Семінар 3.

АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ
План:
1. Загальна характеристика античної філософії.
2. Натурфілософські ідеї давньогрецької філософії.
3.Класичний період розвитку античної філософії (Сократ, Платон,
Аристотель).
4.Філософія елліністичного періоду.

1.Загальна характеристика античної філософії.

Антична (давній, старий, древній) філософія - це та філософська думка, що
виникла і розвивалася в державах Середземного моря - в рамках Греції і
Римської імперії - з кінця 7 сторіччя до нашої ери до 6 сторіччя нашої ери.
Філософія Стародавної Греції - це філософія, так би мовити, в "чистому
вигляді".
Філософія античного світу виростає із міфології та епосу греків, що
відбилося на її розвитку. Основні характерні риси філософії цього періоду
такі:

 - наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів;

 - присутність елементів антропоморфізму;
 - наївний пантеїзм тобто ототожнення богів з силами природи;
 - пов'язування природних процесів з моральною проблематикою і
оцінка їх в категоріях «добра», «зла», «справедливості», «блага» і т. п.^
 - в цій філософії основна увага звертається на пошуки першоначала
всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як
проблема субстанції

У розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди.

Перший етап визначається як досократівський (УІІ-УІ ст. до н.е.).

В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу,

питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.

Другий період (У-ІУ ст. до н.е.) визначається як класичний. Головну

проблему філософія вбачає в пізнанні людини, людської свідомості,
поведінки, людських піднавальних можливостей. Цей період ь вершиною в
розвитку грецької демократії філософії, мистецтва.

Третій період (кін. IV ст. до н.е. -^УІ ст. - н.е.) називають елліністичним. Це
був час кризи рабовласницького суспільства, період економічного і
культурного занепаду. Особливий інтерес в - філософії проявляється до
проблем морально-етичного плану.

2. Натурфілософські ідеї давньогрецької філософії

Антична філософія виникає у грецьких колоніях, а свого розквіту досягає в
Афінах. На першому етапі антична філософія виступає як
натурфілософія, намагаючись дати всеосяжну картину світу суто умоглядним
шляхом. Космоцентризм є її основною рисою, оскільки вищою цінністю,
ідеалом, зразком всього тут виступає Космос як розумний порядок, як
гармонійне, закономірне, завершене у своїй досконалості ціле. Навіть людина
в античній філософії виступає лише як частина Космосу, як мікрокосм.

Перші філософи зосередили увагу на двох центральних проблемах:

а) на проблемі єдності і множинності світу, на пошуку його єдиної

першооснови як справжньої, достеменної реальності;

б) на питанні про рухомість або нерухомість, розвиток чи

незмінністьпервинної реальності.

Перші філософи з'являються в Мілеті, квітучій грецькій колонії на узбережжі

Малої Азії. Мілетська школа відома як перша філософська школа
античності. Фалес, Анаксімандр, Анаксімен - її найвідоміші представники.
Фалес і його учні намагаються пояснити світ як перетворені форми певної
первинної стихії. Саме з мілетської філософської школи розпочинається так
званий «космологічний» період античної філософії, ідея якого була така:
існує безособовий світовий порядок - Космос, в основі якого - певний
космічний закон (принцип). Як правило, закон Космосу не відрізнявся від
першоречовини, яка була основою Космосу.

Другим видатним центром торгового, політичного і культурного життя була

малоазійська колонія Греції -місто Ефес. У другій половині VIст. тут виникає
філософська школа, пов'язана з ім'ям Геракліта. Світ для Геракліта Ефеського
був упорядкованим Космосом, вічним, безкінечним, керованим
універсальним законом -логосом, образом і символом якого є вогонь.

Ще одна відома школа виникла на заході давньогрецького світу -у Південній

Італії, у місті Елея. Основні представники елейської школи -Парменід,
Зенон. Елеати першими з античних філософів звернули увагу не на
конкретну матеріальну стихію, а на саме поняття буття. Якщо Геракліт
твердив, що усе змінюється, то Парменід проголосив: «Ніщо не змінюється,
лише буття є, а небуття не існує». Для елеатів справжньою реальністю є
божественне Єдине, вічне, незмінне і неподільне буття. Усякі зміни у світі -
лише ілюзія, марево, видимість, -вважали вони.

