1.

  Розпад держави Александра Македонського. Утворення елліністичних держав.

Відразу ж після смерті Александра македонські полководці (діадохи) прийнялися ділити землі,
що входили до створеної ним держави. У 301 р. до н.е. на місці імперії Александра утворилися царства: 

Царство Царство Селевка Царство Царство Царство

Птолемея Деметрія Кассандра Лісіхама
Поліокрета

Єгипет, Південна частина Кілікія, Македонія Фракія,

Кіренаїка, Малої Азії, Північна Сирія, Кіпр Пергам
Південна Сирія Вавилонія, Парфія, Бактрія,
Персида, Західна Гердосія
Робота з картою
Розпад імперії Александра Македонського. Утворення елліністичних держав.
Діти показують царство та приналежні йому території.
Правителі цих держав, прагнучи зберегти зв'язки з рідною культурою, оточували себе
атмосферою рідної вітчизни. При їхніх палацах знаходили теплий прийом грецькі скульптори, поети,
філософи. Майстерних ремісників з Еллади також радо приймали на землях нових держав. Ці процеси
сприяли просуванню на схід культури Еллади, де вона поєднувалася зі східною. Духовні надбання обох
великих цивілізацій настільки глибоко проникли одне в одне, що виникла нова культура.
Еллінізм – період в історії країн Східного Середземномор’я з 323 до 30 до н.е. У цей час у
результаті боротьби між діадохами на місці держави Александра Македонського виникло кілька
незалежних держав, політичний устрій яких поєднував елементи східних монархій з особливостями
грецьких полісів. Культура еллінізму поєднувала традиції грецької та місцевих східних культур.
Найбільшим за територією серед нових держав було царство Селевкидів, зі столицею у місті
Антіохія. Держава Селевкидів об'єднувала багато народів і племен. Територією царства проліг «Великий
шовковий шлях». Значний розвиток торгівлі сприяв збагаченню та економічному піднесенню держави.
Проте зберегти таку велику територію Селевкиди не змогли. Країна невпинно зменшувалась у розмірах,
поки не досягла меж сучасної Сирії.
Наймогутнішою серед елліністичних держав був Єгипет зі столицею у місті Александрія.
Правила державою династія Птолемеїв. Єгипет став основним виробником хліба серед країн
Середземномор'я, а столиця держави — найбільшим культурним центром та торговим портом. За
входом в Александрійську бухту велося спостереження з величезного маяка, розташованого на острові
Фарос. Греки називали його одним із чудес світу. Поруч із гаванню знаходився царський палац.

І група Розвиток торгівні

Найхарактернішою рисою економічного розвитку елліністичного суспільства було зростання
торгівлі. Виникли нові великі торгові і ремісничі центри — Александрія у Єгипті, Антіохія на Оронті,
Селевкія на Тигрі, ремісниче виробництво яких значною мірою було орієнтовано на зовнішній ринок. У
приморських районах Малої Азії та Сирії створювалися нові поліси, які були і стратегічними пунктами,
і адміністративними та економічними центрами. Встановилися регулярні морські зв'язки між Єгиптом,
Сирією, Малою Азією, Грецією та Македонією. Були налагоджені торгові шляхи до Червоного моря,
Персидської затоки і далі до Індії. Встановилися торгові зв'язки Єгипту із Причорномор'ям, Карфагену і
Римом. Розширилися грошовий обіг та грошові операції, чому сприяла перекарбування у монету
дорогоцінних металів, що зберігалися в скарбницях перських царів та храмів.
 
ІІ група Політичний розвиток
Півстолітній період боротьби між діадохами був по суті періодом становлення нового
елліністичного суспільства зі складною структурою і новим типом держави. Нові елліністичні
монархії поєднували в собі елементи східної деспотії з елементами полісного ладу. Характерні для
полісів земельні відносини — приватна власність громадян і власність міста — ускладнювалися
тим, що до міст приписувалися сільські території. Населення цих територій не ставало громадянами
міста, але продовжувало володіти своїми ділянками, сплачуючи податки містам або приватним особам,
які отримали ці землі від царя, а потім приписали їх до міста. На території, не приписаних до міст, вся
земля вважалася царською. За даними єгипетських папірусів, вона ділилася на дві категорії: власне
царську і «поступлені землі», тобто передані царем у дар своїм наближеним, а також невеликі ділянки,
надані воїнам царя, клерухам, —клерухії. На цих землях могли знаходитися також місцеві села, жителі
яких продовжували володіти своїми спадковими наділами, сплачуючи податки.

