C.В.

очко

УКРАЇНСЬКА
МОВА
за професійним
спрямуванням

Міланік
Ніжин
Українська мова
за професійним
спрямуванням

Навчальний посібник

Ніжин-2010
2
 УДК 811.161.2’276.11 (075)
ББК 81.2 УКР-923
Т 52

Рекомендовано до друку Вченою радою ВП Національного університету

біоресурсів і природокористування України «Ніжинський агротехнічний
інститут», протокол № 6 від 25.02.2010 року.

РЕЦЕНЗЕНТИ:
А.М.Аніщук, кандидат педагогічних наук
В.І.Хомич, кандидат філологічних наук

Толочко С.В.
Українська мова (за професійним спрямуванням): Навчальний посібник. –
Ніжин: Міланік, 2010. – 384 с.

Зміст посібника відповідає чинній навчальній програмі з курсу

«Українська мова за професійним спрямуванням», затвердженій наказом
Міністерства освіти і науки України від 21 грудня 2009 року № 1150. Наведено
основні теоретичні відомості з розділів програми та докладно подано науковий
матеріал для студентів вищих аграрних навчальних закладів І-ІІ рівнів
акредитації денної та заочної форми навчання.
Посібник рекомендований викладачам, студентам вищих аграрних
навчальних закладів, усім, хто прагне до підвищення мовної грамотності й
культури спілкування.

3
4
 ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРА ФАХОВОГО МОВЛЕННЯ……………………..6

Тема 1.1. Вступ. Державотворча роль мови. Мова як засіб пізнання,
мислення спілкування. Функції мови. Стилі і типи мовлення…………………..6
Тема 1.2. Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура
мовлення під час дискусії………………………………………………………….23
Тема 1.3. Специфіка мовлення фахівця ……………………………………38
Тема 1.4. Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми,
прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики………………………......71

РОЗДІЛ 2. ЕТИКА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ……………………...82

Тема 2.1. Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання…...82
Тема 2.2. Структура ділового спілкування. Техніка ділового спілкування.
Мовленнєвий етикет………………………………………………………………..95
Тема 2.3. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей,
переговорів, прийомів та по телефону…………………………………………..116

РОЗДІЛ 3. ЛЕКСИЧНИЙ АСПЕКТ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ

ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ…………128
Тема 3.1. Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни…………….128
Тема 3.2. Спеціальна термінологія і професіоналізми (відповідно до
напряму підготовки)………………………………………………………………138
Тема 3.3. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір
синонімів………………………………………………………………………..…145

РОЗДІЛ 4. НОРМАТИВНІСТЬ ТА ПРАВИЛЬНІСТЬ ФАХОВОГО

МОВЛЕННЯ……………………………………………………………………..160
Тема 4.1. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української
літературної мови (робота з орфографічним та орфоепічним словниками)….160
Тема 4.2. Морфологічні норми сучасної української літературної мови,
5
варіанти норм……………………………………………………………………...176
Тема 4.3. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови у
професійному спілкування……………………………………………………….196

РОЗДІЛ 5. СКЛАДАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ДОКУМЕНТІВ……….207

Тема 5.1. Загальні вимоги до складання документів. Текст документа.
Основні реквізити. Види документів……………………………………………215
Тема 5.2. Укладання документів щодо особового складу………………223
Тема 5.3. Текстове оформлення довідково-інформаційних документів..238
Тема 5.4. Особливості складання розпорядчих та організаційних
документів…………………………………………………………………….…..244

Короткий термінологічний словник………………………….249

Російсько-український словничок типових мовних
зворотів………………………………………………………………...282
Культура мовлення……………………………………………..313
Культура мовлення. Відмінності слововживання частин
мови……………………………………………………………………..339
Плекаймо слово! Питання мовної культури ………………..348
Іменники. Назви спеціальностей……………………………...372
Назви населених пунктів України і їх мешканців…………..376
Питання для підсумкового контролю ………………………………....381
Орієнована тематика рефератів ………………………………………..382
Список рекомендованої літератури…………………………………….383

6
 РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРА ФАХОВОГО МОВЛЕННЯ

Тема 1.1. Вступ. Державотворча роль мови. Мова як засіб

пізнання, мислення спілкування. Функції мови. Стилі і типи
мовлення
1. Мова як генетичний код нації, засіб пізнання, мислення,
спілкування, як показник рівня культури людини, функції мови. Проблема
походження української мови.
2. Нормативні документи про державний статус української мови.
3. Стилі сучасної української літературної мови.
4. Особливості лексики та синтаксичної організації стилів
професійного спілкування.

Література
1. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови:
Навч. посіб. – К.: Артек, 1999.
2. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. 
Дніпропетровськ, 1994.
3. Конституція України. – К.,1996.
4. Масенко Л. Мова і політика. К.,1999.
5. Мацько Л.І. Кравець Л.В. Культура українського фахового мовлення
Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007.
6. Радчук В. Мова в Україні: стан, функції, перспективи //
Мовознавство.  2002.  № 2-3.
7. Тараненко О.О. Українська мова і сучасна мовна ситуація в
Україні // Мовознавство. – 2001. – № 4.
8. Царук О. Українська мова серед інших слов’янських. Етнологічні та
граматичні параметри.  Донецьк, 1998.

1. Мова як генетичний код нації, засіб пізнання, мислення,

спілкування, як показник рівня культури людини, функції мови.
Проблема походження української мови.
Мова існує не сама по собі, а в людському суспiльствi, похідним вiд якого
вона є. Водночас мова – один iз факторів самоорганiзацiї суспільства й
невід’ємна ознака таких спільнот, як рід, плем'я, народність, нація. «Мова
народу – це його дух, i дух народу – це його мова» (В. фон Гумбольдт). У ній
акумулюється духовна енергія народу. Вона є головною ознакою i символом
нації.
Мова – одна з визначальних ознак етнічної спільності народу; складна
система, що містить відомості про особливості занять, побуту, світогляду,
історико-культурного досвіду народу, його традицій, обрядів, звичаїв, вірувань;
спосіб буття етнічної свідомості. Це плід духовної праці багатьох поколінь.
Жодна людина, якою б геніальною вона не була, не в змозі дати життя бодай
одному слову, якщо його не визнає народ, не стане користуватися ним. Тож
7
мова – це не лише важливий складник культури, а й акумулятор, джерело,
дзеркало матеріальних, духовних надбань етносу, його історії,
світосприймання, духовності, моралі тощо. Це літопис життя нації, її долі,
характеру, особливостей, ролі й місця у світі. «Рідна мова – найбільша духовна
коштовність, у якій народ звеличує себе, якою являє світові найцінніші набутки
свого серця і мудрості» (І.Вихованець).
Підкреслимо, що в «кожного народу мовна картина світу» – своя,
неповторна. Найпростіший приклад: ми в природі чуємо тільки ті звуки, які є в
нашій мові (р-р-р, ш-ш-ш, ку-ку, ку-ку-рі-ку, гав-гав, няв, дзень, хрусь, хляп
тощо). В інших народів ці звуконаслідування звучать зовсім інакше.
Увесь світ ми «розчленовуємо» і «сортуємо» так, як це змушує нас
робити структура нашої мови, у якій зафіксовано досвід усіх попередніх
поколінь різних епох. Тому зникнення будь-якої мови – це незамінима втрата,
яка збіднює людство в цілому.
Мова – це генетичний код нації, який поєднує минуле з сучасним,
програмує майбутнє і забезпечує буття нації у вічності.
Мова – засіб самопізнання народу, форма існування надбудови в усіх її
виявах. «Мова – дім духу» (М.Гайдеггер).
Мова – найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження
та передавання думок, почуттів, волевиявлень.
Мова – явище суспільне. Вона виникає, розвивається, живе й функціонує
в суспiльствi. Мiж мовою i суспільством існує взаємний зв'язок: не лише
загибель суспільства призводить до загибелі мови, але й загибель мови веде до
зникнення суспільства, що не вберегло свою мову.
Мова – не тільки витвір iсторiї суспільства, але й активний чинник цієї
iсторiї: не тільки об'єкт, а й суб'єкт iсторiї. Перестаючи бути засобом
спілкування, мова стає мертвою.
Мова нації та її культура становлять органічне ціле. Мiж ними не можна
ставити знак рiвностi, але й вiдiрвати одну вiд одної теж неможливо. Смерть
мови означає загибель культури.
Розвиток культури починається з розвитку мови. Відродження культури
починається з боротьби за мовні права. Між мовою і культурою існує
взаємозалежний зв'язок.
Тож кожен iз нас повинен дбати про «мову спiльноти» – нашу
національну мову як засіб творення національної духовності i національної
культури.
Мова забезпечує вiчнiсть культури. Вона пов'язує культуру етносу в один
безперервний процес вiд минулого через сучасне до майбутнього. Що мiцнiшi
позиції займає мова в суспiльствi, то надiйнiшi перспективи культури.
Наш обов'язок – зміцнювати ці позиції, а передусім – не допустити, щоб
на нашому поколiннi обірвався цей предковічний мовно-культурний зв'язок
поколінь українського народу, що йде в майбуття з глибин тисячоліть.
У людському суспільстві мова виконує цілу низку функцій,
найголовнішими серед яких є такі:

8
 1. Комунікативна функція. Жодне суспільство, на якому б рівні воно не
знаходилося, не може існувати без мови – головного засобу спілкування. Цей
найуніверсальніший засіб спілкування не здатні замінити всі інші –
найсучасніші й найдосконаліші – навіть разом узяті. Функція комунікації,
спілкування є надзвичайно важливою не тільки для суспільства, а й для самої
мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою, і в історії людських мов дуже
мало прикладів повернення мов до життя; народ, який утрачає свою мову,
поступово зникає.
2. Експресивна функція. Спілкування – це і соціальний процес, і
міжособистісний. За Еммануїлом Кантом, «людина спілкується з собі
подібними, тому що так більше почуває себе людиною». Без сумніву, кожна
людина – цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості, інтелекті,
емоціях і волі. Але цей світ прихований від інших людей, і тільки мова робить
його доступним. «Заговори – і я тебе побачу», – стверджували ще античні
мудреці. Таким чином, завдяки експресивній функції мови кожен постає перед
людьми як особистість, має змогу репрезентувати свій внутрішній світ.
3. Гносеологічна функція. Мова – могутній засіб пізнання. Людина
ніколи не пізнає світ «з нуля» – вона користується не лише індивідуальним
досвідом, а й суспільним, який закодовано в мові.
4. Мислетворча функція. Мова – це засіб формування, оформлення й
існування думки. Як зазначав Ортега-і-Гассет, «ми не лише говоримо якоюсь
мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку ставить нас
мовна доля». Отже, найкращим засобом вираження думки є рідна мова.
5. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ідентифікації, ототожнення
особи в межах певної людської спільноти, засобом об’єднання людей у народ,
націю, засобом консолідації населення в державі. Цю функцію мови іноді
називають державотворчою.
Серед функцій мови слід назвати також естетичну (мова як засіб
створення культурних цінностей), номінативну (мова як засіб називання),
магічно-містичну (мова як засіб звернення до вищих сил) тощо.
Серед науковців немає одностайності щодо проблеми походження
української мови, зародження та розвитку її як окремої слов’янської.
Так, згідно з офіційним поглядом радянської науки, підтримуваним
деякими мовознавцями й тепер, українська мова виникла в ХІV ст. після
розпаду давньоруської мови (мови Київської Русі) на три окремі мови –
російську, українську, білоруську. Поява цих трьох мов була зумовлена
поділом Київської Русі на кілька князівств, монголо-татарською агресією проти
східних слов’ян. Ця теорія з’явилася в 50-тих роках ХХ ст. й ілюструвала
радянський міф про Київську Русь як «колиску трьох братніх народів», у якій
був «старший брат» – російський народ.
Другий погляд полягає в тому, що джерелом розвитку української, як і
інших слов’янських мов (польської, чеської, сербської, хорватської, болгарської
та ін.) була праслов’янська (давня слов’янська) мова, розпад якої розпочався в
VІІ ст. Цю думку поділяли такі видатні вчені, як Ф.Міклошич, А.Шляйхер,
П.Житецький, О.Потебня, А.Кримський, І.Огієнко, О.Шахматов. На питання ж
9
«Якою мовою розмовляли в Київській Русі?» видатний російський учений
В.Ключевський відповідав: «Так, як говорять малороси».
Деякі мовознавці намагаються довести, що українська мова почала
формуватися три тисячі років тому, оскільки має багато спільного з латиною,
особливо на рівні граматики. Інші твердять, що українська – основа мов усіх
народів, тому що має багато спільного (понад п’ять тисяч коренів слів) із
санскритом (давньоіндійською мовою), проте ці гіпотези потребують наукового
доведення.

2. Нормативні документи про державний статус української мови.

Найвищою формою організації суспільства, яку виробило людство в
процесі свого розвитку, є нація. Одна з основних ознак нації – її мова (поряд із
культурою, спільною історичною долею, територією, економічним життям).
Національна мова українського народу – українська.
Правовий статус української мови в Україні сьогодні визначає
Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. У
статті 10 Конституції записано: «Державною мовою в Україні є українська
мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української
мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання та захист
російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та
визначається законом».
Термін «державна мова» виник у добу утворення національних держав. За
загальноприйнятим визначенням, державна мова – це офіційно проголошена
законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування
держави з її громадянами й навпаки (мова всіх гілок державної влади 
законодавчої, виконавчої, судової, засобів масової інформації, освіти, культури,
науки, документації і т. д. ).
На позначення мови, що виконує роль державної, уживають також
терміни «офіційна мова», «національна мова» або просто «мова певної
держави», наприклад: мова Французької Республіки – французька; офіційна
мова Італії – італійська.
Загалом у зарубіжному законодавстві переважає термін «офіційна мова»,
в останні роки цей термін часто використовується і в Україні, тому слід чіткіше
окреслити його зміст.
В юридичному аспекті поняття «офіційна мова» близьке до поняття
«державна мова». Відмінність між ними полягає лише в тому, що для статусу
державної мови обов’язковим є його офіційне законодавче закріплення,
відповідне нормативне оформлення, у той час як статус офіційної мови не
передбачає обов’язкового проголошення законодавчою владою.
Яка ж мова в країні може бути проголошена державною (офіційною)?

10
 За загальноприйнятою світовою практикою, є такі критерії
затвердження мови у функції державної: 1) мова корінної нації; 2) мова
найчисленнішої нації.
За першим критерієм статус державної в Україні може бути наданий
українській мові та кримсько-татарській (у Криму); за другим – лише
українській. Відповідно до останнього критерію, країна, у якій 70% становлять
представники однієї нації, вважається мононаціональною. Якщо взяти до уваги
дані останнього перепису, то Україну слід зарахувати саме до таких країн.
Таким чином, затвердження в Україні у функції державної української
мови цілком відповідає загальновизнаним світовим стандартам. За такими ж
принципами відбувалося, зокрема, державотворення абсолютної більшості
європейських країн. Так, із 47 європейських країн (включаючи Росію, країни
Закавказзя і Туреччину) своя національна мова є державною або офіційною в 41
країні (тобто у 85% від загальної кількості). Власна мова, отже, є в Європі
визначальною ознакою національної ідентичності та державності.
Мовні відносини в Україні регулює, крім Конституції, Закон про мови,
який був прийнятий Верховною Радою України 28 жовтня 1989 року. Більшість
статей Закону було введено в дію з 1 січня 1990 року, проте окремі статті
набували чинності через три, п’ять, навіть сім років після прийняття документа.
Найбільше значення в Законі має стаття, що надає українській мові державного
статусу.
Основними передумовами прийняття Закону про мови були:
по-перше, усвідомлення українським суспільством ролі мови в процесі
національного відродження в нових суспільних умовах;
по-друге, багаторічна політика лінгвоциду щодо української мови,
наслідки якої не викорінено повністю і сьогодні.
Термін «лінгвоцид» (у дослівному перекладі – мововбивство) – це
свідома, цілеспрямована політика нищення певної мови як головної ознаки
етносу – нації чи народності. Кінцевою метою лінгвоциду є не геноцид, тобто
фізичне знищення людей, а етноцид – ліквідація певного народу як окремої
культурно-історичної спільноти.
Щодо української мови застосовували різні форми лінгвоциду, зокрема
лінгвоцид через заборону мови чужою державою.
За підрахунками науковців, за всю історію української мови було
прийнято понад 200 законодавчих актів, які різною мірою обмежували права
української мови. Цей жорстокий мартиролог започаткував Петро I, видавши в
1720 році указ про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім
церковних, правопис яких слід було узгоджувати з російським. У 1753 році
указом Катерини II було заборонено викладати українською в Києво-
Могилянській академії, у 1808 закрито Руський (слово «руський»
використовувалося як синонім до слова «український» до середини 19 століття)
інститут Львівського університету, на двох факультетах якого було викладання
українською мовою.
У 1863 році з’являється сумнозвісний циркуляр міністра внутрішніх
справ Валуєва про заборону друкування літератури українською мовою, якої
11
«не было, нет и быть не может». Навіть у таких умовах українська інтелігенція
знайшла вихід: літературу друкували за кордоном і ввозили в Україну. Але
Емський указ 1876 року поклав цьому край.
Політику законодавчих обмежень української мови продовжив
радянський уряд. Так, у 1938 році виходить постанова про обов’язкове
вивчення російської мови в національних республіках СРСР, а всього через 20
років з’являється малопомітне положення про вивчення другої мови за
бажанням батьків і учнів. Положення не відміняло постанови 1938 року, а отже,
фактично робило російську мову обов’язковою для вивчення, українську ж –
необов’язковою навіть для корінних українців.
У 1958 р. увійшло в дію Положення про вивчення другої мови «за
бажанням учнiв i батькiв». Оскільки постанову 1938 року не було відмінено, то
за цими двома документами росiйську мову в Українi треба було вивчати
обов'язково, а українську – хто як захоче. «Можна було відмовитися від будь-
якої мови, але відмова від російської – кримінал» (Є. Сверстюк).
Щодо української мови використовувалися й інші форми лінгвоциду:
Лінгвоцид через освіту. Відома стара істина: чия освіта, того й мова.
Микола Костомаров ще в шістдесятих роках 19го століття писав: «Народ
повинен учитися, народ хоче учитися; якщо ми не дамо йому умов і засобів
учитися своєю мовою  він стане вчитися чужою і наша народність загине...»
Ті, хто керував освітою в Україні за сто років до слів Костомарова і сто після
них, добре це усвідомлювали.
Лінгвоцид через науку. Результати практично всіх наукових досліджень,
що проводилися в Україні, публікували російською мовою. Українською в
УРСР в 70-80-х роках виходило лише 5% науково-технічної літератури –
переважно підручники для профтехосвіти та науково-популярні видання.
Лінгвоцид через оголошення мови неприродною. Польськi загарбники
оголосили українську мову дiалектною вiдмiною польської мови. Так, римо-
католицький архиєпископ Львова граф А.Анквич стверджував, що в Галичині є
лише один народ – польський і що русини говорять польським діалектом.
Однак, коли греко-католицький митрополит М. Левицький запропонував
запровадити в школах Галичини навчання українською мовою, вiд полякiв до
папи римського i австрiйського цiсаря полетiли доноси: Левицький сiє розбрат
мiж народами iмперiї Габсбургiв (вже тодi цiнували «дружбу народiв»), бо
українська мова є «породою московської».Папський нунцій Северолі під
тиском поляків рекомендував М. Левицькому занехаяти підготовку шкільних
підручників рідною мовою, з чим митрополит, до його честі, не погодився.
У Росiї теж була поширена думка, що українська мова – дiалект
польської. Так уважав, наприклад, вiдомий мовознавець нiмецького
походження Н. Греч. Щоб дискредитувати це «нарiччя», яке вперто
завойовувало мiсце серед слов'янських мов, була придумана нова версiя, що її
дружно пiдхопили i польськi i росiйськi україножери: українську мову буцiмто
створили австрiйськi нiмцi, зосiбна герцог Франц Стадiон, призначений 1847
року губернаторм Галичини.

12
 Лінгвоцид через привілеї для панівної мови та її носіїв. Не знаючи
російської, практично не можна було зробити кар’єру. У першій половині 80-х
років було навіть запроваджено положення, за яким учителі російської мови
одержували зарплату на 15% більшу, ніж учителі української мови, при цьому
клас ділили на підгрупи.
Лінгвоцид через втручання у внутрішню структуру мови. Це був
особливий винахід радянської системи: із мови свідомо усували самобутні,
специфічні ознаки, деформації був підданий правопис, фонетика, граматика і
особливо лексика. З української мови робили бліду, незграбну копію
російської. Юрій Шевельов згадував: «Редакція журналу «Комуніст» розсилала
списки слів на дві колонки: слова, яких не вживати,  слова, яких уживати».
Деякі російсько-українські словники цього часу фактично є російсько-
російськими, оскільки вони подають переклад російських слів на кальки
російських слів. Святослав Караванський назвав ці словники «могильниками
української лексики, що збиватимуть з пантелику не лише сучасників, а й
прийдешні покоління». Унаслідок такої мовної політики українська мова
зводилася до примітивного газетного словника. Таких самих втручань зазнала й
українська термінологія.
Лінгвоцид через приниження престижу мови. «Поетична мова України
стала предметом зневаги i насмiшок», – писав у минулому столiттi М.
Костомаров. «Вы говорите серьезно или по-украински?» – демонструвало свою
дотепнiсть «русскоязычное население» Радянської України в 30-i роки в чергах
за хлiбом, вiдiбраним в українських селян, котрi тим часом корчились, але не зi
смiху, а вiд передсмертних голодових мук.
Ієрархи російської православної Церкви, різко виступивши проти спроб
запровадити українську мову в богослужінні, переконували віруючих, що ця
мова непридатна для служби Божої і взагалі неугодна Богові. Подекуди після
українськомовних богослужінь навіть проводилось переосвячування церков.
Протягом століть українську оголошували мовою «холопською»,
«селянською», згодом «колхозною», одним словом, непрестижною. Цей
стереотип формувався багатьма засобами і є надзвичайно стійким: комплекс
меншовартості української мови не вдалося викорінити дотепер.
Лінгвоцид через боротьбу з друкованим словом. Забороняли видання
українських книжок, часописів; в останнє десятиліття тенденцію скорочення
українськомовних друкованих видань (книжок, газет, журналів) зумовлюють
уже не законодавчі заборони, а економічні чинники.
Лiнгвоцид через «свободу вибору» мови. У життi мов спостерiгається
«воля до влади» (Ф. Нiцше), i незахищенi мови опиняються в ролi попелюшки
або й щезають з лiнгвістичної карти свiту.
Слова про права людини у виборi мови були в законах СРСР, Румунiї,
Угорщини, Польщi, однак реальна дiйснiсть завжди чомусь зводилась до
вибору не української мови, а наслiдок цього «вибору» теж вiдомий: великi
масиви нашого етносу були денацiоналiзованi й асимiльованi сусiднiми
народами.

13
 Зараз, коли українська мова оголошена державною, знову чується галас
про права людини, про свободу вибору мови. А йдеться про одне: як би,
живучи в Українi, не вчити i не користуватись українською мовою.
«Свобода» вибору мови в нинiшнiй Українi означає свободу невибору
української мови. Демократичне гасло прийшло на мiсце колишнiх гласних i
негласних заборон.
Лiнгвоцид через звуження соцiальної приналежностi мови. Вороги
української мови, отже – i українського народу, з давнiх часiв стверджували, що
вона низька, некультурна, оскiльки цiєю мовою нiхто, крiм неписьменних
селян, не послуговується. З погляду полонiзаторiв, нею розмовляють лише «поп
i хлоп», за словами обрусителiв, це мужицька (у новiшi часи – колхозна) мова.
Ще в минулому столiттi було вiдомо, що українська мова – «це не мова
простолюду тiльки, як твердять московськi невiгласи, а мова цiлої нацiї,
полiтичне майбутнє якої iще попереду, але чиє мiсце на право самостiйного
розвитку в ряду цивiлiзованих народiв уже завойоване й не може бути зайняте
нiким iншим» (М. Драгоманов).
«Другосортність» української мови у сфері науки є результатом
колоніальної залежності України. Видатний учений І. Огієнко свого часу не
отримав докторської стипендії лише тому, що писав української мовою і
друкувався в українськомовних журналах.
Лiнгвоцид через «розквiт» мови. Однiєю з вершин марксистської
дiалектики є теза про вiдмирання через розквiт. Не останньою чергою вона
стосувалась i нацiональних мов.
Їх вiдмирання велося з прискоренням, отож треба було показати i iхнiй
розквiт. «Одним з яскравих прикладiв розквiту мов соцiалiстичних нацiй СРСР
є українська лiтературна мова», – писав академiк І. Бiлодiд у 1967 роцi.

3. Стилі сучасної української літературної мови.

Стиль є одним із найдавніших понять гуманітарного знання: воно
вживалося в давньоіндійських поетиках, а також риториках і поетиках Давніх
Греції й Риму. Давні греки стилем називали дерев'яну загострену паличку для
письма, уміння користуватись якою було одним із показників мовної культури.
Пізніше це слово асоціювалося з манерою письма та мовлення і аж до
середньовіччя пов'язувалося з нормативністю, тобто мовними засобами (тро-
пами, фігурами, лексикою, синтаксисом), які передбачає кожен вид словесності.
Нині поняття «стиль» позначає характерну особливість видів діяльності чи її
результату і є засобом реалізації понять різних сфер людських знань, ді-
яльності, реалій, про що свідчить його широка сполучуваність: стиль мови,
стиль мовлення, стиль твору, стиль письменника, стиль газети, академічний
стиль, стиль одягу, стиль поведінки, стиль роботи, стиль плавання тощо.
Стиль (грец. stilus «паличка для письма») (у лінгвістиці) – різновид
літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу
суспільної діяльності мовців і має особливості добору й використання мовних
засобів (лексики, фразеології, граматичних форм, типів речення тощо).

14
 Іншими словами, це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюють
зміст, мета і ситуація мовлення.
За образним висловом Дж. Свіфта, «стиль – це потрібні слова на
потрібному місці». Так, наприклад, слово говорити – нейтральне і може
використовуватися в будь-якій ситуації, ректи – застаріле й урочисте,
балакати – розмовне, мовити – піднесено-урочисте, гомоніти – розмовно-
голубливе, просторікувати – зневажливе, патякати – просторічно-
зневажливе.
Кожний мовний стиль має:
1) сферу поширення і вживання (коло мовців, які ним послуговуються);
2) призначення (виконує функції засобу спілкування, повідомлення,
впливу і под.);
3) форму і спосіб викладу (діалог, монолог, полілог);
4) характерні мовні засоби (слова, вирази, типи речень, граматичні
форми і т. ін.).
Досконале знання специфіки кожного стилю  запорука успіху в будь-
якій сфері спілкування, зокрема й у професійній.
Якими ж стилями слід послуговуватися під час професійного
спілкування?
У сучасній українській літературній мові виділяють такі стилі:
1) розмовний, який має два різновиди:
а) розмовно-побутовий;
б) розмовно-офіційний;
2) книжні стилі (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний,
художній).
Деякі науковці виділяють також епістолярний (стиль приватного
листування) і конфесійний (стиль релігії і церкви: релігійних відправ, молитов,
проповідей, церковних книг тощо).
Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що
використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і науки.
Різновиди наукового стилю
1. Суто науковий (розрахований на фахівців; стиль монографій,
наукових статей, рецензій, наукових доповідей, дисертацій, курсових і
дипломних робіт, рефератів і т.д.), який поділяється на науково-технічний і
науково-гуманітарний.
2. Науково-популярний (використовується для зрозумілого, доступного
викладу наукової інформації нефахівцям; реалізується в неспеціальних
часописах, книгах, науково-популярній літературі).
3. Науково-навчальний (стиль підручників, лекцій, навчальних
посібників, бесід).
Основним призначенням цього стилю є повідомлення про результати
дослідження, формулювання ідей, доведення теорій, обґрунтування гіпотез,
класифікацій, опис ознак, роз'яснення явищ, систематизація знань, узагаль-
нення й висновки досліджень тощо.

15
 Науковий стиль характеризують абстрагованість, інформативність,
понятійність, предметність, логічність, узагальненість, однозначність, точність,
ясність і об'єктивність викладу, лаконічність, доказовість, логізована оцінність,
переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових
відношень, висновки.
Основні мовні засоби цього стилю: абстрактна лексика, символи, велика
кількість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів; часте вживання
іншомовних слів, наукова фразеологія, цитати, посилання, однозначна
загальновживана лексика, безособовість синтаксису, відсутність вказівки на
особу автора.
Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид літературної, мови,
що обслуговує сферу права, влади, адміністрації, комерції, внутрішньо- і
міждержавних відносин.
Основне призначення цього стилю – регулювати ділові відносини мовців
у міжнародній, державно-правовій і суспільно-виробничій сферах,
обслуговувати потреби людей у типових ситуаціях.
Підстилі офіційно-ділового стилю
1. Законодавчий (використовується в законодавчій сфері, обслуговує
офіційно-ділові стосунки між державою і її громадянами; реалізується в текстах
Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо).
2. Дипломатичний (використовується у сфері міждержавних офіційно-
ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури; реалізується в
текстах конвенцій (міжнародних угод), комюніке (повідомлень), нот (звернень),
протоколів, меморандумів (дипломатичних листів), договорів, заяв,
ультиматумів (дипломатичних вимог).
3. Юридичний (використовується в юриспруденції (судочинство,
дізнання, розслідування, арбітраж), обслуговує правові та конфліктні
відносини; реалізується в текстах актів, позовних заяв, запитів, протоколів
тощо).
4. Адміністративно-канцелярський (використовується в професійно-
виробничій сфері, у діловодстві; реалізується в текстах заяв, ділових записок,
службових листів, протоколів, розписок, доручень і т.д.).
Вирізняється цей стиль серед інших регулювально-імперативним
характером, документальністю (кожний офіційний папір повинен бути
оформлений як документ), стабільністю (довго зберігає традиційні форми),
стислістю, чіткістю, високою стандартизацією вислову, суворою
регламентацією тексту. Колорит офіційності формується не так лексикою, як
стабільною композицією тексту.
Публіцистичний стиль – функціональний різновид літературної мови,
призначений для передавання масової інформації.
Різновиди публіцистичного стилю
1. Стиль засобів масової інформації.
2. Художньо-публіцистичний (жанри: памфлети, фейлетони, нариси,
есе (короткі нариси вишуканої форми).

16
 3. Науково-публіцистичний (жанри: літературно-критичні статті,
огляди тощо).
Основним призначенням цього стилю є висвітлення суспільно-
політичних процесів, активний вплив на слухача, спонукання до діяльності,
пропаганда певних думок, ідей, формування громадської думки.
Основні ознаки – поєднання логічності й емоційності, точності,
документальності й образності. Мовні засоби публіцистичного стилю – це
сплав елементів усіх стилів. Характерною ознакою цих засобів є оцінність,
особливо помітна оцінна спрямованість лексичних і фразеологічних одиниць.
Активно використовуються також мовні кліше.
Художній стиль – функціональний різновид літературної мови, що
моделює світ через конкретно-чуттєві образи й виконує естетичну функцію.
Це серцевина стилістичної системи національної мови. Сфера його
використання широка: індивідуальна й колективна творча діяльність, усі види
мистецтва, культура, освіта.
Різновиди художнього стилю
Підстилі в художньому стилі виокремлюють за родами й жанрами
літератури:
1. Епічні (епопея, роман, повість, оповідання, нарис).
2. Ліричні (поема, балада, пісня, поезія); драматичні (драма, трагедія,
комедія, мелодрама, водевіль).
3. Комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка тощо).
Кожний з них має свої особливості мовної організації тексту.
Призначення цього стилю – впливати засобами художнього слова через
систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні
переконання, моральні якості й естетичні смаки.
У художньому стилі все подається через призму соціальної орієнтації,
світогляду, інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора) і все
зображуване спрямовується на особистість читача (слухача). Тому в цьому
стилі (зокрема, в художніх творах), крім об'єктивності реального світу, існує і
суб'єктивність сприйняття його людиною.
Основними ознаками художнього стилю є образність, поетичність,
естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображуваність
(конкретно-чуттєве живописання дійсності – людей, природи, явищ, понять,
якостей, властивостей, відношень).
Художній стиль характеризується найрізноманітнішою лексикою з
переважанням слів конкретно-чуттєвого сприймання (назви осіб, речей, дій,
явищ, ознак); широким вживанням різних дієслівних форм: родових – у
минулому часі й умовному способі, особових – у теперішньому і майбутньому
часі, дійсному і наказовому способах. У художньому стилі представлені всі
тропи та стилістичні фігури: метафора, метонімія, синекдоха, порівняння,
епітет, парономазія, гіпербола, літота, персоніфікація, асонанс, алітерація,
повтори, синтаксичний паралелізм, еліпс, періоди, риторичні запитання та ін.
Також використовуються всі типи речень, синтаксичних зв'язків, всі
можливості інтонування і ритмомелодики. Мова художніх творів співвідносна
17
із загальнонародною мовою, тому в художньому стилі повною мірою
реалізуються виражальні можливості української мови.
Конфесійний) стиль – функціональний різновид літературної мови, який
обслуговує релігійні потреби суспільства.
Функціонує він у культових установах – церквах, монастирях, скитах,
теологічних навчальних закладах, молитовних будинках, а також релігійних
громадах, родинах вірників.
Різновиди конфесійного стилю
1. Біблійний (мова перекладів Біблії).
2. Молитовний (молитви, тропарі, кондаки та ін.).
3. Проповідницький (проповідь, духовна бесіда).
4. Агіографічний (стиль, яким описуються житія святих).
5. Церковних послань.
Конфесійний стиль використовується вірниками у спілкуванні їхніх душ
з Богом, для збереження культових ритуалів, об'єднання вірників у
щиросердній вірі в Бога. Він характеризується особливою урочистістю і
піднесеністю, благозвуччям, символізмом та стійкістю (стандартністю)
стильової норми.
Основними мовними засобами є конфесійна лексика, старослов'янізми,
усталені конфесійні словосполучення, тропи і фігури, складні слова,
інверсійний порядок слів у реченні та словосполученні.
Епістолярний стиль – функціональний різновид літературної мови,
який обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин.
Сфера його використання не має чітко окреслених меж: це побут,
інтимна сфера життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, справочинство.
Основним призначенням цього стилю є обслуговування у формі листів
заочного спілкування людей у всіх сферах їхнього життя.
Залежно від сфери використання листів та інтересів адресатів листування
поділяють на офіційне (службове) і неофіційне (приватне). Офіційним є
листування між державними органами, установами, організаціями, а також між
службовими особами, які перебувають в офіційних відносинах. Таке
листування належить до сфери офіційно-ділового стилю. Неофіційне
листування ведеться між особами, які перебувають в неофіційних стосунках.
Воно має переважно побутовий характер – родинний, інтимний, дружній – і
перебуває у сфері дії усно-розмовного стилю. Тому епістолярний стиль часто
розглядають як писемний різновид (підстиль) усно-розмовного.
Правила написання листів були сформульовані ще в античні часи. З
часом виробилася і стала канонічною структура листа, яка передбачає
наявність привітання і звертання, встановлення контакту, домагання
прихильності, розповідь, прохання, закінчення листа та прощання. Спеціальне
позначення Р.S. означає необхідність істотної дописки після прощальної
формули. Кожний лист повинен містити хоч би два з названих компоненти,
включаючи й обов'язкові змістові формули: підтвердження отримання листа
або вияв радості з приводу його отримання, що прив'язує цей лист до

18
попередньої кореспонденції; запитання про здоров'я і стан справ; твердження
про те, що «більше нема про що писати» та ін.
Початок листа – це мовні етикетні формули, у яких міститься звертання,
вітання, встановлення контакту з адресатом, вияв прихильності автора листа до
адресата. Основна частина містить інформацію, фактичний матеріал у вигляді
розповіді про щось, роздумів, вагань, пропозицій, прохань, завдань.
Завершальна частина також має вигляд мовних етикетних формул із
семантикою вибачень, прохань, побажань, прощань.
Специфіка листів як писемно-розмовного жанру передбачає переведення
живомовної усної безпосередньої комунікації у текстову писемну. У листах
поєднуються елементи уснорозмовного мовлення, оскільки автор є носієм
загальнонародної мови, і елементи писемної, комунікативно-прагматичної,
організованої мови, що чітко виражає наміри автора. До того ж у листах
яскраво виражені ознаки психологічного порядку (автор перебуває у певному
психічному стані) і ознаки художньо-естетичного порядку (автор є
особистістю, носієм певних естетичних, художніх ідей тощо).
Крім листів, до епістолярного стилю належать щоденники, мемуари,
записники, нотатки, календарі.
Розмовний стиль – функціональний різновид літературної мови, яким
послуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні.
Його основними ознаками є неофіційність, невимушеність,
ситуативність, діалогічність, спонтанність, непідготовленість спілкування,
емоційність, використання жестів, міміки тощо.
Функціонує розмовний стиль в усній формі. Розрізняють усне
літературне мовлення, яке ґрунтується на дотриманні норм сучасної
української літературної мови, та розмовно-побутове на наддіалектному й
діалектному рівнях української мови, у якому спостерігається часте порушення
літературних норм.
Розмовний стиль характеризується багатством інтонацій, які неможливо
відтворити на письмі. У цьому стилі наявні також модуляції голосу, емфатичне
розтягування звука, розрив слова на склади, різкі зниження чи підвищення
тону.
Жанри розмовного стилю виокремлюють:
1. За кількістю мовців і характером їх участі у спілкуванні (розповідь
(монолог), діалог і полілог).
2. За цільовою спрямованістю, характером ситуації і соціальними
ролями учасників спілкування (сімейна розмова за обіднім столом, діалог
співробітників на побутові і професійні теми, розмова людини з твариною,
різні види інвективи (лайливе мовлення)) тощо.
3. За мовним матеріалом конотативного (розмовного) значення.
Для української мови розмовний стиль є особливо важливим, бо в
несприятливі для розвитку літературної мови бездержавні часи через політичні
утиски українського народу, через офіційне невизнання його мови, культури,
через надмірні впливи інших мов тільки розмовна мова зберігала власне
українські слова, вислови, моральні засади, етнічні ознаки українства. У період
19
занепаду давньої української літературної мови розмовна мова мала таке
багатство різноманітних виражальних засобів на кожному рівні і таку
уніфікацію вимовних, лексичних, граматичних, стилістичних норм, що змогла
перебрати на себе функцію нової літературної мови і оживити не лише
художній, а й інші стилі.
4. Особливості лексики та синтаксичної організації стилів
професійного спілкування.
Очевидно, що стилями професійного спілкування є розмовно-
офіційний різновид розмовного стилю, офіційно-діловий і науковий.
Розмовно-офіційний підстиль – це засіб усного спілкування на
виробництві, у громадсько-політичній сфері. Розмовно-офіційне спілкування
(або ділове) визначається соціальними функціями мовців, на відміну від
побутового, готується заздалегідь і, як правило, не виходить за межі
обумовленої теми. Для цього підстилю характерне вживання простих коротких
речень, певна емоційність висловлювань, усні діалоги й полілоги, використання
несловесних засобів (жестів, міміки, інтонації, логічних наголосів).
Офіційно-діловий стиль  це один із найдавніших стилів української
мови: його ознаки знаходимо в документах 11-12 століття, в українських
грамотах 14-15 століття.
Найважливішими рисами офіційно-ділового стилю є такі:
1) високий ступінь стандартизації мовних засобів, широке вживання
типових мовних зворотів, наприклад: відповідно до..., у зв’язку з тим, що...,
доводимо до Вашого відома... Сподіваємося на подальшу плідну співпрацю;
2) точність, послідовність і лаконічність викладу;
3) відсутність образності, емоційності, індивідуальних авторських рис;
4) наявність реквізитів, які мають певну черговість і постійне місце;
5) для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти;
6) лексика здебільшого нейтральна, уживається в прямому значенні;
відсутні діалектизми, жаргонізми, вигуки, частки, іменники з суфіксами
суб’єктивної оцінки;
7) речення переважно прості, поширені, з прямим порядком слів; вставні
слова, як правило, стоять на початку речень.
Отже, основні мовні засоби офіційно-ділового стилю  широке
використання суспільно-політичної і адміністративно-канцелярської
термінологій, номенклатурних найменувань, включення в текст
складноскорочених слів, абревіатур; часте вживання віддієслівних іменників,
відіменних прийменників, складних сполучників, а також стійких
словосполучень, що служать для зв'язку частин складного речення,
використання називних речень з перерахуванням; безособові, інфінітивні,
неозначено-особові, узагальнено-особові речення, іменний присудок, складні
синтаксичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти;
тенденція до вживання складних речень, що відображають логічне
підпорядкування одних фактів іншим; відсутність емоційно-експресивних
мовних засобів; слабка індивідуалізація мовлення.

20
 Науковий стиль як стиль професійного спілкування
призначений для інформування про результати наукових досліджень,
обґрунтування гіпотез, класифікації та систематизації знань, впливу на інтелект
читача або (рідше) слухача.
Найважливіші особливості наукового стилю:
1) логічність, недвозначність викладу;
2) насиченість термінами, абстрактною лексикою;
3) використання складних речень із вставленими конструкціями,
відокремленнями;
4) документування тверджень (наявність цитат, посилань);
5) монологічний виклад.
Основні мовні засоби цього стилю: абстрактна лексика, символи, велика
кількість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів; часте вживання
іншомовних слів, наукова фразеологія, цитати, посилання, однозначна
загальновживана лексика, безособовість синтаксису, відсутність вказівки на
особу автора.
Фахівець повинен досконало володіти всіма стилями літературної мови,
які використовуються в професійному спілкуванні.

Перевірте свої знання

1. Яка наука вивчає мову з погляду її походження, розвитку,
функціонування в суспільстві?
1) стилістика;
2) семасіологія;
3) лінгвістика;
4) граматика.
2. Мова – це:
1) біологічне явище;
2) процес спілкування, який відбувається у певній аудиторії і в певних
часових рамках;
3) ідеальна система матеріальних одиниць, яка знаходиться поза часом і
простором.
3. Найважливішими є три наступних функції мови:
1) номінативна, волюнтативна, експресивна;
2) комунікативна, мислетвірна, пізнавальна;
3) професійна, комунікативна, естетично-культурологічна;
4) номінативна, експресивна, ідентифікаційна.
4. Яка з функцій мови відповідає за називання предметів, процесів,
якостей, кількостей, ознак тощо?
1) номінативна;
2) експресивна;
3) комунікативна;
4) естетично-культурологічна.
5. За генеалогічною класифікацією українська мова належить до:

21
 1) угро-фінської сім'ї, слов'янської групи, південнослов'янської
підгрупи;
2) тюркської сім'ї, слов'янської групи, західнослов'янської підгрупи;
3) індоєвропейської сім'ї, слов'янської групи, східнослов'янської
підгрупи.
6. Стилі – це:
1) сукупність мовних засобів, що свідомо використовуються мовцем
за певних умов спілкування;
2) функціональні різновиди загальнонаціональної мови, які різняться
типовими мовними засобами залежно від сфери людського спілкування.
3) сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та ха -
рактером висловлювання.
7. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх. Яке
головні ознаки властиві стилям:
1) усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями й
невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня
участь у ньому;
2) урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти, благозвуччя,
символізм та стійкість стильової норми;
3) образність, поетичність, естетика спілкування, експресія як
інтенсивність вираження, зображуваність;
4) інформативність, понятійність і предметність, об’єктивність,
логічна послідовність, узагальненість, точність, лаконічність,
переконливість, аргументація, висновки;
а) публіцистичному стилю;
б) розмовному стилю;
в) художньому стилю;
г) науковому стилю.
8. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх. Яке
головне призначення стилів:
1) слугувати розв'язанню суспільно-політичних питань, активно
впливати на читачів, переконувати у справедливості певної ідеї;
2) впливати засобами художнього слова через систему образів на розум,
почуття i волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та
естетичні смаки;
3)допомагати віруючим у спілкуванні їхніх душ з Богом, зберігати i
продовжувати культові ритуали, об'єднувати віруючих одним почуттям
щиросердної віри в Бога;
4) обмін інформацією, думками, враженнями, висловлювання прохання
чи надання допомоги, виховний вплив; зaci6 невимушеного спілкування;
а) розмовного стилю;
б) публіцистичного стилю;
в) художнього стилю;
г) конфесійного стилю.
9. Метою мовця у межах наукового стилю є:
22
 1) установлення психологічного контакту із співрозмовником;
2) об'єктивний, зрозумілий, доказовий, точний і неупереджений ви -
клад інформації;
3) формування загальнолюдських і національно свідомих естетичних,
культурних і психологічних смаків окремої людини і нації у цілому.
10. Головною метою мовця у межах художнього стилю є:
1) формування загальнолюдських і національно свідомих естетичних,
культурних і психологічних смаків окремої людини і нації у цілому;
2) установлення психологічного контакту із співрозмовником;
3) спонукання до активної дії і прийняття рішень.
11. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.
Мовними особливостями стилів є:
1) науковий стиль;
2) художній стиль;
3) офіційно-діловий стиль;
4) публіцистичний стиль.
а) використання суспільно-політичної, емоційно забарвленої лексики;
б) використання канцелярської лексики;
в) широке застосування слів у переносному значенні;
г) гранично точний виклад.
12. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.
Основними жанрами стилів є:
1) монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези; книги,
статті в неспеціалізованих журналах; підручники, лекції тощо;
2) закони, укази, статути, постанови; міжнародні угоди, повідомлення,
звернення, протоколи; накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви тощо;
3) газети, часописи, радіо, телебачення, реклама; памфлети, фейлетони,
нариси, есе; критичні статті, аналітичні огляди, соціальні портрети тощо;
4) епопея, роман, повість, оповідання, нарис; поема, балада, пісня,
поезія; драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль;
а) наукового стилю;
б) публіцистичного стилю;
в) художнього стилю;
г) офіційно-ділового стилю.

Контрольний тест
1. Дайте визначення поняттю «мова».
2. Назвіть відомі вам функції мови. Чому когнітивну функцію мови
називають ще акумулятивною? Від чого залежить реалізація функцій мови?
3. Проаналізуйте основні теорії походження мови.
4. Дайте визначення поняттю «національна мова» і проілюструйте
особливості функціонування української мови у зв’язку з мовною політикою.
5. Назвіть заходи держави щодо розв’язання питань розвитку мови в
країні.

23
 6. Дайте визначення поняттю «стилі мовлення» і коротко схарактеризуйте
кожний із них.
7. Схарактеризуйте науковий і діловий стилі мовлення та сформулюйте
основні вимоги до них.
8. Від чого залежить оцінка рівня розвитку мови та її здатності
обслуговувати всі сфери життя суспільства?

Тема 1.2. Літературна мова. Мовна норма. Культура мови.

Культура мовлення під час дискусії
1. Поняття літературної мови. Мовна норма, варіанти норм.
2. Ознаки та аспекти культури мовлення. Мовленнєва культура 
критерій професійної майстерності фахівця.
3. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи
підвищення мовленнєвої культури.
4. Культура мовлення під час дискусії.

Література
1. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002.
2. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення.  Львів, 1990.
3. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української
літературної мови. – К., 1999.
4. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навч. посібн. –
Вінниця, 2003.
5. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / за ред. Н.Д.Бабич.
– Чернівці: Книги ХХІ, 2005.
6. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль,
2000.
7. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навчальний
посібник. – К.: Знання, 2006.

1. Поняття літературної мови. Мовна норма, варіанти норм.

Національна мова  це мова певного народу в усіх її виявах: літературна
мова, діалекти, територіальні й соціальні жаргони, просторіччя.
Літературна мова  це впорядкована форма національної мови, що має
певні норми, розвинену систему стилів, усну й писемну форму, багатий
лексичний фонд.
Літературна українська мова пройшла три періоди свого розвитку:
давньоукраїнський (ХІ – ХІІІ ст.);
староукраїнський (ХІV – середина ХVІІІ ст.);
сучасний, або новий (з кінця ХVІІІ ст. дотепер).
Перші писемні пам'ятки, у яких зафіксовано ознаки української мови і які
збереглися до наших днів, сягають ХІ ст. (Остромирове Євангеліє 1056 – 1057
рр., «Ізборники Святослава» 1073 р. і 1076 р.).

24
 Пам'ятками другого етапу є грамоти, акти ХІV – ХV ст., «Судебник»
князя Казимира 1468 р., «Литовський статут» 1566, 1588 рр. (українська, або
руська, мова була офіційною мовою Великого Литовського князівства), перший
переклад Євангелія українською мовою - Пересопницьке Євангеліє 1556–1561
рр., «Словник» і «Граматика» Лаврентія Зизанія (1596 р.), «Лексикон
словенороський» Памво Беринди (1627 р.), твори Мелетія Смотрицького, Івана
Вишенського, Кирила Ставровецького.
Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798
рік, коли вийшли друком три перші частини «Енеїди» Івана Котляревського,
написані народною мовою.
Отже, зачинателем нової української літературної мови став Іван
Котляревський, а основоположником – Тарас Шевченко, який синтезував усе
найкраще з книжних традицій старої мови, запозичень, з усної творчості та
мовлення українців Наддніпрянщини, відшліфував мовні норми.
Українська літературна мова як вища форма національної мови
характеризується наявністю усталених норм, які є обов’язковими для всіх її
носіїв. Унормованість – одна з головних ознак української літературної мови.
Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних
засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному
етапі.
Мовні норми характеризуються:
- системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);
- історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку
мови);
- соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами
суспільства);
- стабільністю (не можуть часто змінюватися).
У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:
1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:
- тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому,
Польщьа);
- дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб,
репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);
- голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не
малако, патреби, дарога);
- літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);
- буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не
сижу, кукуруза);
- літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування,
гатунок).

2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування), наприклад:

ненáвисть, серéдина, новúй, близькúй, чотирнáдцять, тéкстовий, мáбуть,
зáвжди, літόпис, бáйдуже, випáдок, ідемό, підýть, рáзом, прúятель, пόказ.

25
 3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень,
родів, чисел, ступенів порівняння і под.), наприклад:
- уживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію
Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;
- уживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку:
декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи
осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку,
ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька
іменників  назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно
чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і
газу панові Титаренку Сергію Олександровичу;
- уживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією
або родом занять та фемінітивних форм: професор/ка Городенська, лікар/ка
Тарасова, заслужений учитель/ка України Степова, декан Світлана Шевченко,
викладач/ка Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под.
використовуються не лише в розмовно-побутовому стилі, як і аспірантка,
артистка, журналістка, авторка – у професійному мовленні);
- чоловічі прізвища на -ко, -ук відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені
Ткачук), Василя Марченка (але Мар’яни Марченко), Максимові Брикайлу (але
Тетяні Брикайло);
- форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий,
найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий); швидше, найшвидше,
якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш
швидкіше і т.д.);
- визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ,
нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок  чоловічого роду; слова
бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло
– середнього;
- використання іменників, прикметників тощо замість активних
дієприкметників: завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов’язків (а
не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість
відпочиваючі) і т.д.

4. Лексичні (норми правильного слововживання), наприклад:

Правильно: Неправильно:
зіставляти співставляти
численний багаточисельний
нечисленний малочисельний
збігатися співпадати
наступний, такий слідуючий
навчальний, освітній учбовий

5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень,

уживання прийменників), наприклад:

26
 Правильно: Неправильно:
згідно з наказом згідно наказу
відповідно до інструкції у відповідності з інструкцією
проректор з наукової роботи проректор по науковій роботі
лекція з математики лекція по математиці
повідомити факсом повідомити по факсу
робота за сумісництвом робота по сумісництву

6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від

ситуації), наприклад:
Неправильно:
залишилося лише
пам’ятний сувенір
моя автобіографія
захисний імунітет
глухий тупик
Правильно:
залишилося тільки
сувенір, пам’ятний подарунок
автобіографія, моя біографія,
життєпис
імунітет
глухий кут, тупик

7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі).

8. Орфографічні (норми написання слів).
9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).
Останні три типи мовних норм (графічні, орфографічні, пунктуаційні)
називаються правописними.

2. Ознаки та аспекти культури мовлення. Мовленнєва культура 

критерій професійної майстерності фахівця.
З кінця 90-х років розпочався новий етап розвитку української
літературної мови. Новий статус української мови як державної сприяв
самовиявленню національного генотипу, піднесенню престижу та ширшому
функціонуванню державної мови в Україні.
Фахова мова базується на законах української мови, на її лексичних,
морфологічних і синтаксичних нормах. Мовні засоби, що використовуються в
діловому мовленні, досить різноманітні, проте багатоаспектність лексики
(медичної, економічної, фінансової, виробничої, адміністративної,
управлінської та ін.) передбачає одну й найважливішу вимогу –
використовувати усталені терміни, формули, звороти мови, що увійшли в
діловий стиль у різних комунікативних ситуаціях діяльності. Саме
стандартизація ділового мовлення суттєво полегшує роботу, підвищує рівень
поінформованості, сприяє забезпеченню умов для створення та розвитку
культурного суспільства.
Через освоєння сучасної української термінології, що є невід'ємною
частиною лексичної системи мови, реалізується комунікативно-прагматична
мета: досягнення високого рівня культури ділового мовлення.
Будь-який фах передбачає висококваліфіковане володіння словом, бо це
вміння якнайтісніше пов'язане з усними виступами.
27
 Мовна культура – невід'ємна від загальної культури людини. Від уміння
володіти словом значною мірою залежить якість діяльності чи ефективність
виконання фахової роботи.
Культура мови – це
1) сукупність комунікативних якостей літературної мови, що
виявляються за різних умов спілкування відповідно до мети та змісту
висловлювання;
2) удосконалення літературної мови й індивідуального мовлення,
виявлення тенденцій мовного розвитку, реальне втілення в мовній практиці
норм літературної мови; відповідна мовна політика в державі;
3) самостійна лінгвістична дисципліна, яка на основі даних лексики,
фонетики, граматики, стилістики формує критерії усвідомленого ставлення
до мови й оцінювання мовних одиниць і явищ, виробляє механізми нормування і
кодифікації (введення в словники та у мовну практику).
Тож культура мови – це прагнення знайти найкращу форму для
висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. За
словником лінгвістичних термінів, культура мови  це ступінь відповідності
нормам вимови, слововживання та ін., установленим для певної мови; здатність
наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні.
Якщо норма існує на рівні «правильно-неправильно», то культура мови 
на рівні «краще, точніше, доречніше». Опанування норм сприяє підвищенню
культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки, загальної
культури людини.
Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої
діяльності людини й визначає її культуру мовлення.
Формуванням культури мовлення як вмінням володіти мовою займається
наука мовного навчання – культура мовлення.
Культура мовлення – лінгводидактична наука, яка вивчає стан і іі,
статус (критерії, типологію) норм сучасної української мови в конкретну
епоху та рівень лінгвістичної компетенції сучасних, мовців, соціальний та
особистісний аспекти їх культуромовної діяльності.
Для нас поняття культури мови має теоретичний і практичний аспекти.
Теоретичний аспект передбачає ознайомлення з мовними нормами, а
практичний – власне мовну майстерність – володіння нормами літературної
мови, уміння користуватися її виражальними засобами в різних умовах
спілкування відповідно до мети та змісту мовлення.
На формування культури мовлення впливають такі чинники:
- система норм літературної мови (мовний компонент культури
мовлення). Граматична і стилістична грамотність, повнота розуміння мовної
одиниці і володіння законами логіки при створенні і сприйнятті текстів
визначають правильність, точність і логічність мовлення в конкретній ситуації
або певній сфері спілкування;
- сукупність етичних правил свого народу (етичний компонент культури
мовлення). Правильність мовлення передбачає також знання культурної
традиції та заборон (табу), розуміння, що таке доречність і чистота мовлення;
28
 - мета й обставини спілкування (комунікативний компонент культури
мовлення). Крім володіння мовними нормами і знання культурно-етичних
варіантів, на культуру мовлення впливає вміння гнучко поводитися в
конкретній ситуації, зокрема висловлюватися доречно, лаконічно, ясно;
- національні уявлення про красу мовлення (естетичний компонент
культури мовлення). Краса українського мовлення формується евфонічністю
(милозвучністю), словниковим багатством, різноманітністю граматичних
конструкцій і стилістичною виразністю;
- мовна освіта і загальна освіченість мовців.
Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:
- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного
мовлення);
- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість
мовлення);
- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів
мови, які роблять мовлення багатим і виразним);
- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних
сферах життєдіяльності).
Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною
мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними
комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями культури мовлення є
правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство,
виразність, чистота.
Правильність мовлення забезпечується відповідністю чинним нормам.
Під нормою ж розуміють сукупність мовних засобів, які вважаються
зразковими на певному етапі розвитку суспільства.
Розрізняють орфоепічні, акцентуаційні, лексико-фразеологічні,
граматичні та стильові норми. Відповідно існує орфоепічна, акцентуаційна,
лексико-фразеологічна, граматична та стильова правильність мовлення. До них
належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила
наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, стилістична
нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.
Відомий філософ Мартін Гайдеггер писав, що мова – це наш дім буття.
Тож чистота мовлення – вияв охайності того, хто говорить чи пише.
Українську мову можуть засмічувати:
- нелітературна вимова;
- слова, які перебувають за межею нормативності (кальки з російської
мови, росіянізми, діалектизми, жаргонізми, просторічні, вульгарні слова,
канцеляризми, слова-паразити, так звані «модні» слівця, іншомовні слова й
под.);
- іншомовні слова, якщо їх ужито без потреби.
Щоб мовлення було чистим, потрібно:
1. Стежити за вимовою слів найкращими дикторами радіо й
телебачення, відомими мовознавцями.
2. Намагатися наслідувати вимову цих людей.
29
 3. Не забувати про те, що вживання елементів, які перебувають поза
літературною мовою, допустиме лише з певною стилістичною настановою
(напр., створення комічної ситуації та под.).
4. Пам'ятати про те, що намагання наслідувати мовлення пересічних
громадян, обивателів – це вияв залежності від маси, натовпу. Добірне
мовлення – вияв індивідуальності, елітарності духу.
5. Переборювати спокусу говорити «як усі», формувати й гартувати
своє мовне «я».
6. Прагнути використовувати рідномовні словникові багатства, а до
іншомовних слів звертатися лише в разі нагальної потреби.
7. Контролювати чистоту мовлення за відповідними словниками.
Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета
мовлення та значення слова. Уміння оформляти й виражати думки адекватно
предметові або явищу дійсності зумовлюється знанням об'єктивної дійсності,
постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови.
Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним
у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Розуміння предметно-
понятійної віднесеності слова, його емоційно-експресивного забарвлення, місця
в стилістичній палітрі, сполучуваності з іншими словами – усе це в комплексі
дає нам знання слова, уміння виокремити його з мовної системи.
Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, багатства
його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логікою думки,
законами її мовного вираження. Точність визначається та етикою мовця. Саме
повага до співрозмовника не дозволить погано знати предмет розмови.
Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно
правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність,
яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об'єктивної реальної
дійсності.
Логіка (від грец. – проза, наука про умовивід) - прийоми, методи
мислення, з допомогою яких формується істина. Логічність виявляється на рівні
мислення, залежить від ступеня володіння прийомами розумової діяльності.
Пригадаймо безліч народних прислів'їв, які підтверджують цей органічний
зв'язок: Яка головонька, така й розмовонька; Який розум, така й балачка; Хто
ясно думає, той ясно говорить. Логічність пов'язана з точністю мовлення на
всіх мовних рівнях, тобто знанням мови. Правильні, конструктивні думки й
добре знання мови породжують логічно правильне мовлення.
Виразність мови забезпечується:
1. Дотриманням правильної вимови голосних і приголосних звуків,
нормативним наголошуванням слів.
2. Правильним застосуванням елементів просодики.
3. Образно-емотивною насиченістю мови.
Виразність вимови звуків та звукосполучень забезпечується дотриманням
орфоепічних й акцентологічних норм. Просодичні властивості мовлення
забезпечуються логічним наголосом та інтонацією, яка включає в себе
мелодику, паузи, темп і тембр мовлення. Одна з перших вимог усного мовлення
30
– чітка дикція. Дикційна нечіткість – це прояв зневажливого ставлення до
слухачів. Щодо дикції є такі поради:
- не можна говорити швидко;
- не варто розтягати мовлення, це призводить до монотонності;
- треба остерігатися звукового згасання останніх слів у реченнях і
«ковтання» у словах останніх складів, які не стоять під наголосом, від цього
може виникнути двозначність, спотворення змісту;
- вимова повинна бути виразною;
- вимова повинна бути чіткою;
- дотримуйтеся правил милозвучності українського мовлення.
Контекстуальна доречність мовлення виникає там, де слова
поєднуються за змістом (наприклад, магістерський орден – магістерське
дослідження; ефективний урок – афективні емоції).
Ситуаційна доречність – це відповідність мовлення обставинам
спілкування (усна чи писемна форми; діалог, монолог чи полілог; тема і мета
висловлювання; ділова чи невимушена обстановка; освіта, вік, культурні запити
мовців). Наприклад, на загальних зборах трудового колективу між колегами
недопустимий грубий або фамільярний тон розмови, втручання в особисте
життя.
Стильова доречність виникає там, де мовці обирають засоби певного
стилю залежно від умов спілкування. Скажімо, у ділових паперах не варто
використовувати емоційно забарвлені слова (дуже прохаю не відмовити мені),
а в науковому мовленні – елементи розмовного стилю (один-однісінький
приклад).
Інтонаційна доречність – це відповідність інтонації змісту слів, меті
мовлення. Наприклад, під час проведення нарад, засідань, дискусій не слід
висловлювати свої докази сердито, підвищуючи голос, з нотками уїдливості,
зневаги.
Багатство мовлення – це використання широкого діапазону мовних
одиниць, форм і значень. Воно виявляється у слововживанні, використанні
фразеологізмів, граматичних та стильових форм, інтонаційних відтінків.
Лексичне багатство досягається вживанням слів, різних за звучанням і
значенням (синонімів, антонімів, омонімів, паронімів); активної і пасивної
лексики (до активної належать загальновживані слова, терміни і
професіоналізми, а до пасивної – рідковживані лексичні одиниці, тобто
архаїзми, історизми й неологізми); слів із прямим та переносним значенням;
рідномовних та іншомовних лексичних одиниць і т.д.
Мовлення фахівця збіднюється надмірним використанням «зужитих»
слів, лексичних штампів. У виробничих характеристиках, звітах про виконану
роботу надуживається слово «даний» (даний робітник, даний період роботи, на
даний час і т.д.). А проте аналізоване слово можна замінити на зазначений,
вказаний, наведений, названий, цей.
До виділених комунікативних ознак можна додати й інші, що свідчать
про високий рівень культури, бездоганність і зразковість мовлення, уміння
використовувати дар слова з усією повнотою: достатність, стислість,
31
чіткість, нестандартність, емоційність, різноманітність, внутрішня
істинність, вагомість, щирість та ін.
Культура усного чи писемного мовлення удосконалюється від
орфографічно-пунктуаційної грамотності до стилістичної виразності та
комунікативної доцільності, далі до комунікативної оптимальності і, нарешті,
до мовної майстерності, яка базується на всіх ознаках попередніх рівнів мови і
має свої ознаки – образність і творчість. Мовна майстерність здобувається не
лише навчанням, сумлінною працею, а й талантом.
Незаперечним є той факт, що носій високої загальної культури ніколи не
дозволить собі засмічувати мовлення, псувати мову, якою він користується,
порушувати її внутрішні закони. Скалічена мова ніколи не підносила людину, а,
навпаки, принижувала, примітизувала її мислення, заважала їй інтелектуально
зростати. Основними причинами низької культури усної мови є значний вплив
суржику та недостатнє знання норм літературної вимови.
Становлення особистості відбувається завдяки мові й мовним засобам,
зокрема її лексико-понятійному арсеналу. Мова є критерієм освіченості та
індивідуальності людини. Як зазначав український мовознавець Олександр
Потебня (1835—1891), «мовна індивідуальність виділяє людину як особистість
і чим яскравіша ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості
суспільства».
Між рівнем освіченості, загальної культури й рівнем мовної культури
людини існує співмірність і залежність. Освічена людина може осягнути кілька
мов. Однак важливо, щоб чужі мови не заступали мову своєї нації.
Інтелектуальне зростання кожної молодої людини передбачає інтенсивне
вивчення державної мови, оволодіння її літературними нормами, вироблення
вміння користуватися всіма мовними одиницями залежно від умов
спілкування, мети і змісту мовлення, бо мова є засобом інтелектуально-
культурних досягнень особистості та способом їх репрезентації в суспільстві.
Отже, справедливо говорять, що культура рідної мови – важливий
показник загальної культури людини.

3. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи

підвищення мовленнєвої культури.
Беззаперечним є те, що мова – складова професійної компетенції – є
показником загальної культури, а тому кожному мовцеві слід дбати про високу
культуру мовлення.
Головним завданням культури мови на даному етапі розвитку
українського суспільства є:
♦ виховання навичок літературного спілкування;
♦ пропаганда іі засвоєння літературних норм у слововжитку,
граматичному оформленні мови: у вимові та наголошуванні;
♦ неприйняття спотвореної мови або суржику.
Людина з низькою культурою мовлення порушує правила
слововживання, граматики, вимови та наголошення, написання. Якщо ж

32
людина володіє культурою мовлення, то про неї кажуть, що це людина
розвинутого інтелекту і високої загальної культури.
У чому ж виявляється культура мовлення?
Як уже зазначалося, насамперед, у таких аспектах, як: нормативність,
адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення.
Нормативність – це дотримання правил усного та писемного мовлення:
правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень,
діалогу, теплу, це дотримання загальноприйнятих стандартів. Наше завдання –
розвити в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до
предмета розмови.
Український народ здавна відзначався культурою мовних стосунків. Так,
турецький мандрівник Евлія Челебі, після перебування в 1657 році в Україні
писав, що українці – це стародавній народ, а їхня мова всеосяжніша, ніж
перська, китайська, монгольська. До речі, його цікавили лайливі слова у різних
мовах. Так от, у цій «всеосяжній» українській мові йому вдалося знайти аж
чотири лайливих вирази: «щезни, собако», «свиня», «чорт», «дідько».
Культура мовлення суспільства – це чи не найяскравіший показник стану
його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив
мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина –
тривожні симптоми духовного нездоров’я народу.
Нинiшнiй низький рівень мовленнєвої культури в Україні – породження її
колоніального становища. Причини недостатнього рівня культури мовлення в
тому, що й у суверенній Україні продовжується русифiкацiя майбутньої
національної iнтелiгенцiї через вищу школу.
Катастрофічно не вистачає українських пiдручникiв, словників,
довідкової літератури тощо, зникають українські газети й журнали, майже не
видається українська художня література, як i раніше, не демонструються
фільми українською мовою. Не перекладається українською мовою сфера
виробництва, торгiвлi, послуг i т.д.
Україна переповнена російськомовними художніми, рекламними,
iнформацiйними та періодичними виданнями. Їх мета – не задоволення потреб
росіян в Україні, а русифiкацiя українців та інших народів України на рiднiй
землі.
Двомовність стала в Україні масовішою серед українців, причому
вимушеною, непропорційною. Склалося так, що можна десятиліттями жити в
Україні, не будучи «двомовним» – достатньо знати одну мову, звичайно, не
українську, а росiйську.
«Суржикізація» української мови всіляко підтримується. Боротьба за
чистоту української мови, яка по суті є боротьбою із засміченням її русизмами,
вважається одним із виявів українського націоналізму.
Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти
його з української мови на російську чи навпаки чомусь перестали сприйматись
як пляма на службовому мундирі.
Сьогодні культура й мова виявилися об'єднаними в царині духовних
вартостей кожної людини та всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде
33
заперечувати, що через низьку культуру мови виявляються виразні ознаки
бездуховності.
Усі шляхи підвищення особистої культури мовлення передбачають тільки
наполегливу й самовіддану працю. Їх можна визначити як тверді принципи і як
звичайні практичні поради:
• стежити за своїм мовленням, аналізувати його, контролювати
слововживання, у разі потреби перевіряти за відповідним словником.
Навчитися чути себе, таким чином виробляти чуття правильного мовлення;
• створити настанову на оволодіння нормами української
літературної мови, на удосконалення знань. Для цього звертатися до правопису,
посібників, довідників, учитися самостійно, стежити за змінами норм;
• свідомо й відповідально ставитися до слова;
• записувати цікаві думки майстрів слова, вчити напам'ять афоризми,
вірші. Таким чином можна збагатити лексичний запас, пізнати красу і силу
слова, його змістові тонкощі, набути досвіду образно-стилістичного
слововживання. Так проникають у скарби мови, шліфують стиль, підвищують
словесно-естетичний рівень;
• оволодівати жанрами функціональних стилів. Потрібно однаково
добре вміти написати вітальну листівку, заяву, доручення, лист для електронної
пошти, підготувати науковий реферат чи публічний виступ та ін.;
• активно пізнавати світ, культуру, розвивати здібності до наук – це
підвищує інтелектуальний рівень особистості і віддзеркалюється у мовленні;
• удосконалювати фахове мовлення. Для цього читати фахову
літературу (наукові статті, фахові газети й журнали), постійно користуватися
спеціальними енциклопедичними і термінологічними словниками, набувати
практики публічних виступів із фахової тематики (використовувати нагоду
виступити з рефератом чи з доповіддю на студентській науковій конференції);
• прислухатися до живого слова високих авторитетів на сцені, на
трибуні, за кафедрою, у храмі та в інших сферах і наслідувати найкращі зразки;
• не піддаватися впливам «модних» тенденцій, аби прикрасити
мовлення екзотичним чужомовним словом, «демократизувати» жаргонізмом;
уникати мовної агресії;
• намагатися не впадати в крайнощі – не бути ні сором'язливим
маломовним мовчуном, ні велемовним самовпевненим балакуном, а говорити
тільки тоді, коли є що сказати.
Мовна культура кожної людини, зокрема й студентів, має стати надійною
опорою у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів.
Обов’язковою ознакою високої мовної культури є володіння лексичним
багатством рідної мови. Кожна культурна людина з вищою освітою має вчитися
глибше пізнавати тонкощі рідної мови, сприймати гру відтінків рідного слова
(учитися серцем сприймати красу слова). Адже українська мова може
здивувати й захопити.

34
 4. Культура мовлення під час дискусії.
Дискусія – це обговорення будь-якого спірного питання. В основному
дискусії проводяться серед науковців. У науковій дискусії дуже важливо
формулювати свої думки однозначними й точними словами, терміни
обов’язково пояснювати й стежити за тим, щоб обговорення не відхилялося
від головної проблематики.
Диспут (від латинського disрutо – сперечаюся, розмірковую) – це
активне обговорення проблеми, що цікавить його учасників, палка
суперечка, викликана бажанням якомога глибше розібратися в питаннях, що
обговорюються.
Ми любимо повторювати за древніми, що «в суперечці народжується
істина». Однак для того, щоб відшукати цю істину, слід навчитися вести
диспут правильно, дотримуючись основних загальноприйнятих правил
ведення дискусії. Основи етикету суперечки складалися історично. У книзі
професора С.І. Поварніна «Мистецтво дискусії», яка була вперше видана в
1918 р., викладені деякі правила етикету суперечки.
Цитуємо основні їх положення:
1. «...перший обов'язок і одна з найважливіших властивостей
хорошого суперника в суперечці – уміти їх (протилежні докази) вислухати,
точно зрозуміти й оцінити.
Уміння слухати – уміння важке: без нього – хороший супротивник у
дискусії –немислимий.... Це фундамент мистецтва суперечки».
2. Важлива умова справжньої та чесної дискусії — повага до
переконань і поглядів суперника, якщо ми бачимо їх щирість.
Манера вважати людину з іншими поглядами на життя ідіотом або
мерзотником – ознака некультурного, нерозвиненого розуму, вузького
кругозору.
3. Велике значення в дискусії має манера її вести. Тут теж є багато
різновидів і відтінків. Одні сперечаються «по-джентельменськи», «по-
лицарськи»; інші – за принципом: «на війні як на війні». Треті – просто «по-
хамськи»... .
Джентельменське дискутування – це найвища форма в цій драбині форм
суперечки. У такій дискусії не допускаються ніякі недозволені прийоми.
Супротивники поважають думки один одного, ніколи не опускаючись до
висміювання, зневажливого тону, грубощів чи недоречних дотепів.
Суперники намагаються гідно оцінити точку зору один одного.
Це найвища форма ведення дискусії, для якої необхідні розум і
душевна рівновага...
Суперечка «по-хамськи» – це. перш за все, відкрита неповага до
думок супротивника. Якщо той, хто дискутує; допускає грубощі,
презирливий тон, якщо він вживає слова, що близькі до нецензурних,
підсміюється, підморгує слухачам – то це все особливості такої манери
дискутування, яку називають хамською.
4. Надзвичайно важливо, як ми ведемо дискусію: спокійно,
урівноважено чи збуджено, схвильовано, навіть розлючено. Тут можливо
35
сказати, що існує правило: якщо умови суперечки приблизно рівні, то
виграє її завжди й незмінно холоднокровніший супротивник.
Аргументація повинна бути переконливою, стосуватися суті справи,
демонструвати причиново-наслідкові зв’язки. Недоцільно наводити
відразу всі відомі вам докази. Коли ви зауважили, що співрозмовник
говорить неправду, попросіть його повторити або уточнити сказане,
зазвичай це спрацьовує. Якщо опонент зігнорував наведені вами
аргументи, які, на вашу думку, є важливими, то про них можна нагадати
фразами: Ви ще не висловилися щодо…; Чи не могли б Ви сказати, якої Ви
думки про…; Ви чомусь не зауважили…
Російський професор В.Т. Лісовський, який багато років займався
методикою диспутів, склав «Пам'ятку учаснику дискусії», у якій
сформулював основні правила ведення полеміки:
1. Перед тим, як сперечатися, подумайте, про що ви будете говорити.
2. Сперечайтеся чесно й щиро, не перекручуйте думок і слів
товаришів.
3. Починаючи дискусію, ясно й чітко сформулюйте положення, ко трі
будете відстоювати, доводити. Ці тези повинні залишатися незмінними
протягом усієї дискусії.
4. Пам'ятайте, що найкращим доказом чи спростуванням є точні й
незаперечні факти.
5. Доводячи й спростовуючи, говоріть ясно, просто, чітко, точно.
Намагайтеся говорити своїми словами.
6. Якщо доведено хибність думки, майте мужність визнавати пра воту
свого «противника».
7. Закінчуючи виступ, підведіть підсумки, сформулюйте висновки.
8. Пам'ятайте, що головне в дискусії – аргументи, логіка, доведення.
Міміка, жести, вигуки як аргументи не приймаються.
Загалом же найкращий, найефективніший спосіб переконати
співрозмовника, спонукати його до зміни поглядів, уникнути суперечок – це
розмовляти з ним так, аби він сам дійшов потрібного для вас висновку.

Перевірте свої знання

1. Національна мова – це:
1) сукупність усіх територіальних діалектів, соціальні жаргони, націо-
нальний фольклор і літературна мова як вища форма національної мови, що
об'єднує народ (або народи) у націю;
2) державна мова, офіційна мова, мова національних меншин, мова
національностей;
3) регіональні мови, нетериторіальні мови, літературна мова,
національний фольклор.
2. Відшліфована, унормована форма загальнонародної мови, що
обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей – це:
1) державна мова;
2) літературна мова;
36
 3) офіційна мова;
4) мова радіо, преси, телебачення.
3. Сучасна українська літературна мова утворилася на основі:
1) кращих зразків тогочасної літературної мови (І.Котляревський,
Г.Квітка-Основ'яненко та ін.);
2) українського фольклору і народної мови галицько-волинського
зразку;
3) народної мови київсько-полтавського зразку, українського
фольклору і кращих зразків тогочасної літературної мови (Т.Шевченко,
І.Котляревський, Г.Квітка-Основ'яненко та ін.).
4. Норма літературної мови – це:
1) правильне вживання граматичних форм слів, усталена побудова
словосполучень і речень;
2) сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які
закріплюються в процесі суспільної комунікації;
3) використання мовних засобів різних видів відповідно до стилю
мовлення;
4) сукупність правил, що регулюють правильне слововживання.
5. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх:
1) сукупність норм літературної мови, що регулюють правильну вимову
звуків, звукосполучень та слів;
2) сукупність норм літературної мови, що регулюють правильне
написання слів;
3) сукупність норм літературної мови, що регулюють правильне
вживання розділових знаків;
4) сукупність норм літературної мови, що регулюють правильне
наголошування слів.
а) акцентуаційні норми;
б) орфографічні норми;
в) орфоепічні норми;
г) пунктуаційні норми.
6. Виберіть правильний варіант написання слів двадцяти/поверховий,
кілька/мільйонний, мас/медіа:
1) двадцятиповерховий, кілька мільйонний, масмедіа;
2) двадцяти-поверховий, кілька-мільйонний, мас-медіа;
3) двадцятиповерховий, кількамільйонний, мас-медіа.
7. Виберіть правильний варіант перекладу словосполучень на
протяжении часа, на родном языке, к сведению слушателей:
1) протягом години, рідною мовою, до відома слухачів.
2) на протягу години, на рідній мові, до відому слухачів;
3) на протязі години, на рідній мові, до відома слухачів.
8 Виберіть правильний варіант розстановки розділових знаків. Зверніть
увагу на підмет і присудок:
1) Педагогіка – не наука, а мистецтво: найобширніше, складне, найвище
й найнеобхідніше з усіх мистецтв (К.Ушинський);
37
 2) Педагогіка, не наука, а мистецтво – найобширніше, складне найвище
й найнеобхідніше з усіх мистецтв (К.Ушинський);
3) Педагогіка – не наука, а мистецтво – найобширніше, складне, най-
вище й найнеобхідніше з усіх мистецтв (К.Ушинський).
9. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.
Змістом основних ознак культури мовлення є:
1) точність мовлення;
2) багатство мовлення;
3) чистота мовлення;
4) правильність мовлення;
а) забезпечується відповідністю чинним нормам наукового стилю;
б) уміння оформляти й виражати думки адекватно предметові або
явищу дійсності;
в) використання широкого діапазону мовних одиниць, форм і значень;
г) вияв охайності того, хто говорить чи пише.
10. Лінгводидактична наука, яка вивчає стан і статус (критерії, типологію)
норм сучасної української мови в конкретну епоху та рівень лінгвістичної
компетенції сучасних, мовців, соціальний та особистісний аспекти їх
культуромовної діяльності – це:
1) культура мови;
2) культура мовлення;
3) стилістична виразність мовлення;
4) комунікативна доцільність мовлення.

Контрольний тест
1. Дайте визначення поняттю «літературна мова».
2. Чому саму Т.Шевченко став основоположником сучасної української
літературної мови?
3. Що таке унормованість мови? Схарактеризуйте структурно-мовні типи
мовних норм.
4. Якими нормами регулюється усне та писемне професійне мовлення?
5. Як ви розумієте поняття «культура мови», «культура мовлення».
6. Назвіть основні аспекти й ознаки культури мовлення.
7. Що таке суржик? Наведіть приклади слів і зворотів, які викликають
ефект неграмотності з погляду літературної мови.
8. Назвіть складники формування культури мовлення особистості.
9. Дайте визначення поняттю «дискусія». Яких засад варто
дотримуватися в будь-якому сперечанні? Сформулюйте основні правила
ведення дискусії.
10. Складіть власну «Пам'ятку учаснику дискусії».

38
 Тема 1.3. Специфіка мовлення фахівця
1. Мова і професія.
2. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.
3. Управління мовленням.
4. Структурування мовлення з допомогою тематичної організації,
зв'язності та злитості.
5. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного
виду усного вербального спілкування.

Література
1. Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Мовленнєва комунікація:
Підручник. – К., 2004.
2. Антисуржик: Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити:
Посібник / За заг. ред. О.А. Сербенської. – Львів, 1994.
1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів, 1990.
3. Ботвина Н. Міжнародні культурні традиції: Мова та етика ділового
спілкування. – К., 2000.
4. Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. –
К., 1995.
5. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей. – К., 1998.
6. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні.
Модульний курс. Навчальний посібник. – К., 2006.
7. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів, 2001.
8. Сагач Г.М., Мартиненко В.Ф. Мистецтво ділового спілкування. –
К., 1991.
9. Сліпушко О. Українська мова й етапи кар'єри ділової людини. – К.,
1999.
10. Томан Іржі. Мистецтво говорити / Пер. з чеськ. – К., 1989.

1. Мова і професія.
Мова і професія – дві важливі суспільні категорії, що визначають глибину
пізнання світу, оволодіння набутками цивілізації, рівень мовленнєвої культури.
Мова і професія – немов партнери, які не можуть існувати один без
одного, бо обидва покликані обслуговувати потреби суспільства, окремих груп
його і кожної людини.
Мова з багатьма її функціями (комунікативною, номінативною,
культуроносною, мислетворчою та ін.) забезпечує належний рівень грамотності
носіїв певної професії, формує їх уміння спілкуватися у всіх сферах комунікації
– у ділових відносинах, у науці, в освіті, культурі, економіці тощо.
Знати мову професії – це вільно володіти багатим лексичним матеріалом з
фаху, якого набувають студенти у вищих навчальних закладах.
Знати мову професії – це значить дотримувати граматичних, лексичних,
стилістичних, акцентологічних норм професійного спілкування, якого люди
вчаться впродовж усього життя.

39
 Професія механіка, електрика, менеджера, економіста, бухгалтера,
аудитора ставить вимоги до забезпечення її термінологією, з перевагою не
іншомовних, а власне українських слів, зрозумілих, доступних для всіх, хто
працює в цій галузі.
Фахівцем з великої літери можна вважати ту людину, яка не лише володіє
високою кваліфікацією, а й є духовно багатою, творчою особистістю.
Формування такого фахівця дедалі більше пов'язується з глибоким
опануванням української мови з її тонкощами, таїною як усного, так і
писемного професійного мовлення.
Пам’ятаймо, що найбільша розкіш на світі, за словами А. де Сент-
Екзюпері, – «це розкіш людського спілкування».
Саме мова є таким засобом спілкування, як професія – інформаційним
матеріалом, який використовуємо для вирішення важливих проблем
економічного, господарського життя завдяки доречному, умілому, правильному
виборові мовних одиниць.
Знання мови професії підвищує ефективність праці, продуктивність
виробництва, допомагає краще орієнтуватися в безпосередніх ділових
відносинах.
Ключові поняття
Спеціальність, -ності – окрема галузь науки, техніки, мистецтва, у якій
людина працює; основна кваліфікація; улюблена справа, заняття, в якому хто-
небудь проявляє уміння, хист.
Професія, -ї – рід занять, певна форма трудової діяльності, що вимагає
належного рівня знань і навичок і є для кого-небудь джерелом існування. Це
слово виступає як родове поняття до слова спеціальність, а тому вживати одне
замість іншого не рекомендується.
Фах, -у – уживається з обома значеннями: вид заняття, трудової
діяльності, що потребує певної підготовки і є основним засобом існування;
професія, спеціальність, кваліфікація; справа, заняття, в яких хтось проявляє
велике вміння, майстерність, хист.
Спеціаліст, -а – той, хто досконало володіє певною спеціальністю, має
глибокі знання в якій-небудь галузі науки, техніки, мистецтва.
Професіонал, -а – той, хто зробить яке-небудь заняття предметом своєї
постійної діяльності, своєю професією; добрий фахівець; знавець своєї справи;
спеціаліст; професіоналіст.
Фахівець, -ця – той, хто досяг високої майстерності в чому-небудь;
знавець чогось.

2. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.

Монолог перед аудиторією, або ораторський виступ – особливий тип
комунікації. Якщо до звичайної розмови ми не дуже то й готуємося, або
готуємося лише почасти, то ораторський виступ мусить бути бездоганно
підготований. Наприклад, у діловій розмові лише інколи використовуються
якісь записи – на аркушах паперу, у блокноті, на моніторі комп'ютера тощо;

40
оратор же може навіть цілком читати заздалегідь підготований текст «з
папірця» (наприклад, наукову лекцію).
Водночас зазначимо, що навики ґрунтовної, особливо ж писемної
підготовки промови, безумовно, розвивають мовленнєво-комунікативні
потенції людини. Той, хто звик готувати фундаментальні тексти, буде розкутим
і невимушеним у звичайній розмові – подібно до атлета, що звик тяжко
тренуватися з гирями та гантелями, але вільно летить, полишивши їх, по біговій
доріжці.
Усяка промова чимось подібна до наукового дослідження. Якщо вона
навіть не містить в собі нових ідей чи відкриттів (як, наприклад, стандартна
вузівська лекція), то принаймні будується як «пошук істини». Отож, промова
мусить будуватись як певна проблема. Оратор, виступаючи перед аудиторією,
завжди мусить проголошувати щось вагоме й, за можливістю, нове (принаймні
нове для даної аудиторії). Виступ має бути актуальним, змістовним. Лише за
таких умов оратора слухатимуть.
Оратор повинен ґрунтовно володіти основними аспектами проблеми, про
яку наважується говорити. Той, хто виступає перед аудиторією, мусить бути
освічений у галузі знання, яку пропонує увазі своїх слухачів. Поверховість та
малоерудованість одразу помітні, і довіри в аудиторії такий оратор не викликає.
Промова, як правило, потребує попередньої підготовки, і чим вона
ґрунтовніша, тим солідніше, вагоміше виглядатиме виклад, а отже – і
переконливіше. А всяка освіченість має таку властивість: чим більше людина
знає чужих думок, тим самостійнішим стає її власне мислення, тим
оригінальніша вона в поглядах, а значить – цікавіша для інших. Не слід
лякатися того, що тема маловивчена, що з цього питання «мало літератури».
Якщо й справді так, це означає, що промовець вільний від чужих думок і має
право викладати власні міркування.
Споконвіку серйозними недоліками промови вважалися шаблонність,
переказ чужих думок без власної оцінки. Це вимагає від оратора певної відваги,
сміливості у викладі власної позиції. Але сама лише «власна» позиція може
інколи засвідчити хіба що «темноту», малокомпетентність промовця. Отож,
«знання – сила!»
Підготовка промови – творчий процес. Як усяка інтелектуальна
діяльність, ця підготовка відбувається творчо, і кожен має право
використовувати тут власну методику. Інколи можна почути думку, ніби
промовці самі дивуються, як у них складається той чи інший текст, особливо –
імпровізація. Але більшість початківців нерідко розгублюються, якщо їм
доводиться звертатися зі своїм словом до широкої аудиторії. Запропонований
матеріал вони переписують з якихось джерел, але, слухаючи такий виступ,
одразу ж відчуваєш незграбність, некомпетентність, маловченість і, нарешті,
цілковиту відсутність упевненості в собі. Такий промовець викликає лише
співчуття.
Виділимо певний «алгоритм» підготовки промови: етапи роботи над
інформацією дослідника свого предмету.

41
 1. Вибір теми. Термін тема походить з грецької мови і означає «те, що
покладено в основу», фундамент. Простіше було б сказати, слідом за Сопером,
«тема – це те, про що йде мова».
Часто лекторові пропонують виступити на чітко визначену тему. Так,
академічна доповідь у стінах ВНЗ визначається навчальним планом чи
науковим керівником; церковна проповідь визначена наперед євангельським
текстом (присвячена для того чи іншого дня служби). Навіть на зборах інколи
заздалегідь пропонують виступити з певного питання. Проте нерідко тему
промови підмінюють її об'єктом. Наприклад, пропозиція висловитися щодо
сучасної української культури не є власне темою. Це саме об'єкт уваги. Бо ж
культура – поняття широке: його складають і науковість викладання, і потреба
слухачів у матеріалі, і висвітлення окремих галузей (література, живопис,
музика тощо). Перераховані конкретні питання – це тематика, що відбиває у
своїй сукупності багатогранний і складний об'єкт уваги. Тема завжди
конкретна, стосується одного питання. Інша справа, що слід виділяти в межах
однієї теми ще й т. зв. підтеми: наприклад, лекцію про екологічну чистоту
середовища можна розвивати на таких підтемах, як чистота повітря, води,
продуктів і соціальна та особиста гігієна людини тощо. Підтема, у свою чергу,
може поділятися на мікротеми; наприклад, мікротемами до підтеми чистота
повітря можуть бути: озон, кисень, смог тощо. Звичайно, мікротема не
обов'язково мусить бути розгорнутою – вона часом може зводитися до абзацу
або й навіть до одного речення. Усі ці моменти слід добре продумати. Якщо
промовець не уявляє, що конкретно він хоче сказати, розраховувати на
результат не можливо.
Отже, тема визначається нерідко тим, яку психологічну реакцію оратор
хоче викликати у своїх слухачів. Якщо він ставить за мету розважити їх – з
багатогранного об'єкта обирається одна тема. Якщо ж переконати чи закликати
до чогось – зовсім інша. Якщо тільки обрати тему й не думати про те, як її
сприймуть, це знову-таки неправильно. Варто враховувати також свої
можливості, оскільки можна взятися за велику й значну тему, але не впоратися
з нею. Доцільно обирати таку тему, що до душі й під силу ораторові. Якщо ж у
нього немає таланту забавника, не слід братися за теми розважальні тощо.
Карнегі неодноразово підкреслює, що розуміння між людьми виникає
лише тоді, якщо звертатися до іншого з великим і щирим інтересом до його
проблем. Зокрема, легко зацікавлюються відповідною темою професіонали.
Якщо оратор говоритиме, наприклад, з учителями, і покаже знання специфіки
їхньої праці, стурбованість проблемами учительського життя, – можна сказати,
він близький до успіху. Якщо ж ви не знаєте, чим живуть учителі, а вам
потрібно виступати саме перед ними, не гріх щось пошукати в періодичній
пресі, поговорити зі знайомими представниками цієї професії або посидіти
якусь годину в бібліотеці.
Слід уникати загальних фраз та банальних істин: аудиторія слухатиме не
того, хто знає загальновідоме, а хто покаже, як розв'язати жагучі проблеми.
Отже, ви маєте знати свій матеріал ліпше, ніж слухачі. Не варто обирати
менторський тон – ваша стриманість та скромність утворить вам належний
42
ореол. Чим повніше ви захоплені своєю темою, тим більше шансів, що вас
почують.
Лекція, виступ чи проповідь, промова чи доповідь мусять бути аналізом
якихось важливих, нерозв'язаних, але пекучих проблем життя. Отже, тему слід
розуміти як проблему, завдання, які треба вирішити. Ви не даєте рецептів – ви
разом зі своїми слухачами повинні «перехворіти» проблемами, що вимагають
уваги. Навряд чи захопить аудиторію людина, яка, вийшовши на трибуну,
заявить: я за п'ятнадцять хвилин усе вам розповім і навчу жити! Менторський
чи ригористичний (сухо-повчальний) тон викличе до вас зневагу чи навіть
ненависть (відповідно до обставин) уже через п'ять хвилин. Треба разом з
аудиторією хвилюватися та шукати рішення, словом, розв'язувати проблему.
Якщо ви навіть знаєте відповіді на їх жагучі питання, слід зробити вигляд, що
ви знаходите їх саме зараз, разом із слухачами.
Фактори успіху теми (за П. Сопером)
1. Основні інтереси аудиторії
Майже всіх без винятку цікавлять питання життя та смерті, здоров'я та
грошей, професії та соціального престижу. Спробуйте уявити, що ви
вигукнули: «Пожежа!» – і відповідно реакцію натовпу. Але до цієї групи
відносяться не лише матеріальні інтереси. Запалити аудиторію здатні
патріотизм, честь, почуття обов'язку так само, як і звістка про нові способи
лікування Оратор має знати, до кого саме він звертається: до спортсменів,
міліціонерів або мільйонерів, до любителів книги чи неписьменних (казуальний
момент).
2. Злободенні інтереси аудиторії
Епідемія, політичні пертурбації, оподаткування, загроза голоду чи холоду
завжди володіють увагою людей, і якщо ви виступаєте з промовою в місцевості,
де йде, припустимо, війна чи пішов у відставку глава держави, чи, принаймні,
мер міста, варто взяти до уваги те, чим схвильовані нині люди.
3. Конкретні інтереси аудиторії
Звичайно, ця група інтересів має ниций характер (скажімо, кожна людина
в залі не байдужа до того, скільки грошей вона заробить завтра, а скільки –
післязавтра). Але конкретні інтереси обов'язково пов'язуються з моральними
проблемами. Наприклад: чи морально накопичувати багатство відверто
ганебними методами? Отже, можна зачіпати й конкретні інтереси людей, але
ставити питання значно ширше, сукупно з більш «високими» проблемами.
4. Новизна теми
Варто враховувати психологічну потребу людей у новизні. Подивіться,
скільки народу прикипає сьогодні до повідомлень про «літаючі тарілки» й
«зелених людців» у них, про «магів у третьому поколінні», що вершать чудеса
зцілення, про життя тварин і т.д., і ви переконаєтеся, наскільки люди прагнуть
чогось нового, як їх утомлює рутинне, сіре життя.
5. Конфлікт
Люди люблять стежити за суперечкою чи змаганням. Якщо ж вашу тему
буде розкрито в конфліктних колізіях, указано «за» і «проти» тієї чи іншої

43
тези, змальовано сильні й слабкі сторони обстоювачів тієї чи іншої позиції –
будьте певні, вас слухатимуть із цікавістю.
Обираючи тему, слід одразу ж з'ясувати для себе, якої конкретної мети ви
прагнете. Адже тримати людей у напруженій цікавості можна й дві години, але
вони можуть розійтися, знизуючи плечима: а що, власне, оратор нам хотів
сказати? Тому слід мати настанову на загальну мету. Так, судовий оратор
може й жартувати, і кепкувати, і розповідати подробиці справи, запалювати
слухачів праведним гнівом або зворушувати почуття глибокого зацікавлення й
симпатії до жертви несправедливості. Але він мусить твердо знати, якої мети
слід досягти. Якщо це прокурор, то мета його промови – довести провину
звинуваченого. Діаметрально протилежна мета в адвоката, який прагне
виправдати останнього. Якщо б прокурор та адвокат раптом захопилися
невластивими проблемами, утратили загальну настанову, суд не міг би
здійснитися.
Не бійтеся зачіпати складні й не до кінця визначені проблеми, викликати
заперечення – бійтеся іншого: щоб не подумали, що ви малодушно обминаєте
протиріччя або, гірше того, свідомо приховуєте істину.
Як каже П. Сопер, якщо, перш ніж ви почали говорити, усі заздалегідь з
вами згідні, то про який інтерес до теми може йтися?
Разом з тим, ваш обов'язок – запропонувати розв'язання важких і
невирішених проблем. Отже, вибирайте теми, які ви здатні пояснити.
Існують такі поняття, як тема «розкрита» та тема «не розкрита». Тема
«розкрита», якщо матеріал їй відповідає, якщо основна думка промовця
зрозуміла та доведена (за допомогою цитат, думок попередників, фактів та ін.).
Бажано, щоби тема мала точки зіткнення з іншими темами (особливо якщо це –
лекція), апелювала до вже відомого слухачам.
Не сподівайтеся переконати всіх. Пам'ятайте слова Євангелія, що слова
часом падають у терен або на каменистий ґрунт: багато званих, та мало
обраних. Якщо зрозуміють вас хоча б кілька людей – тема розкрита вдало!
Не намагайтеся також сказати все, що ви знаєте, бо, як говорив Вольтер,
«Таємниця нудного полягає в тому, щоби сказати все».
Смертельна для оратора є ситуація, закарбована у такому анекдоті:
– Як довго говорив оратор?
– Годину.
– А про що він говорив?
– Цього він не сказав.
2. Складання плану. Часто план сприймається, як щось сухе та вторинне,
що обмежує свободу думки. Але насправді він подібний до скелета, що несе на
собі вантаж м'язів, шкіри тощо: без кісток не було б опори.
Інша справа, що формувати план «з нічого» людина, звичайно, не може.
Ви, напевно, уже спостерігали, що власні думки, своє бачення проблеми, її
структура відбуваються в міру того, як вивчаєш чужі думки, відгукуєшся на
них. Поступово стає зрозуміло, що в даному питанні не все висвітлено
повністю, а щось і неправильно, і ви, автор промови, розкрили б це питання
інакше. Саме тоді, якщо матеріал опрацьовано й законспектовано на картках
44
(чи занесено в комп'ютер), починається «пасьянс» з викладанням цитат і
власних думок за якоюсь, спершу й вам самим незрозумілою, логікою. У міру
того, як вимальовуватиметься певна послідовність, твердішатиме й «скелет»
вашої логічної схеми, тобто план.
Плани бувають трьох видів: простий, складний та цитатний. Простий
план являє собою, по суті, ряд непоширених речень. Як ми пам'ятаємо, з
античних часів прийнято використовувати певну схему промови (вступ,
основна частина, висновки). Пізніший досвід деталізував її (вступ є
зацікавленням; основна частина – опис, оповідь та міркування (хрія);
висновки – це переконання). Отже, залишається розташувати свій матеріал так,
аби виходило за віками перевіреною схемою, або, якщо завгодно, поміняти для
виразності місцями ці позиції.
Усе це не підкорення живого почуття сухій логіці, а дисципліна почуттів і
розуму.
Попрацювавши кілька років за цією схемою, ви набудете вміння миттєво
схоплювати матеріал, систематизувати його в пам'яті, імпровізувати
3. Процес збирання матеріалу. Матеріал для промови може
конденсувати власний і чужий досвід. Матеріалом з власного життя можуть
бути власні думки, спостереження, емоції та. ін. Матеріал, що містить чужий
досвід, – це насамперед книги, журнали, газети (хоча можуть бути і випадки з
життя знайомих, друзів і т.п.). Якщо промовець власні думки підкріплює
цитатами, то вони набувають більшої ваги. Крім того, цитати іноді
допомагають влучно пояснити думку, зробити її більш конкретною та
зрозумілою. Цитуючи чиюсь думку чи спостереження, на це слід указувати,
тобто посилатися на джерело, звідки взята цитата.
Тому існує певна система правил, що допомагає швидше знаходити
матеріал для промови і правильно ним користуватися Повторимо: чим
достеменнішим є знання чужих думок, тим легше висловити свою. Тому щоб
вивчити ретельно проблему, слід користуватися відповідною літературою,
відшуковуючи її в каталогах (систематичних та алфавітних) бібліотек.
Систематичним каталогом користуються, якщо тема маловідома чи
зовсім невідома, і потрібно дізнатися, наскільки вивчене те чи інше питання.
Тут можна знайти готові підрозділи з окремих питань своєї дисципліни (напр.,
до розділу «Риторика»: красномовство академічне, політичне, судове і т.д.).
Але багато цінного матеріалу можна знайти і в інших розділах каталогу
(наприклад, «Літературознавство», «Історія»). Якщо ж потрібно
використати твори певного автора – у цьому випадку звертаються до
алфавітного каталогу.
До речі, одразу слід правильно оформлювати бібліографічний опис. Для
цього достатньо ретельно списати з картки в каталозі все те, що там є, аж до
цифр на звороті, котрі є шифром розміщення книжок у сховищі.
Існують дві системи бібліографічного опису: повна й скорочена. За
повною системою описуються всі показники видання: автор, назва, місце
видання (місто), видавництво, рік, кількість сторінок, і все це вміщується на
окремій картці.
45
 Для складання списку літератури до письмової роботи, слід подавати
авторів в алфавітному порядку (з урахуванням перших трьох літер прізвища).
Письмова наукова робота вимагає ретельного бібліографічного опису за всіма
правилами; звичайно, доповідь поза сферою академічного красномовства того
не потребує.
Процесі пошуку літератури вигідно записувати кожний твір на окрему
картку, як це робиться в бібліотечному каталозі. Адже легко вносити до свого
«мікрокаталогу» нові матеріали. На окремому аркуші пишеться вже повний,
попередньо впорядкований на картках список.
Визначивши основні дослідження з вашого питання, зробіть собі виписки.
Конспектування вимагає належної культури. Виписки в бібліотеці зручно
робити також на картках. По суті, варто виписати точні цитати, навіть беручи
їх у лапки, до кожної додати знизу позначку, звідки саме та з якої сторінки
запозичено цю думку.
Структура ораторського твору
План, який ви склали перед остаточним згрупуванням матеріалу та
написанням тексту, мусить відобразити майбутню логіку побудови вашого
виступу. Пам'ятаємо також, що з античних часів виділяються три структурні
моменти твору: вступ, основна частину та висновки (за можливості
детальнішої побудови: вступ = зацікавлення + основна частина = опис +
оповідь + міркування, висновки = переконання). Основну увагу треба приділяти
найбільшій за обсягом основній частині, власне викладу, що містить докази на
користь Вашої позиції. Якщо вступ занадто великий, то промова нагадуватиме
немовля, у якого велика голова й мале тільце. При розтягнутих висновках
виступ буде подібний до жирафи з малесенькою головою, але занадто довгими
ногами. Якщо довго викладати висновки, аудиторія може образитися чи
занудьгувати: адже переважна більшість людей уже все й так зрозуміла, тому
«розжовувати» очевидне не слід: достатньо допомогти думці слухачів
оформитися в слово – це й стане моментом переконання.
1. Робота над вступом. Початок промови є найвідповідальнішим: який
тон Ви задасте, так і прозвучить весь Ваш виступ. Можна, наприклад, почати
виступ прикладом з власного досвіду: «Трапилося зі мною таке...». Це одразу ж
зацікавлює, уселяє віру в щирість оратора, у його здатність мудро зважувати
життєвий досвід тощо.
Вступ може починатися з цитування чужої мудрості, крилатого вислову,
з відомого афоризму. Наприклад, «Недаремно кажуть, що краще з розумним
загубити, ніж з нерозумним знайти. От і...». Інколи така цитата може
передувати тексту у вигляді епіграфа (найчастіше в письмовій промові).
Цікаво й ефектно почати з того, що хвилює на даний момент суспільство
– скажімо, трагічні події на зразок стихійного лиха, або ж, навпаки, радісна
звістка щодо важливих прогресивних перетворень: «Сьогодні, коли ми всі
охоплені почуттям...» Це одразу ж встановлює контакт з аудиторією, справляє
враження, що оратор живе тими ж думками й почуттями, що й усі присутні,
отже, говоритиме щось цікаве й важливе. Варто процитувати газетний
матеріал, приклад з книги, що у всіх на вустах, або з передач радіо чи
46
телебачення, з кінофільму. Так виступ непомітно зіллється з настроєм
аудиторії.
Можна також почати виступ з цитування якихось точних цифрових
даних, документів, наприклад, «Відомо, що в сьогоднішній Україні живе
близько п'ятдесяти мільйонів людей...».
Можна, нарешті, почати просто з якогось влучного й пристойного
жарту, що одразу ж викликає людські симпатії. Жартівник є завжди нібито
«своїм»; психологи кажуть, що той, хто жартує, зазвичай відчуває душевний
стан, цінності та тривоги аудиторії, її «культурний код». Жарт знімає
відчуження між людиною за кафедрою й тими, хто перед нею. Крім того, він
фокусує увагу. Важливо тільки пам'ятати, що не варто перетворюватися на
скомороха. Дотепність ваша мусить бути інтелігентною, що стане виразом
поваги до аудиторії. Особливо обережно такі речі використовуйте в
церковному красномовстві.
Вступ-зацікавлення є лише підходом до теми, і необхідно одразу ж,
викликавши інтерес аудиторії, сконцентрувавши її увагу на проблемі,
спрямувати їх в потрібне вам русло, перейти до основної частини.
2. Робота над основною частиною. Перш за все, дайте опис ситуації,
змалювавши ті обставини, які будуть об'єктом уваги. Наприклад, описом може
стати плавний перехід від вступу-афоризму до конкретної ситуації: «Казав один
мудрий чоловік давніх часів, грецький філософ Фалес з Мілету, що не можна
двічі увійти до однієї й тієї ж річки, бо вона тече й вода в ній змінюється. Так
не вдається нам сьогодні повернутися до тих цінностей та звичаїв, які ще вчора
видавалися священними й непорушними. Наше суспільство подібне до
античного бога Януса, що мав два обличчя: одне дивилося вперед, друге –
назад».
Як режисер виводить на сцену дійових осіб і розставляє їх у відповідній
мізансцені (коли завісу піднято, ми бачимо групу людей у певному
розташуванні, у певнім місці тощо), так і ви в описі започатковуєте рух
майбутнього сюжету, плин подальших подій. Опис мусить плавно переходити в
оповідь. Але опис – статичний, а оповідь – динамічна, рухлива.
«Погляньте навколо: всюди вирує неспокій. Політичні партії змагаються
за вплив на народ. Активізується особистість, шукаючи способів не лише
вижити, а й побудувати гарне життя собі й своїм близьким. У всіх на слуху
імена людей, які досягли успіху, стали взірцем ділової, комерційної, політичної
активності. Але водночас піднімає голову злочинність, чиняться вбивства на
замовлення. На наших вулицях знаходять розчленовані тіла жертв насильства.
Люди прагнуть спокою, достатку, усталеності, але хвилі історії все сильніше
розхитують наш човен...»
Міркування (хрія). Тут ми розкриваємо суть проблеми за допомогою
системи логічних аргументів, оперуючи незаперечними фактами. При цьому
слід нарощувати аргументацію поступово, щоб кожна наступна думка
підсилювала попередню, а найсильніші аргументи зберігати на кінець – це
забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу підтримувати неослабну
увагу аудиторії.
47
 «Людина, що замислюється над долею Вітчизни, не може не зробити
сьогодні власного вибору. Щоправда, вибір свій зробили вже й ті, хто менше за
все думає про Вітчизну: злодії, крутії, бандити, ошуканці – усі вони не можуть
поскаржитися, що «помилилися» в житті. Але ж хіба встоїть суспільство, у
якому керуються не законами, а хижацьким егоїзмом? Невже перевелися в
Україні совість та відповідальність? Невже заснула вічним сном
справедливість? Чи не кожен із нас може поскаржитися, як тяжко його
ображено, які неймовірно важкі умови його життя? Пригадайте дорогого
небіжчика, якого немає за що поховати! Пригадайте улюбленого родича, якого
немає за що лікувати! Хто за це відповість – чи не ті, хто сміється із закону, чиї
примхи й забаганки забезпечує наш тяжкий труд?
Але чи не було вже раз так, що ненависть засліпила очі величезній силі
людей, і справедливість почали встановлювати силоміць? Чи не страшніші
будуть ті ріки крові, які завжди проливаються, коли суспільство прагне рівності
в розподілі благ? Чи не варто довіритися природному плину речей, обрати
еволюцію, а не революцію, маючи впевненість, надію й міцну віру в те, що Бог
боронить Україну?»
Звичайно, міркування можна урізноманітнити художніми картинами,
зокрема, яскравими описами. Як правило, вони ілюструють те чи інше логічне
положення хрії. Та введення подібних картин дозволяє відступити від жорсткої
логіки викладу. Інколи можна запозичити в письменників такий прийом:
винести на самий початок, скажімо, кульмінаційний момент подій.
Так, поема Байрона «Гяур» починається з того, що по пустелі скаче
вершник, який тікає від переслідувачів, що ось-ось наздоженуть його. Лише
згодом стає зрозумілим, що це – вихованець бедуїнів, який колись був
підібраний мусульманським племенем, та, дізнавшись, що він – з європейців,
вирішив утекти до своїх.
Почавши з кульмінації, автор досягає значного ефекту. Але подібну гру з
сюжетом може собі дозволити тільки досвідчений оратор.
Висновки. У кінці промови можна узагальнити положення основної
частини, підкреслити головну думку, окреслити тему наступного виступу,
викликати аудиторію на суперечку, виголосити заклик тощо. Слід
використовувати різноманітні прийоми, які залежать у першу чергу від виду
промови та мети промовця. Наприклад, вузівська лекція може закінчуватися
логічними висновками та визначенням теми наступного заняття, мітингова
промова чи проповідь – закликом, судова промова – зверненням до суду із
закликом про справедливе рішення справи тощо.
3. Композиція промови. Наведена тричастинна модель ораторського
твору є найбільш поширеним варіантом композиційної структури, але не
обов'язковим. Уже в давні часи оратори не завжди дотримувалися цієї жорсткої
структури. Можна сміливо експериментувати, «тасувати» частини твору,
почати промову з кульмінаційного моменту чи навіть із висновків, але це є
проявами ораторського артистизму, і початківцеві так ризикувати важко. Не
зайве зауважити, що за будь-якої композиції логічний зв'язок між частинами
твору обов'язковий, інакше Ви зірветеся в хаос і виглядатимете безпорадно.
48
 Загалом композицію не слід ототожнювати з простим механічним
розташуванням частин твору. Загалом композиція є універсальним принципом
побудови будь-якого тексту, і в ній відбиваються світопоглядні установки
автора, його задум, висвітлення позицій тих чи інших людей тощо. Композиція
– це побудова тексту, спосіб розташування компонентів (складових частин
тексту – вступу, міркування, висновків тощо), їх співвідношення між собою.
Виділяють три основних типи композиційної побудови тексту: лінійна,
спіральна та кільцева. Лінійна – це така композиція, при якій частини тексту
розташовані за чіткою логікою (зазвичай це – хронологічний розвиток подій).
Спіральна композиція – спосіб побудови тексту, при якому основна думка
виступу повторюється неодноразово, але кожний раз вона збагачується новою
інформацією. Кільцева композиція – спосіб побудови тексту, при якому перша
та остання частини твору віддзеркалюють одна одну.
Нагадаємо, що класична схема тричастинного твору знайома нам, бо в
наших школах твори з літератури за цією схемою пишуть уже років двісті.
Цікаво відзначити, що в книзі П. Сопера тричастинний поділ
пропонується для так званої «агітаційної» промови, тоді як «інформаційну»
промову автор рекомендує будувати складніше й багатше.
І загалом, варто пам'ятати сентенцію відомого парламентського оратора
XIX ст. лорда Гамільтона: «Ще раз передивися свою промову від початку до
кінця та перевір, чи не можна її покращити, розташувавши матеріал в іншій
послідовності».
4. Способи інтеграції тексту. Заслуговує на увагу думка щодо способів
інтеграції всіх згаданих вище моментів промови: таких виділяють три: когезія,
ретроспекція, проспекція.
Когезія – один із способів інтеграції тексту, коли всі його частини
постійно взаємодіють завдяки тому, що оратор чи то повертається до вже
сказаного, чи то натякає на те, що буде сказано. Забезпечують такий зв'язок
зазвичай певні мовні формули: таким чином, отже, по-перше, по-друге,
наступне питання, подивимося далі, очевидно, перейдемо до наступного,
беручи до уваги, незважаючи на, з одного боку, з другого боку, як з'ясувалося в
подальшому тощо.
Ретроспекція – це відсилання слухачів до попередньої інформації. Тут
оратор може посилатися не тільки на власні попередні виступи, але й на чужі
праці та думки або загальновідому інформацію. Ретроспекція може виражатися
наступними словами чи словосполученнями: як ми знаємо, як ми розуміємо, як
було сказано раніше, ми вже говорили про це, згадаймо, ви чули, ви бачили,
відомо, минулого разу я вже говорив тощо.
Проспекція – це натяк на те, про що буде говоритися в наступних
частинах виступу (майбутніх виступах). Проспекція може виражатися такими
формулами: наступного разу ми поговоримо, далі переконаємося, у подальшому
розвитку, ми побачимо, далі стане зрозуміло, темою нашої майбутньої
розмови буде і т.п.