3.Класичний період розвитку античної філософії (Сократ, Платон,

Аристотель).
Сократ починає свій шлях у філософії як учень софістів, але згодом
відмовляється від їх скептичного ставлення до істини. Адже своїм
призначенням у житті Сократ вважав пошук істини. Відкриття власного
невігластва -початок філософування, за Сократом.Він намагався відкривати
учням їх невігластво і тим спонукати їх до доброчинного життя. Сам себе
Сократ невважав мудрим («софос»), а лише «філософом», таким, що любить
мудрість. «Я знаю, що нічого не знаю, -казав про себе Сократі додавав, -але
інші не знають навіть цього».
Тільки Богові, на думку Сократа,може бути відомий устрій світу, причини і
суть небесних явищ. Тому, робить висновок Сократ,людям варто звернутися
думкою до власних справ, устрою та норм суспільного буття, до сенсу свого
життя.
Як і софісти, Сократ основну увагу приділив проблемам людини, моралі,
освіти, мови, теорії аргументації (доведення і спростування). Сократ
незалишив після себе філософських трактатів, бо принципово нічого не
писав, вважаючи, що головне його завдання -навчити людей мислити за
допомогою дискусій і бесід. Про його погляди ми знаємо з творів його учнів,
насамперед, з творів Платона. «Пізнай самого себе». Цей вислів став
філософським кредо Сократа.

Найвідомішим учнем Сократа був Платон .Платону було 28років, коли

Сократа стратили. Смерть вчителя стала своєрідним поштовхом для
творчості Платона, породила новий погляд на світ -платонівський ідеалізм.
Світ ніби розколовся для нього на дві частини -чуттєво-матеріальний світ,
сповнений зла і несправедливості, а тому не реальний, несправжній, і світ
надчуттєвий, вічний і досконалий. Той світ, де праведний повинен вмерти за
правду, не є справжнім, правдивим світом. Існує інший світ, де правда живе,
проголосив Платон. Основні проблеми, які розв'язує Платон у своїй
філософії, відображені в його вченні про «ідеї», в теорії пізнання, у концепції
людини, а також у вченні про ідеальну державу.
Вчення про «ідеї» посідає головне місце у філософській системі об'єктивного
ідеалізму Платона. Термін «ідея» («ейдос») означає форму, зразок,
першообраз або сутність певної речі. Кожна річ, кожне явище має свою
внутрішню природу, незмінну основу, сутність.

Платон розрізняє три види знання:

 гадка («докса», доксичне знання) -це знання приблизне, ймовірне,

засноване на чуттєвому сприйнятті чи уяві;
 раціонально-логічне («епістеме», епістемне) -більш досконале, ніж
гадка, дискурсивне знання, тобто обґрунтоване логічне міркування;
 мудрість («софійне» знання) є вищим діалектичним типом знання, що
спирається на інтуїтивне (умоглядне) осягнення істини.

Аристотель зробив першу в європейській історії спробу узагальнення і

систематизації всіх наукових досягнень свого часу, а також вперше в історії
людської думки створив класифікацію наук. Він розділяв науки на три великі
групи:

 • теоретичні науки, тобто ті, які ведуть пошук знання ради нього
самого; до них відносяться фізика (разом з психологією), метафізика і
математика;
 • практичні науки, які здобувають знання ради досягнення морального
вдосконалення (етика і політика);
 • науки продуктивні, мета яких -творчість (поетика і риторика).

Метафізика, за Аристотелем,є дослідженням причин, перших, або вищих,

початків буття. Метафізика - найбільш піднесена з усіх наук, стверджував
Аристотель, оскільки вона не пов'язана з матеріальними запитами, існує не
заради чогось іншого, а має мету в собі, тобто є самоцінною. Вона відповідає
на духовні запити, вона є чистим жаданням знання, істини. «Тому, -
підсумовує Аристотель, - всі інші науки більш необхідні людям, але кращої
немає жодної».

Отже, метафізика -це дослідження перших причин. Причина, за Аристотелем,

-це умова і підстава існування. Аристотель визначає чотири види причин:

 причина формальна;
 причина матеріальна;
 причина діюча;
 причина фінальна (цільова).

Аристотель заперечував самостійне існування загальних понять - ідей.

Етика Аристотеля - етика доброчинності. У своєму вченні
про державу Аристотель не шукає, як Платон,абсолютної справедливості.

4.Філософія елліністичного періоду

Елліністи́ чна філосо́ фія — останній період розвитку філософії Стародавньої

Греції, після Аристотеля, в період еллінізму — поширення грецької культури
за межі старогрецьких колоній після завоювань Олександра Македонського.
Часові рамки елліністичної філософії обмежують
виникненням неоплатонізму. До основних рис елліністичної філософії
відносять етичну спрямованість і адаптацію східних релігійних моментів.

