ЗАКОНОДА́ВЧА ВЛА́ДА 

Виконав : студент 1-го курсу

групи ЕД-19
Єрофеєва Єлизавета
Керівник : Волошно Н.О.
 Зміст 
• Поняття законодавчої влади
• Місце та роль законодавчої влади в державному механізмі
• Зміст та завдання законодавчої влади
• Поняття та функції парламенту
• Структура парламентів
ЗАКОНОДА́ВЧА ВЛА́ДА – одна з гілок
державної влади. Гол. призначенням 3. в. є
здійснення держ. влади шляхом
законотворення. Визначається сукупністю
повноважень щодо прийняття законів та ін.
законодав. актів, а також організац. формами
реалізації цих повноважень.
Місце та роль законодавчої влади в державному механізмі.

Стосовно місця законодавчої влади у державному механізмі відповідно до

її функцій, то теоретики поділу влади Д. Локк і Ш. Монтеск
´є обмежували її роль здійсненням переважно законодавчою функцією. І на
сьогодні законодавча функція є ключовою і найбільш об´ємною за своїм
значенням і змістом. Результатом її реалізації є формування правової
системи держави, що забезпечує завдяки законодавству правове
регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі розвитку
суспільства і держави, і які вимагають державного регулювання у формі
законодавчих приписів.
У правовій державі законодавча діяльність повинна бути спрямована на
забезпечення абсолютного пріоритету і главенства в організації всіх сфер
життєдіяльності суспільства і держави, прав і свобод людини, шляхом
створення законів, що забезпечують їх захист, тобто на практичну
реалізацію принципу правозаконності.
Законодавча влада посідає особливе місце в системі органів 
публічної влади. Вона визначає організацію та функціонування
виконавчої та судової влади і в такий спосіб відіграє свою орієнтовну
роль стосовно цих гілок державної влади. У відносинах з іншими
гілками державної влади, а також для визначення ролі законодавчої
влади в суспільстві важливе значення має реальна, тобто фактична сила
законодавчої влади. Зазвичай вважають, що в сучасних умовах у 
демократичних державах законодавча влада — це сильна влада. Вона
іноді приймає закони (поправки до них) усупереч волі уряду
 (наприклад, один із останніх законів про соціальні стандарти) або глави
держави. Вона здійснює дієвий контроль стосовно виконавчої влади.
Дієвою формою контролю є робота слідчих комісій, звіти уряду та
інших посадових осіб тощо.
Зміст та завдання законодавчої влади

Здійснювана парламентами законодавча влада є представницькою. Саме

на основі виборів народ передає владу своїм представникам і
вповноважує представницькі органи здійснювати державну владу. У
цьому змісті можна говорити про первинність представницьких органів у
механізмі державної влади. Проте, є сутнісні і політико-юридичні
обмеження цієї влади.
Поточне завдання законодавчої діяльності парламенту полягає у
підготовці та прийнятті законів, безпосередньо передбачених 
Конституцією, і тих законів, які забезпечують потреби розвитку
суспільства і держави в усіх сферах їх життєдіяльності. При цьому слід
наголосити, що законодавство є безпосереднім інструментом формування
стратегії й тактики такого розвитку.
Назва «законодавча» не означає, що представницькі органи займаються
лише законодавчою діяльністю. Остання є для них головною, але не
єдиною. Важливими для парламентів є також представницька, установча
та контрольна функції. Відповідно до теорії поділу влади, законодавча
влада є самостійною відносно виконавчої і судової гілок влади. Специфіка
її полягає у тому, що прийняті парламентом закони мають вищу,
порівняно з актами інших гілок державної влади, юридичну силу.
Водночас кожна гілка влади має властиву їй систему стримувань і
противаг для запобігання можливим зловживанням з боку іншої гілки
влади.
Органи законодавчої влади, як правило (але не завжди), є виборними і
мають різні назви: Верховна Рада, Державна Дума, Конгрес, Сейм, 
Фолькетинг, Альтинг. Парламенти можуть бути двопалатні як у 
федеративних (США, Росія), так і в унітарних державах (Велика
Британія, Франція), і однопалатні (Ізраїль, Нова Зеландія, Україна).
Поняття та функції парламенту

