Структура середньовічного наукового (точніше, переднаукового та

напівнаукового) знання включає чотири основні напрями:

1) фізико-космологічний, ядром якого є вчення про рух. На основі

натурфілософії Аристотеля воно об’єднує масив фізичних, астрономічних та
математичних знань, що послужили ґрунтом для розвитку математичної фізики
Нового часу;

2) вчення про світло: оптика у вузькому значенні слова є частиною загальної

доктрини - "метафізики світла", в рамках якої будується модель Всесвіту, що
відповідає принципам неоплатонізму;

3) вчення про живе, що розумілося як наука про душу, що розглядається як

принцип і джерело і рослинного, і тваринного, і розумного життя;

4) астролого-медичні знання, до яких у певному відношенні примикають

вчення про мінерали та алхімія.

Уже в першій половині XIII ст. в Європі з'являється провісник

експериментальної науки – Роджер Бекон (1214- 1292).

Зародження експериментального методу дослідження природних явищ та

процесів Р. Бекона

Основи експериментальної фізики, в тому числі й оптики, заклав Роджер Бекон:

«Експериментальна наука – цариця світоглядних наук, вона має три важливі
переваги. По-перше, вона випробовує і перевіряє висновки інших наук. По-
друге, в поняттях, якими користуються інші науки, вона відкриває великі
результати, до яких ті науки не здатні прийти. По-третє, вона досліджує
таємниці природи власними силами»

Його заслугами вважають багато відкриттів, включаючи відкриття

збільшувальних лінз. У своїх працях він висунув низку цікавих ідей про
літальні апарати, підйомні крани, про способи добування багатьох хімічних
речовин, у тому числі пороху.

Роджер Бекон досяг особливо помітних результатів у галузі геометричної

оптики, продовживши оптичні дослідження Альгазена. Досліджуючи дію
сферичних дзеркал, він помітив, що промені, відбиті цими дзеркалами, не
збираються в одній точці, тобто відкрив явище сферичної аберації. Він багато
уваги приділив вивченню фізіології зору, виконав перші вимірювання фокусних
відстаней лінз і вперше запропонував використовувати окуляри. Цікаві праці
виконано ним з дослідження запалювальної здатності дзеркал, довівши, що
найбільшу таку здатність мають параболічні дзеркала.
 Наука в епоху Відродження

Після великого застою, характерного для епохи середньовіччя, з другої

половини XV ст. починається швидкий розвиток науки і культури – епоха
Відродження. Це був найбільший прогресивний переворот з усіх, що пережило
до того людство, епоха, яка потребувала титанів науки й яка їх породила.

На зміну схоластиці прийшов новий світогляд - механічний матеріалізм, який

намагається всі явища природи пояснити за допомогою законів механіки і
звести всю багатогранність світу до механічного руху однорідних частинок
матерії. В розглядувану епоху цей механічний матеріалізм був у якійсь мірі
прогресивним явищем.

Одним з перших провісників нового світогляду, що йшов на зміну

середньовічній церковно-схоластичній ідеології, був німецький кардинал
Микола Кузанський (1401-1464). Серед його творів, які вийшли в світ лише в
1515 p., головне місце належить трактату «Учене незнання». У цьому творі
Кузанський повністю відкидає положення схоластичного світогляду про
абсолютну нерухомість Землі, про те, що Земля міститься в центрі Всесвіту і
утворює так званий «елементарний» світ, на противагу небесному,
неруйнівному світу, і про обмеженість Всесвіту. У своїх працях Кузанський
різко виступає проти схоластики в питанні про дослід як джерело пізнання.
Рекомендуючи експериментально досліджувати природу, він описує цілий ряд
дослідів, що стосуються механіки, гідростатики. Зокрема йому належать відомі
досліди з вимірюванням часу падіння різних тіл: дерева, каміння, свинцевої
кулі тощо.

