1. Поняття та ознаки шлюбу.

Узагальнююче поняття шлюбу наведене у ст. 21 СК. Відповідно до даної статті

шлюб- це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної
реєстрації актів цивільного стану.

З цього визначення випливають три ознаки шлюбу, а саме: 1) це союз

сімейни)); 2) це союз між жінкою та чоловіком; 3) цей союз зареєстрований у
державному органі ДРАЦС.

Разом з цим, у сімейно-правовій літературі зазначається, що таке законодавче

визначення шлюбу (ст. 21 СК) не розкриває повною мірою зміст цього поняття, але
дає його лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації
сімейно-правовими нормами.

ДОВІДКОВО. У зв’язку з цим, зокрема у підручнику Сімейне право України (За ред.
Гопанчука В.С. К.: 2002 р. – С.44 ), - вказується на такі ознаки шлюбу, як: 1) добровільність
(ст. 24 СК); 2) досягнення шлюбного віку чоловіком та жінкою, які вступають у шлюб (ст. 22 СК);
3) реєстрацію шлюбу у встановленому порядку; 4) спрямованість на утворення особистого
сімейного союзу чоловіка і жінки.

Прибічники одеської школи (Сімейне право України: навчальний посібник / За ред.

Є.О.Харитонов. К., 2008 р. - С. 41) вважають, що ознаками шлюбу є: 1) це союз (а не договір)
чоловіка та жінки, що ґрунтується на моногамному зв’язку та захищається державою; 2) це
вільний союз, оскільки СК надає можливість вільно вступати у шлюб та припиняти його; 3) це
рівноправний союз, оскільки і чоловік і жінка, що укладають шлюб, мають рівні права та
обов’язки; 4) це союз, який укладається з дотриманням встановлених державою правил, тобто
зареєстрований в державному органі ДРАЦС; 5) шлюб спрямований на створення сім’ї, що
припускає спільне проживання, побут, взаємні права та обов’язки; 6) шлюб укладається на
невизначений строк, хоча можливо припинення шлюбу у разі неможливості зберегти його надалі.

Виходячи з таких ознак, у даному підручнику вказується, що шлюб – це вільний,

рівноправний (як правило, довічний) союз чоловіка і жінки, укладений з

дотриманням умов та порядку, встановлених в законі, спрямований на створення
сім’ї, та який породжує в них особисті немайнові та майнові подружні права та
обов’язки.

Прихильники харківської школи (Сімейне право України: підручник /Л.М. Баранова, В.І.
Борисова та ін.- К.. – 2011, С. 72-74) дійшли висновку, що існують такі ознаки шлюбу: 1) це
союз жінки та чоловіка (вказується, що це фізіологічна ознака); 2) це не просто союз жінки та
чоловіка, а саме сімейний союз, що припускає спільний побут, взаємні права та обов’язки (ч.2. ст.
3 СК); 3) це союз, який зареєстрований в органі ДРАЦС.

Існують і інші теоретичні підходи виокремлення ознак шлюбу, що дало вченим можливість
визначити шлюб, як вільний, добровільний союз рівноправних жінки та чоловіка,

спрямований на утворення сімї, укладений з дотриманням умов і форми,

встановлених законом, та який породжує взаємні права і обов’язки подружжя
(Семейное право Украині: учебник / под ред. Червоного Ю.С.. – К.- 2009. – С.179 -180).

Поряд з ознаками шлюбу виокремлюються і характеристики шлюбу.

Зокрема, це: мета (створення сім’ї, спільне життя, народження і виховання

дітей); строк (довічність, необмеженість будь-яким терміном); наявність
волевиявлення (вільний, добровільний, рівноправний); форма (зареєстрований
державою, укладений з дотриманням умов і порядку, передбачених законом);
суб’єкти (чоловік і жінка, моногамний); і правові наслідки (породжує для осіб
взаємні особисті і майнові права і обов’язки, породжує особисті та майнові
подружні права і обов’язки тощо) .

Звернемо увагу і на те, що шлюб, як правовова категорія, є поняттям

багатогранним. Так, у ст. 49 ЦК України шлюб визначається як акт цивільного
стану, а ч.4 ст. 3 СК вказує на шлюб, як одну із підстав утворення сім’ї.
 Довідково. У соціальному значенні шлюб прийнято розглядати як історично зумовлену
форму взаємин між чоловіком та жінкою Шлюб - від слов'янського «слюб» — з'єднання з
любов'ю; слово "шлюб" бере початок від давньослов'янського "сьлюб" — урочиста обіцянка.
"Слюбитись" — означає домовитись. Вважається, що слово шлюб походить і від польського
ślub «клятвена обітниця». У звязку з цим переміщення цього значення на «подружню обітницю»
цілком зрозуміле, з огляду на українську традицію присяги при вінчанні. Порівнюється з нім.
geloben, Gelübe.

Звернемо увагу на значення терміну СОЮ́З – значення слова (Академічний тлумачний

словник (1970—1980)) - 1. Тісна єдність, тісний зв'язок між ким-, чим-небудь. 2. Спільне
подружнє життя. 3. Об'єднання груп людей, організацій, держав для яких-небудь спільних дій,
спільної мети. 4. Державне об'єднання, що складається з декількох держав, земель і т. ін. з
однією верховною владою

Своєрідне узагальнення існуючих підходів до розуміння поняття «шлюб»

та його ознак наведене у підручнику Сімейне право України /За ред. Боднар Т.В.,
Дзери О.В.. – К.- 2016. – С.83-85. Так, вважається, що:

1) шлюб – це союз, тобто певне об’єднання. Сімейний союз не є суб’єктом

сімейних правовідносин, такими виступають дружина та чоловік.

2) у шлюбі безперечно об’єднуються дві особи протилежної статі. За

українським законодавством шлюб не може об’єднувати осіб однієї статі.

3) шлюб - це союз моногамний. Одна особа може перебувати тільки в

одному зареєстрованому шлюбі, а повторний шлюб укладається тільки після
припинення попереднього, інакше повторний шдюб є недійсним.

4) шлюб - союз сімейний – він укладається з метою створення сім’ї і є

підставою виникнення сім’ї. Якщо в осіб, які укладають шлюб, відсутня мета
створення сім’ї, то такий шлюб може бути визнано фіктивним.

5) шлюб - це союз, який вважається безстроковим, адже в момент його

укладення він не обмежується строками. Якщо шлюб не розривається подружжям
за час життя, то він припиняється зі смертю хоча б одного з них.

6) шлюб – це союз добровільний і вільний.

