Professional Documents
Culture Documents
Курсова робота
Курсова робота
з конституційного права
на тему:
Форми державного управління
План:
Введення. 3
Закінчення. 36
Додатки. 37
Введення
Дослідження даної теми, я хочу розпочати з пояснення того, чому я власне зупинився на
виборі цієї саме теми.
Нині у суспільному житті неможливо відшукати хоча б одну сферу, якої так чи інакше не
торкався б управлінський вплив держави. Цей вплив реалізовується в життя відповідними
органами виконавчої влади у відповідних формах управління. Адже, у процесі її реалізації
відбувається реальне втілення в життя законів та інших правових актів держави,
практичне застосування державою всіх важелів організуючого впливу на певні процеси
суспільного розвитку.
Тому актуальність цієї теми дуже значима власне і для мене самого, в тому плані, що я
вибрав шлях юриста і по закінченні університету можливо стану державним службовцем і
в цьому разі я повинен володіти знаннями по формам державного управління, щоб якісно,
правильно, в повному обсязі, відповідно до закону відбити зміст управлінської діяльності
в тій формі, яка на мій погляд буде найбільш ефективною, і найбільшою мірою
відповідати державним інтересам.
В цій курсовій роботі, я на прикладі органів виконавчої влади покажу їх форми реалізації
державної влади, бо в діяльності цих органів найбільш простежується те, за допомогою
яких дій (форм) вони http://www.ukrlawyer.narod.ru/ повсякденно і багаторазово
реалізовують поставлені перед ними завдання.
Вибір теми моєї курсової роботи полягає і в тому, що я хочу зрозуміти, розібратися в чому
полягає, і як, тобто, за допомогою яких форм управління досягається ефективність
управлінської діяльності. В зв'язку з цим, в своїй курсовій роботі я спробую пояснити за
допомогою яких шляхів можна вдосконалити форми державного управління, що в свою
чергу призведе до вдосконалення управлінської діяльності та інших позитивних
результатів тільки на користь державного управління нашої країни
Тож єдність цих трьох гілок влади, передбачає не тільки чітку визначеність і
детермінованість їх функцій і компетенцій, а й оснащення кожної з цих гілок
відпрацьованим механізмом, призначеним реалізовувати ці функції і компетенції у
конкретній практичній діяльності.
Таким чином, державна влада повинна діяти, виявляти себе відповідним чином у
різноманітних суспільних відносинах. Але щоб виявити себе, їй потрібен певний механізм
реалізації, що додасть її галузям динамічний характер. З цього випливає, що державна
влада не може реалізовуватися сама по собі. Вона завжди має бути представлена в певних
діях, які сприймаються як такі, що містять державно-владні накази керуючого впливу,
тобто - це комплекс цілеспрямованих і організуючих команд, заходів, прийомів, методів,
за допомогою яких здійснюється вплив на об'єкт управління і досягаються реальні зміни в
ньому.
- дії, що йдуть від конкретних суб'єктів, які відбивають інтереси держави (суб'єктів з
державно-владними повноваженнями)
- дії, які реально відчувають численні державні та громадські структури, а також фізичні
особи.
Я погоджуюсь з тим, щоб застосувати цей підхід до такої гілки державної влади як
виконавча влада, бо цілком справедливим буде висновок, що вона міститься і знаходить
вияв у державному управлінні, а саме у специфічній діяльності держави, що дістає вияв у
функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамках правових
установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до
державних інтересів, а суб'єктами, в чиїх діях вона представлена, будуть органи державної
виконавчої влади, які в свою чергу, поширюють її вплив за допомогою інших виконавчо-
розпорядчих органів (наприклад, виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та
Севастополі реалізовують місцеві державні адміністрації), та за допомогою різних
управлінських дій, які мають відповідну форму свого вираження.
Я згоден з цим висновком і пропоную декілька ознак, які на мою думку, дають відповідь
на те, чому саме ми застосовуємо таку гілку державної влади як виконавча влада при
визначені поняття "форми державного управління" :
Зовнішнє практичне вираження цих функцій у конкретних діях, (про які так багато було
сказано) здійснюваних суб'єктами державного управління (органами виконавчої влади чи
влади його посадових осіб) одержало назву - форми державного управління. Відповідно
до сучасного законодавства така категорія як форми управління (форми державно-
управлінської діяльності, адміністративно-правові форми, форми управління), може
характеризуватися як форми реалізації виконавчої влади. Чому саме так? А відповідь
проста: категорія "виконавча влада" є політико-правовою, а категорія "державне
управління" - є організаційно-правовою. Єдине, що їх об'єднує, то це, виконавчо-правова
спрямованість.
