1.
Виявіть основні напрями досліджень • Емпіричний компонент розуміємо як сукупність
міжнародних відносин; розкрийте сутнісні риси
теорії міжнародних відносин
Що стосується існуючої методології та підходів до аналізу
міжнародних відносин, то можна виділити два головні напрямки: 1)
історико-політологічний – дослідження міжнародних відносин як
особливого виду суспільних відносин шляхом аналізу зв’язків,
інститутів та поведінок, які виникають та розвиваються в часі та
просторі; 2) геополітичний/геоекономічний – дослідження
міжнародних відносин шляхом аналізу політичної та економічної
взаємодії між державами та іншими суб’єктами з акцентом на
просторовому розташуванні суб’єктів міжнародної
транскордонної взаємодії і виникненні та розвитку центрів сили. теорії
огляду на велику кількість різноманітних шкіл, теорій та
методологічних підходів, такий поділ є умовним і застосовується
нами виключного для того, щоб виявити головні здобутки сучасної
теорії міжнародних відносин та її “білі плями”, або питання, які
потребують розробки. Три найбільш популярні теорії міжнародних
віносин — реалізм, лібералізм та конструктивізм. Теорії
міжнародних відносини можна розділити
«позитивістські/раціоналістичні» теорії, які принципововідносин містить досить велику кількість наукових
зосереджені на аналізі на державному рівні, концепцій
«пост-позитивістські/рефлективістські», тобто ті, які містять
розширене значення безпеки, починаючи від класу, роду, до
постколоніальної безпеки. Існує багато часто суперечливих
напрямів мислення в теорії МВ, в тому числі конструктивізм,
інституціоналізм, марксизм, неограмшізм і інші. Проте дві
позитивістські школи є найбільш поширеними: реалізм і лібералізм;
хоча дедалі частіше до них зараховують конструктивізм.
2.Проаналізуйте міждисциплінарні зв’язки теорії міжнародних
відносин
Суспільні науки пов’язані з ТМВ як опосередковано,
та к і безпосередньо. Опосередковані зв’язки
здійснюються через ту чи іншу “пограничну”
дисципліну, що розвинулась на межі наукових
інтересів та дотично заторкує проблематику
міжнародних відносин. Прямі зв’язки визначаються
або близькістю об’єктів дослідження, або значним
методологічним впливом на теорію міжнародних
відносин. Серед наук, які найтісніше пов’язані з ТМВ,
можна визначити: Філософію. Вона розглядає ті ж
проблеми, що й ТМВ, але на значно вищому рівні
абстрагування та масштабності. Концепції Августина,
Гоббса, Віко, Канта, Гегеля та інших філософів
завжди давали ключ до розуміння природи
міжнародних відносин. Філософія є науковою
основою соціології та політології, котрі впритул
підходять до предмета дослідження ТМВ. Історія
пов’язана з ТМВ тому, що дослідження в ній
значною мірою грунтуються н аналізі та узагальненні
історичного матеріалу, пов’язаного із зовнішньою
політикою, дипломатією, військовою справою,
економікою, культурою тощо. Географія пов’єзана з
ТМВ, з одного боку, через географічний простір, у
якому міжнародні відносини власне і відбуваються,
а з іншого – через геополітику, яка, будучи близькою
за предметом дослідження до ТМВ, відображає
закономірності зовнішньої політики у наукову доцільність, а й про суспільну потребу в ній
геопросторовому аспекті. Правознавство та
економічні науки. Перше дає знання про норми
міжнародного співжиття, договірно-правові основи
стосунків між державами тощо, а другі – про
закономірності функціонування економічних
суб’єктів МВ (СП, ТНК тощо). Найтісніші зв’язки ТМВ
має з політологією та соціологією. Ці науки
міждисциплінарні та гранично наближені до
предмета її досліджень, оскільки перша з них вивчає
діяльінсть, що має своєю метою регулювання
взаємин між людьми, а друга – суспільство як цілісну
систему та окремі соціальніф інститути, процеси та
групи.
3. Розкрийте сутність понять «гіпотеза»,
«концепція», «парадигма»; виявіть зв’язки між
ними
Під гіпотезою розуміють і саме припущення, котре
пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в
цілому, який включає висування припущення, його
розвиток і доведення. Гіпотеза є метод пізнання
предметів і явищ навколишнього світу. Концепція –
це система взаємопов'язаних наукових положень,
котрі використовує дослідник для досягнення
результату. Концепція може ґрунтуватись на
загальновизнаних теоріях певної наукової школи, а
може бути авторською і розкривати власні
теоретичні міркування дослідника. Парадигмою
називають набір правил, принципів і понять які були
сформовані стосовно чого-небудь. Парадигма
містить сукупність загальновизнаних уявлень, чи
модель, яка зайняла в науці провідне положення,
сукупність фундаментальних елементів, які
утворюють єдине правило, яке визнається в науці чи
в суспільстві впродовж певного часу.
4.Проаналізуйте структуру теорії міжнародних
відносин
Найважливішою для теорії міжнародних відносин, як
і для будь-якої іншої, є її компонентна структура. У
ній виділимо:
загальних принципів пізнання,так і під впливом
знань та чітко окреслених фактів, що відображають
реальний стан міжнародних відносин. Ці частинні
знання та факти, які теорія має описати та
систематизувати, стануть вихідним матеріалом для її
досліджень.
• Методологічний компонент охоплює систему
уявлень про внутрішню логіку, найважливіші
принципи, підходи до проведення досліджень,
методи і наукові уявлення про коректність їхнього
застосування, техніку досліджень, обґрунтування та
або
верифікацію гіпотез, що формулюються у межах
З міжнародних відносин.
• Первинний експлананс поєднує значну кількість
ідей та гіпотез, які висувають науковці для пояснення
явищ і процесів у міжнародному середовищі.
• Вторинний експлананс у теорії міжнародних
на
і та парадигм. Тобто цей компонент
поєднує окремі теорії, що намагаються відобразити
й пояснити міжнародні відносини та їх окремі
(елементи) явища та процеси. Як наукові концепції
виступають гіпотези, висунуті та верифіковані
окремими вченими.
5.Визначте основні функції теорії міжнародних
відносин
Теорія міжнародних відносин виконує низку
принципово необхідних функцій, які свідчать про
доцільність її існування в системі суспільних наук. їх
можна поділити на дві групи за критерієм виконання
функцій — у науці (наукові) та в суспільстві
(прикладні). Наукові функції відповідають двом
найважливішим завданням теорії, пов'язаним з
констатацією та поясненням:
• Описова функція надзвичайно важлива з огляду
на те, що теорія міжнародних відносин акумулює, з
метою вступного аналізу реальності, інформацію про
об'єкт дослідження і тим створює його ідеалізовану
модель. Така функція надзвичайно важлива для
теорії будь-якої науки, але особливо вона потрібна
через відсутність конкретної наукової дисципліни,
яка б вивчала міжнародні відносини на емпіричному
рівні.
• Експланаційна функція для теорії основна, позаяк
вона служить виконанню її найпершого завдання —
пояснення реальних процесів та явищ у
функціонуванні міжнародних систем з погляду їх
найважливіших закономірностей
Прикладні функції прямо пов'язані з практичним
значенням теорії, оскільки свідчать не тільки про її
взагалі:
• Прогностична функція є практичною та
характеризується конструктивністю, оскільки
визначає ймовірні наслідки процесів та явищ,
досліджуваних теорією міжнародних відносин.
Наукове передбачення ситуацій у міжнародному
середовищі обов'язкове для виконання теорією
інструментальної функції.
• Інструментальна функція полягає в тому, що
теорія дає змогу на підставі її наукового аналізу та
прогнозу адекватно реагувати на ситуації, які вона
передбачає.
• Світоглядна функція дає можливість сформувати
науково обґрунтовану систему поглядів на характер і
зміст міжнародних процесів та явищ, що теоретично
вивчені й узагальнені.
Сучасна теорія міжнародних відносин здійснює
ці функції нерівномірно, оскільки вона залишається
науковою дисципліною, щодо характеру і меж
дослідження якої досі триває гостра полеміка у
широких наукових колах. Нечіткість уявлень про
предмет дослідження відчувається в науці про
міжнародні відносини не тільки на рівні її
конкретних досліджень, це створює значні труднощі
для розвитку її теорії та методології.