 7) шлюб є союзом рівноправним. Дружина і чоловік мають рівні права і
обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї (ч. 6 ст. 7 СК); усі найважливіші
питання життя сім’ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах
рівності (ч. 2 ст. 54).

8) шлюб є юридичним фактом, якщо він зареєстрований органом ДРАЦС.

Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та
обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до
створення або відновлення органів ДРАЦС (ч. 3 ст. 21 СК).

9) шлюб обумовлює набуття особами визначеного сімейно-правового статусу

подружжя.

ЗВЕРНЕМО УВАГУ НА ч. 2 ст. 21 СК, відповідно до якої проживання

однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них
прав та обов’язків подружжя. (Звернемо увагу на ст. 74 СК та ст. 91 СК, які
вказують на проживання жінки та чоловіка однією сімєю, але не перебувають
у шлюбі між собою)

З даної норми, тобто з ч. 2 ст 21 СК випливає: 1) у жінки та чоловіка, які

проживають однією сімєю без шлюбу не мають прав та обовязків подружжя; 2)
вони набувають прав та обовязків як особи, що проживають однією сімєю –
виникнення такої сімї це підстави, що не заборонені законом і не суперечать
моральним засадам суспільства.

Значення даної норми проявляється в тому, що держава зацікавлена в

зміцності і стабільності сімї, а отже і шлюбу – як стану осіб. У звязку з цим
держава визнає дійсним лише той шлюб, який зарееєстрований в органах ДРАЦС –
це принцип сімейного права. Саме тому реєстрація шлюбу є однією із його
конститутивних ознак. Такі відносини можна розглядати як сімейні майнові за
умови, що ці особи не перебувають у шлюбі не лише між собою, але і в будь-якому
іншому шлюбі. За таких умов майнові відносини між цими особами, а також
відносини по утриманню регулюються нормами СК України (ст. ст. 74, 91 СК).
Однак, такі особи не набувають передбачених законом особистих немайнових прав
дружини та чоловіка.
2. Правова природа шлюбу. Теорії шлюбу:
http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/18124/Shymon.pdf?
sequence=1 (теорії шлюбу)

Шлюб, як і будь яке інше правове явище, має свою правову природу -
тобто особливі юридичні характеристики, які дозволяють визначити його місце і
роль (значення) серед інших правових явищ

Шлюбні стосунки є складовою людського буття. Феномен шлюбу (тобто те,

що не до кінця пізнано) проявляється в тому, що людині завжди притаманне
природне та духовне єство. Ще в третьому столітті учень Ульпіана, римський юрист
Модестін зазначав, що «шлюб є союз чоловіка і жінки, спільність всього
життя, єднання божественного і людського права» (Римське право: підручн
Підопригора, Харитонов. К.: 2009, 287 с.).

У літературі також вказується, що шлюбу, як і сімї притаманна одночасна

наявність таких пяти елементів, як: 1) природний (фізичний) елемент – закладене
природою в людину фізичне ваблення осіб різної статі; 2) моральний – взамна
моральна повязаність подружжя (зв'язок іх внутрішнього та духовного світу); 3)
економічний зв'язок, через який виникає спільне майно чоловіка та дружини; 4)
релігійний – шлюб підпорядковується релігійним канонам, бо жодна релігія не
байдужа до шлюбу; 5) юридичний – шлюб є джерелом правового статусу осіб і
зумовлює виникнення у них прав та обовязків.

!!!! ДОВІДКОВО Саме тому, будь-яка необгрунтована спроба, навіть з наміру посилення
держаної охорони сімї, материнства, дитинства через спробу вторгнення в інтимні чи духовні
стосунки подружжя можуть привести до посягання на особистість та її найважливіші права
(Антокольская М.В. Семейное право. М.: 2000. – 104 с).

Уявлення про природу шлюбу має свою еволюцію. Основні роботи –

Морган Л.Г – «Давнє суспільство або дослідження ліній людського прогресу від
дикості через варварство до цивілізації»; Енгельс Ф. «Походження сімї, приватної
власності та держави» тощо ( для прикладу - етнологічна література). В цих роботах
розглядається пять послідовних форм сімї, кожній із яких відповідала певна форма
шлюбу:

1) перша форма сімї – кровноспоріднена. Така сімя заснована на груповому

шлюбі братів та сестер та інших родичів;

2) пуналуальна сімя. Ця сімя також базувалася на груповому шлюбі. Проте,

чоловіки та жінки вже не були родичами між собою. Вони походили із різних
родових племен;

3) парна сімя - вона мала в своїй основі співжиття одного чоловіка як

правило з однією жінкою, тобто без виключення і із іншими жінками.

4) патріархальна сімя – влада одного чоловіка стосовно відомої кількості

жінок та дітей (їх нащадків). Проте наявність полігамії не обовязкове для такої сімї;

5) моногамія (моногамна сімя). При такій формі сімї окрема пара вступає в
шлюбний союз як правило на все життя.

Концептуально шлюб розглядається як: 1) як союз; 2) як таїнство; 3) як

договір; 2) як партнерство; 5) як інститут особливого роду; 6) як певний статус.

1) Концепція – шлюб як таїнство.

В основу концепції шлюбу-таїнства покладена ідея сакральності.
Сакральне (лат. sacrum) — священний предмет, священний обряд, таїнство,
містерія. Сакральні об'єкти мають не тільки матеріальний вимір, але і духовне,
пов'язане з вищим світом.

Сакральне це одна із світоглядних категорій і є багаторівневим поняттям.

Як світоглядна категорія, сакральне – це те, що поєднує людину і світ. Це те, що
уособлює світовий порядок.

Довідково: Церква знає такі вили таїнств: 1) Хрещення; 2) Миропомазання

(конфірмація) - обряд після прийняття хрещення. Творячи знак хреста на чолі, ніздрях, устах,
вухах, грудях, руках, ногах новопросвіченого священик помазує його св. миром та проказує при
кожному помазуванні слова: «Печать дара Духа Святого»; 3) Євхаристія - Євхари́стія (грец.
ευχαριστία, «подяка»; лат. eucharistia), або Святе́ Прича́стя — у християнстві тіло і кров Господа
Нашого Ісуса Христа під видами дарів хліба і вина; також — прийняття (причащання) цих дарів;
4) Сповідь (покаяння); 5) Вінчання (шлюб); 6) Хіротонія (священство) -християнський обряд,
під час якого відбувається таїнство поставлення в священнослужителі; 7) Єлеопомазання
(оливопомазання) - це таїнство символізує зцілення тіла і душі людини. Формально воно
відбувається як помазання хворого освяченою оливою — єлеєм.