49
 Типи промов
Промова, присвячена розкриттю однієї і тої ж самої теми, більш того –
навіть один і той само текст можуть бути виголошені по-різному, залежно від
мети оратора, характеру його підготовки та ситуації. Якщо викладач читає
текст своєї лекції з книги, авторитету такий він не має. Якщо агітатор
користується весь час шпаргалкою, можете заздалегідь знати – такий нікого не
загітує. Якщо людина в суді почне свідчити за папірцем, цим свідченням ніхто
не повірить. Поганим лектором вважається той, хто читає, уклавши носа в
принесений з дому рукопис. Але якщо надрукувати текст цієї лекції, вона може
виявитися дуже цікавою. І з'ясується, що вона нудна не тому, що беззмістовна,
а тому, що письмове мовлення замінило на кафедрі живе усне мовлення
Таким чином, існують різні типи промов за своєю внутрішньою
структурою та зовнішньою формою, тобто за своїм знаковим оформленням,
промови є різні. Спробуємо їх систематизувати.
1. Промови, які читаються за конспектом. У певних випадках «по-
написаному» говорити просто необхідно, і не завжди тому, що промовець не
може від себе сказати кілька живих та яскравих слів. Просто ситуація вимагає
дуже точного слововживання. Наприклад, політичні діячі рідко виголошують
свої промови експромтом: занадто важливе те, про що вони говорять, і
найдрібніша неточність може призвести до прикрих непорозумінь, навіть
дипломатичних конфліктів. Офіційна політична промова, таким чином, є
першим прикладом читаної за рукописом промови.
Власне кажучи, будь-який офіційний документ мусить бути прочитаний
«за писаним» – наприклад, заповіт, що його читає нотаріус.
Наступним видом промови, що читається, може бути наукова доповідь на
конференції чи хоча б студентський реферат. Ви вже неодноразово
зустрічалися з тим, що велику кількість дат, імен і тому подібних речей
запам'ятати інколи неможливо, а інколи й не треба. Науковий текст, викладений
на папері, дозволяє логічно скомпонувати матеріал, чітко викласти висновки.
Важлива й та обставина, що об'єм тексту тут легше співвіднести з часом, який
відведено на його виголошення. У такому випадку конспект є необхідним.
Іноді доводиться виступати по телебаченню чи радіо, і знову-таки ніхто б
не хотів чути власне розгублене белькотіння, тим більше, що в таких випадках
ідеться, звичайно, про речі суспільно важливі. Тому виступи на каналах
масової комунікації найчастіше готують заздалегідь.
Правильно підмічено, що у всіх подібних випадках «жива мова може
виявитися чимось порушеною, не дуже строгою» – ця небезпека цілком реальна
за недостатньої тренованості мовних навичок, що зустрічається в житті нерідко
У всіх наведених випадках можна порадити оратору, щоб він мав перед
собою не поспіхом написаний і креслений-перекреслений текст. Рукопис
бажано мати в надрукованому вигляді, щоб очі легко та впевнено «брали»
текст. Тоді увага зосереджуватиметься на логічній інтонації, наголосі (до речі,
зовсім непогано заздалегідь розставити правильні наголоси, як це робилося в
старовину), на підвищенні чи зниженні тону тощо. Варто також пам'ятати, що
одна сторінка машинопису (30 рядків) читається близько 2-х хв.; отже, можна
50
легко вкластися у відведений регламент часу. Якщо текст не надруковано, його
слід чітко й розбірливо написати від руки (30 рядків на сторінці).
2. Промови, які готують заздалегідь, але не вчать напам'ять.
Виступи тривалістю 1-2 години напам'ять не вивчити. За таких обставин
шкільні вчителі та вузівські викладачі, наприклад, ґрунтовно готуються до
лекцій, опановують значний науково-інформаційний матеріал, але, як правило,
не «засушують» його, читаючи з конспекту. Запам'ятавши певний обсяг
матеріалу, вони викладають його перед аудиторією «з пам'яті», часом
імпровізуючи, що справляє враження плину живої думки та значної ерудиції
оратора.
Отже, якщо передбачається тривалий за часом виступ, оратору необхідно
добре засвоїти, систематизувати матеріал, уявити канву майбутнього виступу.
Якщо є що сказати, то промовця «веде» сам матеріал, йому хочеться поділитися
зі слухачами тим, що його зацікавило, що він добре знає.
Допоможуть у такому разі тези, короткий, стислий план виступу,
можливо, з певним фактичним матеріалом (цифрами та цитатами). Читати тези
не слід, а заглядати в них — можна. Розгорнуті тези й план називаються
конспектом.
3. Промови, які готують заздалегідь і вчать напам'ять. Одначе
бувають випадки, коли з тих чи інших міркувань читати промову недоцільно,
але потрібно зберегти її зміст, нічим не знехтувавши. Наприклад, під час
вшанування ювіляра, який чекає сердечного, живого слова й не сумнівається,
що промовець добре знає особу, якій присвячує своє слово. Оскільки подібні
промови не бувають, як правило, надто довгими, варто спочатку написати свій
виступ (розміром приблизно на одну сторінку), а потім вивчити його напам'ять.
Справа того варта: досконале володіння текстом дасть змогу зосередитися на
власне ораторських прийомах.
Це ж стосується і виступів на дипломатичних прийомах, де високо
цінується лаконізм, ґречність, щирість, вишуканість слова, при добрих манерах.
Якщо немає певності в тому, що вдасться імпровізувати, краще знову-таки
написати текст заздалегідь й вивчити його напам'ять (це не стосується
офіційного документа, який читається з листа).
Описані вище ситуації характерні тим, що мають офіційний характер, але
вимагають певної щирості й сердечної відкритості. По суті справи, ці ситуації
внутрішньо мало чим відрізняються і від проповіді, яку теж треба добре знати
заздалегідь, виголошуючи в інтонаціях щирості й душевної відкритості.
На цьому ж принципі будується й політичне красномовство. Важко собі
уявити оратора в бурхливій атмосфері політичного зібрання чи мітингу, який
стоїть над схвильованим натовпом і читає з папірця (знову ж таки, якщо не
йдеться про офіційний документ). Але так само важко уявити, що цей оратор
довго володітиме увагою аудиторії, лише забавляючи її словесною
еквілібристикою, не проголошуючи актуальних думок, важливої інформації.
Добрий оратор-політик заздалегідь готується до свого виступу, але сам виступ
подає як новотвір у конкретній ситуації, адресований конкретній аудиторії.
Лаконічні нотатки (тези, план, цитати, статистика) будуть доречними за таких
51
обставин, бо сипати цифрами з голови — не дуже вдалий прийом: складається
враження, що промовець занадто старанно готувався до виступу, збираючи,
скажімо, компроментуючий матеріал на політичного супротивника тощо.
Оратор-початківець, звичайно, використовує саме цей тип промови, не
наважуючись суцільно імпровізувати. Йому потрібні тези, план чи конспект.
Але будь-яке звернення до папірця потрібно зводити до мінімуму.
За будь-яких обставин заготовлений текст має бути начебто непомітним,
звертатися до нього треба неначе мимохідь, не створюючи враження, що без
нього промовець виступити не зможе. Оратор, який постійно нервово хапається
за свій конспект, мало чим відрізняється від невстигаючого учня, якого
викликали до дошки.
4. Імпровізовані промови (експромти). Такі промови виникають
спонтанно, самі по собі, за різних обставин. Уявіть себе, наприклад, учасником
якоїсь дискусії. Припустимо, хтось ганить ваші ідеали, і мовчання ваше
сприймається як розгубленість. Звичайно, якщо ви маєте справу не з п'яним чи
хуліганом, треба щось відповідати, і тут до кишені за папірцями не полізеш. Це
–захист (апологія).
Наш час – епоха різноманітних зборів, засідань, комісій, до яких ви
можете потрапити. Тут теж дотепне й вдало сказане слово може зіграти значну
роль у розв'язанні певної справи. Або ж вас терміново залучили до якогось
урочистого зібрання, і громада вимагає: скажи! І говорити знічено загальні
фрази – означає втратити свою репутацію та справу. Доводиться імпровізувати.
Але запам'ятаймо старий жарт: найкращий експромт – той, що заздалегідь
підготовлено!
Знаючи наперед програму зборів, проблеми, якими займається та чи інша
комісія, уявляючи собі, нарешті, людей, у яких ви в гостях (їх біографії,
характери, пристрасті), ви можете буквально «на ходу» продумати, що саме
скажете й що люди бажали б від вас почути.
Варто зауважити, що імпровізувати перед аудиторією може, як правило,
дозволити собі або дуже досвідчений оратор, або ж людина, яка має від
природи досить рідкісний дар, який відомий оратор минулих років
І.Андроніков визначав як «вміння мислити публічно».
Кожен тип промов має як свої переваги, так і недоліки. Читання
написаного справляє враження несміливості чи скутості; імпровізація може
схилити людей до думки, що промовець занадто легко маніпулює словами,
отже – викликати певну недовіру до них; проголошення завченого тексту
інколи теж спричиняє ефект, протилежний сподіваному. Промовець завжди має
бути готовий перейти від одного типу промови до іншого, пам'ятати про отой
«казуальний» момент, про «випадок», який має місце в нашому житті. Якщо не
зважати на те, що атмосфера в аудиторії змінилася і відповідно слід змінити тип
виступу порівняно з тим, на який настроював себе промовець, – нічого тоді й
сподіватися на успіх. Найчастіше успіху досягають промовці, які оптимально
поєднують елементи різних типів промов, залежно від того, яку мету вони
ставлять і перед якою аудиторією виступають.

52
 Запис промови
Початківець (та й не лише) мусить після попередньої роботи скласти
картки за логікою розвитку теми й переписати їх у вигляді вже звичайного
тексту, щось додаючи, поширюючи, а від чогось, можливо, і відмовляючись.
Тут потрібно добре продумати композицію промови, що може не повністю
співпадати з планом.
Після запису потрібно уважно проглянути отриманий текст. Перше, на що
потрібно звернути увагу, – чи правильні було обрано слова: якщо сумніваєтесь у
значенні слова, краще перевірити його за словником. Далі йде робота над
стилем: чи відповідають обрані слова меті промови? аудиторії, до якої буде
вона звернена?, чи не будуть деякі слова «випадати» з тексту стилістично?
Зверніть увагу на наявність елементів художності в тексті (метафори, епітети
тощо) – без них текст виглядає занадто сухим. Прослідкуйте, чи не втратили
логічність та доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та
прикладами.
Не обов'язково запис промови виконувати у вигляді детального
конспекту: такий конспект, перш за все, потрібний початківцю. Конспект має
свої вади: він заважає творчій активності оратора. Для оратора, що вже має
певний досвід, зручніше записати майбутню промову у вигляді розширеного
плану чи тез – це будуть так звані «опорні» фрази, відштовхуючись від яких він
може побудувати свою промову.
Текст, що виникає в результаті такої роботи, може знадобитися вам не
один раз. Але оратор, який поважає себе, не читатиме навіть перед іншою
аудиторією один і той самий текст: за час, що пройшов від одного виступу до
другого, може поглибитися його погляд на життя, він пізнає щось нове,
зміняться соціальні обставини, виявиться новий аспект теми. Отож, оновлення
текстів – річ звичайна. Але добре, якщо текст в основі своїй уже існує.
Особливо ж радимо тому, хто вчиться виступати публічно, робити
розмітку тексту знаками партитури. Навіть досвідчений оратор, не кажучи
вже про початківця, стикається з потребою певної графічної підготовки
написаного тексту: виділити найважливіші місця чи такі, що залишають простір
для неточного витлумачення тощо. Для цього використовуються знаки
партитури (рядкові, надрядкові, підрядкові), що допомагають зафіксувати
наголошене слово, правильну інтонацію, паузи та ін. Це необхідно для
ораторів-початківців, а іноді також для досвідчених. Крім того, користуватися
знаками партитури дуже зручно на практичних заняттях з риторики – вони
допомагають контролювати роботу студентів.

3. Управління мовленням.
У професійному усному мовленні важливими виражальними засобами
управління мовленням є тональність, манера говоріння, інтонація, темп,
наголошування тощо. Вони впливають на сприйняття співрозмовником не лише
тексту, а й самого мовця
Тональність – одне із стрижневих понять процесу комунікації.
Правильно дібрана тональність — обов'язкова складова стилю мовлення, типу
53
комунікації, умова дотримання найважливішого принципу неконфліктного
спілкування – максими кооперації.
Тональність спілкування – усвідомлена або неусвідомлена емоційно-
аксіологічна і змістово-інформативна організація мовного матеріалу, за
допомогою якої адресант формує повідомлення, мовленнєвий акт певної
іллокуції, впливає на емоційно-психологічну сферу адресата, а іноді й на
ситуацію спілкування.
Порушення тональності спілкування може стати причиною різноманітних
непорозумінь, образ, навіть комунікативних провалів. Недотримання
відповідної тональності може суттєво знизити очікуваний мовцем
перлокутивний ефект або взагалі звести його нанівець. Ще Арістотель свого
часу зауважив: «Якщо промовець говорить жорстким тоном ніжні речі або
ніжним тоном жорсткі, він перестає бути переконливим».
Тональність спілкування формується не лише засобами мовного коду,
тематикою розмови тощо, а значною кількістю невербальних, парамовних
елементів, складових інших семіотичних систем.
Важливою складовою тональності спілкування є індивідуальна манера
побудови висловлювання, зокрема вимовляння звуків, інтонування фраз, темп
мовлення, паузи тощо. Усе це є важливим джерелом інформації для слухачів:
...високий металевий голос, дивна звичка розтягувати звуки і
менторськи тикати пальцем угору... були нам неприємними... Тон і манера його
спілкування.. свідчили про самозакоханість... (Лобода Є. Учитель).
Тональність спілкування може бути важливим показником
дистанціювання адресанта від адресата, свідомим демонструванням своєї
зверхності, чи, навпаки, залежності:
Я звернувся до нього (хворого) тоном, усталеним між лікарем і
пацієнтом, що підкреслює різницю між двома людьми, з котрих один володіє
необмеженим авторитетом, правом єдиного й виключного присуду, цілитель,
геній і маг, могутній і безумовний владар, і другий, один з тих, що позбавлені
власного ім'я й всіх життєвих відрізнень, підводяться під загальну категорію
хворих. Перший є всемогутніший у своїй умовній величі за Чингіс-хана, другий є
ніщо, підлеглий, нівельований і знищений (Домонтович В. Емальована миска).
Вибір адресантом необхідної тональності залежить від різноманітних
позалінгвальних чинників (характеру індивіда, його настрою, оточення, мети
розмови, особи адресата тощо), а її варіативність є обов'язковою умовою
успішності спілкування.
Невміння обирати потрібну тональність у спілкуванні – одна з причин
комунікативних невдач:
Зіна вибила мене остаточно з колії. Як завжди, так і сьогодні мені не
вистачає потрібних слів і вміння, щоб надати розмові тієї тональності, того
відтінку щирости, що на нього сьогодні я найбільше сподівався. Мені бракує
слів (Домонтович В. Дівчина з ведмедиком).
Правильна тональність спілкування – умова успішного формування
власного іміджу:

54
 Тон у нього (Василя Гриба) був твердий і переконливий. Він не говорив –
він проповідував. Він не зазначав, він проголошував. Його жарти були
гієратичні, а його іронія урочиста.... він не припускав ані сумнівів, ані
питань ... для нього було все зрозуміло й приступно (Домонтович В. Дівчина з
ведмедиком).
Тональність може служити також джерелом досягнення потрібного
комунікативного ефекту.
Зіна вважає, що байдужий тон надасть особливого ефекту її
дражливому, розраховано безтактному, бравадному запитанню (Домонтович
В. Дівчина з ведмедиком).
Варіативність складників тональності часто є засобом передавання
непрямих смислів у мовленнєвих актах:
— Ма, – сказала Зіна, зберігаючи наївно-невинний дитячий тон, – ти,
здається, сердилася на мене, що я запитала в Іполіта Миколайовича про
окуляри, що він з ними робить, цілуючись. Я просто хтіла подивитись, як він
ніяковіє й червоніє (Домонтович В. Дівчина з ведмедиком).
Артикулювання. Для сприйняття людини, оцінки її внутрішнього стану
важливе значення має її манера говоріння, особливості голосу, на яких, за
даними дослідників, ґрунтується від 60 до 90 % адекватних суджень про мовця.
Терміном артикуляція називають творення звуків органами
мовленнєвого апарату. На відміну від звуків тварин, людське мовлення можна
розчленувати, тобто виокремити кожен звук. Першорядна вимога до ар-
тикуляції – її чіткість, виразність. Якнайвиразніше треба артикулювати звуки,
виступаючи перед аудиторією.
Для виразності є окремий термін – дикція. Цим словом називають також
манеру вимовляння звуків. Це як почерк, що у двох людей може бути однаково
чітким, розбірливим, але відрізнятися манерою написання літер.
Недбала артикуляція, дефектна дикція, «ковтання» звуків, вимовляння їх
«під ніс» тощо змушують співрозмовника (аудиторію) напружувати увагу,
«заглядати в рот» мовцеві, щоб упізнати звуки за рухами артикуляційних
органів. Для мовлення важливими є «пороги сприйняття» звуків.
Поріг розпізнавання звука визначається його найменшою тривалістю.
Вона становить 30 – 50 млс. Якщо звуки вимовляти швидше, то адресат не
встигатиме їх упізнавати й розрізняти.
Поріг чутності – це нижня межа гучності (голосності) звука, яку
сприймає вухо за певної частоти (звуки людського мовлення розміщені в
діапазонах частот від 100 до 8000 Гц). Цей поріг становить 0 дб (децибелів).
Для порівняння: шепіт – 40 дб, мовлення півголосом – 60 дб, голосне мовлення
– 80 дб.
Поріг сприйняття – це максимальна гучність, або, точніше, максимальна
сила звука, яку сприймає вухо за певної частоти. Вона становить 130 дб.
Перехід за цю межу спричиняє неприємне відчуття. Тому її ще називають
порогом больового відчуття. Коли хтось каже: У мене від твого крику болять
вуха! – то це не завжди перебільшення.

55
 Пороги сприйняття у різних людей неоднакові. На це треба зважати і,
відповідно, «керувати» артикуляцією: її виразність, як і розбірливість почерку,
є однією з найперших вимог культури й етикетності мовлення.
Артикуляція звуків у мовленнєвому потоці може змінюватися, внаслідок
чого вони вимовляються інакше, ніж виокремлено. Це залежить від позиції: на
початку чи в кінці слова, під наголосом чи в ненаголошеному положенні, перед
твердим чи м'яким приголосним тощо. Наприклад, в українській мові
ненаголошений [е] вимовляється з наближенням до [и] (в[еи]рба «верба»,
с[еи]ло – «село»), приголосні [з] і [с] перед [ш] вимовляються як [ш], точніше,
зливаються з ним в одному довгому звукові ([ш:]ити – «зшити», прині[ш:]и –
«принісши»), ті ж [з] і [с] перед м'якими приголосними теж стають м'якими
([з']вір, пі[с']ня, звук [г] в окремих словах вимовляється як [х] (ле[х]кий –
«легкий», ні[х]ті – «нігті».
Наголошування. В українській, як і в більшості мов світу, самостійні
слова мають наголос. Якщо в слові є два або більше складів, то один із них
фонетично виділяється – наголошується. У нашій мові наголошування – це
вимовляння голосного звука, а з ним і складу з більшою силою голосу і зміною
висоти тону. У російській мові, крім цих двох складників наголосу, є третій, до
того ж найважливіший. Це тривалість голосного, його довгота. Тут
наголошений голосний фокусує в собі всю фонетичну енергію слова, а на
решту голосних залишається менше часу й енергії. Тому вони вимовляються
коротше й слабкіше, ніж під наголосом, унаслідок чого змінюється їх звучання.
Дуже важливою ознакою українського наголошування є місце наголосу.
За цією ознакою слова часто розрізняються за значенням (колос – колос, якось –
якось) і значно частіше – за граматичною формою (книжки – книжки,
засипати – засипати, дізнаюсь – дізнаюсь). Наголос належить до
найпомітніших прикмет мови. Чи не тому латинське слово з цим значенням
набуло й інших, ширших значень: акцент – «своєрідність вимовляння
іншомовних звуків, зумовлене артикуляцією рідної мови» та «особливості
вимови, властиві певній мові чи діалектові». Перенесення як властивостей
самого наголосу, так і його місця з інших мов – явище негативне. На жаль, воно
досить поширене в українському мовленні. А будь-яке немотивоване
відхилення від літературної мови не сприяє авторитетові мовця.
Ми говоримо висловленнями (реченнями). Прикметою речення як
найменшої комунікативної одиниці мови є інтонація. Інтонації як
виражальному засобові належить дуже важлива роль. Наприклад, репліку
Дякую! можна вимовити рвучко або стримано, м'яко або грубо, тепло або
холодно, сором'язливо або безпардонно, відкрито або скрадливо тощо. Якщо
вона прозвучить іронічно, глузливо, єхидно, то така інтонація справить на
адресата сильніше враження, ніж сам зміст слова дякую. Інтонація – явище
фонетично складне. Кожен із її компонентів має своє функціональне
призначення у вираженні змісту мовлення, емоційного стану мовця, досягненні
комунікативної мети, отже, належить до сфери культури й етикетності
мовлення.

56
 Мовлення не має бути мелодійно безбарвним, одноманітним. Особливо
перед аудиторією потрібно уникати монотонності, бо це присипляє слухачів,
послаблює увагу.
Варто знати, що низька тональність сприймається краще, ніж висока,
вересклива, здатна викликати агресивність слухачів. Проте надто низький голос
звучить монотонно і нудно. Над мелодикою свого мовлення мають працювати
не тільки священики, артисти та радіо- і тележурналісти, а й керівники різних
рангів та всі причетні до публічних виступів.
Темп – це швидкість, із якою розгортається мовлення. Вимірюється
кількістю складів, що вимовляються за одиницю часу (звично – за секунду). У
середньому за хвилину вимовляємо 125, а сприймати можемо до 400 слів.
Розрізняють темп швидкий (прискорений), середній (помірний),
уповільнений, дуже повільний. Дуже швидке мовлення, за даними
досліджень, майже у п'ять разів хутчіше за дуже повільне. Якщо, скажімо,
флегматик вимовить одне слово (висловлення), то холерик за такий самий
відрізок часу – п'ять рівновеликих слів (висловлень).
Темп мовлення необхідно тримати під контролем свідомості, бо,
наприклад, емоційне збудження спонтанно прискорює швидкість вимовляння
звуків, що може спричинити труднощі у сприйманні мовлення адресатом
(аудиторією). Особливо треба стримувати темп свого мовлення особам із
холеричним темпераментом, бо адресати бувають різні. Адресат-холерик без
труднощів сприймає швидке мовлення адресанта-холерика, легко
розшифровуючи його швидкомову, слова з «проковтнутими» звуками або й
складами, алегроформи на зразок слова пшов! (пішов), яким відганяють собак,
а часом і надокучливих хлопчаків тощо. Так само флегматик нормально
сприймає «тягуче» мовлення іншого флегматика. Холерик же в такому разі
буде виявляти мімікою, позами, жестами свою нетерплячість, подумки зо три
рази доведе фразу до кінця, поки флегматик вимовить її один раз. Ще гірше,
коли холерик намагатиметься сам, до того ж не один раз, завершити цю фразу.
Така звичка, однак, властива, не тільки холерикам, і її треба рішуче
позбуватися. Вона може завдати непоправної шкоди взаєминам, особливо, коли
«підхоплював» чужих слів робить це в присутності 3-ї особи (осіб).
Тримати темп під контролем треба також у виступах перед аудиторією,
бо в ній завжди є люди з різним темпераментом, слухом та неоднаковим
володінням мовою. Рекомендується сповільнювати темп також у приміщеннях
із поганою акустикою.
Темп мовлення жінок швидший, ніж у чоловіків. За 30 с жінка вимовляє в
середньому 80 слів, а чоловік – тільки 50. Ця відмінність у мовленні часом стає
причиною комунікативних конфліктів.
Існує обернено пропорційна залежність між швидкістю мовлення та його
правильністю й точністю. Прислів'я скорий поспіх – людям посміх стосується й
мовлення. Тому рекомендують вимовляти не більше 130 слів за хвилину. Це
приблизно півсторінки тексту, надрукованого на машинці через два інтервали.

57
 Украй небажано швидко розмовляти з особами, що добре не розуміють
мови, з іноземцями. Темп мовлення з ними має бути в 1,5 – 2 рази повільніший,
ніж звичайно.
Темп мовлення – це одна з етномовних особливостей народу. Так,
вірмени за 1 с вимовляють у середньому 10,95 звука (4,52 складу), а росіяни –
12,56 звука (5,26 складу). Поспішність не властива мовленню японців – вони
уповільнюють його паузами. В Європі найшвидше розмовляють італійці,
найповільніше – фіни. Темп українського мовлення – десь посередині між
італійським та фінським. Але існують регіональні відмінності: галичани
розмовляють швидше за українців з інших регіонів. Інколи це буває причиною
комунікативних непорозумінь.
Сила звучання. Цю складову інтонації у науці зазвичай називають
інтенсивністю. Вона залежить від посилення-послаблення видиху (напору)
повітря, що зумовлює силу або слабкість вимовляння звуків, передусім
голосних. Сила звучання має перебувати під постійним контролем свідомості.
Позитивні, а ще більше негативні емоції, збуджені змістом мовлення або яко-
юсь із складових комунікативної ситуації («кому — чого — для чого»),
«регулюють» силу голосу самі, без участі свідомості. Нерідко в розмові можна
почути фрази: Ви на мене не кричіть!; Ти чого кричиш?, а у відповідь: Я не
кричу; Я й не думав кричати! Здебільшого людина й справді не думала кричати
– їй якось «само кричалося».
Не варто намагатися перекричати аудиторію, що часто роблять невправні
оратори й недосвідчені педагоги. Збільшення сили голосу «механічно»
провокує посилення голосу аудиторії і навіть співрозмовника, якщо він себе
теж не контролює.
Існує думка, що гучність мовлення обернено пропорційна розумові
мовця. Це перебільшення. Адже розумна й тактовна людина ніколи не
розмовлятиме в громадських місцях, та, зрештою, будь-де, так голосно, щоб
завдавати прикрощів іншим людям. Вельми неетично силою голосу
надолужувати слабкість чи відсутність доказів. Так можна перекричати, але не
переконати співрозмовника (аудиторію). На Сході говорять: Якби криком
можна було спорудити будинок, то осел побудував би цілу вулицю. Як
стверджують медики, збільшення сили голосу підвищує артеріальний тиск і
призводить до гіпертонії. Очевидно, не лише у того, хто так говорить, а й у
того, хто слухає. Проте не тільки тому культурна людина не кричатиме, не
вмикатиме радіоприймач, магнітофон, телевізор на повну потужність, не
з'ясувавши, чи така сила звуку до вподоби присутнім. Треба, однак, пам'ятати,
що не всі люди однаково добре чують. Часом співрозмовник удає, що розуміє, і
не перепитує.
Тембр – це забарвлення голосу. Кожна людина має індивідуальний
тембр. Є голоси з приємним тембром, є й такі, що не викликають симпатій:
«плаксивий», «рипучий», «верескливий», «гугнявий» тощо. За особливостями
тембру іноді намагаються встановити характер людини. Фахівці радять
удосконалювати свій голос, виконуючи спеціальні вправи.

58
 Забарвлення голосу здатне змінюватися залежно від комунікативних
умов, настрою, стану здоров'я, намірів тощо, набуваючи типових властивостей:
існує тембр «веселий», «грайливий», «байдужий», «сумний», «похмурий»,
«безнадійний», «змовницький» тощо. Ще тембри вирізняють за ознаками
деяких професій, посад: «генеральський», «педагогічний» (повчальний),
«прокурорський», «проповідницький».
Тембр як інтонаційна складова має відповідати характерові
комунікативної ситуації. Наприклад, не можна розмовляти з друзями
«прокурорським тоном», як і виголошувати урочисту промову грайливим
голосом. Подібна голосова поведінка застосовується хіба що як художній засіб
– оповідачами анекдотів, гуморесок, імітувальниками чужого мовлення,
акторами – персонажами кінокомедій тощо.
Наголос теж вважається складником інтонації. Ідеться, однак, не про
наголос як атрибут фонетичної структури слова, а про ознаку цілого
висловлення. Кожне висловлення має фразовий наголос. Він падає на останнє
слово висловлення (фрази), сигналізуючи її завершення. Цей наголос є, так би
мовити, механічним, отже, свідомістю не контролюється. Свідомо й
цілеспрямовано – для значеннєвого виділення слова – використовується
логічний (гр. – «заснований на законах логіки») наголос. Певне слово
видається адресантові найважливішим, і він посилено акцентує його, щоб
привернути до цього слова увагу адресата. Коли у фразі Студенти працювали у
парку послідовно переносити логічний наголос із слова на слово, то це
означатиме:
а) що саме студенти працювали, а не хтось інший (Студенти працювали в
парку);
б) що студенти працювали, а не відпочивали, розважалися тощо
(Студенти працювали в парку);
в) що студенти працювали в парку, а не в спортзалі, гуртожитку тощо
(Студенти працювали в парку).
Для того, щоб адресат (аудиторія) добре розумів адресований йому текст,
потрібно правильно розставляти логічні наголоси. Але не варто надто
акцентувати себе Це я тобі кажу!) або співрозмовника (Це ти маєш
усвідомити).
Емфатичний (гр. – «зображення, виразність») наголос слугує для
емоційного виділення слова. Коли мовець вкладає в якесь слово почуття
(захоплення, зневагу, огиду, ненависть тощо), він здебільшого робить це за
допомогою піднесення (іноді зниження) висоти тону, «розтягування» звуків,
Кирило Володимирович – трохи менший, але вели-и-и-кий князь; Трррагедію
так трррагедію... (Остап Вишня).
Емфатичним наголосом, як і іншими емфатичними засобами (вигуками,
повторами, однаковими словами на початку (анафора) чи в кінці (епіфора)
фраз), не варто надуживати, аби не зумовити ефект, протилежний потрібному.
Такі стилістичні фігури не завжди сприяють переконливості мовлення, а часто
навіть відвертають увагу від його змісту, смішать або й дратують
співрозмовника (аудиторію).
59
 Пауза – це перерва у звучанні, спричинений зупинкою артикуляційних
рухів органів мовлення.
Між сусідніми висловленнями у тексті завжди є коротший чи триваліший
«перерва звучання». Його називають міжфразовою паузою. Якщо висловлення
складається з кількох слів, то воно здебільшого поділяється на частини,
відокремлені міжсинтагменими паузами. Від місця цих пауз залежить гру-
пування слів у висловленні, отже, і сприйняття його змісту адресатом: Сестра /
моя вчителька і Сестра моя / вчителька. Виступати / довго не хотів і
Виступати довго / не хотів.
За тривалістю паузи поділяють на короткі (/), середні (//) та довгі (///).
Мовчання – це також виражальний засіб, який використовують у
спілкуванні. Як і пауза, мовчання належить до неартикульованих знаків. Ідеться
про значущу відсутність звукового мовлення в ситуації, коли мовець мав би чи
міг би говорити, а він цього не робить.
Треба вміти замовкнути самому й дати можливість помовчати
співрозмовникові. Ефективність мовчання залежить від того, що в цей момент
переживає комунікативний партнер. Позитивно мовчання сприймають, коли
воно засвідчує намір мовця ніби залишити партнера наодинці з самим собою,
щоб обдумати щойно почуте, зосередитися, зорієнтуватися, визначити лінію
своєї дальшої комунікативної поведінки. Мовчання сприймається негативно,
коли повідомляє: «Ти говориш такі нісенітниці, що мені навіть не хочеться
відповідати (заперечувати, коментувати)». Дуже образливим є мовчання, коли
людина не отримує відповіді на привітання, запитання, звернення, побажання
тощо. Таке мовчання антиетикетне. Це знак ігнорування, зневажливого
ставлення, небажання підтримувати контакт. Як кажуть французи, воно
віддаляє людей більше, ніж відстань.
Оцінне ставлення до мовчання партнера значною мірою залежить від
невербальних знаків, якими воно супроводжується: погляду, виразу обличчя,
пози, жестів, кліпання очима, рухів голови.

4. Сруктурування мовлення з допомогою тематичної організації,

зв'язності та злитості.
Професійне мовлення реалізується в текстах. У науковій літературі існує
чимало визначень поняття «текст». За «Лингвистическим энциклопедическим
словарем», текст – це «об’єднана смисловим зв’язком послідовність знакових
одиниць, основними рисами якої є зв’язність і цілісність». «Тлумачний словник
української мови» подає таке визначення: «Текст, -у, ч. 1. Висловлення, яке
складається з речень, розміщених у певній послідовності і пов’язаних одне з
одним змістом та за допомогою різних мовних засобів…4.Уривок якогось твору,
призначений для навчальних цілей».
З погляду на мову як систему систем текст визначається як максимальна
одиниця мови найвищого рівня мовної системи. Як факт мовлення текст являє
собою окремий індивідуальний (або колективний) твір, продукт мовлення. За
логіко-психологічними ознаками текст становить одиницю, яка виражає

60
судження. З інформаційного погляду текст є цілісним і зв'язним повідомленням,
складеним для передачі й збереження інформації.
Тексти бувають усними і писемними. Поділяються вони за стилістичними
ознаками на розмовні, ділові, наукові, публіцистичні, художні. За типом мовлення
(тобто за формою реалізації інформації) текстами-розповідями, текстами-описами
й текстами-роздумами.
У писемному професійному мовленні текст – головний елемент документа,
що містить сукупність речень (кількох чи багатьох), послідовно об'єднаних
змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Він є засобом
відтворення зв'язного мовлення, тобто висловлювання, пов'язаного однією
темою, основною думкою та структурою. Під час складання тексту документа
мають виконуватися вимоги, найголовніші з яких — достовірність та
об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна
стислість.
Ознаками, які характеризують текст як результат (і засіб) комунікації, є
смислова цілісність (тематична єдність), комунікативна єдність і структурна
єдність. Ці ознаки базуються на певних категоріях (таблиця 1).

Таблиця 1. Категорії цілісності та єдності тексту

Ознаки Категорії
Тематична єдність — концепт тексту (глибинний смисл тексту)
— смислова будова
— логічна будова
Комунікативна єдність — комунікативний вплив
— естетичний вплив (для художнього тексту)
Структурна єдність — граматичні категорії
— лексичні категорії
— фонологічні категорії

Тематична єдність. Охоплює психологічну категорію (концепт тексту),

його смислову (змістову структуру елементів тексту) і логічну будову
(послідовність і структуру представлення смислових елементів у процесі
розгортання тексту).
Комунікативна єдність. Визначається комунікативною
цілеспрямованістю тексту. Будь-який текст повинен впливати на його
реципієнта. Комунікативний вплив спричиняє ментально-вербальну або фізичну
реакції; естетичний – ментально-емоційну реакцію. Такий поділ впливів
умовний, але необхідний для конкретного аналізу.
Структурна єдність. Це конкретно-знаковий вираз тексту у вигляді
мовних засобів, які класифікують за мовними (рівневими) ознаками: фонеми,
лексеми, синтаксеми.
Текст складається з таких логічних елементів:
1) зачин;
61
 2) розгортання думки;
3) кінець – висновок.
У роздумі, який подає інформацію обов'язково з обґрунтуванням,
розкриттям причиново-наслідкових зв'язків, часто в зачині (початку) тексту
ставиться питання, на яке далі в логічній послідовності, доказово дається відпо-
відь. Такі тексти найчастіше зустрічаються в науковому, зокрема в науково-
популярному, тексті та публіцистичному. Звичайно такі тексти становлять
монологічне мовлення та складаються із таких елементів:
1) вступу;
2) доказу;
3) закінчення.
У вступі адресата готують до сприйняття теми; у доказі викладають суть
питання; у закінченні формулюють мету, заради якої складено документ.
Закінчення може бути активним і пасивним. Активне точно зазначає, яку дію
має виконати адресат; мета пасивного –ь поінформувати адресати про якийсь
факт, обставину тощо.
Залежно від змісту створюваного мовного тексту застосовується прямий
(вступ, доказ і закінчення) або зворотний (спочатку викладається закінчення,
потім доказ, вступ відсутній) порядок розташування логічних елементів.
Залежно від структури й обсягу виду мовлення текст поділяється на певні
структурні частини. Членування тексту на складові частини, графічне
відокремлення однієї частини від іншої називається рубрикацією. Це зовнішнє
відображення композиційної будови певного виду мовлення.
Найпростіша рубрикація – поділ тексту на абзаци.
Зв’язок тексту
Розрізняють тексти з ланцюговим зв'язком, коли кожне наступне речення за
смислом і будовою об'єднуються з попереднім, поступово розвиваючи думку, і
текст з паралельним зв'язком, коли його частини передають події, що
відбуваються одночасно, або події, що чергують одна одну.
Текст з ланцюговим зв'язком
У сучасні інтер'єри декоративні в'язані вироби вносять свій особливий
колорит. Для в'язання дрібних декоративних виробів – подушок, накидок, валиків,
настінних панно, килимків тощо – можна використати залишки різнокольорової
пряжі. Можливі будь-які поєднання ниток еластика, мохера, шерсті, бавовнячого
гаруса, штопки і т. ін. Ці вироби можна виконати спицями і крючком. (Трикотажні
вироби ручної та машинної в'язки).
Текст з паралельним зв'язком
Машини мчали з гір. Стояло сухе осіннє надвечір'я. Барвисті ліси на схилах
обабіч дороги не тільки не гасли під скісним промінням вечірнього сонця, а,
навпаки, розжеврювались ще яскравіше, ніж удень.
Шура Ясногорська стоїть у кузові, тримаючись руками за кабіну, і сміється
пробігаючим золотим лісам, сміється дорозі, що шумить їй назустріч. Уся земля –
у шерхітливій багряності.
На галявині біля струмка розташувались на привал бійці маршової роти.
Тонкий лист, облітаючи з жовтих дерев, лягає на спітнілі плечі.
62
 Один, скидаючи скатку, задер голову і на мить застиг. Що він там нагледів?
На самій верховині гори бовваніють руїни стародавнього замку. Крізь проломи в
стіні з протилежного боку пробивається сонце.
Трансільванська осінь до самого обрію палахкотить ясними пожарами.
(О. Гончар.)
В одному тексті (наприклад, роману, нарису, кіносценарію тощо) можуть
поєднуватися ланцюговий і паралельний зв'язки.

5. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах

конкретного виду усного вербального спілкування.
Комунікативний бік спілкування передбачає використання вербальних
(словесних), паравербальних (темп, інтонація), невербальних (міміка, жести)
засобів обміну інформацією.
Усними формами вербального спілкування є монолог, діалог, полілог.
Діалог (грец. – розмова, бесіда) форма мовлення (і спілкування), якій
притаманна зміна мовленнєвих актів (повідомлень), як правило, двох мовців,
які перебувають у безпосередньому зв’язку. Найхарактернішими
особливостями діалогу є :
- наявність 2-ох співбесідників;
- швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування і їх
смислова взаємозалежність;
- лаконічність, чіткість реплік; вони також можуть бути еліптованими
(тобто скороченими, нерозгорнутими);
- ситуативна залежність реплік;
- певна шаблонність реплік, використання «відпрацьованих» у мовленні
засобів-штампів;
- зорове й слухове сприйняття учасників діалогу (особлива роль міміки,
жестів та інших пара лінгвістичних засобів);
- важливість інтонації, тембру, тональності тощо, які можуть упливати
на семантику слів, змінювати її або навіть повністю нейтралізувати.
Монолог (грец. – один і слово, учення) – форма мовлення, витворена
внаслідок активної мовленнєвої діяльності адресанта, розрахованої на пасивне
й опосередковане її сприйняття адресатом (аудиторією).
Монолог – розгорнутий вид мовленнєвої діяльності. Найважливішими
ознаками є:
- певна тривалість у часі;
- розгорнутість, оскільки відсутня можливість активного опертя на
безпосередню ситуацію спілкування;
- обмеженість або повна відсутність пара лінгвістичних засобів
(писемний монолог);
- підготовленість і керованість мовленнєвими висловлюваннями, їх
спланованість (доповідь, лекція тощо);
- однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну
репліку співбесідника;

63
 - наявність значних за розміром уривків, які складаються з пов’язаних
між собою повідомлень, що мають індивідуальну композиційну будову й
відносну смислову завершеність.
Монологічному мовленню, на відміну від діалогічного, необхідно
вчитися.
Полілог (грец. – численний і слово, учення) – розмова між кількома
(трьома і більше) особами.
Найважливіші ознаки полілогу:
- ситуативна пов’язаність, тобто залежність від ситуації, у межах якої
відбувається спілкування;
- порівняно високий рівень спонтанності (непідготовленості)
комунікації;
- більш-менш однакова участь у комунікації всіх учасників;
- реактивна роль учасників комунікації градуюється: від позиції
адресата до позиції адресанта і може, залишаючись невербалізованою
(спостерігач), упливати на розвиток полілогу своєю не мовленнєвою дією;
- велика амплітуда коливань смислового й формального зв’язків реплік;
- суттєве значення соціальних ролей учасників комунікації, а також
етикетних правил ведення полілогу (наприклад, у деяких народів у розмову
родичів по крові не мають право вступати родичі не по крові).
Існують різні види усного професійного спілкування (УПС): знайомство,
бесіда, лекція, семінар, нарада, доповідь, вітання, полеміка, обговорення,
суперечка, дискусія, телефонна розмова тощо. Кожен вид УПС має ряд
особливостей, норм і усталених правил підготовки до конкретного аспекту
спілкування в політичній, юридичній, економічній, виробничій та інших сферах
спілкування.
Для усного вербального спілкування необхідна висока мовна
компетентність, яка передбачає наявність мовленнєвих умінь, що охоплюють:
уміння говорити, слухати, читати й писати, які визначають мовленнєву
поведінку.
Уміння говорити полягає в наявності у комуніканта вміння брати участь
у полілогах і діалогах і вміння вести монолог.
Уміння брати участь у полілогах і діалогах передбачає:
– розпізнавання важливої інформації під час детальних обговорень,
дискусій, офіційних перемовин, лекцій, бесід, що пов’язані з навчанням та
професією;
– чітку аргументацію своєї думки з актуальних питань в академічному та
професійному житті (семінари, конференції, полемічні дискусії);
– адекватну поведінку у типових світських, академічних і професійних
ситуаціях (засідання, перерви, фуршети, вечірки);
– уміння вибудовувати телефонні розмови з конкретними цілями
академічного і професійного характеру, а також ті, які виходять за межі
стереотипного спілкування;
– висловлювання думок щодо змісту інформації, яка подається засобами
мас-медіа, пов’язаної з академічною і професійною сферами;
64
 – адекватне реагування на позицію/погляд співрозмовника;
– пристосування до змін, які виникають під час безпосереднього
спілкування і стосуються напряму, стилю та основних тематичних аспектів.
Уміння вести монолог передбачає:
– чіткість виступів з індивідуальними презентаціями тем академічного і
професійного спрямувань;
– продукування детального монологу з широкого кола тем, пов’язаних з
академічною і професійною сферами;
– використання базових засобів зв’язку для поєднання висловлювань у
чіткий, логічно об’єднаний дискурс (конкретизація мовлення в різних сферах
людського життя).
Сутність уміння слухати полягає в:
– умінні розпізнавати необхідну інформацію в процесі детальних
обговорень, дебатів, доповідей, лекцій, бесід, що пов’язані з академічною і
професійною сферами;
– розумінні наміру мовця і комунікативних наслідків його
висловлювання;
– визначенні позиції і поглядів комуніканта;
– умінні розрізняти експресивні стилі (стилістичні регістри): високий,
середній, низький, в усному та писемному приватному і офіційному
спілкуванні;
Уміння читати передбачає:
– розуміння і усвідомлення текстів академічного і професійного
спрямувань, періодичних видань, Інтернет-джерел тощо;
– розуміння намірів автора письмового тексту і комунікативних наслідків
висловлювання будь-якого характеру;
– здатність розуміти деталі в синтетичних рекламних матеріалах,
інструкціях, специфікаціях тощо (стосовно функціонування пристроїв чи
нейро-лінгвістичних технологій впливу на аудиторію);
– розуміння академічної та професійної кореспонденції (факси, ділові
листи, електронні повідомлення);
– розрізнення стилістичних регістрів і колоритів писемного мовлення у
спілкуванні приватного та офіційного характеру.
Уміння писати полягає в:
– грамотному і чіткому викладі деталізованих текстів різного
спрямування, пов’язаних з особистою і професійною сферами (заяви, резюме,
протоколи тощо);
– підготовці і продукуванні ділової та професійної кореспонденції;
– точному фіксуванні телефонних і вербальних повідомлень;
– користуванні базовими способами зв’язку для поєднання висловлювань
у чіткий, логічно об’єднаний текст.
Наступним важливим чинником, що впливає на становлення та розвиток
професійної мовної компетенції та є необхідною умовою самореалізації
фахівця, є креативність (здатність до творчого розв’язання завдань у будь-
якій сфері діяльності і комунікації) особистості.
65
 Креативні якості індивіда стійкі і забезпечують творчий стиль його
мовленнєвої поведінки, унікальність результатів професійної діяльності,
продуктивність, готовність до творчих конструктивних перетворень. Креативні
особливості формуються протягом усього життя і залежать від індивідуальних
особливостей кожної особистості та пізніше від специфіки галузі, у якій вона
працює. Професіонали з добре розвиненими творчими здібностями до
формування і сприйняття нових ідей володіють високою гнучкістю мислення і
можуть легко переходити від одного варіанта розв’язання проблеми у будь-якій
сфері до іншого, якщо умови змінилися і вимагають нового погляду на питання.
Для ефективної професійної діяльності важливі такі креативні
якості особистості:
– мотиваційно-креативні (потреба в самореалізації, творча позиція тощо);
– емоційно-креативні (емпатія (здатність відчувати емоційний фон
інших), багатий емоційний досвід тощо);
– інтелектуально-креативні (дивергентне (різнопланове) мислення,
інтуїція, здатність до перетворень, розвинені уява і фантазія);
– естетично-креативні (прагнення до краси, естетична емпатія, почуття
форми, стилю; почуття гумору);
– комунікативно-креативні (співробітництво у творчій діяльності;
здатність мотивувати творчість інших, накопичувати творчий досвід);
– екзистенційно-креативні (позитивна Я-компетенція, нонконформізм
(непристосовництво); індивідуальний стиль діяльності).
Формування професійної мовнокомунікативної компетенції
передбачає:
– глибокі професійні знання та оволодіння понятійно-категоріальним
апаратом певної професійної сфери та відповідною системою термінів;
– досконале володіння сучасною українською літературною мовою;
– уміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до
місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера;
– знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватись у
професійному спілкуванні;
– уміння працювати з різними типами текстів;
– уміння орієнтуватись у масивах різнотемної та різнотипної інформації
українською мовою на різних каналах комунікації;
– уміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати й використовувати
інформацію профільного спрямування;
– володіння інтерактивним спілкуванням (миттєво відповідно реагувати
на нову інформацію у контексті попередніх даних);
– володіння основами риторичних знань і вмінь;
– уміння оцінювати комунікативну ситуацію і приймати професійне
рішення та планувати комунікативні дії.
Професійна мовна (мовнокомунікативна) компетентність
особистості є показником сформованості системи професійних знань,
комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної

66
культури, інтегральних показників культури мовлення, необхідних для якісної
професійної діяльності.
Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній
здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні. У складних реченнях
переважає сурядність. Зв’язок речень переважно безсполучниковий. Рідко
вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови
часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки.
За характером спілкування усне мовлення – діалогічне, має ряд лексичних
особливостей. Зокрема частіше вживаються не терміни, а професіоналізми;
можливе використання емоційно забарвленої лексики, синонімів,
фразеологізмів.
В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби
висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та
емоційності.
Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова.
Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між
усною та писемною формами літературної мови. Це складніший вид усного
мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються
допоміжні засоби (жести, інтонація)
Тож зупинимося на наборі відповідних тактичних та мовних засобів у
межах конкретного виду усного вербального спілкування, зокрема бесіди та
розмови. (Детальніше це питання розглянуто в темі 2.2. «Структура ділового
спілкування. Техніка ділового спілкування» другого розділу даного
навчального посібника).
Спілкування відбувається за певними визначеними правилами й вимагає
серйозної, ґрунтовної підготовки. Щоб досягти успіху в спілкуванні, потрібно
оволодіти його «технікою» та застосувати її у щоденній практиці.
Під технікою спілкування розуміють сукупність стандартів культурної
поведінки, етичних і естетичних норм у послуговуванні вербальними
(словесними) і невербальними (погляд, жести, міміка) засобами комунікативної
взаємодії. Поєднання цих елементів під час комунікації і становить мистецтво
спілкування
Щоб оволодіти мистецтвом усного вербального спілкування, потрібно
дотримуватись основних його правил:
1. Бути в спілкуванні ввічливим, привітним і доброзичливим, з повагою
ставитися до співрозмовника.
2. Уміти відчувати співрозмовника, враховувати його настрій.
3. Стежити за реакцією співрозмовника на мовлення, апелювати до
нього: Зверніть увагу, будь ласка, на..., Як Ви переконалися, що..., Вам уже
відомо, що...
4. Змінити тему розмови, якщо вона не подобається співрозмовникові.
5. Брати до уваги статусні ознаки співрозмовника (вік, стать, професію,
посаду, рівень освіченості).
6. Уміти слухати й не перебивати співрозмовника. Увага до мовлення
засвідчується фразами, що спонукають до спілкування: Говоріть, будь ласка, я
67
Вас слухаю!, Я Вас уважно слухаю!, Продовжуйте, будь ласка!, Мені приємно
це чути., дуже цікаво, розповідайте далі.
7. Бути максимально делікатним, не ставити запитання, які б виявилися
недоречними.
8. Своєчасно реагувати на запитання співрозмовника. Якщо відразу не
можете відповісти, то скористайтеся такими фразами: Я не готовий зараз дати
відповідь, Дозвольте подумати, Дозвольте поміркувати, На жаль (на
превеликий жаль), не володію достатньою інформацією, щоб відповісти одразу.
9. Удало обирати тему, логічно будувати текст, дотримуючись норм у
використанні мовного матеріалу.
10.Уникати багатослівності, надуживання термінами, професіоналізмами,
цитуванням.
11. Належно обґрунтовувати свої думки.
12. Добирати мовні засоби, не виходячи за межі стилю, який відповідає
типу комунікативної ситуації.
13. Брати до уваги присутність третьої особи. Якщо під час спілкування
присутня третя особа, то слід приділяти увагу і їй, тобто адресувати певні
звернення: А Ви що з цього приводу скажете?, Гадаю, що пан Дмитро такої ж
думки, Цікаво було би почути думку пана Петра.
14. Послуговуватись у спілкуванні формами ввічливості, – словами, що
підкреслюють шанобливе ставлення до людей: Даруйте!, Вибачте!, Будьте
ласкаві, не ображайтеся!, Перепрошую, чи не могли б Ви..., На жаль, так
вийшло..., Щиро дякую за..., Дозвольте подякувати Вам за...
Під час бесіди треба говорити чітко, переконливо, не поспішаючи.
Протягом бесіди варто змінювати інтонацію, акценти, щоб мова не була
монотонною, невиразною. Важливо, щоб підлеглий і особливо керівник до
кінця вислуховували одне одного, якомога уважніше сприймали сказане
співрозмовником.
Отже, до усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:
 точність у формулюванні думки, недвозначність;
 логічність, послідовність;
 стислість;
 відповідність між змістом і мовними засобами;
 відповідність між мовними засобами і стилем викладу;
 різноманітність мовних засобів;
 нешаблонність у побудові висловлювання;
 доречність;
 виразність дикції;
 відповідність інтонації мовленнєвої ситуації.
Під час бесіди слід уважно слухати співрозмовника, не можна робити
нервових рухів, крутити в руках якісь предмети або щохвилини поглядати на
годинник.
Відповідати на запитання потрібно якомога чіткіше й лаконічніше, бо
безперервне красномовство справляє таке саме несприятливе враження, як і

68
бурмотіння та заїкання. У ділових бесідах фіксований не тільки початок, а й
закінчення. Трапляється, захопившись відповідями, відвідувач згадує про власне
запитання, коли час зустрічі вичерпався.
Нарешті, не можна затягувати бесіду – розмову варто завершити за мить
до того, як відчуєте себе зайвим.
Загальновизнаною класифікацією правил спілкування є класифікація
російського мовознавця В. Дем'янкова. Він класифікує їх на правила ведення
розмови (їх різновидом є правила аргументації) і соціолінгвістичні правила.
Правила ведення розмови. До них належать звичні презумпції
(пресупозиції) тих, хто спілкується:
- те, про що повідомляється, має бути істинним;
- усе необхідне для розуміння адресанта повинно бути наявне в мовленні;
- мовець сподівається, що адресат повірить йому;
- запитання передбачає відповідь;
- наказ, прохання тощо передбачають виконання дії.
Американський фахівець з проблем комунікації Д. Карнегі до правил
ведення розмови відносить ще правила переконування, які поділяє на фонові й
стратегічні.
Фонові правила:
- виявляйте повагу до думки інших, ніколи не говоріть опоненту, що він
не має рації;
- оцініть ситуацію очима опонента;
- виявляйте симпатію щодо думок та інтересів співбесідника;
- апелюйте до благородних мотивів, впливаючи на думку опонента.
Стратегічні правила:
- якщо в певному епізоді спілкування ви відчули нелогічність власного
висловлювання або його суперечливість, визнайте це якомога швидше, поки
ініціативу не перехопив опонент;
- починайте суперечку активно;
- намагайтеся, щоб опонент не зміг сказати «ні», вибудовуйте ланцюг
аргументації так, щоб він завжди вимушений був говорити «так»;
- нехай опонент говорить основний час – так скоріше виявляться його
помилки;
- вибудуйте розмову так, щоб опонент думав, що нав'язані йому ідеї –
його власні;
- якщо маєте аргумент, з яким опонент не зможе не погодитися, то
сформулюйте його якомога пізніше (або взагалі не називайте його: краще хай
опонент сам на нього наштовхнеться);
- викладайте свої думки так, щоб вони відповідали настроям
співбесідника;
- якщо ви хочете «перетягти» на свій бік людину дотепну, дайте їй
можливість продемонструвати дотепність.

69
 Перевірте свої знання
1. Окрема галузь науки, техніки, мистецтва, у якій людина працює,
основна кваліфікація, улюблена справа, заняття, у якому хто-небудь виявляє
вміння, хист – це :
1) спеціальність;
2) професія;
3) фах.
2. Рід занять, певна форма трудової діяльності, що потребує належного
рівня знань та навичок і є для людини джерелом існування – це:
1) спеціальність;
2) професія;
3) фах.
3. Спеціаліст – це:
1) той, хто досяг високої майстерності в чому-небудь, знавець чогось;
2) той, хто досконало володіє певною спеціальністю, має глибокі
знання в якій-небудь галузі науки, техніки, мистецтва;
3) той, хто зробив яке-небудь заняття предметом своєї постійної
діяльності, своєю професією, добрий фахівець, знавець своєї справи,
спеціаліст, професіоналіст.
4. Фахівець – це:
1) той, хто досяг високої майстерності в чому-небудь, знавець чогось;
2) той, хто досконало володіє певною спеціальністю, має глибокі
знання в якій-небудь галузі науки, техніки, мистецтва;
3) той, хто зробив яке-небудь заняття предметом своєї постійної
діяльності, своєю професією, добрий фахівець, знавець своєї справи,
спеціаліст, професіоналіст.
5. Професіонал – це:
1) той, хто досяг високої майстерності в чому-небудь, знавець чогось;
2) той, хто досконало володіє певною спеціальністю, має глибокі
знання в якій-небудь галузі науки, техніки, мистецтва;
3) той, хто зробив яке-небудь заняття предметом своєї постійної
діяльності, своєю професією, добрий фахівець, знавець своєї справи,
спеціаліст, професіоналіст.
6. Фахова підготовка студентів в університеті виявляється у вирішенні
таких завдань:
1) формуванні концепції життєвого успіху, адаптації вищої освіти,
участі студентів в інтелектуальних конкурсах, розумінні спрямованості системи
соціальних інститутів у суспільстві, у забезпеченні інтеграції соціальних
цінностей та норм до структури особистості;
2) формуванні концепції життєвого успіху, спецкурси дисципліни
«Вступ до спеціальності», участі студентів в інтелектуальних конкурсах,
розумінні спрямованості системи соціальних інститутів у суспільстві, у
забезпеченні інтеграції соціальних цінностей та норм до структури особистості;
3) формуванні концепції життєвого успіху, спецкурси дисципліни
«Вступ до спеціальності», участі студентів в інтелектуальних конкурсах,
70
розумінні спрямованості системи соціальних інститутів у суспільстві,
соціологічних опитувань на заняттях з різних дисциплін.
7. Основні складові «алгоритму» підготовки промови – це:
1) вибір теми, складання плану, процес збирання матеріалу,
визначення основних досліджень з питання, процес накопичення виписок на
картках;
2) вибір теми, складання плану, процес збирання матеріалу;
3) вступ, основна частина, композиція промови, способи інтеграції
тексту.
8. Для озвучення будь-якого офіційного документа, виголошення
наукової доповіді на конференції чи студентського реферату варто використати
такий тип промови:
1) промови, які читаються за конспектом;
2) промови, які готують заздалегідь, але не вчать напам'ять;
3) промови, які готують заздалегідь і вчать напам'ять;
4) імпровізовані промови (експромти).
9. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.
Змістом основних термінів управління мовленням є:
1) усвідомлена або неусвідомлена емоційно-аксіологічна і змістово-
інформативна організація мовного матеріалу, за допомогою якої адресант
формує повідомлення, мовленнєвий акт певної іллокуції, впливає на емоційно-
психологічну сферу адресата, а іноді й на ситуацію спілкування);
2) творення звуків органами мовленнєвого апарату;
3) значуща відсутність звукового мовлення в ситуації, коли мовець мав
би чи міг би говорити, а він цього не робить;
4) швидкість, із якою розгортається мовлення. Вимірюється кількістю
складів, що вимовляються за одиницю часу (звично – за секунду);
5) забарвлення голосу, здатне змінюватися залежно від комунікативних
умов, настрою, стану здоров'я, намірів тощо, набуваючи типових властивостей;
6) перерва у звучанні, спричинена зупинкою артикуляційних рухів
органів мовлення;
7) інтенсивність звучання, яка залежить від посилення-послаблення
видиху (напору) повітря, що зумовлює силу або слабкість вимовляння звуків,
передусім голосних;
а) темп мовлення;
б) тональність спілкування;
в) тембр мовлення;
г) артикуляція мовлення;
ґ) сила звучання;
д) пауза;
е) мовчання.
10. Усними формами вербального спілкування є:
1) знайомство, бесіда, лекція, семінар, нарада, доповідь, вітання,
полеміка, обговорення, суперечка, дискусія, телефонна розмова;
2) говоріння, читання, слухання;
71
 3) монолог, діалог, полілог.

Контрольний тест
1. У чому полягає суть фахової підготовки у вищому навчальному
закладі? Проаналізуйте й визначте специфічні особливості фахової підготовки
фахівців агропромислового комплексу України.
2. Дайте визначення поняттю «майстерність публічного виступу». Що
входить в «алгоритм» підготовки промови?
3. Охарактеризуйте основні види підготовки до виступу. Який із них, на
Вашу думку, найдоцільніший доповідачеві-початківцю?
4. За допомогою яких виражальних засобів здійснюється управління
мовленням? Яку роль відіграє доцільне використання фахівцем виражальних
засобів під час мовлення у створені його життєвого успіху?
5. Наведіть приклади використання відповідних тактичних та мовних
засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування.
6. Сформулюйте роль комунікативної компетентності в спілкуванні.
7. Охарактеризуйте основні уміння, які визначають мовленнєву
поведінку.
8. Назвіть основні правила ведення ведення бесіди та розмови.

Тема 1.4. Формування навичок і прийомів мислення. Види,

форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики
1. Мова і думка. Методи практичної та теоретичної розумової діяльності.
2. Формулювання понять, порівняння і зіставлення, виділення головного,
систематизація, узагальнення, аргументація, установлення причиново-
наслідкових зв'язків, складання алгоритму, робота за аналогією, висування
гіпотези, експериментування і моделювання.
3. Основні закони риторики.

Література
1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.:
Видавничий центр «Академія», 2004.
2. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К.,
2000.
3. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення:
професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк, 2004.
4. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – 4-те вид., доповн. –
X., 2003.
5. Іванишин В.П., Радевич-Винницький Я.К. Мова і нація. – Дрогобич,
1994.
6. Сагач Г.М. Золотослів: Навч посіб. для середніх

72
 1. Мова і думка. Методи практичної та теоретичної розумової
діяльності.
Мова – це засіб формування, оформлення та існування думки: без
називання нема думання, осмислення реальності. «Ми не лише говоримо
якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку ставить
нас мовна доля» (Х.Ортега-і-Гассет).
Розумова діяльність людини безпосередньо випливає з мислення.
Мислення – це найвища форма відображення реальності та свідомої
цілеспрямованої діяльності людини, що направлена на опосередкування,
абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і
зв'язків між явищами. Найважливіше значення в процесі мислення мають слова,
мова, аналізатори. Тож основне використання мови людиною – це передусім
уміння говорити й писати, тобто створювати нові тексти.
Мислення спрямовується на вирішення певних завдань – від
найпростіших, елементарних, до складних, що їх ставить саме життя. Уся
розумова діяльність (судження, розуміння, формування понять) складається з
таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція
і конкретизація. Розумова діяльність пов'язана з психічними процесами, під час
яких людина планує свої дії, оперуючи образами та мовними символами.
Вимоги до вміння міркувати й грамотно висловлювати думки такі:
– спроможність формулювати проблему та пропонувати й оцінювати
способи її розв’язання;
– уміння розпізнавати індуктивні й дедуктивні міркування, виявляти в
міркуваннях помилки;
– спроможність виводити розумні висновки з інформації, отриманої з
різноманітних джерел, а також раціонально захищати одержані висновки;
– розуміти, розвивати та використовувати поняття й узагальнення;
– відрізняти факт від думки.
Описи багатьох академічних дисциплін також звертають увагу на
необхідність розвитку критичного мислення. Тут підкреслюється необхідність
учити студентів :
– критично й конструктивно обмінюватися ідеями, зокрема, під час
дискусій між собою та під час спілкування з учителями;
– ставити й відповідати на запитання з розумінням і по суті;
– сприймати конструктивну критику й учитися на ній.
У практичній і теоретичній діяльності кожна людина використовує певні
методи, за допомогою яких вона досягає поставлених цілей.
Метод (гр. – шлях, спосіб дослідження, навчання) – це:
а) спосіб організації практичного й теоретичного освоєння дійсності,
зумовлений закономірностями відповідного об'єкта;
б) система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і
закономірностей природи, суспільствам мислення;
в) шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці;
г) прийом теоретичного дослідження чи практичного втілення чого-
небудь з урахуванням знання закономірностей розвитку об'єктивного світу.
73
 Без методу як «зброї», засобу, прийому людина не може здійснювати
практичну і теоретичну діяльність. Навчаючись у закладі освіти (вищої, фахової
передвищої), здобувач освіти спочатку теоретично, а потім практично
оволодіває різними методами, за допомогою яких він здійснюватиме свою
професійну діяльність.
Методів практичної та теоретичної діяльності дуже багато. У логіко-
методологічній літературі існують різні види класифікацій. Залежно від видів
діяльності ( практична або пізнавальна) усі методи поділяються на практичні і
пізнавальні. Пізнавальні методи або методи пізнання поділяються на наукові і
буденні. У свою чергу методи наукового пізнання поділяються на теоретичні і
емпіричні.
Усі теоретичні методи поділяються на всезагальні (універсальні),
загальні й часткові (специфічні). Теоретичним методом може бути будь-яка
наукова або філософська теорія, яка використовується як спосіб, прийом
теоретичного дослідження предметів, явищ та процесів об'єктивного світу.
Якщо певна теорія використовується в науковому пізнанні для дослідження
природних, соціальних, психічних процесів і явищ, то така теорія набуває
статусу всезагального (універсального) методу. Прикладами всезагальних
методів наукового пізнання є системно-структурний метод, логічні методи.
На емпіричному рівні наукового пізнання до універсальних відносяться
методи спостереження та експерименту.
До загальних методів відносяться методи, які застосовуються в певній
сукупності наук, наприклад, у гуманітарних науках, юридичних науках тощо.
До часткових методів відносяться методи, які розробляються в окремих
науках для дослідження специфічних предметів, явищ і процесів. Їх називають
конкретно-науковими методами.
До всезагальних методів науково-правового пізнання соціальних
об'єктів, які досліджуються науками, відносяться: а) філософcькі методи
(діалектичний, феноменологічний, метод герменевтики тощо); б) логічні
методи (методи формальної логіки); в) загальнонаукові методи (системний
метод, метод експерименту, метод спостережень, метод структурно-
функціонального аналізу тощо).
Логічний метод – це засіб розумової діяльності людей (засіб мислення),
який використовується в процесі пізнання та відтворення об’єкта, який
досліджується.
Усі логічні методи поділяються на методи дослідження (пошуку,
пізнання) і методи знаково-символічного зображення структури мислення та
знання, як результату пізнавальної діяльності.
Логічні методи дослідження (пізнання)
Логічні методи є головними й необхідними засобами пізнання, тому
кожна людина повинна добре оволодіти цими методами та використовувати їх
у своїй розумовій діяльності. Свідоме використання логічних методів є
необхідною умовою для вирішення специфічних теоретичних і практичних
проблем, для здобуття нового знання в процесі пізнавальної діяльності.

74
 До логічних методів пізнання (дослідження) предметів, явищ,
процесів об'єктивного світу відносяться: аналіз, синтез, абстрагування,
ідеалізація, узагальнення, дедукція, індукція, аналогія, екстраполяція,
моделювання, гіпотеза.
Аналіз (гр. – розклад, розбір, розчленування) – логічний прийом, метод
дослідження, який полягає в тому, що досліджуваний об'єкт уявно або
практично розчленовується на складові елементи (ознаки, властивості,
структурні частини), кожний з яких відтак досліджується окремо як частина
розчленованого цілого. Виділяють різні види аналізу залежно від специфіки
досліджуваного об'єкта. Найбільш поширеним у сучасній науці є системний
аналіз, сутність якого полягає у підході до об'єкта, що вивчається, як
структурно-організованої системи, в якій усі елементи органічно і нерозривно
взаємопов'язані й, таким чином впливають один на одного. Наприклад,
суспільство як цілісна система при системному аналізі розчленовується на
економічний, політичний, правовий, моральний та ін. аспекти буття і суспільної
свідомості (структурні частини цілого) і ці аспекти досліджуються окремо.
Особливим видом аналізу є логічний аналіз, тобто методологічний
підхід до результатів пізнавальної діяльності людей – знання в різних його
формах і видах, яке виражене засобами природної та штучної мов на підставі
законів науки логіки. Логічний аналіз означає виявлення структурних
елементів (видів, типів, рівнів) знання, яке оформлене у вигляді певного тексту
та їх співвідношення між собою, з'ясування логічного значення істинності або
хибності висловлювань у тексті, логічної експлікації («пояснення»,
«уточнення») понятійного апарату, через який реалізується це знання,
встановлення несуперечності, обґрунтованості, доведеності цього знання.
Синтез (гр. – з'єднання, складання, сполучення) – це уявне з'єднання
частини предмета, розчленованого в процесі аналізу, установлення взаємодії
частинок та пізнання цього предмета як єдиного цілого. У процесі формування
та розвитку знання в науці синтез є одним з головних засобів, за допомогою
якого наявне знання об'єднується як дещо ціле. Прикладами синтезу знання у
юридичних науках є закони і закономірності, які формулюються на підставі
особистих досліджень, загальна теорія держави і права, галузеві і міжгалузеві
спеціальні теорії права.
У реальному мисленні людини аналіз і синтез взаємопов'язані,
відповідно, можна говорити і про аналітико-синтетичний характер мислення
фахівця.
Абстрагування або абстракція (лат. – відвертання) – це процес уявного
відділення окремих або загальних властивостей, ознак і відношень від
конкретного предмета, що цікавлять людину у даний час, а також уявного
відвертання їх від множини усіх інших ознак. Арістотель розглядав
абстрагування як процес, в результаті якого відкидається усе часткове,
випадкове, другорядне і відділяється загальне. Термін «абстрагування» або
«абстракція» в сучасній логіці вживають у таких значеннях: як метод буденного
та наукового пізнання, як алгоритм або наказ процедури відвертання, тобто
правила абстрагування, як побудова в науці абстрактних об'єктів. Сутність
75
методу абстрагування полягає у дослідженні реальних предметів, явищ,
процесів, вичленуванні в них різноманітних властивостей, ознак, якостей, в
уявному відвертанні їх та фіксуванні за допомогою слів і словосполучень
природної мови. Термін «абстрагування» вживають у значеннях: процесу
пізнання, як результат цього процесу. Абстрагування як процес – це
дослідження, вивчення предметів і явищ з метою виявлення їх специфічних
характеристик, а абстракція як результат – це певне знання у формі понять,
категорій, суджень, ідей, законів, теорій.
Ідеалізація (гр. – ідея, поняття) – один з видів абстрагування, у
результаті якого створюються поняття ідеалізованих (ідеальних) об'єктів.
Такі поняття відрізняються від інших тим, що в них відображаються поряд з
ознаками, притаманними реальним предметам, ознаки, які значно відходять від
реальних властивостей і в чистому вигляді цілком відсутні у досліджуваних
предметів. Метод ідеалізації використовується в усіх сучасних науках для
створення об'єктів теорії, за допомогою яких будуються міркування та
висновки щодо реально існуючих предметів. Термін «ідеалізація» також
уживають у двох значеннях: як процес і як результат. Під ідеалізацією в
першому значенні розуміють уявний процес створення ідеалізованих об'єктів
теорії та формування ідеалізованих допущень (умов), за яких ці об'єкти
допоможуть описати та пояснити реально існуючі предмети. Результатом
процесу ідеалізації є ідеалізовані об'єкти (поняття і закони). їх ще називають
логічними конструктами.
Екстраполяція (лат. – префікс «над...», «зверх.», робити гладким,
обробляти) є різновидом індукції, аналогії та узагальнення в їхньому
взаємозв'язку і широко використовується в усіх науках. Сутність цього
методу, за Д.П.Горським, полягає в поширенні: а) якісних характеристик з
однієї предметної галузі на іншу, з минулого й сучасного на майбутнє; б)
кількісних характеристик однієї галузі предметів на іншу, одного агрегату на
інший на підставі спеціально розроблених для цієї мети методів; в) деякого
рівняння на інші предметні галузі у межах однієї науки або на інші галузі
знання, що пов'язане з їх певною модифікацією (метод математичної індукції).
Метод екстраполяції застосовується в прогнозуючих цілях, для
обґрунтування поширення з однієї галузі в інші, при розробці управління
економічними процесами та ін. Результатом застосування методу екстраполяції
є перенесення знання в нові предметні галузі.

2. Формулювання понять, зіставлення і порівняння, систематизація,

узагальнення, аргументація, доведення, установлення причиново-
наслідкових зв'язків, складання алгоритму, робота за аналогією, висування
гіпотези, експериментування і моделювання.
У всіх сферах спілкування (науці, техніці, виробництві, мистецтві,
політиці, економіці тощо) надзвичайно важливим є формулювання понять.
Усе пізнане людиною (предмети, якості, властивості, явища, процеси,
закономірності) одержує назву та дефініцію (коротке визначення якого-небудь

76
поняття). Саме це виділяє його з безлічі інших. Мовну назву й визначення
одержують не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні, уявні, вигадані.
Зіставлення – це розгляд і порівняння кого-, чого-небудь з ким-, чим-
небудь для виведення певного висновку. Порівняння – такий логічний метод, в
основі якого зіставлення одного з іншим з метою встановлення спільності або
різниці.
Дедукція та індукція як логічні методи пізнання використовуються у
процесі пошуку виводу з вихідних даних (засновників). У цьому значенні
дедукцію та індукцію можна розглядати як методи, які забезпечують пошук
необхідного матеріалу для узагальнення і одержання нових висновків. Методи
дедукції та індукції органічно взаємопов'язані. Дедукція використовується для
виведення із таких вихідних висновків, які існують у формі теоретичного
закону, ідеї, принципу тощо. Дедукція в даному випадку пов'язана з побудовою
ідеалізованих об'єктів науки, а індукція використовується як метод
узагальнення емпіричних закономірностей. Знання, здобуте методом індукції, у
мисленні вченого є передумовою для побудови нового «демонстративного»
знання, яке стає основою обґрунтування часткових істин на теоретичному рівні
мислення.
Завершуючи вивчення кожної теорії, важливо переосмислити основний
матеріал з певних позицій, установити взаємозв'язок між теоріями, які
вивчаються, виявити взаємний вплив їх в історичному процесі розвитку
наукового фізичного знання.
Узагальнення (від гр.) як метод дослідження означає формування та
розвиток знання шляхом переходу: а) від думки про індивідуальне, яке
міститься в понятті, судженні, нормі, гіпотезі, питанні тощо, до відповідної
думки про загальне; від думок про загальне до думок більш загальних; б) від
окремих фактів, ситуацій, подій, предметів та явищ до ототожнення їх у думках
і до створення щодо них загальних понять і суджень. Такий процес
ототожнення стає необхідною умовою формування відповідних гіпотез, теорій
концепцій.
Узагальнення – це перехід на більш високий ступінь абстракції через
виявлення загальних ознак (властивостей, відношень, тенденцій розвитку)
предметів галузі, що розглядаються та сприяють появі нових понять, законів,
теорій. Узагальнити – це значить зробити висновок, висловити основні
результати в загальному положенні.
Під систематизацією розуміють діяльність мислення, у процесі якої
об'єкти організуються в певну систему на основі обраного принципу.
Система – ціле, яке складене із частин; поєднання, сукупність елементів,
що перебувають у зв’язках один з одним, які утворюють певну єдність.
Систематизація не лише впорядковує знання людини про об’єкти пізнання, але
і є джерелом нових знань.
Об'єктами, що підлягають групуванню, систематизації в курсі фізики, є:
структурні форми матерії; властивості тіл (частинок); явища, процеси, види
руху: прилади, машини, установки; методи дослідження.

77
 Систематизація знань не зводиться до класифікації. Класифікація об'єктів
здійснюється на основі певної суттєвої ознаки. До систематизації приводить
встановлення причинно-наслідкових зв'язків між фактами, що вивчаються,
виділення основних одиниць матеріалу, що уможливлює розглядати
конкретний об’єкт як частину цілої системи.
Систематизація знань тісно пов'язана з їх узагальненням. Цей зв'язок
полягає в мисленому поєднанні предметів і явищ, що мають спільні суттєві
ознаки. Узагальнення допускає початкове вивчення в них суттєвого, загального
і особливого, об'єднання їх у групи з відібраних ознак, поділ на види.
У процесі узагальнення знань навчальний матеріал подається студентам у
систематизованому вигляді відповідно до циклу теоретичного пізнання. Це
сприяє встановленню зв'язків між вивченими поняттями, законами й теоріями,
установленню меж їх застосування, чіткому виділенню особливостей тих чи
інших явищ, подібність з іншими й відмінності від них.
Узагальнення і систематизація викликають такі операції мислення, як
аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, моделювання тощо. Узагальнення
знань учнів проводиться під час вивчення навчального матеріалу та в процесі
його засвоєння на спеціальних заняттях при завершенні вивчення теми, розділу,
курсу.
Аналогія є надзвичайно ефективним методом у пізнавальному процесі,
оскільки чимало великих відкриттів у науці було зроблено на підставі аналогії
шляхом перенесення певних властивостей та ознак з одного досліджуваного
об'єкта на інший, а також відношень і зв'язків між однією сукупністю предметів
на інші сукупності.
Гіпотеза. Термін «гіпотеза» (припущення) уживається в таких значеннях:
а) як проблематичне знання (у широкому значенні); б) як припущення; в) як
ідея, що дає змогу об'єднати деяку сукупність знань у систему знання (гіпотеза
у вузькому значенні). У правовій діяльності термін гіпотеза використовується в
усіх трьох значеннях. Гіпотеза як метод дослідження полягає в побудові
припущення (імовірнісного висловлювання або сукупності висловлювань)
відносно фактичних даних про певні явища, процеси, події, про причини їх
виникнення та функціонування, а також при прогнозуванні майбутнього.
На підставі одних і тих же фактичних даних може створюватися декілька
гіпотез, які називаються версіями. Умовою різних припущень (версій) є певна
сукупність знань про досліджуваний предмет. Залежно від тієї ролі, яку
відіграють гіпотези у процесі пізнання на шляху до нового знання, гіпотези
поділяють на допоміжні (робочі) і основні (визначаючі).
Експериментування – такий метод пізнання, що забезпечує
спостереження за змінами природних та соціальних об’єктів у природному
середовищі чи штучно створеному. Природний експеримент відбувається в
спеціальних умовах відповідно до його мети, а досліджувані процеси
протікають природно й послідовно, без втручання експериментатора.
Лабораторний експеримент відбувається в штучних умовах, коли
експериментатор моделює всі необхідні для його проведення умови. Він дає
змогу точно враховувати досліджувані зовнішні впливи (силу, тривалість,
78
послідовність подразників або їх комбінацій) та реакції-відповіді (дії,
висловлювання) людини на ці подразники. Експеримент дає змогу відокремити
досліджуване явище від інших, змінювати умови впливу на інші об’єкти,
повторювати окремі явища приблизно в таких же умовах.
Моделювання як метод пізнання дуже активно застосовується у сучасній
науці в процесі пошуку нових наукових результатів. Сутність цього методу
полягає в побудові моделей, за допомогою яких досліджуються різноманітні
природні та соціальні об'єкти. Термін «модель» (лат. - міра, ритм, величина,
пов'язано зі словом – зразок) використовується в різних значеннях. Залежно
від контексту в конкретному міркуванні під моделлю розуміють «метод»,
«аналог», «зразок», «систему», «теорію», «картину світу», «інтерпретацію»,
«репрезентацію», «алгоритм», «систему порівняння» та ін.
Метод моделювання використовується там і тоді, коли з якихось причин
неможливо досліджувати об'єкт безпосередньо. Тоді замість нього виступає
його аналог – модель, яку досліджують як імітацію оригіналу (об'єкта). На
моделі вивчають властивості об'єкта, а потім нагромаджені знання переносять
на оригінал. В основі такого перенесення лежить схожість, подібність моделі та
оригіналу.
Усі проаналізовані методи практичної та теоретичної діяльності, їх
результати знаходять свій вияв у мові й тільки через неї стають
загальновідомими.

3. Основні закони риторики.

Риторика – наука про ораторське мистецтво, красномовство.
Мистецтво ритора (оратора) полягає в його володінні усним словом як
засобом впливу на слухачів, ґрунтується на культурі мислення, глибокій і
різнобічній освіченості, на засвоєнні досвіду ораторів минулого й сучасних
промовців, на бездоганному знанні мови й досконалому володінні мовленням, а
також на оволодінні культурою спілкування. Оратор має бути наділений
розумом, ерудицією, даром слова, певним рівнем майстерності.
Ораторські виступи відіграють велику роль у житті кожної людини. Живе
слово, особистий приклад активно впливають на слухачів. Справжній
промовець – яскрава особистість, неповторна індивідуальність. Проте ця
індивідуальність не властива людині від народження, вона виробляється
протягом життя в результаті величезної тривалої роботи над собою, зокрема
над своєю мовою.
Звертаючись до іншого, людина тим самим виражає та утверджує себе,
водночас упливаючи на слухача. Тому, хто береться впливати на інших словом,
варто, аби досягти успіху, опанувати й техніку мовлення. Зокрема, людина
може навчитися грамотно й досконало будувати спілкування з людьми за
допомогою риторики, що, у свою чергу, допоможе їй досягти успіху в житті.
Ораторські вміння й навички необхідні в численних життєвих ситуаціях.
Наприклад, викладач вищої школи, який не спроможний володіти
аудиторією, як правило, починає шукати іншу роботу. Юрист, який покликаний
здійснювати законність і не вміє вербально (словесно) довести правоту своєї
79
позиції, опиняється за межами своєї професії. Політик-оратор, що не
спроможний запалити словом маси, приречений на невдачу. Менеджер або
фахівець із реклами, якщо вони намагаються просто обдурити клієнта,
ризикують вдало провести свою комерцію в перший і останній раз. Отже, у
професійній діяльності фахівцеві потрібно вміти досконало користуватися
силою слова.
Свідоме життя людини можна розглядати як послідовність і логічність
промов, якісного чи неякісного мовлення, від чого залежить її доля, а також
доля навколишніх людей, отже, і всього суспільства. Тому значно зростає,
особливо в останній час, вагомість риторики - науки, яку Феофан Прокопович,
викладач цього курсу в Києво-Могилянській академії, називав «царицею душ»,
«княгинею мистецтв». Це наука красномовства, ораторське мистецтво, або
іншими словами, теорія виразного мовлення, що вивчає найбільш ефективні
способи його побудови.
Як зазначається в навчальному посібнику з риторики Г.М.Сагач
«Золотослів», змістовий план риторики, мисленнєво-мовленнєвої діяльності
включає такі закони:
- концептуальний закон, який формує й розвиває в людини уміння
всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про
нього (задум і концепція);
- закон моделювання аудиторії, формує і розвиває вміння вивчати в
системі три групи ознак, а саме: соціально-демографічні, соціально-
психологічні, індивідуально-особистісні, які визначають «портрет» будь-якої
аудиторії;
- стратегічний закон, формує й розвиває в людини уміння розробляти
програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням
психологічного портрета аудиторії: визначення цільової установки діяльності
(навіщо!), виявлення й розв'язання суперечностей у досліджуваних проблемах,
формулювання тези (головної думки, власної позиції);
- тактичний закон, формує й розвиває вміння працювати з фактами та
аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовника
(аудиторії), тобто створювати атмосферу інтелектуальної й емоційної
співтворчості;
- мовленнєвий закон, формує й розвиває в людини вміння володіти
мовленням («одягати» свою думку в дієву словесну форму);
- закон ефективної комунікації, формує й розвиває уміння
встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну
умову успішної реалізації продукту мисленнєвої діяльності;
- системно-аналітичний закон, формує й розвиває в людини уміння
робити висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід, а також
вчить оцінювати інших, тобто визначатися, як допомогти ефективніше діяти, як
навчитися вбирати в себе цінний досвід іншого.
Це певна цілісна система, у якій кожний компонент зумовлює й доповнює
інший, причому всі компоненти розташовані в строгій логічній послідовності.
Концептуальний закон - основоположний, бо вміння мислити дозволяє людині
80
наповнити всю діяльність змістом. Закон моделювання аудиторії, стратегічний,
тактичний, мовленнєвий закон, закон ефективної комунікації «працюють» на
перший закон, знання їх дає можливість людині грамотно «запустити» задум, закон
системно-аналітичний поширює свою дію на всі попередні закони, бо володіння
ним дозволяє людині, по-перше, оцінити якість концепції, по-друге, уважно
проаналізувати весь процес пошуку, знайти сильні й слабкі сторони й завдяки
цьому зробити свою справу ще краще. Таким чином, закони риторики відбивають
системність мисленнєво-мовленнєвої діяльності (що – навіщо – як). Це,
головним чином, визначає результативність цієї діяльності, від чого залежить
успіх будь-якої іншої.

Перевірте свої знання

1. Найвища форма відображення реальності та свідомої цілеспрямованої
діяльності людини, що направлена на опосередкування, абстрактне узагальнене
пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв'язків між явищами – це:
1) мовлення;
2) мислення;
3) думка.
2. Залежно від видів діяльності ( практична або пізнавальна) усі методи
поділяються на:
1) практичні й пізнавальні;
2) наукові й буденні;
3) теоретичні й емпіричні.
3. До логічних методів пізнання (дослідження) предметів, явищ, процесів
об'єктивного світу відносяться:
1) спостереження, бесіда, інтерв’ю, експеримент, вивчення продуктів
діяльності, анкетування, метод рейтингу, узагальнених незалежних
характеристик;
2) аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, дедукція,
індукція, аналогія, екстраполяція, моделювання, гіпотеза;
3) аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, класифікація,
узагальнення, абстрагування, конкретизація, реєстрування, ранжування.
4. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.
Змістом даних термінів є:
1) уявне з'єднання частини предмета, розчленованого в процесі аналізу,
установлення взаємодії частинок та пізнання цього предмета як єдиного цілого;
2) один з видів абстрагування, у результаті якого створюються поняття
ідеалізованих (ідеальних) об'єктів;
3 логічний прийом, метод дослідження, який полягає в тому, що
досліджуваний об'єкт уявно або практично розчленовується на складові
елементи (ознаки, властивості, структурні частини), кожний з яких відтак
досліджується окремо як частина розчленованого цілого;

81
 4) процес уявного відділення окремих або загальних властивостей, ознак
і відношень від конкретного предмета, що цікавлять людину у даний час, а
також уявного відвертання їх від множини усіх інших ознак;
а) аналіз;
б) ідеалізація;
в) абстрагування;
г) синтез.
5. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.
Змістом даних методів пізнання є:
1) сутність методу полягає в побудові моделей, за допомогою яких
досліджуються різноманітні природні та соціальні об'єкти;
2) перенесення певних властивостей та ознак з одного досліджуваного
об'єкта на інший, а також відношень і зв'язків між однією сукупністю предметів
на інші сукупності;
3 діяльність мислення, в процесі якої об'єкти організуються в певну
систему на основі обраного принципу;
4) метод пізнання, що забезпечує спостереження за змінами природних
та соціальних об’єктів у природному середовищі чи штучно створеному;
а) експериментування;
б) моделювання;
в) систематизація;
г) аналогія.
6. Риторика – це:
1) наука про прихильну вимову й наголошування слів;
2) наука про правильне застосування міміки й жестикуляції;
3) наука про ораторське мистецтво, красномовство;
4) наука про культуру спілкування.
7. Тема виступу – це:
1) роз’яснення, тлумачення, інтерпретація подій та фактів;
2) основна галузь роздумів оратора, у межах якої він добирає явища та
факти, що розглядаються у виступі;
3) послідовний перелік основних питань, висвітлюваних у виступі;
4) заклик, що емоційно визначає певне суспільне завдання.
8. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.
Змістом даних термінів є:
1) формує й розвиває в людини уміння розробляти програму діяльності на
основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії:
визначення цільової установки діяльності, виявлення й розв'язання
суперечностей у досліджуваних проблемах, формулювання тези (головної
думки, власної позиції);
2) закон, який формує й розвиває в людини вміння всебічно аналізувати
предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього;
3) формує й розвиває в людини уміння робити висновки з помилок і
нарощувати цінний життєвий досвід, а також вчить оцінювати інших, тобто

82
визначатися, як допомогти ефективніше діяти, як навчитися вбирати в себе
цінний досвід іншого;
4) формує і розвиває вміння вивчати в системі три групи ознак, а саме:
соціально-демографічні, соціально-психологічні, індивідуально-особистісні, які
визначають «портрет» будь-якої аудиторії;
а) стратегічний;
б) моделювання;
в) концептуальний;
г) системно-аналітичний.

Контрольний тест
1. У чому полягає взаємозв’язок понять «мова» і «думка»?
2. Схарактеризуйте логічні методи пізнання (дослідження) предметів,
явищ, процесів об'єктивного світу.
3. Яка роль зіставлення і порівняння, систематизація, узагальнення,
аргументація, доведення, установлення причиново-наслідкових зв'язків,
складання алгоритму, робота за аналогією, висування гіпотези,
експериментування і моделювання в процесі пізнання людиною явищ,
предметів, об’єктів навколишньої дійсності?
4. Що є предметом вивчення риторики?
5. У чому полягає і на чому ґрунтується мистецтво оратора?
6. Охарактеризуйте основні закони риторики.

РОЗДІЛ 2. ЕТИКА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Тема 2.1. Поняття етики ділового спілкування, її предмет і

завдання
1. Поняття спілкування.
2. Сутність і зміст етики ділового спілкування.
3. Етичні норми і нормативи.
4. Професійна етика. Вчинок як першоелемент моральної діяльності.

Література
1. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей. – К.: КМ
Academia, 1997.
2. Етика та психологія ділових відносин: Навчальний посібник/ За
редакцією проф. Андрєєвої Т.Є. – Харків: Бурун Книга, 2004.
3. Етика : Навчальний посібник/ За редакцією проф. В.О.Лозового. –
К.: Юрінком Інтер, 2005.
4. Зусін В.Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навчальний
посібник: 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.

83
 5. Кубрак О.В. Етика ділового та повсякденного спілкування:
Навчальний посібник з етикету для студентів. – Суми: ВТД "Університетська
книга", 2002.
6. Малахов В.А. Етика спілкування: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2006.
7. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навчальний
посібник: 6-е вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007.

1. Поняття спілкування.
Спілкування є однією з центральних проблем, крізь призму якої
вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й
керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін.
Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та
міжособистісних взаємин. Інтерес до спілкування виявляють представники
різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом.
Поняття «спілкування» вживається в таких значеннях:
— як один із різновидів самостійної людської діяльності (Б.Г.Ананьев,
І.С.Кон, О.О.Леонтьєв);
— як атрибут інших видів людської діяльності (О.О.Леонтьєв,
В.М.Панферов);
— як обмін думками, почуттями та переживаннями (Л.С.Виготський,
С. Л. Рубінштейн);
— як специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку (А.Д.Урсул,
Л.О.Резніков);
— як специфічна форма взаємодії суб'єктів (М.С.Каган);
— як специфічна форма задоволення потреби людини в іншій людині, у
живому контакті, тобто як самомотивований процес (Б.ФЛомов, В.В.Знаков,
А.О.Реан) та ін.
Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями,
думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:
— комунікація, сприймання і передавання інформації (зрозуміло, що
інформацію можна отримати також завдяки спостереженню);
— взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;
— сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.
Отже, спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу
якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної
діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими
словами, спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на
узгодження і об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення
загального результату. Зауважимо, що в англійській мові немає слова
«спілкування», є лише слово «соmmunication», яке розуміється набагато ширше,
ніж «комунікація» в нашій літературі.
Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо
це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Так, наприклад, дослідник Р.
Бард, який протягом шести місяців перебував один серед снігів Антарктиди,
писав, що людина не може обійтися без звуків, голосів, без спілкування з
84
іншими, як не може жити без фосфору або кальцію. У самітності він шукав
спокою та духовного збагачення, а знайшов лише розчарування та безвихідь.
Відомо, що найбільш тяжким покаранням у Стародавній Греції був остракізм,
тобто заборона спілкуватись із засудженим.
Звичайно, іноді людині необхідно побути наодинці. Таке перебування сам
на сам із своїми думками М. Монтень, наприклад, відносить до одного із видів
спілкування. Цей погляд поділяють далеко не всі вчені, але і він має право на
існування.
Отже, у широкому розумінні спілкування — це той бік людського буття,
що вказує на активну суб'єктну міжособистісну взаємодію людей у процесі
їхнього матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації їх
соціальних відносин, який здійснюється через безпосередні чи опосередковані
форми контактів, у які вони вступають. Саме через спілкування люди та групи
вступають у всі види стосунків одне з одним, без чого неможливі соціальні
стосунки, не може існувати жодне суспільство.
За змістом спілкування, тобто взаємодії з будь-яким об'єктом чи явищем
фізичного або духовного світу, залежно від предмета обговорення, можна
виділити такі види людського спілкування:
а) вільне спілкування, предметом якого є саме спілкування, у процесі
якого людина задовольняє одну з основних своїх потреб – у обміні
інформацією, думками та почуттями з іншою людиною (наприклад, інтимне
спілкування закоханих, друзів і т. ін.);
б) ділове спілкування, предметом якого є спільна діяльність та її
ефективна організація. Таке спілкування можна розглядати, з одного боку, як
важливу складову будь-якої спільної діяльності людей, а з іншого – як
самостійний вид діяльності (на думку окремих науковців);
в) ігрове спілкування, що обслуговує універсальний вид людської
діяльності – гру;
г) ритуальне спілкування, змістом якого є дотримання та реалізація
соціально значущих ритуалів (привітання, висловлювання співчуття,
призначення на посаду, складання військової та інших видів присяги тощо).
Воно переважно визначається правилами й нормами професійного етикету
(наприклад, лікарського, військового).
Усі ці види спілкування можуть мати форму матеріального, духовного й
міжособистісного спілкування.
Матеріальне спілкування – це різноманітні взаємини та цілеспрямована
взаємодія керівників із працівниками в процесі матеріально-практичної
діяльності, передусім професійної, а також їхня поведінка в різних сферах
суспільного життя закладу.
Духовне спілкування виступає як обмін між керівниками та
працівниками різноманітною систематизованою пізнавальною та емоційно-
почуттєвою інформацією, переживаннями й думками за допомогою живої мови,
засобів масової комунікації та невербальних засобів.

85
 Міжособистісне (пряме, безпосереднє) спілкування – це такий різновид
взаємодії керівників і працівників, у якому вони одночасно (або послідовно)
виступають одне щодо одного і об'єктами, і суб'єктами.
Цей вид спілкування становить особливий інтерес для психології
управління, він складається з процесу інформаційної та предметної взаємодії
між керівниками та працівниками, у якому формуються та реалізуються їхні
різноманітні стосунки. Вони передбачають установлення прямих контактів, які
дають змогу безпосередньо реагувати та впливати на дії та висловлювання
партнерів по спілкуванню, сприймати один одного як конкретну особистість та
як фахівця. Цей різновид спілкування розвивається перш за все в малих
трудових колективах. Вихідна й головна одиниця міжособистісного
спілкування – діада, парний соціально-психологічний зв'язок (у малій групі
кожний спілкується з кожним, без посередників). Сукупність парних взаємодій
утворює систему міжособистісних зв'язків як на рівні внутрішньо групового,
так і на рівні міжгрупового спілкування.
Основною особливістю масового спілкування є його опосередкований,
анонімний характер, спрямованість не на конкретну людину, а на великі й
неоднорідні соціальні групи. Масове спілкування в установі також може
здійснюватися за допомогою засобів масової інформації.
Міжособистісне спілкування забезпечує зв'язок особистості з
безпосереднім соціальним оточенням, а масове – сприяє здійсненню зв'язку
керівника та всіх інших працівників закладу.
Слід відмітити, що виділені види спілкування не мають чітких меж і рідко
зустрічаються в чистому вигляді. Разом із тим, виділення таких видів дозволяє
вивчати специфіку спілкування, виходячи з його змісту.
Отже, зміст, форми та методи діяльності керівників і необхідність
надання цілеспрямованого та організованого характеру передбачають чітке
регулювання їхніх взаємодій із працівниками. Універсальним засобом такого
регулювання виступає управлінське спілкування. Через це воно є однією з
центральних проблем у підготовці майбутніх фахівців, бо без спілкування не
може здійснюватися жодна професійна діяльність.

2. Сутність і зміст етики ділового спілкування.

Об'єкт дисципліни – ділове спілкування, а її предмет – його моральний
та психологічний аспекти, етичні та психологічні механізми.
Етика ділового спілкування – це навчальна дисципліна, становленню і
розвитку якої сприяли різні галузі науки (етика, психологія, філософія,
соціологія) та практики (управління, менеджмент, маркетинг тощо). Проте
найсуттєвіший вплив на неї, звичайно, справили етика і психологія – науки, що
займаються людинознавством і вивчають одну і ту ж природу людської
поведінки (але під різними кутами зору) і чинники, що впливають на
життєдіяльність людей та їхню взаємодію.
Етика – наука про мораль, її розвиток, принципи, норми й роль у
суспільстві, іншими словами про правильне (і неправильне) у поведінці. Отже,
треба розрізняти етику як науку, а мораль як реальне явище, яке вона вивчає.
86
Мораль є формою суспільної свідомості, спрямованою на ствердження
самоцінності людини, її прав на гідне і щасливе життя.
Слід розрізняти поняття «мораль» і «моральність», хоч певною мірою
вони розглядаються як синоніми. Мораль передусім є певною формою
свідомості, сукупністю усвідомлюваних людьми принципів, правил, норм
поведінки, а моральність здебільшого розуміють як втілення цих принципів,
правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Природно,
що таке втілення має дещо інший зміст, ніж сукупність абстрактних правил і
приписів моралі. Таким чином, мораль, або моральність – це один із способів
регулювання людських відносин і поведінки за допомогою «неписаних норм» і
правил,що історично склалися, відносно яких вчинки людей оцінюються як
добрі або злі, справедливі або несправедливі, чесні або ганебні, гідні або
негідні, моральні або неморальні. Ці норми й правила складалися століттями в
процесі спільної діяльності та спільного життя багатьох поколінь різних
народів і є одним з основних надбань культури.
На відміну від права вони офіційно ніде не записані і довгий час усно
передавалися від «батьків» до «дітей», від старших – молодшим, від одного
покоління – іншому. На відміну від правового регулювання, де на варті
законодавства стоять спеціальні державні органи, покликані карати за
порушення тієї або іншої статті закону, контроль за дотриманням або
недотриманням моральних норм здійснюється тільки громадською думкою і
людською совістю. Саме тому бути або не бути моральним майже повністю.
Залежить від власної доброї або злої волі.
Цариною людської моральності один із сучасних українських етиків
В. Малахов називає спілкування. Він наголошує, що людська моральність
виявляється не у свідомості й навіть не у діяльності людини, а саме в її
спілкуванні з іншими. Оскільки у повноцінному спілкуванні людина постає
саме як суб'єкт, то завжди актуальною є проблема морального самовизначення
партнерів один відносно одного. Залежно від цього вибору й самовизначення
спілкування може виявитися для людини найвищою, найжаданішою розкішшю
(А. де Сент-Екзюпері) і справжнім пеклом (Ж.П. Сартр).
Моральна свідомість, що лежить в основі такого спілкування, є
відображенням моральної практики і моральних відносин. Вона випливає із
сукупності певних норм, моральних принципів, мотивів і ціннісних орієнтацій.
Під останніми найчастіше розуміють суб'єктивну значущість певних явищ
реальності для конкретної людини й суспільства. Дослідження ціннісних
орієнтацій молоді свідчать, що за останні роки домінуючими стали не цінності
прогресу й розвитку суспільства, а ті, що визначають матеріальний добробут.
Але розвиток нашої держави можливий лише за умови формування в молоді
інтегруючих, а не тільки особистих цінностей. Ієрархічна піраміда цінностей
останнім часом немовби перевернулася. Тому важливо, щоб молодий спеціаліст
був не тільки підготовлений до майбутнього як знавець своєї спеціальності, а й
сприйняв загальнолюдську моральність, закономірності як загальної, так і
соціальної психології.

87
 Психологія – наука про факти, закономірності становлення та розвитку
психіки, її механізми. Нині вітчизняні психологи уточнюють це поняття,
доповнюючи його: «психологія – це наука про людину як суб'єкта психіки,
психічної діяльності, що включає і психічну діяльність самого суб'єкта».
Закономірності взаємодії та діяльності людей, які об'єднані в групи, та
психологічні особливості самих цих груп вивчає така галузь психологічної
науки, як соціальна психологія. Оскільки і етика, і психологія вивчають
поведінку людей у взаємодії, у процесі їхньої спільної діяльності, то можна
сказати, що етика ділового спілкування – дисципліна, що виникла на стику
етики й психології. З огляду на це вона використовує основні категорії та
поняття такої загалом філософської науки, як етика і ряду важливих галузей
психології.
Спочатку етичне та психологічне у спілкуванні вивчалося разом, потім ці
підходи до спілкування відокремили з метою їх наукового поглибленого
вивчення. Оскільки у практичній діяльності етичні та психологічні компоненти
постають у єдності, бо це відповідає реаліям життя, то у пропонованій книзі
етику та психологію спілкування подано також у єдності. Саме такий підхід дає
змогу говорити про культуру спілкування загалом.
Спілкуючись у діловій співпраці зі своїми підлеглими, начальником або
колегами, кожний так чи інакше, залежно від наявних моральних норм, або
полегшує собі ділове спілкування, робить його більш ефективним, або
утруднює це спілкування чи робить його взагалі неможливим.
Отже, етика ділового спілкування – сукупність етичних норм, правил та
уявлень, які регулюють поведінку й взаємини людей у процесі їхньої
виробничої діяльності.
Завдання курсу «Етика ділового спілкування» – допомогти студентам:
— здобути знання про філософські, етичні, психологічні основи ділового
спілкування, його норми та правила, шляхи їх застосування, особливості
етикету в різних умовах трудової діяльності;
— навчитись аналізувати конкретні ситуації, розпізнаючи типи людей,
рівень їхньої моральності та індивідуальні особливості, що виявляються під час
ділового спілкування;
— оволодіти системою способів і засобів ділового спілкування, його
стратегіями, навчитись їх обирати відповідно до психологічних і
соціокультурних особливостей співрозмовників, до норм і правил
гуманістичної етики;
— навчитися творчо застосовувати обрані способи й засоби у процесі
спілкування із співвітчизниками та іноземними партнерами під час
індивідуальної бесіди й колективного обговорення проблем, у виступах перед
різними аудиторіями, на переговорах, під час розв'язання конфліктів тощо;
— накреслити шляхи формування культури спілкування, становлення та
самовдосконалення індивідуального стилю спілкування відповідно до етичних
та психологічних норм і правил.

3. Етичні норми і нормативи.

88
 «..Особистостi людей не входять готовими в цей світ, а є продуктами
культури i обставин загальнолюдської культури, як i спадковості», – пише
фiлософ К. Ламонт у книзi «Iлюзiя безсмертя».
Що таке культура? Це слово перекладається з латини як вирощування,
виховання, освіта, розвиток, шанування й означає історично визначений рівень
розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини.
Культура спілкування має не тільки внутрішню (моральну, правил
поведінки людини, психологічну), а й зовнішню сторону – етикет, норми якого
досить значущі в моральному плані. Людина, спілкуючись відповідно до
загальноприйнятих норм і правил, демонструє свою готовність зважати на ту
спільноту людей, серед яких вона живе.
Слово «етикет» прийшло до нас із французької мови через посередництво
російської та польської – etiquette – ярлик, етикетка з написом, а у XVIII ст. –
церемоніал. На початку XX ст. це слово на слов'янському ґрунті знову набуває
первісного значення «ярлик», «наклейка». Етикет – це сукупність правил
поведінки, які регулюють зовнішні прояви людських стосунків (ставлення до
інших людей, форми звертання, поведінку, манери тощо). Етикет містить
вимоги, які набувають характеру більш-менш регламентованого церемоніалу і
для дотримання яких особливе значення має певна форма поведінки. Етикет, як
правило, відбиває певні моральні принципи, притаманні суспільству, й певною
мірою стає ритуалом. Водночас етикет має суто зовнішню, часом відірвану від
морального змісту форму, яка має суворо канонізований характер. Він
визначається системою детально розроблених правил чемності, чітко
класифікує правила поведінки з представниками різних класів і прошарків, з
посадовими особами(відповідно до їхнього рангу), а також правила поведінки в
певних місцях. Проте якщо за суворим дотриманням правил етикету криється
недоброзичливе ставлення до інших, то він стає формою лицемірства. Гідна
поведінка людини цінувалася ще в античному суспільстві. Однак греки
вважали, що людина може поводитися добре лише тоді,коли вона має певні
моральні якості, гармонію «духу та тіл» (за Платоном), зовнішнього та
внутрішнього. Проте зовнішня поведінка людини, що відповідає нормам
етикету та правилам доброго тону, тільки тоді набуває особистісного смислу,
якщо в основі її лежать моральні мотиви. Пристойна поведінка – результат
осмисленого ставлення до власних вчинків, відповідальності за їх наслідки. Не
випадково видатні гуманісти минулого про етикет говорили так: «Хороші
манери складаються з дрібних самопожертв» (Р. Емерсон); «Поведінка – це
дзеркало, у якому кожен показує свій образ»(Й.-В. Гете); «Спілкуючись з
людьми, думай не про свою користь, а про користь того, з ким спілкуєшся, і не
про те, як ти будеш судити про нього, а як він буде судити про тебе» (Л.
Толстой); «У будь-якому дрібному, навіть незначному, непримітному вчинку
вже виявляється весь наш характер: дурень і входить і виходить, і сідає і встає з
місця, і мовчить і посувається інакше, аніж розумна людина»(Ж. де Лабрюйєр).

4. Професійна етика. Вчинок як першоелемент моральної діяльності.