6. Розкрийте сутність методології досліджень
міжнародних відносин, схарактеризуйте її основні
завдання
Методологія міжнародних відносин полягае в
обранні дослідником тих чи інших концептуальних
напрямків дослідження, принципів і підходів, що
відповідають його уявленням про об'ект
дослідження. У сучасному науковому розумінні
методологія це сукупність підходів способів методів
прийомів і процедур що застосовуються в процесі
наукового пізнання це галузь теоретичних знань та
уявлень про сутність і форми закони порядок та
умови застосування.Вона формується як на підставі
особливостей предмета дослідження конкретної
науки. Методологія будується на принципах,які
вимагають неупередженості й достовірності при
розкритті проблеми,що постала перед дослідником і
випливають із первинних уявлень про об’єкт
дослідження. Дж. Розенау запропонував дев’ять
основних принципів методології теорії міжнародних
відносин. • принцип еміпіричного підходу, який
припускає можливість побудови теоретичних
моделей міжнародних процесів на основі сукупності
вже існуючих фактів, але без ство- рення загальної
концепції, що в рамках цілого ряду наук
досліджують ті чи інші сторони життя міжнародних
відносин;
• принцип ціннісного підходу, який визначає
можливість побудови концептуальної теорії деякої
області міжнародних відносин на основі сукупності
цінностей і їх інтерпре- тацій, визначених загальною
орієнтацією дослідників. При цьому слід оцінити, до
якої з моделей теоретизування відноситься ця
концепція: емпіричного, власне ціннісного чи
критичного виду;
• принцип раціонального підходу, який передбачає
взаємозумовленість і раціональ- ний взаємозв’язок
процесів, що реально протікають в міжнародному
середовищі, зна- ходження причинно-наслідкових
зв’язків в рамках кожної з сукупностей конкретних
міжнародних явищ;
• принцип абстрагування, який апріорі потребує
узагальнення сукупності уявлень про досліджувані
міжнародні явища і, відповідно, обов’язкове
виділення основних при- чинно-наслідкових зв’язків
міжнародних явищ і, відповідно, загальної ідеї
вибудовуваної концепції;
• принцип необхідної ідеалізації (генералізації), що
передбачає введення обмежень у процесі створення
теоретичних моделей міжнародних відносин. Цей
підхід вимагає за- ради визначення основної ідеї
концепції відмову від несуттєвих частковостей, що
уск- ладнюють визначення основного причинно-
наслідкового зв’язку між основними компо- нентами
міжнародного процесу;
• принцип толерантності (неабсолютності), який
передбачає не тільки визнання можливим існування
інших концепцій та інтерпретацій при аналізі
конкретних міжна- родних процесів, а й можливість
розбіжностей, аномалій і винятків, що не
підтверджують основну ідею концепції, але,
можливо, мають пояснення в рамках інших
теоретичних мо- делей;
• принцип творчого підходу,
необхідний,
насамперед, при створенні концептуаль- ної моделі
багатофакторних міжнародних явищ, що мають
занадто складну, поліструк- турну основу і,
відповідно, потребують більш високий рівень
ідеалізації;
• принцип історико-прогностичного підходу, що
передбачає що дослідник, виходячи з притаманної
йому політико-світоглядної орієнтації,
намагатиметься визначити майбутнє міжнародних
явищ, до яких так чи інакше причетний цей
дослідник, що бажає пізнати ймовірність здійснення
своїх надій і очікувань;
• принцип розумної актуалізації, що дає підставу для
перемикання теоретичного до- слідження на іншу
ідею у разі, якщо існуюча концепція вже не
відповідає новим ситуа- тивним умовам
міжнародного середовища і не враховує тенденції,
що знову проявились, і реалії міжнародних відно
Методологія, що має діалектичну основу,
дозволяє досліджувати і відповідним чином
відображати міжнародні відносини як об’єктивний і
закономірний соціальний процес, що протікає в
рамках людського суспільства.
7. Розкрийте сутність методики досліджень
міжнародних відносин. Проаналізуйте основні
вимоги до методики досліджень
Найпоширенішим у сучасних науках, особливо
суспільних, є системний під- хід. Він є усталеним
напрямом методології наукового пізнання,
безпосередньо сприяє адекватній постановці
проблем і логічно-послідовній стратегії ix
розв'язання. Иого поєднання з методами точних
наук стає ще однією причиною його популярності
серед учених і породжує надіі щодо надання
дослідженням у цій галузі належної строгості,
теоретичної обгрунтованості та емпіричної вери-
фікованості. як бачимо, системний підхід полягає у
сприйнятті міжнародних від- носин як цілісної
системи та у розумінні взаємозв'язаності й
взаємообумовлено- сті її структурних елементів. Він
являє собою сукупність загальнонаукових ме-
тодологічних принципів, які грунтуються на розгляді
об'єктів систем. Цими принципами є: необхідність
виявлення залежності кожного елемента від його
місця та функцій у системі; аналіз ступеня
зумовленості поведінки системи особ- ливостями ії
окремих елементів і властивостями 11 структури;
необхідність дос- лідження механізму взаємодії
системи та середовища; розуміння характеру
iєрархічності даної системи тощо. Таким чином,
системний підхід передбачає виокремлення певної
системної властивості, яка обєднує елементи
системи в єдине ціле, систему зв'язків, структуру,
враховуючи при цьому зв'язки і відносини із
середовищем. Системний підхід є одним із
найпоширеніших підходів у суспільних наук, який
часто застосовується в єдності з іншими підходами.
Підійти до вивчен- ня міжнародних відносин із
сучасних наукових позицій дає змогу діалектичний
підхід, що охоплює загальні особливості розвитку
будь-яких явищ і сприяє об'єктивному вивченню
рушійних сил міжнародних процесів. Діалектичний
підхід полягає у сприйнятті міжнародних відносин як
«динамічної системи, що перебуває в стані руху та
розвитку, зумовленому ії внутрішніми суперечностя-
ми, у постійній зміні форм і типів» 13. Ці підходи
вважаємо найважливішими у сучасній науці,
оскільки систем- ний приводить до вивчення
елементарної структури явища та його взаємозв'яз-
ків, а діалектичний дає змогу розглядати його
еволюцію. В історичній науці си- стемний і
діалектичний підходи ще не стали визначальними,
позаяк системна теорія модернізму та неореалізм,
пщо загалом на них грунтуються, надто далекі від
вичерпності та досконалості.
8. Дайте характеристику емпіричних методів
досліджень міжнародних Відносин
Дослідження міжнародних відносин відбувається як
на концептуальному, так і на емпіричному рівнях.
Звідси -одні методи застосовуються на теоретич-
ному, а інші на емпіричному рівнях. Методи, що
застосовуються на теоретичному рівні дослідження,
мають здебільшого узагальнено-логічний характер.
Серед них особливого значення надають методам
аналізу, синтезу та абстрагування. Емпіричний рівень
визначає параметри та дає загальну характеристику
реальних міжнародних відносин, що є основою для
виведення їх найважливіших закономірностей. На
цьому рівні дослідження грунтується на описі та
спостереженні і спрямоване на встановлення
максимально об'єктивного знання про параметри
досліджуваної реальності. Наголошуючи на значенні
таких досліджень, Г.Моргентау писав, що теopія
передусім «має базуватися не на апріорних та
абстрактних твердженнях, а на емпіричних і
прагматичних». Виділяють три групи методів
наукового пізнання на емпіричному рівні. Перша
група: загальні методи дослідження, або «методи
аналізу ситуації», як називае роcійський учений
П.Циганков, об'єднують найпростіші прийоми та
способи пізнання міжнародних відносин
(спостереження, аналіз документів, поpівняння), шо
застосовуються багатьма науковими дисциплінами.
Немаловаж- но, що саме вивчення документів дає
змогу побачити важливі сторони динамі- ки
міжнародних відносин, допомагає виявити основні
положення, норми й зав- дання, що постають не
тільки перед дослідниками, а й перед
міжнародними акторами. На сучасному етапі
наукового пізнання альтернативними є електронні
інформації геoінформаційні основою для виведення
іх найважливіших Друга група: експлікативні методи
- групам прийомів І способів дослідження ще мають
аналітичний характер і відзначається точністю і
конкретністю. До них належать: контент-
аналіз(Метод контент-аналізу застосовується для
обробки значного за обсягом, несистематизованого
текстового матеріалу, він особливо корисний у
випадках, коли важливі для дослідження категорії,
характеризувалися певними повтореннями у
досліджуваних документах),івент-аналіз,( (аналіз
подій), заснований на спостереженні за динамікою
подій на між- народній арені з метою визначення
основних тенден- цій розвитку політичної ситуації в
окремих країнах, регіонах і в світі в цілому. Згідно з
даними дослі- джень, за допомогою івент-аналізу
можна успішно вивчати міжнародні переговори. У
цьому випадку в центрі уваги перебуває динаміка
поведінки учасників переговорного процесу,
інтенсивність висування про- позицій, динаміка
взаємних поступок і т.д.)когнітивне
квотування,метод індикаторів,статистичний метод.
Третя група:конструктивні-методи- пов’язані з
ідеалізованим відтворення реальності,до яких
відносяться:експеримент,моделювання,прогнозуван
ня,дельфійський метод,побудова сценаріїв і відіграють головну роль"2.
системний метод.
9. Дайте характеристику основних
загальнонаукових та теоретичних методів
досліджень міжнародних відносин
Дослідження міжнародних відносин відбувається як
на концептуальному, так і на емпіричному рівнях.
Звідси - одні методи застосовуються на теоретич-
застосовуються на теоретич- ному рівні
дослідження, мають здебільшого узагальнено-
логічний характер. Се- ред них особливого значення
надають методам аналізу, синтезу та абстрагуван-
ня. Водночас варто зазначити, що методи аналізу та
синтезу виступають базови- ми для системного
підходу. Емпіричний рівень визначає параметри та
дає загальну характеристику ре- альних
міжнародних відносин, шо є іх найважливіших
закономірностей. На цьому рівні дослідження
грунтується на описі та спостере- женні 1 спрямоване
на встановлення максимально об'єктивного знання
про па- раметри досліджуваної реальності.
Наголошуючи на значенні таких досліджень,
Г.Моргентау писав, що теорія передусім «має
базуватися не на апріорних та аб- страктних
твердженнях, а на емпіричних і прагматичних»'. В
історичній науці принциповим є вивчення
конкретних ситуацій, що розглядаються як певний
умовно зафіксований фрагмент історичного процесу.
Виділяють три групи методів наукового емпіричному
рівні. Перша група: загальні методи дослідження,
або «методи аналізу ситуації», як роcійський учений
П.Циганков, об'єднують найпростіші прийоми та
способи пізнання міжнародних відносин
(спостереження, аналіз документів, по- рівняння),
що застосовуються багатыма науковими
дисциплінами. Немаловаж- но, що саме вивчення
документів дає змогу побачити важливі сторони
динамі- ки міжнародних відносин, допомагає
виявити основні положення, норми й зав- дання, що
постають не тільки перед дослідниками, а й перед
міжнародними ак- торами. На сучасному етапі
наукового пізнання альтернативними є електронні
джерела інформації геоінформаційні системи. Друга
група: експлікативні методи група прийомів і
способів досліджен- ня, що мають аналітичний
характер і відзначаються точністю й конкретністю.