В контексті розгляду концепції шлюбу- таїнства, шлюб це надприродне,

божественне явище.

Для прикладу, книга «Закон Божий», автор Протоїєрей Серафим Слобідський,

Київ 2003. У цій книжці знаходимо таке.

Шлюб установлений Богом ще в раю. Після створення Адама і Єви

«благословив їх Бог і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю
і володійте нею» (Бут. 1, 28).

Ісус Христос, освячуючи шлюб Своєю присутністю на весіллі в Кані Га-

лилейській, говорив: "Бог сотворив за образом Своїм людину, чоловіком і жінкою
створив їх (Див.: Бут. 1, 27). І сказав: заради цього залишить чоловік батька свого
і матір і приліпиться до жінки своєї, і будуть двоє одним тілом (Див.: Бут. 2, 24).
Тож вони вже не двоє, а одна плоть. Отже, що Бог з'єднав, того людина нехай не
розлучає" (Мф 19, 4-6).

Св. апостол Павло казав: "Тайна ця велика; я говорю щодо Христа і Церкви"
(Еф. 5, 31^32). Союз Ісуса Христа з Церквою Грунтується на любові Христа до
Церкви і на повній відданості Церкви волі Христовій. Тому чоловік
зобов'язаний самовіддано любити дружину, а дружина зобов'язана добровільно,
тобто з любов'ю, коритися чоловікові.

"Чоловіки, - казав апостол Павло, - любіть своїх жінок, як і Христос

полюбив Церкву і віддав Себе за неї... Бо хто любить свою жінку, любить самого
Себе (Еф. 5, 25, 28). Жінки, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік є
голова жінки, як і Христос Глава Церкви, і Він же Спаситель тіла" (Еф. 5, 22—23).

Відси, подружжя (чоловік і жінка) зобов'язані на все життя берегти

взаємну любов і повагу, взаємну відданість і вірність.

Сім'я є основою Церкви Христової. Іншими словами сімя – це мала церква.

 Таїнство шлюбу не обов'язкове для всіх, але особи, які добровільно залишаються
неодруженими, зобов'язані проводити чисте, непорочне і дівствене життя, яке, за вченням
Слова Божого, вище за шлюбне життя і є одним з найбільших подвигів (Див.: Мф 19, 11~12; 1
Кор. 7, 8, 9, 26, 32,34, 37,40 та ін.). (священник не обєднує, він «проводить обряд», обєднує
надприродне).

Таким чином, церква стверджувала і стверджує, що сімя це освячений

Богом союз чоловіка та жінки. Шлюб – це таінство.

В багатьох сучасних державах церковна форма шлюбу застосовується і

понині, або ж має місце застосування цієї форми як альтернативи світській.

2) Договірна концепція шлюбу.

У концепцію шлюбу як таїнства органічно вписалася договірна теорія
шлюбу. Це можна пояснити тим, що для дійсності шлюбу, як церковного так і
світського, необхідним є вільне волевиявлення, наслідком чого є домовленість
сторін. Теорія шлюбу як договору має давнє коріння, про що свідчать праці
Габріела Феліксовича Шершеневича (родився 1 січня 1863 р. в Херсонській губернії).
Вчений писав, що договір є засобом створення союзів і призначений для
задоволення особливих станів. Разом з цим, вчений вважав, що шлюб не є
договором чисто приватного права, оскільки в його укладенні приймає участь
держава, або ж церква з її канонічними вченнями про шлюб як таїнство.

Договірна концепція шлюбу пояснює його як різновид цивільної угоди.

Договірна концепція шлюбу сягає корінням до класичного римського права,

де всі форми шлюбу несли на собі відбиток цивільно-правової угоди. Це
пов’язувалося з тим, що правовому регулюванню піддавалася лише цивілістична
частина шлюбних відносин, тоді як їх духовна і сакральна (залучення до
сімейного культу) сфера були поза рамками права.

Прихильники теорії шлюбу як договору вважають, що сам факт

укладення шлюбу не конкретизує прав та обов’язків подружжя . Із даного факту
випливає лише те, що дві особи стають чоловіком та дружиною, тобто набувають
нового статусу.
 Розвиток теорії шлюбу як договору обґрунтовується і тим, що на
сьогодні реально має місце підсилення диспозитивного регулювання сімейних
відносин, розширення застосування шлюбних договорів.

Розуміння шлюбу, як договору, також пояснюється і збігом вимог, які

висуваються до згоди на укладення шлюбу та до правочинів (свобода волі,
відсутність негативного впливу на свідомість особи тощо).

3) Концепція «шлюб-партнерство»
На сьогодні набула популярності концепція «шлюб-партнерство» - спільне
ведення господарства, кожен з подружжя виконує певні функції. Така концепція
наближена до договірної концепції шлюбу, адже партнерські засади формуються
на добровільному визначенні прав та обов’язків.

4) Концепція шлюбу як інституту особливого роду.

Історичний розвиток ідей про шлюб проходив таким чином, що на місце
релігійних уявлень про шлюб постали етичні, моральні уявлення.

Завдяки цьому, шлюб, як шлюбний союз, розглядається через призму його

відповідності моральній природі людини, тобто тим якостям людини, які
засновані на ідеалах добра, справедливості, обов’язку, честі і т. д., і які
проявляються по відношенні як до людей так і до природи. При цьому шлюб уже
розглядається не як таїнство, але і не як договір, а як інститут особливого роду.
Таке розуміння шлюбу обґрунтовував Емануіл Кант . Під шлюбом він розумів
поєднання, де дві особи володіють одне одним, зберігаючи при цьому моральну
свободу та гідність. На думку Канта договір не може породжувати шлюб, оскільки
він (договір) є чимось тимчасовим, має певну мету, з досягненням якої він себе
вичерпує.

Гегель, з приводу такої позиції Канта, у роботі «Основи філософії права, або
природне право і державознавство» вказував на «неможливість знецінювати шлюб
до форми взаємного договірного вжитку». У звязку з цим Гегель вважав, що шлюб
– це правова моральна любов, через що з нього зникають минуще, непостійне й
просто субєктивне.
 Ще в дореволюційний (1917 р) період вважалось, що шлюб містить
договірні елементи лише у виникненні шлюбу, але не в його змісті . (Загоровський ,
Курс семейного права, 1902). Цим також доводилося розуміння шлюбу як інституту

особливого роду.