89
 Професійна етика є багатозначним поняттям. По-перше, це певні
кодекси поведінки людей при виконанні ними своєї професійної діяльності. По-
друге, це теорія даних кодексів, способи їх обґрунтовування. Актуальною є
проблема співвідношення професійної етики й загальнолюдської моралі. У
цілому, дане співвідношення є різновидом діалектичного відношення частини й
цілого. Не можна підміняти загальнолюдську мораль професійною. Існує тільки
одна мораль, яка є загальнолюдською, а всі інші специфічні етичні системи є
лише її різновидом. Тому коли виникають у свідомості суб'єктів суперечності
між вимогами загальнолюдської моралі й вимогами професійної етики, то
перевагу слід віддавати загальнолюдським етичним принципам.
Професійна етика багатозначна. Найбільш значущі професійні етики – це
етика лікаря, етика юриста, етика бізнесу, етика ученого, педагогічна етика і ін.
Норми моральності, що склалися в суспільстві, є результатом тривалого
процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм
неможливі політичні, економічні, культурні відносини, бо не можна жити, не
поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень. Правила
етикету вироблені сторіччями й направлені зокрема на запобігання конфліктів і
поліпшення взаємин між людьми.
Ділова людина, що діє за правилами етикету, справляє якнайкраще
враження на оточуючих, не прикладаючи до цього додаткових зусиль і
зберігаючи власну чесноту.
Розглянемо особливості службового етикету в єдності зі службовою
(професійною) етикою, оскільки лише за такої умови вони є плідними, бо
сприяють ефективності взаємодії керівника і підлеглих, співробітників між
собою, працівників будь-якої установи з клієнтами. Оскільки ми розглядаємо
проблему і його правила ділового спілкування, то з усього кола питань про
етикет виберемо правила,що стосуються сфери службових взаємовідносин.
Службовий етикет – це сукупність найдоцільніших правил поведінки людей на
виробництві, у будь-якій організації (тут і далі під словом «організація» в
сучасній етиці, психології, науці управління розуміють будь-які форми спільної
діяльності людей – фірму, завод, установу, інститут, концерн, фабрику тощо),
що стосуються всіх їх членів.
Дотримання правил і вимог етикету є обов’язковим для всіх, адже це
сприяє створенню сприятливого клімату для людей,зайнятих процесом
виробництва. Доведено, що добрий настрій позитивно впливає як на здоров’я
людини, так і на продуктивність її праці. Не випадково великі фірми та
корпорації створюють власні Кодекси честі чи Правила поведінки, в яких
обумовлюють етичні норми взаємовідносин і правила етикету службовців. У
книзі англійських консультантів з управління М.Вудкока та Д.Френсіса
наводиться такий епізод з роботи однієї англійської компанії: «Атмосфера
засідання була складною і напруженою. Присутні на ньому керівники
підрозділів були розгублені. Вони сподівалися, що їхня філія дасть великий
прибуток, але натомість зазнали істотних збитків. Виконавчий директор філії
сказав: «Наше становище гіршим вже не може бути. Я готовий розірвати
винних, але все ж, мабуть, треба проаналізувати проблему. У чому наші
90
помилки?» Один із присутніх відповів: «Річ у тім, що ми погано організовані, а
у взаєминах колег недостатньо щирості та відкритості, порушуються етичні
норми». Усі присутні погодилися, що етичні й соціально-психологічні
проблеми керівництво філії не розв’язувало. Щоб забезпечити стабільні
прибутки, усі мають працювати як одне ціле, а не як зібрання окремих
особистостей; крім того, усі повинні виконувати встановлені етичні правила
поведінки на службі». Цей приклад свідчить, що в міру того, як ускладнюються
виробничі завдання, що їх доводиться розв’язувати підприємствам, їх керівники
дедалі більше розуміють, що поведінка працівників незалежно від посади має
регулюватися загальноприйнятими етичними нормами, установленими
правилами службового етикету.
На роботі людина проводить більшу частину свого життя, а відтак їй
приємніше працювати там, де панує взаємоповага й усі дотримуються етичних
норм і правил етикету. У службових стосунках доречною формою спілкування
є звертання до всіх на «Ви». Вихований співробітник зажди пропустить жінку
поперед себе, притримає перед нею двері. Якщо вони в рівних умовах, чоловік
не сідатиме, якщо жінка стоїть. У гардеробі чоловік допоможе жінці одягтися,
хоч у службових умовах він цього може й не робити. Жінка на роботі також має
дотримуватися певних правил(зокрема, на робочому столі повинні бути лише
речі, потрібні для роботи). Чепуритися краще в спеціально встановленому
місці, а не в кабінеті, де знаходяться колеги, а тим більше клієнти. Інтелігентна
людина, помітивши помилку, якої припустився інший працівник, вкаже на неї
тактовно та доброзичливо, до того ж наодинці. Краще, коли людина
ставитиметься нетерпляче не до чужих,а до власних помилок – у цьому разі
буде менше підстав для неприязні співробітників, для виникнення конфліктів.
У багатьох зарубіжних фірмах багато уваги приділяється саме створенню
сприятливого морально-психологічного клімату шляхом упровадження і
дотримання певних правил етикету. У багатьох японських фірмах, офісах усі
працівники сидять обличчям одне до одного, аби легше було спілкуватися. У
цьому самому приміщенні працює їхній керівник, з яким у таких умовах легше
розв’язувати ділові проблеми. Керівники й пересічні працівники не мають
жодних відмінностей щодо умов праці та відпочинку. Це дає всім відчуття
рівноправності. Багато великих фірм і корпорацій на Заході вводять до
штатного розкладу психологів та спеціалістів з етики. Тепер це вже норма,а не
виняток. Досвід у цьому напрямку США, Німеччини, Японії свідчить, що
витрати на морально-психологічну підтримку персоналу є не тільки об’єктивно
необхідними, а й такими, що окупаються. Для фірми набагато дешевше
створити нормальні умови для продуктивної діяльності своїх працівників, аніж
компенсувати додаткові витрати на навчання та перепідготовку нових людей
або на відшкодування витрат через конфлікти й страйки. Останнім часом знову
з’явилися наукові праці, де розглядаються питання організації морально-
психологічної підтримки персоналу, цілі,структура та основні вимоги до неї.
Окремі організації в Україні також мають певний досвід організації
психологічної підтримки працівників. Проте поки що він упроваджується надто
повільно. Більшість керівників не усвідомили необхідності морально-
91
психологічної підтримки людей, не вистачає відповідних методичних розробок,
немає коштів для розв’язання цієї проблеми. Звичайно, усі працівники повинні
мати Норми поведінки загальну культуру, інтелект, порядність керівника Але
особливе значення має їхній моральний потенціал. Основною етичною
вимогою, якої слід дотримуватись у службових взаємовідносинах, є збереження
гідності людини незалежно від того, яке місце вона посідає в ієрархічній
структурі. Спілкуючись на виробництві, люди часом травмують одне одного,
аморальні травми часто-густо страшніші від фізичних.
Одна з японських газет свого часу провела інтерв’ю з президентами
великих компаній стосовно того, які якості й стандарти поведінки повинен мати
керівник. Було названо такі: широта поглядів і глобальний підхід до проблем;
перспективне передбачення та гнучкість; ініціативність і рішучість, особливо в
умовах ризику; завзятість у роботі та безперервне навчання. Серед
особистісних якостей відзначалися такі: вміння чітко формулювати цілі та
установки; готовність вислуховувати думки інших; неупередженість,
безкорисливість і лояльність; здатність повністю використовувати можливості
підлеглих правильною їх розстановкою та справедливим ставленням до них;
особиста привабливість; здатність згуртовувати людей і створювати їм
сприятливу атмосферу. Як бачимо, більшість якостей особистості керівника
стосується саме моральних вимог. А ці вимоги у практичній діяльності
керівника передбачають дотримання ним правил службового етикету.
Керівник перебуває в центрі уваги, його знають усі, про нього говорять
усі, з нього беруть приклад інші. Не випадково американці кажуть, що краще
витратити десять тисяч доларів на пошуки розумного, вихованого менеджера,
який уміє працювати з людьми, аніж потім витрачати сто тисяч доларів через
поганого керівника, який не може встановити нормальні стосунки з
працівниками та клієнтами.
Керівник не повинен проявляти особистих симпатій чи
антипатій,провокувати ситуації, що можуть призвести до міжособистісних
ексцесів (пересудів, взаємних випадів, істерик тощо). Вихований, інтелігентний
керівник вітається з підлеглими завжди першим. Якщо він зустрічається з
жінкою або з людиною, старшою за віком, він також вітається першим. Якщо
до керівника в кабінет заходить інша людина, яку він викликав (або навіть не
викликав), він пропонує їй присісти. Якщо керівник веде бесіду з підлеглим, він
не повинен довго розмовляти по телефону чи мовчки переглядати папери.
Якщо розмову закінчено, керівник може першим встати з-за столу, щоб дати це
зрозуміти іншому. Керівник не повинен припускатися грубощів, принижувати
людську гідність підлеглого. Якщо керівник пообіцяв щось зробити, то
обов’язково та своєчасно це мусить зробити, а якщо ж не виходить, то слід
вибачитись і пояснити причину. Керівник повинен завжди пам’ятати, що
недоброзичливе або образливе слово боляче вражає людину і вона ще довго
через це страждатиме. Саме образа нерідко провокує виникнення конфлікту.
Але якщо це вже сталося, то інтелігентна людина-керівник не забуде
вибачитися перед підлеглим. Поведінка керівника, його ставлення до роботи та
людей є прикладом для підлеглих. Добре, якщо керівник вміє посміхнутись
92
іншому, має почуття гумору,вміє гарно вдягтися, говорить чітко і дохідливо.
Якщо керівник не береже свого часу, то його підлеглі ще більше не цінують
свого та його часу. Керівникові доводиться не тільки заохочувати підлеглих до
роботи, а й накладати на них стягнення. Якщо він при цьому керується
справедливістю, підлеглий – хоча йому і не подобається бути покараним –
поважатиме керівника. Якщо керівник не вміє слухати підлеглих, то навряд чи
вони захочуть звернутися до нього із пропозицією, підтримають його у важкій
ситуації.
На ранній стадії створення установи правила поведінки в ній
установлюються легко й просто. Коли діяльність організації розширюється, у
ній збільшується кількість працівників і партнерів, з якими встановлюються
певні відносини. За таких умов стандарт поведінки керівника має відповідно
змінюватися в напрямку деталізації етичних норм і правил.
Морально-психологічний портрет вітчизняного керівника в Україні ще
формується. Риси, які мали так звані номенклатурні керівники за минулих
часів, у нових ринкових умовах змінюються. А молоді керівники, які з’явилися
після перебудови, працюють методом спробі помилок, набуваючи власного
досвіду. Уже є перші спроби узагальнити якості та стандарти їхньої поведінки,
проте етичний бік їхньої роботи, правила етикету у стосунках з підлеглими
поки що опрацьовані мало. Однією зі сторін службової етики є етика та етикет
взаємовідносини установи з клієнта у взаємовідносинах ми. «Знаєте, чому я
пішов з цього банку? – сказав якось керівник однієї з київських фірм. – Тому
що там до мене ставилися як до клієнта, на якому можна заробити. А я хочу,
щоб на мене дивилися як на ділового партнера, з яким треба працювати».
Сталося це тому, що в цьому банку не завжди дотримувались етичних норм
спілкування. Не випадково деякі банки України останнім часом почали вводити
Кодекс банківської етики, де визначаються жорсткі правила «м’якої» поведінки
з клієнтами, основні принципи, якими мають керуватися службовці
комерційного банку у взаєминах із клієнтами. При розробці Кодексу
банківської етики скористалися досвідом англійських комерційних банків, які
мають найбагатшу історію і добропорядні традиції в організації та регулюванні
відносин з клієнтами. Основний принцип – повага до прав клієнта з боку
банківської установи.
Правила етикету обов’язково закладаються в тій установі, яка хоче мати
ділові взаємини з іншими організаціями, залучити їх до ефективного
співробітництва і, врешті-решт, мати від цього прибутки. Етика й етикет
службових взаємовідносин зобов’язують працівників бути однаково
ввічливими й уважними до будь-якого клієнта,щиро готовими взяти участь у
вирішенні його справ. Від того, як кожний працівник ставиться до людей, з
якими він має справу, залежить імідж установи. Думка клієнта про працівника
стає думкою клієнта про фірму взагалі. У відомій фірмі «IBM» будь-який
керівник щонайменше 25% свого робочого часу відводить зустрічам з
клієнтами, а ділові обов’язки деяких працівників в основному передбачають
роботу з клієнтами. Тому етиці й етикету в роботі з клієнтами тут приділяють
багато уваги. У фірмі все спрямоване на те, щоб кожний
93
працівник,контактуючи з клієнтом, усвідомлював себе в його очах єдиним
представником компанії й до того ж знав, що від його поведінки і від враження,
яке він справить, залежатиме думка клієнта про компанію взагалі. Байдуже
ставлення до клієнта з боку працівника фірми викличе в нього роздратування та
неприязнь, а це може призвести до втрати вигідного замовлення. Майже 85%
проблем, про які повідомляється по телефону, співробітники «IBM» вирішують
одразу. Основне правило фірми – дати зрозуміти кожному клієнту, що його
цінують незалежно від розміру компанії та обсягів замовлення. Не можна
демонструвати перед клієнтом свою надмірну зайнятість,безперервно
розмовляючи по телефону, виходячи в інші кабінети і т. ін. Якщо призначено
зустріч, то не можна на неї запізнюватися. Якщо прийняте якесь рішення, його
треба дотримуватися. Будь-які зустрічі мають починатися вчасно. На всі
телефонні дзвінки та листи треба обов’язково та своєчасно давати відповідь.
Прийняті рішення повинні виконуватись у встановлений строк. Кожна дія,
навіть незначна, врешті-решт, матиме результат. Звичайно, такі вимоги
стосуються як працівників установи, так і її клієнтів. Якщо таке ставлення буде
обопільним, то й результати від спілкування стануть ефективними для кожної зі
сторін.
Неабияке значення у взаєминах із клієнтами має зовнішній вигляд
працівника установи. На роботі треба бути в діловому костюмі (і чоловікам, і
жінкам) спокійного кольору. Охайний одяг будь-якого працівника підкреслює
повагу фірми до тих, з ким вона спілкується. У цьому проявляється повага
людини до інших і до себе, а це також сприяє встановленню довготривалих
взаємовідносин з діловими партнерами. Наведені приклади свідчать, що
застосування етики та етикету дає практичний результат – установлення
надійних взаємовідносин з клієнтами, збільшення обсягів замовлення,
розширення діяльності організації.

Перевірте свої знання

1. Яка з нижче наведених властивостей не належить до структури
спілкування:
1) комунікативна;
2) інтерактивна;
3) перцептивна;
4) емпативна.
2. Яке з нижчезазначених положень не належить до спілкування:
1) обмін думками;
2) різновид людської діяльності;
3) специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку;
4) правильної відповіді немає;
5) усі відповіді правильні.
3. До завдань психолінгвістики не належать:
1) розуміння, яким чином мовою опановують і використовують;
2) надання індивідуальної допомоги в подоланні труднощів у процесі
вивчення мови;
94
 3) обґрунтування рекомендацій щодо ефективного вивчення мови;
4) вивчення розвитку психіки.
4. Механізм міжособистісного сприйняття у спілкуванні, який
характеризує розуміння та інтерпретацію співрозмовника шляхом ототожнення
себе з ним, називається:
1) рефлексією;
2) емпатією;
3) ідентифікацією;
4) стереотипізацією.
5. Духовне спілкування — це:
1) різноманітні взаємини та цілеспрямована взаємодія керівників із
працівниками в процесі їх матеріально-практичної діяльності, передусім у
професійні діяльності, а також їхня поведінка в різних сферах суспільного
життя закладу;
2) взаємодія керівників і працівників, у якій вони одночасно (або
послідовно) виступають одне щодо одного і об'єктами, і суб'єктами;
3) виконання соціально значимих ритуалів (поздоровлення,
висловлювання співчуття тощо); воно в значній мірі визначається правилами і
нормами відповідного етикету;
4) обмін між керівниками та працівниками різноманітною
систематизованою пізнавальною та емоційно-почуттєвою інформацією,
переживаннями й думками за допомогою живої людської мови, засобів масової
комунікації та невербальних засобів.
6. Розуміння емоційного стану іншої людини відноситься до умінь:
1) міжособистісної комунікації;
2) сприймання та розуміння один одного;
3) міжособистісної взаємодії;
4) групової взаємодії.
7. Один із основних механізмів міжособистісного сприймання в
спілкуванні, яке характеризується розумінням та інтерпретацією іншої людини
шляхом ототожнення себе з ним, називається:
1) емпатією;
2) стереотипізацією;
3) ідентифікацією;
4) казуальною атрибутикою.
8.Тенденція до збереження створеного уявлення про іншу людину
складає суть ефекту:
1) стереотипізації;
2) послідовності;
3) інертноності;
4) ореолу
9. Сукупність етичних норм, правил та уявлень, які регулюють поведінку
та взаємини людей у процесі їхньої виробничої діяльності – це:
1) психологія;
2) етика;
95
 3) етика ділового спілкування;
4) службовий етикет.
10. Сукупність найдоцільніших правил поведінки людей там, де
відбувається їхня професійна діяльність – на виробництві, у будь-якій
організації, – це:
1) діловий етикет;
2) універсальний етикет;
3) службовий етикет;
4) національний етикет.
11. Основною етичною нормою, якої слід дотримуватися в службових
взаємовідносинах, є:
1) широта поглядів і глобальний підхід до проблем;
2) готовність вислуховувати думки інших;
3) здатність повністю використовувати можливості підлеглих
правильною їх розстановкою та справедливим ставленням до них;
4) збереження гідності людини незалежно від того, яке місце вона
посідає в ієрархічній структурі.
12. Правила етикету обов’язково закладаються в тій установі:
1) яка хоче мати ділові стосунки з іншими організаціями;
2) яка не зорієнтована на клієнта;
3) яка прагне залучити інші організації до ефективного
співробітництва;
4) яка хоче мати прибутки.

Контрольний тест
1. Розкрийте питання «Значення спілкування в житті суспільства та
людини».
2. Назвіть основні етапи та складові процесу спілкування.
3. Особливості усної та письмової ділової комунікації.
4. Монолог, діалог та полілог як основні форми комунікативної
поведінки. Особливості їх побудови.
5 Значення культури ділового спілкування для обраної вами професії.
6. Проаналізуйте особливості службового етикету в єдності зі службовою
(професійною) етикою.
7. Визначте роль вчинку як першоелемента моральної діяльності.

Тема 2.2. Структура ділового спілкування. Техніка ділового

спілкування. Мовленнєвий етикет
1. Форми та функції ділового спілкування.
2. Бар'єри в спілкуванні, його рівні.
3. Соціальні типи особистості в діловому спілкуванні. Сучасні теорії
міжособових стосунків.

96
 4. Основні види ділового спілкування: ділова бесіда, службова нарада,
ділова суперечка та переговори.
5. Основні правила ділового спілкування. Мовленнєвий етикет.

Література
1. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей. – К.: КМ
Academia, 1997.
2. Етика та психологія ділових відносин: Навчальний посібник/ За
редакцією проф. Андрєєвої Т.Є. – Харків: Бурун Книга, 2004.
3. Етика: Навчальний посібник / За редакцією проф. В.О.Лозового. –
К.: Юрінком Інтер, 2005.
4. Зусін В.Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навчальний
посібник: 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2005..
5. Кубрак О.В. Етика ділового та повсякденного спілкування:
Навчальний посібник з етикету для студентів. – Суми: ВТД «Університетська
книга», 2002.
6. Малахов В.А. Етика спілкування: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2006.
7. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навчальний
посібник: 6-е вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007.

1. Форми та функції ділового спілкування.

Змістом ділового спілкування є «діло», з приводу якого виникає та
розвивається взаємодія. У ньому легше встановлюється контакт між людьми,
якщо вони говорять «однією мовою» й прагнуть до міжособистісного
взаєморозуміння та ефективного співробітництва.
Ділове спілкування – це процес установлення та розвитку контактів між
людьми, який зумовлений потребами спільної професійної діяльності та
включає сприйняття, пізнання й розуміння партнерів спілкування, обмін
інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії під час вирбничої
діяльності.
Спілкування відбувається, як правило, у трьох формах:
• монологічній (характерна для керівника, коли він проводить,
наприклад, інструктаж)
• діалогічній (найскладніша, але водночас бажана, особливо для
формування суб'єкт-суб'єктних взаємин у процесі спілкування між керівником
та працівниками);
• полілогічній (багатостороннє спілкування, яке відбувається в таких
виробничих ситуаціях, коли здійснюється боротьба за перехоплення ініціатив).
Спілкування складається з конкретних елементів. Зокрема:
- суб'єкта – ініціатора спілкування;
- суб'єкта, якому адресована інформація;
- норм і правил, на основі яких організується спілкування;
- цілей, які мають учасники спілкування;
- ситуації, у якій відбувається спілкування.

97
 Кожен акт спілкування є ланцюгом таких взаємопов'язаних
комунікативних дій:
- вхід суб'єкта спілкування в комунікативну ситуацію;
- оцінювання суб'єктом спілкування характеру комунікативної ситуації;
- орієнтація в комунікативній ситуації;
- вибір іншого об'єкта для можливої взаємодії;
- постановка комунікативного завдання з урахуванням особливостей
ситуації спілкування;
- опрацювання підходу до суб'єкта взаємодії;
- привернення уваги суб'єкта взаємодії;
- оцінювання психічного стану партнера по спілкуванню;
- самоналаштовування внутрішнього психічного стану на психічний стан
співрозмовника;
- вирівнювання психічних станів партнерів по спілкуванню, формування
загального позитивного емоційного стану;
- комунікативний вплив одного партнера по спілкуванню на іншого;
- оцінка суб'єктом спілкування – ініціатором спілкування – реакції
партнера по спілкуванню;
- стимулювання діалогу з боку партнера по спілкуванню; активні дії
партнера по спілкуванню на вплив ініціатора спілкування.
Зміст ділового спілкування складає:
- передання виробничої та іншої інформації, настанов, емоцій, почуттів і
переживань;
- взаємне сприйняття партнерами по спілкуванню одне одного;
- взаємооцінювання партнерами по спілкуванню одне одного;
- взаємовплив партнерів;
- взаємодія партнерів та ін.
Сучасна наука визначає такі функції ділового спілкування:
1. Комунікативна – це різні форми та засоби обміну і передавання
професійної інформації, завдяки яким стає можливим збагачення досвіду
професійної діяльності, накопичення спеціальних знань, опанування секретами
фахової діяльності, узгодження дій та взаєморозуміння працівників. Ця функція
є необхідною умовою організації професійної, у тому числі й управлінської,
діяльності.
2. Інтерактивна – передбачає налагодження контактів між працівниками
в процесі спільної діяльності та організацію їхньої взаємодії, коли кожний із
учасників впливає своїми вчинками на інших і, в свою чергу, змінює особисті
дії під їх впливом.
3. Перцептивна – дає можливість скласти більш або менш об'єктивне
враження про те, що представляє собою партнер по діловому спілкуванню,
проникнути в його внутрішній світ, зрозуміти мотиви професійної діяльності,
ставлення до фактів дійсності.
4. Організаційно-узгоджувальна – спрямована на узгодження дій
працівників виробничих підрозділів, на кооперацію виробничої та інших видів
діяльності в установі.
98
 5. Мотиваційно-контрольна – спрямована на стимулювання
професійної діяльності працівників та на своєчасне її коригування.
Ділове спілкування розгортається у конкретних обставинах, що мають
назву комунікативної, або мовленнєвої ситуації. Параметри ситуації
визначаються в основному такими її складовими: ХТО – КОМУ – ПРО ЩО –
ДЛЯ ЧОГО – ДЕ – КОЛИ. Учасники комунікативних актів у науковій
літературі мають різні термінологічні найменування. Наприклад, той, хто
говорить (пише) – «адресант», «відправник», «надавач»; той, до кого говорять
(пишуть) – «адресат», «отримувач», «реципієнт», «сприймач».
Таким чином, спілкування охоплює та відображає як двосторонній, так і
багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, який породжується
їхніми духовними потребами, змістом і особливостями повсякденної та
професійної діяльності, цілями особистісного життя. Воно, як суб'єкт-об'єкт-
суб'єктна взаємодія в процесі професійної діяльності, спрямоване на
розв'язання різноманітних професійних, господарських, особистісних та інших
завдань на підприємстві й передбачає обмін різноманітною інформацією між
його учасниками, їхнє взаємне сприйняття та розуміння, взаємовплив один на
одного та сприяє ефективній спільній взаємодії суб'єктів професійної діяльності
за рахунок погодження індивідуальних дій та операцій, розподілу виробничих
функцій, а також має цілеспрямований вплив на вдосконалення та
самовдосконалення особистості працівників.
У зв'язку з цим воно породжує такі феномени, як сприйняття та розуміння
його учасниками один одного; емпатія та співчуття; лідерство й керівництво;
згуртованість і конфліктність; взаємини й настанови та ін.
Ефективність спілкування в процесі організації виробничої діяльності та
повна реалізація основних функцій залежать від єдності його п'яти аспектів:
1) міжособистісного (відображає взаємодію працівників із
безпосереднім оточенням: з іншими працівниками та керівниками);
2) когнітивного (дає можливість пізнати співрозмовника як людину
та фахівця, чого від нього можна очікувати, тобто дозволяє пізнати основні
особистісні якості партнера по спілкуванню, колег);
3) комунікативно-інформаційного (обмін між суб'єктами
виробничого процесу спеціальною професійною та іншою інформацією, своїми
переживаннями, ідеями, настановами, настроями, почуттями тощо);
4) емотивного (цей аспект має надзвичайно важливе значення для
спілкування, бо дає можливість керівникам за допомогою емпатії пізнати
внутрішній духовний і психічний стан працівників та співпереживати разом із
ними; також передбачає наявність емоцій, наповненість інформації
особистісними почуттями та ставленнями);
5) конативного (спілкування потрібне для узгодження зовнішніх і
внутрішніх протиріч у позиціях партнерів по спілкуванню).

2. Бар'єри в спілкуванні, його рівні.

Комуніканти відрізняються своїми постійними (стать, вік, соціальний
стан, рівень і характер освіти, національність, віросповідання, професія і
99
професійне оточення та ін.) і змінними ознаками. Постійними ознаками
визначається комунікативний статус (лат. status – «становище») мовця. Вони
породжують і бар’єри між комунікантами:
1) релігійні, професійні;
2) бар'єри ставлень.
Усі ці бар'єри проілюструємо на прикладах. Уявимо, наприклад, що
керівник задумав передати певну інформацію, яка має набути словесних форм
(внутрішня мова), про певний об'єкт працівникам. Бар'єром на цьому шляху
стає межа уяви керівника про цей об'єкт (перекодування думки в слова). При
цьому втрачається приблизно до 30% інформації.
Інший бар'єр – активний мовний фільтр, словниковий запас цього
керівника. Набуває мовних форм тільки 80% тієї інформації, яка стосується
цього об'єкта, тобто перекодована на внутрішню мову.
Третій бар'єр – словниковий запас реципієнта (працівника). Безперечно, з
огляду на різні обставини, у тому числі й освітні й життєві, збіг словникового
запасу комунікатора (керівника) і реципієнта
Інакше виглядають у цьому плані змінні, або ситуативні, ознаки мовця.
Кожна із соціальних ролей мовця вимагає особливого типу мовної поведінки.
Наприклад, соціальні ролі, у яких виявляються управлінні, визначаються
видами їхніх контактів із іншими людьми: «виробник» – «споживач»,
«продавець» – «покупець», «керівник» – «підлеглий».
Від того, який у мовця статус і яку він відіграє роль, залежить його
мовлення. Комунікативні статуси й ролі бувають симетричними (напр., студент
– студент, пацієнт – пацієнт) і несиметричними (студент – науково-
педагогічний працівник, пацієнт – лікар). Симетричність, статусно-рольова
однаковість комунікативних партнерів дає більшу свободу у виборі засобів
спілкування, проте не звільняє комунікантів від вимог дотримання етикету
мовлення.
Бар’єри спілкування
У процесі передавання та приймання інформації між партнерами по
спілкуванню відбуваються, на жаль, її суттєві втрати. Часто, передаючи
інформацію, ми думаємо, що слухачі засвоюють її майже на 100 відсотків.
Насправді це не так. Багато інформації втрачається з різних причин. Причиною
цих втрат є різні бар'єри.
Виділяють три види бар'єрів спілкування:
1) нерозуміння: фонетичний, стилістичний, семантичний і логічний;
2) соціально-культурні бар'єри: соціальні, політичні;
3) бар'єри ставлень.
За умов людської комунікації можуть виникати специфічні комунікативні
бар'єри, пов'язані з вразливими місцями в будь-якому каналі комунікації або з
помилками у кодуванні чи декодуванні.
Вони мають соціальний або психічний характер. З одного боку, такі
бар'єри можуть виникати через відсутність єдиного розуміння ситуації
спілкування, зумовленого не просто різною «мовою», якою говорять учасники
комунікативного процесу, а відмінностями глибшого плану. Це можуть бути
100
соціальні, політичні, релігійні, професійні відмінності, які не тільки призводять
до різної інтерпретації одних і тих самих понять, а й взагалі до різного
світосприймання, світорозуміння та ставлення до світу.
Такі бар'єри породжені об'єктивними соціальними причинами,
належністю партнерів до різних соціальних груп. Комунікація в цьому випадку
демонструє тільки те, що вона є стороною спілкування. Зазвичай процес
комунікації здійснюється і за наявності таких бар'єрів. Але за цих обставин вся
ситуація комунікативного акту значно ускладнюється.
З іншого боку, бар'єри під час комунікації можуть мати виражений
психічний характер, які виникають або внаслідок різних індивідуально-
психічних особливостей партнерів по спілкуванню (наприклад, скритність
одного, сором'язливість іншого, наявність «некомунікабельних» рис третього
тощо), або через якісь особливі соціально-психологічні взаємини, що склалися
між партнерами (антипатія, недовіра один до одного). У цьому разі досить чітко
простежується і той зв'язок, який існує між спілкуванням і стосунками між
партнерами.
У ході комунікації відбувається не тільки передання інформації, а й
соціальна орієнтація учасників. На думку Б.Ф.Поршнєва, поширення
інформації в суспільстві відбувається через своєрідний «фільтр» довіри або
недовіри. Цей фільтр діє так, що абсолютно істинна інформація може стати
неприйнятною, а хибна – прийнятною. Психологічно важливо з'ясувати, за яких
обставин той чи інший канал інформації може бути блокований цим фільтром.
Адже існують різні засоби, які допомагають прийняттю інформації,
послабленню чи підсиленню дії фільтрів.
Сукупність таких засобів А.Л.Брудний називає фасцинацією, під якою
розуміється спеціально організовані засоби впливу для зменшення втрат
семантично значущої інформації у процесі її сприймання реципієнтами та
підвищення довіри до неї. Засоби фасцинації відіграють роль підсилювача
семантично значущої інформації, створюючи їй додаткове «тло», яке частково
долає фільтр недовіри. Прикладом таких засобів може бути музичний супровід
повідомлення, просторовий або кольоровий супровід дії тощо.
У людських культурах сформовані різні традиції спілкування людей.
Наприклад, правила поведінки, зовнішні стосунки між людьми в українському
суспільстві, манери, оформлення зовнішності, церемоніал і порядок процедур
та ритуалів спілкування називається українським етикетом.

3. Соціальні типи особистості в діловому спілкуванні. Сучасні теорії

міжособових стосунків.
Комунікативна поведінка мовців залежить, окрім їхнього соціально-
мовленнєвого статусу й ролей, також від їхніх індивідуально-психічних
особливостей. У різних аспектах цієї поведінки виявляє себе темперамент
(холеричний, сангвінічний, меланхолічний, флегматичний чи їх комбінація),
інтровертність (від лат. intro – «всередину» і verto – «повертати, звертати») –
зосередженість на своїх думках, почуттях, переживаннях, життя «в собі», й

101
екстравертність (лат. extra – «зсередини») орієнтованість на зовнішній світ, на
інших людей, орієнтованість на активну поведінку.
Дефіцит знань про психіку людей, з якими доводиться спілкуватися, не
дає співрозмовникам можливості відразу визначитись у тому, як найкраще
підтримувати й розвивати з ними контакти. Інтерпретація дій і вчинків
здійснюється або на підставі ідентифікації, тобто через приписування іншому
тих мотивів і почуттів, які, на думку суб'єкта, він сам виявив би в аналогічній
ситуації, або шляхом віднесення партнера по спілкуванню до певної категорії
осіб, стосовно яких існують певні стереотипні уявлення.
Стереотипізація – це класифікація форм поведінки людини та
інтерпретація їхніх причин через співвіднесення із зразками, що відповідають
соціальним стереотипам. Стереотип – це сформований за конкретних
соціальних умов образ людини, яким користуються, мов штампом.
Стереотипізація може формуватися як результат узагальнення власного досвіду
суб'єктом міжособистісного сприймання, до якого додаються відомості,
отримані з книг та інших джерел. Вона є свідченням проникнення в сутність
особистості та виявлення найхарактерніших її рис.
У рамках аналізу створення комфортного психологічного клімату в
колективі можна виділити наступні сфери: професійну, ціннісно-світоглядну та
сферу міжособистісних стосунків.
Професійна сфера охоплює стосунки, що складаються в процесі
вирішення виробничих задач.
Ціннісно-світоглядна сфера пов'язана з взаємовідносинами між
особистими й корпоративними цінностями, етичними установками,
переважаючими в конкретній соціальній групі.
Сфера міжособистісних взаємин пов'язана з реалізацією потреби в
спілкуванні й самоствердженні особистості в рамках колективу, ступенем
задоволення своєю професійною діяльністю, формальним і неформальним
статусом
Важливою якісною характеристикою робочої групи є її професійна
зрілість. Вона характеризується міцними зв'язками між її членами, які
виникають на основі загальних ціннісних орієнтацій, позитивно забарвлених
неформальних взаємин. Особисті розбіжності швидко усуваються, дисципліна
носить свідомий характер, з'являється почуття гордості за свій колектив,
складаються стійкі традиції. Співробітники мають можливість розкрити свій
творчий потенціал, з ентузіазмом ставляться до розв’язання поставлених задач.
Чинники, що визначають міру зрілості робочої групи, її здатність
продуктивно функціонувати, можна умовно поділити на такі:
1) технологічні чинники, до них належать особливості спільного
використання знарядь і предметів праці, наприклад, передових технологій,
персональних комп'ютерів тощо;
2) економічні чинники, тобто форми оплати праці, особливості форми
власності і т.д.;
3) організаційні чинники і, передусім, стосунки, що використовуються
в системі «керівник – підлеглий»;
102
 4) ціннісно-світоглядна та психологічна сумісність працівників.
Будь-яка робоча група – це складний соціальний і професійний організм,
що володіє здатністю до саморегуляції, наявністю зворотних і горизонтальних
зв'язків і т.д. Але разом з тим, йому властивий ряд меж, характерних для
організації:
• розділення функцій між співробітниками, закріплене в правилах або
інструкціях;
• посадова ієрархія, порядок підлеглості;
• лояльність кожного співробітника по відношенню до своєї команди;
• система позитивних і негативних санкцій (звідси особлива роль
керівників у робочій групі).
Звернемо увагу на цікаву класифікацію типів взаємовідносин у робочій
групі, запропоновану американськими дослідниками Блейком і Мутоном. Вона
ґрунтується на комбінації двох головних параметрів: увазі до людини, мірі
обліку інтересів людей і увазі до виробництва, міри врахування інтересів
справи.
Можна виокремити п'ять типів взаємовідносин усередині колективів на
вертикальному рівні, що істотно розрізнюються з точки зору морально-
психологічного клімату.
1. Невтручання: низький рівень турботи керівника і про виробництво, і
про людей. Керівник багато робить сам, не делегує своїх функцій, не прагне до
серйозних досягнень. Головне для нього – зберегти свою посаду.
2. Тепла компанія: високий рівень турботи про людей, прагнення до
встановлення дружніх відносини, приємних атмосфери, зручних для
співробітників темпу роботи. При цьому керівника не особливо цікавить, чи
будуть при цьому досягнуті конкретні й стійкі результати.
3. Завдання: увага керівника повністю зосереджена на вирішенні
виробничих завдань. Людський чинник або недооцінюється, або просто
ігнорується.
4. Золота середина: керівник у своїй діяльності прагне оптимально
поєднувати інтереси справи й інтереси персоналу, він не вимагає дуже багато
чого від співробітників, але й не займається потуранням.
5. Команда: найбільш переважний тип взаємовідносин у робочій групі.
Керівник прагне максимально враховувати інтереси виробництва й інтереси
колективу, сприяє об'єднанню діловитості й людяності на всіх рівнях відносин.
Одним з важливих чинників є морально-психологічний клімат, який
склався в конкретній робочій групі.
На першій стадії розвитку колективу переважає формальна структура:
працівники звертаються відповідно до посад відповідно до інструкції,
придивляються один до одного, справжні почуття частіше за все
переховуються, мета й методи роботи спільно не обговорюються, колективна
робота виявляється слабо.
На другій стадії відбувається переоцінка особистих і ділових якостей
керівника, складається думка про колег, починається процес формування
угрупувань усередині колективу, можлива боротьба за лідерство. Розбіжності
103
обговорюються більш відкрито, робляться спроби поліпшити взаємовідносини
всередині робочої групи. Нарешті, «притирка» закінчується, чітко
переглядається неформальна структура, колектив досягає певної міри
координації дій своїх членів.
Неформальні групові об’єднання можуть мати позитивну, негативну або
конформістську направленість. Позитивно орієнтована неформальна група
схвально сприймає кращі ділові й етичні якості своїх членів, люди своєю
приналежністю до даного колективу, виникаючі проблеми вирішуються по-
діловому, ініціативно і творчо. У другому випадку велика частина енергії
колективу витрачається на участь у конфліктах між різними угрупуваннями,
неформальними й формальними лідерами, з'ясування відносин з іншими
підрозділами. Виробничі проблеми начебто відходять на другий план.
Конформістська направленість характеризується чисто зовнішньо, показною
зацікавленістю працівників в результатах їх трудової діяльності, байдужістю до
колективних зусиль. Сфера інтересів співробітників знаходиться поза робочою
групою: суспільно-політична діяльність, сім'я, особисті проблеми і т.д.
Морально-психологічний клімат робочої групи істотним образом
залежить від її структури. Структура колективу, тобто реально існуюча
сукупність взаємовідносин членів групи, що виникла в процесі спільної
діяльності та спілкування, досліджується на двох рівнях: формальному й
неформальному. Якщо формальна структура пов'язана з посадовим статусом
членів групи, то неформальна структура складається на основі відносин,
зумовлених психологічними якостями членів колективу.
Неформальна структура складається під впливом психологічних
механізмів регуляції колективної діяльності, адаптації, комунікації,
ідентифікації і інтеграції.

4. Основні види ділового спілкування: ділова бесіда, службова

нарада, ділова суперечка та переговори.
Ділова бесіда
Ділова бесіда, безсумнівно, є одним із найчастіше часто
використовуваних різновидів комунікативної взаємодії в управлінському
спілкуванні. Існує кілька основних типів ділових бесід, і кожний із них має свої
особливості. Це такі:
– бесіда при прийомі на роботу, бесіда при звільненні;
– бесіда з працівником (працівниками) про результати праці;
– бесіда при консультуванні (делегуванні);
– ділові переговори.
Кожна із них має власний психологічний сценарій проведення, мету та
призначення. Проте, незважаючи на те, що вона може мати різні форми, її
учасники, спираючись на загальний підхід до ділового спілкування, керуються
спільними для таких стосунків правилами. Ділова бесіда буде мати позитивний
результат лише за умов уважного сприйняття співрозмовниками точки зору й
доказів свого партнера, висловлених по суті, з відповідальною тактовною
реакцією щодо отриманої інформації. Відмінність ділової бесіди від
104
повсякденної (побутової) полягає в тому, що вона є цілеспрямованою, із
заздалегідь спланованим результатом, спрямованим на вирішення певних
завдань, виробничих проблем і питань, пов'язаних із необхідністю робити
висновки на основі аналізу отриманої інформації. Така бесіда також дозволяє
виробити певні рішення та реалізувати їх.
Ділова бесіда як форма взаємного спілкування має такі переваги:
– можливість водночас як диференційованого, так і комплексного
підходів співрозмовників до предмета обговорення;
– швидкість реагування на висловлювання співрозмовника за
допомогою пояснень, уточнень тощо;
– розширення компетентності керівника за рахунок критичних
оцінок, пропозицій і думок партнера;
– можливість системного підходу до обліку та оцінювання
об'єктивних і суб'єктивних факторів під час вирішення проблеми;
– відчуття особистої значущості у вирішенні обговорюваних проблем
і причетності до результатів, отриманих у результаті бесіди.
Принципи проведення ділової бесіди:
1. Раціональність (необхідно поводити себе стримано, навіть у тому
випадку, якщо партнер емоційний).
2. Розуміння (намагання зрозуміти співрозмовника, бо він прагне
пояснити вам свою позицію, довести до вас свою думку).
3. Увага (установлено, що в процесі бесіди рівень концентрації уваги
коливається. І це відбувається навіть тоді, коли відсутні відволікаючі фактори.
Кращий спосіб відновити розірваний контакт – запитати: «Ви мене слухаєте?»).
4. Вірогідність (у бесіді не варто давати помилкову інформацію навіть
тоді, коли це робить співрозмовник. Інакше тактичний виграш (а він іноді
буває) може обернутися стратегічною поразкою).
5. Розмежування (установлення межі між співрозмовником і
предметом розмови – дуже важливий психологічний принцип. Приємна
інформація, повідомлена неприємним співрозмовником, втрачає половину своєї
привабливості).
Виокремлюють такі види ділових бесід:
– кадрові;
– проблемні або дисциплінарні.
Кадрові – це співбесіди під час прийому працівника на робот чи при його
звільненні. Ефективність кадрових бесід підвищується від уміння керівника
створити відверту конструктивно-критичну атмосферу спілкування і, навпаки,
зменшується, якщо він поводиться безтактно, перебиває співрозмовника,
висміює його аргументи або грубо реагує на протилежну точку зору. Особливу
увагу необхідно звернути на об'єктивність фактів.
Проблемні або дисциплінарні бесіди відрізняються від кадрових тим,
що вони зумовлені фактами порушення дисципліни на виробництві або
відхиленнями від установлених норм і правил у діяльності організацій,
підприємств. Проблемна бесіда керівника з підлеглим спрямована, перш за все,
на створення творчої атмосфери на підприємстві, на підвищення ефективності
105
колективної співпраці. Таку бесіду можна розглядати і як різновид виробничої
наради з конкретних питань трудової діяльності, коли вона є складовою
частиною в нараді.
Отже, варто пам'ятати, що головне завдання проблемної бесіди –
майбутня робота працівника, який у чомусь завинив. Не потрібно проводити
бесіду без належної підготовки.
Бесіда про дисципліну – не вистава, а довірлива розмова. Не можна
приймати рішення наперед. Якщо необхідно зробити окремі винятки з правил,
то про це потрібно повідомити іншим. Важливо погодити з працівником
програму його подальших дій і термін її реалізації.
Ділова бесіда включає обмін думками й інформацією та не припускає
укладання договорів чи вироблення обов'язкових для виконання рішень. Вона
може мати самостійний характер чи попереджати переговори або ж бути їх
складовою частиною.
Ділова нарада
Наради стали невід'ємною частиною нашого життя, їх проводять для
вирішення виробничих питань на підприємствах, в установах, управліннях,
організаціях.
У розмовній мові слово «нарада» є синонімом слова «збори». Термін
«нарада» доцільно вживати лише тоді, коли учасники справді радяться,
обмінюються поглядами й спільно доходять певних висновків. Не можна
назвати нарадою збори, які скликає директор підприємства, щоб поінформувати
підлеглих і дати розпорядження про виконання певних завдань і наказів.
Наради є одним із найефективніших способів обговорення актуальних
питань і прийняття рішень у всіх сферах громадського та політичного життя.
Залежно від мети й завдань, які потрібно вирішити, ділові наради поділяються
на проблемні, інструктивні (інформаційні або директивні) та оперативні
(диспетчерські).
Проблемні наради проводять у невеликому колі фахівців або
компетентних осіб із тією метою, щоб знайти оптимальне управлінське
вирішення проблемних питань, які обговорюються. Схема вирішення таких
питань містить доповідь (може бути і співдоповідь), запитання до доповідача,
обговорення доповіді й вироблення загального рішення.
Інструктивні наради організовують безпосередньо управлінці (конкретні
виконавці) з метою доведення до працівників загального завдання, передачі
розпоряджень, необхідної інформації по управлінській діяльності.
Оперативні (диспетчерські) наради скликають для отримання інформації
про поточний стан справ за схемою вертикального розподілу повідомлення.
Особливістю оперативних (диспетчерських) нарад є їх проведення в точно
визначені дні й години, що дає змогу учасникам планувати свою діяльність.
Позапланові оперативні наради спричиняють неритмічність виконання їх
учасниками прямих обов'язків і тому проводяться в надзвичайних ситуаціях.
Найбільш складними за схемою побудови, за особливостями взаємодії
об'єктивних та суб'єктивних факторів є проблемні наради.

106
 Нараду проводить голова – керівник установи, підрозділу або
відповідальна за певний напрям роботи особа. Його завдання під час підготовки
наради такі:
– спланувати коло обговорюваних питань;
– визначити час, необхідний для обговорення кожного питання (при
цьому врахувати можливість виникнення дискусії, обміну думками);
– продумати послідовність обговорення питань (переважно нараду
починають із кардинальних виробничих проблем, які потребують інтенсивної
розумової діяльності під час обговорення та вирішення; наприкінці наради
вирішуються конкретні питання, які голова може подати у вигляді оголошень і
максимально скоротити час на дискусію) та їх взаємозв'язок (наприклад,
кадрове питання, яке обговорюється після виробничого, учасники можуть
поставити в причинно-наслідкову залежність від першого, і голова наради має
звести до мінімуму такий асоціативний зв'язок, якщо він небажаний);
– передбачити загальну мету, якої слід досягти під час розгляду
кожного питання (довести до відома, скоординувати роботу різних ланок
виробництва, вирішити питання, спланувати діяльність, ознайомити з
проблемою для її подальшого обдумування та вирішення тощо);
– визначити коло учасників наради, урахувати при цьому їх особисту
компетентність, посадові обов'язки, а також комунікабельність, уміння вести
дискусію, приймати рішення, конструктивно співпрацювати;
– продумати механізми проведення дискусії з поставленою метою,
оптимальної за часом та кількістю учасників: обговорення в послідовності, яку
визначає голова; спонтанне обговорення, поділ на групи, мозковий штурм
(спільне розв'язання творчої проблеми, яке забезпечується особливими
прийомами, де, наприклад, кожний учасник вільно висуває свої пропозиції, ідеї
щодо поставленої проблеми і серед них вибираються найкращі та ін.);
– передбачати (і заздалегідь відвести на це певний час) звертання до
кожного з учасників, творчі завдання, ліричні відступи тощо, які створять
невимушену ділову атмосферу, нейтралізують особисті недоліки та взаємні
претензії учасників;
– перед засіданням підготувати вступ, який, залежно від характеру
проблеми та обставин, може бути коротшим або довшим (2-3 хвилини, іноді –
5 хв.).
Підготовка наради полягає не тільки в обміркуванні проблеми й
формулюванні запитань, а й у забезпеченні організованості заходу. Запрошення
на нараду має містити: тему наради; день проведення наради; місце проведення
наради – точна адреса, поверх, а в разі потреби – номер кімнати, кабінету (якщо
місце проведення наради для більшості учасників незнайоме, то треба вказати
номери трамваїв, тролейбусів чи автобусів, якими можна приїхати).
Найкраще надсилати запрошення на нараду приблизно за 10-14 днів до
початку наради, а незадовго перед її проведенням доручити секретареві
зателефонувати й нагадати учасникам, принаймні найвідповідальнішим з них.

107
 Ділова суперечка
Суперечка – це надзвичайно складне й суперечливе соціально-
психологічне явище, до глибинних причин виникнення й розвитку якого вчені
тільки приступають. При всіх плюсах і мінусах вони неминучі, більше того,
інколи й необхідні.
Основними структурними компонентами суперечки є:
– об'єкт суперечки;
– учасники (опоненти) суперечки;
– конфліктна ситуація;
– інцидент.
Об'єкт суперечки – соціально-психологічне явище (найчастіше – спірне
питання, проблема), що викликало дану конфліктну ситуацію. Боротьба за
право володіти (керувати, маніпулювати) цим явищем і приводить до
конфлікту.
Учасники (опоненти) суперечки – це окремі особи, групи людей і навіть
організації. Наявність об'єкта й учасників (опонентів) конфлікту створюють
конфліктну ситуацію. Учасники (опоненти) конфлікту пов'язані з певними
відносинами, кожний із них претендує на одноосібне маніпулювання об'єктом.
Хоча конфліктна ситуація може існувати, але суперечка не виникає до
того моменту, поки не з’явиться інцидент, тобто певні дії з боку учасників
(опонентів) суперечки, спрямовані на оволодіння об'єктом.
Якщо говорити про ділову суперечку, то вона може бути визначена як
обговорення у формі дослідження проблеми з метою встановлення істини.
В Андрєєв пропонує як робоче визначення поняття «суперечка» таке:
характеристика процесу обговорення проблеми, спосіб її колективного
дослідження, при якому кожна зі сторін, аргументуючи (відстоюючи) і
спростовуючи (опонуючи) думку співрозмовника (супротивника), претендує на
монопольне встановлення істини.
У процесі ведення суперечки в явному чи прихованому вигляді
виявляється деяке протиріччя, що дозволяє сформулювати проблему. Під час
колективного обговорення або відбувається вирішення проблеми, або опоненти
залишаються при своїй думці.
Дослідники виділяють сім підходів протікання дискусії-суперечки.
1. Евристичний підхід до ведення суперечки – коли одна зі сторін, не
наполягаючи на своєму підході до вирішення проблеми, використовуючи
методи переконання, інтуїцію та здоровий глузд, поступово схиляє до своєї
думки опонента.
2. Логічний підхід – для якого характерні жорсткий логічний аналіз та
аргументація, завдяки чому, дотримуючись прийомів і правил формальної
логіки, учасники дискусії приходять до певного остаточного висновку.
3. Софічний підхід – при якому одна зі сторін прагне перемогти свого
опонента будь-яким, навіть логічно неправильним шляхом, використовуючи
софізми, тобто навмисно хибно зроблений умовивід, який має вигляд
істинного.

108
 4. Авторитарний підхід – коли одна зі сторін, спираючись на
авторитети, або використовуючи свій авторитет, а нерідко і владу, нав'язує
свою точку зору іншим.
5. Критикуючий підхід – коли одна зі сторін цілком акцентує увагу
лише на недоліках, слабких місцях і позиціях своїх опонентів, не хоче й не
прагне побачити позитивні елементи в протилежній точці зору й не може
запропонувати своє рішення.
6. Демагогічний підхід – полягає в тому, що одна зі сторін веде спір
не заради істини, а для того, щоб відвести дискусію вбік від істини,
переслідуючи при цьому свою особисту, часто невідому учасникам суперечки,
мету.
7. Прагматичний підхід розкривається в тому, що одна чи кожна зі
сторін веде суперечку не тільки заради істини, а й заради своїх практичних,
іноді меркантильних цілей, що приховані й не відомі співрозмовникам.
Завдання проведення суперечки, залежно від того, спрямовані вони на
вирішення обговорюваної проблеми чи, навпаки, на те, щоб створити додаткові
проблеми й бар'єри, поділяють на дві групи: конструктивні й деструктивні.
Найбільш характерні конструктивні завдання ведення дискусії, суперечки
такі:
– обговорення всіх можливих варіантів вирішення проблеми;
– вироблення колективної думки та позиції з певної проблеми;
– привертання уваги до проблеми найбільш зацікавлених і
компетентних осіб;
– спростування ненаукового, некомпетентного підходу до вирішення
проблеми;
– залучення на свій бік більше осіб, готових до співпраці у процесі
розв'язання проблеми;
– оцінювання можливих однодумців і супротивників.
Деструктивні завдання можуть бути розв'язанням проблем окремих
груп і учасників суперечки, їх мета:
– розколоти учасників суперечки на дві непримиримі групи;
– завести вирішення проблеми в безвихідь;
– знівелювати ідею розв'язання проблеми та її авторів;
– перетворити дискусію в схоластичну суперечку;
– використовуючи свідомо помилкову інформацію, повести
суперечку помилковим шляхом.
Очевидно, цих завдань, як конструктивних, так і деструктивних, значно
більше. Крім того, у чистому вигляді вони, як правило, не виявляються в
рамках однієї суперечки, а можуть реалізуватися синтезовано.
Ділові переговори
Переговори проходять у формі ділової бесіди з питань, що мають інтерес
для обох сторін і служать налагодженню зв'язків. Вони мають більш офіційний,
конкретний характер і, як правило, передбачають підписання документів, що
визначають взаємні зобов'язання сторін (договорів, контрактів і т.д.). Цей

109
процес можна охарактеризувати як ділове взаємне спілкування з метою
досягнення спільного рішення.
Основними етапами підготовки до переговорів є:
– визначення предмета (проблеми) переговорів;
– пошук партнерів для їхнього розв’язання;
– з'ясування своїх інтересів та інтересів партнерів;
– розроблення плану та програми переговорів;
– вирішення організаційних питань і оформлення необхідних
матеріалів, документів, таблиць, діаграм, зразків пропонованих виробів тощо.
Першим етапом переговорного процесу може бути попередня зустріч
(бесіда), у ході якої уточнюється предмет переговорів, зважуються
організаційні питання, чи зустріч експертів, що випереджає переговори за
участю керівників і членів делегацій. Успіх переговорів у цілому багато в чому
залежить від результатів таких попередніх контактів.
Заслуговують на увагу шість основних правил налагодження стосунків
між партнерами, а отже, зберігають своє значення й у ході ведення переговорів:
1. Раціональність. Необхідно вести себе стримано. Неконтрольовані
емоції негативно позначаються на переговорному процесі й здатності
прийняття розумних рішень.
2. Розуміння. Неуважність до точки зору партнера обмежує
можливості вироблення взаємоприйнятних рішень.
3. Спілкування. Якщо Ваші партнери не виявляють великої
зацікавленості, усе ж намагайтеся провести з ними консультації. Це дозволить
зберегти й поліпшити стосунки.
4. Вірогідність. Помилкова, неправдива інформація послаблює силу
аргументації, а також негативно впливає на репутацію.
5. Уникайте менторського тону. Неприпустимо повчати партнера.
Основний метод – переконання.
6. Прийняття. Намагайтеся прийняти інший бік і будьте відкриті для
того, щоб довідатися щось нове від партнера.
Доведено, що найбільш оптимальними днями для переговорів є вівторок,
середа, четвер. Успіх переговорів багато в чому визначається умінням ставити
запитання й одержувати вичерпні відповіді на них. Вони служать для керування
ходом переговорів і з'ясування позиції опонента. Правильне формулювання
запитань сприяє прийняттю потрібного вам рішення.
За видами запитання класифікують так:
1. Інформаційні – призначені для збору інформації, щоб мати
уявлення про будь-що.
2. Контрольні запитання важливо використовувати під час будь-якої
розмови, щоб з'ясувати, чи розуміє вас партнер. Приклади контрольних
запитань: «Що Ви про це думаєте!», «Чи вважаєте Ви так само, як і я?».
3. Спрямовуючі запитання необхідні тоді, коли Ви не хочете
дозволити співрозмовнику нав'язати вам небажаний напрямок бесіди. За
допомогою таких запитань ви можете керувати ходом переговорів і
спрямовувати їх у необхідне вам русло.
110
 4. Провокаційні запитання дозволяють встановити, чого дійсно хоче
ваш партнер і чи правильно він розуміє стан справ. Провокувати – значить
кидати виклик, підбурювати. Ці запитання можна починати так: «Ви упевнені,
зможете...?», «Ви дійсно вважаєте, ...?
5. Альтернативні запитання дають співрозмовнику можливість
вибору. Число варіантів, проте, не має перевищувати трьох. Такі запитання
припускають швидку відповідь. При цьому слово «чи» найчастіше є основним
компонентом запитання: «Який термін обговорення для вас найбільше зручний
– понеділок, середа чи четвер?»
6. Підтверджуючі запитання ставлять, щоб прийти до
взаєморозуміння. Якщо ваш партнер п'ять разів погодився з вами, то на
вирішальне шосте запитання він також дасть позитивну відповідь. Приклади:
«Ви дотримуєтеся тієї ж думки, що...?», «Напевно, ви задоволені тому, що...?»
7. Зустрічні запитання спрямовані на поступове звуження розмови й
підводять партнера з переговорів до остаточного рішення. Вважається
некоректним відповідати запитанням на запитання, однак, зустрічне запитання
є вдалим психологічним прийомом, уміле використання якого може дати значні
переваги.
8. Ознайомлювальні запитання призначені для виявлення думки
співрозмовника щодо розглянутого питання. Це відкриті запитання, що
вимагають розгорнутої відповіді. Наприклад: «На який ефект Ви розраховуєте
при прийнятті цього рішення?»
9. Запитання для орієнтації ставляться, щоб установити, чи продовжує
Ваш партнер дотримуватися висловленої раніше думки. Наприклад: «Яка Ваша
думка з цієї проблеми?», «До яких висновків Ви з цієї проблеми дійшли?»
10. Однополюсні запитання – мають на увазі повторення
співрозмовником вашого запитання на підтвердження того, що він зрозумів,
про що йде мова. При цьому ви переконуєтеся, що запитання правильно
сприйнято, а той, хто відповідає, одержує час для обмірковування відповіді.
Підсумки проведення переговорів мають бути обговорені незалежно від
того, як вони пройшли – успішно чи безрезультатно.

6. Основні правила ділового спілкування. Мовленнєвий етикет.

Правила етикету залежать від змісту моральної культури особистості.
Вони значною мірою відбивають її суть, тобто мотиви, потреби, цілі, цінності,
настанови тощо. Щоб уникати непорозумінь, прикрих випадків, для
користування повагою серед колег потрібно не забувати (і навчитися ними
користатися) про такі формальні, але обов'язкові для всіх моральні основи, як
ввічливість, тактовність, коректність (делікатність), вихованість, толерантність.
Ці основи, вироблені історією людського спілкування, не втрачають своєї
актуальності і мають під собою мудрі підстави.
Ввічливість – форма культури поведінки особи, для якої повага до людей
стала звичною нормою спілкування.
Брутальність – зневажливе ставлення до оточуючих у процесі взаємодії.

111
 Тактовність – це здатність людини знаходити оптимальну й толерантну
форму спілкування з іншими людьми залежно від конкретних обставин,
ситуації.
Особливий відтінок тактовної поведінки – делікатність. Це вміння
витончено відчувати й реагувати на емоційний стан людини, коли вона
(знайома чи близька людина) виявилася в скрутному (як говорять,
«делікатному») становищі.
Інтелігентність – це категорія моральна, рівень якої визначається не
освітою, а культурою мислення, поведінки та діяльності.
Звичайно, критерії поведінки, спілкування та діяльності людини
закладаються в певному середовищі, залежать від способу її життя. Проте
більшість норм і правил сучасного етикету мають універсальний,
загальнолюдський характер, поширюються на всі соціальні групи й прошарки
суспільства. Водночас будь-яка професійна діяльність передбачає обов'язкове
дотримання кожним працівником правил і норм поведінки й діяльності, які
зумовлені особливостями цієї діяльності.
Доцільно розрізняти три близькі, але не однакові за обсягом і змістом
поняття – «мовний етикет», «мовленнєвий етикет», «спілкувальний етикет».
Мовний етикет – загальномовне явище, яке характерне для усіх
стильових різновидів будь-якої мови.
Мовленнєвий етикет – це національно специфічні правила мовної
поведінки, що реалізуються в системі стійких правил і висловів,
рекомендованих для використання в різних ситуаціях ввічливого спілкування зі
співрозмовником (зокрема, під час вітання, висловлення подяки, звертання,
знайомства, прощання тощо).
Отже, якщо мовний етикет – це набір засобів вираження, то мовленнєвий
етикет – це вибір цих засобів, використання засобів у процесі спілкування.
Відмінність між мовним і мовленнєвим етикетом можна зрозуміти за
допомогою порівняння, відомого ще з часів Фердинанда де Соссюра: одна річ
ноти музичного твору, інша – його виконання. У другому випадку важливим є і
вибір самого твору, і манера його виконання, і майстерність виконавця.
Мовний і мовленнєвий етикети можна розглядати як єдиний феномен –
лінгвоетикет лише в тому випадку, якщо немає потреби протиставляти ці
явища. Етикетне ж використання мовних і поза мовних засобів спілкування
можна назвати спілкувальним етикетом Отже, спілкувальний етикет убирає в
себе лінгвоетикет (мовний і мовленнєвий).
Перше враження про людину складається з того, наскільки щиро та
привітно вона вітається. Наше враження може бути хибним, але, незважаючи
на всю логіку, люди підсвідомо орієнтуються на свої почуття під час
привітання. Тому, незалежно від настрою, треба вітатися завжди привітно.
Поганий настрій не слід поширювати на інших людей, оскільки можна
наразитися на зустрічну неприязнь. Загальна й мовна культура людини
виявляється в умінні вибрати доречну форму привітання чи прощання. Вибір
залежить від того, у якому оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника

112
чи співрозмовників, від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи
прощаються, від того, де й коли це відбувається, тощо.
Формул привітання в українській мові порівняно небагато: Доброго
ранку! Добрий день! Добридень! Добрий вечір! Добривечір! Здрастуйте!
Формул прощання є трохи більше: До побачення! Бувайте здорові!
Ходіть здорові! Прощавайте! На все добре! Усього найкращого! Щасливої
дороги! До зустрічі! До завтра! До наступної зустрічі! Добраніч! На
добраніч!
Хоч вибір і тут невеликий, але завжди можна знайти потрібний вислів,
виходячи з конкретної ситуації, щоб висловити пошану до особи, з якою
прощаємося. Не варто під час вітання або прощання з людьми, старшими за
віком, малознайомими чи незнайомими, уживати скорочені або усічені форми
типу «Добрий!», «Здрасті!», «Вітаю!».
Кожна ситуація потребує певних мовних засобів. Згоду, наприклад,
можна висловити так: Добре! Згода! Будь ласка! Із задоволенням! З радістю! Є
в мові ціла низка ввічливих форм відмови: Ні, дякую; Дякую, не треба; На
жаль, ні; Перепрошую, але не можу; Мені дуже шкода, але... ; Шкодую, що не
зміг...
Подяку краще висловити продуманим, спеціально дібраним відповідно
до ситуації словом. За дрібну послугу можна сказати: Дякую! Спасибі! Якщо
зроблено щось значне: Сердечно Вам дякую! Щиро Вам дякую! Прийміть мою
найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Дуже вдячний за
Вашу турботу! Це дуже люб'язно з Вашого боку, не знаю, як Вам дякувати!
Щоб вибрати форму подяки, треба знати форми ввічливості, враховувати
значущість послуги, вік співрозмовника, характер стосунків, середовище.
Відповідаючи на подяку, можна сказати: Немає за що; Прошу; Будь ласка.
Є вибір і серед форм висловлення прохання: Будь ласка! Будьте ласкаві!
Коли Ваша ласка! Прошу Вас! Чи не могли б Ви... ; Якщо можете... ; Якщо
Вам не важко.... Слід розрізняти слова прόшу (відповідь на подяку) і прошý
(звертатися з проханням, клопотати).
Знайомство супроводжується особливими формулами мовного етикету:
Дозвольте відрекомендуватися...; Мене звуть...; Дозвольте представити
(відрекомендувати) Вам...; Дозвольте познайомити Вас із...; Дуже
приємно....
Звертання до співрозмовника на ім'я та по батькові звучить ввічливіше,
ніж звертання за допомогою займенників ти, Ви. А тому слід пам'ятати, що в
офіційно-діловому стилі звертання, правильно дібране за формою (ім'я та по
батькові в кличному відмінку) та змістом (ім'я; ім'я – по батькові; ім'я – по
батькові – прізвище) є важливим елементом мовної культури. В офіційних
звертаннях використовуються також вирази: Добродію! Добродійко! Пане!
Пані! Панове! Товаришу! Товаришко! Товариші! Дорогий друже! Дорогі друзі!
Шановне товариство! Вельмишановне панство! До незнайомого,
малознайомого, старшого за віком або посадою співрозмовника прийнято
звертатися на Ви, щоб висловити пошану. Використовуючи пошанну множину,
потрібно узгоджувати присудок з підметом у числі: Ви обіцяли розглянути це
113
питання; Ви не залишили своєї адреси. Якщо присудок виражено
прикметником, то він може стояти як у множині, так і в однині, залежно від
обставин, проте висловлення буде стриманішим, якщо присудок стоятиме у
множині: Ви були відсутні на нараді; Ви вільні на сьогодні. Пошанна множина
в українській мові виражається дієсловом та займенником у формі другої
особи множини. Правила мовного етикету залежать від конкретних ситуацій.
За умови їх дотримання можливе змістовне спілкування.

Перевірте свої знання

1 Вплив своїми вчинками на учасників спільної діяльності та зміна своєї
поведінки під їх впливом є функцією ділового спілкування:
1) комунікативною;
2) перцептивною;
3) інтерактивною;
4) організаційно-узгоджувальною;
5) мотиваційно-контрольною.
2. Різні форми та засоби обміну й передавання професійної інформації,
завдяки яким стає можливим збагачення досвіду професійної діяльності,
накопичення спеціальних знань, опанування секретами фахової діяльності,
узгодження дій та взаєморозуміння працівників.
Це сутність функції::
1) комунікативної;
2) перцептивної;
3) інтерактивної;
4) організаційно-узгоджувальної;
5) мотиваційно-контрольної.
3. Комунікативні статуси і ролі бувають:
1) симетричні і несиметричні;
2) екстравертні і інтровертні;
3) змінні і ситуативні;
4) активні і пасивні.
4. Інтерпретація дій і вчинків здійснюється на підставі:
1) інтровертності та екстравертності;
2) інтерпретації та стереотипізації;
3) комунікативності та перцептивності;
4) говоріння та слухання.
5. Людину зі стійкими прагненнями та настроєм, із постійністю й
глибиною почуттів, із рівномірністю дій та мови, з слабким зовнішнім
вираженням душевних станів називають:
1) меланхоліком;
2) флегматиком;
3) холериком;
4) сангвініком.
6. Індивідуально своєрідна, природно обумовлена сукупність динамічних
проявів психіки – це:
114
 1) здібності;
2) характер;
3) темперамент;
4) почуття.
7. Співбесіди, які проводяться під час прийому на роботу чи при
звільненні, називаються:
1) кадрові;
2) проблемні;
3) дисциплінарні;
4) раціональні.
8. Ділова бесіда включає:
1) обмін думками та інформацією;
2) укладання договорів;
3) вироблення обов'язкових для виконання рішень;
4) вироблення правил у діяльності організацій.
9. Найбільш складні за схемою побудови наради:
1) оперативні;
2) проблемні;
3) інструктивні;
4 )диспетчерські.
10. Наради, які проводяться у точно визначені дні і години, — це:
1) оперативні;
2) директивні;
3) інструктивні;
4) інформаційні.
11. Щоб знайти оптимальне управлінське вирішення обговорюваних
питань, проводять наради:
1) диспетчерські;
2) директивні;
3) оперативні;
4) проблемні.
12. Доведення до працівників завдання, розпоряджень, уточнення
поставлених завдань, термінів їх виконання для конкретних виконавців — це
мета нарад:
1) оперативних;
2) директивних;
3) інструктивних;
4) інформаційних.
13. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.
1) Які запитання важливо використовувати під час будь-якої розмови,
щоб з'ясувати, чи розуміє Вас партнер?
2) Які запитання спрямовані на виявлення думки співрозмовника?
3) Які запитання ставляться, щоб встановити, чи продовжує Ваш
партнер дотримуватися висловленої раніше думки?

115
 4) Які запитання спрямовані на поступове звуження розмови та
підводять партнера з переговорів до остаточного рішення?
а) питання для орієнтації;
б) зустрічні;
в) ознайомлювальні;
г) контрольні.
14 Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.
1) За допомогою яких запитань Ви можете взяти у свої руки хід
переговорів і спрямовувати їх у необхідне Вам русло?
2) Які запитання дозволяють з'ясувати цінності й установки
претендента?
3) Які запитання дозволяють з'ясувати можливі способи вирішення тієї
або іншої проблеми,?
4) Які запитання спрямовані на поступове звуження розмови та
підводять партнера з переговорів до остаточного рішення?
а) навідні;
б) зондувальні;
в) вузькоспеціальні;
г) спрямовуючі.
15. Кадрова співбесіда починається з:
1) розповіді про організацію;
2) заповнення спеціальної анкети;
3) представлення співробітника кадрової служби й інших інтерв'юерів;
4) розповіді про відповідну посаду.
16. Виберіть найбільш прийнятну рекомендацію щодо ведення ділової
розмови:
1) ділову розмову не слід починати з критики, перетворюючи
продуктивний діалог на принизливий монолог керівника;
2) продуктивність ділової розмови залежить від активного наступу
керівника на підлеглого;
3) ефективність ділової розмови залежить від уміння керівника все
піддавати критиці;
4) ефективність ділової розмови залежить від уміння керівника
зосереджуватися на своїх і громадських проблемах.
17. Виберіть правильний варіант відповіді:
1) при прийомі відвідувачів спілкування має бути коректним, ввічливим
на будь-яких етапах і при будь-якому результаті;
2) при прийомі відвідувачів тон спілкування залежить від співбесід-
ника;
3) при прийомі відвідувачів спілкування має бути коректним, але вві-
чливість залежить від поведінки співбесідника.
18. Виберіть правильний варіант відповіді:
1) не треба перетворювати прийом відвідувачів на бюрократичний акт з
попереднім записом. Треба реагувати на проблему зразу ж при безпосе-
редньому спілкуванні;
116
 2) до прийому треба готуватися заздалегідь, познайомившись із суттю
проблем, викладених відвідувачами при попередньому записі;
3) прийом відвідувачів краще вести через секретарку шляхом її озна-
йомлення з проблемою у письмовому вигляді, а через деякий час повідомити
відвідувачу про результати.

Контрольний тест
1. Що таке ділове спілкування i в чому полягає його гуманістична
природа?
2. Якi функції виконує професійне спілкування?
3. Що таке бар’єри в спілкуванні? Які вони мають рівні?
4. Назвіть типи особистості в діловому спілкуванні. Охарактеризуйте
теорії між особових стосунків.
5. Сформулюйте основні вимоги до проведення ділової бесіди, наради,
суперечки, переговорів.
6. Сформулюйте основні правила ділового спілкування.
7. Що дають знання про спілкування для майбутньої професійної
дiяльностi та особистого життя?
8. Як Ви розумієте поняття «мовленнєвий етикет»? Що в нього входить?

Тема 2.3. Правила спілкування фахівця при проведенні

зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону
1. Загальні принципи і правила ділового спілкування фахівця:
моральність, повага до інших людей, раціональність, правила критики та
самокритики.
2. Культура телефонного діалогу.

Література
1. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей. – К.: КМ
Academia, 1997.
2. Етика та психологія ділових відносин: Навчальний посібник/ За
редакцією проф. Андрєєвої Т.Є. – Харків: Бурун Книга, 2004.
3. Етика : Навчальний посібник/ За редакцією проф. В.О.Лозового. –
К.: Юрінком Інтер, 2005.
4. Зусін В.Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навчальний
посібник: 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2005..
5. Кубрак О.В. Етика ділового та повсякденного спілкування:
Навчальний посібник з етикету для студентів. – Суми: ВТД «Університетська
книга», 2002.
6. Малахов В.А. Етика спілкування: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2006.
7. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навчальний
посібник: 6-е вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007.

117
 1. Загальні принципи і правила ділового спілкування фахівця:
моральність, повага до інших людей, раціональність, правила критики та
самокритики.
Розглядаючи діяльність людини, її спілкування з іншими крізь призму
етичних норм і цінностей, можна зрозуміти природу етики ділового
спілкування. До процесу спільної діяльності, до ділового спілкування
долучається багато людей. Кожна людина є особистістю з позитивними та
негативними рисами. До того ж кожна сфера життя та діяльності людини має
певну специфіку. Тому постає питання про визначення моральних передумов,
що впливають на ділові стосунки між людьми. У процесі спільної діяльності та
ділового спілкування формується етика ділового спілкування як сукупність
цінностей та норм, що орієнтують і регулюють дії людей. Мораль – це форма
громадської свідомості та вид громадських відносин, спрямованих на
утвердження самоцінності особистості,рівноправності всіх людей у їхньому
прагненні до щасливого та гідного життя. У моралі оцінюються не лише
практичні дії людей, а й їхні мотиви, прагнення та наміри. Моральні вимоги до
людини відповідають загальним нормам і принципам поведінки.
Моральні цінності в усіх сферах життя людини регламентуються
моральними нормами й принципами. Моральні норми та принципи культури
спілкування – це певні вимоги та заборони, що регулюють діяльність,
поведінку людей, їхню взаємодію та спілкування. Ці норми та принципи,
установлені людьми в суспільстві на певному етапі його розвитку, є певним
взірцем поведінки та обов’язкові для виконання. Принципи моралі мають
загальне соціальне значення і поширюються на всіх людей, уособлюючи те
загальне, основне та первинне,що уможливлює ці вимоги та становить
ціннісний базис суспільства, взаємовідносин людей.
Моральні принципи підтримують і санкціонують в узагальненій формі
суспільні підвалини життя, соціальний устрій, спілкування. Вони претендують
на абсолютність,не допускають винятків. Будучи узагальненими, моральні
принципи відбивають соціально-історичні умови буття людини, її сутнісні
потреби. Поряд з іншими сферами життєдіяльності людини моральні принципи
та норми регулюють процес спілкування людей, бо саме підчас спілкування
люди погоджують власні та суспільні інтереси. Більше того, спілкування людей
має відбуватися за цими моральними принципами та нормами. Проте для
індивідуального життя та поведінки людини вони є лише передумовою
формування гуманістичних установок спілкування.
Гуманізація спілкування – це насамперед розвиток і зростання потреби
людини в такому спілкуванні. Воно передбачає здатність людини відчувати та
співчувати, переживати і співпереживати, уміння розрізняти добро та зло,
справедливість і несправедливість, вияв таких її якостей, як милосердя,
порядність, добродійність і совість, а також морально-естетичні потреби,
оцінки, смаки,ідеали, мотиви, вчинки. Тому не менше значення у процесі
спілкування людей відіграють також моральні знання, здатність до
раціонального осмислення моральних ситуацій та дій. Відомо, що зовні
доброчинні вчинки можуть спиратися на мотиви, які явно суперечать
118
принципам і нормам моралі: користолюбство, нажива, властолюбство та ін. І,
навпаки, вчинок, який зашкодив іншим,може мати в основі доброчинні наміри.
Наприклад, людина, яка лише прагне до влади, у спілкуванні з іншими
демонструє свою «демократичність», гуманність. Досягши жаданої влади, вона
швидко забуває про свої обіцянки і часто не виявляє доброти, чесності,
відповідальності тощо. Таку поведінку в етиці називають легальною, а тип
поведінки – легалізмом.
Відомий китайський філософ Конфуцій показав, що різні людину своїй
поведінці та спілкуванні дотримуються різних моральних норм і правил. На
його думку, розумна людина: «коли дивиться, то думає, чи добре вона
роздивилася, а слухає – думає, чи правильно вона почула; думає, чи ласкавий у
неї вираз обличчя, чи шанобливі її манери, чи щире мовлення, чи пристойне
ставлення до справи; при сумнівах думає про те, щоб порадитися; коли ж у
гніві, то думає про наслідки; і перед тим як щось придбати, думає про
справедливість». Нерозумна людина робить три помилки: говорить, коли не час
говорити (це нерозважливість), не говорить, коли настає час говорити (це
потайливість), і говорить, не помічаючи міміки(це сліпота).
Нині в складних умовах ринкових відносин людям доводиться робити
вибір щодо орієнтації на справедливе ставлення до інших і врахування їхніх
інтересів чи на егоїзм; на активність чи пасивність; на агресію чи альтруїзм; на
любов до людей чи байдужість до них і т. ін. Цей вибір проявляється в
поведінці людини та в її спілкуванні з іншими. Під час такого вибору людина
звертається або до прийнятих суспільством, або до особистих моральних норм і
принципів. В умовах жорсткої конкуренції та зниження життєвого рівня людей
зростає значення таких рис характеру людини, як стійкість,лояльність, вірність,
милосердя та ін. Ідеться про мораль співвіднесення, дилема якої ґрунтується на
тому, що не варто слухати ані друзів, ані ворогів, коли совість підказує «вчини
так». Під час спілкування – це вміння говорити так, щоб не принижувати
гідності людей, вступати з ними в переговори, йти на компроміси, витрачаючи
миттєву власну вигоду, але зберігаючи доброзичливі стосунки.
Для досягнення ефективності в діловому спілкуванні необхідно також
керуватися такими етичними поняттями, як повага, співчуття,справедливість та
ін. Основою гуманістичних комунікативних установок є повага. Це таке
ставлення до людини, коли враховується людська гідність.
Повага доповнюється пошаною, тобто визнанням особистих чеснот
індивіда та його приналежності до певної спільності. Якщо ми ставимося
шанобливо до іншої країни або до якоїсь фірми, то поважатимемо також їхніх
представників і виявимо це у своєму ставленні до них, що сприятиме
встановленню контакту, взаємодії.
Спілкування буде відкритим і націленим на продуктивний діалог, на
співробітництво і злагоду, ґрунтуватиметься на врахуванні моральних норм і
принципів справедливості, рівноправності, доброзичливості, ввічливості та ін.
Повага до співрозмовників, опонентів по спілкуванню, толерантність тісно
пов’язані із самоповагою. Як би не ставилися до нас інші люди під час
спілкування, у ділових взаєминах, самоповага буде тим моральним механізмом,
119
який допоможе нам не допустити приниження, глузування тощо. Людина з
розвиненою самоповагою чинитиме опір цьому,виявить волю, відстоюючи
свою гідність, честь. Основною етичною нормою, якої слід дотримуватися в
службових взаєминах, є збереження гідності людини незалежно від того,
яке місце вона посідає в ієрархічній структурі.
Християнська мораль вчить бути терплячим, але це не означає, що слід
миритися зі злом, агресією, брутальністю, безчестям. Кожен із нас має робити
все, що може, у межах норм моралі, щоб не допускати цього, щоб попереджати
такі прояви у процесі спілкування з іншими людьми. Людям, які чинять зло,
ображають інших, можна часом поспівчувати, бо вони не розуміють, що
роблять, і як це може негативно вплинути на них. Поспівчувати, а можливо, і
допомогти. Замість того,що б «схрещувати мечі», можна спробувати
доброзичливо запропонувати інший вихід із ситуації, що склалася. Повага та
увага до клієнтів є безперечно основою довготривалих відносин. Компанія, яка
підходить до ділових відносин лише з позицій власної користі, не може
розраховувати на лояльність іншої сторони. А будь-яке зроблене клієнтові
добро потім, як правило, повертається назад.
Егоїзму, самолюбству протистоїть любов до себе. Вона не ототожнює
егоїзм, не виключає любові до інших. Якщо людина піклується про себе,
відповідальна, цінує і поважає себе, прагне до розвитку, самореалізації, врешті-
решт, до свободи, то вона любить себе. Якщо людина себе любить, то вона
спокійна, доброзичлива, впевнена в собі, совісна, атому іншим людям добре з
нею спілкуватися й співпрацювати. Любов до людей є найкращим порадником
для розв’язання більшості складних проблем, у тому числі проблем
спілкування. Вона включає в себе і повагу, і співчуття, і готовність допомогти.
Саме вона підкаже у складних ситуаціях, коли і як розпочати спілкування, як
вступити в контакт і як з нього вийти, які аргументи навести,яке рішення
прийняти та ін. Коли любиш людей, з якими спілкуєшся, то докладеш зусиль,
щоб їх зрозуміти, щоб не зачепити їхню честь,гідність, не примусити їх зайве
страждати, допоможеш їм зберегти та поповнити свою самоцінність.
Етика критики і самокритики: вона має три напрями «зверху»,
«знизу», «самокритики».
Критика «зверху» не має перешкод, але врахуйте вік, стать,темперамент.
Критика «знизу» має перешкоди і у керівництва формується негативне
ставлення до того, хто критикує. Сприйняття критики «знизу» – ступінь
зрілості керівника. Критику слід розглядати,як могутній засіб впливу на людей,
а саме: не принижуйте гідність людини,не доводьте до конфлікту, не
переслідуйте за критику, не критикуйте в п’ятницю: за вихідні слухи про
суперечку поширяться,кількість співчуваючих теж, і в понеділок людина
приходить без бажання працювати краще,бажано критикувати перед обідом або
в кінці робочого дня ( людина має час об’єктивно оцінити свою
поведінку,зрозуміти аудиторію і допомогти).
Згідно з «Енциклопедичним словником», критика (від грецького —
мистецтво розбирати, судити) має ряд основних значень: 1) обговорення з
метою дати оцінку; 2) негативна думка з метою вказівки недоліків; 3) перевірка
120
достовірності чогось. Як видно, негативний підтекст критики складає лише
одне з приведених значень. У практичній діяльності потрібно користуватися
критикою, щоб цей підтекст не домінував.
На практиці має місце «вдала» і «невдала» критика. Частіше зустрічається
остання. Можна назвати чотири причини невдалої критики, хоча ми не
сумніваємося, що їх може бути значно більше.
1. Фатальність. Критика побудована таким чином, що вона формує у
критикованого відчуття безповоротної втрати, неможливості виправити
положення, змінити події на кращий. Улюбленою фразою тут зазвичай буває:
«Вам потрібно було поступити так-то». Але оскільки події відсунулися в
минуле і «поступити так-то» вже не можна, то немає і виходу. Людина
потрапляє в тупикову ситуацію, і йому нічого не залишається, окрім як чинити
опір. Критика не досягає мети. Люди марно витрачають свою енергію.
2. Повчальність. Той, що критикує, може створити в того, кого критикує,
негативне ставлення до своєї персони. Часто таке відбувається, коли критика
звучить дуже повчально, наприклад: «Ви зрозуміли, як треба поступати?»,
«Треба уважніше прислухатися до порад», «Не висовуйтеся зі своєю
ініціативою» і так далі Адресат такої критики в даному випадку думає не про
зміст вислову керівника, а про те, що до нього попросту прискіпуються. Цього
не відбудеться, якщо вжити, наприклад, таку фразу: «Я говорю Вам це тому, що
хочу, щоб наші відносини залишалися як і раніше хорошими». У подібній
ситуації той, кого критикують, швидше подумає: «Він хоче мені допомогти».
3. Емоції. Коли критика «йде в одні ворота» (тобто залишається без
відповіді), той, що критикує часто дає волю емоціям, розпалюється, втягується
у водоверть словесних тирад і часто не може вчасно зупинитися. Обличчя з
яскраво вираженою авторитарною спрямованістю при цьому додають «метал»
до свого голосу і підвищують гучність мови. Слабкої натури така критика
пригнічує, а у сильних викликає природне відторгнення і у відповідь
протиборство. Коефіцієнт корисної дії від такої критики рівний нулю.
4. Негативні узагальнення. Критичні зауваження часто викликають
протидію у того, до кого вони обернені із-за негативних узагальнень. Причому
такі узагальнення робляться по якому-небудь одному приватному аспекту
діяльності. У подібних випадках, що критикує, сам того не відаючи, звертається
до моделі «якщо... то». Словесні вислови по ній будуються приблизно так:
«Якщо працівник докладає зусилля, то він досягає успіхів». Припустимо,
трапилося так, що успіх не досягнутий. Причиною тут може бути, звичайно, і
недостатнє завзяття. А може бути і щось інше. Проте люди схильні за істину
частіше брати перше: за законом імплікації перша подія береться за причину
другого. Тому конкретна невдача може викликати критику, що
розповсюджується на поведінку людини в цілому, на всі сторони його
характеру.
Узагальнення досвіду з вивчення ефективності критики у виробничих
умовах показало, що багато господарських керівників, хоча і досягають успіхів,
мають дуже загальне уявлення про «анатомію» критики. Свої невдачі в
критичній дії на підлеглих вони відносять часто за рахунок недбайливості
121
критикованих, їх зіпсованості «небажанню прислухатися до критичних
зауважень» і так далі Щоб переконатися в обмеженості таких думок, давайте
пригадаємо який-небудь випадок, коли критику, направлену у вашу адресу, ви
розцінювали як безпричинну. Пригадаєте: Як ви відчували себе, коли вас
критикували? Ви були задоволені або обурювалися? Ви відчували себе гордим
(ою) або присоромленим (ою)? Як ви сприймали критику? Ви мовчки
вислуховували зауваження або намагалися щось пояснити? Ваше серце
працювало ритмічно або поштовхами? М`язи вашого тіла напружувалися або
розслаблялися?
Якщо ви обурювалися, намагалися щось пояснити у відповідь на
зауваження, відчували серцебиття і напруга м`язів тіла, то це було свідоцтвом
того, що критика додала вам дуже мало ентузіазму. Кожен погодиться, що
подібного роду критика збиткова. Пригадаєте, як ви самі когось критикували
востаннє. Пригадавши, відповідайте на такі питання: «Що відчував
критикований?», «Як він сприймав вашу критику?», «Як був фізичний і
емоційний стан критикованого?» Якщо ви здатні описати поведінку людини,
яку критикували, по всіх цих трьом параметрам — ваша критика неодмінно
щось коштує. Якщо ж вам важко це зробити, то можна майже напевно сказати,
що ваша критика була невдалою.
Професійна критика здійснюється керівниками, як правило, вельми
успішно. Ефективність цієї критики залежить від професійної підготовленості
керівника. Якщо керівник на високому професійному рівні віддає чіткі вказівки
фахівцям, критикує їх за недосконалість дій, то у фахівців зазвичай не
з`являється бажання заперечувати: критику керівника тут сприймають як
надання допомоги. Так само працівниками сприймаються і рішення, що
приймаються по технічних питаннях. Складніше справа йде з критикою, що
зачіпає між особові відносини. У даному аспекті керівник зустрічається з
трьома різновидами критики: а) з критикою підлеглих; би) з критикою своїх
колег по роботі; у) з критикою начальства.
Критика підлеглих (критика по вертикалі вниз). Можна сказати, що
майже все сказане вище про методику критичної дії має відношення саме до
даного аспекту критики. Особливо слід зазначити, що критика підлеглих
принесе свої плоди тільки в тому випадку, якщо вона відповідає наступним
вимогам: гасить опір підлеглого до сприйняття критичних зауважень; залучає
підлеглого до самого процесу критики; створює у підлеглого розуміння того,
що він робить потрібну роботу і що ця робота оцінюється по гідності; змінює
ситуацію і діяльність підлеглого на кращий.
Без урахування названих вище за чотири вимоги критика зазвичай або
прирікається на невдачу, або виявляється малоефективною.
Критика колег по роботі (критика по горизонталі). Критикуючи своїх
колег, ми повинні керуватися загальноприйнятими нормами критики:
гласністю, принциповістю, діловитістю. Без цього критика втрачає гостроту і
перетворюється або на лайку, або на порожню базікання. Проте реальне
проведення принципової критики в життя вимагає застосування певних

122
психологічних прийомів. Критика «в лоб» в системі взаємин з колегами
зазвичай неефективна. Для цього є багато психологічних причин.
Припустимо, одні з керівників підрозділів критикує своїх колег,
керівників підрозділів, за те, що вони мало прикладають зусиль, скажімо, по
питаннях розвитку організації (об`єднання, галузі). Звичайна реакція на цю
критику з боку інших буде приблизно такий: «А твій підрозділ що робить?»,
або «Яке твоя справа?», або «Для цього є керівництво» і так далі Ймовірно,
мало хто вголос висловиться в такому дусі, але мислити буде саме так. І справа
тут не в тому, що інші непринципові. Немає. Через об`єктивні психологічні
закони, що діють, люди завжди захищають своє «Я», а якщо ще стоять на чолі
організації – то захищають і цю організацію (об`єднання, відомство). Якби вони
діяли всупереч вимогам цих законів, їх особове «Я» було б знищене, а
організації, якими вони керують, прийшли б до занепаду. У подібних ситуаціях
люди діють під впливом соціально-психологічного закону «охорони території».
Така назва, природно, умовно, хоча і повністю розкриває суть поняття: люди
завжди прагнуть захистити «свою територію» від вторгнення з боку. Під
територією розуміється широкий спектр об`єктивної реальності: від фізичного
оточення до системи ідеальних концепцій. Невипадково дивно живучою
виявилася в розумах людей ідея «мій будинок — моя фортеця», виражена в
різних культурах власними мовними засобами. Ідея «охорони території» тісно
ув`язується з однією з найважливіших людських потреб, а саме з потребою
приналежності до соціальної групи.
Теорія мотивації дає нам чітке уявлення про те, що людина вважає себе
членом цілої серії різних груп (сім`я, друзі-товариші, виробничі групи і
колективи). Будучи членом цих груп, він, звичайно, бере на себе обов`язки по
дотриманню пануючих там норм поведінки, бере на себе турботи про
збереження життєздатності цих груп. У людини в цьому відношенні
виявляється потреба забезпечити безпеку свого найближчого оточення, своїй
організації. Усе це концентрується в «охороні території».
Отже, ми можемо зробити перший і дуже важливий вивід: критикуючи
своїх колег, ми зобов`язані дотримувати такт і норми професійної етики. А інші
виводи психологічного плану зможуть надати в цьому певну допомогу.
Критикуючи своїх колег, слід робити упор на питання спільної діяльності, а не
на вишукування недоліків у когось. Треба пам`ятати, що організація, в якій
протікає діяльність вашого підрозділу, – це система, тому все, що там робиться,
є результат активності всіх її елементів, одним з яких є ви самі зі своїм
підрозділом (об`єднанням, галуззю). І якщо у сусіда з`явилися збої в роботі,
винен не він один, а ціла система взаємозв`язаних підсистем. Так, якщо
представити як систему народне господарство країни в цілому, то воно може
успішно функціонувати тільки в тому випадку, якщо всі організації діятимуть
злагоджено і з відомим ступенем напруженості. Особливого значення набуває
дисципліна виконання взаємних зобов`язань, взаємної підтримки і розділення
відповідальності з колегами за зриви в роботі. У колективному господарстві
новим сенсом наповнюються старі слова «один за всіх і все за одного». На
жаль, цього поки не можна сказати про діяльність наших організацій: вони, як
123
ніяка інша організація, дуже ревниво охороняють «свою територію», а звідси –
відомча. Критика по горизонталі, направлена на відшукання шляхів спільної
діяльності з колегами, – один з головних інструментів виховання колективізму.
Критикуючи своїх колег, треба утримуватися від «приклеювання» ярликів. Такі
епітети, як «чванство», «нехлюйство», «неуважність» і т. д., мало допомагають
справі. За допомогою таких епітетів можна морально знищити співробітника,
змусити замовкнути, але ні за що ви не зможете спонукати його до спільної
творчої діяльності. Відчуття власної гідності, людське «Я», дуже сильно
протестує проти такого звернення. Тому, якщо ми хочемо розвернути
справжню кооперацію колег, ми винні при здійсненні критики ретельно
підбирати слова і вирази.
Зі всіх прийомів, що забезпечують критику по горизонталі,
найефективнішою є, звичайно, самокритика. Суть самокритики — в
принциповій самооцінці своєї діяльності, направленої на викорінювання
наявних недоліків або виправлення допущених помилок. Якщо хто-небудь,
критикуючи своїх колег, розкриває і аналізує і свої недоліки, то тим самим він
немов залучає себе до ситуації, що склалася, і виражає свою готовність
розділити відповідальність за все наявні непорядки. Подібна поведінка
розцінюється іншими як заклик до кооперації і, отже, не відкидається. При
цьому, звичайно, треба мати на увазі те, що самокритика повинна бути щиріше.
Спроби формою мови, яскравою фразою приховати свою нещирість найчастіше
приречені на невдачу. Психічний механізм відчуття (емпатії) дозволяє таким,
що слухає досить чітко визначити дійсний сенс критики і самокритики в їх
адресу.
Критика начальника (критика по вертикалі вгору). Керівник винен твердо
знати, що по нормах ділової і службової етики він зобов`язаний висловлювати
критичні зауваження в адресу вищестоящого керівництва. Для багатьох осіб це
непроста справа. Будучи підпорядкованими по відношенню до своїх
начальників, вони досить стійко відчувають відведену їм соціальну роль і
соціальну позицію, а тому не схильні піддавати вищестоящі ешелони критиці.
Деякі знаходять виправдання перед самим собою, щоб якось відхилитися від
цього. Разом з тим ми повинні знати, що критика по вертикалі вгору складає
істотний елемент системи критики і самокритики як методу розкриття
суперечностей в нашому розвитку, як принцип етичного виховання і
самовиховання наших людей. Забуття критики вгору веде до дезорганізації
соціальних взаємин. Проте і тут треба знати відчуття міри: надмірна і
безпредметна критика не може не позначитися на загальній системі управління.
Критика — особлива зброя. Тому користуватися їм треба, виходячи з
етичних позицій з орієнтацією на досягнення суспільно-корисних цілей.

2. Культура телефонного діалогу.

Телефонна розмова – це надзвичайно поширений вид усною
невізуального спілкування. Співрозмовники не бачать один одного
(відеотелефон ще не набув значного поширення), і тому з усіх невербальних
засобів спілкування тут у розпорядженні мовця є лише неканонічні фонетичні
124
знаки, паузи й мовчання. З огляду на відсутність підтримки мовлення жестами,
поглядами, мімікою тощо воно істотно відрізняється від контактного усного
спілкування.
У телефонній розмові фрази належить вимовляти виразніше, у дещо
повільнішому темпі (стиль мовлення – середній між повним, монологічним і
розмовним, діалогічним). Непотрібно будувати синтаксично надто великі і
складні висловлювання. Час від часу (у паузах між фразами) доречно
підтверджувати своє сприйняття та розуміння того, що говорить партнер,
короткими репліками: Так!; Розумію!; Зрозуміло!; Ясно! та ін. Розмовляти
бажано стисло, щоб не забирати багато телефонного часу.
В українській мові слово «дзвонити» багатозначне, і тому на означення
розмови по телефону краще вживати однозначне, семантичне прозоре дієслово
телефонувати та його похідні, наприклад: Як тобі (Вам) телефонувати?;
Зателефонуйте мені завтра; Мені вдалося потелефонувати до ... і т.д.
У сучасному службовому спілкуванні значною є роль телефонних розмов,
що прискорюють у деяких випадках спілкування. Під час телефонної розмови
реалізуються такі підпроцеси ділового спілкування, як: сприймання та
оцінювання партнерами один одного;
– обмін інформацією;
– організація взаємодії.
За змістом інформації службові телефонні розмови поділяються на
розмови:
а) до прийняття рішення;
б) після прийняття рішення.
У телефонній розмові беруть участь ініціатор розмови та його абонент.
Репліки їхнього діалогу містять повідомлення, запитання, спонукання.
Існує кілька спеціальних правил, що дозволяють інтенсифікувати процес
телефонного спілкування, не знижуючи його якості:
– одне з основних правил телефонного спілкування – розмову з
партнером потрібно вести в позитивному емоційному тоні. Оскільки часто
доводиться розмовляти по телефону з незнайомими людьми, треба, щоб перше
враження від організації, яку ми представляємо, було позитивним;
– загальним правилом будь-якої телефонної розмови є максимальна її
насиченість інформацією. Дотримання цього принципу дещо суперечить
змістові першого, але треба знаходити розумний компроміс між ними;
– треба завжди пам'ятати, що телефонна розмова має вестись у формі
діалогу, а тому, якщо партнер довго пояснює, не слід мовчати. Своє ставлення
до сказаного треба виявляти принагідними репліками, інакше може скластися
враження, що зв'язок перерваний;
– якщо сталося роз'єднання з технічних причин, відновлює зв'язок той,
хто телефонував;
– закінчує розмову той, хто її почав. Іноді партнери – чоловіки віддають у
цьому перевагу жінці, якщо вона – їхній співрозмовник.
Структура телефонної розмови:
– взаємне представлення – 20 і 5 с;
125
 – ознайомлення партнера з проблемою – 40 ± 5 с;
– обговорення ситуації –100 ± 15 с;
– прикінцеве слово –20 і 5 с
Ділове спілкування по телефону можна також подати у вигляді схеми.
1. Початковий етап спілкування – момент встановлення зв'язку.
2. Повідомлення мети дзвінка – виклад справи.
3. Завершення телефонного спілкування – закінчення розмови.
1. Установлення зв'язку часом забирає багато часу й зусиль, особливо у
людей багатослівних і неорганізованих.
Початкові фрази в службовій розмові мають вказувати не лише на те, що
зв'язок між сторонами встановлено, а й визначити ці сторони. Службова особа,
знявши трубку, зобов'язана одразу назвати своє прізвище, ім'я та по батькові, а
також сказати, від чийого імені говорить (установа, службова особа та ін.).
Звичайно, у відповідь теж називають себе й установу або себе й свою посаду
(при цьому сторони вітаються).
Якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, співрозмовнику слід
перепитати. Так само не слід сподіватися, що ваш голос обов'язково впізнають:
це може викликати непорозуміння й забирає час у ділової людини. На
анонімний дзвінок можна не відповідати й покласти трубку.
Коли той, хто телефонує, не впевнений у правильності набраного номера,
він послуговується формулами ввічливості: «Пробачте, це...», «Перепрошую...».
В офіційній розмові по телефону неприпустиме звертання без привітання.
Ознакою особливої ввічливості вважають такі початкові фрази:
— Чи можна попросити...
— Чи не можна покликати...
— Ви можете покликати...
— Чи не могли б ви попросити...
— Вам не важко попросити...
2. Виклад справи – це введення в курс справи, постановка питання,
обговорення ситуації, позитивна або негативна відповідь. Кожен із цих етапів
слід будувати чітко, коротко, без зайвих подробиць. Обговорення певної
ділової ситуації – найважливіший і найдовший за тривалістю етап будь-якої
телефонної розмови. Отже, потрібен лаконізм. Він досягається за рахунок
детально продуманого переліку головних і другорядних питань, які вимагають
короткої конкретної відповіді.
Установлено, що короткі фрази легше сприймаються на слух, ніж довгі та
ще й ускладнені подробицями і повторами. Ведення надто довгих службових
розмов – прояв безцеремонності та неповаги до тих, хто чекає звільнення
телефону.
Розмову по телефону не можна перетворювати на монолог: викладаючи
багатоаспектне питання, слід передавати інформацію частинами, по можливості
частіше робити паузи, щоб міг включитися співрозмовник.
Коли співрозмовник зупиняється, він цим самим дає знак, що чекає
підтвердження зрозумілості викладеного, а тоді продовжить думку. Пауза може
означати, що якусь частину розповіді закінчено, думку завершено. Це створює
126
певний ритм у розмові й дає можливість уникнути перебивання, переривання
думки.
Трапляється, що з якихось причин зв'язок під час розмови переривається.
Побутує правило, за яким під час розмови і по службовому, і по домашньому
телефону знову набирає номер той, хто подзвонив.
3. Ініціатива закінчення розмови належить зазвичай тому, хто подзвонив,
але якщо співрозмовник значно старший за віком або за службовим
становищем, слід дати можливість закінчити розмову йому. Молодший за віком
чи за становищем може лише повідомити старшому про те, що він уже з'ясував
усі питання, які в нього виникли.
Якщо викликаний по телефону службовець – жінка, то співрозмовник має
зачекати, щоб розмову закінчила вона.
Різноманітні довідки по телефону дають чітко, діловито, водночас
спокійно, ввічливо й не припиняють розмови доти, поки співрозмовник не
зрозуміє всього того, що йому було сказано.
У телефонному спілкуванні виділяють «вихідні» та «вхідні» розмови.
Телефон надає принаймні шість переваг порівняно з письмовими
засобами комунікації (телеграма, телекс, поштова кореспонденція):
– швидкість передачі інформації (виграш у часі);
– зв'язок із абонентом установлюється негайно (виграш у часі);
– безпосередній обмін інформацією (перевага діалогу);
– персональний зв'язок (перевага контакту);
– скорочення документообігу (менші витрати праці);
– економія грошей (зниження вартісних витрат).
Телефоном не користуються для вирішення складних і відповідальних
питань. Така заочна розмова може зашкодити справі.

Перевірте свої знання

1. Культура спілкування у вузькому розумінні – це:
1) правильне вживання граматичних форм слів, усталена побудова
словосполучень і
речень;
2) сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які
закріплюються у процесі суспільної комунікації;
3) сума набутих людиною знань, умінь та навичок спілкуватися, які
створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі
його розвитку;
4) цілісна система, яка складається зі взаємопов’язаних моральних та
психологічних компонентів, кожен з яких вносить своє в характеристику цілого
(комунікативні установки, знання з етики та психології спілкування, уміння
застосовувати ці знання на практиці).
2. Культура спілкування у широкому розумінні:
1) сума набутих людиною знань, умінь та навичок спілкуватися, які
створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі
його розвитку;
127
 2) цілісна система, яка складається зі взаємопов’язаних моральних та
психологічних компонентів, кожен з яких вносить своє в характеристику цілого
(комунікативні установки, знання з етики та психології спілкування, уміння
застосовувати ці знання на практиці;
3) уміння поводитися культурно, мати добру вимову, уміння в будь-
якій ситуації знайти правильний та делікатний підхід; бажання бути
культурним та приємним співрозмовником.
3. Виберіть правильний варіант визначення поняття культури управління:
1) культура управління – це сукупність вимог до процесу управління й
особистих якостей людей, які його здійснюють;
2) культура управління – це сукупність вимог до етики спілкування й
естетики робочого місця;
3) культура управління – це сукупність вимог до моральних якостей
керівника.
4. Професійна мораль – це:
1) відповідність поведінки, говоріння, слухання, мови у професійній
діяльності загальноприйнятим нормам і принципам, насамперед моральним, а
також вимогам, що ставляться саме до цієї професії;
2) процес, за допомогою якого реалізується те чи інше ставлення
людини до навколишнього світу, до завдань, які ставить перед нею життя;
3) те, що конкретизує загальнолюдські моральні цінності (норми,
принципи, поняття) у конкретних професіях.
5. Сукупність правил поведінки, що регулюють зовнішній вияв людських
взаємин, поведінку в громадських місцях, манери та стиль одягу, називається:
1) культурою поведінки;
2) етикетом;
3) етикою;
4) стилем поведінки.
6. Сукупність найдоцільніших правил поведінки людей там, де
відбувається їхня професійна діяльність – на виробництві, у будь-якій
організації, – це:
1) діловий етикет;
2) універсальний етикет;
3) службовий етикет;
4) національний етикет.
7. Основною етичною нормою, якої слід дотримуватися в службових
взаєминах, є:
1) широта поглядів і глобальний підхід до проблем;
2) готовність вислуховувати думки інших;
3) здатність повністю використовувати можливості підлеглих
правильною їх розстановкою та справедливим ставленням до них;
4) збереження гідності людини незалежно від того, яке місце вона
посідає в ієрархічній структурі.
8. Виберіть правильну модель поведінки при спілкуванні за
допомогою телефону:
128
 1) краще перетворити ділову розмову в звичайний побутовий
діалог;
2) ділова телефонна розмова дозволяє вирішувати швидко всі
справи, які накопичилися;
3) при діловій телефонній розмові спочатку треба викладати
найважливіші справи;
4) при діловій телефонній розмові спочатку потрібно поцікавитися
здоров’ям співбесідника, його сімейними проблемами, а потім поступово
переходити від нескладних до найважливіших справ.
9. Виберіть правильну модель поведінки при спілкуванні за допомогою
телефону:
1) ділова телефонна розмова вимагає вирішувати проблему зразу ж
при її виникненні;
2) ділова телефонна розмова потребує ретельної попередньої
підготовки;
3) ділова телефонна розмова потребує ретельної попередньої
підготовки і вирішення проблем тільки після наступного ознайомлення з
ними.
10. Виберіть правильний варіант відповіді щодо правил користування
телефоном:
1) при прийомі відвідувачів проблеми треба вирішувати зразу, тому
телефон не можна вимикати;
2) при прийомі відвідувачів користування телефонами здійснюється в
обмеженому режимі;
3) при прийомі відвідувачів телефони мають бути відімкнені або
переключені на секретаря.

Контрольний тест
1. Що таке мораль, як вона формується в суспільстві?
2. Чому мораль є відбиттям життєво-практичного та історичного досвіду
людей?
3. Що таке моральні цінності?
4. Чому саме моральні цінності є основою гуманістичного спілкування?
5. Що таке моральні норми й принципи?
6. Чому необхідно дотримуватися в бізнесі моральних норм і принципів?
7. Які існують основні поняття гуманістичної етики?
8. Що є запорукою ефективності в діловому спілкуванні?
9. Сформулюйте основні правила критики та самокритики.
10. Назвіть основні вимоги до культури телефонного діалогу.

129
 РОЗДІЛ 3. ЛЕКСИЧНИЙ АСПЕКТ СУЧАСНОЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ПРОФЕСІЙНОМУ
СПІЛКУВАННІ

Тема 3.1. Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни

1. Терміни і термінологія.
2. Лексика за сферою вживання.
3. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від
загальновживаної.
4. Функції та структурно-граматичні особливості слів-термінів.
Джерела, походження, способи творення термінологічної лексики.

Література
1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.:
Видавничий центр «Академія», 2004.
2. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навч. посібн. –
Вінниця, 2003.
3. Кочан І.М., Токарська А.С. Лексикологія. Фразеологія.
Лексикографія: Навч посібн. – Львів, 1992.
4. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування:
Навч. посібн. 2-е вид. – К., 2007.
5. Панько Т.І., Кочан Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське
термінознавство – Львів: Вид-во «Світ», 1994.
6. Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні
науки. – К.: Наук, думка, 1994.

1. Терміни і термінологія.
Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови,
які задовольняють потреби спілкування людей у найрізноманітніших сферах.
Однією з таких підмов є наукова мова (інші назви  мова науки й техніки,
фахова мова), найголовнішу частину якої становить термінологія.
Наукова термінологія  вище породження людської думки, національної
за своїми витоками та формою, міжнародної за поширенням. Професійне
спілкування в будьякій галузі неможливе без термінології.
Вивчення проблем термінології надзвичайно актуальне з кількох причин.
По-перше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного
складу високорозвинених сучасних мов. Саме термінологія як частина
природної людської мови є найуніверсальнішим засобом зберігання,
передавання, оброблення інформації. Обсяги ж інформації зростають шаленими
темпами: за даними науковців, зараз її обсяги подвоюються через кожні п’ять-
сім років, що спричиняє так званий «термінологічний вибух»  появу великої
кількості нових термінів.
По-друге, наукове знання інтернаціональне за своєю природою. У
сучасному світі відбуваються потужні інтеграційні процеси, які не оминають

130
наукової сфери й висувають проблему міжнародної стандартизації термінів як
основи для порозуміння між фахівцями різних країн.
По-третє, українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із
термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем,
зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних
термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.
Термін (від латин. terminus  межа, кінець)  це слово або
словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності
людини. Так, термінами є такі назви, як пінобетон, видатки, мінералізація
гумусу, бруттоприбуток, вододжерело, господарський механізм.
Термінологія  1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому
значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність
термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про
англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про
термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо.
Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей)
називають терміносистемами, або термінологічними системами. На чому
ґрунтується системність термінології?
Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають
множинам термінів системного характеру:
1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують
системні логічні зв’язки  а вони є в кожній науці,  то терміни, які називають
ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);
2) мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони
залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі
ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів  синонімічні, антонімічні,
словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-идові і т.д.). Академік
Реформатський про ці особливості терміна сказав образно: «Термін служить
двом панам  науці та мові».
Таким чином, термінологія  це не хаотична множина слів, а організована
на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

2. Лексика за сферою вживання.

За сферами вживання лексику української мови поділяють на
загальновживану та спеціальну.
Загальновживану лексику кваліфікують як загальнонародну. До її
складу належать слова, використовувані всіма носіями мови незалежно від їх
розрізнювальних ознак. Це назви предметів побуту, явищ природи, процесів
трудової діяльності тощо: стіл, кімната, дощ, батько, нести, садити, ми.
На відміну від загальновживаної, спеціальній лексиці властиві певні
обмежувальні ознаки. Так, до спеціальної лексики належать такі групи слів:
1. Слова, що використовуються у сфері професійної діяльності людей
(терміни та професіоналізми).

131
 2. Слова, які використовуються жителями певних територій, тобто
діалектизми, напр.: черес (широкий шкіряний пояс); крисаня (чоловічий
капелюх); балабухи (різновид печива). Діалектна лексика є важливим джерелом
поповнення словникового складу літературної мови, вона широко вживається в
художніх текстах, але не може використовуватися в діловому мовленні.
3. Слова, що використовуються людьми певних соціальних груп. Така
лексика поділяється на жаргонізми, або сленг (слова, уживані в мовленні
людей, об’єднаних спільними інтересами, віком, соціальним станом тощо
(хвіст (академзаборгованість), вишка (вища математика), бабки (гроші)), та
арготизми – слова, характерні для людей, які свідомо прагнуть зробити свою
мову незрозумілою для інших. Для цього вони вживають спеціально створені
або деформовані слова, які мають відповідники в літературній мові, наприклад:
перо – ніж; хаза – хата; хавати – їсти.
Уживання жаргонізмів та арготизмів в усному й писемному діловому
мовленні неприпустиме.
Специфічним мовним явищем, яке найвиразніше представлене на
лексичному рівні, є суржик – суміш елементів української та російської мов (у
млинарстві «суржик» означає «суміш різного зерна – пшениці, жита, вівса,
ячменю; борошно з такої суміші»), напр.: предложив, получив, сапоги, оп’ять,
таможня. Суржик порівнюють з мовами-піджинами й креольськими, які
виникають переважно в колоніальних країнах Африки й Південно-Східної Азії
серед неписьменного люду, утворюючись на першому етапі з безладної суміші
двох мов, як правило, істотно відмінних між собою, а вже на наступному етапі
асиміляції піджин зливається з мовою колонізаторів. Утворюється мова, яка
дістала назву креольської. Відмінність суржику від цих мов у тому, що він
виник з інших причин, серед яких: багатовіковий лінгвоцид; підступна політика
(розроблена на основі досягнень сучасної психо-, соціо-, нейролінгвістики)
закріплення за російською культурою, з якою тісно пов’язана мова,
пріоритетності, вищості; інтерференція (накладання) споріднених мов у
двомовному середовищі.
Дослідники вважають, що суржик не становить системи, що це мова
безладу, у якій переважають російські слова і яка руйнує граматику й
синтаксис. Суржик проникає в сучасну українську літературу (твори
Б.Жолдака, О.Ірванця та ін.), у побутове та професійне мовлення. Так, замість
слів відрядження, кошторис, тези, конкурентоспроможний, колишній,
втручатися, ухвалити можна почути командіровка, смєта, тезиси,
конкурентоспособний, бувший, вмішуватися, рішити, що неприпустимо.
Суржик – мовна мутація, наслідком якої може стати втрата української
мови як самобутнього, неповторного феномену.

3. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від

загальновживаної.
Якщо проаналізувати термінологію, яка вживається фахівцями певної
галузі в наукових текстах, усному професійному мовленні, уводиться в
словники, то виявимо, що частина термінів використовується лише в цій галузі,
132
а частина  і в інших. Це свідчить про те, що терміни неоднакові за ступенем
спеціалізації їхнього значення.
Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на
три основні групи:
1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в
усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція,
теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної
термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система,
осушувальна система, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і
загальнотехнічну термінологію (машина (дощувальна машина), пристрій,
агрегат).
2. Міжгалузеві терміни  це терміни, які використовуються в кількох
споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію,
спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад:
амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.
3. Вузькогалузеві терміни  це терміни, характерні лише для певної
галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, дрена, чип.
Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою
термінологію. «Усяка наука,  за словами І. Свєнціцького, – це систематичне і
дотепне окреслення (дефініція) певних явищ  особливою, тій науці належною
мовою». Загалом серед термінологічної лексики можна виділити: суспільно-
політичну, науково-технічну, природничу, адміністративно-ділову тощо. Кожна
з них має свої підсистеми, напр.:
- політичну (демократія, інтеграція, уряд, соціал-демократ, центризм,
фракція);
- юридичну (законодавство, апеляція, позов, адвокат, прокурор, санкції);
- фінансову (кредит, банк, вклад, кошти, депонент);
- військову (плацдарм, переворот, зброя, полковник, контрудар);
- філософську (діалектика, базис, парадокс, еклектика, тотожність);
- біологічну (клітина, суцвіття, генетика, рецептор, клонування);
- геологічну (мінерал, кора, палеозой, шлейф, копалини);
- лінгвістичну (фонема, суфікс, дієслово, прийменник, граматика,
синтаксис);
- літературознавчу (сюжет, персонаж, алітерація, поема, епілог,
кульмінація);
- електротехнічну (запобіжник, закорочення, конденсатор,
люмінесценція);
- радіотехнічну (ретрансляція, діод, іконоскоп, декодер, осцилограф);
- фізичну (спектроскопія, тиск, реостат, електрон, атом, протон);
- математичну (степінь, множення, трикутник, квадрат, інтеграл,
куб);
- хімічну (іон, каталізація, реактив, луг, кислота, лакмус);
- -медичну (хірургія, укол, термометр, тонзиліт, пеніцилін);
- музичну (квартет, адажіо, соло, піанісимо, стакато, октава);

133
 - морську (лайнер, лоцман, катер, тоннаж:, шлюз, баркас);
- спортивну (тайм, аут, бокс, нокаут, ферзь, пенальті) та ін.
Послуговується термінами й офіційно-діловий стиль мови, напр.,
справочинство, рапорт, канцелярія, протокол, довідка, посвідчення та ін.
Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний
термінологічний фонд. Ізольованих терміносистем немає. Вони містять
уніфіковані щодо норм сучасної мови терміни на міжгалузевому рівні.
Термінологічна лексика має диференційні ознаки від
загальновживаної лексики, серед яких найважливішими є системність,
стилістична нейтральність, тенденція до однозначності в межах
термінологічного поля, наявність точної дефініції, тенденція до відсутності
синонімічних відповідників та ін. Ці та інші специфічні риси термінів активно
досліджують лінгвісти (Б.М. Головін, В.П. Даниленко, В.М. Лейчик,
Д.С. Лотте, О.О. Реформатський, Л.О. Симоненко, Е.Ф. Скороходько та інші).
Отже, основні ознаки терміна:
1. Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у
якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін
може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін «розбіжність рівнів і
динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів» і значення
загальновживаного слова ножиці.
2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати
суть поняття, яке він позначає: поверхневий іригаційний стік,
короткотерміновий кредит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом
непорозумінь між фахівцями, тому іноді говорять, що науковці спершу
домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії. Оскільки нові
поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто
використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна
фінансовогосподарська операція, інфільтраційне живлення приканального
купола підґрунтових вод поливними водами, Міжнародне товариство
міжбанківських фінансових телекомунікацій.
3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо
більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів 
однозначні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути
багатозначність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається.
4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію
(означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією
терміна аудиторський висновок є вислів «документ, що містить результати
аудиторської перевірки».
Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:
- нейтральність, відсутність емоційноекспресивного забарвлення;
- відсутність синонімів (справді, розвинена синонімія ускладнює
наукове спілкування: кольматаж – кольматування - кольматація, жирант 
індосант, профіцит прибуток  зиск  вигода);
- інтернаціональний характер (знаючи терміниінтернаціоналізми, легко

134
спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні
значення непрозорі, і це ускладнює, зокрема, навчальний процес: рамбурсація,
ампліація, сапропель, польдер, драйвер, лаж);
- стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не
завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й
точним, наприклад: акредитив з платежем на виплат);
- здатність утворювати похідні, наприклад: зношення  зношування 
зношеність  зношуваний; зрошення – зрошування - зрошувальний – зрошувач.
Проте все це  вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не
завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним
вимогам.
Відмінність термінологічної та професійної лексики від загальновживаної
полягає і в меті використання: покликання терміна – обслуговувати сферу
фахового спілкування (наука, виробництво й управління): потрапляючи в
неспеціальний контекст, він утрачає характерні ознаки, бо змінює функцію.
Покликання слова – забезпечувати побутову комунікацію, бути засобом
сугестії та виразником не тільки думок, але й ставлення мовця до предмету
розмови.
Сьогодні термінологія відіграє важливу роль при комунікації людей,
слугує інструментом оволодіння специфікою певної галузі науки чи техніки.
Саме в термінології можна прослідити вплив суспільства на мову, а це, у свою
чергу, дає можливість проаналізувати як культурний, так і науковий розвиток
окремо взятої єдності.
Термінологія визначає ступінь знання професійної чи іншої діяльності
людини. Але лексичний склад будь-якої мови включає не тільки спеціальні, але
й загальновживані лексичні одиниці.