Кініки
Найвідомішими представниками кініків були учень Сократа Антисфен (І
його учень Діоген . Антисфен виступав за спрощення життя, вважав, що
філософія повинна бути ближче до природи. «Тонке» мудрування він вважав
нікчемним. За його словами, не повинно існувати ні уряду, ні держави.
Антисфен зневажав багатство і розкіш.
Прославив Антисфена його учень Діоген. Збереглося безліч переказів, легенд
і забавних випадків, пов'язаних з цим філософом. Вважається, що жив Діоген
у бочці. Він, як і його вчитель, ненавидів багатство, вважаючи його явищем
випадковим. Розум для кініків був єдиною цінністю. Діогена вважають
першим прихильником космополітизму, він не визнавав жодних кордонів і
держав, вважаючи людину — вищим благом. Світ, за Діогеном, дуже
поганий, тому необхідно навчитися жити окремо від нього, позбувшись
усього наживна.
Скептицизм
Скептицизм — напрям у філософії, що виник під впливом античної
філософії на основі ідеї про плинність всього сущого («все тече, все
змінюється»). Зокрема Демокріт стверджував, що мед нітрохи не солодший,
ніж гіркий, крім того він постійно змінюється. Будь-яка річ, з точки зору
скептиків, «Тобто це не більшою мірою, ніж те». Скептики також відзначали
різницю між чуттєвим сприйняттям та мисленням. Тому стверджувати нічого
в точності не має сенсу. Краще висловлюватися, наприклад, так: «Мені
здається, що їжа солодка». Утримання від категоричних суджень призводить
до незворушності — ідеалу для мудреця.
Засновником скептицизму є Піррон . На його переконання сильний вплив
справив Демокріт, а також аскети і сектанти, з якими Піррон мав справу в
азійському поході Олександра Македонського. Однією з центральних ідей
філософії Піррона є прагнення до безтурботності (атараксії). Піррон не писав
творів, а викладав свої ідеї усно.
Епікуреїзм
Найяскравішими представниками епікуреїзму були Епікур та Лукрецій
Кар .Епікур розвинув ідеї атомізму. Він не міг прийняти причинність, що
панувала у світі атомів Демокріта, за яким усе створено в результаті
«зіткнень» атомів. Епікур приписує атомам здатність «відхилятися» в своєму
русі від строго визначених законів. Він фактично приписує атомам певну
волю, через яку світ не є хаотичним. Факт прояву волі і «відхилення
атомів» Плутарх називає випадком. Таким чином виходить, що «в
необхідності немає жодної необхідності». Епікур вважає, що життя і смерть
однаково не страшні для мудреця: «Поки ми існуємо, немає смерті; коли
смерть є, нас більше немає». Знання Епікур розглядає як результат
осмислення чуттєвого досвіду. Центральною ідеєю етичного вчення Епікура
є прагнення до насолоди (принцип гедонізму), часто споглядальної. Вищим
благом для філософа за Епікуром є постійне відчуття насолоди, тобто
звільнення від страждань. Для цього він закликає жити розумно і морально,
проявляти повагу до богів.
Лукрецій — філософ, політик і поет, автор поеми «Про природу речей», в
якій витончено описує невловиму дію випромінюваних атомами «ейдолів» на
органи чуття, які викликають у людей почуття і емоції. Атоми за Лукрецієм
не є мінімальними дробовими частками речовини, але свого роду творчі
образи, матеріал для природи. Також як і Епікур визнає існування богів і
душі, розглядаючи її як сукупність з найгладкіших частинок.
Стоїцизм
Засновником стоїцизму є Зенон з Кітію. Стоїцизм як підхід в філософії
проіснував з III ст. до н. е.. до III ст. н. е.. Праці ранніх стоїків (Зенона
Кітійского, Ксенофана, Хрісіппа) дійшли до нас неповними, пізніх (I,
II ст. Плутарх, Цицерон, Сенека, Марк Аврелій) — у вигляді окремих
збережених творів.
Ідеал стоїка — незворушний, навіть «бездушний» мудрець, вільний від
пристрастей. Стоїки у своїх навчаннях приділяли багато уваги
феномену волі. На вчення стоїків тому сильний вплив справив Сократ, який
мужньо виніс суд над собою і страту. На думку Хрісіппа весь всесвіт
складається з єдиної душевної жіночно-ніжної матерії — ефіру. Марк
Аврелій, римський імператор, вважав, що все у світі взаємопов'язане,
розвивається за якимось законом, під керівництвом божественного
провидіння. Існує єдина світова душа, що управляє всім сущим. Особливо
виразно ця думка звучить у працях Сенеки, для якого свобода — вищий
ідеал.
Філософія ранніх стоїків будується на тому, що світ складається з чотирьох
стихій: землі, води, вогню і повітря. Треба сказати, що стоїки вірили
прогнозам і астрології. Основою світобудови вважалися вогонь і повітря.
Закон, за яким вогонь переходить в інші стихії, слідом
за Гераклітом назвали логосом. Доля для стоїків є логос космосу: він
упорядковує все у світі. Марк Аврелій також вважав, що всі люди рівні від
народження і поважав форми правління, при яких в управлінні країною
задіяно все населення країни. Під час його царювання було покращено
становище жінок і рабів. Крім того, стоїки приділяли велику увагу граматиці.