У пожовтневий (після 1917 р. ) період взагалі заперечувався сакральний

аспект шлюбу та піддавалася сумніву його договірна природа. Свідченням цьому є
впровадження у всі тогочасні (радянські) сфери життя ленінської тези про те, «що
ми нічого приватного не визнаємо, у нас все є …. публічно-правовим, а не
приватним».

(Звернути увагу на генезу становлення системи права за Вишинським)

Відомий юрист Олимпиад Соломонович Иоффе (1920 – 2005) зазначав, що

метою укладення шлюбу є бажання отримати державне визнання союзу, основою
якого є взаємна любов і повага, які не входять до його юридичного змісту.

Слово «шлюб», як підкреслював Геннадій Костянтинович Матвеєв, ((1908 –

1996), походить від давньослов’янського «сълюбъ» – урочиста обіцянка,
«слюбитись» – означало домовитися. Разом з цим, вчений зазначав, що шлюб
утворює сім’ю і породжує між подружжям як майнові, так і, насамперед, особисті
немайнові права й обов’язки, що не притаманне угодам.

Такі підходи дали поштовх розвитку концепції розуміння шлюбу як

інституту особливого роду. Це пояснюється тим, що шлюбне відношення має
тривалий характер, не припиняється вчиненням визначених у законі дій і
зберігається протягом невизначеного (довічного) строку.

Таким чином, розуміння шлюбу, як інституту особливого роду полягає в

тому, що його природі притаманні не стільки договір та таїнство (сокральність),
скільки особливість стосунків, які виникають з укладенням шлюбу.

5) Концепція «шлюб – статус».

На сьогодні правознавці вирізняють багатогранну природу шлюбу –і як
угода, і як юридичний факт, і як акт цивільного стану, і як шлюбно-сімейне
правовідношення.
 У сімейно-правовій літературі (зелений Київський підручник) звертається
увага на те, що шлюбу притаманні ознаки, які не гармонізуються з його
договірною концепцією, бо відрізняють його від договору. Це пояснюється таким.

По-перше, метою укладення шлюбу є створення сім’ї як союзу, заснованого

на певних почуттях: повага, любов, співчуття, моральна підтримка. У шлюбному
союзі суб’єктами залишаються окремі його члени – дружина та чоловік.

По-друге, з моменту реєстрації шлюбу особи набувають особливого статусу

дружини і чоловіка з відповідними правами та обов’язками, які виникають
імперативно, незалежно від їх бажання.

По-третє, шлюбні правовідносини – це передусім, особисті немайнові (а

майнові виникають на основі немайнових), тоді як на підставі договору виникають,
як правило, майнові правовідносини.

По-четверте, шлюб укладається на невизначений строк і ні за яких умов не

обмежується строком у момент його реєстрації.

По-п’яте, як для укладення шлюбу, так і для його припинення недостатньо

самої лише домовленості подружжя, необхідна участь компетентних органів
держави, тобто йому притаманний елемент публічності.

По-шосте, права та обов’язки подружжя, зокрема і майнові, не переходять в

порядку правонаступництва і припиняються внаслідок припинення шлюбу зі
смертю будь-якого з подружжя.

По-сьоме, більшість сімейних прав та обов’язків неможливо здійснити

примусово.

Також наводиться аргумент, що і надана законом подружжю можливість

врегульовувати відносини між собою за договором (домовленістю), а це одним із
принципів сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК), також не є аргументом договірної
природи шлюбу. Це пояснюється тим, що домовленість істотно відрізняються від
договору: від домовленості кожен з подружжя може відмовитися, вона не
може бути здійснена за допомогою примусу; тоді як одностороння відмова від
договору не допускається.
 У звязку з цим в сімейно-правовій науці існує концепція шлюбу – «шлюб–
статус». Основним в цій концепції є те, що на підставі шлюбу, зареєстрованого в
органі ДРАЦС, жінка та чоловік імперативно набувають статусу подружжя з
комплексом особистих немайнових та майнових прав та обов’язків дружини й
чоловіка. А передбачена законом можливість регулювати свої відносини у шлюбі за
договором (домовленістю) дружина та чоловік набувають як наслідок укладення
шлюбу. Тому на думку прихильників концепції «шлюб– статус», право укладати
відповідні договори у сфері шлюбних відносин є елементом цього статусу, який
виникає на підставі закону.

ТАКИМ чиним шлюб – статус повязується з довготривалим характером

подружжя та набуттям нового сімейного становища – «одружений»,
«заміжня».

Для визначення правової природи шлюбу довідково також дивись Постанову

Пленуму Вищого адміністративного суду № 12 від 29 вересня 2016 року «Про узагальнення
практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у звязку з відмовою
органу ДРАЦС». В ній звертається увага на публічно-правову природу державної реєстрації
актів цивільного стану

P.S. Основою подальшого вдосконалення правового регулювання шлюбу є

прихильність законодавця до тієї чи іншої концепцій розуміння правової природи
шлюбу.

Звернемося до роботи Бертрана Рассела «Шлюб та мораль», (за цю роботу

Б. Рассел отримав Нобелівську премію) в якій зазначено таке : «Реалізація
можливостей, закладених у шлюбі настане тоді, коли чоловік та
жінка зрозуміють, що справа не в статтях закону, а в тому, як
зробити їх приватне життя вільним».

6) Концепція шлюб - союз

Водночас сучасна вітчизняна доктрина сімейного права базується на визначенні
шлюбу як союзу жінки та чоловіка. Етимологія слова «союз» згідно із тлумачним
словником ро- зуміється як «тісна єдність, зв’язок окремих осіб» або «угода для
якої-небудь спільної мети».
Таким чином, поняття «союз» є неод- нозначним і може використовуватись як для
вказівки на такий зв’язок між певними особами, що не має договірного характеру,
так і для вказівки на те, що між особами існують договірні відно- сини. На цю
обставину вже вказувалося в юридичній літературі2. Однак радянська та сучасна
українська правові доктрини завжди спиралися на розуміння шлюбу як зв’язку між
особами, який не має договірного характеру.

3. Умови вступу до шлюбу та обставини, що цьому перешкоджають.

Шлюб, як союз, матиме юридичну силу (породжуватиме права та
обовязки) тоді, коли він буде укладеним відповідно до передбачених законом
умов – вимог, що ставляться до осіб які його укладають , та до їх
волевиявлення.

У теорії сімейного права такі умови поділяють на позитивні та

негативні.

Позитивними є ті, за наявності яких є можливим укладення шлюбу.