4. Функції та структурно-граматичні особливості слів-термінів.

Джерела, походження, способи творення термінологічної лексики.
Зрозуміло, що основною функцією термінології є обслуговування
спеціальної професійної комунікації поряд із номенклатурою,
професіоналізмами й загальновживаними одиницями. Ці мовні засоби
складають одну зі сторін функціонального стилю мови науки, техніки,
виробництва та управління.
Аналіз термінів за походженням дав змогу мовознавцям зробити
висновок, що близько 40% у різногалузевих мікросистемах – слова, запозичені
з інших мов.
Багато термінів – слова інтернаціональної лексики з грецькими й
латинськими коренями. З грецької мови прийшла значна частина медичних,
природничих, суспільно-політичних термінів, хімічні назви, терміни астрономії
та географії, математики й фізики, мовознавства й літературознавства, напр.:
біологія, бактерія, йод, озон, економія, політика, автономія, догма, галактика,
клімат, теорема, метафора, драма. Запозичення з латинської мови також
пов'язані з медициною, біологією, філософією, соціально-економічними
науками, технікою, мовознавством, напр.: вакуум, гербарій, еволюція, агітіція,
135
інфекція, мотор, кримінал, модус, абревіація, інфінітив, станція, трансляція,
оренда. Запозичення із західноєвропейських мов можна узагальнити так:
а) з німецької мови прийшли слова на позначення військових понять
(штаб, гауптвахта, солдат, офіцер, юнкер), торгівлі, виробництва, техніки
(шахта, бухгалтер, агент, акція, вексель, маклер, верстат, клапан, гвинт,
ланцюг, сигнал);
б) з французької мови українська запозичила терміни суспільно-
політичного життя (парламент, депутат, генерал, бюро, демонстрація),
мистецтва (сюжет, увертюра, п 'єса, сюїта, режисер, ансамбль), військової
галузі (армія, авіатор, екіпаж:, десант, парашут, арсенал, гарнізон), техніки
(шасі, карбюратор, реле, зонд, ресора);
в) з англійської прийшли слова на позначення понять з мореплавства
(шхуна, док, мічман), спорту (фініш, футбол, бейсбол, фристайл, хокей,
нокаут), техніки (трамвай, ескалатор, комбайн, блюмінг, бульдозер,
тролейбус), економіки (менеджер, спонсор, бюджет, лізинг, консалтинг,
дисконт, бартер), інформаційної технології (інтерфейс, кластер, драйвер,
модем, файл, принтер, сканер, хаб, джойстик, трекбол, тачпад);
г) з голландської мови українська запозичила морські терміни
(боцман, кіль, шлюпка, трап, пеленг, каюта, матрос, гавань, бакен, шкіпер);
д) з італійської мови прийшло в українську багато слів-термінів
музичного мистецтва (віолончель, дует, соло, композитор, тенор, піаніно,
фортепіано, адажіо, арія, опера, сопрано, бас) та ін.
Наукові терміни української мови утворюються такими основними
способами:
1. Вторинна номінація  використання наявного в мові слова для
називання наукового поняття: гідрометричний равлик, споживчий кошик,
гальмівний барабан, відплив капіталу, миша комп’ютера, вексельний
портфель, брівка траншеї, поливне крило. Це найдавніший спосіб
термінотворення.
2. Словотвірний  утворення термінів за допомогою префіксів
(надвиробництво, перезволоженість), суфіксів (підгортальник, оборотність),
складанням слів і основ (вакуум-помпа, матеріаломісткість,
сумішоутворювач), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів),
МК (магістральний канал). Цей спосіб термінотворення  один із
найпродуктивніших на всіх етапах становлення термінології, включаючи
сучасний.
3. Синтаксичний  використання словосполучень для називання
наукових понять: планування виробництва, капіталодефіцитні країни.
Термінисловосполучення становлять понад 70% сучасних термінів.
Синтаксичний спосіб  найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш час.
4. Запозичення  називання наукового поняття іншомовним словом:
контролінг, ліверидж, седиментація, картридж, бюргшафт.
Причини запозичання термінів різноманітні:
- запозичання терміна разом з новим поняттям: бонус «додаткова

136
винагорода», «додаткова цінова знижка», «комісійна винагорода»;
- паралельне використання власного й запозиченого терміна в різних
сферах (наприклад, науковій і навчальній): іригація - зрошення; рамбурсувати
 повертати борг; процент – відсоток; суфозія – вимивання; імпорт  ввіз;
- пошук досконалішого терміна, унаслідок чого паралельно існують
запозичені та власні терміни: пролонгація  продовження терміну чинності
угоди;
- відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам
до терміна: ліквідат  юридична особаборжник, до якої висунуто фінансові
вимоги у зв’язку з її ліквідацією.
Неоднозначним є і ставлення до запозичених термінів. Деякі
термінознавці  так звані пуристи  заперечують потребу запозичати терміни з
інших мов, натомість пропонуючи творити терміни з ресурсів власної мови
(такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20х роках 20
століття  і в українській). Проте насправді це не завжди вдається. Інші
науковці розглядають запозичення як об’єктивну реальність мовного життя, але
вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно бути більше 15%,
оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати
термінологією національного обличчя.
Проте слід негативно оцінювати вживання запозичених слів за наявності
власних термінів (винагорода  диспач; водозбір – аквілегія; звуження 
інфлювання (національної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим
самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.)  тросант (нім.); жиро
(італ.)  індосамет (нім.); ревалоризація (фр.)  ревальвація (лат.)).
Питання творення української термінології розробляли науковці
І. Верхратський, В. Левицький, С. Рудницький, О. Курило, О. Огоновський, І.
Пулюй та ін. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з
різних наукових і технічних ділянок, прагнучи до того, щоб термінологія була
всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного й міжнародного.
Сучасна українська наукова мова молода, повсякчас змінюючись,
рухається врізнобіч (від загальновживаної мови – з подальшою кристалізацією
власне термінологічних рис – та до неї – з відповідними наслідками, серед яких
– розвиток неоднозначності, набуття емоційності або й детермінологізація),
зумовлює потребу адекватно і вчасно реагувати на ці зміни.
Тому на даному етапі дослідження українських лінгвістів у галузі
термінології проводиться за наступними напрямками:
− визначення головних якостей терміна;
− лінгвістичний опис природи термінології;
− вивчення зв’язку загальновживаної та термінологічної лексики;
− стандартизація існуючих терміносистем.

Перевірте свої знання

1. Лексика сучасної української мови за сферою вживання поділяється на:
1) синонімічну й антонімічну;

137
 2) активну й пасивну;
3) загальновживану та спеціальну;
4) фразеологічну й синтаксичну.
2. Слова, що вживаються групою людей, об'єднаних спільними
інтересами, звичками, родом занять, – це:
1) історизми;
2) неологізми
3) жаргонізми;
4) архаїзми.
3. Назви представників різних верств населення минулих часів, давніх
установ i організацій, давніх професій, старовинного одягу тощо – це:
1) архаїзми;
2) історизми;
3) арготизми;
4) професіоналізми.
4. Виберіть правильний варіант визначення поняттю «неологізм»:
1) неологізми – нові слова або нові значення, які народжувалися разом з
новими поняттями, предметами і явищами;
2) неологізми – слова, які прийшли з інших мов;
3) неологізми – невідомі слова.
5. Cmapi назви, які в сучасній мові замінені іншими, - це:
1) сленг;
2) архаїзми;
3) історизми;
4) арготизми.
6. Термін – це:
1) основна мовна одиниця, яка служить для найменування предметів,
явищ, дій, ознак тощо;
2) слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне
значення;
3) це слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі
науки, техніки тощо.
4) слова, що вживаються групою людей, об'єднаних спільними
iнтepecaми, звичками, родом занять.
7. У якому рядку всі терміни утворені суфіксальним способом:
1) бізнесовий, платоспроможний, демпінговий, лізинговий;
2) валовий, емісійний, фірма-посередник, обіговий;
3) кредитний, консалтинговий, аудиторський, тендерний;
4) обмінний, партнер-візит, експертний, інфляційний.
8. У якому рядку всі терміни утворені префіксальним способом:
1) безлюдний, підпис, відмова,випуск;
2) післяплата, приватизувати, альтернативний, грошовий;
3) надпотужний, переказати, придбати, перейти;
4) бізнес-план, терміновий, захід, експертний.
9. У якому рядку всі терміни утворені способом складання:
138
 1) вартість, дивідент, якість, акциз, порто-франко;
2) обіг грошовий,конкурентоспроможність, видатки, мито;
3) холдинг-компанія, податкові канікули, офшорна зона;
4) лист-вимога, купівля-продаж, соло-вексель, експорт-імпорт.
10. У якому рядку всі терміни утворені з частини першого й цілого
другого слова:
1) Агрокомплекс, Держрезерв,КРУ, зарплата;
2) землекористування, ВНЗ, д-р екон.наук, нарсуд ;
3) автотранспорт, держслужбовець, СБУ, ціна-нетто;
4) держмито, госпрозрахунок, бухоблік, фондовіддача.
11. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх:
1) косинус, суфікс, гіпотенуза, дефіс, діалект;
2) весілля, турбота, юність, портфель, авторитет;
3) отаман, кольчуга, чернь, голота, десниця.;
4) магістраль, футбол, агент, революція, акція.
а) у якому рядку всі слова є історизмами;
б) у якому рядку всі слова є загальновживаними;
в) у якому рядку всі слова є термінами;
г) у якому рядку всі слова є запозиченими.

Контрольний тест
1. Поділ лексики української мови за сферами вживання.
2. Сформулюйте основні рекомендації щодо вживання термінів у
практиці професійного спілкування.
3. Назвіть основні вимоги до використання професіоналізмів у діловому
мовленні.
4. Джерела, походження, способи творення термінологічної лексики.

Тема 3.2. Спеціальна термінологія і професіоналами. Типи

термінологічних словників
1. Правила вживання термінів.
2. Терміни, професіоналізми та номенклатурні назви. Творення
професіоналізмів і номенклатурних назв.
3. Фразеологічні одиниці, мовні стереотипи, кліше та використання їх
у мовленні.
4. Джерела походження фразеологізмів. Сфери вживання.

Література
1. Деркач П.М. Короткий словник синонімів української мови. – Львів,
1993.
2. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови.
– К., 1986.

139
 3. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навч. посібн. –
Вінниця, 2003.
4. Зінкевич-Томанек Б., Григор'єв О., Прихода Я. Короткий практичний
словник абревіатур та скорочень української мови. – Краків, 1997.
5. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К.,
1993.
6. Кочан І.М., Токарська А.С. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія:
Навч посібн. – Львів, 1992.
7. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування:
Навч. посібн. 2-е вид. – К., 2007.
8. Новий російсько-український словник-довідник / Уклад.: С.Я.
Єрмоленко, В.І. Єрмоленко, К.В. Ленець, Л.О. Пустовіт. – К., 1996.
9. Російсько-український і українсько-російський словник: Відмінна
лексика / Уклад. Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, С.В. Шевчук. – К., 1995.

1. Правила вживання термінів.

У професійному мовленні терміни (слова чи словосполучення, які
називають явища, предмети спеціальних галузей людської діяльності)
вимагають особливої точності й однозначності. Значення термінів
розкривається в тексті. Серед термінологічної лексики є низка слів, якими
послуговуються представники різних галузей: аргумент, дослідження, теорія,
визначення, фактор, справа, стимул. Але найчастіше терміни
використовуються у певній сфері мовлення. Наприклад, в адміністративно-
діловій: циркуляр, акт, ухвала, формуляр, бюджет, протокол тощо. У
справочинстві не бажані нестандартні терміни, оскільки вони утруднюють
складання і розуміння ділових паперів.
Існують такі вимоги до використання термінів у діловому мовленні:
1) термін мусить бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в
тій формі, яка зафіксована у словнику, напр.: діловодство, справочинство, але
не діловедення, справоведення; автобіографія, а не життєпис; меню, а не
стравоспис та ін.;
2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у
словнику. Наприклад, циркуляр – це лише директивний лист, а не будь-якого
іншого типу;
3) якщо термін є багатозначним, автор документа має будувати текст так,
щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: справа
– особова справа, судова справ; а також вибирати той, який не має
експресивних або емоційних відтінків, тобто кодифікований варіант, що
ввійшов до загального вжитку і зрозумілий для більшості: краще не
консалтинг, а консультування; не відсоток, а процент;
4) утворюючи похідні форми, слід дотримуватися літературних норм і не
робити цього на власний розсуд, напр.: акт (документ), акта, актований,
актування; але акт (процес), акту;
140
 5) якщо значення терміна викликає сумніви, слід звернутися до
тлумачного словника;
6) не можна або не рекомендується вживати в діловому й науковому
стилях російський чи інтернаціональний варіанти, якщо в українській мові є
власний усталений термін, напр.: не справка, а довідка; не час (60 хвилин), а
година; не неділя (7 днів), а тиждень; не відзив, а відгук.
Документ буде виконувати свої функції, якщо той, хто укладає його, і
той, кому він адресований, точно й чітко бачать за терміном поняття, яке він
називає.

2. Терміни, професіоналізми та номенклатурні назви. Творення

професіоналізмів та номенклатурних назв.
Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання
термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші
спеціальні одиниці  професіоналізми та номенклатурні назви.
Професіоналізми  це слова або вислови, притаманні мові людей певної
професійної групи. Суттєва різниця між термінами та професіоналізмами
полягає в тому, що терміни  це офіційні наукові назви поняття, а
професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів
(платіжка  платіжне доручення; вишка  вища математика, пара  дві
академічні години) або коли та чи інша професія, рід занять, ремесло, промисел
не має розвиненої термінології (наприклад, рибальство (кльов, насадка, зорька,
улов); шахтарська справа (штрек, антрацит, терикон, видавати на-гора);
комп’ютерні технології (мама, клава, скинути інформацію). Професіоналізми на
відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими
словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не
належать до певної професії, пор.: підвал у мові поліграфістів; бобик, бублик у
мові водіїв; штопор, бочка, петля, піке у мові льотчиків; зняти касу, підбити,
прикинути баланс у мові працівників банківської та торгівельної справи тощо.
Оскільки це звичайні слова, ужиті в незвичайному значенні або в
незвичній формі, їх використання в діловому стилі неприпустиме – вони
базуються на метафоричних асоціаціях, невідомих для більшості, тому
провокують двозначність (наприклад, козел у металургів, будівників; уточнити
свої обсяги в управлінців; арбуз, гарбуз, кавун, куватка, аршинник, астраханка,
білом’ясий із загальним значенням «кавун» у баштанників). Значна частина
професіоналізмів з часом стає термінами, однак деякі з них не набувають за-
гального поширення і літературного нормування.
У художній літературі професіоналізми використовують також з метою
створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного
професійного середовища у своїх творах.
Отже, професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному
професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних
документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

141
 Від XVIII ст. активно вживається слово номенклатура. Воно стає
поширеним після того, як шведський ботанік К. Лінней створює класифікацію
рослин. Упродовж наступних століть це слово перетворюється у фактичний
дублет термінології. Усе ж потрібно чітко розмежовувати ці поняття. В основі
терміна лежить загальне поняття, а в основі номенклатурної назви -одиничне.
Сьогодні під номенклатурними назвами розуміють: 1) сукупність номенів,
тобто назв; 2) сукупність умовних символів, графічних позначок, що нерідко
складаються з цифр та букв; 3) сукупність термінів без дефініцій; 4) сукупність
міжнародних (греко-латинських) назв на позначення видів та елементів у
біології, хімії, медицині тощо. Отже, номенклатура (від лат. nomenclatura 
перелік, список імен)  сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі
науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що
позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатурою є серійні назви
машин, приладів, верстатів, продукції, що випускається, назви рослин, звірів,
найменування організацій, підприємств, географічних назв і т. ін.
Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як
систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів
(наприклад, у географічній номенклатурі  Чорне море, Шацькі озера, річка
Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина).
Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін
валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.), технічна (пор.
термін борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3).
Професійні слова й вирази є одним із найважливіших джерел творення
термінів.

3. Фразеологічні одиниці, мовні стереотипи, кліше та використання

їх у мовленні.
Щоб професійне мовлення було переконливим, живим, необхідно
використовувати фразеологізми, допустимі в офіційно-діловому стилі. Цілком
природно будуть вжиті стійкі сполуки такі, як: круглий стіл, докласти зусиль,
внести лепту, увійти в ритм (у роль), держати курс.
Особливо актуальною в діловому мовленні є проблема штампів
(трафарет, шаблон, мовний стереотип з негативним забарвленням)  готових
зразків для висловлення думки, які механічно відтворюються і в результаті
багаторазового повторення втратили свою образність і стилістичну виразність:
вище зазначені, що нижче підписалися, беручи до уваги, зупинитися на питанні,
доводити до відома, взяти за основу. Недоречне їх використання призводить до
беззмістовної фрази, до неконкретного змісту і є порушенням мовної норми. Не
варто переносити в усне мовлення кліше писемного ділового мовлення, які в
документі є логічними зв'язками між частинами.
Канцеляризми (або кліше)  складні, громіздкі слова та фрази,
граматичні форми чи конструкції, які визначають специфіку адміністративно-
канцелярського підстилю офіційно-ділового стилю літературної мови.
Відзначаються сухістю, без емоційністю, словотвірною одноманітністю. За

142
формою вони відповідають нормам літературної мови, що утруднює боротьбу з
ними:
У справі підвищення кваліфікації на сьогоднішній день ми маємо...
Має місце наявність порушення техніки безпеки виробництва...
Виконати планове завдання по лінії усіх показників...
Належить розробити заходи. щодо усунення наявних недоліків...
Вирішили акцентувати увагу на впровадженні нових форм організації
праці...
Приступили до конкретної реалізації намічених планів..
Розрізняють доречне (традиційне) використання канцеляризмів в
офіційно-діловому стилі й недоречне  поза межами цього стилю (у
розмовному, науково-популярному, епістолярному, почасти в
публіцистичному стилі), наприклад:
восени й узимку  в осінньо-зимовий період;
хвилюватися  переживати стан занепокоєння;
зголодніти  відчувати потребу в харчуванні.
Сучасною тенденцією більшості розвинених країн є «усування
канцеляриту». Канцелярський стиль стає анахронізмом, а отже, перешкоджає
ясності та спричиняє дискомфорт.
Канцеляризми і професіоналізми поза властивими для них стилями
(офіційно-діловим і професійно-виробничим) сприймаються не лише як стильовий
дисонанс, а й як ознака бідності, неестетичності мовлення. Канцеляризми як
штампи позбавляють мову простоти, образності, емоційності, знижують дієвість
усного й писемного слова. Напр. плеоназми: по лінії боротьби з
правопорушниками, у розрізі теми, в питанні поліпшення харчування;
канцеляризми: при цьому додаю, на порядку денному..., пункт перший...; готовий
підписатися під кожним словом, доводжу до відома та ін.; професіоналізми: вікно
(перерва), пауза (вільний час), аргументувати (доводити), експеримент
(спроба), приплюсувати (додати, приєднати), від 'ємне (негативне) враження,
приємно в степені (дуже приємно). Засмічення мови такими елементами свідчить
про лінощі думки.
Беззмістовною мову робить і надмірне вживання вставних слів, які нічого
не виражають у тексті: значить, отже, взагалі, ну, так би мовити, розумієте,
буквально та ін. Часте вживання «пустих слів» створює враження
некомпетентності, нерішучості, низької мовної культури.

4. Джерела походження фразеологізмів. Сфери вживання.

Термін «фразеологія» вживають на позначення:
1) розділу мовознавства про усталені звороти;
2) сукупності їх у мові.
Фразеологізми  відтворювані одиниці мови з двох або більше слів,
цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою.
Джерелами утворення фразеологічних зворотів та сферами їх
функціонування є:

143
 1. Жива народнорозмовна мова, зокрема приказки, прислів'я (п'яте колесо
до воза; як горох при дорозі; на ладан дише; одного поля ягода).
2. Виробничо-професійна діяльність людей (дружній череді вовк не
страшний; сім разів відмір, а один раз відріж; грати першу скрипку; дати
задній хід).
3. Наукова діяльність (дійти до висновку, зробити аналіз, методика
дослідження, об’єкт дослідження).
4. Біблійні вислови (око за око, зуб за зуб; святая святих; Содом і
Гоморра; випити гірку чашу до дна).
5. Антична література та міфологія (ахіллесова п'ята; прокрустове ложе;
аріаднина нитка; дамоклів меч; танталові муки).
6. Влучні вирази відомих людей: Борітеся  поборете (Т. Шевченко);
Сміх крізь сльози (М. Гоголь); Хто бере  усе той тратить, хто дає  усе
придбав (Ш. Руставелі).
Кожна мова відзначається своєю оригінальною фразеологією, що
пов'язано з неповторністю побуту, звичаїв, культури та й загалом ментальності
народу, пор.: укр. коли рак свисне, рос. после дождика в четверг, англ. when the
pigs fly (буквально: «коли свині літатимуть»).
Національна своєрідність фразеології і в тому, що в ній зафіксовано реалії
життя народу, його історії тощо, наприклад, українські: на рушник стати,
дістати гарбуза, передати куті меду, облизати макогона, наче набігла
татарська орда, висипався хміль із міха, язик до Києва доведе.
Фразеологізми  це майже завжди яскраві, образні вирази, які є важливим
експресивним засобом мовлення, зокрема професійного. При цьому слід
використовувати нормативні мовні звороти: впадати у вічі, а не кидатися в очі;
зайти у безвихідь (у глухий кут), а не зайти в тупик; на щабель вище, а не на
ступінь вище; скасувати рішення, а не відмінити рішення; докласти зусиль, а
не прикласти зусиль; мати рацію, а не бути правим; доводити до відома, а не
ставити у відомість; завдавати удару, а не наносити удар; стягнути
недотримку, а не стягнути неустойку; досягати мети, а не добиватися цілі.
Фразеологічне багатство української мови відбиває вікову мудрість
народу, а тому є активним засобом людського мислення. Найчастіше
фразеологізми вживаються в художньому, публіцистичному й розмовному
стилях, де вони є засобом створення образності, характеристики персонажів
художніх творів. В усному діловому спілкуванні (бесіді, публічній промові,
лекції, дискусії) їх роль надзвичайна. В окремих випадках вони
використовуються, щоб наголосити на якомусь факті, підкреслити щось, а
найчастіше – як засіб образного мислення й вираження певного значення, що
надає мові емоційного забарвлення, а в діловому публічному виступі –
переконливості. У професійній мові, зокрема, набувають забарвлення
фразеологізми при розвиткові переносних значень слів, наприклад: грати
першу скрипку, виводити на арену, проковтнути пігулку.
Зовсім інша ситуація з уживанням фразеологізмів у писемній формі
ділового й наукового стилів. Тут не може бути ніякої суб’єктивної
забарвленості, емоційності й метафоричності, тому в офіційних документах і
144
наукових працях можуть уживатися лише фразеологічні сполучення. У діловій
мові, наприклад: з метою, відповідно до, в порядку, по лінії, згідно з, брати до
уваги, доказ від супротивного, здати в експлуатацію, опанування методами,
удосконалення методів, незважаючи на; у науковому стилі: клапан серця,
втомленість металу, злива космічних часток, злітна доріжка. Надмірне
цитування, зловживання штампованими канцелярськими зворотами типу
загострити увагу, загострити питання, на сьогоднішній день іноді недоречні й
небажані.

Перевірте свої знання

1. Виберіть найбільш прийнятні рекомендації щодо вживання термінів:
1) при наявності кількох варіантів термінів у діловому контексті слід
вживати український варіант;
2) при наявності кількох варіантів термінів у діловому контексті слід
уживати кодифікований варіант, що ввійшов до загального вжитку;
3) при наявності кількох варіантів термінів у діловому контексті слід
уживати іншомовний варіант.
2. Слова або словосполучення, які вживаються на позначення спеціальних
понять у cфepi тiєї чи іншої діяльноcтi, але не мають чіткого наукового
визначення i можуть мати емоційне забарвлення, – це:
1) професіналізми;
2) діалектизми;
3) жаргонізми;
4) сленг.
3. Позначте варіант, який, на вашу думку, є неправильним:
1) професіоналізми – це терміни, які широко вживаються при діловому
спілкуванні;
2) професіоналізми – це, як правило, звичайні слова, ужиті у
незвичнішому значенні;
3) уживання професіоналізмів при діловому спілкуванні небажане, бо
такі слова властиві тільки вузькій професійній групі людей.
4. Номенклатурні назви – це:
1) яскраві, образні вирази, які є важливим експресивним засобом
мовлення, зокрема професійного;
2) сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки,
мистецтва;
3) слова чи словосполучення, які називають явища, предмети
спеціальних галузей людської діяльності.
5. Позначте варіант, який, на вашу думку, є неправильним:
1) надмірне вживання вставних слів робить мову беззмістовною;
2) недоречне використання мовних кліше призводить до беззмістовної
фрази, до неконкретного змісту;
3) варто переносити в усне мовлення кліше писемного ділового
мовлення.
6. Позначте рядок, де всі характеристики фразеологізмів є правильними:
145
 1) окремі слова у фразеологізмів не мають самостійного значення, ось
чому вони легко вступають у взаємодію з будь-якими словами в реченні і до
них можна додавати нові слова;
2) стійкі словосполучення складаються з одних і тих самих
компонентів, проте слова в таких словосполученнях зберігають своє окреме
значення;
3) окремі слова у фразеологізмів не мають самостійного значення, а
самі фразеологізми складаються з одних і тих самих компонентів і до них не
можна додавати нові слова.
7. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.
1) у якому рядку подано фразеологізми з мовлення мисливців;
2) у якому рядку подано фразеологізми, пов'язані з діяльністю рибалок;
3) у якому рядку подано фразеологізми з мовлення спортсменів;
4) у якому рядку подано фразеологізми, пов'язані з діяльністю кравців;
а) увірвалася вудка, ловити окунів, клювати на живця, змотувати вудки;
б) не ликом шитий, тріщать по всіх швах, білими нитками шитий, як
нитка за голкою;
в) ганяти як солоного зайця, на ловця і звір біжить, як загнаний звір,
стріляна птиця;
г) брати бар'єр, з нічийним рахунком, дати сто очок вперед.

Контрольний тест
1. Сформулюйте основні вимоги до вживання термінологічної та
професійної лексики в практиці професійного спілкування.
2. Охарактеризуйте особливості творення професіоналізмів.
3. Опишіть джерела, походження, способи творення термінологічної
лексики.
4. Дайте характеристику фразеології та поясніть специфіку її вживання в
діловому мовленні.
5. Як збагачується та вдосконалюється фразеологія національної мови?
Яку роль у мовленні фахівця відіграють фразеологізми?
6. Схарактеризуйте роль мовних стереотипів, кліше та використання їх у
діловому мовленні.

Тема 3.3. Складні випадки слововживання. Пароніми та

омоніми. Вибір синонімів
1. Багатозначні слова і контексти. Синонімічний вибір слова. Словники
синонімів та паронімів: правила користування.
2. Омоніми та пароніми в мові фаху.
3. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.
Абревіатури загальновживані та вузькоспеціальні в тексті (граматичні форми).

Література

146
 1. Деркач П.М. Короткий словник синонімів української мови. – Львів,
1993.
2. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови.
– К., 1986.
3. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навч. посібн. –
Вінниця, 2003.
4. Зінкевич-Томанек Б., Григор'єв О., Прихода Я. Короткий практичний
словник абревіатур та скорочень української мови. – Краків, 1997.
5. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К.,
1993.
6. Кочан І.М., Токарська А.С. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія:
Навч посібн. – Львів, 1992.
7. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування:
Навч. посібн. 2-е вид. – К., 2007.
8. Новий російсько-український словник-довідник / Уклад.: С.Я.
Єрмоленко, В.І. Єрмоленко, К.В. Ленець, Л.О. Пустовіт. – К., 1996.
9. Російсько-український і українсько-російський словник: Відмінна
лексика / Уклад. Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, С.В. Шевчук. – К., 1995.
10. Чак Є.Д. Складні випадки вживання слів. – 2-ге вид., перероб. – К.,
1984.

1. Багатозначні слова й контексти. Синонімічний вибір слова.

Словники синонімів та паронімів: правила користування.
Найбільше можливостей для точного співвіднесення предмета і його
назви мають синоніми, омоніми, пароніми, полісемантичні слова. Значні
труднощі викликають слова іншомовні, професійні, архаїчні та фразеологізми.
Багатозначні слова вимагають точного контексту, який не допускав би
двозначного чи спотвореного сприйняття змісту (навіть у тих випадках, коли
незвичне вживання багатозначного слова передбачає комічний ефект, напр.: «У
тебе не всі дома?» (Ти нерозумний?) – «Усі, нас усього троє». Оскільки
багатозначними можуть бути не лише т.зв. повнозначні слова, а й службові (вони
можуть, стосуючись неоднакових граматичних або семантичних, класів слів,
вимагати різних граматичних форм слова чи речення), то для точного
використання таких слів недостатньо знати лише лексику – і граматика ставить
вимоги до точності побудови словосполучень, речень та ін. Порівн.: це зроблено
задля мене — це зроблено через мене; чого ти так нервуєш (кого?) – чого ти
так нервуєшся (сам!)
Щодо слів вузької сфери вживання термінів, професіоналізмів,
іншомовних слів, то вони можуть мати як номінативну (у науковому та
офіційному стилях) функцію, так і поєднану з нею художньо-експресивну роль.
Тому вживати такі слова треба за необхідністю, а не з метою похизуватися
«рівнем» свого мовлення. Для чого казати круїз, коли можна сказати подорож;
менеджер замість керівник; прийняти рішення (оф.) замість вирішити (нейтр.);
ампутувати гілку замість відрізати її? Слова ж діалектні, просторічні,
вульгаризми, вжиті зі стилістичною метою (для створення зниженого або
147
жартівливого колориту, як засіб індивідуалізації мови персонажа тощо),
ефективні лише у випадках, коли вони не руйнують загальної етики тексту, коли
справді привносять у нього нові, точніші семантичні чи експресивні відтінки:
добре лише те слово, без якого ні мовець, ні його слухач у даній ситуації
спілкування обійтися не можуть.
Синоніми виникають у мові як одиниці, що підкреслюють (називають)
новий відтінок у значенні слова, тобто як точніша для нової ситуації
спілкування назва відомого предмета (за винятком т.зв. абсолютних синонімів,
які різняться між собою тільки звуковим комплексом і джерелом походження:
кавалерія – кіннота, норд-ост – північний схід, полісемія – багатозначність,
білінгвізм – двомовність. Відмінність синонімів може бути власне семантична
(земля – ґрунт; дорога – шлях – гостинець; збірка – зібрання – збірник) або
стилістична, семантико-стилістична (нейтр. людина – розм. чоловік, нейтр.
відомий – уроч. славетний; розм. лице – нейтр. обличчя; розм. пес – нейтр.
собака).
Добираючи одне слово із синонімічного ряду з метою досягненні точності
висловлювання, потрібно враховувати:
1) стильову приналежність слова (нейтральне чи стилістично
марковане: розмовне, офіційне, наукове і т.ін.);
2) його емоційно-експресивне значення {піднесене – знижене,
інтимне, ласкаве – офіційне, «сухе», урочисте – жартівливе);
3) приналежність слова до певної групи лексики поза літературною
мовою (діалектне, просторічне, жаргонне);
4) місце слова в словниковому запасі мови {активний – пасивний
словниковий склад).
Це важливо пам'ятати, оскільки до синонімічного ряду можуть входити
слова, запозичені з інших мов, дібрані з діалектів – територіальних і
професійних, з фразеологічних ресурсів мови, з пасивного словника (архаїзми).
У розмовному мовленні синоніми різняться не лише ступенем
метафоричності, а й різноманітнішою експресивністю, порівн.: йти – сунути –
дибати – лізти – ледве ногами перебирати – нога за ногою: сорочка – кошуля –
льоля; мовчки – без словечка – ані мур-мур, тихо-ша. Нерідко синоніми
виникають як евфемізми: померти – заспокоїтися – навіки заснути – спочити
– закрити очі – відійти – піти на той світ – життя скінчити; дурень –
нерозумний – «не того» – не всі дома – без клепки – без царка в голові – мішкам
прибитий.
Неточність виникає в тих випадках, коли слово вжите в приблизному
значенні {порівн.: «Я болію за команду «Динамо» – зам. вболіваю;
«багатотомний збірник поетичних творів» – зам. зібрання; «футбольна команда
не боялась цього противника» – зам. суперника та ін.).
Однією із важливих функцій синонімів у мовленні є урізноманітнення
викладу, уникнення монотонності, повторів. Основуючись на певному
значеннєвому нюансі слова, можна виділити, підсилити, уточнити, оцінити, а
отже, висловити думку якнайдоречніше. Для цього в реєстрі словників
синонімів є значні за обсягом синонімічні ряди, як-от:
148
 відносини – стосунки, взаємини, взаємовідносини;
авторитет – повага, пошана, престиж, вага, репутація;
галузь – сфера, ділянка;
інцидент – випадок, пригода, непорозуміння;
стимул – заохочення, імпульс, поштовх;
старанність – пильність, ретельність, завзяття;
енергійний – активний, працьовитий, наполегливий, рішучий, діяльний;
збільшити – підвищити, підняти, примножити, посилити;
турбуватися – піклуватися, клопотатися, дбати;
хронічний – затяжний, тривалий, довгий, постійний, довготривалий,
довгочасний.
Синонімія пов'язана з культурою мови. Багатство синонімів дає змогу
відшукати найдоречніше, найпотрібніше для контексту слово, а самі пошуки
такого слова розвивають і збагачують думку, виховують навички правильного
спілкування, підвищують мовну культуру. У мові ділового спілкування є
чимало різних мовних позначень того самого поняття, напр.: бажати –
хотіти, прагнути; властивий – притаманний, характерний; уживати –
застосовувати, використовувати, користуватися; проживати – мешкати;
одержувати –отримувати; потрапляти – попадати; змушений – вимушений
та ін.
Багато слів з одного синонімічного ряду мають певні значеннєві відтінки,
які потрібно врахувати, щоб висловитися точно, уникнути неоднозначного
тлумачення висловлювання або зберегти нейтральний тон, зваживши на
стилістичний відтінок. Наведемо приклади:
Білет і квиток.
В сучасній українській літературній мові співіснують обидва цих слова,
але між собою вони різняться як значенням, так і сполучуваністю з іншими
словами. Нерідко доводиться чути в транспорті: «Передайте білет на
компостер»; а іноді трапляються вислови: «профспілковий білет»;
«казначейський квиток». Хоча слово «білет» має значення:
• картка з питаннями для тих, хто складає іспити. Наприклад:
екзаменаційний білет;
• цінні папери. Наприклад: лотерейний білет; кредитний білет.
Слово «квиток» означає:
• документ приналежності до певної організації. Наприклад:
профспілковий квиток.
• картка, придбана для проїзду в транспорті, входу до театру, музею тощо.
Наприклад: проїзний квиток, вхідний квиток. Тому правильно сказати:
«Передайте квиток на компостер»; «профспілковий квиток»; «казначейський
білет».
Уживати заходи, уживати заходів чи приймати міри.
Як часто ми читаємо і чуємо: «Необхідно приймати міри»! Але давайте
вдумаємося в значення цього вислову. Слово «міри» означає: «одиниці ємкості,
об'єму, ваги, довжини» (тобто те, що має виміри в літрах, кубометрах, грамах
тощо), а також «рівень, межу виміру чогось» (якою мірою, певною мірою, вища
149
міра покарання і т.п.). Про слово «приймати» йшлось вище. І що ж виходить?
Якщо трактувати «міри», наприклад, як міри об'єму (та ж пляшка), то значення
вислову: «Необхідно приймати міри» зводиться до запевняння в необхідності її
чи випити, чи прибрати звідкись. А коли йдеться про застосування певних дій
для запобігання чомусь чи для покращання чогось, то нормативним є вислів
«уживати заходів» (а не «уживати заходи» аналогічно російському «принимать
меры»).
Вірний і правильний.
Доводиться чути: «Абсолютно вірно!» Але це зовсім не правильно. Це –
російська калька слова «верно». Адже в українській мові слово «вірний» –
однокореневе зі словом «вірність». Можна «вірно кохати», «вірними» можуть
бути друг, дружина, собака, але ні в якому разі не відповідь, рішення і подібне.
Російське «верно» – багатозначне слово і українською перекладається по-
різному. Наприклад:
Верный друг – вірний друг
Верный ответ – правильна відповідь
Верный способ – надійний спосіб
Верная смерть – неминуча смерть,
Тому доцільно сказати: «Абсолютно правильно».
Замісник і заступник.
Ці два іменники часто плутають, що призводить до помилкового їх
вживання. Розрізняються значенням.
• Замісник – той, хто тимчасово виконує чиїсь обов'язки. Наприклад:
«Хто ж буде замісником викладача на час його хвороби?»
• Заступник – офіційна назва особи, яка постійно відає певними
ділянками роботи, одночасно працюючи з начальником чи з керівником, а
також заступає в разі відсутності свого керівника або начальника. Наприклад:
«заступник директора організації».
Положення; становище і стан.
Калькування російського багатозначного слова «положение» часто
призводить до недоречного вживання слів «положення», «становище» і «стан»,
причому перевагу, як правило, надають іменникові «положення», і ми чуємо:
«міжнародне положення», «скрутне положення» тощо. Проте «положення»
вживається у таких значеннях:
• місцезнаходження кого- чи чого-небудь у просторі (наприклад,
«вертикальне положення»);
• розміщення тіла або його частини (наприклад, «положення
напівлежачи»);
• зведення правил, законів з певного питання (наприклад,
«положення про вибори»);
• теоретична думка, твердження про щось, теза (наприклад, «основні
положення економічної теорії»).
Іменник «становище» означає – «події, обставини, ситуації» (наприклад,
«міжнародне становище», «матеріальне становище», «становище в Криму»
тощо).
150
 Слово «стан» найчастіше означає:
• сукупність певних явищ, процесів (наприклад, «стан рідини», «стан
справ», «стан здоров'я» тощо);
• тулуб, корпус людини (наприклад, «стрункий стан»);
• місце тимчасового розташування, стоянка, табір (наприклад:
«Козаки вернулись до свого стану» (І.Нечуй-Левицький).
Прагнення до точності й новизни в синонімії зумовлює появу перифраз
(від грец. образна паралель) – описових зворотів, за допомогою яких
передається зміст іншого слова через підкреслення його особливості. (бавовна –
біле золото, радіація – невидима смерть, ліси – легені планети).
Цей синонімічний засіб використано у творенні багатьох професійних
висловів чи термінів в галузі економіки. Деякі з них є кальками чужомовних,
напр., білі краватки – спеціальний прошарок найманих робітників –
конторських служб та інженерно-технічного персоналу; сині краватки –
наймані робітники, що займаються фізичною працею; сірі краватки – наймані
робітники на державній соціальній службі; бестселер – акція, яка користується
великим попитом; бик у стійлі – дилер або спекулянт у «довгій позиції» щодо
цінних паперів чи іншого товару, який не знаходить покупців, внаслідок чого
втрачає змогу вести торгівлю та ін. Економічні словники дедалі частіше
вносять їх до свого реєстру.
Як бачимо, точність може бути й предметно-понятійною, й емоційно-
експресивною. Емоційно-експресивна точність не стосується офіційного й
наукового стилів, для інших стилів потрібні обидві форми точності. Щоб їх
досягти, необхідно знати світ речей і світ людей, що без мови пізнаваними й
засвоєними бути не можуть.
Практичне знайомство з різного типу словниками, вироблення навичок
користування ними – одне з важливих завдань курсу сучасної української
літературної мови, зокрема й української мови за професійним спрямуванням.
Словники – це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному,
тематичному, гніздовому тощо). Вони є одним із засобів нагромадження
результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу.
Необхідно, як підкреслює М. Рильський, навчитися «читати» словники,
виробити потребу постійно звертатися до них.
Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони
універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи іншого явища та
найпевніша консультація щодо мовних норм. Треба усвідомити, що словник не
обмежується реєстрацією слів, а пояснює їх або розповідає про те, які
предмети, явища, стоять за цими словами, дає відомості про різні відтінки
значення, є довідником при з'ясуванні правописних моментів, відповідних
граматичних форм, вимови слів, їх походження, функціонування.
Систематична робота студентів з різного типу словниками сприяє
збагаченню лексичного та фразеологічного запасу, удосконаленню мовної
майстерності, підвищенню професійної мовної культури, збільшує можливість
засвоєння нових понять.

151
 Лексикографія (від грецьких слів лексикос – той, що відноситься до
слова і графо – пишу) – це розділ мовознавства, який займається теорією та
практикою укладання словників.
Навчаючись у вищому навчальному закладі, студентові слід звернути
особливу увагу на словники. Він повинен знати:
- якого типу бувають словники;
- які є словники з тієї галузі знань, яку він збирається опанувати;
- як користуватися словниками, щоб видобути максимальну кількість
знань із них, адже за змістом інформації зі словником не може зрівнятися
жодний інший тип книг.
Від інших книг словник відрізняється і специфічною будовою. Тому
знайомство зі словником треба починати з передмови. Там можна знайти опис
будови словника, методику користування словником, зразки словникових
статей, список скорочень та джерел, алфавіт. Основний зміст словника
складають статті, розміщені за алфавітом першої літери та всіх наступних.
Словникова стаття в різних типах словників має дещо відмінну будову, але
спільним у ній є наявність за алфавітом першого (основного) слова, його
називають реєстровим. Коли говорять про кількість слів у словнику, то мають
на увазі саме реєстрові слова.
Залежно від змісту матеріалу та способу його опрацювання розрізняють
два типи словників: енциклопедичні словники й філологічні (загальномовні).
Різновидами філологічних тлумачних словників можна вважати словники
синонімічні, словники антонімів, паронімів, іншомовних слів, мови
письменників, термінологічні з різних галузей знань, фразеологічні, діалектні.
Словники синонімів охоплюють групи слів, об’єднаних спільним
значенням.
Для студентів, які працюють над текстами власних творів і відчувають
потребу в доборі синонімів, можна порадити такі з них:
Деркач П.М. Короткий словник синонімів української мови. – Львів,
1993.
Словник синонімів української мови: У 2 т./ А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк,
С.І. Головащук. – К., 1999-2000.
Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К.,
1993.
Словникові статті в ньому мають такий вигляд:
Бард, поет, співець, укр. кобзар; (монархізму) прославитель, трубадур.
Бар'єр, перепона, перешкода; (на видовищах) огорожа, парканець, плотик,
загорода, загорожа, поруччя (С.24).
Словник синонімів української мови. У 2 т. /Уклад.: А. Бурячок та ін. –
К.: Наукова думка, 1999–2000. – Т.1.
Словникові статті в ньому мають такий вигляд:
ЛУНА (відбиття звуку від віддалених предметів, що сприймається як
повторення первинного звуку), ВІДЛУННЯ поет., ВІДЛУНОК, ВІДГУК,
ВІДГОМІН, ВІДЗВУК, ВИЛЯСК, ВІДГОЛОС рідше, ВІДГУЛ рідше, РУНА
діал. Десь далеко прогув пароплав на Волзі, і луна попливла, покотилась по
152
безмежній, як світ, степовій рівнині (С. Олійник); В цю мить за далеким лісом
ударив грім. Над сонними хижами покотилося відлуння (Ю. Бед-зик); В різних
криницях луна теж була неоднакова, од неї народжувались не схожі відлучки, й
ті відлучки вражали вас, бо чавіть та сама криниця щоразу на ваш крик
відповідала різними відлучками (Є. Гуцало); А гудок все гудів. Часом віч уривався,
і тоді лише відгук лучав за Дчіпром понад лісами та полями (А. Головко);
Молодо, радісно засміявся [Довбуш], аж відгоміч у горах розбудив (В.
Гжицький); Ледь уловиш в шумі лісу Грізний відзвук грому (О. Ющенко);
Різнобійний гамір, жарти, сміх вдарились у паркани, вилясками обізвались за
городами (М. Стельмах); Десь далеко спалахували відблиски грозових блискавиць,
і відголос грому віддавався в кімнаті гуркотом далекої канонади... (Я. Качура); Я
чув відгул гармат (А. Малишко); / зник, пропав той тяжкий голос, тільки руна
в яру гула (Т. Шевченко).
2. луна див. 1. слава.
Синонімічні словники наводять заголовне слово (домінанту) зазвичай у
прямому значенні, без експресивно-емоційного забарвлення або стилістичних
обмежень, а потім синонімічний ряд існуючих експресивно забарвлених
синонімів, який завершують менш уживаними та діалектними формами.

Словник паронімів розкриває значення слів, близьких за звучанням, але

різних за значенням:
Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. –
К., 1986.

2. Омоніми й пароніми в мові фаху.

Омоніми (слова однакового звукового складу, але різного значення)
становлять неабияку трудність у практиці слововживання, по-перше, тому, що
точність їх застосування залежить від знання мовцем лексичного складу мови і
від того, наскільки цим знанням відповідають знання слухача. Часто трапляється,
що нам відоме одне слово відповідного звукокомплексу, а почувши цей
звукокомплекс в іншому значенні, ми його просто не сприймаємо. Тому
основною вимогою до тексту з омонімом є його чіткість, виразність, повнота
інформації (достатність тексту не вимагає його багатослівності, навпаки,
лаконізм – найвища оцінка виразності тексту). Це важливо ще й тому, що багато
омонімів виникло внаслідок розщеплення полісемії – віддалення значення
слова від його вихідної форми, втрати зв'язку з нею. Порівн.: клич – наказ, форма
від кликати; клич – гасло, заклик; сіла людина і сіла батарейка; сів на землю
хлопець – сів фунт т.д.
Омоніми можуть застосовуватися як у діловому і науковому, так і в
розмовному, художньому, публіцистичному стилях. Але в перших двох стилях вони
не мають стилістичних функцій, а в інших можуть використовуватися зі
стилістичною мовою. Але в обох випадках точність контексту є вимогою
обов'язковою. Наприклад: Не гай часу! За селом темніє гай. «Гай-гай, дитино,
аби ти не пошкодувала», Пара мас температуру 98а. Пара ссавців була
переселена в нові кліматичні умови (порівн. добра пара – Гриць і Варвара).
153
 Особливо уважним треба бути тоді, коли українська мова запозичила з
іншої мови слово такого звучання, яке має питоме українське слово: щоб
уникнути неточності (а часом і ляпсусу), необхідно підготувати слухача до
сприйняття цього слова. Напр.; лава – вид меблів, лава – ряд, шеренга людей,
лава – великий забій у шахті, лава – (лап:.) магма, продукт виверження вулкану;
мул – підкладання на дні водоймища, мул (лат.) – домашня тварина; клуб –густюча
маса диму, пари, клуб – частина тіла людини або тварини, клуб (англ.) –
культурно-освітня організація; лінь – лінощі, лінь (голланд. морський термін) –
міцний тонкий мотузок; як – прислівник, як (тибет.) – велика рогата тварина.
Міжмовна омонімія може стосуватися й віддалених від української мов.
Найчастіше це зумовлює помилки під час перекладу текстів. Перекладачі
залишають поза увагою окремі відтінки значень слів, що призводить до
неточного, а то й неадекватного перекладу.
Добрі знання лексичної і граматичної систем сприятимуть точності
вживання омонімів: замок – замок, лупа – лупа, колос – колос, вигода – вигода,
радій – радій, мала – мала, насип – насип, дорога – дорога, стріла – стріла,
гори – гори, мука –мука, обід – обід, поле (ім.) – поле (3 ос.одн.д-ва), клич
(ім.) – клич (нак.форма д-ва), шию (Зн. відмінок ім.) – шию (1 ос. одн. д-ва), ніс,
віз (ім.) – ніс, віз (1 ос.одн. д-ва в мин. часі) і т.ін.
Омоніми становлять неабияку трудність у практиці слововживання. Тому
основна вимога до тексту з омонімом – чіткість, виразність, повнота інформації,
точність контексту. Науковий і офіційно-діловий стилі вимагають точності
контексту, тому омоніми в них не мають стилістичних функцій.
Уміле користування паронімами (слова, які дуже близькі за звучанням, але
різні за значенням і написання.) теж сприяє точності мовлення. Нерозрізнення
значень близькозвучних слів може призвести до непорозумінь між мовцем і
співрозмовником, а може служити засобом творення колориту гумору, іронії,
сатири. Порівн.: На які інстанції він бігав до того, як став чемпіоном у
стометрівці? (інстанція – установа, дистанція – відстань). Він зло не вживає
своїм становищем (не зловживає). Я мимохідь тебе образив (мимохіть –
нехотячи, мимохідь – проходити повз, мимо).
Паронімія – явище, поширене у всіх сферах мовної діяльності. Опису цієї
групи слів присвячений словник:
Гринчишин Д.Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. –
К, 1986, який містить понад 1000 паронімів, що трапляються у періодиці,
науково-популярних виданнях, побутовому мовленні.
Слова можуть мати спільні корені, але відрізнятися різними префіксами
або наявністю / відсутністю префіксів, суфіксів. Найчастіше це дієслова або
похідні від них утворення, прикметники, напр.:
Випливати і витікати.
Випливати переносно означає «бути висновком, логічним наслідком
чогось попереднього». «З усього сказаного випливає, що...» «Разом з тим весь
реальний і земний світ бачився [нашими предками] як відлуння щодо
невидимого [внутрішнього] та небесного. Це випливало із розуміння

154
властивостей світла, поняття доцентрової і відцентрової тяги, матеріального
[тілесного] і енергетичного [духовного]».
Слово витікати вживається тільки в буквальному, фізичному значенні:
«литися звідкись» (наприклад, вода витікає з труби). Стилістична помилка
полягає в тому, що дехто в значенні «бути логічним наслідком чогось» вживає
слово витікати. Наприклад: «І треба сказати, що цей факт звучить у п'єсі
правдоподібно і цілком логічно витікає з розвитку подій». Але слово витікати в
переносному значенні не узвичаєно вживати. Тому тут слід було сказати:
«випливає з розвитку подій».
Висвітити, висвітлити.
(«Висвітити питання» — висвітлити). Значення цих двох слів збігається
лише тоді, коли йдеться про освітлення чогось, якщо хочуть щось зробити
видним: «Список тих, хто хоче виступити, висвітліть (висвітіть) на табло
системи «Рада». Висвітити – зробити видним, направивши світло на щось, а
висвітлити (крім цього значення) – робити відомим, пояснювати, роз'яснювати,
розкривати в деталях. «Висвітліть нам, будь ласка, проблему оподаткування» –
ні в якому разі не «висвітіть».
Лікувати і лічити.
«У поліклініці лічать хороші лікарі». Вибачте, але що саме вони лічать?
Адже «лічити» – синонім до слова «рахувати», тобто займатися підрахунками.
Без сумніву, щось вони лічать, але навряд чи хворих. їхня професійна
діяльність – займатись лікуванням, тому треба було написати: «У поліклініці
лікують хороші лікарі».
Погоджувати і узгоджувати.
То погодження чи узгодження; погоджений чи узгоджений?
«Узгоджувальна комісія» – погоджувальна, «узгодили цю норму закону» –
погодили.
Погоджувати – обговорювати що-небудь, доходити єдиної думки, усувати
розбіжності в чомусь; установлювати потрібну взаємодію, координувати.
Узгоджувати – установлювати відповідність між чимось (узгодити одну
норму з іншою, узгодити з вимогами регламенту). Узгоджувати чи узгодження,
як правило, уживається з прийменником з.
Приводити і призводити.
У мовній практиці не завжди розрізняють слова «приводити» і
«призводити». Замість: «неуважне ставлення до правил безпеки призводить до
нещастя» можемо почути: «неуважне ставлення до техніки безпеки приводить
до нещастя». Тим часом кожне з цих слів має своє значення. Коли йдеться про
негативні, небажані наслідки, бажано вживати дієслова «призводити,
призвести», які ще мають значення «доводити до певного стану» (наприклад,
«злидні призводять до біди»; «неправильний переклад призводить до
помилкового тлумачення проблеми».
Професійний і професіональний.
Через подібність звучання, спричинену тим, що слова «професійний і
професіональний» мають спільний корінь профес- (спеціальність, заняття), ці
прикметники часто не розрізняють за значенням, хоча вони мають різну
155
семантику. «Професійний» – той, що стосується професії; «професіональний» –
той, що стосується професіоналізму; фаховий. Тобто, «професійний водій» – це
людина, яка працює водієм, а «професіональний водій» – людина, яка дуже
майстерно водить автомобіль; «професійний лікар» – лікар за професією,
«професіональний лікар» – лікар-чудовий спеціаліст.
Отже, в науковому та офіційному стилях пароніми теж стилістично-
нейтральні, а в інших стилях вони можуть набувати нових (контекстуальних)
емоційно-експресивних відтінків. І чим повнішим буде знання мовцем можливих
значень слова, тим точнішим буде його мовлення – за умови такого ж рівня
знань у співрозмовника.

3. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.

Абревіатури загальновживані та вузькоспеціальні в тексті (граматичні
форми).
Явище абревіації полягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні
їх у семантичну єдність – абревіатуру. Це порівняно новий спосіб
словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах. Серед неологізмів –
значна кількість саме абревіатур. Це явище поширилося на початку XX ст. і
відповідало суспільній потребі мови, а саме – тенденції до уникнення
надлишкової інформації, економії мовної енергії, уникнення повторів,
упорядкованості та регламентації.
Отже, абревіатура – скорочене складне слово (іменник), утворене з
початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення.
Суттєвою ознакою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв (рідше звуків)
та – як результат її – лексикалізація графічних скорочень, якої з часом
набувають частовживані й загальновживані довгоживучі абревіатури, напр.:
Кабмін, ЖЕК, НАТО, ООН тощо. Основні умови їхнього функціонування -
доцільність, зрозумілість, стандартність. їх ще деколи називають «лексичними
скороченням».
Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має
такий вигляд:
1. Ініціальні абревіатури – утворені з початкових літер (звуків) слів, які
входять у вихідне словосполучення:
а) буквені їх вимовляють як букви: СНД – Співдружність Незалежних
Держав; МЗС – Міністерство закордонних справ; СБУ – Служба безпеки
України; МВФ – Міжнародний валютний фонд; ЛНУ – Львівський
національний університет; ТзОВ – Товариство з обмеженою відповідальністю;
СП – спільне підприємство; ТСН – Телевізійна служба новин;
б) звукові – їх вимовляють як звуки: ЄШКО – Європейська школа
кореспондентської освіти; НАН – Національна академія наук; ЧАЕС –
Чорнобильська атомна електрична станція; ВАТ –Відкрите акціонерне
товариство; ДАІ – Державна автомобільна інспекція; ЗМІ – засоби масової
інформації; ЦУМ – центральний універсальний магазин; СНІД – синдром
набутого імунного дефіциту.

156
 2. Абревіатури складового типу – утворені усіченням основ двох (або
більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного найменування:
інтерпол (інтернаціональна поліція), Бенілюкс (об'єднувальна назва трьох
європейських держав – Бельгії, Нідерландів і Люксембургу), військкомат
(військовий комісаріат), торгпред (торговельний представник), міськком
(міський комітет), держстрах (державне страхування), нардеп (народний
депутат).
3. Абревіатури змішаного типу – утворені з початкової частини або
частин слів і повного слова. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній
українській мові: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок, дипкур'єр,
генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсестра, турбюро,
Донвугілля, Нацбанк, Галсервіс.
4. Комбіновані абревіатури – утворені одразу двома зазначеними вище
способами: НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ.
Абревіатури широко використовують у засобах масової інформації,
політичній, діловій сферах. Серед ініціальних абревіатур найбільшу групу
становлять назви установ та організацій. З відновленням незалежності в Україні
виникло багато нових партій, громадсько-політичних організацій, що мають два
найменування: одне – повне, яке є словосполученням, інше скорочене –
абревіатура. Ознакою євроінтеграційної стратегії України є поява в
українському політико-економічному дискурсі великої кількості абревіатур із
компонентом євро, напр.: єврокредит, єврооблігація, європарламент,
євроринок, єврочек, чи основою Європа, напр.: ЄВС – європейська валютна
ситема, ЄВБ-Європейський валютний банк, ЄБРР – Європейський банк
реконструкції і розвитку, ЄЄ – Європейський Союз.
У діловому мовленні абревіатури виконують важливі функції –
інформативної компресії та економії місця в ділових паперах. Уживати їх
потрібно так, щоб вони були зрозумілими для всіх, хто читає документ. Тому
при першому вживанні складноскороченої назви в тексті її потрібно розкривати
в дужках, а потім уже вживати в скороченому вигляді, напр.: УЦЕПД
(Український центр економічних та політичних досліджень), потім тільки
УЦЕПД.
Слова можна записувати скорочено з метою економії часу й текстової
площі. Окрім скорочень, придатних до вживання в усній і писемній формі
мовлення, у діловому спілкуванні існують скорочення, призначені для зорового
сприйняття, – графічні, текстові. Але скорочування повинно здійснюватися
так, щоб не допустити двозначності чи непорозуміння: скорочуємо або за
прийнятими традицією правилами, або усікаємо таку частина слова, без якої
слово не перестане бути зрозумілим кожному, хто читатиме текст.
Зазвичай, це скорочення, позначені малими буквами. За написанням
графічні скорочення є декількох типів:
- крапкові (ім., див., с, м.);
- дефісні {ін-т, р-н, б-ка, з-д);
- із скісною рискою (а/с, в/с, в/ч);

157
 - нульові - на позначення фізичних, метричних величин, грошових
одиниць та ін. лише після цифр (20 хв, 5 кг, 300 грн);
- комбіновані (пд.-зах., пн.-сх.) та ін.
Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на
письмі. Такі скорочення (крім стандартних скорочених значень десяткових
одиниць виміру: м – метр, мм – міліметр, см – сантиметр, дм – дециметр, г –
грам, кг – кілограм, ц – центнер, т – тонна, га – гектар; до речі, одиниці виміру
скорочуються тільки після числових назв) пишуться з крапками на місці
скорочення, при цьому зберігається написання великих та малих літер і дефісів,
як і в повних назвах: півн.-сх. (північно-східний), півд.-зах. (південно-західний)
та ін.
Стандартними є такі типи скорочень:
а) поштові назви, назви адміністративних одиниць: м., смт, обл.,р-н, ст.,
вул.;
б) назви посад і звань: асист., доц., проф., канд. техн. наук, зав.,зам.,
член-кор., акад.;
в) назви дат і календарних термінів: н. є., в., ст., м-ць, р., рр.;
г) грошові одиниці та числові назви: грн, коп., тис, млн, млрд;
д) форми звертання: гром.;
є) фізичні, метричні величини: т, га, г, кг, л, мл, км, хв, год.;
є) найменування документів: квит., накл.;
ж) текстові позначення: див., пор., напр., с, та ін., і т. ін., табл., іл.
До найпоширеніших загальноприйнятих графічних скорочень належать:
акад. – академік, , смт. – селище міського типу,
вид. – видання, ст. – станція; сторіччя,
вид-во – видавництво с. – село,
в.о. – виконуючий обов'язки, т. – том,
год. – година, гр. – громадянин,
ім. – імені див. – дивись,
інж. – інженер, зав. – завідувач,
і т. д. – і так далі (і т. п. – калька п. – пан, пані,
з російської, в українській мові не пп. – панове,
вживається),
ін. – інші, р. – рік; річка,
сек. – секунда, рр. – роки,
т-во – товариство, та ін. -та і под. – і подібне,
інші,
гл. – глава, напр. – наприклад,
доц. – доцент, о. – острів; отець,
проф, – професор, К. – Київ (у бібліографії),
р-н – район, оз. – озеро,
і т.ін. – і таке інше, М. – Москва (у бібліографії),.
м. – місто, пом. — помічник,
н.е. – нашої ери, (до н.е.\ X. – Харків (у бібліографії),

158
 обл. – область, порівн – порівняй, порівняти.

Усі скорочення слів мусять бути загальноприйнятими і зрозумілими,

зафіксованими у державних стандартах і словниках.
Скорочення імен та по батькові - ініціальне, тому написання типу:
Андр., Ант., Олекс. – неправильні (у рідкісних випадках при наявності відомих
однофамільців допускається Інше скорочення, наприклад: П.П.Чучка (батько) і
Пв. Пв. Чучка (син) – відомі мовознавці, обох називають Павло Павлович. Якщо
перед прізвищем є назва наукового ступеня, вченого звання, посади, професії,
то після цієї назви пишемо прізвище, а потім ініціали (проф. Олійник
І.С.), без таких назв ініціали записуються перед прізвищем (І.С.Олійник). І
цього вимагає й етика. Так само й у публіцистичних матеріалах не бажано
писати ім'я після прізвища – в усному мовленні наголос падатиме на ім'я, а це
нелогічно, неправильно – не ім'я, а прізвище виділяє з групи подібних (отже,
Василь Петренко, а не Петренко Василь). У списках, наприклад, у шкільному
журналі, де діє алфавітний принцип, на першому місці пишуть прізвище.
Не варто перевантажувати текст графічними скороченнями. Існують такі
правила користування скороченнями:
- слово має закінчуватися на приголосну (за невеликими винятками -
о. - острів, отець, А - ампер);
- слово має мати запас стійкості, щоб сприйматися однозначно
(філол., філос);
- не можна скорочувати в тексті ключових слів;
- написання скорочення має бути уніфікованим у межах тексту.
Є багато окремих правил, що потрібні в процесі роботи з документами.
Наприклад, варто запам'ятати правильні скорочення місяців року: січ., лют.,
берез., квіт., трав., черв., лип., серп., верес, жовт., листоп., груд.; не розділяти
крапкою подвоєння рр. -роки; не можна скорочувати імена та імена по батькові
(/.– Іван, М. – Михайло, а не Ів., Мих.); не скорочувати стор., а лише правильно
– с; писати правильно – напр., а не Н-д: чи Н: та ін.
Скорочення слів використовують і для стислого письма, під час
конспектування. Скорочувати можна різні частини мови, намагаючись
дотримуватися загальноприйнятих норм, а не власних правил.

Перевірте свої знання

1. Наука, яка вивчає словниковий склад мови, – це:
1) дериватологія;
2) морфологія
3) лексикологія;
4) лексикографія.
2. Виберіть правильний варіант визначення поняттю «омонім»:
1) омоніми – це слова, які мають близькі значення;
2) омоніми – це слова, які мають багато значень;
3) омоніми – це слова, які мають однакове звучання або написання при
різних значеннях.
159
 3. Виберіть правильний варіант визначення поняттю «синонім»:
1) синоніми – це слова, різні за значенням, але близькі за звучанням;
2) синоніми – це слова, різні за звучанням, але близькі за значенням;
3) синоніми – це слова, різні за звучанням і протилежні за значенням.
4. Виберіть правильний варіант визначення поняттю «антонім»:
1) антоніми – це слова, різні за звучанням, але близькі за значенням;
2) антоніми – це слова, різні за звучанням і протилежні за значенням;
3) антоніми – це слова, близькі за звучанням і за значенням.
5. Виберіть правильний варіант визначення поняттю «паронім»:
1) пароніми – це слова, близькі за звучанням і різні значенням;
2) пароніми – це слова, близькі за звучанням і за значенням;
3) пароніми – це слова, різні за звучанням і за значенням.
6. Позначити рядок, у якому подані синоніми до слова директива :
1) заклик, прокламація, апеляція, звернення;
2) заява, маніфест, декларація, повідомлення;
3) довідка,посвідка, посвідчення, свідоцтво;
4) настанова, циркуляр, інструкція, припис.
7. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх:
1) рій бджіл – рій думок, черствий хліб – черстве серце;
2) мітити крейдою – мітити у серце, міх борошна – ковальський міх;
3) здібний – здатний, абонент – абонемент; особистий – особовий;
4) відкрити книгу – закрити книгу, плакати від щастя – сміятися від
щастя.
5) щирі люди – сердечні люди, дрімучий ліс – глухий ліс;
а) синоніми;
б) антоніми;
в) омоніми;
г) багатозначні слова;
д) пароніми
8. Лексикографія – це:
1) наука, що вивчає значення, внутрішній зміст мовних одиниць;
2) розділ мовознавства, що займається теоретичними проблемами
укладання словників, збиранням, упорядкуванням та описом словникового
матеріалу;
3) наука, що вивчає походження cлiв;
4) наука, яка вивчає словниковий склад мови.
9. Розрізняють такі типи словників у сучасній українській лiтepaтypній
мові:
1) двомовні й багатомовні;
2) тлумачні й орфографічні;
3) енциклопедичні й лігвістичні;
4) діалектні й фразеологічні.
10. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх:
1) словник, що розкриває значення слів, близьких за звучанням, але
різних за значенням;
160
 2) словник, у якому подано відомocтi про правильне написання слів
відповідно до діючих норм;
3) словник, у якому подаються основні відомocтi про походження i
генетичні зв'язки слів;
4) словник, що охоплює групи слів, об’єднаних спільним значенням;
а) словник синонімів;
б) орфографічний словник;
в) словник паронімів;
г) етимологічний словник.
11. Абревіатури пишуться великими літерами:
1) якщо вони не відмінюються (ВНЗ);
2) якщо вони складаються із звуків або назв букв (НЕП);
3) якщо вони відмінюються (у ВУЗах).
12. Абревіатури за походженням пишуться малими літерами в таких
випадках:
1) якщо вони складаються із звуків або назв букв (НЕП);
2) якщо вони відмінюються і перетворилися у звичайні слова-корені (у
вузах, вузівська молодь, неп, непман);
3) якщо вони не відмінюються (грес, внз).
13. Складноскорочені слова пишуться з великої літери:
1) якщо вони виконують адресну функцію (Держкіно);
2) якщо вони називають представницькі або державні органи влади
(Облдержадміністрація);
3) якщо підкреслюється їх значимість для суспільства (МіськГолова).

Контрольний тест
1. Дайте визначення лексикології і слову як її основній одиниці. Поділ
лексики української мови за значенням.
2. Схарактеризуйте поняття «полісемія», «омонімія», «синонімія»,
«антонімія», «паронімія».
3. Роль синонімів і паронімів у діловому мовленні. Наведіть найбільш
складні приклади вживання багатозначних слів, омонімів, синонімів, антонімів
і паронімів у діловому мовленні.
4. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення в
професійному мовленні.
5. Сформулюйте принципи правопису складноскорочених слів і
абревіатур у зв’язку із правилами словотвору.
6. Опишіть правила графічних скорочень.

РОЗДІЛ 4. НОРМАТИВНІСТЬ ТА ПРАВИЛЬНІСТЬ

ФАХОВОГО МОВЛЕННЯ

161
 Тема 4.1. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної
української літературної мови (робота з орфографічним та
орфоепічним словниками)
1. Особливості українського правопису. Орфоепічні норми.
Систематизація правил орфографії. Робота з орфографічним та орфоепічним
словниками.
2. Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові.
3. Правопис складних іменників та прикметників. Правопис
відмінкових закінчень іменників II відміни у родовому відмінку.
4. Правопис прислівників.

Література
1. Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс української мови. – К.,
1993.
2. Культура ділового мовлення: Практикум / За ред. Н.Д. Бабич.–
Чернівці, 1997.
3. Мацько Л.І. Кравець Л.В. Культура українського фахового мовлення:
Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007.
4. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.
Потебні; Ін-т української мови. – К., 2000.

1. Особливості українського правопису. Орфоепічні норми.

Систематизація правил орфографії. Робота з орфографічним та
орфоепічним словниками.
Сучасна українська літературна мова як вища форма загальнонародної
національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується сталістю
норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Головною ознакою літературної
мови є унормованість. Орфографічні та пунктуаційні (правописні) норми
сучасної української літературної мови у вигляді певної системи правил
кодифіковано (загальноприйняті) й видано під назвою «Український правопис»
1993 р. видання. Правописні норми відображаються в писемному мовленні, а
також визначають способи відтворення мови на письмі. Без
загальноприйнятого правопису не може функціонувати жодна літературна
мова, оскільки він сприяє усталенню мовних норм, а отже, піднесенню мовної
та національної культури загалом.
Орфографія (від грец. – правильно пишу) – історично сформована,
уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними
нормами.
Орфографією також називають розділ мовознавства, що вивчає правила
передавання усного мовлення на письмі.
Орфографія має велике значення, оскільки уніфікація правопису сприяє
розвиткові спілкування. Для успішної реалізації цього завдання орфографічна
система мови повинна бути єдиною й обов'язковою для всіх, хто нею

162
послуговується. Однак орфографія не може охопити всі випадки писемної
практики, вона подає лише основні (найуживаніші) правила написання слів.
Як і будь-який розділ мовознавства, орфографія має певну термінологічну
систему, основними дефініціями якої є орфограма, орфографічне правило,
принципи правопису.
Центральним поняттям правопису є орфограма, що означає написання
слова, яке вибирають з кількох можливих, і ґрунтується на сформульованому й
закріпленому в системі орфографії правил. Таким чином, орфограма – це
написання, що вимагає застосування правил орфографії за умови існування
кількох графічних варіантів: орфограма апостроф, знак м'якшення.
За особливістю графічного зображення знака орфограми поділяють на два
види:
1. Літерні:
а) літери, написання яких пов'язане з правилами правопису: зима,
кігті, віддаль;
б) морфема, написання якої пояснюється певним орфографічним
правилом: прізвище, український, зшити, розрісся.
2. Нелітерні
а) написання слів окремо: до університету, дарма що;
б) написання слів разом або окремо: вельмишановний, суспільно
корисний;
в) написання слів окремо або через дефіс: по святковому і по-
святковому;
г) написання слів через дефіс: віч-на-віч, зроду-віку;
д) перенесення слів з одного рядка на інший: жит-тя і жи-ття, сіль-
ський і сільсь-кий;
є) особливості скорочення слів: проф. – професор, кг – кілограм, с. –
сторінка.
ОСНОВНІ ОРФОГРАМИ:
• написання слів разом, окремо й через;
• правопис ненаголошених голосних е, и в префіксах, коренях,
суфіксах та закінченнях;
• велика літера, власні імена;
• вживання апострофа і м'якого знака;
• правопис префіксів, суфіксів;
• чергування голосних і приголосних звуків;
• подвоєння букв і спрощення в групах приголосних звуків;
• написання відмінкових закінчень;
• написання особових форм дієслів;
• написання числівників і зв'язок їх з іменниками;
• написання прислівників;
• написання часток.
Сукупність усіх лінгвістичних особливостей орфограми зумовлює
встановлення орфографічного правила.

163
 Орфографічне правило – коротка й чітка рекомендація для певного
способу написання, визначена й закріплена правописною нормою. В
орфографічній системі української мови функціонують такі правила: уживання
апострофа, знака м'якшення, великої літери, правопис слів іншомовного
походження та ін.
Принципи української орфографії
Принципи – те, що є основою теорії певної науки. Принцип правопису
становить основу правописної системи мови.
В основу української орфографії покладено два принципи:
фонематичний і морфологічний. Крім того, особливу функцію виконують
історичний (традиційний) та смисловий (семантико-диференційний)
принципи.
1. Якщо написання слова точно відображає його вимову, звучання та
сприймання, то вважається, що це слово пишеться за фонетичним принципом.
Так пишеться більшість слів і частин слів української мови: вода, багатий, рука,
пишний, чотири, скинути, розбити, кіт.
2. Якщо написання слова розходиться з його звучанням і треба точно
знати будову слова (морфеми), щоб правильно його передати, то це означає, що
слово пишеться за морфологічним принципом. Так, щоб правильно написати
слово возз’єднання, роззброєння, треба знати, що в них є збіг приголосних на
межі префіксів воз-, роз- і коренів, що ці слова є іменниками середнього роду
на - а (орф. - я) і в них перед закінченням приголосний подовжується, отже,
пишеться подвоєння літер, як і в словах знання, читання, життя.
За морфологічним принципом пишуться слова: з ненаголошеними
голосними е, и в коренях, із суфіксами - еньк-, -есеньк-, уподібненням.
3. Якщо написання слова не можна пояснити ні вимовою, ні
морфологічною будовою, то таке випасання називають традиційним, воно не
пояснюється певним правилом. За традицією використовуються літери я, ю, є, ї
для позначення двох звуків на початку слова й після голосних та для
позначення м’якості приголосного й одного голосного звука після приголосних.
За цим принципом передаємо звукосполучення шч однією літерою щ (читається
шча), пишемо м’який знак для позначення м’якого приголосного звука.
Традиційно використовуємо невластиві українській мові звук і літеру ф у
запозичених словах: факт, фабрика, фізика, формула. Традиційним українським
звукосполученням є хв.: хворий, хвиля, а також написання більшості
іншомовних слів: Гюго, журі, Ньютон, тонна.
4. Якщо написання слова залежить від того, що це слово означає, то
вважають, що воно пишеться за смислорозрізнювальним, або семантичним чи
диференціюючим, принципом. За цим принципом уживається велика й мала
літери: орел (птах), Орел (місто); написання слів разом, окремо чи через дефіс:
незграба (іменник),не з граба (частка, прийменник, іменник); по моєму
(прийменник із займенником), по-моєму (прислівник).
Орфографічний словник стане у нагоді тим, хто недостатньо засвоїв
правила написання слів і граматичних форм. Орфографічні словники подають
перелік слів, а також словоформи в їх нормативному написанні. Залежно від
164
частини мови слово має певний граматичний коментар, додаткові граматичні
форми змінюваних слів тощо. Орфографічний словник наводить слова в певних
початкових формах; іменники зазвичай із додатковими формами Р., Д., Ор.
відмінків однини, дієслова — з формами закінчення 1-ї та 2-ї (іноді також 3-ї)
особи однини теперішнього або (якщо дієслово доконаного виду) майбутнього
чи минулого часу тощо.
Відомі сучасні орфографічні словники:
Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики /
Уклад.: В. Бусел та ін. – К.; Ірпінь, 2003. Це видання налічує понад 253 000 слів
та словосполучень не лише загальних, а й власних назв (антропонімів,
топонімів) і є найбільшим зібранням подібного типу.
Орфографічний словник української мови / Уклад.: СІ. Головащук,
М.М. Пещак, В.М. Русанівський, О.О. Тараненко. – К, 1994. У ньому
нараховується 120000 реєстрових слів сучасної української літературної мови,
які містять орфограми, узаконені четвертим виданням «Українського
правопису» (1993). Окремі з них можуть бути важкими для написання з пам'яті
або на слух. Зразки словникових статей у цьому словнику:
во'дорість,-рості, -рістю, мн.-рості,-ростей
десь-колись, присл.
дорожньо-патрульний
маркетинг,-у
маркетинговий
осадити,-аджу,-адиш.
Український орфографічний словник /Уклад.: М. Пещак та ін. — 3-тє вид.,
— К.: Довіра, 2002. Зразки словникових статей у цьому словнику:
літ, -а, мн. -и, -ів (грошова одиниця)
літ, льоту / лету, м. (на) льоту / лету
літа, літ
літак, -а
літакобудівний
літакобудівник, -а
літакобудування, -я
літаковий
літако-виліт, -льоту
літаководіння, -я
літальний
літання, -я
літати, -аю, -аєш
літачок, -чка
літаючий
Карачук В. Орфографічний словник наукових і технічних термінів / Наук.
ред. Л.І. Андрієвський. – К, 1999.

Орфоепія (від грецьких – правильний і мовлення) вивчає норми

звуковимови.
165
 Кожен звук мови утворюється в результаті складних рухів органів
вимовляння і має свої властивості, які необхідно знати, щоб правильно
користуватися мовою. Однакова, правильна вимова звуків полегшує
спілкування
НАЙВАЖЛИВІШІ НОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ
ВИМОВИ
Голосні звуки вимовляються чітко в наголошених і ненаголошених
складах.
Виняток становлять голосні [е], [и], вимова яких взаємно наближається в
ненаголошених складах: беру [беиру], живе Іжиеве], мене [меине], гриби
[гриеби]. Звук [о] у вимові наближається до [у] перед наголошеним складом, у
якому є звуки [у] або [і]: кожух [коужух], голубка [гоулубка], тобі [тоуб'і], собі
[соуб'і].
Дзвінкі приголосні звуки в кінці слів і в кінці складу перед приголосним
не оглушуються: дуб [дуб], дід [д'ід], віз [в'із], нижче [нижче], бабка [бабка],
лягти [л'агти].
Виняток становить звук [г] лише в деяких словах – легко [лехко], вогкий
[вохкий], нігті [н'іхт'і], кігті [к'іхт'і], дьогтю [д'охт'у].
Щоб не помилитись у написанні таких слів, треба змінити слово (або
дібрати однокореневе) так, щоб сумнівний звук опинився перед голосним:
молотити, косити, волочити. Окремі слова вимовляти повільно, роблячи паузу:
[от//же], [ос //де], [хоч//би].
Усі приголосні звуки перед голосним [і] звучать м'яко або пом'якшено:
біль. – [б'іл'], вільний – [в'іл'ний], хід – [х'ід], гіркий – [г'іркий], кістка –
[к'істка].
Звук [в] вимовляється як основний (приголосний) у позиції перед
голосним: вітер – [в'ітер], воля – [вол'а], а перед приголосним і в кінці слова він
вимовляється як голосний [у]: взяти – [уз'ати], зібрав – [з'ібрау].
Звуки [дж], [дз], [ш], [ч], [ц], [ц'] мають складну вимову: спочатку спинка
передньої частини язика притискується до верхнього піднебіння, утворюючи
зімкнення. Струмінь видихуваного повітря розриває це зімкнення і далі
проходить щілиною між верхнім піднебінням і спинкою язика. Вимовляти ці
звуки треба швидко, не роблячи ніякої паузи після моменту роз'єднання
зімкнення струменем видихуваного повітря. (Потренуйтеся вимовляти звуки
[бдж], [дж], [дз] у словах: бджоли, джерело, кинджал, буджу, ходжу, їжджу,
сиджу, дзвін, дзеркало, гедзь, кукурудза та інших).
Звук [ґ] вимовляється у небагатьох словах способом роз'єднання
струменем видихуваного повітря змички, утвореної задньою частиною спинки
язика з піднебінням: ґава [ґава], ґанок [ґанок], ґелґотати [ґелґотати], ґніт – [ґніт],
гуля [ґул'а], джиґун [джиґун], дзиґа [Дзиґа], дриґати [дриґати] та інші. Звук [г]
вимовляється проходженням струменя видихуваного повітря через щілину, за
яку править гортань: голова – [голова], вигляд – [вигл'ад] та інші.
М'який звук [й] вимовляється роздільно з попереднім твердим
приголосним: [вйазати], [зйізд], [п'ірйа], [лукйан].

166
 Однакові приголосні звуки, опинившись у слові поруч, вимовляються як
один довгий звук: [ран': ій], [с'т'ін: йй], [кор'ін: йй], [беиз:убий], [в'ід: ати].
Орфоепічний словник допоможе оволодіти нормами української
літературної вимови. Орфоепічні словники є довідниками з правильної
літературної вимови й нормативного наголосу. У словниках цього типу слова
або їх частини, вимова яких не збігається з написанням, подаються в
транскрипції. Реєстр словника містить переважно ті слова, написання яких не
відповідає літературній нормі. Слово чи його частини наводяться в такому
вигляді, який відбиває фонетичні зміни звуків: чергування, уподібнення,
пом'якшення, спрощення, подвоєння, випадання, зміни наголосу. У словниковій
статті спочатку подається написання слова у початковій формі, потім – його
вимова.
Приклади орфоепічних словників:
Українська літературна вимова та наголос: словник-довідник / За ред
М.А. Жовтобрюха. – К, 1973.
Орфоепічний словник / Уклад. М.І. Погрібний. – К, 1984.
Орфоепічний словник української мови: В 2 т. / Уклад.: М.М. Пещак та
ін. – К., 2001.
Для студентів рекомендується «Орфоепічний словник» (1986), укладений
М.І.Погрібним. Зразки словникових статей у ньому:
безжурний [беиж:урний ],-на, -не, -ні
боротьба' [6ород'6а]),-би, -бі, -бою
єдність [йед'н'іс'т' ],-ності
під'їжджати [п'ідjіжджати], -аю, -аєш, -ає
під'їзд [п'ідjізд], -ду, мн. -зди, -здів [з'діу]
під'їздити [п'ідjіздити], -їжджу [jїжджу], -їздиш, -їздить, -їздимо, -їздите, -
їздять [з' д']; нак. -їздіть [з' д']
під'їзний [п'ідjїзниї], -зна, -зне, -зні [з'н'і]
під'їхати [п'ідjіхати], -'іду, -ідеш; нак. -їдь, -їдьте [д'те]
Можна порадити також словник-довідник «Українська літературна
вимова і наголос» (1973). Зразки словникових статей у ньому: гілля [г'іл':а]лі
(с.132). вербичка [веирбичка], -чки,-чці, [ц:] (с.67). сміятися [с'м'ійатеис'а],
сміюся, смієшся [ійе'с':а], сміється [ійе'ц':а], сміємося, смієтеся, сміються
[ійу'ц':а]; нак.сп. смійся (с.612).

2. Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові.

При написанні прізвищ необхідно керуватися правилами орфографії,
прийнятими для загальних назв:
а) прізвища, похідні від того чи іншого загального слова або імені, треба
писати так, як пишеться це слово або ім'я: Олексієнко (бо Олексій), Онуфрієнко
(бо Онуфрій), Білик (бо білий), Іллєнко (бо Ілля), Підлісний (бо під + ліс),
Різниченко (бо різник);
б) подвоєні приголосні пишуться в українських прізвищах при збігу
однакових приголосних префікса і кореня, кореня і суфікса: Беззубко,
Піддубіний, Курінний (порівн. Іллюк, Ілляшєнко);
167
 в) спрощення приголосних у прізвищах, як і в загальних назвах, відбулося в
групах -стн-, -стл-, -шчн- : Благовісний, Щасливий, Пасушний;
г) префікси з-, без-, ,роз-, над-, під- ніколи не змінюються перед глухими:
Зниценко, Безклубенко, Розсипін, Надточій, Підхлібний;
д) апостроф пишеться або не пишеться у тих же випадках, що І в
загальних назвах: Дерев’янко, Пилип'юк, Карп'юк, Мар'яненко, Лук'янець,
Під'ярків, але: Лихвяк, Ужвюк, Варюта, Рюма;
ж) м'який знак теж пишеться або ні за загальними правилами: Гринь,
Сень, Ведмідь, Миць(але: Гоц, Пац) – після м'якого кінцевого приголосного;
Вихованець, Крекотень, Яронь, Братунь, Стунько, Жаголь, Дмитрусь,
Забродський. Глухенький, Висоцький – у відповідних суфіксах; Редько, Гринько
– після м'якого приголосного перед наступним -к; Вольськип, Шмигєльський,
Рибальченко (порівн. Стрілець – Стрільця, Хоролець -Хорояьця) – після л перед
м'яким приголосним; але: Гончар, Дігтяр, Скляр, Пекар, Гладиш; ГрІнченко,
Зінчук, Сенченко, Ядлонський (хоч Покиньчереда) – після н перед ч та суф. -ськ-
У практиці написання складних прізвищ звертає на себе увагу традиція
вживання значної частини форм без закономірного переходу о в і у закритому
складі: Біловол, Довгонос, Лисогор, Маковоз.

Кілька правил щодо передачі по-українськи російських прізвищ

1. Російський звук [е] після приголосних передається буквою е:
Александров, Кузнецов, Веселовський, Державін, Озеров, Лєрмонтов,
Бестужев.
2. Є пишемо:
- на початку слів (Євтушенко, Єгоров, Єлизаров, Єфимов);
- у середині слів після голосного і при роздільній вимові після
приголосного: Благоєв, Вересаєв, Достоєвський, Аляб'єв, Григор'єв, Зинов'єв,
Афанасьєв;
- після приголосних (за винятком шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -
єєв-: Алексєєв, Гордєєв, Матвєєв, але Андреєв, Мацеєв, Муромцев, Писарев,
Подьячев, Плещеєв;
- коли російському є кореня відповідає в аналогічних українських
коренях і: Бєлінський, Звєрєв, Лєсков, Рєпін, Столєтов.
3. Російська літера є передається:
- сполученням літер йо на початку слова (Йолкін), у середині слів після
голосних (Бугайов), після б, п, в, м, ф, коли є позначає й + о(Воробйов,
Соловйов);
- сполученням літер ьо в середині слова після приголосних (Алфьоров,
Верьовкін), коли е позначає сполучення м'якого приголосного з о (Корольов,
Семьоркін, Тьоркін); але: Артемов, Семенов, Федоров – у прізвищах, утворених
від спільних для української і російської мов імен;
- через о під наголосом після ч, щ: Грачов, Лихачов, Хрущов, Пугачов,
Горбачов.
168
 4. И [і] передається через:
- і: на початку слова та після приголосних, крім шиплячих і ц (Ігнатов,
Ісаєв, Багіров, Гагарін, Мічурін, Пушкін);
- ї: після голосного й при роздільній вимові після приголосного, після ь та
апострофа (Воїнов, Ізмаїлов, Ільїн, Гур'їн);
- и: після ж, ч, ш, щ перед приголосним (Гаршин, Лучин, Чичикин,
Шишкін, Щиглов);
- у прізвищах, утворених від особових імен та загальних назв, спільних
для української й російської та інших слов'янських мов (Борисов, Данилов,
Кантемир, Кирилов, Миронов, Пивоваров, Пиляєв, Писарев, Тимофіїв, Титов,
але: Нікітін, Ніколаєв, Філіпов – бо вихідні імена не спільними для мов);
- у префіксі при- (Пришвін, Привалов). у суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-
(Голик, Новиков, Гнідий, Станюкович, Голицин, Радищев, Татищев).
5. ЬІ передається через и: Крутих, Черних, Циганков, Чєрнишон,
Малицин.
6. Апостроф пишеться після губних, задньоязикових та р перед я, ю,
є, ї: Ареф'єв, В’яземський, Пом'яловський, Водоп'янов, Григор'єв, Захар'їн,
Лук'янов, Рум’янцев, Юр'єв, але: Воробйов, Соловйов, Рюмін, Пясецький (нема
роздільної вимови).
7. М'який знак, або знак м'якшення (ь) пишеться після м'яких
приголосних д, т, з, с, ц, л, н:
- перед я, ю, є, ї: Дьяконов. Саласьєв, Ільюшин, Ананьїн,
- перед приголосним: Вольнов, Коньков;
- у кінці слова: Лось, Соболь, Коць,
- у кінцевому суфіксі -ець: Скиталєць, Глуховець,
Стрілець,Сосновець.

3. Правопис складних іменників та прикметників. Правопис

відмінкових закінчень іменників II відміни в родовому відмінку.
Правопис складних слів
Складні слова – це слова, які утворюються з 2-х (дуже рідко 3-х) частин:
лісостеп, євшан-зілля, південноукраїнський. Вони пишуться разом або через
дефіс.
Правопис складних іменників
Разом пишуться складні іменники, які:
1) починаються із пів-, напів-, полу-: півметра, пів'яблука, пів'ями,
півострова, напівавтомат, полумисок, полукіпок (дефіс поставимо лише тоді,
коли за пів- стоїть велика літера: пів-Дніпра, пів-Києва, пів-Європи).
Примітка. Пів- пишемо окремо:
а) коли мовиться про час: пів на шосту, о пів на дев'яту;
б) у словосполученнях на зразок: пів чайної ложки, пів маминої
чашки;
2) починаються із числівників: сорокаріччя, шестиденка;

169
 3) починаються із дієслова у наказовому способі: горицвіт,
зірвиголова, перекотиполе, шибайголова (але квітка люби-мене), прізвища
Нечуйвітер, Убийвовк, Перебийніс і подібні;
4) починаються із запозичень на зразок: авто-, мото-, фото-, біо-, гео-,
радіо-, гідро-, термо-, макро-, мікро-, стерео-, супер-, контр- і подібних:
автогурток, авіалайнер, мотоспорт, радіофізик, біокефір, біосфера, геополітика,
макроекономіка, мікросхема, стереомагнітофон, супер'яхта, контратака (але
контр-адмірал);
5) починаються зі слів мало-, велико-, старо-, ново-, нижньо-, верхньо-
і є власними назвами: Новоукраїнка, Нижньодніпровськ, Малоолександрівка;
6) а також звичайні слова на зразок: лісостеп, водограй, верболіз.
Через дефіс пишуться складні іменники:
1) які означають професії: лікар-терапевт, інженер-механік, генерал-
майор, учитель-фізик (не плутайте із радіофізик);
2) які є біологічними назвами (переважно назвами рослин): мати-й-
мачуха брат-і-сестра, чар-зілля, сон-трава, розрив-трава, рута-м'ята, барвиш-
зілля, євшан-зілля, іван-чай, жук-рогач, заєць-русак;
3) з першою частиною віце-, екс-, максі-, міні-, міді-, обер-, лейб-:
віце-президент, екс-чемпіон, лейб-медик, міні-спідниця, максі-пальто (але
спідниця міні, пальто максі);
4) іменники на зразок: хліб-сіль, батько-мати, гуси-лебеді, жар-птиця,
дівич-вечір, козир-дівка, щастя-доля, журба-розпука. Ці слова означають одне
поняття: батько-мати – це батьки, гуси-лебеді – казкові птахи, хліб-сіль –
символ гостинності;
5) якщо спочатку стоїть назва, а далі саме слово: Дніпро-ріка,
Ведмідь-гора, айстра-квітка (коли ці слова міняються місцями, то вони
пишуться окремо: ріка Дніпро).
Зауваження. Для того щоб легше зрозуміти правопис складних іменників
через дефіс, погляньте на ілюстрацію і запам'ятайте таке: ці слова завжди
означають одне поняття, вказують на один об'єкт.
Наприклад, учитель-фізик, режисер-новатор (це одна людина), народ-
воїн, народ-трудівник (один народ).

Такі складні іменники вимовляються як одне слово, без паузи між

частинами.

Правопис складних прикметників

Разом пишуться прикметники:
1) які походять від складних іменників, що пишуться разом: лісостеп –
лісостеповий чорнозем – чорноземний;

170
 2) першого частиною яких є числівник: восьмиградусний,
п'ятиповерховий.
Сюди належать слова, які закінчуються па -сотий, -тисячний, -
мільйонний: п'ятисотий, двадцятитисячний, стодвадцяти п'ятимільйонний.
Не плутайте їх із числівниками, які відповідають па питання скільки? і
пишуться окремо: сто двадцять п'ять мільйонів;
3) утворені від словосполучень, у яких від одного слова до іншого
можна поставити питання: правий (який?) берег – правобережний, кисле
(яке?) молоко – кисломолочний або молочнокислий, нафту (що?)
переробляти – нафтопереробний, машини (що?) будувати –
машинобудівний;
Часто трапляються помилки в написанні таких прикметників:
південноукраїнський, західноукраїнський, східнослов'янський,
західноєвропейський, кримськотатарський тощо.
Вони пишуться разом, тому що утворені за таким же принципом:
Південна Україна – південноукраїнський, кримські татари –
кримськотатарський, східні слов'яни – східнослов'янський;
4) якщо першою частиною є прислівник (відповідає на питання як?, де?):
вищезгаданий, високоавторитетний, малонаселений, вічнозелений,
широковідомий, але вічно юний, всесвітньо відомий.
Є словосполучення, які дуже схожі на такі прикметники, але пишуться в
два слова: суспільно корисний, соціально необхідний, суспільно шкідливий,
діаметрально протилежний, обернено пропорційний, прямо пропорційний,
прямо протилежний, чітко окреслений, щиро вдячний, щедро обдарований,
густо помежований.
У таких словосполученнях наголос падає на 1-ше слово, і воно паузою
відокремлюється від наступного.
Через дефіс пишуться прикметники:
1) які означають кольори і смаки: світло-рожевий, ніжно-блакитний,
густо-малиновий, нейтрально-жовтий, кисло-солодкий, гірко-солоний.
Винятки: жовтогарячий, червоногарячий (бо слово гарячий не є
назвою кольору). Зверніть також увагу на прикметники сніжно-білий та
білосніжний.
2) з першою частиною на -ико, -іко: фізико-технічний, хіміко-
біологічний, історико-краєзнавчий;
3) з першою частиною воєнно-, військово-: воєнно-стратегічний,
військово-спортивний.
Винятки: військовозобов'язаний, військовополонений та іменник
військовослужбовець;
4) утворені від словосполучень, у яких слова не залежні одне від
одного (між ними можна поставити сполучник і): навчально-виховний
(навчальний і виховний), культурно-освітній (культурний і освітній),
атомно-молекулярний, соціально-економічний.
Запам'ятайте слова: всесвітньо-історичний, народно-визвольний,
літературно-художній;
171
 5) які означають назви проміжних сторін світу: північно-східний,
південно-західний (норд-ост, зюйд-вест);
Примітка. Для того щоб не плутати
слова на зразок південноукраїнський і
південно-західний, північноамериканський і
північно-східний, зверніть увагу на
ілюстрацію (компас) і запам'ятайте таке:
якщо поєднуються слова, які знаходяться на
компасі, то такий прикметник завжди
пишеться через дефіс. Якщо у прикметнику
лише перша частина пов'язана із компасом,
то він пишеться разом (крім Південно-Африканська Республіка).
До речі, всі попередні правила (крім винятків), за якими прикметники
пишуться через дефіс, можна об'єднати в одне, а саме: частини такого
прикметника рівноправні, і між ними можна вставити сполучник і.
Наприклад: жовтий і блакитний – жовто-блакитний, фізичний і технічний –
фізико-технічний, військовий і спортивний – військово-спортивний,
південний і східний – південно-східний;
6) утворені від повторення основ: білий-білесенький, милий-премилий,
сама-самісінька (не плутайте їх із словами всяка всячина, святая святих).

Закінчення іменників
Родовий відмінок однини іменників чоловічого роду II відміни
Закінчення цих іменників залежить від їхнього значення. Закінчення -а (-
я) мають іменники, що у переважній більшості означають назви конкретних
осіб, предметів, машин, рослин, міст. І навпаки, закінчення -у (-ю) мають
іменники, що означають абстрактні, збірні поняття, явища природи тощо.
Закінчення -а (-я) мають:
1) прізвища людей: пана Мороза, депутата Вітра, письменника Куліша (у
значенні страва - кулешу);
2) назви частин людського тіла: зуба, мізинця, суглоба, таза, торса,
шлунка (але мозку);
3) назви населених пунктів: Миргорода, Тернополя, Павлограда,
Парижа, Пирятина, Лондона, Марселя (але Кривого Рогу, Кам'яного Броду,
Зеленого Гаю);
4) назви дерев: горіха, дуба, каштана, клена, лимона, явора, ясена (від
ясен), ясеня (від ясень);
5) назви мір довжини, ваги, часу тощо: метра, кілометра, гектара,
грама, кілограма, літра, центнера, мільйона, понеділка, вівторка, долара (але
віку, року);
6) терміни точних наук: атома, вектора, конуса, ромба, інтеграла;
7) назви конкретних предметів: барабана, компаса, рушника, мотора,
фільтра, брелока, бюлетеня;
8) назви споруд з наголосом на закінченні: гаража, бліндажа, куреня,
млина, хліва;
172
 9) назви транспортних засобів: автомобіля, автобуса, тролейбуса,
поїзда, самоскида
Закінчення -у (-ю) мають:
1) назви установ, закладів: інституту, університету, коледжу, кінотеатру,
заводу;
2) назви речовин, матеріалу: граніту, базальту, меду, піску, пластиру,
кисню, водню;
3) назви почуттів та станів організму: болю, жалю, сміху, суму, грипу,
кору, нежитю;
4) назви явищ природи: вітру, дощу, грому, снігу, бурану, морозу,
туману;
5) назви ігор, танців: баскетболу, волейболу, футболу, тенісу, вальсу,
фокстроту (але гопака, квача);
6) збірні назви: батальйону, колективу, хору, оркестру, ансамблю,
екіпажу, товару; вишняку, сушняку, чагарнику, очерету;
7) назви рослин (крім дерев): барвінку, бузку, звіробою, щавлю,
ячменю;
8) абстрактні назви: інтелекту, імпульсу, гуманізму, модернізму,
імпресіонізму;
9) літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру, міфу, роману,
стилю, сюжету, фейлетону;
10) просторові назви: лісу, гаю, майдану, степу, лиману, регіону (але у
зменшених формах -а: майданчика, ліска);
11) географічні назви: Афганістану, Ірану, Китаю, Єгипту, Донбасу,
Криму, Сибіру, Дунаю, Єнісею, Байкалу, Далекого Сходу
Примітка. Закінчення деяких однозвучних іменників залежить від
наголосу та значення: моста і мосту, стола і столу, двора і двору, плота і плоту,
а також паркана і паркану; акта (документ) і акту (дія), Амура (бог кохання) і
Амуру (річка), блока (часина споруди) і блоку (об'єднання когось, чогось),
буряка, соняшника, каменя, інструмента (одиничне) і буряку, соняшнику,
каменю, інструменту (збірне), листопада (місяць) і листопаду (опадання листя)
тощо.

4. Правопис прислівників.
Прислівники відповідають на питання як?, де?, коли?, куди?, чому?,
навіщо? і подібні. Пишуться вони разом, окремо і через дефіс.
Розглянемо випадки, коли прислівники пишуться разом.
1. Якщо вони вказують напрямок і відповідають на питання куди?,
де?, звідки?: уверх, угору, догори, зверху, згори, униз, донизу, спіднизу,
позаду, вліво, ліворуч, праворуч, управо, спереду, попереду, убік.
Примітка. Співзвучні з прислівниками слова у середині, в середині, з
боку будуть писатися окремо, якщо за ними стоятиме іменник у родовому
відмінку:
У середині живота щось заболіло.
З боку Дніпра повіяло прохолодою.
173
 Згори напишемо окремо лише тоді, коли йтиметься про гору, на яку
можна підніматися або спускатися з неї.
Порівняйте: Згори світить сонце. Діти з'їжджають з гори на санчатах.
2. Прислівники, які означають часові проміжки й відповідають на питання
коли?
ввечері(увечері), Але: на світанку,
звечора, до обіду,
вночі, поночі, під вечір
опівночі
запівніч вдосвіта,

зранку,
засвітла,
вранці,
(уранці),
вдень,
опівдні,
надвечір
3. Прислівники, які називають пори року:
взимку (узимку), навесні, напровесні, влітку(улітку), восени.
4. Прислівники, утворені таким чином: у, в, на + числівник: удвоє,
утричі, уп'ятеро, надвоє, натроє, уперше, вдруге...
5. Прислівники, утворені за допомогою часток: аби-, ані-, де-, чи-, що-,
як-: абиде, абиколи, аніде, чимало, щодня, дедалі, деінде, якнайкраще,
якнайдужче, якомога, якраз (але як треба, як слід).
Примітка 1. Ці частки легше запам'ятаються, якщо звернути увагу на
те, що розташовані вони в алфавітному порядку (від а до я).
Примітка 2. Якщо частка що- стоїть на початку слова, то пишеться
разом, якщо у кінці – окремо. Порівняйте: щодня, щоночі, щороку і тому що,
дарма що, хіба що (крім якщо, тощо, абощо).
6. Деякі прислівники треба запам'ятати: віднині, донині, відтепер,
дотепер, доволі, поволі (те саме, що і повільно), мимоволі, вроздріб
(уроздріб), врозліт (урозліт), врозріз (урозріз), всмак (усмак), додому,
дотла, назустріч, навідріз, надворі (знадвору, надвір), докупи, услід,
споконвіку (споконвіків), спочатку, напочатку, наостанок, напам'ять
насамкінець, насамперед, нарізно, напрокат, позаторік, тимчасово,
спрожогу, спідлоба, запанібрата, натщесерце, навшпиньках, чимдуж,
чимраз.
Примітка 1. Назустріч напишемо окремо, якщо далі стоятиме
прийменник з: на зустріч з письменником, на зустріч з сином. Примітка 2. З
початку (на початку) напишемо окремо, якщо за ними стоятиме іменник у
родовому відмінку: з початку весни; на початку уроку
Окремо пишуться:

174
 1. Прислівники, які утворені з двох однакових основ з прийменниками у,
в, по між ними: рік у рік, день у день, плече в плече, раз по раз.
2. Прислівники, які складаються із 4-х компонентів: з боку на бік, з
дня на день, з краю в край, з ранку до вечора.
3. Прислівники, у яких друге слово стоїть в орудному відмінку, тобто
відповідає на питання чим?: кінець кінцем, тим часом, таким чином, сама
самотою.
4. Прислівники, утворені за такою схемою: по + збірний
числівник: по двоє, по троє, по четверо, але поодинці.
5. Прислівники, які пов'язані з емоційним станом людини: на жаль,
на диво, на щастя, на сором, на радість, на прощання, на самоті, на сміх, на зло
(але зозла).
6. Деякі прислівники запам'ятаємо: до вподоби, до останку, до
побачення, в цілості, в цілому, в основному, в унісон, на відмінно, на
виплат, на поталу, на поруки, на виріст, на диби, на ура, на віки вічні, у
стократ.
Через дефіс пишуться:
1. Прислівники, утворені таким способом: по + порядковий числівник:
по-перше, по-друге, по-третє.
2. Прислівники, утворені за такою схемою: по + -ому, -єму, -ки: по-
нашому, по-братньому, по-моєму, по-українськи, по-батьківськи (але по
батькові).
Увага! Прислівники по-нашому, по-вашому, по-осінньому і подібні
не плутайте зі словами, котрі схожі на них, але не є прислівниками і тому
пишуться окремо.
Порівняйте: По-нашому не вийшло. По нашому подвір'ю бігали діти.
3. Прислівники, які утворюються за допомогою часток будь-, небудь-,
казна-, хтозна-: будь-де, коли-небудь, казна-куди, хтозна-як.
Порада. Запам'ятаймо ці частки так: казна-, хтозна-, будь-, небудь- про
дефіс не забудь!
Примітка. Правопис цих часток не залежить від місця розташування (на
початку слова чи в кінці). Вони завжди пишуться через дефіс.
4. Прислівники, які утворені з двох однакових або близьких за
значенням основ із службовим словом між ними або без нього: всього-на-
всього, де-не-де, коли-не-коли, як-не-як, пліч-о-пліч, віч-на-віч, зроду-
віку, не сьогодні-завтра, неждано-негадано, врешті-решт, вряди-годи,
мало-помалу, сяк-так, будь-що-будь, з давніх-давен, з діда-прадіда, без
кінця-краю, повік-віки, а також на-гора, по-латині (але сам на сам, так на
так).
Увага! Подивіться ще раз на правопис прислівників, пов'язаних із
словом віки:
а) споконвіку (споконвіків), навіки;
б) повік-віки;
в) на віки вічні.

175
 Примітка 1. Зверніть увагу на те, що прислівники, пов'язані із словом
сам, пишуться окремо: а) сама самотою; б) на самоті; в) сам на сам; г) сам по
собі.
Примітка 2. Згадайте, там де є прийменники у, в, по, прислівники
пишуться окремо: день у день.

Перевірте свої знання

1. Наука, яка вивчає правила написання слів, – це:
1) орфоепія;
2) морфологія
3) лексикологія;
4) орфографія.
2. За фонетичним принципом правопису:
1) подовження в усній формі фіксується як подвоєння в писемній
формі мовлення;
2) подовження в усній формі не фіксується на письмі;
3) подовження в усній формі частково передається як подвоєння в
писемній формі мовлення.
3. Складні слова пишуться через дефіс:
1) якщо вони складаються з двох або більше однорідних частин,
об'єднаних в одне поняття сурядним зв'язком;
2) якщо дві (або більше) частини слова з'єднані між собою інтерфік -
сами -о- або -є-
3) якщо вони з'єднані підрядним зв'язком.
4. Складні слова пишуться разом:
1) якщо дві (або більше) частини слова з'єднані між собою інтерфік -
сами -о- або -є-
2) якщо вони означають одне нерозривне поняття і між частинами
складного слова не можна вставити сполучник сурядності;
3) якщо вони складаються з двох або більше однорідних частин,
об'єднаних в одне поняття сурядним зв'язком.
5. Закінченням -а у родовому відмінку іменників чоловічого роду
другої відміни однини фіксується:
1) просторові географічні об'єкти;
2) конкретні предмети, на які можна показати або які мають точний
вимір, і точкові географічні об'єкти;
3) узагальнені об'єкти, що не мають конкретного виміру.
6. Закінченням -у у родовому відмінку іменників чоловічого роду
другої відміни однини фіксується:
1) точкові географічні об'єкти;
2) конкретні предмети, на які можна показати, і точкові географічні
об'єкти;
3) предмети, на які не можна показати, узагальнені об'єкти і ті, що не
мають точного виміру, а також просторові географічні об'єкти.

176
 7. Виберіть правильний варіант передачі російських прізвищ, імен та по
батькові Ёлкин, Геннадиевич, Иосиф:
1) Єлкін, Геннадієвич, Іосиф;
2) Йолкин, Генадійович, Йосиф;
3) Йолкін, Геннадійович, Йосип.
8. У якому рядку всі іменники в родовому відмінку мають закінчення -у
(-ю)?
1) щебет, друкар, спомин, свинець, букет;
2) бузок, діагноз, товар, край, авіатор;
3) абзац, лан, оркестр, гнів, Париж;
4) сибір, сантиметр, натовп, Лондон, рід;
5) інвентар, інтерес, баскетбол, кисень, університет.
9. Виберіть рядок, у якому всі іменники в родовому відмінку залежно від
значення можуть мати закінчення -а (-я) або -у (-ю).
1) апарат, листопад, пояс, топаз, Кабул;
2) папір, клуб, нефрит, орган, алюміній;
3) Алжир, діамант, тик, механізм, конвоїр;
4) володар, замок, узвар, радар, камінь;
5) аметист, чавун, сік, ліс, лісок.
10. У якому рядку допущено помилку в правописі прислівників?
1) день у день, без кінця-краю, віч-на-віч, не до вподоби, казна-де;
2) на зло, зозла, час від часу, без упину, безперестанку;
3) у стократ, по-друге, як-небудь, рік у рік, навиворіт;
4) по двоє, вдвох, десь-то, до ладу, на жаль;
5) по-моєму, по-зимовому, хтозна-коли, будь-де, рік-у-рік.
11. Наука, яка вивчає правила вимови слів, - це:
1) орфоепія;
2) морфологія
3) лексикологія;
4) орфографія.
12. Виберіть правильний варіант вимови слів щороку, підпис, любов,
голова:
1) [шчороку], [п'ідпис], [л'убоу], [голова];
2) [щороку], [п'ітпис], [л'убов], [галава];
3) [шчароку], [п'ітпис], [л'убов], [голова].

Контрольний тест
1. З яких розділів складається правопис кожної мови?
2. Що ви знаєте про становлення українських графічних, орфографічних,
пунктуаційних норм?
3. Яку значення «Українського правопису», прийнятого 1928 року, в
історії української мови? Яка його доля?
4. Розкрийте суть понять «орфограма», «орфографічне правило»,
«принципи правопису».

177
 5. Сформулюйте правила правопису прізвищ, імен та по батькові в
українській мові.
6. Сформулюйте правила передачі російської букви «и» в основах
власних назв.
7. Сформулюйте правила передачі російської букви «е» в основах
власних назв.
8. Основні правила написання складних слів.
9. Що вивчає орфоепія? Сформулюйте основні правила української
орфоепії.

Тема 4.2. Морфологічні норми сучасної української

літературної мови, варіанти норм
1. Особливості використання різних частин мови у професійному
спілкуванні. Іменники на позначення професій, посад, звань.
2. Відмінювання прізвищ, імен, по батькові, географічних назв.
3. Рід, число невідмінюваних іменників.
4. Особливості використання займенників у діловому мовленні.
5. Узгодження прикметників з іменником на означення певних
професій.
6. Числівники в діловому мовленні: написання цифрових даних у
професійних текстах.
7. Безособові конструкції з дієслівними формами на -но, -то.
8. Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по в
діловому мовленні.

Література
1. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К.,
2000.
2. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – 4-те вид., доповн. –
X., 2003.
3. Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс української мови. –
К., 1993.
4. Мацько Л.І. Кравець Л.В. Культура українського фахового
мовлення: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007.
5. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного
спілкування: Навч. посібн. 2-е вид. – К., 2007.
6. Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища. – К., 1966.
7. Український правопис / ПАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.
Потебні; Ін-т української мови. – К., 2000.
8. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Підручник. – К., 2003.

1. Особливості використання різних частин мови у професійному

спілкуванні. Іменники на позначення професій, посад, звань.

