41. Історична хронологія як СІД.

Хронологія-сід, що вивчає системи часосвиміру та історію їх розвитку. Назва її

походить від грецьких слів "хронос"-час, та "логос"-наука.Хронологію можна
поділити на декілька підрозділів : - астрономічна(математична)-вивчає і досліджує
системи взаємозв"язків рухів небесних світил задля встановлення точного
астрономічного часу, - історична-визначає дати певних історичних
дат,докуметів,досліджує різні системи виміру часу та порівнює їх із системами
сьогодення. Історична хронолгія як сід дає зв"язок з філософським осмисленням
світу та з циклом дисциплін,що досліджують рух світил.Елемнатрні уявлення про
час та необхідність його виміру і фіксації виникли при переході до землеробства і
твариництва,адже дані знання потрібні були при проведенні с.г. робіт Історрична
хронологія сягає своїх витоків в часи давніх цивилізацій- Єгипту та
Вавилону.Проте сліди перших календарних систем сягають палеоліту.Згодом
дисципліна досягнула високого розвитку у Давній Греції та Римі,а також в
середньовіччя.Проте початки хронології як науки,а не сукупності практичних знань
почали з"явлитись в к.16-п.17 століття, з виходом в світ праць вченого -гуманіста
Жозефа Скалігера "Про покращення обрахунку часу"(1583) "Скарб часу",де він
розробив систему унфікікації літочислення. Історична хронологія,аналізуючи
значну кількість джерел визначає час,дату історичних подій і час виникнення
джерел, тому вона є дуже важлива у івсторчному дослідженні.
42. Виникнення і розвиток хронології як СІД.
Хронологія-сід, що вивчає системи часосвиміру та історію їх розвитку. Назва її
походить від грецьких слів "хронос"-час, та "логос"-наука Вона розділяється на дві
частини: астрономічну (математичну) та історичну (технічну ).Початок хронології як
науки прийнято відносити до кінця XVI - початку XVII ст., коли з критикою
григоріанської реформи календаря виступив видатний французький учений-
гуманіст Жозеф Скалігер. У своїх працях «Про поліпшення відліку часу» (1583),
«Скарб часів» (1606) та інших розробив систему уніфікації літочислення, що
зробила величезний вплив на подальші наукові розробки і до цих пір широко
застосовується в астрономічних і хронологічних підрахунках. Полеміка, викликана
працями Скалігера, стимулювала появу великої кількості робіт з астрономічної та
технічної хронології, що містять великий фактичний матеріал. У XVIII ст. цей
матеріал був узагальнений і доповнений у книзі французьких бенедиктинців
Дантіні і Дюрана «Мистецтво перевірки дат», останнє видання якого включало 44
томи. У XIX - початку XX ст. наукова хронологія досягла своєї вершини. До
сьогоднішнього дня не втратила свого значення робота відомого німецького
астронома і хронологія Х. Іделера «Довідник з математичної і технічної
хронології». На більш сучасній основі збудовано однойменний працю іншого
відомого німецького вченого - Ф. Гінцеля. Цінність робіт Х.-Л. Іделера і Ф. Гінцеля
для нас зростає у зв'язку з тим, що в них міститься багатий матеріал з історії
західноєвропейського відліку часу.. Велику допомогу історикам надають таблиці
зіставлення різних календарних систем.Саме у цей період проявляється інтерес
до хронології як до СІДУ цей час постають ряд питань якими повинна займатися
хронологі В Росії з кінця 30х років розпочинається викладання систематичного
