Антична

Філософія

Знаходячись при владі, управляй

самим собою.
Фалес
 Особливості
Відмінною особливістю античної
філософії є єдність трьох
взаємопов'язаних між собою
моментів: об'єкт дослідження,
метод і мета.

Поступово в античній
Одночасно виникає
філософії виникає два
протилежність двох
основних типи
основних методів мислення
філософського світогляду
– діалектики й метафізики.
– матеріалізм і ідеалізм.

Грецька філософія зародилася не як область

спеціальних філософських досліджень, а в
нерозривному зв'язку з науковими знаннями –
математичними, природничо-науковими, із
зачатками політичних понять, а також з міфологією й
мистецтвом.
Антична філософія
Антична філософія - це філософія
стародавніх греків і стародавніх римлян,
що охоплює період з VII ст. до н.е.
У своєму розвитку грецька антична
філософія пройшла три етапи:
• архаїчний, або досократичний,
період (VII- VI ст. до н. е.);
• класичний період (V-ІV ст. до н. е.);
• період еллінізації Сходу (III — II ст.
до н. е.).
Антична філософія зробила вагомий
внесок у розвиток світової цивілізації.
Саме тут зародилися європейська культура
і цивілізація, витоки західної філософії,
майже всіх її наступних шкіл, ідей і
уявлень.
 Періоди античної
філософії
Натурфілософський (філософія природи)
Класичний
Елліністичний
Першим етапом розвитку філософії є натурфілософія. Це філософія
природи, тлумачення природи, розглянутій в її цілісності. Кордони між
натурфілософією і природознавством, а також її місце у філософії історично
змінювалися. Визначне місце в розвитку натурфілософії відіграла мілетська
школа, що виникла в VI ст. до н. е. в Мілеті й була одним з осередків
іонійської філософської традиції. Основними представниками
були Фалес (625—547 роки до н. е.), Анаксімандр (610—546 роки до
н. е.),Анаксімен (588—525 роки до н. е.).
 Фалес
ФалесбувМилетский
переконаний, що все, що є на світі
– древнегреческий
бере початок зосновоположник
философ, води і в неї все перетворюється.
греческой
Початок усіх матеріальних
философии, речей - вода, так
один из основателей
само як і початок і кінець Всесвіту - вода.
греческой культуры и государственности.

Пифагор Самосский – древнегреческий

За Піфагором, вічна душа
философ, математик, один из тіло
переселяється з небес у тлінне
основоположников развития ряд
людини або тварини і зазнає
математических,
переселень, поки не физический,
заслужить права
астрономических
повернутися и географических знаний
назад на небеса.
ВИСНОВОК:
• давньогрецька філософія на перший план висунула проблему пошуку
першооснови;
• виникає діалектика, як вчення про всезагальний розвиток;
• було сформульоване базове поняття філософії - буття;
• здійснено перехід від міфологічного до раціонального осмислення
буття;
• почав формуватися понятійний апарат філософії, як науки.
Перший період розвитку античної філософії є дуже визначним для
філософської думки загалом. Він дав початок багатьом ідеям і
напрямам європейської науки та філософії.
Гуманістична класика
V—IV ст. до н. е. — Сократ і Сократики. Класична грецька філософія
традиційно починається з імені Сократа, який першим звернувся від
натурфілософських питань до проблем добра і зла, етики поведінки людини.

Філософія Сократа покликана навчити людину жити осмислено. Усвідомити свої

вчинки, свої цілі. Сократ відокремив поняття від речі, сутність речі від самої
речі. Він прагнув усе одиничне підняти до рівня узагальнення за допомогою
розуму. Він прагнув знайти загальну ідею (ейдос) доброчесності.
 Вчення
Сократ Сократа знаменує поворот
– древнегреческий у філософії
философ,
- від розгляду
учение природи
которого і світу до
знаменует розгляду
поворот в
философии. От людини.
мира – к человеку.