178
 Слово реалізує свої емоційно-експресивні і семантичні можливості в
контексті. І хоч ділове мовлення позбавлене емоційності, багатство
(різноманітність) форм має стилістичні функції, які будуть тим вдаліше
реалізовані, чим точніше вони будуть вибрані.
У практичному мовленні важливо чітко (автоматично) вибирати один із
варіантів форм іменних чи дієслівних мовних одиниць. Це можливе за умови
знання не лише правил мови, а й її норм.
Підвищення рівня культури мовлення передбачає відновлення та
систематизацію знань також і з морфології, центральне місце в якій займає
вчення про частини мови.
Морфологія являє собою складну систему, у якій взаємодіє лексичний
склад мови. Але пізнання цієї системи здійснюється через слово, бо в ньому
реалізується певне значення, воно є носієм національних граматичних ознак та
засобом організації і вираження думки. Іншими словами, об'єктом морфології є
слово як частина мови, тобто як засіб вираження певного частиномовного
значення, як зосередження типових граматичних значень і граматичних форм,
як засіб вираження певних синтаксичних зв'язків.
Частиною мови прийнято називати клас (групи) слів, що мають спільне
частиномовне значення, тотожний набір граматичних ознак і здатність вступати в
однакові синтаксичні зв'язки й виконувати ту ж саму синтаксичну функцію. За
значенням, набором граматичних ознак і синтаксичною функцією всі слова
української мови прийнято поділяти на три групи. Першу становлять самостійні,
або повнозначні частини мови: іменники, прикметники, числівники,
займенники, дієслова і прислівники.
До другої групи належать прийменники, сполучники і частки, тобто
службові частини мови, що об'єднують слова, які позбавлені номінативного
значення і служать лише для вираження різних відношень між повнозначними
словами, тобто для реалізації зв'язків між членами речення, словосполученнями і
реченнями та надання додаткових семантичних, модальних і експресивних
відтінків окремим словам та різним синтаксичним одиницям.
Третя група частин мови представлена вигуками, що не мають
номінативного значення, проте служать для вираження різних емоцій і
волевиявлення.
Найбільшої уваги заслуговують повнозначні частини мови, зокрема
система їх словозміни.
Іменник – це самостійна повнозначна частина мови, яка виражає
значення предметності в граматичних категоріях роду, числа, відмінка і
відповідає на питання хто? що?
Рід – це одна із найважливіших категорій іменника. Іменники української
мови, які вживаються у формі однини, мають рід – чоловічий, жіночий,
середній. Його визначають з увагою на лексичне значення та формальні
показники (закінчення).
Лексичне значення слова впливає на визначення роду іменників, що є
назвами осіб. Помилки щодо вживання часто виникають через неправильне
розуміння їх функціонального навантаження: багато цих іменників є назвами
179
осіб за професією, родом занять, посадою, званням, їх використовують для
позначення чоловіків і жінок, напр.: банкір, викладач, декан, депутат,
заступник, міністр, начальник, нотаріус, професор та ін. Використання
іменників чоловічого роду для називання осіб жіночої статі пов'язане з
наявністю / відсутністю мовних засобів означення цієї статі.
Якщо їх немає, то узгоджене означення та присудок мають форму
чоловічого роду, напр.: Наш керівник повернувся з відпустки. Форми жіночого
роду набуває дієслово-присудок за умови наявності власного жіночого імені чи
прізвища, займенника вона або інших синтаксичних показників, напр.: Наш
керівник Марія Лозова першою привітала мене з призначенням на нову посаду.
Рідше трапляються у мовленні випадки, коли іменники жіночого роду,
переважно це назви жіночих професій, використовують на позначення осіб
чоловічої статі. Граматична форма роду іменника не змінюється від реальної її
спрямованості на чоловіка: порядок застосування аналогічний до іменників
чоловічого роду, пор.: Наша няня Марія захворіла але Наша няня Андрій
захворів.
Окремо слід виділити іменники чоловічого роду прикметникового та
дієприкметникового походження, утворені за словотвірною моделлю російської
мови або запозичені з неї, напр.: керуючий, завідуючий, командуючий,
виступаючий, віруючий. Якщо в українській мові є похідні іменники «із
завершеною іменниковістю» стосовно граматичного роду, то немає потреби
використовувати субстантиви, напр.: завідувач, командувач.
Іменників спільного (чоловічого і жіночого) роду із подібним значенням є
мало, напр.: голова, колега, листоноша, староста, суддя та деякі інші. їхня
граматична форма цілком відображає пов'язане з позамовною дійсністю
розрізнення статей, пор.: Наш листоноша приніс пошту і Наша листоноша
принесла пошту.
Виділяють кілька груп іменників, у морфологічній формі яких не
закладене розмежування за статтю:
1) назви наукових ступенів і звань, напр.: доктор, кандидат,
професор, доцент, науковий співробітник;
2) офіційні, адміністративні, посадові назви, напр.: президент, посол,
прем'єр, прем'єр-міністр, член уряду, депутат, профспілковий діяч;
3) назви осіб за військовими спеціальностями, напр.: воїн, боєць,
офіцер, пілот, майор, капітан, міністр оборони;
4) інші найменування соціально-оцінного типу, напр.: лауреат, ін-
женер, інженер-будівельник, консультант, етнограф, інспектор тощо.
Отже, в українській мові, окрім іменників чоловічого, жіночого на
позначення професій, посад, звань, є іменники середнього й парного родів:
студент – студентка, аспірант – аспірантка, патріот – патріотка,
письменник – письменниця, учитель – учителька, редактор – редакторка;
іменники спільного роду: сиротина, симпатяга, добряка, розумака, трудяга,
нероба, незграба, волоцюга, недотепа, єхида, непосида, ненажера, просторіка,
нездара, хитрюга, хапуга, друзяка – це т.зв. фемінативи; іменники
потенційного роду (середнього): базікало, ледащо, мурло, мазило, брехло.
180
 Процес творення похідних іменників жіночого роду не є простий. Треба
уважно стежити за тим, щоб не порушити семантичної та формальної
співвіднесеності, напр.: друкар і друкарка, секретар і секретарка. Варто
зважати на контекст уживання таких назв професій, напр.: Зарахувати на
посаду друкаря офсетного друку Кравець Л.П. і Зарахувати на посаду
друкарки-референта Кравець Л.П.
Для виділення родостатевих протиставлень іноді послуговуються назвами
типу жінка-міністр, жінка-банкір, жінка-економіст. Уживаючи такі складні
найменування в мовленні, слід пам'ятати, що граматичну форму роду
програмує основне слово, щодо якого прикладка є означенням, напр.: У
парламенті виступала жінка-міністр.
Показниками роду таких іменників здебільшого є словотворчі суфікси. За
допомогою суфіксів утворюються співвідносні іменники жіночого роду від
іменників чоловічого роду на позначення осіб за фахом, суспільною діяльністю,
національністю, територіальною належністю тощо, напр.: економіст –
економістка, прем'єр – прем'єрка, депутат – депутатка, завідувач –
завідувачка. Особливо широко функціонують вони в розмовному мовленні,
часто їх не фіксують словники. У мовленні, особливо діловому, неприйнятними
є форми професорка, викладачка, начальниця.
Суфікс -к(а) витісняє в розряд пасивних формант -ис(а), який раніше
активно використовувався в процесі творення співвідносних родових форм,
напр.: директор –директриса, актор – актриса. Він конкурував з суфіксом -
ш(а) як носієм значення «дружина відносно свого чоловіка», напр.: професор –
професорша. Випадків суфіксів-дублетів на позначення осіб жіночої статі за
професійною ознакою небагато, напр.: директор – директорка, і директриса, і
директорша. Усі сучасні словники вказують на розмовний відтінок у їх
значенні.

2. Відмінювання прізвищ, імен, по батькові, географічних назв.

Українською мовою доводиться писати українські й іншомовні імена та
прізвища, серед яких можуть бути слова незмінювані.
Українські чоловічі та жіночі імена, що закінчуються на -а, -я,
відмінюються як відповідні іменники І відміни:
Н. Ілля, Наталя, Микола, Ганна,
Р. Іллі, Наталі, Миколи, Ганни,
Д. Іллі, Наталі, Миколі, Ганні,
З. Іллю, Наталю, Миколу, Ганну,
О. Іллею, Наталею, Миколою, Ганною,
М. Іллі, Наталі, Миколі, Ганні,
Кл. Ілле! Наталю! Миколо! Ганно!
Українські чоловічі імена, що закінчуються на приголосний та
відмінюються як відповідні іменники II відміни:
М'яка група Тверда група Мішана група
Н. Сергій, Ігор, Олег, Петро, Тиміш,
Р. Сергія, Ігоря, Олега, Петра, Тимоша
181
 Д. Сергієві, Ігореві, Олегові, Петрові, Тимошеві
(-ю) (-ю) (-у) (-у) (-у)
З. Сергія, Ігоря, Олега, Петра, Тимоша,
О. Сергієм, Ігорем, Олегом, Петром, Тимошем,
М. Сергієві, Ігореві, Олегові, Петрові, Тимошеві
(-ю) (-ю) (-у) (-у) (-у)
Кл. Сергію! Ігоре! Олег! Олеже! Петре! Тимоше!
Українські жіночі імена, які закінчуються на приголосний, відмінюються
як відповідні іменники III відміни:
Н. Любов, Нінель,
Р. Любові, Нінелі,
Д. Любові, Нінелі,
З. Любов, Нінель,
О. Любов’ю, Нінеллю,
М. Любові, Нінелі,
Кл. Любове, Нінеле,
Імена по батькові в українській мові теж мають свої особливості:
Чоловічі імена по батькові утворюються суфіксом -ович: Петрович,
Васильович, Мусійович, Андрійович. Олексійович, жіночі імена по батькові
утворюються суфіксом -івна (якщо основа скінчується на -й, то на письмі цей
суфікс передається як -ївна): Петрівна, Василівна, Мусіївна, Андріївна,
Олексіївна.
Увага! Ілля – Ілліч (Ілько – Ількович), Іллівна (Ільківна), Лука – Лукич,
Луківна, Хама – Хомич, Хомівна, Яків – Якович, Яківна, Ігор – Ігорович,
Ігорівна, Сава – Савич, Савівна, Микола – Миколайович, Миколаївна (хоч було б
правильно Миколович, Миколівна), Григорій (І'ригор) – Григорович, Григорівна,
Григорїївна, Кузьма – Кузьмич, Кузьмович, Кузьмівна).
Відмінюються імена по батькові так:
Н. Миколайович, Лукич, Петрівна, Андріївна,
Р. Миколайовича, Лукича, Петрівни, Андріївни,
Д. Миколайовичу (-еві), Лукичу(-еві), Петрівні, Андріївні,
З. Миколайовича, Лукича, Петрівну, Андріївну,
О. Миколайовичем, Лукичем, Петрівною, Андріївною,
М. Миколайовичу(-еві), Лукич(-еві), Петрівні, Андріївні,
Кл. Миколайовичу! Лукичу! Петрівно! Андріївно!
Українські та інші слов'янські прізвища, що мають закінчення
іменників І відміни (чол. і жін.), відмінюються як іменники І відміни, а
прізвища із закінченням іменників II відміни відмінюються за зразками
відмінювання відповідних іменників II відміни:
Н. Майборода, Швець,
Р. Майбороди, Швеця,
Д. Май бороді, Швецю (-еві),
З. Майбороду, Швеця,
О. Майбородою, Швецем,
М. (на) Майбороді, Швецю (-еві),
182
 Кл. Майбородо! Швець!
Жіночі прізвища іменникового типу з кінцевим твердим або м'яким
приголосним, а також на -й та -о не змінюються:
Н. Оксана Тугай, Ганна Глібко, Інна Пономаренко,
Р. Оксани Тугай, Ганни Глібко, Інни Пономаренко,
Д. Оксані Тугай, Ганні Глібко, Інні Пономаренко,
З. Оксану Тугай, Ганну Глібко, Інну Пономаренко,
О. Оксаною Тугай, Ганною Глібко, Інною Пономаренко,
М. (на) Оксані Тугай, Ганні Глібко, Інні Пономаренко,
Кл. Оксано Тугай! Ганно Глібко! Інно Пономаренко!
Прізвища у формі нечленних прикметників (коротких) і прикметників
(Глух, Куц, Молод, Бажай, Кохан, Рубан, Скидам) у сучасній українській мові
повністю субстантивувалися, утративши схожість із прикметниками й набувши
граматичних ознак іменників. Чоловічі прізвища цього типу відмінюються як
іменники II відміни, жіночі не змінюються.
Н. Кохан, Глух, Марія Куц,
Р. Кохана, Глуха, Марії Куц,
Д. Кохану(-ові) Глуху(-ові), Марії Куц,
З. Кохана, Глуха, Марію Куц,
О. Коханом, Глухом, Марією Куц,
М. (на)Кохану(-ові), Глуху (-ові), Марії Куц,
Кл. Кохан! Глух! Маріє Куц!
Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій відмінюються як відповідні
прикметники чоловічого та жіночого родів (твердої та м'якої груп):
Н. Смутний, Задорожній, Смутна, Задорожня,
Р. Смутного, Задорожнього, Смутної, Задорожньої,
Д. Смутному, Задорозньому, Смутній, Задорожній,
З. Смутного, Задорожнього, Смутну, Задорожню,
О. Смутним, Задорожнім, Смутною, Задорожньою,
М. Смутному, Задорожньому, Смутній, Задорожній,
Кл. Смутний! Задорожній! Смутна! Задорожня!

Географічні назви поділяються на власні й невласні. Невласні – це

географічна номенклатура: місто, село, селище, хутір, пагорб, хребет, долина,
яр, річка, струмок, море, озеро. Власні географічні назви позначають єдині,
індивідуалізмі реальні об'єкти: Київ, Одеса, Чернівці; Дніпро, Псьол, Прут;
Картати, Альпи; Балхаш, Байкал. Чимало географічних назв передається
словосполученням: Нова Ушиия, Старі Бросківці, Великий Токмак, Західна
Європа, Північний Урал, Сухий Яр, Великі Луки, Біла Церква; мис Доброї Надії.
Географічні назви здебільшого не перекладаються (бо повинні виділяти
один предмет з групи подібних). Вони транслітеруються, Неаполь, Алмати,
Аюдаг (Ведмідь-гора), Каракум (Чорні піски) та ін. і І розкладаються тільки на: а)
номенклатурні (родові) назви: гора, затока, море; океан, півострів, напр.:
Ватиканський півострів, Тихий океан, Аравійське море, протока Гудзон; б)

183
слова на означення сторін світу, що входять до складу власних назв: Південний
Буг, Південна Кароліна, Північна Буковина.
Щодо відмінювання, то всі географічні назви відмінюються, але не всі
змінюються. Не змінюються іншомовні назви на -є, -е, -о, -і, -ї, -у, -ю, -а (окремі):
Фрунзе, Туапсе, Улан-Уде, Порт-Луї, Нікарагуа, Семуа, Папуа, Сан-
Франциско, Хельсінкі, Капрі, Тбілісі.
Назви з початковими компонентами Спас-, Усть-, Соль-,
відприкметниковими іменниками на -ово, -ево (-сво), -іно (-їно), а також
побудовані як прикладки чи утворені від імені та прізвища або двох імен
змінюються в другій частині (Усть-Абакана, Спас-Клепікам, Соль-Ілецьку,
Івано-Франківську, Михайло-Коцюбинським, Орєхово-Зуєва, Сапун-горі, але
Бугом-рікою, Амуром-рікою). Інші назви-сполучення змінюються в обох
частинах (Кам'янця-Подільського, Петропавловську-Камчатському, Білою
Церквою, Новою Ушицею). Напр.:
Н. Скала-Подільська, Рава-Руська
Р. Скали-Подільської, Рави-Руської
Д. Скалі-ПодІльськіЙ, РавІ-Руській
3. Скалу-Подільську, Раву-Руську
О. Скалою-Подільською, Равою-Руською
М. (у) Скалі-Подільській, Раві-Руській
Кл. Скало-Подільська! Раво-Руська!
Іншомовні назви із закінченням на приголосний змінюються в другій
частині {Іст-Лондону(-ові), Лос-Анжелесом). Напр.:
Н. Улан-Батор, Буенос-Айрес
Р. Улан-Батора, Буенос-Айреса
Д. Улан-Батору, Буенос-Айресу
З. Улан-Батор, Буенос-Айрес
О. Улан-Батором, Буенос-Айресом
М. (в) Улан-Баторі, Буенос-Айресі
Кл. Улан-Батор! Буенос-Айрес!
(поет. Улан-Баторе!) (поет. Буенос-Айресе!)
Усі географічні назви ставляться в тому відмінку, якого вимагає контекст.
Географічні назви, ужиті без номенклатурних слів, обов'язково змінюються, а
вжиті з номенклатурною назвою (це практикується частіше), що виражає
синтаксичні зв'язки в реченні, як правило, змінюються, але часом подаються і в
початковій (Н..в.) формі.
У літературі з проблем культури мовлення рекомендується змінювати
географічні назви відповідно до вимог контексту незалежно від того, вжита
вона з номенклатурною назвою чи без неї.
У незмінній (вихідній, номінативній) формі географічна назва залишається
в спеціальній воєнній (військовій) літературі (наказах і зведеннях), у спеціальній
географічній (геологічній, топографічній і т.д.) літературі й тоді, коли це назва
залізничної станції, порту чи астрономічна назва. Порівн.: Луцьком, Бугом, у
Сумах, Альпах, міста Києва, річки Дніпра, містом Чернівцями, селом Мезином,

184
але: (на) станції «Чернівці-Північна», (на) станції «Ромодан», (на) станції
«Лугова» , в порту Одеса, планетою Марс.
Правило відмінюваності тісно пов'язане з нормами відмінювання, напр.:

Н. Пушкшо. Тушино, Шувалово, Сватово,

Р. Пушкіна, Тушина, Шувалова, Сватова,
Д. Пушкіну, Тушину, Ш у валову, Сватову,
З. Пушкіно, Тушино, Шувалово, Сватово,
О. Пушкіном, Тушином, Шуваловом, Сватовом,
М.(у) Пушкіну, Тушину, Шувалову, Сватову,
Кл. Пушкіно! Тушино! Шувалово! Сватово!
Н. Василькове, Сватове, Борисове, Васильків
Р. Василькового, Сватового, Борисового, Василькова
Д. Васильковому, Сватовому, Борисовому, Василькову,
З. Василькове, Сватове, Борисове, Васильків
О. Васильковим, Сватовим, Борисовим, Васильковом
М.(у) Васильковому, Сватовому, Борисовому, Василькові
Кл. Василькове! Сватове! Борисове! Васильків!
Якщо географічна назва маловідома або існує небезпека
нерозрізнення близькоспоріднених назв, то їх треба вживати з
номенклатурною назвою й у вихідній формі (у подальшому контексті
номенклатурне слово випускається, а назва відмінюється), напр.: У селі Соняшники є
олійний комбінат. Містечком Людківці не намилуєшся. Якщо номенклатурне слово
(республіка, провінція, колонія, штати, область, пустиня і т.ін.) не входить до складу
власної назви, то власна назва відмінюється тільки в тому разі, коли вона
складається з одного слова, яке має той самий рід, що й номенклатурне слово:
республіка Франція - у республіці Франції, штат Техас – у штаті Техасі, пустеля
Сахара – у пустелі Сахарі. Порівн.: республіка Іран – у республіці Іран, штат
Вірджинія – у штаті Вірджинія. Якщо перед словами республіка, королівство,
князівство, штат є ще означення, то назва відмінюється в усіх її частинах:
Корейської народно-демократичної республіки, але в нових назвах: Народної
Республіки Мозамбік, Народну Республіку Ангола, Республікою Молдова.
У ділових паперах спостерігається неправомірна тенденція не відмінювати
географічні назви начебто з метою вказати вихідну форму офіційної назви
географічного пункту, не допустити двозначності. Таке вживання навіть у текстах
офіційного характеру граматично не виправдане – граматичні правила
обов'язкові для всіх стилів.
Не відмінюються в документах ті географічні назви, вжиті з
номенклатурною, які складаються з прикметника та іменника (порівн.: у
містечку Кам 'янка-Струмилова, до міста Кривий Ріг, селом Малий Кучурів).
Назви гір, островів та ін. при наявності номенклатурної назви теж не
змінюються (поблизу гори Пік Перемоги, на півострові Камчатка, під мисом
Надія).

3. Рід, число невідмінюваних іменників.

185
 Рід незмінюваних іменників іншомовного походження визначаємо (для
правильного поєднання їх з іншими словами) так:
1. Назви осіб чоловічого або жіночого роду відповідно до статі:
рефері (суддя), інкогніто, леді, мем, сер, сер, протеже, імпресаріо, рантьє,
комі, саамі, кулі (вантажник), портьє, аташе, маестро.
2. Назви істот тваринного світу – чоловічого роду: каплі (собака), поні
(коник), какаду (папуга), шимпанзе (мавпа), коала (ведмідь), зебу (бик), колібрі
(пташка), динго (собака), сапажу (мавпа), фламінго.
3. Назви предметів, опредмечених дій, спеціальні терміни –
середнього роду: кашне, кашпо, ревю, попурі, інтерв'ю, сальто, кредо, сальдо,
сопрано, аріозо.
4. Назви страв – середнього роду, фрикасе, суфле, ескімо, монпасьє,
парфе, бізе, філе, харчо, праліне, рагу.
5. Назви мов – жіночого роду: альді, бенгалі, банту, пушту, урду,
гінді, фіджі, саамі, ідиш, іврит, есперанто.
6. Назви окремих рослин – середнього роду: алое, каланхое, сорго.
Додаткові зауваження щодо визначення роду іменників
І. Рід складних іменників визначається двома способами:
1) за родом відмінюваного слова в іменниках з одним незмінним
компонентом: кафе-автомат (чоловічий рід), крем-сода (жіночий рід) програма-
максимум (жіночий рід)
2) за родом слова, яке має ширше значення в іменниках а двома
відмінюваними компонентами: диван-ліжко (чоловічий рід) замок-блискавка
(чоловічий рід), музей-квартира (чоловічий рід), виставка-продаж (жіночий рід),
сукня-костюм (жіночий рід) крісло-гойдалка (середній рід.
II. Іменники спільного роду (невдаха, бідолаха, сирота, ледащо тощо)
виступають у різних родових формах залежно від статі особи: такий невдаха –
така невдаха, бідний сирота –бідна сирота, великий ледащо – велике ледащо.
III. Рід невідмінюваних географічних назв визначається за родом
загального слова (місто, річка, острів, пустеля тощо): Тбілісі – с.р., бо місто,
Міссурі – ж.р., бо ріка, Кіліманджаро – ж.р., бо гора, Перу – ж.р., бо держава,
Конго – ж.р., бо країна, Банда– с.р., бо море (зелене Сухумі, Батумі, Сочі, Поті,
Кіото, Кутаїсі, Делі (місто); швидка Міссісіпі, Міссурі, Арагві (річка); гостинна
Гаїті, Нікарагуа (держава); висока Кіліманджаро, Ай-Петрі (гора); спекотна
Калахарі, Гобі (пустеля); яскравий Борнео, Капрі, Хоккайдо (острів); глибоке
Ері, Онтаріо (озеро); підступний Страмболі (вулкан)
IV. Рід невідмінюваних абревіатур визначається за родом головного
слова абревіатури: НДІ – науково-дослідний інститут (чоловічий рід) АЕС –
атомна електростанція (жіночий рід), УТ – Українське телебачення (середній
рід)
Число іменників – словозмінна категорія іменника, в основі якої лежить
поняття розчленованої кількості. Більшість іменників позначають предмети, які
піддаються лічбі. Формально семантика «захованості» виявляється в існуванні
співвідносних форм однини і множини іменників, які мають те саме лексичне
значення, напр.: банк – банки, стіл – столи, студент – студенти. Проте є
186
значна кількість іменників, що вживаються тільки в однині, або тільки в
множині.
Тільки в однині вживаються іменники:
а) з матеріально-речовинним значенням, напр.: папір, сталь, пісок,
масло;
б) абстрактні, напр.: піднесення, відповідальність, здоров'я;
в) збірні, напр.: молодь, студентство, професура;
г) власні назви, напр.: Київ, Дніпро, Львів.
Мають форму тільки множини іменники:
а) з матеріально-речовинним значенням, напр.: консерви, парфуми,
ласощі;
б) абстрактні, напр.: гордощі, лестощі, пустощі, відвідини, пере-
мовини;
в) збірні, напр.: фінанси, гроші, кошти;
г) власні назви, напр.: Чернівці, Суми, Карпати;
д) назви відрізків часу, свят, обрядів, напр.: канікули, роковини,
іменини тощо.

4. Особливості використання займенників у діловому мовленні.

Серед інших повнозначних частин мови займенники посідають особливе
місце. Вони ніби продовжують і узагальнюють такі повнозначні частини мови,
як іменник, прикметник і числівник, бо вказують на предмети, ознаки і
кількість, хоча й не називають їх. Займенники хто, що узагальнено
співвідносяться з назвами предметів. Займенник хто націлює мовця на реальну
чи уявну істоту: це відвідувач, інженер, українець, а також вовк, голуб та
водяник, змій, фея. Займенник що передбачає співвідношення з численною
кількістю назв конкретних предметів та абстрактних понять: що – будинок,
стіл, шифр, стагнація. Займенники який, такий співвідносяться з ознаками
предметів: який – білий, веселий, голосний, далекий, досконалий. Те саме
стосується і займенників скільки, стільки – вони кількісно вказують на числове
значення: скільки – один, три, сімдесят, п'ятсот, багато, кілька, кільканадцять.
Займенники групуються як за здатністю вказувати на предмети, ознаки і
кількість, так і за наявністю в них морфологічних ознак. Прийнято поділяти
займенники на дев'ять розрядів: особові, зворотний, питальні, відносні,
неозначені, заперечні, присвійні, вказівні й означальні. За наявністю
граматичних ознак деякі розряди займенників поділяються на дві або й три
групи.

Розряд Лексичний склад Морфологічні ознаки

Особові я, ми, ти, ви особа, число, відмінок
він (вона, воно), вони особа, рід, число, відмінок

Зворотний себе відмінок

Питальні хто? що? відмінок, істота/неістота

187
 який? чий? котрий? рід, число, відмінок
скільки? відмінок
Відносні хто, що, відмінок, істота/неістота
який, чий, котрий рід, число, відмінок
скільки відмінок
Неозначені хтось, дехто, будь-хто, відмінок, істота
що-небудь, абищо... відмінок, неістота
якийсь, деякий, чий-иебудь... рід, число, відмінок
котрийсь, декотрий.
скільки-небудь відмінок
Заперечні ніхто, ніщо відмінок, істота/неістота
ніякий, нічий, нікотрий. рід, число, відмінок
ніскільки відмінок
Присвійні мій, твій, наш, ваш. їхній, свій рід, число, відмінок
його, її рід, число
Вказівні цей, той, такий рід, число, відмінок
стільки відмінок
Означальні весь (увесь), всякий (всяк), рід, число, відмінок
кожний (кожен), сам
(самий),інший

Треба пам'ятати, що в родовому відмінку однини особові займенники я,

ти мають форму мене, тебе з наголосом на другому складі. Але якщо перед
формою родового відмінка цих займенників стоїть прийменник, то наголос у
них переходить на перший склад, порівн.: мене і від (до, з, за...) мене, тебе і
від (до з, за...) тебе.
Місце наголосу змінюється також у формі родового відмінка зворотного
займенника, якщо вона використовується з прийменником, порівн.: себе і від
(до, з, за...) себе
Присвійні займенники його, її, їх, що позначають належність предмета
третій особі однини та множини, зовні збігаються з формами родового відмінка
особового займенника він, вона, воно, вони, порівн.: його книжка і він – його, її
книжка і вона – її, його книжка; воно – його, їх книжка і вони – їх.
Необхідно пам'ятати, що присвійні займенники його, її, його, їх не
змінюються за числами й відмінками. Зміни зазнають лише іменники, з якими
вони вживаються.
У текстах ділового мовлення існують застереження щодо використання
окремих займенників з огляду на їх змістове наповнення чи стилістичне
забарвлення, зокрема:

188
 1. Займенник Ви у стосунку до однієї особи вживають в усному та
писемному діловому мовленні для висловлення поваги, пошани, ввічливості до
особи, якій минуло 16 років, до осіб, старших за посадою.
У документах (заява, доповідна записка, пояснювальна записка, наказах,
розпорядженнях, ділових листах та ін.) намагаються уникати особових
займенників, напр.: Прошу дозволити (звільнити, допустити); Доводжу до
Вашого відома; Наказую; Пропоную; Нагадуємо; Надсилаємо; Повідомляємо.
2. У присутності тих, про кого йде мова, не слід вживати займенники він,
вона. Краще у такій ситуації назвати особу на ім'я чи на ім'я та по батькові або
використати слова пан, добродій.
3. У діловому мовленні часто використовують займенник ми, коли хочуть
уникнути категоричності тону, пом'якшити наказ, прохання, напр.: Ми повинні
дбати про авторитет нашої фірми. Замінюють займенник я на авторське ми в
науковому стилі з метою залучити слухача (читача) до участі в міркуваннях,
напр.: У процесі дослідження ми прийшли до таких висновків. Особливого
забарвлення набуває займенник ми в мові лікаря, за допомогою якого він
наближає себе до пацієнта, напр.: Як ми себе почуваємо?
4. Присвійний займенник свій не вживають, якщо він дублює наявне у
тексті слово, наприклад, прикметник власний, який набув у сучасній
українській літературній мові значення «свій», наприклад, свій власний дім, але
Він перетинається у своєму функціонуванні з... або
Це випадок з власної практики.
5. Потрібно уникати форм орудного відмінка особових займенників для
називання суб'єкта дії, напр.: ми запропонували або було запропоновано замість
нами запропоновано; ви довели або було доведено замість вами доведено.

5. Узгодження прикметників з іменником на означення певних

професій.
Іменники на означення певних професій, називаючи осіб чоловічого й
жіночого роду, можуть відповідно узгоджуватись із залежними словами
прикметникового типу (прикметниками, дієприкметниками, прикметниковими
займенниками чи порядковими числівниками), а також координувати з формою
роду дієслів минулого часу й умовного способу, напр.: Нараду провела
заступник декана факультету Олена Нагірна. Лист підписали старший
викладач Софія Шевчук і професор Інна Іваницька.
Тож слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи
звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді,
наприклад: бухгалтер фірми виявив, старший інспектор комісії записав,
висококваліфікований кухар ресторану переміг;
неправильно правильно
старша викладачка старший викладач
досвідчена інженер досвідчений інженер
нова професорша новий професор
винахідлива капітан винахідливий капітан

189
 Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова,
узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприклад: завідувач
кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...
Слід звертати увагу на контекст уживання професії чи статусу,
наприклад: До кабінету було запрошено секретарку директора Полякову Л. О.
і До кабінету було запрошено секретаря комісії Полякову Л. О.
У конкурсі перемогла відмінниця 8-А класу Гур'єва Л, Г. й У конкурсі
перемогла відмінник народної освіти викладач СШ № 8 Гур'єва Л. Г.
Зарахувати на посаду друкаря офсетного друку Козоріну Р. Ю. та
Зарахувати на посаду друкарки-референта Козоріну Р. Ю.
Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка,
дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця та ін.
Примітки
1. Лише жіночий рід мають такі слова: друкарка, покоївка, праля,
швачка (на відміну від шевця, який шиє лише взуття).
2. Рахівниця – прилад для лічби (не фах).
Наприклад: У концерті виступила народна артистка України Марія
Стеф’юк
Інколи використовуються іменники середнього роду для називання осіб
жіночої статі, напр.: Вона таке ледащо! Позначаючи особу чоловічої статі,
іменники середнього роду ледащо набувають додаткового негативного відтінку,
напр.: Він таке ледащо!, як і, зрештою, займенник воно, який вказує на дорослу
особу обох статей, напр.: Як воно буде вчитися далі?
Визначаючи рід таких іменників, як людина, перевагу слід надавати
формальному показнику роду – закінченню -а, яке вважають основним засобом
вираження значення жіночого роду (усі назви неістот із закінченням -а (-я) – це
іменники жіночого роду). Не треба забувати і про можливість добору означень
прикметникового типу словозміни, напр.: добра, мудра, смілива людина.

6. Числівники в діловому мовленні: написання цифрових даних у

професійних текстах.
Узгодження числівників з іменниками
1. Числівники два, три, чотири, обидва узгоджуються з іменниками
в називному відмінку множини: два брати, три стільці, чотири студенти,
обидва дуби.
2. Іменники із суфіксом -ин-, який зникає у множині (киянин –
кияни, селянин – селяни), узгоджується із числівниками два, три, чотири,
обидва у родовому відмінку однини: два киянина, три львів'янина, чотири
громадянина, обидва селянина. Іменник чоловік (у значенні особа) також має
закінчення -а: два чоловіка (дві особи).
3. Числівник півтора поєднується з іменником у родовому відмінку
однини а числівник півтори – з іменниками жіночого роду в Р.в. однини (ці
слова, як і півтораста, не відмінюються). Напр.: півтора дня, півтора тижня,
півтора рок,у півтора кілометра, півтора ампера, півтори тонни, півтори
сторінки.
190
 4. Дробові числівники узгоджуються з іменниками в родовому
відмінку однини: п'ять сотих гектара, шість десятих метра.
5. У мішаних числівниках іменники узгоджуються із цілим числом:
три з половиною кілометри, п'ять з чвертю літрів.
6. Якщо дробова частина приєднується до цілої сполучником і, то
іменник узгоджується з дробовою частиною: дві цілі і п'ять десятих метра,
шість цілих і сім десятих гектара.
7. Іменники IV відміни (хлоп'я, теля, курча тощо) можна поєднати
лише із збірними числівниками: двоє хлоп'ят, троє телят, четверо курчат, а з
іменниками чоловічого роду їх вживати не рекомендується: не двоє зошитів, а
два зошити, не двоє офіцерів, а два офіцери.
8. Числівник, ужитий у сполученні з більш на... або менш на..., має
форму З.в., яка залежить від семантики іменника: у назвах істот З.в. = Р. чи Н., у
назвах неістот - З.в. = Н., напр.: більше на трьох слухачів і більше на три
слухачі, але більше на три тарілки.
9. Слово половина не може вживатися з означенням більше/менше
(половина не може бути більшою чи меншого), тому не можна писати: більша
половина студентів. Правильно: більше половини студентів, більшість
студентів, більша частина студентів.
10. У датах, що передаються словами, порядковий числівник може
стояти в Н. або Р.в.: п'яте січня і п'ятого січня (обидва варіанти можна
використовувати для запису дати).
Увага! 1. Числівникові назви чверть, третина, половина відмінюються
як іменники відповідних відмін: чверть як коловерть; третина, половина як
калина.
2. Числівники півтора (десятка), півтори {тисячі), півтораста
(тонн) не відмінюються.
Особливості вживання числівників у діловому мовленні зумовлені
специфікою наукового та офіційно-ділового стилю, а саме:
1. Обмежено використовують збірні числівники, напр.: обидві (жінки),
троє (друзів), четверо (нас).
Не використовують збірні числівники для поєднання з іменниками на
позначення офіційних осіб, а тільки власне кількісні, напр.: п'ять (директорів,
ректорів, професорів, банкірів) замість п'ятеро (директорів, ректорів,
професорів, банкірів).
Відсутні також збірні числівники типу двійко, четвірко, напр.: двійко
(дітей), четвірко (коней), які мають виразно розмовний характер.
2. Для позначення часу, звичайно, використовують порядкові числівники.
Для відповіді на запитання котра година? послуговуються сполученнями,
до складу яких входять прийменники на, за та еліпсований іменник година або
хвилина. Слід пам'ятати, що для називання часу до 30 хвилин вживають
прийменник на, а після 30 хвилин – прийменник за, напр.: п'ятнадцять на
шосту (годину), пів на восьму (годину), за п'ятнадцять (хвилин) сьома (година).

191
 Запам'ятайте! Допускають також вживання конструкцій чверть на
сьому і чверть по шостій, за двадцять сьома і двадцять (хвилин залишилося)
до сьомої.
Визначаючи точно час і відповідаючи на питання о котрій годині?,
вживають прийменник о (об), напр.: засідання відбудеться о п'ятнадцятій
годині; збори закінчилися об одинадцятій годині.
Існують деякі технічні правила позначення числівників у текстах ділового
мовлення.
При оформленні ділової документації слід керуватися такими правилами
щодо запису числівників:
1. Словом відтворюють прості кількісні числівники, що позначають число
без вказівки на одиницю виміру або окреслюють часові межі, напр.: таких
клієнтів є більше, ніж два; реконструкція триватиме три-чотири місяці.
Цифрою відповідно пишемо складні та складені числівники у поєднанні з
одиницею виміру кількості, напр.: 15 гривень, 135 тонн. їх дублюють словами і
подають у дужках відразу після цифрового позначення у різних документах
(розписка, доручення, довідка тощо).
Складні слова із цифровим позначенням можна писати комбіновано,
напр.: 20-процентний, 3-поверховий. Неприпустимим є цифрово-знаково-
літерний варіант комбінації, напр.: 5%-ний.
У цифровому позначенні перевага надається арабським цифрам, напр.:
20.04.05 (у даті), 4-го, 10-му, 2-й, 11-ї (у тексті з літерами відмінкових закінчень.
До речі, при перерахуванні кількох числівників літери відмінкових закінчень
пишуть один раз, напр.: 1, 2, 3-му поверхах). Деякі порядкові числівники без
відмінкових закінчень для розрізнення позначають римськими цифрами, напр.:
III квартал, II півріччя.
2. Багатозначні цифрові числа розбивають на класи за допомогою
пропусків, напр.: 345 457 гривень, 100 000 тонн. У числах, що позначають
номери (марки машин, механізмів), цифри на класи не розбивають, напр.: р/р№
1234567890.
Окремі види інформації передають у вигляді змішаного запису, який
складається з цифр і слів, напр.: 754 тис. грн., що значно полегшує сприйняття
великих цифр.
3. У низці однотипної інформації ступінь точності (кількість цифр після
коми) має бути однаковий, напр.: 1,5 км; 2,3 га; 2,0 т; 2,3%.

7. Безособові конструкції з дієслівними формами на -но, -то.

Предикативні форми на -но, -то – це незмінні форми дієслова, що
виступають головним членом (присудком) у безособових реченнях. За своєю
семантикою та використанням форми на -но, -то становлять специфіку
української мови, яка вирізняє її з-поміж інших слов'янських мов.
Предикативні форми на -но, -то: зроблено, виконано, схвалено, збито,
викрито, розкрито – часто використовуються в професійному мовленні. Вони
виражають дію невідомої чи неназваної особи. Мають значення виду й
перехідності/неперехідності, виступають у функції головного члена безособового
192
речення: Звернення схвалено колегією профільного міністерства. Шахраїв
викрито й притягнуто до відповідальності.
Утворюються вони від основи пасивних дієприкметників за допомогою
суфікса -о, напр.: завершений – завершен-о, написан(ий) – написан-о,
здобут(ий) – здобут-о. Саме ці форми вживають замість пасивних
дієприкметників, якщо хочуть наголосити на дії, а не на ознаці, пор.:
Запрошення розіслано вчасно замість Запрошення розіслані вчасно.
Виражаючи значення результативного стану, що є наслідком виконаної
дії, такі форми дієслова зосереджують в собі «всю силу вислову», їх
використовують на останньому етапі «пасивізації» суб'єкта дії двоскладних
речень, пор.: Адміністрація виплатила заборгованість —> Заборгованість
виплачена (адміністрацією) —> Заборгованість виплачено.
За характером своєї семантики виражають дію перехідну, минулу,
пасивну. Однак можуть передавати значення майбутньої дії за допомогою
допоміжного дієслова бути, напр.: Роботу буде завершено вчасно.
Як правило, безособові дієслівні форми на -но, -то вживають у значенні
«хтось щось зробив», напр.: Роботу завершено (хтось завершив); Лист
відправлено (хтось відправив). Рідко їх використовують стосовно явищ
природи, напр.: Поля затоплено (вода затопила).
Слід пам'ятати, що форми на -но, -то в українській мові є безособовими і
не можуть мати при собі навіть пасивного суб'єкта, вираженого формою
орудного відмінка, типу Нами проаналізовано, а треба У роботі
проаналізовано.

8. Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по в

діловому мовленні.
Прийменник – це службова частина мови, яка разом з непрямими
відмінками виражає залежність одного повнозначного слова від іншого в
словосполученні й реченні. Ці відношення такі: просторові: біля, близько,
близько від, в(у), вглиб, вдовж, вздовж, вище, від (од), відносно, вподовж,
впоперек, впродовж, всередині, всередину, вслід, вслід за, далеко від. до, довкола
(довкіл), довкруг (довкруги), з (із, зі), за, збоку, збоку від, з боку, зверх, зверху, з-
за, ззаду, з-межи (з-між), з-над, з-перед, з-під, з-поза, з-позад, з-поміж (з-
помежи), з-понад, з-поперед, з-попід, з-посеред, з-проміж, зсередини, кінець,
коло, край, крізь, круг, кругом, ліворуч від, мимо, між (межи), на, навздогін
(наздогін), навколо (навкіл), навкруг (навкруги), навперейми, навпроти, над
(наді, надо), назад, назустріч, навстріч, наперед, напереріз, напроти, нарівні з,
насеред, насупроти, на чолі, недалеко, недалеко від, неподалік, неподалік від,
нижче, обік, обіруч, обіруч від, обіч, оддалік (віддалік) та ін.
Темпоральні прийменники: біля, близько, в, від (од), впродовж, вслід за,
слідом за, до, з, за, коло, між (межи), поміж (помежи), на, над, перед, під, по,
при, проти, серед, посеред, через. Деякі темпоральні прийменники
сформувались і формуються у сфері темпоральних відношень: напередодні,
наприкінці, о (об), одночасно з, під час, пізніше (пізніш), після, опісля,
починаючи з, протягом, раніше (раніш), у міру, у процесі, у ході.
193
 Логічні прийменники: в, від, для, з, за, завдяки, на, під, по, при, про, ради,
через, задля, заради, попри, внаслідок, всупереч, наперекір, виходячи з, відповідно
до, в ім'я, в інтересах, залежно від, зважаючи на, згідно з, з метою, з нагоди, з
огляду на, з приводу, на випадок, на (у) знак, на підставі, на предмет, на (у)
честь, незалежно від, незважаючи на, у відповідь на, у дусі, у зв'язку з, уразі, у
результаті, у розріз з, у розрізі, у світлі, у силу.
Для вираження недиференційованої зумовленості, нерозчленованої
мотивації використовуються похідні прийменники на (у) честь, на (у)
знак, у відповідь на.
Форми допустового значення утворюють прийменники незважаючи на,
попри, всупереч, наперекір, при, незалежно від, проте основним засобом
вираження цього значення виступає прийменник незважаючи на.
Групу прийменників відповідності формують вторинні, порівняно молоді,
прийменники відповідно до, виходячи з, залежно від, у світлі, у дусі, у
розрізі з родовим відмінком, згідно з, за з орудним відмінком та на із
знахідним.
Помилки в прийменниковому керуванні дуже часто стосуються вживання
прийменника по і пов'язані з упливом російських конструкцій, у яких є цей
прийменник. Варто запам'ятати основні відношення, які виражає прийменник
по в українській мові. Він може означати зокрема мету дії (піти по гриби, по
воду, по хліб, по молоко, по лікаря), місце і напрямок дії {по всій долині, рух по
поверхні, покотитися по підлозі), вказувати на сферу діяльності (колеги по
роботі, подруги по навчанню), на кількісні відношення (по 10 осіб у групі, по 8
годин на добу). У багатьох випадках використання прийменника по
неправильне, замість нього потрібно вживати інші прийменники або взагалі
безприйменникову конструкцію. Наведімо приклади типового перекладу
російських прийменникових структур:
а) прийменником з:
лекции по математике – лекції з математики
конференция по жономической статистике – лекції з економічної
статистики
по вине подчиненного – з вини підлеглого
проректор по научной работе – проректор з наукової роботи
исследования по проблеме безработицы – дослідження з проблеми
безробіття
по многим причинам – з багатьох причин
по инициативе предприятия – з ініціативи підприємства
по всякому поводу – з усякого приводу
по необходимости – з (доконечної) потреби
по техническим причинам – з технічних причин
б) прийменником за:
по итогам квартала – за підсумками кварталу
по указанию декана – за вказівкою декана
по приказу ректора -– за наказом ректора
по специальности – за фахом
194
 по собственному желанию – за власним бажанням
работать по совместительству – працювати за сумісництвом
по факту – за фактом
жить по адресу – мешкати за адресою
прибыл по назначению – прибув за призначенням
по примеру – за прикладом
по натуре – за вдачею
по привычке – за звичкою
па нашим подсчетам – за нашими підрахунками
по результатам – за результатами
по всем правилам – за всіма правилами
в) прийменником на:
називать по имени – називати на ім'я
по просьбе коллеги – на прохання колеги
по требованию коллектива – на вимогу колективу
по заказу телезрителей – на замовлення телеглядачів
по приглашению – на запрошення
садиться по местам – сідати на місця
проживать по улице – мешкати на вулиці
рассуждения по теме – міркування на тему
расходы по бюджету – видатки на бюджет
г) прийменником у:
по делам службы – у службових справах
по направлению к городу – у напрямку міста
встречаться по вьіходным – зустрічатися у вихідні
осталось по наследству – залишилось у спадок
комиссия по делам молодежи – комісія у справах молоді
д) прийменником через:
по болезни – через хворобу
по уважительной причине – через поважну причину
по невнимательности – через неуважність
списать по негодности – списати через непридатність
є) прийменником для:
комитет по борьбе с коррупцией – комітет для боротьби з корупцією
комиссия по изучениюусловий труда – комісія для вивчення умов праці
задачи по проведенню профилактики – завдання для проведення про-
філактики
план по созданию – план для створення
отпуск по уходу за ребенком – відпустка для догляду за дитиною
є) прийменником щодо:
по отношению к делу – щодо справи
рекомендации поулучшению – рекомендації щодо поліпшення
мери по усилению борьбы – заходи щодо посилення боротьби
ж) прийменником після:
по окончании института – після закінчення інституту
195
 по прибитий поезда – після прибуття поїзда
по истечении срока – післі закінчення терміну
по возвращении – після повернення
з) без прийменника:
поговорить по душам – поговорити відверто
по поште – поштою
по телефону – телефоном
по вторникам – щовівторка
схема по обслуживанию – схема обслуговування
план по продаже – план продажу.

Перевірте свої знання

1. Граматика – це розділ мовознавства, який вивчає:
1) правила написання слів;
2) морфологію слів;
3) будову слова, класи слів за їх будовою і формами словозміни,
типи словосполучень і типи речень.
2. Національна ідентифікація імені виявляється при відмінюванні
прізвищ, а саме:
1) чоловічі прізвища в українській мові відмінюються завжди, а
жіночі, якщо рід або структура слова співпадають зі статтю;
2) чоловічі прізвища відмінюються, а жіночі – ні;
3) жіночі прізвища відмінюються, а чоловічі – ні.
3. Подвійні прізвища мають власну специфіку:
1) у них відмінюються обидві частий (твори Івана Нечуя-
Левицького);
2) у них відмінюється тільки остання частина (твори Іван Нечуй-
Левицького);
3) у них відмінюється ім'я і остання частина подвійного прізвища
(твори Івана Нечуй-Левицького).
4. У діловій мові на позначення осіб за професією або посадою
вживаються:
1) тільки іменники чоловічого роду (завідувач Плотницька, дояр
Василишина);
2) іменники головного роду (завідувач Плотницька, доярка
Василишина);
3) іменники чоловічого і жіночого роду залежно від особи
(завідувачка Плотницька, завідувач Михайлишин).
5. Форма завідувач (чого?) має значення:
1) завідування конкретними предметами (завідувач відділом взуття);
2) завідування напрямком діяльності (завідувач загального відділу);
3) завідування конкретними предметами і напрямком діяльності
(завідувач відділом взуття, завідувач загальним відділом);
6. Форма завідуючий (чим?) має значення:
1) завідування конкретними предметами (завідуючий відділом взуття);
196
 2) завідування напрямком діяльності (завідуючий загальним відділом);
3) завідування і конкретними предметами, і напрямком діяльності (за-
відуючий відділом взуття, завідуючий загальним відділом).
7. Числівники два, три, чотири, які узгоджуються з іменниками
чоловічого роду, вимагають:
1) називного відмінка множини (два метри);
2) родового відмінка однини (два метра);
3) родового відмінка множини (два метрів).
8. У ділових паперах переважають:
1) якісні прикметники (добрий, високий, гарний);
2) відносні прикметники (залізний, скляний) і рідше якісні в аналітич-
ній формі (більш повний, найбільш повний);
3) якісні прикметники у ступенях порівняння з оціночними
суфіксами
і префіксами (повніший, найповніший).
9. У ділових паперах наказовість передається за рахунок:
1) наказового способу дієслова (роби, працюй);
2) особовою формою дієслова (забороняю);
3) безособовою формою дієслова або інфінітивом (забороняється,
відрядити).
10. Прийменник по в українській мові означає:
1) рух у певному напрямку (йшли по вулицях міста);
2) багато чого залежно від контексту (пересилати по пошті, інспектор
по кадрах, комісія по спеціальності);
3) пряме й опосередковане значення руху (йти по вулиці, плисти по
течії, інспектор по кадрах).

Контрольний тест
1. Поясніть, що вивчає граматика. Дайте визначення її основним
розділам.
2. Сформулюйте особливості правопису та вживання іменників та
прикметників у діловому мовленні.
3. Опишіть норми етикету при звертанні й уживанні у зв’язку з цим
суфіксів імен по батькові та закінчень кличного відмінка.
4. Сформулюйте особливості правопису та вживання числівників та
займенників у професійному спілкуванні.
5. Сформулюйте особливості правопису та вживання дієслів та їхніх
форм у практиці ділового спілкуванні.
6. Особливості використання прийменників у професійному мовленні.
Прийменник по в діловому мовленні.

Тема 4.3. Синтаксичні норми сучасної української

літературної мови у професійному спілкування

197
 1. Синтаксичні структури у професійному мовленні. Розповідна форма
викладу матеріалу.
2. Прямий порядок слів, уживання інфінітивних конструкцій,
дієприслівникових та дієприкметникових зворотів, однорідних членів речення.
3. Місце в реченні вставних слів та словосполучень у діловому мовленні.
Складні випадки керування та узгодження в професійному мовленні.
4. Просте і складне речення.

Література
1. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К.,
2000.
2. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – 4-те вид., доповн. – X.,
2003.
3. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навч.
посіб. – К., 2007.
4. Мацько Л.І. Стилістика української мови: Підручник. – К., 1998.
5. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного
спілкування: Навч. посібн. 2-е вид. – К., 2007.
6. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні.
Модульний курс. Навчальний посібник. – К., 2006.
7. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. - К., 2000.
8. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Підручник. - К., 2003.

1. Синтаксичні структури у професійному мовленні. Розповідна

форма викладу матеріалу.
Синтаксис (від грец. – побудова, устрій, зв'язок) – це розділ граматики, що
вивчає будову та значення словосполучень і речень, способи зв'язку слів у
словосполученні й реченні.
Синтаксис писемної форми професійного мовлення вимагає обов'язкового
дотримання нейтральності тону ділових повідомлень, чіткої та стрункої композиції
тексту, тому для нього характерні такі ознаки:
- практично повна відсутність питальних і окличних речень;
- уживання непрямої мови (пряма мова можлива лише при цитуванні
певного документа);
- прямий порядок слів;
- переважання пасивних конструкцій (вони акцентують увагу не на
провині конкретної особі, а на дії, яка випливає з попередньої ситуації: не
розробляє, задовольняє, затверджує, а розробляється, задовольняється,
затверджується), інфінітивів (зобов'язати, затвердити, попередити),
дієприкметникових і дієприслівникових зворотів;
- нанизування форм родового й орудного відмінків з великою кількістю
віддієслівних іменників (забезпечення – кого? чим?).
Правила й закони ділового мовлення торкаються й побудови тексту.
Характер побудови тексту у писемному діловому мовленні має свої особливості.

198
 У діловій документації переважає розповідна форма викладу, адже стиль
нейтральний, беземоційний, стандартизований. Речення вживаються і прості, і
складні за структурою.
Способи викладу матеріалу залежать від виду документа, його при-
належності до рівнів стандартизації (низького чи високого), поставленої мети, а
також ступеня обізнаності укладача з нормами етикету.
Документи з високим рівнем стандартизації, у яких передбачений не лише
формуляр документа, а й текст (за винятком цілком конкретних відомостей), – це
прерогатива спеціалістів-документознавців, у яких вибір слів або конструкцій
обмежений до мінімуму вимогами Держстандарту й особливостями
стандартизованих і уніфікованих бланків.
Що стосується документів з низьким рівнем стандартизації, у яких вибір
слів, словосполучень і цілого тексту зумовлений змістом, ситуацією або певними
обставинами ділового спілкування, то тут результат залежить не тільки від «сухих»
цифр, фактів й об'єктивної інформації, але й від того, як їх подати за допомогою
більш «вільних» мовних засобів.
Існує три типи побудови текстів у документах з низьким рівнем
стандартизації: розповідь, опис і міркування.
При розповіді події, явища й факти викладаються у хронологічній
послідовності. Класичними формами розповіді є автобіографія, протокол (іноді
звіт), де весь текст підпорядкований зовнішній логіці. Тут не може існувати
причинно-наслідкового аналізу і не дозволяється переставлення або приховування
певної інформації, тому єдиною можливістю формування позитивного враження
стає об'єднання другорядних і не дуже привабливих фактів у межах більш вагомих
і суттєвих для укладача документа або підкреслення залежності роз'єднаних у часі,
але внутрішньо пов'язаних подій. Проте такі відступи повинні бути
вмотивованими й логічно виправданими.
Опис, як правило, використовується у звітах, актах, наказах і постановах. У
ньому характеризується подія або явище через перерахування ознак і
властивостей, тобто не в процесі, а в певній часовій точці виміру. Опис включає
загальну характеристику явища, а частини, які обґрунтовують, доповнюють або
конкретизують її, звуться елементами опису. Ось чому переконливість документа,
складеного за принципом опису, залежить від вміння правильно підібрати й
розташувати його елементи.
Найскладнішим способом викладу матеріалу у документах є міркування. У
ньому логічно послідовний ряд визначень і висновків розкриває внугрішній зв'язок
явищ через причинно-наслідковий аналіз – шляхом зіставлення, порівняння й
розкриття змісту цих зв'язків. При такому способі треба чітко уявляти собі головну
мету всього документа, щоб втілити в його композицію таку логічну форму
висловлення думки, як доказ. Саме від визначеної мети й підбору для її реалізації
фактів і доказів залежать висновки ділового партнера щодо подальшої співпраці.
Міркування – класична прерогатива службових або пояснювальних записок.
Але частіше за все проблему в цих та інших видах документів можна вирішити
тільки через взаємодію і доповнення всіх трьох способів викладу матеріалу. При

199
такому об'єднанні домінувати все ж таки буде міркування, у межах якого за певних
обставин використовуються елементи розповіді або опису.
Послідовність викладу матеріалів у такому разі визначається формою
побудови конкретного доказу: від узагальнень до фактів (дедуктивний метод) або
від фактів до узагальнень (індуктивний метод). Якщо на початку документа
викладаються обставини, які викликали його появу, або вказуються причини
постановки питання саме у такому ракурсі, а наприкінці викладається мета
документа, то такий виклад називається прямим. Якщо ж мета викладається на
його початку, а потім даються пояснення, наводяться факти й розрахунки, то такий
виклад зветься зворотним.
Проте, який би спосіб не вибрав автор, документ повинен відповідати таким
вимогам:
– видаватися повноважним органом відповідно до його компетенції;
– не суперечити діючому законодавству і вказівкам вищих органів;
– бути складеним за встановленою формою;
– бути достовірним, відповідати завданням і базуватися на фактах;
– бути бездоганно відредагованим і оформленим.
Для цього появі документа передує копітка підготовча робота, тим більша,
чим важливіший документ: виклад повинен вестись за чітко продуманим планом,
продуманою логічною структурою і підпорядковуватися основному
композиційному елементу – меті; текст має викладатися у нейтральному тоні й не
припускати двозначних тлумачень. Кожен документ, навіть викладений однією
фразою, умовно поділяється на дві частини: обґрунтування та висновки (або
пропозиції, рішення, прохання, розпорядження тощо). Недостатньо чітка
композиція, непрозорість структури документа ускладнюють сприймання тексту,
роблять слабкими його переконливість і дієвість.
Текст документа складається з таких логічних елементів:
1) вступу (зазначається привід, що став причиною укладення документа,
викладається історія питання та ін.);
2) доказу (викладається суть питання: докази, пояснення, міркування, що
супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти й
інші матеріали);
3) закінчення (формулюється мета, заради якої складено документ).
Текст документа, що складається з самого закінчення, називається простим,
а той, що містить також інші логічні елементи, – складним.
Залежно від змісту документів застосовується прямий (вступ, доказ і
закінчення) або зворотний (спочатку викладається закінчення, потім доказ, вступ
відсутній) порядок розташування логічних елементів.
Типова ознака ділового стилю – використання віддієслівних іменників. Вони
створюють загальне уявлення про дію, забезпечують однозначність, надають
документам офіційності, напр.: перевірка, здійснення, підвищення, знецінення,
призначення, включення, створення, поліпшення. Уживаючи віддієслівні іменники,
потрібно намагатися не створювати однотипних ланцюжків з цих іменників, які
роблять речення громіздким, немилозвучним, напр.: питання вираження
відношення, поліпшення використання реінвестування. У таких випадках один із
200
віддієслівних іменників можна замінити дієсловом в неозначеній формі
(поліпшити використання) або замінити його підрядним реченням мети (щоб
поліпшити використання). Є ще одна причина широкого вживання в діловому
стилі віддієслівних іменників. Дієслова на їхньому місці за допомогою властивих
їм категорій виду, стану, часу створюють атмосферу вільної невимушеної розмови.
Віддієслівні іменники, не маючи цих категорій, забезпечують потрібні діловому
стилю однозначність, чіткість.
У ділових документах часто вживають розщеплені присудки. Розщеплення
присудка – це заміна однослівного присудка двослівним, напр.: подякувати –
висловити подяку, погодитися –висловити згоду, шукати – здійснювати пошук,
перевірити – провести перевірку, сумніватися –виявити сумнів, рекомендувати –
надати рекомендації, пояснювати – дати пояснення. Переваги їхнього
використання у діловому мовленні узагальнюють так:
а) не всі словосполучення «дієслово + іменник» мають однослівний
відповідник, напр.: здійснити (провести) захід, виявити увагу, вести справу,
визнати провину, відвернути правопорушення тощо;
б) «дієслово + іменник» та відповідник мають різні значення, напр.:
провести операцію – оперувати, зробити огляд – оглянути, проводити змагання –
змагатися, надати допомогу – допомагати;
в) у розщеплених присудках допоміжне дієслово не просто вказує на факт
дії, а може виражати деякі додаткові смислові відтінки, пор.: давати – надавати,
вести – проводити, проводити –здійснювати;
г) іменник, який входить до складу розщепленого присудка, точно
кваліфікує певне явище, дає йому назву й наукове визначення, напр.: наїхати –
зробити наїзд, переговорити з кимось – вести переговори;
д) розщеплений присудок може бути поширений означеннями, напр.:
надати грошову (матеріальну, правову) допомогу;
є) багатослівний присудок краще фіксується в пам'яті, інформація в цьому
випадку не втрачається.
Однак не потрібно зловживати такими присудками, адже деколи вони
порожні й беззмістовні, напр.: забезпечити поліпшення, ведуть підготовку,
виявити пошану, здійснювати преміювання, відбулося зростання та ін.
Паралельні конструкції – це функціонально близькі між собою, але різні за
граматичною структурою конструкції, що можуть взаємозамінюватися як
синонімічні. Паралельними конструкціями є особові й безособові речення (Хліба
скошені й обмолочені – Хліба скошено й обмолочено), активні й пасивні звороти
мови, дієприкметниковий зворот і підрядне означальне речення,
дієприслівниковий зворот і підрядні обставинні речення та ін. У їх вживанні
потрібно зважати на відповідність стилю, контексту чи формі документа.
Наприклад, безособові речення часто використовують у рапортах, повідомленнях,
інструкціях, де важливо наголосити на дії: Завдання виконано; Заходів вжито.
Щодо використання активних і пасивних синтаксичних структур, то поширена
така думка: пасивний стан вживають тоді, якщо факт здійснення дії має більше
значення, ніж вказівка на особу, що вчинила дію {Оплата гарантується),
активний – коли важливою є вказівка на особу і треба конкретизувати думку.
201
Варто частіше надавати перевагу активним конструкціям, оскільки вони є
природними для української мови.

2. Прямий порядок слів, уживання інфінітивних конструкцій,

дієприслівникових та дієприкметникових зворотів, однорідних членів
речення.
Неабияка роль у досягненні точності мовлення належить порядкові слів.
Адже він регулює функції слів, розставляє, так би мовити, логічні акценти у фразі.
Порядок слів допомагає відрізнити суб'єкт від об'єкта, якщо називний і знахідний
відмінки слів – їх назв виражаються однаково (Добро рухає суспільство), суб'єкт
від предиката, якщо обидва вони виражені іменниками або інфінітивами (Жити –
Вітчизні служити).
Порядок слів – властиве даній мові розміщення членів речення по
відношенню один до одного. Однією з особливостей побудови речення в офіційно-
діловому й науковому стилях мови є прямий порядок слів. Він виражається в
таких позиціях головних і другорядних членів речення:
- підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід’ємною ознакою
економіки в ХХ ст..; Праця, земля і капітал – основні фактори виробництва;
- узгоджене означення, виражене займенником, прикметником,
порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним словом –
іменником: Особливості інфляційних процесів у перехідних економіках;
Національні економічні системи функціонують у конкурентному довкіллі;
- неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою
дієслова, прислівником та ін.) уживається після означуваного слова: доходи від
вибору ресурсозбереження; чинники успіху; угода від позики; бажання працювати;
робота вручну;
- додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо
докладніше проблему оподаткування ділових фірм; Соціологія може надати
значну допомогу службі зайнятості;
- обставини вживаються довільно: Упродовж 1991-1996 рр. суттєво
зменшилася інвестиційна активність в Україні; Українська економічна наука як
самостійне явище вивчена лише фрагментарно;
- місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба
виділити. Вставні слова на початку речення стосуються всього речення, усередині
– того слова, що стоїть після них: Як було зазначено, особливістю інфляції в
перехідних економіках є її надмірно високі темпи. Від порядку розташування у
реченні (фразі) залежать смислові зв'язки вставних слів і т.д. (порівн.: він, напевно,
знає; він знає напевно).
Порядком слів досягається смислова та інтонаційна відокремлюваність (а
значить, актуалізація) членів речення {Він, зачарований, не міг відвести погляду від
озера). Мають своє місце в реченнях дієприкметникові звороти – стоять перед або
після означуваного слова, або означуване слово вводиться в середину звороту
(порівн.: Факти, наведені в акті, підтвердилися. Факти підтвердилися, наведені в
акті. Наведені в акті факти підтвердилися).

202
 Порушення прямого порядку слів з метою виділення найважливішого слова
називається інверсією, або зворотним порядком слів (Пишу план я. План я пишу).
Початкова й кінцева позиції слів у реченні надзвичайно виграшні. До речі, у
ділових текстах, вважають, інформаційна роль порядку слів зростає ближче до
кінця речення, напр.: Поліпшити якість використання інформаційних систем у
повсякденній практиці економіста можуть і зобов'язані вищі навчальні заклади.
Деколи інверсія шкодить логіці викладу, тоді вона стає неможливою, а саме:
а) якщо підмет і прямий додаток перебувають дуже близько один від одного
і мають однакове формальне граматичне вираження, напр.: Радість дає знання;
Гнів викликав біль; День змінює ніч; Вчинок зумовлює слово;
б) у так званих реченнях тотожності, напр.: Мій батько – лікар (Лікар – мій
батько); Його мрія – літати (Літати – його мрія); Учитися – це шукати
(Шукати – це вчитися).
Порядок слів може стати засобом привернення або утримання уваги слухачів
під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна взаєморозташування слів
змінює логічний наголос у висловлюванні.
Дієприслівникові (та дієприкметникові) звороти надають діловим
документам стислості. Дієприслівникові звороти є засобом передачі дії, що
відбувається у зв'язку з іншою дією, вони часто допомагають поєднати за
змістом сусідні речення, цілі абзаци.
Однорідні члени речення є структурною організацією будь-якого
функціонального стилю. В офіційно-діловому й науковому стилях однорідні члени
речення сприяють повноті інформації, розгорненій класифікації поняття,
зіставленню чи протиставленню явищ, загалом – мають логіко-семантичне
завдання, тобто працюють на логіку викладу.
Проте аби їх правильно використовувати в професійному мовленні, потрібно
знати вимоги до використання однорідних членів речення:
1. Поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу.
Однорідність як мовне явище підпорядковане логічному законові
класифікації. Невмотивоване поєднання слів з різних семантико-семантичних груп
робить цей ряд нелогічним. Це порушення називають логічною неоднорідністю,
напр.: Переваги, які одержує клієнт агентства нерухомості: можливість
продати нерухомість за максимальною ціною; економія часу; зменшення
кількості зайвих візитів; захист від непрофесіоналізму та шахрайства;
персональний агент з нерухомості; ексклюзивне обслуговування.
2. Члени однорідного ряду мають виключати один одного, тобто
однорідний ряд — це видові поняття, об'єднані родовим.
Прикладами помилки змішування родових і видових понять можуть бути
такі поєднання: у творах і віршах письменника; люди і молодь були захоплені; п'єсу
показують на багатьох сценах і в театрах; він побував у Грузії, Вірменії і Баку.
3. При побудові однорідного ряду потрібно враховувати важливість
повноти поділу.
Особливо це важливо для наукового тексту. Наведемо приклади: Потрібно,
щоб ризики враховували всі учасники проекту: замовник, інвестор, учасник,
страхова компанія; Активними учасниками міжнародного бізнесу стають
203
підприємства, галузі, уряди, міжнародні та регіональні організації; У процесі
регулювання використовують різні підходи, методи, інструменти, організаційні
форми впливу; Меншими грошовими одиницями від гривні були: ногата, куна,
резана і вівериця.
На повноті переліку наголошують узагальнювальні слова, водночас вони
допомагають зорієнтуватися у складних нагромадженнях однорідних членів,
виділяючи головне, напр.: Чорна смородина, порічки, аґрус, айва, морква, ріпа – усі
ці плоди й коренеплоди є джерелом пектину, за допомогою якого виводяться з
організму канцерогенні речовини. Часто між родовим поняттям, яке виражає
узагальнювальне слово, й видовим, яке містять у собі однорідні члени, виникає
пояснювальний зв'язок, що передається словами а саме, наприклад, тобто, як-от,
напр.: Перед новими демократіями постала низка важливих питань, а саме:
забезпечення просування до конкурентної ринкової економіки, збереження і
зміцнення недавно здобутої незалежності.
Правильна побудова однорідних рядів забезпечує чіткість і логічність
висловленої думки. У діловій сфері однорідні ряди наявні в багатьох ділових
паперах (характеристиці, резюме, наказі, рекламному оголошенні та ін.). У
науковому стилі цей вид ускладнення структури простого речення потребує ще
більшої уваги.

3. Місце в реченні вставних слів та словосполучень у діловому

мовленні. Складні випадки керування та узгодження в професійному
мовленні.
Для логічно послідовного викладу застосовують певні скріпи, які
допомагають поєднувати компоненти думки. Цю роль можуть виконувати вставні
слова (по-перше, по-друге, отже, таким чином, як відомо, як зазначалося та ін.),
початкові займенникові зв'язки (цей, такий, той), синтаксичні конструкції з
початковими «канцелярськими прийменниками» (у зв'язку з, відповідно до,
незважаючи на), дієприслівникові звороти (Беручи це до уваги..., Взявши до
відома..., Відповідаючи на ваш запит...) тощо. Поєднані в «ланцюжки», тісно
пов'язані за смислом і граматично речення творять абзаци. Виділення абзаців,
правильна рубрикація, перелік, система пунктуаційних знаків стандартизують
текст, роблять його структуру чіткою та зрозумілою.
Синтаксичні норми часто пов'язані зі способом підрядного зв'язку слів у
словосполученні – керуванням. Керування – синтаксичний зв'язок слів, при
якому залежне слово має той відмінок, якого вимагає головне слово. Моделі
поєднання слів таким підрядним зв'язком відображають специфіку мови,
закономірності сполучуваності слів.
Керування може бути пряме (безприйменникове) – одержати рекламації,
обирати депутата і опосередковане (прийменникове), тобто залежне слово
приєднується до головного за допомогою прийменника – одержати від заводу,
чекати на подругу. Воно також буває сильне та слабке. При сильному керуванні –
наявність залежного слова зумовлюється семантикою керуючого слова (читати
книжку, виконати доручення, скаржитися на втому), слабкому – виступає між

204
словами, між якими зв'язок, хоч і можливий, але зовсім не обов'язковий {подарунок
від брата, подарунок для брата).
Типові порушення в побудові словосполучень, пов'язаних зв'язком
керування, є результатом низького мовно-культурного рівня, недостатнього знання
української мови. Перевірте, наприклад, чи правильні відмінки вживаєте: завідувач
кафедри, командувач армії, згідно з наказом, відповідно до розкладу, усупереч
проханню, ужити заходів. Складними випадками керування, що можуть призвести
до помилок, є:
1) близькозначні слова-синоніми можуть вимагати різних відмінків:
оволодіти (чим ?) англійською мовою – опанувати (що?) англійську мову
навчатися (чого?) мови – вчити (що?) мову
властивий (кому?) – характерний (для кого?)
багата (на що?) – славиться (чим?)
сповнений (чого?) – наповнений (чим?)
дорівнювати (чому?) – рівнятися (на що?)
торкатися (чого?) – доторкатися (до чого?)
знущатися (з кого?) – збиткуватися (над ким?) та ін.;
2) слова-пароніми мають не тільки різне значення, а й різне керування (чи
можливості керування): оснований (на чому?) на правилах – заснований (ким?)
науковцем; повстати (на що? проти чого?) на боротьбу – постати (перед чим?)
перед очима; стилізований (під що?) під старовину – стилістичний аспект;
форсувати (що?) справу – форсити (чим?) модним взуттям; переможений (у
чому?) у змаганні – переможний наступ; підсумовувати ( що?) витрати –
сумувати (за чим?) за літами та ін.;
3) нерозрізнення керування в українській і російській мовах: однакове за
значенням дієслово у різних мовах може вимагати від додатків неоднакових
відмінкових форм:
дякувати (кому?) учителеві – благодарить (кого?) учителя; завдавати
(чого?) шкоди – причинять (что?) вред; постачати (що?) зброю – снабжать
(чем?) оружием; потребувати (чого?) ліків – нуждаться (в чем?) в лекарствах;
наслідувати (кого?) актора – подражать (кому?) актеру; вибачте (кому?) мені
– извините (кого?) меня; повідомити (кого?) його – сообщить (кому?) ему;
навчити (чого?) грамоти – научить (чему?) грамот; набути (чого?) досвіду –
приобрести (что?) опыт та ін.;
4) неправильне використання прийменників. Вони можуть бути зайві, напр.:
декларуючи про передачу землі – треба декларуючи передачу землі; майте
про це на увазі – треба майте це на увазі; вага досягає до 60 кг – треба вага
досягає 60 кг; немає сумнівів про те, що... – треба немає сумнівів, що...; не
поступаються за рівнем – треба не поступаються рівнем; повниться від щастя
– треба повниться щастям та ін., або, навпаки, правильними будуть конструкції з
прийменниками, напр.:
скупий словами – треба скупий на слова;
хворий грипом – треба хворий на грип;
уболівання нашою долею – треба уболівання за нашу долю та ін.

205
 Дотримання синтаксичних норм керування сприяє чіткості формулювання,
точності викладу, а отже, зрозумілості, дохідливості ділового чи наукового стилю.

4. Просте і складне речення.

Одна з основних вимог до речень будь-якого типу в діловому мовленні –
чітко й містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал.
Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей
і зв'язків.
У складносурядних реченнях сполучники, які врегульовують ці зв'язки,
єднають (і (й), та (у значенні і), не тільки...а й), зіставляють, протиставляють (а,
але, та (у значенні але), зате, проте, однак), розділяють (або, чи, хоч).
У складнопідрядних відтворюють різноманітні змістові відношення:
причинові, наслідкові, умовні, допустові, означальні, місця, часу, мети (через те
що, оскільки, якщо...то, для того щоб, незважаючи на те що, перш ніж, після
того як, коли, який) та ін. Реалізація усієї системи цих зв'язків робить мовлення
логічно довершеним, чітким, послідовним, несуперечливим.
Типові помилки в синтаксисі писемної форми виникають найчастіше при
перенесенні синтаксичних особливостей російської мови на українську, а також
при невмінні реалізувати основні вимоги до мови документів на практиці, що
знижує переконливість тексту. Ось деякі з них:
1. Змішування в межах одного речення інфінітивних і номінативних
конструкцій:
Зобов 'язання банку:
– відкрити Клієнтові розрахунковий рахунок за умови подання ним усіх
документів, передбачених законодавчими актами України;
– здійснення за дорученням Клієнта розрахункових та касових операцій у
національній валюті України (треба Здійснювати за дорученням Клієнта
розрахункові та касові операції...).
2. Прямий переклад дієприкметникових зворотів теперішнього часу, які
в українській мові мають перекладатися як підрядні речення: Основні
електротехнічні пристрої за своїй призначенням поділяються на генеруючі і
використовуючі електричну енергію. Треба: Основні електротехнічні пристрої
за своїм призначенням поділяються на ті, які генерують і які використовують
електричну енергію.
3. Зловживання дієприслівниковими зворотами на початку абзацу або
тексту, що ускладнює текст документа: Керуючись Постановою Кабінету
Міністрів України від 31 серпня 1996 року № 1029 «Про вдосконалення по рядку
здавання в оренду житлових приміщень», наказую... Краще: Відповідно до
Постанови Кабінету Міністрів України... і далі за текстом.
4. Використання спільного додатка при дієсловах, які вимагають
неоднакових відмінків: Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного
опанування методами (опанування – методами, але вдосконалення – методів).
5. Заміна слів, відмінків або підміна прийменників під впливом
російської мови у стійких словосполученнях (для душі, для відома замість до душі,
до відома). Для правильного вживання відмінків слід пам'ятати:
206
 багата на що?, але славиться чим?,
властивий кому?, але характерний для кого?,
дорівнювати чому?, але рівнятися нащо?,
завідувач чого?, але завідуючий чим?,
загроза чого, чому?, але погроза чим, кому?
опанувати що?, але оволодівати чим?,
оснований на чому?, але заснований ким?,
сповнений чого?, але наповнений чим?,
торкатися чого?, але доторкатися до чого?
6. Вибір прийменника або форм керування під впливом російської мови,
наприклад: подготовиться к чему – підготуватися до чого; случилось по вине –
трапилось через провину, соответственно приказу – відповідно до наказу тощо
(див. табл. 26).
7. Об'єднання у межах одного тексту тавтологічних словосполучень,
родових і видових понять, тобто не розуміння суті однорідності. Так, у реченні
Було закуплено нову апаратуру, прилади і пристрої значення виділених слів
збігаються; у реченні Посіяно зернових – 300 га, бобових – 50 га, ячменю – 35 га
поєднані родові й видові поняття (треба Посіяно зернових – 300 га, у тому числі
ячменю – 35 га, бобових – 50 га).
Великі можливості в писемному професійному мовленні мають активні і
пасивні звороти, відокремлення для пом'якшення категоричності тону й
досягнення максимально позитивного результату.
Так, пасивна конструкція Моє розпорядження щодо своєчасного постачання
вагонів не виконується (тут нема логічного суб'єкта) буде більш дієвим, ніж
активний зворот Ви не виконуєте мого розпорядження щодо своєчасного
постачання вагонів, бо в першому випадку акцентується не провина конкретної
особи, а факт невиконання, що розширює коло тих, на кого впливає документ.
Те саме стосується ситуацій, коли факт звершення дії має більше значення,
ніж вказівка на особу. Оплата гарантується... Лист надіслано... та ін. Проте у
випадках, коли необхідно вказати на конкретну особу як джерело дії, вживається
активна форма (тут граматичний і логічний суб'єкти співпадають): Міністерство
освіти і науки не заперечує проти того, щоб...; Завод не гарантує якості після
шести місяців експлуатації приладу в умовах підвищеної загазованості.

Перевірте свої знання

1. Граматика – це розділ мовознавства, який вивчає:
1) правила написання слів;
2) морфологію слів;
3) будову слова, класи слів за їх будовою і формами словозміни,
типи словосполучень і типи речень.
2. Виберіть правильний варіант перекладу словосполучень директору
института, начальнику отдела, директору завода химреактивов:
1) директору інституту, начальнику відділу, директору заводу
хімреактивів;

207
 2) директорові інституту, начальникові відділу, директорові заводу
хімреактивів;
3) директорові інститута, начальникові відділа, директорові завода
хімреактивів.
3. Виберіть правильний варіант перекладу словосполучень быть в
безопасности, успех в политике, исследования в экономике, исследова ние
по экономике:
1) бути в безпеці, успіх у політиці, дослідження в економіці, дослі -
дження з економіки;
2) бути у безпеці, успіх у політиці, дослідження в економіці, дослі -
дження по економіці;
3) бути в безпеці, успіх в політиці, дослідження у економіці, дослі -
дження з економіці.
4. Який варіант з наведених нижче найбільш прийнятний для ділового
стилю, враховуючи ясність викладу і точність опису:
1) Вони наголошують на важливості досліджень та
міждисциплінарності в підвищенні якості вищої освіти, підвищенні
конкурентоздатності європейської вищої освіти взагалі;
2) Вони наголошують на міждисциплінарності, підвищенні якості і
конкурентоспроможності європейської вищої освіти;
3) Вони наголошують на міждисциплінарності, підвищенні якості і
конкурентоздатності європейської вищої освіти.
5. Виберіть правильний варіант розстановки розділових знаків,
враховуючи їх значення, кількість граматичних центрів і наявність
сполучників:
1) Читач суворий – він ніколи не простить письменникові натяжки,
фальші, брехні (Ю.Смолич);
2) Читач суворий; він ніколи не простить письменникові натяжки, фа -
льші, брехні (Ю.Смолич);
3) Читач суворий: він ніколи не простить письменникові натяжки, фа -
льші, брехні (Ю.Смолич).
6. Яке правило, що стосується відокремлення дієприслівникового
звороту, сформульоване неправильно?
1) не відокремлюються деякі дієприслівникові звороти
фразеологізованого типу;
2) не відокремлюється дієприслівниковий зворот, на початку якого
стоїть підсилювальна частка;
3) не відокремлюється дієприслівниковий зворот, що виступає в ролі
однорідного члена до іншого невідокремленого члена;
4) не відокремлюється дієприслівниковий зворот, що стоїть перед
присудком;
5) не відокремлюється дієприслівниковий зворот, що за змістом тісно
пов'язаний із присудком.

208
 Контрольний тест
1. Наведіть і схарактеризуйте типи зв’язків між словами в реченні.
2. Схарактеризуйте види синтаксичних структур у професійному
мовленні.
3. Опишіть способи викладу матеріалу в писемному й усному діловому
мовленні. Розповідна форма викладу матеріалу.
4. Сформулюйте основні правила вживання розділових знаків у текстах
ділової документації.
5. Схарактеризуйте побудову речень у професійних текстах. Прямий
порядок слів, уживання інфінітивних конструкцій, дієприслівникових та
дієприкметникових зворотів, однорідних членів речення.
6. Визначте місце вставних слів та словосполучень в реченні діловому
мовленні. Складні випадки керування та узгодження в професійному мовленні.
7. Визначте типові помилки в синтаксисі ділового спілкування та способи їх
подолання.

РОЗДІЛ 5. СКЛАДАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ДОКУМЕНТІВ

Тема 5.1. Культура укладання професійних документів.

1. Документи, їх призначення та класифікація.
2. Реквізити документа.
3. Правила написання тексту документа.
4. Стандартизація тексту документів.
5. Скорочення в текстах документів.
6. Мовний етикет у писемному професійному мовленні.

Література
1. Діденко А.Н. Сучасне діловодство. – К., 2001.
2. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. – Х., 2001.
3. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів.  К.,1999.
4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення.  К., 2001.
5. Шевчук С. В. Службове листування: Довідник.  К., 1999.

1. Документи, їх призначення та класифікація.

Документ (від латин. documentus – спосіб доказу) – це матеріальний
об’єкт (носій), що містить певну інформацію, оформлений у визначеному
порядку й має юридичну силу відповідно до чинного законодавства.
Документи оформляють на різних матеріальних носіях: на папері,
фотоплівці, магнітній і перфострічці, дискеті, перфокарті тощо.
Документи мають різне призначення (функції). Ці функції можуть бути
загальними, тобто їх виконують практично всі документи, і специфічними
(властивими лише частині документів).

209
 До загальних належать такі функції документів:
1) інформаційна (документ як засіб збереження інформації);
2) соціальна (документ задовільняє певні потреби суспільства);
3) комунікативна (документ як засіб зв’язку між установами,
підприємствами і т.д.);
4) культурна (документ як засіб закріплення певних культурних
традицій).
Серед специфічних функцій документів найголовнішими є такі:
управлінська (документ як засіб управління);
правова (документ як засіб закріплення правових норм);
історична (документ як джерело історичних відомостей).
Документи класифікують за різними ознаками:
1. За найменуванням розрізняють заяви, листи, довідки, службові
записки, протоколи.
2. За походженням документи поділяють на службові, або офіційні (вони
створюються установами, підприємствами, службовими особами, які їх
представляють), та особисті (їх створюють окремі особи, і це не входить у коло
їх службових обов’язків).
3. За місцем створення документи бувають внутрішні (чинні лише в
межах установи, підприємства, у якому створені) і зовнішні (є результатом
спілкування установи з іншими установами, організаціями тощо).
4. За призначенням виділяють такі основні комплекси документації:
організаційно-правова; планова; інформаційно-довідкова й довідково-
аналітична; звітна; щодо особового складу (кадрова); фінансова; з матеріально-
технічного забезпечення; договірна; колегіальних органів.
5. За напрямком розрізняють вхідні і вихідні документи.
6. За формою – типові й індивідуальні.
7. За ступенем гласності – звичайні, таємні (секретні), для службового
користування.
8. За стадіями створення розрізняють оригінали (створені документи),
копії (повне відтворення оригіналу) і витяги (відтворення певної частини
оригіналу).
9. За термінами зберігання документи поділяють на такі категорії:
документи тимчасового зберігання (до 10 років);
документи тривалого зберігання (понад 10 років);
документи постійного зберігання (без обмеження терміну).
10. За технікою відтворення документи бувають рукописні й відтворені
механічним способом.

2. Реквізити документа.
Кожний документ складається з окремих елементів, які називаються
реквізитами.
Основні реквізити документа:
1) державний герб; емблема організації;
2) назва міністерства чи відомства;
210
 3) назва підприємства (установи, фірми, організації);
4) поштова адреса, індекс, номер телефону, факсу, адреса електронної
пошти;
5) номер рахунка в банку;
6) назва виду документа;
7) дата (стандартні способи запису: 01.02.04 або 01 лютого 2004 р.);
8) індекс (вихідний номер документа);
9) місце складання чи видання;
10) гриф обмеження доступу;
11) адресат;
12) гриф затвердження;
13) резолюція;
14) заголовок до тексту;
15) текст;
16) позначка про наявність додатка;
17) підпис;
18) візи;
19) відбиток печатки;
20) позначка про виконавця;
21) позначка про виконання й направлення документа до справи;
22) позначка про перенесення даних на машинний носій;
23) позначка про надходження.
Кожний документ має свій склад реквізитів, який залежить від виду
документа, його змісту, призначення, способу оброблення. Усі реквізити мають
постійне місце, що робить документи зручними для зорового сприймання і
полегшує їх оброблення.
Сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності на папері
стандартного формату (А4 або А5), називається формуляром. Формуляр – це
модель, зразок побудови документів певного виду.
Формуляр-зразок визначає робочу площу та береги (поля) документа.
Відповідно до державних стандартів установлено такі розміри берегів
документів: лівого – 20 мм; правого – не менше, ніж 8 мм; верхнього – не
менше, ніж 10 мм; нижнього – не менше, ніж 8 мм.
Розрізняють такі види формулярів:
1) з кутовим і поздовжнім розміщенням реквізитів;
2) з центрованим і лівобічним розміщенням реквізитів;
3) одно- і двомовні.

3. Правила написання тексту документа.

Текст є основним реквізитом будь-якого документа. Текст професійного
документа повинен відповідати таким вимогам:
1) достовірність (викладені факти повинні відображати справжній стан
речей);
2) точність (не допускається подвійне тлумачення слів та виразів);

211
 3) повнота інформації (зміст документа має вичерпувати всі обставини
справи);
4) стислість (у тексті не повинно бути зайвих слів, смислових повторів,
надмірно довгих міркувань, інформації не по суті справи);
5) логічна послідовність (логічний взаємозв’язок частин тексту);
6) нормативність мовних засобів (відповідність нормам літературної
мови);
7) стандартизація тексту документа.
Текст документа може бути оформлено у вигляді:
- власне тексту;
- анкети (текст, що містить словесну або цифрову характеристику об’єкта
за низкою
ознак);
- таблиці.
Названі форми тексту в документі можуть поєднуватися.
Текст поділяють на абзаци – частини тексту, які складаються не більше,
як з двох-чотирьох речень.
Текст документа, як правило, складається з двох частин: вступної (виклад
підстав для створення документа) й основної (виклад пропозицій, прохань,
висновків, розпоряджень, рішень). Такого порядку викладу слід дотримуватися
і в текстах, які складаються з одного речення.
Якщо текст документа великий за обсягом або містить однотипну
інформацію (висновки, рішення тощо), то його поділяють на розділи,
підрозділи, пункти, підпункти, нумеруючи їх арабськими цифрами.
Форми викладу в текстах документів:
- від першої особи однини, напр.: «Вважаю за потрібне повідомити,
що...»;
- від першої особи множини, напр.: «Просимо надіслати...»,
«Наказуємо...», «Ухвалили...». У такій формі викладають текст у спільних
розпорядчих документах, службових листах, протоколах тощо;
- від третьої особи однини, напр.: «Комісія виявила...», «Управління
вважає...», «Відділ здійснює такі функції...». Таку форму викладу найчастіше
використовують у положеннях, інструкціях, актах, довідках тощо.

4. Стандартизація тексту документів.

Стандартизація тексту документів – це відбір певних слів, типових
мовних зворотів, установлення правил побудови речень і словосполучень.
Стандартизація тексту, на перший погляд,  проблема суто лінгвістична.
Проте, за даними інженерної психології, стандартизований текст сприймається
у 8-10 разів швидше, ніж нестандартизований; якщо врахувати також економію
часу на підготовку стандартизованих документів, то стає зрозуміло, що
стандартизація текстів документів – проблема також економічна. Варто
підкреслити, що її розв’язання сприяє підвищенню загальної культури
професійного мовлення.

212
 Залежно від рівня стандартизації тексту документи поділяють на дві
категорії:
а) документи з текстами високого рівня стандартизації;
б) документи з текстами низького рівня стандартизації.
Документи з текстами високого рівня стандартизації – це документи,
які складають за затвердженою формою, використовуючи типові й трафаретні
тексти.
Типові тексти – це тексти-зразки, на основі яких легко побудувати
тексти аналогічного змісту. При цьому важливо якнайточніше зберегти основні
формулювання тексту-зразка (наприклад, заяви, доручення, розписки тощо).
Трафаретні тексти – це тексти, які містять постійну інформацію
документів певного виду. Постійну інформацію дослівно відтворюють
(друкують) на бланку, а змінну вносять у спеціально зроблені пропуски
(наприклад, довідка, акт, особова картка і т.д.).
Документи з текстами низького рівня стандартизації – це документи,
у яких добір слів, словосполучень, побудова речень кожного разу залежать від
конкретних ситуацій. За способом викладу документи цієї категорії поділяють
на розповіді, описи, міркування.
У текстах-розповідях ідеться про події, явища, факти в хронологічній
послідовності (автобіографія, протокол, пояснювальна записка).
У текстах-описах характеризують явища, предмети, людей,
перераховуючи їхні ознаки, властивості, особливості (характеристика, резюме,
звіт, наказ, рекомендаційний лист).
Текст-міркування розкриває внутрішні зв’язки певних явищ і доводить
визначену тезу. Розрізняють дедуктивний спосіб міркування (від загального до
часткового) й індуктивний (від часткового до загального) (доповідна записка,
службовий лист, акт).
Усі три способи викладу в документі можуть поєднуватися.

5. Скорочення в текстах документів.

У текстах документів можуть уживатися скорочені слова. При цьому
типи і способи скорочення слів визначаються чинним «Українським
правописом» і ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в
український мові в бібліографічному описі».
Розрізняють кілька типів скорочень (абревіатур):
1. Скорочення, які утворені з частин слів, називають одиничні установи,
заклади тощо і пишуться з великої літери: Укрінформ, Рівнерада, Мін’юст,
Кабмін.
2. Скорочення, які утворені з частин слів, називають родові назви і
пишуться з малої літери: райрада, медінститут, техробітник.
3. Скорочення, які утворені з початкових (ініціальних) літер, пишуться
великими літерами і можуть відмінюватися: ВАТ, ТО, ІРА, НДІ; у ВАКу, до
ТЮГу.
4. Графічні скорочення, які вимовляються повністю та скорочуються
лише на письмі; при цьому зберігається написання великих і малих літер,
213
дефісів; на місці скорочення ставиться крапка (крім стандартних скорочень мір:
м, см, мм): півд.-зах., Півн. крим. канал, акад., див., і т .ін., напр., до н.е., о., оз.,
пор.
Слова не скорочуються на голосний (крім початкового в слові) і на ь,
наприклад: укр., україн., українськ.

6. Мовний етикет у писемному професійному спілкуванні.

Мовний етикет – це правила мовленнєвої поведінки, вироблені
національним колективом мовців.
Дотримання правил етикету в писемному професійному мовленні є
свідченням поваги до адресата, ввічливості, вихованості та сприяє
налагодженню добрих ділових стосунків.
Правила мовного етикету особливо добре слід знати тим, хто складає
ділові листи. Їм потрібно завжди пам’ятати так зване «золоте правило» ведення
ділової кореспонденції: ввічливість, коректність, аргументованість.
Основними правилами мовного етикету в писемному мовленні є такі:
1. Розпочинати лист слід із звертання, яке є загальноприйнятою формою
ввічливості, при цьому потрібно використовувати офіційні форми звертань,
наприклад: Шановний Іване Андрійовичу! Шановна пані Ясинська!
Високоповажний Міністре! Шановний пане директоре!
2. Займенники Ви, Ваш і под. треба писати з великої літери як вияв
поваги до адресата.
3. У початковій фразі варто ввічливо висловити – залежно від ситуації –
подяку, підтвердження, прохання, посилання на попередній лист, розмову,
зустріч тощо, наприклад: Ми щиро вдячні Вам за те, що... Із вдячністю
підтверджуємо отримання Вашого листа... У відповідь на Ваш запит
повідомляємо... Звертаємося до Вас із проханням...
4. Невдоволення та відмову потрібно також висловлювати ввічливо й
коректно, наприклад: Вибачте, але ми змушені нагадати Вам про необхідність
оплатити рахунок за.... Гадаємо, що це лише непорозуміння.
5. Щоб пом’якшити тон листування, слід активні форми дієслова
замінити пасивними, увести вставні слова, пор.: Ви досі не висловили
пропозицій щодо нашого спільного проекту. - Пропозиції щодо нашого
спільного проекту Вами досі не висловлено. За такі результати праці Ви не
можете отримати премії. – На жаль, за такі результати праці Ви не можете
отримати премії.
6. У завершальному реченні можна повторити подяку, ще раз
перепросити, висловити запевнення чи сподівання, наприклад: Дозвольте ще
раз подякувати Вам... Ще раз перепрошуємо за цю прикру помилку. Запевняємо,
що ми зробимо все можливе для вчасного завершення... Сподіваємося на плідну
і взаємовигідну співпрацю.
7. Закінчувати лист слід прощальною фразою на зразок: З повагою... Із
вдячністю і пошаною... З найкращими побажаннями...

214
 8. Постскриптум ( РS, приписка) наприкінці листа можливий лише за
умови, що після його написання сталася подія, про яку неодмінно треба
повідомити. Після постскриптуму знову потрібно поставити дату і підпис.

Перевірте свої знання

1. Документ – це:
1) друкована стандартна форма ділового папера з реквізитами, що
містять постійну інформацію;
2) основний вид ділового мовлення, що фіксує та передає інформацію,
підтверджує її достовірність, об'єктивність;
3) сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності.
2. Основними вимогами до документів є:
1) повноважність і достовірність;
2) повноважність, достовірність, несуперечливість щодо діючого
законодавства, бездоганність щодо форми, відредагованість;
3 ) несуперечливість щодо законодавства і відредагованість.
3. Група реквізитів та їх постійних частин, відтворена на бланку
документа як єдиний блок, – це:
1) бланк;
2) формуляр-зразок;
3)штамп.
4. За призначенням виділяють такі види документів:
1) для службового користування;
2) щодо особового складу;
3) для загального користування;
4) організаційні;
5) довідково-інформаційні;
6) організаційно-розпорядчі;
7) розпорядчі;
8) обліково-фінансові;
9) довідкові;
10) господарсько-договірні.
5. Документи, що містять інформацію про особовий склад
організації, закладу чи установи, називаються:
1) організаційними;
2) інформаційно-довідковими;
3) документами щодо особового складу.
6. До групи інформаційно-довідкових документів належать:
1) заяви про прийняття, на роботу, накази про особовий склад,
автобіографії, характеристики, контракти, трудові угоди;
2) довідки, службові листи, протоколи, акти, доповідні та пояснювальні
записки, оголошення, доповіді, звіти, плани робіт, телефонограми;
3) постанови, розпорядження, накази із загальних питань,
вказівки,ухвали, правові акти вищих органів управління.

215
 7. Документи, які закріплюють функції, обов'язки і права організації,
закладу або установи протягом тривалого терміну, називаються;
1) розпорядчими;
2) організаційними;
3) особовими.
8. Документи, за допомогою яких здійснюється розпорядча діяльність і
оперативне керівництво в організаціях, закладах і установах, називаються:
1) особовими;
2) документами з кадрово-контрактових питань;
3) розпорядчими.
9. Для яких видів документів обов'язковим є реквізит:
1) «державний герб»;
2) «назва міністерства або відомства вищої організації»?
3) на яких видах документів не можна розміщувати реквізит
«державний герб»?
10. Штамп — це...
1) сукупність реквізитів, розміщених у встановленій послідовності;
2) група реквізитів та їх постійних частин, відтворена як єдиний блок;
3) аркущ паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять
постійну інформацію.

Контрольний тест
1. Які документи характерні для литовсько-польської доби (ХІV-ХVII
ст.)?
2. Які сучасні документаційні системи вам відомі? Назвіть найчисленнішу
з них.
3. Що лежить в основі класифікації документів?
4. За якими ознаками класифікуються документи? Назвіть групи
документів.
5. Що таке бланк?
6. Яких форматів можуть бути бланки документів?
7. Яке розміщення штампа передбачають державні стандарти? Поясніть.
8. На папері якого формату оформляються управлінські документи?
9. Укажіть, які завширшки повинні бути поля в документах.
10. Пригадайте, яких вимог треба дотримуватися під час оформлення
сторінки документа.
11. Що таке рубрикація? Від чого залежить ступінь складності
рубрикації?
12. Які ви знаєте системи нумерації рубрик? На чому ґрунтується кожна з
них? Поясніть.

216
 Тема 5.2. Документація щодо особового складу.
1.Заява. Її реквізити та оформлення.
2.Характеристика.
3.Резюме.
4.Автобіографія.
5.Накази щодо особового складу.

Література
1. Діденко А.Н. Сучасне діловодство. – К., 2001.
2. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. – Х., 2001.
3. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів.  К.,1999.
4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення.  К., 2001.
5. Шевчук С. В. Службове листування: Довідник.  К., 1999.

1. Заява. Її реквізити та оформлення.

Заява – це офіційне повідомлення в усній або письмовій формі, у якому
викладається певне прохання.
За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні й зовнішні, які
бувають від організацій, установ (службові) та особисті. У зовнішній особистій
заяві обов'язково зазначається повна домашня адреса, а в службовій – повна
поштова та юридична адреса установи, підприємства. У внутрішній заяві не є
обов'язковими викладені вище вимоги. У заяві реквізити рекомендується
розташовувати в такій послідовності:
1. Праворуч указується назва організації чи установи, куди подається
заява.
2. Нижче у стовпчик – назва професії, місце роботи, прізвище, ім'я, по
батькові, адреса того, хто подає заяву (якщо заява адресується до тієї
організації, де працює автор, не треба зазначати домашню адресу, а достатньо
назвати посаду й місце роботи чи структурний підрозділ).
3. Ще нижче посередині рядка пишеться слово «заява» з великої
літери й не ставиться крапка.
4. З великої літери й з абзацу починається текст заяви, де чітко
викладається прохання з коротким його обґрунтуванням.
5. Після тексту заяви ліворуч уміщується дата, а праворуч – підпис
особи, яка писала заяву.
У складній заяві також подаються відомості про те, які саме документи
додані до заяви на підтвердження правомірності висловленого в ній прохання
(документи перелічуються після основного тексту перед підписом). Заява
пишеться від руки в одному примірнику.

217
 Зразок заяви:
Директорові Київського
професійно-технічного
училища № 8
Петренку В. О.
Харченка Олега Васильовича,
що проживає за адресою:
вул. Прорізна, 4, кв. 17,
03071, Київ-71
Заява
Прошу зарахувати мене на І курс за спеціальністю оператор електронно-
обчислювальних машин.
Додаток:
1) свідоцтво про закінчення 9 класів;
2) свідоцтво про народження на 1 арк. в 1 пр.;
3) довідка про місце проживання на 1 арк. в 1 пр.
02.07.2003
Власноручний підпис

2. Характеристика.
Характеристика – це документ, у якому дається оцінка ділових і
моральних якостей працівника за підписами представників адміністрації. Це
офіційний документ, який видає адміністрація на прохання працівника.
Характеристику пишуть або друкують у двох примірниках, один з яких
видають особі, а другий (копію) підшивають до особової справи. Текст
викладають від третьої особи.
Основні реквізити характеристики:
1. Назва документа й прізвище, ім'я, по батькові того, кому видається
характеристика.
2. Рік народження, освіта.
3. Текст, де зазначено, із якого часу працює чи вчиться особа, як
ставиться до виконання своїх службових обов'язків, який має рівень
професійної майстерності, авторитет у колективі.
4. Дата складання.
5. Підпис відповідальної службової особи й гербова печатка організації,
яка видала характеристику.
Зразок характеристики:
Характеристика
Шмельова Віктора Петровича,
учня 11 класу
Прилуцької середньої школи
Чернігівської області,
1986 року народження
Віктор Шмельов протягом навчання в середній школі зарекомендував
себе здібним учнем.
218
 До навчання ставиться сумлінно, має глибокі та міцні знання з усіх
предметів, усебічно розвинений. Багато читає художньої літератури. Особливий
інтерес виявляє до театрального мистецтва, очолює шкільний драматичний
гурток і дуже цим захоплюється.
Як член учнівської лекторської групи, Віктор виступав перед учнями з
доповіддю «Сучасна музика».
Протягом навчання в школі виявляв активність у громадській та
суспільно корисній роботі. Під час літніх канікул В. Шмельов керував ланкою
учнівської виробничої бригади, особисто показував приклад сумлінного
ставлення до праці.
Уміє триматися в колективі, підкоряється його вимогам. Критично
ставиться до власних вчинків, до поведінки товаришів і відверто про це
говорить.
За відмінне навчання, зразкову поведінку та активну участь у громадській
роботі педрада просить облво нагородити Віктора Шмельова золотою медаллю.

Директор школи (підпис) О. І. Алексєєв

Класний керівник (підпис) К. П. Гур'їн

3. Резюме.
Резюме – це документ, у якому подаються короткі відомості про
навчання, трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його
складає.
Взагалі не встановлено якихось суворих вимог щодо розташування
реквізитів резюме, але одним із найпоширеніших є зразок, коли подається:
1. Назва документа.
2. Прізвище, ім’я та по батькові особи, яка складає резюме.
3. Мета складання резюме.
4. Досвід роботи.
5. Освіта.
6. Знання мов.
7. Контактний телефон.
Може бути й інший варіант розміщення реквізитів: спочатку називається
посада, яку ви обіймаєте зараз, потім у зворотному хронологічному порядку
перераховуються посади, які ви обіймали до цього, а в кінці зазначається освіта.
Основна вимога до такого документа – вичерпність потрібних відомостей
і лаконізм викладу.
У фірмах, інституціях, агенціях, установах зазвичай здійснюється
комп'ютерне вивчення резюме, що полягає у виділенні головних (стрижневих)
слів: назв компаній, фірм, посад, стажу роботи, здобутої освіти. Комп'ютер
«переглядає» резюме кожного із претендентів на вакантну посаду й відповідно
до кількості знайдених стрижневих слів надає йому певний порядковий номер.
Аби досягти успіху, під час складання резюме рекомендують дотримуватися
таких правил:
Формулюйте свою мету зрозуміло, чітко, дохідливо.
219
 Намагайтеся вжити якомога більше фахових слів, що відповідають посаді,
яку ви хочете обійняти. Під час комп'ютерного вивчення дієслова не читаються,
а враховуються іменники, що є назвами посад, та професійні терміни.
Для кожного конкретного конкурсу складайте окреме резюме.
Намагайтеся не вживати такі слова, як «я», «ми». Замість них вживайте на
початку речення активні дієслова: організовував, створив, керував, вивчав,
обізнаний з.
Не надсилайте своєї фотокартки, якщо цього спеціально не передбачено.
Не вказуйте розмір заробітної плати й особисті відомості.
Для передруку резюме використовуйте якісний папір стандартного
розміру (ні в якому разі не крейдяний).
Якщо ви обіймаєте не надто високу посаду, то під час складання резюме
краще зосередитися на великому досвіді роботи й набутих навичках.

Пам'ятайте!
Із тексту резюме має вимальовуватися образ автора – досвідченого,
надійного, чесного працівника.
Зразок резюме:
РЕЗЮМЕ
Шевченко Оксани Олексіївни
Мета: заміщення вакантної посади асистента у відділі маркетингу,
менеджера з реклами та маркетингу.
Досвід роботи: упродовж 1994 року працювала на посаді помічника
менеджера з питань реклами та маркетингу у концерні «Укравтохолдинг».
Маю досвід: 1) вивчення та аналізу ринку продажу автомобілів в Україні
загалом та в Києві зокрема; 2) вивчення та аналізу попиту на автомобілі
вітчизняного та закордонного виробництва (Київ і регіони); 3) розроблення та
подальшої реалізації комплексних рекламних кампаній.
Набула досвіду співробітництва з газетами та журналами (розроблення
макетів, визначення найефективніших для розміщення рекламних оголошень
ЗМІ), радіо (написання рекламних текстів, визначення найефективніших для
розміщення рекламних оголошень радіоканалів), телебаченням. Упродовж
цього року вдалося досягти високих рівнів продажу.
З початку 1995 року переведена на посаду менеджера з питань реклами
та маркетингу концерну «Укравтохолдинг» (обслуговування кафе-бару
«Корона», нотаріальної контори). Працювала над: 1) дослідженням та аналізом
сфери відпочинку й розваг у м. Києві; 2) виготовленням поліграфічної
продукції (представницька продукція, меню, рекламні листівки, проспекти
тощо); 3) реалізацією комплексних рекламних кампаній – окремо для кожної з
гілок концерну (реклама у газетах та журналах, у тому числі й у регіональній
пресі, реклама на радіо, у метрополітені, а також зовнішня реклама); 4)
написанням рекламних текстів для реклами на радіо (маю досвід
співробітництва із MUSIC RADIO, Гала радіо, радіо ЮТАР, Просто радіо, УР-1
та УР-2).

220
 З початку 1996 року переведена на посаду директора відділу реклами
концерну «Укравтохолдинг» (обслуговування кафе-бару «Корона»,
нотаріальної контори, охоронної фірми «Ангели», фірми з продажу
автомобільних фарб «Dupli-Соlоr», розважального комплексу «Динамо-LUX»).
Обізнана з: 1) дослідженням та аналізом ринку продажу автомобілів, ринку
продажу автомобільних фарб, сфери відпочинку та розваг, сфери послуг –
(охоронні та нотаріальні послуги); 2) розробкою комплексних рекламних
кампаній з урахуванням специфіки діяльності кожної з перелічених фірм (рек-
лама у газетах, журналах, у тому числі іміджева реклама, на радіо, у
метрополітені, зовнішня реклама); 3) розробкою та втіленням іміджу кожної з
фірм (логотипи, представницька продукція, зокрема для розважального
комплексу «Динамо-LUX»). Маю досвід співпраці з рекламними агенціями та
виробничими фірмами.
З жовтня 1998 року працювала на посаді прес-секретаря Української
спілки підприємців малого та середнього бізнесу. Обізнана з: 1) підготовкою
тематичних прес-конференцій (написання прес-релізів, запрошення
журналістів); 2) написанням щоденних повідомлень для преси; 3) нала-
годженням співпраці з відомими газетами («День», «Україна молода»,
«Київські Відомості», «Діло», «Галицькі Контракти», «Вечірній Київ»,
«Україна Бізнес. Фінансовий тижневик»); 4) виготовленням поліграфічної
продукції; 5) написанням ділової кореспонденції.
З квітня 1998 року працюю на посаді літературного редактора газети
«Київські Відомості».
Маю досвід: 1) редагування авторських і перекладних текстів російською
та українською мовами; 2) редагування наукових текстів; 3) редагування
текстів, що пов'язані зі сферою економіки та банківської діяльності. За час
роботи у газеті оволоділа технікою формування газетних шпальт.
Працюю на комп'ютері.
Освіта:
1992-1997 – навчання на факультеті української філології Київського
університету імені Тараса
Шевченка. Кваліфікація: філолог, викладач української мови та
літератури;
1992-1997 – навчання на факультеті іноземної філології Київського
університету імені Тараса
Шевченка (англійська філологія). Кваліфікація: перекладач;
1997 – розпочала навчання в аспірантурі Інституту українознавства
Київського університету
імені Тараса Шевченка (філологія).
Знання мов: вільно володію англійською, українською та російською
мовами.
Контактний телефон: 218-38-40.

221
 4. Автобіографія.
Автобіографія – це опис свого життя. Цей документ характеризується
незначним рівнем стандартизації. Головні вимоги під час його написання –
вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу. В автобіографіях
обов'язково зазначаються:
1. Назва документа.
2. Прізвище, ім'я, по батькові.
3. Дата народження.
4. Місце народження (місто, село, селище, район, область, країна).
5. Відомості про навчання (повне найменування всіх навчальних закладів,
у яких довелося вчитися).
6. Відомості про трудову діяльність( стисло, в хронологічній
послідовності назви місць роботи й посад).
7. Відомості про громадську роботу ( всі її види).
8. Стислі відомості про склад сім’ї( батько, мати, чоловік, дружина, діти).
9. Дата написання й підпис автора.
Заголовок «Автобіографія» пишеться посередині рядка, трохи нижче за
верхнє поле. Кожне нове повідомлення слід починати з абзацу. Дата написання
ставиться ліворуч під текстом, підпис автора – праворуч. Автобіографія має дві
форми: автобіографія-розповідь з елементами опису й характеристикою
згадуваних у ній людей і автобіографія-документ з точним поданням фактів.
Автобіографія – обов’язковий документ особової справи.
Зразок автобіографії:
Автобіографія
Я, Шевченко Василь Павлович, народився 3 листопада 1970 року в м.
Києві.
У 1977 році пішов у перший клас середньої школи № 185 м. Києва. Після
закінчення 9 класів у 1985 році вступив до Технічного ліцею м. Києва, який
закінчив із золотою медаллю.
У 1987 році вступив на фізико-математичний факультет Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Під час навчання в
університеті був старостою групи.
У 1992 році закінчив повний курс згаданого університету за
спеціальністю «Математика та інформатика». Після закінчення університету
присвоєно кваліфікацію вчителя математики та інформатики.3 вересня 1992
року працюю вчителем у середній школі №199 м. Києва.
Склад сім’ї:
дружина – Шевченко Ольга Іванівна, вчителька української мови та
літератури середньої школи № 106 м. Києва;
дочка – Шевченко Олеся Василівна, 1989 року народження.
18 листопада 1995.
Підпис

222
 5. Накази щодо особового складу.
Наказ – це розпорядочний документ, що видається керівником установи.
Накази з особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення,
переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У
заголовку такого наказу зазначають: «Щодо особового складу».
Реквізити наказу такі:
1. Назва підприємства або установи, що видає наказ, або назва посади
керівника.
2. Назва виду документа.
3. Назва місця видання наказу.
4. Номер.
5. Дата підписання.
6. Короткий зміст наказу (заголовок).
7. Текст наказу.
8. Підстава для складання.
9. Підпис керівника підприємства (установи).
Наказ повинен також мати позначення про безпосереднього виконавця
(прізвище та ініціали, посада, номер телефону), а також візи посадових осіб, з
якими погоджено проект наказу.
Кожний пункт наказу починається з дієслова в наказовій формі
(призначити, перевести, звільнити, оголосити), яке пишеться великими
літерами. Наприкінці кожного пункту зазначається підстава для його
складання.
Накази щодо особового складу, за винятком окремих випадків, мають
лише розпорядчу частину, починати яку рекомендують з прізвища, імені та по
батькові працівника. Потім зазначається посада (учений ступінь, звання,
спеціальність, розряд), найменування структурного підрозділу, дія, що
оголошується наказом.
Після тексту розпорядчої частини зазначається підстава підготовки
наказу (розпорядження).
Проект наказу (розпорядження), у разі потреби, погоджується з
відповідними посадовими особами, коло яких встановлює керівник
підприємства, установи, організації.
Завізований проект наказу (розпорядження) подається на підпис
керівникові. Після підписання наказ (розпорядження) реєструється у книзі
реєстрації наказів, що має таку форму:
номер наказу; дата реєстрації;
короткий зміст; ким підписано (прізвище, ініціали);
кому направлено (оголошено під розписку).
У груповому наказі (розпорядженні), який передбачає декілька питань,
рекомендується розміщувати їх у такій послідовності: прийняття на роботу
(призначення на посаду); переведення на іншу постійну роботу (на даному
підприємстві, в установі, організації); звільнення з роботи; надання відпусток;
заохочення; стягнення.

223
 У кожній групі питань прізвища працівників розміщують в алфавітному
порядку.

Перевірте свої знання

1. Заява – це:
1) документ, у якому особа (установа) висловлює свої думки щодо
методів поліпшення діяльності державних органів, громадських установ,
організацій;
2) документ, адресований установі чи вповноваженій особі, у якому
викладається певне прохання з його коротким обґрунтуванням;
3) документ, у якому особа (установа) вказує на порушення її прав та
інтересів з боку іншої особи (установи) і пропонує вжити належних заходів
для ліквідації такого порушення.
2. Характеристика – це:
1) документ, у якому в офіційній формі викладено громадську думку
про працівника як члена колективу і який складається на його вимогу або
письмовий запит іншої установи для подання до цієї установи;
2) документ, у якому подаються короткі відомості про навчання,
трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає;
3) документ, у якому коротко викладаються особисті, освітні,
професійні відомості про особу.
3. У тексті резюме зазначають такі відомості:
1) мета складання документа;
2) розмір заробітної плати;
3) моральні якості особи;
4) досвід роботи;
5) освіта;
6) перебування за кордоном;
7) знання мов;
8) наявність водійських прав.
4. Інформація про факти, події викладається в автобіографії:
1) у послідовності, що зумовлюється ступенем важливості певної
інформації;
2) у хронологічній послідовності;
3) у послідовності, що чітко визначається стандартами оформлення
документів щодо особового складу.
5. Наказ щодо особового складу – це:
1) розпорядчий документ, який регламентує призначення, переміщення,
звільнення працівника, відрядження, відпустки, різні заохочення, нагороди,
стягнення;
2) правовий акт, що його видає керівник підприємства (структурного
підрозділу) у межах своєї компетенції для вирішення основних та оперативних
завдань, які поставлено перед підприємством;

224
 3) розпорядчий документ, який створюють на підприємствах переважно
з питань інформаційно-методичного характеру, а також для організації
виконання наказів, інструкцій, інших актів органів управління.
6. Штамп — це...
1) сукупність реквізитів, розміщених у встановленій послідовності;
2) група реквізитів та їх постійних частин, відтворена як
єдиний блок;
3) аркущ паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять
постійну інформацію.

Контрольний тест
1. Дайте визначення поняття автобіографія. Особливості побудови даного
документа.
2. Яке призначення резюме? Чим цей документ відрізняється від
автобіографії? Реквізити й оформлення.
3. Заява, її види. За якими ознаками класифікують заяви? Різниці в
оформленні.
4. Реквізити та побудова характеристики.
5. Накази щодо особового кладу.

Тема 5.3. Довідково-інформаційна документація.