ІІІ група Соціальний склад населення

Складність земельних відносин зумовила багатошаровість соціальної структури елліністичних
держав. Царський двір з його придворними, вища військова та цивільна адміністрація, найзаможніші
городяни та вищі жрерці складали верхні шари. Численнішим був середній шар торговці та ремісники,
персонал царської адміністрації, відкупники, клерухи та катеки, місцеві жерці, вчителі, лікарі та ін. До
нижчих верств належало незаможне місцеве населення (лаой): залежні або напівзалежні хлібороби, що
обробляли землю царя, знаті, міст, працівники царських майстерень. Вони вважалися особисто
вільними, але були прикріплені до місця свого проживання, до тієї чи іншої майстерні або професії.
Нижче за їх на соціальній сходах стояли раби.

. Розвиток науки
Александрія зажила слави найбільшого наукового центру елліністичного світу. Тут було створено
наукову установу, яка дістала назву мусейон (музей), що в перекладі означає «житло муз». Багато
наукових відкриттів цієї доби належить александрійським ученим. При александрійському мусейоні
постала й перша в історії людства бібліотека, якою могли користуватися і городяни, і мандрівники.
Усередині бібліотеки стояли столи для читання й письма, а біля них – крісла й ложа (греки любили
читати лежачи за столом на м’яких ложах). Писали в той час або на папірусі, або на спеціально
обробленій шкірі – пергаменті (від назви міста Пергам, де вперше стали виготовляти цей матеріал для
письма). Дослідники твердять, що александрійська бібліотека налічувала понад 500 тис. рукописних
книг.
Добу еллінізму вважають добою розквіту науки. Відомими вченими були Евклід з Александрії, автор
математичної енциклопедії, та Архімед із Сиракуз – засновник кількох розділів фізики. За доби
еллінізму з’являються нові філософські школи. Засновником однієї з них був філософ Зенон з острова
Кіпр. Він проповідував життєву активність, закликав дбати про суспільне благо. Свою школу мав також
Діоген. Філософи тієї доби зосереджували увагу на окремій людині та її проблемах. Так, філософ Епікур
своє завдання вбачав у звільненні людини від страху перед смертю й долею. Він заперечував втручання
богів у життя природи та людини.

. Архітектура та скульптура доби еллінізму

Архітектура та скульптура розквітли в усьому елліністичному світі. Небачених масштабів досягло
містобудування. В архітектурі найбільше уваги приділяли будівництву театрів, гімнасій, палаців
правителів. Найяскравіша риса архітектури еллінізму – прагнення до грандіозності.
Пам’яткою культури еллінізму є одне із семи див світу – Колос Родоський – 37-метрова бронзова
статуя бога Геліоса на Родосі.
За доби еллінізму з’являються скульптурні портрети, які передавали індивідуальні риси, статуї старих і
дітей. Прикладом таких творів є портрет Александра Македонського роботи Лісіппа, статуя хлопчика з
гусаком скульптора Боефа. Скульптори доби еллінізму навчилися втілювати душевні переживання
людей. Про це свідчить скульптурна група «Лаокоон та його сини» роботи родоських скульпторів.
Лаокоон у грецькій міфології – жрець Аполлона в Трої. Під час Троянської війни цей звитяжець
застерігав троянців не заносити в місто дерев’яного коня. Переймаючись, що троянці прислухаються до
Лаокоона, богиня Афіна наказала двом зміям задушити його разом із синами.
Багатофігурність, складність композиції, динаміка характеризують й інші елліністичні твори.
Зокрема, до нашого часу також збереглася скульптурна група «Фарнезький бик». Чудовими зразками
елліністичного мистецтва є статуї Афродіти (Венери) Милосської та Ніки Самофракійської. Довгий
час статуя Аполлона Бельведерського вважалася вершиною античного мистецтва