У той же час А.П. Альохін вказує, що: "обмежитися констатацією лише даного
методологічного моменту недостатньо. Увагу, зокрема, не може не привернути до
цікавості наступна дуже істотна обставина. Кожен орган виконавчої влади або його
представник (посадова особа) у силу закріпленої за ними компетенції, мають можливість
діяти тим чи іншим способом у ти чи інших конкретних ситуаціях". Іншими словами,
вибирати у конкретних ситуаціях той чи інший варіант конкретних дій, означає на мою
думку, відбити зміст державно-управлінської діяльності в тій формі, яка на його думку,
найбільш ефективна і найбільшою мірою відповідатиме державним інтересам.
Конкретними прикладами дій суб'єктів управління, в яких виражається зміст
управлінської діяльності, можуть слугувати такі їх дії, як: видання акту управління,
ухвалення рішення, розгляд і вирішення скарги громадянина, здійснення контрольно-
наглядових дій, проведення наради тощо.
Однак дії, чинені суб'єктами виконавчої влади, за своїм характером і призначенню різні.
Тоді повинні бути й різними і варіанти їхнього вираження. Особливе значення при цьому
має той факт, що в такому виражені насамперед потребують ті з них, у яких закріплений
безпосередній керуючий вплив того чи іншого суб'єкта виконавчої влади на відповідний
об'єкт. Інакше, при відсутності цієї особливості, ціль управління взагалі не буде
досягатися.
З іншого боку, виконавчі органи здійснюють багато дій, які безпосередньо не пов'язані з
керуючим впливом. Насамперед, це дії, що забезпечують підготовку зазначеного вище
впливу, або його ефективність, збір інформації про результати керуючого впливу
(наприклад, розробка проектів управлінських рішень, контроль за виконання прийнятих
рішень тощо).
Сполучення дій різного призначення додає механізму виконавчої влади стан постійного
"руху", дозволяє йому практично реалізувати своє конституційне призначення. Зовнішнє
вираження цих дій здійснюється по-різному. Якщо суб'єкт виконавчої влади виконує
функції безпосереднього керуючого впливу, його дії подібного роду, завжди одержують
своє зовнішнє вираження "за межами" його апарату, тобто в його взаємодії з об'єктами
управління (наприклад, з нижчестоящими виконавчими органами, суспільними
об'єднаннями, громадянами тощо). Якщо ж його дії такого роду вплив не здійснюють,
вони також повинні http://www.ukrlawyer.narod.ru/ одержати відповідне зовнішнє
вираження, тобто в тих чи інших відносинах переважно внутрішньо-організаційного або ж
внутрішньо-апаратного характеру. Але і вони різні по-своєму призначенню. Так, до
іншого числа можна віднести управлінські дії здійснювані повсякденно в інтересах
організації і забезпечення порядку роботи даного виконавчого органу, тобто, нормальної
взаємодії всіх структурних підрозділів апарату даного органу і його адміністративного
персоналу (прикладом таких дій можуть слугувати посадові інструкції, в яких
зазначаються посадові повноваження, які повинен виконувати працівник).
На мою думку, під змістом форм управління треба розуміти те, як власне здійснюється
управлінська діяльність, тобто, за допомогою яких конкретних дій, які виражаються в
певних формах, вона функціонує.
Форми управління виступають нібито як "знаряддям" для того, щоб функції і задачі були
реалізовані. Так, функція підбору, розстановки, підготовки кадрів реалізується через такі
форми управлінської діяльності, як призначення (обрання) на посаду, заміщення такої за
конкурсом, за контрактом, атестація службовців, проведення науково-практичних
конференцій з обміну досвідом тощо. Більшість дій на шляху реалізації, наприклад
"кадрової" функції, знаходить своє вираження у такій основній формі управлінської
діяльності, як юридичні акти управління.
Перш ніж розпочати класифікацію форм державного управління, доцільним буде показати
за якими критеріями та від чого залежить вибір тих чи інших форм управління.