1. Службові листи. Їх класифікація, реквізити та оформлення.
2. Етикет ділового листування. Типові мовні звороти, що вживаються в
листах різних типів.
3. Довідка: реквізити та оформлення.
4. Правила оформлення службових записок.
5. Правила оформлення протоколу та витягу з протоколу. Види
протоколів.
6. Звіти та їх різновиди.
7. Оголошення, повідомлення про захід, їх реквізити.

Література
1. Діденко А.Н. Сучасне діловодство. – К., 2001.
2. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. – Х., 2001.
3. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів.  К.,1999.
4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення.  К., 2001.
5. Шевчук С. В. Службове листування: Довідник.  К., 1999.

1. Службові листи. Класифікація листів.

Лист – це поширений вид документації, один із способів обміну
інформацією.
Службові листи належать до головних засобів встановлення офіційних,
службових контактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами

225
та закладами. Мета їх – пояснити, переконати, поінформувати і спонукати адре-
сата до певної дії.
За функціональними ознаками службові листи поділяють на такі, що
потребують відповіді, й такі, що її не потребують.
До листів, що потребують відповіді, належать листи-прохання; листи-
звернення; листи-пропозиції; листи-запити; листи-вимоги.
До листів, що не потребують відповіді, належать листи-попередження;
листи-нагадування; листи-підтвердження; листи-відмови; супровідні листи;
гарантійні листи; листи-повідомлення; листи-розпорядження.
За кількістю адресатів розрізняють звичайні, циркулярні й колективні
листи. Звичайний лист надсилають на адресу однієї інстанції, циркулярний лист
– цілій низці установ, колективний лист – на одну адресу, але пишуть його від
імені керівників кількох установ.
Реквізити листа та їх оформлення
Службові листи пишуть чи друкують на бланку або чистому аркуші
паперу. Основні реквізити листа за державним стандартом такі:
1. Державний герб. Має бути розташований посередині бланка або
ліворуч над серединою рядка з назвою організації.
2. Емблема організації, установи чи підприємства. Відтворюється поряд із
назвою організації.
3. Зображення державних нагород. Розташовуються у верхньому лівому
кутку або посередині.
4. Код організації, установи чи підприємства. Зазначається у верхньому
правому кутку.
5. Повна назва установи, організації чи підприємства – автора листа.
Відтворюється угорі ліворуч за допомогою штампа або друкарським способом.
6. Назва структурного підрозділу. Дозволяється друкувати
машинописним способом у верхньому лівому кутку.
7. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреси, номер
телетайпа, номери телефону, факсу. Розташовують у верхньому лівому кутку,
оформляють відповідно до поштових правил. Для здійснення розрахунково-
грошових операцій на бланках листів указують номер розрахункового рахунка
у відділенні банку. Наприклад:
Розрахунковий рахунок № 3467059 у Шевченківському УСБ м. Києва,
МФО 845678.
8. Дату (день, місяць, рік) записують здебільшого словесно-цифровим
способом (24 серпня 2002 p.). На бланках дату листа ставлять ліворуч угорі на
спеціально відведеному для цього місці. Якщо лист написаний не на бланку, то
дату вказують під текстом зліва.
9. Адресат. Листи адресують організації, установі чи підприємству,
службовій або приватній особі. Назву установи і структурного підрозділу
подають у називному відмінку, а найменування посади й прізвище  у
давальному. Наприклад:
Видавництво «Освіта»
Коваленку С. М.
226
 Реквізити адресата друкують з правого боку у верхній частині сторінки.
Кожний елемент – назву установи, підрозділу, посаду, прізвище та ініціали
особи, поштову адресу подають з нового рядка і з великої літери. На конверті
повторюють адресу отримувача листа, починаючи з «Кому», а потім указують
«Куди».
10. Текст листа складається з двох частин: опису фактів або подій, що
послужили підставою для написання листа, висновків та пропозицій.
11. Позначку про наявність додатка роблять ліворуч під текстом з нового
рядка. Є два способи оформлення цього реквізиту:
1) якщо лист містить додатки, про які згадувалося в тексті або ті, що
пояснюють
його зміст, то відмітку оформляють так:
Додаток: на 2 арк. у 1 прим.;
2) якщо лист містить додатки, не зазначені в тексті, то їх слід перелічити
із вказівкою на кількість сторінок у кожному з них і кількість примірників:
Додатки:
1. Проект реконструкції школи: на 2 арк. в 1 прим.
2. Акт прийняття нових будівельних матеріалів: на 3 арк. у 1 прим.
Якщо ж лист містить велику кількість додатків, то окремо складають їх
список, а в листі після тексту зазначають:
Додаток: відповідно до списку на 7 арк.
12. Підписує службовий лист переважно керівник установи (організації,
підприємства), його заступник чи керівник структурного підрозділу. Якщо лист
написано на бланку установи, то зазначають лише посаду, ініціали та прізвище
особи, яка підписує лист (назву установи не повторюють).
Наприклад:
Директор школи (підпис) П. Г. Остапенко
Голова оргкомітету (підпис) Г. Р. Рижук
Якщо лист написано не на бланку, то вказують повну назву установи,
посаду, ініціали та прізвище особи, котра підписує лист. Наприклад:
Директор професійно-технічного училища № 9 (підпис)
С. В. Фесенко
Оформлення листа
Службові листи друкують на комп'ютері, друкарській машинці або
пишуть на чистому бланку лише з одного боку. Певна річ, на бланку друкують
тільки першу сторінку листа, а наступні – на чистих аркушах. Для зручності з
обох боків сторінки залишають поля: ліве – не менш як 30 мм; праве – не
менше 8 мм; верхнє – 20 мм; нижнє – 16-19 мм.
Нумерація сторінок. У листах, оформлених на двох і більше аркушах
паперу, нумерацію сторінок починають із другої. Номери сторінок
проставляють посередині верхнього поля арабськими цифрами на відстані не
менш як 10 мм від верхнього краю. Біля цифр не ставлять ніяких позначень.
Текст листа друкується через півтора чи два інтервали. У тексті не
повинно бути виправлень чи підчищень.

227
 Не слід надсилати листа, написаного через копіювальний папір; це
свідчить про неповагу до адресата.
Узвичаєно відповідати на листи якомога швидше. Фахівці з культури
ділового листування конкретизують термін написання відповіді адресатові
залежно від змісту листа.
Правила ввічливості вимагають відповісти на одержаний лист протягом
7–10 днів.
Отримавши лист-запит, що потребує докладного розгляду, слід упродовж
трьох днів повідомити, що лист одержано, і дати остаточну відповідь протягом
ЗО днів.
Лист-вітання можна надсилати упродовж 8 днів з моменту отримання
повідомлення про певну врочистість,
Лист-співчуття надсилається протягом 10 днів після сумної події
Не слід відповідати на листа нашвидкуруч, зопалу, одразу після
одержання прикрих, вражаючих відомостей. Неодмінно заспокойтеся, подумки
чітко сформулюйте, що саме ви маєте написати, і лише потім викладайте думки
на папері.

2. Етикет ділового листування. Типові мовні звороти, що

вживаються в листах різних типів.
Фахівці з проблем культури ділового мовлення пропонують під час
написання листа дотримуватися таких правил:
І. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою
формою ввічливості. Проблема вибору звертання є доволі делікатною.
Найпоширенішими є такі звертання:
Шановний (ім'я та по батькові)! Шановний пане/пані... ! Шановні колеги!
Вельмишановний добродію! Високошановний пане... !
Примітка. Слово пан в українській мові вживається щонайменше сім
століть і в етикетному сенсі не має ніякої семантичної дотичності до слова пан
в розумінні приналежності до привілейованих класів, позаяк воно засвідчує
пошану до адресата. В офіційних документах форма пан уживається з ім'ям,
прізвищем, назвою посади, звання. Ім'я та по батькові зі словом пан не
поєднується. Тобто говорити чи писати пан Михайло Петрович, пані Ольга
Степанівна або звертатися пане Миколо Івановичу, пані Катерино Василівно є
порушенням норм літературної мови й не відповідає українським традиціям.
В українській мові звертання вживають у формі кличного відмінка.
Заміна його формою називного відмінка на зразок «Шановна Оксана
Дмитрівна!», «Шановний директор!» є ненормативною.
Відсутність звертання може бути витлумачено як зневагу до адресата й
порушення етикету ділового листування.
II. Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої
може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата в правомірності
написання листа. Якщо цей лист – відповідь на запрошення, запит, подяка, то
вже в першому реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність.
Висловлюємо свою найщирішу вдячність за...
228
 Щиро дякуємо Вам за лист з порадами та рекомендаціями щодо…
Дякуємо за надану змогу (пропозицію)...
У листах-підтвердженнях варто скористатися такими початковими
фразами:
Із вдячністю підтверджуємо отримання листа-відповіді...
Офіційно підтверджуємо свою згоду на...
Ми отримали Вашого листа з повідомленням про... і щиро Вам вдячні...
Поширеними вступними фразами в ділових листах є посилання на
зустріч, попередній лист, телефонну розмову, подію:
У відповідь на Ваш лист від (дата)...
Відповідно до контракту №..., що був підписаний між нашими
установами,...
На Ваш запит про... даємо письмову відповідь.
До інвесторів, керівників установ (організацій, підприємств), клієнтів,
партнерів нерідко доводиться звертатися з проханнями. Початковими фразами
таких листів можуть бути такі:
Будь ласка, повідомте нам про...
Будемо вдячні, якщо Ви підтвердите свою участь у...
Звертаємося до Вас із проханням про невелику пожертву у фонд...
У діловому світі з різних причин (ви на кілька днів затрималися з
відповіддю, не змогли вчасно виконати доручення, не з'явилися чи запізнилися
на зустріч, переплутали документацію) іноді виникають ситуації, коли потрібно
вибачитися, перепросити за неприємності, яких ви завдали адресату. У такому
разі листа слід розпочинати так:
Просимо вибачення за прикре непорозуміння, що сталося...
Щиро просимо вибачити за затримку з відповіддю...
Просимо вибачити нам за неможливість вчасно виконати Ваше
замовлення...
У листах-нагадуваннях, що належать до психологічно складних,
потрібно ввічливо, тактовно q ненав'язливо вказати на те, що, наприклад,
термін оплати рахунка чи виконання замовлення минув. Такі листи варто
розпочати так:
Вважаємо за свій обов'язок нагадати Вам про...
Нам дуже незручно, що змушені нагадати Вам про...
Вибачте, що знову турбуємо Вас, але ми не отримали відповіді на лист від
(дата).
Інколи делікатність, тактовність не дають бажаних наслідків, тоді слід
виявити категоричність і рішучість. Це можна зробити так:
Незважаючи на неодноразові нагадування та вжиті запобіжні заходи, Ваш
борг не погашено, натомість він продовжує зростати. Вважаємо за потрібне
попередити Вас про свій намір розірвати контракт.
Усі наші намагання змусити Вас сплатити борг були марними, а тому ми
подаємо позов до суду.
До категорії складних належать листи-відмови. Якщо ви не маєте
можливості відповісти позитивно, то сказати «ні» слід аргументовано,
229
коректно, доброзичливо, адже людина покладала на вас надії. За умови
дотримання цих порад адресат зрозуміє, що у вас не було іншого виходу.
Сформулюйте відмову так:
Ми, докладно вивчивши запропонований Вами проект, з прикрістю
повідомляємо, що не маємо змоги...
На жаль, ми не можемо прийняти Вашої пропозиції...
Дуже шкода, але ми не маємо змоги задовольнити Ваше прохання з ряду
причин...
У листах-повідомленнях доречною буде одна з таких вступних фраз:
З приємністю повідомляємо Вам, що...
На жаль, змушені повідомити Вам, що...
Дозвольте повідомити Вам, що...
III. Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить
насамперед від змісту листа. Так, можна повторити подяку, висловлену на
початку, чи просто подякувати за допомогу, приділену увагу, оскільки слово
«дякую» – найуживаніше слово кожного вихованого й порядного комерсанта,
підприємця, банкіра, кожної ділової людини:
Дозвольте ще раз подякувати Вам...
Ще раз дякуємо Вам за все, що Ви зробили для...
Доречним і корисним наприкінці листа є запевнення адресата в тому, про
що йшлося в тексті:
Запевняємо, що Ви цілковито можете розраховувати на нашу підтримку.
Ми зателефонуємо Вам, щоб домовитися про взаємно зручний час для
зустрічі.
Сподіваємося, наша відмова не образить Вас і в майбутньому ми ще
матимемо нагоду взаємовигідно співпрацювати.
Сподіваємося, що Ви розглянете наші пропозиції найближчим часом і
повідомите нам про своє рішення.
Ще раз просимо вибачення за завдані турботи (клопоти, прикрощі,
незручності).
IV. Не слід забувати про прощальну фразу. Найчастіше в листах
уживаються такі форми:
З повагою. З повагою і найкращими побажаннями. З удячністю і повагою.
З належною до Вас пошаною. З повагою, вдячністю та побажанням успіхів
Постскриптум (приписка) наприкінці листа можливий лише за умови, що
після його написання сталася подія, про яку ви неодмінно маєте повідомити
адресатові. Після постскриптуму знову потрібно поставити підпис.
V. Якщо ви бажаєте досягти успіху, обов'язково слід подбати про те, щоб
лист був бездоганним у всіх відношеннях, адже навіть незначне недотримання
правил призведе до спотворення його змісту, зміни тону.
Листи слід друкувати на гарно виконаних бланках, які є "візитною
карткою" вашої установи. Подібні деталі сприятимуть створенню доброго
враження про вас і вашу діяльність. Тому для виготовлення фірмових бланків
варто використовувати лише високоякісний папір. Конверт за своїм дизайном

230
має відповідати бланкові; за розміром його необхідно дібрати так, щоб не
виникало потреби складати лист більше, ніж двічі.
VI. Ділові листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої
міркування слід чітко, лаконічно, по суті, тоді вся запропонована інформація
буде доречною.
Дотримання правил етикету листування є свідченням вашої поваги до
адресата, ввічливості, вихованості та сприяє налагодженню добрих стосунків
між колегами, партнерами.

3. Довідка – це документ інформаційного характеру, що підтверджує

факти з життя й діяльності окремих громадян і різні обставини діяльності
установ, організацій, підприємств. Довідки можуть бути особисті й службові.
Особисті довідки підтверджують той чи інший юридичний факт
конкретної особи. Оскільки текст довідки особистого характеру типовий, то
слід використовувати бланки установи чи підприємства, на яких від руки
заповнюються тільки індивідуальні реквізити (кому, про що, для подання куди).
Довідки службового характеру складають на запит або за вказівкою
вищої організації чи службової особи". Вони повинні об'єктивно відображати
стан справ конкретного структурного підрозділу, усієї установи чи організації.
Довідки, що відображають виробничу діяльність установ, можуть бути
зовнішніми та внутрішніми.
Зовнішні довідки укладаються для подання до вищої організації,
підписують їх, крім укладача, керівник установи та завіряються печаткою,
Внутрішні довідки подають керівникові організації або на розгляд
колегіального органу, підписуються лише укладачем і не завіряються печаткою.
Довідка містить такі обов'язкові реквізити:
1. Назва організації, що видає довідку.
2. Дата видачі й номер довідки.
3. Прізвище, ім'я та по батькові особи, якій видається довідка.
4. Текст довідки.
5. Призначення довідки (куди подається).
6. Підписи службових осіб, печатка, без якої довідка не має юридичної
сили.
Зразок довідки:
Київська середня школа № 206
ДОВІДКА
17.03.2003 № 86
м. Київ
Кондратенку Юрію Леонтійовичу в тому, що він навчається в 11-Б класі
Київської загальноосвітньої середньої школи № 206. Видано для подання до
Інституту фізкультури.
Директор школи (підпис) О.С. Самійленко
Секретар (підпис) К.Г. Моторна

231
 4. Службові записки.
Доповідна записка – це письмове повідомлення на ім’я керівника
установи, організації, у якому описується певний факт, певна подія,
повідомляється про виконання завдань, службових доручень.
Доповідна записка складається з ініціативи її автора або за вказівкою
керівника. Розрізняють внутрішні доповідні записки, що адресуються
керівникові установи або підрозділу, де працює укладач, і зовнішні, що
адресуються керівникові вищої організації. Доповідні записки бувають також
інформаційного, звітного й ініціативного характеру.
Зміст доповідної записки повинен бути точним і лаконічним; найкраще
поділити його на частини. У кінці додаються чітко сформульовані висновки й
пропозиції. Доповідні записки пишуть від руки чи передруковують.
Різновидом доповідної записки є пропозиція. Це документ, у якому особа
(установа) висловлює конкретні пропозиції з певних питань. Текст пропозиції
містить лише вступ (обґрунтування) та висновки (перелік пропозицій).
Пояснювальна записка – це письмове пояснення ситуації, що склалася,
фактів, дій або вчинків працівників (найчастіше порушення дисципліни,
невиконання роботи) на вимогу керівника. Інколи це вступ до якогось
документа(плану, звіту, проекту). У такій пояснювальній записці автор
обґрунтовує мету, актуальність, новизну певного документа, викладає
структуру, зміст та функціональне його призначення.
За формою доповідна, пояснювальна записки та пропозиція близькі та
містять такі реквізити:
1. Посада, прізвище та ініціали керівника, якому подається службова
записка.
2. Назва документа.
3. Заголовок.
4. Зміст записки.
5. Посада, прізвище та ініціали особи, яка подає записку, її підпис.
6. Дата складання записки.
Якщо ці документи не виходять за межі установи, то вони можуть
оформлятися на звичайному аркуші паперу, а якщо скеровуються до іншої
установи, то їх пишуть на бланку та звичайно реєструють.
Зразки службових записок:
Кафедра гуманітарних наук
Директорові
професійно – технічного
Доповідна записка училища № 46
доц. Савчуку О. П..
25.09.95 № 34- 12/243
Про збільшення кількості годин
Мовна культура – один із найважливіших показників нашої духовної
культури. Усне й писемне мовлення кожної людини свідчить про рівень її
освіченості, інтелігентності.

232
 Щоб грамотно говорити й писати, потрібно передусім постійно вивчати
рідну мову, удосконалювати знання, здобуті в середній школі. Писемне
мовлення учнів першого курсу хибує численними відхиленнями від
орфографічних та пунктуаційних норм української мови. Заняття з практичного
курсу допомагають повторити й удосконалити знання студентів з орфографії та
пунктуації української мови, виробити навички грамотного письма. Значна
частина занять з української мови зорієнтована на вдосконалення зв’язного
мовлення. На жаль, таких занять лише дві години на тиждень. Просимо
навчальну частину училища розглянути це питання та збільшити кількість
тижневих годин на вивчення рідної мови. Адже мова – генетичний код нації,
який поєднує минуле з сучасним, програмує майбутнє й забезпечує буття нації
у вічності.
Завідувач кафедри (підпис) М. С. Стельмах

Директорові загальноосвітньої
середньої школи № 56
Матвієнку Р.М.
Пояснювальна записка
21.05.2003 № 13
Про порушення навчальної дисципліни
Учні 10-В класу не з’явилися на урок біології тому, що відвідували
виставку комп’ютерів. Виставку організувала науково-виробнича фірма
«Інтеграл» і запросила учнів на 11-ту годину.
Керівник класу (підпис) В.І. Гнатевич

Програма курсу «Ділова українська мова»

Пояснювальна записка
У добу творення незалежної української держави, коли прийнято закон
про надання українській мові статусу державної, питання культури мови
набувають особливої ваги.
Ширшає коло тих, хто пише, читає та розмовляє українською мовою як
рідною. Писемне спілкування в державному, суспільному, політичному,
господарському житті, у ділових відносинах між організаціями та установами, в
органах управління переходить на українську мову. Часто недосконале
володіння українською мовою спричиняє появу чималої кількості типових
помилок, хибних висловлювань, слів-покручів і знижує рівень культури
мовлення в загальнонаціональному вимірі. За таких умов важливо озброїти
знаннями про ділові папери студентів вищих закладів освіти, адже саме за
допомогою ділових документів, листів установлюються офіційні, службові,
ділові, партнерські контакти між закладами, підприємствами, інституціями,
державами, а також налагоджуються приватні стосунки між людьми.
Ділова українська мова – одна з дисциплін, що вивчається на першому
курсі. Вона передбачає вивчення різних видів ділових документів, набуття
студентами навичок їх укладання засвоєння етикету ділової кореспонденції.
Програмою також передбачено оволодіння нормами літературної мови:
233
графічними, орфографічними, лексичними, морфологічними, синтаксичними,
стилістичними та пунктуаційними.

5. Протокол, витяг з протоколу, резолюція.

Протокол – це один із найпоширеніших документів колегіальних органів.
У ньому фіксують хід і результати проведення зборів, конференцій, засідань,
нарад. У протоколах відбиваються всі виступи з питань, що розглядаються, і
рішення, ухвалені в результаті обговорення.
Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа.
Протоколи загальних зборів, нарад підписують голова та секретар, а протоколи
засідань комісій – усі члени президії.
За обсягом фіксованих даних протоколи поділяють на:
стислі, у яких записано лише ухвалу або поширену резолюцію, а також
зазначено номер, дату, назву організації, кількість присутніх, порядок денний.
Під рубрикою «Слухали» – назва питання, хто висловилися;
повні, у яких записуються виступи доповідачів та інших учасників зборів,
нарад, засідань. У докладний протокол заносять також запитання доповідачеві
та конспективний запис виступів під час обговорення;
стенографічні, де всі виступи, репліки, запитання й відповіді
записуються дослівно.
Протокол має такі реквізити:
1. Назва виду документа, яку пишуть посередині рядка.
2. Порядковий номер документа.
3. Назва зборів, конференції, засідання, наради із зазначенням їх
характеру (загальні збори, виробнича нарада, розширена нарада).
4. Назва установи, підприємства чи організації, де відбулися збори,
конференція.
5. Дату проведення зборів, засідання, наради, яку пишуть нижче від назви
організації з лівого боку. У цьому рядку з правого боку пишуть місце
проведення (назву міста).
6. Кількісний склад учасників, який пишуть з нового рядка. При великій
кількості присутніх на засіданні їх список складають окремо й додають, а в
протоколі зазначають лише загальну кількість. Якщо кількість учасників сягає
10-12 чоловік, то вказують усіх присутніх.
7. Посади, прізвища, ініціали керівників зборів, конференції, наради
(голови, секретаря, членів президії).
8. Порядок денний, тобто питання, що розглядають на зборах, нараді або
конференції. Питання в порядку денному формулюють у називному відмінку.
9. Текст.
10. Перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок.
11. Підписи керівників зборів, засідання, конференції (голови та
секретаря).
Основний текст протоколу поділяється на розділи, які відповідають
пунктам порядку денного. Кожний розділ містить : «Слухали», «Виступили»,
«Ухвалили».
234
 Слово «Слухали» друкується великими літерами, після нього ставиться
двокрапка. У наступному рядку з абзацу вказують ініціали та прізвище
відповідача, тему доповіді. Далі фіксується основний зміст доповіді або
вказується, що текст додається.
Так само оформляється розділ «Виступили2.
У розділі «Ухвалили» повністю записується прийняте рішення, яке може
складатися з одного чи кількох пунктів або з констатуючої частини й резолюції.
Якщо на зборах проводяться вибори таємним голосуванням, результати
оформляються окремими протоколами лічильної комісії: в одному зазначається
склад комісії, а в другому – результати голосування.
Результати голосування з кожної кандидатури записується так:
За Василишина І.Г. – 50 голосів, проти – 0, утримався – 1.
Протоколи групуються в хронологічному порядку та за номерами,
документи, що стосуються одного протоколу, – за порядком денним.
Текст протоколу має бути точним, лаконічним, складеним на основі
виступів, повинен усебічно характеризувати обговорюване питання з
додержанням змісту й форми викладу, позиції учасників сторін.
Крім повного протоколу, є коротка форма – витяг з протоколу. У витягу
вказують прізвища та ініціали тих, хто виступив (без виступу викладів), а також
зміст викладених рішень. Витяг з протоколу підписують голова та секретар
засідання. У протоколі роблять помітку про зроблений витяг, а також
зазначають, кому його вручено чи надіслано.
Рішення колегіальних органів доводиться до виконавців і організацій, що
належать до сфери управління установи, через надсилання їм рішень.
Рішення колегій установ упроваджується в життя наказами керівника
установи.

6. Звіт – це письмове повідомлення про виконання якоїсь роботи. Звіти

бувають статистичні й текстові. Статистичні звіти пишуться на спеціальних,
виготовлених друкарським способом бланках, текстові – на звичайному папері.
Матеріал звіту охоплює точно визначений період часу.
Схема звіту така:
1. У заголовку, крім слова Звіт, подаються відомості про те, яка
організація чи установа звітує, за який період, за який вид роботи.
2. У вступній частині вказується коло завдань, які було поставлено
перед організацією чи установою за звітний період.
3. Наступна частина звіту має містити точний опис виконаної роботи із
зазначенням позитивних і негативних прикладів.
4. У звіті мають бути висновки, пропозиції, перспективи на майбутнє.
5. Підпис відповідальної особи установи або організації чи службової
особи, яка підписала звіт.
6. Дата складання звіту.
7. Печатка установи (якщо це потрібно).

235
 Звіт має характеризуватися чіткістю побудови, логічною послідовністю
викладу матеріалу та містити вичерпні відповіді на всі запитання схеми, а
також узагальнення та висновки.
Якщо звіт дуже великий за обсягом, частини його матимуть заголовки, які
мають бути короткими й відповідати змісту.
Звіт допомагає вивчити, перевірити й узагальнити чиюсь роботу, знайти в
ній позитивне та негативне, зробити висновки, намітити перспективи.
Зразок звіту:
Звіт
про виробничу практику з 10.02.2003. по 22.03.2003
учениці професійно-технічного училища № 18 Доценко А.С.
Педагогічну практику проходила на виробничому об’єднанні «Україна»
(м. Київ). В об’єднанні було створено необхідні умови для проходження
практики. Усі працівники мають великий стаж роботи й високу фахову
підготовку. Виробничі цехи об’єднання обладнані найновішим устаткуванням,
упроваджено комп’ютерний підбір тканин для пошиття верхнього одягу..
Протягом усього перебування я мала змогу отримати консультації як від
майстрів і модельєрів, так і керівників практики.
Під час практики покроїла 3 жіночі костюми, один з них пошила.
Практика на виробничому об’єднанні допомогла виробити багато умінь та
навичок. Я навчилася :
1) підбирати тканини для костюмів і платтів,
2) кроїти тканини,
3) моделювати одяг,
4) самостійно шити жіночий одяг,
5) працювати із замовниками, консультувати їх.
Висновки:
1. Виробнича практика поглибила, закріпила знання з фахових
дисциплін, здобуті в профтехучилищі, та дала змогу застосувати їх на практиці.
2. Виробила вміння шити різні жіночі костюми.
3. Закріпила впевненість у правильності вибору професії, виклала
прагнення вдосконалювати свої здібності, розширювати свою ерудицію.
4. Дала змогу протягом шести тижнів спостерігати за виробничим
процесом, аналізувати його й робити висновки.
22.03.2003 (підпис)

7. Оголошення, повідомлення про захід.

Оголошення – це повідомлення про час і зміст нарад, засідань;
необхідність виконати якусь роботу; потребу в заміщенні вакантної посади чи
набір робочої сили та ін.
В оголошенні обов’язково вказується, хто й про що повідомляє; дата
виділяється іншим шрифтом, формулювання в тексті стислі.
За формою оголошення бувають: писані, мальовані, друковані в газетах,
журналах, на окремих аркушах. До них належать афіші, що рекламують
кінофільми, концерти, вистави тощо.
236
 В оголошеннях, крім чіткої мови, важливості теми, цікавості змісту,
велике значення має оформлення: написання слів більшими й меншими
літерами, підбір кольорів, симетричність розташування повідомлень, а по радіо
й телебаченню – час повідомлень, чіткість вимови, оригінальність композиції
тексту.
Зразки оголошень:
Оголошення
11 грудня 2003 року о 15.00 в актовій залі професійно-технічного
училища № 12 відбудеться літературний вечір, присвячений... річниці з дня
народження Григорія Сковороди.

Оголошення
Сім’я з двох осіб найме двокімнатну квартиру поліпшеного планування
на Міському масиві терміном на 1 рік. Тел. 430-97-07.

Оголошення
Акціонерний банк «Бонус-банк» пропонує: відкриття та ведення
рахунків юридичних осіб; розрахунково-касове обслуговування клієнтів на
вигідних умовах; приймання депозитних вкладів від юридичних осіб на різні
строки (мінімальна сума вкладу 100 грн., процентна ставка за домовленістю).
Просп. Возз’єднання, 15 ( Дарницький район). Тел. 550-23-40, 553-37-07.

Повідомлення – це різновид службового листа, у якому викладено

запрошення взяти участь у якійсь нараді, конференції, зборах.
У повідомленні мають бути такі реквізити:
1. Дата й час засідання.
2. Місце засідання.
3. Його назва (тематика).
4. Порядок денний.
5. Прізвища доповідачів з кожного питання.
6. Прізвище й телефон відповідальної особи.
7. Спосіб проїзду до місця засідання.
Повідомлення підписує голова колегіального органу або керівник
установи.
Зразок повідомлення:
Шановний пане Ілле!
Запрошуємо Вас взяти участь у роботі науково – практичної конференції
«Українська держава та українська армія».
Науково-практична конференція відбудеться в актовому залі Будинку
офіцерів (вул.. Грушевського, 30/1) 30 -31 жовтня 1999 р.
Початок об 11.00
Проїзд: тролейбус № 20 до зуп. «Будинок офіцерів».
Всеукраїнське товариство «Просвіта»
Міністерство оборони України.

237
 Перевірте свої знання
1. Поширений вид документації, один із способів обміну інформацією,
основний засіб установлення офіційних, службових контактів між
підприємствами, організаціями тощо:
1) договір;
2) заява;
3) службовий лист.
2. За кількістю адресатів розрізняють службові листи:
1) звичайні та колективні;
2) такі, що потребують відповіді, і такі, що не потребують відповіді;
3) звичайні, циркулярні та колективні.
3. Якщо ви бажаєте передати різноманітну інформацію до установ,
організацій, фірм за допомогою телекомунікативного зв'язку та принтера, ви
скористаєтесь таким документом, як:
1) телефонограма;
2) факс;
3) телеграма.
4. Якщо ви повідомляєте керівника установи, організації про певний факт,
подію, виконання окремих завдань,службових доручень, оформляєте:
1) доповідну записку;
2) пояснювальну записку;
3) звіт.
5. Коли ж ви маєте намір пояснити ситуацію, що склалася, факти, дії,
вчинки (найчастіше порушення дисципліни, невиконання роботи) і робите це на
вимогу керівника, складаєте:
1) доповідну записку;
2) пояснювальну записку;
3) звіт.
6. Документ, у якому обґрунтовуються мета його створення, структура,
зміст, термін дії, функціональне призначення, актуальність і новизна і який є
вступною частиною іншого документа (плану, програми, проекту тощо),
називається:
1) доповідною запискою;
2) передмовою;
3) пояснювальною запискою.
7. Документ інформаційного характеру, що підтверджує факти з життя й
діяльності окремих громадян і різні обставини діяльності установ, організацій,
підприємств, називається:
1) акт;
2) довідка;
3) протокол.
8. Письмове повідомлення про виконання якоїсь роботи за певний
період часу є:
1) доповідна записка;
2) пояснювальна записка;
238
 3) звіт.
9. Одним з найпоширеніших документів колегіальних органів, у якому
фіксують хід і результати проведення зборів, конференцій, засідань, нарад, усі
виступи з питань, що розглядаються, і рішення, ухвалені в результаті
обговорення, є:
1) виступ;
2) доповідь;
3) протокол.
10. Оголошення, повідомлення про захід повинні мати такі реквізити:
1) дата й час засідання, місце засідання, порядок денний, прізвища,
імена, по батькові доповідачів з кожного питання, прізвище й телефон
відповідальної особи, спосіб проїзду до місця засідання;
2) дата й час засідання, місце засідання, його назва (тематика), порядок
денний, прізвища доповідачів з кожного питання, прізвище й телефон
відповідальної особи, спосіб проїзду до місця засідання;
3) місце засідання, його назва (тематика), порядок денний, прізвища
доповідачів з кожного питання, прізвище й телефон відповідальної особи,
спосіб проїзду до місця засідання, час закінчення засідання.

Контрольний тест
1. Службові листи. Їх класифікація, реквізити та оформлення.
2. Розкрийте питання етикету ділового листування. Типові мовні
звороти, що вживаються в листах різних типів.
3. Що таке довідка. Які бувають довідки за стадіями створення? Її
реквізити та оформлення.
4. Назвіть різновиди ділових записок. Яка мета їх складання?.
5. Що таке протокол? Які бувають протоколи відповідно до обсягу?
Функція, яку виконує протокол, та ступінь його складності.
6. Назвіть реквізити протоколу (основні й допоміжні). Яка структура
протоколу та мовні засоби?
7. Що таке витяг із протоколу? Які бувають витяги з протоколу за
стадіями створення? Функція, яку виконує витяг із протоколу, та ступінь
регламентації. Назвіть реквізити витягу з протоколу (основні й допоміжні).
8. Звіти та їх різновиди.
9. Оголошення, повідомлення про захід, їх реквізити.

239
 Тема 5.4. Господарсько-договірна документація.
1. Договір та його реквізити, типи договорів.
2. Контракт та його реквізити.
3. Особливості оформлення трудової угоди.

Література
1. Діденко А.Н. Сучасне діловодство. – К., 2001.
2. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. – Х., 2001.
3. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів.  К.,1999.
4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення.  К., 2001.
5. Шевчук С. В. Службове листування: Довідник.  К., 1999.
1. Договір та його реквізити, типи договорів.

1. Договір та його реквізити, типи договорів.

Договір – це письмова угода двох або більше сторін, спрямована на
встановлення, зміну або припинення господарських взаємовідносин. Договір
може бути укладений між приватними особами й організацією та між
організаціями. Цивільний кодекс передбачає різні типи договорів.
Договір постачання – це договір, за яким організація – постачальник
зобов’язується в певні терміни передати організації – покупцеві у власність
певну продукцію, а організація – покупець зобов’язується оплатити продукцію
за встановленими цінами.
Договір підряду – це договір, за яким підприємець – підрядчик
зобов’язується виконати певний обсяг робіт підприємству – замовнику.
Договір про матеріальну відповідальність – це договір, за яким одна
сторона бере на себе повну матеріальну відповідальність за прийняті
матеріальні цінності й зобов’язується дотримуватися встановлених договором
правил зберігання, обліку, відвантаження, а інша сторона зобов’язується
створити нормальні умови праці матеріально відповідальним особам.
Договір про спільну діяльність – це договір, що укладається між двома
й більше організаціями для проведення спільних досліджень, будівництва,
експлуатації підприємств. Укладаючи цей договір, сторони визначають розмір і
характер внесків: грошові, майнові, трудова участь.
Договори щодо створення нових форм господарювання – це договори,
які спрямовані на організацію асоціацій, малих підприємств, комерційних
банків, орендних підприємств. Для створення асоціацій необхідно укласти
установчий договір.
Установчий договір – це договір, що закріплює взаємні права та
обов’язки всіх учасників створення асоціації.
Звичайно ж, назвати всі договори з господарської діяльності неможливо,
оскільки їх багато: це і договір про одержання позики, договори про
посередницькі послуги, договори оренди, договір на здійснення кредитно –
розрахункового обслуговування тощо.

240
 Крім договорів з господарської діяльності, виділяють ще трудові
договори.
Трудовий договір – це угода між особою, що наймається на роботу, та
керівником установи, організації або уповноваженим ним органом. За цим
договором працівник зобов’язується виконувати певну роботу, а керівник –
виплачувати йому заробітну плату та забезпечувати належні умови праці.
Відповідно до нормативних актів договори повинні мати такі реквізити:
1) назву документа;
2) зазначення місця укладання й дати;
3) вступну частину (точні й повні назви сторін, їх представників
(прізвище, ім’я, по батькові), повноваження, на підставі яких вони діють);
4) зміст договору;
5) термін виконання договору;
6) кількісні та якісні показники продукції;
7) зазначення ціни робіт ( продукції ) і загальної суми;
8) порядок виконання роботи;
9) порядок розрахунків між сторонами;
10) додаткові умови до договору;
11) вказівки на майнову відповідальність за повне або часткове
невиконання договору;
12) порядок і місце розв’язання суперечок;
13) загальний термін дії договору;
14) юридичні адреси сторін, що укладають договір;
15) власноручні підписи сторін; печатки установи або обох сторін, які
укладають договір.
Договір вважають укладеним тоді, коли сторони дійшли згоди з усіх
пунктів і відповідно оформили його письмово.
Зразки договорів:
Договір
м. Київ, двадцятого травня тисяча дев’ятсот
дев’яносто першого року
Ми, що нижче підписалися, Васильченко Петро Іванович, доцент кафедри
історії, і Грищук Микола Сергійович, студент 5 курсу історичного факультету,
що далі йменуються «Автор», з одного боку, і науково – інформаційне
товариство «Пошук», що далі йменується «Замовник», в особі уповноваженого
Геращенка Івана Степановича, який діє на підставі доручення № 58 від 2 січня
1996 р., з другого боку, уклали цей договір про таке:
1. Автор зобов’язується підготувати «Політологічний словник» обсягом
20 друк. арк.. і передати його «Замовникові» до 1 грудня 1997 року.
2. Замовник оцінює замовлену роботу в розмірі 100 (ста) гривень за
друкований аркуш, а також 5 (п’яти) відсотків від реалізації видання.
3. Замовник дає висновки про якість виконаної роботи до 01 березня
1997 року. У разі її позитивної оцінки Авторові до 01 березня 1997 р.
виплачується перша частина гонорару в розмірі 60 (шістдесяти) гривень за
друкований аркуш, друга частина – після реалізації видання. При порушенні
241
Автором строків подання словника або в разі низької якості його підготовки,
що мають засвідчити не менше як 5 рецензентів, Замовник має право розірвати
договір.
4. Після виплати Авторові гонорару єдиним власником словника стає
Замовник, який дістає право видавати й перевидавати словник, сплачуючи при
цьому Авторові 5 (п’ять) відсотків від реалізації видання.
Автор (особистий підпис)
Замовник (особистий підпис)

2. Контракт та його реквізити.

Контракт – це особлива форма трудового договору, у якому термін його
дії, права й обов’язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна),
умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови
розірвання договору встановлюються угодою сторін. Сторонами в контракті є
підприємство (роботодавець) в особі керівника та працівник.
Положення про порядок укладення контрактів під час прийняття
(наймання) на роботу працівників, затверджене Кабінетом Міністрів України
від 19 березня 1994 р. № 170, визначає порядок укладання контрактів з
працівниками незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої
належності підприємства, установи.
Реквізити контракту такі:
1) назва документа із стислим обґрунтуванням його призначення (на
виконання обов’язків …, на управління підприємством тощо);
2) дата й місце підписання;
3) орган, що наймає керівника;
4) посада, прізвище, ім’я та по батькові того, кого наймають;
5) текст;
6) підписи сторін – укладачів контракту;
7) печатка.
Порядок укладання контракту
Контракт може укладатися як з ініціативи керівника підприємства,
установи, так і особи, яка наймається на роботу.
Відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України контракт
укладається в письмовій формі й підписується роботодавцем та працівником,
якого наймають на роботу за контрактом.
Усі умови контракту обов’язково мають погоджуватися сторонами.
Оформляється він у двох примірниках, що мають однакову юридичну
силу, і зберігаються у кожної із сторін контракту.
Контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати,
обумовленої сторонами в контракті.
Контракт може бути змінений тільки за угодою сторін, складеною в
письмовій формі.
Контракт є підставою для видання наказу про прийняття працівника на
роботу.

242
 Структура тексту контракту
1. Загальні положення.
2. Обов’язки сторін, де зазначаються:
основні характеристики роботи, яку виконуватиме працівник, та вимоги
до рівня й терміну її виконання, дотримання правил охорони праці;
зобов’язання підприємства щодо організації виробничого процесу,
обладнання робочого місця, організації підвищення рівня кваліфікації
працівника. Окремим пунктом може бути передбачено додаткові пільги,
компенсації, якщо умови роботи шкідливі.
3. Робочий час, де визначено умови роботи (неповний робочий день,
погодинна робота, неповний робочий тиждень тощо). Може наводитися
конкретний графік роботи на певний термін.
4. Оплата праці та соціально – побутове забезпечення працівника, де
зазначаються:
посадовий оклад (тарифна ставка) за певний період;
надбавка та інші виплати;
компенсація в разі використання працівником власного автомобіля для
службових поїздок;
щорічна оплачувана відпустка (кількість робочих днів): основна та
додаткова. Може вказуватися матеріальна допомога до щорічної відпустки;
додаткові пільги, гарантії, компенсації.
5. Відповідальність сторін, вирішення суперечок, де зазначається:
яку відповідальність несуть сторони в разі невиконання чи неналежного
виконання обов’язків;
порядок вирішення суперечок відповідно до чинного законодавства.
6. Зміни, припинення та розірвання контракту, де зазначається:
як можуть вноситися зміни та доповнення до контракту;
дострокове розірвання контракту;
припинення дії контракту.
7. Термін дії та інші умови контракту. Контракт може бути укладено на
термін до 5 років, але не менше, ніж на 1 рік.
Різниця між трудовим договором і контрактом
Фахівці з проблем ділового мовлення визначають таку різницю між
контрактом і трудовим договором:
1. Контракт укладають тільки на певний термін, а трудовий договір як на
період виконання певної роботи, так і на невизначений термін.
2. У контракті, на відміну від трудового договору, можуть визначатися
додаткові підстави припинення та розірвання контракту, не передбачені чинним
законодавством.
3. За контрактом порядок надання працівникові відпустки та зарплати
може визначатися на розсуд керівника, тоді як трудовий договір передбачає
централізоване регулювання відпустки (за встановленим графіком).
4. У контракті, на відміну від трудового договору, можуть указуватися
наслідки (додаткові гарантії та компенсації моральної та матеріальної шкоди)
дострокового припинення контракту з незалежних від працівника причин.
243
 3. Особливості оформлення трудової угоди.
Трудова угода укладається між організацією та людиною, яка не працює
в цій організації. Коли в організації чи установі бракує фахівців з певної галузі,
вона залучає для виконання деяких видів робіт працівників з інших установ.
Трудова угода містить такі реквізити:
1) назву документа;
2) дату й місце його складання;
3) перелік сторін, що уклали угоду;
4) зміст угоди із зазначенням обов’язків виконавця і замовника;
5) юридичні адреси сторін;
6) підписи сторін;
7) печатку підприємства або організації.
Трудова угода складається в кількох примірниках, один – виконавцеві,
інші зберігаються у справах організації – замовника.
Зразок трудової угоди:

Трудова угода
м. Київ 12 квітня 2000 р.
Школа-інтернат № 12 в особі директора школи Кравченка Л. В.,
що далі йменується «Замовник», з одного боку, і Київська фабрика
«Київвзуття» в особі головного інженера Берегового С. В., що далі йменується
«Виконавець», з другого боку уклали угоду про таке:
1. Предмет угоди.
1.1 Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов’язання виготовити
20 пар взуття шкіряного, 15 пар гумового до 12 червня 2000 року.
1.2 Розмір, форму й колір визначає замовник, Виконавець виконує
замовлення точно за вимогою.
1.3 Виконавець зобов’язується виготовити взуття доброякісно.
1.4 Замовник зобов’язується своєчасно прийняти й оплатити роботу.
2. Розмір і порядок оплати.
2.1 За виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві дві тисячі ( 2000 )
гривень.
2.2 Оплата здійснюється протягом двох днів з дня прийняття роботи.
3. Відповідальність сторін.
3.1 Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або
неналежне виконання покладених на них зобов’язань згідно з чинним
законодавством.
4 .Дострокове розірвання угоди.
4.1 У разі порушення однією із сторін зобов’язань за угодою інша сторона
має право розірвати її в односторонньому порядку.
5. Розв’язання суперечок.
5.1 У разі виникнення суперечок за цією трудовою угодою вони
розв’язуватимуться судовими органами того району, у якому мешкає
Виконавець.
244
 6. Юридичні адреси сторін:
Замовник:
Виконавець: Вул. М. Коцюбинського, 1,
Бульв. Лесі Українки, 30, Київ – 40,
Київ – 28, Головний інженер фабрики
Директор школи – інтернату № 12 «Київвзуття»
( підпис) О. Б. Кравченко (підпис) Л.Б. Береговий

Перевірте свої знання

1. Письмова угода двох або більше сторін, спрямована на встановлення,
зміну або припинення господарських взаємовідносин, називається:
1) контрактом;
2) дорученням;
3) договором.
2. Документ, яким регламентуються виробничі стосунки між установою і
позаштатним працівником, називається...
1) контрактом;
2) трудовою угодою;
3) установчим договором.
3. Особлива форма трудового договору, у якому термін його дії, права й
обов’язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови
матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання
договору встановлюються угодою сторін:
1) контракт;;
2) трудова угода;
3) договір.
4. Термін дії мінімального контракту.
1) 5 років;
2) на 1 рік;
3) до 10 років.
5. Термін дії максимального контракту.
1) 5 років;
2) на 1 рік;
3) до 10 років.

Контрольний тест
1. Що таке договір? Які він має реквізити? Типи договорів.
2. Контракт та його реквізити.
3. У чому полягає різниця між трудовим договором і контрактом?
4. Особливості оформлення трудової угоди.

245
 Тема 5.5. Обліково-фінансова документація.
1. Накладна та її реквізити.
2. Акт і його реквізити. Види актів.
3. Правила оформлення доручення.
4. Розписка та її реквізити.

Література
1. Діденко А.Н. Сучасне діловодство. – К., 2001.
2. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. – Х., 2001.
3. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів.  К.,1999.
4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення.  К., 2001.
5. Шевчук С. В. Службове листування: Довідник.  К., 1999.

1. Накладна та її реквізити.
Накладна – це обліковий документ, який дає право на отримання,
відправлення вантажів чи матеріальних цінностей. У накладній повинні бути
такі реквізити :
1. Назва: угорі посередині великими літерами НАКЛАДНА № від...
(дата).
2. Підстава, на основі якої видано накладну.
3. Кому видано (назва установи або ПІБ приватної особи).
4. Від кого (назва установи або штамп установи, адреса її, телефон,
рахунок).
5. Позначення кожної графи:
6. Назва предметів; сорт; розмір; одиниця виміру; номенклатурний
номер; кількість; вартість; сума вартості.
7. Підпис керівника установи та бухгалтера.
8. Дата.
9. Хто видав.
10. Хто одержав.
11. Печатка або штамп установи.

2. Акт і його реквізити. Види актів.

Акт – це офіційний документ, який підтверджує факти, події, вчинки,
пов'язані з діяльністю установ, підприємств, організацій та окремих осіб. Його
складають у разі приймання – здавання справ, після переобліку, під час
проведення випробувань нової техніки, при нещасних випадках, коли здають
об'єкти.
Акти – це документація постійних експертних комісій, спеціально
уповноважених осіб або представників організацій. Вони оформляються
комісією, яку створює керівник установи, організації чи підприємства.
Текст акта мусить мати дві частини : вступну й констатуючу.
У вступній частині вказують підстави для складання акта, перелічують
осіб, що склали акт, а також тих, хто був присутній під час його складання.

246
 Після слова «Підстава» вказується документ чи усне розпорядження
службової особи.
Після слова «Складений» перелічують осіб, які складали акт або були
присутні при його складанні, з обов'язковим зазначенням їхніх посад, прізвищ
та ініціалів. Якщо акт готувався комісією, то першим друкується прізвище
голови, прізвища інших членів комісії розташовуються в алфавітному порядку.
Якщо були присутні, то перелічуються їхні прізвища, ініціали та посади.
У констатуючій частині викладають мету й завдання акта, характер
проведеної роботи, перелічують установлені факти, а також висновки.
У кінці акта ( перед підписами ) повідомляється кількість примірників
акта та вказується місце його зберігання.
Акт підписують усі особи, які брали участь у його складанні.
Отже, до формуляра акта входять такі реквізити :
1. Автор документа ( назва відомства і організації ).
2. Дата, номер і місце складання.
3. Гриф затвердження.
4. Заголовок.
5. Підстава (наказ керівника організації ).
6. Склад комісії, присутні.
7. Текст.
8. Відомості про кількість примірників акта, їх місцезнаходження.
9. Перелік додатків до акта.
10. Підписи членів комісії та присутніх.
Акти прийому – передання, обстеження чи ревізії набувають юридичної
сили лише після затвердження вищою інстанцією або відповідальним
керівником установи чи організації.

3. Правила оформлення доручення.

Доручення – це письмове повідомлення, за яким організація чи окрема
особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні чинності
або отримувати матеріальні цінності.
Доручення видаються на розпорядження майном, отримання грошових і
матеріальних цінностей. Вони поділяються на особисті та офіційні.
Особисті доручення видаються окремим особам, які передають свої
права іншим особам (право на отримання заробітної плати, поштового переказу
та ін.). Обов'язковою умовою правомірності особистого доручення є наявність
підпису службової особи й печатка установи, підприємства, що засвідчує
підпис довірителя (доручення, які видаються студентам, можуть засвідчуватися
навчальним закладом).
В офіційному дорученні обов'язково зазначаються :
1. Назва організації, яка видає доручення.
2. Номер доручення й дата видання.
3. Посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, якій видано доручення.
4. Назва організації чи підприємства, від якого повинні бути отримані
матеріальні цінності.
247
 5. Перелік цінностей із вказівкою на їх кількість і суму.
6. Строк дії доручення.
7. Зразок підпису особи, якій видано доручення.
8. Назва документа, що посвідчує особу отримувача цінностей (паспорт,
посвідчення).
9. Підписи службових осіб, які видали доручення.
10. Печатка організації, що видала доручення.
Офіційні доручення можуть бути разовими, спеціальними й загальними.
Разові видаються на виконання одноразової дії (отримання товарно -
матеріальних цінностей, одержання заробітної платні, пенсії, стипендії,
поштового переказу).
Спеціальні – на здійснення приватною чи службовою особою однотипних
дій (представництво в органах суду, виконання банківських операцій у межах
певного терміну).
Загальні – на виконання широких повноважень (отримання документів,
ведення справи в усіх судових, арбітражних і адміністративних установах з
усіма правами, що надані законом позивачеві, відповідачеві; укладання угод,
одержання майна тощо).
Для багатьох доручень є друковані бланки, куди від руки вписують
прізвище, ім'я, по батькові того, кому доручається, що саме, де треба одержати,
та завіряють підписом та круглою печаткою. Завіряється також підпис особи, на
ім'я якої написано доручення.
Завірені нотаріально доручення можна передавати телеграмою.
Телеграма-доручення складається з тексту доручення, який може бути
відповідно скорочений, та посвідчувального запису з підписом нотаріуса й
печаткою нотаріальної контори. Підпис нотаріуса засвідчується органом
зв'язку, через який передається телеграма – доручення. Таке доручення має
силу оригіналу.

4. Розписка та її реквізити.
Розписка – це письмове підтвердження певної дії, яка мала місце, –
передання та отримання документів, товарів, грошей, матеріальних цінностей.
За походженням розписки бувають особисті й службові.
Особисту розписку складають тоді, коли одна особа отримує якісь
матеріальні цінності від іншої, службову – коли представник установи одержує
документи чи товарно-матеріальні цінності від організації.
До розписки входять такі реквізити :
1. Прізвище, ім'я, по батькові та посада того, хто дає розписку.
2. Прізвище, ім'я, по батькові того, кому дається розписка.
3. У чому конкретно дано розписку (обов'язково слід зазначити точне
найменування матеріальних цінностей, предметів ).
4. Дата й підпис того, хто отримує цінності.
Якщо передаються суми грошей, у розписці вказують адресу, номер і
серію паспорта того, хто їх отримує. Грошові суми пишуться словами, а в

248
дужках – цифрами:у сумі п'яти тисяч шестисот двадцяти (5 620) гривень.
Підпис особи, що дає розписку, засвідчується нотаріальною конторою.
Розписка пишеться лише в одному примірнику. Ніякі виправлення в ній
неприпустимі.

Перевірте свої знання

1. Офіційний документ, який підтверджує факти, події, вчинки, пов'язані з
діяльністю установ, підприємств, організацій та окремих осіб, називається:
1) дорученням;
2) актом;
3) розпискою.
2. Документ, що видається установам, організаціям,підприємствам на
підтвердження одержання певних матеріальних цінностей і грошей,
називається:
1 ) накладною;
2) відомістю;
3) квитанцією.
3. Документ експертних комісій, що працюють постійно, спеціально
уповноважених осіб або представників організацій, що оформлюється комісією,
яку створює керівник установи, організації чи підприємства, - це:
1) акт;
2) квитанція;
3 )протокол.
4. Доручення — це:
1) документ, у якому засвідчують той чи інший факт: підтверджують
одержання листів, переказів, цінних паперів;
2) письмове повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає
право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні дії або отримувати
матеріальні цінності;
3) документ, який пишуть для підтвердження певних умов, зобов'язань.
5. Офіційне доручення, що надає повноваження службовій особі на
здійснення однотипних вчинків (представництво в органах суду, здійснення
транспортних,господарських і банківських операцій у межах певного періоду
часу), називається:
1) загальним;
2) разовим;
3) спеціальним.
6. Розписка має такі реквізити:
1)прізвище, ім'я, по батькові того, хто пише цей документ; посада,
прізвище, ім'я, по батькові того, кому видається цей документ; у чому конкретно
дається (слід зазначити точне найменування матеріальних цінностей, предметів);
дата й підпис того, хто отримує цінності;
2)штамп; номер; дата; назва виду документа; текст; зразок підпису
особи, якій видано документ; підпис керівника установи; печатка;

249
 3)назва виду документа; підстава, на основі якої видано цей документ;
кому і від кого видано документ; позначення кожної графи: а) назва предметів;
б) сорт; в) розмір; г) одиниця виміру; ґ) номенклатурний номер; д) кількість; є)
вартість; є) сума вартості; підпис керівника установи й бухгалтера; дата; хто
видав та хто одержав;печатка або штамп установи.
7. У констатуючій частині акта зазначається:
1) коло осіб, які складали акт або були присутні при його складанні, з
обов'язковим зазначенням їхніх посад, прізвищ та ініціалів;
2) підстави для складання акта, перелік осіб, які складали акт, а також
тих, хто був присутній під час його складання;
3) мета й завдання акта, характер проведеної роботи, перелічуються
встановлені факти, а також висновки.
8. Якщо акт складається комісією, то після слова Складений прізвища
розташовуються в такій послідовності:
1) прізвища членів комісії в довільній послідовності, прізвища
присутніх при складанні акта;
2) прізвище голови комісії, прізвища інших членів комісії в
алфавітному порядку прізвища присутніх;
3) прізвище голови комісії, прізвища інших членів комісії в
довільному порядку, прізвища присутніх у алфавітному порядку.

Контрольний тест
1. Що таке акт? Які бувають акти за технікою відтворення? Функція, яку
виконує акт, та ступінь регламентації. Назвіть реквізити акта (основні й
допоміжні).
2. Доручення як вид обліково-фінансової документації. Правила
оформлення доручення.
3. Розписка та її реквізити. Основні вимоги до оформлення.
4. Накладна та її реквізити.

250
 КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абзац (нім. Absatz, букв. — перерва, відступ, пауза) – відступ управо в

першому рядку тексту; пов’язаний змістом тексту від одного (першого)
відступу до іншого (другого); складається , як правило, з кількох (рідше – з
одного) речень; одиниця не синтаксична, а семантико-змістова.
Абревіатура (італ. abbreviatura, від лат. abbrevio — скорочую) —
складноскорочене слово-іменник; виділяють три основні структурні типи
абревіатур: ініціальні, які бувають літерними, буквеними (ООН, США) і
звуковими, що утворюються з початкових звуків (вуз, рагз); складові, які
утворюються з усічених основ {універмаг, місцевком, юннат); мішані, що
творяться поєднанням усіченої основи слова з окремим словом
(держадміністрація, міськрада) чи зі звуками (райво, завуч).
Абревіація (лат. abbreviatio — скорочення) — різновид морфологічного
способу словотворення, який полягає у творенні абревіатур (див. Абревіатура).
Автокомунікація (грец. аиtos — сам і лат. соттипісаtіо — робити
спільним) — внутрішній діалог людини з самим собою.
Автонім (грец. autos — сам onyma — ім'я) — справжнє ім'я автора.
Адресант (нім. adressant — відправник) (автор, мовець) — джерело
повідомлення; у міжособистісному спілкуванні — особа, яка ініціює
комунікацію, кодує своє повідомлення засобами мови і/або парамови і передає
адресату (слухачеві, читачеві, аудиторії).
Адресантність (повідомлення, дискурсу, тексту) — репрезентація в
процесі спілкування особистості адресанта (ідей, позиції, світогляду тощо).
Адресат {нім. adressat — отримувач) (отримувач, слухач, читач,
інтерпретатор, аудиторія) — кінцевий споживач повідомлення; у
міжособистісному спілкуванні — особа, яка сприймає повідомлення і у
відповідності зі своїми когнітивними стратегіями і конкретними
конситуативними умовами інтерпретує повідомлення адресанта.
Акт комунікативний — найзагальніше поняття комунікативної
лінгвістики; інтеракція, процес, який відбувається в певному місці на
пересіченні осей простору і часу між адресантом і адресатом, результатом
котрого є дискурс (текст).
Акт мовленнєвий — складова повідомлення, цілеспрямована
мовленнєва дія; одиниця нормативної соціомовної поведінки, яка розглядається
в межах прагматичної ситуації. Основними рисами мовленнєвого актує
інтенціональність, цілеспрямованість і конвенційність. Цілісність мовленнєвого
акту створюють акт ло-куції (власне мовленнєве висловлювання), іллокуції
(комунікативної мети) і перлокуції (скерованості на результативний вплив
щодо адресата).
Акт мовленнєвий ініціативний — мовленнєвий акт, який відкриває
собою діалогічне спілкування учасників комунікації.
Акт мовленнєвий непрямий — мовленнєвий акт, у якому ілло-куція
адресанта виражена не буквально засобами повідомлення, а повинна

251
«вичитуватись» адресатом з опертям на імплікатури дискурсу.
Акт мовленнєвий прямий — мовленнєвий акт, у якому іллоку-ція
адресанта виражена буквально засобами повідомлення.
Акт мовленнєвий реактивний — мовленнєвий акт учасника
спілкування, який слідує за мовленнєвим актом мовця; відповідь адресата на
ініціативний мовленнєвий акт адресанта.
Акт мовленнєвий фінальний — мовленнєвий акт учасника комунікації,
яким завершується діалогічне (полілогічне) спілкування.
Актуальне членування речення — виділення двох частин речення:
дане, наявне (тема) і нове (рема — те, що повідомляється про тему): Де ви
тепер навчаєтесь? (тема; зміст запитання ) — У Києві (рема; нове); пор.: Тепер
я навчаюсь/у Києві.
Акустика (грец. akustikos — слуховий) звуків — розділ фізики; в
лінгвістиці — вивчає матеріально-фізичну (хвильову) природу звуків, час і силу
їхнього звучання тощо.
Акцент (лат. accentus — наголос) — інтонаційне виділення окремого
складу в слові, всього слова у реченні; зумовлюється усталеною своєрідністю
артикуляційної бази рідної мови; часто простежується у мовленні нерідною
мовою.
Акцентологія (лат. accentus і loqos— слово, вчення) — галузь лінгвістики
про норми і функціональну важливість усталеного в літературній мові
наголошування слів (наголошування голосних у складі слів, логічне виділення
слова в контексті, у реченні).
Алфавіт (від назви двох перших грецьких літер — alpha і betha), або
азбука (від двох перших старослов'янських літер — азь і буки), або абетка (від
українських а і бе), — сукупність усіх літер (букв), уживаних у писемній формі
мови і розміщених у певному усталеному порядку.
Аналітйзм (грец. analysis — роз'єднання, розклад, розчленування) —
роздільне вираження основного (лексичного) і додаткового (словотвірного,
морфологічного, синтаксичного) значень слова: буду читати (лексичне
значення виражене інфінітивом, а граматичне (морфологічне) — допоміжним
дієсловом буду); читав би (лексичне значення виражене дієсловом у формі
минулого часу, а граматичне значення умовного способу — часткою би).
Антоніми (грец. anti — проти /опута — ім'я) — слова із протилежним
значенням; виражають несумісні поняття, зміст яких заперечує один од ного;
структурно поділяються на різнокореневі (гарячий — холод ний, швидко —
повільно, південь — північ, сумувати — радіти) іодноко реневі (зайти —
вийти, наступ — відступ, молодий — немолодий).
Арготизми (франц. arqot — жаргон) — функціонально різнотипні
ненормативні слова, сполучення слів у мовленні осіб, яких характери зує
аморальна, навіть інколи злочинна поведінка: блатний, по блату, кімарити,
шкет, шмон та ін.; певною сукупністю арготизмів утворюється арго — один із
різновидів соціальних діалектів.
Артикуляція (лат. articulatio — розчленування, від articulare —
розчленовувати, чітко вимовляти) — робота мовних органів, спрямована на
252
творення звуків; складається з трьох фаз: екскурсії (лат. excursio— вибігання
вперед) — початкового руху органів мовлення, підготовки мовних органів до
утворення звука; витримки — положення органів мовлення в момент
артикуляції основної складової звука і рекурсії (лат. recursio — повертання
назад) — повернений мовних органів в попереднє (вихідне) положення.
Архаїзми (грец. archaios — давній) — застарілі слова, сполучення слів,
граматичні форми і звукове оформлення слів, які відображають минуле,
вийшли з активного вжитку; найчастіше простежуються у художніх текстах:
Удавайте пророків і йдіть — отверзайте уста (П. Тичина); архаїзми (власне
архаїзми, історизми) — належать до пасивної лексики мови: брань (битва).
Атмосфера спілкування — лінгво-психо-соціо-когнітивні стосунки
учасників комунікативного акту.
Аудиторія — збірна назва читачів, слухачів, глядачів, на яких
розраховане конкретне повідомлення адресанта (див. Адресат).
Афіксація — творення нових слів додаванням до твірної основи
словотвірних афіксів (префіксів, суфіксів, префіксів і суфіксів, постфіксів
тощо); разом із безафіксним словотворенням, осново- і словоскладанням,
абревіацією афіксація становить морфологічний спосіб словотворення.
Багатство мовлення — риторичний аспект комунікації, складова мовної
компетенції адресанта, пов'язана з умінням застосовувати різноманітні засоби
мовного коду, уникати повторення однотипних елементів, конструкцій,
застосовувати синонімічні засоби тощо.
Безафіксний спосіб словотворення — різновид морфологічного
творення слів шляхом усічення твірної основи афіксальних морфем:
переказувати —> переказ, захистити —> захист, блакитний —> у блакить,
невчений —> неук.
Безособові дієслова — означають дію (вечоріє) або стан (нудить
усередині) людини, природи, які не залежать від її виконавця: Пече всередині та
ін. предикативних частин речення.
Безособові речення — односкладні речення, головний член яких означає
стихійну дію чи стан природи або таку дію чи стан особи, що відбуваються
незалежно від її волі: Вже розвидняється; Не щастить мені.
Безсполучникові складні речення — складні речення, предикативні
частини яких об'єднані в одне змістове й синтаксичне ціле не сполучниками чи
сполучними словами, а з допомогою інших засобів зв'язку — інтонації, порядку
розміщення предикативних частин речення, співвіднесеності форм дієслів-
присудків. Виділяють речення з однотипними частинами (відношення між
ними близькі до сурядних): Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас
нема Зерна неправди за собою (Т. Шевченко) та різнотипними частинами
(відношення близькі до підрядних): Знаю: ЗГ попелу сходять квіти. Вірю: з
каменю б'є джерело (А. Малишко), Вмерла мова в устах народу — вмер і народ
(К. Ушинський).
Варваризми (грец. barbarismos, від barbaros — чужинець) — іншомовні
слова, частково засвоєні літературною мовою; їх фонетичний склад суперечить

253
лексичним і граматичним нормам літературної мови; власне української мовної
заміни не мають: фрау, мадам, сябри.
Варіант, варіантні (лат. variants — змінний) мовні форми — фонетично,
граматично й стилістично розрізнювані паралельні форми слів, словосполучень
і речень: восьми і вісьмох, учневі і учню, безлад і безладдя, батьки турбуються
— батьківська турбота.
Вербальні компоненти — засоби мовного коду, тобто слова,
словосполучення, речення (повідомлення) тексти, за допомогою яких
передається інформація в комунікації.
Взаєморозуміння — механізм міжособистісної взаємодії,
пов'язаний насамперед з когнітивними процесами, який забезпечує формування
спільного смислового простору учасників спілкування.
Вигуки — слова, які служать для вираження емоцій, вольових спонукань;
вигуками нікого і ніщо не називають, а тільки виражають.
Вид — граматична категорія дієслова, яка реалізується в граматичних
значеннях доконаного — указує на обмеженість дії (написав)! недоконаного
виду — необмеженість дії (писав).
Види мовлення — різні аспекти мовленнєвої діяльності. Виділяються в
залежності від характеру мовлення (внутрішня і зовнішня), способу організації
мовлення (усна і писемна), міри активності (продуктивна і рецептивна) та деякі
інші.
Виразність (образність) мовлення — риторичний аспект комунікації,
складова комунікативної компетенції адресанта, пов'язана з прагматичним
впливом на адресата. Виявляється у доборі елементів мовного коду й умінні
побудови повідомлень з найвищим перлокутивним ефектом.
Відмінок — граматична (власне морфологічна) категорія, властива
словам іменних частин мови, з допомогою якої виражаються різні синтаксичні
зв'язки і семантико-синтаксичні відношення між словами у словосполученні і
реченні.
Відокремлені члени речення — другорядні члени речення, виділені
засобами інтонації для посилення їхньої смислової ролі в реченні. Ві-
докремленими бувають означення: Я єсть Людина, в боротьбі зміцніла...
(М. Бажан); прикладки: А де ж твої думи, рожевії квіти, доглядані, смілі,
викохані діти? (Т. Шевченко); додатки: Ви здійснюєте волю Батьківщини, все
відкиньте, все забудьте, крім неї, крім обов'язку (0. Гончар); о б с т а в и н и:
Хустину кинувши на плечі, надівши плаття весняне, берізка вибігла надвечір і
жде чи вітру, чи мене (С. Будний).
Вокативні (лат. vocativus — звертання) речення — речення-звертання,
якими нерозчленовано з погляду синтаксичного, нечленореченнєво виражають
думку; характеризуються звертальною інтонацією, з їх допомогою виразно
передають різноманітні почуття, волевиявлення людини: Дівчина кинулась до
батька й припала до його грудей... Донечко! Марусько!.. (Б. Антоненко-
Давидович).
Внутрішнє мовлення — мовлення-мислення кожної особи про себе та
інших, звернене до себе.
254
 Вставлені слова, сполучення слів, речення — граматично не пов'язані з
реченням конструкції, які виражають додаткові повідомлення чи побічні
зауваження, котрими поповнюється зміст висловлювання, вказується на такі
деталі або факти, які не передбачалися у початковий момент формування
думки: Як сонячно на світі треба жить, щоб честь (не просто право!)
заслужить — цей хліб, що зріс на бойовищі, їсти (Н. Тихий); Сучасне життя
— всі ми це відчуваємо — тримає людину в постійному нервовому напруженні
(0. Гончар).
Вставні слова, сполучення слів, речення — граматично не пов'язані з
реченням конструкції, які виражають ставлення мовця до висловлюваного,
дають йому емоційну оцінку, вказують на джерело думки, порядок
повідомлення тощо: 3 літами, що там не кажіть, стаєш куди мудрішим
(О. Підсуха); Мабуть, передчуття розлуки властиве людині (І. Цюпа); Життя
людське — це, власне, дороги й дороги (О. Гончар).
Вульгаризми (лат. vulqaris — простий, грубий) — непристойні, лайливі
слова, які з моральних причин перебувають поза нормами літературної мови;
вживають здебільшого в нелітературному розмовно-побутовому мовленні, в
художніх творах для надання їм побутового колориту, слугують ознакою
низького морального рівня персонажів, дійових осіб: Хулігани? Одержать по
мордасах! (П. Загребельний).
Говоріння — вид мовленнєвої діяльності з використанням вокального
каналу комунікації, який полягає у створенні повідомлень (мовленнєвих актів),
скерованих адресатові.
Граматика (грец. grammatike, від gramma — буква, написання) —
лінгвістична наука, що досліджує систему морфологічних категорій, значень і
форм, синтаксичних конструкцій, способів словотвору; розділ мовознавства, в
якому вивчають граматичну будову мови; складається з чотирьох розділів —
морфеміки, словотвору, морфології, синтаксису.
Граматичні значення слів — узагальнені й абстрактні поняття, якими
виражаються різні типи відношень між словами — носіями лексичного
значення — за допомогою граматичної форми: боронили Вітчизну — у дієслові
суфікс -л- і закінчення -и виражають граматичні значення дійсного способу,
минулого часу, множини; в іменнику Вітчизну— закінчення -у вказує на
знахідний відмінок однини жіночого роду.
Граматичні категорії слів — найбільш узагальнені поняття, якими
об'єднуються однотипні граматичні значення, виражені різними мовними
засобами. Наприклад, граматичні значення жіночого, чоловічого і середнього
роду утворюють категорію роду; недоконаний і доконаний види — категорію
виду; минулий, теперішній і майбутній час — категорію часу.
Граматична форма слова — засіб вираження граматичних категорій,
граматичних значень: пиш-у — це форма 1-ої особи однини дієслова дійсного
способу; з-робити — форма доконаного виду; проспіва-в — форма минулого
часу, однини, чоловічого роду.
Графема (грец. graphe — запис, накреслення) — найменша одиниця
писемної мови (письма), яка відповідає фонемі в усному мовленні.
255
 Графіка (грец. graphike, від grapho — пишу) — сукупність усіх засобів
певної писемності (графем), усіх неусномовних накреслень, якими живе
мовлення передається на письмі (букви алфавіту, апостроф, знак наголосу,
розділові знаки); система співвідношень між буквами, вживаними у мові, і
звуками; розділ мовознавства, в якому вивчають графічну систему мови,
звукове значення букв тощо.
Двоскладні речення — речення з двома головними членами речення —
підметом і присудком.
Деривація (лат. derivatio — відведення) — творення похідних простих і
складних слів за допомогою афіксів основоскладання (землетрус) чи
словоскладання (механік-конструктор) (див. Словотворення).
Дикція (лат.dictio — вимовляння) — міра точності, розбірливості вимови
фонем, морфем, слів, фраз, яка визначає розбірливість мовлення, а значить і
його розуміння іншими людьми.
Дисиміляція (лат. dissimilis — несхожий) — вид комбінаторних змін
звуків, який полягає в заміні одного з двох однакових щодо способу творення
приголосних звуків іншим, відмінним за способом творення: кьто —> хто;
плетти —> плести; ручник —> рушник.
Диференційні (лат. differentia — відмінність, різниця) ознаки фонем —
артикуляційно-акустичні властивості, якими одна фонема відрізняється від
іншої; для голосних фонем такими ознаками є ряд, піднесення, лабіалізація; для
приголосних — місце і спосіб творення, участь голосу і шуму,
твердість/м'якість; інші ознаки (наприклад, довгий — короткий звук) є
супровідними, недиференційними.
Дифтонг (грец. di — подвійний і phthongos — голос, звук) — сполучення
двох голосних звуків, котрі вимовляються як один склад: у слові дай
сполучення ай [аi]; в українській мові найбільш яскраво дифтонги
простежуються у північному діалекті: Ід'іед], [п'іеч], [куон'].
Діалект (грец. dialektos — розмова, говір, наріччя) — різновид (форма)
загальнонародної мови, наближений до літературної; певна сукупність
діалектизмів, які простежуються в мовленні осіб певної території. В українській
мові виділяють три основні діалекти — північний, південно-східний, південно-
західний, які різняться певними фонетичними, граматичними і
лексикологічними особливостями.
Діалектизми — нелітературні, ненормативні мовні одиниці; їх ви-
користання обмежується територією діалекту: бараболя (картопля), чара, або
пательня (сковорідка), гуня (жіноча свитка), квасок (щавель), без (бузок),
пантрувати (стежити); розрізняють діалектизми фоненетичні: дифтонгічна
вимова і [д'іед], [куін1], твердий р [бу'ра] і ц [хло'пец] — у північному діалекті;
сильне оглушення дзвінких приголосних [кни'шка], \д'іт], «укання» [тубі'] — у
південно-західному; граматичні: -ть в інфінітивах — читать, сидіть, писать;
закінчення орудного відмінка -ов, -ом — з тобов, головом; лексичні: вивірка —
> білка, файний —> гарний, ногавиці —> штани тощо; діалектизми вводять у
мову художньої літератури як засіб стилізації, створення місцевого колориту
або ж для характеристики персонажів.
256
 Діалог (грец. dialogos — бесіда, розмова) — форма усного й писемного
мовлення; розмова між двома особами.
Діалогічність — комплекс комунікативно-прагматичних чинників, які
виформовують специфіку діалогу: зв'язність реплік, їхню ситуативну
залежність тощо.
Дієприкметник — недієвідмінювана і неособова дієслівна форма, яка
позначає дію або стан як ознаку особи чи предмета, котра (ознака)
сприймається в певному часі: працююча (людина), будована, збудована (хата);
зів'яле (листя); дієприкметник поєднує в собі певні категорії дієслова (часу,
виду, стану) і прикметника (роду, числа, відмінка).
Дієприкметниковий зворот — напівпредикативний зворот мови із
синтаксичною функцією відокремленого означення; поєднання залежних слів із
головним, вираженим дієприкметником: Вже були видні гори, вкриті лісом (І.
Нечуй-Левицький).
Дієприслівник — незмінна дієслівна форма, якою позначається дія або
стан як ознака іншої дії чи стану; зберігає дієслівні категорії виду, часу:
читаючи, читавш,, прочитавши.
Дієприслівниковий зворот — напівпредикативна одиниця мови із
синтаксичною функцією відокремленої обставини; поєднання залежних слів із
головним, вираженим дієприслівником: Гриць, тремтячи від холоду, горнувся
до батька (Ю. Збанацький).
Дієслова — повнозначні дієвідмінювані слова, які виступають назвами
дій або станів; носії динамічної ознаки, семантичні складові якої виявляються у
граматичних категоріях, значеннях і формах виду, часу, способу, стану, особи,
числа.
Ділове спілкування – це процес установлення та розвитку контактів між
людьми, який зумовлений потребами спільної діяльності та включає
сприйняття, пізнання й розуміння партнерів спілкування, обмін інформацією,
вироблення єдиної стратегії взаємодії.
Додаток — другорядний член речення, що є синтаксичним вираженням
об'єкта; з формально-граматичного погляду розрізняють додатки: прямі —
виражені знахідним, рідше — родовим відмінком іменника чи іншого
субстантивованого слова без прийменника: Важливе завдання школи —
виховати людину допитливою, творчою, думаючою (В. Сухомлинський), Люди
достойні квітів на морі і на землі (Є. Летюк); непрямі — виражені формами
непрямих відмінків, крім знахідного без прийменника, найчастіше залежать від
неперехідних дієслів: Не втекти від весни, від кохання (Р. Братунь);
інфінітивні — виражаються об'єктним інфінітивом: Любить людей мене
навчила мати і рідну землю, що б там не було (В. Симоненко); приіменні —
додатки, найчастіше у формі родового відмінка, які стоять не біля дієслова, а
біля іншого іменника: Книга — то джерело знань (І. Цюпа).
Доречність мовлення — риторична складова спілкування, пов'язана з
регістровими аспектами дискурсу і орієнтацією на особу адресата.
Евфемізми (грец. euphemismos від еи — гарно, рhеті — говорю, пажу) —
слова або сполучення слів, вислови, які вживають замість заборонених слів;
257
милозвучні мовні одиниці; ними замінюють синонімічні лексеми з негативним
смисловим забарвленням: говорите неправду замість брешете.
Екзотизм (грец. exotikos — чужий, іноземний) — обмежено вико-
ристовувані іншомовні слова, які створюють особливий мислено-мовленнєвий
колорит: аул, бай, фазенда.
Експресивні (лат. expressus — виразний) різновиди мовлення —
своєрідний вияв мовлення в усіх стилях і жанрах мови; звичне (звичайне),
урочисте, офіційне, фамільярне, інтимно-ласкаве, гумористичне, сатиричне,
саркастичне мовлення.
Експресія (лат.expressio — вираження, від ехргіто — чітко вимовляю,
зображую) — інтенсивна виразність, емоційність мовлення, яка створюється
певними фонетичними, лексичними, граматичними засобами мови, котрі є
функціонально нейтральними.
Елліпс, еліпсис, еліптичні (грец.elleipsis — нестача) речення —
семантична й синтаксична відсутність (але не випущення, не пропуск) у реченні
повного його члена, який зрозумілий із змісту й структури самого речення; без
позареченнєвого контексту сприймається синонімічно; один із засобів
мовленнєвої економії, стислості: На голові хус-тиночка. На руках дитина (Т.
Шевченко); А ну, за нами! — крикнув Олексій (І. Франко).
Емпатія (грец. етраthіа — співчуття) комунікативна — комплексне
поняття, пов'язане зі співпереживанням, вчуванням учасників комунікації в
почуття, емоції, свідомість тощо один одного, що сприяє успішності
комунікації, виформуванню сприятливої атмосфери спілкування.
Епістолярний (грец. epistola — лист, послання) стиль мови і мовлення —
стиль, що виявляється у писемній формі, приватних листах, найвиразніше в
тих, які мають художньо-пізнавальну цінність; сукупність своєрідних мовних
особливостей переважно приватного листування.
Епітет (грец. epitheton — означення) — різновид тропу, метафори,
образне, здебільшого прикметникове означення: чорні дні, веселі роки,
заплакане віконце.
Етика – наука про мораль, її розвиток, принципи, норми й роль у
суспільстві, іншими словами про правильне (і неправильне) у поведінці.
Етика ділового спілкування – сукупність етичних норм, правил та
уявлень, які регулюють поведінку й взаємини людей у процесі їхньої
виробничої діяльності.
Етикет (франц. etiquette — установлений порядок поведінки) ко-
мунікативний — куртуазний аспект спілкування; дотримання принципу
етикетності комунікації.
Етикет мовленнєвий — система стандартних, стереотипових словесних
формул, уживаних у ситуаціях, що повторюються повсякденно: вітання,
вибачення, запрошення, прощання тощо.
Етимологія (грец. etymologia, від etymon — істина і logos — слово,
вчення) — розділ мовознавства; вивчає походження та історичні етапи розвитку
фонем, морфем, слів.

258
 Жанр мовленнєвий — прийняті в конкретних ситуаціях і призначені для
передавання певного змісту типові способи побудови мовлення; розгорнута
мовленнєва побудова, яка складається з кількох (іноді значної кількості)
мовленнєвих актів, іллокутивна сила котрих підпорядкована певній стратегії й
тактиці адресанта.
Жаргон (франц. jargon — базікання) — різновид мовлення зі словами чи
сполученнями слів, які характерні для мовлення певної соціальної, професійної
групи людей; розрізняють студентський, дитячий, жаргон певної групи
службовців тощо: дати їм в карк — в значенні вдарите шию, закобзати їх попід
щеблі — стусонути попід ребра (3 тв. І. Франка).
Жест — складова паралінгвістичних засобів спілкування, зокрема
кінесики; виразний рух пальців, рук у комунікації. У випадках усвідомленого
вживання служить для передавання інформації, емоцій, психічних станів,
бажань тощо; у випадках неусвідомлюва-ного вживання несе інформацію про
психічні стани мовця. Жести мають соціальні й національно-культурні
особливості.
Займенники — повнозначні слова, які вказують на предмети, ознаки,
кількості, але не називають їх: він зрозумів, їхня промова, декілька речей.
Закони спілкування (комунікативні закони) — найзагальніші поняття,
в яких знаходять своє відображення імпліцитні основи комунікації, тобто те,
що відбувається між учасниками спілкування; вони незалежні від конкретних
умов і комунікативної ситуації, тобто реалізуються незалежно від того, хто
спілкується, з якою метою, в якій ситуації тощо.
Заперечні слова — слова, що виражають логічне значення категорії
заперечення; частки — не, ні, ані; займенники — ніхто, ніщо, ніякий тощо;
прислівники — ніде, ніколи, нікуди, аніскільки, анітрохи та ін.; сполучники —
НІ...НІ, ані...ані; заперечний предикатив немає і под..
Запозичені слова, морфеми — слова, що увійшли до української мови з
інших мов; засвоєні мовою у певній видозміненій формі.
Збірні іменники — іменники, які означають нерозчленовану сукупність
однакових чи подібних предметів, що сприймається як одне ціле: студентство,
комашня, кіннота, верб'я, мишва, сосняк, адміністрація, адвокатура, юнь,
малеча і т. ін.; не мають форми граматичної множини і не поєднуються з
кількісними числівниками.
Збірні числівники — числівники, що виражають кількість предметів як
сукупність, одне ціле: двоє, троє, четверо і т. ін.
Звертання — по-особливому інтонаційно виділене в реченні слово або
сполучення слів (не член речення), яким називається істота (або
персоніфікований предмет), котрій адресується мовлення в його усній і
писемній формах; типове морфологічне вираження звертання — називний і
кличний відмінки іменника.
Зв'язок зворотний безоцінний — тип зворотного зв'язку, у котрому не
відображено ставлення адресата до змісту комунікації. Використовується у
випадках, коли потрібно більше дізнатися про почуття людини або допомогти

259
співбесіднику сформулювати думку щодо обговорюваного, прямо не
втручаючись у його дії.
Зв'язок зворотний оцінний — повідомлення своєї думки, свого
ставлення до того, про що йдеться у спілкуванні.
Зв'язок зворотний у спілкуванні (зворотна інформація) — реакція на
повідомлення з боку адресата (словесна, паралінгвальна), яка допомагає
адресантові орієнтуватись в особі першого, визначати міру дієвості своїх
аргументів, переконуватись у досягненні чи недосягненні комунікативної мети
(перлокутивного ефекту) тощо.
Здатність мовна — багаторівнева система неусвідомлюваних правил
мовленнєвої діяльності, яка формується у свідомості людини. Це система
компонентів, які служать узагальненим відображенням системи мови.
Реалізується за особливими правилами у відповідності з комунікативним
завданням, ситуацією спілкування і комунікативними здатностями учасників
спілкування.
Змістовність мовлення — когнітивно-риторичний аспект спілкування,
пов'язаний з максимами кількості та якості інформації, продумуванням
адресантом найважливіших положень, які розвиватимуться в дискурсі, а також
його складових — мовленнєвих жанрах та повідомленнях.
Ідіоми (грец. idioma — своєрідний вираз) — стійкі, специфічні
сполучення слів, які виражають поняття, котрі не пов'язані з прямим лексичним
значенням тих слів, з яких утворилась ідіома; здебільшого їх не перекладають
дослівно: море по коліна, на вербі груші, замилювати очі, хоч в око стріль, з
доброго дива, хоч гопки скачи.
Іменники — повнозначні, переважно змінювані слова із значенням
предметності; іменникам властиві граматичні категорії роду, числа, відмінка;
бувають загальними і власними; збірними і конкретними; абстрактними і
матеріально-речовинними реаліями тощо; іменники — найчисленніша група
слів у мові.
Іменники спільного роду — іменники, у яких рід (чоловічий або
жіночий) визначається контекстом; іменники із закінченням -а: сирота, ябеда,
нікчема; із закінченням -о: зазнайко, запитайко; скорочено-пестливі імена:
Саша, Валя, Женя; прізвища на приголосний і на -о: Кушнір Петро і Марія,
Коваленко Сергій і Лариса.
Імператив (лат. imperativus — владний) — дієслівна способова форма,
якою виражають розумово-мовленнєву беззастережність, категоричну вимогу,
веління, наказ, прохання, побажання: сядь, сядьмо, сядьте; Зауваження
рецензента аж ніяк не можуть бути імперативом для автора (Ю. Смолич).
Інверсія (лат. inversio — перестановка) — мовленнєвий засіб, який
полягає у зміні усталеного порядку слів у реченні; певний член речення
(інверсований, протиставлений) інтонаційно виділяється і сприймається як
особливо важливий, до нього звернена увага мовців: і золотої й дорогої Мені,
щоб знали ви, не жаль Моєї долі молодої (Т. Шевченко).
Інтеракція міжкультурна — взаємодія носіїв різних культур і, як
правило, мов у процесах міжкультурної комунікації з використанням
260
вербальних та невербальних засобів мовного коду.
Інтеракція мовленнєва — взаємодія комунікантів у процесах
спілкування з використанням засобів мовного коду.
Інтернаціоналізми (лат. inter — префікс, що має значення «між» і natio
— народ) — слова, які вживаються в багатьох мовах, зберігаючи подібність
звучання й тотожність значення: форум, демократія, атом, автомобіль, аналіз,
телефон, армія, арія, клас та ін.; слова на позначення суспільних, наукових,
політичних, мистецьких понять.
Інтерфікси (лат.interfixum — прикріплений між) — сполучні морфеми,
які служать для зв'язку основ простих слів у складних словах: краєзнавство,
словотворення, землероб.
Інтонація (лат. intonare — голосно вимовляти) мовлення — сукупність
усно-мовленнєвих ознак, яка формується такими засобами, складовими
мовлення: мелодика, інтенсивність, тривалість звучання, наголошене виділення
певного складу в слові, логічний наголос, ритм, тембр, темп, пауза; постійний
засіб вираження не тільки певного змісту, але й експресивно-емоційних
відтінків сказаного окремою особою, проспіваного нею; важливий засіб
мовленнєвої образності, її індивідуальності.
Інфінітив (пізньолат.infinitivus — неозначений), або неозначена форма
дієслова, — вихідна, початкова форма дієслівної парадигми, що називає дію
або процесуальний стан без вказівки на спосіб дії, час, особу, число, рід
{читати, мовчати); формальним показником інфінітива є суфікс -ти (-ть):
учителювати і учителювать.
Інфінітивні речення — односкладні речення, головним членом якого є
синтаксично незалежний інфінітив: Кинути таку хорошу дівчину! Поміняти
зозулю на яструба! (О. Гончар).
Історизми — різновид архаїзмів, застарілих чи призабутих сліп; кожен
історизм представлений тільки однією лексемою (на відміну від власне
архаїзмів); найменування предметів, понять минулого; пасивні і спеціально
вживані лексеми; використовують переважно в художніх текстах, у яких
відтворюють минувшину: князь, сотник, гвнеральний писар, булава, макітра.
Калька (франц. calque — копія) — слова (сполучення слів), які
утворюються поморфемним перекладом частин слова іншої мови: життєпис
— з грецької біографія (bios — життя / grapho — пишу), недолік — з російської
недочет.
Категорія виду — граматична категорія дієслова; семантичною ознакою
виду слугує обмеженість у триванні дії (написав — доконаний вид) або
необмеженість {пишу, писав — недоконаний вид).
Категорія особи — граматична дієслівна категорія, якою виражається
відношення дії до дійової особи (виконавця) з погляду мовця; має шість
граматичних значень — І, II, ІІІ-ої особи однини і множини: пиш-у, пиш-еш,
пиш-е, пиш-емо, пиш-ете, пиш-уть.
Категорія перехідності/неперехідності — лексико-граматична категорія
дієслова, якою виражається відношення дії до об'єкта; розрізняють два типи
таких відношень: спрямована безпосередньо на об'єкт — перехідні дієслова
261
(прочитати казку, висловити думку, відвідати друга, навести приклад) і дія (чи
стан), яка не спрямована на об'єкт — неперехідні дієслова (зітхати, спати,
стояти, біліти, йти, лікуватися).
Категорія способу — дієслівна граматична категорія, якою виражається
відношення дії до дійсності, її визначає мовець; має форми дійсного способу —
реальні дії, що відбувалися, відбуваються чи відбуватимуться: Сонечко
блищить і горить, гаї розвиваються; сади зацвітають; увечері десь тьохнув
соловейко на листяному клені; кує зозуля на високій березі; гуде бджола...
(Марко Вовчок); умовного способу — ірреальна дія, можлива за певних умов,
або дія бажана: Я жив би двічі і помер би двічі, якби було нам два життя
дано (М. Бажан), Хотіла б я піснею стати (Леся Українка); наказового
способу — спонукання до дії, як-от: наказ, прохання, порада, заклик тощо: Не
додавай знесиленим журби, не добивай зневір'ям підупалих, а розбуди на діло
боротьби, знайди розвагу в світлих ідеалах (П. Грабовський).
Категорія стану — дієслівна граматична категорія, якою виражається
відношення дії до суб'єкта й об'єкта одночасно; пов'язана з категорією
перехідності/неперехідності, бо властива не всім дієсловам, а тільки перехідним
і тим неперехідним, які утворені від перехідних за допомогою постфікса -ся;
розрізняють активний стан дієслів — дія активного суб'єкта (виконавця)
спрямована на прямий об'єкт (додаток): Збирають світлі, золоті меди
веселокрилі та прозорі бджоли (М. Рильський); пасивний стан — дія
спрямована на об'єкт, який виступає у реченні у функції підмета, суб'єкт дії
має форму орудного відмінка: Кожен новий гол радісно зустрічався
вболівальниками (З газети).
Категорія час у — граматична дієслівна категорія, якою виражається
відношення дії до моменту мовлення; має значення теперішнього актуального
часу — дія відбувається в момент мовлення про неї: Двори стоять у хуртовині
айстр (Л. Костенко); теперішнього неактуального часу — дія відбувається
постійно або регулярно повторюється: Як робимо, так ходимо, як дбаємо,
так маємо (Нар.творчість); майбутнього часу — дія відбудеться (доконаний
вид) або буде здійснена (недоконаний вид) після моменту мовлення: Правдиве
слово існуватиме вічно (Заповіт Божий); минулого часу — дія, що відбувалася
або відбулася до моменту мовлення: Сиділи ми в садку, там саме зацвітало і
сипався з каштанів білий цвіт (Леся Українка); давноминулого часу —
передминула дія, тобто минула дія, яка відбувалася перед іншою минулою дією:
Коли його висока постать появлялася було у дверях, Марія здригалась (М.
Коцюбинський).
Кліше (франц.cliche, букв. — відбиток) — часто вживане, стереотипне
сполучення слів, яке використовується у певних мовленнєвих ситуаціях,
функціонально активне (особливо в публіцистичному мовленні): високі
договірні сторони, з метою підвищення якості продукції.
Койне (грец. коіпе — спільне наріччя) — варіант певної мови, який
сформувався на основі кількох наріч; засіб спілкування різномовних груп
населення; у Давній Греції — загальнонародна грецька мова.

262
 Компетенція культурна (у комунікації) — розуміння і орієнтація
адресанта в базових елементах культури, крізь які усвідомлюється предметний
(феноменальний) світ носіями певної ідіоетнічної мови.
Компетенція мовна — знання учасниками комунікації мови (мовного
коду), передусім правил, за якими породжуються правильні мовні конструкції
та повідомлення, здійснюється їх трансформація.
Компоненти комунікації — найважливіші складові комунікативного
акту, які включають адресанта, адресата, канал комунікації, код, контакт,
зворотний зв'язок, комунікативний шум, контекст і ситуацію спілкування.
Комунікабельність — володіння соціальним аспектом мовленнєвого
контакту (дотримання у спілкуванні соціальних норм, володіння
комунікативною компетенцією тощо); використання цих знань і умінь з
бажанням досягти запланованого перлокутивного ефекту.
Комуніканти — особи, які беруть участь у спілкуванні: у діалозі —
адресант (мовець) і адресат (слухач); у полілозі — адресант, адресати,
учасники.
Комунікативна грамотність — сукупність комунікативних знань, умінь
і навичок людини, які дають змогу їй ефективно спілкуватися в усній і
писемній формах; знання законів, правил і засобів ефективної усної та писемної
комунікації.
Комунікативна лінгвістика — розділ і водночас новий напрям
сучасної динамічно і антропоцентрично зорієнтованої науки про
мову, предметом якого є процеси спілкування людей з використанням «живої»
природної мови, а також з урахуванням усіх наявних складових комунікації
(фізичних, фізіологічних, психологічних, соціальних, контекстних, ситуативних
та ін.).
Комунікативна поведінка — поведінка індивіда в процесах спілкування,
яка регулюється комунікативними нормами і традиціями, яких він як учасник
спілкування дотримується.
Комунікативний кодекс — система принципів, правил і конвенцій
спілкування, які регулюють мовленнєву поведінку учасників комунікації і
ґрунтуються на певних категоріях і критеріях.
Комунікативні якості мовлення — сукупність якостей, до яких
відносять: нормативність; нормативну варіантність; правильність; точність;
логічність; чистоту; образність; простоту, стислість, виразність, чіткість і
яскравість; доречність; етичність і естетичність; багатство; риторичність
мовлення; евфонію (милозвучність) мовлення; мистецтво мовлення; міміко-
жестикуляційні засоби мовлення; ментальність мовлення.
Комунікація (лат. communicatio, від соттипісо — роблю спільним,
зв'язую, спілкуюсь) — спілкування, обмін думками, інформацією, ідеями,
передбаченнями тощо в процесі пізнавально-трудової діяльності людей; засоби
комунікації бувають власне мовними (словесними), зоровими, оптичними
(жести, міміка, пантоміма, «мова прапорців», різноманітні дорожні знаки,
вивіски і т. ін.) і слуховими, або акустичними (свист, зітхання, музичні твори
тощо). Найважливішим засобом комунікації є мова.
263
 Контекст (лат. contextus — тісний зв'язок, з'єднання) — частина тексту, в
якому реалізується будь-яке слово, речення, виявляючи свій спілкувальний
потенціал, конкретизується, індивідуалізується семантично й стилістично.
Конфесійний (лат. confessionalis — віросповідний) стиль мови —
літературне мовлення, яке обслуговує сферу культурно-професійних стосунків
священнослужителів (дияконів, священиків, єпископів, інших духовних осіб), а
також парафіян, віруючих у Бога.
Крилаті слова — стійкі образні вислови, які увійшли у мову з певного
фольклорного, літературного, публіцистичного чи наукового джерела; вислови
видатних історичних діячів, які набули поширення: Буря в склянці води (Ш.-Л.
Монтеск'є); Бути чи не бути (В. Шекспір); Вогонь в одежі слова (І. Франко);
Наша дума, наша пісня не вмре, не загине (Т. Шевченко).
Культура мови — високий рівень розвитку мови, який полягає у
вираженні її нормативності, стильової і жанрової розгалуженості, усталеності
всіх мовних одиниць — фонетико-орфоепічних, лексичних, фразеологічних,
граматичних, стилістичних.
Культура мовлення — володіння адресантом нормами усного і
писемного літературного мовлення, уміння використовувати зображальні
засоби мовного коду в різних умовах, сферах, регістрах спілкування у
відповідності з метою і змістом комунікації.
Лексика (грец. lexicos — словесний) мови — сукупність усіх слів мови
(повнозначних, службових і вигуків).
Лексема — повнозначне слово і лексичне сполучення слів (Чорне море і
т. ін.).
Лексика української мови — уся сукупність слів, які наявні в укра-
їнській мові: літературні, нормативні і діалектні (діалектизми), просторічні
слова, жаргонізми, сленгізми, арготизми тощо.
Лексика української літературної мови — сукупність нормативних слів
у українській мові.
Лексика абстрактна (лат. abstractio — відвернення) — слова, якими
позначають узагальнені назви понять, котрі не співвідносні з конкретними
предметами, ознаками, діями.
Лексика активна (лат. activus — діяльний) — слова (повнозначні,
службові й вигуки), які часто використовуються всіма носіями мови
(загальновживана лексика).
Лексика архаїчна (грец. archaikos — старий, первісний) — сукупність
застарілих слів (власне архаїзмів та історизмів), які функціонують у сучасній
мові пасивно, тільки з певною зображувально-стилістичною метою ;
здебільшого в наукових працях з історії і в художніх текстах.
Лексика емоційна — функціонально найбільш забарвлена лексика,
стосується почуттєвої сфери людини.
Лексика загальновживана — слова і лексичні сполучення слів, якими
користується кожен, хто володіє певною мовою.
Лексика іншомовна — лексика, засвоєна з інших мов, здебільшого
терміни, тобто однозначні слова, які позбавлені виразної емоційності.
264
 Лексика книжна — сукупність слів, які характерні переважно для
офіційно-ділового і більшості жанрів наукового стилю мови; лексика своєрідної
й виразної комунікативної спрямованості; позбавлена розмовно-побутової і
художньої зорієнтованості.
Лексика нова, або неологізми (грец. пеоs — новий і logos — слово,
вчення), — слова, сполучення слів, а також їх окреме значення, яке тільки що
або ж нещодавно з'явилось у мові і новизна якого усвідомлюється мовцями
(див. Оказіоналізми).
Лексика офіційно-ділова — лексика офіційно-ділових документів;
найменш стилістично забарвлені лексеми.
Лексика пасивна — сукупність рідковживаних слів і сполучень слів-
термінів, професіоналізмів тощо, застарілих слів (архаїзмів) та інших шарів
лексики.
Лексика професійно-виробнича — слова-назви виробничих процесів,
матеріалів, знарядь праці та ін.
Лексика розмовна — лексика щоденного використання, характерна для
розмовно-побутового стилю мови і мовлення.
Лексика термінологічна — сукупність наукових, науково-технічних
тощо термінів, які стилістично нейтральні і використовуються здебільшого
представниками різних наук, професій (див. Терміни).
Лексика фамільярна — слова, якими послуговуються в мовленні без
дотримання етичних норм, усталених позитивних якостей мислення,
свідомості.
Лексикографія (грец. lexicos і grapho — пишу) — розділ мовознавства,
теорія і практика укладання словників; вивчає основні типи словників:
енциклопедичні, орфографічні, етимологічні, історичні та ін.
Лексикологія (грец. lexicos і logos — слово, вчення) — розділ мо-
вознавства, в якому вивчають словниковий склад мови: сучасний та минулий
стан, своєрідність уживання лексики в сучасній мові.
Лексико-семантичний спосіб словотворення — спосіб творення нових
слів унаслідок переосмислення або розщеплення їх значень на дві самостійні
частини, лексеми; процес утворення омонімів від багатозначного слова: заєць
(тварина) — Заєць (прізвище), супутник (подорожній) — супутник (космічний
об'єкт), корінь (дерева) — корінь (слова).
Лексичне значення, або семантика слова, — реальний зміст лексеми,
співвіднесеність слова як звукового комплексу з певними явищами дійсності.
Літературна мова — основна, наддіалектна форма існування мови, яка
характеризується поліфункціональністю, стилістичною диференціацією,
нормативністю (регламентованістю); вища форма існування мови; створюється,
як правило, на основі одного з діалектів; в основу української літературної
мови лягли середньонаддніпрянські говори.
Літота (грец. litotes — простота) — різновид тропа, метонімії; при-
меншення величини, сили, значення певного предмета; протилежна за
значенням гіперболі: Поїхали у Сквиру, на гриби (М. Вінграновський).

265
 Лексико-синтаксичний спосіб словотворення — спосіб творення слів, за
якого нові слова виникають унаслідок стягнення (зрощення) в одно двох чи
більше слів, які вживалися на означення одного поняття: вищезгаданий (вище
згаданий), дотла (до тла), п'ятсот (п'ять сьть), спасибі (спаси Богь) та ін.
Марковані (грец. margues — відмічати) слова — слова, які вживаються в
одному — двох стилях мови, тобто функціонально обмежені: множення,
косинус — у науково-математичному мовленні; річечка, річенька (значення
зменшеності, голубливості), річище (значення згрубілості, зневажливості) —
переважно в художньому й розмовно-побутовому стилях мовлення.
Мелодика (грец. melodikos — співучий) мовлення — інтонаційне
оформлення мовленого, яке полягає у зміні висоти голосу усного мовлення, у
наданні йому певного інтонаційного забарвлення, тональності, що впливає на
сприймання виголошуваного.
Метод (грец. methodos— спосіб) — спосіб, прийом вивчення мови, її
одиниць; у лінгвістиці застосовують: загальнофілософський метод, за-
гальнонаукові (індукція і дедукція, аналіз і синтез, метод спостереження,
експериментальний, статистичний) і власне лінгвістичні методи (порівняльний,
порівняльно-історичний, структуральний стилістичний та ін.).
Милозвучність мовлення — звукова організація мовлення, гармонійне
звучання певних мовних елементів, що сприяє ефективнішому іллокутивному
впливу. Засоби милозвучності: рима, анафора, епіфора, звукові повтори та ін.
Мова — усталена система знаків (фонем, слів, речень), з допомогою яких
людина спілкується, обмінюється своїми думками, почуттями з іншими.
Мовлення — 1. Один із модусів існування людської мови (поряд з
Мовою і Комунікацією). 2. Індивідуальний акт говоріння або письма, який має
усну, писемну або друковану форму вияву. 3. Постійно повторюваний процес
спілкування однією мовою.
Мовлення внутрішнє — особливий тип неоформленої в звуках,
паралінгвістичних засобах або графічних знаках мовленнєвої діяльності, для
якої характерна значна згорнутість граматичної структури і змісту; це мовлення
для себе, засіб автокомунікації.
Мовлення діалогічне — форма мовлення, у випадку вживання котрої
відбувається безпосередній обмін повідомленнями між двома (максимально —
трьома, чотирма) учасниками спілкування. Цьому типу мовлення притаманний
ряд особливостей, передусім лаконічність, використання паралінгвістичних
засобів (жести, міміка тощо), інтонації, еліптичних речень тощо.
Мовлення монологічне — форма мовлення, пов'язана з комунікативною
ініціативою одного з учасників спілкування. Цей тип мовлення
характеризується повнотою викладу, можливістю широкого розгортання думки,
використання аргументів та іншим. Може здійснюватись як в усній, так і в
писемній формах з притаманними їм комунікативними особливостями.
Мовлення фатичне (поведінка мовленнєва фатична) — мовленнєва
поведінка адресанта, скерована на те, щоб висловитися і зустріти розуміння,
тобто на підтримку мовленнєвого контакту як такого.