Негативні умови, це ті, наявність яких є перешкодою для укладення

шлюбу, тобто ті обставини, за наявності яких шлюб не може бути укладено.

ПОЗИТИВНІ УМОВИ

Першою позитивною, тобто обов’язковою умовою укладення шлюбу є

досягнення шлюбного віку (ст.. 23 СК).

Значення шлюбного віку полягає в необхідності фізичної та психологічної

зрілості особи. Особа, яка вступає у шлюб має бути духовно, фізично та економічно
готова до виконання функцій чоловіка, батька, дружини, матері, тобто до виконання
функцій, які покладені на сім’ю.

Вимоги до шлюбного віку є загальновизнаними. Зокрема, Загальною

декларацією прав людини (1948р.) та Конвенцією про захист прав людини і
основоположних прав передбачено, що право укладати шлюб і створювати сім’ю
мають особи, які досягли повноліття і бажають укласти шлюб.

Шлюбний вік – це мінімальний вік, якого має досягти особа, щоб

укласти шлюб. Отже, шлюбний вік – це момент, з досягненням якого особа
набуває право на створення сім’ї. Шлюбний вік для чоловіків і жінок
встановлюється у вісімнадцять років. Такий вік – 18 років є усереднений,
однаковий для всіх стандарт.

Тому не мають права на шлюб особи, які не досягли повноліття, навіть

за умови, що їм надана повна цивільна дієздатність на підставі ст. 35 ЦК.

Із ч. 2 ст. 22 СК випливає, що момент досягнення шлюбного віку має

визначатися саме на момент реєстрації шлюбу . Тобто, якщо особа подає заяву
про реєстрацію шлюбу в момент, коли вона ще не досягла шлюбного віку, але
передбачається, що на момент реєстрації шлюбу вона стане повнолітньою, то така
заява має бути прийнята органом ДРАЦС.

Разом з цим, закон надає можливість отримати право на шлюб і особі, яка не
досягля 18 років. Зокрема, за заявою особи, яка досягла шістнадцять років,
рішенням суду їй може бути надано право на шлюб (ч. 2 ст. 23 СК).
Надання такого права судом можливе, якщо буде встановлено, що це
відповідає інтересам неповнолітньої особи. Для цього повинні бути поважні
причини, зокрема такі як існування фактичних шлюбних відносин, вагітність,
народження дитини, тяжке захворювання тощо. Але, отримавши право на
укладення шлюбу з певною особою, його не можна укладати з іншою особою.

Шлюб, укладений особами, яким надано право на шлюб судом, має такі самі
правові наслідки, як і укладений особами, що досягли шлюбного віку.

Звернемо увагу і на те, що максимальний вік для укладення шлюбу законом

не обмежується. Так само не має правового значення різниця у віці осіб, що
одружуються. Це пояснюється в першу чергу добровільністю та спільністю
сприйняття кожним із майбутнього подружжя особистих та майнових прав
та обов’язків, які виникають із створення сім’ї.

Другою позитивною умовою є добровільність шлюбу (ст.. 24 СК). Ця

умова означає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Умова «вільної згоди» об’єднує в собі дві вимоги. Це:

-перше, наявність волі, внутрішнього бажання чоловіка та жінки.

Примушування їх до шлюбу не допускається. Застосування примусу, насильства,
психологічного тиску, погрози та ін. обумовлює визнання шлюбу недійсним.
Причому цей наслідок не залежить від того, хто саме застосував такі дії - один з
наречених, третя особа в інтересах одного з них;

-друге, згода на укладення шлюбу має бути свідомою. Згоду на укладення

шлюбу може надати тільки особа, яка здатна розуміти значення своїх дій та
керувати ними, тобто дієздатна фізична особа. Якщо шлюб з недієздатною особою
зареєстровано, то він є недійсним чи може бути оспорений у суді як укладений з
недоліками волі.

Вільна згода на укладення шлюбу є принципом (засадничою ознакою)

сімейного права, яка закріплена і в ст. 51 Конституції України. У звязку з цим
законодавець передбачив певні механізми гарантування вільної згоди на шлюб, а
саме:

по- перше, чоловік та жінка подають до органу ДРАЦС спільну заяву про
реєстрацію шлюбу;

по-друге, в момент реєстрації шлюбу вимагається особиста присутність

наречених, кожен з яких підтверджує своє бажання укласти шлюб;

по-третє, кожен з наречених підтверджує свою згоду укладення шлюбу

особистим підписом у книзі реєстрації шлюбів.

Поряд з позитивними умовами укладення шлюбу, тобто тих, за наявності

яких шлюб може бути укладеним, закон закріплює перелік обставин, за наявності
яких шлюб не може бути укладений. Це негативні умови.

До негативних умов, тобто таких, наявність яких є перешкодою в

укладенні шлюбу відносяться такі.

Перша негативна умова – перебування хоча б однієї із сторін в іншому

зареєстрованому шлюбі. Так, стаття 25 СК, яка поіменована «Одношлюбність»,
вказує, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.
Право на повторний шлюб виникає після припинення попереднього шлюбу. При
цьому кількість шлюбів у подальшому не обмежено.
 Друга негативна умова – знаходження жінки та чоловіка, які виявили
бажання укласти у шлюб у родинних зв’язках та відносинах, що
прирівнюються до родинних (ст. 26 СК).

Зокрема, шлюб не можуть укласти:

1) особи, які є родичами прямої лінії споріднення (мати, батько та син, дочка;
баба, дід та внук, внучка);

2) родичі бокової лінії споріднення до четвертого ступеня включно. Це

рідні (повнорідні, неповнорідні) брат та сестра; двоюрідні брат та сестра, рідні тітка,
дядько та племінник, племінниця;

3) усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Разом з тим, відповідно до частин 4 та 5 ст. 26 СК за рішенням суду може

бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою
ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.

Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути

зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.

Третя негативна умова – не може укладати шлюбу особа, яка визнана

недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлює значення
своїх дій і (або) не може керувати ними (ч. 2 ст. 24 СК). Згідно статті 39 ЦК
фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок
хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх
дій та (або) керувати ними.

Четверта негативна умова – це взаємна необізнаність наречених про стан

здоровя ( ст. 30 СК). Однак це відносна умова, оскільки вона може мати місце лише
при приховуванні таких відомостей одним із майбутніх членів подружжя.

4. Державна реєстрація шлюбу.