Аристотель – древнегреческий
Арістотель був философ,
першим мислителем, який
створив всеохоплюючу
первый систему
мыслитель, філософії, що
создавший
охопила всі сфери
всестороннюю людського
систему розвитку:
философии
соціологію, філософію, політику, логіку,
фізику
ВИСНОВОК:
Для більшості філософів класичного періоду характерне дуалістичне
протиставлення двох початків:
•буття і небуття у Парменіда,
• пустоти - у Демокріта,
• ідеї і матерії -у Платона,
•форми і матерії – у Арістотеля.
За допомогою цих двох початків філософії намагались пояснити
буття світу та людини.
 Елліністичний період
IV-I ст. до н. е. - Елліністична епоха супроводжувалася переходом центру
античної філософії з Греції в Рим. Суперничали різні
школи: стоїки,скептики, школа Епікура. У центрі обговорень було щастя, його
зміст і суть.
 Видатні філософи цього періоду - Епікур, Піррон і Цицерон, Сенека і
Марк Аврелій, Плотін і Прокл. До основних рис елліністичної філософії
відносять етичну спрямованість і адаптацію східних релігійних вчень,
робляться спроби здійснити синтез попередніх філософських вчень.

Марк
Епікур Сенека Плотін Аврелій
 Релігійний період
I ст. до н. е.—V ст. н. е. – Неоплатонізм. Цей період
античної філософії характеризувався створенням перших
філософських систем, узагальнюючих весь спектр питань буття.
ПЛОТІН
У ІІІ ст. н.е. виникає остання оригінальна
філософська концепція античного - світу -
неоплатонізм, творцем якої був ПЛОТІН (204-
269 рр.). Хоча він і вважав свою систему
продовженням платонізму, вона увібрала в себе
й елементи філософії Аристотеля, стоїцизму.
Серцевиною неоплатонізму є вчення про
містичну еманацію матеріального світу з
духовного першоджерела. Першоджерело всього
існуючого - "Єдине". Плотін розуміє творення
світу "Єдиним" як абсолютно немотивований
об’єктивний процес, еманацію. Першим, що з
необхідністю походить від "Єдиного", є Розум,
за ним - Світова Душа, яка вже перебуває в часі
та просторі. Поєднання Світової Душі й матерії
породжує природу. За Плотіном, матерія
протистоїть "Єдиному" як зло. Все прагне до
поєднання з Благом, тобто з "Єдиним". Досягти
"Єдиного" людина може не через раціональне
пізнання, а тільки через екстаз - поза
інтелектуальне, безпосереднє злиття душі з
Богом.
Вчення Плотіна продовжили і розвинули Порфирій, Прокл, Ямвліх.
Неоплатонізм був своєрідним завершенням античної філософії. І в той же
час він виходить поза межі філософії як теоретичного світогляду.
Неоплатонізм - це повернення до міфології, синтез міфології та філософії.
Головне в неоплатонізмі - вчення про потойбічність, над розумність
першооснови, і про містичний екстаз як шлях до Істини. Не випадково для
багатьох освічених язичників шлях до християнства найчастіше пролягав
через неоплатонізм. Кінцем античної філософії вважається поч. VІ ст. н.е.
 Висновок
1. Антична філософія – початок європейської філософії; в Стародавній
Греції вона вперше відокремилась від інших напрямів людської
життєдіяльності. Накреслила майже всі основні напрями розвитку
філософсько-світоглядної проблематики.
2. В класичний період були створені теорії світових стихій, рухливого
та пов’язаного єдиним законом космосу, космосу, пронизаного
математичною гармонією, теорії атомізму, світового розуму; при
цьому антична філософія продемонструвала неперервний розвиток
думки у напрямі її деталізацій та поглиблення.
3. В період високої класики в поле зору філософії поступово входять
всі основні сфери людської життєдіяльності; філософія стає
деталізованою, систематизованою, розгалуженою; основна увага тут
переноситься на вироблення виправданих, надійних способів
осмислення дійсності: Платон і Арістотель – створюють дві
провідні парадигми європейського мислення і пізнання: парадигму
екзистенціально-містичну та раціонально-логічну.
4. Пізня антична філософія за умов руйнування античного полісу
спрямовує свої зусилля на захист окремого індивіда, а тому стає
суб’єктивно спрямованою, еклектичною; на цьому шляху вона робить
грандіозне відкриття – відкриття автономії людського розуму щодо
обставин життя.