Ідеї Кузанського про матеріальну єдність світу і про дослід як джерело знань,
які відіграли роль у боротьбі проти схоластики, було високо піднято і Микола
Кузанський всебічно розвинуто в працях геніального італійського мислителя і
вченого Леонардо да Вінчі.

Леонардо да Вінчі (1452-1519) різко виступив проти схоластичних псевдонаук –

алхімії, магії, астрології. Він говорив, що з усіх людських думок
найбожевільнішою є віра в чаклунство, сестру алхімії, а алхіміків він називав
брехливими тлумачами природи. Леонардо да Вінчі закликав до дослідного
вивчення природи, стверджуючи, що дослід є учителем тих, які добре писали, і
що мудрість – дочка досліду, бо тільки ґрунтуючись на досліді, можна дістати
позитивні результати в дослідженні природи. Леонардо да Вінчі зробив важливі
дослідження в галузі механіки, фізики, оптики, гідродинаміки.
Да Вінчі був близький до відкриття явища інерції і закону інерції, які
суперечили поглядам Арістотеля; зробив ряд цікавих спостережень, зокрема,
що звукові або водяні хвилі можуть поширюватись, не заважаючи одна одній –
наслідок принципу суперпозиції. Він виступив провісником нової науки і в
натурфілософських поглядах, відкидаючи протилежність між земною і
небесною матеріями. За ним Всесвіт не обмежений і Земля не перебуває в його
центрі, а є таким самим небесним тілом, як й інші світила. Тяжіння є не тільки
на Землі, а й на інших планетах. Рух Леонардо да Вінчі вважав основою всякого
прояву життя. Він висловив важливі думки про походження Землі. Леонардо да
Вінчі завжди підкреслював важливість наукової теорії для практики. Як один із
видатних інженерів-експериментаторів, він не тільки виконав велику кількість
дослідів і точних спостережень, а й на основі цього висловив нові ідеї розвитку
науки взагалі і космогонії зокрема.

Значення робіт М. Коперника «Про обертання небесних сфер».

У роботі «Про обертання небесних сфер» вчений постулював зовсім нове

розуміння місця Землі і, разом з тим, людини у Всесвіті, виступивши творцем
геліоцентричної теорії світу.
Вчення Коперника науково спростовувало міф про Землю як центр Всесвіту,
утверджувало однакову матеріальну природу небесних і земних тіл, їх
підпорядкованість єдиним законам, прокладало шлях до наукових відкриттів не
лише сонячного, а й багатьох інших світів, аж до ідеї про безкінечність Всесвіт.

М. Коперник розв’язав дві важливі задачі: він намагався показати об’єктивний

характер геліоцентризму, висунув тезу про відносність руху і, що рух Землі
носить істинний характер.

Роботи І.Кеплера з оптики і небесної механіки

Перша книга Кеплера, видана в 1597 році, вийшла під цікавою назвою
«Космографічна тайна». В ній, перебуваючи під впливом піфагорійців про
всемогутню силу чисел, Кеплер поставив завдання знайти числові відношення
між орбітами планет. Пробуючи різні комбінації чисел, він прийшов до
геометричної схеми, по якій можна було відшукувати відстані планет від
Сонця. Незважаючи на помилковість побудови цієї роботи, вона зіграла свою
роль у розвитку системи Коперника.
Багаторічна важка праця Кеплера завершилась виходом в 1609 р. книги «Нова
астрономія, або Небесна фізика з коментарями на рух планети Марс за
спостереженнями Тіхо Браге». Він в ній сформулював перші два закони про рух
планет:

1. Всі планети рухаються по еліпсах, в одному з фокусів яких перебуває Сонце.

2. Радіус-вектор, проведений від Сонця до планети, за рівні проміжки часу

описує рівні площі.

Таким чином, Кеплер уточнив систему Коперника, зокрема, що траєкторія

планет – еліпси, а не кола. Крім цього, в книзі висловлена думка про те, що
тяжіння – властивість, притаманна всім небесним тілам. В 1619 р. виходить
новий трактат Кеплера «Гармонія світу», що містив третій закон небесної
механіки: квадрати періодів обертання планет відносяться як куби великих
півосей їхніх орбіт.