Вибір тих чи інших форм залежить від багатьох обставин. На нього впливають слідуючі
фактори: характер компетенції даного органу (посадової особи); особливості об'єкта
керуючого впливу; конкретні цілі здійснюваних управлінських дій; характер
розв'язуваних у процесі управлінської діяльності питань; характер викликуваних даними
діями наслідків та інше.
Тож можна сказати, що до числа найбільш значимих форм відноситься така діяльність, як
укладення адміністративних договорів.
Отже, описавши ступінь правової регламентації процесу використання форм управління,
можна виділити наступні форми державного управління, тобто їх класифікацію за цим
критерієм:
і базуються на них, тобто різні дії, що волочуть визначені юридичні наслідки що мають
визначену юридичну спрямованість (реєстраційні, дозвільні, наглядові, попереджувальні,
забезпечувальні дії і т. п.). В усіх випадках необхідно враховувати ступінь їхнього зв'язку
з виданням правових актів управління;
власною ініціативою в силу вимог закріпленої за ними компетенції або яка являється
реакцією на ініціативу інших учасників управлінських відносин(наприклад, по скаргах
громадян);
Альохін А.П. наводить систему дій виконавчих органів (посадових осіб), тобто описує
адміністративно-правову форму, тому я буду застосовувати деякі моменти з цієї системи
при класифікації форм державного управління.
1. Правові форми:
- правотворча; ністративних
2) По ціленаправленості:
- внутрішні;
- зовнішні;
3) По способу вираження:
- конклюдентні;
2. Неправові форми:
1) організаційні дії;
2) матеріально-технічні дії.
Характерна риса правової форми управління полягає в тому, що в ній найбільш чітко
проявляється державно-владний, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер
повноважень органів управління і їхніх посадових осіб.
Правова форма управління відрізняється від інших правових форм діяльності держави
(законодавчої, правосуддя, прокурорського нагляду) тим, що за допомогою цієї форми
практично організовується здійснення задач і функцій управління, повсякденне
безпосереднє керівництво господарським, соціально-культурним і адміністративно-
політичним будівництвом на основі й на виконання законів.
Охарактеризуймо тепер детально правову форму на основі той класифікації, яку було
наведено вище.
- винесення рішення;
- виконання рішення;
На стадії підготовки управлінського акту ухвалюється рішення про його видання. При
цьому найважливішими передумовами є об'єктивна необхідність та відповідна юридична
підстава його видання. Підготовка проекту індивідуального акту є найважливішим етапом
зазначеної стадії. Як правило, такі проекти розробляють фахівці юридичних служб
відповідних органів, підприємств, установ, організацій. У разі потреби проекти
узгоджуються у встановленому порядку.
Отже, з усього цього, я можу зробити такий висновок: все що було викладено вище, це і
провадження з ухвалення індивідуального акту, яке було детально описане, з точки зору
самого необхідного, та інші положення, дали мені можливість визначити поняття
результату правозастосовчої форми державного управління, а саме - індивідуальних актів
управління - це акти органів управління, які з моменту їх видання породжують, змінюють
або припиняють правові відносини між відповідними суб'єктами.
Цю групу форм можна побачити в деяких книжках під назвою - здійснення інших
юридично значимих дій. Тобто, під цими діями я розумію здійснення інших юридично
значимих зовнішніх та внутрішньо спрямованих дій.
Задамо собі таке запитання: чому "здійснення юридично значимих дій" зводять в окрему
групу? А відповідь напрошується сама, бо видання актів державного управління завжди
юридично значимо, і мені цікаво, які ще дії здійснюють державні органи, в якій вони
формі представлені, тому що всі управлінські дії не можна зводити тільки до видання
актів управління. У багатьох випадках, наприклад, виконавчі органи (їх посадові особи)
крім видання актів роблять багато дій іншого юридичного характеру (можуть дозволяти
громадянам, суспільним об'єднанням і іншим учасникам управлінських відносин,
здійснення визначених дій; здійснювати у встановлених випадках обов'язкову державну
реєстрацію автомобільного транспорту, винаходів і відкриттів, суб'єктів підприємницької
діяльності; видавати офіційні документи типу прав на володіння транспортних засобів.
Подібні дій одержують своє вираження, як правило, не прямо, а опосередковано. Так,
наділення спеціальними правами здійснюється на підставі вже прийнятого правового акту.