курс спеціальних історичних дисциплін в Історико-архівному інституті, серед яких
важливе місце займає хронологія. Це був перший курс, у якому було
сформульовано головні питання хронології.У 1944р. було видано посібник
Л.Черепніна, присвячений російській хронології. 1950-60рр. дослідження
активізувались у зв'язку із проектами календаря, що висувала ООН. В історіографії
повоєнного періоду велика увага приділялась історії календаря в
дохристиянському періоді Київської Русі, було продовжено вивчення творчості
Кирика. Технічна сторона
хронологічних розрахунків Давньої Русі розглядаються в роботах Симонова,
головні види календарних таблиць; методи їх використання і проблеми
походження розглядаються у статті Пентковського.
43. Поняття календаря у хронології. Історія календарних систем.
Календар - це система рахунку великих проміжків часу, заснована на
астрономічних циклах - власному обертанні Землі, рух Місяця навколо нашої
планети і Землі навколо Сонця. Календар з'явився вже в найдавніших цивілізаціях.
Більше 4 тисяч років люди намагаються якось вести облік часу, створюючи різні
календарні системи й пристрої виміру часу. Календарні системи стародавнього
світу відбивали сільськогосподарські, політичні й ритуальні потреби, що характерні
для того часу. Історично першою мірою часу була зміна дня та ночі. Гомер вів
рахунок часу "по світанках", а кельти та германці рахували час на "ночі". А
вавилонські астрономи та римські понтифіки межею зміни дати вважали час
опівночі. День був першою самостійною одиницею, яка стала виділятися та
запам'ятовуватися у потоці подій. Можливо, добовий цикл став першим
астрономічним відкриттям прадавніх вчених. Створення єгипетської місячної
календарної системи відноситься до 4236 року до н.е., а єгипетський сонячний
календар було створено у 17-15 ст. до н.е. Грецька календарна система, яка
грунтувалася на Олімпійських іграх, виникла три тисячі років тому. Римський
республіканський календар брав початок від заснування Рима 753 р. до н.е. У 45
р. до н.е. з'явився юліанський календар. Календарна реформа Юлія Цезаря (100-
44 до н.е.), проведена з допомогою олександрійського вченого Созігена, вводила у
Римській імперії простий, зручний і досить точний варіант єгипетського календаря -
помилка розміром у добу накопичувалася протягом 128 років. Але Цезар
відмовився узгоджувати календар з місяцем. Юліанський календар має
чотирирічний цикл, протягом якого для узгодження календарного та істинного
сонячних років вводиться один додатковий день. Сучасний григоріанський
календар введено у 1582 році. Цей календар має період 400 років. (раз на 4 тисячі
років один з високосних р. вважати звичайним роком). "Ідеальний" календар
взагалі неможливий. Будь-яка календарна система - це компроміс між зручністю та
точністю.
43. Поняття календаря у хронології. Історія календарних систем.
Календар - це система рахунку великих проміжків часу, заснована на
астрономічних циклах - власному обертанні Землі, рух Місяця навколо нашої
планети і Землі навколо Сонця. Календар з'явився вже в найдавніших цивілізаціях.
Більше 4 тисяч років люди намагаються якось вести облік часу, створюючи різні
календарні системи й пристрої виміру часу. Календарні системи стародавнього
світу відбивали сільськогосподарські, політичні й ритуальні потреби, що характерні