До них належать: контент-аналіз, івент-аналіз,
когнітивне картування, метод індикаторів,
статистичний метод. Третя група: конструктивні
методи пов'язані ідеалізованим відтворен- ням
реальності, до яких відносяться: експеримент,
моделювання, прогнозуван- ня, дельфійський метод,
побудова сценаріїв і системний метод. Доречно
зазна- чити, що системний метод не слід плутати із
системним підходом, оскільки під-хід є операційним
твердженням про характер та зміст міжнародних
відносин, а метод - його практичним застосуванням
у реальному дослідженні. Широке ви- користання
системного методу у сучасних наукових
дослідженнях пояснюється його загальновизнаними
перевагами, які пов'язані з можливістю розглядати
об'єкт дослідження в єдності цілісності. Системна
теорія, що грунтується на застосуванні цього методу,
використовує його як своєрідну програму
досліджень міжнародних відносин. У межах
системного методу Д.Зінreр запропонував схе- му
дослідження, яка включає аналіз поведінки держав у
міжнародному середо- вищі та вивчення
міжнародної системи загалом. Відомий
американський уче- ний Дж.Розенау розробив дещо
докладнішу схему, що поєднує шість рівнів аналізу
міжнародної системи і політики: індивіди
рактеристики; посади, які вони обіймають, та ролі,
що вони виконують; структури уряду, в якому вони
діють; суспільство, в якому вони живуть і яким упра-
вляють; системи відносин між національними
урядами та іншими учасниками міжнародних
відносин; світова «творці» політики та їхні
характеристики.
10.Дайте характеристику основних категорій, що
стосуються учасників міжнародних відносин
Актор МВ- суспільна одиниця, яка характеризується
достатнім рівнем організації та самостійністю
діяльності(Дж.Догерті)
• Цілісність, що впливає на світові процеси (Дж.
Розенау)
• Будб-яка особа,що відіграє важливу роль у
міжнародних відносинах (Ф. Брайар, М.Р. Джалілі)
«Гравець» в мв
«Партнер» (але ж інший може бути і супротивник)
«Фактор»(чинник) (водночас явище,процес)
«Сторона» в мв
11.Проаналізуйте різні підходи до визначення
цілей та інтересів учасників міжнародних відносин
М. Вебер узалежнював будь-яку діяльність людей
від особливостей їхніх матеріальних або духовних
інтересів. Якщо людина чи певна спільнота діють
раціонально, то їхня поведінка "орієнтується тільки
на засоби, які (суб'єктивно) визнаються адекватними
для (суб'єктивно) однозначно зрозумілої мети"1. У
цьому розумінні мета, яку ставить перед собою
суб'єкт, є первинною щодо засобів, які він добирає, а
сама вона будується на його інтересах.Ще
категоричніше висловився німецький філософ Ґ.
Геґель, стверджуючи, що "дії людей випливають з
їхніх потреб, їхніх пристрастей, їхніх характерів та
здібностей, що спонукальними мотивами у цій драмі
є лише ці потреби, пристрасті, інтереси і лише вони
Оскільки діяльність будь-яких організованих
людських спільнот у теорії міжнародних відносин
досить часто порівнюється з діяльністю людини,
цілком доречно стверджувати, що вони так само
керуються певними інтересами, які змушують їх
вступати у ті чи інші інтеракції у міжнародному
середовищі. Г. Морґентау наголошував, що
проблематика, пов'язана з дослідженням інтересів
держав, є центральною, оскільки "це поняття
пов'язує між собою думку дослідника та явища
міжнародної політики"3. У його розумінні, крізь
призму інтересів, якими керується учасник
міжнародних відносин, можна пояснити та
передбачити його дії в майбутньому. Незважаючи на
простоту та очевидність сприйняття інтересу, що, на
перший погляд, мало б вилучати будь-які дискусії з
цього приводу, в сучасній теорії міжнародних
відносин немає чіткості у розмежуванні понять, як
відсутнє і його (інтересу) однозначне сприйняття. Д.
Фельдман класично сформулював тезу про те, що
інтерес є усвідомленою потребою, з чим, однак,
погоджуються не всі дослідники. Ю. Кукулка пов'язує
цілі, якими керуються учасники міжнародних
відносин, безпосередньо з їхніми об'єктивними
потребами. Потреби держави, передусім, полягають
у забезпеченні власної екзистенції, політичної
незалежності, умов суспільного розвитку,
досягнення та підтримання престижу. У його
інтерпретації визначення напрямів діяльності у
міжнародному середовищі — це пов'язання між
об'єктивною потребою та суб'єктивно
сформульованою ціллю. Він фактично підміняє
поняття "інтерес" поняттям "ціль", позаяк вважає
останнє остаточним наслідком логічного переходу з
об'єктивної сфери реальності у суб'єктивну сферу її
сприйняття як основи керівництва до дії. В.
Щепанський висунув ідею про те, що інтереси є
фундаментом, на якому будується система цілей
учасників міжнародних відносин. Зважаючи на це, Я.
П'єтрась, Р. Зємба, Ю. Стефа-нович та інші науковці
вважають ціль похідною від інтересу, а інтерес — від
потреби .
12.Проаналізуйте основні типології інтересів
учасників міжнародних відносин
У науці склалася типологія груп інтересів, що
враховує різноманітні риси їх будови й види
діяльності. З урахуванням походження й ступеню
організованості виділяються аномічні й
інституціональні групи інтересів. До аномічних груп
належать об'єднання, що виникають стихійним
чином як спонтанна реакція на ту або іншу ситуацію
(натовпи, демонстрації, мітинги). Включення цих
груп у політичні відносини з державою відбувається
нерегулярно. Їхня внутрішня структура є нестійкою й
найчастіше формується немовби заново, без
збереження спадковості з колишніми формами
організації. Ефект діяльності аномічних груп
невисокий. На відміну від аномічних груп
інституціональні групи – це об'єднання з певною
організаційною структурою, функціями, що склалися,
й професійним кадровим апаратом (профспілки,
підприємницькі спілки, професійні асоціації, різні
громадські об'єднання, церква). Їхня цілеспрямована
діяльність незмірно більш ефективна в порівнянні з
діями аномічних груп. За характером діяльності
групи інтересів розділяються на одноцільові й
багатоцільові. До одноцільових груп можуть
відноситися лобістські структури, що прагнуть
забезпечити прийняття якогось певного
законодавчого акту в парламенті. Вони існують
тільки для досягнення конкретної мети, а потім або
розпадаються, або переорієнтуються на рішення
іншого завдання. Діяльність багатоцільових груп є
багатопрофільною й не обмежується конкретним
завданням. Велика кількість груп інтересів не тільки
взаємодіє з урядом щодо прийняття рішень у різних
сферах управління, але й може займатися, скажемо,
організацією виборчих кампаній. Багатопрофільними
за характером своєї діяльності є групи, що
представляють різноманітні інтереси певних
соціальних шарів, наприклад профспілки шахтарів,
працівників освіти, охорони здоров'я тощо. Існує ще
одна типологія груп інтересів – за критерієм
організованості. Розрізняють неорганізовані,
організовані й спеціалізовані групи. Неорганізовані
групи відрізняє низький рівень взаємозв'язків,
відсутність регулярної діяльності від імені групи.
Організовані групи утворені з професійно підібраних
кадрів із чітко позначеними політичними або
соціальними функціями. Ці групи формуються в
рамках таких організацій, як політичні партії,
законодавчі органи, адміністративний апарат,
церква тощо. До третього типу відносяться
спеціалізовані структури для артикуляції інтересів:
профспілки, етнічні об'єднання, асоціації,
сформовані з релігійних і громадянських груп.
13.Сформулюйте визначення поняття «зовнішня
політика», розгляньте основні підходи до
встановлення співвідношення між зовнішньою та
внутрішньою політикою держави
Зо́ внішня полі́тика - сукупність відносин держави з
іншими державами світу та міжнародними
організаціями. Найважливіший засіб ведення
зовнішньої політики - дипломатія.Зовнішня політика
держави може трактуватись як загальний курс та
діяльність її політичного керівництва у міжнародних
відносинах, спрямовані на реалізацію визначених
ним інтересів та цілей через систему інтеракцій з
іншими суб'єктами міжнародних відносин. Зовнішня
політика, порівняно з внутрішньою, має виразну
специфіку, оскільки реалізується у міжнародному
середовищі, особливості якого визначають її зміст і
форми. Незважаючи на величезну вагу досліджень
зовнішньої політики, досі її інтерпретація та
дефініювання викликають значні труднощі.
Наведемо найпоширеніші інтерпретації:
1. Зовнішня політика випливає з внутрішньої, позаяк
вона є проявом однієї з двох найважливіших функцій
суверенної національної влади — зовнішньої. її
регулює внутрішнє законодавство, оскільки цілі та
принципи зовнішньої політики формулює
національний парламент, а реалізує уряд.
2. Зовнішня політика автономізується від
внутрішньої через її виразну особливість. Це
твердження випливає з факту нетотожності
внутрішнього та зовнішнього середовищ держави.
Перше — централізоване та підлягає суверенній
владі національних державних інституцій, а друге —
децентралізоване та незалежне. Зовнішня політика
залежить від ступеня адаптації держави до
середовища, в якому діють подібні до неї, кожна з
яких керується переважно власними національними
інтересами.
3. Зовнішня політика існує паралельно з М. Вебер (1864—1920), який розглянув питання про
внутрішньою, оскільки випливає зі зовнішніх
національних інтересів, не тотожних із внутрішніми.
4. Зовнішня політика принципово відрізняється від
внутрішньої через те, що в ній застосовуються цілком
інші засоби та методи.
14.Проаналізуйте основні типології зовнішньої
політики держав світу
З огляду на критерій активності системи, Я. П'єтрась
виокремлює три типи політичної адаптації до стану
міжнародного середовища (тобто зовнішньої
політики):
1. Пасивна адаптація держави полягає у сприйнятті
впливу міжнародного середовища та
підпорядкуванні власної політики зовнішнім
впливам. Така адаптація випливає зі слабкості
держави або визнання вищості інтересів розвитку
над ідентичністю.
2. Активна адаптація полягає у перетворенні
міжнародного середовища відповідно до інтересів
держави, підпорядкуванні інших держав своєму
впливові, нав'язуванні їм власних цінностей,
інтересів та цілей. Активну зовнішню політику
здійснюють держави, що спираються на значну
могутність або визнають інтереси ідентичності
пріоритетними щодо інших.
3. Креативна адаптація є певним компромісом щодо
двох попередніх типів. Вона ґрунтується на
фільтруванні впливів міжнародного середовища,
тобто держава сприймає від нього лише те, що
вважає слушним та необхідним.