Зводячи в єдине ціле двох форм (зовнішніх і внутрішніх) тобто, здійснення інших
юридично значимих дій, можна сказати що їх "юридична значимість" заключена у
викликуваних ними юридичних наслідків, наприклад: складання звіту даних; видача
довідки з місця роботи; видача документів, що підтверджують наявність якого-небудь
спеціального права (право на володіння транспортним засобом, на полювання, і може бути
таке право, яке зараз існує лише де-факто - право на зайняття визначеним видом
підприємницької діяльності). В усіх цих випадках виражається юридичне волевиявлення
органу державної влади.
Як було сказано на самому початку цієї курсової роботи, проте, що виконавча діяльність є
основним призначенням державного управління і складає першу, найбільш важливу його
сторону. Виконавчі органи державної влади повсякденно і багаторазово реалізовують
державну владу і свою владу також в різних формах. Тому я наведу приклади основних
форм, тобто актів виконавчої влади по реалізації як своєї так і державної влади.
Як відомо, договір - це згода двох чи більше суб'єктів права про встановлення, зміну або
припинення суб'єктивних прав і обов'язків. Він є універсальним засобом правового
регулювання, застосовується як регулятор суспільних відносин у багатьох галузях права.
Пізніше В.Л. Кобалевський, Ц.Я. Ямпольська, В.І. Новосьолов, В.А. Юсупов, В.Д.
Рудашевський, Б.М. Лазарева та деякі інші вчені досліджували проблеми
адміністративного договору у минулому столітті.
Отже, поняття адміністративного договору не є цілком новим у науці адміністративного
права. Однак, на жаль, його місце і природа дотепер залишаються не до кінця з'ясованими.
Однак сучасний досвід свідчить про деякі випадки нормативності договорів у сфері
виконавчої влади. Так, 8 червня 1995 р. Верховна Рада України і Президент України (на
той час глава виконавчої влади) уклали Конституційний договір про основні засади
організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування, який мав
найвищу юридичну силу (законодавство України було чинним лише в тій частині, що
йому не суперечило) і діяв до прийняття Конституції України 1996 року. Розділ другий
цього договору визначав повноваження Верховної Ради України, розділ третій -
Президента України, розділ четвертий - Кабінету Міністрів України. Правовий статус
місцевих державних адміністрацій визначався у ст. 46 Конституційного договору. Це
свідчить проте, що адміністративні договори можуть містити у собі загальнообов'язкові
правила поведінки, які охороняються державою, тобто можуть мати нормативний
характер.
2. По-друге, в юридичній науці існують думки, що кожен договір містить у собі норми
права особливого виду - локальні норми або мікронорми, тому всі види договорів є
джерелами права. Найбільш послідовно цей підхід відстоює Т.В. Кашаніна, яка вважає,
що "у процесі укладання угод утворюються норми, але норми індивідуальні, тобто такі,
які стосуються певних і точно визначених суб'єктів і розраховані на них". Вона вказує на
три рівні нормативності:
На наш погляд, засади теорії права не дають підстав визнати нормативним, наприклад,
договір між громадянином і Державною службою охорони МВС про охорону його майна
або контракт про прийом на державну службу. Вважаємо, що договори у сфері виконавчої
влади можуть мати і індивідуальний характер, тобто можуть не містити норм права.
по-друге, в нормативному договорі однією зі сторін виступає орган державної влади, при
цьому чим більше місце в управлінській ієрархії посідає державний контрагент, тим вища
юридична сила договору;
теріальний (технічний) характер (операції про передачу засобів або майна, видачу
виконавчих документів, проведення конфіскації, сплатного вилучення і т. под.);
Отже, говорячи про неправові форми державного управління можна зробити такий
висновок, що вони зводяться до вчинення тих або інших управлінських дій, що
безпосередньо не пов'язанні з виданням актів управління. Тобто це дії, які прямих
юридичних наслідків не волочуть.
Таким чином, роблячи підсумок по даному розділі плану курсової роботи можна сказати,
що найбільш поширеною класифікацією форм державного управління є їхній поділ на
правові та неправові. Розходження між ними, як правило, проводиться по характері
викликуваних ними наслідків. Якщо правові форми державного управління завжди
спричиняють чітко виражені юридичні наслідки, то неправові форми не спричиняють
таких наслідків, а являються тими, які повсякденно здійснюються органами державної
влади (посадовими особами) у різних варіантах для забезпечення чіткої та ефективної
роботи державного управління. Правові форми, як і неправові відносяться до підзаконної
діяльності органів державної влади. Ми також розглянули акти органів виконавчої влади,
які повсякденно і багаторазово реалізовують державну владу у різних формах. Можна
сказати, що всі форми державного управління, будь вони правовими чи неправовими,
потрібні і значимі в наш час, бо відсутність хоча б однієї із цих форм чи її складової, на
мою думку не дасть ефективно і якісно функціонувати державному управлінню та його
складовим у повному обсязі.