266
 Модальність (лат. modus — міра, спосіб) — напівсемантична категорія,
якою виражається відношення змісту висловлюваного в реченні до дійсності
або суб'єктивну оцінку висловлюваного; центральним для категорії модальності
є значення реальності/нереальності, значення комунікативної спрямованості
висловлюваного (повідомлення, питання, спонукання), його стверджуваність і
заперечуваність, імовірність/неімовірність; виражається інтонацією,
модальними словами, частками, формами способів дієслова тощо.
Монолог (грец. топоs — один і logos — слово, вчення) — мовлення
окремої особи, мовлення із самим собою; розгорнуте мовлення в драматичному
творі, адресоване глядачам.
Моральні норми та принципи культури спілкування – це певні вимоги
та заборони, що регулюють діяльність, поведінку людей, їхню взаємодію та
спілкування.
Морфема — найменша значеннєва частина в складі слова, яка не
розкладається на одиниці такого ж порядку, напр.: морфему -пис- зі значенням
дії виділяють у словах писати, написати; пере- в значенні знову —
переробити, перешити; -ува- зі значенням недоконаного виду —
перечитували, перепитували; -л- зі значенням минулого часу — ходили, писали;
-и- зі значенням множини — шили, писали.
Морфеміка — розділ мовознавства, в якому вивчають структуру морфем,
їхнє відношення один до одного і до слова загалом; морфемна будова мови —
це сукупність вичленовуваних у словах морфем, їхня характеристика.
Морфологія (грец. тоrphe і logos — слово, вчення) — розділ граматики,
в якому вивчають закономірності функціонування і розвитку парадигматичної
системи, складу мови; об'єктом морфології є лексеми (слова) в усіх властивих
їм словоформах; учення про властиві словам граматичні категорії, значення,
їхню морфемну будову.
Мотив спілкування — індивідуальна потреба у конкретному типі
спілкування
Наголос — елемент усного мовлення, інтонаційне виділення найбільш
звучної частини слова; в багатьох випадках наголос використовують для
розрізнення семантики слів, що складаються із тих самих фонем, слів {при'клад
— прикла'д).
Наголос емфатичний (грец. emphatikos — виразний) — наголос, яким
виділяється в реченні слово, що є найбільш важливим з погляду вираження
певних почуттів; найчастіше це відбувається внаслідок подовження звуків: У-р-
р-а-а!!! Ма-а-а-тінко ж моя! тощо.
Наголос логічний — наголос, яким у реченні виділяється важливе зі
смислового погляду слово; досягається сповільненням темпу мовлення,
посиленням голосу, зміною висоти голосу (тону), паузою перед і після слова:
Мова — це найясніший вираз нашої психіки (І. Огієнко); Сонце ходить до нас
не в гості — сонце з нами живе! (В. Симоненко); Я бачив дивний сон (І.
Франко).
Наголос словесний — виділення в слові одного із складів посиленням
голосу, а також збільшенням тривалості й зміною тону звучання; в українській
267
мові наголос вільний — може наголошуватися будь-який склад у слові: учень
(наголос на початковому складі), студе'нт (на останньому складі), учи'тель (на
передостанньому складі) тощо; наголос буває рухомим — переходить на інші
склади у різних формах того самого слова: сестра' — се'стри (Н. в. одн. і
множ.), були' — бу'дуть (мин. і майб. час) і сталим (постійним) — таким, який
не змінюється у словоформах при відмінюванні чи дієвідмінюванні,
залишається на тому ж самому складі: робо'та (Н. в.), робо'ти (Р. в.), робо'ту
(Зн. в.), робо'то (Кл. в.), робо'тах (М. в. множ.).
Надфразна єдність (складне синтаксичне цше, мікротекст) — відрізок
мовлення у формі послідовних (двох і більше) самостійних речень, об'єднаних
спільністю теми в певному інтонаційно-смисловому мовленнєвому блоці.
Національна українська мова — соціально-історична категорія;
сформувалась у часи становлення української нації, одна з її визначальних
ознак, поєднує в собі національну українську літературну мову і українське
діалектне мовлення, елементи жаргонного, арготичного мовлення.
Науковий стиль мови — літературне мовлення (писемне й усне), яке
обслуговує потреби людини в істинних наукових знаннях — про себе, інших,
природу, всесвіт.
Невласне пряме мовлення — спосіб передавання чужого мовлення, в
якому поєднуються особливості прямої і непрямої мови; мова персонажа
передається у формах авторської мови, структурно наближаючись до прямої
мови та зберігаючи її лексичні й синтаксичні особливості, не виділяючись при
цьому пунктуаційно; особливо характерне для художнього й публіцистичного
стилів: А ченці собі любили мирянам у голову надовбувати, що нема в світі
ворога над католика. Пали, рубай його, вивертай з коренем, то й будеш
славен і хвален, як Морозенко (П. Куліш).
Незакінчені, або обірвані, речення — умовна назва речень, в яких не
виділяють членів речення; структура незакінчених речень є суто ситуативною,
в усіх випадку — це початок речення: Ти того... кинь натякать, бо я... (І.
Рябокляч).
Неозначено-особові речення — односкладні речення, у яких виконувач
дії мислиться неозначено, а головний член речення виражається формою ІІІ-Ї
особи множини теперішнього, майбутнього часу або ж формою множини
минулого часу чи множинною формою умовного способу: Пораненого кладуть
на покосі під яблунею в холодку (О. Гончар).
Неологізми (грец. пеоs — новий і logos — слово, вчення) — слова і
сполучення слів, які вперше з'являються в мові і новизна яких усвідомлюється
мовцями; виділяють загальномовні неологізми та індивідуальні, або а в тор ські,
які простежуються у мові творів окремих письменників: осики стрункостволі
(Л.Тендюк), сніговіється даль-хитавиця (М. Вінграновський),
веселокрилі бджоли (М. Рильський), вічнодумна Леся Українка (П. Тичина).
Неповні речення — речення, одна з ланок внутрішньосинтаксичної
будови яких (один чи більше членів речення, навіть частина одного з членів
речення) не вимовляється (не пишеться), але усвідомлюється повністю й
виразно або тільки синонімічно (в еліптичних неповних реченнях); різновид
268
неповних речень — приєднувальні неповні реченні, або парцельовані конструк-
ції (франц. parceller — поділяти на дрібні частини): І слухає мій сум природа.
Люба. Щира. Крізь плач. Крізь сум. (П. Тичина).
Нестилетвірні ознаки стилю — ознаки, які властиві всім стилям мови
(фонеми, їхні варіанти, найуживаніші морфеми, слова, структури речень тощо).
Номінативні речення — односкладні речення, в яких розповідають про
існування предмета, особи чи явища; головний член речення виражений
іменником, іменниковим займенником або субcтантивованим словом у
називному відмінку: Відступ. Зустріч. Розмова. Ніч, заграви пожеж
(О. Довженко).
Норми мовні — загальноприйняте і загальнообов'язкове мовне явище
для всіх носіїв мови, незалежно від їх віку, статі, місця проживання, культурно-
освітнього рівня, роду діяльності, інших соціальних чинників; типи мовних
норм: фонетико-орфоепічні — сукупність норм вимови звуків у слові (вимова
ненаголошеного [о] у позиції перед наголошеним [у] як [оу]: [коужух], [зоузуля],
виразна вимова дзвінких приголосних у коренях [кни'жка], [ри'бка]); а
кцентологіч-н і — норми наголошування (завда'ння, чита'ння, одинадцять,
пишу'); правописні — ними встановлюються правила написання слів, морфем
(написання префіксів роз-, без- завжди з літерою з незалежно від вимови);
лєксичні — регламентують вживання слів, прийнятих у літературній мові, у їх
точних значеннях (не можна сказати передовий авангард, бо слово авангард
означає передова частина); граматичні норми: морфемні —дотримання
усталеної вимови морфем, словотвірні — утворення нових слів за наявними в
мові моделями, морфологічні — дотримання усталених форм слів; синтаксичні
— норми загальноприйнятої будови речень, інших синтаксичних конструкцій,
одиниць.
Носій мови — представник певної соціокультурної і мовної спільноти,
який володіє нормами цієї мови, активно послуговується мовою в різних
сферах спілкування.
Обставина — другорядний член речення, що характеризує дію, процес,
стан або вказує на умови, за яких відбувається дія чи явище; розрізняють вісім
видів обставин: обставини способу дії — вказують на характер перебігу дії або
на характер вияву ознаки: Змітає грізно й без пощади, навіки попелить
народний гнів (Л. Первомайський); обставини міри і ступеня — дають
кількісну характеристику дії або ознаки, тобто характеризують дію, інші
обставини або ознаки з погляду інтенсивності міри вияву: Чи засмучена ти
ходиш, чи налита щастям вкрай? (П. Тичина); о б ста вини місця —вказують
на місце перебігу дії або напрямок руху: Господиня-осінь владарює: то зриває
яблука в саду, то сміється десь, а то німує, згадуючи вроду молоду (П. Палій);
обставини часу —означають час дії, стану: Кипариси од ночі до ранку все
шумлять і шумлять навкруги (В. Сосюра); обставини причини —виражають
причину дії: Так трапилось, що не з кохання, а з жалості одружився Свирид на
молодій удовиці (М. Стельмах); обставини мети — означають мету дії: До
мене ніч прийшла купати зорі в моїх очах (В. Лучук); обставини умови —
виражають умову, за якої можливе виконання дії: При щирості між людьми,
269
при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний! (Леся Українка);
обставини допустові — вказують на умови, всупереч яким відбувається дія або
ж знаходить свій вияв певний стан людини: А Чіпка, наперекір світові й
людям, якийсь веселий, радий (Панас Мирний).
Односкладні речення — речення, семантико-синтаксична сутність яких
зумовлена наявністю в них одного головного члена речення, його особливою
морфологічною формою; поділяються на означено-особові, неозначено-особові,
узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні.
Однорідні члени речення — співвіднесені з одним і тим же словом,
незалежні один від одного члени речення (будь-які), поєднані між собою
інтонацією переліку або інтонацією переліку разом із сурядним сполучником
(сполучниками): Тихі води Дніпрові я стрічав у дорозі, сині хмари, діброви, с^лі
ранки та грози (А. Малишко); А по дашку прозорої веранди ходили то дощі, то
голуби (Л. Костенко).
Означення — другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета
й синтаксично підпорядкований іменнику чи субстантивованому слову; за
способом (формою) підрядного зв'язку означення бувають: узгодженими —
поєднуються з пояснювальним словом синтаксичним зв'язком узгодження,
виражаються прикметниками, дієприкметниками, займенниками
прикметникової форми, числівниками: Чужих країв ніколи я не бачив, принад
не знаю їхніх і окрас, та вірю серцем щирим і гарячим: нема землі такої, як у
нас (В. Симоненко) і неузгодженими, які вступають з пояснювальним словом у
зв'язок керування або прилягання: Умій відчувати серце матері, умій бачити в
Ті очах ласку і спокій, щастя і радість, тривогу і бентегу (В. Сухомлинський),
Вчора був даний по радіо сигнал починати масову сівбу (Ю. Бедзик).
Означено-особові односкладні речення — комунікативні структури, в
яких виконувач дії мислиться означено, а головний член речення виражений
дієсловом у формі 1-ої або ІІ-ої особи однини чи множини теперішнього,
майбутнього часу або наказового способу: Пишу. Пишеш. Пишемо. Пишете та
ін.
Омографи — різновид омонімів, слова, які збігаються в написанні, але
різняться вимовою, зокрема наголосом: а'тлас — збірка географічних карт і
атла'с — блискуча шовкова тканина.
Омоніми (грец. потоs — однаковий/ оnumа — ім'я) — слова, однакові за
звучанням і написанням, але різні за лексичним значенням: брак — нестача,
відсутність чогось і брак — зіпсована річ; кадри — епізоди кінофільму і кадри
— особовий склад, працівники; клас — навчальна кімната і клас — соціальна
група тощо; крім повних омонімів, розрізняють омоніми неповні (часткові):
рак — рака Ірак — раку (хвороба), омофони іомографи:за'мок — замо'к;
дереви'на(одиничне дерево) —деревина' (матеріал для будівництва), роман —
Роман.
Омонімні форми слів — форми слів, що мають однаковий звуковий
склад, але семантично різні, збігаються лише в одній морфологічній формі:
діти (іменник) —діти (дієслово), вози (іменник у множині) — вози (дієслово у

270
наказовому способі), дзвінка (прикметник) — дзвінка (родовий відмінок від
дзвінок).
Ономастика (грец. onomastike — мистецтво давати імена) — розділ
мовознавства, який вивчає власні імена, їхню будову, функціонування,
розвиток і походження.
Омофони — різновид омонімів, слова, які мають однакове звучання, але
різне графічне зображення: сонце — сонце, кленок — клинок, орел — Орел.
Оронім (грец. oros — гора і опута — ім'я, назва) — різновиди топонімів,
власні назви об'єктів рельєфу земної поверхні (гір, гірських хребтів, горбів,
долин, котловин та ін.): Білі гори (у Карпатах), Грицева гора, магура, шовб.
Оротологія (грец. orthos — правильний і logos — слово, вчення) — розділ
науки про культуру мови, в якому вивчають доцільність використання
варіантних мовних одиниць — лексичних, граматичних, лексико-граматичних.
Орфограма (грец. orthos і grатта — буква, написання) — одиниця
орфографії, написання певного звука, морфеми, слова, що визначається й
закріплюється орфографічним правилом: написання префіксів роз-, без- з
літерою з — незалежно від конкретної вимови цих префіксів; закінчення -ею в
орудному відмінку однини іменників 1-ої відміни мішаної групи (каш-ею)
тощо.
Орфографія (грец. orthos і grаpho – пишу ), або правопис, - система
загальноприйнятих правил, які визначають способи написання слів; основою
орфографії є графіка — вчення про сукупність усіх рукописних і друкованих
знаків, тобто графем — найменших сми-слорозрізнювальних одиниць мови;
орфографія разом із пунктуацією становить правопис певної мови; українська
орфографія і українська пунктуація утворюють український правопис.
Орфоепія (грец. orthos і epos — мова, мовлення, слово) — система
загальноприйнятих правил літературної вимови звуків, звукосполучень у
мовленнєвому потоці; орфоепічні правила забезпечують єдність звукового
оформлення мови відповідно до її національних норм; розділ мовознавства,
об'єктом вивчення якого є норми, правила єдиної літературної вимови.
Особа — словозмінна граматична категорія дієслова, яка виражає
відношення дії або стану до суб'єкта (виконавця дії, носія стану): працюю,
працюєш, працює.
Офіційно-діловий стиль мови — різновид літературної мови; ви-
користовують в офіційному спілкуванні — писемному й усному (оформлення
документів, спілкування між посадовими особами тощо).
Пароніми (грец. раrа — біля, поряд і опута — ім'я) — однокореневі
слова, які належать до тієї самої частини мови, мають різне або частково інше
лексичне значення, однак близькі між собою фонетично, різняться афіксом
(афіксами) чи окремим звуком (звуками): дієвий — дійовий — діючий —
діяльний; талант — талан.
Пауза (грец. раиsis — припинення) — тимчасова, функціонально вагома
перерва в мовленні.
Переконливість мовлення — когнітивно-риторична складова
спілкування, пов'язана з досягненням перлокутивного ефекту впливу адресанта
271
на ментальну сферу адресата за допомогою мовного коду. Важливою
складовою є логічність побудови повідомлень та їх зв'язків.
Переносне значення слів — значення похідне, вторинне, розвивається із
прямого, вихідного значення слова, робить його полісемічним, тобто
багатозначним (див. Полісемія слів).
Питальні речення — комунікативний різновид речень; речення, якими
мовець у питальній формі, питальною інтонацією найчастіше спонукає когось
до відповіді з метою отримати певну інформацію.
Підмет — граматично незалежний головний член двоскладного речення,
який означає предмет, котрому приписується якась дія, стан або ознака в часі;
за структурою розрізняють: простий підмет, який виражається формою
називного відмінка іменника, займенника чи будь-якого іншого
субстантивованого слова, а також інфінітивом чи субстантивованим словом:
Життя — не дим і не омана (В. Сосюра); Тільки «так» чи «ні», «за» чи
«проти» мало сьогодні сенс (П. Загребель-ний); складений підмет — підмет,
виражений певним сполученням слів: Три тисячі зим на вітрах відгуло
(В. Базилевський); Ми з тобою — нерозлучні! (Г. Чубач).
Підрядні речення — синтаксично залежні предикативні частини (прості
речення) у складнопідрядному реченні.
Підрядність, або підрядний зв'язок, — синтаксичний зв'язок під-
порядкування одного компонента (повнозначного слова, сполучення слів)
іншому в словосполученні чи реченні (зв'язок узгодження, керування,
прилягання).
Повні речення — речення, у яких є всі члени речення, передбачені його
структурною схемою.
Полілог (грец. роlis — численний і logos — слово, учення) — форма
мовленнєвого спілкування кількох (трьох і більше) осіб з приблизно однаковою
комунікативною активністю.
Порівняльний зворот — частина простого речення, яка пов'язана з
головним порівняльним сполучником (як, мов, немов, наче, неначе, мовби,
немовби, немовбито, ніби, нібито, буцім, буцімто) і повнозначними словами,
котрі сукупно виражають значення порівняння: Як парость виноградної лози,
плекайте мову (М. Рильський); В садках кохалися, цвіли, Неначе лілії, дівчата
(Т. Шевченко).
Порядок слів — послідовне розміщення слів у реченні, тексті, яке
здійснюють на логічно-змістовій і граматичній основі; залежно від позиції слів
у реченні їх порядок найчастіше буває прямим (підмет передує присудкові),
рідше — непрямим, зворотним (присудок передує підметові); порядок слів у
реченні разом з інтонацією дають змогу мовцям передавати найрізноманітніші
відтінки висловлюваного, його емоційно-експресивне забарвлення.
Постфікс (лат. роst — після і fixus — прикріплений) — службова
морфема (афікс), яка розташована в слові після закінчення: одягнулися,
умилися, скажи-но.
Правила спілкування — вимоги до одного із учасників комунікації,
скеровані на підтримку спілкування.
272
 Правильність і чистота мовлення — риторичний аспект спілкування,
складова комунікативної компетенції адресанта, його культури мовлення,
пов'язана з дотриманням усних чи писемних норм літературної мови.
Правопис — сукупність загальновизнаних і обов'язкових для кожного
носія літературної мови правил написання слів, речень; правопис охоплює
орфографію і пунктуацію.
Предикативність (лат. praedicativus — стверджувальний, категоричний)
— одна з ознак речення, яка полягає у співвіднесенні змісту речення з реальною
дійсністю; створюється сукупністю синтаксичних значень модальності, часу,
особи та інтонації.
Префіксальне словотворення — словотворення за допомогою
префіксів; префікси приєднуються до слова, утворюючи слово з новим
лексичним значенням або слово з новим відтінком у лексичному значенні: пра-
дід <- дід; пре-великий <- великий; префікси найчастіше використовують для
творення дієслів (читати -> пере-читати), рідше — іменників, прикметників і
прислівників.
Префіксально-суфіксальне словотворення — творення нових слів
одночасно за допомогою префікса (префіксів) і суфікса (суфіксів): не-до-викон-
анн-я, най-чорн-іш-ий.
Прийменники — службові слова, які в поєднанні з повнозначними
виражають їх залежність від інших слів у реченні або словосполученні: на
столі, в столі, при столі.
Прикладка — різновид означень; виражається іменником, який
узгоджується з опорним словом у формі відмінка; прикладки бувають не
відокрем л^ни м и: А дівчина-сиротина у наймах марніє (Т. Шевченко) і
відокремленими: Згадайте Богдана, старого гетьмана (Т. Шевченко), пор.:
Згадайте старого Богдана-гетьмана.
Прикметники — різновид повнозначних слів, які називають постійну
ознаку предметів, явищ, якості людей, тварин; виражаються синтаксично
залежними від іменників словами, бувають якісними, яким властиві форми
вищого й найвищого ступенів порівняння (веселий), відносними (кам'яний) і
присвійними (материн).
Прикметниковий зворот — утворюється поєднанням прикметника як
синтаксично незалежного слова із синтаксично залежним від нього словом чи
сполученням слів; прикметниковий зворот становить один поширений член
речення — відокремлене означення: Звідтіль потяг вітерець, свіжий і
мокріший від степового (І. Нечуй-Левицький).
Принципи спілкування — найзагальніші вимоги до всіх учасників
спілкування в межах комунікативного акту: Кооперації (Співробітництва) і
Ввічливості (Етикетності).
Прислівники — повнозначні, морфологічно незмінні слова, якими
виражають якісну або кількісну ознаку дії чи стану, ознаку іншої ознаки;
розряди прислівників: незайменникові, займенникові, означальні, обставинні
(місця, часу, причини та ін.); типова синтаксична функція прислівників —
обставинна.
273
 Присудок — головний член двоскладного речення, який виражає
предикативну ознаку предмета, котра перебуває в синтаксичному взаємозв'язку
з іншим головним членом — підметом; присудки виділяють: прості дієслівні,
прості недієслівні, складені іменні та складені дієслівні.
Просторіччя — сукупність просторічних слів, нелітературних чи
напівлітературних, напівнормативних: тудою, сюдою, читалка, директорка,
професорка, тролєбус, театер та ін.
Професіоналами — слова і сполучення слів, які властиві мовленню
певної професійної групи людей (назви трудових процесів, знарядь праці,
матеріалів, сировини, виробів тощо): у педагогів — розклад занять, педрада,
учительська, класовод, поурочний план.
Пунктограми (лат. punctum — крапка і грец. grатта — написання) —
знаки пунктуаційної системи, або розділові знаки, використання яких
визначається й закріплюється тим чи іншим пунктуаційним правилом: лапки,
двокрапка, кома і тире — пунктограми при прямій мові; дужки — при
виділенні вставних і вставлених конструкцій; знак питання — пунктограма в
кінці питального речення тощо.
Пунктуація — система графічних позаалфавітних знаків (розділових
знаків), які разом із графікою утворюють основні засоби писемної мови;
правила, якими регламентуються норми пунктуаційного оформлення тексту,
правила вживання розділових знаків; розділ мовознавства, в якому вивчають
закономірності пунктуаційної системи, норми вживання розділових знаків.
Резюмування (франц. resume — короткий виклад суті) — під-
сумовування основної ідеї, вияву почуттів тощо адресанта, яке дозволяє
поєднати фрагменти розмови в єдине ціле.
Рема (грец. rhema — сказане) — компонент актуального членування
висловлювання; те, що стверджується або про що запитується в темі; елемент
формування предикативності.
Репліка (франц.replique, від лат. rерlісо — відбиваю) — окреме
повідомлення осіб, які беруть участь у діалозі; складова діалогу, яка належить
одному із учасників трансакції.
Риторика (грец. rhetorike — ораторське мистецтво) — розділ стилістики,
теорія і практика мовленнєвого красномовства, ораторського мистецтва.
Ритуали (лат. ritualis— обрядовий) міжособистісні (у комунікації) —
стереотипові моделі мовленнєвої поведінки, обмін прийнятими в суспільстві
повідомленнями і паралінгвістичними засобами, доречними уданій ситуації, які
виконують функції стабілізації стосунків, соціального контролю, передавання
досвіду.
Рівень володіння мовою — ступінь (міра) сформованості кому-
нікативної компетенції, яка дозволяє вирішувати завдання спілкування з
використанням іноземної мови.
Рівновага комунікативна — збереження учасниками спілкування ролей
не нижче тих, що обумовлені їхніми соціальними ро-
Рідна мова — первинна мова людини; з допомогою рідної мови людина
входить у світ, прилучається до всесвітніх цінностей у їх національній
274
своєрідності; як правило, мова своїх батьків.
Розмовно-побутовий стиль мови — стиль мовлення, який реалізується
всіма мовцями переважно в побутовій сфері життя.
Розповідні речення — найпоширеніший, найбільш стилістично
(функціонально) нейтральний, інтонаційний та комунікативний різновид
речень; містять інформацію про який-небудь реальний або ірреальний факт.
Самопрезентація — специфічно мотивований і організований
адресантом процес представлення інформації про себе у вербальній чи
невербальній формах.
Сема (грец. sema — знак), або семема, — конкретне семантичне значення
слова, морфеми; наприклад, семантика (лексичне значення) слова холостяк
виявляється в таких семах: а) людина, б) чоловіча стать, в) дорослість, г)
неодруженість.
Семантика (грец. semanticos — який має значення, означальний) — план
змісту в мові; лексичне значення мовної одиниці (одиниць); розділ науки про
мову, в якому вивчають лексичне значення мовних одиниць.
Середньонаддніпрянське наріччя (діалект) — у вузькому значенні —
сукупність діалектизмів, які характерні для мовлення українців, котрі
проживають у Центральній Україні і недосконало володіють українською
літературною мовою; у широкому розумінні — усне мовлення українців,
окрема й повноцінна комунікативна система, яка складається з літературних і
широковживаних одиниць української мови та українських діалектизмів певної
території України.
Синоніми (грец. synonymos — однойменний) — слова (зрідка сполучення
слів), які тотожні (абсолютні синоніми) або ж близькі за своєю семантикою
(відносні синоніми); відрізняються один від одного матеріально, тобто звуковим
складом: лелека — бусол, любити — кохати, говорити — казати — мовити та
ін.
Синтаксис (грец. syntaxis — побудова, поєднання, порядок) — розділ
граматики, в якому вивчають граматичну (переважно синтаксичну) будову і
функціонування речень і словосполучень, членів речення, способи поєднання
слів у них, способи творення й умови використання комунікативних одиниць
мови і мовлення.
Синтаксична конструкція — поєднання слів (словоформ), з яких
утворюються речення, словосполучення, неоднослівні члени речення (також і
однослівне речення — Світає; Осінь), бо одне-єдине слово вживається лише в
певній формі.
Синтаксичні відношення — формальні відношення між окремими
синтаксичними компонентами простого речення або ж предикативними
частинами складного речення; у простому реченні виділяють предикативні
відношення між підметом і присудком, атрибутивні, об'єктні, обставинні; у
складному реченні — єднальні, протиставні, причинові, умовні, наслідкові та ін.
Синтаксична функція (лат. functio — виконання, здійснення) — роль,
призначення кожної синтаксичної одиниці — речення, слова-речення, членів
речення як засобів побудови зв'язного мовлення.
275
 Синтаксичний зв'язок — зв'язок слів, членів речення і предикативних
частин складних речень; виділяють підрядний (керування, узгодження,
прилягання) і сурядний зв'язок.
Система мови — історично зумовлена розвитком мови закономірна
єдність, поєднання всіх мовних одиниць: фонетична система мови, лексична і т.
ін.; найменшою системою («системкою») мови є слово з двох фонем (на, але не
ан); кожна мова становить систему.
Складні речення — речення, утворені з двох чи більше предикативних
частин, які, маючи будову простих речень, поєднуються в одне смислове,
інтонаційне і структурне ціле, становлять окрему комунікативну одиницю
мови.
Складне слово — похідне слово, утворене способом основоскладання
(життєпис) чи словоскладання (хата-читальня); поєднує не менше двох основ
слова.
Складнопідрядні речення — різновид складних речень, які
утворюються з двох чи більше предикативних частин (речень), котрі
синтаксично нерівноправні, з'єднуються підрядними сполучниками або
сполучними словами; одна частина складнопідрядних речень (підрядна)
залежить від іншої (головної); складнопідрядні речення поділяються на такі
основні різновиди: складнопідрядні речення з одним підряд ним (означальн и м,
з'ясувальним, обставинним, супровідним); складнопідрядні речення з кількома
під ряд ними (за характером взаємодії підрядних речень з головним — з
однорідними, неоднорідними, послідовними підрядними).
Складносурядні речення — складні речення, предикативні частини яких
(сурядні речення) поєднуються за допомогою сурядних сполучників, тому
сприймаються як синтаксично рівноправні, незалежні; за такими ознаками, як
характер смислових відношень між сурядними реченнями в складносурядному і
вживаних для їх вираження сполучників, складносурядні речення поділяються
на: єднальні складносурядні речення (сполучники і (й), та (в значенні і), і...і,
та...та, ні...ні, ані...ані: Заберіть у людини мову, і вона здичавіє (І. Цюпа);
зіставні складносурядні реченн я— закриті двопредикативні складносурядні
речення з частинами, які поєднані сполучником а: Твердий... колос б'є по руках,
а стебло лізе під ноги (М. Коцюбинський); протиставні складносурядні
речення (сполучники а, але, та (в значенні але), зате (та зате), проте, однак
(одначе)): Вмирає все, та не вмирає слово, народжене в крові (А.
Малишко);градаційні складносурядні речення — конструкції закритої структури
з парними сполучниками не тільки (не лише)...а (й), не тільки (не лише)...але
(й); зміст другої предикативної частини сприймається як важливіший порівняно
із змістом першої: Треба не тільки наполегливо працювати в молоді літа, але й
на старості літ не можна поводитись по-споживацькому (3 газет).
Сленг (англ. slang — жаргон) — сукупність своєрідних жаргонізмів,
розмовних, напівнормативних слін, якими позначається грубувато-фамільярне,
а інколи — гумористичне ставлення до об'єкта мовлення: гуру (знаюча людина),
башляги (платити гроші), кльово (добре).

276
 Слова-паразити — функціонально зайні, небажані, значеннєво безплідні
слова та сполучення слів, якими затемнюється смисловий сенс сказаного чи
написаного: ну.., теє-то як його та ін.
Словник (лексикон) мовця активний — сукупність лексичних одиниць,
котрі адресант вільно використовує у спонтанному мовленні.
Словник (лексикон) мовця пасивний — сукупність лексичних одиниць,
зрозумілих носієві мови, але ним не вживаних у спонтанному мовленні.
Слово — найпоширеніша одиниця мови й мовлення з певним лексичним
значенням (повнозначні слова) чи релятивним, відносним (службові слова), а
також слова, які виражають волевиявлення людини, її почуття, які при цьому не
називаються (вигуки); функціонально найважливішими є слова повнозначних
частин мови.
Словосполучення — лексико-семантична і граматична цілісність
щонайменше двох повнозначних слів, поєднаних підрядним (підрядні
словосполучення) або сурядним (сурядні словосполучення) зв'язком.
Словотворення — утворення нових слів, як правило, із споріднених слів
за існуючими в мові зразками, моделями; розділ мовознавства, в якому
вивчають структурні типи слів, способи їх творення, словотвірні значення,
котрі виникають у процесах словотворення.
Службові слова — неповнозначні слова (прийменники, сполучники,
частки), які доповнюють, поєднують, уточнюють те, що в реченні,
словосполученні виражається повнозначними словами.
Слухання — вид мовленнєвої діяльності, активний процес відбору
звукових сигналів у комунікації. Включає аспекти: сприйняття слухом,
уважність, розуміння і запам'ятовування.
Слухання емпатичне — вид слухання, коли адресат сприймає
інформацію від адресанта з позицій позитивної налаштованості, з бажанням
зрозуміти його внутрішній світ.
Слухання критичне — вид слухання, коли адресат сприймає почуту
інформацію як тенденційну і однобічну або ставиться до адресанта заздалегідь
упереджено.
Спілкування — сукупність зв'язків і взаємодій людей, суспільств,
суб'єктів (класів, груп, особистостей), у яких відбувається обмін інформацією,
досвідом, уміннями, навичками та результатами діяльності.
Спілкування міжособистісне— взаємодія між кількома людьми, яка
здійснюється за допомогою засобів мовленнєвого і позамовленнєвого впливу, в
результаті якої виникає психологічний контакт, зароджуються певні стосунки
між учасниками спілкування.
Спілкування мовленнєве — процес встановлення і підтримки
цілеспрямованого, прямого або опосередкованого контакту між людьми за
допомогою мови.
Спілкування соціально орієнтоване — спілкування людей як
представників певних груп (національних, вікових, професійних, статусних
тощо); визначальним чинником у такому спілкуванні є рольова позиція.

277
 Спілкування фатичне — мовленнєва взаємодія, скерована на те, щоб
висловитись і зустріти розуміння; скерована на підтримку розмови, на сам
комунікативний акт.
Спілкування формальне — спілкування незнайомих або недостатньо
знайомих людей, зокрема, з особами, які зайняті виконанням службових
обов'язків (з лікарем у поліклініці, адміністратором у готелі тощо).
Спільнота лінгвокультурна — єдність етносу, його мови і культури, яка
виявляється у специфіці спілкування.
Сполучники — неповнозначні (службові) слова, якими поєднуються в
одне семантико-синтаксичне ціле однорідні члени речення або предикативні
(реченнєві) частини складного речення.
Спонукальні речення — найбільш функціонально виразні речен ня
(порівняно з розповідними і питальними), якими виражають спонукання (наказ,
вимога, запрошення, заборона, застереження, умо вляння, благання тощо)
когось до чогось.
Стереотипізація – це класифікація форм поведінки людини та
інтерпретація їхніх причин через співвіднесення із зразками, що відповідають
соціальним стереотипам.
Стереотип – це сформований за конкретних соціальних умов образ
людини, яким користуються, мов штампом.
Стилетвірні ознаки стилю — особливі стильові ознаки (лексичні,
фонетичні, граматичні тощо), з допомогою яких створюється мовна й
мовленнєва своєрідність кожного окремого стилю мови, його очевидна чи
менш виразна індивідуальність.
Стилі (лат. stilus, букв. — паличка для письма) літературної мови —
особливі лексичні, граматичні різновиди мови, кожен з яких становить відносно
окрему її підсистему з усіма властивими їй мовними одиницями; різновиди
стилів: розмовно-побутовий, офіційно-діловий, науковий, художній,
публіцистичний, конфесійний, епістолярний.
Стилізація — засіб свідомого переймання й використання своєрідних
мовних засобів, переважно лексичних і граматичних, які властиві певному
стилю, жанрові мови.
Стилістема — стилістична, виражальна функція кожної окремої мовної
одиниці — від фонеми і до тексту; за повнозначним словом, що не є терміном,
закріпилась, усталилась у мові не одна, а дві чи кілька стилістем, стилістичних
функцій.
Стилістика (лінгвостилістика) — розділ науки про мову; лінгвістичне
вчення про функціонування й використання літературної мови, всіх її одиниць.
Стиль спілкування — індивідуальна стабільна форма комунікативної
поведінки людини, яка виявляється у будь-яких умовах спілкування: в ділових і
особистісних стосунках, у способах прийняття і здійснення рішень, у прийомах
психологічного впливу на людей, у методах вирішення міжособистісних та
індивідуальних конфліктів тощо.
Судження — основна форма мислення; стверджує або заперечує
наявність в особи, предмета якихось ознак; складається з суб'єкта судження
278
(те, про кого, про що стверджується/заперечується) і предиката судження (те,
що саме стверджується/заперечується, мовиться про суб'єкт судження):
Українська пісня [суб'єкт] — це геніальна поетична біографія українського
народу [предикат] (О. Довженко).
Суржик — різновид літературного мовлення, яке супроводжується
спотвореними словами рідної або інших мов, найчастіше російської: бельйо,
бумага, без надобностіта ін.
Суфікс (лат. suffixus — прикріплений) — значеннєва частина слова, яка
стоїть після кореня, надає слову нового значення (ліс -> лісник) або нового
відтінку в лексичному значенні (ліс -> лісок); формотворчі суфікси: синій —
синіший, небо — небеса, ім'я — імені, підписати — підписувати; словотвірні
суфікси: студент — студентський, учитель — учителювати.
Сфера спілкування — взаємопов'язаний комплекс ситуацій і тем
спілкування, видів мовленнєвої діяльності, обумовлений потребами
комунікації; «зони» комунікації, які історично склалися і відрізняються
мотивами, цілями, формами і засобами мовного коду. Прийнято виділяти такі
сфери спілкування: професійно-виробничу, навчально-професійну, соціально-
побутову, соціально-культурну, суспільно-політичну.
Табу (франц. tabou, від полінезійського tари — заборонений, священний)
мовне — сукупність слів (словосполучень), використання яких забороняється
чи обмежується певними позамовними чинниками, причинами (моральними,
релігійними, політичними та ін.) — марновірством, пересудами, забобонністю
тощо або прагненням уникати в мовленні слів грубих, вульгарних, неетичних і
т. ін.: дідько замість чорт; заснути на віки замість померти.
Табу контактне — заборона у певних культурах на будь-які форми
міжособистісного спілкування.
Табу мовне — заборона у певній культурі вживання окремих слів,
словосполучень, мовних виразів.
Табу тематичне — заборона у певній культурі розмов на конкретну тему.
Тавтологія (грец. tautologіа, від tаиtо — те саме і logos — слово, вчення)
— мовленнєве явище, яке полягає в спеціальному чи непередбачуваному
повторенні тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів:
раненько-раненько, великий-превеликий.
Такт (нім. Таkt, від лат. taktus — дотик) мовленнєвий — почуття міри,
вміння висловлюватись коректно за найрізноманітніших комунікативних
ситуацій.
Текст (лат. tехtит — сплетіння, побудова, зв'язок) — писемний чи усний
мовленнєвий масив, найчастіше багатослівна семантична й граматична єдність,
утворена одним чи кількома реченнями, що виражає завершену думку;
поєднання слів «від крапки до крапки» або певний словесний відрізок
мовлення, який графічно розчленований кількома чи багатьма крапками.
Тембр (грец. tembros, букв. — барабан) мовлення — індивідуальне
інтонаційне забарвлення мовлення; яким усне мовлення однієї особи
відрізняється від мовлення іншої.

279
 Терміни (лат. terminus — межа) — слова і сполучення слів, які служать
точним позначенням понять певної наукової галузі, мають найменш виявлену
емоційність; визначальна ознака — однозначність, що спричинюється до
використання в мовленні науковому; два різновиди термінів: загальнонаукові
— використовуються в усіх галузях знань (аргумент, класифікація, синтез та
ін.) і галузеві, або спеціальні, — філософські, математичні, лінгвістичні іт. ін.;
сукупність термінів уможливлює існування наукового мислення, точне усві-
домлення знань мовців.
Термінологія (лат. terminus і logos — слово, вчення) — сукупність усіх
термінів, використовуваних у мові; розділ лінгвістики, в якому вивчають
терміни, їхню семантику, граматичні ознаки та інші особливості.
Тон (лат. tопиs — звук, від грец. tопos — напруження) — фізично-
акустичний компонент, ознака окремого звука, звуків у слові, між словами;
визначається висотою, частотою коливання напружених голосових зв'язок;
один з елементів інтонації.
Тональність спілкування — усвідомлена (інтенціонально-во-льова) або
неусвідомлена (позаінтенціональна) емоційно-аксіоло-гічна і змістовно-
інформативна організація мовного матеріалу (у його динамічному вияві), за
допомогою якої адресант формує повідомлення, мовленнєвий акт певної
іллокуції, впливає на емоційно-психологічну сферу адресата, а іноді й на
ситуацію спілкування.
Точність мовлення — когнітивно-риторичний аспект спілкування, одна
з найважливіших складових тактики адресанта, пов'язана з добором і
побудовою повідомлень у повній відповідності із стратегією комунікації.
Транскрипція (лат. transcriptio — переписування) — спосіб запису
усного мовлення з метою найточнішого передавання мови; виділяють два типи
транскрипції: фонемну — спеціальну систему писаних знаків, літер, кожна з
яких позначає тільки одну фонему без властивих їй відтінків; фонетичну —
систему літер, а також діакритичних знаків (знак наголосу, м'якості та ін.),
якими позначають відтінки фонем: людина [л'удпна], їжа [jі'жа].
Троп (грец. tropos — поворот, напрям, манера) — мовностилістичний
засіб, який полягає у вживанні слів та їх сполучень у непрямому (переносному)
значенні; різновиди троп: метафора, метонімія, синекдоха, епітет, гіпербола,
літота (непростий замість складний), мейозиси (нічого, нічогенько, пристойно,
гріх скаржитись замість добре) та ін.
Узагальнено-особові речення — різновид односкладних конструкцій, у
яких дія (стан) сприймається узагальнено, як така, що за певних умов може
стосуватись кожної особи; структуру узагальнено-особових речень мають
афористичні вислови (прислів'я, приказки, загадки): Хліб-сіль їж, а правду ріж
(Нар. творчість); різновид узагальнено-особових речень становлять речення з
так званою частковою узагальненістю; ними виражається дія або стан самого
мовця, його настрої, переживання: Тільки й зазнав того щастя, як був молодим
хлопцем. Що було набігаєшся, нагуляєшся з хлопцями... (І. Нечуй-
Левицький).

280
 Українізація — розширення суспільних функцій української літе-
ратурної мови, використання її громадянами України в державно-офіційному
спілкуванні, в усіх сферах життя.
Українізми — слова, їхні граматичні та інші форми, які запозичені з
української мови іншими мовами.
Ускладнені прості речення — двоскладні й односкладні речення з
однорідними, відокремленими членами речення, звертаннями, вставними або
вставленими елементами тощо.
Усне мовлення — мовлення, що втілене у звуках і сприймається на слух;
первісна форма існування мови.
Фонема (грец. рhoпета — звук) — найменша мовна й мовленнєва
одиниця, яка внутрішньо не членується на менші одиниці; семантично нульова,
оскільки окремо, в слові чи реченні не має лексичного значення, а отже,
самодостатньої номінативності та комунікативності; фонема матеріально
реалізується в конкретному звукові: скільки звукових реалізацій кожної
фонеми, стільки ж і окремих звуків, тобто конкретних способів вияву фонеми.
Фонетика (грец. рhoпеtісоs — звуковий, належний до звуків) — розділ
мовознавства, в якому вивчають звуковий склад мови, умови і способи
творення мовних звуків, їх фізичні й анатомо-фізіологічні властивості, зміни,
чергування, зв'язок між собою, з іншими мовними одиницями тощо.
Фонетичні чергування звуків — зміни звуків, зумовлені дією фо-
нетичних законів української мови, при яких функціональна єдність,
тотожність фонеми й фонемний склад морфеми залишаються без змін: у словах
жити — життя фонема /и/ реалізується як [и] або [ие].
Формальна група — група, створена за чиїмось рішенням, у межах якої
здійснюються ділові контакти, спрямовані на виконання групових завдань.
Форми мовного спілкування — типи інтеракції, виділені залежно від
немовних складників комунікації: форми втілення засобів мовного коду,
способу взаємодії між учасниками, специфіки каналів, функцій та змісту
повідомлень, сфери спілкування та ін.
Функції спілкування — найважливіші способи використання
міжособистісної інтеракції в суспільстві: контактна, інформативна,
спонукальна, координативна, пізнавальна, емотивна, встановлення стосунків,
впливова та деякі інші.
Фразеологізм (грец. phrasis— зворот, вислів і logos — слово, вчення) —
семантично й граматично пов'язані сполучення слів, речення, які
використовують в мові як усталені і такі, що здебільшого легко й образно
сприймаються, мовні одиниці (ідіоми, фразеологічні одиниці, фразеологізовані
сполучення слів); досить поширеним є виділення (за концепцією В.
Виноградова) таких груп фразеологізмів, як фразеологічні зрощення (байдики
бити), фразеологічні сполучення слів (поледіянь), фразеологічні єдності
(ставати на дорозі) і фразеологічні сполучення (поле діяльності)).
Фразеологія — розділ мовознавства, що вивчає фразеологічний склад
мови, сталі звороти мовлення; сукупність фразеологізмів та фразеологічний
склад мови.
281
 Функції мови — сукупність функцій певної мови, з допомогою яких
осягаються, забезпечуються знання окремої людини, народу, всього людства:
комунікативна, номінативна, пізнавальна, емоційна, збережувальна.
Найважливішою з-по між них є комунікативна, або спілку вальна, функція
мови, яку доповнюють інші мовні функції.
Художній стиль мови і мовлення — функціональний різновид мови,
який позначений винятково специфічними мовленнєвими особливостями;
широке використання полісемії слів (метафори, метонімії, синекдохи, епітетів
тощо), синонімів, антонімів і т. ін.; художнє мовлення найбільш типово
виявляється в писемній формі — у романах, повістях, поезії, драматургії;
мовлення зазвичай виразно емоційне.
Частини мови — лексико-граматичні класи слів, кожен з яких ха-
рактеризується певною сукупністю спільних морфологічних, синтаксичних
категорій і лексико-семантичних особливостей.
Частки — службові (неповнозначні) слова, які надають повнозначним
словам, сполученням слів, реченням певних додаткових смислових, модальних
і емоційно-оцінних відтінків або використовуються для утворення форм слова
(напр., форм умовного способу).
Числівники — повнозначні слова із значенням чітко визначеної
кількості об'єктів дійсності (тих, які піддаються рахунку).
Число — граматична категорія, властива іменникам, прикметникам,
дієсловам, займенникам; містить інформацію про кількість предметів, усього,
що можна порахувати.
Чіткість мовлення — риторична характеристика манери вимови
адресанта, підкреслення ним інтонаційними засобами змістовних аспектів
спілкування.
Член речення — мінімальна синтаксична одиниця, якою виражають у
реченні певне поняття, називають певну особу (особи), предмет, дію, стан
людини, ознаку, ознаку ознаки, кількість.
Членування висловлювання актуальне — виділення у висловлюванні
як одиниці модусу Мовлення теми (даного) і реми (нового; того, що
стверджується про тему).
Чужа мова — введене до авторської мови чи тексту мовлення іншої
особи; мова іншого народу (іноземна).
Чуття мови — здатність мовців глибоко розуміти та емоційно сприймати
мовні одиниці в позаконтекстуальному вияві.
Штампи мовлення (нім. stampfe від італ. stатра — печатка, відбиток) —
літературні слова, сполучення слів, які здебільшого вживаються традиційно, за
усталеною мовленнєвою звичкою; це мовні моделі, звичні для мовлення в
межах більшості жанрів публіцистичного стилю: зустрітися з метою
обговорення цього питання (пор.: зустрітися, щоб обговорити...), а також
образні, але занадто вживані сполучення слів: біле золото — бавовна, чорне
золото — вугілля чи нафта.
Якість мовлення — загальне поняття риторики спілкування;
комунікативно важлива складова змістовного і формального боків усного і
282
писемного мовлення, яка включає правильність, точність, логічність,
виразність, багатство, доречність та інші аспекти вживання засобів мовного
коду.

Російсько-український словничок
типових мовних зворотів

А
абсолютная прибавочная стоимость абсолютна додаткова вартість
абсолютное большинство абсолютна більшість
283
авансирование
агент по снабжению
административное взыскание
активное избирательное право
акты гражданского состояния
акционерное общество
акционерские взносы
акцентировать внимание на чем
амортизационные отчисления
анализирующий
аннулирующий
арендные отношения
арендодатель
аттестационная комиссия
Б
базис поставки
баланс доходов и расходов
балансовий отчет
банковский перевод
банковское дело
банковское учреждение
банкрот
бартерная сделка
бастовать
бастующие
безвозвратная ссуда
безвозмездный кредит
безвозмездное (бесплатное)
обслуживание
безграничные возможности
без задержки
без зазрения
без надобности
безналичный расчет
безпошлинний ввоз
безпошлинный вывоз товара
бесприбыльный
без промедления
безраздельное имущество
без снисхождения
без согласия
без стеснения
284
авансування
агент з постачання
адміністративне стягнення
активне виборче право
акти громадянського стану
акціонерне товариство
акціонерські внески
акцентувати увагу (на чому),
наголошувати (на чому)
амортизаційні відрахунки
що аналізує, здатний аналізувати,
зайнятий аналізом, аналітик,
аналітичний
що анулює, змушений анулювати
орендні відносини
орендодавець
атестаційна комісія
базис постачання
баланс доходів і видатків
балансовий звіт
банківський переказ
банківська справа
банківська установа
банкрут
бартерна угода
страйкувати
страйкарі
безповоротна позичка
безоплатний кредит
безоплатне обслуговування
безмежні (необмежені) можливості
негайно; без затримки
без докорів сумління
без потреби
безготівковий розрахунок
безмитний ввіз
безмитний вивіз товару
безприбутковий
не гаючи часу
неподільне майно
без поблажливості
без згоди
не соромлячись
без удержу без упину
бесперебойное снабжение безперебійне постачання
бесплатная услуга безоплатна послуга
бесплатно выдать безоплатно видати
бесполезный труд марна праця
беспрепятственно допускать безперешкодно допускати
благотворительный вечер доброчинний (благодійний) вечір
брать обязательства брати зобов’язання
бросать на произвол судьбы кидати напризволяще
бывший (директор) колишній (директор)
быстродвигающийся швидкобіжний, швидкий, швидкісний
быть в родстве бути родичем
быть на хорошем счету мати добру репутацію
быть не вправе не мати права
В
в административном порядке адміністративним порядком
в адрес кого на адресу кого
вакантная должность вакантна посада
в ближайшее время найближчим часом
в большинстве случаев здебільшого, в більшості випадків
в будущем году у майбутньому (у наступному) році
ввести в состав увести до складу
ввиду вышеизложенного зважаючи (з огляду) на викладене
вище
ввиду того, что через те, що; зважаючи на те, що
вводить, ввести в строй уводити (увести) в дію
вводить, ввести в состав уводити (увести) до складу
вводить, ввести в действие (в уводити (увести) в дію (в ужиток, в
обиход, в заблуждение) оману)
вводить, ввести запрет на... уводити (увести) заборону на
вводить, ввести в должность (призначати) призначити на посаду
вводить, ввести в курс дела (в суть уводити (увести) в суть справи (пи-
вопроса) тання)
вводить, ввести новые методы упроваджувати, упровадити
(запроваджувати, запровадити) нові
методи
вводить, ввести пошлину уводити, увести (запроваджувати,
запровадити) мито запроваджувати,
запровадити) (збір)
вводить в убыток призводити до втрат
в двух словах двома словами
верительная грамота вірча грамота
веское основание вагома підстава
в затруднении у скрутному становищі
в знак (благодарности) на знак (подяки, вдячності)
285
взыскать с ответчика стягнути з відповідача
взыскание пени стягнення пені
взыскивать, взыскать стягувати, стягнути надану позику
предоставленную ссуду (штраф)
взыскивать, взыскать с ответчика стягувати, стягнути з відповідача
(что) (що)
виды на будущее плани на майбутнє, перспективи на
майбутнє
видавший виды бувалий
в какой-то мере якоюсь мірою
в качестве учебного пособия як навчальний посібник
вкладчик средств вкладник коштів
вкладывать, вложить деньги во что укладати, укласти(класти, покласти)
гроші в що
вкладыш вкладка
включать, включить в повестку дня включати, включити (заносити, занес-
ти) до порядку денного
в конечном итоге у кінцевому підсумку
в конечном счете, в конце концов врешті-решт, зрештою
в количестве... экземпляров у кількості... примірників
владеть на правах личной володіти на правах особистої
собственности власності
влечь, повлечь за собой тягти, потягти за собою
в лице кого в особі кого
влияние вплив, -у
влиятельные круги впливові кола
вложение капитала вкладення капіталу
вложение средств вкладання (вкладення) коштів
вменять, вменить в обязанность ставити, поставити за (в) обов'язок
вместе с тем разом з тим
в месячный срок у місячний термін
вмешиваться втручатися
в настоящее время; настоящее время сьогодні, зараз; теперішній час (гр)
(гр.)
вне всякого сомнения поза всяким сумнівом
внедрение в производство упровадження у виробництво
внеочередной созыв позачергове скликання
внешнеторговая организация зовнішньоторговельна організація
організація
вовлекать в работу залучати до роботи
во вред на шкоду
во главе на чолі
возбудить уголовное дело порушити кримінальну справу
возглавлять совет очолювати раду
возмещать, возместить ущерб, відшкодовувати, відшкодувати
286
убытки возмещать расходы,
стоимость,возмещать (возвращать),
возмещать (наверстывать) время,
возмещать (заменять), возмещать
(компенсировать) отпуск деньгами
возыметь действие
во избежание чего
в определенной степени
вопрос (проблема); вопрос
(предложение, требующее ответа)
вопрос времени
вопрос относительно чего
восполнение нанесенного ущерба
воспользоваться предложением
восстанавливать, восстановить
сумму
восстанавливать, восстановить в
должности
восстановительная стоимость
помещений
воспользоваться предложением
в остальной части
во что бы то ни стало
в определенной степени
вопрос (проблема); вопрос
(предложение, требующее ответа)
вопрос времени
вопрос относительно чего
восполнение нанесенного ущерба
воспользоваться предложением
восстанавливать, восстановить
сумму
восстанавливать, восстановить в
должности
восстановительная стоимость
помещений
в определенной степени
вопрос (проблема); вопрос
(предложение, требующее ответа)
вопрос времени
в порядке исключения
в порядке, принятом общим
собранием
в пределах своих полномочий
в преддверии переговоров
287
збитки оплачувати, покривати
вартість, повертати, надолужувати
час, заміняти, компенсувати
відпустку грішми (грошима)
подіяти
щоб уникнути чого
певною мірою
питання; запитання
питання (справа) часу
питання щодо чого
відшкодування завданих збитків
скористатися пропозицією
поновлювати, поновити
відновлювати, відновити) суму
поновлювати, поновити на посаді
відновна вартість приміщень
скористатися пропозицією
у решті
за всяку (будь-яку) ціну
певною мірою
питання; запитання
питання (справа) часу
питання щодо чого
відшкодування завданих збитків
скористатися пропозицією
поновлювати, поновити
відновлювати, відновити) суму
поновлювати, поновити на посаді
відновна вартість приміщень
певною мірою
питання; запитання
питання (справа) часу
як виняток
у порядку, ухваленому загальними
зборами
у межах своїх повноважень
напередодні переговорів
временно отстранить тимчасово усунути
все желающие усі охочі (усі, хто бажає)
в силу изложенного зважаючи на викладене
вследствие этого унаслідок цього
в случае на випадок, у разі
- необходимости за необхідності
- неуплаты за несплати
в соответствии с згідно з; відповідно до
в состоянии опьянения у нетверезому стані
в строгом смысле слова у точному значенні (цього) слова
в строке, в строку у рядку, рядком
всю дорогу рассказывал упродовж всієї дороги розповідав
в текущем году у поточному році
в течение месяца протягом місяця
в течение недели протягом (упродовж) тижня
в тот же момент тієї ж миті
в тот же строк у той самий термін
в целях предотвращения із метою запобігання
вывести благодарность скласти подяку
выписка из протокола витяг із протоколу
выплата ссуды сплата позики
выплатить долг сплатити борг
Г
гвоздь программы окраса програми
глобализированный рынок глобалізований ринок
глобальная взаимозависимость глобальна взаємозалежність
глубокие корни глибоке коріння
глубокоуважаемый господин вельмишановний пане…
годовой отчет річний звіт
городской бюджет міський бюджет
горюче-смазочные материалы паливно-мастильні матеріали
госимущество держмайно
государственная пошлина державне мито (держмито)
государственный заказ державне замовлення
гражданский долг громадянський обов'язок
гражданское законодательство цивільне законодавство
группы, сориентированные на групи, зорієнтовані на проблему
проблему
Д
дальнейшее использование подальше використання
(н.-д. – використовування)
двойное гражданство подвійне громадянство
деградация труда, или снижение деградація праці, або зниження
квалификации кваліфікації
действовать на основании (чего) діяти на підставі(чого)
288
действующее законодательство
действующая ставка
действующее законодательство
действующий
действующий на основании устава
делать, сделать ударение (на чем)
делать, сделать акцент (на чем)
делать, сделать одолжение
дело воспитания молодежи
дело в том, что...
дело идет к ночи
дело стоит внимания
денежное выражение
денежные (имущественные) взносы
денежные средства
денежный перевод
денежный рынок
день ото дня
депонированная зарплата
депонированный счет
держатель (владелец) держатель
(приспособление)
держаться в стороне
дисциплинарное взыскание
для вида (видимости)
для приличия
для своего удовольствия
добровольная основа
добрый по характеру
договор о жилищном найме
докладная записка
долевая собственность
должен быть
должностное лицо
дополнительное соглашение
до потери сознания
допустить к чему-либо; допустить
что-либо
дорабатывать, доработать рукопись
289
чинне законодавство
чинна ставка
чинне законодавство
який діє, покликаний діяти, активний,
ефективний
що діє на основі (на підставі) статуту,
що діє за статутом
робити, зробити наголос (на чому)
наголошувати, наголосити (на чому)
робити, зробити послугу
справа виховання (виховування)
молоді
річ у тім, що; справа у тому, що...
надходить (наближається) ніч
справа варта уваги (заслуговує уваги,
на увагу)
грошове вираження
грошові (майнові) внески
кошти
грошовий переказ (переказ грошей)
грошовий ринок
із кожним днем
депонована зарплата
депонований рахунок
власник (-а), держатель (-я),
держальник (-а) тримач; держак, -а
триматися осібно (осторонь)
дисциплінарне стягнення
для годиться; про людське око
заради пристойності
собі на втіху
добровільна засада
доброї вдачі
договір про ви наймання житла
доповідна записка
пайова власність
має бути
посадовець (посадова особа), (в
уряді) урядовець
додаткова угода
до нестями
допустити до конкурсу; припустити
щось
доопрацьовувати, доопрацювати
рукопис
дорожное происшествие дорожня пригода
досадное недоразумение досадне (прикре) непорозуміння
до сих пор до цього часу
досрочная отгрузка дострокове відвантаження
досрочная поставка дострокова поставка
досрочное востребование дострокова вимога(дострокове
запитання)
досрочное выбытие дострокове вибуття
досрочный разрыв контракта дострокове розірвання контракту
доставка груза доставления вантажу
доставлять, доставить случай давати, дати нагоду
достигать, достичь цели досягати, досягти мети
достоин внимания вартий уваги
доступное изложение доступний вклад
доступные цены доступні (приступні) ціни
доход, прибыль доход (-у), прибуток (-у)
дочернее предприятие дочірнє підприємство
до этих пор досі
другими словами інакше кажучи (іншими словами)
другое дело інша річ (справа)
Ж
жалобная книга книга скарг
жгучий вопрос пекуче питання
желает быть лучше далекий від ідеалу, далеко не
бездоганний, аж ніяк не досконалий
желающие хто хоче
железная дорога залізниця
железнодорожный путь колія; залізнична колія
жесткие меры радикальні (круті) заходи
жесткое обращение с кем, чем жорстоке поводження з ким, чим
жесткие условия жорсткі (тяжкі) умови
жесткий контроль суворий контроль
жесткий строк твердий (жорсткий) строк (графік)
жесткий диск твердий диск
живая очередь жива черга
живая торговля жвава торгівля
живой вес жива вага
живой интерес жвавий інтерес
животрепещущий вопрос животрепетне питання
жидкое топливо рідке паливо
жилищное строительство житлове будівництво
жилищный массив житловий масив
жить за чужой счет жити на чужі кошти
З
заведующий (отделом, канцелярией) завідувач (відділу, канцелярії)
290
заведующий отделом экономики
заведующий фермой
завод-изготовитель
за время, что прошло с..
завышение объема
завязывать, завязать сношения
заглавный лист
за границей
загруженный
задавать, задать вопрос (кому)
задача (математическая;
общественная)
задействовать
задержка отгрузки (оттисков)
задолженность по выплате
задолженность за квартал
заем средств
заемные деньги
заинтересованная сторона
заинтересованное лицо
залог имущества
зайди (загнать) в тупик
заказное изделие
заказное письмо
заключить договор
заключение (лишение свободы)
заключение (подписание договора)
заключительное слово (докладчика)
заключительный акт (протокол)
заключительный баланс
заключить (лишить свободы)
заключить договор о следующем
законодательные акты
закрывать, закрыть счет
закупочный
залог имущества успеха (перен.)
страдательный залог (грам.)
залогодержатель
заместитель директора
замещающий обязанности
замково-переговорное устройство
291
завідувач відділу економіки
завідуючий фермою
завод-виготовлювач, -у
за час, що минув з...
перевищення обсягу
зав'язувати, зав'язати зносини
(стосунки)
титульний (заголовний) аркуш, -а
за кордоном
завантажений
ставити, поставити питання
(запитання) кому
математична задача; суспільне
завдання
залучити
затримка відвантаження (відбитків)
заборгованість по виплаті
заборгованість за квартал
позика коштів
позичені гроші
зацікавлена сторона
зацікавлена особа
застава майна
зайти (загнати) в безвихідь (у глухий
кут)
виріб на замовлення
рекомендований лист
укласти договір (угоду)
ув'язнення
укладання
заключне (прикінцеве) слово
(доповідача)
заключний акт (протокол, -у), -а
остаточний (заключний) баланс, -у
замкнути, ув'язнити
укласти договір про наступне
законодавчі акти
закривати, закрити рахунок
закупівельний
застава майна запорука успіху
пасивний стан, -ну
заставовласник (заставодержатель)
заступник директора
замісник
замково-переговорний пристрій
за наличные деньги
за недостатком времени
за неимением чего
занимаемая должность
занимать, занять должность
занимать общую жилую площадь
заниматься
занимаемая площадь
заниматель денежных средств
за отсутствием сведений
заочное обучение
запись актов гражданского
состояния
за последнее время
запрос
заработная плата
заранее выражать благодарность
зарекомендовать себя
заронить подозрение
зарубежный
засвидетельствовать обстоятельства
засвидетельствовать нотариусом
засекать, засечь время
заслуживать внимания
заставлять
затрагивать, затронуть вопрос
затрагивать, затронуть (чьи)
интересы
затруднительное положение
затягивается возможность
затягивается возможность
злоупотреблять служебным
положением
захватывать, захватить на месте
292
готівкою
через брак часу
через брак (чого)
займана (обіймана) посада
займати, зайняти посаду
займати загальну житлову площу
займатися
площа, що займається
позичальник грошових коштів (гро-
шей)
через брак відомостей, за браком
відомостей
заочне навчання
запис актів громадянського стану
останнім часом
запитання, запит, -у (офіційне
роз'яснення); заправа (про ціпу);
попит, -у (вимога покупця); потреби,
запити (інтереси)
заробітна плата
заздалегідь висловлювати подяку
зарекомендувати себе
збудити підозру
закордонний (імпортний:
закордонний досвід); зарубіжний
(що існує за межами нашої держави:
зарубіжна література)
засвідчити обставини
посвідчити нотаріусом
засікати, засікти час
вартий уваги, заслуговувати на увагу
примушувати
порушувати, порушити (торкатися,
торкнутися) питання
зачіпати, зачепити (чиї) інтереси
скрутне (важке) становище, скрутний
стан
зволікається можливість
зволікається можливість
зловживати службовим становищем
захопити (заскочити) на місці злочину
преступления
зачетная книжка
зачитывать, зачесть курсовую работу зараховувати,зарахувати курсову
защита диссертации
защитные средства
заявитель чека
заявлять, заявить жалобу
заявлять, заявить о своих желаниях заявляти, заявити про свої бажання
звонить
здравоохранение
здравый смысл
злоба дня
злоупотребления служебных лиц
злоупотреблять служебным
положением
знак почтовой оплаты
знаки различия
знать толк
значительные успехи
знающий
И
игнорировать
идти вразрез с кем-чем
идти на смену кому-чему
идти на убыль
идти по пути чего
иждивенец несовершеннолетний
избежать опасности
избирательный бюллетень
избегать, избежать наказания
избирать, избрать кем
извлекать, извлечь прибыль
извлечь урок
из года в год
издержки производства
из-за неосторожности
из-за отсутствия чего
из корыстных побуждений
излагать, изложить в письменной
форме
изменение среды и организационное
моделирование
залікова книжка
роботу
захист дисертації
захисні засоби
заявник позову
заявляти, заявити скаргу
телефонувати; дзвонити
охорона здоров'я
здоровий глузд
злоба дня
зловживання службових осіб
зловживати службовим становищем
знак поштової оплати
знаки розрізнення
розумітися, бути компетентним
значні (великі, чималі) успіхи
який знає, знавець, тямущий, досвід-
чений, обізнаний, компетентний
ігнорувати, нехтувати
іти врозріз з ким-чим
іти на зміну кому-чому
спадати
іти шляхом чого
утриманець неповнолітній
уникнути небезпеки
виборчий бюлетень, -я
уникати, уникнути кари
обирати, обрати ким
мати (діставати, дістати) прибуток
мати (дістати, здобути, винести) урок
з року в рік
витрати виробництва
через необережність
через відсутність чого
з корисливих мотивів (міркувань)
викладати, викласти на письмі
зміна середовища й організаційне
моделювання
293
излишки площади надлишки площі
изощренный ход витончений хід
изымать из обращения вилучати з обігу
изысканный слог вишуканий (шляхетний) стиль
изъявлять, изъявить желание заявляти, заявити про своє бажання
имевшее место що мало місце
именно так саме так
именуемый в дальнейшем пойменований у подальшому,
пойменований нижче
иметь большое распространение бути дуже поширеним
иметь в виду мати на увазі
иметь в своем распоряжении мати в своєму розпорядженні
иметь возможность мати можливість (змогу,
спроможність)
иметь касательство к кому - чему мати причетність до кого - чого
иметь место траплятися, трапитися (мати місце)
иметь основание мати підставу
иметь право (сделать что) мати право (зробити що)
иметь представление о чем мати уявлення про що
иметь спрос мати попит
иметь сходство мати схожість
имущество, подлежащее разделу майно, що підлягає розподілу
иначе говоря інакше кажучи
инаугурация інавгурація, посвячення
инвестирование інвестування
инновационное финансирование інноваційне фінансування
иногородний получатель іногородній одержувач (з іншого
міста), -а
интеграция інтеграція, об'єднання
интегрирующий що інтегрує, покликаний інтегрувати,
інтегратор, інтегрувальний
интрига інтрига
интригующий що інтригує, звиклий інтригувати,
інтриган
информационно-справочное інформаційне-довідкове обслугову-
обслуживание вання
информирующий що інформує, інформатор,
інформаційний
исключительное право виняткове право
исключающий що виключає, хто радий виключити,
готовий виключити
исключительное право виняткове право
исковое заявление позовна заява
иск о выселении позов про виселення
искомый вывод шуканий висновок, -у
294
искренне благодарю (благодарен)
иск с требованием
искупать, искупить вину
исполнение долга
исполнительный комитет
исполнительный лист
исполнять, исполнить обязанности
использование имущества
(оборудования)
использовать аккредитив
испольное хозяйство
исправительные меры
испробованное средство
испытание на износ
испытательный срок
испытать нужду (в чем)
исследователь
истекший месяц
истец
историческая судьба
источник духовного богатства
источник финансирования
источник экономической мысли
исходные данные
исходить из достоверных
источников
исходить из предложения
исходная точка
исходящая бумага
исчисленная плата
исчислять за порчу
итак
итого
ищущий
К
кадры высшей квалификации
каждая из сторон
каждая минута на счету
каждый вечер
каждый волен в своих поступках
каждый в отдельности
каждый год (месяц, день,
295
щиро дякую (вдячний)
позов із вимогою
спокутувати провину
виконання обов'язку
виконавчий комітет
виконавчий лист, -а
виконувати, виконати обов'язки
використання майна (устаткування)
використовувати, використати
акредитив
половинне господарство
виправні (поправні) заходи
випробуваний засіб
випробування на знос
випробувальний термін (строк)
потребувати(чого)
дослідник, -а
минулий місяць, -я
позивач,-а
історична доля
джерело духовного багатства
джерело фінансування
джерело економічної думки
вихідні дані
виходити з певних (вірогідних)
джерел
виходити з припущення
вихідна точка
вихідний папір, -а
обчислена плата
обчислювати за псування
отже, таким чином
разом
який шукає, зайнятий пошуком, по-
кликаний розшукати, шукач
кадри найвищої кваліфікації
кожна із сторін
не можна гаяти ні хвилини, кожна
хвилина порахована
щовечора
кожному вільно чинити (діяти)
кожний зокрема
щороку (щомісяця, щодня, щонеділі)
воскресенье)
каждый раз
каждая минута на счету
каждый вечер
каждый волен в своих поступках
каждые пол-литра
какие-либо интересы
как и следовало ожидать
камень преткновения
как можно раньше
какие-либо претензии
как ни в чем не бывало
какое там...
как указывалось выше
канцелярский язык
капитальное строительство
капитальные вложения
капитальный ремонт
капитальным образом
капризная погода
капризный человек
касательно возвращения (чего)
касательная
касаться (какого-то вопроса)
качественные показатели
к большому сожалению
квартальный отчет
к великому сожалению
к величайшему удовольствию
к вечеру
к вопросу о...
к всеобщему удовольствию
к глубокому сожалению
к двум часам (быть)
качественные показатели
ключевое задание
ключевые позиции
к месту
к моему стыду
к моему удивлению
к началу года
командировка
командировочное удостоверение
командирующая сторона
296
щоразу
не можна гаяти ні хвилини, кожна
хвилина порахована
щовечора
кожному вільно чинити (діяти)
щопівлітра
будь-які інтереси
як і слід було сподіватися (чекати)
камінь спотикання
якомога раніше
будь-які претензії
наче й не було нічого
та що там...
як зазначалося вище
канцелярська мова
капітальне будівництво
капітальні вкладення
капітальний ремонт, -у
капітально, ґрунтовно
примхлива погода
вередлива людина
стосовно (щодо) повернення (чого)
дотична
стосуватися
якісні показники
на превеликий жаль
квартальний звіт, -у
на превеликий жаль
на превелику втіху
надвечір
до питання про...
всім на втіху
на превеликий жаль
на другу годину
якісні показники
головне, важливе завдання
ключові позиції
до діла, до речі, доречно
на сором мені
на мій подив
на початок року
відрядження
посвідчення про відрядження
відряджувальна сторона
командно-руководящий состав
комиссия по вопросам …
комиссия по делам
несовершеннолетних
комиссия по иностранным делам
комиссия по разоружению
комиссия по составлению
резолюции
констатировать
конструктивные шаги
консульское учреждение
консультативная служба
контингент
контроль возложить на...
контролирующий
конфликтная комиссия
коренной пересмотр
косвенные выводы
косвенные доказательства
косвенные причины
косвенные результаты
косвенный налог
которые следуют из …
который проживает по адресу
крайне важно
крайне необходимо
крайне смущенный
крайний срок
крайняя мера
крайняя необходимость
к тому идет
Л
лидирующий
лизинговые отношения
ликвидация неисправности
ликвидация причин
ликвидация неисправности
ликование
ликвидация неисправности
листок нетрудоспособности
литейный цех
лихорадочная деятельность
лица не в состоянии (неспособны)
297
командно-начальницький состав
комісія з питань …
комісія у справах неповнолітніх
комісія закордонних справ
комісія у справі роззброєння
комісія для складання резолюції
констатувати
конструктивні кроки
консульська установа
дорадча служба
контингент, -у
контроль покласти на...
що контролює, покликаний контролю-
вати, контролер, контрольний
конфліктна комісія
докорінний перегляд
побічні висновки
побічні дока;и
посередні (непрямі) причини
побічні (непрямі) результати
непрямі податки
що випливають із …
який (що) мешкає за адресою
надзвичайно (надто) важливо
конче потрібно
надзвичайне збентежений
крайній стрек (термін)
крайній (надзвичайний) Чахіц
гостра (крайня) потреба (необхідність)
до того йдеться
що лідирує, передовий, провідний,
авангардний, перший, лідер, флагман
лізингові відносини
усунення несправності
усунення причин
усунення несправності
радість
усунення несправності
листок непрацездатності
ливарний цех, -у
гарячкова діяльність
особи неспроможні
лицевая сторона дома
лицевой счет
лицо (человека, юридическое)
лицом к лицу
личная охрана
личное дело
личное дело
личность неординарная
личная собственность
личная неприкосновенность
личное дело (документ)
личность неординарная
личная подпись
личное мнение
личный состав
личный листок по учету кадров
лишения
лишать, лишить возможности
лишать, лишить слова
лишиться чувств
лишние расходы
ложная мысль
ложная присяга
ложная скромность
ложная тревога
личная собственность
М
маркировка товара
материально ответственное лицо
материальное поощрение
материалоемкость продукции
материальная ответственность
материальная часть
материально-техническое снабжение матеріально-технічне забезпечення
материальный ущерб
между тем
между прочим
между тем
мелкосерийное производство
мелочная лавка
мелочной товар
мелочные интересы
мелочь
мелькает в глазах
менее всего
298
чільний бік будинку
особовий рахунок
обличчя людини; юридична особа
віч-на-віч
особиста охорона
особова справа (про документи),
приватна особиста справа (про дії)
особистість неординарна
особиста власність
особиста недоторканність
особова справа
особистість неординарна
особистий підпис, -у
особиста думка
особовий склад, -у
особовий листок із обліку кадрів
нестатки, злигодні
позбавляти, позбавити можливості
позбавляти, позбавити слова
знепритомніти, зомліти
зайві (непотрібні) витрати
хибна (помилкова) думка
кривоприсяга, фальшива присяга
удавана скромність
фіктивна (фальшива) тривога
особиста власність
маркування товару
матеріально відповідальна особа
матеріальне заохочування
матеріаломісткість продукції
матеріальна відповідальність
матеріальна частина
матеріальні збитки
тим часом
між іншим
тим часом
дрібносерійне виробництво
крамниця з дрібним товаром
дрібний товар, -у
дріб'язкові інтереси
дріб'язок, дрібні гроші, дрібниці
мигтить (мерехтить) в очах
найменше, менше всього, менш за все
мерный шаг розмірена хода
мероприятие захід, заходи; справа
меры поощрения заходи заохочення
меры по предупреждению заходи запобігання; запобіжні заходи
меры предосторожности запобіжні заходи
меры предупреждения о... заходи попередження про...
места общего пользования місця спільного користування
местный бюджет місцевий бюджет, -у
моральный ущерб моральна шкода
мотивированное заключение мотивований, умотивований висновок
мотивированный отказ мотивована, умотивована відмова
мусоропровод сміттєпровід
Н
на будущей (следующей) неделе наступного тижня
наверстать упущенное надолужити прогаяне
наводить справки довідуватися
на время отсутствия за відсутності
на всякий случай про всяк випадок
на все случаи на будь-який випадок
надлежащим образом належним чином
на должном уровне на належному рівні
названный в дальнейшем що далі називається
(пойменований)
назвать по фамилии назвати на прізвище
назвать по отчеству назвати по батькові
на иждивении (иметь) на утримані (мати)
наличные деньги готівка
наложение взысканий накладання стягнення
наложенный платеж післяплата
налог на добавленную стоимость податок на додану вартість (ПДВ)
(НДС)
налогообложение оподаткування
налогоплательщик платник податків
наложение взыскания накладення стягнення
намеренный поступок умисний вчинок
нам представилась возможность у нас з'явилася можливість
на научном поприще на науковій ниві
на началах самоокупаемости на самооплаті
на некотором расстоянии трохи далі; віддалік
намерение стороны намір сторони
нанести ущерб (урон) завдати шкоди
на основании на підставі
на общественных началах на громадських засадах
на общих основаниях на загальних підставах
наобум навмання
299
на основе (основании) контракта
на основе положения о...
напечатанный
на повестке дня
направление деятельности
направлять
направлять взыскание
напрасный труд
на произвол судьбы
на протяжении месяца
на протяжении двух лет
на прошлой неделе
наследственное имущество
наследство получить
на следующий день
научное заведение
находить отображение
находить предмет
находить решение
находиться в архиве
находиться в помещении
находиться в стакане
(в документах)
на худой конец
не возьму в толк
не в своей тарелке
немедленно сообщить
необходимо учитывать
неоплачиваемые поступления
неопровержимое
доказательство
неотложная помощь
неотложное дело
неотъемлемая часть
не по плечу
нижеподписавшиеся стороны
низменные намерения
ни под каким видом
О
обложение налогом
обмениваться, обменяться мнениями обмінюватися, обмінятися думками
обнародовать
на підставі контракту
на підставі положення про...
надрукований
на порядку денному
напрям діяльності
скеровувати, звертати, спрямовувати
скеровувати стягнення
даремна (марна) праця
напризволяще
протягом (упродовж) місяця
упродовж двох років
минулого тижня
спадкове майно
одержати спадщину
наступного дня
наукова установа
діставати висвітлення
знаходити предмет
віднайти рішення
(вирішення)- (у завданні);
знайти розв’язок (у задачі)
бути в архіві
перебувати у приміщенні
міститися у склянці
(в документах)
у найгіршому разі
не збагну
ні в сих ні в тих, ніяково
негайно повідомити
треба враховувати
безоплатні надходження
неспростовний
(незаперечний) доказ
невідкладна допомога
нагальна справа
невід’ємна частина
не сила, не під силу
сторони, що нижче підписалися
ниці наміри
нізащо; у жодному разі
оподаткування, оподатковування
оприлюднити
300
обнаружить
обобщение опыта работы
обогащение работы
обоготворять
обобществить
оборотные средства
оборудовать площадку
обосновать необходимость
обоюдное согласие
обоюдный ущерб
образ действия
образ мыслей
образ правления
образом (главным)
- (коренным)
- (надлежащим)
- (насильственным)
- (некоторым)
- (обманным)
-( обыкновенным)
-( равным )
-( решительным)
-(таким)
-(частным)
обратить в шутку
обратиться по адресу
обставлять помещение
обстоятельства дела (изложить)
обстоятельства побочные
обстоятельства стесненные
общественное мнение
общественные отношения
обязанности, возложенные на …
одобрить проект
оказывать влияние
оказывать помощь
оказывать сопротивление
оказать безрезультатным
опережающий
описание должностных обязанностей опис посадових обов'язків
оплатить понесенные расходы
опережающее развитие
301
виявити
узагальнення досвіду праці
збагачення роботи
обожнювати
усуспільнити
обігові кошти
устаткувати (обладнати) майданчик
обґрунтувати необхідність
обопільна угода
обопільні збитки
поводження
напрям думок
система урядування
головніше, головне
докорінно, ґрунтовно
належно, як слід, як годиться
ґвалтовно, примусово, насильницьки
певним чином
ошукавши
звичайним способом, звичайно
так само, теж
рішуче, твердо
так, таким чином, у такий спосіб,
отже
приватно
повернути на жарт
звернутися за адресою
меблювати (умеблювати)
приміщення
викласти суть справи
побічні речі, побічність
скрутні обставини
громадська думка
суспільні відносини
обов’язки, покладені на …
схвалити проект
упливати
надавати допомогу
чинити опір
виявитися (бути) безрезультатним
що випереджає, здатний випередити,
випереджальний
відшкодувати витрати
випереджаючий розвиток, -тку
оплата по безналичному расчету
определение расходов по...
оплатить понесенные расходы
определение расходов по …
определенный срок
определиться в следующих вопросах
оприходовать наличные
некоторые аспекты, определенные
…
определенный срок
определить
определиться в следующих вопросах
определяющий фактор развития
оприходовать наличные
опровергать
опубликованные работы
опубликовать
органы самоуправления
освещать вопросы
основания для прекращения
контракта
оставить в покое
остаточная стоимость
ответчик по делу
отдавать отчет (в чем)
отдавать предпочтение
отделка квартиры
отпуск по болезни
относиться, отнестись со вниманием
к...
относиться, отнестись к разряду
чего-либо
относительно чего
отношение к делу
отношение к предложению
отношения международные, между
людьми
отраслевая программа
отрицательный результат
отрицающий
отсрочивать, отсрочить выпуск
отстраняться, отстраниться от дел
отсутствие акта
302
оплата безготівковим розрахунком
визначення витрат щодо...
відшкодувати витрати
визначення витрат щодо …
визначений термін
визначитися з таких питань
оприбуткувати готівку
певні аспекти, визначені аспекти
визначений термін
визначити
визначитися в таких питаннях
визначальний фактор розвитку
оприбуткувати готівку
спростувати
опубліковані праці
опублікувати
органи самоврядування
висвітлювати питання
підстави для припинення контракту
дати спокій
залишкова вартість
відповідач у справі
усвідомлювати
віддавати перевагу
опорядження (оздоблення) квартири
відпустка через хворобу
ставитися, поставитися з увагою до...
належати, належить до розряду
чогось
щодо чого, про що
відношення до справи
ставлення до пропозиції
відносини міжнародні, стосунки між
людьми
галузева програма
негативний результат
що заперечує, схильний заперечувати,
суперечник,заперечливий,запереч-
ний, для заперечення
відсувати, відсунути випуск
відходити, відійти від справ
відсутність акта
отстраниться от дел
оттиск печати
отчет о …
отчетная документация
отчисления в пользу
отчисления доходов
оценить по достоинству
отчуждаемая квартира
П
перевести (перечислить)
на счет
перечисленные документы
письменное соглашение
платить неустойку по вине …
по вашему усмотрению
по взаимному (обоюдному)
согласию
по вине
повод для отказа
по вопросам
по воскресеньям
повредить зрение
повредить электросеть
по всем вопросам
повторно потребовать
подведение итогов
подвергаться опасности
поддержать предложение
по делам службы
подлежать регистрации
по договоренности
по долгу службы
под открытым небом
подписка на газеты и журналы
подписка о невыезде
подразумеваемый адрес
под стать
подъездной путь
по заказу
по закону
по имеющимся сведениям
по инициативе
по контракту
по крайней (меньшей) мере
303
відійти від справ
відбиток печатки
звіт про …
звітна документація
відрахування на користь
відрахування прибутків
належно оцінити
відчужувана квартира
переказати на рахунок
перелічені документи
письмова угода
сплачувати недодержку з вини …
на ваш розсуд
з обопільної згоди
із провини
привід для відмови
із питань
щонеділі; кожної неділі
ушкодити зір
зіпсувати (пошкодити)
електромережу
з усіх питань
удруге вимагати
підбиття підсумків
наражатися на небезпеку
підтримати пропозицію
у службових справах
підлягати реєстрації
за домовленістю
зі службового обов’язку
просто неба
передплата на часописи
підписка про невиїзд
гадана адреса
до пари
під’їзна колія
на замовлення
згідно із законом; за законом
за наявними даними
з ініціативи
за контрактом
принаймні
покупатель обязан
полномочное собрание
пользоваться авторитетом
пользуясь, случаем, я хотел бы…
по многим причинам
по направлению к городу
по настоянию
по негодности
по необходимости
понести потери (убытки)
по нынешним временам
по обыкновению
по определению суда
по поручению
по праздничным дням
по предложению
по приглашению
по причине чего
порча имущества
по семейным обстоятельствам
послать сообщение
послесловие к произведению
по случаю потери
пособие по безработице
пособие наглядное
пособие учебное
по собственному усмотрению
по совместительству
по согласию сторон
по соображениям
по специальности
по списку
поставить на вид
поставляемая продукция
поступила информация
поступить в техникум
поступить согласно инструкции
потребляемые средства
правительство считает
право залога
право на составление контракта
правящие круги
предварительная
договоренность
предоставить возможность
304
покупець зобов’язаний
повноважні збори
мати повагу, бути поважним
принагідно я хотів би …
із багатьох причин
у напрямку до міста
на вимогу; за вимогою
через непридатність
за необхідності
зазнати втрат (збитків)
як на сьогодні
як правило; звичайно, зазвичай
за ухвалою суду
за дорученням
у свята
на пропозицію
на запрошення
через що
псування майна
за сімейних обставин
надіслати повідомлення
післямова до твору
із приводу втрати
допомога з безробіття
приладдя наочне
посібник навчальний
на власний розсуд
за сумісництвом
за згодою сторін
із міркувань
із фаху, за фахом
за списком
зробити зауваження (зауважити)
продукція, що постачається
надійшла інформація
уступити до технікуму
учинити згідно з інструкцією
споживчі кошти
уряд уважає
заставне право
право на укладання контракту
владні (правлячі) кола
попередня домовленість
надати змогу
предоставить в распоряжение
предоставить место
предоставить это сделать (кому) дозволити це зробити (кому)
предоставленные льготы
председатель (собрания)
представленные материалы
предъявлять иск
предъявить обвинение
предъявлять требования
преимущественное право
прибегать к суровым мерам
привлечение партнера
признать недействительным
прийти в негодность
прийти к взаимопониманию
(договоренности)
прийти в себя
прийти к решению
прийти к согласию
прийти к убеждению
приличная сумма
приличные результаты
приличный (порядочный) партнер
приложить усилия
принадлежащие нам ценности
при наличии средств
принимать в шутку
принимать участие
приносить неприятности
принять во внимание
принять к сведению
принять решительные меры
приобрести право собственника
приступить к обсуждению
приходование груза
причиненные телесные повреждения завдані тілесні ушкодження
причитающаяся сумма
пришла посылка
проектно-сметная
документация
проект приказа согласован
производить оплату
произвести в офицеры (кого-н.)
произвести в кардиналы
надати у розпорядження
дати місце
подані пільги
голова (зборів)
надані матеріали
справляти (подавати) позов,
позивати
обвинувачувати
ставити вимоги
переважне право
удаватися до суворих заходів
залучення партнера
визнати недійсним
стати непридатним
дійти взаєморозуміння
(домовленості), порозумітися
отямитися; опритомніти
вирішити
дійти згоди; порозумітися
дійти думки, переконатися
чимала (неабияка, велика) сума
(цілком) задовільні результати
порядний партнер
докласти зусиль
належні нам цінності
за наявності коштів
сприймати як жарт
брати участь
завдавати прикрощів
узяти до уваги
узяти до відома
ужити рішучих заходів
набути права власника
розпочати обговорення
прибуткування вантажу
належна сума
надійшов пакунок
проектно-кошторисна
документація
проект наказу погоджено
сплатити, оплатити
надати офіцерського звання
висвятити на кардинала
305
произвести обыск
производить оружие
производить взрыв
производить впечатление
производственные отношения
пропорционально доле
пути следования
пути сообщения
Р
радиотрансляционная сеть
разговаривать на двух языках
разногласия по вопросам
разрешать споры
разрушить до основания
расписка счетов по книгам
ранее проживавший
расписка в получении денег
располагать необходимыми
документами
расположение помещений
распоряжение директора
распределение доходов
распределительная доска
распределять, распределить
обязанности
распространять, распространить
информацию
расторжение договора
рассматривать, рассмотреть жалобу
рассматривать, рассмотреть иск
рассматривать, рассмотреть
материалы (вопрос)
расстановка сил
расстраивать, расстроить планы
расстроенное хозяйство
рассудочные выводы
рассчитываться, рассчитаться с
кредиторами
расторгать, расторгнуть договор
расход денег
расходы на содержание
расходиться, разойтись во взглядах
расходная накладная
306
учинити трус
виробляти зброю
здійснити вибух
справляти враження
виробничі відносини
пропорційно до паю
дороги; шляхи
шляхи сполучення
радіотрансляційна мережа
розмовляти двома мовами
розбіжності з питань
розв’язувати суперечки
зруйнувати дощенту
розписування рахунків по книгах
той, хто раніше мешкав
розписка про одержання грошей
мати (у своєму розпорядженні)
необхідні документи
розташування приміщень
розпорядження директора
розподіл (-у) доходів
розподільна дошка
розподіляти, розподілити обов'язки
поширювати, поширити інформацію
розірвання договору
розглядати, розглянути (розбирати,
розібрати) скаргу
розглядати, розглянути позов
розглядати, розглянути матеріали
(питання)
розстановка сил
розладнувати, розладнати плани
розладнане господарство
абстрактні висновки
розраховуватися, розрахуватися з
кредиторами
розривати, розірвати договір
витрата грошей
витрати на утримання
розходитися, розійтися в поглядах
видаткова накладна
расходная книга видаткова книга (книжка)
рассматривать, рассмотреть жалобу розглядати, розглянути (розбирати,
розібрати) скаргу
расчетный счет розрахунковий рахунок (р/р)
региональное соглашение регіональна угода
регистратура реєстратура
регистрационная книга реєстраційна книга
режим наибольшего найсприятливіший режим
благоприятствования
решающий голос ухвальний голос
руководствуясь «положением о …» керуючись «положенням про…»
С
самовольно решить самочинно вирішити
самовольно завладевать/ завладеть самочинно заволодівати/ заволодіти
самодовлеющий самодостатній, самоцінний
самое важное найважливіше
самое главное найголовніше
самоокупаемость предприятия самоокупність підприємства
сверх оплаты понад плату
свертывать, свернуть производство згортати, згорнути виробництво
сверх оплаты понад плату
сверх плана понад план
сверх того крім того
сверх (против) всякого ожидания над (понад) усяке сподівання
свести на «нет» звести нанівець
с готовностью охоче
с давних пор здавна
себестоимость продукции собівартість продукції
серьезные просчеты серйозні прорахунки (недоліки)
с занимаемой должности із займаної посади
с красной строки із нового рядка (з абзацу)
следующие вещи такі речі
следующим будет выступать далі виступатиме
следующим образом ось так, так, таким способом
(чином)
служить, послужить причиной бути, стати причиною (спричинятись,
спричинитися до чого)
служить, послужить орудием бути, стати знаряддям
служить, послужить препятствием бути, стати на перешкоді
смежные комнаты суміжні кімнати
смена руководства зміна керівництва
сменить дежурного заступити (замінити) чергового
смета на объект кошторис на об'єкт
сметная стоимость кошторисна вартість
смещать, сместить с должности знімати, зняти з посади
307
смешная стоимость
снабжать, снабдить всем
необходимым
снабжение
снабженный запасами товаров
снижать, снизить нагрузку
снимать, снять запрет
снимать, снять с учета
сниматься, сняться с учета
снос здания
соблюдать меру в чем
соблюдать нейтралитет
соблюдать порядок
собственноручная подпись
соблюдать меру в чем
Совет учредителей
совещательный голос
совместное предприятие
согласовать с …
содействовать работе
созыв учредительного собрания
соответствовать условиям
со стороны
состоять на учете
соответственно правилам
соответствовать требованиям
соответствовать условиям
соответствующим образом
соответствующие отметки
соответствующие шаги
сопроводительный документ
соответствующие изменения
сопоставлять
сортность продукции
составлять, составить доклад
составить представление
составление акта (отчета)
составление отчетности
составлять исключение
кошторисна вартість
забезпечувати, забезпечити всім
необхідним
постачання;забезпечення
забезпечений запасами товарів
знижувати, знизити навантаження
знімати, зняти заборону
знімати, зняти з обліку
зніматися, знятися з обліку
знесення будинку
знати міру (дотримуватися міри,
додержувати міри) в чому
дотримувати (дотримуватися,
додержувати, додержуватися) нейтра-
літету
дотримувати (дотримуватися, додер-
жувати, додержуватися) порядку,
зберігати порядок
власноручний підпис
знати міру (дотримуватися міри,
додержувати міри) в чому
Рада засновників
дорадчий голос
спільне підприємство
узгодити (погодити) з…
сприяти роботі
скликання установчих зборів
відповідати умовам
з боку
перебувати на обліку
відповідно до правил
відповідати вимогам
відповідати умовам
відповідно, відповідним чином
відповідні позначки
відповідні кроки
супровідний документ
супровідні зміни
порівнювати, зіставляти
сортність продукції
складати, скласти доповідь
скласти уявлення
складання акта (звіту)
складання звітності
бути винятком, становити виняток
308
составляющие (составные) складові
составная часть складова частина
со стороны з боку
состоять на службе, в должности бути (перебувати) на службі, на
кого посаді кого
состоять на учете перебувати на обліку
сотрудник отдела співробітник відділу
сотрудничающий що співпрацює, залучений до
співпраці
споры по вопросу суперечки з питання
спрос и предложение попит і пропозиція
средства, направленные на … кошти, скеровані на …
срок действия термін дії
ставить, поставить в известность доводити, довести до
відома(повідомляти)
ставить, поставить вопрос ребром ставити, поставити питання руба
ставить, поставить (что) во главу ставити, поставити (що) в основу, (в
угла основу основ): брати, взяти (що) за
основу
ставить, поставить в затруднение ставити, поставити в скрутне (у
важке) становище
ставить, поставить под удар (кого, ставити, поставити під удар (під
что) загрозу) (кого, що)
ставить, поставить вопрос на ставити, поставити питання на
рассмотрение розгляд
ставка оклад
становиться действующим набирати чинності
(правомочным)
стеснительное материальное скрутне (важке) матеріальне
положение становище
стечение обстоятельств збіг обставин
стиль руководства стиль керівництва
стоимость фу за вартість вантажу
стоимость определяется в гривнях вартість визначається в гривнях
стороны обязуются сторони зобов'язуються
стоять во главе (кого? чего?) стояти на чолі (кого? чого?)
стоять у власти бути (стояти) при владі
строгая дисциплина сувора дисципліна
строгий выговор сувора догана
строго воспрещается суворо забороняється
строго соблюдать правила суворо (точно) дотримуватися
правил
суверенное равенство государств суверенна рівність держав
с удовольствием залюбки, охоче, з охотою, радо, з
приємністю, з радістю
309
с участием за участю
с учетом прибыли з урахуванням прибутку
существенные недостатки суттєві недоліки (хиби, вади)
с целью предотвратить щоб запобігти
считается поступившим уважається таким, що надійшов
считать возможным уважати за можливе
считать целесообразным уважати доцільним
(за доцільне)
Т
таможенная пошлина мито
таможенный сбор митний збір, -у
таможня митниця
твердые цены тверді цши
тезисы к докладу тези до доповіді
текучая рабочая сила плинна робоча сила
текучесть кадров плинність кадрів
текущий год поточний рік
текущие дела поточні справи
текущий момент сучасний (теперішній) момент
текущий кран кран, що (який) тече
текущий момент сучасний (теперішній, нинішній)
момент
текущий счет поточний рахунок
терпеть убытки зазнавати збитків
терять, потерять время витрачати, витратити час
терять, потерять авторитет втрачати, втратити авторитет
терять, потерять веру (в кого, во что) втрачати, втратити віру (в кого, в що)
тесная связь тісний (щільний) зв'язок
техника безопасности техніка безпеки
техническое состояние технічний стан, -у
техническое задание технічне завдання
течение дела хід справи
течение событий перебіг (хід) подій
товарное производство товарне виробництво
товар, подлежащий поставке товар, що підлягає постачанню
товар по заказу товар на замовлення
точно известно достеменно відомо
точно определить точно визначити
тщательно (внимательно) искать пильно (ретельно) шукати
тщательно (усердно) проверить ретельно перевірити
тщательно (аккуратно) уложить дбайливо укласти
У
уборочная кампания збиральна кампанія
убывать, убыть в командировку вибувати, вибути у відрядження
убыль личного состава зменшення (убуток) особового складу
310
убыстрять, убыстрить процесс
убытки, нанесенные предприятию
уважить просьбу
уважительное отношение
увеличение денежных средств
увольнительная записка
увольнять, уволить в запас
увольнять, уволить от
необходимости (чего, делать что)
углубление противоречий
углубленная работа (над чем)
углублять, углубить знания
Уголовный кодекс
уголовная ответственность
уголовное следствие
уголовное судопроизводство
уголовный кодекс
уголовное преступление
удельный вес
удерживаемая сумма
удовлетворять требования
удостоверяющая подпись
уделять, уделить внимание (кому,
чему)
удерживаемая сумма
удлинение срока
удобный момент
удобный случай
удобство сообщения
удовлетворительный ответ
удовлетворять, удовлетворить
претензию (жалобу)
удовлетворять, удовлетворить
потребности (требования)
удовлетворять требованиям
удостаивать, удостоить внимания
(кого)
удостаивать, удостоить высокой
награды
удостаиваться, удостоиться награды
(чести)
удостоверен (мной)
удостоверение личности
прискорювати, прискорити процес
збитки, завдані підприємству
зважити на прохання, взяти до уваги
прохання
шанобливе ставлення
збільшення коштів
записка про звільнення
звільняти, звільнити в запас
звільняти, звільнити від необхідності
(чого, робити що)
поглиблення суперечностей
поглиблена робота (над чим)
поглиблювати, поглибити знання
Кримінальний кодекс
карна (кримінальна) відповідальність
кримінальне слідство
карне (кримінальне) судочинство
карний (кримінальний) кодекс, -у
карний (кримінальний) злочин, -у
питома вага
утримувана сума
задовольняти вимоги
посвідковий (підтверджувальний)
підпис
приділяти, приділити увагу (кому,
чому)
сума, що утримується
подовження строку
зручний (слушний) момент, -у
нагода, зручний (слушний) випадок
зручність сполучення
задовільна відповідь
задовольняти, задовольнити
претензію (скаргу)
задовольняти,задовольнити потреби
(вимоги)
відповідати вимогам
звертати, звернути увагу на кого
відзначати, відзначити високою
нагородою
удостоюватися, удостоїтися нагороди
(честі)
засвідчений (мною)
особове посвідчення (посвідка про
311
 особу) |
уйти от ответственности уникнути відповідальності
уставной фонд статутний фонд
условия контракта умови контракту
условия проживания умови мешкання
услуги связи послуги зв'язку
услуги банка послуги банку
устав железной дороги статут залізниці
уставные задачи статутні завдання
устанавливать, установить зав'язувати, зав'язати стосунки
отношения
устанавливать, установить связь установлювати, установити зв'язок
установившаяся формулировка усталене формулювання
установленный срок зазначений термін, установлений
термін, -у
устранение нарушения усунення порушення
уступать, уступить место поступатися, поступитися місцем
утвердительный ответ позитивна відповідь
утверждать, утвердить договор стверджувати, ствердити договір
подписью підписом
утверждать, утвердить проект затверджувати, затвердити проект
утверждать, утвердить к исполнению затверджувати, затвердити до
виконання
утверждаться, утвердиться во укріплятися, укріпитися в думці (в
мнении (в намерении) намірі)
утверждение отчета затвердження звіту
уперся на своем затявся на своєму
учебное пособие навчальний посібник
учет кадров облік кадрів
учредитель организации засновник організації
учредительное собрание установчі збори
Х
халатное недбале ставлення
хлопотать клопотатися
хождение денежных средств обіг коштів
ход событий хід (перебіг, розвиток) подій
ходатайство о... клопотання про...
ходкий товар ходовий товар, -у
хождение денежных средств обіг коштів
хозяйственный партнер господарський партнер, -а
хозяйственные расходы господарські витрати
хозяйственный расчет господарський розрахунок, -у
хорошее отношение добре ставлення
хорошие отношения гарні стосунки
хранение товара зберігання товару
312
хранилище сховище, схованка
хранить зберігати
Ц
цвет отделки колір оздоблення
целевое назначение цільове призначення
целесообразность работ доцільність робіт
целесообразное употребление доцільне вживання
целиком обеспечивать цілком забезпечувати
целый и невредимый цілий і непошкоджений
(неушкоджений)
цель (точка попадания); цель работы ціль (влучити в ціль);
мета роботи (ми. цілі)
ценные бумаги цінні папери
ценовая политика цінова політика, політика цін
центра круга центра кола
центра города центру міста
централизующий що централізує, покликаний
централізувати, централізатор
цепь событий низка (сплетення) подій
цепь управления ланцюг керування (управління)
целевое назначение цільове призначення
Ч
час от часу не легче що далі, то важче
частная собственность приватна власність
чем больше, тем лучше що більше, то краще
через два месяца встретимся за два місяці зустрінемося
через некоторое время (трохи) згодом
через окно крізь вікно
через порог через поріг
через посредничество фирмы за посередництвом фірми
через силу ( по)над силу
чрезмерные усилия надмірні зусилля
Ш
штат сотрудников штат (-у) співробітників
штатное расписание штатний розклад, -у
штучный товар штучний товар, -у

Щ
щеголеватый вид чепуристий, ошатний, елегантний,
вишуканий, франтівський вигляд
щекотливое обстоятельство дражлива (делікатна) обставина
щекотливое положение дражливе (делікатне, ніякове)
становище
щепетильный вопрос делікатне питання

313
щепетильное отношение скрупульозне ставлення
щелистая основа щілиста (щіляста, шпарувата)
основа
щепетильный характер педантичний (скрупульозний,
дріб’язковий (негат.) характер
Э
экземпляр (о предметах, экспонатах, екземпляри колекції; примірники
видах); экземпляр (о рукописи, документа, книги
печатном издании)
экономический район економічний район, -у
экономическая ситуация економічна ситуація
экономист по образованию економіст за фахом
экономные расходы економні витрати
экстравагантный екстравагантний
экономные расходы ощадливі (економні) витрати
экономить денежные средства заощаджувати кошти
энергетический кризис енергетична криза
этаж дома поверх будинку
это в порядке вещей це звичайно (як правило, зазвичай)
Ю
юбилейные торжества ювілейні урочистості
ютиться вместе тулитися (міститися, мешкати,
проживати) разом
юридическая консультация юридична консультація
Я
явилась возможность трапилася (виникла, з’явилася)
можливість
явилось причиной було (стало) причиною,
спричинилося (до)
явился мираж постало марево
явиться к 10.00 прийти (бути) до 10.00
язвительное замечание ущипливе зауваження
яркий цвет яскравий колір
яростный взгляд розлючений погляд
яростный ветер шалений вітер
яростный противник завзятий (заповзятий, затятий,
запеклий) супротивник
(ворог)
Культура мовлення
Одним із найважчих завдань практичних занять із дисципліни
«Українська мова (за професійним спрямуванням)» є завдання практикуму з
культури мовлення. Вони передбачають уміння студента знайти серед кількох
правильних словосполучень одне «суржикове», знайти помилки в назвах осіб
за місцем проживання, національністю, професією тощо. Це не завжди легко,

314
тому що російсько-українська мішанина, на жаль, часто трапляється у всіх
сферах спілкування (не тільки в розмовному стилі). Калькування з російської
призводить, як правило, до того, що слова звучать нібито по-українському, але
в цілому вираз побудований неправильно.
Пропонуємо нормативне вживання типових для професійного мовлення
слів та висловів.

Ненормативні словосполучення Нормативні словосполучення

Абонентський ящик абонентська скринька
аварійне становище аварійний стан
автозаправочна станція автозаправна станція
багаточисельні відвідувачі, численні відвідувачі
балувати розпещувати
бастувати страйкувати
безалаберний безладний, нетямущий
без усяких підстав без жодних підстав
безділля неробство, ледарство
безкорисний безкорисливий
безнаказаний безкарний
безналічний безготівковий
безговорочно беззаперечно
безпорядок безлад
безпризорний бездоглядний, безпритульний
без толку даремно, марно
безтактний нетактовний, безтактовний
безуспішний невдалий, марний
безцінний подарунок неоціненний (коштовний) подарунок
битком набитий переповнений
білет (вхідний, проїзний) квиток
без поняття нетямущий
бити в набат бити на сполох
біблейська істина біблійна істина
біжучий рядок рухомий рядок
більша половина більша частина
більше всього понад усе, найбільше, більш за все
більш ніж триста понад триста
315
більше того щонайбільше, на додаток, до того
біля другої години близько другої
благоустроєний упорядкований, упоряджений
близорукий короткозорий
бокова стіна бічна стіна
болільник уболівальник
братські народи братні народи
бувші учні колишні учні
будьте добрі будьте ласкаві
будь-якою ціною за будь-яку (усяку) ціну
бути на доброму рахунку мати добру репутацію
бути на виду бути на видноті
бути у командировці бути у відрядженні
важний 1) важливий, 2) поважний, статечний
вантаж спогадів тягар спогадів
вартує уваги вартий уваги
вважати необхідним уважати за потрібне
ввести в склад увести до складу
вговорювати умовляти
в даний час тепер, у цей час, зараз
в даному випадку у цьому разі, у цьому випадку
вдобавок на (у) додаток, додатково
вдогонку навздогін
в дійсності насправді, на ділі
велика прихожа великий передпокій
великі доходи великі прибутки
ведучий фахівець провідний фахівець
вести переписку листуватися
вести себе ввічливо поводитися ввічливо
вибачаюся вибачте мені
вибачитися попросити вибачення
виговор догана
виглядати на рівні бути на рівні
виглядає, що складається враження; здається, що…

316
види на майбутнє плани на майбутнє
видний значний, визначний
визивати викликати
виключення із правил виняток із правил
вийти з положення вийти зі становища
вийти з себе утратити витримку (самовладання,
терпець), роздратуватися
вийшов термін закінчився термін
виключати світло вимикати світло
виключно здібний винятково здібний
вимагають поліпшення потребують поліпшення
вимита посуда вимитий посуд
ви не виключення ви не виняток
винести подяку скласти подяку
виносливий витривалий
винуватий винний
виняткове правило прерогатива
випадки боротьби прояви боротьби
виписка із протоколу витяг із протоколу
випустити з виду випустити з уваги
виражати думки висловитися
вирішити задачу розв’язати задачу
виручка виторг
висказуватися висловлюватися
виступаючий(з доповіддю) промовець, доповідач
витікати (висновки) випливати
високомірний зарозумілий, гордовитий
виходячи з теореми на підставі теореми
ви черкнути із списків викреслити із списків
вища міра покарання смертна кара
вищестояща організація вища організація
вищий учбовий заклад вищий навчальний заклад
відважитися зважитися
відволікати увагу відвертати увагу
віддихати відпочивати

317
відзив відгук
відійти від такої практики відмовитися від такої практики
відказуватися відмовитися
відкривати воду пускати воду
відкривати ключем двері відмикати двері
відкривати книжку розгортати книжку
відкривати сезон починати сезон
відложити засідання відкласти засідання
вільна вакансія вакансія
відмінити скасувати
відмітити відзначити
відноситися (до когось) ставитися
відноситися (до ряду чогось) належати
відноситися по-дружньому ставитися по-дружньому
відноситися до більшості належати до більшості
відносно чого щодо, що стосується
відношення ставлення
відпала необхідність немає потреби
відправна точка початок
від сили дев’ять кілометрів щонайбільше дев’ять (не більше
дев’яти) кілометрів
відток відплив
відсторонився від справ відійшов від справ
відчислення підприємств відрахування підприємств
відчитати за провину вичитати (кому), прочитати мораль
відчитатися прозвітувати
вільнонайомний вільнонайманий
він являється майстром він є майстром
вірна відповідь правильна відповідь
вірний спосіб надійний спосіб
в його честь на його честь
в кінці кінців кінець кінцем, зрештою, врешті-решт
в кінцевому рахунку у кінцевому (остаточному) підсумку
вкладати інвестиції вкладати кошти, інвестувати
вклад в науку внесок у науку

318
включити питання внести питання
в кращому випадку у найліпшому разі
в любому випадку у будь-якому випадку, у кожному разі,
будь-коли, так чи так
в минулому році торік, минулого року
в міру сил по змозі
вмішуватися втручатися
в найближчий час незабаром, невдовзі, найближчим часом
в наш час тепер
внештатний позаштатний
внушати навіювати, викликати, прищеплювати
внятний виразний, зрозумілий, ясний
воєнкомат військкомат
воєнне училище військове училище
в останні роки останнім часом, недавно
в остаточному рахунку у кінцевому підсумку
в перших числах місяця на початку місяця
в першу чергу насамперед, передусім, найперше
в письмовій формі на письмі, у писемній формі
впитувати убирати, усмоктувати
в повній мірі, в деякій (певній) мірі повною мірою, деякою (певною) мірою
в подальшому надалі
в порядку виключення як виняток
в поті лиця в поті чола
в протилежність на противагу
в разі необхідності Коли буде потреба
всезагальні збори загальні збори
всесторонній всебічний
вступати в переговори починати переговори
вступати в силу (дію) набувати чинності
вступний взнос вступний внесок
всього доброго на все добре, щасливо
в такому випадку раз так, раз таке, а коли так
в такому роді щось подібне, щось таке
в той же час одночасно, водночас, саме тоді

319
в третій раз утретє
в три години о третій годині
з усякого погляду, з усіх поглядів, з усіх
в усіх відношеннях
боків
в ході обговорення під час обговорення
в цьому випадку в такому разі
в цьому відношенні щодо цього, з цього погляду
в цьому році цього року
вчений ступінь науковий ступінь
в якості секретаря як секретар, у ролі секретаря
гарні обої гарні шпалери
геть поганий вкрай поганий
гірше всього найгірше, якнайгірше, щонайгірше
гірше нікуди гірше не може бути
глиняна посуда глиняний посуд
головним чином головно
головокружіння запаморочення
голодовка голодування
горять щоки пашать щоки
гостра необхідність крайня потреба
готовити готувати
градусник термометр
границя 1) кордон, 2) межа
грецькі горіхи волоські горіхи
грошовий перевод грошовий переказ
грузовик вантажівка
грязний брудний
губити зміст втрачати сенс
губити час гаяти час, марнувати час
давайте привітаємо привітаймо
два (три, чотири) зошита два (три, чотири) зошити
давати добро схвалювати, підтримувати,
давати клятву погоджуватися
присягати
давати можливість дозволяти, давати нагоду

320
давати питання запитувати, ставити питання
давати показання свідчити
далеко не просто зовсім не (аж ніяк не) просто
даний випадок цей випадок
даром даремно, задурно, безкоштовно
два роки назад два роки тому
двомісний номер номер на двох
день відчинених дверей день відкритих дверей
день за днем день у день
держатися в стороні бути осторонь
дивитися на обставини зважати на обставини
дивитися фільм переглядати стрічку
дивитися хворого оглядати хворого
дисертаційне дослідження дисертація (дослідження)
диктовка диктування
дільничий дільничний
діюче законодавство чинне законодавство
діючі правила чинні правила
діючі особи дійові особи
для виду для годиться, про людське око
для наглядності для наочності
добавити додати
добавочний додатковий
добитися результатів домогтися (досягти) результатів
добрий по натурі доброї вдачі
довіреність доручення
договоритися домовитися, дійти згоди
доказати теорему довести теорему
докладна доповідна
доля істини частка істини
домашні тварини свійські тварини
достовірний вірогідний
до тих пір доти, до того часу
до цього часу досі

321
другими словами інакше кажучи
другим разом іншого разу, іншим разом
друг друга один одного
другі люди інші люди
думки співпали думки збіглися
дурний тон поганий тон
дякуючи допомозі завдяки допомозі
екзамен по математиці екзамен з математики
елементарна критика найменша критика
єдина ціль одна мета
єдинодушно одностайно
єрунда дурниці, нісенітниці
жаліти (за втраченим) шкодувати
жалітися скаржитися
жалко шкода
жалоба скарга
жесть бляха
жестяний цех бляшаний цех
жила площа житлова площа
жилий масив житловий масив
жильці мешканці
жити за чужий рахунок жити за чужий кошт
жодним чином аж ніяк
жорсткий контроль суворий контроль
жорсткі умови тяжкі умови
забастовка страйк
забастовщик страйкар
за браком часу через брак часу
завдяки запізненню через запізнення
завести годинника накрутити годинника
завидувати заздрити
завідуючий кафедрою завідувач кафедри
завірити запевнити
завірити підпис засвідчити підпис

322
за границею за кордоном
заграничний закордонний
загружений завантажений
загубити наді. втратити надію
задатися ціллю поставити за мету
задавати питання ставити питання
задача (на майбутнє) завдання
зажила рана загоїлася рана
зажиточний чоловік заможний чоловік
займати посаду обіймати (мати) посаду, бути на посаді
зайняти грошей позичити гроші
заказ замовлення
заказний лист рекомендований лист
закалятися змалечку гартуватися змалечку
заключати угоду укладати угоду
заключається в тому полягає в тому
заключення комісії висновок комісії
заключення виступу закінчення виступу
заключити договір укласти угоду, підписати договір
заключний період прикінцевий період
закрити двері ключем замкнути двері
закрити очі заплющити очі
закупочна ціна закупівельна ціна
залиш мене у спокої дай мені спокій
залишатися в стороні залишатися осторонь
залишити в спокої не турбувати, дати спокій
залізна дорога залізниця
залізнодорожник залізничник
заложити закласти
замовити кілька блюд замовити кілька страв
за останній час останнім часом
заплановані міроприємства заплановані заходи
запрос запит
запутана справа заплутана справа

323
зап’ятнана совість
заслуговує уваги
заставляти
затратити
затягнути ремонт
захватити
заявитися
збережений експонат
зберкнижка
звернутися за допомогою
зверх плану
звідси слідує
згідно інструкції
здати екзамен, іспит
здача (грошей)
здержати слово
з достоїнством
знаходити вихід зі становища
знаходити потрібним
знаходитися в небезпеці
знаходитися на балансі
знаходитися на лікуванні
знімати квартиру
значна більшість
знизити обсяг виробництва
зробити вигляд
зробити прививку
зупинитися на проблемах
зустрічаються помилки
з фінансової сторони
з цієї причини
з цього часу
з часом
з якого часу
заплямована совість
вартий уваги
примушувати
витратити
зволікати з ремонтом
захопити
прийти, прибути
експонат, який зберігся
ощадкнижка
звернутися по допомогу
понад план
звідси (з цього) випливає
згідно з інструкцією
скласти екзамен, іспит
решта
дотримати слово
з гідністю
давати собі раду, виходити зі скрути
вважати за потрібне
бути в небезпеці
перебувати на балансі
перебувати на лікуванні
наймати квартиру
переважна більшість
зменшити обсяг виробництва
удати
зробити щеплення
порушити проблеми
трапляються помилки
з фінансового боку
через це
відтепер
згодом
відколи
324
ігровий гральний
із-за незнання через незнання
іменно це саме це
інша сторона медалі зворотний бік медалі
іншими словами інакше кажучи
існуючі закони чинні закони
істинне задоволення справжнє задоволення
йому везе (повезло) йому щастить (пощастило, таланить)
канцелярські приналежності канцелярське приладдя
капля дощу крапля дощу
капризна дитина вередлива дитина
капризна погода примхлива погода
кватирка не відкривається кватирка не відчиняється
керосинова лампа гасова лампа
керуючий відділом керівник відділу
кидатися в очі впадати в очі
кинути на проізвол покинути напризволяще
ключове завдання головне(важливе) завдання
книжний магазин книжковий магазин
коварний підступний
кожна хвилина на рахунку кожна хвилина порахована
кожного разу щоразу
командировка відрядження
конче необхідно конче (доконче, украй) потрібно
користуватися авторитетом мати авторитет
користуватися попитом мати попит
користуватися популярністю здобути популярність
крайні міри надзвичайні заходи
крайня необхідність конечна потреба
краще всього найкраще, найліпше, ліпше за все
кругові рухи колові рухи
крупна рогата худоба велика рогата худоба
крупномасштабні поставки великомасштабні поставки
купити в розстрочку купити на виплат

325
купля-продажа купівля-продаж
курирувати опікувати, наглядати за…
ладити між собою жити у злагоді
легкоранимий вразливий
лжесвідчення кривосвідчення
листати гортати
лишати слова позбавляти слова
лишитися всього утратити все, позбавитися всього
лишній раз зайвий раз
лікарство ліки
ліки від застуди ліки проти застуди
любий це знає кожний, всякий, будь-хто це знає
малочисленні нечисленні
масляна фарба олійна фарба
мати в виду мати на увазі (на думці)
мати під рукою мати на похваті
мебельний магазин меблевий магазин
медзаключення медвисновок
мерещиться щось увижається щось
минулорічний торішній
миючі засоби мийні засоби
міжнародне положення міжнародне становище
мілкі гроші дрібні гроші
міліцейський патруль міліційний патруль
міри перестороги запобіжні заходи
міроприємства на наступний рік заходи на наступний рік
мішає думати заважає думати
мішає грішне з праведним плутає грішне з праведним
мнима угода фіктивна (нереальна) угода
мова йдеться мовиться або йдеться
морська качка морська хитавиця
моя власна думка власна думка або моя думка
мраморна підлога мармурова підлога
музикальна школа музична школа

326
мутна вода каламутна вода
наблюдати спостерігати
наболівше питання наболіле питання
навики навички
навчатися на рідній мові навчатися рідною мовою
наглядний наочний
на громадських началах на громадських засадах
нагрузка зросла навантаження зросло
надати перевагу віддати перевагу
на даний час на сьогодні
надоїдати набридати
на заключення на закінчення, наприкінці,
на зворотній стороні підсумовуючи
на звороті
наздогнати упущене надолужити прогаяне
наказати покарати
накінець нарешті
накладною платою післяплатою
накопичити досвід примножити досвід
налоговий прес податковий тиск
намітити визначити, накреслити, запланувати
на началах на засадах
нанести удар завдати удару
нанести шкоди завдати шкоди
нанести збитки завдати збитків
наоборот навпаки
на пару слів на кілька слів
на перших порах на початку, спочатку, спершу
на повному серйозі цілком серйозно
наповнений щастям сповнений щастя
направлення на роботу скеровування на роботу
на протязі року протягом, упродовж року
народ обнищав народ зубожів
на слідуючий день наступного дня
насміхатися над ним насміхатися з нього

327
настоювати на своєму наполягати на своєму
насущне питання нагальне питання
на цей рахунок щодо цього
на Україні в Україні
небайдуже відношення небайдуже ставлення
невірний діагноз неправильний діагноз
нелюдимий характер відлюдкуватий характер
не вмішуватися у справи не втручатися у справи
не дивлячись на перешкоди незважаючи на перешкоди
немаловажне значення важливе значення
не маю можливості неспроможний
непригодний для вжитку непридатний для вжитку
не придавати значення не надавати значення
непримиримість непримиренність
не приходиться не доводиться
непритульні діти безпритульні діти
непростимий вчинок невибачний вчинок
нести розходи мати витрати
нижченаведений наведений далі (нижче)
ні під яким видом нізащо, ні в якому разі
ні в якому випадку у жодному разі, ні в якому разі
ні за які блага нізащо у світі, ні за які гроші
ні одного разу жодного разу
ні при яких обставинах ні в яких умов (обставин), ні разу
ніхто інший більше ніхто
нуждатися потребувати матеріальної допомоги,
обжалувати вирок поради
оскаржити вирок
обезболюючий препарат знеболювальний препарат
обезжирене молоко знежирене молоко
об’єм роботи (книги) обсяг роботи (книги)
обжалувати оскаржити
обзавестися придбати щось, забезпечитися
обкладати податком оподатковувати
область галузь (виробництва), сфера (науки)

328
облучення опромінення
обнародувати оприлюднити
обов’язково неодмінно
оборот 1) оберт, 2) зворот, 3) обіг
оборотні кошти обігові кошти
оборудувати квартиру устаткувати, опорядити квартиру
обставити квартиру умеблювати квартиру
об’ява оголошення, повідомлення
односторонній рух однобічний рух
одобрити пропозицію схвалити пропозицію
одягти окуляри надіти окуляри
озаглавити назвати
окружати оточити
опечатка описка (друкарське)
опиратися на кілок спиратися на кілок
опровергати інформацію спростовувати інформацію
опитний 1) досвідчений, 2) дослідний,
експериментальний
опозорити осоромити, зганьбити
освоїтися призвичаїтися, звикнути до
оскверняти пам’ять паплюжити пам’ять
осмислити суть справи збугнути суть справи
оснастити обладнати, устаткувати
останнє пристанище останній захисток
оточуюче середовище навколишнє середовище, довкілля
отримати освіту здобути освіту
оціночна вартість оцінна вартість
падати в обморок непритомніти
паперова волокіта паперова тяганина
пара хвилин кілька хвилин
перебувати у скрутному перебувати у скрутному становищі
положенні
переводити гроші поштою переказувати гроші поштою
перездавати іспит перескладати іспит
переписка листування

329
переслідувати мету мати на меті
перетворювати в життя втілювати в життя
перепутати сторінки переплутати сторінки
перечислити гроші перерахувати гроші
першим ділом насамперед, передусім
першочергове завдання завдання найбільшої ваги
підвести підсумки підбити підсумки
піддавати сумніву сумніватися
під кінець наприкінці, наостанку
підписка розпочалася передплата розпочалася
піднявся вітер знявся вітер
підняти питання, проблему порушити питання, проблему
підняти шум здійняти галас
підростаюче покоління молоде покоління,юнь
підчеркнути підкреслити, наголосити
по бажанню за бажанням
повальний суцільний, поголовний
по відношенню до щодо…, стосовно…
повістка дня порядок денний
поважаємо друг друга поважаємо один одного
подавлений настрій пригнічений настрій
подавляюча перевага величезна перевага
подавляти гамувати, тамувати
поїзд далекого слідування поїзд далекого прямування
понести втрати зазнати втрат
поступила пропозиція надійшла пропозиція
подати ходатайство подати клопотання
по доходни більшість переважна більшість
подібним чином так само
подоходний податок податок з прибутку
пожежні приїхали пожежники приїхали
показати крупним планом показати великим планом
попереджати помилки запобігати помилкам
попередити хворобу запобігти хворобі