Така політика є спробою конвергенції внутрішнього
та зовнішнього середовищ через досягнення
асиметрично розташованих пунктів рівноваги між
ними. її здійснюють держави зі середнім (чи
асимерич-ним) силовим потенціалом, політичні
еліти яких намагаються зберегти фундаментальні
національні цінності й водночас сприяти розвиткові
та модернізації суспільних структур. Виходячи з
аналогічного розуміння зовнішньої політики
держави, Дж. Розенау визначає чотири її можливі
типи:
1. Слабка зовнішня політика випливає зі загальної
слабкості держави та полягає в її підпорядкуванні
впливові міжнародного середовища. Підтримання
внутрішніх структур держави здійснюється через
узгодження їхньої діяльності зі зовнішніми
впливами.
2. Агресивна політика держави в міжнародному
середовищі спирається на достатній для його зміни
рівень могутності й випливає з незадоволення
правлячої політичної еліти міжнародним порядком
та її статусом держави у ньому.
3. Активна зовнішня політика є наслідком прагнення
держави одночасно змінювати своє внутрішнє та
міжнародне середовища, досягаючи динамічної
рівноваги між ними.
4. Консервативна політика, з погляду Дж. Розенау, є
оптимальною зовнішньою політикою, яка
ґрунтується на вже досягнутому пункті рівноваги між
середовищами, який держави намагаються
зберегти.
Політичні еліти спрямовують свої зусилля на те, щоб
зберегти status quo, розглядаючи будь-які його зміни
як такі, що загрожують їхнім інтересам. Очевидно,
що таку зовнішню політику провадять держави,
задоволені міжнародним порядком та своїм місцем
у ньому.
15.Дайте стислу характеристику розвитку теорій
реалізму в дослідженнях міжнародних відносин
Джерела політичного реалізму, як і його наукового
опонента — ідеалізму, сягають античних часів. Його
засновником вважають давньогрецького історика
Фукідіда.
Становлення теорії реалізму значною мірою
завдячує італійському мислителеві епохи
Відродження Н. Макіавеллі (1469— 1527). Він
сформулював низку тверджень, які стали основою
пізніших теорій політичного реалізму. Свої
теоретичні висновки він будував на дослідженні
історії та узагальненні особистого досвіду,
отриманого на посту канцлера Флорентійської
республіки. Характеризуючи природну сутність
людини, він стверджував, що вона незмінно
егоїстична, а будь-які суспільні процеси зумовлені
людськими пристрастями, егоїзмом та
матеріальними інтересами. Діяльність людей
визначається тим, що вони "прагнуть досягнути
однакової мети — слави і багатства".На думку Н.
Макіавеллі, зіткнення людських чи державних
інтересів породжує насильство, а єдиним способом
уникнути цього у крайніх формах чи захистити
державу від зовнішніх ворогів є жорстка
консеквентна політика, позбавлена тісного
прив'язання до моралі та релігійних канонів. Він
стверджував, що критерієм успішної зовнішньої
політики може бути лише доцільність, тобто її
спрямованість на досягнення блага держави, яке,
відповідно, є благом громадян. Політика має бути
побудована на моральних принципах, але така її
якість доцільна лише доти, доки вона ефективна.
Гоббс дійшов тих же висновків, що і його опоненти
— ідеалісти, стверджуючи, Що для підтримання
світового порядку потрібен єдиний для всіх народів
суверен, або політична інституція, тобто міжнародна
організація. Значний внесок у розвиток наукових
основ реалізму зробив видатний німецький соціолог
зовнішню політику (як і політику взагалі) у працях
"Покликання до політики" та "Політичні спільноти і
господарство". Його міркування щодо їхньої сутності
випливають із твердження про те, що "головним
засобом політики є насильство". Іншою надзвичайно
важливою для розвитку теорії реалізму думкою
Вебера, було його твердження про залежність
економічних процесів від силових політичних
інтересів. Економічні інтереси діють на зовнішню
політику опосередковано, хоч і стимулюють
експансіонізм великих держав. Теорія політичного
реалізму набула логічної зв'язності й перетворилась
на струнку систему поглядів завдяки працям
американського вченого Г. Морґентау. Він
пояснював поведінку націй-держав через
об'єктивний раціональний інтерес, тотожний силі.
Політика може бути спрямована на збереження
status-quo або на досягнення світового панування,
вона може визначатись цілями свободи, безпеки та
процвітання або ідеалами економічного,
соціального чи філософського змісту, але у будь-
якому разі для їхньої реалізації потрібно володіти
силою і послуговуватись владою. Найсильнішою та
найвагомішою ідеєю Г. Морґентау було твердження
про силовий характер політичного інтересу держави
у міжнародних відносинах, що стало аксіомою теорії
реалізму. Виходячи із тотожних з ідеалістами
принципів розуміння міжнародних відносин,
реалісти трактували їх у категоріях сили і влади, що
стало превалюючим в теорії міжнародних відносин у
50—70-х роках XX ст.
16. Дайте стислу характеристику класичних теорій
ідеалізму та лібералізму в дослідженнях
міжнародних відносин.
Теорія ідеалізму, який ще іноді називали утопізмом,
а в ширшому контексті загальносуспільної теорії —
лібералізмом, як напрям наукової думки починала
формуватись в Античні часи. Роздуми з цього
приводу знаходимо у працях Платона й Арі-стотеля,
Конфуція, Ціцерона, Ульпіана та інших. Теорія
демократичного світу: ліберальні демократії ніколи
(або майже ніколи) не вели між собою війни і між
ними трапляється мало конфліктів. Врегулювання
міжнародних суперечок мирним шляхом. Тому
велика роль дипломатії - ведення
переговорів.Розвиток вільного ринку у світі
призводить до економічної взаємозалежності між
країнами, а війна між країнами - торговими
партнерами невигідна кожній з них. Теорія
“комплексної взаємозалежності” Політична та
економічна складові взаємно переплетені.
Використання військової сили недоречне за умов
такої взаємозалежності. Роль військового фактора у
відносинах між країнами-партнерами мінімізується
(проте у відносинах з країнами та блоками, що є
супротивниками, залишається актуальною!).
17.Дайте характеристику основних положень
неореалізму в теорії міжнародних відносин
Основні положення неореалізму:
1. Згідно з неореалізмом, міжнародні відносини —
це міждержавні відносини, а світова політика —
взаємодія недержавних акторів.
2. Міжнародні відносини розглядаються як цілісна
система, яка функціонує у відповідності з певними
законами.
3. Неореалізм переносить центр пояснення
міжнародної поведінки на рівень міжнародної
системи, структурні властивості якої не залежать від
зусиль малих і середніх держав, а є результатом
взаємодії між великими державами. Відносини між
великими державами і іншими державами не є
однозначно анархічними, так як залежать в
основному від волі великих держав. Крім того, Волтц
виділив три основних принципи структури
міжнародних відносин («структурна тріада»). По-
перше, держави насамперед керуються мотивом
виживання. По-друге, учасниками міжнародних
відносин залишаються тільки держави, так як інші
актори не наздогнали і не перегнали провідні
держави за наявністю повноважень і владних
можливостей. По-третє, держави неоднорідні, і
відрізняються можливостями і потенціалом.
4. Неореалізм прагне знайти і вичленувати
економічні відносини від політичних.
5. Нeореалізм відрізняє прагнення до
методологічної суворості.
6. Головні актори — держави та їх союзи. Їх основні
цілі — захист національних інтересів, безпека
держави і збереження статус-кво в міжнародних
відносинах. Основні засоби досягнення цих цілей —
сила і союзи.
7. Рушійна сила міжнародних відносин — у
жорсткому стримуванні впливу структурних
обмежень міжнародної системи.
Прагнення зберегти класичні традиції й, водночас
урахувати нові міжнародні реалії та досягнення
інших теоретичних шкіл. У 1980-х рр. становлення
неореалізму в ТМВ. Наприклад, К. Волц вважав, що
ТМВ повинна ґрунтуватися на цілісності світу та
розумінні існування глобальної системи,
елементами якої є держави. Водночас системний
характер міжнародних відносин зумовлений
властивостями структури міжнародної системи. Саме
структура визначає характер міжнародної системи
та процеси, що в ній відбуваються.
18.Дайте характеристику основних положень
неолібералізму в теорії міжнародних відносин
• Як і в ліберально-ідеалістичній парадигмі,
неоліберали вважають, що держава не є єдиним
учасником міжнародних відносин. Зростає роль
таких нетрадиційних акторів як ТНК, міжнародних
організацій, терористичних і кримінальних
організацій, індивідів тощо.
• Збільшення числа учасників міжнародних
відносин має і ряд негативних наслідків,
насамперед, збільшується число джерел і росте
різноманіття загроз для суспільства і всього людства.
Кращим рішенням у цій ситуації є концепція
кооперативної безпеки. Таким чином, у центрі
неолібералізму знаходяться проблеми міжнародної
безпеки.
• Головною метою учасників міжнародних
відносин, на думку прихильників неолібералізму, є
міжнародна безпека, в той час як представники
ліберально-ідеалістичної парадигми вказували на
плюралізм цілей з пріоритетом універсальних
ідеалів і людських цінностей.
• Однією з умов досягнення міжнародної
стабільності, світового порядку і соціального
прогресу є розвиток міжнародного співробітництва,
яке також сприяє зростанню економічного
благополуччя.
• Головні засоби міжнародних відносин —
поширення ідеалів ліберальної демократії і ринку, а
у лібералів — створення міжнародних організацій,
розвиток міжнародного права і співробітництва.
• Центр ваги переноситься з міжнародного права і
міжнародних організацій, діяльність яких найчастіше
виявляється безплідною, на міжнародну мораль.
При цьому головними критеріями моральності
висуваються ліберальна демократія і права людини,
на основі яких в майбутньому можливе створення
нового світового порядку.
19.Поясніть основні відмінності між неореалізмом
та неолібералізмом в дослідженнях міжнародних
відносин
• На думку неолібералів, анархічність міжнародних
відносин (відсутність верховної влади) переборна, в
той час як неореалісти вважають, що ні.
