Календарі народів Європи,

Близького та Далекого Сходу

Презентацію підготувала
Учениця 11 класу
Лупашко Анастасія
 Передумови виникнення
календаря
Щоб використовувати одиниці виміру часу (доба, місяць, рік),
людям давніх часів необхідно було їх усвідомити, потім
навчитися підраховувати. Без цього люди просто не могли
жити, спілкуватися між собою, торгувати, займатися
землеробством і т. д. Спочатку такий рахунок часу міг бути
дуже примітивним, але надалі, в міру розвитку людської
культури, зі зростанням практичних потреб людей, календарі
все більш удосконалювалися, з’явилися поняття року, місяця,
тижня. Труднощі, що виникають при розробці календаря,
обумовлені тим, що тривалість доби синодичного місяця і
тропічного року несумісні між собою. Це не дивно, тому що в
далекому минулому кожне плем’я, кожне місто, держава
створювали свої власні календарі, по-різному складаючи з діб
місяці й роки.
При цьому в одних місцях рахунок років вівся від якоїсь
реального події (наприклад, від приходу до влади того чи іншого
правителя, від спустошливої ​війни, повені або землетрусу), в
інших – від події вигаданого, міфічного, часто пов’язаного з
релігійними уявленнями людей . Початкову точку відліку тієї або
іншої ери прийнято називати її епохою. Усі свідчення про події
давно минулих днів необхідно було упорядкувати, знайти їм
відповідне місце на сторінках єдиної всесвітньої історії. Так
виникла наука хронологія (від грецьких слів «хронос» – час і
«логос» – слово, вчення), завдання якої – вивчати всі форми
і методи числення часу, зіставляти і визначати точні дати різних
історичних подій та документів, а в більш широкому плані –
дізнаватися вік знайдених при археологічних розкопках залишків
матеріальної культури, а також вік нашої планети в цілому.
Хронологія є такою науковою областю, в якій астрономія
стикається з історією.
 Історія календаря
Батьківщиною сучасного календаря є далекі береги Нілу. Давнім
єгиптянам було необхідно знати заздалегідь, коли Ніл почне
розливатись, щоб до цього часу встигнути очистити канали і
полагодити греблі. В іншому випадку води Нілу марно стікали в
море, і в посуху гинув весь урожай. Єгипетські жерці помітили,
що під час літнього сонцестояння, після найкоротшої ночі на небі
з’являється яскрава зірка Сіріус. У цей день і починався
розлив. Вони вирахували, що від однієї появи Сіріуса на небі до
наступної проходило 365 днів. Цей довгий період вони
розділили на 12 відрізків, по 30 днів у кожному. А решту 5 днів
помістили в кінець року. Так з’явився перший предок нашого
календаря. Він був простий і зручний, але незабаром жерці
помітили дивне явище: Сіріус запізнювався! Кожні 4 роки зірка
спізнювалася на добу. За календарем рік закінчувався, а зірка на
небі не з’являлася! Календар поспішав. Жерці-науковці
зрозуміли, що в їх розрахунках помилка і вирішили, що рік
дорівнює 365 дням і 6 годинах. Різниця, здавалося б, невелика,
але за чотири роки цей час сумарно дорівнює добі. Проте,
древні єгиптяни не стали переробляти календар.
Зміни прийшли набагато пізніше – в 46 році до нашої ери
римський імператор Юлій Цезар вніс правки в календар єгиптян.
У юліанському календарі (так його стали називати) довжина
місяців була неоднаковою: в одному – 30, в іншому – 31, а в
лютому і зовсім 28 днів. Саме до найкоротшого місяця раз на
чотири роки стали додавати зайву добу, щоб календар не
поспішав. Такий рік отримав назву високосного. Таким чином,
з’явився новий календар, майже такий, яким ми користуємося
сьогодні. Вся справа в тому, що при більш ретельному підрахунку
з’ясувалося, що рік становить не 365 днів і 6 годин, а 365 днів, 5
годин, 48 хвилин і 46 секунд. За 400 років накопичувалося три
зайвих доби і тепер календар став відставати.
Вся Європа незабаром стала користуватися новим календарем,
окрім Росії, яка продовжувала жити за юліанським стилем.