Шлюб матиме правові наслідки - тобто утворення сімї і набуття прав та
обов’язків подружжя, лише за умови державної реєстрації такого шлюбу в
органах ДРАЦС.
 Значення обовязкової державної реєстрації шлюбу полягає в забезпеченні
стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів
подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства (ч. 1 ст. 27 СК).
Разом з цим державна реєстрація шлюбу передбачає і певну мету. Така
мета полягає у забезпеченні реалізації прав фізичної особи та офіційному визнанні і
підтвердженні державою шлюбу.
Обов’язковість державної реєстрації шлюбу, як акту цивільного стану,
закріплена у статті 49 ЦК.
Державна реєстрація шлюбу здійснюється за чітко визначеною
процедурою відповідно до глави 4 СК, Закону України «Про державну
реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 р. та Правил державної
реєстрації актів цивільного стану, які затверджено наказом МЮ №52/5 від
18.10.2000р. (у редакції наказу МЮ №3307/5 від 24.12.2010 р. із наступними
змінами).
Державна реєстрація шлюбу включає в себе ряд послідовних дій, які
зводяться до такого.
I. Подача жінкою та чоловіком заяви про реєстрацію шлюбу до будь-
якого органу ДРАЦС за їх вибором. Особи, що подали заяву набувають статусу
наречених (ст. 28 СК).
II. Ознайомлення органом ДРАЦС наречених з їхніми правами та
обов’язками (ст. 29).
III. Взаємне повідомлення нареченими один одного про стан свого
здоров’я (ст. 30 СК).
IV. Призначення дати реєстрації шлюбу та приготування наречених до
реєстрації шлюбу (ст. 32 СК). За загальним правилом шлюб реєструється після
спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу.
V. Фактична реєстрація шлюбу в органі ДРАЦС (статті 33-34 СК).
VI. Видача Свідоцтва про шлюб, яким засвідчується державна реєстрація
шлюбу (ст. 27 СК).
I. Для державної реєстрації шлюбу жінка та чоловік особисто подають
спільну заяву про реєстрацію шлюбу до органу РАЦС. Форма заяви встановлена в
додатку 8 до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні.
Якщо один з них або обоє через поважні причини не в змозі подати заяву особисто,
то таку заяву можуть подати їхні представники (ч. 3 ст. 28 СК ). У такому разі заява
про реєстрацію шлюбу, а також довіреність, в якій визначено повноваження
представника, мають бути нотаріально засвідчені.
При особистому поданні заяви про реєстрацію шлюбу жінка та чоловік
повинні пред’явити документи на посвідчення своєї особи: паспорт громадянина
України або інший паспортний документ. Іноземці та особи без громадянства, як
правило, мають подати паспортний документ з відміткою про реєстрацію
уповноваженого органу щодо законності їх перебування в Україні.
Особи, які раніше перебували в шлюбі, повинні пред’явити документ, який
підтверджує припинення попереднього шлюбу або визнання його недійсним -
свідоцтво про розірвання шлюбу; рішення суду про розірвання шлюбу або про
визнання шлюбу недійсним, яке набрало законної сили; свідоцтво про смерть
одного з подружжя; висновок відділу ДРАЦС про анулювання актового запису при
недійсності шлюбу тощо. Якщо попередній шлюб укладався в іноземній державі, то
відповідні документи іноземної держави про його припинення мають бути видані
компетентним органом та відповідним чином легалізовані, якщо інше не
передбачено міжнародними договорами України.
Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого
органу ДРАЦС за їхнім вибором (ч. 1 ст. 28 СК України). Немає обмежень щодо
подання заяви виключно за місцем реєстрації чи фактичного проживання.
Органами ДРАЦС, які компетентні реєструвати шлюби, згідно із Законом
України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» є:
а) відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління
юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних
управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у
містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції;
б) виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного
значення) рад.
в) державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які
проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні
представництва і консульські установи України.
З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу жінка та чоловік є
нареченими (ч. 1 ст. 28 СК України).
II. Орган ДРАЦС, який прийняв заяву про реєстрацію шлюбу, зобов’язаний
ознайомити наречених з умовами і порядком державної реєстрації шлюбу, їхніми
правами й обов’язками як майбутніх подружжя і батьків, попередити їх про
відповідальність за приховання даних про наявність перешкод для укладення
шлюбу.
За державну реєстрацію акту цивільного стану справляється держмито
відповідно до Декрету КМ України про «Державне мито». - 0,05
неоподатковувано мінімуму доходів громадян.
III. Також нареченим роз’яснюється зміст права кожного з них бути
обізнаним зі станом здоров’я іншого. З цією метою за бажанням наречених орган
ДРАЦС видає направлення для проведення медичного обстеження. Таке
обстеження здійснюється нареченими виключно добровільно, в акредитованих
лікувально-профілактичних закладах за визначенням місцевих органів охорони
здоров’я відповідно до затвердженого КМУ Порядку здійснення добровільного
медичного обстеження наречених (постанова КМ України від 16 листопада 2002 р.
№1740 «Про затвердження порядку здійснення добровільного медичного
обстеження наречених» , та наказу МОЗ України від 21 січня 2002 р. №480 «Про
перелік видів добровільного медичного обстеження осіб, які подали заяву про
реєстрацію шлюбу».
Відомості про результати медичного обстеження повідомляються лише
особам, які пройшли таке обстеження, зі збереженням права на таємницю про стан
здоров’я. Повідомляти про наявність певного захворювання є правом, а не
обов’язком нареченої, нареченого. Разом з цим, приховування хвороби, яка є
небезпечною для іншого з подружжя чи їхніх нащадків може спричинити
негативні наслідки у вигляді оспорювання дійсності шлюбу потерпілим з
подружжя.
IV. За погодженням з нареченими орган РАЦС призначає день і час державної
реєстрації шлюбу.
За загальним правилом, шлюб реєструється після спливу одного місяця від
дня подання заяви про реєстрацію шлюбу, але може бути зареєстрований до
спливу цього строку з дозволу керівника органу ДРАЦС за наявності поважних