• Неоліберали вважають, що вигода від
міжнародного співробітництва абсолютна, тобто
співпраця завжди вигідна. На думку неореалістів,
вигода відносна, так як жодна держава не піде на
отримання меншої абсолютної вигоди, ніж будь-яка
інша.
• Причина міжнародного співробітництва для
неолібералів — максимальне економічне
процвітання, для неореалістів — військова безпека.
• На думку неореалістів, поведінка держави
визначається системним примусом і обмеженнями,
а також їх реальними можливостями і здібностями.
Наміри держав невизначені, тому їх не можна
використовувати в якості інструменту аналізу.
Неоліберали не відкидають значення реальних
можливостей держав, проте вважають, що державні
наміри грають важливу роль, тому їх завжди
потрібно враховувати.
20.Розкрийте сутність постмодернізму в
дослідженнях міжнародних відносин; виявіть
основні напрям
Постмодернізм в теорії міжнародних відносин —
сформований у 1980-ті рр. комплекс теоретичних
підходів до дослідження явищ міжнародного життя,
в основі якого лежать ідеї європейських філософів-
постструктуралістів 20 століття (Мішель Фуко, Жак
Дерріда, Франсуа Ліотар, Жан Бодрійяр) . Існує два
підходи до розуміння постмодернізму як теорії
міжнародних відносин. У вузькому сенсі
постмодернізм аналізує дискурс епохи
модерну,критикує ідеали просвітницства і виявляє
наслідки їх затвердження для сфери політики і
міжнародних відносин. У розширювальному сенсі до
постмодернізму відносять також постструктуралізм.
Постструктуралісти вивчають функції мови як
інструмент конструювання соціальних смислів.
Факти і інтерпретації: Всупереч поширеній думці,
постмодерністи аж ніяк не заперечують існування
об'єктивної реальності. При цьому, вони ставлять під
сумнів можливість взаємодіяти з нею
безпосередньо. З позиції постмодернізму, дослідник
працює виключно з інтерпретаціями, а не з
фактами — будь-який факт спочатку включений в
певний соціальний контекст, а значить, не вільний
від інтерпретативної складової. Владні стосунки: В
центрі уваги дослідників-постмодерністів
знаходиться проблема влади і підпорядкування в
міжнародних відносинах Розуміючи владу в
найширшому сенсі як примус і виключення, вони
акцентують всюдисущу присутність владних
відносин: в політичному дискурсі, в теоретичних
концепціях, академічних працях, популярній
культурі, рекламі і спорті. Щоб
залишатися легітимною, політична влада приховує
себе. Для цього вона шукає обґрунтування в історії,
раціональності та релігії. Емансипація вимагає
виявлення влади через аналіз і витягування на
поверхню дискурсів, витіснених панівним
наративом. Мова і дискурс: З позиції
постструктуралізму реальність постає перед
дослідником у формі тексту, так як мова є головним
інструментом формування соціальних сенсів [12]. З
огляду на те, що за кожним таким конструктом
стоять владні відносини, уважний аналіз лексики і
термінології, використовуваної політиками,
журналістами і дослідниками міжнародних
відносин, дозволяє виявити прихований примус і
нейтралізувати його вплив. Тільки в умовах
множинності наративів можливо виявити і
нейтралізувати владу в кожному з них [11]. Наприклад,
за допомогою методів генеалогії і деконструкції
дослідники піддають детальному розбору базові
поняття, на яких будуються раціоналістичні теорії
міжнародних відносин — анархічний характер
міжнародного середовища, суверенітет — і постійний взаємовплив між державою (як системою)
доводять, що всі вони будуються на ланцюжку
сумнівних припущень і не можуть претендувати на
абсолютну об'єктивність. Мета-наративи:
Постмодернізм скептично ставиться до «великих
теорій» і універсальних проектів емансипації. Така
позиція обумовлена припущенням про
всюдисущність влади. В рамках даного підходу,
кожна теорія, що претендує на монополію на істину,
так само як і кожен універсальний проект
емансипації пригнобленої частини людства,
приховано орієнтований на досягнення привілеїв
для одних соціальних груп і маргіналізацію інших[14].
Таким чином, реабілітація витіснених панівним
дискурсом наративів більше, ніж будь-які «великі
теорії», відповідає меті емансипації.
21. Розкрийте сутність транснаціоналізму в
дослідженнях міжнародних відносин; виявіть
основні напрями
Транснаціоналізм — науковий напрям теорії
міжнародних відносин, який розглядає проблему
суб'єктності з позицій визнання факту плюралізму
та рівнозначності різнотипних суб'єктів. Його
виникнення пов'язане, насамперед, з концепцією
американського політолога Дж. Розенау, а також
із працями К. Кайзера, Дж. Ная, Р. Коохейна, Е.
Морзе та багатьох інших, які поділяли та
розвивали його погляди на міжнародні відносини
другої половини XX ст. Зокрема, Дж. Розенау
висунув ідею про біфуркацію (роздвоєність)
міжнародних відносин, що почала себе виявляти
у другій половині XX ст. Біфуркація полягає в
одночасному співіснуванні мало зв'язаних між
собою міждержавних відносин, що здійснюються
класичними засобами дипломатії та воєнної сили, і
недержавних відносин, де взаємодіють цілком інші
суб'єкти та керуються зовсім іншими міркуваннями.
Дещо інакше суб'єктність визначають,
послуговуючись поняттям "актор", Б.Рассет і X.
Старр. Вони виокремлюють три типи міжнародних
акторів: 1)групи людей (народи, нації, народності,
етнічні групи); 2)держави; 3)недержавні актори
(міжурядові організації, неурядові організації,
мультинаціональні корпорації).
22. Виявіть особливості неомарксизму в була модель, запропонована К. Райтом. Вона
дослідженнях міжнародних відносин;
схарактеризуйте основні напрями
Неомарксизм не є точною копією марксизму,
адаптованою до умов кінця XX — початку XXI ст.
Основні розбіжності між теоретиками класичного
марксизму та неомарксизму полягають у тому, що
"представники неомарксизму не розглядають
міжнародні відносини як "вторинні" чи "третинні",
не згадують про "надбудовний" характер культури
або інститутів". Це пояснюється тим, що
прихильники неомарксистської теорії не
розглядають суспільство крізь призму класової
боротьби, експлуататорами вважають країни,
добробут яких базується на капіталістичній
глобальній економіці, що є способом новітнього
пригноблення народів. До неомарксизму традиційно
відносять теоретичні концепції Е. Вал-лерстайна, С.
Аміна, Р. Кокса, А. Франка, але надзвичайно близькі
до них також погляди С. Стренджа, Д. Елкінса, Ф.
Кордозо та багатьох інших учених. Основна
відмінність їх ідей, порівняно з класичним
марксизмом, полягає у трактуванні суб'єктності та
джерел економічного домінування в міжнародних
відносинах. Основними напрями є такі: а)
франкфуртська школа, до якої належали Герберт
Маркузе (1898-1979), Теодор Адорно (1903-1969),
Юрген Хабермас (нар. 1929 р.). Використовуючи
окремі положення марксизму для критики сучасного
високорозвиненого індустріального суспільства,
вони водночас виступали з "ліворадикальною"
критикою соціалізму. б) фрейдомарксизм набув
популярності в 60-70-х роках XX ст. Вони
досліджували деформації психічної структури
особистості і шукали шляхи їх подолання; в)
екзистенціалістський марксизм виник у Франції в 50-
60-х роках XX ст. Основна проблематика цієї
теорії-"реабілітація" гуманістичної концепції
"молодого Маркса", за допомогою
екзистенціонального розуміння сутності людини,
негегельянської діалектики, елементів
феноменології і "філософії життя"; г)
феноменологічний марксизм виник в Італії і США.
Для найновіших варіантів феноменологічного
марксизму є характерним: заперечення об'єктивного
існування соціальних структур; ототожнення
структур взаємодії з уявленнями про них індивідів,
які взаємодіють; відмова від об'єктивного
дослідження соціальних явищ задля "розуміння",
"вживання", "співчутливого" опису.
23. Дайте стислу характеристику провідних теорій
«зв’язку» в дослідженнях міжнародних відносин
Теорії зв’язку логічно випливали зі загальної теорії
систем, яку їхні автори критично аналізували,
водночас намагаючись розвивати в напрямку
конкретизації дослідження у міжнародній системі
взаємодій, що виникають. Крім цього, відбувається
та міжнародною системою, до якої вона входить як
частина. Теорії зв'язку побудовані на припущенні, що
держава (якщо підходити до цього питання з позиції
транснаціоналізму, то будь-який учасник
міжнародних відносин) є системою, умовою
існування якої є підтримання динамічної рівноваги з
середовищем, що її оточує. Такі теорії, зазвичай,
будувались на основі розгляду співвідношень
силового зв'язку між двома державами та
узгоджувались із їхніми діями зовнішньополітичного
характеру. Прихильники теорії зв'язку
формалізували такі стосунки, використовуючи
поняття "мікросистема" та "макросистема".
Найбільш стисло і чітко, модель таких співвідношень
сформулював С. Розен, який стверджував, що
взаємодія двох держав. У межах міжнародної
системи полягає у балансі між здатністю однієї з них
завдати шкоди іншій та здатністю другої витримати
натиск, пов'язаний з діями першої. Держава, що є
об'єктом тиску, з огляду на свої можливості, може:
— підпорядковуватись тискові, змінюючи свою
політику та внутрішні суспільні структури, тобто
узалежнюватись від суб'єкта дій;
—пасивно витримувати натиск;
— активно застосовувати контрзаходи проти
суб'єкта, який чинить тиск, підпорядковувати його
своїй політиці та змінювати макросистему у власних
інтересах.
24. Дайте стислу характеристику провідних теорій
«поля» в дослідженнях міжнародних відносин
Факторні теорії, або інакше "теорії поля",
формулювались упродовж 50—60-х років XX ст.,
коли багато вчених звертали увагу на проблеми
дослідження об'єктивних і суб'єктивних чинників, що
прямо чи опосередковано впливають на міжнародні
відносини. Важливою особливістю теорій, які
стосувались дослідження цієї проблематики, стала
формалізація міжнародного середовища до певної
площини (поля), де розташовані учасники і
здійснюються відносини між ними. Найбільш
опрацьованою та оригінальною серед цих теорій
побудована на припущенні, що будь-яка подія у
міжнародних відносинах є змінною стану його поля.