для того часу. Історично першою мірою часу була зміна дня та ночі. Гомер вів
рахунок часу "по світанках", а кельти та германці рахували час на "ночі". А
вавилонські астрономи та римські понтифіки межею зміни дати вважали час
опівночі. День був першою самостійною одиницею, яка стала виділятися та
запам'ятовуватися у потоці подій. Можливо, добовий цикл став першим
астрономічним відкриттям прадавніх вчених. Створення єгипетської місячної
календарної системи відноситься до 4236 року до н.е., а єгипетський сонячний
календар було створено у 17-15 ст. до н.е. Грецька календарна система, яка
грунтувалася на Олімпійських іграх, виникла три тисячі років тому. Римський
республіканський календар брав початок від заснування Рима 753 р. до н.е. У 45
р. до н.е. з'явився юліанський календар. Календарна реформа Юлія Цезаря (100-
44 до н.е.), проведена з допомогою олександрійського вченого Созігена, вводила у
Римській імперії простий, зручний і досить точний варіант єгипетського календаря -
помилка розміром у добу накопичувалася протягом 128 років. Але Цезар
відмовився узгоджувати календар з місяцем. Юліанський календар має
чотирирічний цикл, протягом якого для узгодження календарного та істинного
сонячних років вводиться один додатковий день. Сучасний григоріанський
календар введено у 1582 році. Цей календар має період 400 років. (раз на 4 тисячі
років один з високосних р. вважати звичайним роком). "Ідеальний" календар
взагалі неможливий. Будь-яка календарна система - це компроміс між зручністю та
точністю.
44. Поняття часу та формування перших календарних систем.
Місячний, місячно-сонячний та сонячний календарі (Стародавній
Єгипет, Вавілон, антична Греція).
Час - це найважливіший і непоправний ресурс будь-якої людини. Більше 4 тисяч
років люди намагаються якось вести облік часу, створюючи різні календарні
системи й пристрої виміру часу. Календарні системи стародавнього світу
відбивали сільськогосподарські, політичні й ритуальні потреби, що характерні для
того часу. Астрономічні спостереження для встановлення зимового та літнього
сонцестояння вироблялися ще 4000 років тому, тому не дивно, що перші
календарі використовували астрономічні явища для фіксації періодів часу. У 14-
ому сторіччі до Різдва Христова в Китаї була визначена тривалість сонячного року
- 365,25 днів, а місячний місяць - 29,5 днів.Сонячно-місячний календар діяв на
близькому сході (за винятком Єгипту) і в Греції, починаючи з 3-го тисячоріччя до
нашої ери. Ранні календарі використовували або 13 місячних місяців по 28 днів
або 12 місяців з довжиною, що чергується 29 і 30 днів. Давньоєгипетський
календар мав 12 30-ти денних місячних місяців, але був прив'язаний до сезонної
появи зірки Сиріус. Для того щоб примирити цей календар із сонячним роком, був
винайдений цивільний календар, у якому додано 5 днів, що доводять тривалість
року до 365 днів. Однак згодом було замічено, що цивільний рік приблизно на одну
чверть дня коротше, ніж сонячний рік. Обрана тривалість року забезпечувала
повний збіг із сонячним роком раз за 1460 років. Цей період називається циклом
Сотиса (sothic). Древні єгиптяни встановили тривалість сонячного року, що
дорівнює 365,25 дням, що з точністю до 11 хвилин збігається з результатами