330
покласти кінець
по крайній мірі
положення
получається
по мірі потреби
по мірі сил
по мірі того, як
по місцям
по необхідності
попасти в аварію
попередити хворобу
попирати закон
поручити комусь
порядка сто осіб
постановка питання
постійно діюча виставка
поступати в інститут
поступили в продаж
поступлення на рахунок
потерпіти поразку
поштовий ящик
пояснююча записка
праця побачила світ
предвзяте ставлення
представляє великий інтерес
представляти чиїйсь увазі
пред’явити обвинувачення
при бажанні
прибігнути до крайніх мір
привести приклад
привело до занепаду
приводити в порядок
при всьому старанні
при допомозі
покласти край
принаймі, щонайменше
1) становище, 2) вагітність
виходить, удається
як буде потреба
по змозі
відповідно до того, як
по місцях
з (доконечної) потреби
потрапити в аварію
відвернути хворобу, запобігти хворобі
зневажати, ігнорувати
доручити комусь
приблизно сто осіб
підхід до питання
постійна виставка
вступати до інституту
надійшли в продаж
надходження на рахунок
зазнати поразки
поштова скринька
пояснювальна записка
праця вийшла друком
упереджене ставлення
дуже цікавий
пропонувати, рекомендувати до уваги
звинуватити, висунути звинувачення
бажаючи, якщо забажати
вдатися до крайніх заходів
навести приклад
призвело до занепаду
упорядковувати, давати лад
хоч як старався (намагався)
за допомогою
331
приймати участь брати участь
приймати близько до серця брати до серця
приймати до відома, до уваги брати до відома, до уваги
приймати рішення вирішувати
приймати ухвалу виносити ухвалу
прийняти міри вжити заходів
прийняти резолюцію ухвалити резолюцію
прийняти чиюсь сторону стати на чийсь бік
прийти в голову спасти на думку
прийти в себе отямитися, опритомніти
прийти до згоди дійти згоди
прийти до переконання переконатися
прийшлося довелося
прийшов час настав час
прикласти зусиль докласти зусиль
прилягаючі землі прилеглі землі
примінення застосування
примінити санкції застосувати санкції
примірний орієнтовний, приблизний, типовий
приналежність до партії належність до партії
при необхідності якщо є потреба
приносити вибачення просити вибачення, перепрошувати
приносити шкоду завдавати шкоди
при першій можливості при першій нагоді
присвоїти звання надати звання
присвоїти науковий ступінь присудити науковий ступінь
приступити до обговорення розпочати обговорення
при таких умовах за таких обставин
притримуватися дієти дотримуватися дієти
приходить в голову спадає на думку
причинити шкоду заподіяти шкоди
пробіли у знаннях прогалини у знаннях
продавати зі скидкою продавати зі знижкою
проживати по вулиці мешкати (проживати) на вулиці

332
прожиточний мінімум
пропуск до бібліотеки
простіше всього
противна сторона
противопоказано
протиугонний засіб
протікання хвороби
радує око
рахувати за можливе
рахуватися з думкою
рахую, що так буде краще
регістрація учасників
ресурсозберігаючі технології
рішити задачу
робити вигляд
робити враження
розбили палатки
розбирається в людях
розбирається в цій справі
розділяти думку
розкрити книгу
розповсюджена думка
розповсюдження епідемії
розпродажа товарів
розходження в думках
роковий випадок
сама активна участь
саме по собі
самий важливий
самий необхідний
серцевий приступ
сире приміщення
система налогів
сімейне положення
прожитковий мінімум
перепустка до бібліотеки
найпростіше
супротивна сторона
протипоказано
противикрадний засіб
перебіг хвороби
тішить око
вважати за можливе
зважати на думку
вважаю, що так буде краще
реєстрація учасників
ресурсоощадні технології
розв’язати задачу
удавати
справляти враження
напнули намети
знає людей
компетентний у цій справі
поділяти думку
розгорнути книгу
поширена думка
поширення епідемії
розпродаж товарів
незгідність (розбіжність) у думках
фатальний випадок
найактивніша участь
саме собою
найважливіший
конче потрібний
серцевий напад
вологе приміщення
система оподаткування
сімейний стан
333
сітка підприємств
складний ніж
слід відмінити наказ
слід вмішатися
слідувати прикладу
слідуюча зупинка
слідуючі питання
співпадає з відпусткою
співставити факти
співшукач (наукового звання)
справа в тому
справитися із завданням
справка з лікарні
срочна служба
ставити до відома
ставити на стіл
ставити п’єсу
ставити під удар
ставити своїм завданням
стара казка, звичка
старий друг
страйкуючі
судячи з усього
сумувати прибутки
сурова зима
так сказать
твердо впевнений
твердо знати
творчий підйом
текучі справи
текучість кадрів
терпіння лопнуло
терпіти збитки
тим більше
мережа підприємств
складаний ніж
треба скасувати наказ
варто втрутитися
наслідувати приклад
наступна зупинка
такі питання
збігається з відпусткою
порівняти, зіставити факти
пошукувач, здобувач
річ у тому
упоратися із завданням
довідка з лікарні
строкова служба
доводити до відома
подавати на стіл
показувати (розігрувати) п’єсу
наражати на небезпеку
ставити собі за мету
давня казка, звичка
давній друг
страйкарі
як видно з усього
підсумовувати прибутки
сувора зима
так би мовити
цілком упевнений
добре знати
творче піднесення
поточні справи
плинність кадрів
терпець увірвався
зазнавати збитків
а надто
334
тим не менше однак, проте, а втім
товарооборот товарообіг
товщиною завтовшки
толковий хлопець розумний, метикований хлопець
толком до ладу, до діла, до пуття, доладно
топливо пальне
тормоз гальма
тормозити гальмувати
точно так так само, достоту так, достеменно
точно такий же такий самий
транжирити тринькати, розтринькувати,
тратити час марнотратити
гаяти, марнувати час
требувати вимагати
три роки тому назад три роки тому
тупикова ситуація безвихідь, глухий кут, безвихідне
становище
тушити картоплю тушкувати картоплю
убавити зменшити, збавити
убиток шкода
у більшості випадків здебільшого, переважно
у випадку необхідності у разі потреби, якщо є потреба
у відповідності до… відповідно до, згідно з
у всіх випадках завжди
у всіх відношеннях з усіх поглядів, зусібіч
угон (автомашини) крадіжка, викрадення
у двох кроках від нього за два кроки від нього
удалити пляму вивести пляму
у двох словах двома словами
нізащо (ніколи) у світі, у жодному
у жодному випадку
(ніякому) разі
у загальному випадку загалом
у залежності від залежно від
узамін замість
у значній мірі значною мірою
у зжаті строки у стислі строки

335
узорчасті серветки візерунчасті серветки
узяти себе в руки опанувати себе
у кінцевому рахунку в остаточному підсумку
у найближчий час найближчим часом
унаслідувати традиції успадкувати традиції
упадок сил знесилення, занепад сил
упаковочний пакувальний
уперся на своєму затявся на своєму
уплатити заплатити
управляющий керівник
упустити з виду забути, занедбати, випускати з уваги
у свою чергу зі свого боку, своєю чергою, і собі
усе в порядку усе як слід, усе гаразд, усе добре
у силу обставин через обставини, з огляду на обставини
усі бажаючі усі, хто хоче, усі охочі, усі зацікавлені
усіх благ хай щастить (таланить)!
успіти встигнути
установка (як предмет) прилад, пристрій, устаткування
установка (політична) настанова, намір
установити причину з'ясувати причину
устарівший прилад застарілий прилад
устроїти влаштувати, зробити
уступити місце поступитися місцем
уступка поступка
уход за дитиною догляд за дитиною
уцінити переоцінити
у цьому році цього року
участок дільниця, ділянка
учбовий заклад навчальний заклад
у якості консультанта як консультант
факт на лице незаперечний факт
фамілія прізвище
фірмений потяг фірмовий потяг
форточка кватирка

336
халатність недбалість
халатне ставлення недбале ставлення
хворий грипом хворий на грип
хлопчатобумажний бавовняний
хороше відношення добре ставлення
хороші відношення гарні стосунки
хрустальна ваза кришталева ваза
це відноситься до мене це стосується мене
центробіжні сили відцентрові сили
ціле місто усе місто
ціленаправлений цілеспрямований
чекати биту годину чекати цілу годину
через годину за годину
через деякий час (трохи) згодом, незабаром, невдовзі
честь і хвала хвала і шана
четверть чверть
чим далі дедалі, щодалі
чин чином як годиться, як слід
числитися у списках значитися у списках
читати про себе читати подумки (у думці, у думках)
шарикова ручка кулькова ручка
швидше всього якнайшвидше
шестидесятиріччя шістдесятиріччя
я вибачаюсь пробачте, вибачте, перепрошую
явка присутність
являється нашим депутатом є нашим депутатом
являти собою становити собою
явна помилка очевидна помилка
ярмарка розпочалася ярмарок розпочався
ящик письмового стола шухляда письмового стола
ящик для скарг і пропозицій скринька для скарг і пропозицій

Відповідники словосполучень з прийменником по

неправильно правильно

337
дослідження по фізиці
заняття по біології
по особистим питанням
по багатьом причинам
по нашій ініціативі
по нагоді (чого)
агент по постачанню
інспектор по техніці безпеки
фахівець по історії
чемпіон по тенісу
контрольна робота по хімії
екзамен по економіці
зошит по математиці
по моїй вині
заступник по виховній роботі
по всякому приводу
проживати по адресу
по нашим відомостям
писати по зразку
по дорученню директора
перший по списку
по рішенню зборів
по свідченню очевидців
діяти по наказу
йти по вітру
пливти по течії
називати по прізвищу
великий по обсягу
добрий по характеру
старший по віку
по єдиному зразку
по стану на 1 квітня
по стану здоров'я
сумувати по коханій
дослідження з фізики
заняття з біології
з особистих питань
з багатьох причин
з нашої ініціативи або за нашою
ініціативою
з нагоди (чого)
агент з постачання
інспектор з техніки безпеки
фахівець з історії
чемпіон з тенісу
контрольна робота з хімії
екзамен з економіки
зошит з математики
з моєї вини
заступник з виховної роботи
з будь-якого приводу
за дорученням
проживати директора
за адресою
за абеткою (алфавітом)
за нашими відомостями
писати за зразком
перший за списком
за рішенням зборів
за свідченням очевидців
діяти за наказом, згідно з наказом,
відповідно до наказу
йти за вітром
пливти за течією
називати за прізвищем
великий за обсягом
добрий за характером
старший за віком або старшого віку
за єдиним зразком
за станом на 1 квітня
за станом здоров'я
сумувати за коханою
338
скучати по рідному місту
інженер по спеціальності
по взаємній згоді
називати по імені
послати лист по адресу
по вашому проханню
по замовленню установи
приємний по смаку
поїхати по виклику
розбіглися по всіх напрямках
працювати по вихідним дням
згадувати по святам
піти по службових справах
звертатися по мірі потреби
по мірі того як
це по моїй частині
по напрямку до міста
перейшло по спадщині
міри по покращенню добробуту
комісія по складанню акта
гурток по вивченню інформатики
ательє по обслуговуванню
пропустити по хворобі
по вині ожеледиці
прослухав по неуважності
трапилось по непорозумінню
по сімейним обставинам
по своїй недбалості
по фінансовій неспроможності
по поверненні додому
по закінченні строку
по закінченні інституту
по приїзду сестри
з березня по квітень
скучати за рідним містом
інженер за фахом
за взаємною згодою
називати на ім’я
надіслати листа на адресу
на ваше прохання
на замовлення установи
приємний на смак
поїхати на виклик
розбіглися у всіх напрямках
працювати у вихідні дні
згадувати у свята
піти у службових справах
звертатися у міру потреби
у міру того як
це у моїй компетенції
у напрямку до міста
перейшло у спадщину
заходи для покращення добробуту або
щодо покращення добробуту
комісія для складання акта
гурток для вивчення інформатики
ательє для обслуговування
пропустити через хворобу
через ожеледицю
прослухав через неуважність
трапилось через непорозуміння
через сімейні обставини
через свою недбалість
через фінансову неспроможність
після повернення додому
після закінчення строку
після закінчення інституту
після приїзду сестри
з березня до квітня
339
прийшлося по смаку припало до смаку
по цей день донині, дотепер, досі
заходи по підвищенню ефективності заходи щодо підвищення ефективності
праці праці
план по забезпеченню план щодо забезпечення
робота не по силам робота не під силу
саме по собі зрозуміло само собою зрозуміло
ситий по горло ситий донесхочу

Конструкції, у яких залишається прийменник по

йти по дорозі, по берегу

товариш по школі (університету)
наказ по армії (інституту, заводу)
по можливості, по змозі
одержувати по п'ятсот гривень
родич по матері
повідомити по телефону або телефоном
подорожувати по залізниці або залізницею
черговий по вокзалу
колега по роботі
різьба по дереву
стояти по одному
ім’я по батькові
по чайній ложці
послати по пошті або поштою

Відмінності слововживання частин мови

Іменники

адрес із нагоди ювілею (вітальний)

адреса проживання, перебування
барва (-и) музики, кольорів (манера, колорит, відтінок)
фарба синя, олійна
батьківщина спадщина батьків чи предків (материзна)
батьківщина місце народження, рідний край
білет екзаменаційний, лотерейний, кредитний
квиток вхідний, проїзний, партійний

340
вежа телевізійна, оглядова
башта танкова, фортеці
вигляд набути, мати вигляд (виглядати)
вид діяльності, істот, тварин
вигода мати вигоду (зиск, прибуток, ґешефт)
вигода квартира з вигодами (зручностями)
виключення з університету
виняток із правил
відносини правові, дипломатичні
взаємини
стосунки між людьми
відношення геометричне, до буття, між предметами, явищами,
величинами (взаємозв'язок)
ставлення до рідних, до колег
відтінок кольору, почуття, звука (барва)
відтинок часу, відстані, простору .
ділянка вулиці, землі, шкіри
дільниця виборча, будівельна
загроза підтоплення, вибуху (небезпека)
погроза жестом, словом
журнал спостережень, реєстрації
часопис періодичне друковане
засіб для існування, для копіювання
спосіб виробництва (знаряддя), життя (стиль, зразок)
лазня із сухою парою
баня церкви
мета, ціль мати на меті, мати за ціль (лише одн.)
ціль, мішень улучити в ціль, у мішень
напрям діяльності, поглядів
напрямок вітру, руху
номер кімната в готелі, посвідчення,паспорта
розмір взуття та под.
число часопису, видання й под.
номер
об'єм розмір руху приміщення, рідини, повітря (у кубічних одиницях)
обсяг бюджету, книги (кількість, межі, величина)
розмір столу, майдану, предмета (довжина, висота)
основи математики, моралі (засади, підвалини)
фундамент будівлі, споруди
основа слова, трикутника, доповіді

особина птаха, риби, комахи (тварина)

лице чисте, відкрите, усміхнене (обличчя)
особа офіційна, стороння, третя
особистість талановита, творча, непересічна
пам'ятка архітектури, літератури
пам'ятник М. Грушевському
постамент на честь чого-небудь
підпис(ка) під відозвою, про невиїзд
передплата на часописи, періодику
покажчик прилад, напис, знак, бібліографічний
показник доказ, свідчення, дані
341
повістка до суду
порядок денний
правління Спілки композиторів (філателістів, архітекторів)
управа міська, районна
вправа фізична, математична
працівник культури, освіти, науки
робітник будови, заводу, шляховий
співробітник установи, закладу
пригода непередбачена, прикра(-рий) (подія, випадок, інцидент),
стати у пригоді — бути потрібним
нагода з нагоди повернення (можливість, шанс, момент)
прогін між двома точками (проміжок)
прогин поверхні, площини, конструкції
результат підрахунку, спостережень, досліду
наслідок біди, пожежі, невправності
розбіжність думок, переконань
розходження швів, площин
стан санітарний, облоги, невагомості, справ, речей; газоподібний,
твердий; духовний, родинний
становище внутрішнє, матеріальне, скрутне;
нелегальне, рівноправне,службове
положення географічне, тіла, речі, предмета
ступінь учений, порівняння, відображення, гами, ладу
степінь формальний, точки (у математиці)
щабель зростання, опускання (етап, стадія), драбини
твердження тверднення переконливе, сумнівне (теза)
бетону, маси
тираж розіграшу лотереї
наклад книжки, газети, видання
уява багата, палка (здатність уявляти)
уявлення знання, розуміння чого-небудь
фон звуковий, радіаційний
тло неба, малюнка
шкода невиправна, значна (збитки, втрати — ім.)
шкода праці, грошей, зусиль (жаль, прикро, марно — присл.)
,для сміття, товару
ящик,
шухляда письмового столу
скринька поштова, невеличка
з посагом, велика
скриня

Прикметники

абразивний диск, інструмент, комбінат

абразійний (-на) процес, печера, платформа
адаптований зір, організм
адоптований (-на) хлопчик, дитина (усиновлений)

342
великий камінь, блок, об’єм
високий (-ка) стовп, чоловік, щогла
значний обсягом твір
вагомий(-ма,-ме) здобуток, перемога, досягнення
здоровий працівник (не хворий)
вітрова ерозія, установка, сила
вітряний (-на) день, ніч, погода
вітряний (-на) двигун, лишай, віспа
властивий кому-чому?
притаманний кому-чому?
характерний для кого-чого?
воєнний (-на, -ні) стан, тактика, промисловість, події
військовий (-ва, -ве, -ві)трибунал, обов'язок, однострій, прапор, подвиг, лава, присяга,
навчання (у значенні ім. — військовик)
гордовитий сповнений гордості
гордуватий трохи гордий
громадські організації (не державні)
громадянська.(-кі) свідомість, війна, права
цивільний -ні) суспільний одяг, речі (не військовий)
(-на, -не, -ні) спосіб життя, наука, становище, відносини
(загальний, колективний)
двосторонній (-ня, -ні) договір, угода, контакти (обопільний)
двобічна поверхня
взаємна (-не) згода, приязнь, рішення
дійовий (-ва, -ве) засіб, вплив, виховання, дійова особа
діючий (-ча,-че) (учасник дії, вистави), дійова особа (здатна
активно діяти)
гейзер, армія, модель, устаткування
чинний (-на, -не) закон, розклад, постанова, програма,законодавство
діяльний (-не) працівник, життя (активний, енергійний)
діловий (-ва, -ві) лист, розмова, пропозиція, папери
діловитий вигляд, вираз обличчя
запущений (-на) супутник, ракета
занедбаний (-на, -не) двір, дитина, підприємство
задавнена хвороба
інший варіант, іншим чином (не таким)
другий варіант (після першого, або якщо їх два)
корисливий (-ва) чоловік, мета
корисний (-на) продукт (той, що приносить користь),
період, час, вантаж, простір (спец.), справа
круглий (-ла, -ле, -лі) стіл, форма, колесо, кільця
цілий (-ла, -ле) рік, доба; скло, склянка (не розбитий)
навчальний (-на, -не, -ні) заклад, посібник, робота, навантаження,плани, звіти
академічний (-не) час, навантаження
наступний (-на) рік, тиждень, нарада, зупинка
подальший (-ша, -ше) розвиток, доля, перспектива, робота, життя
нез'ясований (-на, -не) факт, питання (яке не з'ясували)
нез'ясовне почуття, хвилювання (яке не можна з'ясувати)

343
нормальні стосунки
звичайні люди, справи
оборотний капітал, механізм
зворотний (-на) бік, адреса
оснований на праці, на успіхах
заснований (-на, -не) заклад, напрям, школа, виробництво
особовий (-ва) рахунок, справа (від «особа»)
особистий (-та) автомобіль, присутність, думка (приватна, власна) погляд,
особливий (-ва) справа (своєрідний)
попередній звіт, розрахунок, варіант
передчасний сніг, сміх, виступ
правильний (-на, -не, -ні) дріб, фігура, рішення, риси обличчя
вірний (-на, -не, -ні) собі, кінь, служба, кохання, друзі
правдивий (-ва, -ве, -ві) виступ, заява, свідчення
певний (-на, -не, -ні) факт, хода, око, рухи
слушний (-на, -не, -ні) приклад, привід, думка, зауваження
редакторський (-ка) виступ, авторитет, порада
редакційний (-на) колектив, працівник, колегія
робітничий клас, клуб, рух
робочий одяг, час, день, план, тиждень
розметаний вибухом, вітром
розметений двір, майданчик
старий (-ра) будинок, машина
літній (-ня) чоловік, жінка
давній (-ня, -нє) звичай, традиція, правило
сприйнятливий який (що) сприймається
сприятливий який позитивно впливає
стійкий (-ка) характер, водостійкий шар ґрунту, вогнестійкий матеріал,
морозостійка рослина
тривкий (-ка) матеріал, вогнетривка цегла
стінний календар, годинник, розпис
стіновий матеріал, камінь
тактичні навчання, випробування
тактовні слухачі, зауваження
тісний (-на, -не) комір, кімната, взуття
щільний (-не, -ні) прилягання, шари атмосфери
близький (-кі) друг, стосунки
цегельний (-не) завод, виробництво
цегляний (-на) мур, стіна
чисельний (-на) показник, аналіз, перевага
численний (-на, -ні) натовп, маніфестація, випадки (багаторазовий)
шкірний (-ні, -не) покрив, захворювання
шкіряний (-на) плащ, промисловість

Дієслівні форми

бажати виступити (хотіти, прагнути)

зичити успіху, щастя, здоров'я (бажати)

344
боліти душею за кого-н., що-н. (уболівати, співпереживати)
хворіти на кір, на грип (нездужати)
везе людей, вантаж (хто, що)
удається виконати, розв 'язати (що)
щастить (таланить) мені, вам (з ким, чим)
вести що, кого, до чого, куди
поводити себе (як)
вибирати з багатьох
обирати на посаду
викликати сміх, радість, оплески (позитив)
спричиняти біль, хворобу, нещастя (негатив)
випливати із вашого твердження випливає, що
слідувати за нами стежкою
виходити із приміщення
відкрити рахунок, збори, очі (перен.)
розкрити книжку
розгорнути часопис
розплющити очі (прям.)
відчинити двері
відімкнути замок
відкоркувати пляшку
відмінити вихідні, заняття
скасувати закон
відмічати міткою (щось), реєструвати, фіксувати (щось, когось)
відзначати позначкою (зазначати щось), увагою(щось, когось), ювілей,
ауважувати свято
відрізняти гривню від долара
розрізняти обриси берега
відстоювати захищати
обстоювати думку, погляди (переконувати, захищати)
уклонятися у пояс (перед ким-н.)
ухилитися уліво (від чого
вводити, включати до складу комісії
умикати двигун, електрику
уносити до порядку денного
(у-)вразити присутніх (здивувати)
уразити руку (поранити)
говорити переважно в усному мовленні
сказати
висловитися
підкреслити переважно в писемному мовленні
акцентувати
зауважити
зазначити
указати
уточнити
наголосити
грати роль (на сцені, у кіно)
відігравати значну, суттєву (неабияку) роль

345
губити документи, думку
утрачати ілюзії, рівновагу, свідомість (непритомніти, умлівати), пам'ять
гаяти, марнувати час
гаяти,
вносьтемарнувати пропозиції
давайте мені зошити, книжки, щоденники
є пропозиція розпочати збори, голосувати
пропоную зробити перерву, свій варіант
прошу слова, допомоги, поради
дати доручення, пораду, їсти
надати допомогу, інформацію
подати думку, звістку, ініціативу
виявити ініціативу, бажання
дзвонити у дзвони, у двері
телефонувати до кого-н., куди-н.
дістати освіту, високу оцінку, назву
набути навичок, досвіду
здобути перемогу, волю
одержати, отримати платню, листа, книжки
добавити дитину (від «бавити»)
додати свої зауваження
додержувати слова, обіцянки
(дотримувати)
додержуватися курсу, поглядів
(дотримуватися)
докладати зусилля
прикладати до рани ліки
домовитися про зустріч
договоритися до ранку, до сварки
задавати запитання
ставити питання
піднімати з підлоги
підносити руку
займати місце для когось
обіймати посаду завідувача кафедри
посідати призове місце в змаганні
заступати на посаду (звідколи)
вибороти призове місце у змаганні
зазнати збитків, утрат, прикрощів, поразки
понести речі, документи
заставити приміщення (чим)
примусити зробити (що)
звати Марією
звуть Марія
звільнити з посади
усунути з роботи (узагалі)
виключити зі складу студентів, зі школи
вимкнути електрику, двигун, світло
загасити свічку, полум 'я
зв'язати мотузку, сітку
пов'язати факти, події, явища

346
здійснити проект
учинити (скоїти) злочин
зливаються у єдине ціле
пристають фігури між собою; на пропозицію
зносити неприємність, образи
переносити вантаж, час зборів
зумовлювати бути причиною (чогось); створювати передумови
обумовлювати обмежувати певною мовою; застереженням
зустрічаються колеги, перехожі
трапляються помилки, недоліки, вислови, факти
стикаються атоми
кидатися зі звинуваченням
упадати в око, у гріх, в озеро, коло кого, за ким
любити матір, Батьківщину, свою роботу
полюбляти плавати, читати, пиво, суниці
кохати дівчину, хлопця
міняти товар, марки, книжки
змінювати ситуацію, колір, напрям, думку
містить документ, цистерна
має у складі делегація має у своєму складі..., до складу делегації входять...
включає екскурсія включає відвідування музею, секретар включає до
списку
мішати змішувати (щось із чимось)
заважати працювати, відпочивати
наносити бруду, снігу
завдавати збитків, удару
робити візит
настоювати настоянку на калині
наполягати на своєму
опанувати професію, мову (що)
освоїти виробництво, родовище
оволодіти почуттями (своїми), увагою (чиєюсь), ситуацією, знаннями
опиратися (чим)
звинувачуванням
упиратися у стіну
спиратися на факти, плече
оплатити проїзд, користування, послуги
платити за проїзд, за користування
перерахувати в іншу валюту, ще раз (перелічити)
перевести через дорогу, стрілки годинника, час (змарнувати)
перекласти текст, речі з місця на місце
переказати гроші на рахунок, зміст розмови
познайомитися зі співробітниками
ознайомитися зі станом справ, з документами
посилювати контроль
підсилювати вплив
усилювати нитку в голку
збільшувати тиск
посилати до лікаря, до комори
надсилати листи, вітання, телеграми, повідомлення

347
потрапляти у двері, у ворота, на сцену
попадати у тональність, ногою в чобіт
уцілити у мішень, у ворога (улучити)
опинятися удома, біля дороги
працювати на посаді, інженером
трудитися на благо, на ниві просвіти
робити справу, висновки
представляти до нагороди, нового співробітника, на сцені,у творі (кого, що)
уявляти майбутнє, перспективи
являти собою (що, кого)
репрезентувати продукцію, вироби, інтереси фірми
прибуває потяг, вода
приходить гість, колега, натхнення
надходить (-ять) інформація, дані, товари
настає пора, період
спадає на думку
привести коня, до перемоги, до успіху, у рух (що)
призвести до нещастя, до втрат, до знищення
навести приклад, порівняння

приймати зі столу, з дороги (прибирати)

брати (узяти) участь, із собою
ужити заходів
набувати певної форми
прийти до (кого, куди)
дійти висновку

прийти до (кого, куди)

дійти висновку
приносити повідомлення
завдавати клопоту, прикростей, жалю
прочитати книжку, доповідь
зачитати розпорядження, наказ (оголосити)
прошу будь ласка
прошу допомоги
проявляти плівку
виявляти увагу, повагу
чинити опір, спротив
виказувати незгоду
путати надівати пута
плутати поняття, терміни (помилятися)
рахувати до ста, гроші, дні
уважати за потрібне, своїм обов'язком
гадати на картах, про інше, думку (припускати, передбачати)
розповсюджувати речі, газети (окремі предмети)
поширювати інформацію, досвід (збільшуватися в обсязі, просторі)
розраховувати час,кінцевий результат
сподіватися на вас, на удачу, на успіх
слідувати музикантові, за таксі
слухати колег, поради, музику

348
служити у війську
слугувати матеріалом, відправною точкою
співпадають площини, поверхні, отвори
збігаються думки, погляди
справдити надії, сподівання
виправдати судом (який-н. учинок)
стати у чергу
заступити на чергування
стежити за звіром
слідкувати за текстом
служити у війську
слугувати матеріалом, відправною точкою
сягати у висоту, у довжину, у глибину
досягати межі, мети, місця, успіху, швидкості
осягати розумом
доходити віку, старості
торкатися рукою, плечем (кого-чого, до кого-чого)
стосуватися справи, життя
(не) обходить мене ця справа
відноситися вітром (куди)
ставитися до справи, до вас, до мене
належати до класу, до виду; підприємству, мені
триває засідання, конкурс, перерва
продовжується у зв'язку з, до 17листопада, ще на тиждень, лінія, дорога
являється мені твій образ
являє собою складний процес, густу рідину
є діловий лист є обличчям фірми

349
 Плекаймо слово!
Питання мовної культури
У перекладному словнику синонімічні слова, як правило, подаються
через кому і тільки зрідка в ньому містяться допоміжні дані про значення того
чи іншого слова, а ще рідше — про відмінності у значенні такого словесного
ряду. Користувачі ж часто вважають, що ці синоніми є повними
відповідниками. Насправді ж синоніми, як правило, не збігаються за
значенням на всі сто відсотків. Кожен із них має своє місце в стилістичному
контексті, і треба відчувати цю відмінність.
Надзвичайно важливим є вміння розпізнавати пароніми за їх лексичним
значенням і правильно використовувати їх у мовленні.
Пропонуємо правильне вживання типових для професійного мовлення
слів та висловів.

Абонентний і абонементний
«Абонементська плата» чи абонентна? Абонемент — документ на корис-
тування чим-небудь, абонент — сам користувач. Тож правильно: абонементна
система обслуговування, абонентний рахунок

Адреса та адрес.
Іноді трапляються помилки при використанні цих слів. Можна почути:
«Приємно, що Ви висловили такі теплі слова в мій адрес». Але адрес — це
письмове привітання. Можна сказати: вітальний адрес, адрес ювілярові. А
адреса — це координати, місце проживання, розташування особи, організації і
под. Наприклад: проживати за адресою, надіслати на адресу. Іноді це слово
вживається в переносному значенні, тобто сказане стосується певної особи.
Тому правильно сказати: «Приємно, що Ви висловили такі теплі слова на мою
адресу».

Безплатний, безцінний, безкоштовний.

(«Безкоштовний проїзд у транспорті», «безкоштовні освіта й медичне
обслуговування» — безплатний, безоплатний). Безплатний — який не потребує
оплати (безплатна путівка). Безцінний — якому немає ціни, який має велике
значення для кого (чого)-небудь (безцінний, неоціненний дар). Безкоштовний —
синонім до безплатний; набуло великого поширення в розмовній мові, та все ж це
яскравий приклад калькованого перекладу з рос. Розповідають, що М. Рильський
вважав його мовним покручем, який мав би рос. відповідник «бездрагоценный», а
однак загальна установка на «наближення до рос.» зрештою примирила і його.
Легкість, з якою увійшов цей неприродний словесний гібрид в укр., пояснюється
наявністю в ній слова коштовний, але ж коштовний — це дорогоцінний, а не
платний. То треба все ж відстоювати безплатний, безоплатний. Є ще укр. слово
кошт, але від нього «законно» походить інший прикм. — безкоштний
(безкоштний студент)

350
 Білет і квиток.
У сучасній українській літературній мові співіснують обидва цих слова, але
між собою вони різняться як значенням, так і сполучуваністю з іншими словами.
Нерідко доводиться чути в транспорті: «Передайте білет на компостер»; а іноді
трапляються вислови: «профспілковий білет»; «казначейський квиток». Хоча
слово «білет» має значення:
• картка з питаннями для тих, хто складає іспити. Наприклад:
екзаменаційний білет;
• цінні папери. Наприклад: лотерейний білет; кредитний білет.
Слово «квиток» означає:
• документ приналежності до певної організації. Наприклад:
профспілковий квиток.
• картка, придбана для проїзду в транспорті, входу до театру, музею тощо.
Наприклад: проїзний квиток, вхідний квиток. Тому правильно сказати:
«Передайте квиток на компостер»; «профспілковий квиток»; «казначейський
білет».

Брати до уваги чи приймати до уваги.

За аналогією до російського «принимать во внимание» дуже часто
трапляються «приймати до уваги». Але в українській мові слово «приймати»
використовується на позначення дії, що в буквальному розумінні означає
«прибирати щось звідкись» (наприклад; «приймати папери зі столу»), або
«вживати» (наприклад: «приймати ліки, їжу»), а також «приймати гостей,
відвідувачів»; «приймати дитину» (в когось); «приймати бій». І правильним є
вислів «брати до уваги».

Бути правим чи мати рацію?

«Ви були абсолютно праві, так все і сталось, як Ви говорили». Чи можна
«бути правим»? Звичайно, так. Але тільки тоді, коли ви знаходитесь справа від
когось, хто розташований зліва. Тому що російське «Вьі правн» українською
перекладається як «Ви маєте рацію».

Важкий, трудний, тяжкий.

«Тяжка промисловість» — важка). Важкий — який має велику фізичну
вагу, великий, масивний (важкий камінь); який потребує великого напруження
(важке завдання); також перен. (важкий характер, важкий на підйом); у рос. —і
«тяжелый», і «трудный»; трудний в укр. вживається значно рідше — той, що
потребує багато праці, великих зусиль, многотрудний (трудна наука; трудний,
многотрудний тиждень жнив. Тяжкий — той, що потребує великого фізичного і
духовного напруження, несе з собою страждання, знегоди; болісний,
нестерпний (тяжке минуле, тяжке життя, нести тяжкий хрест, тяжкий хліб,
тяжко на душі); тут і рос. «тяжкий».

351
 Вартий, вартує і заслуговує.
Інколи ці слова плутають і говорять: «Ця проблема не вартує нашої
уваги», тому що проводять аналогію з російським дієсловом «стоит». Але це
дієслово не має в українській відповідника-дієслова «вартує», а лише
прикметник «вартий», прислівник «варто», «варт» і дієслово «заслуговує».
Слово ж «вартує» спільнокореневе з словами «варта», «вартувати», що означає
«стерегти, сторожувати, охороняти». Треба сказати: «Стояти на варті»; «пильно
вартувати»; але: «Ця проблема не варта нашої уваги» чи «Ця проблема не
заслуговує на нашу увагу».
Вважати і рахувати.
Чи можна сказати: «Рахую, що Ви маєте рацію»? Це знову ж таки
неправильний переклад російського слова «считать», яке в українській мові
має два аналоги:
• рахувати, тобто займатись підрахунками. Наприклад: рахувати
гроші, рахувати на калькуляторі;
• вважати, тобто мати думку, переконання. Наприклад: вважати
відповідь правильною.
Тому варто говорити: «Вважаю, Що Ви маєте рацію».

Уживати заходи, уживати заходів чи приймати міри.

Як часто ми читаємо і чуємо: «Необхідно приймати міри»! Але давайте
вдумаємося в значення цього вислову. Слово «міри» означає: «одиниці ємкості,
об'єму, ваги, довжини» (тобто те, що має виміри в літрах, кубометрах, грамах
тощо), а також «рівень, межу виміру чогось» (якою мірою, певною мірою, вища
міра покарання і т.п.). Про слово «приймати» йшлось вище. І що ж виходить?
Якщо трактувати «міри», наприклад, як міри об'єму (та ж пляшка), то значення
вислову: «Необхідно приймати міри» зводиться до запевняння в необхідності її
чи випити, чи прибрати звідкись. А коли йдеться про застосування певних дій
для запобігання чомусь чи для покращання чогось, то нормативним є вислів
«вживати заходів» (а не «вживати заходи» аналогічно російському «принимать
меры»).
Вибачте мене чи вибачте мені
Форма «вибачте мене» є калькою з російської мови «извините меня».
Правильна форма української мови — це «вибачте мені», «пробачте». Не
можна говорити «я вибачаюсь», тому що зворотна частка -сь (-ся) означає
«себе», і сказати «я вибачаюсь» рівнозначне «я сам собі вибачив».

Виборний, виборчий, передвиборний.

«Виборний закон», «виборне право» — перше слово відповідає рос.
«выборный» (виборний актив — той, який обирається голосуванням; увесь
актив місцевого самоврядування є виборним, виборні козаки — іст.), друге —
відповідає рос. «избирательный» (виборча дільниця, виборче право); виборність
— рос. «выборность» з преф. перед-, — як правило, має суф. -н-, а не -ч:
передвиборний. Виборча — точніше відображає суть кампанії (бо й самі вибори

352
входять у кампанію по виборах). Передвиборна — це лише частина кампанії
(до дня виборів). Точне вживання слова передвиборний — в інш. контексті:
період кампанії до виборів, передвиборний етап (виборчої) кампанії. Ще:
виборчий — той, що стосується організації виборів; передвиборний — той, що
проводиться напередодні виборів; виборний — який визначається або
обирається голосуванням

Виняток і виключення
«Пісня в нашому житті має виключне значення»; «це виключно цікавий
факт». Нерідко калькування російських «исключительный», «исключительно»
призводить до помилкового вживання слів «виключний», «виключно», хоча в
даному випадку доцільно використати слова «виняткове», «винятково», адже
іменник «виключення» позначає дію (наприклад, «виключення з інституту»),
прислівник «виключно» означає, що певні права властиві тільки одній особі чи
організації (наприклад, «виключні права»); а іменник «виняток» означає
«відхилення від звичайного, загального правила» (наприклад: «Земля скрізь
потребує роботи, і його бургундська земля не становила винятку»
(Ю.Яновський)), прикметник «винятковий» вживається в значенні «дуже»,
«надзвичайно», «особливо», «не так, як усі» (наприклад, «винятковий випадок,
розум, факт тощо»).

Виключний і винятковий
«Виключний (у знач, надзвичайний) факт» — винятковий, надзвичайний
факт; «Виключна суспільна потреба» — виняткова, надзвичайна потреба.
Виключний — окремий, особливий, не схожий на інших, який не входить до
певного ряду, який становить виняток із загального правила: виключне право чи
компетенція — право тільки для когось. А винятковий — це надзвичайний,
особливий: виняткове значення, виняткова стійкість, виняткова міра покаран-
ня. Те саме стосується й ім. цього гнізда виключення — виняток. «У порядку
виключення» — як виняток.

Вимагати, потребувати
«Документ вимагає доопраювання» — потребує. «Депутат вимагає
допомоги» — якщо він висуває вимогу про допомогу, то так можна
висловитися, якщо ж вона йому потрібна, то він її потребує. У багатьох
випадках може допомогти рос: вимагати —«требовать», потребувати —
«нуждаться». Вимагати — настирливо просити, пропонувати в категоричній
формі зробити щось, ставити перед кимось вимогу, зобов'язувати до чого-
небудь. Потребувати — відчувати необхідність у чому або нестачу чого (ця
справа потребує наших рук; здоровий від природи — ліків не потребує).

Виписка і витяг
За аналогією до російського «виписка из протокола» іноді читаємо
«виписка з протоколу». Слово виписка означає дію за значенням «виписувати,
виписати», тобто:
353
• списувати слова, частину тексту і т.ін. з книжки, зошита тощо з певною метою
(наприклад: «Дякую теж за виписки з «Лялечки» (М.Коцюбинський))
• письмово оформляти вибуття кого-небудь звідкись, з чогось і т.ін. (наприклад,
«виписка з лікарні»).
Іменник «витяг» вживається в значенні — «невеличкий уривок, частина
чи цитата з якого-небудь тексту» (наприклад, «витяг з протоколу»).

Випливати і витікати.
Випливати переносно означає «бути висновком, логічним наслідком
чогось попереднього». «З усього сказаного випливає, що...» «Разом з тим весь
реальний і земний світ бачився (нашими предками) як відлуння щодо
невидимого (внутрішнього) та небесного. Це випливало із розуміння
властивостей світла, поняття доцентрової і відцентрової тяги, матеріального
(тілесного)] і енергетичного (духовного)».
Слово витікати вживається тільки в буквальному, фізичному значенні:
«литися звідкись» (наприклад, вода витікає з труби). Стилістична помилка
полягає в тому, що дехто в значенні «бути логічним наслідком чогось» вживає
слово витікати. Наприклад: «І треба сказати, що цей факт звучить у п'єсі
правдоподібно і цілком логічно витікає з розвитку подій». Але слово витікати в
переносному значенні не узвичаєно вживати. Тому тут слід було сказати:
«випливає з розвитку подій».

Вираз і вислів.
Чи правильне речення: «У творі студента був такий вираз»? Адже думка,
виражена декількома словами, — це вислів, тому доцільніше сказати «У творі
студента був такий вислів». У решті випадків, зокрема й у математиці,
використовують слово вираз. Наприклад: «Вираз на обличчі похмурий»; «Вираз
а2+в=с».

Висвітити, висвітлити.
(«Висвітити питання» — висвітлити). Значення цих двох слів збігається
лише тоді, коли йдеться про освітлення чогось, якщо хочуть щось зробити
видним: «Список тих, хто хоче виступити, висвітліть (висвітіть) на табло
системи «Рада». Висвітити — зробити видним, направивши світло на щось, а
висвітлити (крім цього значення) — робити відомим, пояснювати,
роз'яснювати, розкривати в деталях. «Висвітліть нам, будь ласка, проблему
оподаткування» — ні в якому разі не «висвітіть».

Висловлювати, вимовляти та виговорювати.

«Присутні виговорили свої думки». Що ж це означає? Знову-таки,
калькування з російської слова «высказали». Необхідно розрізняти за
значенням слова висловлювати, вимовляти і виговорювати.
• Висловлювати — «передавати словами думки, почуття тощо; виражати тим
або іншим способом» (наприклад, «висловити погляди, думку»);
• вимовляти — це «передавати голосом звуки, слова; говорити певним чином
354
(наприклад: «Кожне слово він вимовляв повільно»);
• виговорювати — «дорікати комусь, говорячи, домагатися одержання чогось
тощо» (наприклад, «виговорювати за провину»).
У реченні, наведеному на початку, необхідно було вжити слово
«висловили».

Вислів і вираз.
(«Крилатий вираз» — вислів). Вислів — це думка, подана небагатьма
словами; словосполучення, яке характеризується завершеною думкою («За
висловом Т.Шевченка, в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля»). Слово ж вираз
— багатозначне: вираз обличчя, у цифровому виразі, читати без виразу,
невиразно

Відбуватися, ставатися
(«Якщо цього не відбудеться» — не станеться). Із займ. «цього» — не
станеться, а із займ. «це» — відбудеться. Крім того, розрізняються
стилістичним відтінком: відбуватися — діятися в часі (засідання відбудеться в
залі Верховної Ради), а ставатися — близьке до траплятися — про біду, горе,
нагоду (Як це сталося?). Відбуватися — рос. «довершаться», «происходить»;
ставатися — рос. «случаться».

Відказувати і відмовляти.
Чи можна «відказати в проханні»? Необхідно з'ясувати значення слів
«відказувати» і «відмовляти», щоб правильно їх вживати, адже лише в деяких
значеннях вони збігаються.
Слово «відказувати» означає:
• Говорити у відповідь. Наприклад: відказувати на запитання.
• Відповідати на запитання письмово. Наприклад: одказувати на листи.
• Заповідати комусь щось перед смертю, залишати у спадок. Наприклад:
відказати майно.
• Переставати діяти. Наприклад: відказав двигун; відказало серце.
• І лише діалектне — відмовляти комусь в чому-небудь. Наприклад: не
відкажи в просьбі.
Слово «відмовляти» має значення:
• Давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання,
наказ. Наприклад: не одмовте помогти в справі.
• Говорити у відповідь. Наприклад: колега на ці слова відмовив таке...
• Переконувати когось не робити чого-небудь. Наприклад: відмовляти друга
кудись їхати.
• Переставати діяти внаслідок несправності (про механізм) або перевтоми тощо
(про людський організм). Відмовило сверло; відмовили ноги.
Тому літературним є вислів: «Відмовити в проханні».

355
 Відносини і стосунки.
Відносини — зв'язки між державами, соціальними групами (українсько-
російські відносини, виробничі відносини), а стосунки (або взаємини) — між
людьми. Неправильним є вживання в цьому значенні слів взаємовідносини,
відношення

Відносно, стосовно, щодо.

Унаслідок калькування з російської постійно трапляються вислови,
подібні до: «Відносно цього питання я маю таку думку...». Але слово
«відносно» в українській мові має значення «порівняно», наприклад: відносно
недалека відстань; відносно дешевий товар.
Слово «стосовно» в літературній мові вживається з прийменником «до» і
означає «відповідно до чогось», «у застосуванні до чогось, кого-небудь».
Наприклад: «І.Франко вивчав історію не побіжно, стосовно тільки до своїх
художніх творів, а спеціально, — і тому його вважають істориком-
професіоналом».
Слово «щодо» має ширше значення, а саме:
• 3 приводу чого-небудь. Наприклад: Обіцяли допомогти щодо перекладу.
Щодо цього наші погляди збігаються.
• Про, за когось, щось (якщо говорити про кого-, що-небудь, мати на увазі
кого-, що-небудь). Наприклад: Говорити щодо проблем. Щодо Лук'яненка я
маю хорошу думку.
• Уживається для вираження особливостей, властивостей, якості кого-, чого-
небудь, які характеризуються з боку тих чи інших ознак, зв'язків, стосунків і
под. Наприклад: Доповідь була хорошою і щодо форми, і щодо змісту.
Зважаючи на все викладене вище, правильним є вислів: «Щодо цього
питання я маю таку думку...».

Відношення і ставлення.
«Треба змінити відношення до культури як до менш важливої справи, ніж
екокономіка», «Ціню твоє відношення» — уживання першого слова в знач,
ставлення неправильне, це не синонім, а звичайна рос. калька; відношення має
в укр. мові інші значення: 1) математичний термін (геометричне відношення);
2) стосунок, причетність (наша комісія не мала до цього ніякого відношення);
3) аспект якоїсь справи (у фінансовому відношенні). Можна сказати у всіх
відношеннях, хоча природніше для української з усіх боків (зусібіч)

Відноситися, ставитися, стосуватися, належати.

Чи можна «добре відноситися до когось»? Російське слово «относиться»
багатозначне і українською перекладається по-різному.
• на позначення оцінки істот, подій, явищ з емоційної точки зору
використовується слово «ставитись». Наприклад: ставитися з повагою до
когось, погано ставитися до вчинків кого-небудь тощо.
• у значенні приналежності вживається слово «належить». Наприклад: право на
життя належить до невід'ємних прав людини.
356
• в значенні «бути пов'язаним із кимсь, чимсь» вживається слово
«стосуватися». Наприклад: пункти наказу стосуються діяльності організацій; це
нас не стосується.
• слово «відноситься» використовується в спеціальній літературі і означає
«перебувати в певному співвідношенні з чим-небудь». Наприклад: А
відноситься до В, як X до У.
Тому можна тільки «добре ставитися до когось».

Відповідно до рішення чи у відповідності з рішенням.

Як результат калькування з російської дуже часто трапляється
словосполучення «у відповідності з чимось». Але ця сполука не нормативна для
української мови, правильною є тільки форма «відповідно до чогось». Треба
говорити: «відповідно до рішення»; «відповідно до пункту 1 наказу» і т.п.

Відсутність і брак.
Коли йдеться про живі істоти, уживають слово відсутність. Рос. «за не
достатком», «по не достатку» — тільки за браком або через брак, а ні в якому
разі не «через відсутність»; «недостаток материалов» — брак матеріалів; «через
відсутність доказів» — за браком доказів. Дехто сприймає слово брак звужено
— тільки як «нестача», насправді ж це й повне «неимение». «Коли у подружжя
відсутні неповнолітні діти» — немає дітей. «Зазначені умови відсутні в тексті
гарантій...» — не містяться в тексті.

Відчуття і почуття.
(«У мене з'явилось почуття в нозі» — відчуття; «Треба мати шосте
відчуття, щоб із цим розібратися» — чуття). Відчуття — від відчувати,
сприймати інтуїцією, чуттям що-небудь; усвідомлення, розуміння чогось —
відчуття стану громадської думки, відчуття присутності когось стороннього в
домі, відчуття дотику, відчуття небезпеки. Почуття — фізичні й психологічні
властивості людини: «Включіть у цю справу не тільки розум, а й почуття» (не
«відчуття»); «Грати на почуттях людей» (не «відчуттях»). Але: відчуття і
почуття міри, ліктя, з почуттям і відчуттям власної гідності

Військовий та воєнний.
Військовий — це той, що стосується війська. Військовий гарнізон,
військова форма, військовий як найменування особи за родом занять.
Воєнний — той, що стосується війни. Воєнний час, воєнний стан, воєнні
події.
Деякі слова можуть вживатись з обома цими прикметниками залежно від
значення: Військовий (воєнний) корабель; військовий (воєнний) завод.

Вірний і правильний.
Доводиться чути: «Абсолютно вірно!» Але це зовсім не правильно. Це—
російська калька слова «верно». Адже в українській мові слово «вірний» —

357
однокореневе зі словом «вірність». Можна «вірно кохати», «вірними» можуть
бути друг, дружина, собака, але ні в якому разі не відповідь, рішення і подібне.
Російське «верно» — багатозначне слово і українською перекладається
по-різному. Наприклад:
Верный друг — вірний друг
Верный ответ — правильна відповідь
Верный способ — надійний спосіб
Верная смерть — неминуча смерть,
Тому доцільно сказати: «Абсолютно правильно».

Вірогідний і ймовірний.
Ці слова часто плутають, і можна почути: «Таке припущення —
вірогідне». Або: «Це цілком імовірний факт».
Але слова ці треба було вжити навпаки: припущення — імовірне, а факт
— вірогідний. Прикметник «вірогідний» означає «цілком певний, достовірний,
перевірений», а «ймовірний» — це «той, що його можна тільки припускати» та
«довірливий, той, що легко вірить»: «Імовірний він дуже: найбрехливішому
брехунові ладен зараз повірити» (Б.Антоненко-Давидович).

Вмикати і включати.
(«Включіть систему «Рада» — увімкніть). Умикати — з'єднувати з
джерелом енергії, уводити в дію (вмикнути рубильник, радіо, світло), а
включати — вводити до складу (Включили новий блок атомної електростанції
до Європейської об'єднаної мережі), проте ним не треба надуживати, бо є
природні для укр.: вводити до складу комісії, заносити до списку, поставити
або внести до порядку денного.

Вмішуватися чи втручатися.
«Прошу не вмішуватися в мої справи!» — наскільки парадоксально
звучить подібний імператив! Адже дієслово «вмішатися» означає —
«проникати куди-небудь; змішуватися з ким-, чим-небудь» (наприклад,
«умішатися в розчин»), а дієслово «втручатися» — «самочинно займатися
чиїмись справами; устрявати в чиї-небудь стосунки; брати активну участь для
припинення чогось» (наприклад: «Він вчасно втрутився в цю справу»).

Гарний, хороший, добрий .

(«Гарна пропозиція» — хороша). Гарний — не дублет слова хороший.
Гарна дівчина, але пропозиція до законопроекту — хороша чи слушна, а не
«гарна», як часто кажуть промовці (ще залежно від конт. — прийнятна, вдала,
доречна, добра). Гарний — приємний на вигляд, на слух, який має позитивні
естетичні якості (гарна робота коваля, теслі). Хороший — експресивно
нейтральніше, протилежне поганому; досвідчений, умілий (хороший спеціаліст;
хороша робота — та що виконана добротно чи з глибоким аналізом). Добрий —
від добро (добрий геній, наставляти на добрий шлях, добра родина, добре
слово), тобто ще й справжній (добрий товариш); досвідчений (добрий
358
комп'ютерник); добротний (добра мебля). А ще добрий — смачний (добрий
борщ)
Громадський, громадянський, цивільний.
Громадський від громада (тобто в широкому смислі — суспільство),
громадський — від громадянин. Рос. громадський — «общественный», а
громадянський — «гражданський» Отож: громадські організації, громадська
думка, громадські інтереси, але громадянська мужність, громадянська позиція,
громадянська війна, громадянська панахида. Кажуть «громадянська оборона»
— цивільна; так само — Цивільний кодекс; цивільна авіація

Грати роль і відігравати роль.

В одному документі написано: «Велику роль у цій справі грають
керівники відділів...». Але ж «грати роль» — це «видавати себе за кого-небудь
іншого» (можна «грати роль на сцені, в театрі, в кіно» або в переносному
значенні, наприклад: «Того вечора я грала зовсім іншу роль» (Леся Українка)).
«Відігравати роль» — це «мати певне значення, вагу», і в документі треба було
написати: «Велику роль у цій справі відіграють керівники відділів...».

Дилема і проблема.
У наш час слово «проблема» вживається в різних сферах наукового,
економічного, побутового спілкування (наприклад: «проблеми
слововживання», «проблеми соціально-економічного розвитку», «життєві
проблеми»). Слово «дилема» за звучанням схоже до слова «проблема», що іноді
призводить до його помилкового вживання. Наприклад, у реченні: «Приходить
час, коли перед кожним з нас постає дилема: який шлях вибрати в житті» слово
«дилема» треба було замінити словом «проблема», тому що «дилема» — це
необхідність вибору між двома можливостями, звичайно небажаними або
важко здійсненними, а проблема — це теоретичне чи практичне питання, що
потребує розв'язання.

Дійсний і справжній, дійсно і справді.

Дійсний — істинний, оригінальний, достеменний, автентичний,
найчастіше в діловому, науковому тексті {дійсна розписка — рос. «подлинная»;
дійсно, цей факт зафіксований у результатах наукових досліджень); дійсно —
ще фактично; справді — більш поширений варіант («Справді там була», тобто
«Не вигадую, кажу як є»). Справжнє диво світу — хоча можна і так: одне з
дійсних чудес світу, тобто з тих, що реально існували

Діловий і діловитий.
Обидва можуть бути вжиті для характеристики якостей людини
працьовитої, обізнаної, діяльної, але мова — тільки ділова, кола —ділові, а в
знач, зайнятий, заклопотаний —діловитий {діловитий керівник)

359
 Дільниця і ділянка.
(«Дільниця боротьби за державність» — ділянка). У рос. обидва
відповідають слову «участок», в укр. розрізняються значенням: дільниця —
адміністративно самостійний об'єкт (виборча дільниця), структурний підрозділ
на виробництві (переробна дільниця), а ділянка — частина поверхні, площі
чогось, відрізок чого-небудь (городна ділянка, ділянка фронту), галузь, сфера
діяльності (ділянка роботи).

Діючий і чинний.
(«Чинне місце» — належне). Чинний — який має силу: частіше юридичну
(чинна норма Конституції), у ширшому знач. — діяльний, активний (відчути
себе чинною силою державотворення); діючий — який перебуває в дії (діючий
вулкан), який здатний активно діяти, впливати на що-небудь (активна, діюча
сила в боротьбі), ще — діюча армія.

Доказувати і доводити.
Інколи слово «доказувати» помилково вживають в такому контексті:
«доказувати теорему», «доказувати необхідність реформування» тощо. Але це
дієслово означає «процес завершення акту говоріння» (наприклад, «доказувати
до кінця свій монолог»). Російське слово «доказывать» українською
перекладається як «доводити» в значенні «підтверджувати істинність,
правильність чого-небудь фактами, незаперечними доказами» (наприклад,
«доводити теорему, концепцію» тощо).

Доповідати і докладувати.
23 травня 1998 року на одному з каналів українського радіо прозвучала
фраза: «Мені докладали про стан справ». Але до чого тут вжите слово
«докладали», похідне від дієслова «класти», і яке означає «додавати щось до
вже покладеного» (наприклад, «докласти яєць в корзинку»)? Мабуть, автор цих
слів мав на увазі «доповідали», що означає — «повідомляти; виступати з
доповіддю; освітлювати певні питання тощо».

Другий чи інший.
(«Другими словами» — іншими). Другий — порядк. числ. від два (другий
мікрофон; другого дня або наступного, якщо не мається на увазі перший чи
третій і четвертий дні: «Другого дня ми зустрічаємося з колегами, а на третій —
повертаємося додому»). Деяку складність може становити такий приклад
використання слова другий: «Викладати другу спецільність» — тут правильно,
бо перша спеціальність — основна, а друга — паралельна, додаткова. Але може
бути, за конт., і інша. Інший — який відрізняється від названого, даного
(«Прийдуть інші, кращі»); не цей, не той («Це предмет іншого закону»); усі,
крім названого, решта («цим мають зайнятися й інші комісії»). Тому краще: з
одного боку і з другого, а не з «іншого», тобто не такого (?) боку. Уживаються
й інші варіанти за конт.: зворотний бік, де доречним може бути й інший і

360
другий. «І одна, й друга формули криють у собі майбутній конфлікт...» — і та, і
та формула.

Жити; мешкати і проживати.

Ми живемо, проживаємо чи мешкаємо в місті Києві?
• «Жити» має загальне, найширше значення, і серед інших — перебувати,
проживати де-небудь (наприклад: «...дід та баба...удвох на хуторі жили»
(Т.Шевченко)).
• «Проживати» — жити за місцем прописки (наприклад: «Продавець проживає
за адресою: М.Київ, вул.Хмельницького, буд.26, кв.79»).
• «Мешкати» — у приміщенні (наприклад: «Сім'я мешкає в трикімнатній
квартирі»).
Можна сказати: «Ми живемо в місті Києві» чи «проживаємо в місті Києві
(якщо в Києві прописані)».

Завдавати удару чи наносити удар.

Неправильний переклад російського багатозначного слова «наносить»
призводить до помилкового вживання слова «наносить» в українській мові,
адже «наносити» означає:
• приносити велику кількість чого-небудь (наприклад: «Нанести цілу купу
цегли»);
• рухаючись, захоплювати з собою й нагромаджувати куди-небудь певну
кількість чогось (наприклад: «Річки наносять глину в морські води»);
• приносити, доносити звуки, запах і т.ін. (наприклад: «Вітер наносив далекі
приглушені дзвони»);
• позначати, відбивати що-небудь на карті, схемі і т.ін. (наприклад: «На срібний
предмет спеціальним різцем наносять малюнок»);
• покривати шаром чого-небудь (наприклад, «нанести фарбу на поверхню
столу»);
• у сполученні зі словом «візит» — відвідувати кого-небудь (наприклад:
«нанести офіційний візит»).
Дієслово «завдавати» має два значення:
• (чого, а не що) — робити щось неприємне (наприклад, «завдавати страждань,
утрат, шкоди, прикрощів, клопоту тощо»);
• (що, а не чого) —- допомагати комусь підняти щось (наприклад: «Хлопець
мовчки завдавав бабусі на плечі в'язку хмизу»).

Завдання і задача.
Як правильно сказати: «Ми поставили перед собою такі задачі» чи «Ми
поставили перед собою такі завдання»? У цьому випадку доречно вжити слово
«завдання», тому що:
• «завдання» — це те, що визначено або заплановано для ви конання
(наприклад, «виконати денні завдання»);
• «задача» — питання, переважно математичного характеру, яке
розв'язується за допомогою обчислень за визначеною умовою (наприклад,
361
«переписати задачу з підручника»).
Крім того, звертаємо вашу увагу на те, що завдання — виконуються,
проблеми — вирішуються, а задачі — розв'язуються.

Завдяки і через.
Слово «завдяки» уживається для позначення причини, що викликає
бажаний результат. Наприклад: «Значних досягнень ми отримали завдяки
наполегливості в роботі». Неправильне вживання прийменника «завдяки» для
називання негативної причини. Наприклад: «Не прийти на заняття завдяки
хворобі» (треба: «через хворобу»).

Замісник і заступник.
Ці два іменники часто плутають, що призводить до помилкового їх
вживання. Розрізняються значенням.
• Замісник — той, хто тимчасово виконує чиїсь обов'язки. Наприклад: «Хто ж
буде замісником викладача на час його хвороби?»
• Заступник — офіційна назва особи, яка постійно відає певними ділянками
роботи, одночасно працюючи з начальником чи з керівником, а також заступає
в разі відсутності свого керівника або начальника. Наприклад: «заступник
директора організації».

Згідно рішення чи згідно з рішенням.

Типова стилістична помилка — калька-кліше «згідно чогось». У сучасній
українській літературній мові нормативною є тільки форма «згідно з чимось»,
наприклад: «згідно з протоколом», «згідно з планами» тощо.

Здатний, здібний, спроможний.

Дехто не відчуває різниці між цими словами, і можна почути: «Цей учень
дуже здатний», хоча треба було б сказати «здібний», тому що:
• «здатний» (до чого, на що, що робити) — який має можливість, силу, певні
дані щось зробити, здійснити, виконати; спроможний (наприклад, «здатний до
всього», «здатний на подвиг» тощо);
• «здібний» — який має природні здібності, обдарований (наприклад, «здібний
студент», «здібна дитина», «здібний художник» тощо);
• «спроможний» — у якого є (в наявності) можливості здійснити що-небудь
(матеріальні, скажімо, чи зв'язки): «він не спроможний мені допомогти: ні сил,
ні коштів не має»; «Україна має великий економічний потенціал, вона
спроможна швидко подолати кризу».
Здатний — близький синонім слова спроможний, а здібний за
стилістичним відтінком стоїть далі від цієї пари. Отже: здібний законодавець,
але здатний на подвиги, нездатний для цієї справи, неспроможний сплатити
податок.

362
 Знання і знаття.
«Йому ще самому не вистачає знаття, а він хоче повчати інших», — автор
цих слів, мабуть, уважав, що слова «знання» і «знаття» — синоніми, і
помилково написав «знаття» замість «знання». Це — слова-пароніми, подібні за
звучанням, але різні за значенням. Слово «знаття» — похідне від дієслова
«знати» (наприклад: «Якби знаття, що хтось допоможе, — зробимо»). Іменник
«знання» означає «сукупність відомостей про щось» (наприклад: «І жадібно
знання вона пила» (Б.Грінченко).

Знаходитися і перебувати.
(«Знаходитися на військовому обліку» — перебувати). Знаходитися, як
правило, у просторі, перебувати — в часі. «Флагман українського військового
флоту «Гетьман Сагайдачний» перебуває на ученнях поблизу острова Зміїний»
— тут краще знаходиться, бо йдеться про дислокацію, а якщо б мовилося про
час («у даний момент»), то було б якраз перебуває. Перебувати — ще в якомусь
стані. Рос. «находиться» часто відповідає міститися («Комісія з питань
бюджету міститься (розміщена, розташована) в будинку на вул. Банковій»).
Перекладаючи рос. «находиться» — можна обійтися і без дієслова-присудка
бути: «Моя квартира — на третьому поверсі». Якщо слово знаходитися робить
текст дуже казенним, то його слід уникнути: «Боротьба з організованою
злочинністю знаходиться в рамках усталених традицій і застарілих норм
Кримінального кодексу...» —ведеться; «Методи й засоби боротьби знаходяться
на рівні, встановленому «розвинутим соціалізмом» — залишаються.

Знижка і скидка.
Всюди впадають в око рекламні заголовки: «У нашому магазині ви
можете придбати товари зі скидкою». Нічого смішнішого і придумати не
можна! Адже «скидка» в українській мові — це, як пише Б.Антоненко-
Давидович, стрибок убік, що робить, приміром, заєць, петляючи свої сліди.
Отже, в магазині можна придбати товари, скачучи? У сучасній українській
літературній мові є слово «знижка», яке означає поступку або зниження ціни
під час продажу, і саме це слово доречне в цьому випадку.

Зустрічаються і трапляються.
Чи можна сказати: «У роботі зустрічаються помилки»? Ні, тому що
зустрічаються, тоді, коли є якась зустріч (переважно, хоча і не завжди, люди).
Можна сказати: «У морі зустрілись кораблі»; «зустрітись з кимось поглядом»;
«зустрітись з приятелем». В тексті, в книзі, в промові, в житті «трапляються»
помилки, факти, недоліки тощо.

Книжковий і книжний.
Ці слова-пароніми необхідно розрізняти за значенням. «Книжковий» —
це той, що стосується книжок (наприклад, «книжковий магазин», «книжковий
ринок», «книжкова полиця» тощо). «Книжний» —це той, що стосується книги
(наприклад, «книжний стиль», «книжний герой» тощо).
363
 Коли наступні, коли такі, проте ніколи — слідуючі.
Багато хто не відчуває різниці, і помилково вживає слово «наступні» тоді,
коли треба вживати тільки «такі». Наприклад, у реченні: «Погляди щодо цього
проекту були наступні: ... ». Адже «наступні» вживається тільки тоді, коли
йдеться про черговість. Наприклад: «Наступна зупинка — вулиця
Сагайдачного»; «Відповідає Петренко, наступний — Чередниченко». В решті
випадків доречно вживати слово «такі», і ні в якому разі не можна говорити
«слідуючі», тому що це слово — і не російське, і не українське, а належить до
тієї мовної сумішки, що в народі зветься суржиком.

Лікувати і лічити.
«У поліклініці лічать хороші лікарі». Вибачте, але що саме вони лічать?
Адже «лічити» — синонім до слова «рахувати», тобто займатися підрахунками.
Без сумніву, щось вони лічать, але навряд чи хворих. їхня професійна
діяльність — займатися лікуванням, тому треба було написати: «У поліклініці
лікують хороші лікарі».

Любий і будь-хто.
Інколи можна почути щось подібне до фрази: «Це настільки просто, що
любий може це зробити». Але ж «любий» — прикметник, утворений від
дієслова «любити». На позначення будь-якої особи доречно вживати
займенники «будь-хто», «хто завгодно» тощо.

Мережа і сітка.
Сітка — пристрій для вилову риби, ємкість для вантажу, зв'язана з ниток,
шпагату, канатів тощо. Мережа — сіть уявна: телефонна мережа, мережа шкіл,
район електричних мереж

Мішати і заважати.
Дехто помилково перекладає багатозначне російське дієслово «мешать»
як «мішати» в такому контексті: «Ви мішаєте нам працювати». Але слово
«мішати» в українській мові означає «перемішувати розмішувати» (наприклад,
«мішати кашу, карти, фарбу і под.»). у цьому реченні треба було сказати
«заважаєте», що має значення — «своїми діями затримувати, не давати змоги
щось робити».

На виплат і розстрочка.
Всюди можна побачити рекламні оголошення зі словами: «У нашому
магазині ви можете придбати одяг в розстрочку». Але навіщо нам такий одяг,
коли можна придбати готовий? Адже «розстрочка» — похідне від дієслова
«розстрочувати, розстрочити», що означає зворотній процес від слів «строчити,
строчіння», тобто «зшивати». Відповідником до російського «в рассрочку» є в
українській мові вислів «на виплат», тому в рекламних оголошеннях треба
писати: «У нашому магазині ви можете придбати одяг на виплат».

364
 Нагода і пригода.
Чи доречно вжите слово «пригода» у такій конструкції: «Не пропускати
щасливої пригоди»? Ні, тут треба використати слово «нагода», що означає —
«слушний момент, сприятливі обставини».
Слово «пригода» має значення:
• подія, випадок (здебільшого непередбачений, несподіваний) (наприклад:
«У комендатурі сполошилися, коли почули про пригоду біля лісу» (А.Головко));
• події, які трапляються під час подорожей, мандрівок (наприклад,
«мисливські пригоди»).
Крім того, правильно говорити: «стати комусь у пригоді», а не «стати
комусь у нагоді».

Нагромаджувати і накопичувати.
(«Накопичувати знання» — нагромаджувати). Словники, як правило, не
розрізняють ці слова у значенні, подають їх як повні синоніми. Так воно й є там,
де йдеться про пряме знач.: насипати щось, навалювати купою, нагрібати (солому
тощо), складати в копи. Однак у перен. знач. — поступово набували досвіду,
знань, сили, призбирувати щось — краще нагромаджувати. Етимологічно це
слово означає множити, збагачувати, збирати.

Накладна плата чи післяплата.

Типова помилка в діловому тексті — використання вислову «накладна
плата», що є дослівним калькуванням з російської мови вислову «наложенный
платеж», тому що українською мовою плата, яку вносять після одержання
замовленої речі, називається «післяплатою». Тобто, правильно сказати:
«Фотографії надіслано післяплатою», а не «накладною платою».

Напрям і напрямок.
Пароніми «напрям» і «напрямок», хоч і близькі за значенням, проте мають
деякі розбіжності:
• «напрямок» уживається переважно тоді, коли йдеться про певні віддалі
(наприклад, «піти в напрямку до будинку»);
• тільки «напрям» уживається тоді, коли йдеться про заходи суспільно-
політичного значення (наприклад, «напрям науки», «напрям розвитку демократії»
тощо).

Направляти, спрямовувати, скеровувати.

(«Спрямуйте документи комісіям» — направте). Дані синоніми мають
певні відмінності:
• направляти — відряджати, передислоковувати, надсилати: «Направили нас,
студентів, на польові роботи до Миколаївської області», «Батальйон був
направлений на лівий фланг оборони», «Усім вам вчасно були направлені
закінопроекти»; наставляти (на шлях істини): «Росте як бур'ян, нема кому
направити» (тут ще, як бачимо, виникає нюанс — виправляти). «Направити
листа, документи» — надіслати, подати;
365
• спрямовувати — зорієнтовувати в певному напрямку: «Побачив спрямований
на нього автомат», «спрямував (утупив) у нього тяжкий погляд», «спрямувати
зброю проти ворога» тощо. Часом значення цих двох слів настільки близькі, що
немає необхідності їх розмежовувати: і спрямовувати, і направляти на щось
корисне можна зусилля, сили, енергію. Виникає іноді й стилістична потреба
уникнути двозначності, коли за словом направити може вгадуватися смисл
«виправити»: «Міг би направити обдарування хлопця» — якщо йдеться про
виправлення вад виховання чи підготовки з якогось фаху, то краще сказати
спрямувати. Трапляється ще одне — манірне: «скерувати» («Нас скерували на
роботу за фахом»). Замінювати тут цілком правомірне направили нема ніяких
підстав;
• скерувати — тільки те, що має кермо, наприклад, судно, літак, машину і,
зрозуміло, перен., коли хтось, образно кажучи, хоче дати певний напрям розмові,
дискусії, діяльності, вчинкам тощо: «Парламент своєю законотворчою діяльністю
має стратегічно скеровувати державу».
Отож: кошти направлені до областей, а зміни до Закону спрямовані на
реалізацію якихось цілей.

Не дивлячись і незважаючи.
«Він досяг успіху, не дивлячись на перешкоди». Чи можна так сказати?
Можна, але тільки в тих випадках, коли хтось дійсно на щось не дивився.
Приміром, спортсмен-легкоатлет міг досягти успіху, не дивлячись на перешкоди,
тобто перемогти в змаганнях, в буквальному значенні не дивлячись на бар'єри, які
стояли на біговій доріжці. Коли ж ідеться про предмети, явища, поняття, всупереч
яким відбувається дія, вживається прийменник «незважаючи на». Наприклад:
«Незважаючи на пізню годину, організація ще працювала».

Неділя і тиждень.
Інколи в рекламних оголошеннях доводиться чути: «Наша фірма працює
всю неділю». Що вони мають на увазі? Адже слово «неділя» в українській мові
— це тільки один день тижня, причому вихідний, його відповідник в російській
— «воскресенье». Отже, організація працює весь вихідний, а решту днів тижня
ні? Чи все-таки помилково вжили російську кальку замість українського слова
«тиждень»?

Об'єм та обсяг.
Як правильно: «значний об'єм роботи» чи «значний обсяг роботи»?
• «Об'єм» — це величина чогось, що має чіткі параметри виміру у висоту,
ширину, довжину тощо, вимірювана в кубічних одиницях. Наприклад: банки,
циліндра, колби, рідини, тіла, повітря тощо.
• «Обсяг» — це взагалі величина, розмір, кількість, значення, важливість, межі
чогось. Наприклад: виробництва, книги, капіталовкладень, знань, бюджету,
роботи тощо.
Отже — «значний обсяг роботи».

366
 Одноособовий, одноосібний, одноосібницький.
Дані пароніми хоч і мають спільний корінь, проте різняться своїми
значеннями:
• одноособовий — який приймається або здійснюється однією особою;
• одноосібний — який належить одній особі, індивідуальний (одноосібне
господарство);
• одноосібницький — прикм. до слова одноосібник (одноосібницька психологія).

Основа, підстава, привід.

(«На якій основі мене звинувачено?» — точніше на якій підставі, з якої
причини). Основа — те, на чому щось базується, ґрунтується (основи знань;
основи законодавства; взяти (прийняти проект за основу); засада; підвалина (на
науковій основі, наукові підвалини). Підстава — причини («Речовий доказ —
достатня підстава для затримання підозрюваного»; «Податки беруться на підставі
такої ось норми закону»; з цілковитою підставою; нема підстав звинувачувати).
Привід — випадок, обставина, яку можна використати з певною метою, часом
штучно «сконструйована» підстава для якоїсь дії (знайшов привід познайомитися
з письменником, влаштував скандал як привід для розлучення)

Пам'ятка та пам'ятник.
Картина — це «пам'ятка» чи «пам'ятник» нашої культури? Звичайно,
«пам'ятка», тому що «пам'ятник» — це фундаментальна споруда, висічена з
мармуру, дерева, вилита з бронзи, гіпсу тощо в пам'ять чи на честь кого-, чого-
небудь, а пам'ятка — це предмет культури минулого, який зберігся (наприклад,
«літературна пам'ятка», «пам'ятка історії»).

Пересічний.
Так що ж все-таки пересічне: місцевість, людина чи піраміда?
• Слово «пересічний» з наголосом на третьому складі (-січ-) означає — «який не
перевищує середнього рівня; не гарний і не поганий; посередній; ординарний»
(наприклад, «пересічна людина», «пересічна поезія», «пересічна публіка»).
• «Пересічний» з наголосом на останньому складі (-ний-) — «який пересікається
з чим-небудь» (наприклад, «пересічні координати», «пересічна місцевість»).

Підбір, добір, відбір, вибір.

«Підбір кадрів» чи добір — від добирати, тобто вибирати спеціалістів,
виділяючи їх із загальної маси за кращими якостями, знаходити
найдосвідченіших, найталановитіших? Генетичний, природний, штучний добір;
добирати способу. Близько до цього — підбір від підбирати — вишукуючи,
вибирати потрібне, відповідне чому-небудь, часто методом проб. «Хлопці як на
підбір» (тобто найкращого складу); підбір ключа (підбирати ключа — за збігом
певної конфігурації чи збігом певних якостей). Іноді збігається зі значенням слова
добір: підбір(добір) слова. Близькі за знач, також вибір і відбір, часто
взаємозамінні, дублети (вибір, відбір) кращого. Але тільки вибір: вибір професії,
367
на вибір (тобто не підряд, з певним пропуском), вибір нареченого, вибір з двох
варіантів. Ще вибір — у знач, обрання (скажімо, до місцевої Ради). У той же час
краще — відбір: відбір товару за розмірами; відбір призовників до десантних
військ. Пам'ятайте, що відбір — це виділення із загального числа людей, групи,
партій кількох із них, а вибір — одного (відбір найобдарованіших молодих людей
до хору, але вибір виконавця для сольної партії в хорі). Взагалі вживання цих слів
залежить від контексту, від стилістичного нюансу (найприродніше — вибір
професії, але можна сказати й так: «Перепробував усе: теслярський фуганок і
ковальський міх, слюсарський напилок і гончарний круг — то, можна сказати,
був підбір професії на дотик, кінчиками пальців».

Погоджувати і узгоджувати.
То погодження чи узгодження; погоджений чи узгоджений?
«Узгоджувальна комісія» — погоджувальна, «узгодили цю норму закону» —
погодили.
• Погоджувати — обговорювати що-небудь, доходити єдиної думки, усувати
розбіжності в чомусь; встановлювати потрібну взаємодію, координувати.
• Узгоджувати — установлювати відповідність між чимось (узгодити одну норму
з іншою, узгодити з вимогами регламенту). Узгоджувати чи узгодження, як
правило, вживається з прийменником з.

Підписка і передплата.
«Підписку на наш журнал можна оформити на будь-якому поштовому
відділенні», — чуємо по радіо. Але ж «підписка» — письмове зобов'язання
додержуватися певних правил чи виконувати якусь вимогу (наприклад, «підписка
про невиїзд», «підписка про мовчання»). Замовлення ж друкованого видання з
попереднім внесенням часткової чи повної його оплати називається
«передпатою» (чого?). Правильно: «Передплату нашого журналу можна
оформити на будь-якому поштовому відділенні» (чи «передплатити наш
журнал...»).

Плутати і путати.
Як правильно сказати: «путати два питання» чи «плутати два питання»?
Необхідно з'ясувати значення цих слів. Дієслово «плутати» означає:
• у прямому значенні — безладно переплітати що-небудь (нитки, волосся тощо).
• у переносному значенні — вносити безладдя, плутанину в що-небудь;
помилятися, збиватися, робити не те, що слід, тощо (наприклад: «плутати когось
з кимось», «плутати слова», «плутати сліди» і т.д.).
Дієслово «путати» означає «стягувати путами, ременями, ланцюгами
когось, щось», наприклад, «путати коневі ноги», «путати лоша»).

Поділяти і розділяти.
«Я розділяю ваші думки», — чи не помилково вжите тут слово «розділяю»?
Звісно, так. Адже «розділяти» — це «ділити що-небудь на частини, шматки
тощо», в переносному значенні також «переживати щось спільно з кимось,
368
утішати когось». Так що можна «розділяти» пиріг, когось чи щось на групи,
участь, горе, радість і т.п. В цьому ж реченні варто було вжити слово «поділяти»
в значенні «приєднуватись до чиїх-небудь поглядів, думок, намірів і т.ін.;
виявляти солідарність, згоду з ким-небудь у чомусь» (наприклад: «поділяти
погляди, наміри тощо»).

«Повинен їхати до закордонного відрядження» чи «маю

їхати у зарубіжну командировку».
Як це не дивно, але досить часто трапляються речення, подібні до: «Маю
їхати у зарубіжну командировку». По-перше, «маю» — особова форма дієслова
«мати», коли ж йдеться про певне зобов'язання, бажано вживати слово
«повинен». По-друге, російське «зарубежный» українською перекладається як
«закордонний». По-третє, «командировка» — це російська калька, яка в
українській мові повинна мати назву «відрядження». Крім того, нормативною є
форма «їхати до відрядження» (а не «у відрядження»).

Показний і показовий.
«Показним є факт вибуху інфляції» — показовим.
• Показний — який привертає до себе увагу певними позитивними якостями,
властивостями(«Підрозділ радників-юристів може й непоказний, малолюдний, та
ефективний»).
• Показовий — характерний, типовий, зразковий, влаштований для загального
ознайомлення (показовий суд, факт показовий, красномовний).

Покупка і купівля.
Мабуть, не рідкість сьогодні словосполучення «покупка товару». Але слово
«покупка» — це товар, який вже купили, і значення цього словосполучення
зводиться до незрозумілого «товар товару», близьке за безглуздістю до «я іду на
рибалку», адже «рибалка» — це людина, яка ловить рибу (треба говорити: «я іду
рибалити»). На позначення ж дії придбання товару з оплатою його вартості
використовується дієслово «купівля».

Положення; становище і стан.

Калькування російського багатозначного слова «положение» часто
призводить до недоречного вживання слів «положення», «становище» і «стан»,
причому перевагу, як правило, надають іменникові «положення», і ми чуємо:
«міжнародне положення», «скрутне положення» тощо. Проте «положення»
вживається у таких значеннях:
• місцезнаходження кого- чи чого-небудь у просторі (наприклад,
«вертикальне положення»);
• розміщення тіла або його частини (наприклад, «положення напівлежачи»);
• зведення правил, законів з певного питання (наприклад, «положення про
вибори»);
• теоретична думка, твердження про щось, теза (наприклад, «основні
положення економічної теорії»).
369
 Іменник «становище» означає — «події, обставини, ситуації» (наприклад,
«міжнародне становище», «матеріальне становище», «становище в Криму»
тощо).
Слово «стан» найчастіше означає:
• сукупність певних явищ, процесів (наприклад, «стан рідини», «стан справ»,
«стан здоров'я» тощо);
• тулуб, корпус людини (наприклад, «стрункий стан»);
• місце тимчасового розташування, стоянка, табір (наприклад: «Козаки
вернулись до свого стану» (І.Нечуй-Левицький).

Приводити і призводити.
У мовній практиці не завжди розрізняють слова «приводити» і
«призводити». Замість: «неуважне ставлення до правил безпеки призводить до
нещастя» можемо почути: «неуважне ставлення до техніки безпеки приводить до
нещастя». Тим часом кожне з цих слів має своє значення. Коли йдеться про
негативні, небажані наслідки, бажано вживати дієслова «призводити, призвести»,
які ще мають значення «доводити до певного стану» (наприклад, «злидні
призводять до біди»; «неправильний переклад призводить до помилкового
тлумачення проблеми».

Прищеплювати і прививати.
Нерідко трапляються вислови: «Любов до праці треба прививати змалку».
Але слово «прививати» тут вжите помилково, тому що це синонім до слова
«присукувати», що означає «з'єднувати нитки, зсукуючи одна одну». Коли
йдеться про медичні щеплення чи виведення нових сортів рослин, вживають
дієслово «прищеплювати», яке використовується також в переносному значенні
— «виховувати» (наприклад: «прищеплювати навички, почуття» тощо). І любов
до праці треба «прищеплювати» змалку.

Професійний і професіональний.
Через подібність звучання, спричинену тим, що слова «професійний і
професіональний» мають спільний корінь профес- (спеціальність, заняття), ці
прикметники часто не розрізняють за значенням, хоча вони мають різну
семантику. «Професійний» — той, що стосується професії; «професіональний»
— той, що стосується професіоналізму; фаховий. Тобто, «професійний водій» —
це людина, яка працює водієм, а «професіональний водій» — людина, яка дуже
майстерно водить автомобіль; «професійний лікар» — лікар за професією,
«професіональний лікар» — лікар-чудовий спеціаліст.

Результати на лиці чи результати очевидні.

Лексичних парадоксів у сучасному інформаційному світі сьогодні у зв'язку
з недавньою політикою русифікації надзвичайно багато.
22 травня 1998 року у рекламі капель Береша по республіканському радіо
Україна почула: «Результати, як кажуть, на лиці». Це що? На обличчі бачимо
якісь результати капель? А чи це не такі результати, як нещодавно у синхронному
370
перекладі до якогось іноземного фільму на каналі ІСТУ ми почули у вислові:
«Його (чоловіка) обличчя щільно поросло хутром». Уявіть собі цю людину! Після
такої реклами на каплі Береша і дивитися не захочеться! Переклад російського
вислову «результаты на лицо» має таку правильну форму: «результати очевидні».
Таке ж словосполучення може бути зі словом «факти» — «факти очевидні» (або
«факти незаперечні»).

Реклама і рекламація.
Два схожих за звучанням словосполучення «реклама товару» і
«рекламація на товар» означають майже протилежні поняття. «Реклама» — це:
• популяризація товару, продукції тощо (наприклад, «реклама взуття, одягу,
автомобілів тощо);
• афіша, плакат і т.п. з відомостями про щось, до чого привертається увага
громадськості (наприклад, «неонова реклама»;
• створення популярності когось, чогось шляхом поширення відомостей про
нього (наприклад, «зробити комусь рекламу»).
«Рекламація» — це:
• скарга, претензії, незадоволення чимось; заява про виявлені недоліки у
придбаній продукції і вимога відшкодувати збитки (за СУМ) (наприклад,
«надіслати рекламацію про наявність дефектів»).

Рідкий і рідкісний.
«Дуже рідкий випадок». До чого тут вжите слово «рідкий», яке
використовується, коли йдеться про негусту масу, нещільну тканину, неблизько
розташовані один за одним предмети, рідину тощо? В цьому словосполученні
йдеться про випадок, який трапляється нечасто, незвичайний, тобто
«рідкісний».

Тактовний і тактичний.
Інколи доводиться чути: «Це дуже тактичний чоловік». Що це означає?
Його деякий прагматизм? Адже прикметник «тактичний» утворений від
іменника «тактика», що означає — «сукупність прийомів, методів, способів, що
їх використовують у політиці, спорті, мистецтві ведення бою для досягнення
певної мети» (наприклад, «тактичні прийоми», «тактичні ракети» тощо). Від
іменника «такт», який має значення — «культура поведінки, уважне ставлення
до когось, почуття міри», утворюється прикметник «тактовний». Правильно
говорити: «Це дуже тактовний чоловік».

Тамувати й гамувати.
Основне значення слова тамувати — «стримувати». «Дівчина дивилась на
мене своїми незрячими очима і жадібно, тамуючи подих, слухала мою
розповідь».
Крім цього основного значення, слово тамувати може передавати ще й
інші відтінки, зокрема «переборення або заглушення в собі якогось почуття»
«Тамувала в роботі їдкий біль, хотіла втекти подалі від сорому».
371
 Основне значення слова гамувати — це «заспокоювати», «притуплювати
гостроту почуття чи відчуття». «Усе розбивали, грабували й палили. Село
винувато, село буде і одвічати. Але село не хотіло. Докори й сварки підіймали
стару ворожнечу, наповерх сплили забуті кривди й гріхи. Спокійніші всіх
гамували».
Слову гамувати властивий і такий відтінок, як «припиняти». «Перші болі
завдають серцю глибоких кривавих ран, але юне серце здатне гамувати біль і
вкриватися рубцями».
Отже, тамування — це стримування, гамування — припинення чогось.
Слово біль може сполучатися з обома дієсловами, тамувати біль означає
«терпіти його, пересилюючи себе, зосереджуючи свою увагу на іншому», а
гамувати біль — це «намагатись припинити його або принаймні хоч
заспокоїти».

Трапитися, статися, скоїтися, зчинитися.

«Міліція робила вигляд, ніби нічого й не трапилося» — слово не
трапилося потрібно замінити словом не сталося). Трапилося — щодо дії, не
означеної в часі, а також випадкової, непостійної, спорадичної. Сталося — про
те, що відбулося недавно. Зчинилося і скоїлося — коли оповідач хоче
підкреслити незвичайність того, що сталося, показати своє ставлення до події
(часто це подія з негативними наслідками)

Уява та уявлення.
«Ми нині маємо уяву про те, що робилося в той час» — абсолютно
неправильне вживання слова, яке потрібно замінити на слово уявлення). Уява
(рос. «воображение») — здатність образно створювати або відтворювати
когось, щось у свідомості, наслідком такого процесу є образ. Уявлення (рос.
«представление») — розуміння або знання чогось, поняття про що-небудь

Являється і є.
«Являється захисником» - слово «являтися» в сучасній літературній мові
означає лише «ввижатися у сні, під час марення». Правомірним у функції
зв'язки в таких конструкціях є слово «бути»: «Є захисником».

Як перекласти російське «окружающий»?

Одна з найтиповіших помилок в мовній практиці — використання за
аналогією до російської в українській мові активної форми дієприкметників (на
-чий). Такі слова, як малюючий, працюючий, біжачий і под. не характерні для
сучасної літературної української мови, вони не є природними, і їх вживанням є
одним з найгрубіших порушень норм літературної мови. Такі слова зде-
більшого треба замінювати конструкціями «іменник» + «прийменник» +
«дієслово»:
малюючий хлопчик — хлопчик, який малює;
працюючий двигун — двигун, що працює;
біжачий чоловік — чоловік, який біжить.
372
 Відповідно і російський дієприкметник «окружающий» необхідно
перекладати згідно з літературними нормами нашої мови, а саме:
окружающая среда — навколишнє середовище (а не оточуюче);
окружающие его люди — люди, які його оточили (як дія);
окружающие нас люди — наше оточення (як середовище).

Як перекласти російське словосполучення «бросаться в глаза»?

Часто неправильний переклад призводить до курйозів. Ось і речення:
«Стояча на зупинці дівчина кинулась мені в очі своїм строкатим вбранням» —
викликає в уяві неймовірну картину: навіжена дівчина, ще й стояча (!),
кидається в очі... Але варто лише замінити декілька слів, і вже перед очима
звичайна зупинка і симпатична дівчина у барвистому вбранні: «Дівчина, яка
стояла на зупинці, впала мені в вічі своїм строкатим вбранням». З приводу
активної форми дієприкметника («стояча») йшлось вище, а російське
словосполучення «бросаться в глаза» в переносному значенні перекладається як
«впадати в око (в очі, в вічі)», «приглянутися».

373
 Культура мовлення. Морфологія. Частини мови
Іменники. Назви спеціальностей

Ненормативні Нормативні
Акумуляторщик акумуляторник
Апаратчик апаратник
Валяльщик шаповал
Верстальщик верстальник
В'язальщик схемних джгутів в'язальник схемних джгутів
Газовщик газівник
Газогенераторщик газогенераторник
Газозварщик газозварювальник
Грузчик вантажник
Декатировщик декатирувальник
Дозировщик матеріалів дозувальник матеріалів
Дворник двірник
Дресировщик дресирувальник
Дробильщик дробильник,дробар
Заготовщик заготівельник, заготовлювач
Закройщик закрійник
Запарщик шерстяних виробів запарювальник вовняних виробів
Заправщик заправник
Зливальщик-розливщик зливальник-розливник
Збиральщик трансформаторів збирач трансформаторів
Зйомщик волокна знімач волокна
Каменщик каменяр
Каландровщик каландрувальник
Клеймовщик таврувальник, клеймувальник
Котельщик казаняр
Копіровщик копіювальник
Крепильщик кріпильник
Кружевниця мереживниця, мережниця
Машиніст листоформовочної машини машиніст листоформувальної машини
Мотальщик мотальник

374
Мраморщик мармурник
Настильщик настелювач, настильник
Намотчик намотувальник
Обойщик шпалерник
Отжигальщик кабельних виробів відпальник кабельних виробів
Отжимщик полотен відтискувач полотен
Обшивщик циліндрів обшивальник циліндрів
Отборщик геологічних проб відбірник геологічних проб
Окорщик корувальник
Підрядчик підрядник
Пожежний пожежник
Правщик технологічного оснощення правильник технологічного оснащення
Ріжчик мінералів різьбяр мінералів
Рубщик дроту рубач дроту
Розкатчик розкатник
Розфасовщик розфасовувач, розфасовник
Розкройщик розкроювальник
Скрутчик скручувальник
Зборщик складальник
Стригальщик ворсу стригаль ворсу
Сушильщик сушильник
Формовщик формувальник
Чистильщик чистильник
Шихтовщик шихтувальник
Швея швачка

375
 Іменники, які називають осіб за професією, посадою тощо,
поділяються на три категорії:
1) ті, що вживаються лише у чоловічому роді

Аварійник Завуч
авіатор зварник і зварювач
агроном інспектор
архітектор конюх
археолог коняр
атомник кресляр
банкір лісник
бармен мебляр
бджоляр металург
бетонник мірошник
бригадир мовознавець
будівельник музикант
бурильник муляр
буровик м’ясник
викладач нафтовик
винищувач паркетник
вівчар пілот
водій пожежник
газівник професор
геолог рибалка
гітарист скляр
гончар скотар
диктор скрипаль
диспетчер сопілкар
доктор сторож
друкар (працівник поліграфічної тесля і тесляр
промисловості) токар
екскаваторник човняр
живописець шахтар

376
 2) ті, що мають паралельні форми чоловічого і жіночого роду

автор-авторка льотчик-льотчиця
актор-акторка і актриса майстер-майстриня
аптекар-аптекарка малювальник-малювальниця
арматурник-арматурниця моторист-мотористка
артист-артистка поштар-поштарка
баскетболіст-баскетболістка прибиральник-прибиральниця
буфетник-буфетниця продавець-продавщиця
дояр-доярка санітар-санітарка
касир-касирка секретар-секретарка
килимар-килимарка сортувальник-сортувальниця
кравець-кравчиня учитель-учителька
кухар-кухарка швець-швачка
лаборант-лаборантка шпаклювальник-шпаклювальниця
лікар - лікарка фрезерувальник-фрезерувальниця

3) ті, що вживаються лише у жіночому роді

домогосподарка покоївка
друкарка праля
манікюрниця рукодільниця

377
 Назви населених пунктів України і їх мешканців
Алупка — алупкинець, алупкинка, алупкинці.
Алушта — алуштинець, алуштинка, алуштинці.
Алчевськ — алчеївець, алчевець, алчевка, алчевці; алчевчанин, алчевчанка,
алчевчани.
Асканія-Нова — асканіє-новець, асканіє-новка, асканіє-новці.
Баришівка — баришівець, баришівка, баришівці.
Бахмач — бахмачанин, бахмачанка, бахмачани.
Бахчисарай — бахчисараєць, бахчисарайка, бахчисарайці.
Бердичів — бердичівець, бердичевець, бердичівка, бердичівці; бердичівлянин,
бердичівлянка, бердичівляни.
Бердянськ — бердянець, бердянка, бердянці.
Берегове — береговець, берегівка, берегівці; берегівчанин, берегівчанка,
берегівчани.
Березань — березанець, березанка, березанці (березани); березанський, березанська,
березанські.
Березине — березинець, березинка, березинці.
Березівка — березівець, березівка, березівці; березівчанин, березівчанка,
березівчани.
Бистриця — бистричанин, бистричанка, бистричани.
Біла Церква — білоцерківець, білоцерківка, білоцерківці; білоцерківчанин,
білоцерківчанка, білоцерківчани.
Білгород-Дністровський — білгород-дністровець, білгород-дністровка, білгород-
дністровці.
Бобровиця — бобровичанин, бобровичанка, бобровичани.
Богородчани — богородчанець, богородчанка, богородчанці.
Богуслав — богуславець, богуславка, богуславці.
Бориспіль — бориспілець, бориспілька, бориспільці.
Боярка — боярчанин, боярчанка, боярчанці.
Бровари — броварчанин, броварчанка, броварчани.
Броди — бродівець, бродівка, бродівці; бродівчанин, бродівчанка, бродівчани.
Василівка — василівець, васильовець, василівка, василівці; василівчанин,
василівчанка, василівчани.
Васильків — васильківець, васильківка, васильківці.
Ватутіне — ватутінець, ватутінка, ватутінці.
Верховина — верховинець, верховинка, верховинці.
Вишгород — вишгородець, вишгородка, вишгородці.
Вишневе — вишневець, вишнівка, вишнівці.
Вільшани — вільшаний, вільшанка, вільшани; вільгшановець, вільшанівка,
вільшанці.
Вінниця — вінничанин, вінничанка, вінничани.
Вознесенськ — вознесенець, вознесенка, вознесенці.
Володарка — володарець, володарка, володарці.

378
Ворзель — ворзелець, ворзелька, ворзельці.
Гадяч — гадячанин, гадячанка, гадячани.
Галич — галичанин, галичанка, галичани.
Глухів — глуховець, глухівка, глухівці; глухівчанин, глухівчанка, глухівчани.
Горлівка — горловець, горлівка, горлівці; горлівчанин, горлівчанка, горлівчани.
Гурзуф — гурзуфець, гурзуфка, гурзуфці.
Десна — деснянець, деснянка, деснянці.
Джанкой — джанкоєць, джанкойка, джанкойці.
Дзержинськ — дзержинець, дзержинка, дзержинці.
Диканька — диканець, диканька, диканці.
Дніпропетровськ — дніпропетровець, дніпропетрівець, дніпропетровка,
дніпропетровці.
Долина — долинець, долинка, долинці; долинян, долинянка, долинянці.
Донецьк — донеччанин, донеччанка, донеччани.
Дрогобич — дрогобичанин, дрогобичанка, дрогобичани.
Євпаторія — євпаторієць, євпаторійка, євпаторійці.
Жидачів — жидачевець, жидачівець, жидачівка, жидачівці.
Житомир — житомирянин, житомирянка, житомиряни; житомирець, житомирка,
житомирці.
Жмеринка — жмеринець, жмеринка, жмеринці; жмеринчанин, жмеринчанка,
жмеринчани.
Жовтневе — жовтневець, жовтневка, жовтневці.
Запоріжжя — запоріжець, запоріжка, запорізці.
Золотоноша — золотоношець, золотонішка, золотонісці.
Івано-Франківськ — івано-франковець, івано-франківка, іванофранківці.
Ізмаїл — ізмаїлець, ізмаїлка, ізмаїльці; ізмаїльчанин, ізмаїльчанка, ізмаїльчани.
Ірпінь — ірпінець, ірпінка, ірпінці.
Калуш — калушець, калушка, калусці (калушани).
Кам'янець-Подільський — кам'янець-поділець, кам'янець-поділька, кам'янець-
подільці.
Кам'янка — кам'янчанин, кам'янчанка, кам'янчани, кам'янець, кам'янка, кам'янці.
Канів — канівець, канівка, канівці; канівчанин, канівчанка, канівчани.
Керч — керчанин, керчанка, керчани (керчанці).
Київ — киянин, киянка, кияни.
Ковель — ковельчанин, ковельчанка, ковельчани.
Коломия — коломийчанин, коломиянин, коломийчан-ка, коломиянка, коломиичани
(коломийці), коломияни.
Коростень — коростенець, коростенка, коростенці.
Корсунь-Шевченківський — корсунь-шевченковець, корсунь-шевченківка,
корсунь-шевченківці, корсунець, корсунка, корсунці.
Косів — косовець, косівка, косівці; косівчанин, косівчанка, косівчани.
Костянтинівка — костянтинівець, костянтинівка, костянтинівці.
Коцюбинське — коцюбинець, коцюбинка, коцюбинці; коцюбинчанин,
коцюбинчанка, коцюбинчани.
Кременчук — кременчучець, кременчучка, кремен-чучці.
379
Кривий Ріг — криворожець, криворіжець, криворіж-ка, криворізці.
Лазурне — лазурнянин, лазурнянка, лазурняни (лазурнянці).
Лебедин — лебединець, лебединка, лебединці.
Лисичанськ — лисичанець, лисичанка, лисичанці.
Лохвиця — лохвичанин, лохвичанка, лохвичани.
Лубни — лубенчанин, лубенчанка, лубенчани; лубенець, лубенка, лубенці.
Луганськ — луганчанин, луганчанка, луганчани.
Луцьк — лучанин, лучанка, лучани.
Львів — львів'янин, львів'янка, львів'яни.
Малин — малинчанин, малинчанка, малинчани.
Маріуполь — маріуполець, маріупілець, маріуполька, маріупілька, маріупольці.
Масандра — масандровець, масандрівка, масандрівці.
Мелітополь — мелітополець, мелітопілець, мелітополька, мелітопілька,
мелітопольці, мелітопільці.
Мерефа — мереф'янин, мереф'янка, мереф'яни (мере-ф'янці).
Миколаїв — миколаєвець, миколаївець, миколаївка, миколаївці.
Миколаївка — миколаєвець, миколаївець, миколаївка, миколаївці; миколаївчанин,
миколаївчанка, миколаївчани.
Миргород — миргородець, миргородка, миргородці.
Миронівка — мироновець, миронівка, миронівці, миронівчанин, миронівчанка,
миронівчани.
Моршин — моршинець, моршинка, моршинці.
Мукачеве — мукачевець, мукачівець, мукачівка, мукачівці.
Надвірна — надвірнянець, надвірнянка, надвірнянці.
Немирів — немировець, немирівець, немирівка, немирівці; немирівчанин,
немирівчанка, немирівчани.
Новгород-Сіверський — новгород-сіверець, новгород-сіверка, новгород-сіверці.
Новий Світ — новосвітинець, новосвітинка, новосвітинці.
Новоград-Волинський — новоград-волинець, новоград-волинка, новоград-волинці.
Обухів — обуховець, обухівець, обухівка, обухівці; обухівчанин, обухівчанка,
обухівчани.
Овруч — овручанин, овручанка, овручани.
Одеса — одесит, одеситка, одесити.
Олександрівка — олександрівець, олександрівка, ол ександрівці.
Олександрія — олександрієць, олександрійка, олександрійці.
Остер — остерчанин, остерчанка, остерчани; остерець, остерка, остерці.
Охтирка — охтирець, охтирка, охтирці; охтирчанин, охтирчанка, охтирчани.
Очаків — очаківець, очаковець, очаківка, очаківці.
Перемишль — перемишлянин, перемишлянка, пере-мишляни.
Переяслав-Хмельницький — переяслав-хмельничанин, переяслав-хмельничанка,
переяслав-хмельничани.
Пирятин — пирятинець, пирятинка, пирятинці.
Полтава — полтавець, полтавка, полтавці; полтавчанин, полтавчанка, полтавчани.
Поляна — полянець, полянка, полянці; полянин, полянка, поляни.
Почаїв — почаєвець, почаївець, почаївка, почаївці.
380
Прилуки — прилучець, прилучка, прилучці; прилуча-нин, прилучанка, прилучани.
Путивль — путивлянин, путивлянка, путивляни (путивлянці).
Рава-Руська — рава-русець, рава-руска, рава-русці.
Радомишль — радомишлянин, радомишлянка, радомишляни (радомишлянці).
Рахів — рахівчанин, рахівчанка, рахівчани.
Рівне — рівненець, рівненка, рівненці; рівняний, рівнянка, рівняни.
Рогатин — рогатинець, рогатинка, рогатинці.
Саки — сакчанин, сакчанка, сакчани.
Самбір — самбірець, самбірка, самбірці; самбірчанин, самбірчанка, самбірчани.
Свалява — свалявець, свалявка, свалявці; свалявчанин,свалявчанка, свалявчани.
Севастополь — севастополець, севастополька, севастопольці.
Сєверодонецьк — сєверодончанин, сєверодончанка, сєверодончани.
Сімферополь — сімферополець, сімферополька, сімферопольці.
Скадовськ — скадовчанин, скадовчанка, скадовчани.
Сквира — сквирець, сквирка, сквирці; сквирянин, сквирянка, сквиряни.
Сколе — сколовець, сколівка, сколівці.
Славутич — славутичанин, славутичанка, славутичани.
Старий Самбір — старосамборець, старосамбірка, старосамбірці;
старосамбірчанин, старосамбірчанка, старосамбірчани.
Суми — сумчанин, сумчанка, сумчани.
Тальне — тальновець, тальнівка, тальнівці; тальнянин, тальнянка, тальняни.
Тернопіль — тернопілець, тернопілька, тернопільці; тернопільчанин,
тернопільчанка, тернопільчани.
Трускавець — трускавчанин, трускавчанка, трускавчани.
Тульчин — тульчинець, тульчинка, тульчинці.
Ужгород — ужгородець, ужгородка, ужгородці.
Українка — українчанин, українчанка, українчани.ш
Умань — уманець, уманка, уманці; уманчанин, уманчанка, уманчани.
Фастів — фастовець, фастівка, фастівці.
Феодосія — феодосієць, феодосійка, феодосійці.
Харків — харків'янин, харків'янка, харків'яни.
Херсон — херсонець, херсонка, херсонці.
Хуст — хустянин, хустянка, хустяни.
Цюрупинськ — цюрупинець, цюрупинка, цюрупинці; цюрупинчанин,
цюрупинчанка, цюрупинчани.
Черкаси — черкасець, черкаска, черкасці; черкащанин, черкащанка, черкащани.
Чернігів — чернігівець, чернігівка, чернігівці; чернігівчанин, чернігівчанка,
чернігівчани.
Чигирин — чигиринець, чигиринка, чигиринці.
Чоп — чоплянин, чоплянка, чопляни.
Чорнобиль — чорнобилець, чорнобилька, чорнобильці.
Чуднів — чуднівчанин, чуднівчанка, чуднівчани.
Шахтарськ — шахтарець, шахтарка, шахтарці; шахтарчанин, шахтарчанка,
шахтарчани.
Шпола — шполянець, шполянка, шполянці; шполянин, шполянка, шполяни.
381
Яготин — яготинець, яготинка, яготинці.
Ялта — ялтинець, ялтинка, ялтинці.
Ямпіль — ямполець, ямпілька, ямпільці; ямпільчанин, ямпільчанка, ямпільчани.
Яремча — яремчанин, яремчанка, яремчани.

382
 ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

1. Культура фахового мовлення.

2. Державотворча роль мови. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування.
Функції мови. Стилі і типи мовлення.
3. Літературна мова. Мовна норма. Види норм
4. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.
5. Мова і професія.
6. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.
7. Мова і думка. Види, форми, прийоми розумової діяльності.
8. Основні закони риторики.
9. Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання.
10.Основні види ділового спілкування: публічний виступ, ділова бесіда,
службова нарада та переговори.
11. Основні правила ділового спілкування.
12. Мовленнєвий етикет.
13. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів,
прийомів та по телефону.
14. Терміни і термінологія.
15. Лексика за сферою вживання.
16. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної.
17. Типи термінологічних словників (відповідно до фаху).
18. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми.
19. Багатозначні слова і контексти. Синонімічний вибір слова.
20. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.
21. Орфографічні норми сучасної української літературної мови.
22. Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти
норм
23. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови
24. Документ – основний вид ділового мовлення. Загальні вимоги до
складання документів.
25. Види документів та їх класифікація.
26. Правила оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.
27. Реквізити документів та вимоги до їх написання.
28. Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, накази
щодо особового складу, резюме, заява.
29. Довідково-інформаційні документи.
30. Види службових листів Ділове листування. Вимоги до офіційного
листування. Етикет ділового листування.
31. Телеграма. Факс.
32. Оформлення довідково-інформаційних документів: оголошення,
запрошення, доповідні і пояснювальні записки, виробничі звіти. Виробничі
протоколи. Витяг з протоколу.
33. Особливості складання розпорядчих та організаційних документів
34. Укладання фахових документів (відповідно до напряму підготовки)
383
 ОРІЄНТОВНА ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

1. Українська мова на лінгвістичній карті світу.

2. Етапи становлення і розвитку української мови.
3. Національно-психологічні особливості та традиції ділової комуні-
кації.
4. Культура і тактика ведення ділових переговорів.
5. Стандартні вислови як явище писемного ділового мовлення.
6. Типологія логічних помилок та способи їх уникнення в діловій
мові.
7. Сучасні етикетні мовні формули звертання у професійному спіл-
куванні.
8. Національно-мовні особливості слів-звертань у європейських на-
родів.
9. Мислителі давнього світу про мистецтво усного публічного
мовлення.
10. Стиль сучасного ділового листування.
11. Види усного ділового спілкування.
12. Мистецтво говорити ( за працями Іржі Томана, Ольги Корніяки).
13. «Слова — теж вчинки» (А. Франс).
14. Культура ведення ділових дискусій.
15. Невербальні засоби ділової комунікації.
16. Соціально-психологічні чинники ділового діалогу.
17. Займенник у сфері ділового етикетного мовлення.
18. Вживання «по батькові»: традиції та сучасний етикет взаємин.
19. Телефонний мовний етикет.

20. Інтонаційні засоби виразності усного ділового мовлення.

21. Прийменник по в діловому мовленні

384
 СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Основна
1. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови:
Навч. посіб. – К.: Артек, 1999.
2. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери:
Навчальний посібник – К.: А.С.К., 2003. – 400 с.
3. Зубков М.Г. Мова ділових паперів. – Харків: Торсінг, 2001. – 384 с.
4. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення:
професійне й непрофесійне спілкування – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. –
480 с.
5. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / за ред.
Н.Д.Бабич. – Чернівці: Книги ХХІ, 2005. –572 с.
6. Мацюк З.О. Станкевич Н.І. Українська мова професійного
спілкування – К.: Каравела, 2005.
7. Мацько Л.І. Кравець Л.В. Культура українського фахового
мовлення Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с.;
8. Панько Т.І., Кочан Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське
термінознавство – Львів: Вид-во «Світ», 1994. – 214 с.
9. Токарська А.С., Кочан І.М. Українська мова фахового спрямування
для юристів – К. : Знання, 2008. – 413 с.
10. Український правопис / НАН України, Інститут мовознавства імені
О.О.Потебні; Інститут української мови – стереотип. вид. – К.: Наукова думка,
2003. – 240 с.
11. Унівесальний довідник-практикум з ділових паперів/ за ред. Л.
О.Пустовіт – К.: Довіра, 2000 – 1017 с.
12. Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців:
Навчальний посібник. – К.: Арій, 2008. – 424 с.
13. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: модульний курс. – К.,
2008 – 448 с.
14. Шевчук С.В., Кабиш О.О. Практикум з українського ділового
мовлення: Навчальний посібник. – К.: Арій, 2008. – 160 с.

Додаткова
1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.:
Видавничий центр «Академія», 2004. – 344 с.
2. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української
мови: Підручник. – К.: Вища школа, 2003. – 462 с.
3. Лобода В.В., Скуратівський Л.П. Українська мова в таблицях:
Довідник. – К.: Вища школа, 1993. – 239 с.

385
 4. Методичні рекомендації для слухачів дистанційного курсу
навчальної дисципліни «Ділова українська мова у державному управлінні» /
Укладачі: Плотницька І.М., Калашнікова С.А., Манако А.Ф. – К.: Міленіум,
2003. – 58 с.
5. Мозговий В.І., Семенова Л.П., Лазарева Л.К. Ділова мова у
таблицях. – Донецьк: РВ ДонНТУ, 2003. – 106 с.
6. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навчальний
посібник. – К.: Знання, 2006. –291 с.
7. Посібник з теорії і практики ділової української мови / Укладач:
Антонюк Т.М. – Чернівці: 2000. – 57 с.
8. Шевелєва Л.А. Український правопис у таблицях: Правила,
винятки, приклади, коментарі / за ред. проф.. А.О. Свашенко. – Харків: Світ
дитинства, 1996. – 56 с.
9. Шевчук С.В. Службове листування. Довідник. – К.: ЛІТЕРА, 1999.
10. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта,
2008 –254с.

Словники
1. Великий зведений орфографічний словник сучасної української
лексики. / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 896
с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови. / Уклад. і
голов. ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. – 1736 с.
3. Головащук І.С. Російсько-український словник сталих
словосполучень. – К., 2001.
4. Головащук І.С. Українське літературне слововживання: Словник-
довідник. – К., 1995.
5. Гринчишин Д.Г. та ін. Словник-довідник з культури української мови.
– Львів: Фенікс, 1996.
6. Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української
мови. – К., 1986. 2-ге вид., перероб. і доп. – К., 2000.
7. Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронiмiв української
мови. – К.: Рад. шк., 1986. – 222 с.
8. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Femina,
1995.
9. Івченко А. Тлумачний словник української мови. – Харків: Фоліо,
2001.
10.Новий російсько-український словник-довідник: Близько 65тис. слів /
С.Я. Єрмоленко, В.І. Єрмоленко, К.В. Ленець, Л.О. Пустовіт. – К.: Довіра, 1996.
– 797 с.
11.Пустовіт Й.О. та ін. Словник іншомовних слів. – К.: Довіра, 2000. –
635 с.
12.Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні
науки. – К.: Наук, думка, 1994.

386
 13.Словник синонімів української мови: У 2-х томах / Редкол. А.А.
Бурячок та ін. – К.: Наукова думка, 2000.
14.Словник фразеологізмів української мови / Уклад.: В.М. Білоноженко
та ін. – К.: Наукова думка, 2003. – 1104 с. – (Словники України).
15.Шевчук С.В. Російсько-український словник ділового мовлення =
Русско-украинский словарь деловой речи. К.: Вища школа, 2008. – 487 с.

387