Він розумів поле міжнародних відносин як систему
змінних багатьох параметрів, визначену в реальному
часі та просторі, або аналітичну. Визначниками поля
він називав властивості суб'єктів (елементів), зв'язки
між ними та їх дії. Поле у концепції К. Райта є
абстрагованою моделлю реальності, яку можна
розглядати у двох площинах: географічній та
аналітичній.
25. Розкрийте сутність рефлексіонізму в
дослідженнях міжнародних відносин. Дати
характеристику основних напрямів досліджень в
рамках критицизму
У 1988 p. P. Кохен назвав нову синтетичну теорію
раціоналізмом і протиставив йому т. зв.
рефлексійний підхід, представники якого
радикально та досить активно критикують
фундаментальні основи раціоналізму. Критицисти,
зокрема Ю. Габермас, запропонували досить вузьку
концепцію створення "ідеальної інформаційної
ситуації", що може стати засобом подолання
політичного панування могутніх наддержав і
конфліктів, оскільки повна відкритість інформації
сприятиме аргументованій суперечці між сторонами
та неупередженим (тобто справедливим) рішенням.
Сучасна ситуація маскує нерівність у міжнародних
відносинах, а раціоналізм приймає її a priori.
Критицисти не прагнуть досліджувати міжнародні чи
внутрішні системи держав, а зосереджують свою
увагу на силі та домінуванні глобальних наддержав.
Вони здійснюють дослідження з політичною метою
"звільнення людства від "деспотичних" структур
світової політики й економіки, які перебувають під
контролем гегемонічних сил". У такому сприйнятті
міжнародної системи критицисти надзвичайно
близькі до теоретиків неомарксизму, оскільки вони
інтерпретують будь-яке знання як знаряддя певної
політики. Зокрема, своїх опонентів (раціоналістів)
вони вважають адвокатами несправедливого
міжнародного порядку, що вигідний наймогутнішим
державам світу, а свою теорію — знаряддям
боротьби проти нього. Звідси випливає
найважливіший висновок критичної теорії, який
полягає в тому, що будь-яка теорія є прихованим
відображенням певних інтересів, а їх автори,
незалежно від того чи вони це усвідомлюють, чи ні, є
знаряддям політичної влади. У руслі критичної теорії
виник досить своєрідний науковий напрям — т. зв.
конструктивізм, представлений працями А. Венд-та,
Д. Ламсдейна та інших.
26. Розкрийте сутність конструктивізму в
дослідженнях міжнародних відносин; стисло
схарактеризуйте основні теорії та напрями
досліджень
У руслі критичної теорії виник досить своєрідний
науковий напрям — т. зв. конструктивізм,
представлений працями А. Вендта, Д. Ламсдейна та
інших. У їхніх працях відображені два основні
твердження, властиві цій теорії: 1. Фундаментальні
структури міжнародних відносин формуються під
визначальним впливом суб'єктивних факторів, які
випливають із людських прагнень та інтересів і
призводять до створення тих чи інших соціальних
конструкцій. 2. Поведінка й інтереси окремих
держав у міжнародному середовищі визначаються
суб'єктивними ідеями та уявленнями про розвиток
міжнародних відносин, але не їхніми реальними
інтересам. Отже, міжнародні відносини, по суті,
соціальне «будівництво» («конструювання»). Багато
конструктивістів аналізують міжнародні відносини,
дивлячись на цілі, загрози, страхи, культури,
ідентичності та інші елементи «соціальної
реальності» як соціальні факти. Показовими
прикладами конструктивістської роботи в цій галузі
включають дослідження Кетлін Р. Макнамари
Європейського валютного союзу і аналіз Марка
Блайта про підйом рейганоміки в Сполучених
Штатах. Конструктивізм часто представляється як
альтернатива двом провідним теоріям міжнародних
відносин, реалізму і лібералізму, але деякі
стверджують, що це не обов'язково узгоджується з
одним або обома. Вендт розділяє деякі ключові
допущення з провідними реалістами і неореалізмом
вченими, такими, як існування анархії і
центральність держав в міжнародній системі. Проте,
Вендт надає анархію в культурному, а не
матеріалістичний; він також пропонує складну
теоретичну захист припущення про стан як-актор в
теорії міжнародних відносин. Це спірне питання в
сегментах співтовариства міжнародних відносин, як
деякі конструктивісти виклик Вендт на деяких з цих.
Стверджувалося, що прогрес в теорії ІК буде
досягнуто, коли реалізм і конструктивізм можуть
бути вирівняні або навіть синтезований. Одним з
перших прикладів такого синтезу був аналіз
Дженніфер Стерлінг-Фолькер про міжнародну
грошово-кредитну політику Сполучених Штатів після
Бреттон-Вудської системи. Стерлінг-Фолькер
стверджував, що зрушення в бік США однобічності
частково пояснюється акцентом реалізму в
анархічної системи, але конструктивізм допомагає
врахувати важливі чинники, від внутрішнього або
другого рівня аналізу.
27. Виявіть сутність географічного детермінізму,
проаналізуйте процеси його історичного розвитку
У Давній Греції зародився географічний детермінізм
– вчення, згідно з яким розвиток людського
суспільства повністю або переважно визначається
фізико-географічним середовищем (географічним
положенням, кліматом, рельєфом, водами, ґрунтами
тощо). Вважалося, що державні кордони
встановлюються, ґрунтуючись на «праві сильного», а
завоювання чужих земель є цілком
виправданим.Парменід, Гіппократ, Фукідід, Платон
(?), Аристотель та ін. Давній Рим: Полібій, Посідоній,
Страбон та ін. Жан Боден трактував географічні
фактори як одну з найважливіших детермінант
державного устрою поряд з Божественною волею і
людським свавіллям. Головним фактором у розвитку
народів вважав клімат, прямо залежний від
географічного положення. Виділив три зони: жарку
(екваторіальну), холодну (полярну) і середню
(помірну). Насамперед клімат зумовлює переваги
північних народів над південними, а гірських над
долинними. Закони країни мають відповідати
особливостям фізико-географічного середовища.
Епоха Просвітництва відзначалася активним
розвитком продуктивних сил, а також науковим
прогресом. Інтереси розвитку могутніх держав,
міжнародної торгівлі, освоєння європейцями нових
земель у колоніях стимулювали розвиток
досліджень. Шарль Луї де Монтеск’є доводив, що на
політичний устрій тієї або іншої держави, характер
народу – «спільний дух народу» впливають
географічні фактори, насамперед клімат, але
важливе значення мають також простір, ґрунти,
культура та економіка. Вплив кліматичних умов на
фізіологію та психологію людей, а через них на
суспільні та політичні явища. Іммануіл Кант відзначав
вплив фізичної географії на «моральну»
(національний характер), політичну, «торговельну»
(економічну), «теологічну» (релігійну) географію.
Здійснив порівняльний аналіз національних
характерів провідних європейських народів з точки
зору наявних у кожного народу (із суб’єктивного
погляду І. Канта) позитивних і негативних
властивостей. Визнаючи вплив географічного
фактора на національний характер, зазначав, що
фізико-географічні фактори (клімат і ґрунти), як і
форма правління в державі, не детермінують
повною мірою характер того чи іншого народу. Георг
Вільгельм Фрідріх Гегель доводив детермінованість
історичного розвитку народів світу географічними
факторами, вважаючи, що надмірно холодний чи
жаркий клімат назавжди вилучають народи із
всесвітньо-історичного процесу. Виділив на земній
поверхні три типи географічних просторів: 1) степові
плоскогір’я з посушливим кліматом; 2) низовини,
перехідні країни, зрошувані ріками; 3) узбережжя
морів (+). Обґрунтування національного характеру як
прояву суб’єктивного духу в різноманітних умовах
природного середовища, що і визначає великою
мірою особливий духовний світ народів. Трактував
народи як історичні індивідууми. Лев Мечников. На
його думку, розвиток людського суспільства
визначався постійною боротьбою за існування, яка
змушувала людей об'єднуватись у великі спільноти,
котрі характеризувались диференціацією функцій її
членів. На відміну від біологічного світу, де
відбувається боротьба за індивідуальне виживання,
у світі людей точиться боротьба за виживання
кооперативне. У розвитку людських цивілізацій
визначальними завжди є фізико-географічні
чинники, а серед них — гідрологічні особливості
території. В історії цивілізації виділив 3 основні
періоди: 1. Річковий. 2. Морський. 3. Океанічний.
28.Проаналізуйте основні підходи до розуміння
геополітики, виявіть актуальні завдання
геополітичних досліджень
Розрізняють традиційну геополітику, нову
геополітику (геоекономіку) і новітню геополітику
(геофілософію). Традиційна геополітика є спеціалізованої міжнародної організації системи
«географічним розумом» держави; акцентує увагу на
військово-політичну могутність держави і домінуючу
роль географічних чинників у захопленні чужих
територій. Геоекономіка, на відміну від традиційної
геополітики, робить акцент на економічній
могутності держави. Новітня геополітика, в якій
домінує сила духу над військовою і економічною
потужністю, сприяє подоланню традиційного
географічного та економічного детермінізму завдяки
розширенню базисних факторів, що визначають
поведінку держав у міжнародних відносинах.
Оскільки геополітика є суспільною наукою, то об'єкт і
предмет її дослідження перебувають у постійній
динаміці, відображаючи мінливу реальність.
