений — біолог,
історик, соціолог, автор книги "Росія І Європа" МЛ. Данільовський (1822-1885). На його думку, головними
діючими суб'єктами на підмостках театру історії є не держави або окремі нації, а величезні культурно-релігійні
спільності. їх він назвав культурно-історичними типами. Згодом ці спільності, а книга М.Я. Данільовського
вийшла в 1868 р., стали називати цивілізаціями.
Наприкінці XIX — початку XX ст. концепція М.Я. Данільовського одержала розвиток у роботах російського
філософа К Л. Леонтьева (1831-1891), німецького філософа О. Шпенглера (1880-1936), російського ученого
Євразії ПЛ. Савіцкого (1895-1968), його учня ЛЛ. Гумільова (1912-1992). Найдокладніше ж розглянув і розвинув
цю концепцію найвагоміший англійський учений-історик і соціолог Арнольд Тойнбі (1889-1975). У своїй
багатотомній роботі "Збагнення історії" він надав докладну класифікацію цивілізацій. В особливий тип
цивілізації він виділив "православно-російську".
Багато суперечок викликала книга професора Гарвардського університету Семуеля Хантінгтона "Зіткнення
цивілізацій?" (1993). Автор стверджує, що в XXI ст. основним джерелом конфліктів стануть не економіка або
ідеологія, а цивілізаційні відмінності. Він вважає, що зіткнення цивілізацій стане домінуючим чинником
світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями — це і є лінії майбутніх фронтів. Картина світу в XXI ст.
бачиться йому як результат взаємодії і суперництва семі-восьмі великих цивілізацій, серед яких буде і
православно-слов'янська, котра протистоятиме насильницькій вестернізації.
На думку багатьох учених, що розробляють цивілізаційну теорію, географічні межі цивілізацій визначають
межі природного впливу великих держав, сфери їх життєвих інтересів і території військово-політичного
контролю. У такому методологічному підході до геополітики є видимою тенденція відвести дану науку із зони
географії, зробити її універсальною дисципліною.
Другим джерелом геополітики, як вважають багато учених, були військово-стратегічні теорії.
Визнаними авторами таких теорій вважаються Г. Гроцій, Сунь Цзи, Н. Макіавеллі (1469-1527), Д. фон Клаузевіц
(1780-1831), X.. Мольтке (1848-1916) і ін. Але найбільш вплинув на розробку та поглиблення цих теорій зробив
американський військово-морський теоретик, історик Альфред Мехен (1840-1914) — автор відомих праць
"Вплив морської потужності на історію", "Проблема Азії і її дія на міжнародну політику
Третім теоретичним джерелом геополітики є концепції географічного детермінізму.
Це найбільш давнє джерело пізнання. Ідеї про вплив географічного середовища (клімату, фунтів, річок, морів і
ін.) на історію і людину зустрічаємо у Геродота, Гіппократа, Фуки діда, Поліція, Арістотеля та інших античних
авторів.
Європейська епоха великих географічних відкриттів стала новим етапом розвитку ідей географічного
детермінізму. Французький вчений Жом Боден (1530-1596) у роботі "Шість книг про державу" (1577) знов
викликав інтерес до проблеми географічного детермінізму. Ідеї географічного детермінізму знайшли широке
розповсюдження в ХУІІІ-ХІХ ст. Особливо популярні вони були у Франції. У роботі "Продух законів" (1748)
французький просвітитель, філософ Шарль Монтеськье (1689-1755) головну причину в законодавчому устрої
держав, услід за Боденом, бачив в особливостях клімату.
В Англії ці ідеї теж знаходили прихильників, наприклад, історик Генрі Бокль (1821-1862), але найбільшого
поширення вони набули в Німеччині: філософ Іоган Готфрід Гердер (1744-1803), географ і природодослідник
Олександр фон Гумбольдт (1769-1859) вважали, що найбільше впливає на розвиток цивілізації географія, яка
відтворює цілісну картину світу і, зокрема, клімат, ґрунт, географічне положення. Німецький географ Карл
Ріттер (1779-1859) стверджував, що існування людини цілком пов'язане із землею — тисячами чіпкого коріння,
яке неможливо видерти.
Найбільш докладно ці чинники нарівні з іншими були розвинені німецьким вченим Фрідріхом Ратцелем і
шведом Рудольфом Челленом.