Лише в 1918 році григоріанський календар був і на території
колишньої імперії. Різниця між новим і старим календарями до
того моменту становила 13 днів, які, згодом, довелося викинути:
після 31 січня 1918 настало 14 лютого. Усі свята, в тому числі і
Новий рік, змістилися на 13 днів. Однак, і новий календар не
зовсім ідеальний. У ньому накопичується помилка в один день
кожні 3333 дні. Тому сьогодні розробляються проекти більш
точного і досконалого календаря.
 Єгипетський календар
У долині Нілу був створений календар, що проіснував разом з
єгипетською цивілізацією близько 4-х тисячоліть. Походження
цього календаря пов'язане із Сіріусом — яскравою зіркою
тропічного небосхилу, оспіваною багатьма поетами. Сонячний
календар стародавніх єгиптян лежить в основі літочислення
всього Старого Світу, аж досі.
Проміжок часу між двома геліакічними сходженнями Сіріуса
(Сотіс), що збігалися в Стародавньому Єгипті з літнім
сонцестоянням та передували розливу Нілу, становить 365,25
доби. Однак у довжину свого року єгиптянами було покладено
ціле число днів — 365. Таким чином, за кожні 4 роки сезонні
явища випереджали календар на 1 добу. За відсутності
високосних років, Новий рік проходив за 1460 (365 × 4) років
усіма сезонами й повертався на початкове число. Період у 1460
років називався сотічним періодом, циклом, або Великим роком
Сотіса.
 Юдейський календар
Юдейський календар — водночас релігійний і офіційний
світський календар Ізраїлю. Являє собою комбінований сонячно-
місячний календар. Роки обчислюються з початку створення
Всесвіту, яке, згідно з юдаїзмом, відбулося в 3761 році до н. е.
Наприклад, 2010 рік за григоріанським календарем відповідає
юдейському 5771 року. Ізраїльський народ вів відлік часу за
місяцем, і кожний молодий місяць був початком нового
календарного місяця. В юдаїзмі календар відіграє вкрай важливу
роль, визначаючи часові границі постів і свят. Кожний
ритуальний період розраховується аж до хвилини. Порушення
цих границь веде до опоганення законів Тори, покаранням за
недотримання яких у часи існування Єрусалимського Храму була
смерть.
 Китайський календар
Східний (китайський) календар, який діє вже кілька тисяч років у
В'єтнамі, Камбоджі, Китаї, Кореї, Монголії, Японії та в деяких інших
країнах Азії, був складений в середині третього тисячоліття до нашої ери.
Цей календар являє собою 60-річну циклічну систему, що утворилася в
результаті об'єднання: дванадцятирічного циклу («земні гілки»), за
кожним роком якого було закріплено назву тварини, і десятирічного
циклу «стихій» («небесні гілки») — дерево, вогонь, земля, метал, вода.
Кожна з яких відповідала двом циклічним знакам «інь і янь», які
уособлюють чоловічий і жіночий початок (тому в китайському календарі
йдуть підряд роки, що відповідають різним тваринам, але одній стихії).
Китайський календар не рахує роки в нескінченній послідовності. Роки
мають імена, які повторюються кожні 60 років. Історично, роки
відраховуються з початку вступу імператора на престол. Ця традиція була
скасована після революції 1911 року. Згідно з китайською традицією,
перший рік правління напівміфічного Жовтого імператора Хуан-ді припав
на 2698 рік до н. е. Альтернативна система заснована на тому, що перший
історичний запис про початок 60-річного циклу був зроблений 8 березня
2637 до н. е.. Ця дата вважається датою винаходу календаря, і всі цикли
відлічуються від цієї дати.
 Японський календар
Японське літочислення — китайський винахід. Кожен імператор
Японії, сходячи на престол, стверджував девіз, під яким буде
проходити його правління. У стародавні часи імператор іноді
міняв девіз, якщо початок правління був невдалим. Початок дії
девізу вважався першим роком нового правління, починалася
нова епоха. Усі девізи унікальні, тому їх можна використовувати
як універсальну шкалу літочислення.