Органом законодавчої влади є парламент держави або — рідше — окремої 

адміністративно-територіальної одиниці[2]), проте ним може бути і народ
 (у разі прийняття законів на референдумі), і монарх.
Парламент — єдиний представницький орган народу і єдиний
законодавчий орган, який цілком або частково створює інші вищі органи
держави, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави і
бере участь у її здійсненні, контролює діяльність інших вищих органів і
посадових осіб. Представницький орган неангломовних держав, як
правило, має власну назву. У Франції та інших країнах представницький
орган має назву «національні збори». В деяких країнах ця назва є
транскрипцією національних правових термінів.
В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному
рівні, а у федеративних — також і на рівні їх суб'єктів. При цьому їх
повноваження розмежовуються на засадах, визначених федеральною
конституцією.
Функції парламенту — це основні напрямки та види діяльності, що
відображають його політико-правову природу та визначають його місце в
загальній системі органів публічної влади.
Функції парламенту:
представницька— реалізується через обов'язок представляти інтереси
народу, його різні шари за допомогою депутатського корпусу (постанови
парламенту як представницького органу мають політичний характер),
законодавча— реалізується через право видавати закони (основна
діяльність, що має юридичний характер);
фінансова— реалізується через право приймати рішення з фінансових
питань (щорічно затверджувати бюджет країни);
установча— реалізується через право брати участь у формуванні вищих
виконавчих, а також судових органів;
контрольна— реалізується через право здійснювати контроль за
діяльністю уряду, інших вищих органів і посадових осіб;
політична— реалізується через право визначати основи внутрішньої та
зовнішньої політики І через обов'язок брати участь у її здійсненні.
Структура парламентів
За структурою парламенти бувають однопалатні та двопалатні.
Двопалатність виникла спочатку як досягнення компромісу між різними
соціальними силами в боротьбі за владу. В сучасних умовах призначення
двопалатності полягає в забезпеченні рівноваги в парламенті з метою
вдосконалення законодавчої діяльності, а також поєднання елементів
демократії з елементами аристократії в парламентській діяльності;
репрезентації інтересів суб'єктів федерації у федеративних державах та
інтересів адміністративних одиниць — в унітарних; збереженні
історичних традицій. Вперше двопалатність була узаконена у Конституції
США 1787 р.
Двопалатний парламент поділяється на верхню і нижню палати. Для
верхніх палат універсальною назвою є «сенат». Ця назва, яку вперше
було вжито в Конституції США, запозичена з історії Стародавнього
Риму. Однак у деяких країнах, зокрема Великій Британії та Японії,
верхні палати називають відповідно палатою лордів і палатою радників.
Для нижніх палат широко вживаною назвою є «палата депутатів». Ряд
нинішніх конституцій фіксують й інші назви палат: національні збори
(Франція), палата громад (Велика Британія, Канада), сейм (Польща).
Відмінність між верхньою і нижньою палатами полягає у способі їх
формування.
Верхні палати формуються прямими виборами, непрямими виборами,
призначенням, змішаним способом. У більшості країн верхні палати
формуються прямими виборами. Представництво в них залежить не від
загально-територіального принципу, а від наявності суб’єктів федерації,
від яких обирається рівна кількість парламентаріїв. Так, у США
вибирають по два сенатори від штату, а у Венесуелі, Мексиці та Бразилії
— по три.
Прямі вибори верхніх палат дещо відрізняються від нижніх. Якщо
депутати нижньої палати обираються за пропорційною, то депутати
верхньої — за мажоритарною або змішаною системами (існує також
прецедент формування верхньої палати за соціально-корпоративним
принципом). Так, у Бельгії виборчим пасивним правом наділені діючі й
колишні урядові та інші державні особи, науковці, представники
закладів вищої освіти, керівники підприємств, профспілок та
економічних асоціацій.
Дякую за увагу!