сучасних обчислень. В 432 році до різдва Христова, приблизно через сторіччя
після китайців грецький астроном Метон обчислив, що 110 місячних місяців по 29
днів і 125 місячних місяців по 30 днів відповідають 6940 сонячним дням, що лише
небагато перевищує 19 років. 19-літній цикл, названий циклом Метона, установив
тривалість місячного місяця рівної 29,532 сонячних днів, що с точністю до 2 хвилин
збігається результатами сучасних вимірів. Єгипетський календар був найдавнішим
сонячним календарем, а Вавилон можна вважати батьківщиною першого
місячного календаря. Його створено в середині третього тисячоліття до нашої ери
у Шумері. Вавилонський цар Хаммурапі (1792—1750 роки до нашої ери) об'єднав
під своєю владою території Дворіччя з містами-державами Урук, Кіш, Ур, Лагаш і
ін.За часів царювання Хаммурапі календар міста Ур став офіційним календарем
Вавилонії. Спочатку він був місячним і рік у ньому складався з 12 місяців по 29 і 30
днів у кожному. Місяці називались: Нісану, Айру, Сівану, Дуузу, Абу, Улулу,
Ташріту, Арахсамну, Кісліву, Тхабіту, Шабатху і Адар. Першим місяцем року був
Нісану, який відповідав приблизно періоду з 22 березня по 22 квітня. Дрібнішою
одиницею вимірювання часу був семиденний тиждень, запозичений у шумерів. У
стародавньому Римі використовувався місячний календар. Юлій Цезар запросив
олександрійського астронома Сосигенса, що розробив календар (який пізніше став
називатися юліанським), прийнятий в 46 році до Різдва Христова. Календар містив
365 днів у році з додаванням одного дня кожні 4 роки (високосний рік). Однак
перші 36 років помилково додатковий день додавався кожні 3 роки. У результаті
набігло зайвих три дні, які довелося компенсувати аж до 8 року нашої ери.
45. Точка відліку календаря. Поняття ери.
Людство не може обходитися без хронологічних рамок , без визначеної ери -
ситеми відліку (літочислення ). Саме тому в минулому більшість поселень
записувало свою історію та датувало певні події , створюючи свою власну
календарну систему і свою еру . Це як локалізація суспільства з певною
початковою точкою . В одних місцях , відлік часу міг вестися від якоїсь реальної
події (прихід до влади певного правителя - в Римі відлік часу вівся від правління
консулів, в Афінах по архонтах, від хронологічних рамок якоїсь війни , чи навіть
паводку та землетрусу ) так і від події вигаданої , міфічної , часто пов'язаної з
релігійними уявленнями людей (Єгипет - від народження божеств ). Тому
виділяють два типи ер : ті для яких точкою відліку була реальна історична подія чи
персона , та ті , які використовували міфічні події чи уявлення . Під терміном "ера"
розуміється вся кількість років в тій чи іншій системі літочислення . Є два
визначення терміну "ера" - з латинської (aera)- окреме число і друге пояснення ,що
це перші літери лат. фрази "AbexordioregniAugusti' (Від початку царювання
Августа), так як колись в Александрії існував відлік часу від царювання римського
імператора Августа . Існує декількасот різних календарних систем . Найдревнішою
історичною ерою є ера Набанассара ,яку використовував Клавдій Птолемей при
написанні "Канона царів" - через що вона стала загальновідомою та вживаною у
тогочасному суспільстві . На реальній історичній події заснована ера Діоклетіана
(царювання греко-римського імператора Діоклетіана -