4. Місце геополітики в системі наук; зв’язок геополітики з політичною географією.

??????????

5. Функції геополітики.

Геополітика як наукова дисципліна має різноманітні зв'язки з життям окремої держави, союзу держав, що
протистоять блоків. Вона відображає об'єктивні зв'язки і закономірності реального життя, що дозволяє їй
виконувати певні функції.

Пізнавальна функція пов'язана насамперед із вивченням тенденцій геополітичного розвитку країн і народів, зі
зміною різних явищ, процесів, подій. У науковому пізнанні геополітичної життя найчастіше користуються
сукупністю теоретичних знань з життя держав, країн і народів, використовуючи методи порівняння, аналогій,
екстраполяції.

Прогностична функція геополітики випливає з пізнавальною.

Власне, будь-які дослідження - теоретичні та емпіричні - проводяться в чому для того, щоб дати більш-менш
вірний прогноз розвитку геополітичних сил, полів, позначити конфігурацію країн або союзів, їх вплив на
розвиток міжнародних, етнічних відносин, залагодити можливі локальні конфлікти і виробити рекомендації
для їх запобігання або погашення.

Управлінська функція геополітики проявляється насамперед у зборі та аналізі емпіричної інформації,

вироблення конкретних управлінських рішень і рекомендацій. Отже, управлінська функція геополітики
конкретно виявляється в тому, що її прикладна частина безпосередньо бере участь у підготовці та розробці
практичних рекомендацій для управління геополітичними подіями, для їх формування і керівництва ними.

Ідеологічна функція геополітики також багатогранна, як і попередні. Сама по собі ця дисципліна довгі
десятиліття вважалася в СРСР лженаукою, ідеологією імперіалізму, фашизму, виправдовує агресивні
устремління високорозвинених країн до світового панування. Так дійсно було і є.

Таким чином, геополітика - це наука про великих просторах, про глобальні політичні, економічних та інших
процесах і мистецтві управління ними.

Відображаючи об'єктивні зв'язки і закономірності реального життя, геополітика покликана виконувати цілий
ряд функцій: пізнавальну — вивчати тенденції геополітичного розвитку країн і народів, зміни різноманітних
явищ, процесів, подій; прогностичну — визначати вірогідний прогноз розвитку геополітичних сил, їх вплив на
міжнародні відносини; управлінську — збирати й аналізувати емпіричну інформацію, виробляти конкретні
управлінські рішення і рекомендації; ідеологічну — теоретично осмислювати геополітичну стратегію певної
держави і переконувати політичну еліту й громадян своєї країни в її дієвості та пізнавальності.

6. Методи геополітичних досліджень.

Геополітика як наука сформувалася в ХХ столітті, виділившись з геополітичної географії. Сьогодні геополітика

розглядається як самостійний розділ політичної науки про просторові стосунки між державами. Незважаючи
на численні напрацювання в цій сфері,сучасна геополітична наука немає достатнього власного
методологічного інструментарію, користуючись досягненнями інших суміжних наук. Крім того, у світі не
склалося єдиної точки зору з питань основних підходів до дослідження: в англо-американській геополітиці
переважають кількісні методи, в європейській - якісні, що призводить до різночитання результатів
дослідження. Часто, одні і ті ж події різними геополітиками трактуються абсолютно в протилежних ключах. Тут
яскравим прикладом може служити американська і російська школи геополітики. У сучасному світі
геополітична методологія постійно поповнюється новими методами, запозиченими з інших наук, наприклад
метод порівняльного аналізу,метод структурно-функціонального аналізу,
історичний,ціннісноорієнтований,інституціональний, системний,антропологічний, соціологічний,
психологічний,поведінковий (біхевіористський) методи. Найбільш популярними серед дослідників є
міждисциплінарні підходи, серед яких провідні місця займають синергетика, універсальний еволюціонізм,
конструктивізм.