причин (ч. 1 ст. 32 СК України). На практиці такими причинами можуть бути,
наприклад, терміновий від’їзд одного з подружжя у тривале відрядження, призов
на строкову службу до Збройних Сил України, хвороба одного з подружжя; це
може бути тяжка хвороба когось із батьків чи інших близьких осіб та ін.
Разом з цим, шлюб може бути зареєстровано у день подання відповідної
заяви або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця у
разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є
безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого (ч. 2 ст. 32).
Якщо є відомості про наявність перешкод для реєстраціїї шлюбу, керівник
органу ДРАЦС може відкласти реєстрацію шлюбу в межах трьохмісячного строку
(ч. 3 ст. 32 СК), про що повідомляються наречені.
Орган РАЦС може на прохання зацікавлених осіб або зі своєї ініціативи
провести необхідну перевірку. Якщо буде встановлено наявність перешкод для
державної реєстрації шлюбу орган ДРАЦС відмовляє в його реєстрації і повинен
викласти причину такої відмови в письмовій формі. Але якщо відомості про
перешкоди не будуть підтверджені, то реєстрація шлюбу проводиться на загальних
підставах.
Укладення нареченими шлюбу є їх право а не обов’язок. Кожен із наречених
у змозі відмовитися від укладення шлюбу навіть без пояснення мотивів такої
відмови, інакше порушувався б принцип добровільності шлюбу.
 Особа не може бути примушена до укладення шлюбу, але відмова від
шлюбу після подання заяви про його реєстрацію може мати цивільно-правові
наслідки майнового характеру. Так, той із наречених, хто відмовився від шлюбу,
зобов’язаний відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з
приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Такі затрати не підлягають
відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була обумовлена певною поведінкою
другого з наречених.
У ч. 3 ст. 31 СК закріплено вичерпний перелік видів дій такої поведінки.
Зокрема, такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була
викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченого, нареченої,
приховання ним, нею обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу,
істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).
У разі, коли особа, яка відмовляється від шлюбу, одержувала подарунок у
зв’язку з майбутнім шлюбом, то договір дарування за вимогою дарувальника може
бути розірваний судом. У такому разі ця особа має повернути дарунок, або
відшкодувати його вартість (ч. 4 ст. 31).
V. Державна реєстрація шлюбу проводиться виключно за особистої
присутності нареченої та нареченого і не може здійснюватися через
представника (ст. 34 СК). Якщо наречені не в змозі особисто з’явитися з поважної
причини для проведення реєстрації шлюбу у встановлений день, то за їх письмовою
заявою строк такої реєстрації може бути перенесено на інший день в межах одного
року від дня подання відповідної заяви.
Якщо наречені не з’явилися в день реєстрації шлюбу і не повідомили про
причину неявки, то зі спливом трьох місяців з дня подання заяви вона втрачає
чинність.
Реєстрація шлюбу здійснюється у приміщенні органу ДРАЦС (ч. 1 ст. 33 СК
). Якщо наречені з поважних причин не можуть прибути до органу ДРАЦС, то за їх
заявою реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем
надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці (ч. 2 ст. 33)
Разом із тим, органам ДРАЦС надане право надання платних послуг у
вигляді індивідуального обряду реєстрації шлюбу з елементами урочистості як у
приміщеннях відділів ДРАЦС, так і за їх межами, у тому числі у вихідні та
святкові дні. Перелік таких послуг затверджено постановою КМ України від 22
грудня 2010 р. №1168.
P.S. В силу СК для реєстрації шлюбу мають бути виконані
обовязки як заявниками так і посадовими особами органу ДРАЦС.
Виконання таких обовязків фіксується у заяві про державну
реєстрацію шлюбу. (РОЗКРИТИ РЕКВІЗИТИ ЗАЯВИ)
 VI. Державна реєстрація шлюбу, як і іншого акту цивільного стану
проводиться органом ДРАЦС шляхом складання актового запису цивільного стану в
електронному вигляді та на паперових носіях.
Актовий запис цивільного стану – це документ органу ДРАЦС, який
містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення
державної реєстрації акту цивільного стану. Актовий запис цивільного стану є
безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його у
судовому порядку.
Зразки актових записів цивільного стану затверджені постановою КМ
України від 10 листопада 2010 р. №1025.
Актовий запис цивільного стану, а стосовно теми лекції – актовий запис про
реєстрацію шлюбу, складається у присутності заявника та друкується на
паперових носіях у двох примірниках. (Чому два примірники – бо один
включається в Книгу державної реєстрації АЦС, що зберігається в районі, а другий
в Книгу реєстрації, що зберігається в області – ст. 25 Закону про державну
реєстрацію актів цивільного стану).
На підставі складеного актового запису цивільного стану орган ДРАЦС видає
свідоцтво про державну реєстрацію такого акту.
Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб (ч.3 ст. 27
СК), зразок якого затверджено вищевказаною постановою КМ України від 10
листопада 2010 р. № 1025 «Про затвердження зразків актових записів цивільного
стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного
стану
Свідоцтво про державну реєстрацію шлюбу видається кожному із подружжя (
ст. 14 Закону Про державну реєстрацію актів цивільного стану).
Відомості про державну реєстрацію шлюбу вносяться до Державного реєстру
актів цивільного стану громадян (Стаття 12 Закону про порядок державної
реєстрації актів цивільного стану).
Державний реєстр актів цивільного стану громадян - це державна електронна
інформаційна система, яка містить відомості про акти цивільного стану, зміни, що
вносяться до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання та відомості
про видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану і про видачу витягів з
нього.
Порядок ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян затверджено
постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 р. N 1064 та Інструкцією з
ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженою наказом МЮ
України від 24 липня 2008 р. № 1269/5.