29.08.284р.н.е.) Найвідомішою ерою була ера "від заснування Риму" 21.04.753р до

н.е. , яка вона базується на легендах .Християнство використовує "світову еру",
вичисляючи створення світу на основі біблійних даних (Біблії). Найвідомішими є 3
"світові ери" створення світу: Александрійська в Греції (5501 р. до н.е. ),
Антіохійська , яку підтримували антіохійські патріархи (5969 р. до н.е.) та
Візантійська (5508 р. до н.е.). Також поширеною була ера Скалігера , відома під
назвою юліанського періоду , яку ввів французький учений Жозеф Скалігер ,в
трактаті "Нова праця про покращення обрахунку часу ". В цій ері Скалігер
запропонував вести хронологічний рахунок часу в так званих днях юліанського
періоду , при чому за початок бралася дата 1 січня 4713р. до н.е. Сьогодні ми
використовуємо еру - від Різдва Христового , яку запропонував римський монах
Діонісій Малий в 525 р. н.е. , який також вичилив пасхалії на багацько років вперід .
Дата народження Христа була вичислена умовно ,без наукового обгрунтування ,
що навіть духовні особи визнали її помилковість , адже в джерелах не
повідомляється точної дати народження Христа . Ера Діонісія поширилася на
Заході в VI ст , і прийняття її було зв'язано в першу чергу з необхідністю
використання його пасхальних таблиць , та бажанням об'днати християн . До XIX
ст. її прийняли у всіх християнських країнах , і стала абсолютною шкалою для
фіксування історичних подій . Ера може починатися від певної історичної події на
певній території , так до прикладу : "ера олімпіад"(1 липня 776р до н.е.),
мусульманська ера хіджра (16 липня 622р.н.е. по стар.ст.), та ера календаря
французької революції (22 вересня 1792р. н.е за новим ст.) На Україні , в
основному, поширеними були дві ери : "від створення світу" та "від Різдва
Христового" . В Росії , і заодно в Україні , християнське літочислення було введено
в 1699р. указом Петра I , для певного узгодження з європейськими народами , які
використовували це літочлення . І після 31 грудня 7208 року від "створення світу"
почали рахувати 1700 роком від "різдва Христового" . Проте одним із недоліків
християнського літочилення є досить недавня точка відліку . В її хронологічні
рамки не входять багато держав Древнього Сходу. Лиш в XVIII ст. англійські вчені
почали використовувати в роках приставку "до різдва Христового"(a.D - ante Deum)
- цей спосіб вирахування дати називають історичним чи хронологічним відліком , в
якому 1-му року н.е. передує 1-й рік до н.е. В 1740р. Французький астроном Жак
Кассіні запропонував астрономічний відлік років , де вводився термін - нульовий
рік . В підрахунку років від визначеної ери , важлива не реальність
першопочаткової події , а важливо взнати який відрізок часу відділяє нас від
"першого дня" , який ми приймаємо за вихідний момент ери . (Саме тому
хронологічна періодизація , та знання ер , їх точок відліку є важливим фактором у
вивченні певної історичної події , адже дає нам змогу встановити точну дату .)
46. Розвиток системи обліку часу на українських землях.
Український річний календар з давнини поділявся на чотири пори року. Задовго до
впровадження християнства і офіційних назв місяців у наших пращурів уже
існувала чітка структура з дванадцяти місяців. Наявність таких систематизованих
календарів підтверджують археологічні знахідки. Так, оригінальний календар, що
був витиснений на керамічному глеку IV ст. н. е., було знайдено у 1899 р. поблизу
с. Ромашки, що на Київщині. Початок відліку на календарі дано з весни. Календар
завжди був пісно пов'язаний з релігією. Як і всі давні народи світу, хлібороби-
українці поклонялися небу, сонцю, місяцю, зорям. За небесними світилами вони
звіряли і прогнозували свій календар.З прийняттям християнства на Київську Русь
перейшла форма церковних календарів - місяцесловів (menologium). Перші такі
місяцеслови з'явилися на християнському Сході ще в VI ст.. Укріплюючись в тій чи
іншій країні на місці дохристиянських вірувань, християнська церква пропагувала і
свій місяцеслов. Він додавався в обов'язковому порядку до євангелій, апостолів,
требників та інших церковнобогослужбових книг. Як ми знаємо, християнство
принесло офіційні (латинські) назви місяців. Але поряд з цими назвами часто
вживалися і давньоукраїнські.

Починаючи з ХIV ст., в Україні поуряд з ерою від створення світу використовують
літочислення від Різдва Христового.

Григоріанський календар , як точніший з астрономічного погляду, впроваджено від

14 лютого 1918року.