Фіксація і прогноз меж полів взаємодії, динамічна
мозаїка яких формує геополітичну структуру світу, є
головним завданням геополітики. Актуальні
напрями досліджень геополітики: подальша
розробка основних теоретичних засад геополітики;
удосконалення методології ГП досліджень; розробка
нових методик прикладних ГП досліджень;
удосконалення геополітичної термінології;
дослідження змістовних особливостей сучасного
світового геополітичного порядку, сучасних
тенденцій його трансформації; розробка прогнозів
щодо формування нових «полюсів» могутності у
світі, їх взаємодії; математичне моделювання
геополітичних ситуацій у світі, його регіонах та
окремих державах; опрацювання теоретичних засад
загальнопланетарної ГП (геополітики взаємодії);
наукове обґрунтування основних засад зовнішньої
політики держав свту; обґрунтування рекомендацій
щодо попередження потенційних ГП конфліктів;
геополітичний аналіз сучасних воєнно-політичних
конфліктів; вивчення геополітичних аспектів
взаємодії цивілізацій у світі; вироблення науково
обґрунтованих сценаріїв виникнення нових
геопросторових політичних систем; розробка
теоретичних засад внутрішньої геополітики у
державах світу; обґрунтування практичних
рекомендацій щодо оптимізації регіональної ГП в
державах світу; виконання прикладних досліджень у
сфері електоральної геополітики.
29. Сформулюйте визначення поняття «міжнародні
відносини». Дайте характеристику міжнародним
політичним відносинам, виявіть їхню роль у
загальній системі міжнародних відносин
Міжнародні відносини (у вузькому трактуванні) –
сукупність взаємодій на міжнародній арені між
суверенними державами світу. Міжнародні
відносини (у ширшому розумінні) – система
політичних, економічних, культурних та інших
взаємодій на світовій арені, головними учасниками
(суб’єктами) яких є держави, а також міжнародні
організації, політичні партії, транснаціональні
компанії та ін. Міжнародні політичні відносини — це
відносини між державами, політичними партіями,
громадсько-політичними організаціями і рухами,
міжнародними організаціями та іншими суб'єктами
політики на міжнародній арені. За такого розуміння
міжнародних політичних відносин навіть суто
економічні відносини між державами як
політичними інститутами набувають політичного
характеру. Політичний аспект, політичні відносини
складають основний зміст міжнародних відносин.
30. Розкрийте сутність зовнішніх зносин та
дипломатії, стисло схарактеризуйте відповідні
інститути
Зовнішні зносини – офіційні, підтримувані за
допомогою особливих державних органів
переважно політичні зв’язки і відносини між
державами та іншими суб’єктами міжнародного
права з метою здійснення державою її зовнішніх
функцій мирними засобами відповідно до основних
принципів міжнародного права. (Міністерство
зовнішніх справ) Дипломатія (у широкому розумінні)
– офіційна діяльність державних органів зовнішніх
зносин щодо здійснення мирними, передбаченими
міжнародним правом засобами, завдань зовнішньої
політики держави, спрямована на захист прав та
інтересів держави за кордоном, політичне
регулювання її відносин у процесі міжнародного
спілкування. (Дипломатичні та консульські
представництва)
31. Сформулюйте визначення поняття «міжнародні
економічні відносини», дайте стислу
характеристику їх основним видам
Міжнаро‌дні економі‌чні відно‌сини — відносини, які
виникають та існують між людьми з різних країн із
приводу виробництва, обміну і споживання товарів,
послуг та ідей на основі міжнародного поділу праці і
відображають господарські зв'язки між державами,
регіональними об'єднаннями, підприємствами,
фірмами, установами, юридичними та фізичними
особами для виробництва та обміну товарів і послуг,
матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є
ринкові системи і механізми У світовому
господарстві розвиваються усі найважливіші форми
міжнародних економічних відносин:
1) міжнародна торгівля товарами та послугами
(торгівля між резидентами різних
держав.Результатом міжнародної торгівлі є цивілізацій, що, на його думку, відповідають цим
виникнення світового ринку та міжнародного поділу
праці.);
2) міжнародна міграція капіталу( визначається як
переміщення коштів між країнами в пошуках
вигіднішої сфери їх використання. Тобто держави з
певним надлишком капіталу експортують його, а
держави, котрі мають його дефіцит – імпортують.);
3) міжнародна міграція робочої сили(називається
переміщення працездатного населення із одних
країн в інші терміном більше ніж на один рік,
викликане причинами економічного, політичного чи
іншого характеру.Міграція робочої сили
проявляється в двох основних різновидах: еміграції
та імміграції. );
4) міжнародна передача технології (це сукупність
економічних відносин, які складаються між
підприємствами різних країн у галузі використання
зарубіжних науково-технічних досягнень. );
5) міжнародні валютно-фінансові та кредитні
відносини ( це сукупність грошових відносин,
пов'язаних із формуванням, а також із розподілом
валютно-фінансових і кредитних фондів,
використанням розрахункових та платіжних засобів у
сфері міждержавних економічних зв'язків. );
6) міжнародна економічна інтеграція ( об'єктивний
процес розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків та
поділу праці між національними господарствами,
створення міжнародних господарських комплексів у
межах держави. Економічна інтеграція — форма
інтернаціоналізації господарської діяльності
(виробництва), зближення та поглиблення взаємодії
національних економік. Вона зумовлена зростом
продуктивних сил, підвищенням рівня усуспільнення
виробництва та науково-технічною революцією.
Економічна інтеграція виявляється у державних
формах об'єднання країн. Наприклад, Європейський
Союз, ОПЕК, Всесвітня торгова організація,
Європейська асоціація вільної торгівлі тощо. Однак
при цьому економіка інтегрованих країн втрачає
своє національне обличчя, самобутність. );
7) міжнародні зусилля у вирішенні глобальних
економічних проблем.
32. Дайте загальну характеристику міжнародних
відносин у сфері культури, виявіть сучасні
особливості їхнього розвитку
Марк Туллій Ціцерон серед перших надав цьому
поняттю культура духовного виміру, пов'язуючи з
ним збереження історичної спадщини та суспільних
духовних цінностей. Виокремлюють низку
найважливіших напрямів її розуміння.1.Сприйняття
культури як результату всього створеного людиною,
на відміну від створеного природою. Культура, з
цього погляду, формується як наслідок спрямованої
творчої діяльності людей, вона завжди має
соціальний характер. Так визначав поняття культури
К. Маркс, і чіткіше сформулював один із його
послідовників Г. Плеханов. Такої ж думки, з тими чи
іншими застереженнями, дотримується значна
кількість культурологів.2.Розуміння культури як
духовного надбання людських спільнот, що
акумулює розумову діяльність, спрямовану на
розвиток самоусвідомлення (ідентичності),
морально-етичних основ існування, системи
символьних форм, що відображають сприйняття
середовища, знакових систем (передусім, мови),
наукового знання, мислення тощо. Ця позиція,
починаючи від праць М. Вебера, традиційно
визначальна для "західної" науки, де культуру
трактують як різновид суб'єктивної діяльності людей,
що відображає специфіку їх рефлексії довкілля.
3.Аксіологічне розуміння культури пов'язане з її
сприйняттям як сукупності матеріальних і духовних
цінностей, що є результатом життєдіяльності
людини. М. Чмихов визначив поняття культури як
"специфічний спосіб організації і розвитку людської
життєдіяльності, реалізований у продуктах
матеріальної та духовної праці, в системі суспільних
норм і засад, у духовних цінностях, у сукупності
взаємин людей із природою і між собою та у
ставленні їх до самих себе"1. Виходячи з цього
досить широкого трактування, можна зауважити, що
культура є способом адаптації людських спільнот до
того довкілля, в якому вони існують. Тобто
матеріальна та духовна частини культури
взаємопов'язані та випливають одна з одної. Сучасні
міжнародні відносини у сфері культури пов'язані з
різноплановими контактами державних і
недержавних суб'єктів, що представляють різні
країни світу щодо обміну досягненнями та
інформацією про них у галузях освіти, науки,
мистецтва, літератури тощо. Такі відносини
реалізуються будь-якими типами учасників
міжнародних відносин. їхніми суб'єктами є діячі
культури, організації та установи, уповноважені
державні інституції, спеціалізовані міжнародні
організації.У цих стосунках недержавні суб'єкти
діють автономно, керуючись інтересами власної
професійної діяльності. Проте у будь-якому разі
держава сприяє розвиткові, координує та контролює
характер і зміст культурних відносин між ними. У
світовому масштабі держави поєднують свої зусилля
у межах міжнародних організацій (за допомогою
ООН — ЮНЕСКО), які активно ініціюють відносини у
цій сфері. С. Хантинґтон розглядає світ крізь призму
просторам. Він виокремлює: західну, православну,
ісламську, індуїстську, латиноамериканську,
буддистську, китайську, африканську та японську
цивілізації. 3. Бжезінський вважає поширення
американської культури одним із найважливіших
аспектів глобального панування США, стверджуючи,
що "культурна перевага є неоціненним аспектом
американської глобальної могутності. Що б не
думали про її естетичні цінності, американська
масова культура випромінює магнетичне тяжіння,
особливо для молоді у всьому світі". Е. Тоффлер
пов'язує сучасні процеси у сфері культури з
принциповими змінами, що відбуваються у
внутрішніх та міжнародних економічних відносинах.
На його думку, кожне суспільство формує власний
тип культури, який випливає з рівня його розвитку.
33. Дайте загальну характеристику міжнародних
інформаційних відносин,виявіть сучасні
особливості їхнього розвитку
Інформаційні відносини — суспільні відносини, які
виникають при збиранні, одержанні, зберіганні,
використанні, поширенні та захисту (охороні)
інформації. Основними принципами інформаційних
відносин є: гарантованість права на інформацію;
відкритість, доступність інформації, свобода обміну
інформацією; достовірність і повнота інформації;
свобода вираження поглядів і переконань;
правомірність одержання, використання,
поширення, зберігання та захисту інформації;
захищеність особи від втручання в її особисте та
сімейне життя. Суб'єкти інформаційних відносин —
фізичні та юридичні особи, об'єднання громадян та
суб'єкти наділені владними повноваженнями з
метою забезпечення та реалізації своїх прав та
свобод в інформаційній та інших сферах
життєдіяльності суспільства. Суб'єктами
інформаційних відносин є: •фізичні особи;
•юридичні особи; •об'єднання громадян; •суб'єкти
владних повноважень. На сьогоднішній день,
міжнародна інформація є складовою глобальної
комунікації, метою якої є з'ясування закономірнос-
тей взаємодії суспільства та інформації і формування
інформаційного суспільства. Міжнародна інформація
орієнтована на забезпечення зовнішньої та
внутрішньої політики держав, економічної стратегії
країн, на забезпечення національної безпеки,
прогресивний розвиток міжнародних відносин та
міжнародного права. Кожна країна формує свою
стратегію інформаційної політики, в якій
визначаються усі аспекти інформаційного
забезпечення міжнародних відносин.