За часів Реставрації Мейдзі (1868 року) була введена єдина
система японського літочислення, що бере свій початок з 660
року до н. е. — легендарної дати заснування імператором
Дзімму японської держави. Активно ця система
використовувалася тільки до кінця Другої світової війни.
 Індуїстські календарі
Тривала ізоляція індійських князівств один від одного призвела
до того, що майже в кожному з них була своя місцева
календарна система. До недавнього часу в країні
застосовувалося декілька офіційних цивільних календарів і
близько тридцяти місцевих, що служили для визначення часу
різних релігійних свят і обрядів. Серед них можна зустріти
сонячні, місячні і місячно-сонячні.Найпопулярнішим в Індії є
самватський календар (Вікрам Самват), в якому тривалість
сонячного року до певної міри пов'язана з тривалістю місячних
місяців. У квітні 1957 року по всій Індії широко відзначалися
урочистості, присвячені 2000-річчю з часу введення ери Вікрам
самват. Літочислення за ерою Вікрам самват починається з 57
року до н. е.
У південній частині країни велике поширення має цивільний
календар Сака, в якому початок років йде від 15 березня 78
року. Новий рік за ним відзначають близько 12 квітня з
розбіжністю в два-три дні.
У Індії довгий час застосовувалися й інші ери:
1. ера Калі-юги, яка веде свій початок з 18 лютого 3102 до н. е.
2. ера Нірвана, яка веде свій рахунок з 543 року до н. е. — дати
смерті будди Сак'я-Муні
3. ера Фазлі — одна з останніх історичних ер в Індії, що була
введена падишахом Акбаром (1542–1606) 10 вересня 1550 року,
але нею користувалися лише в офіційних документах.
 Календар майя
Календар майя бере початок з міфічної дати — 13 серпня 3113
року до нашої ери. Від неї індіанці-майя відлічували минулі роки
і дні. Початкова точка грає у майя ту ж роль, що в європейському
літочисленні дата Різдва Христового. Імовірно цей день, у пам'яті
народу майя, був ознаменований катаклізмом типу всесвітнього
потопу. У календарі майя час розділено на цикли або «Сонця».
Всього їх шість. Кожний цикл, стверджували жерці майя,
закінчується нібито повним руйнуванням земної цивілізації.
Минулі чотири «Сонця» повністю знищили чотири людські раси, і
лише деякі люди вижили і повідали про те, що сталося.
• «Перше Сонце» тривало 4008 років і завершилося землетрусами.
• «Друге Сонце» тривало 4010 років і закінчилося ураганами.
• «Третє Сонце» налічувало 4081 — земля була знищена
«вогняними дощами», що пролилася з кратерів величезних
вулканів.
• «Четверте Сонце» увінчалося повенями.
• «П'яте Сонце», закінчилось 21 грудня 2012 року.
• Шостий цикл в календарі порожній, бо майбутнє жерцям було
невідоме.
 Ісламський календар
Омар I (581–644), другий з «праведних» халіфів Арабського
халіфату, ввів мусульманський календар. До цього у арабських
племен літочислення велося від «Ери слонів» — 570 року,
пов'язаного з нашестям ефіопської армії на Мекку. Початок
сучасного ісламського літочислення ведеться від п'ятниці 16
червня 622 року, коли Мухаммед (570–632) переселився з Мекки
до Медіни. Тому в мусульманських країнах календар називають
календарем Хіджри.
Мусульманський рік на 10 або 11 днів коротший року за
григоріанським календарем. 2008 григоріанський рік починався
майже одночасно з 1429 мусульманським роком, а 20 840-й рік
стане спільним для обох календарних систем.
 Давньогрецькі календарі
Давньогрецькі календарі були місячно-сонячними. Приблизно з
500 року до н. е. набули поширення октатерії— 8-річні цикли, в
яких п'ять звичайних років за 12 місяцями поєднувалися з
трьома роками по 13 місяців. Початок року припадав на
середину літа.