алендар завжди був пісно пов'язаний з релігією. Багатовікову історію мають

календарі сх. Слов'ян .У них був свій календар уже в час так званої Черняхівської
к-ри ІІ-ІVст. Нашої ери. Під час ареол. Розкопок у с.Лепесівка Волинської обл.,що
вела М.А.Тиханова , знайдено вівтар святилища ,викладений з осколків великих
глиняних чаш. На всьому широкому вінчику-орнамент з 12 прямокутних рамок з
різними малюнками,які є символами 12 місяців. А на березі р.Прут арх.
Г.Б.Федоров знайшов біля с. Малоешті старовинний глечик з неритмічним
орнаментом. На цьому глечику зображено 7 дерев ,а по середині з них 3
особливих знаки(молоде деревце день Ярила , та два косих хрести-свято соня та
небесної вологи) і знак, який нагадує стрілу - день бога громовика. 1899р в с.
Ромашки Київської губернії в результаті арх.. розкопок знайдено глиняний глечик
ІV ст. Нашої ери. На ньому розташовані малюнки двома горизонтальними
поясами,які доповнюють один одного(12 місяців). Цей глечик був аграрно-магічним
календарем наших предків - полян і виконував подвійну функцію:визначав,по-
перше,послідовність язичницьких свят і, строки сільськогосподарського календаря.
У Русь разом прийшов з Візантії вересневий стиль. Однак ще протягом декількох
століть після прийняття християнства тут і далі початок року відзначали навесні
тобто користувалися березневим стилем, загалом - константинопольською
ерою,яка називалася ще давньоруською. З того часу Новий рік починався з 1
березня ,а з 1492р.-з 1 вересня. У 1582р-тільки з 1 вересня. Назви місяців
походять від сил природи. У ХIV ст. значна частина території Київської Русі
увійшла до складу Литовсько-Руської, пізніше Польської держави. В останній з
1364 р запровадили відзначати поч. року з 1 січня,а літочислення вести від Різдва
Христового. Тому,починаючи з ХIV ст., в Україні поуряд з ерою від створення світу
використовують літочислення від Різдва Христового. Ось,напр. що записано у
Південноруському літописі:»Року 1432 Федор княжа Острожское, муж великой
діяльности... добил Смотрич». Крім того, незабаром після григоріанської реформи
1582р. документи «Литовської Метрики» датуються за новим стилем. Роками від
народження Христа датовані також козацькі, гетьманські і полковницькі універсали
ХVI-XVIIIст. Місяці тут подавали за їхніми римськими назвами(генвар, апріль, май
та ін.), які прийшли на Русь разом з християнством. Як виявилося, у Х-ХVI ст.
літописці користувалися першим або другим способом нумерації років(березневим
або ультра березневим) без будь-якої системи. Напр.,у Лаврентієвському літописі
з загальної кількості 165 статей, до датованих 1110-1304рр., березневим роком
позначено 101 статтю,ультра березневим - 60. У 7208 році від «створення світу»
Петро І указом від 15 грудня 1699 року від Різдва Христова проголосив Новий рік з
1 січня 1700 року за юліанським стилем, який став діючим і на Україні. Після
Жовтневої революції,яка відокремила церкву від держави, питання про Реформу
календаря було розв'язано. Григоріанський календар , як точніший з
астрономічного

погляду, впроваджено від 14 лютого 1918року.Тоді різниця між сонячним роком і

юліанським календарем становила 13 днів.
47. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна.
Філігранологія - це спеціальна історична дисципліна, предметом вивчення якої є
папір ( історія паперових млинів, фабрик, їх власників, техніка виробництва
паперу, формування історичних видів паперу. Головне завдання філігранології -
відпрацювання методів датування документів за допомогою водяних знаків
( філіграней) . Зародження філігранологічних методів дослідження відносяться до
перш. Пол.. 18 ст. , коли Дж. Люїс почав по водяних знаках виявляти книги
англійського першодрукаря В. Кекстона ( у 1737 опублікував малюнки цих
філіграней) У 1824 р. виходить посібник по філігранях І. Лаптєва , пізніше
зявляються публікації Строєва і Калайдовича. Як самостійна дисципліна
філігранологія сформувалася вкінці 19-20 ст. з появою праць Ш. Бріке, Лихачова ,
Хівуда. Набутки філігранології є також цінними для геральдики. В Україні розвиток
філігранології у ХХ ст. завдячує науковим роботам О.Я.Мацюка, Я.Дашкевича та
Каманін і Вітвицька. УАН - альбоми з філігранями. В СРСР не була поширеною,
тому що вимагала багато праці. Лише 3 вчені у цій області : Кляйчавікус, Хлєбніков
і Мацюк. Саме Мацюк працював у Львові і зробив великий вклад : аналіз актових
книг, дослідження ідентичної якості паперу, ідентифікація ідентичності знаків.
Досліджував топоніми, що мали щось до історії паперу. Також на основі вивчення
паперу можна ідентифікувати чи є фальсифікатом сам документ. Дослідження
філіграней почалося в Зх. Європі в 18 ст., в Росії — в 40-х рр. 19 ст. (М. П. Лихачов
та ін.), на Україні — в 70-х рр. 19 ст. Как самостоятельная дисциплина
филигранология оформилась только на рубеже 19 — 20 веков