Відомості, зазначені в актових записах про шлюб, складених виконавчими

органами сільських, селищних та міських (крім міст обласного значення) рад на
паперових носіях та в електронному вигляді, вносяться до Державного реєстру актів
цивільного стану громадян протягом трьох робочих днів з дня надходження
актового запису до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного
стану.
Відомості, зазначені в актових записах про шлюб, складених
дипломатичними представництвами і консульськими установами України на
паперових носіях та в електронному вигляді, вносяться до Державного реєстру актів
цивільного стану громадян відділом ДРАЦС Головного управління юстиції в м.
Києві протягом семи робочих днів з дня надходження першого примірника актового
запису.

Як ми вже зазначали державна реєстрація шлюбу здійснюється виключно

органами ДРАЦС. Поряд із цим, закон встановлює особливі правила для реєстрації
шлюбу особами, які знаходяться на морському судні , що перебуває в рейсі. Такі
особи звертаються до капітана судна, який на підтвердження факту укладення
шлюбу на судні складає акт про це з участю двох свідків і робить запис у судновому
журналі (ст. 70 Кодексу торговельного мореплавства України). Після повернення
судна в порт приписки подружжя подає до відділу ДРАЦС спільну заяву про
державну реєстрацію шлюбу, а також вказаний акт, складений капітаном судна. На
основі цих документів у присутності обох з подружжя відділ ДРАЦС складає
актовий запис і видає свідоцтво про шлюб. У цих випадках дата державної
реєстрації шлюбу зазначається відповідно до дати складання акту капітаном судна
(див. п. 17 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
Особливості державної реєстрації шлюбу із засудженими та з особами, до
яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, визначені у
пунктах 18 – 22 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні.
Здійснена відповідно до закону державна реєстрація шлюбу
зумовлює набуття нареченими статусу дружини і чоловіка та
комплексу особистих немайнових і майнових прав подружжя (ч. 1 ст. 36
СК України). Причому, шлюб не є підставою для надання особі пільг чи переваг, або
ж обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією, законами України (ч.
2 ст. 36).
Разом із тим, змінюється соціальний статус кожного з подружжя, вони є
членами новоутвореної сім’ї. Згідно ст. 35 СК наречені мають право на вибір
прізвища при реєстрації шлюбу. Вони мають право обрати прізвище одного з них
як спільне прізвище подружжя, або надалі іменуватись дошлюбними прізвищами.
Один з них може приєднати до свого прізвища прізвище іншого; якщо обоє
наречених бажають мати подвійне прізвище, то за їх спільною заявою визначається,
з якого прізвища буде починатися обране ними прізвище. Не допускається
складання більше двох прізвищ, якщо інше не випливає зі звичаю національної
меншини, до якої належить наречена та (або) наречений. Тому якщо на момент
реєстрації шлюбу прізвище одного з них вже є подвійним, то вона (він) має право
замінити одну із частин свого прізвища на прізвище іншого з них.

5. Відмежування шлюб від інших подібних шлюбних союзів.

http://web.kpi.kharkov.ua/sp/lyashenko-suchasni-alternativni-formi-shlyubu/ (Сучасні альтернативні
форми шлюбу. Ляшенко Наталія Олександрівна,)
http://nauka.nlu.edu.ua/download/diss/Bayrachna/d_Bayrachna.pdf (релігійний шлюб і фактичні
шлюбні відносини 53-61 стор.)
САФОНЧИК ОКСАНА ІВАНІВНА ШЛЮБНІ ПРАВОВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ: ТЕОРІЯ І
ПРАКТИКА АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних
наук:
«Правовідносини, подібні до шлюбних (квазішлюбні правовідносини)» складається з трьох
підрозділів, у яких аналізуються фактичні шлюбні відносини, релігійний шлюб та цивільне
партнерство як вид правовідносини, подібних до шлюбних (квазішлюбні правовідносини).
У підрозділі 4.1. «Фактичні шлюбні відносини» розглядаються фактичні шлюбні відносини як
вид правовідносин, подібних до шлюбних (квазішлюбні правовідносини), яким притаманні
наступні ознаки: 1) це сімейний союз чоловіка і жінки; 2) особи, які перебувають у фактичних
шлюбних відносинах, ставляться один до одного як до подружжя; 3) проживають однією сім’єю;
4) проживають спільно; 4) ведуть спільне домашнє господарство; 5) мають взаємні права й
обов’язки (майнового або немайнового характеру); 6) тривалий характер вказаних відносин; 7)
відсутність державної реєстрації таких відносин; 8) відсутність інших союзів, у яких могли б
перебувати особи.
Чинним законодавством України передбачено, що факт існування фактичних шлюбних відносин
може бути встановлений судом у порядку, визначеному ЦПК України. Однак не встановлено, чи
може особа, яка перебувала у фактичних шлюбних відносинах і на момент їх виникнення не
досягла 18-річного віку, потім вимагати встановлення факту їх існування в суді. У цьому разі
видається доцільним застосовувати за аналогією правило ст. 22 СК України, яка встановлює, що
шлюбний вік встановлюється у 18 років для чоловіка і жінки і лише у виняткових випадках
неповнолітні можуть отримати право на шлюб.
Отже, потрібно внести зміни до ст. 22 СК України, зазначивши, що це правило поширюється
також і на осіб, які хочуть та/чи вже перебувають у відносинах, подібних до шлюбних
(квазішлюбних відносинах).
У підрозділі 4.2. «Поняття та особливості релігійного шлюбу» аналізуються точки зору вчених
на можливість визнання релігійного шлюбу шлюбом в розумінні ст. 21 СК України. Встановлено,
що при вирішенні вказаного питання можна виділити дві основні точки зору: 1) релігійний шлюб
слід дорівнювати до зареєстрованого шлюбу; 2) релігійний шлюб не можна відносити до
зареєстрованого шлюбу.
Обґрунтовано авторську позицію, відповідно до якої релігійний шлюб можна відносити до
зареєстрованого шлюбу у виняткових випадках, особливо якщо це відповідає інтересам
неповнолітніх дітей. З метою захисту прав та охоронюваних інтересів осіб, які проживають на
тимчасово окупованих територіях АРК та у зоні проведення ООС і позбавлені можливості
укладання шлюбу в порядку, визначеному чинним законодавством України, запропоновано
включити до підстав виникнення шлюбних правовідносин релігійний шлюб з подальшою
можливою його реєстрацією у державних органах РАЦС.
У зв’язку з чим запропоновано внести відповідні зміни до ст. 7 Закону України «Про забезпечення
прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Визначено поняття релігійного шлюбу та запропоновано розглядати його в двох аспектах: 1) як
альтернативу існування зареєстрованого шлюбу і можливість визнання його в окремих випадках
шлюбом, особливо якщо це відповідає інтересам неповнолітніх дітей; 2) як доказ (додаткове
підтвердження) існування фактичних шлюбних відносин і визначення моменту їх виникнення.
У підрозділі 4.3. «Цивільне партнерство та перспективи його запровадження в Україні»
зазначається, що не лише в Україні, де цивільне партнерство ще не знайшло свого належного
законодавчого закріплення, але й в інших державах, де цивільне партнерство передбачено на
законодавчому рівні, воно належить до дискусійних питань.
У підрозділі визначено поняття цивільного партнерства як подібний до шлюбних відносин союз
двох рівноправних фізичних осіб однієї чи різної статі, які проживають однією сім’єю, ведуть
спільне господарство, мають взаємні права й обов’язки, подібні до шлюбних. Зроблено висновок,
що незважаючи на те, що існування цивільного партнерства є дуже дискусійним та не
сприймається однозначно ані державою, ані церквою, ані суспільством, з правової точки зору
цивільне партнерство вже існує, а тому назріла нагальна необхідність визначення правового
режиму спільно набутого майна, укладення цивільно-правових договорів, спадкування майна
тощо.