У другій половині III століття до н. е. давньогрецьким істориком
Тімеєм і математиком Ератосфеном було введено літочислення
від перших Олімпійських ігор. Ігри проводилися один раз на
чотири роки в дні, близькі до літнього сонцестояння. Починалися
вони на 11-й і закінчувалися на 16-й день. Відлік років вівся за
порядковим номером ігор та номером року в чотириріччі. Перші
Олімпійські ігри відкрилися 1 липня 776 року до н. е. за
юліанським календарем. У 394 році імператором Феодосієм I
олімпійські ігри були заборонені. Римляни називали їх грецьким
неробством. Однак літочислення за олімпіадами ще деякий час
зберігалося.
Найвідомішими були афінський, або аттичний календар, та
македонський календар. Перший із них широко
використовували грецькі астрономи, другий став популярним
після завоювання Олександра Македонського.
 Французький
революційний календар
Календар Французької революції (або республіканський) був
введений у Франції 24 листопада 1793 року і скасований 1 січня
1806 року. Потім використовувався короткий час під час
Паризької комуни в 1871 році. Відлік років за цим календарем
починався з встановлення першої Французької республіки 22
вересня 1792 року.
Кожен рік поділявся на дванадцять місяців по 30 днів. Місяць
складався з трьох декад по десять днів, останній день декади —
вихідний для державних службовців. Наприкінці року
залишалися ще п'ять, або у високосному році шість днів, що не
входили до жодного місяця. Ці дні мали особливі назви та
вважалися святковими.
 Календар у Русі
До прийняття християнства рахунок часу вели за чотирма порами
року. Рік починався з весни, найважливішим сезоном, ймовірно,
вважалося літо. Тому до нас дійшло слово «літо» як синонім
року, наприклад «літочислення». Стародавні слов'яни
користувалися також біло-сонячним календарем, у якому кожен
19 рік містив сім додаткових місяців. Семиденний тиждень
називали «седмицею».
Наприкінці X століття Русь підпадає під вплив християнства. З
цією подією пов'язане й впровадження юліанського календаря.
Проте на Русі за традицією початком року продовжували
вважати весну, і рік починали 1 березня, а не 1 вересня як у
Константинополі. Літочислення вели «від створення світу»,
прийнявши візантійський варіант цієї дати — 5508 рік до н. е.
 Юліанський календар
Перша спроба реформувати давньоєгипетський календар була
зроблена ще задовго до Юлія Цезаря Птолемеєм III Евергетом,
який у своєму відомому «Канопському декреті» вперше
ввів поняття високосного року, вирівнюючи тим самим помилку
в 1 добу, що набігає за 4 роки. Таким чином, кожен четвертий рік
став дорівнювати 366 добам. Гай Юлій Цезар з допомогою
відомого олександрійського астронома Созигена замінив
римський календар реформованим єгипетським календарем
«Канопського декрету». У 46 році до н. е. Рим з усіма
володіннями перейшов на новий календарний відлік, який
отримав з тих пір назву юліанського літочислення. Саме цей
календар ввійшов в основу історії християнської культури.
Юліанський календар виявився недостатньо точним і давав
помилку на 1 день за 128 років.
 Вже в перші століття становлення християнства робилися спроби
перекинути хронологічний міст між сучасністю і священними
подіями, описаними в Біблії. У результаті проведених підрахунків
виникло близько 200 різних варіантів ери «від створення світу»,
чи «від Адама», в яких період часу від створення світу до Різдва
Христового нараховував від 3483 до 6984 років. Найбільшого
поширення набули три так звані світові ери:

• 1.александрійська
• 2.антіохійська;
• 3.візантійська.
 Григоріанський календар
У григоріанському календарі початком відліку вважається рік
народження Ісуса Христа (свого часу його неправильно
визначили), дати обчислюються назад (до нової ери) і вперед
(нової ери). На григоріанський календар Російська імперія
перейшла лише в 1918 році — майже через 350 років пізніше
Європи. Була введена поправка в 13 діб: після 31 січня 1918
відразу настало 14 лютого. Але православна церква й досі
відзначає свої свята за юліанським календарем, саме тому Різдво
святкують не 25 грудня, а 7 січня. У 2100 році, якщо церква не
перейде на Григоріанський календар, різниця зросте до 14 днів і
Різдво почнуть святкувати 8 січня.
Дякую за
увагу!