34. Проаналізуйте основні форми міжнародних
відносин
Виокремлюють три форми міжнародних відносин:
двосторонні, багатосторонні, колективні:
Двосторонні (білатеральні) відносини є щодо свого місця в системі навіть тоді, коли
найдавнішою, базовою формою міжнародних
відносин, яка поширена і в сучасному світі. Сторони
можуть реалізувати у стосунках між собою один вид
відносин або ж одрзу декілька. Міжнародних
відносин можуть домінувати, тобто односторонньо
впливати (контролювати) один на одного,
підтримувати партнерські відносини між собою
(взаємодіяти) та конфліктувати. Багатосторонні
(полілатеральні) відносини є формою, яка пов'язана
з участю у стосунках декількох, інколи багатьох
сторін, які можуть бути пов'язані між собою як
безпосередньо, так і через одного з учасників, роль
якого в їх множині важливіша, ніж інших. Учасники
міжнародних відносин вступають між собою у такі
стосунки тоді, коли розв'язання певної проблеми,
що становить спільний інтерес, неможливе або
утруднене без участі декількох сторін.
Полілатеральні відносини реалізуються переважно
на довготривалій або середньотривалій основі, яка
виявляється у створенні ними коаліцій, союзів,
блоків тощо. Колективні відносини мають найвищий,
порівняно з усіма іншими формами, ступінь
інтегрованості, оскільки для їх реалізації (що є
визначальною формальною ознакою) формується
міжсуб'єктний центр, який виконує функції
координатора та організатора відносин усередині
множини учасників міжнародних відносин.
35. Дайте характеристику системного підходу в
дослідженнях міжнародних відносин
Вихідним для системного підходу є поняття
"система" – за Л. фон Берталанфі, "сукупність
елементів, які перебувають у взаємодіє один з
одним. Система міжнародних відносин, пов'язана,
за Д. Істоном, з середовищем – тим, що впливає на
систему і з чим вона взаємодіє. Розрізняють два
види середовища: зовнішнє середовище (оточення
системи) і внутрішнє середовище (контекст системи).
Політична система розглядається в динаміці – як
цілісний організм, що знаходиться у постійній
взаємодії з оточуючим середовищем і постійно
"звіряє" свої "відповіді" з станом і реакцією своїх
елементів. М. Мерль дозволяє дати визначення
міжнародної системи як комплексу відносин між
основними суб'єктами, якими є держави,
міжнародні організації та транснаціональні сили.
Системний підхід до аналізу міжнародних відносин
привів до існування різних підходів до вивчення
міжнародних систем, серед яких умовно виділяють
традиційно-історичний, історико-соціологічний,
еврістичний, змішаний та емпіричний, а також до
розуміння можливості існування різних типів
міжнародних систем із своїми структурами та
критеріїв їх класифікації.
36. Проаналізуйте основні підходи до трактування
міжнародних систем. Визначте структурні
особливості міжнародних систем
К. Холсті визначив її як сукупність незалежних
політичних спільностей — племен, полісів, націй чи
імперій, які взаємодіють між собою зі значною
частотою і згідно з певним упорядкованим
процесом. Дж. Розенау трактує це поняття як
макроскопічне явище дії та протидії національних
суспільних структур, в основі яких конфлікти і
рішення малих груп, великих організацій,
можливості та обмеженість суспільних інститутів. Р.
Арон вважає, що вона є сукупністю, узаконеною
політичними одиницями, які підтримують регулярні
зв'язки одна з одною. К. Волтц окреслює
міжнародну систему як структуру, що формує
політичні взаємовідносини між її учасниками.
Міжнародна система характеризується такими
особливостями:
— вона є сукупністю взаємопов'язаних елементів, що
перебувають між собою у певних причинно-
наслідкових зв'язках;
—вона є функціональною цілісністю;
—вона є сукупністю відносин, дій та учасників;
—вона є сукупністю, що становить органічну єдність
із міжнародним середовищем.
До цього важливо додати ще дві істотні особливості
міжнародної системи:
— вона є ієрархічно-структурованою цілісністю, а не
спонтанною чи анархічною множиною складових;
— вона не є статичною, а у процесі свого розвитку
постійно видозмінюється.
37. Поясніть ієрархію міжнародних систем. процесів спеціалістами. Гібридизація, таким чином, є
Схарактеризуйте основні підходи до типізації лише однією з можливих стратегій співвіднесення
міжнародних систем глобального та локального. В такому випадку
глобальні процеси адаптуються до вже існуючої
У міжнародній системі ієрархія виявляється в тому, системи цінностей та інститутів. Такий вид
що кожен учасник міжнародних відносин посідає глокалізації є найпоширенішим у сучасному світі.
певне місце залежно від системних параметрів, які Фрагмеграція - термін, що означає поєднання
його характеризують. Учасники не є однорідними процесів інтеграції та фрагментації (введений Дж.
Розенау). Фрагмеграція сучасного світу, по Розенау,
належать до одного типу. Учасники міжнародних "відзначена наростанням процесів, в рамках яких
відносин перебувають на певних щаблях в ієрархії глобальний простір рухається і входить в локальні
системи, що є однією з умов її існування. Типізація: сфери, а наслідки локальних подій в свою чергу
Найбільш ґрунтовну типологію запропонував М. відображаються на глобальному рівні". Розенау
Каплан. Обраний ним критерій є найбільш виокремлює основні передумови та умови
показовим і значущим, оскільки завжди держава І фрагмеграціі, до яких віднесено: революційні зміни
рангу визначають ієрархію системи, її найважливіші навичок і умінь людини; бурхливе зростання
риси, режим відносин між державами тощо. організацій різного рівня; радикальні зрушення в
Наддержави, змінюючи одна одну, завжди мобільності людей.
визначали своїми діями стан політичних та будь-яких
інших відносин. Типологія Е. Чемпеля, без сумніву,
досить цікава, особливо щодо виділення типів
систем на основі вертикальної залежності держав
від "полюсів". Однак будь-яка міжнародна система є
ієрархічною, без чого вона взагалі не може існувати,
тому недоцільно виділяти ієрархічну систему як тип.
Іншу точку зору з приводу егалітарності в
міжнародних системах висунув 3. Бжезінський, який
припускає, що в майбутньому "поетапний і
контрольований розподіл влади міг би призвести до
створення структури глобального співтовариства,
заснованого на спільних інтересах.
38. Проаналізуйте періодизацію історичного
розвитку систем міжнародних відносин
Еволюцію міжнародних систем можна описати за
допомогою історичної логіки Д. Віко. Він порівняв
розвиток суспільства з віковими стадіями розвитку
людини : молодістю, зрілістю, старістю. Його
триступенева модель суспільного розвитку має три
стадії: виникнення, розвиток, занепад. Згідно з
концепцією Д. Віко, стадії, послідовно змінюючи
одна одну, прямують від виникнення до занепаду і
знову до виникнення, здійснюючи повний цикл
суспільного розвитку. Виникнення міжнародної
системи пов'язане з посиленням могутності однієї з
держав до рівня, що перевищує могутність інших.
Зміцнення є наслідком розвитку міжнародної
системи, при якому могутність "полюса" має
тенденцію до зростання. Розквіт міжнародної
системи, тобто досягнення нею найвищих із
можливих параметрів могутності полюсів, тісноти
зв'язку тощо, настає як результат її зміцнення тоді,
коли вона набуває логічної довершеності. Руйнація і
занепад міжнародних систем — процес досить
тривалий і складний. Він пов'язаний з
диференціацією сил, яка поступово "сповзає" від
вищих ієрархічних рівнів системи до нижчих.
39.Розкрийте сутність глобалізації, поясніть її вплив
на розвиток міжнародних відносин
Глобалізація — це процес всесвітньої економічної,
політичної та культурної інтеграції та уніфікації.
Основними наслідками цього процесу є розподіл
праці, міграція у масштабах усієї планети капіталу,
людських та виробничих ресурсів, стандартизація
законодавства, економічних та технічних процесів, а
також зближення культур різних країн. Це
об’єктивний процес, який носить системний
характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства.
В результаті глобалізації світ стає більш зв’язаним і
взаємозалежним від його суб’єктів. В умовах
глобалізації кардинально змінюється місце, роль та
функції національної держави, на зміну якої
приходить глобальна держава в особі
транснаціональних корпорацій. Виходячи з цього все
частіше дискутується модель “глобальної”, “сильної”
чи навіть “корпоративної” держави. Глобалізація в її
сучасному варіанті приводить до
“переформатування” структури сучасного світу, а в
результаті цього - до коригування національних
систем державного управління, зміни стратегій
економічного, політичного та духовного розвитку,
що породжує суцільну взаємозалежність світу, яка і
складає основу його функціонування. Глобалізація
не лише незворотний, але й необхідний процес.
Оскільки вона являє собою певну культурну систему,
яка дає змогу передавати, взаємообмінюватись
знаннями не лише між поколіннями, але й між
народами. Це, у свою чергу стає свідченням того, що
глобалізація приводить до своєрідної національної
відкритості, основним інструментом якої є
вирішення проблем, які уможливлюють
усесторонній зв’язок та всесторонню залежність
однієї націй від іншої.
40. Дайте характеристику процесів «фрагмеграції»
та «глокалізації» у сучасному світі
Глокалізація —слово-гібрид, термін, що
використовується для позначення глобальної
локалізації—глобального світогляду, пристосованого
до локальних умов. Основною проблемою, яка
породжує виникнення самого поняття глокалізації є
співвідношення глобального та локального у
сучасному світі в цілому, та, відповідно, оцінка цих