Як було вже зазначено на початку курсової роботи, про те що нині у суспільному житті
відшукати хоча б одну сферу, якої так чи інакше не торкався б управлінський вплив
держави, який реалізовується органами виконавчої влади у відповідних формах. Державне
управління - це діяльність, яка завжди була і є необхідною. Головне полягає в
обов'язкових змінах або вдосконалені цієї діяльності, що диктуються умовами сьогодення.
Потреби в таких змінах найбільш голосно заявляють про себе у кризові періоди, коли
суб'єкти державного управління не можуть забезпечити ефективності управлінського
впливу, не встигаючи адекватно реагувати на трансформацію соціально-економічних
відносин. Тому щоб вдосконалити цей управлінський вплив, я вважаю, треба впровадити
ті заходи, за допомогою яких можна досягнути того рівня, який диктується умовами
сьогодення. Ті заходи, які я запропоную, це власне моя точка зору на те, як я вбачаю
можна вдосконалити те, з допомогою чого покращиться управлінський вплив, а саме
форми державного управління. А що примушує нас вдосконалювати ці форми? Те, що
багато актів, які виходять в наш час це зміни до чинного законодавства, які породженні
його недосконалістю. Ми можемо простежити на прикладі такої форми органу виконавчої
влади, а саме на постанові: спочатку вона була видана компетентним органом, а потім цей
же орган і вносить зміни до цієї постанови, яка виглядає так - Постанова Кабінету
Міністрів України "Про затвердження Правил в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з
України і транзитного проїзду через її територію" від 18 грудня 1995 р. і через певний час,
а саме 26 вересня 2001 р. Кабмін України видає таку постанову "Про внесення змін до
Правил в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її
територію". Як ми бачимо щось заставило цей орган внести до нього зміни. А примусило
його це зробити саме умови нашого життя, а може та політика, яку нав'язує нам держава.
нами а й підзаконними актами управління, треба, дивлячись на те, що в 1994 році був
створений Центр правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції
України для вдосконалення роботи з підготовки законопроектів та проведення правової
реформи, створити подібний орган по вдосконаленню роботи з підготовки, видання та
реалізації в життя підзаконних актів органів виконавчої влади. Я пропоную, щоб цей
орган займався саме тим, щоб норми, які будуть міститися в цих актах, дійсно не
суперечили законові, були узгодженими та містили ті положення, які будуть тільки
покращувати становище службовців і були направлені на те, щоб покращити життя людей
в державі, і суттєво підвищити питому вагу самих наших законів.
Отже, суб'єктивний шлях полягає в тому, щоб забезпечити органи виконавчої влади
дійсно відповідальними, надійними, ініціативними, професійно грамотними
спеціалістами, які повинні забезпечити прохідність тих рішень, які виникатимуть у
власному апараті, спроможні ефективно виконувати покладенні на них завдання, тобто
втілювати в життя волю держави у відповідно тих формах, які будуть тільки покращувати
становище тих, кому вони будуть адресовані.
Також про прийняття підзаконного акту повинно бути доведено до відома тих кому він
адресований або опублікувати у відповідних джерелах інформації.
Загальна тенденція розвитку форм діяльності органів державного управління така, що при
збережені пріоритету правових форм усе більший розвиток одержують організаційні
форми, тобто неправові. Це викликано тим, що при скорочені сфери прямих юридичних
розпоряджень з боку вищих органів управління (посадових осіб), усе ширше
використовуються економічні й організаційні важелі впливу на об'єкти керування.
Дослідивши цю тему, я отримав відповідь на те запитання, яке ставив собі на початку
курсової роботи, а саме за допомогою чого і як проходить управлінська діяльність.
В цій роботі я виклав ті положення, які вважаю необхідними для того, щоб вдосконалити
форми державного управління, тим самим покращити цю діяльність і суттєво підвищити
питому вагу законів в правовому регулюванні виконавчої влади в нашій країні.
Література
- Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов.- М.: Изд-во «БЕК», 1996.
- Офіційні відомості.
- Урядовий кур'єр.