Натурфілософстькі погляди Г. Галілея

Г. Галілею людство зобов'язане двома принципами механіки, що зіграли велику

роль у розвитку не тільки механіки, але й усієї фізики. Сформулювавши
принцип відносності руху для прямолінійного і рівномірного руху, закон
вільного падіння тіл, механіку їхнього руху похилою площиною (1604–1609
р.р.) і тіла, кинутого під кутом до горизонту, ідею про ізохронізм коливання
маятника (1583 р.), ідею інерції (1609 р.), Г. Галілей заклав основи класичної
механіки системи відліку, а другий принцип, пов'язаний з вільним падінням тіл,
привів його до поняття інертної та важкої маси.

Першим серйозним винаходом Г. Галілея були гідростатичні ваги для швидкого

визначення складу металевих сплавів (1586 р.); визначив питому вагу (густину)
повітря. Винайшов термоскоп, що є праобразом термометра. Висунув ідею
застосування маятника в годиннику. Проводив фізичні дослідження, присвячені
також гідростатиці, міцності матеріалів.

У 1609 р. Г. Галілей побудував свій перший телескоп з трикратним

збільшенням, а трохи пізніше – зі збільшенням у 32 рази. З їхньою допомогою
Г. Галілей здійснив ряд важливих астрономічних відкриттів.

Зародження наукових товариств та академій

1.Виявив причини незадовільного стану розвитку науки і показав хибність мети і
методу науки, протидію технічному прогресу церкви і схоластики.

2. Розділив учених того періоду на емпіриків та догматиків. На його думку

емпірики подібні до мурашок, які тягнуть до своєї мурашкової кучі всілякі
факти. Догматики подібні павуку – снують тканину із себе. Необхідно
працювати як бджола – добувати матеріал із зовнішнього світу і переробляти
його раціонально.

3. В основу нового методу в науці поклав дослід, експеримент. Наука повинна

опиратись на дослід, практику і будувати з них висоти методом індукції, тобто
від одиничного до загального.

4. Показав, що індукція недосконала без математичного аналізу, без

використання математики.

Натурфілософська концепція Р. Декарта

Декарт ввів поняття «сили» (міри) руху (кількості руху), маючи на увазі під ним
добуток «величини» тіла (маси) на абсолютне значення його швидкості,
сформулював закон збереження руху (кількості руху), проте тлумачив його
неправильно, не враховуючи, що кількість руху є векторною величиною (1664
р.). Досліджував закони удару, вперше чітко сформулював закон інерції (1644
р.). Висловив припущення, що атмосферний тиск із збільшенням висоти
зменшується.

У 1637 р. вийшла у світ «Діоптрики», де містилися закони поширення,

відбивання та заломлення світла, ідея ефіру як переносника світла, пояснення
веселки. Декарт першим математично вивів закон заломлення світла
(незалежно від В. Снеліуса) на межі двох різних середовищ. Точне
формулювання цього закону дозволило вдосконалити оптичні прилади, які тоді
стали відігравати величезну роль в астрономії та навігації (а незабаром і в
мікроскопії).
 Висновки

Західноєвропейський період розвитку науки - це етап в історії фізики, який

тривав приблизно з 5 до 15 століття н.е. В цей час фізика була тісно пов’язана з
філософією, теологією, астрономією та алхімією. Основним джерелом знань
про природу були твори Аристотеля, які були перекладені та коментовані
вченими. Фізика середньовіччя мала чотири основні напрямки: фізико-
механічний, оптичний, біологічний та астрономічний. У цих напрямках було
зроблено багато важливих відкриттів.

Фізика середньовіччя поклала основу для наукової революції, яка почалася в 16

століття і привела до радикальних змін у розумінні природи.